Проект Військово-медичної доктрини: відбулося перше публічне обговорення

24 грудня 2014 р. в Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (далі — Комітет) відбулися слухання «Про Військово-медичну доктрину України», в яких взяли участь народні депутати України, представники Адміністрації Президента України, Уряду, МОЗ України, Міністерства оборони України, Міністерства науки та освіти України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України, СБУ, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Національної академії медичних наук України, Військово-медичної академії України, Товариства Червоного Хреста України, вищих медичних навчальних закладів, фармацевтичних асоціацій, а також представники громадських і волонтерських організацій.

Розпочинаючи слухання, проект Військово-медичної доктрини України (далі — ВМД) представила його автор — Ольга Богомолець, голова Комітету, радник Президента, заслужений лікар України. ВМД — це система поглядів щодо організації забезпечення й збереження життя і здоров’я громадян України. Передбачено, що вона буде діяти на території всієї держави як у військовий, так і в мирний час з метою запобігання та мінімізації людських втрат, захисту й збереження життя і здоров’я цивільних і військових громадян.

Як підкреслила народний депутат, ВМД — це комплекс заходів, спрямованих на підготовку всього населення, установ та організацій країни під час мирного життя, природніх катаклізмів, а також під час проведення гібридних війн, терористичних актів або прямого вторгнення на територію України військових сил інших держав та ведення бойових дій на території нашої держави. ВМД забезпечує потреби всіх громадян України — військових, військовозобов’язаних, непридатних до військової служби та соціально незахищених верств населення шляхом залучення їх до військової та медичної підготовки, цивільного захисту, цивільної оборони.

Серед завдань, які буде вирішено в разі прийняття ВМД:

  • створення єдиної системи збереження життя і здоров’я громадян України — сьогодні цивільні заклади охорони здоров’я знаходяться у підпорядкуванні 14, а військова медицина — 6 відомств. Виникає проблема, яким чином військового, який знаходиться в підпорядкуванні однієї системи, лікувати в іншій системі;
  • забезпечення національного психічного здоровя — психіатричної та психологічної допомоги потребує значна кількість людей — це не тільки бійці, а й тимчасово переселені особи, родини загиблих та тих, хто отримав інвалідність, а також безпосередньо населення, що проживає в зоні бойових дій;
  • зменшення кількості поранених і хворих у мирний і воєнний час;
  • запобігання інвалідності і втраті працездатності;
  • фізична, психосоматична і соціальна реабілітація;
  • повернення до строю або трудової діяльності в найкоротший термін;
  • визначення персональної державної відповідальності громадян України, державних та приватних установ — наприклад, у Швейцарії та Ізраїлі кожен громадянин має чіткий припис, що він буде робити в разі війни, незалежно від того, який фах має в мирний час. В Україні навіть військовозобов’язані лікарі не мають прикомандирування до конкретних шпиталів;
  • координація діяльності громадян, громадських організацій, державних установ для досягнення встановленої мети — з цією метою започатковано та проведено в Київській та Херсонській обл. медико-волонтерські навчання, під час яких волонтери разом з лікарями, представниками Державної служби України з надзвичайних ситуацій брали участь у ліквідації наслідків тієї чи іншої уявної ситуації.

О. Богомолець наголосила, що відповідно до проекту ВМД усі громадяни будуть поділені на наступні групи:

  • військові (охорона і оборона держави і її громадян, захист її незалежності від зовнішніх небезпек);
  • військовозобов’язані (тилове забезпечення потреб військових, допомога своїми вміннями та транспортом військовим під час передислокації та евакуації, участь у пошуку та плануванні шляхів евакуації, проектуванні та утриманні об’єктів захисту здоров’я та життя людей — бомбосховищ, спеціальних укриттів у належному стані);
  • особи, непридатні до військової служби в мирний час, обмежено придатні у воєнний час (тилове забезпечення, надання первинної долікарської допомоги, участь у діях формувань цивільного захисту і цивільної оборони);
  • соціально-незахищені верстви населення (діти, школярі, сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, інваліди, багатодітні сім’ї, ув’язнені з тяжкими або небезпечними хворобами, психічно хворі люди, прийомні сім’ї, діти з дитячих будинків сімейного типу, мешканці будинків інвалідів та геріатричних установ, біженці, тимчасово переміщені або інші категорії громадян).

О. Богомолець зауважила, що пацифісти мають право на існування та власні погляди так само, як і решта людей. Вона розділяє позицію тих, хто говорить, що вони не будуть стріляти — це особи, що ідеологічно не готові до бою та є потенційними дезертирами, якщо їх забрати на передову. Але чи слід їх повністю звільнити від служби Україні? Абсолютно ні. Є цивільний захист, цивільна оборона, є допомога соціально незахищеним верствам населення. Якщо не можуть взяти в руки гвинтівку, нехай беруть лопати, будують оборонні укріплення, відновлюють дороги й житлові будинки, школи й лікарні, в’яжуть маскувальні сітки, допомагають біженцям, серед яких багато людей похилого віку та дітей, сім’ям загиблих і потерпілих.

Інструментами ВМД є медицина, парамедицина, цивільний захист та цивільна оборона, які мають бути включені в систему середньої та вищої освіти. Після фізичного, патріотичного виховання в школі, уроків початкової медичної та військової підготовки кожній особі у віці 18–20 років слід визначитися щодо майбутньої підготовки — чи бути військовим або військовозобов’язаним, чи приєднатися до цивільного захисту та цивільної оборони.

Впровадження положень доктрини потребує створення відповідної законодавчої бази в системі освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, оборони. За словами О. Богомолець, це дозволить через певну кількість років з держави-бандита, якою сьогодні є Україна, стати державою-сервісом.

Віктор Жаховський, провідний науковий співробітник НДІ проблем військової медицини Української військово-медичної академії, зазначив, що сьогодні існують такі проблеми медичного забезпечення Збройних сил України (ЗСУ) та інших військових формувань, як відсутність уніфікованих індивідуальних засобів медичного захисту, сучасних засобів розшуку поранених та індивідуальних носіїв медичної інформації, броньованого санітарного транспорту для вивезення поранених; медичні підрозділи та госпіталі не забезпечені сучасними засобами підтримки життєдіяльності в польових умовах; медичні служби неспроможні задовольнити повністю потреби військових у медичному забезпеченні, а персонал цивільних лікувальних установ необізнаний з особливостями лікування бойових поранень, і в той же час медичне комплектно-табельне оснащення морально застаріло. Зусилля волонтерів не можуть докорінно змінити цю ситуацію. І одна з причин її виникнення — відсутність єдиного загальнодержавного документа.

Прийняття ВМД дозволить впровадити Державну програму розбудови військової охорони здоров’я, прийняти нормативно-правові акти щодо медичного забезпечення ЗСУ, технічно переоснастити військові медичні служби. Крім того, буде ліквідовано відомчі розбіжності та гарантовано єдині підходи до організації медичного забезпечення зі збереженням організаційної самостійності медичних служб ЗСУ та інших військових формувань.

ВМД містить єдині організаційні засади діяльності медичних служб незалежно від підпорядкування, єдине розуміння причин зниження (втрати) боєздатності військовослужбовців та шляхів її підвищення (збереження), єдині погляди на профілактику, діагностику, надання медичної та психологічної допомоги, евакуацію, лікування, реабілітацію та профілактику бойового стресу. При цьому організація надання медичної допомоги відбуватиметься відповідно до загальнодержавних медичних стандартів, клінічних протоколів та військово-медичних стандартів. Для медичного забезпечення військ та населення буде сформований необхідний резерв медичних служб цивільної системи охорони здоров’я, які знаходитимуться в постійній готовності.

Звичайно, прийняття ВМД не вирішить автоматично проблеми медичного забезпечення, проте такий документ:

  • запровадить єдині підходи до організації надання медичної допомоги, лікування та реабілітації військовослужбовців та цивільного населення;
  • стане основою для впорядкування відомчих керівних документів з питань медичного забезпечення;
  • слугуватиме базою для реалізації медичної складової високої боєготовності та боєздатності військ;
  • дозволить створити необхідну структуру та комплект засобів медичних служб, покращити їх матеріально-технічне оснащення, забезпечити мобілізаційну потребу в людських та матеріально-технічних ресурсах, оптимізувати терміни готовності до виконання завдань за призначенням;
  • дасть можливість підвищити ефективність військової охорони здоров’я та роль військової медицини в суспільстві, розширити доступність медичної допомоги та створити в державі єдиний медичний простір.

884

Питання впровадження системи парамедичної допомоги в Україні висвітлив Максим Іонов, лікар невідкладних станів Центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, голова правління неприбуткової громадської організації «Медики доброї волі». Парамедична допомога існує задля того, щоб врятувати життя, попередити подальші ускладнення, сприяти швидкому відновленню пацієнта.

Це можна зробити шляхом раннього виявлення інциденту та оповіщення екстрених служб з наданням повної і детальної інформації, прибуття на місце події рятівника й негайного початку надання допомоги, забезпечення якісного й своєчасного медичного втручання в умовах події, а також його слід продовжувати під час транспортування, передача пацієнта в спеціалізований центр медичної допомоги.

На сьогодні в системі охорони здоров’я України не існує офіційного визначення «парамедик». За кордоном це сертифікований спеціаліст, який працює в системі екстреної медичної допомоги, аварійно-рятувальної служби або військових підрозділах, володіє навичками надання екстреної медичної допомоги на госпітальному етапі. Тобто, це може бути працівник без вищої медичної освіти, який успішно пройшов підготовчі курси надання долікарської допомоги й транспортування хворих або травмованих пацієнтів до багатопрофільного медичного закладу.

В Україні терміну «парамедик» відповідають «санітарний інструктор», «фельдшер», «медична сестра». Система надання парамедичної допомоги передбачає створення єдиної комунікативної бази даних усіх працівників та волонтерів, які входять до системи, оновлення матеріально-технічної бази та впорядкування кадрової політики (до роботи залучатимуться волонтери, курсанти, що пройшли відповідні сертифіковані курси). Також необхідно впроваджувати окрему міжнародну сертифіковану систему навчально-тренувальної підготовки фахівців з розвитком міжнародної співпраці. Сьогодні йдуть перемовини зі спеціалістами з США, Канади, Ізраїлю, які готові навчати українців.

Що дозволить вирішити впровадження системи парамедичної допомоги? Зменшиться кількість летальних випадків внаслідок дії зовнішніх факторів, у віддалених населених пунктах надаватиметься своєчасна медична допомога. Буде консолідовано всі рятівні служби, переглянуто стандарти надання допомоги відповідно до затрат на фінансування, створено скоординовану систему підготовки та перепідготовки працівників і учасників системи, а також запроваджено механізми співпраці елементів надання екстреної медичної допомоги під час роботи в умовах звичайного режиму та під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

Система парамедичної допомоги будується на наступних принципах:

  • запровадження механізму функціонування єдиної системи надання екстреної та парамедичної допомоги на всій території держави;
  • наступність надання такої допомоги в лікувально-профілактичних закладах різних територіальних одиниць;
  • введення єдиних принципів управління аналогічними рятівними підрозділами та службами;
  • мобілізаційна готовність служб екстреної медичної та парамедичної допомоги різних територіальних одиниць держави до роботи в умовах надзвичайних ситуацій та бойових дій.

Людмила Шостак, радник голови Державної служби України з надзвичайних ситуацій, розповіла про цивільний захист як елемент ВМД. Це функція держави, спрямована на захист населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій шляхом запобігання таким ситуаціям, ліквідації їх наслідків і надання допомоги постраждалим у мирний час та в особливий період.

Окрему вагу доповідач приділила питанню захисних споруд цивільного захисту, призначених уберегти людей від факторів ураження в надзвичайних ситуаціях техногенного, природного, екологічного, соціально-політичного характеру та в особливий період, які за своїми захисними властивостями поділяються на сховища й протирадіаційні укриття.

Сьогодні такі споруди утримуються центральними та місцевими органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, суб’єктами господарювання. Таким чином, Державна служба України з надзвичайних ситуацій ніяким чином не може фінансувати ті захисні споруди, які їй не підпорядковані. Фонд захисних споруд формує місцева влада, яка створює їх реєстр, перевіряє стан. Сьогодні потрібно урегулювати нормативну базу, щоб Державна служба України з надзвичайних ситуацій мала можливість контролювати наявні споруди, або зобов’язати власників утримувати їх в належному стані.

Ірина Пінчук, директор Українського науково-дослідного інституту соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, висвітлила питання забезпечення національного психічного здоров’я, яке також є складовою частиною національної безпеки. Саме тому державі слід визнати його важливість, створивши цілісну систему охорони психічного здоров’я, яка передбачає зміну парадигми від надання психіатричної допомоги певним категоріям до охорони психічного благополуччя населення України, зокрема, в умовах військових дій та тимчасової окупації частини території країни.

Новостворена система має відповідати таким критеріям, як достатня кількість та доступність закладів, товарів та послуг, їх відповідність принципам медичної етики, культурним критеріям та висока якість.

В МОЗ України працює потужна система надання психіатричної допомоги (станом на 1 січня 2014 р. працює 3200 лікарів, 39 тис. лікарняних ліжок) та наркологічної допомоги (1200 лікарів, 38 наркологічних диспансерів та 3,5 тис. ліжок). Такі ж служби існують і в інших відомствах. Доповідач зазначила, що формування системи психічного здоров’я передбачає спочатку використання наявних ресурсів, після чого — модернізація, а в подальшому —створення нової системи з новою ідеологією. Вона звернулася до волонтерів і громадських організацій, запропонувавши їм взяти участь у цьому процесі.

Має відбутися стандартизація допомоги відповідно до світового досвіду та доказових досліджень, зміна системи підготовки кадрів. Перетворень потребує й парадигма психічного здоров’я за умови впливу психотравми з визнання людини хворою або психічно хворою на встановлення у особи реакції на травму.

Потрібно впровадити програму підвищення поінформованості суспільства щодо проблем у сфері психічного здоров’я загалом та посттравматичного стресового розладу зокрема, а також звернути увагу на профілактику вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Залишається актуальним питання координації взаємодії різних міністерств та відомств, а також громадських організацій, фахових товариств, волонтерських ініціатив у цій сфері. І. Пінчук також звернула увагу членів Комітету на необхідність створення Національної бази даних ресурсів допомоги постраждалим внаслідок психотравмуючих подій (кадри, установи, матеріальне та технічне забезпечення).

Необхідна спеціалізація під час надання психолого-психіатричної допомоги військовослужбовцям, членам їх родин та цивільному населенню, що перебувало під впливом психотравмуючих факторів, особливу увагу слід зосередити на вразливому контингенті. Це діти, особи похилого віку, люди з особливими потребами, вимушено переселені особи, особи, що перебувають на анексованих та окупованих територіях, особи, що надають допомогу постраждалим.

О. Богомолець додала, що фахівці з Сербії рекомендували Україні лікувати осіб з психічною травмою не в психіатричних, а в соматичних закладах. Сьогодні МОЗ України вже прийнято рішення, що на базі 13 шпиталів та 26 шпитальних відділень для ветеранів Великої Вітчизняної війни (більше 8,3 тис. ліжок) буде створено відповідну службу, яка опікуватиметься особами, що отримали бойову психічну травму та планують повертатися в зону АТО.

Олег Шекера, полковник медичної служби запасу, доктор медичних наук, розглянув питання фінансового та ресурсного забезпечення функціонування системи медичної допомоги військовослужбовцям, яке сьогодні гарантується та здійснюється на основі цільового бюджетного фінансування. Система медичного забезпечення військ передбачає досягнення оптимального рівня медичної, економічної та соціальної ефективності.

На думку О. Шекери, покращення фінансового та ресурсного забезпечення медичної допомоги військовим можливе завдяки формуванню додаткових позабюджетних джерел фінансування. У тому числі це може відбутися шляхом запровадження медичного страхування військовослужбовців.

Що стосується підготовки кадрів, вона передбачає навчання наданню першої медичної допомоги й здійснюється в навчальних закладах Міністерства оборони України, МОЗ України, Міністерства освіти і науки України та інших сертифікованих установах різних форм власності. Підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців для потреб медичних служб ЗСУ та інших структур сектору безпеки держави слід здійснювати в Українській військово-медичній академії та вищих медичних закладах до- та післядипломної освіти за єдиним державним замовленням. Рівень підготовки та кваліфікація медичного персоналу має відповідати загальнодержавним вимогам та стандартам, сучасним досягненням науки і техніки та особливостям медичного забезпечення військ.

Доповідач наголосив, що в усіх вищих медичних навчальних закладах слід відновити кафедри військової та екстремальної медицини з підготовки офіцерів медичної служби запасу. Здійснення кадрової політики має бути спрямоване на розробку науково обґрунтованої прогнозної потреби в медичних кадрах різних спеціальностей в мирний та воєнний час та забезпечення випереджаючими темпами підготовки спеціалістів у воєнний час.

Важливу роль у процесі навчання відіграють різноманітні методи й форми польових занять, які покликані допомогти озброїти слухачів необхідними знаннями, уміннями та навичками.

Крім того, потрібно створити умови для волонтерських організацій з метою проведення навчання населення наданню першої медичної допомоги.

О. Богомолець від імені Комітету звернулася до присутніх представників Міністерства оборони, Міністерства освіти та науки, МОЗ України з проханням прослідкувати, щоб у бюджетах на наступний рік було закладено кошти на відновлення кафедр та курсів військової медицини в усіх ВНЗ.

Що стосується медичного страхування військовослужбовців, то багато присутніх зазначали, що це не є доцільним — страхування потрібно запроваджувати для всього населення, а не для окремої категорії.

Волонтери, що виступали, підкреслювали, що ВМД надзвичайно актуальна сьогодні, проте запрацює вона, лише якщо розробити механізм контролю за її виконанням, та встановити відповідальність (можливо, кримінальну) на кожному етапі реалізації.

Від імені Асоціації виробників ліків України виступив Анатолій Редер, генеральний директор компанії «ІнтерХім». Він зазначив, що, на жаль, під час презентації не було сказано жодного слова про фармацевтичне забезпечення ВМД. За радянських часів на кожному фармацевтичному підприємстві було створено так званий державний резерв, який зберігався на випадок військових дій. Можливо, є сенс повернутися до цієї практики. Сьогодні в Україні є високий рівень власного виробництва лікарських засобів та, відповідно, можливість створити резерв, зокрема, знеболювальних, противірусних препаратів і т.д. Також у ВМД можна передбачити замовлення у вітчизняних підприємств виробництва потрібної фармацевтичної продукції. О. Богомолець підтримала ці пропозиції.

Народні депутати одноголосно підтримали проект ВМД, рекомендувавши КМУ взяти його за основу під час підготовки остаточної редакції проекту ВМД, після чого її якомога швидше слід затвердити указом Президента України.

Як зазначив народний депутат Олег Мусій (фракція партії «Блок Петра Порошенка»), Комітет також має рекомендувати, щоб в указі Президента про прийняття ВМД було відображене доручення щодо розробки чіткого плану дій щодо її впровадження, у тому числі і фінансового забезпечення, адже поки що в бюджеті на наступний рік не передбачено жодної копійки на ці заходи.

Андрій Шипко, член депутатської групи «Економічний розвиток», додав, що потрібно чітко визначити терміни реалізації, запропонувавши народним депутатам до 31 грудня надати зауваження до проекту і з їх урахуванням до лютого подати документ до КМУ. Також потрібно чітко визначити, ініціаторами яких законодавчих змін негайно мають виступити народні депутати, щоб втілювати ВМД в життя? До того ж залишається питання, яка конкретно особа буде керувати впровадженням положень.

О. Богомолець наголосила, що прийняття концепції доктрини — це лише перший крок. Далі буде прописано маршрут завдань, відповідальні особи та визначені необхідні закони та постанови КМУ, щоб ВМД запрацювала. Це має бути життєздатний документ, який захищатиме життя та здоров’я наших громадян, які сьогодні взяли на себе функції держави. Проте, якщо не буде високого рівня свідомості звичайних громадян, патріотичного виховання кожного з дитинства — ВМД не працюватиме.

Також члени Комітету прийняли рішення щодо проведення парламентських слухань, присвячених цьому питанню та ініціюванню розробки та прийняття закону України щодо прифронтової зони, у якому буде передбачено встановлення коефіцієнту на заробітну плату медичного персоналу в цих регіонах.

На завершення комітетських слухань О. Богомолець резюмувала: чим швидше Україна прийме ВМД, чим швидше вона запрацює, тим менше у нас буде поранених під час військових дій та хворих — у мирний час, тим більшій кількості людей ми збережемо моральне та психічне здоров’я. Чим швидше у школах та ВНЗ буде введено предмети з організації надання першої медичної допомоги, тим більш підготовленими буде наше населення до небезпеки. Громадяни, громадські організації, державні установи мають працювати як єдиний механізм та координуватися між собою, адже про майбутнє здоров’я та збереження життя потрібно думати всім разом — усім суспільством.

Ганна Барміна,
фото Сергія Бека

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи