На VI з’їзді фармацевтів має бути враховано кожну думку

Для продовження циклу публікацій, присвячених VI Національному з’їзду фармацевтів України, який має відбутись наприкінці вересня поточного року, кореспондент «Щотижневика АПТЕКА» завітав до Тернополя. Мета візиту — дізнатись про точку зору діячів фармацевтичної галузі та науковців цього регіону щодо пріоритетності питань, які мають бути розглянуті на з’їзді, оптимізації формату його проведення та взагалі — поцікавитись думкою місцевої фармацевтичної громадськості про сучасний стан галузі та можливі шляхи вирішення деяких найактуальніших проблем. Співрозмовниками кореспондента стали делегати з’їзду: Тарас Грошовий (Т.Г.), декан фармацевтичного факультету Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, Галина Квасницька (Г.К.), завідуюча Тернопільською державною комунальною аптекою № 156, голова Тернопільської обласної асоціації фармацевтичних працівників, та Прокіп Братунь (П.Б.), завідуючий Тернопільською обласною комунальною міжлікарняною аптекою № 126.

— Насамперед скажіть, будь ласка, хто з діячів фармацевтичної галузі представлятиме ваш регіон на з’їзді?

Т.Г.: Фармацевтична громадськість Тернопілля на форумі буде представлена досить широко. До складу делегації увійдуть працівники аптечних закладів різних форм власності, представники місцевих фармацевтичних підприємств, співробітники Державної інспекції з контролю якості лікарських засобів у Тернопільській області, працівники місцевих науково-освітніх закладів. На останньому загальному зібранні фармацевтичної громади Тернопілля було визначено коло питань та пропозицій щодо реформування вітчизняної фармацевтичної галузі як на загальнодержавному рівні, так і на місцях. Делегатам з’їзду доручено ініціювати їх обговорення з наступним прийняттям відповідних рішень.

Тарас Грошовий, декан фармацевтичного факультету Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України

Тарас Грошовий, декан фармацевтичного факультету Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України

— Які саме проблеми турбують місцевих діячів фармацевтичної галузі?

Т.Г.: Одним із найголовніших питань, які представники Тернопільщини будуть першочергово подавати на розгляд учасників з’їзду, є забезпечення постійного впливу громадських організацій фармацевтів на регулювання діяльності галузі, оскільки, як свідчить практика, в періоди між з’їздами та іншими подібними зібраннями фармацевтів їхня роль інколи обмежується лише підготовкою до проведення наступних заходів та накопиченням проблемних питань, які мають бути на них розглянуті. Головною умовою вирішення цієї проблеми є законодавчо закріплене збільшення повноважень таких організацій щодо деяких напрямків діяльності фармацевтичної галузі та надання певним їх рішенням статусу відповідних нормативно-правових актів. Досвід багатьох країн ЄС свідчить про доцільність делегування деяких керівних та організаційних функцій громадським фармацевтичним об’єднанням. Тобто одним з питань, які потребують негайного вирішення, є підвищення статусу професійних асоціацій та об’єднань працівників фармацевтичної галузі з одночасним створенням загальнодержавного дорадчого органу, який координуватиме їх діяльність та визначатиме пріоритети.

Іншою проблемою, зволікання з вирішенням якої вкрай негативно впливає на нашу галузь, є необхідність комплексного підходу до створення законодавчої бази, що охопила б усі аспекти фармацевтичної діяльності. На жаль, сьогодні ми не маємо законодавчо затвердженного поняття «фармацевтична діяльність» з відповідним розкриттям його змісту, цілей, завдань та вимогами до неї. Існуюча вітчизняна нормативно-правова база, на мій погляд, досить вдала та ефективна, але разом з тим у більшості випадків вона регламентує лише деякі аспекти діяльності фармацевтичної галузі. Тому доцільно створити своєрідний статут, в якому було б враховано відповідний досвід передових країн Європи та США з цього питання. Зараз ця проблема набуває особливого значення, оскільки необхідність адаптації галузевого законодавства згідно зі стандартами ЄС випливає з проголошеного Україною курсу на євроінтеграцію.

— Який, на ваш погляд, сучасний стан промислового фармацевтичного виробництва в Україні?

Т.Г.: Що стосується промислового сектору вітчизняної фармації, то, на мою думку, одним з найголовніших завдань, які необхідно вирішувати, є уникнення дублювання при виробництві лікарських засобів. Так, на сьогоднішній день чимала кількість фармацевтичних підприємств України виготовляє одні і ті самі групи генеричних препаратів, не кажучи про те, що розробленням та випуском нових оригінальних лікарських засобів взагалі мало хто займається. Щоб якісно урізноманітнити асортимент вітчизняної фармацевтичної продукції, на мою думку, доцільно врахувати досвід одного з наших сусідів — Польщі. Фармацевтичні підприємства цієї країни, зокрема ті, що випускають генерики, не дублюють один одного за асортиментом продукції. Кожен з них спеціалізується на виготовленні певних груп лікарських засобів. При цьому завдяки подібному «розподілу ролей» на цих підприємствах звільняється потенціал для синтезу та налагодження виробництва оригінальних препаратів. Окрім того, держава сама має бути зацікавлена у різноманітності асортименту фармацевтичної продукції, яка випускається на підприємствах, розташованих на її території. Щоб сприяти розширенню державного продуктового портфелю за рахунок нових препаратів, необхідно стимулювати ці процеси шляхом цілеспрямованих державних замовлень на розроблення та виготовлення актуальних та конкурентоспроможних на світовому фармацевтичному ринку медикаментів. Оптимальним варіантом, на мій погляд, було б створення та реалізація державної програми синтезу нових лікарських субстанцій. Завдяки цьому в майбутньому Україна не тільки перестане бути залежною від іноземних постачальників субстанцій, але й значно покращить своє становище на світовому фармацевтичному ринку. Необхідний науково-виробничий потенціал для цього в нашій країні є.

Розглядаючи питання, пов’язані з виробництвом медикаментів, неможливо оминути проблему наявності на фармацевтичному ринку фальсифікованих лікарських засобів, що також є однією з найактуальніших проблем галузі на сьогоднішній день. Дійсно, боротьба з неякісними та фальсифікованими лікарськими засобами є, без перебільшення, справою честі для кожного фармацевта, але разом з тим хочу зазначити, що суттєве просування в цьому питанні можливе лише при запровадженні в Україні обов’язкової процедури визначення біоеквівалентності препаратів. Завдяки цьому можна буде не лише відповісти на безліч запитань щодо якості медикаментів, але й отримати серйозні юридичні підстави для вирішення подальшої долі перевіреної фармацевтичної продукції — так як це прийнято практично в усіх передових країнах світу. Корисним також буде запровадження первинного рівня контролю якості імпортних лікарських засобів при розмитненні фармацевтичної продукції. Впевнений, що вже на цьому етапі вдасться виявляти та «відсіяти» значну кількість фальсифікованої та неякісної фармацевтичної продукції.

— Обговорюючи питання, які стосуються діяльності фармацевтичної галузі, неможливо оминути проблеми, пов’язані з роботою аптечних закладів України. В чому, на ваш погляд, полягають негаразди в цій сфері?

П.Б.: Оптимізація роботи лікарняних та міжлікарняних аптек — ще одне питання, яке потребує негайного вирішення. Особисто в мене викликає занепокоєння той факт, що ситуація, яка склалася на сьогоднішній день на фармацевтичному ринку, зокрема в системі закупівель лікарських засобів для лікувально-профілактичних закладів (ЛПЗ), ставить під загрозу існування цих аптечних закладів. Іншим критичним моментом є тенденція щодо заборони виготовлення в умовах аптек деяких видів лікарських засобів, що може призвести не тільки до погіршення забезпечення населення медикаментами, але й знищить давно існуючий та самобутній сектор вітчизняної фармацевтичної галузі, доцільність існування якого ніколи не ставилась під сумнів багатьма фармацевтичними та медичними працівниками. Екстемпоральне виготовлення лікарських засобів є одним із дієвих та економічно вигідних способів забезпечення населення лікарськими засобами і, на мою думку, повною мірою не може бути замінене промисловим виробництвом.

Прокіп Братунь, завідуючий Тернопільською обласною комунальною міжлікарняною аптекою № 126

Прокіп Братунь, завідуючий Тернопільською обласною комунальною міжлікарняною аптекою № 126

Г.К.: Цілком підтримуючи цю точку зору, в свою чергу хочу зазначити, що збереження виробничого потенціалу аптек для держави є, без перебільшення, стратегічно важливим питанням. Як голова Тернопільської обласної асоціації фармацевтичних працівників хочу також сказати, що одним з найболючіших питань, які постають нині перед аптечним сектором української фармгалузі і які мають бути неодмінно розглянуті на з’їзді, є визначення оптимальної кількості аптек на одиницю площі того чи іншого населеного пункту або мінімально припустимої відстані між цими закладами. Наприклад, що стосується Тернополя, то переважна більшість аптек сконцентрована в центрі нашого міста, при цьому нові аптеки відкриваються практично «на порозі» вже існуючих. Це, на мою думку, навряд чи сприятиме розвитку здорової конкуренції в аптечному бізнесі. Окрім того, подібна скупченість аптечних закладів аж ніяк не може свідчити про розвинену аптечну мережу всього міста. Можна передбачити, що не тільки в Тернополі, але в багатьох інших містах України кількість аптек у віддалених районах, на відміну від центру, вкрай незначна. Основною причиною того, що відбувається, на мою думку, є той факт, що при видачі дозволів на відкриття аптек відповідними державними органами не враховується доцільність відкриття аптеки в даному місці, а також площа відповідного населеного пункту чи району та щільність населення, яке там проживає або працює. Тому для вирішення цієї проблеми функцію ліцензування, атестування та акредитування аптечних закладів доцільно передати місцевим асоціаціям фармацевтичних працівників. При вирішенні питання про відкриття нових аптек має бути врахована думка правлінь асоціацій фармацевтичних працівників, що дозволить оптимізувати чисельність та територіальне розташування аптечних закладів. Звичайно, відправною точкою конкретних змін має стати внесення відповідних змін до галузевого законодавства. В ньому, зокрема, мають бути чітко вказані мінімально та максимально припустимі відстані між аптеками готових лікарських форм та аптечними закладами, які займаються виготовленням екстемпоральних форм та стерильних лікарських засобів. При цьому має бути врахована загальна площа населеного пункту чи району та чисельність проживаючого або працюючого населення.

П.Б.: На з’їзді також мають бути обговорені питання щодо створення для аптек державної або комунальної форми власності більш сприятливих умов роботи на ринку. Такі аптечні заклади порівняно із комерційними аптеками поставлені в дещо нерівні умови. Так, комунальним аптекам вкрай важко власними силами досягти рівня рентабельності, який дозволить їм не тільки покривати власні витрати, але й успішно розвиватись. Чому? Як правило, площа, яку займають ці аптеки значно більша від такої, на якій розташовані комерційні аптеки, що в свою чергу відповідним чином впливає на розмір комунальних платежів та арендну плату. Окрім того, оскільки у більшості комунальних аптек виготовляють екстемпоральні форми лікарських засобів, збільшуються додаткові витрати на утримання, ремонт та закупівлю відповідного обладнання.

Відпуск лікарських засобів за безоплатними рецептами та забезпечення соціально незахищених та пільгових категорій населення медикаментами зі знижкою також вносить певні корективи у формування бюджету таких аптек. Я вже не кажу про те, що відпуск наркотичних та сильнодіючих лікарських засобів поки що залишається прерогативою комунальних аптек. Це зумовлює додаткові витрати на створення відповідних умов для зберігання та реалізації цих груп лікарських засобів, не кажучи вже про те, що обсяг витрати на утримання штату комунальної аптеки також значно перевищує аналогічний показник у комерційних аптеках. Потребують розгляду і проблеми міжлікарняних комунальних аптек, головним завданням яких є забезпечення лікарськими засобами ЛПЗ. Нині постачають медикаменти у ЛПЗ також чисельні дистриб’юторські та фармацевтичні компанії, конкурувати з якими міжлікарняним комунальним аптекам вкрай важко. В більшості випадків роль цих аптечних закладів зводиться лише до забезпечення ЛПЗ наркотичними, сильнодіючими препаратами та ліками екстемпорального виробництва (виготовлення) тільки завдяки тому, що фармацевтичним підприємствам інших форм власності цим займатись заборонено. Постає закономірне питання: якщо у створенні таких аптек зацікавлені перш за все державні або комунальні органи влади, то хто повинен турбуватись про їх нормальне функціонування?

Галина Квасницька, завідуюча Тернопільською державною комунальною аптекою № 156, голова Тернопільської обласної асоціації фармацевтичних працівників

Галина Квасницька, завідуюча Тернопільською державною комунальною аптекою № 156, голова Тернопільської обласної асоціації фармацевтичних працівників

— В чому має полягати турбота органів влади про комунальні аптечні заклади?

П.Б.: Зниження ставок оподаткування, надання пільгових тарифів на оплату комунальних послуг, державні дотації, які дозволятимуть досягти комунальним аптекам необхідного рівня рентабельності, — головні шляхи покращання фінансового стану комунальних аптек. Що стосується міжлікарняних комунальних аптечних закладів, то за ними доцільно закріпити певні гарантовані квоти з постачання лікарських засобів різних груп у ЛПЗ. Обсяги цих гарантованих поставок, принаймні, мають забезпечувати цим аптекам мінімально необхідний рівень прибутків. Оплата за участь у тендерах для міжлікарняних комунальних аптек також повинна бути пільговою та відбуватись за спрощеними схемами. Окрім того, на мою думку, в деяких ситуаціях пріоритетне право на участь у тендерах має надаватись регіональним операторам фармацевтичного ринку, що сприятиме поповненю місцевих бюджетів, розвитку місцевого фармацевтичного бізнесу та перешкоджатиме «витіканню» коштів за межі регіону.

Г.К.: На мою думку, обіг коштів у системі «ЛПЗ — постачальник медикаментів» занадто забюрократизований. Так, як свідчить досвід, гроші з ЛПЗ за отримані препарати поступають на рахунок їх постачальника мінімум через 1–2 тижні, що, в свою чергу, вкрай негативно впливає на формування бюджету операторів фармринку, зокрема комунальних аптек. Одним із можливих варіантів виходу з цієї ситуації є надання дозволу на прямі розрахунки між ЛПЗ та постачальниками медикаментів, зокрема аптеками, за допомогою банківських або, в деяких випадках, поштових грошових переказів.

Іншою проблемою, на яку мають звернути увагу учасники з’їзду, є необхідність створення нормативно-правової бази, яка б відокремлювала процедуру відпуску лікарських засобів в аптеках від сфери торгівлі. На сьогоднішній день ряд аспектів реалізації медикаментів регламентуються Законом України «Про торгівлю». Це фактично прирівняло аптеки до закладів торгівлі, та в  свою чергу це призвело до різкого збільшення кількості глибоких перевірок аптек податковими органами. Поряд з існуючими перевірками регулюючими галузевими органами це є суттєвим фактором дестабілізації роботи аптечних закладів. Одним із варіантів вирішення проблеми є створення в структурі галузевих регуляторних органів підрозділів, які б займались перевіркою фінансової діяльності аптечних закладів водночас із проведенням у них фахових перевірок.

Т.Г.: Звичайно, за час однієї розмови важко висвітлити всі проблеми, які постали перед фармацевтичної галуззю України та зокрема Тернопільщини. Ми лише стисло виклали ті питання та пропозиції, які будуть внесені представниками фармацевтичної спільноти нашого краю на розгляд учасників з’їзду. Впевнений, що врахування кожної думки, яка буде викладена на з’їзді, стане ще одним кроком на шляху розвитку вітчизняної фармацевтичної галузі. n

Олександр Сіроштан, фото автора

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи