Додаток 2
Взаємодія медикаменту з іншими ЛЗ
| Міжнародна непатентована назва ЛЗ | Коментарі |
|---|---|
| Абакавір | Під впливом етанолу збільшується площа під кривою AUC. Збільшує середній системний кліренс метадону на 22%, що може потребувати зміни дози метадону. Рибавірин має однакові шляхи фосфориляції, можлива внутрішньоклітинна взаємодія, яка може спричинити зменшення внутрішньоклітинних фосфорильованих метаболітів рибавірину і зменшення шансів отримати стійку вірусологічну відповідь у хворих, інфікованих вірусом гепатиту С, при їх лікуванні пегільованим інтерфероном з рибавірином. Пацієнти, ко-інфіковані ВІЛ та вірусом гепатиту С, які отримують антиретровірусну терапію, що містить абакавір, мають ризик отримати знижену відповідь на лікування пегільованим інтерфероном/рибавірином. |
| Агомелатин | Протипоказаний з високоактивними інгібіторами CYP1A2 — флувоксаміном та ципрофлоксацином. У комбінації з естрогенами (інгібітор CYP1A2 помірної сили) — підвищення концентрації агомелатину у декілька разів. Рифампіцин може зменшувати біодоступність агомелатину. З інгібіторами CYP1A2 помірної сили (пропранолол, грепафлоксацин, еноксацин) застосовувати з обережністю. Відсутній досвід застосування з ЕСТ. Протипоказаний алкоголь. Паління зменшує біодоступність агомелатину. |
| Адалімумаб | Метотрексат при однократному і повторному використанні знижує кліренс адалімумабу, але у хворих РА, які отримують метотрексат, немає необхідності в корекції дози адалімумабу або метотрексату. |
| Адапален | Одночасне застосування інших потенційно подразнювальних місцевих препаратів, включаючи косметичні засоби збільшує ризик небажаного впливу на шкіру; з обережністю з препаратами, що містять сірку, резорцин або саліцилову кислоту. |
| Адеметіонін | З обережністю з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, трициклічними антидепресантами (такими як кломіпрамін), препаратами та рослинними засобами, що містять триптофан. |
| Азапентацен | Взаємодія не вивчалась. |
| Азатіоприн | Застосування алопуринолу, оксипуринолу та тіопуринолу з 6-меркаптопурином або азатіоприном — дози останніх зменшувати на ¼ від звичайних; потенціює дію деполяризуючих нейро-м’язових блокаторів, (сукцинілхолін), може зменшувати дію тубокурарину, варфарину; уникати з цитостатиками та пеніциламіном; гематологічні зміни при застосуванні з ко-тримоксазолом або каптоприлом, мієлосупресивний ефект циметидину та індометацину буде посилюватись; обережно з похідними аміносаліцилатів; застосування живих вакцин протипоказане, послаблена відповідь на неживі вакцини; швидке пригнічення кісткового мозку загострюються з олсалазином, месалазином та сульфасалазином. |
| Азеластин | Взаємодія не виявлена. |
| Азитроміцин | З обережністю з іншими ЛЗ, що можуть подовжувати інтервал QT. Приймати принаймні за 1 год. до або через 2 год. після прийому антациду. Враховувати можливість підвищення концентрації дигоксину в сироватці крові. З похідними ріжків — протипоказаний. Проводити частий моніторинг протромбінового часу пацієнтам, які отримують пероральні антикоагулянти типу кумарину. Підвищує концентрації фосфорильованого зидовудину. Зважити терапевтичну ситуацію до призначення з циклоспорином, якщо комбіноване лікування вважається виправданим, проводити моніторинг рівнів циклоспорину і регулювати дозування. Концентрат для р-ну для інфузій можна розводити тільки за допомогою 0,9% натрію хлориду, 5% глюкози, р-ну Рінгера. |
| Азоту закис | Засоби для інгаляційної анестезії, наркотичні аналгетики, транквілізатори, нейролептики, антигістамінні засоби посилюють дію препарату. Аміодарон підвищує ризик брадикардії (що не купірується атропіном) та артеріальної гіпотензії, ксантини — аритмій. Фентаніл і його похідні посилюють вплив на ССС (зниження ЧСС і хвилинного об’єму серця). Посилює ефекти гіпотензивних (особливо діазоксиду, гангліоблокаторів, хлорпромазину, діуретиків) та антикоагулянтів (похідних кумарину та індандіону) препаратів, а також засобів, що пригнічують ЦНС і дихання. |
| Акривастин | Не комбінувати з алкоголем та ЛЗ, що пригнічують ЦНС. |
| Албендазол | Циметидин, празиквантел, дексаметазон підвищують рівень метаболітів албендазолу у плазмі крові; ритонавір, фенітоїн, карбамазепін та фенобарбітал можуть зменшувати плазмову концентрацію активного метаболіту альбендазолу сульфоксиду. З теофіліном контролювати рівень теофіліну в крові. |
| Алергени інсектні | Лікування алергенами недоцільно проводити у період лікування а/б, цитостатиками чи імунобіологічними засобами. Можна комбінувати з ЛЗ, що застосовуються для лікування алергічних захворювань (неседативні антигістамінні препарати, кромони, бронхолітики, топічні глюкокортикостероїди, антилейкотриєнові засоби). |
| Алергени побутові | Спеціальних рекомендацій немає. |
| Аліскірен | Зміна пікових концентрацій (Сmax) або площі під фармакокінетичною кривою (AUC) аліскірену: з аторвастатином Сmax або AUC аліскірену зростають, кетоконазол збільшує рівень у плазмі та збільшує гастроінтестинальну абсорбцію і зменшує виділення з жовчю; циклоспорин збільшує Сmax і AUC, сумісне застосування не рекомендовано; з фуросемідом AUC і Сmax фуросеміду знижуються; з калієм та калійзберігаючими діуретиками може призвести до зростання калію в сироватці крові. З БРА чи ІАПФ протипоказана пацієнтам з ЦД або порушенням функції нирок (ШКФ < 60 мл/хв/1,73м2) і не рекомендується іншим пацієнтам. З грейпфрутовим соком — зниження AUC та Сmax аліскірену. З калійзберігаючими діуретиками, дієтичними добавками калію, замінниками солі, що містять калій, або іншими сполук, що можуть вплинути на плазмові рівні калію (гепарин) — підвищення сироваткового рівня калію. НПЗП можуть знижувати антигіпертензивний ефект. З обережністю з кетоконазолом або іншими помірними інгібіторами Р-глікопротеїну (кларитроміцином, телітроміцином, еритроміцином, аміодароном). |
| Алое | Підсилює дію засобів, які стимулюють гемопоез, і препаратів заліза. З тіазидними діуретиками, петльовими діуретиками, препаратами солодки, КС підвищується ризик розвитку дефіциту калію. Небажано змішувати з іншими ЛЗ. |
| Алопуринол | З антикоагулянтами кумаринового типу − посилення ефекту варфарину та інших кумаринів, потрібний частіший контроль показників коагуляції, зниження дози антикоагулянтів. З азатіоприном, меркаптопурином − метаболізм цих похідних пурину уповільнюється, ефекти пролонгуються, токсичність підвищується, їх дозу знизити на 50-75%. З обережністю з відарабіном (аденіну арабінозид) − подовжується період напіввиведення останнього з ризиком підвищення його токсичності. З саліцилатами (великі дози), урикозуричними ЛЗ (сульфінпіразон, пробенецид, бензбромарон) − можливе зниження ефективності алопуринолу, скоригувати його дози. Хлорпропамід − при порушенні функції нирок підвищується ризик тривалої гіпоглікемії, що може потребувати зниження дози хлорпропаміду. Порушує метаболізм фенітоїну в печінці. У високих дозах пригнічує метаболізм та підвищує плазмову концентрацію теофіліну, кофеїну, на початку лікування алопуринолом або при підвищенні його дози контролювати рівні теофіліну в плазмі крові. Не застосовувати з ампіциліном, амоксициліном через ризик виникнення АР. Можливе підвищення концентрації циклоспорину в плазмі крові та збільшення ризику розвитку його побічних реакцій. З цитостатиками (циклофосфамід, доксорубіцин, блеоміцин, прокарбазин, мехлоретамін) − підвищений ризик супресії кісткового мозку у пацієнтів з неопластичними захворюваннями (крім лейкемії), ніж при окремому застосуванні цих ЛЗ, показники крові контролювати через короткі інтервали часу. Підвищує концентрацію в плазмі крові диданозину, підвищуючи ризик його токсичності, уникати сумісного застосування. Уникати з капецитабіном. З діуретиками, в т.ч. тіазидні − ризик розвитку реакцій гіперчутливості. З інгібіторами АПФ, у т.ч. каптоприлом − ризик розвитку гематотоксичних реакцій (лейкопенія, реакцій гіперчутливості). Приймати за 3 год. до прийому гідроксиду алюмінію. |
| Алпростадил | Посилює ефект гіпотензивних ЛЗ, вазодилататорів, антиангінальних ЛЗ; симпатоміметики, адреналін, норадреналін, цефамандол, цефаперазон, знижують вазодилатуючу дію; з антитромботичними ЛЗ (антикоагулянти, інгібітори агрегації тромбоцитів, тромболітичні ЛЗ) може збільшити схильність до кровотеч. З іншими ЛЗ для лікування порушень ерекції (силденафіл) чи ЛЗ, що спричиняють ерекцію (папаверин) — дослідження не проводилися, може спричинити подовження ерекції, не застосовувати одночасно. Симпатоміметики: зниження ефектів. |
| Алтея лікарська | Не рекомендується з протикашлевими ЛЗ (кодеїн тощо). Абсорбція ЛЗ, які застосовуються одночасно, може знижуватися. Інші ЛЗ застосовувати за 1 год. до або через 1 год. після. |
| Альтеплазе | Дослідження не проводилися. ЛЗ, які впливають на коагуляцію або змінюють функцію тромбоцитів, можуть збільшити ризик кровотечі до, під час або після проведення терапії. Супутня терапія інгібіторами АПФ може збільшити ризик розвитку анафілактичної реакції. |
| Альфакальцидол | Може призначатися з естрогенами та антирезорбтивними ЛЗ різних груп. З препаратами наперстянки підвищується ризик розвитку аритмії. З барбітуратами, протисудомними ЛЗ застосовувати більшу дозу альфакальцидолу. Його всмоктування зменшується при застосуванні з мінеральним маслом, колестираміном, колестиполом, сукральфатом, антацидами, препаратами на основі альбуміну. З антацидами або лаксативодіалізом — ризик розвитку гіпермагніємії. З препаратами кальцію, тіазидними діуретиками — ризик розвитку гіперкальціємії. Дія підсилюється при застосуванні естрогенів у жінок, які перебувають у передменопаузальний та постменопаузальний період. Рифампіцин та ізоніазид можуть зменшувати ефективність вітаміну D. Не призначати вітамін D та його похідні. |
| Альфузозин | Протипоказаний з ритонавіром — ризик підвищення концентрацій альфузозину в плазмі крові та посилення побічних ефектів. Небажані комбінації з блокаторами α-адренорецепторів (празозин, тримазозин, урапідил) — посилення гіпотензивної дії, ризик розвитку тяжкої ортостатичної гіпотензії. З кетоконазолом, ітраконазолом, кларитроміцином, еритроміцином — ризик підвищення концентрації альфузозину в плазмі крові та посилення побічних ефектів. З інгібіторами фосфодіестерази 5-го типу (силденафіл, тадалафіл, варденафіл) — ризик розвитку ортостатичної гіпотензії, лікування розпочинати з найнижчої рекомендованої дози та поступово підвищувати у разі необхідності. З гіпотензивними ЛЗ (крім блокаторів α-адренорецепторів), нітратами, нітритами та схожими за дією засобами (ізосорбід динітрат, ізосорбід, лінсидомін, молсидомін, нікорандил, нітрогліцерин) — ризик розвитку артеріальної гіпотензії, особливо ортостатичної. Із загальними анестетиками — ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії, припинити застосування за 24 год. до операції. |
| Алюмінію фосфат | Приймати за 2 год. до або після інших ЛЗ та за 4 год. (до або після) — з фторхінолонами. |
| Амантадин | Можливе застосування з іншими протипаркінсонічними ЛЗ. Посилення побічних дій (сплутаність свідомості і галюцинації) антихолінергічних ЛЗ (тригексилфенідил, бензатропін, скополамін, біпериден, орфенадрин). Посилення основної дії амантадину. Зниження переносимості алкоголю. Леводопа: взаємне посилення терапевтичної дії. Мемантин може посилювати дію й побічні дії. З сечогінними засобами типу триамтерен/гідрохлоротіазид — зниження виведення амантадину із плазми, створення токсичної концентрації останнього в плазмі. Протипоказаний з іншими ЛЗ, які спричиняють подовження інтервалу QT: антиаритмічні засоби класу I A (квінідин, дизопірамід, прокаїнамід) і класу III (аміодарон, соталол); певні нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, галоперидол, пімозид); трициклічні й тетрациклічні антидепресанти (амітриптилін); певні антигістамінні ЛЗ (астемізол, терфенадин); макролідні а/б (еритроміцин, кларитроміцин); інгібітори гірази (спарфлоксацин); азолові протигрибкові й інші ЛЗ (будипін, галофантрин, котримоксазол, пентамідин, цизаприд і бепридил). |
| Амброксол | Разом з а/б (амоксицилін, цефуроксим, еритроміцин, доксициклін) — підвищення концентрацій а/б у тканинах легенів, у бронхолегеневому секреті та у мокроті. |
| Амікацин | Фармацевтично несумісний з пеніцилінами, гепарином, цефалоспоринами, капреоміцином, амфотерицином В, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном, вітамінами групи В і С, калію хлоридом. Проявляє синергізм з карбеніциліном, бензилпеніциліном, цефалоспоринами (у хворих із важкою хр. нирковою недостатністю при одночасному застосуванні з β-лактамними а/б можливе зниження ефективності аміноглікозидів). Налідиксова к-та, поліміксин В, цисплатин і ванкоміцин збільшують ризик розвитку ото- і нефротоксичності. З пеніциліном, цефалоспоринами, сульфаніламідами, ванкоміцином, метоксифлураном, енфлураном, НПЗЗ, рентгеноконтрастними засобами, циклоспорином, цисплатином, амфотерицином В, цефалотином, поліміксином та діуретиками (особливо фуросемід) — ризик розвитку нефротоксичної дії. Індометацин, фенілбутазон та інші НПЗЗ, які порушують нирковий кровотік, можуть сповільнювати швидкість виведення амікацину. З в/в введенням індометацину шляхом в/в ведення амікацину недоношеним немовлятам — ризик розвитку токсичності. Підсилює міорелаксуючу дію курареподібних препаратів. Метоксифлуран, поліміксини для парентерального введення, капреоміцин та інші ЛЗ, які блокують нервово-м’язову передачу (галогенізовані вуглеводні препарати у якості препаратів для інгаляційної анестезії, опіоїдні аналгетики), переливання великого об’єму крові з цитратними консервантами — підвищують ризик зупинки дихання. Зменшує ефективність ЛЗ, які застосовують при міастенії. З ефіром етиловим і блокаторами нервово-м’язової передачі — ризик пригнічення дихання. З фуросемідом та етакриновою к-тою — ризик розвитку ототоксичної дії. Амікацин+цефтазидим та амікацин+цефоперазон проявляють найбільш адитивний та синергістичний ефект по відношенню до Pseudomonas aeruginosa. У разі застосування кількох а/б амікацин не можна змішувати в одному шпр. або фл. з іншими АБЗ. Р-н амікацину сульфату не безпосередньо змішувати з іншими аміноглікозидами, з пеніцилінами, гепарином, цефалоспоринами, капреоміцином, амфотерицином В, тіопенталом, гідрохлоротіазидом, еритроміцином, нітрофурантоїном, вітамінами групи В та С, калію хлоридом; при необхідності 2 ЛЗ вводити окремо, послідовно. |
| Аміксин | Сумісний з а/б та засобами традиційного лікування вірусних та бактеріальних захворювань. |
| Аміодарон | Протипоказано з ЛЗ що можуть спричиняти пароксизмальну шлуночкову тахікардію: антиаритмічні ЛЗ Ia класу (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), ІІІ класу (дофетилід, ібутилід, соталол); бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин (в/в), мізоластин, вінкамін (в/в) моксифлоксацин, спіраміцин (в/в); сультоприд. Підвищений ризик розвитку шлуночкових аритмій: не рекомендується з: циклоспорином ризик виникнення нефротоксичних ефектів. Ін’єкційна форма дилтіазему — ризик брадикардії та AV блокади. Галофантрин, пентамідин, люмефантрин — підвищений ризик шлуночкових аритмій. Нейролептики, які можуть спричиняти пароксизмальну тахікардію: фенотіазинові нейролептики (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин, трифлуоперазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд, вераліприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол) та інші (пімозид). З обережністю: пероральні антикоагулянти — посилення антикоагулянтного ефекту та підвищення ризику кровотечі. β-блокатори крім соталолу (протипоказана комбінація) та есмололу (комбінація потребує застережень при застосуванні) — ризик порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності. β-блокатори при СН (бісопролол, карведилол, метопролол) — порушення автоматизму та серцевої провідності (синергія ефектів) з ризиком надмірної брадикардії. Підвищений ризик розвитку шлуночкової аритмії. Препарати дигіталісу — пригнічення автоматизму (виражена брадикардія) та порушення AV провідності. З дигоксином збільшується його концентрація в плазмі ч/з зниження кліренсу дигоксину. Пероральна форма дилтіазему — ризик розвитку брадикардії та AV блокади серця. Есмолол — порушення скорочувальної здатності серця, автоматизму та провідності. ЛЗ, що викликають гіпокаліємію: діуретики, що сприяють виведенню калію, проносні ЛЗ, амфотерицин B (в/в), СКС, тетракосактид — підвищений ризик шлуночкової аритмії. Ризик підвищення концентрації лідокаїну у плазмі з можливістю розвитку побічних неврологічних та серцевих ефектів. Орлістат — ризик зниження концентрації аміодарону в плазмі та його активного метаболізму. Фенітоїн — підвищення концентрації фенітоїну в плазмі з ознаками його передозування, особливо неврологічними (зниження метаболізму фенітоїну в печінці). Симвастатин — підвищення ризику розвитку побічних ефектів, таких як рабдоміоліз. Комбінації, які брати до уваги: засоби, що спричиняють брадикардію: блокатори кальцієвих каналів (верапаміл), β-блокатори (крім соталолу), клонідин, гуанфацин, препарати дигіталісу, мефлохін, антихолінестеразні ЛЗ (донепезил, галантамін, ривастигмін, такрин, амбенонім, піридостигмін, неостигмін), пілокарпін — ризик надмірної брадикардії (кумулятивні ефекти). |
| Амісульприд | Протипоказаний з леводопою, мехітазином, циталопрамом, есциталопрамом, неантипаркінсонічними агоністами допаміну (каберголіном, хінаголідом). Протипоказана комбінація з ЛЗ, які можуть спричинити torsade de pointes: протиаритмічними ЛЗ класу Iа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід) і III (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), деякими нейролептиками (амісульприд, хлорпромазин, ціамемазин, дроперидол, галоперидол, левомепромазин, пімозид, піпотіазин, сертіндол, сульпірид, сультоприд, тіаприд, вераліприд) та іншими ЛЗ, такими як бепридил, цисаприд, дифеманіл, внутрішньовенний еритроміцин, мізоластин, в/в вінкамін, моксифлоксацин, в/в спіраміцин. З седативними ЛЗ — додаткові пригнічуючі ефекти на ЦНС і зниження уваги: похідні морфіну (анальгетики, протикашльові і замісні терапії), нейролептики, барбітурати, бензодіазепіни, анксиолітики (мепробамат), снодійні, седативні антидепресанти (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні Н1-антигістамінні засоби, антигіпертензивні ЛЗ центральної дії, баклофен і талідомід. Протипоказане одночасне застосування двох торзадогенних ЛЗ. Не рекомендований з: антипаразитарними ЛЗ, здатними викликати torsades de pointes (галофантрин, люмефантрин, пентамідин); з дофамінергічними протипаркінсонічними ЛЗ (амантадин, апоморфін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, ропінірол, селегілін) — взаємний антагонізм ефектів. Протипоказаний з ЛЗ, що містять спирт. З обережністю з: β-блокаторами для хворих із СН (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол); засобами, що викликають брадикардію (антиаритмічні засоби класу Iа, β-блокатори, деякі антиаритмічні засоби класу III, деякі блокатори кальцієвих каналів, препарати наперстянки, пілокарпін, антихолінестеразні засоби); ЛЗ, що зменшують концентрацію калію (діуретики, що виводять калій, у т.ч. і в комбінації, стимулюючі проносні, глюкокортикоїди, тетракосактиди і в/в амфотерицин В); з нітратами і спорідненими сполуками. |
| Амітриптилін | Протипоказаний з інгібіторами МАО (неселективними, а також селективними А [моклобемід] і В [селегілін]). Небажано з симпатоміметичними ЛЗ: потенціює кардіоваскулярні ефекти адреналіну, ефедрину, ізопреналіну, норадреналіну, фенілефрину і фенілпропаноламіну. Знижує антигіпертензивні ефекти гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину і метилдопи. Протипоказаний з антихолінергічними ЛЗ ч/з підвищений ризик паралітичної кишкової непрохідності, гіперпірексії тощо. Протипоказаний з ЛЗ, що спричиняють подовження інтервалу QT: протиаритмічними ЛЗ (хінідин), антигістамінними ЛЗ (астемізол та терфенадін), деякими антипсихотичними ЛЗ (пімозид та сертиндол), з цизапридом, галофантрином та соталолом — збільшення ймовірності шлуночкових аритмій. Небажано з протигрибковимиЛЗ (флуконазол, тербінафін) ч/з підвищення рівню амітриптиліну у сироватці крові і вираженості супутньої токсичності. Здатний посилювати седативні ефекти алкоголю, барбітуратів та інших засобів пригнічення ЦНС. |
| Аміфостин | Протигіпертензивні препарати можуть потенціювати гіпотензію. Застосування інших розчинників окрім натрію хлориду 0,9% не рекомендується. |
| Амлодипін | Безпечний з тіазидними діуретиками, α-адреноблокаторами, β-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, нітратами тривалої дії, нітрогліцерином, що застосовувався сублінгвально, НПЗЗ та пероральними гіпоглікемічними ЛЗ. |
| Амоксицилін | Пробенецид, фенілбутазон, оксифенбутазон, ацетилсаліцилова к-та та сульфінпіразон підвищують період його напіввиведення та концентрації в плазмі крові. ЛЗ, що мають бактеріостатичну дію (а/б тетрациклінового ряду, макроліди, хлорамфенікол), можуть нейтралізувати його бактерицидний ефект. З алопуринолом — виникнення шкірних АР. Збільшує всмоктування дигоксину, необхідна корекція його дози. З дисульфірамом — протипоказаний. З антикоагулянтами класу кумаринів може подовжити час кровотечі, коригувати дозу антикоагулянтів. З метотрексатом призводить до збільшення токсичної дії останнього, перевіряти рівень його концентрації у сироватці крові. З обережністю з пероральними гормональними контрацептивами — плазмовий рівень естрогенів і прогестерону може зменшитися, що може знижувати ефективність гормональних контрацептивів. Форсований діурез призводить до зменшення концентрації амоксициліну в крові. При випробуванні на наявнiсть глюкози в сечi використовувати ферментативний глюкозооксидазний метод; при застосуваннi хiмiчних методiв спостерiгаються хибнопозитивнi результати. Може знижувати кількість естріолу в сечі у вагітних жінок. Може зменшити рівень глікемії у сироватці крові. Може впливати на визначення білка колориметричним методом. |
| Ампіцилін | Збільшує ефект антикоагулянтів, а/б аміноглікозидного ряду, знижує ефект p/os контрацептивів. З p/os естрогенвмісними ЛЗ відзначається зниження їх ефективності. Пробенецид знижує канальцеву секрецію ампіциліну — зростає ризик розвитку його токсичної дії. Вірогідність появи шкірного висипу підвищує алопуринол. Високі дози знижують рівень атенололу у плазмі крові, застосовувати їх окремо, спочатку приймати атенолол, а після нього — ампіцилін. Знижує кліренс і збільшує токсичність метотрексату, підсилює всмоктування дигоксину. З макролідами, паромоміцином, тетрациклінами, хлорамфеніколом знижується ефект обох препаратів. Може знижувати ефект натрію бензоату. Фармацевтично несумісний з тетрацикліном, хлорамфеніколом (левоміцетином), амфотерицином, кліндаміцином, еритроміцином, лінкоміцином, метронідазолом, поліміксином В, ацетилцистеїном, хлорпромазином, гідралазином, допаміном, гепарином, метоклопрамідом. Ампіцилін порошок для р-ну для ін`єкц. неприпустимо змішувати в одній ємності з іншими ЛЗ. |
| Амфотерицин В | Цисплатин, пентамідин, аміноглікозиди і циклоспорин підвищують токсичну дію на нирки. КС та кортикотропін (АКТГ) — потенціюють гіпокаліємію. Препарати, дія яких може підсилюватися при гіпокалієміі (глікозиди наперстянки, міорелаксанти, антиаритмічні препарати) — з обережністю. Може підвищувати токсичність флуцитозину. Під час трансфузій лейкоцитів або після них — г. реакції з боку легенів. |
| Анагрелід | Не рекомендується з іншими інгібіторами фосфодіестерази III (мілринон, еноксимон, амрінон, олпринон та цилостазол). Флувоксамін та омепразол можуть негативно впливати на кліренс анагреліду. Може підсилювати дію інших ЛЗ, які пригнічують або модифікують функцію тромбоцитів (ацетилсаліцилова к-та), оцінити потенційний ризик розвитку геморагій. Сукральфат може перешкоджати всмоктуванню анагреліду у ШКТ. З флеботомією був ефективний, як і у пацієнтів, які отримували іншу комбіновану терапію анагрелідом з гідроксисечовиною, аспірином, інтерфероном та алкілуючими агентами. |
| Анастрозол | Тамоксифен або засоби, що містять естрогени можуть послабити його фармакологічну дію. |
| Анідулафунгін | З циклоспорином, вориконазолом або такролімусом корекція дози жодного з цих ЛЗ не рекомендується; з амфотерицином В або рифампіцином немає необхідності в корекції дози анідулафунгіну. |
| Антиінгібіторний коагулянтний комплекс | Не рекомендується з антифібринолітичними засобами типу епсілон-амінокапронової к-ти, за необхідності призначення інтервал між введенням препаратів повинний становити не менше 6 год. Не змішувати з іншими ЛЗ. Промивати загальний венозний доступ ізотонічним р-ном натрію хлориду перед і після введення. |
| Апрепітант | Протипоказаний з пімозидом, терфенадином, астемізолом або цизапридом. З обережністю з циклоспоринами, такролімусом, сіролімусом, еверолімусом, алфентанілом, діерготаміном, ерготаміном, фентанілом та квінідином. З апрепітантом у дозах 125 мг/80 мг звичайну пероральну дозу дексаметазону знизити на 50%. Метилпреднізолон у дозах 125 мг/80 мг звичайну в/в дозу знизити на 25% та звичайну пероральну дозу метилпреднізолону знизити на 50%. З етопозидом, вінорельбіном, доцетакселом і паклітакселом — з обережністю, проводити додатковий моніторинг. Враховувати потенційні ефекти підвищених плазмових концентрацій мідазоламу або інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A4 (алпразолам, тріазолам). З обережністю варфарин, аценокумарол, толбутамід, фенітоїн або інші активні речовини, про які відомо, що вони метаболізуються CYP2С9, проводити моніторинг протромбінового часу. Під час та протягом 28 днів після його застосування ефективність гормональних контрацептивів може знижуватись. Під час лікування та впродовж 2 міс. після його останньої дози застосовувати альтернативні або дублюючі методи контрацепції. З обережністю з активними речовинами, які пригнічують активність CYP3A4 (ітраконазолом, вориконазолом, позаконазолом, кларитроміцином, телітроміцином, нефазодоном та інгібіторами протеаз), може призвести до підвищення плазмових концентрацій апрепітанту. Уникати з активними речовинами, які інтенсивно індукують активність CYP3A4 (рифампіцином, фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом), що призводить до зниження плазмових концентрацій апрепітанту, що може спричиняти зниження його ефективності. З препаратами, що містять звіробій (Hypericum perforatum) не рекомендований. Кетоконазол підвищує AUC і кінцевий період напіввиведення апрепітанту з плазми; з пароксетином призводить до зниження AUC та Сmax обох ЛЗ. |
| Апротинін | Інгібує дію тромболітичних ЛЗ, у т. ч. стрептокінази, урокінази і альтеплази; не застосовувати з р-нами, які містять декстрани (підвищується ризик виникнення АР). |
| Арбідол | Взаємодія не виявлена. |
| Арипіпразол | Хінідин і кетоконазол зменшують його кліренс, зменшувати дозу арипіпразолу при використанні з інгібіторами CYP3A4 і CYP2D6. З карбамазепіном, потужним індуктором CYP3A4, супроводжувався зниженням Сmax і AUC арипіпразолу. У метаболізмі арипіпразолу не беруть участь ферменти CYP1A1, CYP1A2, CYP2A6, CYP2B6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19 і CYP2E1, у зв’язку з чим малоймовірна його взаємодія з препаратами й іншими факторами (паління), здатними інгібірувати або активувати ці ферменти. |
| Аспарагіназа | Вінкристин — підвищення токсичності і підвищення ризику анафілактичних реакцій. Преднізон може підвищувати ризик зміни параметрів коагуляції (зменшення рівнів фібриногену та ATIII). Метотрексат і цитарабін можуть в синергетично підсилювати ефект L-аспарагінази або антагоністично зменшувати її вплив. Може підвищувати токсичність інших ЛЗ унаслідок її впливу на функцію печінки. Супутня вакцинація живими вакцинами підвищує ризик серйозної інфекції, імунізацію живими вакцинами проводити як мінімум через 3 місяці після закінчення курсу антилейкемічної терапії. |
| Атенолол | З протидіабетичними ЛЗ для перорального застосування (інсулін) можливе посилення або пролонгування їхньої дії; трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазиди, нітрогліцерин, діуретики, вазодилататори та інші антигіпертензивні ЛЗ (празозин) — посилення гіпотензивного ефекту; блокатори кальцієвих каналів (ніфедипін) — посилення гіпотензивного ефекту, СН; блокатори кальцієвих каналів з негативним інотропним ефектом (верапаміл, дилтіазем) — посилення їхньої дії; серцеві глікозиди, резерпін, α-метилдопа, гуанфацин та клонідин — уповільнення ЧСС; індометацин може знижувати антигіпертензивний вплив; наркотичні ЛЗ та антисептики — підсилюється антигіпертензивний ефект; периферичні міорелаксанти (суксаметоній, тубокурарин) — посилення нервово-м’язової блокади; периферичні міорелаксанти (суксаметоній, тубокурарин) — посилення нервово-м’язової блокади; еуфілін і теофілін — взаємне пригнічення терапевтичних ефектів; лідокаїн — зменшення його виведення і підвищення ризику токсичної дії лідокаїну; симпатоміметичні засоби (адреналін) — зниження дії β-адреноблокаторів. |
| Аторвастатин | З циклоспорином, фібратами, нікотиновою к-тою, еритроміцином, азольними протигрибковими ЛЗ — ризик виникнення міопатії; циклоспорин може підвищувати біодоступність аторвастатину; з еритроміцином, кларитроміцином, інгібіторами протеази, дилтіаземом підвищується концентрація аторвастатину в плазмі крові; з ітраконазолом підвищення AUC аторвастатину; з ефавірензем, рифампіном — зменшення концентрації аторвастатину в плазмі крові, рекомендовано призначати з рифампіном; з колестиполом концентрація аторвастатину в плазмі крові нижча, гіполіпідемічна перевищує ефект, який дає прийом з цих препаратів окремо; з пероральними контрацептивами, до складу яких входить норетіндрон та етинілестрадіол — підвищення показників AUC для цих компонентів, що необхідно враховувати при виборі перорального контрацептиву. |
| Атосибан | Дослідження взаємодій з а/б, алкалоїдами ріжків та антигіпертензивними ЛЗ, за винятком лабеталолу, не проводилися; бетаметазон та лабеталол не впливає на фармакокінетику атосибану. Не змішувати з іншими ЛЗ. |
| Атракуріум | Посилення нервово-м’язової блокади при застосуванні з: інгаляційними анастетиками (галотан, ізофлуран, енфлуран), а/б аміноглікозиди, поліміксини, спектиноміцини, тетрацикліни, лінкоміцин і кліндаміцин; антиаритмічними ЛЗ: пропранолол, блокатори кальцієвих канальців, лідокаїн, прокаінамід, хінідин; діуретики: фуросемід, манітол, тіазидові діуретики, ацетазоламін; магнію сульфат; кетамін; солі літію; гангліоблокатори (триметорфан, гексаметоній). Зрідка можуть підсилювати прояви міастенії (у т.ч. при латентному перебігу) і провокувати розвиток міастенічного с-му, підвищення чутливості до атракуріуму: а/б, β-блокатори (пропранолол, окспренолол), антиаритмічні ЛЗ (прокаінамід, хінідин), антиревматичні ЛЗ (хлорохін, D-пеніциламін), триметафан, хлорпромазин, стероїди, фенітоїн, літій. При тривалому лікуванні протисудомними препаратами можливі більш пізній початок та менша тривалість нервово-м’язової блокади атракуріумом. З іншими недеполяризуючими міорелаксантами — інтенсивніша нервово-м’язова блокада. Деполяризуючі міорелаксанти — розвиток тривалої та глибокої релаксації, яку важко усунути антихолінестеразними засобами. Антихолінестеразні ЛЗ, які широко застосовують для лікування хвороби Альцгеймера (донепрезил) можуть зменшувати триваліть та вираженість нервово-м’язової блокади, спричиненої атракуріумом. |
| Атропін | З інгібіторами МАО — аритмії серця; з хінідином, новокаїнамідом — сумація холінолітичного ефекту. Внутрішньо з препаратами конвалії, таніном — фізико-хімічна взаємодія, що призводить до взаємного ослаблення ефектів. Дія р-ну може бути підсилена при застосуванні з ЛЗ з антимускариновим ефектом (амантадин, окремі антигістамінні ЛЗ, бутирофенони, фенотіазини, трициклічні антидепресанти). |
| Ацеклофенак | Може збільшувати концентрацію літію та дигоксину у плазмі; може вплинути на натрійуретичну дію діуретинів; збільшує активність антикоагулянтів завдяки можливій гальмівній дії на агрегацію тромбоцитів; при призначенні ацеклофенаку потрібно враховувати дозу гіпоглікемічних препаратів. Збільшує рівень метотрексату у плазмі, в результаті чого збільшується його токсичність; супутня терапія з ацетилсаліциловою к-тою та іншими НПЗЗ може збільшити частоту побічних ефектів; може бути збільшена нефротоксичність циклоспорину. Кортикостероїди — підвищується ризик кровотечі; з такролімусом може зростати ризик нефротоксичності. |
| Аценокумарол | ЛЗ, що посилюють дію: помірно — алопуринол, аскорбінова к-та, безафібрат, цефалоспорин, циклофосфамід, диклофенак, дисульфірам, фенітоїн, фуросемід, гемфіброзил, вакцини проти грипу, ізоніазид, хлорамфенікол, кортикостероїди, омепразол, парацетамол, пропафенона, пропранолол, хінолони, селективні інгібітори зворотного захвату серотоніну, трициклічні антидепресанти; значно — аміодарон, анаболічні стероїди, похідні аніліну (фенацетин), аспірин/саліцилати, азапропазон, циметидин, даназол, декстран, еконазол, еритроміцин, етакринова кислота, вітамін E, фенілбутазон, флуконазол, глюкагон, індометацин, ітраконазол, кетоконазол, хлорохін, хлорпромазин, клофібрат, колхіцин, метронідазол, міконазол, налідиксова кислота, напроксен, пеніцилін, піроксикам, сульфінпіразон, сульфонамід, тамоксифен, тетрациклін, гормони щитовидної залози. ЛЗ, що послаблюють дію: помірно — дулоксетин, контрацептиви, глютетимід, галоперидол, карбамазепін, холестирамін, кортикостероїди, вітамін K, естрогени, метформін, тіазидні діуретики, фенітоїн, рифампіцин, спіронолактон; значно — барбітурати. Мінімальна дія на метаболізм: антациди, атенолол, буметадін, фамотідін, флуоксетин, ібупрофен, кеторолак, кетоноказол, метопролол, напроксен, нізатидин, псілліум, ранітидин. Його дію посилювати або послаблювати деякі інгібітори протеази (ритонавір, саквинавір). Посилює дію пероральних сульфаніл-карбамідних антидіабетичних ЛЗ, може виникнути необхідність у зниженні дози пероральних антидіабетичних ЛЗ (пероральних антидіабетичних препаратів з сульфаніл-карбамідною структурою: глібенкламід, гліквідон, гліклазид). Харчові продукти, що посилюють його дію: алкоголь (особливо у пацієнтів з порушеннями функції печінки), хінінвмістні напої (тонік), продукти з журавлини (соки, джем). Харчові продукти, що послаблюють дію аценокумаролу: помірно — яблуко, рослинна олія, гриби, апельсини, морква, масло, зелена квасоля; значно — авокадо, броколі, полуниця, капуста, цвітна капуста, печінка, малина, зелений перець, помідори, салат, спаржа, шпинат, яйця, зелений чай, звіробій, женьшень. Харчові продукти, що не впливають на його дію: картопля, риба, м’ясо, хліб, рис, сир, молоко, макаронні вироби. |
| Ацетазоламід | Сечогінний ефект підсилюється теофіліном, послаблюється кислотоутворюючими діуретиками. Може підсилювати дію антагоністів фолієвої к-ти, гіпоглікемічних ЛЗ і пероральних антикоагулянтів. Підвищує ризик токсичних ефектів саліцилатів, препаратів наперстянки, карбамазепіну, ефедрину, недеполяризуючих міорелаксантів. З ацетилсаліциловою к-тою може призвести до тяжкого ацидозу і токсичного впливу на ЦНС з ризиком розвитку анорексії, тахіпное, летаргічного стану, коми з можливим летальним наслідком. Корекція дози при застосуванні з серцевими глікозидами або ЛЗ, що підвищують АТ. Порушує метаболізм фенітоїну, підвищуючи його концентрацію у сироватці крові. З деякими протисудомними ЛЗ (фенітоїном, примідоном) — тяжка форма остеомаляції. З амфетамінами, атропіном або хінідином може посилювати їхню побічну дію. Може підвищувати або знижувати концентрацію глюкози у крові, що врахувати при лікуванні ЦД. Може знадобитися зміна дози інсуліну або пероральних гіпоглікемізуючих ЛЗ. Посилює виведення літію та може послабити його дію. |
| Ацетилцистеїн | З протикашльовими препаратами — зменшує кашльовий рефлекс. Фармакологічно несумісний з а/б і протеолітичними ферментами. Зменшує всмоктування пеніцілінів, цефалоспоринів, тетрациклінів, інтервал між їх прийомами має становити щонайменше 2 год; зменшує токсичні ефекти парацетамолу. Відзначається синергізм з бронхолітиками. Під час контакту з металами або гумою утворюються сульфіди з характерним запахом. Посилення судинорозширювального та дезагрегантної дії нітрогліцерину при застосуванні з ним. Активоване вугілля знижує ефективність ацетилцистеїну. Не розчиняти в одній склянці з іншими препаратами. |
| Ацизол | Не рекомендується застосування з унітіолом. |
| Ацикловір | Пробеніцид та циметидин подовжують період напіввиведення ацикловіру та AUC. З імуносупресантами у хворих після трансплантації органів підвищується в плазмі рівень ацикловіру та неактивного метаболіту імуносупресивного препарату. Обережно з ЛЗ, що впливають на функцію нирок (циклоспорин, такролімус). |
| Базіліксимаб | Не очікувати метаболічних реакцій взаємодії за схемою препарат — препарат. Додавання циклоспорину у вигляді мікроемульсії, стероїдів, азатіоприну і мікофенолату, інших ЛЗ, які рутинно призначають при трансплантації органів, не збільшують проявів побічних реакцій. Ці засоби супутньої терапії включають системні антивірусні, антибактеріальні та протигрибкові агенти, анальгетики, антигіпертензивні ЛЗ, такі як блокатори β-адренорецепторів, блокатори кальцієвих каналів і діуретики. Досвід використання з імуносупресивними препаратами, крім циклоспорину і кортикостероїдів, обмежений. |
| Баклофен | Обережно з: ЛЗ, які впливають на ЦНС — посилення седативної дії; солі літію — можливість посилення гіперкінетичних симптомів; трициклічні антидепресанти — посилення дії баклофену, значного зниження тонусу м’язів; антигіпертензивні ЛЗ — посилення гіпотензивної дії; ЛЗ, застосування яких може призвести до ниркової недостатності (ібупрофен) — уповільнення виділення баклофену, посилення токсичних ефектів; леводопа, карбідопа — прояви сплутаності свідомості, галюцинації і збудливість; фентаніл — подовження знеболювальної дії фентанілу. |
| Бевацизумаб | З сунітінібом у пацієнтів з метастатичним нирково-клітинним раком — випадки розвитку мікроангіопатичної гемолітичної анемії (МАГА). У деяких пацієнтів додатково відзначаються неврологічні порушення, підвищений рівень креатиніну, АГ, включаючи гіпертонічний криз. Безпека та ефективнiсть одночасного застосування променевої терапiї та бевацизумабу не встановленi. Не змiшувати з iншими ЛЗ, за винятком 0,9% р-ну натрiю хлориду д/iн’єк. При розведеннi 5% р-м глюкози спостерiгався профiль деградацiї препарату, залежний вiд концентрацiї. Не спостерiгалося несумiсностi з пакетами з полiвiнiлхлориду або полiолефiну, а також системами для iнфузiї. |
| Беклометазон | Одночасне застосування барбітуратів, фенітоїну або рифампіцину може збільшувати метаболізм та зменшувати ефективність пероральних кортикостероїдів. Реакція на антикоагулянти може бути зменшеною і у деяких випадках — збільшеною, у зв’язку з дією пероральних кортикостероїдів. Одночасне застосування пероральних кортикостероїдів або сечогінних засобів, які не затримують калій (тіазиди або фуросемід) може спричинити надмірні втрати калію. Дія може посилюватися з іншими глюкокортикоїдами або β-адреностимуляторами. |
| Беміпарин | Взаємодії не вивчені. Не рекомендується з: антагоністами вітаміну К та іншими антикоагулянтами, ацетилсаліциловою к-тою та іншими саліцилатами, НПЗЗ, тиклопедином, клопідогрелем та іншими інгібіторами агрегації тромбоцитів, системними ГКС і декстраном, які підсилюють фармакологічний ефект беміпарину на коагуляцію та функцію тромбоцитів. |
| Бендазол | Виключає обумовлене анаприліном збільшення периферійного опору при тривалому застосуванні. З фентоламіном — підсилюється гіпотензивна дія бендазолу. Підсилює гіпотензивну дію клофеліну, резерпіну і салуретиків. |
| Бендамустин | З мієлосупресивними ЛЗ, дія бендамустину та/або одночасно призначуваних препаратів, що діють на кістковий мозок, може потенціюватися. Будь яке лікування, що послаблює загальний стан пацієнта або пригнічує функцію кісткового мозку, здатне підсилювати токсичні ефекти бендамустину. Цитостатики здатні зменшувати вироблення антитіл після вакцинації проти грипу; може підвищувати ризик виникнення інфекції після вакцинації живими вірусними вакцинами. |
| Бензалконію хлорид | Застосування крему вагінального, табл. і супозиторіїв з іншими внутрішньовагінальними засобами не рекомендується. Руйнується милом, тому супозиторії та табл. не сумісні з милом, навіть у мізерних кількостях. |
| Бензатину бензилпеніцилін | Не застосовувати з бактеріостатичними а/б. З іншими а/б лише коли можна очікувати синергічної дії або будь-якого додаткового ефекту. Окремі компоненти терапевтичної комбінації призначати в повній дозі (доза більш токсичного компонента може бути зменшена, якщо показана синергічна дія). Є можливість конкурентного інгібування процесу виведення з організму при одночасному застосуванні з протизапальними, протиревматичними і жарознижувальними ЛЗ (індометацином, фенілбутазоном, саліцилатами у високих дозах) або пробенецидом. Підвищується ефективність непрямих антикоагулянтів. З обережністю пацієнтам, які отримують дигоксин, через ризик виникнення брадикардії. Алопуринол підвищує ризик розвитку АР (шкірні висипання). Може у окремих випадках стати причиною зниження ефективності пероральних контрацептивів. Для запобігання небажаним хімічним реакціям суспензію не змішувати з іншими ін’єкц. р-ми. Порошок розводити у воді для ін’єкц. |
| Бензидамін | Відсутні повідомлення про будь-яку взаємодію з іншими ЛЗ широкого застосування. |
| Бензилбензоат | Взаємодія не виявлена, проте не рекомендований одночасно з іншими ЛЗ для зовнішнього застосування. Уникати застосування кортикостероїдів як для місцевого, так і системного призначення. Уникати застосування з іншими протикоростяними ЛЗ, що містять бензилбензоат. Не застосовувати з аніонними поверхнево-активними речовинами, зокрема з милами — втрата бактеріостатичних властивостей препарату і його коагуляція. |
| Бензилпеніцилін | Не застосовувати з бактеріостатичними а/б. З іншими а/б лише коли можна очікувати синергічної дії або додаткового ефекту. Бактерицидні а/б, які застосовують у комбінації з ним: ізоксазолілпеніциліни (флуклоксацилін) та інші β-лактамні а/б вузького спектра дії, амінопеніциліни, аміноглікозиди; їх вводити шляхом повільної в/в ін’єкції до введення бензилпеніциліну. При застосуванні протизапальних, протиревматичних та жарознижувальних ЛЗ (індометацину, фенілбутазону та саліцилатів у високих дозах) — можливість конкурентного інгібування процесу виведення з організму. Аспірин, пробенецид, тіазидні діуретики, фуросемід, етакринова к-та збільшують період його напіввиведення, зростає ризик розвитку його токсичної дії шляхом впливу на канальцеву секрецію нирок. Алопуринол підвищує ризик розвитку АР (шкірні висипання). Може стати причиною зниження ефективності пероральних контрацептивів. Не змішувати в одній ємності два препарати для ін’єкц. або інфузії, а також застосовувати р-ни, які містять глюкозу. Несумісний з іонами металів (міді, ртуті, цинку та цинкових сполук), які можуть входити до складу гумових пробок інфузійних фл. Речовини з окиснювальними та відновними властивостями, спирт, гліцерин, макроголи та інші гідроксильні сполуки можуть також інактивувати його. У слабколужних р-нах швидко інактивується цистеїном та іншими амінотіоловими сполуками. Симпатоміметичні аміни несумісні з бензилпеніциліном. Не застосовувати у р-ні декстрози. Уникати з хлорамфеніколом, еритроміцином, тетрацикліном, сульфаніламідами. З метотрексатом зменшується екскреція останнього та збільшується ризик його токсичності. Порошок розводити у воді для ін’єкц. Не змішувати з іншими ін’єкц. р-ми, які містять циметидин, цитарабін, хлорпромазин, допамін, гепарин, гідроксизин, лактат, лінкоміцин, метарамінол, натрію гідрокарбонат, окситетрациклін, пентобарбітал, тетрациклін, тіопентал натрію, ванкоміцин. Несумісний у р-ні з комплексом вітамінів групи В та аскорбіновою к-тою. Застосування засобів, що пригнічують перистальтику, протипоказано. |
| Бензобарбітал | Посилює ефект наркотичних аналгетиків, засобів загальної анестезії, нейролептиків, транквілізаторів, трициклічних антидепресантів, етанолу, снодійних засобів, знижує ефект парацетамолу, антикоагулянтів, тетрациклінів, гризеофульвіну, ГКС, мінералокортикоїдів, серцевих глікозидів, хінідину, вітаміну D, ксантинів. Здатний посилювати активність монооксигеназної ферментної системи печінки, що враховувати при одночасному застосуванні з іншими препаратами через можливе зменшення ефективності останніх. |
| Бензоїл пероксид | З іншими ЛЗ для лікування вугрів, що містять резорцин, саліцилову к-ту, сірку, третиноїн, алкоголь, з кремами і лосьйонами для та після гоління, медичною косметикою, абразивними та медичними милами, очищувачами для обличчя, може спричинити сукупне подразнення та підвищення сухості шкіри. |
| Берактант | Не встановлена. |
| Бета-аланін | Не взаємодіє з будь-якими гормонами. Можливе застосування з нейролептиками або слабкими барбітуратами. |
| Бетагістин | З протигістамінними ЛЗ його ефективність знижується. |
| Бетаксолол | Брадикардія може бути обумовлена β-адреноблокаторами, антиаритмічними препаратами класу Іа (хінідин, дизопірамід), класу ІІІ (аміодарон і соталол), класу IV (дилтіазем і верапаміл), глікозидами наперстянки, клонідином, гуафанцином, мефлохіном і інгібіторами холінестерази, які застосовуються для лікування хвороби Альцгеймера. У разі шоку або артеріальної гіпотензії, зумовленої флоктафеніном, β-адреноблокатори спричиняють зниження компенсаторних серцево-судинних реакцій. Сультоприд. Порушення автоматизму серця (надмірна брадикардія), зумовлена адитивним ефектом зменшення частоти скорочень. З обережністю: інгаляційні анестетики, які містять галоген. β-адреноблокатори — зниження серцево-судинних компенсаторних реакцій. Препарати, які можуть провокувати миготливу аритмію (крім сультоприду). Антиаритмічні препарати класу Іа (хінідин, гідрохінідин і дизопірамід) і класу ІІІ (аміодарон, дофетилід, ібутилід, сотатол); деякі нейролептики групи фенотіазину (хлорпромазин, ціамемазин, левомепромазин, тіоридазин), бензаміди (амісульприд, сульпірид, тіаприд), бутирофенони (дроперидол, галоперидол), інші нейролептики (пімозид) та інші препарати (цисаприд, дифеманіл, в/в еритроміцин, галофантрин, мізоластин, моксифлоксацин, пентамідин, в/в спіраміцин і вінкамін). Підвищення ризику розвитку шлуночкової аритмії та фібриляції шлуночків (гіпокаліємія є провокуючим фактором). Пропафенон. Порушення скоротності, автоматизму та провідності, клінічний та лектрокардіографічний контроль. Баклофен — посилення антигіпертензивної дії. Інсулін і антидіабетичні сульфонаміди. β-блокатори можуть маскувати такі симптоми гіпоглікемії, як тахікардія, відчуття серцебиття. Інгібітори холінестерази (амбеноміум, донепезил, галантамін, неостигмін, піридостигмін, ривастигмін, такрин). Ризик посилення брадикардії (адитивна дія). Антигіпертензивні засоби центральної дії (клонідин, апраклонідин, α-метилдопа, гуанфанцин, моксонідин, рилменідин). Значне підвищення АТ при різкій відміні антигіпертензивного препарату центральної дії. Збільшення к-ції лідокаїну у плазмі крові з можливим посиленням небажаних неврологічних і серцевих ефектів НПЗП (системно), у тому числі селективні інгібітори ЦОГ-2. Зниження гіпотензивного ефекту. Блокатори кальцієвих каналів (дигідропіридини). Артеріальна гіпотензія, недостатність кровообігу у хворих із латентною або неконтрольованою СН. Антидепресанти, споріднені з іміпраміном, нейролептики. Посилення гіпотензивного ефекту та ризик ортостатичної гіпотензії (адитивна дія). Мефлохін. Ризик брадикардії. Дипіридамол (в/венно). Посилення антигіпертензивного ефекту. α-блокатори, які застосовуються в урології (альфузозин, доксазозин, празозин, тамсулозин, теразозин). Підсилення антигіпертензивного ефекту. Підвищений ризик ортостатичної гіпотензії. Аміфостин. Посилення антигіпертензивного ефекту. |
| Бетаметазон | Системне застосування: фенобарбітал, фенітоїн, рифампіцин або ефедрин можуть прискорити метаболізм КС, що призведе до послаблення терапевтичного ефекту останніх; надмірний ефект від застосування КС може спостерігатися у пацієнтів, які отримують КС та естрогени; з діуретиками, що виводять іони калію, може викликати гіпокаліємію; з серцевими глікозидами може збільшити ймовірність аритмій або посилити токсичність глікозидів, асоційовану з гіпокаліємією; КС можуть посилювати виведення іонів калію, спричинене амфотерицином В; з антикоагулянтами непрямої дії може призвести до посилення або послаблення дії антикоагулянта, що потребуватиме коригування дози; сумісна дія НПЗЗ або етанолу з ГКС — збільшення частоти проявів або тяжкості перебігу виразок ШКТ; може знижуватися концентрація саліцилатів у крові, застосовувати ацетилсаліцилову кислоту з обережністю при гіпопротромбінемії; хворим на ЦД може бути потрібне коригування доз протидіабетичних ЛЗ; лікування ГКС може знизити реакцію на соматотропін, у період призначення соматотропіну уникати доз бетаметазону більше 300-450 мкг (0,3-0,45 мг) на м2 поверхні тіла на добу. Не проводити імунізацію хворих, які отримують КС (особливо у високих дозах). Місцеве лікування в аногенітальній ділянці може пошкодити структуру латексних презервативів і знизити їх безпеку при використанні. |
| Бікалутамід | З терфенадином, астемізолом та цизапридом протипоказаний. Обережно з циклоспорином, блокаторами кальцієвих каналів. З циметидином, кетоконазолом — підвищення концентрації бікалутаміду, збільшення виникнення небажаних явищ. Антикоагулянти кумаринового ряду — регулярно контролювати протромбіновий час. |
| Бісакодил | Посилює дію серцевих глікозидів через зниження рівня калію у сироватці крові. Посилює калійуретичну дію діуретиків і глюкокортикоїдів. Підсилює недостатніть води та електролітів. Молоко та антацидні засоби послаблюють його дію. |
| Бісопролол | Антиаритмічні засоби І класу-негативний вплив на атріовентрикулярну провідність та інотропну функцію міокарда. Антагоністи кальцію типу верапамілу, меншою мірою — дилтіазему: негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та АV-провідність. Гіпотензивні ЛЗ з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксинідин, рилменідин): можуть призвести до погіршення СН. Антиаритмічні засоби І класу (хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на АV-провідність та інотропну функцію міокарда. Антагоністи кальцію типу дигідропіридину — ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Антиаритмічні препарати ІІІ класу (аміодарон): негативний вплив на атріовентрикулярну провідність. β-блокатори місцевої дії (такі що містяться в очних крап. для лікування глаукоми): дія бісопрололу може підсилюватися. Парасимпатоміметики: може збільшуватися час АV-провідністі та підвищується ризик брадикардії. Посилює дію інсуліну та пероральних гіпоглікемізуючих ЛЗ. Ознаки гіпоглікемії можуть бути замасковані. Засоби для анестезії: ризик пригнічення функції міокарда і виникнення артеріальної гіпотензії. Серцеві глікозиди (препарати наперстянки): можуть знижувати ЧСС, збільшують час АV-провідність. НПЗЗ: можуть послаблювати гіпотензивний ефект. Симпатоміметики, які активують α- і β-адренорецептори підвищують АТ. Антигіпертензивні ЛЗ (трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин): підвищують ризик артеріальної гіпотензії. Мефлохін: ризик розвитку брадикардії. Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В): підвищують гіпотензивний ефект β-блокаторів. Ризик розвитку гіпертонічного кризу. |
| Біфідумбактерин | Не описана. |
| Біфіформ | Приймати з інтервалом у кілька годин між прийомами а/б. |
| Біфоназол | Невідома. |
| Блеоміцин | Може впливати на клітинну абсорбцію метотрексату. Застосування з нефротоксичними ЛЗ може впливати на нирковий кліренс. З цисплатином можливе уповільнення кліренсу блеоміцину з наступною олігурією і підвищення його токсичної дії. Попереднє або супутнє опромінення грудної клітки може підвищувати ризик легеневої токсичності блеоміцину. Ризик легеневої токсичності при введенні кисню під час анестезії. |
| Бортезоміб | З кетоконазолом — приріст AUC бортезамібу; пацієнти мають бути під наглядом під час прийому з кетоконазолом, ритонавіром; пацієнтів контролювати при застосуванні з флуоксетином; з мелфалан-преднізоном — збільшення AUC бортезамібу. У хворих на ЦД, які застосовували перероральні гіпоглікемічні засоби, зареєстровані випадки гіпо- та гіперглікемії. |
| Ботулотоксин | Ефект може бути посилений аміноглікозидними а/б або іншими ЛЗ, що перешкоджають нейром’язовій передачі (міорелаксанти типу тубокурарину); з обережністю з м’язовими релаксанти шляхом зменшення початкової дози релаксанту або застосовуючи препарат проміжної дії (векуроній або атракуріум) замість препаратів з більш тривалою дією; протипоказаний з аміноглікозидами або спектиноміцином; поліміксини, тетрацикліни та лінкоміцин з обережністю; ефект одночасного застосування серотипів нейротоксинів або їх застосування по черзі протягом декількох місяців невідомий; надмірна нейром’язова слабкість може посилюватися введенням іншого ботулінічного токсину до усунення ефектів попередньо застосовуваного ботулінічного токсину; не змішувати з іншими ЛЗ. |
| Боцепривір | З пегільованим інтерфероном α та рибавірином протипоказаний при сумісному прийомі з ЛЗ з підвищеною концентрацією в плазмі крові яких пов’язують тяжкі та/або небезпечні для життя стани (пероральні мідазолам, аміодарон, астемізол, бепридил, пімозид, пропафенон, хінідин) та похідні ріжків (дигідроерготамін, ергоновін, ерготамін, метилергоновін). З кетоконазолом (або іншими протигрибковими азолами) обережно; бути обережними хворим зі станами, які можуть призвести до гіперкаліємії або хворим, які приймають калійзберігаючі діуретики. З мідазоламом протипоказаний. |
| Брентуксимаб ведотин | Протипоказане одночасне застосування з блеоміцином. При одночасному застосуванні з потужними інгібіторами CYP3A4 та Pgp — ризик виникнення нейтропенії. Застосування брентуксимабу ведотину у комбінації з рифампіцином, потужним інгібітором CYP3A4, не вплинуло на концентрацію брентуксимабу ведотину в плазмі крові, але призвело до зменшення дії антимікротубульний агент MMAE. Не змішувати з іншими ЛЗ у зв’язку з відсутністю досліджень сумісності, за винятком 0,9% р-ну натрію хлориду, 5% р-ну декстрози або лактатного р-ну Рінгера для ін’єкц. |
| Бринзоламід | Порушення кислотно-лужного балансу з пероральними інгібіторами карбоангідрази. Кетоконазол, ітраконазол, клотримазол, ритонавір, троліндоміцин — пригнічують метаболізм бринзоламіду. |
| Бромгексин | З препаратами, що подразнюють травний тракт — взаємне підсилення ефектів подразнення слизової оболонки. З протикашльовими засобами — небезпечний застій секрету. Поліпшує проникнення в легені еритроміцину, цефалексину, окситетрацикліну, ампіциліну, амоксициліну. |
| Бромокриптин | Є одночасно і субстратом, і інгібітором ізоферменту CYP3А4. З обережністю з іншими інгібіторами та/або субстратами CYP3А4 (азолові протигрибкові ЛЗ, інгібітори ВІЛ-протеази). Еритроміцин, джозаміцин, інші макроліди викликають підвищення його концентрації у плазмі крові. З октреотидом у пацієнтів з акромегалією — збільшення рівня останнього у плазмі крові. Терапевтична ефективність, пов’язана зі стимуляцією центральних допамінових рецепторів, може знижуватись при застосуванні антагоністів допамінових рецепторів, таких як нейролептики (фенотіазини, бутирофенони і тіоксантени), метоклопрамід та домперидон. З антигіпертензивними ЛЗ може призводити до посилення вираженості зниження АТ. Можна призначати у вигляді монотерапії, або у поєднанні з іншими протипаркінсонічними ЛЗ (як на ранніх, так і пізніх стадіях захворювання). З леводопою призводить до посилення протипаркінсонічної дії, що дає можливість зменшити дозу леводопи. Можливе погіршення переносимості бромкриптину на тлі застосування етанолу. |
| Будесонід | Дія глікозидів може потенціюватися дефіцитом калію. Екскреція калію може посилюватись. Інгібітори CYP3A (кетоконазол, ритонавір, тролеандоміцин, еритроміцин, циклоспорин, грейпфрутовий сік). Дія кортикостероїду може посилюватись. Індуктори CYP3A, такі як карбамазепін і римфапіцин, можуть знижувати як системну, так і місцеву дію на слизову оболонку кишечнику. Субстрати CYP3A (етинілестрадіол) конкурують за метаболізм. Якщо спорідненість конкуруючої за CYP3A сполуки вища, це може спричинити підвищення концентрації будесоніду у плазмі крові. У жінок, які приймали естрогени або пероральні контрацептиви, повідомлялося про підвищення концентрацій у плазмі та посилення дії кортикостероїдів. З циметидином — підвищення рівня будесоніду у плазмі. Застосування омепразолу не впливає на фармакокінетику. Не можна виключити потенційні взаємодії зі стероїд-зв’язуючими смолами, такими як колестирамін та антациди — можуть призвести до зменшення ефекту будесоніду. Ці ЛЗ приймати окремо з інтервалом не менше 2 год. |
| Бупівакаїн | З обережністю з ЛЗ, що за структурою подібні до місцевих анестетиків, таких як антиаритмічні засоби класу ІВ, їх токсичні ефекти є адитивними. Специфічні дослідження взаємодій між місцевими анестетиками та антиаритмічними ЛЗ класу ІІІ (аміодароном) не проводилися, дотримуватися обережності. |
| Бупренорфін | Алкоголь підсилює седативну дію. З бензодіазепінами — ризик смерті внаслідок дихальної недостатності, асоційованої з порушеннями функціонування ЦНС. Інші похідні опіатів (аналгетики, протикашльові ЛЗ), деякі антидепресанти, протигістамінні ЛЗ (блокатори Н1-рецепторів), барбітурати, транквілізатори, клонідин спричиняють посилення депресії ЦНС. З інгібіторами МАО можливе посилення дії опіоїдів. За пацієнтами встановити постійний контроль, якщо вони паралельно приймають інгібітори протеази (ритонавір, нелфінавір, індинавір), азольні протигрибкові ЛЗ (кетоконазол, ітраконазол). Інші інгібітори CYP3A4 (гестоден, тролеандоміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, ритонавір, індинавір і саквінавір) можуть підвищувати концентрацію бупренорфіну, на початку лікування ними розглянути пропорційне зниження дози бупренорфіну. Їх застосування може посилити метаболізм бупренорфіну, тому пацієнтам, які скаржаться на зменшення ефективності бупренорфіну або збільшення потягу до наркотиків, дозу бупренорфіну підвищити. |
| Бупропіону гідрохлорид | Протипоказаний з інгібіторами МАО (між відміною необоротних інгібіторів МАО та початком лікування має пройти не менше 14 днів). З обережністю з ЛЗ, які впливають на ізофермент CYP2B6 (орфенадрин, циклофосфамід, іфосфамід, тиклопідин, клопідогрел). Підвищує рівень дезіпраміну у плазмі. З препаратами, що метаболізуються CYP2D6 (окремі β-блокатори, антиаритміки, СІЗЗС, трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби), має починатися з мінімальних доз супутнього препарату. Якщо бупропіон включають до плану лікування хворого, що вже отримує препарат, який метаболізується CYP2D6, оцінити необхідність зменшення дози цього препарату. Разом з бупропіоном знижується ефективність тамоксифену. Збільшує Сmax і AUC циталопраму. ЛЗ, що посилюють метаболізм (карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, ритонавір, лопінавір, ефавіренц) або пригнічують метаболізм, можуть змінювати клінічну активність бупропіону. Прийом алкоголю під час лікування мінімізувати або уникати повністю. З леводопою або амантадином підвищується частота побічних ефектів з боку ЦНС. З нікотиновою трансдермальною системою (НТС) може спричинити підвищення рівня АТ. Рівень бупропіону підвищується при його застосуванні разом з їжею. Може взаємодіяти з тестами, що застосовують для швидкого визначення наявності ЛЗ у сечі, можуть бути отримані хибно позитивні результати, особливо при визначенні амфетамінів. |
| Бусерелін | З препаратами статевих гормонів (у режимі індукції овуляції) може сприяти виникненню гіперстимуляції яєчників. З гіпоглікемічними ЛЗ, активність останніх може знижуватись. |
| Буспірон | З антигіпертензивними, нейролептичними ЛЗ, антидепресантами, протидіабетичними ЛЗ, антикоагулянтами, пероральними контрацептивними та серцевими глікозидами — тільки в умовах ретельного медичного спостереження. Не застосовувати з бензодіазепінами та ін. седативними ЛЗ. Не рекомендовано з інгібіторами МАО через ризик виникнення гіпертонічного кризу. З нефазодоном, еритроміцином, ітраконазолом, дилтіаземом, верапамілом, циметидином призводить до збільшення максимальної концентрації буспірону у плазмі крові. Разом з рифампіцином — призводить до зниження максимальної концентрації буспірону у плазмі крові. Кетоконазол або ритонавір інгібують метаболізм буспірону і збільшують його плазмові рівні. З інгібітором CYР3A4 дозу буспірону зменшити. Індуктори CYР3A4 (дексаметазон, фенітоїн, фенобарбітал або карбамазепін) можуть збільшити швидкість метаболізму буспірону. Підвищує концентрацію галоперидолу у сироватці крові. Рівень діазепаму у плазмі крові підвищується, можуть виникнути побічні ефекти: запаморочення, головний біль, нудота. |
| Бутамірат | Уникати відхаркувальних засобів. |
| Бутилскополамін | Посилення антихолінергічного ефекту трициклічних антидепресантів, антигістамінних ЛЗ, хінідину, амантадину, дизопіраміду. З дофаміном (метоклопрамідом) — зниження дії обох препаратів на ШКТ. Може посилювати тахікардію, викликану β-адренергічними ЛЗ. |
| Бутоконазол | Мінеральна олія ушкоджує вироби з латексу або гуми (презервативи, внутришньопіхвові діафрагми) — їх застосування протягом 72 год після його введення не рекомендується. |
| Буторфанол | З чистими агоністами (морфін) можливе зменшення ступеня аналгезії або виникнення стану абстиненції. Посилює дію ЛЗ, що пригнічують ЦНС (барбітурати, транквілізатори, блокатори гістамінових Н1-рецепторів, етанол і етанолвміщуючі препарати). З антипсихотичними ЛЗ спричиняє посилення седативної дії та серцево-судинних ефектів. З обережністю з інгібіторами МАО через високу частоту гіперпірексичної коми та АГ. Сукупна дія на пригнічення функції дихання завдяки всім препаратам, що застосовуються при загальній анестезії і вводяться в/в, може призводити до зниження вентиляції легенів або задишки. У разі збалансованої анестезії застосовувати тільки в особливих випадках, і як додатковий препарат — за умови підтримки функції дихання хворого. |
| БЦЖ-вакцина | Бактерії БЦЖ чутливі до протитуберкульозних ЛЗ (етамбутолу, стрептоміцину, n-аміносаліцилової к-ти (ПАК), ізоніазиду та рифампіцину), а/б, антисептиків і лубрикантів. Резистентність до піразинаміду та циклосерину. Під час лікування інстилюванням БЦЖ у сечовий міхур уникати прийому протитуберкульозних ЛЗ, а/б (фторхінолони, доксициклін, гентаміцин) та антикоагулянтів ч/з чутливість БЦЖ до цих ЛЗ. Не сумісні із гіпотонічними та гіпертонічними р-нами. УРО-БЦЖ, Онко БЦЖ 50, 100 та Онко Тайс змішувати лише з фізіологічним р-ном. Імуносупресанти та /або депресанти кісткового мозку та опромінення можуть перешкоджати розвитку імунної відповіді та знизити пухлинну активність УРО-БЦЖ, Онко БЦЖ 50, 100 та Онко Тайс. |
| Вазелін | Не взаємодіє з іншими ЛЗ. |
| Вакцина антирабічна, інактивована | При лікувально- профілактичній вакцинації за показаннями допускається одночасне введення АП-анатоксину та протиправцевої сироватки |
| Вакцина для профілактики вітряної віспи, жива атенуйована | У осіб, які отримували імуноглобуліни чи переливання крові, вакцинація повинна бути відкладена не менш, ніж на 3 місяці у звя'зку з наявністю пасивних антитіл до вірусу вітряної віспи. Протягом 6 тижнів після вакцинації проти вітряної віспи уникати застосування салицилатів, оскільки повідомлялося про синдром Рейя, що виникає після застосування салицилатів під час природної інфекції, викликаної вірусом вітряної віспи. |
| Вакцина для профілактики гемофільної інфекції типу b, очищена, кон’югована | У випадку підвищення to тіла або інших г. захворювань щеплення відкласти. |
| Вакцина для профілактики гепатиту А, інактивована | З іншими інактивованими вакцинами не повинна впливати на ефективність імунізації за умови введення вакцин в різні частини тіла. |
| Вакцина для профілактики гепатиту В | Не встановлена. |
| Вакцина для профілактики грипу, інактивована, розщеплений вірус або поверхневий антиген | На імунізацію може вплинути одночасне проведення імуносупресивної терапії або наявність у пацієнта імунодефіциту. |
| Вакцина для профілактики дифтерії, гемофільної інфекції типу b, кашлюку, поліомієліту, правця | Суспензію не змішувати з іншими ЛЗ, окрім як з ліофілізованим порошком (вакцина для профілактики інфекцій, спричинених Hemophilus influenzae типу b, кон'югована, суха). Вакцина не повинна змішуватися з іншою вакциною або ЛЗ. За винятком імуносупресивної терапії, ніякої істотної клінічної взаємодії з іншими препаратами або біологічними ЛЗ зареєстровано не було. Якщо вакцину застосовують особам з імунодефіцитами, генетичними захворюваннями або які отримують імуносупресивну терапію, очікуваної адекватної імунної відповіді може бути не отримано. Перед щепленням попередити лікаря про прийом будь-яких ЛЗ або вакцин. |
| Вакцина для профілактики дифтерії, гемофільної інфекції типу b, кашлюку, поліомієліту, правця, гепатиту В | У пацієнтів, які отримують імуносупресивну терапію, може не досягатися адекватна імунна відповідь. Обсяг даних, щодо ефективності та безпеки вакцини, для введення вакцини одночасно з вакциною для профілактики кору-епідемічного паротиту-краснухи, є недостатнім. |
| Вакцина для профілактики дифтерії, кашлюку, поліомієліту, правця | З іншими вакцинами або з імуноглобулінами навряд чи призведе до порушення імунної відповіді. |
| Вакцина для профілактики епідемічного паротиту | Не виявлена. |
| Вакцина для профілактики жовтої лихоманки, жива атенуйована | Для осіб старше 15 років є припустимим проведення вакцинації проти жовтої лихоманки одночасно (в один день) з іншими календарними щепленнями за умови введення препаратів в різні частини тіла. Для дітей до 15 років інтервал між попереднім щепленням проти іншої інфекції і вакцинацією проти жовтої лихоманки повинен бути не менше 2-х місяців. Протипоказано використання вакцини проти жовтої лихоманки одночасно з вакцинами, призначеними для профілактики холери і паратифів А і В. У цьому випадку між обома вакцинаціями потрібно дотримуватись інтервалу в З місяці. |
| Вакцина для профілактики захворювань, що викликаються папіломовірусом (тип 16, 18) | може одночасно застосовуватись з будь-якою з нижченаведених вакцин: для профілактики дифтерії, правцю та кашлюку (ацелюлярний компонент) зі зменшеним вмістом антигенів (dTpa), інактивованою поліовірусною вакциною (IPV) та комбінованою вакциною dTpa-IPV, вакциною (інактивованою) для профілактики гепатиту А (НерА), вакциною (рекомбінантною) для профілактики гепатиту В (НерВ) та комбінованою вакциною для профілактики гепатитів А та В (НерА-НерВ). Застосування одночасно із вакциною ТВІНРИКС™ (комбінованою вакциною для профілактики гепатитів А та В) не виявило клінічно значущого взаємовпливу на вироблення антитіл до антигенів папіломавірусу людини та гепатиту А. Кількісне відношення вакцинованих, у яких рівень антитіл до гепатиту В > 10мМО/мл, становило 98,3% при одночасній вакцинації, та 100% при вакцинації виключно вакциною ТВІНРИКС™. Якщо ЦЕРВАРИКС™ вводиться одночасно з іншими вакцинами для ін’єкцій, препарати обов’язково потрібно вводити в різні ін’єкційні ділянки. Свідчень того, що гормональні контрацептиви можуть впливати на ефективність вакцини, немає. Як і при застосуванні інших вакцин, може очікуватися, що у хворих, які лікуються імуносупресивними препаратами, адекватна реакція на вакцину може бути не отримана. |
| Вакцина для профілактики захворювань, що викликаються папіломовірусом (тип 6, 11, 16, 18) | Може очікуватися, що у осіб, які лікуються імуносупресивними препаратами, може не розвинутись оптимальна відповідь на імунізацію. |
| Вакцина для профілактики кашлюку, інактивована, цільноклітинна, у комбінації з дифтерійним та правцевим анатоксинами | Інші вакцини вводити обов’язково у різні ін’єкційні ділянки. |
| Вакцина для профілактики кліщового енцефаліту, інактивована | Вакцинацію проти кліщового енцефаліту проводять не раніше, ніж через 1 місяць після вакцинації проти іншого інфекційного захворювання. Допускається проводити вакцинацію проти кліщового енцефаліту одночасно (в один день) з іншими щепленнями інактивованими вакцинами, які проводяться на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показами відповідно до Календаря профілактичних щеплень за винятком щеплення антирабічною вакциною. |
| Вакцина для профілактики кору | З метою уникнення інактивації вірусів, що містяться у вакцині: материнськими антитілами, що передаються дитині трансплацентарно, вакцинацію не проводити до досягнення дитиною першого дня 15-місячного віку; специфічними антитілами, вакцинацію не проводити протягом З місяців після переливання крові, введення плазми або людського імуноглобуліну. Якщо доза імуноглобуліну становила більше 10 мг/кг маси тіла, відкласти вакцинацію на 5 місяців. Зважаючи на можливу інтерференцію вірусів, не рекомендується проводити вакцинацію якнайменше протягом 4 тижнів до та після імунізації іншими живими вірусними вакцинами, окрім поліомієлітної, у здорових дітей. Діюча речовина вакцини може тимчасово послабити реакцію шкіри на туберкулін, тому туберкулінову пробу проводити або перед вакцинацією проти кору, або не раніше, ніж через 6 тижнів після неї. |
| Вакцина для профілактики краснухи, жива атенуйована | При проведенні імунізації на території України щодо взаємодії з іншими медичними препаратами керуватися діючими наказами МОЗ України. Вакцину для профілактики краснухи можна вводити одночасно з іншими вакцинами, призначеними для дітей, у різні ділянки тіла. При одночасному введенні декількох вакцин не можна змішувати інші вакцини в одному шприці разом з вакциною для профілактики краснухи. |
| Вакцина для профілактики менінгококової інфекції серогруп А і С | Для запобігання не бажаної взаємодії з іншими лікарськими засобами необхідно інформувати лікаря про будь-який прийом ліків до або під час вакцинації. Необхідна консультація з лікарем перед застосуванням будь-якого лікарського препарату. При проведенні імунізації дітей на території України щодо взаємодії з іншими лікарськими засобами керуватися діючими наказами МОЗ України. |
| Вакцина для профілактики пневмококової інфекції, очищена полісахаридна | Повідомити лікаря про прийом будь-якого іншого лікарського засобу (у тому числі без рецептурного). |
| Вакцина для профілактики пневмококової інфекції, очищена полісахаридна, та гемофільної інфекції, кон’югована | Не описана. |
| Вакцина для профілактики поліомієліту, оральна, тривалентна, жива атенуйована | Щеплення проти поліомієліту дозволяється проводити в один день з щепленнями проти дифтерії, правцю, кашлюку, гепатиту В та гемофільної інфекції. Що стосується інших щеплень, то при їх одночасному застосуванні з поліомієлітною вакциною керуватися діючою нормативною документацією МОЗ України. |
| Вакцина для профілактики поліомієліту, тривалентна, інактивована | При проведенні імунізації дітей на території України щодо взаємодії з іншими медичними препаратами керуватися діючими наказами МОЗ України. |
| Вакцина для профілактики ротавірусної інфекції, жива атенуйована | можна застосовувати в поєднанні з будь-якою з наступних як моновалентних, так і комбінованих вакцин, включаючи гексавалентну вакцину для профілактики дифтерії, правця, кашлюку (безклітинну), гепатиту В, поліомієліту та захворювань, що викликаються Haemophilus influenzae типу b (Hib); вакцину для профілактики дифтерії, правця і кашлюку (цільноклітинну), вакцину для профілактики дифтерії, правця і кашлюку (безклітинну), вакцину для профілактики захворювань, що викликаються Hib, інактивовану вакцину для профілактики поліомієліту, вакцину для профілактики гепатиту В, кон’юговану вакцину для профілактики пневмококової інфекції та кон’юговану вакцину для профілактики захворювань, що викликаються менінгококами серогрупи С; з пероральною вакциною для профілактики поліомієліту може у невеликій мірі зменшувати імунну відповідь на ротавірусну вакцину, клінічний захист проти тяжких гастроентеритів, викликаних ротавірусами, зберігається. |
| Вакцина для профілактики туберкульозу зі зменшеним вмістом антигену | Спеціальних рекомендацій немає |
| Вакцина для профілактики туберкульозу, жива, атенуйована | Спеціальних рекомендацій немає |
| Вакцина для профілактики черевного тифу, очищена полісахаридна | Можна використовувати одночасно з вакцинами для профілактики (жовтої лихоманки, дифтерії, правця, поліомієліту, менінгіту А+С, гепатиту А, гепатиту В та антирабічною вакциною, виготовленою на культурі клітин Веро). |
| Вакцина комбінована для профілактики гепатиту А та гепатиту В | Не встановлена. |
| Вакцина комбінована для профілактики кору, епідемічного паротиту та краснухи, жива атенуйована | Якщо пацієнту потрібно зробити туберкулінову пробу, її провести або перед вакцинацією, або одночасно з нею, оскільки є дані про те, що жива вакцина для профілактики кору (та, можливо, епідемічного паротиту) може спричинити тимчасове зниження чутливості шкіри до туберкуліну. |
| Вакцина комбінована для профілактики кору, епідемічного паротиту, краснухи та вітряної віспи, жива атенуйована | Якщо пацієнтові потрібно зробити туберкулінову пробу, її провести перед вакцинацією, оскільки є дані про те, що жива вакцина для профілактики кору, епідемічного паротиту та краснухи може спричинити тимчасове зниження чутливості шкіри до туберкуліну. Протягом 6 тижнів після вакцинації уникати застосування саліцилатів, повідомлялось про розвиток с-му Рейе. |
| Вакцина пневмококова, очищена полісахаридна кон’югована | При первинній імунізації глибоко недоношених немовлят (народжених < 28 тижнів вагітності), особливо при незрілості дихальних шляхів в анамнезі, враховувати потенційний ризик апное та потребу у моніторингу дихання протягом 48-72 годин. Оскільки у цієї групи немовлят користь від вакцинації є великою, не відміняти або відкладати вакцинацію. Недоношеним дітям, які народилися раніше 28 тижнів гестації, щеплення необхідно проводити в умовах стаціонару. |
| Валацикловір | З мікофенолату мофетилом — підвищується рівень в плазмі ацикловіру та неактивного метаболіту мікофенолату мофетилу. Обережно призначати високі дози з циклоспорином, такролімусом. |
| Валеріана, комбінації | Потенціює дію снодійних, седативних засобів, спазмолітиків, етанолу. |
| Валсартан | З калійзберігаючими діуретинами: спіронолактон, триамтерен, амілорид, добавками калію або замінниками солі, що містять калій — підвищення рівня калію в сироватці крові, збільшення вмісту креатиніну в сироватці крові у пацієнтів із СН. Користь від лікування комбінацією валсартан + каптоприл, монотерапії валсартаном і монотерапії каптоприлом була підтверджена в пацієнтів, які приймали β-блокатори |
| Ванкоміцин | При одночасному або послідовному введенні ванкоміцину з іншими препаратами нейротоксичної та/або нефротоксичної дії (гентаміцином, етакриновою к-тою, амфотерицином В, стрептоміцином, неоміцином, канаміцином, амікацином, тобраміцином, віоміцином, бацитрацином, поліміксином В, колістином та цисплатином) можливе підсилення нефротоксичного та/або ототоксичного впливу ванкоміцину. Синергіст з гентаміцином. Одночасне призначення ванкоміцину та препаратів для анестезії підвищує ризик гіпотензії, може спричинити еритему, гістаміноподібні припливи, анафілактоїдні реакції. При введенні ванкоміцину під час або безпосередньо після хірургічної операції дія міорелаксантів (сукцинілхоліну) може зрости або подовжитися. Не змішувати із препаратами амінофілін або фторурацил. ЛЗ, які зменшують перистальтику кишечнику, протипоказані при псевдомембранозному коліті. Холестирамін знижує ефективність ванкоміцину. Р-н ванкоміцину (р-н приготовлений шляхом розчинення порошку у стерильній воді для ін’єкц. і подальшого розведення 0,9% р-м натрію хлориду або 5% р-м глюкози) має низьке значення рН, що може обумовлювати фізичну або хімічну нестабільність при змішуванні з іншими компонентами. Р-ни ванкоміцину не змішувати з іншими р-ми, крім тих, сумісність з котрими доведена. Не рекомендується одночасне застосування і змішування р-нів ванкоміцину з хлорамфеніколом, КС, метициліном, гепарином, амінофіліном, цефалоспориновими а/б та фенобарбіталом. Водний р-н ванкоміцину можна розводити такими інфузійними р-никами: 5% р-н глюкози та 0,9% р-н хлориду натрію, р-н Рінгера лактатний, р-н Рінгера лактатний та 5% р-н глюкози, р-н Рінгера ацетатний. |
| Варденафіл | Протипоказане одночасне застосування нітратів або будь-яких донорів NO (через вплив інгібування ФДЕ 5 на шлях NO/цГМФ, інгібітори ФДЕ 5 можуть підсилювати гіпотензивні ефекти нітратів); одночасне застосування з помірними чи сильними інгібіторами СYР3А4 (кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, кларитроміцин, ритонавір чи індинавір); одночасне застосування з інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол та інтраконазол) протипоказане чоловікам віком від 75 років. Не приймати з дозами кетоконазолу та ітраконазолу, що перевищують 200 мг. Максимальну дозу 5 мг не можна перевищувати при супутньому призначенні з інгібіторами CYP3A4 еритроміцином чи кларитроміцином. Є дані про взаємодію з неспецифічними інгібіторами фосфодіестерази (теофілін і дипіридамол). Через вазодилататорний ефект a-блокаторів та варденафілу їх одночасне застосування може спричинити у деяких пацієнтів симптоматичну артеріальну гіпотензію. Супутнє лікування з a-блокаторами розпочинати тільки у випадку, якщо стан пацієнта, який отримує терапію a-блокаторами, стабільний. При наявності стабільного стану у пацієнта, який отримує терапію a-блокаторами, лікування розпочинати з найнижчої з рекомендованих стартових доз варденафілу. З алфузозином чи тамсулозином варденафіл можна застосовувати у будь-який час; у випадку з теразозином та іншими a-блокаторами при супутньому призначенні розглянути питання про різний час прийому препаратів; терапію a-блокаторами у тих пацієнтів, які вже приймають оптимізовану дозу варденафілу, розпочинати з найнижчої дози. Поступове збільшення дози a-блокаторів може асоціюватися з додатковим зниженням артеріального тиску у пацієнтів, які приймають варденафіл. Грейпфрутовий сік є слабким інгібітором CYP3А4 і може призвести до помірного зростання рівня варденафілу в плазмі крові. Пацієнтам, які приймають антиаритмічні препарати класу IА (хінідин, прокаїнамід) або класу III (аміодарон, соталол), не рекомендується застосовувати варденафіл. Безпека та ефективність застосування варденафілу у комбінації з іншими ЛЗ, призначеними для лікування порушень ерекції, не досліджені, тому подібні комбінації застосовувати не рекомендується. При високих концентраціях варденафіл потенціює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду, донора оксиду азоту. |
| Варфарин | Фібринолітики (стрептокіназа, альтеплаза) — протипоказані. Уникати прийому інгібіторів тромбіну, не фракціонованих гепаринів та їх похідних, гепаринів з низькою молекулярною масою, фондапарину, ривароксабану, антагоністів рецепторів глікопротеїну IIb/IIIa, простацикліну, інгібіторів зворотнього захоплення серотоніну, ерлотинібу, метилфенідату, пероральних контрацептивів. Може підсилювати дію пероральних гіпоглікемічних засобів похідних сульфонілсечовини. При алкоголізмі з супутніми ураженнями печінки потенціюється дія варфарину. Посилення ефекту: алопуринол, аміодарон, амоксицилін, аргатробан, ацетилсаліцилова к-та, азапропазон, азитроміцин, вітамін А, безафібрат, декстропропоксифен, дигоксин, дисульфірам, доксициклін, еритроміцин, етопозид, вітамін Е, фенофібрат, фенілбутазон, фепразон, флуконазол, фторурацил, флутамід, флувастатин, флувоксамін, гатифлоксацин, гемфіброзил, грепафлоксацин, іфосфамід, протигрипозна вакцина, α- і β- інтерферон, ізоніазид, ітраконазол, капецитабін, карбоксиуридин, цефамандол, цефалексин, цефметазол, цефменоксим, цефперазон, цефуроксим, кетоконазол, хінідин, хінін, кларитроміцин, клофібрат, хлоралгідрат, кодеїн, латамоксеф, лефлуномід, лепірудин, левофлоксацин, ловастатин, метолазон, метотрексат, метронідазол, міконазол (також гель оральний), моксалатам, моксифлоксацин, налідиксова к-та, норфлоксацин, офлоксацин, оксифенбутазон, омепразол, парацетамол (ефект очевидний після 1-2-х тижнів постійного прийому), прогуаніл, пропафенон, пропранолол, рофекоксиб, рокситроміцин, целекоксиб, циметидин, симвастатин, ципрофлоксацин, сульфафеназол, сульфафуразол, сульфаметизол, сульфаметоксазол-триметоприм, сульфінпіразон, сульфофенур, суліндак, (анаболічні або андрогенні) стероїдні гормони, циклофосфамід, тамоксифен, тегафур, тетрациклін, толментин, трамадол, трастузумаб, троглітазон, зафірлукаст, НПЗЗ (ібупрофен, кетопрофен, напроксен, диклофенак, індометацин і піроксикам), (декстро)тироксин, вальпроат. Зниження ефекту: азатіоприн, (барбітурати), вітамін С, диклоксацилін, дизопірамід, фенобарбітал, гризеофульвін, карбамазепін, клоксацилін, хлорталідон, хлордіазепоксид, меркаптопурин, месалазин, мітотан, нафцилін, невірапін, примідон, рифампіцин, циклоспорин, спіронолактон, тразодон. Препарати деяких лікарських рослин можуть як підсилювати його ефект — гінкго білоба, часник, дягель лікарський, папайя, шавлія, так і знижувати — женьшень, звіробій. |
| Венлафаксин | Протипоказане одночасне застосування з ІМАО через розвиток тяжких побічних ефектів: лікування венлафаксином не призначати протягом 14-ти днів після закінчення лікування інгібіторами МАО, рекомендований період між припиненням лікування оборотними ІМАО, введенням моклобемід та початком лікування венлафаксином не може становити менше 14 днів, а у випадку застосування ІМАО при переведенні хворого з моклобемід на венлафаксин має становити не менше 7 днів. Дотримуватися обережності при паралельному застосуванні з препаратами з можливим впливом на серотонінергічну передачу нервового імпульсу (трипланів, СІЗЗС або препаратів літію). При сумісному призначенні венлафаксину з індинавіром — зниження показників AUC і Cmax індинавіру. З варфарином — можливе потенціювання антикоагулянтного ефекту, збільшення протромбінового часу. З галоперидолом — посилення ефекту галоперидолу. Уникати одночасного споживання з алкоголем. Препарати, що інгібують CYP2D6 — підвищують сироваткову концентрацію венлафаксину і знижують концентрацію його активного метаболіту. Бути обережними при сумісному застосуванні інгібітору CYP3A4 (кетоконазол, атазанавіру, кларитроміцину, індинавіру, ітраконазолу, вориконазолу, посаконазолу, нелфінавіру, ритонавіру, саквінавіру, телітроміцину) і венлафаксину — ризик підвищення рівнів венлафаксину і О-десметилвенлафаксину. |
| Верапаміл | Антиаритмичні ЛЗ (флецаінід, дізопірамід), бетарецепторні блокатори (метопролол), пропанолол, засоби для інгаляційного наркозу: взаємне посилення кардіоваскулярної дії. При в/в лікуванні не проводити одночасно з бетарецепторними блокаторами. Гіпотензивні ЛЗ, діуретики, вазодилататори — посилення гіпотензивного ефекту. Дигоксин — підвищення його рівня в плазмі. Хінідин — пониження АТ, у хворих з гіпертрофічною обструктивною кардіміопатією — поява набряку легенів, підвищення рівня хінідіну в плазмі. Карбамазепін — посилення його дії, підвищення нейротоксичних побічних ефектів. Літій — послаблення його дії, підвищення нейротоксичності. М’язові релаксанти — посилення дії ч/з верапаміл гідрохлорид. Ацетилсаліцилова кислота — посилена кровоточивість. Підвищується біодоступність та максимальний рівень доксорубіціну в плазмі. Підвищується рівень етанолу в плазмі, посилює дію алкоголю. Клотримазол або кетоконазол, протеінові інгібітори (рітонавір або індинавір), макроліди (еритроміцин, кларітроміцин, телітроміцин), ціметідин, рецепторні антагоністи серотоніну (альмотриптан), антидепресанти (іміпрамін), антидіабетики (глібенкламід), бензодіазепін, інші анксіолітики (буспірон): підвищення рівня цього ЛЗ в плазмі. Фенитоін, ріфампіцин, фенобарбітал, карбамазепін, урикозурики (сульфінпіразон), екстракт звіробою — послаблення дії верапамілу. Антиаритмічні ЛЗ (аміодарон, хінідин), інгібітори СSE (ловастатин, аторвастатин), мідазолам, циклоспорин, сіролім, такролім, теофилін, теразосін — підвищення рівня цих ЛЗ у плазмі. Симвастатин — підвищується ризик міопатії, рабдоміолізу. Уникати страв та напоїв з грейпфрутом — підвищує рівень верапамілу в плазмі. Несумісність: уникати змішування в/в верапамілу з альбуміном, амфотеріцином В, гідралазину гідрохлоридом, триметопримом та сульфаметоксазолом. Не розводити р-нами, що містять натрію лактат. Верапаміл буде утворювати осад у будь-якому р-ні з рН вище 6,0. |
| Вінбластин | З обережністю з мітоміцином (можливе виникнення г. задишки, бронхоспазму) і фенітоїном (знижується рівень фенітоїну в крові і може посилюватися схильність до судом); може посилити токсичність протиподагричних засобів; у комбінації з блеоміцином та цисплатином — випадки ІМ, порушення мозкового кровообігу; не змішувати з іншими ЛЗ або ін’єкційними р-нами в одному шприці. |
| Вінкристин | Не застосовувати з ЛЗ, які блокують дію CYP3A ферменту печінки, може привести до зниження метаболізації, збільшуючи цим його токсичність. Не застосовувати з нейротоксичними ЛЗ (аспарагіназою, ізоніазидом, ітраконазолом). З обережністю з мітоміцином (може з’являтися г. задишка, бронхоспазм), фенітоїном (знижується рівень фенітоїну у плазмі крові і збільшується можливість появи судом). Алопуринол, піридоксин та ізоніазид можуть збільшувати частоту виникнення ознак пригнічення функції кісткового мозку. Може посилювати нейротоксичність інших ЛЗ, що впливають на периферичну нервову систему. Після прийому алкалоїдів барвінку відзначалися випадки г. дихальної недостатності і тяжкого бронхоспазму (найчастіше у поєднанні з мітоміцином-С). Одночасне пероральне і в/в введення фенітоїну призводило до зниження вмісту протисудомного препарату в крові і підвищувало можливість виникнення судом. Корекція дози фенітоїну (виходячи з періодичного контролю рівня його в крові) може знадобитися тільки при одночасному застосуванні з вінкристином. З обережністю пацієнтам, які приймають ЛЗ, що інгібують метаболізм лікарських речовин під дією ізоферментів печінкового цитохрому P450 підродини CYP 3A, або пацієнтам з порушенням функції печінки. З ітраконазолом — більш швидкий початок дії та/або збільшення нервово-м’язових ускладнень. З L-аспарагіназою рекомендується введення вінкристину за 12-24 год до застосування ферменту для зниження токсичності. При призначенні хіміотерапії спільно з променевою терапією у зонах, що охоплюють печінку, введення вінкристину відкласти до закінчення курсу променевої терапії. Збільшує клітинне захоплення метотрексату пухлинними клітинами. Абсорбція дигоксину може бути знижена у пацієнтів, які одержують хіміотерапію. Циклоспорин, такролімус: може виникати надмірна імуносупресія з ризиком лімфопроліферації. При застосуванні з колонієстимулюючими факторами (G-CSF, GM-CSF) повідомлялося про атипові нейропатії. З дактиноміцином у пацієнтів з пухлиною Вільмса були зареєстровані випадки тяжкої гепатотоксичності. З блеоміцином може спричинити с-м Рейно у дозозалежній формі. |
| Вінорельбін | При комбінованому застосуванні з ЛЗ з мієлосупресивною дією може посилюватися пригнічення функції кісткового мозку. Оскільки ізофермент CYP3A4 відіграє головну роль у метаболізмі вінорельбіну, при супутньому застосуванні індукторів (фенітоїну, фенобарбіталу, рифампіцину, карбамазепіну, Hypericum Perforatum) або інгібіторів CYP3A4 (ітраконазолу, кетоконазолу, інгібіторів протеази ВІЛ, еритроміцину, кларитроміцину, телітроміцину, нефазодону) концентрація вінорельбіну у крові може змінюватися. Є субстратом для Р-глікопротеїну, тому при супутньому застосуванні інгібіторів (ритонавіру, кларитроміцину, циклоспорину, верапамілу, хінідину) або індукторів цього транспортного білка (фенітоїну, фенобарбіталу, рифампіцину, карбамазепіну, Hypericum Perforatum) концентрація вінорельбіну в крові може змінюватися. При комбінації хіміотерапії з цисплатином, частота розвитку гранулоцитопенії вища, ніж при монотерапії. Посилює захоплення метотрексату клітинами у випадку, коли препарати застосовують одночасно. Для досягнення терапевтичного ефекту необхідна менша кількість метотрексату. L-аспарагіназа може знижувати кліренс вінорельбіну у печінці, підвищуючи його токсичність. Для зменшення проявів даної взаємодії вінорельбін призначати за 12-24 години до застосування L-аспарагінази. А також взаємодії, характерні для всіх цитотоксичних препаратів. |
| Вісмуту субцитрат | Зменшує всмоктування тетрациклінів; з препаратами, що містять вісмут (вікалін, вікаїр, ротер) — ризик надмірного збільшення концентрації вісмуту в крові. |
| Вориконазол | З терфенадином, астемізолом, цизапридомом, пімозидомом чи хінідіном, рифампіцином, карбамазепіном, барбітуратами пролонгованої дії (фенобарбітал) протипоказане — знижують плазмові концентрації вориконазолу. З ритонавіром — протипоказано, знижує концентрацію вориконазолу в плазмі. З алкалоїдами ріжків (ерготамін, дигідроерготамін) — протипоказано, розвиток ерготизму. З сиролімусом — протипоказане, підвищує плазмові концентрації сиролімусу. З рифампіцином, ритонавіром протипоказане. З карбамазепіном або барбітуратами пролонгованої дії протипоказаний. З терфенадином, астемізолом, цисапридом, пімозидом або хінідином протипоказаний — сприяє подовженню інтервалу Q-T і виникненню тріпотіння/мерехтіння шлуночків. Підвищення рівнів циклоспорину, такролімусу — токсичний вплив на нирки. З варфарином — підвищує максимальний протромбіновий час. Підвищує плазмові концентрації кумаринів, подовжує протромбіновий час. Підвищує рівні похідних сульфонілсечовини (толбутаміду, гліпізиду, глібуриду) у плазмі, викликає гіпоглікемію. Підвищує у плазмі рівні статинів, що веде до рабдоміолізу. Підвищує рівні бензодіазепінів (мідазоламу, триазоламу, алпразоламу) у плазмі, посилення седативного ефекту. Підвищує рівні алкалоїдів барвінку (вінкристину і вінбластину) у плазмі, приводить до нефротоксичності. З ефавірензом — протипоказано (з зменшує концентрацію вориконазолу, збільшується концентрація в плазмі ефавірензу). З фенітоїном, з рифабутином повинен бути виключений, якщо користь не перевищує ризик. На початку лікування вориконазолом у пацієнтів, що вже одержують омепразол, рекомендується зменшити дозу останнього вдвічі. Саквінавір, ампренавір, нелфінавір — моніторинг проявів лікарської токсичності та відсутності ефективності. Ненуклеозидні інгібітори оборотної транскриптази (НІОТ) — взаємне інгібування метаболізму — моніторинг проявів лікарської токсичності та відсутності ефективності. |
| Вугілля медичне активоване | Зменшує ефективність ЛЗ, які приймаються одночасно з ним. Приймають за 1-1,5 год до або після прийому ЛЗ. |
| Габапентин | Можливе застосування з іншими протиепілептичними ЛЗ (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва к-та, фенобарбітал), пероральними контрацептивами (що містять норетиндрон та/або етинілестрадіол); ЛЗ, які блокують канальцієву секрецію і знижують виведення габапентину нирками. Антациди, які містять Al3+ і Mg2+, знижують біодоступність габапентину, приймати їх через 2 год. після прийому антациду. Мієлотоксичні ЛЗ — посилення гематотоксичності (лейкопенії). Спостерігати за пацієнтами при прийомі морфію щодо ознак появи пригнічення ЦНС, таких як сонливість, дози відповідно знизити. З пробенецидом ниркова екскреція габапентину не змінюється. Слабке зниження його ниркової екскреції з циметидином. |
| Галантамін | Антагонізує інгібуючу дію морфіну і його аналогів на дихальний центр. З іншими холіноміметиками (амбеноній, донепезіл, неостигмін, пірідостигмін або пілокарпін, який застосовується системно) — адитивний ефект по відношенню до їх холіноміметичної дії, не застосовувати одночасно. З М-холінолітиками (атропін, гематропін та ін. подібні ліки) і гангліоблокаторами (бензогексоній, пентамін, пахікарпін) недеполяризуючими міорелаксантами (тубокурарін), хініном і новокаїнамідом антагонізує їх антихолінергічну дію. З ЛЗ, що зменшують ЧСС (дигоксин, β-блокатори, блокатори кальцієвих каналів та аміодарон) — адитивні взаємодії. Не застосовувати з прокаїнамідом. Аміноглікозиди (гентаміцин, амікацин) можуть зменшити терапевтичну дію при міастенії гравіс. Можливе подовження дії нервово-м’язових блокаторів (суксаметоній). Циметидин може збільшити його біодоступність. Не впливає на фармакокінетику варфарину. Пароксетин, кетоконазол і еритроміцин підвищують його біодоступність. З інгібіторами CYP2D6 (хінідин, пароксетин, флуоксетин) або інгібіторами CYP3А4 (кетоконазол, ритонавір, зидовудин, еритроміцин) існує підвищений ризик появи побічних дій, зменшити його підтримуючу дозу. |
| Галоперидол | З ЛЗ, що викликають порушення балансу електролітів — ризик розвитку шлуночкових аритмій. Потенціює пригнічувальну дію на ЦНС гіпотензивних ЛЗ центральної дії, опіоїдних аналгетиків, снодійних ЛЗ, антидепресантів, препаратів для наркозу, алкоголю, одночасний прийом може призвести до пригнічення дихання. З метилдопою підсилює дію на ЦНС. З антипаркінсонічними ЛЗ (леводопа та ін.) — анатагоніст. Сповільнює метаболізм трициклічних антидепресантів, унаслідок чого збільшується їхній рівень у плазмі крові і підвищується токсичність. Хінідин, буспірон, флуоксетин помірно підвищують його концентрацію в крові. З препаратами, які подовжують інтервал QT (антиаритмічні препарати класів IA і III, триоксид миш’яку, галофантин, левметадилу ацетат, мезоридазин, тіоридазин, пімозид, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, долансетрону мезилат, мефлохін, сертиндол або цизаприд) протипоказаний. Тривале сумісне застосування з індукторами ферментів печінки (карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал тощо), призводить до зниження концентрації галоперидолу у сироватці крові. З солями літію рідкі випадки таких симптомів: енцелофопатія, екстрапірамідні реакції, пізня дискінезія, злоякісний нейролептичний с-м, розлад стовбура головного мозку, г. мозковий с-м і кома. Впливає на активність непрямих антикоагулянтів (феніндіон), їх дозу коригувати. Може знижувати інтенсивність дії адреналіну та інших симпатоміметиків і спричиняти зниження АТ при застосуванні α-блокаторів (гуанетидин). Може порушувати ефект протисудомних ЛЗ, знижуючи рівень препаратів у плазмі крові. З індометацином може призвести до важкої сонливості. |
| Ганірелікс | Не досліджена, не виключати вірогідності взаємодії з іншими ЛЗ. |
| Ганцикловір | Пробенецид і інші ЛЗ, які знижують канальцеву секрецію або реабсорбцію — збільшують період його напіввиведення. Дапсон, пентамідин, флуоцитозин, вінкристин, вінбластин, адріаміцин, амфотерицин В, комбінації триметоприму із сульфаніламідами або інших нуклеозидних аналогів з ганцикловіром припустимо, коли потенційна користь перевищує можливий ризик — адитивна токсичність. Не призначати з зидовудином під час початкового лікування ганцикловіром — тяжка нейтропенія. З іміпенем/циластатином — генералізовані судоми. З мікофенолатом — підвищення концентрацій ганцикловіру та MPAG (неактивний метаболіт мікофенолату). |
| Гатифлоксацин | З антацидними ЛЗ зменшує його біодоступність. Варфарин не впливав на фармакокінетику, протромбіновий час не змінювався. З цукрознижувальними пероральними ЛЗ може призвести до коливань рівня глюкози (може виникати гіпоглікемія або гіперглікемія) у крові, що потребує ретельного контролю за показниками рівня глюкози у крові протягом лікування. |
| Гексаметоній | Підсилює ефективність адреноміметиків (норадреналін, мезатон, ізадрин та ін.) і холіноміметиків (пілокарпін, карбохолін та ін.). Взаємно підсилює дію венозних вазодилататорів, протигістамінних, наркотичних, снодійних засобів, нейролептиків, трициклічних антидепресантів, місцевих анестетиків, антигіпертензивних препаратів. З інгібіторами МАО можливий розвиток колапсу. Підвищує чутливість хворих на ЦД до інсуліну. Ефективність його знижують блювотні, антихолінестеразні ЛЗ та Н-холіностимулятори. |
| Гексестрол | Антиестрогенні ЛЗ (клімофен та інші), які застосовують для лікування безпліддя, здатні блокувати естрогенні рецептори та послаблювати дію естрогенів. Фолієва к-та і препарати щитовидної залози посилюють його дію. Посилює ефективність гіполіпідемічних та анти- аритмічних ЛЗ; ослаблює ефекти чоловічих статевих гормонів, діуретиків, антикоагулянтів. |
| Гексетидин | Може бути взаємодія з іншими антисептичними ЛЗ. Може бути інактивований лужними р-нами. |
| Гексопреналін | β-адреноблокатори послаблюють дію або нейтралізують його. Метилксантини (теофілін) підсилюють дію його. Дія пероральних гіпоглікемічних послаблюється. Симпатоміметики (СС, антиастматичні препарати) — підсилюють побічні ефекти його (тахікардія). Засоби для загальної анестезії (фторотан) і адреностимулятори підсилюють побічні ефекти з боку ССС. Несумісний з алкалоїдами ріжків, інгібіторами МАО, трициклічними антидепресантами, з препаратами кальцію, вітамін D, з дигідротахістеролом і мінералкортикоїдами. |
| Геміфлоксацин | Біодоступність знижується при призначенні антацидів, які містять алюміній, магній або заліза сульфат; антациди приймати не менш ніж за 3 год. до або не раніше ніж ч/з 2 год. після прийому геміфлоксацину; сукральфат знижує біодоступність, його приймати не раніше ніж ч/з 2 год. після прийому геміфлоксацину; з пробеніцидом призводить до підвищення системного впливу геміфлоксацину на 45%; а/б хінолонового ряду можуть підсилювати ефект антикоагулянтів типу варфарину та його похідних. |
| Гемцитабін | Не рекомендується: живі ослаблені вакцини, в т.ч. вакцина проти жовтої лихоманки, через ризик виникнення системного, можливо, летального захворювання, зокрема у пацієнтів із імуносупресією. |
| Гентаміцин | Уникати одночасного і/або послідовного системного або місцевого застосування інших нейротоксичних і/або нефротоксичних засобів (цисплатин, цефалориди, аміноглікозидні а/б, поліміксин В, колістин, ванкоміцин). Підсилює (взаємно) ефект карбеніциліну, бензилпеніциліну і цефалоспоринів; збільшує токсичність дигоксину. З біфосфонатами — ризик розвитку гіпокальціємії. Сильнодіючі діуретики (фуросемід, етакринова к-та) підсилюють ото- і нефротоксичність, міорелаксанти (сукцинілхолін, тубокурарин, декаметоній) — можливість порушень функції дихання. Із засобами для інгаляційного наркозу, опіоїдними аналгетиками, магнію сульфатом і переливанні великих кількостей крові з цитратними консервантами — ризик нервово-м’язової блокади (апное). Ризик порушення функції нирок з: індометацином, фенілбутазоном та іншими НПЗЗ, що порушують нирковий кровоток, із хінідином, циклофосфаном, цефалоспоринами (рекомендується моніторинг функції нирок), гангліоблокаторами, верапамілом, поліглюкіном. З карбеніциліном — зменшення періоду напіввиведення у пацієнтів з вираженими порушеннями функції нирок. Фармацевтично несумісний в одному шпр. або в одній інфузійній системі з іншими ЛЗ (особливо з β-лактамними а/б, гепарином, амфотерицином). |
| Гепарин | Антикоагулянти прямої та непрямої дії посилюють дію. Антигістамінні ЛЗ та препарати дигіталісу, тетрацикліни, нікотин, нітрогліцерин, кортикотропін, тироксин послаблюють антикоагулянтну дію препарату. ЛЗ, що зменшують агрегацію тромбоцитів (ацетилсаліцилова к-та, декстрин, фенілбутазон, ібупрофен, метиндол, дипіридамол, гідроксихлорохін, фібринолітики) можуть спричинювати крововиливи. Ризик крововиливів підвищується при терапії з ульцерогенними, імунодепресивними та тромболітичними ЛЗ. |
| Гепариноїд | Не застосовувати з іншими ЛЗ для місцевого застосування, які містять тетрациклін, гідрокортизон, саліцилову к-ту. |
| Гефітиніб | Посилює нейтропенію, спричинену вінорелбіном. Рифампіцин знижує його AUC. Ітраконазол збільшує його AUC. Індуктори CYP3А4 (фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин, барбітурати, рослинні препарати, що містять звіробій) підвищують метаболізм і знижують концентрацію його в плазмі крові, зниження його ефективності. З варфарином — зростання Міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) та/або кровотеча. Інгібітори активності CYP3A4 (кетоконазол, позаконазол, вориконазол, інгібітори протеази, кларитроміцин, телітроміцин) можуть збільшувати концентрацію гефітинібу в плазмі крові. |
| Гідазепам | Сумісний з іншими психотропними, снодійними та протисудомними препаратами. Потенціює дію фенаміну, 5-окситриптофану. Посилює ефект алкоголю, снодійних, нейролептиків, наркотичних аналгетиків. |
| Гідрогель метилкремнієвої кислоти | За умови дотримання способу застосування (гідрогель метилкремнієвої кислоти і медикаменти приймаються роздільно в часі), препарат можна застосовувати в комплексній терапії з іншими лікарськими і профілактичними засобами, в тому числі з бактерійними препаратами (біфідум-, лактобактерії та ін.), фітопрепаратами, адаптогенами, імуномодуляторами. Не рекомендується одночасний прийом з препаратами, що належать до класу секвестрантів жовчних кислот (холестирамін) — збільшує вірогідність розвитку закрепів. Не варто застосовувати разом із препаратами срібла. |
| Гідрокортизон | При прийомі фенобарбіталу, фенітоїну, рифампіну може збільшитися кліренс кортикостероїдів, що потребує збільшення їх дози; тролеандоміцин і кетоконазол можуть інгібувати метаболізм КС і спричинити зниження кліренсу; при тривалому прийомі високих доз ацетилсаліцилової к-ти КС можуть збільшити її виведення, що може призвести до зменшення рівня саліцилатів у сироватці крові або до підвищення ризику токсичності саліцилату при припиненні прийому КС. Ацетилсаліцилову к-ту призначати з обережністю хворим з гіпопротромбінемією. Вплив КС на фармакокінетику пероральних антикоагулянтів варіюється (можливе як збільшення, так і зменшення ефективності антикоагулянтів). З діуретиками, що виводять калій, ретельне спостереження за пацієнтами щодо розвитку гіпокаліємії є обов’язковим. З обережністю з ЛЗ, які впливають на рівень калію (діуретики). Не застосовувати з амфотерицином В. Кортикостероїди можуть спричиняти гіперглікемію, з протидіабетичними ЛЗ з обережністю. З циклоспорином спостерігається підвищення активності і циклоспорину і кортикостероїду. З антихолінестеразними ЛЗ може призвести до розвитку тяжкої слабкості у хворих з міастенією гравіс, їх застосуванняприпинити щонайменше за 24 год. до початку терапії КС. Можливе зниження концентрації ізоніазиду в плазмі крові. Холестирамін може підвищувати кліренс КС. Аміноглютемід може викликати втрату індукованої кортикостероїдами адренальної супресії. Пацієнти, що застосовують серцеві глікозиди, мають підвищений ризик розвитку аритмії через гіпокаліємію. Дані про взаємодію при місцевому застосуванні відсутні. |
| Гідроксиетилкрохмаль 130000/0,4, 130000/0,42 | Досліджень взаємодії не проводили. Введення великих об’ємів може впливати на реакцію аглютинації і зумовлювати хибнопозитивні результати при визначенні групи крові. Може спричиняти підвищення рівня сироваткової амілази, це результат утворення комплексу і гідроксіетилкрохмалю з амілазою з наступною затримкою його виведення через нирки і ненирковими шляхами. |
| Гідроксиетилкрохмаль 200 000/0,5 | З а/б групи аміноглікозидів можливе підвищення їх нефротоксичності. З іншими ЛЗ можлива фармацевтична несумісність. З гепарином та іншими антикоагулянтами може подовжуватися час згортання крові. Концентрація амілази у сироватці крові може підвищитися та може спровокувати невірну діагностику панкреатиту. При змішуванні з р-нами для інфузій, концентратами для приготування р-нів для інфузій, р-нами для ін’єкцій та порошками або сухими речовинами для приготування р-нів для ін’єкцій треба кожного разу перевіряти сумісність/змішуваність, можлива хімічна або терапевтична несумісність, невидима оком. |
| Гідроксиетилкрохмаль 450000/0,7 | З гепарином або пероральними антикоагулянтами може призводити до збільшення тривалості кровотечі. З β-адреноблокаторами та судинорозширювальними засобами при поповненні об’єму крові зміни АТ та ЧСС не будуть виявлені. При змішуванні з р-нами для інфузій, концентратами для приготування р-нів для інфузій, р-нами для ін’єкцій та порошками або сухими речовинами для приготування р-нів для ін’єкцій перевіряти сумісність/змішуваність препаратів, можлива хімічна або терапевтична несумісність, невидима оком. З а/б аміноглікозидної групи — посилення їх нефротоксичності. |
| Гідроксизин | Потенційна дія з ЛЗ, які пригнічують ЦНС або мають антихолінергічні властивості: наркотичні аналгетики, барбітурати, транквілізатори, снодійні засоби, алкоголь. Уникати з інгібіторами МАО і холіноблокаторами. Перешкоджає пресорній дії адреналіну і протисудомній активності фенітоїну, дії бетагістину і блокаторів холінестерази. З теофіліном чи b2-антагоністами зменшуються побічні ефекти з боку ШКТ. Підвищення концентрації його в крові з інгібіторами печінкових ферментів. |
| Гідроксикарбамід | З іншими мієлосупресивними ЛЗ ступінь пригнічення функцій кісткового мозку або розвиток інших побічних ефектів може зростати; може посилити антиретровірусну активність інгібіторів зворотної транскриптази (диданозин, ставудин); пригнічує синтез ВІЛ ДНК та реплікацію ВІЛ за рахунок зменшення кількості внутрішньоклітинних дезоксинуклеотидів; може підвищувати побічні ефекти інгібіторів зворотної транскриптази (панкреатит, периферична нейропатія); коригування дози урикозуричних ЛЗ. |
| Гідроксипрогестерон | Ослаблює дію препаратів, що стимулюють скорочення міометрію (окситоцин, пітуїтрин), анаболічних стероїдів (ретаболіл, неробол), гонадотропних гормонів гіпофіза. З окситоцином зменшується лактогенний ефект. Посилює дію діуретиків, гіпотензивних ЛЗ, імунодепресантів, бромкриптину і системних коагулянтів. Знижує ефективність антикоагулянтів. З барбітуратами дія його зменшується. Змінює ефекти гіпоглікемізуючих засобів. Гестагенну активність знижують індуктори мікросомального окиснення (барбітурати, гідантоїни, рифампіцин тощо). Для запобігання передчасних пологів сприяє зменшенню побічних ефектів β-адреноміметиків. |
| Гідроксихлорохін | З дигоксином — підвищення рівня останнього в сироватці. Може підсилювати ефект гіпоглікемічних ЛЗ, зменшення дози атидіабетичних препаратів. Підсилення його прямої підсилюючої дії на нейром’язовий перехід аміноглікозидними а/б; пригнічення його метаболізму циметидином, підвищення концентрації його в плазмі; антагонізм дії неостигміну та піридостигміну; зменшення утворення антитіл у відповідь на первинну імунізацію інтрадермальною людською диплоїдно-клітинною вакциною сказу. З антацидами інтервал між прийомами не менше 4 год (зниження абсорбції). Галофантрин подовжує інтервал QT та не повинен призначатися разом з ЛЗ, які можуть сприяти виникненню серцевих аритмій; з іншими аритмогенними ЛЗ (аміодарон та моксифлоксацин) — ризик індукування шлуночкових аритмій; підвищення рівнів циклоспорину в плазмі крові; може знижувати судомний поріг, з іншими протималярійними ЛЗ, для яких відомий ефект зниження судомного порогу (мефлохін), може збільшувати ризик розвитку судом; зниження ефективності протиепілептичних ЛЗ; знижуэ біодоступність празіквантелу. З агалсидазою існує теоретичний ризик інгібування активності внутрішньоклітинної α-галактозидази. |
| Гідротальцит | Не приймати з глікозидами, тетрациклінами чи похідними хінолону (офлоксацином та ципрофлоксацином), блокаторами рецепторів H2, похідними кумарину, натрію хлоридом, хенодезоксихолатом, через можливий вплив на всмоктування останніх. Інші ЛЗ вводити щонайменше за 1-2 год. до чи після прийому гідротальциту. |
| Гідрохлортіазид | Алкоголь, барбітурати, наркотики чи антидепресанти можуть посилювати ортостатичну артеріальну гіпотензію. Протидіабетичні ЛЗ (пероральні цукрознижувальні ЛЗ та інсулін): можливе зниження глюкозотолерантності. Метформін з обережністю — ризик лактатного ацидозу за рахунок можливої обумовленої гідрохлоротіазидом функціональної ниркової недостатності. Адитивний ефект. У присутності аніонообмінних смол погіршується його всмоктування з травного тракту. Можливе ослаблення ефекту пресорних амінів, але не тією мірою, яка виключила б їх застосування. Недеполяризуючі міорелаксанти (тубокурарин) — можливе посилення міорелаксуючого ефекту. Діуретики зменшують нирковий кліренс літію і значно підвищують ризик зумовленої літієм токсичності — не рекомендується. Можлива корекція дози урикозуричних засобів, він може збільшувати рівень сечової к-ти в сироватці крові. Можливе збільшення дози пробенециду чи сульфінпіразону. Підвищення частоти реакцій гіперчутливості до алопуринолу. Антихолінергічні засоби (атропін, біперіден): через ослаблення моторики ШКТ та зменшення швидкості евакуації зі шлунку його біодоступність зростає. Може зменшувати виведення нирками цитотоксичних ЛЗ і потенціювати їх мієлосупресорний ефект. При застосуванні високих доз саліцилатів може посилювати їх токсичний вплив на ЦНС. Випадки виникнення гемолітичної анемії при застосуванні з метилдопою. Циклоспорин: може посилюватись гіперурикемія та зростати ризик ускладнень на зразок подагри. Спричинені тіазидом гіпокаліємія чи гіпомагніємія можуть сприяти розвитку аритмій, зумовлених препаратами наперстянки. Моніторинг рівня калію в сироватці крові та ЕКГ- обстеження при прийомі з препаратами, на ефекти яких впливають зміни рівня калію в сироватці (глікозиди наперстянки та антиаритмічні ЛЗ), та наступних препаратів, які спричиняють поліморфну тахікардію піруетного типу (шлуночкову тахікардію) (у т.ч. деякі антиаритмічні ЛЗ), оскільки гіпокаліємія є фактором, що сприяє розвитку піруетної тахікардії: антиаритмічні ЛЗ класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні засоби класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); деякі нейролептики (тіоридазин, хлорпромазин, левомепромазин, трифторперазин, ціамемазин, сульпірид, сультоприд, амісульпірид, тіаприд, пімозид, галоперидол, дроперидол); інші ЛЗ (бепридил, цизаприд, дифеманіл, еритроміцин для в/в введення, галофантрин, мізоластин, пентамідин, терфенадин, вінкамін для в/в введення). Тіазидні діуретики підвищують рівень кальцію в сироватці крові за рахунок зменшення його виведення. Карбамазепін — ризик симптомної гіпонатріємії, здійснювати клінічний та біологічний моніторинг. Йодовмісні контрастні засоби — підвищується ризик розвитку г. ниркової недостатності при застосуванні високих доз йодовмісних контрастних засобів. Пацієнти потребують регідратації до введення йодовмісних препаратів. Амфотерицин В (для парентерального введення), кортикостероїди, АКТГ та стимулюючі проносні засоби: посилення порушення електролітного балансу, гіпокаліємія. НПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2, ацетилсаліцилову к-ту >3 г/добу і неселективні НПЗП: можуть послаблювати його антигіпертензивний ефект та посилювати вплив на рівень калію в сироватці крові. β-блокатори та діазоксид: може підвищувати ризик гіперглікемії. Може збільшувати ризик побічних ефектів, спричинених амантадином. |
| Гіпромелоза | Невідомі. При застосуванні інших місцевих офтальмологічних засобів, гіпромелоза завжди має бути останнім препаратом для введення з інтервалом приблизно 15 хв. |
| Глатирамер ацетат | Взаємодія вивчена недостатньо. |
| Глауцин | Можна комбінувати з а/б, хіміотерапевтичними засобами та іншими ЛЗ. Не застосовувати з ЛЗ, що пригнічують кашльовий акт, як центрального (кодеїн, кодтерпін), так і периферійного механізму дії (ексангіт, лібексин). Невиправдана комбінація з ЛЗ, що викликають зниження бронхіальної секреції (похідні атропіну). Можна застосовувати із бронходилататорами, серцево-судинними препаратами. Ефективно комбінується з ефедрином, лимонною к-тою, олією базиліку в комбінованих препаратах для полегшення кашлю у формі сиропів. |
| Глібенкламід | Посилення дії при одночасному застосуванні з: іншими пероральними антидіабетичними ЛЗ та інсуліном, інгібіторами АПФ, анаболічними стероїдами та чоловічими статевими гормонами, антидепресантами (флюксетин, інгібітори МАО), β-адреноблокаторами, похідними хінолону, хлорамфеніколом, клофібратом та його аналогами, похідними кумарину, дизопірамідом, фенфлураміном, міконазолом, парааміносаліциловою к-тою, пентоксифіліном, пергексиліном, похідними піразолону, пробенецидом, саліцилатами, сульфонамідами, препаратами тетрациклінового ряду, тритокваліном, цитостатиками типу циклофосфаміду. Послаблення дії з: ацетазоламідом, β-адреноблокаторами, барбітуратами, діазоксидом, діуретиками, глюкагоном, ізоніазидом, кортикостероїдами, нікотинатами, похідними фенотіазину, фенітоїном, рифампіцином, гормонами щитоподібної залози, жіночими статевими гормонами (гестагени, естрогени), симпатоміметиками. Блокатори Н2-рецепторів, клонідин та резерпін можуть як послаблювати, так і посилювати цукрознижуючу дію препарату. Пентамідин може призводити до тяжкої гіпоглікемії або гіперглікемії. Дія похідних кумарину може як посилюватись, так і послаблюватись. |
| Гліквідон | ЛЗ, що посилюють гіпоглікемічний ефект гліквідона: інгібітори АПФ, алопуринол, аналгетики та НПЗЗ, протигрибкові ЛЗ, хлорамфенікол, кларитроміцин, клофібрати, кумаринові антикоагулянти, фторхінолони, гепарин, інгібітори МАО, сульфінпіразони, сульфоніламіди, тетрацикліни та трициклічні антидепресанти, циклофосфаміди та похідні, інсулін та інші пероральні антидіабетичні ЛЗ з або без суттєвого ризику гіпоглікемії. β-блокатори, інші симпатолітики (клонідин), резерпін та гуанетидин можуть посилювати гіпоглікемічний ефект і можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. ЛЗ, які зменшують гіпоглікемічний ефект: аміноглютетимід, кортикостероїди, діазоксид, пероральні контрацептиви, симпатоміметики, рифампіцини, тіазидні або петльові діуретики, тиреоїдні гормони, глюкагон, фенотіазини та к-та нікотинова. Барбітурати, рифампіцин, фенітоїн та подібні речовини можуть зменшувати гіпоглікемічний ефект шляхом стимуляції ензимів печінки. Зменшений або підвищений гіпоглікемічний ефект з антагоністами Н2-рецепторів (циметидин, ранітидин) та алкоголем. |
| Гліклазид | З міконазолом протипоказаний (може посилювати гіпоглікемічну дію препаратів сульфанілсечовини з розвитком симптомів гіпоглікемії, розвиток коми); не рекомендований з: фенілбутазон (для системного застосування) посилює гіпоглікемічний ефект похідних сульфанілсечовини, з алкоголем; комбінації, що потребують обережності (ризик гіпоглекемії): інші цукрознижувальні препарати (інсулін, акарбоза, метформін, тіазолідиндіони, інгібітори дипептидилпептидази-4, агоністи рецепторів глюкагонподібного пептиду-1 (ГПП-1)), β-блокатори, флуконазол, інгібітори АПФ (каптоприл, еналаприл), антагоністи Н2-рецепторів, інгібітори МАО, сульфаніламіди, кларитроміцин та НПЗЗ. Не рекомендований з даназолом (чинить діабетогенну дію). Підвищення ризику гіперглікемії: хлорпромазин (нейролептик) при застосуванні високих доз (понад 100 мг на добу) підвищує рівень глюкози в крові (через зменшення вивільнення інсуліну); глюкокортикоїди (для системного та місцевого застосування: внутрішньосуглобові, нашкірні та ректальні) та тетракозактид підвищують рівень глюкози в крові з можливим розвитком кетоацидозу (зменшують толерантність до вуглеводів); ритодрин, сальбутамол, тербуталін (в/в) можуть підвищувати рівень глюкози крові через β2-агоністичний ефект. З антикоагулянтами похідні сульфанілсечовини можуть потенціювати антикоагулянтну дію останніх. Доза антикоагулянтів може бути відкоригована. |
| Глікозиди сени | Можливе зниження рівня діючих речовин у сироватці при одночасному застосуванні хінідину сульфату (антиаритмічного препарату) через конкуруючі властивості з антрахіноновими проносними засобами. Одночасне застосування із серцевими глікозидами внаслідок гіпокаліємії може спричинити серцеву аритмію. При одночасному застосуванні антиаритмічних засобів, діуретиків та кортикостероїдів розвивається м’язова слабкість. |
| Глімепірид | Потенціація ефекту зниження рівня глюкози в крові, гіпоглікемія може з такими ЛЗ: фенілбутазон, азапропазон та оксифенбутазон, сульфінпіразон, інсулін та пероральні протидіабетичні препарати, деякі сульфонаміди тривалої дії, метформін, тетрацикліни, саліцилати та p-аміносаліцилова к-та, інгібітори MAO, анаболічні стероїди та чоловічі статеві гормони, хінолонові а/б та кларитроміцин, хлорамфенікол, пробенецид, кумаринові антикоагулянти, міконазол, фенфлурамін, дизопірамід, пентоксифілін (високі дози парентерально), фібрати, тритоквалін, інгібітори АПФ, флуконазол, флуоксетин, алопуринол, симпатолітики, цикло-, тро- та іфосфаміди. Послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові та збільшення цього рівня з такими ЛЗ: естрогени та прогестагени; салуретики, тіазидові діуретики; препарати, які стимулюють функцію щитовидної залози, глюкокортикоїди; похідні фенотіазину, хлорпромазин; адреналін та симпатоміметики; нікотинова к-та (високі дози) та її похідні; проносні засоби (довготривале застосування); фенітоїн, діазоксид; глюкагон, барбітурати та рифампіцин; ацетозоламід. Антагоністи H2-рецепторів, β-блокатори, клонідин та резерпін можуть призводити як до потенціації, так і до послаблення ефекту зниження рівня глюкози в крові. Під впливом симпатолітиків (β-блокатори, клонідин, гуанетидин та резерпін) прояви адренергічної зворотної регуляції гіпоглікемії можуть зменшуватися або зникати. Вживання алкоголю може посилювати або послаблювати гіпоглікемічну дію непередбачуваним чином. Здатен як збільшувати, так і зменшувати вплив похідних кумарину. |
| Гліцерин | Не відома. |
| Глюкагон | Інсулін діє антагоністично; в присутності індометацину може втратити можливість підвищувати кількість глюкози в крові або діяти парадоксально і спричинити гіпоглікемію. Може посилювати антикоагуляційний ефект варфарину. |
| Глюкоза | 5% та 10% р-н: з тіазидними діуретиками і фуросемідом враховувати їх здатність впливати на рівень глюкози у сироватці; інсулін сприяє потраплянню глюкози в периферичні тканини; зменшує токсичний вплив піразинаміду на печінку; введення великого об’єму р-ну сприяє розвитку гіпокаліємії, що підвищує токсичність одночасно застосованих препаратів наперстянки; несумісний у р-нах з амінофіліном, розчинними барбітуратами, гідрокортизоном, канаміцином, розчинними сульфаніламідами, ціанкобаламіном. 40% р-н: не вводити в одному шприці з гексаметилентетраміном; не змішувати в одному шприці з лужними р-нами: зі снодійними (знижується їх активність), р-нами алкалоїдів (відбувається їх розпад); послаблює дію аналгетиків, адреноміметиків, інактивує стрептоміцин. |
| Глюкоза 10% | З тіазидними діуретиками і фуросемідом враховувати їх здатність впливати на рівень глюкози у сироватці крові. Інсулін сприяє її потраплянню у периферичні тканини, стимулює утворення глікогену, синтез білків та жирних кислот. Р-н глюкози зменшує токсичний вплив піразинаміду на печінку. Введення великого об’єму р-ну глюкози сприяє розвитку гіпокаліємії, що підвищує токсичність препаратів наперстянки, що одночасно застосовуються. Несумісна у р-нах з амінофіліном, розчинними барбітуратами, еритроміцином, гідрокортизоном, канаміцином, розчинними сульфаніламідами, ціанкобаламіном. |
| Глюкоза 5% | З тіазидними діуретиками і фуросемідом враховувати їх здатність впливати на рівень глюкози у сироватці крові. Інсулін сприяє потраплянню глюкози у периферичні тканини. Р-н глюкози зменшує токсичний вплив піразинаміду на печінку. Введення великого об’єму р-ну глюкози сприяє розвитку гіпокаліємії, що підвищує токсичність одночасно застосованих препаратів наперстянки. Несумісна у р-нах з амінофіліном, р-нними барбітуратами, гідрокортизоном, канаміцином, р-нними сульфаніламідами, ціанокобаламіном. |
| Глюкокортикоїди | Застосування фенобарбіталу, рифампіцину, фенітоїну або ефедрину може прискорити метаболізм КС, послаблення терапевтичного ефекту його. Естрогенвмісні пероральні контрацептиви — посилення фармакологічної дії, підвищення ризику побічних ефектів ГКС. З діуретиками і амфотерицином В — посилення виділення з організму калію, збільшення ризику розвитку СН. З серцевими глікозидами може збільшитись ймовірність аритмій, посилитись токсичність глікозидів. З антикоагулянтами непрямої дії — посилення або послаблення дії антикоагулянта. Сумісна дія НПЗЗ або алкоголю з ГКС може призвести до збільшення частоти проявів або тяжкості перебігу виразок ШКТ, розвитку кровотеч. КС можуть знижувати концентрацію саліцилатів у крові. При введенні КС хворим на ЦД — коригування доз антидіабетичних засобів,ч/з послаблення їх ефекту. ГКС може знизити реакцію на соматотропін. З М-холіноблокаторами — ризик розвитку глаукоми. Рифампіцин знижує активність кортикоїдів. КС зменшують вплив антигіпертензивних ліків. Прийом β-адренергічних рецепторних агоністів підвищує ризик гіпокаліємії. З живими вірусними вакцинами і іншими видами імунізації — підвищує ризик активації вірусів і розвиток інфекцій. З парацетамолом — ризик розвитку гепатотоксичних реакцій його. Метилпреднізолон уповільнює метаболізм циклоспорину, викликає часткову реверсію нервово-м’язевого блоку, що викликаний панкуроніумом, знижує активність анксіолітиків та антипсихотичних антипсихотичних засобів, підсилює ефекти симпатоміметичних препаратів, зокрема сальбутамолу,.підвищує їх токсичність. Використання ритордину і дексаметазону пропротипоказано під час пологів, оскільки це може призвести до набряку легенів, паралельне призначення дексаметазону і метоклопраміду, дифенгідраміду, прохлорперазину або антагоністів рецеторів 5-ГТ3 (ондансетрон або гранісетрон) ефективно для профілактики нудоти і блювання, спричинених хіміотерапією цисплатином, циклофосфамідом, метотрексатом, фторурацилом |
| Гозерелін | Взаємодія не відома. |
| Гризеофульвін | За рахунок стимуляції мікросомальних ферментів печінки можливе зниження ефективності непрямих коагулянтів і пероральних контрацептивів, пероральних антидіабетичних препаратів, теофіліну; з барбітуратами призводить до ослаблення протигрибкових властивостей; з нікотинамідом (вітамін В3), α-токоферолом (вітамін Е) підвищується його концентрація в сироватці крові та шкірі; з алкоголем можуть виникнути дисульфірамподібні реакції, посилює дію етанолу |
| Гуанфацин | З обережністю з симпатоміметиками (збільшують пресорну реакцію), трициклічними антидепресантами,барбітуратами та іншими індукторами ферментів. З β-адреноблокаторами без внутрішньої симпатоміметичної активності підвищують ризик розвитку брадикардії. З іншими антигіпертензивними ЛЗ можуть збільшувати ефекти один одного. З седативними засобами, снодійними, нейролептиками — адитивні седативні ефекти. Етанол та ЛЗ, що пригнічують ЦНС, підсилюють седативний ефект. Гіпотензивний ефект знижують НПЗЗ, естрогени (внаслідок затримки рідини в організмі), а також симпатоміметичні ЛЗ. |
| Дакарбазин | У разі попереднього або супутнього лікування препаратами, що чинять несприятливу дію на кістковий мозок (цитостатичні агенти, радіотерапія), можливе посилення мієлотоксичності дакарбазину; може підсилювати фотосенсибілізуючу дію метоксипсоралену. |
| Дактиноміцин | З ЛЗ, що чинять мієлотоксичну дію, можливе посилення токсичного ефекту, з урикозуричними засобами підвищується ризик виникнення нефропатії. З доксорубіцином можливе посилення кардіотоксичної дії. Може знижувати ефективність вітаміну К. |
| Далтепарин | Посилення антикоагулянтного ефекту при застосуванні антикоагулянтів/антиагрегантів (аспірину/дипіридамолу), антагоністів рецепторів IIb/IIIa, антагоністів вітаміну К, НПЗП, індометацину, цитостатиків, декстрану, тромболітиків, сульфінпіразону, пробенециду та етакринової к-ти. Зниження антикоагулянтного ефекту з: антигістамінами, серцевими глікозидами, тетрацикліном та аскорбіновою к-тою. Заміщення таких речовин зі сполук з білками плазми, як фенітоїн, хінідин, пропранолол, бензодіазепін та білірубін. Зв’язування з ЛЗ, що містять лужні сполуки, та пригнічення їх дії (хінін та трициклічні антидепресанти). |
| Даптоміцин | Уважно з з тобраміцином. В перші кілька днів після початку терапії у пацієнтів, які отримують даптоміцин та варфарин, проводити моніторинг антикоагулянтної активності. Тимчасово припинити застосування інших ЛЗ, здатних спричинити міопатію, в період лікування, окрім випадків, коли користь від супутнього застосування перевищує ризик. Якщо одночасного застосування уникнути неможливо, перевіряти рівні КФК частіше ніж 1 р/тижд. і пацієнти повинні уважно стежити за ознаками або с-мами, що можуть свідчити про міопатію. Його плазмові рівні можуть бути підвищеними при застосуванні препаратів, що зменшують ниркову фільтрацію (НПЗЗ та інгібіторів ЦОГ-2). З обережністю з будь-яким іншим ЛЗ, здатним зменшувати ниркову фільтрацію. Несумісний з р-никами, що містять глюкозу. Р-н для інфузії, сумісний з такими препаратами: азтреонам, цефтазидим, цефтріаксон, гентаміцин, флуконазол, левофлоксацин, допамін, гепарин та лідокаїн. |
| Дарбепоетин альфа | Клінічні результати не вказують на взаємодію з іншими речовинами. Існує потенціал взаємодії з ЛЗ, що високою мірою зв’язуються з червоними клітинами крові (циклоспорин, такролімус). |
| Дарунавір | Комбінація дарунавір/ритонавір та ЛЗ, що метаболізуються переважно ізоферментом CYP3A4, може спричиняти підвищення концентрації таких препаратів у плазмі, що, може бути причиною їх посиленого або більш тривалого терапевтичного ефекту, а також побічної дії. Комбінацію дарунавіру з низькою дозою ритонавіру не застосовувати одночасно з ЛЗ, кліренс яких багато в чому визначається ізоферментом CYP3A4 та збільшення концентрації яких в плазмі можуть спричиняти серйозні та/або загрозливі для життя побічні ефекти (малий терапевтичний індекс): аміодарон, бепридил, хінідин, лідокаїн системного застосування, астемізол, терфенадин, мідазолам перорально, триазолам, цизаприд, пімозид, сертіндол, симвастатин, ловастатин та алкалоїди ріжків (ерготамін, дигідроерготамін, ергоновін та метилергоновін). Одночасне застосування дарунавіру, ритонавіру та ЛЗ, які переважно метаболізуються CYP2D6 (флекайнід, пропафенон, метопролол) може спричинити збільшення концентрацій в плазмі крові цих ЛЗ, що може підвищувати чи подовжувати їх терапевтичний ефект чи побічні реакції. Одночасне застосування дарунавіру, ритонавіру та ЛЗ, які переважно метаболізуються CYP2С9 (варфарин), та CYP2С19 (метадон) може призвести до зниження системного розподілу цих ЛЗ, що, в свою чергу, може зменшити або скоротити терапевтичний ефект. Індуктори активності CYP3A (рифампіцин, рифабутин, екстракт звіробою, ліпонавір) можуть збільшувати кліренс дарунавіру та ритонавіру, що призведе до зниження їх концентрації в плазмі крові. Одночасне застосування дарунавіру і ритонавіру та інших ЛЗ, які інгібують CYP3A (індинавір), системних азолів, таких як кетоконазол і клотримазол, можуть зменшити кліренс дарунавіру і ритонавіру та призвести до підвищення їх концентрації у плазмі крові. |
| Даунорубіцин | Інші протипухлинні ЛЗ і променева терапія потенціюють ефект і адитивно пригнічують функцію кісткового мозку; циклофосфамід може підсилювати кардіотоксичність (особливо у хворих з порушеннями функції ССС). Знижує протиподагричну ефективність алопуринолу, колхіцину і сульфінпіразону. При введенні живих вірусних вакцин можлива реплікація вакцинного вірусу і посилення побічних ефектів, інактивованих вакцин — зменшення вироблення противірусних антитіл. |
| Дегарелікс | Дослідження взаємодії не проводилися. Терапія депривацією андрогенами може подовжувати інтервал QTc, з препаратами, які подовжують інтервал QTc або здатні індукувати веретеноподібну шлуночкову тахікардію, такі як антиаритмічні засоби класу ІА (хінідин, дизопірамід) або класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід), метадон, цизаприд, моксифлоксацин, антипсихотичні засоби. Не змішувати з іншими ЛЗ. |
| Дезлоратадин | Фермент, який відповідає за метаболізм дезлоратадину, невстановлений, взаємодію з іншими ЛЗ повністю виключити неможливо. |
| Декаметоксин | З а/б та протимікробними засобами системної дії посилюється антибактеріальний ефект препарату; р-н д/зовн. застосування несумісний із милом та іншими аніонними сполуками (натрію лаурилсульфат, сапоніни). |
| Декваліній | Несумісний з милом та іншими аніонними поверхнево-активними речовинами. Взаємодія з іншими ЛЗ невідома. |
| Дексаметазон | З НПЗЗ підвищує ризик шлунково-кишкової кровотечі та утворення виразок. Ефективність зменшується з рифампіцином, карбамазепіном, фенобарбітоном, фенітоїном (дифенілгідантоїном), примідоном, ефедрином або аміноглутетимідом, доза дексаметазону повинна збільшуватись. З ЛЗ, які інгібують CYP 3A4 ферментну активність (кетоконазол, макроліди) — збільшення його концентрації в сироватці та плазмі крові. Є помірним індуктором CYP 3A4. З ЛЗ, які метаболізуються CYP 3A4 (індинавір, еритроміцин) може збільшувати їх кліренс, що спричиняє зниження концентрацій в сироватці крові. Кетоконазол може пригнічувати наднирковий синтез глюкокортикоїдів, внаслідок зниження концентрації дексаметазону може траплятися надниркова недостатність. Зменшує терапевтичний ефект ЛЗ для лікування ЦД, АГ, кумаринових антикоагулянтів, празиквантелу і натрійуретиків (їх дозу збільшити); підвищує активність гепарину, альбендазолу і калійуретиків (їх дозу зменшити за необхідності). Може змінити дію кумаринових антикоагулянтів, частіше перевіряти протромбіновий час. З високимих дозами інших ГК або агоністів β2-адренорецепторів підвищує ризик гіпокаліємії. У пацієнтів з гіпокаліємією серцеві глікозиди сприяють порушенню ритму і мають більшу токсичність. ГК посилюють нирковий кліренс саліцилату. З обережністю пацієнтам, яким поступово знижують дозу кортикостероїду, може спостерігатись підвищення концентрації саліцилату у сироватці крові та інтоксикація. З пероральними контрацептивами період напіввиведення ГК може подовжитись, що посилює їхню біологічну дію і може підвищити ризик побічних ефектів. З ритордином протипоказаний під час пологів, може призвести до набряку легенів. З талідомідом може спричинити токсичний епідермальний некроліз. Види взаємодії, які мають терапевтичні переваги: метоклопрамід, дифенгідрамід, прохлорперазин або антагоністи рецепторів 5-НТ3 (рецепторів серотоніну або 5-гідрокситриптаміну, тип 3 — ондансетрон або гранісетрон) ефективне для профілактики нудоти і блювання, спричинених хіміотерапією цисплатином, циклофосфамідом, метотрексатом, фторурацилом. |
| Декскетопрофен | Не рекомендований з: іншими НПЗЗ і саліцилатами у високих дозах — синергічна дія; гепарином та антикоагулянтами непрямої дії (варфарин) підсилюється дія антикоагулянтів; кортикостероїдами — ризик виникнення пептичних виразок та кровотеч у травному тракті; препаратами літію — підвищується токсичний рівень літію в крові; з метотрексатом у високих дозах (15 мг/тиждень і більше) підвищується рівень метотрексату в крові; гідантоїнами і сульфонамідом підвищується токсичність цих речовин. Обережно з: діуретиками, інгібіторами АПФ, а/б групи аміноглікозидів та антагоністами рецепторів ангіотензину ІІ — послаблює дію цих засобів; метотрексатом у малих дозах (менше 15 мг/тиждень) — підвищення токсичної дії на систему крові; з пентоксифіліном підвищується ризик кровотеч; збільшує токсичний вплив зидовудину на еритропоез; з похідними сульфонілсечовини підсилюється гіпоглікемічна дія цих ЛЗ. Обережно з: β-адреноблокаторами — ризик зниження антигіпертензивної дії; з циклоспорином та такролімусом — посилення токсичної дії цих препаратів на нирки; з тромболітичними препаратами — ризик кровотеч; з інгібіторами агрегації тромбоцитів та СІЗЗС — ризик розвитку пептичних виразок та кровотеч у травному тракті; з пробенецидом — підвищення концентрації декскетопрофену у плазмі крові; з серцевими глікозидами — підвищення їх концентрації у плазмі крові; з міфепристоном — зменшення його ефективності (НПЗЗ не застосовувати протягом 8-12 діб після застосування міфепристону); з хінолінами — ризик розвитку судом. |
| Декспантенол | Взаємодія не виявлена. |
| Декстран-40 | З антикоагулянтами знизити їх дози. Наявність декстрану у крові може вплинути на результати визначення кількості білірубіну, білка, групи крові, тому зазначені дослідження проводити перед введенням препарату. |
| Декстрометорфан | Не застосовувати з інгібіторами МАО, флуоксетином, пароксетином, хінідіном та аміодароном. |
| Демокситоцин | β-адреноміметичні засоби знижують стимулюючу дію на матку. Інгаляція ЛЗ, які застосовуються для анестезії (циклопропан, галотан), може зменшувати його дію (підсилює гіпотензивний ефект та ризик аритмії). Простагландини збільшують його утеротонічний ефект, його не застосовують протягом 6 годин після вагінального застосування простагландинів. При каудальній анестезії може підсилити симпатоміметичну пресорну дію вазоконстрикторів. Не призначати інші ЛЗ аналогічної дії (пологостимулюючі засоби). |
| Деносумаб | Не впливає на фармакокінетику мідазоламу, що метаболізується за допомогою цитохрому Р450 3А4 (CYP3A4). Клінічних даних стосовно взаємодії з гормональною замісною терапією (естрогени) немає. Його фармакокінетика та фармакодинаміка не змінилися після попереднього застосування алендронату. |
| Десмопресин | З окситоцином прийняти до уваги збільшення антидіуретичного ефекту та зниження перфузії матки. Застосування ЛЗ, здатних викликати с-м неадекватної секреції антидіуретичного гормону, такі як трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотнього захоплення серотоніну, хлорпромазин, клофібрат і карбамазепін, а також деякі антидіабетичні ЛЗ з групи сульфонілсечовини, особливо хлорпропамід, можуть посилювати антидіуретичний ефект і призводити до підвищення ризику затримки рідини і гіпонатріємії, солі літію можуть зменшити антидіуретичний ефект. З НПЗП може спричиняти затримку рідини/гіпонатріємію. З лоперамідом може підвищити рівень десмопресину в 3 рази у плазмі крові і збільшити ризик виникнення побічних ефектів (затримки рідини і гіпонатріємії). |
| Десферіоксамін | З прохлорперазином може призводити до тимчасового порушення свідомості. У хворих із сильним хр. порушенням утворення запасів заліза комбіноване лікування з високими дозами вітаміну С (понад 500 мг/добу) супроводжувалось порушенням функції серця, яке після відміни вітаміну С зникає. Результати контрастного дослідження за допомогою галію67 можуть спотворюватися через швидку екскрецію нирками зв’язаного з ним галію. Бажано за 48 год до проведення сцинтиграфії припинити застосування препарату. |
| Децитабін | Не проводилося формальних досліджень взаємодії. Можливі взаємодії з іншими ЛЗ, які активуються послідовним фосфорилюванням (за рахунок активності внутрішньоклітинної фосфокінази) та/або метаболізуються ферментами, задіяними в інактивації децитабіну (цитидин-деаміназа). |
| Джозаміцин | Зважити необхідність застосування із бактерицидними а/б. З лінкоміцином — зниження ефективності джозаміцину. З антигістамінними препаратами, що містять терфенадин або астемізол, може спостерігатися уповільнення виведення антигістамінних та спричинити загрозливі для життя порушення ритму серця. З алкалоїдами ріжків — можливість розвитку вираженого вазоконстрикторного ефекту. Підвищує рівень циклоспорину у плазмі крові, яке може спричинити порушення функції нирок. З дигоксином — підвищення рівня дигоксину в плазмі крові. Може індукувати підвищення рівню теофіліну в сироватці крові, у разі появи токсичності, індукованої теофіліном, додаткові дози теофіліну повинні бути скориговані. Може посилити дію тріазоламу, бромокриптину мезилату, пероральних антикоагулянтів (варфарин) та його похідні, які є антагоністами вітаміну К. У разі виникнення кровотечі, припинити застосування джозаміцину і/або пероральних антикоагулянтів та введення вітаміну К. |
| Дигоксин | Знижують його біодоступність: активоване вугілля, антациди, в’яжучі засоби, каолін, сульфасалазин, холестирамін (зв’язування в просвіті ШКТ); метаклопрамід, прозерин (посилення моторики ШКТ). Збільшують біодоступність а/б широкого спектру дії, що пригнічують кишкову мікрофлору. Знижують його ефективність барбітурати, фенілбутазон, фенітіон, рифампіцин (збільшення інтенсивності метаболізму). Хінідин, метилдопа, спіронолактон, аміодарон, верапаміл збільшують його концентрацію в крові. Метиндол підвищує концентрацію дигоксину в плазмі крові. Верапаміл зменшує нирковий кліренс дигоксину. Хінідин і верапаміл — різке підвищення вмісту дигоксину в крові на початку застосування; з діуретиками виникає гіпокаліємія. Препарати кальцію збільшують токсичність глікозидів наперстянки — ризик розвитку аритмій, в/в введення хворим, що отримують серцеві глікозиди, протипоказано. Симпатоміметики, фенітоїн, резерпін, пропранолол і препарати, що спричинюють зниження концентрації калію в крові (тіазидні діуретики, фуросемід, КС, амфотерицин В, солі літію) збільшують ризик виникнення аритмій. Препарати калію, неоміцин знижують ефективність глікозидів наперстянки. |
| Диданозин | При застосуванні за 2 год до ганцикловіру або одночасно з ним при систематичному прийомі — знаходження диданозину у плазмі крові зростає. З кетаконазолом — збільшення терміну його знаходженняу плазмі крові та рівню концентрації. З ЛЗ, що можуть спричиняти периферійну нейропатію або панкреатит, ризик появи зазначених токсичних ефектів збільшується. З тенофовіром підвищується системне виведення диданозину та рівень середньої концентрації його у сечі. Інгібітори ксантинокинази (алопуринол) підсилюють фармакологічну активність диданозину, може збільшуватися частота розвитку побічних явищ. Знижує концентрацію ципрофлоксацину. Застосовувати через 2 год після або за 6 год до прийому ципрофлоксацину. Знижує концентрації дилавірдину та індінавіру. Застосовувати диданозин через 1 год після дилавірдину та індінавіру. Метадон знижує його концентрацію. Приймати нелфінавір через 1 год після диданозину. Тенофовіру дизопроксилу фумарат підвищує концентрацію диданозину в крові, зменшити дозу препарату до 200-250 мг. Якщо тенофовір приймати натщесерце, диданозин приймати щонайменше за 30 хв. до їди або через 2 год після їди. Препарати, абсорбція яких може змінюватися залежно від рН шлункового вмісту (кетоконазол, дапсон), застосовувати за 2 год до або через 2 год після прийому диданозину. Містить антацид магнію гідроксид, не приймати з тетрацикліновими а/б. |
| Дидрогестерон | Дані досліджень іn vitro свідчать, що дидрогестерон та його основний метаболіт дигідродидрогестерон (ДГД) можуть метаболізуватися ізоферментами 3А4 та 2С19 цитохрому Р 450. Його метаболізм може прискорюватися при прийомі речовин, що індукують ці ізоферменти: антиконвульсанти (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін), протимікробні ЛЗ (рифампіцин, рифабутин, невірапін, ефавіренц) та фітопрепарати, що містять звіробій. Ритонавір та нелфінавір демонструють ферментоіндукуючі властивості при застосуванні зі стероїдними гормонами. Клінічно підвищений метаболізм дидрогестерону може призвести до зниження ефекту. Дослідження іn vitro показали, що дидрогестерон та ДГД у клінічно значущих концентраціях не пригнічують та не індукують ферменти цитохрому Р450, що беруть участь у метаболізмі ЛЗ. |
| Диклофенак | Одночасне застосування оч. крап. та стероїдів для місцевого застосування у пацієнтів з вираженим, вже існуючим запаленням рогівки, може збільшити ризик розвитку ускладнень з боку рогівки. |
| Дилтіазем | Потенціювання дії інших антигіпертензивних препаратів та діуретиків. З β-блокаторами — посилення пригнічення АV-провідності, ризик розвитку брадикардії та негативного інотропного ефекту. Підвищує концентрацію пропранололу та метапрололу у плазмі крові. Підвищує концентрацію дигоксину у плазмі крові. Підвищує та подовжує седативну дію мідазоламу, тріазоламу. Діазепам знижує його рівень в плазмі крові. Циметидин підвищує його біодоступність. Підвищує концентрацію циклоспорину у плазмі крові, підвищує нефротоксичність циклоспорину. З аміодароном — впливає на АV-провідність. Підвищує концентрації карбамазепіну та іміпраміну у плазмі. Значно підвищує концентрацію в плазмі крові буспірону. Знижує кліренс теофіліну тільки у курців. |
| Диметинден | Можливе посилення седативної дії при застосуванні препаратів, що пригнічують ЦНС (опіоїдних анальгетиків, антиконвульсантів, антидепресантів (трициклічних антидепресантів та інгібіторів моноамінооксидази)), інших антигістамінних засобів, протиблювальних ЛЗ, антипсихотиків, анксіолітиків, снодійних засобів та алкоголю, що може призвести до небажаних наслідків або навіть до загрози життю. З метою мінімізації ризику пригнічення ЦНС або можливого потенціювання сумісне використання прокарбазину та антигістамінів проводити з обережністю. |
| Динатрію фолінат | Є антидотом антагоністів фолієвої к-ти; при застосуванні метотрексату передозування динатрію фолінату може спричинити втрату ефективності метотрексатної терапії («надмірний порятунок»); протидіє протипухлинній дії метотрексату і посилює цитотоксичну дію фторурацилу; з фенобарбіталом, примідоном, фенілтоіном, може призвести до зниження рівня у плазмі крові індуктивних антиконвульсивних ЛЗ; може посилювати дію і побічні ефекти фторурацилу. |
| Динопрост | З окситоцином і ергометрином — посилення його дії, зростає ризик розвитку побічних явищ. |
| Динопростон | Простагландини потенціюють дію окситоцину на матку; не застосовувати одночасно (існує ризик розриву матки), при послідовному введенні — суворий контроль. Послідовне використання окситоцину після введення цервікального гелю з динопростом, з інтервалом, мінімум, 6 год. Оскільки простагландини мають чисельні фармакологічні ефекти, супутнє застосування НПЗЗ або інших речовин, що впливають на метаболізм простагландинів, потребує особливої обережності. |
| Дипіридамол | Похідні ксантину (у т.ч. кава, чай) послаблюють або нейтралізують його дію. З пероральними антикоагулянтами, ацетилсаліциловою к-тою, гепарином, а також β-лактамними а/б (пеніцилінами, цефалоспоринами), тетрациклінами, хлорамфеніколом спостерігається посилення антиагрегаційного ефекту. Підвищує гіпотензивну дію антигіпертензивних засобів, послаблює антихолінергічні властивості інгібіторів холінестерази. Антациди, сорбенти та обволікаючі засоби зменшують всмоктування дипіридамолу. Несумісний з похідними ксантину. |
| Дисульфірам | Не рекомендується з: алкоголем — розвиток дисульфірамової реакції (уникати вживання алкогольних напоїв або ЛЗ, що містять спирт); ізоніазидом — порушення поведінки та розлад координації рухів; ЛЗ групи 5-нітроімідазолу (метронідазол, орнідазол, секнідазол, тинідазол) — короткочасний психотичний розлад, сплутаність свідомості; фенітоїном — суттєве та швидке підвищення рівня фенітоїну в плазмі крові з ознаками токсичності; з гепатотоксичними ЛЗ — ймовірність ураження печінки. З обережністю з: варфарином (та іншими антикоагулянтами) — посилення антикоагулянтної дії при пероральному прийомі та підвищення ризику виникнення крововиливу; пригнічує метаболізм теофіліну; може потенціювати седативні ефекти бензодіазепінів, інгібуючи їхній окисний метаболізм (особливо для хлордіазепоксиду та діазепаму); трициклічними антидепресантами, похідними фенотіазину, інгібіторами МАО — ризик розвитку серйозних побічних реакцій. З буспіроном — виникнення психічних розладів (манії). Зменшує кліренс дезипраміну та імипраміну. З амітриптиліном — посилення терапевтичної дії дисульфіраму та посилення токсичної дії амітриптиліну на ЦНС. Зменшує швидкість виведення кофеїну з організму. З омепразолом можливий розвиток порушення свідомості і кататонії. З перфеназином — ризик розвитку психотичних симптомів. Інгібує метаболізм і виведення рифампіцину. Збільшує період напіввиведення феназону; з фенітоїном та іншими похідними бенздіазепінового ряду, а також барбітуратами, морфіном, пентидином — посилюються терапевтичний та побічні ефекти вказаних речовин. Підвищує концентрацію хлорзоксазону в плазмі крові; з хлорпромазином — посилення артеріальної гіпотензії. |
| Дифенгідрамін | Потенціює ефекти засобів для наркозу, снодійних, седативних ЛЗ, наркотичних аналгетиків і місцевих анестетиків. З трициклічними антидепресантами — підсилення холіноблокуючої дії і пригнічуючої дії на ЦНС. З аналептиками ризик розвитку судом. При нанесенні мазі на великі ділянки шкіри не можна виключити взаємодій при лікуванні препаратами, що містять дифенгідрамін, або інгібіторами МАО. Атропін і трициклічні антидепресанти можуть збільшити його антихолінергічні властивості та потенціювати дію снодійних, знеболювальних засобів, що містять опіоїди. Можливі реакції взаємодії з гіпотензивними засобами. |
| Дифтерійний анатоксин | Даних в інструкції немає. |
| Дифтерія — кашлюк — поліомієліт — правець — гепатит В | У пацієнтів, які отримують імуносупресивну терапію, може не досягатися адекватна імунна відповідь. |
| Дифтерія — правець — кашлюк — поліомієліт | Лікар повинен володіти інформацією стосовно проведеного або співпадаючого за часом з вакцинацією прийому будь-якого лікарського препарату, у тому числі і безрецептурного. |
| Діазепам | З нейролептиками, антидепресантами, транквілізаторами, седативними, снодійними, аналгетичними, анестезуючими засобами, наркотиками і алкоголем — підсилення пригнічуючого впливу на ЦНС. Потенціює ефекти гіпотензивних засобів. З циметидином, омепразолом, пероральними контрацептивами і ПТП — підвищуює концентрацію діазепаму в крові і збільшуює період напіввиведення, підсилюється дія бензодіазепінів. Теофілін, рифампіцин, карбамазепін, кофеїн послаблюють ефекти діазепаму. З опіатними знеболювальними може посилюватися ейфорія, що прискорює виникнення психічної залежності; з протиепілептичними ЛЗ посилюються побічні дії та токсичність, особливо при застосуванні ЛЗ із групи гідантоїнів або барбітуратів і складних препаратів, що містять ці речовини. При поєднанні ЛЗ з депресивною дією на ЦНС, введених парентерально з в/в введеним діазепамом, може спостерігатися тяжке пригнічення дихального центру і порушення ССС. |
| Діамантовий зелений | З препаратами для зовнішнього застосування, що містять органічні сполуки — денатурує білки, створює нові сполуки. Не сумісний з дезінфікуючими препаратами, які містять активний йод, хлор, луги. |
| Діацереїн | Не приймати з препаратами, які змінюють проходження вмісту кишечнику (волокна або продукти рослинного походження). Уникати з препаратами, які вміщують гідроксид алюмінію та магнію — впливає на всмоктування діацереїну. Не приймати з проносними засобами. |
| Діоксидин | Взаємодія не описана. |
| Діосмектит | Уповільнення та зниження абсорбції ЛЗ. Рекомендується витримати інтервал 1-1,5 год між прийомами даного ЛЗ та інших ЛЗ. |
| Добутамін | З β-адреноблокаторами — послаблення позитивного інотропного ефекту — звуження периферичних судин, підвищення АТ. З блокаторами α-адренорецепторів — додаткове посилення тахікардії і периферичної вазодилатації. З судинорозширювальними засобами, які діють переважно на вени (нітрати, нітропрусид натрію), — збільшення серцевого викиду, більш виражене зменшення периферичного опору судин і тиску наповнення шлуночків. З інгібіторами АПФ (каптоприл) високих доз добутаміну — збільшення серцевого викиду, підвищення споживання кисню міокардом, поява аритмій. З допаміном — значне підвищення АТ і зниження тиску наповнення шлуночків. При ЦД збільшує потребу хворого в інсуліні. З інгібіторами МАО протипоказано — поява побічних ефектів (гіпертонічний криз, СС недостатність, аритмії і крововилив у мозок). Не додавати до 5% р-ну бікарбонату натрію чи інших лужних р-нів — фізико-хімічна несумісність Не змішувати в одному р-ні з іншими ЛЗ. Фізико-хімічно несумісний з: амінофіліном, альтеплазом, ацикловіром, бретиліумом, верапамілом, гепарином, гідрокортизону натрію сукцинатом, дакарбазином, діазепамом, дигоксином, етакриловою к-тою (натрієвою сіллю), інсуліном, калію хлоридом, кальцію хлоридом, кальцію глюконатом, магнію сульфатом, пеніциліном, стрептокіназою, фуросемідом, фенітоїном, цефалотином натрію, цефамандолом. |
| Доксазозин | Використання з інгібіторами PDE-5 (фосфодіестераза 5-й тип) — симптоми гіпотензії. Не впливає на зв’язування з білками препаратів: дигоксин, варфарин, фенітоїн, індометацин. |
| Доксепін | З етанолом, антидепресантами, барбітуратами, бензодіазепінами і загальними анестетиками — посилення пригнічувальної дії на ЦНС, пригнічення дихання і гіпотензивний ефект. Підвищує антихолінергічну дію амантадину. Фенотіазини, протипаркінсонічні ЛЗ, атропін, біпериден, антигістамінні ЛЗ збільшують ризик виникнення побічних ефектів з боку ЦНС, зору, кишечнику, сечового міхура. З антигістамінними ЛЗ, клонідином посилюється пригнічувальна дія на ЦНС. З атропіном збільшується ризик виникнення паралітичної кишкової непрохідності. З ЛЗ, що спричиняють екстрапірамідні реакції — збільшується маса тіла і частота екстрапірамідних ефектів. З непрямими антикоагулянтами (похідні кумарину або індадіону) підвищення антикоагулянтної активності останніх. Може підсилювати депресію, спричинену ГКС. З протисудомними ЛЗ посилення пригнічувальної дії на ЦНС, зниження порога судомної активності (при застосуванні у високих дозах) і зниження ефективності останніх. ЛЗ для лікування тиреотоксикозу підвищують ризик розвитку агранулоцитозу. Знижує ефективність фенітоїну та α-адреноблокаторів. Інгібітори мікросомального окиснення (циметидин) подовжують період напіввиведення, підвищують ризик розвитку токсичних ефектів доксепіну. Індуктори мікросомальних ферментів печінки (барбітурати, карбамазепін, фенітоїн, нікотин і пероральні контрацептиви) знижують концентрацію у плазмі крові і зменшують ефективність доксепіну. Флуоксетин і флувоксамін збільшують концентрацію у плазмі доксепіну (може знадобитися зниження дози доксепіну на 50%). З холіноблокаторами, фенотіазинами і бензодіазепінами — взаємне посилення седативного і центрального холіноблокуючого ефектів і підвищення ризику виникнення епілептичних нападів (зниження порога судомної активності). Фенотіазіни — ризик виникнення нейролептичного злоякісного с-му. З клонідином, гуанетидином, бетанідином, резерпіном і метилдопою — зниження гіпотензивного ефекту останніх. Із кокаїном — ризик розвитку аритмій серця. Естрогенвмісні пероральні протизаплідні засоби та естрогени можуть підвищувати біодоступність доксепіну. Антиаритмічні ЛЗ (хінідин) підсилюють ризик розвитку порушень ритму (можливе уповільнення метаболізму доксепіну). З дисульфірамом та інгібіторами ацетальдегідрогенази провокує делірій. Несумісний з інгібіторами МАО (можливе збільшення частоти періодів гіперпірексії, тяжкі судоми, гіпертонічні кризи і смерть пацієнта). Пімозид і пробукол можуть підсилювати аритмії серця, подовження інтервалу Q-T на ЕКГ. Підсилюється дія на ССС епінефрином, норепінефрином, ізопреналіном, ефедрином і фенілефрином (у т. ч. коли ці засоби входять до складу місцевих анестетиків) і підвищується ризик розвитку порушень серцевого ритму, тахікардії, тяжкої АГ. З a-адреностимуляторами для інтраназального введення або для застосування в офтальмології (при значному системному всмоктуванні) може підсилюватися судинозвужувальна дія останніх. З гормонами щитовидної залози — взаємне посилення терапевтичного ефекту і токсичної дії (включаючи аритмії серця і стимулюючу дію на ЦНС). М-холіноблокатори і нейролептики підвищують ризик розвитку гіперпірексії (особливо при спекотній погоді). |
| Доксициклін | Абсорбція з травного тракту може бути знижена при одночасному застосуванні антацидів, що містять алюміній, кальцій, магній, або інших препаратів та продуктів, що містять ці катіони (молока, молочних продуктів та фруктових соків, що містять кальцій), при p/os застосуванні цинку, препаратів солей заліза чи вісмуту, активованого вугілля або холестираміну. Уникати з пеніциліном. Можливе подовження протромбінового часу у пацієнтів, які приймають варфарин і доксициклін. Знижує активність протромбіну плазми крові, може знадобитися зниження дози антикоагулянтів. Рифампіцин, індукуючи речовини з класу барбітуратів, а також препарати із протисудомною дією (карбамазепін, дифенілгідантоїн та примідон) можуть прискорити метаболізм доксицикліну у печінці шляхом індукування ферментів печінки. Алкоголь може зменшувати період його напіввиведення. Може посилювати ефект антикоагулянтів непрямої дії, гіпоглікемічний ефект похідних сульфонілсечовини. Проявляє антагоністичні властивості щодо бактерицидної дії пеніцилінів та цефалоспоринів. Потенціює ефект курареподібних речовин. З циклоспорином-А — підвищення токсичної дії, ослаблення імунного захисту. З метоксифлураном — токсична дія на нирки з летальним наслідком. З метоксифлурановим наркозом може призвести до г. ниркової недостатності. При лікуванні акне ізотретиноїном витримати перерву після терапії доксицикліном, обидва ЛЗ можуть призводити до оборотного підвищення ВЧТ. З теофіліном — посилення ризику побічних ефектів з боку ШКТ. Може призвести до підвищення або зниження рівня літію у плазмі крові при одночасному застосуванні з препаратами літію. Може бути зменшена ефективність дії протизаплідних гормональних контрацептивів; користуватися негормональними протизаплідними засобами. Може призвести до отримання неточних результатів лабораторних аналізів на визначення рівня цукру, білка, уробіліну та катехоламінів у сечі. |
| Доксорубіцин | Застосування високих доз циклоспорину збільшує сироваткові рівні та мієлотоксичність доксорубіцину; застосовується у комбінації із іншими цитотоксичними ЛЗ; у комбінованій хіміотерапії із іншими потенційно карідотоксичними сполуками або в комбінації з іншими ЛЗ, що впливають на серце (блокаторами кальцієвих каналів), контролювати функцію серця; якщо до початку введення застосовували паклітаксел, це може призвести до збільшення концентрації доксорубіцину та/або його метаболітів, менше зростання концентрацій, якщо він застосовується перед паклітакселом; підвищення (21%-47%) або відсутність зміни показника AUC доксорубіцину — із сорафенібом в дозі 400 мг 2 р/добу. |
| Доксофілін | Еритроміцин, лінкоміцин, кліндаміцин, алопуринол, циметидін, вакцина проти грипу, пропранолол уповільнюють виведення похідних ксантину, підвищують рівень препарату в плазмі. Фенітоїн, інші протисудомні засоби і сигаретний дим прискорюють виведення похідних ксантину, зменшується період напіврозпаду в плазмі. |
| Домперидон | Антихолінергічні ЛЗ нейтралізують антидиспептичну дію. Антациди та антисекретори знижують його біодоступність після прийому внутрішньо. З ЛЗ, які значною мірою пригнічують ферменти — підвищення рівня домперидону в плазмі. З кетоконазолом, протигрибковими препаратами азолового ряду; а/б групи макролідів, інгібіторами ВІЛ-протеази — трикратне підвищення максимальної концентрації домперидону та AUC. З кетоконазолом — подовження інтервалу QT. З нейролептиками — дію яких він підсилює. З дофаміненергічними агоністами (бромокриптином, L-допою) — небажані периферичні дії яких (порушення травлення, нудота, блювання) він пригнічує без нейтралізації основних властивостей. |
| Донепезил | Не інгібує метаболізм теофіліну, варфарину, циметидину, дигоксину. Кетоконазол, хінідин, ітраконазол, еритроміцин, флуоксетин пригнічують його метаболізм. З обережністю з індукторами ферментів (рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін і алкоголь), які можуть знижувати рівень донепезилу. Може впливати на ЛЗ, що мають антихолінергічну активність. Може посилювати дію сукцинілхоліну та інших міорелаксантів або агоністів холінергічних рецепторів і β-блокаторів, що впливають на провідність серця. З іншими холіноміметиками та четвертинними антихолінергічними ЛЗ (глікопіролат) можливі атипові зміни АТ та ЧСС. |
| Допамін | Обережно хворим, у яких застосовується інгаляційний наркоз із використанням циклопропану, галогенованого вуглеводню — потенційна здатність спричиняти аритмії. З алкалоїдами ріжків — надмірне звуження периферичних судин і розвиток гангрени. Якщо протягом останніх 2 тижнів застосовували інгібітори МАО — призначати значно меншу дозу допаміну. З трициклічними антидепресантами і фенітоїном — гіпотензія, брадикардія. З сечогінними засобами — адитивний і підсилюючий діуретичний ефект. Стимулюючим ефектам допаміну протидіють β-адреноблокатори (пропанолол і метопролол). Гуанетидин посилює симпатоміметичний ефект допаміну. З добутаміном — спостерігається виразніше підвищення АТ, але тиск наповнення шлуночків серця знижується або незмінний. Чутливий до дії лугів — не змішувати з лужними р-нами (рН вище 7) як гідрокарбонат натрію. Альтеплаза, амфотерицин В нестійкі при наявності допаміну. Фізико-хімічна несумісність: ацикловір; альтеплаза; амікацин; амфотерицин В; ампіцилін; цефалотин; дакарбазин; теофілін етилендіамін (еуфілін); кальцієвий р-н теофіліну; фуросемід; гентаміцин; гепарин; солі заліза; нітропрусид натрію; бензилпеніцилін; тобраміцин. |
| Доріпенем | Значно знижує сироваткову Cmax вальпроєвої к-ти; підбирати альтернативну антибактеріальну або додаткову протисудомну терапію. Пробенецид конкурує з доріпенемом за канальцеву секрецію i знижує нирковий кліренс доріпенему, їх одночасне застосування не рекомендоване. |
| Дорназа альфа | Сумісний зі стандартними препаратами для лікування муковісцидозу: а/б, бронхолітиками, ферментами травного тракту, вітамінами, інгаляційними і системними ГКС і аналгетиками. Є водним р-ном без буферних властивостей і не повинен змішуватися з ін. препаратами або р-ми в ємкості небулайзера. |
| Доцетаксел | Ч/з низьку токсичність можна застосовувати з іншими протипухлинними цитостатичними ЛЗ, препаратами платини та антрациклінами. У пацієнтів, що приймають препарати, які потенційно інгібують CYP3A4 (інгібітори протеаз — ритонавір; антифунгальні азоли — кетоконазол або ітраконазол), призначати з обережністю. Кетоконазол обумовив зниження кліренсу доцетакселу вдвічі, через те, що CYP3A4 в метаболізмі доцетакселу відіграє ключову роль в головному (єдиному) метаболічному шляху. Це може призвести до погіршення переносимості доцетакселу, навіть у більш низьких дозах. Спирт, що міститься в доцетакселі, може змінювати клінічні ефекти інших ЛЗ. |
| Дротаверин | З обережністю з леводопою — антипаркінсонічний ефект останньої зменшується, ригідність та тремор посилюються. |
| Дулоксетин | Не призначати разом з інгібіторами CYP1A2 (флувоксамін) — підвищення концентрації дулоксетину. З обережністю застосовувати з інгібіторами CYP2D6, що мають вузький терапевтичний індекс (дезипрамін, толтеродин). З обережністю з іншими ЛЗ і речовинами, що діють на ЦНС, особливо з подібним механізмом дії (алкоголь та седативні). Не призначати з неселективними незворотними інгібіторами МАО через ризик виникнення серотонінового с-му. З обережністю з серотонінергічними та трициклічними антидепресантами, препаратами трави звіробою, трамадолом, пептидином, триптофаном, з пероральними антикоагулянтами та антитромботичними ЛЗ (ризик виникнення кровотечі). Уникати з іншими ЛЗ, що містять дулоксетин. |
| Дутастерид | Зменшення кліренсу дутастериду з верапамілом і дилтіаземом. Концентрація дутастериду у сироватці крові може збільшуватись за наявності інгібіторів CYP3A4. |
| Ебастин | Не рекомендується з кетоконазолом та еритроміцином. Може підсилювати дію інших антигістамінних ЛЗ. |
| Еверолімус | Біодоступність підвищувалася з циклоспорином. З рифампіцином не рекомендується. Підвищують рівні еверолімусу в крові: протигрибкові ЛЗ: флуконазол, макролідні а/б: еритроміцин, блокатори кальцієвих канальців: верапаміл, нікардипін, дилтіазем; інгібітори протеази: нелфінавір, індинавір, ампренавір. Підвищують метаболізм еверолімусу і зменшують рівні еверолімусу в крові: звіробій, антиконвульсанти: карбамазепін, фенобарбітал, фенітоїн, анти-ВІЛ-препарати: іфавіренц, невірапін. Грейпфрут і грейпфрутовий сік — уникати. Вакцинація, проведена під час лікування, може бути менш ефективною. Застосування живих вакцин уникати. |
| Езомепразол | Може знизити абсорбцію кетоконазолу або ітраконазолу; з атазанавіром — суттєве зниження експозиції атазанавіру, його не призначають з атазанавіром та нелфінавіром; з діазепамом, циталопрамом, іміпраміном, кломіпраміном, фенітоїном — концентрації цих ЛЗ у плазмі можуть зрости, потрібне зниження їх дози; супутнє пероральне застосування кларитроміцину призводить до подвоєння експозиції (AUC) езомепразолу; вориконазол — підвищувє AUCτ езомепразолу, коригування дози у пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю та коли потребується довготривале лікування. |
| Екземестан | З рифампіцином, протисудомними засобами (фенітоїн і карбамазепін), та фітопрепаратами, що містять звіробій — зменшення його ефективності. Не застосовувати з ЛЗ, що містять естроген — негативна фармакологічна дія. |
| Еконазол | Не поєднувати з іншими гінекологічними препаратами для внутрішньовагінального або місцевого застосування на основі мінерального масла, рослинної олії або вазеліну. При прийомі пероральних антикоагулянтів (варфарин, аценокумарол) слідкувати за параметрами згортання крові. Уникати з еконазолом діафрагм або презервативів. Унаслідок такої взаємодії знижується ефективність ЛЗ та ослаблюється міцність бар’єрних контрацептивів. |
| Ексенатид | З інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази не асоціювалося зі значними змінами ліпідних профілів. Не очікується впливів на фармакокінетику метформіну та сульфонілсечовини. Інгібітори протонної помпи приймати за 1 год. до ексенатиду або через 4 год. після ін’єкції ексенатиду. При прийомі препаратів, ефективність яких залежить від граничної концентрації, таких як а/б, прийом цих ліків щонайменше за 1 год. |
| Екстракти алергенів діагностичні (Алергени пилкові, алергени побутові, алергени грибків, алергени кліщів, алергени інсектні, харчові алергени) | Рекомендовані інтервали між прийманням лікарських засобів і проведенням шкірного тесту: антигістамінні засоби І та II покоління 2 дні; ципрогептадин 7-10 днів; кетотифен 14 днів; астемізол 60 днів; нейролептики 7-10 днів. Психотропні (трициклічні антидепресанти) 7 днів. Можливий вплив при місцевому застосуванні стероїдних мазей. Бетаблокатори підвищують шкірну реакцію. |
| Екстракти алергенів лікувальні (Алергени пилкові, алергени побутові, алергени бактерій, алергени грибків, алергени кліщів, алергени інсектні) | АІТ припинити за 14 днів до запланованого профілактичного щеплення. |
| Ектерицид | Взаємодія не виявлена. |
| Елеутерокок | Може потенціювати дію стимуляторів ЦНС, аналептиків і гіпоглікемічних засобів, є фізіологічним антагоністом засобів, що пригнічують ЦНС (у т.ч. барбітуратів, транквілізаторів, протиепілептичних засобів). |
| Ельтромбопаг | З розувастатином: збільшення плазмової концентрації розувастатину. Зменшувати дози статинів та контролювати побічні дії, спричинені статинами. З іншими субстратами OATP1B1 (метотрексатом) та BCRP (топотеканом та метотрексатом) з обережністю. Вступає у хелатне сполучення з полівалентними катіонами (алюміній, кальцій, залізо, магній, селен та цинк). Антациди, молочні продукти та інші продукти, що містять полівалентні катіони, такі як мінеральні добавки, приймати щонайменше за 4 год. до або після застосування ельтромбопагу, щоб запобігти значному зменшенню абсорбції ельтромбопагу. З лопінавіром/ритонавіром може зменшувати концентрацію ельтромбопагу, застосовувати з обережністю. З іншими ЛЗ для лікування ІТП контролювати кількість тромбоцитів, щоб уникнути виходу їх кількості за рекомендовані межі. |
| Емоксипін | Негативних проявів не описано. α-токоферолу ацетат потенціює антиоксидантний ефект емоксипіну. |
| Еналаприл | Діуретики, β-адреноблокатори, блокатори кальцієвих каналів, гідралазин, празозин — підсилення антигіпертензивного ефекту; циклоспорин — можливість ниркової недостатності; НПЗЗ, знеболювальні ЛЗ — послаблення антигіпертензивного ефекту, погіршення ниркової функції і підвищення рівня калію сироватки; симпатоміметичні ЛЗ (епінефрин); естрогени — послаблення антигіпертензивного ефекту; циметидин подовжує період напіввиведення еналаприлу, а останній зменшує період напіввиведення теофіліну; калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, замінники солі, які містять калій — підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у хворих з порушеннями функції нирок; літій — збільшення концентрацій літію сироватки і збільшення кардіотоксичного та нейротоксичного ефекту літію; імунодепресанти — зростає ризик пригнічення кісткового мозку; хлорид натрію — послаблення гіпотензивного ефекту та дії, що спрямована на зменшення симптомів СН; алкоголь — посилення дії; наркотичні, снодійні або анестезуючі ЛЗ — значне падіння АТ (про терапію еналаприлом обов’язково поінформувати лікаря-анестезіолога); алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, ГКС, новокаїнамід — лейкопенія; пероральні антидіабетичні ЛЗ, інсулін — посилення цукрознижувальної дії. |
| Еноксапарин | Небажані комбінації (підвищують ризик виникнення кровотечі): з саліцилатами та ацетилсаліциловою к-тою у дозах, що мають знеболювальну, жарознижувальну та протизапальну дію; з нестероїдними протизапальними засобами (НСПЗЗ) (для системного застосування); з Декстраном — 40 (парентеральне введення). Застосування з інгібіторами агрегації тромбоцитів (інші ніж ацетилсаліцилова к-та у дозах, що мають знеболювальну, жарознижувальну та протизапальну дію; НСПЗЗ): абсиксимаб, ацетилсаліцилова к-та у дозах для антиагрегації, що застосовується при кардіологічних та неврологічних захворюваннях, берапрост, клопідогрел, ептифібатид, ілопрост, тиклопідин, тирофібан. Потенціювання антикоагулянтого ефекту — з пероральними антикоагулянтами; з калієвими солями, калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами ангіотензин перетворюючого ферменту, антагоністами ангіотензину ІІ, НПЗЗ, циклоспоринами та такролімусом, триметопримом можливе виникнення гіперкаліємії. |
| Ентакапон | Дотримуватись обережності: інгібітори МАО-А, трициклічні антидепресанти, інгібітори зворотного захоплення норадреналіну, такі як дезипрамін, мапротилін і венлафаксин, та ЛЗ, які метаболізуються КОМТ: римітерол, ізопреналін, адреналін, норадреналін, допамін, добутамін, α-метилдопа, апоморфін і пароксетин). Утворює хелати із залізом у ШКТ — приймати окремо, з інтервалом 2-3 год. |
| Ентекавір | З ЛЗ, що знижують функцію нирок або конкурують на рівні канальцевої секреції, можливе збільшення концентрації в сироватці ентекавіру або цих препаратів; взаємодії з іншими ЛЗ, що виводяться нирками або впливають на функцію нирок, не вивчені; ретельне медичне спостереження при одночасному призначенні ентекавіру з такими ЛЗ. |
| Епінефрин | Інгібітори МАО, трициклічні антидепресанти — посилення побічних ефектів епінефрину; трихлоретилен, фторотан — збільшення ризику порушення ритму серця; альфа1-адреноблокатори (дигідроерготамін, дигідроерготоксин, фентоламін, тропафен, празозин, серміон) — судинозвужуючий ефект епінефрину не ослаблюється, але й перетворюється в судинорозширюючий; блокатори β-адренорецепторів — корекція порушень серцевого ритму, викликаних адреналіном; М-холіноміметики, інгібітори карбоангідрази, простагландини F2 — вигідні поєднання. Посилюється гіпотензивний ефект епінефрину по відношенню до ВТ. |
| Епірубіцин | Введення паклітакселу перед епірубіцином може призвести до підвищення плазмових концентрацій незміненого епірубіцину та його метаболітів, проте останні не є ані токсичними, ані активними. Дексверапаміл може змінювати його фармакокінетику та підвищувати ефекти пригнічення кісткового мозку. Хінін може прискорювати його первинне розповсюдження з крові до тканин і може мати вплив на розділення еритроцитів. ά2b-інтерферону може спричинити зниження граничного періоду напіврозпаду і повного кліренсу епірубіцину. Можливість відміченого розладу кровотворення має бути врахована при лікуванні ЛЗ, які впливають на кістковий мозок (цитотоксичні речовини, сульфонаміди, хлорамфенікол, дифенілгідантоїн, амідопірину дериват, антиретровірусні ЛЗ). |
| Еплеренон | Не застосовувати з калійзберігаючими діуретиками, препаратами, що містять калій — ризик розвитку гіперкаліємії. Інші калійзберігаючі засоби з НПЗЗ — розвиток гіперкаліємії у пацієнтів з порушеннями функцій нирок. Прояви токсичності літію з діуретиками та інгібіторами АПФ. З літієм — контроль рівня літію в сироватці. Фармакокінетична взаємодія з кетоконазолом, еритроміцином, саквінавіром, верапамілом і флуконазолом — підвищення рівня еплеренону в крові. |
| Епоетин альфа | Існує можливість медикаментозної взаємодії з циклоспоринами, контролювати рівень останніх у крові та, при необхідності, коригувати дозу. Не можна одночасно застосовувати з іншими ЛЗ. |
| Епоетин бета | Щоб уникнути несумісності або зниження активності, не змішувати з іншими ЛЗ або ін’єкц. р-ми. |
| Епросартан | З препаратами літію контроль рівня літію у крові. З калійзберігаючими діуретиками, харчовими добавками та замінниками солі, що містять калій, або іншими ЛЗ, які можуть підвищити рівні калію у сироватці (гепарин), може призвести до підвищення рівня калію у сироватці. Антигіпертензивний ефект може посилюватися іншими антигіпертензивними ЛЗ. Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, одночасне застосування антагоністів ангіотензину ІІ з НПЗЗ може призводити до підвищеного ризику погіршення функції нирок, включаючи можливість г. ниркової недостатності та підвищення калію у сироватці, особливо у пацієнтів з вже існуючими порушеннями функції нирок. |
| Ептаког альфа | Не змішувати з інфузійними р-нами чи вводити крапельно. Ризик взаємодії з концентратами факторів коагуляції невідомий. Уникати концентратів протромбінового комплексу (активованого чи неактивованого). Досвід одночасного введення антифібринолітиків обмежений. |
| Ептифібатид | Можна вводити ч/з один катетер з атропіном, добутаміном, гепарином, лідокаїном, меперидином, метопрололом, мідазоламом, морфіном, нітрогліцерином або верапамілом. Не вводити ч/з один катетер з фуросемідом. Не вводити в одній системі з фуросемідом. Не змішувати в одній системі з препаратами, сумісність із якими доведена не була. Не застосовувати із низькомолекулярним гепарином. |
| Ергокальциферол | З солями кальцію підвищується токсичність; з препаратами йоду відбувається окислення вітаміну; з а/б (тетрациклін, неоміцин) порушення всмоктування ергокальциферолу; з мінеральними кислотами призводить до його руйнування та інактивації; тіазидні діуретики, ЛЗ, які містять Са2+, підвищують ризик розвитку гіперкальціємії, яка викликає зниження толерантності до серцевих глікозидів, що призводить до сповільненості елімінації препарату та його накопичування в організмі; під впливом барбітуратів (у т.ч. фенобарбіталу), фенітоїну та примідону потреба в вітаміні D може значно підвищуватись; довготривала терапія на фоні одночасного застосування антацидів, що містять Al3+ та Mg2+, збільшує їх концентрацію в крові та ризик виникнення інтоксикації (особливо при наявності хр. ниркової недостатності); кальцитонін, похідні етидронової і памідронової кислот, плікаміцин, галію нітрат та ГКС зменшують ефект; холестирамін, колестіпол та мінеральні олії знижують абсорбцію у травному тракті жиророзчинних вітамінів та потребують збільшення їх дозування; рифампіцин, ізоніазид, протиепілептичні ЛЗ, холестирамін знижують його ефективність; з обережністю з кетоназолом, інгібіторами цитохрому Р450; збільшує абсорбцію препаратів, що містять фосфор, та ризик виникнення гіперфосфатемії; з іншими аналогами вітаміну D (особливо кальцифедіолом) підвищує ризик розвитку гіпервітамінозу (не рекомендується). |
| Ердостеїн | З амоксициліном, кларитроміцином — підвищення концентрації а/б у мокротинні. З тетрациклінами (за винятком доксицикліну), ампіциліном або амфотерицином В — взаємне зниження ефективності препаратів, інтервал між призначенням цих препаратів має бути не менше 2 год. Не застосовувати з препаратами, що пригнічують кашльовий рефлекс. При лікуванні БА доцільна комбінація з бронхолітичними засобами. |
| Еритроміцин | Протипоказаний з астемізолом, терфенадином, цисапридом, пімозидом — ризик розвитку кардіотоксичності; з ерготаміном або дигідроерготаміном — реакції г. токсичності зі спазмом судин, дизестезією; з симвастатином. Підвищує концентрацію та токсичність теофіліну, амінофіліну, кофеїну у сироватці − необхідне зниження доз цих препаратів та контроль їх концентрації у сироватці крові. Підвищує абсорбцію дигоксину і концентрацію його у плазмі. Підвищує концентрацію циклоспорину і підсилює його нефротоксичність. Знижує печінковий метаболізм карбамазепіну, що дозволяє знижувати дозу карбамазепіну до 50%. Підвищує концентрацію та підсилює токсичність фенітоїну, альфентанілу, метилпреднізолону, бензодіазепінів (таких як триазолам, алпразолам), гексобарбіталу, вальпроєвої к-ти, такролімусу, рифабутину, зопіклону − необхідна корекція доз цих препаратів. З дизопірамідом, хінідином, прокаїнамідом може подовжувати інтервал QT або спричиняти шлуночкову тахікардію. З пероральними контрацептивами − зменшує ефективність пероральних контрацептивів, збільшує ризик їх гепатотоксичності. З антикоагулянтами (варфарин, ацетокумарол) посилює їх ефекти, постійно контролювати протромбіновий час. Підвищує концентрацію в крові інгібіторів HMG-CoA редуктази (ловастатину, симвастатину) − зростає ризик рабдоміолізу. Посилює системну дію силденафілу − зменшити дозу силденафілу. Сповільнює елімінацію та підсилює ефект блокаторів кальцієвих каналів (фелодипін, верапаміл). Його дія посилюється з сульфаніламідами, тетрацикліном, стрептоміцином. Токсичність колхіцину при взаємодії з еритроміцином. Не застосовувати з лінкоміцином, кліндаміцином і хлорамфеніколом (антагонізм), з препаратами, що підвищують кислотність шлункового соку, кислі напої інактивують еритроміцин. Може впливати на результати визначення рівня катехоламінів у сечі, проведеного флюорометричним методом. |
| Ерлотиніб | Кетоконазол знижує його метаболізм і збільшує концентрацію в плазмі — у разі розвитку токсичності знизити його дозу. Рифампіцин збільшує метаболізм ерлотинібу і знижує його концентрацію в плазмі. Варфарин та інші похідні кумарину: підвищення МНО і кровотечі, включаючи ШКТ. |
| Ертапенем | Знижує рівень вальпроєвої к-ти, ризик епілептичних припадків — з вальпроєвою к-тою/дівалпрексом натрію не рекомендується; якщо застосування а/б необхідно, розглянути необхідність додаткової протисудомної терапії. З пробенецидом — пригнічення виведення ертапенему нирками; через незначний вплив на період напіввиведення одночасне призначення пробенециду з метою пролонгації періоду напіввиведення ертапенему не рекомендується. Можлива сумісність ертапенему з р-ми для в/в застосування, які містять гепарин натрію та хлорид калію. |
| Есмолол | Антиаритмічні ЛЗ класу I (дизопірамід, хінідин) і аміодарон — посилюють вплив на час AV провідності і виявляють негативний інотропний ефект; антагоністи кальцію верапаміл і меншою мірою дилтіазем — негативно впливають на скорочувальну здатність міокарда і час AV провідності. Глікозиди дигіталісу — збльшення часу AV провідності; клонідин — підвищує ризик зворотної АГ; інсулін і пероральні протидіабетичні ЛЗ інтенсифікують ефект зниження цукру в крові, маскують появу ознак гіпоглікемії (тахікардії); засоби для інгаляційної анестезії — мають місце зменшення рефлекторної тахікардії і підвищений ризик гіпотензії; антагоністи кальцію — похідні дигідропіридину, такі як ніфедипін — підвищують ризик вираженого зниження АТ; у пацієнтів із СН — порушення серцевої діяльності; інгібітори простагландинсинтетази — знижують гіпотензивну дію; симпатоміметики — нейтралізують ефект β-адренергічних блокаторів; одночасне застосування трициклічних антидепресантів, барбітуратів і фенотіазинів, антигіпертензивних ЛЗ — посилення гіпотензивної дії; у комбінації з верапамілом — з обережністю пацієнтам з порушеною вентрикулярною функцією; симпатолітики, резерпін — адитивний ефект; ксантини і симпатоміметики — знижують ефект препарату; натрію бікарбонат — не сумісний. |
| Естрадіол | Може знижувати ефект антигіпертензивних і протидіабетичних ЛЗ та антикоагулянтів. З індукторами печінкових ферментів (барбітурати, карбамазепін, гризеофульвін і рифампіцин), деякими а/б (пеніцилінової і тетрациклінової груп) — знижується рівень естрадіолу в плазмі крові. Ритонавір і нелфінавір з естрогенами — індукуючий ефект. Рослинні препарати, що містять траву звіробою продирявленного — підсилення метаболізму естрогенів і прогестагенів. Трансдермально нанесені естрогени і прогестагени меншою мірою піддаються впливу індукторів ферментів, ніж гормони, прийняті внутрішньо. Клінічно підвищений метаболізм естрогенів і прогестагенів може призвести до зниження ефекту і зміни характеру вагінальної кровотечі. Не застосовувати пероральні контрацептиви. Надмірне вживання алкоголю має вплив на лікування. |
| Естрамустин | Посилюють терапевтичну активність і токсичність трициклічних антидепресантів. Уникати молоко, молочні продукти, препарати, що містять кальцій, магній, алюміній — порушення всмоктування естрамуцину. Поява АР (набряк Квінке, набряк горла) з антихолінестеразними ЛЗ. ГКС, гепатотоксичні засоби посилюють його токсичні ефекти. |
| Естріол | Підвищує ефективність β-адреноблокаторів, змінює ефективність інсуліну. Метаболізм естрогенів може посилюватися при їх застосуванні у поєднанні зі сполуками, які індукують ферменти, особливо ферменти цитохрому Р450, протисудомні засоби (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін) і протимікробні ЛЗ (рифампіцин, рифабутин, невірапін, ефавіренц). Ритонавір і нелфінавір (сильні інгібітори) проявляють індукуючі властивості у поєднанні із стероїдними гормонами. Рослинні препарати, що містять звіробій (Hypericum Perforatum), можуть індукувати метаболізм естрогену. Клінічно підвищений метаболізм естрогену може призвести до зниження ефекту і до змін характеру маткової кровотечі. Може збільшувати фармакологічні ефекти КС, сукцинілхоліну, теофілінів та тролеандоміцину. |
| Естрон | Підсилює дію гіпохолестеринемічних, антиаритмічних, гіпотензивних ЛЗ, діуретиків, антикоагулянтів, трициклічних антидепресантів, ГКС, гормонів щитовидної залози. Дію естрону підсилюють фолієва к-та та препарати щитовидної залози, послабляють — антиестрогенні ЛЗ (кломіфен та ін.), що застосовуються для лікування безплідності, фенобарбітал, рифампіцин та інші індуктори монооксигеназ. Концентрацію препарату в крові знижують ампіцилін, левоміцетин, тетрациклін, неоміцин, сульфаніламіди; підвищує — аскорбінова к-та. |
| Есциталопрам | Протипоказаний з неселективними незворотними ІМАО (у т. ч. і з селективними зворотними ІМАО типу А — моклобемідом та селективними незворотними ІМАО типу Б — селегіліном), ч/з ризик розвитку серотонінового с-му, лікування есциталопрамом починати через 14 днів після відміни незворотного ІМАО, а неселективними незворотними ІМАО — не раніше ніж через 7 днів після припинення прийому есциталопраму. Протипоказаний з пімозидом, ч/з ризик виникнення тяжких побічних реакцій. З обережністю з серотонінергічними ЛЗ (трамадолом, суматриптаном та ін. триптанами), ч/з ризик розвитку серотонінового с-му. Обережно з ЛЗ, які знижують судомний поріг (антидепресанти (трициклічні, СІЗЗС), нейролептики (фенотіазини, тіоксантени, бутирофенони), мефлохіну, бупропіону і трамадолу). З обережністю з літієм або триптофаном, ч/з ризик посилення їх дії при спільному застосуванні. З рослинними засобами, які містять звіробій, може призвести до підвищення частоти побічних реакцій. Пацієнтам, які приймають пероральні антикоагулянти, провести ретельний моніторинг системи згортання крові перед і після застосування есциталопраму, ч/з ризик розвитку кровотечі. НПЗЗ можуть посилити схильність до кровотечі. Не бажаний з алкоголем. З CYP2C19 інгібіторами (омепразолом, флуоксетином, флувоксаміном, лансопразолом, тиклопідином) та з циметидином бути обережними, призначаючи верхні граничні дози есциталопраму. З обережністю з ЛЗ, які метаболізуються ензимом CYP2D6 і мають вузький терапевтичний індекс (флекаїнід, пропафенон і метопролол) або деякими ЛЗ, що впливають на ЦНС та метаболізуються CYP2D6 (напр. антидепресанти — дезипрамін, кломіпрамін і нортриптилін; антипсихотики — рисперидон, тіоридазин і галоперидол). З дезипраміном або метопрололом — підвищення рівнів у плазмі цих двох засобів удвічі. З обережністю з ЛЗ, які метаболізуються CYP2C19. |
| Етамбутол | Посилює ефекти протитуберкульозних ЛЗ, з ципрофлоксацином, аміноглікозидами, аспарагіназою, карбамазепіном, препаратами літію, іміпенемом, метотрексатом, хініном — посилюються ефекти та підвищується нейротоксичність вказаних ЛЗ; з дигітоксином — зниження ефективності останнього; з дисульфірамом — підвищення концентрації етамбутолу та посилення його токсичності; з піразинамідом — синергічний вплив на виведення сечової к-ти; з ізоніазидом при одночасному застосуванні циклоспорину А — посилення розпаду циклоспорину А з ризиком відторгнення трансплантата; з етіонамідом не рекомендується внаслідок фармакологічного антагонізму (призначати через день); з препаратами алюмінію та іншими антацидними засобами — погіршення його всмоктування. |
| Етамзилат | Тіамін (вітамін В1) інактивується сульфітом, що міститься у розчині етамзилату. Застосування за 1 год. до введення декстранів (реополіглюкіну) запобігає їх антиагрегантній дії, після введення останніх не чинить гемостатичної дії. Можна застосовувати разом з іншими гемостатичними ЛЗ (припустима взаємодія з амінокапроновою к-тою, вікасолом). Якщо його змішувати з 0,9% р-ном натрію хлориду, його застосувати негайно. |
| Етанол | Не виявлена при зовнішньому застосуванні. |
| Етацизин | З антиаритмічними засобами класу ІС — морацизином, енкаїнідом, флекаїнідом, доркаїмідом, пропафеноном — протипоказаний. Комбінація блокаторів β-адренорецепторів з антиаритмічними ЛЗ класу ІС посилює протиаритмічний ефект, особливо відносно аритмій, що провокуються фізичним навантаженням або стресом. Можна приймати з кордароном (ІІІ клас), знижувати дози обох препаратів. Для профілактики мерехтіння шлуночків або шлуночкової пароксизмальної тахікардії можна застосовувати комбінацію мексилетин + етацизин + анаприлін. З дигоксином посилюється антиаритмічна дія і покращується скоротлива здатність міокарда. Глутамінова к-та нівілює кардіодепресивну дію у хворих з початковими ознаками порушення кровообігу. Не призначати з інгібіторами МАО. |
| Етинілестрадіол | З обережністю з індукторами печінкового метаболізму: рифампіцин, похідні фенобарбіталу, протисудомні препарати (фенітоїн, карбамазепін), фенілбутазон, кетоконазол; а/б широкого спектра дії (з тетрациклінами, ампіциліном, хлорамфенколом, неоміцином) — можливе зменшення контрацептивної дії; з антикоагулянтами — похідними кумарину або індандіону (контроль протромбінового часу і зміни дози антикоагулянту); з трициклічними антидепресантами, мапротиліном; β-блокаторами (збільшується біодоступність і токсичність цих препаратів); з пероральними антидіабетичними ЛЗ, інсуліном (необхідність зміни дозування); з бромокриптином — зниження ефективності; з гепатотоксичними ЛЗ (дантролен) — ризик посилення гепатотоксичності, особливо у жінок старше 35 років. |
| Етіонамід | Призначають у комбінації з іншими ПТП, не призначати з протіонамідом. Підсилює дію пероральних антидіабетичних ЛЗ. З циклосерином підвищується ризик виникнення нейротоксичних побічних ефектів (особливо у хворих з психічними відхиленнями). Уникати з іншими гепатотоксичними ЛЗ. |
| Етодолак | Зменшує ефект антигіпертензивних ЛЗ, інгібіторів АПФ; посилює дію пероральних антикоагулянтів і гепарину, що підвищує ризик виникнення кровотечі; збільшує токсичність аміноглікозидних а/б, дигоксину; посилює дію пероральних гіпоглікемічних засобів, фенітоїну; з ацетилсаліциловою к-тою зменшується його зв’язування з білками крові, посилення проявів побічних реакцій. Ч/з вплив на простагландини нирок може впливати на виведення цих речовин, підвищення рівня циклоспорину, дигоксину, метотрексату і підвищувати їх токсичність; нефротоксичність внаслідок застосування циклоспорину може наростати; збільшує токсичність метотрексату. Може зменшувати натрійуретичну дію фуросеміду та тіазидів внаслідок пригнічення синтезу простагландинів; уникати з діуретиками ч/з зменшення діуретичного ефекту і підвищення ризику ураження нирок. Може підвищувати рівень літію в плазмі крові та знижувати нирковий кліренс літію, підвищується токсичність літію. Не рекомендований з фенілбутазоном, який підвищує вільну фракцію етодолаку; з варфарином збільшується ризик утворення виразок і кровотеч з травного тракту, знижується зв’язування варфарину з білками крові, кліренс варфарину не змінюється. |
| Етоній | З а/б групи тетрациклінів, гентаміцином сульфатом, левоміцетином посилюється дія а/б. |
| Етопозид | Потенціює цитотоксичну і мієлосупресивну дію циклоспорину; при супутній терапії високими дозами циклоспорину — підвищення експозиції і зниження кліренсу етопозиду; супутня променева терапія або хіміотерапія препаратами з мієлосупресивною дією може посилювати пригнічення функції кісткового мозку, спричинене етопозидом; може потенціювати дію пероральних антикоагулянтів; фенілбутазон, натрію саліцилат і саліцилова к-та можуть зменшувати зв’язування етопозиду з білками плазми крові; наявність перехресної резистентності між антрациклінами та етопозидом; з іншими цитотоксичними ЛЗ (метотрексатом і цисплатином) спостерігається синергічний терапевтичний ефект; вакцинація живими вакцинами пацієнтів з ослабленим імунітетом після хіміотерапії може спричинити розвиток тяжких і летальних інфекцій. |
| Еторикоксиб | НПЗП можуть послабляти ефект діуретиків та інших антигіпертензивних ЛЗ. Можна призначати з ацетилсаліциловою к-тою в дозах для профілактики СС ускладнень (низькі дози), може призводити до зростання частоти виникнення виразки ШКТ та інших ускладнень, порівняно з монотерапією. Не рекомендований з ацетилсаліциловою к-тою, дози якої вищі за встановлені для профілактики, а також з іншими НПЗП. З циклоспоринами та такролімусом може посилювати нефротоксичний вплив останніх. НПЗП послаблюють виведення літію нирками, підвищуючи рівні літію у плазмі крові. При призначенні метотрексату проводити моніторинг появи токсичного впливу. Підвищення експозиції етинілестрадіолу може збільшувати частоту виникнення побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням пероральних контрацептивів (тромбоемболія вен у жінок групи ризику). З обережністю з іншими ЛЗ, що метаболізуються людськими сульфотрансферазами (пероральний сальбутамол та міноксидил). Рифампіцин призводив до зниження концентрації еторикоксибу у плазмі крові на 65%, що може супроводжуватись рецидивом симптомів. |
| Ефавіренз | Фармакокінетична взаємодія з ампренавіром, підвищувати дозу індинавіру. З ритонавіром — більша частота небажаних клінічних проявів і лабораторних порушень (підвищення рівня печінкових ензимів). З саквінавіром не рекомендують. Збільшити дозу при призначенні з рифампіном; добову дозу рифабутинузбільшити. З кларитроміцином призводить до істотного ефекту на фармакокінетику кларитроміцину. Використовувати надійний метод бар’єрної контрацепції у доповнення до оральних контрацептивів. З протисудомними ЛЗ (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал) — можливість зменшення концентрацій кожного препарату в плазмі. З метадоном — зменшення рівнів метадону в плазмі і ознак відміни опіатів. Не застосовувати продукти, які містять звіробій — призводить до зниження концентрації ефавірензу в плазмі, втрати терапевтичного ефекту і формування резистентності. Доза сертраліну повинна бути підвищена. |
| Залеплон | Не рекомендується одночасне застосування із алкоголем — посилення седативної дії. Разом з іншими засобами, що впливають на ЦНС (антипсихотичні, снодійні, анксіолітичні, седативні, антидепресивні засоби), препаратами, які застосовують для лікування сильного болю (наркотичні аналгетики), препаратами для лікування нападів судом (антиепілептичні препарати), анестезуючими препаратами, ЛЗ, які застосовують для лікування алергії (антигістамінні препарати із седативною дією) — посилення снодійної дії та відчуття солнивості на наступний день після одночасного прийому. З обережністю застосовувати разом з циметидином, еритроміцином — підвищує концентрацію залеплону. Рифампіцин — знижує концентрацію залеплону. Рифампіцин, карбамазепін, фенобарбітал, при одночасному застосуванні з залеплоном зменшують його ефективність. |
| Заліза гідроксид | Не виявлено. |
| Заліза гідроксид з полімальтозою | Взаємодія не спостерігалась; деякі харчові продукти (яйця, молочні продукти, чорний чай, кава, хліб, сирі злаки) пригнічують всмоктування заліза; солі заліза зменшують ресорбцію одночасно прийнятих ліків, таких як тетрациклін, пеніциламін, сульфасалазин; вітамін С або лимонна к-та сприяють всмоктуванню заліза; ресорбція заліза зменшується при одночасному прийомі антацидів; вітамін Е може зменшувати фармакологічні дії заліза. |
| Заліза глюконат | Антацидні засоби, циметидин, препарати, які містять карбонати, бікарбонати, фосфати, оксалати, препарати кальцію, етидрон, панкреатин, панкреоліпаза, молочні продукти, овочі, хлібні злаки, яєчний жовток, шпинат, кава та чай знижують всмоктування заліза глюконату; препарат приймати за 1 год до або через 2 год після їх застосування. Аскорбінова к-та збільшує абсорбцію заліза. Заліза глюконат знижує абсорбцію фторхінолінів, пеніциламіну, тетрациклінів та метилдопи. Високі дози препаратів заліза знижують кишкову абсорбцію препаратів двовалентного цинку. Етанол збільшує абсорбцію і ризик виникнення токсичних ускладнень. |
| Заліза сахарат | Ефективність підвищується при застосуванні з фолієвою кислотою, вітаміном В12. З алопуринолом — накопичення заліза в печінці. З препаратами тетрацикліну знижує ефективність останніх. Ефективність знижується з холестираміном. Не застосовувати з пероральними препаратами токоферолу, щоб уникнути зниження активності останнього. Після парентерального введення лікування пероральними препаратами заліза починати не раніше ніж через 5 днів після останньої ін’єкції. |
| Заліза сульфат | Солі заліза зменшують ресорбцію тетрацикліну, інгібіторів ДНК-гірази (ципрофлоксацин, левофлоксацин, норфлоксацин, офлоксацин), дифосфонату, пеніциламіну, леводопи, карбідопи і метилдопи, пеніциліну, сульфасалазину; зменшують всмоктування тироксину, ресорбцію цинку. Ресорбція заліза зменшується при прийомі холестираміну, антацидів (які містять алюміній, магній, кальцій, вісмут), а також добавок кальцію і магнію. Всмоктування заліза може бути уповільненим при в/в введенні хлорамфеніколу. Вітамін С збільшує абсорбцію заліза з травного тракту. А/б групи тетрацикліну та пеніциліну утворюють з сульфатом заліза комплексні сполуки, що зменшують всмоктування заліза та а/б. Глюкокортикоїди можуть підсилювати стимуляцію еритропоезу. Вітамін Е може зменшувати фармакологічну дію заліза в організмі дитини. Уникати алопуринолу. |
| Заліза фумарат | Аскорбінова к-та, білки, які містять цистеїн, збільшують всмоктування заліза. Холестирамін, їжа та антациди знижують абсорбцію заліза із ШКТ. Затримує абсорбцію із ШКТ тетрацикліну, деяких хінолонових ЛЗ (ципрофлоксацину), метилдопу. Зменшує всмоктування пеніциламіну. Гематологічна відповідь на терапію препаратами заліза розвивається пізніше у пацієнтів, які отримують хлорамфенікол. |
| Занамівір | Клінічно значимі взаємодії з іншими препаратами малоймовірні |
| Зидовудин | Табл кларитроміцину зменшують абсорбцію зидовудину, дотримуватись 2х годинного інтервалу між застосуванням цих засобів. З фенітоїном, ретельно контролювати рівень фенітоїну. Пробеніцид збільшує середній період напіввиведення та площу під кривою AUC для зидовудину Ниркова екскреція зменшується при наявності пробеніциду. Пригнічує внутрішньоклітинне фосфорилювання ставудину — не рекомендується поєднувати із зидовудином. Інші активні речовини: аспірин, кодеїн, морфін, метадон, індометацин, кетопрофен, напроксен, оксазепам, лоразепам, циметидин, клофібрат, дапсон та ізопринозин можуть впливати на метаболізм зидовудину шляхом конкурентного пригнічення глюкуронізації. З потенційно нефротоксичними або мієлосупресивними препаратами (системним пентамідином, дапсоном, піриметаміном, ко-тримоксазолом, амфотерицином, флуцитозином, ганцикловіром, інтерфероном, вінкристином, вінбластином і доксорубіцином) — збільшувати ризик побічної дії препарату. Для хворих з опортуністичними інфекціями, які отримують зидовудин, доцільно профілактичне призначення антимікробних препаратів: ко-тримоксазол, пентамідин у вигляді аерозолю, піриметамін та ацикловір. |
| Зипразидон | Не призначати одночасно з ЛЗ, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні препарати класів IA та III, триоксид миш’яку, галофантрин, левометадилу ацетат, мезоридазин, тіоридазин, пімозид, спарфлоксацин, гатифлоксацин, моксифлоксацин, доласетрону мезилат, мефлохін, сертиндол або цизаприд. Бути обережними при поєднанні зипразидону з іншими препаратами, що впливають на ЦНС та з алкоголем. Зипразидон може бути слабким інгібітором CYP2D6 та CYP3A4. Призводить до незначних змін у фармакокінетиці естрогенових (етинілестрадіол, що є субстратом CYP3A4) або прогестеронових компонентів. Одночасне застосування зипразидону не впливало на фармакокінетику літію, але комбінування цих засобів може створювати ризик фармакодинамічних взаємодій, включаючи аритмії. Кетоконазол (400 мг/добу) підвищує концентрації зипразидону. Застосування карбамазепіну по 200 мг 2 рази на день протягом 21 дня впливало на зменшення концентрації зипразидону. Застосування антацидів, що містять алюміній та магній, або циметидину не має клінічно значущого впливу на фармакокінетику зипразидону. Були поодинокі повідомлення про тимчасовий серотоніновий с-м, пов’язаний з терапевтичним застосуванням зипразидону в комбінації з іншими серотонінергічними ЛЗ, такими як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну. |
| Золмітриптан | Припустиме поєднання з кофеїном, парацетамолом, метоклопрамідом, пізотифеном, флуоксетином, рифампіцином і пропранололом; може зрости ризик виникнення коронароспазму, приймати не раніше ніж через 24 год після застосування препаратів із вмістом ерготаміну, препарат із вмістом ерготаміну приймати не раніше ніж через 6 год; пацієнтам, які застосовують інгібітор MAO-A, золмітриптан рекомендується в дозі не більше 5 мг/добу; не застосовувати одночасно при прийомі моклобеміду в дозах понад 150 мг 2 р/добу; після прийому циметидину, загального інгібітору P450, період напіввиведення золмітриптану зростав на 44%, а AUC — на 48%, циметидин подвоював період напіввиведення й AUC активного, N-диметильованого метаболіту (183C91); при застосуванні циметидину, золмітриптан рекомендується в дозі не більше 5 мг/добу; не можна виключати взаємодію зі специфічними інгібіторами CYP1A2; при застосуванні таких сполук, як флувоксамін і хінолони (ципрофлоксацин) дозу зменшувати; селегілін (інгібітор MAO-B) і флуоксетин (СІЗЗС) із золмітриптаном не взаємодіють; після одночасного застосування триптанів і СІЗЗС чи СІЗЗСіН повідомлялося про появу серотонінового с-му (включаючи зміну психічного стану, автономну лабільність, нервово-м’язові аномалії); подібно до інших агоністів рецепторів 5HT1B/1D може уповільнювати всмоктування інших ЛЗ. |
| Зопіклон | Не можна комбінувати з алкоголем чи ЛЗ, що містять спирт, бензодіазепінами та споріднених до них речовинами, ч/з потенціювання седативного ефекту. Необхідно проводити моніторинг клінічного стану пацієнта при одночасному застосуванні з рифампіцином. При сумісному застосуванні з засобами, що пригнічують активність ЦНС — похідними морфіну (анальгетики, протикашльові засоби та препарати для замісної терапії при лікуванні наркотичної залежності, окрім бупренорфіну), нейролептиками, барбітуратами, анксіолітиками, снодійними, седативними антидепресантами, седативними Н1-антигістамінними засобами, антигіпертензивними засобами центральної дії, баклофеном, талідомідом, пізотіфеном посилюється пригнічення активності ЦНС. При одночасному застосуванні зопіклону з похідними морфіну (анальгетики, протикашльові засоби та препарати для замісної терапії при лікуванні наркотичної залежності) та барбітуратами збільшується ризик пригнічення дихання, яке у випадку передозування може бути летальним. При сумісному застосуванні з бупренорфіном в якості замісної терапії при лікуванні наркотичної залежності підвищується ризик пригнічення дихання, яке може завершитися летально. З клозапіном існує ризик розвитку колапсу із зупинкою дихання та/або зупинкою серця. Під час одночасного застосування з кларитроміцином, еритроміцином, телітроміцином, кетоконазолом, ітраконазолом, вориконазолом, нелфінавіром, ритонавіром існує ризик посилення седативних ефектів зопіклону. |
| Зуклопентиксол | З алкоголем, барбітуратами та інгібіторами ЦНС — посилення седативної дії. Посилює або зменшує ефект антигіпертензивних засобів; гіпотензивний ефект гуанетидину та аналогічно діючих засобів послаблюється. З літієм — ризик нейротоксичності. З трициклічними антидепресантами — взаємно пригнічують метаболізм один одного. Знижує ефективність леводопи та адренергічних ЛЗ, з метоклопрамідом і піперазином — ризик розвитку екстрапірамідних симптомів. З ЛЗ, що пригнічують CYP2D6 гальмується виведення зуклопентиксолу. Уникати з такими засобами: клас Іа і ІІІ антиаритмічних засобів (хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід), деякі антипсихотичні ЛЗ (тіоридазин), деякі а/б-макроліди (еритроміцин), деякі антигістамінні засоби (терфенадин, астемізол), деякі а/б-хінолони (гатифлоксацин, моксифлоксацин). Уникати з іншими окремими препаратами, які здатні значно подовжувати QT-інтервал (цисаприд, літій). З обережністю із засобами, які змінюють електролітний баланс — тіазидні діуретики (гіпокаліємія), які підвищують концентрацію зуклопентиксолу — ризик пролонгації інтервалу QT і злоякісних аритмій. |
| Ібупрофен | З обережністю з іншими НПЗЗ; антикоагулянтами для перорального застосування; гепарином для ін’єкцій; літієм; метотрексатом (більше 15 мг на тиждень); тиклопідином; диуретиками; інгібіторами АПФ та інгібіторами ангіотензину ІІ. |
| Івабрадин | Не застосовувати з ЛЗ, що подовжують інтервал QT: кардіологічні препарати: хінідин, дизопірамід, бепридил, соталол, ібутилід, аміодарон). Некардіоваскулярні ЛЗ, що подовжують інтервал QT (пімозид, зипразидон, сертиндол, мефлоквин, халофантрин, пентамидин, цизаприд, еритроміцин IV). Подовження інтервалу QT, що є результатом застосування цих ліків, може бути збільшено внаслідок зменшення ЧСС. Застосування івабрадину та дилтіазему або верапамілу не рекомендовано. Застосовувати з обережністю флюконазол. Рифампіцин, барбітурати, фенітоїн, Hypericum perforatum (трава святого Ворта) призводить до зменшення концентрації івабрадину, потреба коригувати дозу його. Протипоказаний з сильними інгібіторами CYP3A4 — протигрибкові ЛЗ, що належать до похідних азолу (кетоконазол, ітраконазол), макролідні а/б (кларитроміцин, еритроміцин для перорального застосування, джозаміцин, телітроміцин), інгібітори ВІЛ-протеази (нелфінавір, ритонавір). |
| Ідарубіцин | Препарати, що спричиняють мієлотоксичну і пневмотоксичну дії: виникнення адитивних токсичних ефектів, особливо щодо кісткового мозку, гематологічні та гастоінтестинальні прояви; кардіоактивні препарати (блокатори кальцієвих каналів) — моніторинг функції серця протягом лікування; будь-які р-ни з лужним рН — може призвести до руйнування препарату; гепарин — не змішувати через утворення осаду. Не рекомендовані комбінації: живі атенуйовані вакцини; пероральні антикоагулянти та протиракова хіміотерапія — здійснювати моніторинг МНС (міжнародного нормалізованого співвідношення), можлива взаємодія; циклоспорин A: збільшує AUC ідарубіцину (у 1,78 разів) і AUC ідарубіцинолу (у 2,46 разів) у пацієнтів із г. лейкемією. |
| Ізодибут | Потенціює дію ангіотропних, гіпотензивних засобів, інсуліну, пероральних цукрознижувальних препаратів, α-ліпоєвої к-ти, сірковмісних сполук (натрію тіосульфату, унітіолу). |
| Ізоконазол | Не відома. |
| Ізоніазид | Може сповільнювати печінковий метаболізм та призвести до збільшення токсичност, деяких ЛЗ: карбамазепін, примідон, фенітоїн, діазепам, триазолам, хлорзоксазон, дисульфірам. Може зменшити терапевтичний ефект леводопи. З рифампіцином − підвищення ризику ураження печінки; з ітраконазолом можливе істотне зниження концентрації останнього в сироватці крові і відсутності терапевтичного ефекту; може знизити рівень кетоконазолу в сироватці крові: контролювати концентрацію препарату в крові і при необхідності збільшити дозу; з ацетамінофеном збільшує токсичність останнього за рахунок генерації і накопичення токсичних метаболітів в печінці, що може призвести до серйозних побічних реакцій; зростає концентрація теофіліну у плазмі крові: контролювати рівень теофіліну в крові і відповідно коригувати дози; зростає концентрація вальпроату в плазмі крові: дози вальпроату коригувати; зі ставудином − підвищений ризик дистальної сенсорної нейропатії; з зальцитабіном у ВІЛ-інфікованих пацієнтів − кліренс ізоніазиду подвоюється, контролювати концентрацію ізоніазиду і зальцитабіну для забезпечення ефективності лікування; з вітаміном В6 і глутаміновою к-тою — знижується імовірність побічних ефектів ізоніазиду; з дифеніном − посилює протиаритмічні властивості дифеніну. |
| Ізосорбіду динітрат | Можливе посилення гіпотензивної дії з β-блокаторами, блокаторами кальцієвих каналів, вазодилататорами тощо і/або алкоголем, а при застосуванні з симпатоміметиками (норадреналін, мезатон) — пригнічення антиангінальної дії. Не призначають пацієнтам, які нещодавно приймали інгібітори фосфодіестерази (силденафіл, тадалафіл, варденафіл). З нейролептиками і циклічними антидепресантами, опіоїдними аналгетиками, етанолом та препаратами, що містять у своєму складі етанол можливе посилення гіпотензивної дії. Може призвести до збільшення концентрації дигідроерготаміну в крові і посилити його дію. Застосування на тлі хінидину або новокаїнаміду може спричинити ортостатичний колапс. З гепарином можливе зниження антикоагулянтної дії. При СН поліпшується серцевий викид за умови поєднаного застосування з гідралазином. Атропін та інші ЛЗ, що чинять М-холіноблокуючу дію (етацизин, етмозин), можуть послаблювати судинорозширювальну дію. Донатори сульфгідрильних груп (каптоприл, ацетилцистеїн, унітіол) відновлюють знижену чутливість до препарату. |
| Ізосорбіду мононітрат | Одночасний прийом інших вазодилататорів, антигіпертензивних засобів, інгібіторів АПФ, блокаторів β-адренорецепторів, антагоністів кальцію, нейролептиків або трициклічних антидепресантів і алкоголю може посилювати його гіпотензивний ефект. Взаємодія найвірогідніша у разі одночасного застосування донаторів монооксиду азоту, зокрема активного компонента препарату та силденафілу, варденафілу, тадалафілу. Гіпертензивна дія дигідроерготаміну може бути посилена (підвищення концентрації дигідроерготаміну в плазмі). |
| Ізотретиноїн | Уникати з вітаміном А — можливе посилення симптомів гіпервітамінозу. З тетрациклінами протипоказано (підвищення внутрішньочерепного тиску). Може послабити ефективність препаратів прогестерону, не користуватися контрацептивними засобами, що містять малі дози прогестерону. З місцевими кератолітичними або ексфоліативними препаратами для лікування акне протипоказано через можливе посилення місцевого подразнення. |
| Ілопрост | Підсилення антигіпертензивної дії β-адреноблокаторів, блокаторів кальцієвих каналів, засобів, що розширюють судини, інгібіторів АПФ. З антикоагулянтами (гепарином, антикоагулянтами похідними кумарину) іншими інгібіторами агрегації тромбоцитів (ацетилсаліцилова кислота, НПЗ, інгібітори фосфодіестерази або нітровмісні засоби, що розширюють судини, молсидомін) — підвищення ризик кровотечі. |
| Іматиніб | Кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, кларитроміцин збільшують концентрацію іматинібу в плазмі крові; парацетамол — не рекомендується. Дексаметазон, фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал зменшують його концентрацію в сироватці крові; збільшує концентрацію субстратів ферментів (симвастину, циклоспорину, пімозиду), (варфарину), препаратів у т.ч. триазоло-бензодіазипінів, блокаторів кальцієвих каналів дигідропіридинового ряду, інгібіторів HMG-CoA редуктази. |
| Іміпрамін | Протипоказаний з інгібіторами МАО — синергічна дія, ризик розвитку побічних ефектів з боку ЦНС та периферичної нервових систем (гіпертензивний криз, гіперпірексія, міоклонус, занепокоєння, судоми, делірій, кома), лікування розпочинати не раніше, як через 3 тижні після завершення терапії інгібіторами МАО (за винятком моклобеміду, коли достатній інтервал — 24 год.), 3-тижнева перерва в разі переходу на лікування інгібіторами МАО. З інгібіторами цитохрому P450-2D6 знижується його метаболізм та підвищується концентрація в плазмі. До інгібіторів цієї категорії відносяться також ЛЗ, які не є субстратом P450-2D6 (циметидин, метилфенідат), але метаболізуються цим ферментом (антидепресанти, фенотіазини, протиаритмічні препарати класу 1С [пропафенон, флекаїнід]). Ефект P450-2D6, що інгібує активність, мають усі СІЗЗС-антидепресанти (СІЗЗС). З обережністю з цими препаратами та при переході з СІЗЗС на іміпрамін (і навпаки), особливо у разі флуоксетину (ч/з великий період напіввиведення цього препарату). Трициклічні антидепресанти можуть підвищувати концентрацію у плазмі крові антипсихотичних ЛЗ (конкуренція на рівні печінкових ферментів). З обережністю з перор. протизаплідними засобами або естрогенами. Алкоголь, нікотин, мепробамат, барбітурати, протиепілептичні ЛЗ посилюють його метаболізм і знижують рівень у плазмі крові, зменшують вираженість антидепресивного ефекту. З антихолінергічними ЛЗ (фенотіазини, протипаркінсонічні, антигістамінні ЛЗ, атропін, біперидин) — контроль та підбір дози, ч/з ризик посилення антимускаринового ефекту та побічної дії (паралітична непрохідність кишечнику). З депресантами ЦНС (опіатами, бензодіазепінами, барбітуратами, засобами для загальної анестезії) та алкоголем — посилює ефекти та побічні дії цих препаратів. З нейролептичними ЛЗ підвищує концентрацію трициклічних антидепресантів у плазмі крові та посилює їх побічні ефекти, можливе зниження дози (з тіоридазином може спричинити тяжку аритмію). Тиреоїдні гормони можуть посилювати антидепресивну дію та його побічні ефекти з боку серця. Може ослаблювати вираженість гіпотензивного ефекту блокаторів антиадренергічних ЛЗ(гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину та метилдопи), пацієнтам, які потребують комбінованого лікування АГ, призначати гіпотензивні засоби різних груп (діуретики, вазодилататори або β-блокатори). З симпатоміметиками посилюється вплив цих препаратів на ССС. Ослаблює протисудомну дію фенітоїну. Уникати хінідину ч/з підвищений ризик порушення проведення серцевих імпульсів, а також виникнення аритмії. Пригнічує метаболізм пероральних антикоагулянтів та подовжує період їх напіввиведення, що підвищує ризик розвитку кровотечі, спостерігати за пацієнтом, частий контроль рівня протромбіну в плазмі крові. Концентрація глюкози в крові може змінюватися, на початку та при завершенні лікування, а також при підбиранні дози — моніторинг вмісту цукру в крові. |
| Імуноглобулін антилімфоцитарний (кінський) | При зниженні дози кортикостероїдів та інших імуносупресорів можуть виникати прояви певних реакцій на препарат, які раніше були замасковані. За таких обставин забезпечити особливо ретельний нагляд за пацієнтами під час лікування. |
| Імуноглобулін антирабічний | Спеціальних рекомендацій немає. |
| Імуноглобулін антитимоцитарний (кролячий) | Циклоспорин, такролімус, мікофенолят мофетилу: ризик розвитку надмірної імуносупресії з ризиком лімфопроліферації. Живі атенуйовані вакцини: ризик розвитку системної інфекції внаслідок застосування вакцини, яка може потенційно призводити до летального кінця. Цей ризик зростає в пацієнтів зі зниженим імунітетом через основну хворобу. При комбінації препарату, гепарину та кортизолу в глюкозному р-ні д/інфузій випадає осад і його застосовувати не рекомендується. За відсутності інших досліджень на сумісність, не змішувати з іншими ЛЗ в одній інфузії. |
| Імуноглобулін антицитомегаловірусний | У комплекснiй терапiї сумiсний з рiзними групами протигерпетичних препаратiв. При введеннi несумiсний в одному шприцi з iншими ЛЗ. |
| Імуноглобулін людини антирезус Rho (D) | Можлива комбінація з іншими специфічними ЛЗ. Не змішувати з іншими ЛЗ. |
| Імуноглобулін людини нормальний | Можна поєднувати з будь-якими ЛЗ. Знижує активнiсть ослаблених живих вакцин проти кору, краснухи, епiдемiчного паротиту, вiтряної вiспи (при введеннi в першi 2 тижнi пiсля вакцинацiї проти кору, паротиту i краснухи щеплення вказаними вакцинами повторити не ранiше, нiж через З мiсяцi), для кору цей перiод може тривати до 1 року, перевiрити антитiльний статус до iмунiзацi. Щеплення проти iнших iнфекцiй можуть бути проведенi в будь-якi термiни до або пiсля введения Ig. Змiшувати тiльки з 0,9% р-м натрiю хлориду. |
| Імуноглобулін людини нормальний для внутрішньовенного введення | Може на перiод вiд 6 тижнiв до З мiсяцiв послабити ефективнiсть вакцин на основi живих атенуйованих вiрусiв (вiруси кору, краснухи, свинки i вiтряної вiспи). Має минути З мiсяцi, перш нiж робити вакцинацiю живими атенуйованими вiрусами. У випадку вакцини проти кору ослаблення дiї може утримуватися до 1 року, пацiєнтiв перевiрити наявнiсть антитiл. Збiльшується (пасивно) вмiст антитiл в кровi, що може привести до помилкової iнтерпретацiї результатiв серологiчного дослiдження; пасивний перенос антитiл до еритроцитарних антигенiв (А, В або Е) може привести до змiни результатiв деяких серологiчних тестiв з еритроцитарними аллоантитiлами (проба Кумбса). |
| Імуноглобулін людини проти вірусу Епштейна-Барр | Сумісний з іншими групами противірусних препаратів. Несумісний в одному шприці з іншими ЛЗ. |
| Імуноглобулін людини проти вірусу простого герпесу | Можлива комбінація з іншими протигерпетичними ЛЗ. |
| Імуноглобулін протиправцевий людини | Спеціальних рекомендацій немає |
| Індакатерол | Обережно пацієнтам, які приймають інгібітори МАО, трициклічні антидепресанти або ЛЗ, дія яких може призводити до подовження інтервалу QT; ЛЗ, що можуть індукувати подовження інтервалу QT, можуть підвищити ризик виникнення шлуночкової аритмії; одночасне застосування інших симпатоміметичних засобів (як монотерапія або як частина комбінованої терапії) може посилити небажані ефекти з похідними метилксантину, стероїдами або діуретиками може посилити можливий гіпокаліємічний ефект агоністів β2-адренорецепторів; блокатори β-адренорецепторів можуть послабити або протидіяти ефекту агоністів β2-адренорецепторів, не застосовувати з блокаторами β-адренорецепторів (включаючи оч. крап.), за винятком їх вимушеного обгрунтованого застосування, віддати перевагу кардіоселективним блокаторам β-адренорецепторів, застосовувати їх з обережністю. |
| Індапамід | Небажані комбінації: з препаратами літію — підвищення рівня літію у плазмі крові (зменшення виведення літію), поява симптомів передозування. Небажані комбінації з ЛЗ, які не належать до антиаритміків: астемізол, бепридил, еритроміцин, галофантрин, пентамідин, сультопридом, терфенадин, вінкамін; гіпокаліємія, брадикардія та подовжений інтервал PQ сприяють виникненню torsade de points. Комбінації, які потребують обережності: системні НПЗ, великі дози саліцилатів — зменшення гіпотензивної дії, у зневоднених пацієнтів може виникнути ГНН. Препарати, які можуть спричинити гіпокаліємію: амфотерицин, глюко- та мінералокортикоїди, проносні препарати, що стимулють перистальтику. ГКС, тетракозактид (системної дії) — зменшення гіпотензивної дії індапаміду за рахунок затримки води та іонов натрію під впливом ГКС. Посилення токсичної дії серцевих глікозидів. Калійзберігаючі діуретики (амілорид, спіронолактон,тріамтерен): розвиток гіпокаліємії або гіперкаліємії у хворих на ЦД або з нирковою недостатністю. Інгібітори АПФ: раптова артеріальна гіпотензія або ниркова недостатність. Антиаритмічні ЛЗ (хінідин, гідрохінідин, аміодарон, дизопірамід, бретиліум, соталол): torsade de points. Метформін: молочнокислий ацидоз внаслідок розвитку ниркової недостатності. Йодоконтрастні засоби: ризик ниркової недостатності. Трициклічні антидепресанти (іміпрамін): посилення гіпотензивної дії, ризик ортостатичної гіпотензії. Солі кальцію: виникнення гіперкальціємії. Циклоспорин: збільшення креатиніну плазми. Естрогени: за рахунок затримки рідини в організмі — зменшення антигіпертензивної дії препарату. |
| Індинавір | З пімозидом не застосовують, може призвести до збільшення концентрації пімозиду у плазмі крові, що може спричинити збільшення тривалості інтервалу QT і асоційовані з цим шлуночкові аритмії. Ріфампін — потужний індуктор Р450 3А4, значно зменшує концентрації індинавіру у плазмі крові. Зменшення дози рифабутину і підвищення дози індинавіру. Зменшення дози індинавіру розглядати у випадках, коли делавірдин призначають разом. Зважаючи на зменшення концентрації індинавіру у плазмі крові, підвищувати його дозу при призначенні з іфавіренцом. Немає необхідності у корекції дози іфавіренцу при його призначенні разом з індинавіром. Не застосовувати з ловастатином або симвастатином. Бути обережним, коли інгібітори протеази застосовують з іншими інгібіторами HMG-CoA редуктази, які метаболізуються шляхом CYP3A4 (аторвастатин або церивастатин). Ризик міопатії, включаючи рабдоміоліз, може підвищуватися, коли інгібітори протеази застосовують разом із цими ЛЗ. З кетоконазолом у дозі 400 мг концентрація індинавіру в плазмі збільшується, знизити дозу індинавіру. |
| Індометацин | Знижує діуретичний ефект калійзберігаючих, тіазидних і петльових діуретиків та гіпотензивний ефект β-адреноблокаторів; підсилює ефекти непрямих антикоагулянтів; підвищує ризик розвитку побічних ефектів інших НПЗЗ, ГК і колхіцину; з дифлунізалом існує ризик виникнення сильної кровотечі з травного тракту; з пробенецидом — підвищення концентрації індометацину в крові; з дигоксином, фенітоїном — підвищення їх концентрацій у крові; підвищення нефротоксичної дії циклоспорину, з ацетилсаліциловою к-тою або іншими саліцилатами — ризик побічних явищ, з гіпоглікемічними засобами — розвитку гіпо- або гіперглікемії. Підсилює токсичну дію метотрексату; затримує в плазмі літій і знижує його кліренс; при вживанні спиртних напоїв підвищується ризик побічних ефектів з боку травного тракту. Не застосовувати у формі оч. крап. з: пероральними антикоагулянтами; іншими НПЗЗ (включаючи високі дози саліцилатів (більше ніж 3 г/день дорослим); гепарином, літієм, високими дозами метотрексату; тиклопідином, дифлунізалом. |
| Інозин пранобекс | Імуносупресанти послаблюють його ефект. З обережністю пацієнтам, які лікуються інгібіторами ксантиноксидази, засобами, які посилюють виведення сечової к-ти, включаючи тіазидні діуретики (гідрохлоротіазид, хлорталідон, індапамід) та петльові діуретики (фуросемід, торасемід, етакринова к-та). |
| Інсулін аспарт | Знижують потребу в інсуліні: пероральні цукрознижувальні засоби, інгібітори моноамінооксидази (МАО), неселективні β-адреноблокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ), саліцилати, алкоголь, анаболічні стероїди і сульфонаміди. Підвищують потребу в інсуліні: пероральні контрацептиви, тіазиди, глюкокортикоїди, тиреоїдні гормони, симпатоміметики і даназол. β-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. Октреотид/ланреотид може як підвищувати, так і зменшувати потребу в інсуліні. Алкоголь може посилювати і подовжувати тривалість гіпоглікемічного ефекту інсуліну. |
| Інсулін гларгін | Можуть посилювати гіпоглікемічний ефект інсуліну та збільшувати схильність до виникнення гіпоглікемії: пероральні протидіабетичні ЛЗ, інгібітори АПФ, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази (МАО), пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідні протимікробні ЛЗ. Можуть послаблювати гіпоглікемічний ефект інсуліну: кортикостероїди, даназол, діазоксид, сечогінні засоби, глюкагон, ізоніазид, естрогени та прогестини, похідні фенотіазину, соматропін, симпатоміметики, епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін), гормони щитовидної залози, атипові антипсихотичні ЛЗ (клозапін та оланзапін) та інгібітори протеаз. β-блокатори, клонідин, солі літію або алкоголь можуть як посилювати, так і послаблювати гіпоглікемічний ефект інсуліну. Пентамідин може викликати гіпоглікемію, після якої іноді настає гіперглікемія. |
| Інсулін глюлізин | На метаболізм глюкози впливає ряд ЛЗ, що може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину. Можуть призвести до зниження рівня глюкози у крові та збільшити ризик виникнення гіпоглікемії: пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори АПФ, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори МАО, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфонаміди. Речовини, що можуть призвести до зростання рівня глюкози у крові: КС, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, соматропін, симпатоміметичні агенти (епінефрин (адреналін), сальбутамол, тербуталін), тироїдні гормони, естрогени, прогестини (у складі оральних контрацептивів), інгібітори протеїнази та антипсихотичні ЛЗ (похідні фенотіазину, оланзапін і клозапін). β-блокатори, клонідин, солі літію або спирт можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин — розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією. Під впливом клонідину, гуанетидину, резерпіну, і β-блокаторів ознаки адренергічного зворотного регулювання можуть бути знижені або відсутні. |
| Інсулін детемір | Можуть знижувати потребу в інсуліні: пероральні цукрознижувальні засоби, інгібітори МАО, неселективні b-адреноблокатори, інгібітори АПФ, саліцилати і алкоголь, анаболічні стероїди та сульфонаміди. Можуть підвищувати потребу в інсуліні: оральні контрацептиви, тіазиди, ГК, тиреоїдні гормони і β-симпатоміметики, гормон росту і даназол. β-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії і затримувати відновлення нормального рівня глюкози в крові. Октреотид/ланреотид може як підвищувати, так і знижувати потребу в інсуліні; алкоголь може посилювати і подовжувати тривалість гіпоглікемічного ефекту інсуліну. |
| Інсулін ліспро | Потреба в інсуліні може зростати під впливом ЛЗ з гіперглікемічною дією (пероральних контрацептивів, КС, при замісній терапії гормонами щитовидної залози, даназолу та β2-міметиків (ритодрин, сальбутамол, тербуталін). Потреба в інсуліні може зменшуватись при застосуванні ЛЗ, які мають гіпоглікемічну дію (пероральні гіпоглікемічні ЛЗ), саліцилатів (ацетилсаліцилової к-ти), сульфоніламідів та деяких антидепресантів (інгібіторів моноаміноксидази, селективних інгібіторів захоплення серотоніну), деяких інгібіторів АПФ (каптоприл, еналаприл), блокаторів рецепторів Ангіотензину II, β-блокаторів, октреотиду та алкоголю. |
| Інсулін людини | ЛЗ, які можуть знижувати потребу в інсуліні: пероральні цукрознижувальні засоби (ПЦЗ), інгібітори МАО, неселективні β-адреноблокатори, інгібітори АПФ, саліцилати, алкоголь, анаболічні стероїди та сульфаніламіди. ЛЗ, які можуть підвищувати потребу в інсуліні: пероральні контрацептиви, тіазиди, глюкокортикоїди, тиреоїдні гормони, β-симпатоміметики, гормон росту, даназол. β-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії та сповільнювати відновлення після гіпоглікемії. Октреотид/ ланкреотид може як знижувати, так і підвищувати потребу в інсуліні. Алкоголь може посилювати і подовжувати тривалість гіпоглікемічного ефекту інсуліну. Суспензії інсуліну не змішувати з інфузійними р-нами. |
| Інсулін свинячий | Посилення дії інсуліну: інгібітори МАО, неселективні β-адреноблокатори, сульфаніламіди, анаболічні стероїди, тетрацикліни, клофібрат, циклофосфамід, фенфлурамін, ЛЗ, що містять етанол. Послаблення дії інсуліну: з хлорпротиксеном, діазоксидом, гормональними засобами для запобігання вагітності, сечогінними ЛЗ (салуретиками), гепарином, ізоніазидом, кортикостероїдами, літію карбонатом, нікотиновою к-тою, фенолфталеїном, похідними фенотіазину, фенітоїном, гормонами щитоподібної залози, симпатикоміметичними ЛЗ, трициклічними антидепресантами. У хворих, які одночасно отримують інсулін і клонідин, резерпін або саліцилати, може виникнути як послаблення, так і посилення дії інсуліну. Вживання алкоголю може призвести до небезпечного зниження рівня цукру у крові. |
| Інтерферон альфа | З метою уникнення можливої фізико-хімічної взаємодії з іншими офтальмологічними ЛЗ застосовувати його за 30 хв. до або ч/з 30 хв. після закапування в око інших ЛЗ. |
| Інтерферон альфа-2b | З інтраназальними судинозвужувальними засобами не рекомендується (додаткове висушування слизової оболонки носа). З обережністю з протиепілептичними ЛЗ та деякими антидепресантами: амітриптилін, амізол, амірол, анафраніл, кломінал, клофраніл, феварин, метилпрамін, іміпрамін, апоіміпрамін. α-інтерферони, знижуючи активність Р450 цитохромів, впливають на метаболізм циметидина, фенітоіна, курантила, теофилліну, діазепаму, пропранололу, деяких цитостатиків. З теофіліном контролювати концентрацію останнього в сироватці крові та при необхідності коригувати дозу. З ін. хіміотерапевтичними препаратами (Ara-C, циклофосфамід, доксорубіцин, теніпозид) може викликати збільшення ризику токсичності (важкості та тривалості). Раптові порушенння психічного статусу з препаратами, що впливають на ЦНС. Хворим на ХГВ запобігати призначення α-інтерферонів та імуносупресивних ЛЗ, включаючи КС — сприяють прискоренню реплікації вірусу. Супозиторії ректальні сумісні з усіма ЛЗ, що застосовуються при лікуванні зазначених в інструкції захворювань (а/б, хіміопрепарати, ГКС). З сульфаніламідами знижує їх антибактеріальну активність. З антибактеріальними, фунгіцидними і противірусними ЛЗ — взаємне потенціювання дії, що дозволяє досягти високого сумарного терапевтичного ефекту. |
| Інтерферон альфа-2а | Вливає на специфічні мікросомальні ферментні системи. α-інтерферони можуть порушувати окисні метаболічні процеси, що враховувати при одночасному призначенні ЛЗ, що метаболізуються даним шляхом. Знижує кліренс теофіліну. Може впливати на функції ЦНС, можуть спостерігатися взаємодії з ЛЗ центральної дії. Інтерферони можуть підсилити нейротоксичну, гематотоксичну або кардіотоксичну дію ЛЗ, що призначалися раніше або одночасно з ними. У зв’язку з відсутністю досліджень сумісності, не змішувати з іншими ЛЗ. |
| Інтерферон бета-1b | Обережність з ЛЗ, що мають вузький терапевтичний індекс, кліренс яких залежить від печінкової системи цитохрому Р450 (протиепілептичні засоби), з ЛЗ, що впливають на систему кровотворення. |
| Інтерферон бета-1а | Обережність з ЛЗ, що мають вузький терапевтичний індекс: протиепілептичні препарати і антидепресанти. Несумісний з мієлосупресивними препаратами. |
| Інфліксимаб | Застосування метотрексату та інших імуномодуляторів знижує утворення антитіл до інфліксимабу. Не рекомендується з анакінром або абатасептом. При проведенні інфузій змішувати р-н з іншими ЛЗ не дозволяється. Не рекомендується проведення вакцинацій живими вакцинами. |
| Іпідакрин | Посилює седативний ефект з засобами, які пригнічують ЦНС; дія та побічні ефекти посилюються з іншими інгібіторами холінестерази та м-холіноміметичними засобами; у хворих на міастенію підвищується ризик розвитку «холінергічного» кризу з холінергічними ЛЗ; зростає ризик розвитку брадикардії, якщо β-адреноблокатори застосовувалися до початку лікування препаратом; можна застосовувати з ноотропними ЛЗ; алкоголь посилює побічні ефекти препарату. |
| Іпратропію бромід | Потенціює бронхолітичний ефект β-адреноміметиків і похідних ксантину (теофілін), може посилювати дію препаратів, які мають антихолінергічну дію. Можливе значне послаблення бронхорозширювальної дії з β-блокаторами. З обережністю з інгібіторами моноамінооксидази та трициклічними антидепресантами — можуть посилювати дію β-адренергічних засобів. Інгаляції галогенізованих вуглеводних анестетиків (галотану, трихлороетилену або енфлурану) можуть посилювати вплив β-адренергічних засобів на ССС. |
| Ірбесартан | Калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, триамтерен, амілорид), добавки калію або замінники солі, що містять калій — можливе підвищення рівня калію у сироватці крові та збільшення вмісту креатиніну у сироватці крові, бути обережними і часто вимірювати концентрації калію; діуретики та інші антигіпертензивні ЛЗ — посилення антигіпертензивної дії; літій — оборотне підвищення концентрації літію в сироватці та його токсичності; НПЗ у тому числі ацетилсаліцилова кислота ≥ 3 г на добу -можливе зменшення антигіпертензивної дії антагоністів ангіотензину ІІ. НПЗЗ та антагоністи ангіотензину ІІ мають адитивний ефект на підвищення рівня сироваткового калію і можуть призвести до порушення функції нирок. |
| Іринотекан | Неможливо виключити взаємодію з блокаторами нейром’язової взаємодії; препарати, що чинять антихолінестеразну дію, можуть збільшувати тривалість нейром’язового блокування сульфаметонію, та протидіяти нейром’язовому блокуванню недеполяризуючих препаратів. Протисудомні препарати-індуктори CYP3A (карбамазепін, фенобарбітал або фенітоїн) знижують рівень експозиції іринотекану, SN-38 та SN-38-глюкуроніду, та призводять до зменшення фармакодинамічного ефекту. Кетоконазол: зниження AUC метаболіту APC на 87%, а AUC метаболіту SN-38 на 109% порівняно із застосуванням іринотекану як монотерапії. З обережністю при лікуванні пацієнтів, які одночасно приймають інгібітори (кетоконазол) або індуктори (рифампіцин, карбамазепін, фенобарбітал або фенітоїн) метаболізму ЛЗ через цитохром P450 3A4. З індукторами/інгібіторами цього метаболічного шляху — зміни інтенсивності метаболізму іринотекану. Звіробій знижує рівень SN-38 у плазмі крові. Атазанавіру сульфат (потужний інгібітор CYP3A4 та UGT1A1) може підвищувати системну експозицію активного метаболіту іринотекану SN-38. У пацієнтів з пухлинами існує підвищений ризик розвитку тробмоемболічних явищ, їм застосовують антикоагулянти. Протипоказаний з вакциною проти жовтої гарячки (ризик розвитку генералізованої реакції на вакцину із летальним наслідком), не рекомендований з живими атенуйованими вакцинами (ризик розвитку системних захворювань з можливим летальним наслідком), з фенітоїном — ризик загострення судом внаслідок зниження інтенсивності поглинання фенітоїну у травному тракті під впливом цитотоксичного препарату або через ризик посилення токсичності внаслідок зростання інтенсивності печінкового метаболізму під впливом фенітоїну. З обережністю: циклоспорин, такролімус через ризик надмірного пригнічення імунної системи з ризиком розвитку проліферації лімфоцитів. Інформація щодо впливу цетуксимабу на профіль безпечності іринотекану або про аналогічний вплив іринотекану на цетуксимаб відсутня. При виникненні діареї, лейкопенії або нейтропенії тяжкого ступеня на при комбінованій терапії бевацизумабом та іринотеканом — змінювати дозу іринотекану. |
| ІРС 19® | Невідома. У разі появи клінічних симптомів бактеріальної інфекції можливе призначення а/б на фоні застосування. |
| Ітоприду гідрохлорид | До метаболізму не залучається система цитохрому Р450, взаємодії з варфарином, діазепамом, диклофенаком, тиклопідином, ніфедипіном, нікардипіном не відмічається. Антихолінергічні засоби можуть знижувати лікувальний ефект. Противиразкові ЛЗ не зменшують прокінетичного ефекту препарату. Прискорює всмоктування інших ЛЗ. |
| Ітраконазол | З рифампіцином, рифабутином та фенітоїном його біодоступність знижується і зменшується ефективність. Збільшують його біодоступність: ритонавір, індинавір, кларитроміцин та еритроміцин. Не застосовувати з: терфенадином, астемізолом, бепридилом, мізоластином, цизапридом, триазоламом, сертиндолом, пероральним мідазоламом, хінідином, пімозид, нісолдипін, триазолам та оральний мідазолам, інгібітори редуктази ГМГ-КоА як симвастатин та ловастатин, ергоалкалоїди: дигідроерготамін, ергометрин, ерготамін та метилергометрин. Блокатори кальцієвих каналів спричиняють негативний інотропний ефект, який може посилювати подібний ефект ітраконазолу; зменшує метаболізм блокаторів кальцієвих каналів. ЛЗ, при призначенні яких контроль за рівнем їх концентрації в плазмі, дією та побічними ефектами: пероральні антикоагулянти; інгібітори ВІЛ-протеази, такі як ритонавір, індинавір, саквінавір; деякі протипухлинні препарати: алкалоїди барвінку рожевого, бусулфан, доцетаксел та триметрексат; блокатори кальцієвих каналів: дигідропіридин та верапаміл; деякі імуносупресивні засоби: циклоспорин, такролімус, рапаміцин (сиролімус); деякі інгібітори редуктази ГМГ-КоА (аторвастатин); деякі ГКС: будесонід, дексаметазон, метилпреднізалон; дигоксин; інші ЛЗ: карбамазепін, буспірон, алфентаніл, фентаніл, цилостазол, дизопірамід, елетриптан, галофантрин, алпразолам, бротизолам, мідазолам IV, рифабутин, метилпреднізолон, ебастин, ребоксетин, репаглинід. |
| Іфосфамід | Посилення мієлотоксичності з іншими цитостатичними ЛЗ чи радіаційною терапією, (алопуринол, гідрохлоротіазид); зниження відповіді на вакцини, можливі вакциноіндуковані інфекції; збільшення INR (збільшення рівнів міжнародного нормалізованого відношення) у пацієнтів, які отримують іфосфамід і варфарин, посилюється антикоагулянтний ефект останнього, підвищений ризик крововиливу; посилюється нефротоксичний ефект з нефротоксичними ЛЗ (цисплатин, аміноглікозиди, ацикловір, карбоплатин чи амфотерицин B); з протиблювотними ЛЗ, нейролептиками, транквілізаторами, наркотиками, селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну, трициклічними антидепресантами чи антигістамінними ЛЗ — кумулятивний вплив на ЦНС; посилює гіпоглікемічний ефект сульфонілсечовини; з апрепітантом: підвищена нейротоксичність; інгібітори CYP 3A4 (флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, сорафеніб) знижують його активацію і метаболізм; карбамазепін, КС, препарати звіробою, фенобарбітал, фенітоїн, рифампін — можливість підвищеного утворення метаболітів, відповідальних за розвиток цитотоксичності та інших видів токсичності; інгібітори АПФ — потенціювання гематотоксичності та/або імуносупресії; карбоплатин — збільшення нефротоксичності; цисплатин — цисплатиніндукована втрата слуху; антрацикліни, опромінення ділянки серця — підвищення кардіотоксичності; аміодарон, G-CSF, GM-CSF (колонієстимулюючий фактор гранулоцитів, колонієстимулюючий фактор гранулоцитів і макрофагів) — підвищення легеневої токсичності; бусульфан, опромінення сечового міхура — геморагічний цистит; хлорпромазин або інгібітори альдегіддегідрогенази (дисульфірам) — підвищений терапевтичний ефект і токсичність; потенціювання м’язово-розслаблюючого впливу суксаметонію; алкоголь може збільшити тяжкість іфосфамідіндукованої нудоти і блювання; доцетаксел — шлунково-кишкова токсичність (коли іфосфамід застосовувався до інфузії доцетакселу); тамоксифен — тромбоемболічні ускладнення; знижує рівень активного метаболіту іринотекану; може посилити прояви шкірних реакцій під час променевої терапії; уникати споживання грейпфрутів або грейпфрутового соку. |
| Йод | З препаратами для зовнішнього застосування, що містять органічні сполуки — денатурація білкових компонентів; несумісний з ефірними маслами, р-ном аміаку, брильянтовим зеленим, дезинфікуючими ЛЗ, що містять ферменти ртуті, луги, відновники. |
| Каберголін | З іншими ЛЗ, особливо з алкалоїдами ріжків, у післяпологовому періоді не ассоціювалось з явними взаємодіями, які б змінювали його ефективність та безпечність. Відсутні дані про взаємодію з іншими алкалоїдами ріжків, одночасне застосування не рекомендується. Не рекомендується антагоністами дофамінових рецепторів (фенотіазини, бутирофенони, тіоксантени та метоклопрамід), вони можуть зменшувати пролактин-знижуючий ефект каберголіну. Не застосовувати з макролідними а/б (еритроміцин) у зв’язку з підвищенням системної біодоступності каберголіну. |
| Калію йодид | Дефіцит йоду посилює реакцію на тиреостатичну терапію, тоді як надлишок йоду її знижує, тому перед або під час лікування гіпертиреозу прийому йоду у разі можливості необхідно уникати. Тиреостатичні лікарські засоби гальмують перехід йоду в органічні сполуки у щитоподібній залозі і, таким чином, можуть спричиняти утворення зоба. Поглинання йоду щитоподібною залозою і метаболізм йоду у залозі стимулюється ендогенним і екзогенним тиреотропним гормоном (ТТГ). Одночасне лікування високими дозами йоду, що пригнічують секрецію гормонів щитоподібної залози, і солями літію може сприяти розвитку зоба і гіпотиреозу. Високі дози калію йодиду у поєднанні з калійзберігаючими діуретиками здатні викликати гіперкаліємію. При одночасному застосуванні відбувається підсилення ефекту хінідину на серце у зв’язку зі збільшенням концентрації калію у плазмі крові. Одночасне застосування з рослинними алкалоїдами та солями важких металів може призвести до утворення нерозчинного осаду та ускладнити всмоктування йоду. |
| Калію оротат | Ефективність підвищується з фолієвою к-тою та ціанокобаламіном. Поліпшує переносимість серцевих глікозидів. З калійзберігаючими діуретиками, інгібіторами АПФ — розвиток гіперкаліємії. Можна застосовувати одночасно з вітамінами, кардіотонічними препаратами. В’яжучі та обволікаючі засоби (де-нол, сукралфат, алгелдрат, магнію гідроксид) можуть зменшити всмоктування калію оротату у ШКТ. З ГКС, інсуліном, міорелаксантами, пероральними контрацептивами зменшується ефективність оротової к-ти. |
| Калію перманганат | При взаємодії препарату з деякими органічними (танін, цукор, вугілля, спирт, гліцерин, органічні кислоти) або легкоокиснювальними речовинами (сірка, натрію тіосульфат, натрію нітрат, залізо відновлене) може статися вибух. При взаємодії з бромідами, йодидами, хлоридами виділяються вільні галоїди. |
| Калію хлорид | З калійзберігаючими діуретиками та інгібіторами АУФ та НПЗЗ, індометацином, глюкокортикоїдами, гепарином, серцевими глікозидами, бета-адренолітиками, іншими препаратами, що містять калій, нефротоксичними лікарськими засобами (цисплатин, аміноглікозиди) підвищується ризик розвитку гіперкаліємії; під впливом препаратів калію зменшується побічна дія серцевих глікозидів, посилюється дія хінидину на серце, а також небажана дія дизопіраміду на ССС; одночасне парентеральне застосування іонів кальцію може спричиняти аритмію. Дієта, багата на натрію хлорид, збільшує виведення калію. Препарат поліпшує переносимість серцевих глікозидів, що дозволяє за необхідності одночасно вводити строфантин або препарати наперстянки. |
| Кальцитонін | Слід проявляти обережність пацієнтам, які отримують лікування одночасно із серцевими глікозидами або блокаторами кальцієвих каналів.Застосування кальцитоніну у поєднанні з бісфосфонатами може призвести до додаткового зниження ефекту кальцію. Одночасне застосування кальцитоніну та препаратів літію може викликати зниження концентрацій літію у плазмі крові. |
| Кальцитріол | З бетаметазоном більш висока ефективність цієї комбінації при місцевому лікуванні псоріазу, ніж застосування цих препаратів окремо. З УФО забезпечує більш швидкий лікувальний ефект. Тіазидні діуретики підвищують ризик розвитку гіперкальціємії. З обережністю при одночасному прийомі внутрішньо активних метаболітів вітаміну D (кальцитріолу, альфакальцидолу), високих доз вітаміну D та препаратів кальцію у зв’язку з можливою потенційною дією та підвищенням ризику розвитку гіперкальціємії. Мазь не наносити одночасно із саліциловою к-тою та препаратами, які її містять. Одночасне використання із засобами для пілінгу, в’яжучими чи подразнюючими речовинами може посилювати подразнюючий ефект. |
| Кальцію гліцерофосфат | Може потенціювати терапевтичні та токсичні ефекти серцевих глікозидів, підвищувати абсорбцію тетрациклінів і знижувати абсорбцію бісфосфонатів із ШКТ. ГКС зменшують абсорбцію кальцію. З тіазидними діуретиками або кальційвміщуючими препаратами — ризик розвитку гіперкальціємії. Петльові діуретикі — збільшують виведення кальцію нирками. |
| Кальцію глюконат | Уповільнює абсорбцію естрамустину, етидронату та інших біфосфонатів, хінолонів, а/б тетрациклінового ряду, пероральних препаратів заліза і препаратів фтору (інтервал між їх прийомами має бути не менше 3 год.), уповільнює абсорцію фенітоїну. ГК зменшують всмоктування кальцію у травному тракті. З вітаміном D або його похідними підвищується всмоктуваність кальцію. Холестеринамін знижує абсорбцію кальцію у травному тракті. З серцевими глікозидами підсилюються кардіотоксичні ефекти останніх. З тіазидними діуретиками посилює ризик розвитку гіперкальціємії. Може знижувати ефект кальцитоніну при гіперкальціємії, біодоступність фенітоїну, ефект блокаторів кальцієвих каналів. З хінідином можливе уповільнення внутрішньошлуночкової провідності і підвищення токсичності хінідину. В/в введення до та після прийому верапамілу зменшує його гіпотензивну дію, але не впливає на його антиаритмічний ефект. Утворює нерозчинні або малорозчинні солі кальцію з карбонатами, саліцилатами, сульфатами. Всмоктування кальцію зі ШКТ можуть зменшувати деякі види їжі (шпинат, ревінь, висівки, зернові). |
| Кальцію добезилат | Підсилює дію непрямих антикоагулянтів, гепарину, ГКС, гіпоглікемічну дію похідних сульфонілсечовини. Не рекомендується з препаратами літію та метотрексатом. Підвищує антиагрегантну активність тиклопідину. |
| Кальцію фолінат | Може знижувати ефективність або повністю нейтралізувати дію антагоністів фолієвої к-ти (ко-тримоксазолу, піриметаміну). Може знижувати ефективність протиепілептичних ЛЗ (фенобарбіталу, фенітоїну, примідону, сукцинамідів), може збільшуватися частота епілептичних нападів (оскільки фолати є одним з кофакторів, що інтенсифікують печінковий метаболізм, рівні ферментних індукторів антиконвульсантів у плазмі крові можуть знижуватися). Посилює як терапевтичну, так і токсичну дію 5-фторурацилу. |
| Кальцію хлорид | Не призначати протягом 48 год після останнього введення цефтриаксону. Зменшує ефективність блокаторів кальцієвих каналів, знижує ефект кальцитоніну при гіперкальціємії, біодоступність фенітоїну. Зменшують всмоктування бісфосфонатів, фторидів, деяких фторхінолонів і тетрациклінів; введення розподілити не менше ніж на 3 год. Знижує кардіотонічні ефекти добутаміну. З хінідіном можливе уповільнення внутрішньошлуночкової провідності та підвищення токсичності хінідину. З серцевими глікозидами підсилюються кардіотоксичні ефекти останніх. Не змішувати з карбонатами, фосфатами, сульфатами або тартратами у парентеральних сумішах. Тіазидні діуретики знижують екскрецію кальцію з сечею, підвищується ризик гіперкальціємії. З вітаміном D або його похідними підвищується всмоктуваність кальцію. З іншими кальцій- або магнійвмісними ЛЗ підвищує ризик гіперкаліємії або гіпермагніємії відповідно, особливо у пацієнтів з хр. нирковою недостатністю. Знижує ефективність недеполяризуючих міорелаксантів. Може збільшувати тривалість дії тубокурарину хлориду. |
| Канаміцин | Уникати з петлювими діуретиками (фуросемід, етакринова к-та) — посилення ототоксичного та нефротоксичного ефекту канаміцину. З недеполяризуючими міорелаксантами (сукцінилхолін, тубокурарин, декаметоній), анестетиками, наркотичними аналгетиками, магнію сульфатом, у випадку переливання великої кількості крові з цитратними консервантами — виникнення порушень функції дихання (пригнічення дихання та зупинка дихання); уникати їх одночасного призначення, при необхідності корегувати дози міорелаксантів та проводити жорсткий моніторинг нервово-м’язової функції. Уникати одночасного чи/або послідовного системного чи місцевого застосування з іншими нейротоксичними чи/або нефротоксичними засобами (цисплатин, інші аміноглікозидні а/б, поліміксин В, ацикловір, ганцикловір, амфотерицин В, препарати платини та золота, декстрани — поліглюкін, реополіглюкін, циклоспорин, цефалоспорини І покоління, капреоміцин, ванкоміцин). При прийомі стрептоміцину, мономіцину, флориміцину лікування канаміцином розпочинати не раніше ніж через 10 днів після закінчення лікування а/б. Змішування з пеніцилінами чи цефалоспоринами призводить до його інактивації, а при їх роздільному введені — синергізм. Індометацин, фенілбутазон та інші НПЗЗ, що порушують нирковий кровотік. З в/в р-м індометацину у недоношених новонароджених — збільшення концентрації в плазмі крові, пролонгування дії та посилення токсичного ефекту аміноглікозиду. При туберкульозі можна застосовувати з усіма основними та резервними ПТП, окрім стрептоміцину, флориміцину та капреоміцину, при інфекціях нетуберкульозної етіології — з пеніцилінами. Не застосовувати з іншими р-ми, окрім води для ін’єкц. або 0,25-0,5% р-ну новокаїну для в/м введення, ізотонічного р-ну натрію хлориду або 5% р-ну глюкози для в/в введення). Фармацевтично несумісний зі стрептоміцином, гентаміцином, мономіцином, пеніцилінами, гепарином, цефалоспоринами, капреоміцином, амфотерицином В, еритроміцином, нітрофурантоїном, віоміцином — змішування в одному об’ємі не допускається. |
| Кандесартан | Антигіпертензивний ефект його може посилюватись іншими ЛЗ, які знижють АТ. Супутнє застосовування діуретиків, що зберігають калій, калієвих добавок, замінників солі, що містять калій, інших ЛЗ, що можуть підвищити рівень калію (гепарин), може призвести до підвищення рівня калію в сироватці. Підвищення концентрацій літію в сироватці та токсичність під час супутнього застосування літію з інгібіторами АПФ, з антагоністами рецептора ангіотензину ІІ, моніторинг рівнів літію в сироватці. З НПЗ (селективними інгібіторами СОХ-2, ацетилсаліциловою кислотою (> 3 г/день), неселективними НСПЗ) — ослаблення антигіпертензивного ефекту. З антагоністами рецептора ангіотензину ІІ та НПЗ — ризик погіршення ниркової функції, включаючи ГНН та підвищення рівня калію в сироватці, особливо у пацієнтів, які вже страждають на порушення ниркової функції. |
| Капецитабін | Посилює ефекти непрямих антикоагулянтів; з обережністю із субстратами цитохрому Р450 2С9; підвищення концентрації фенітоїну у плазмі крові, що супроводжувалися виникненням симптомів інтоксикації фенітоїном; лейковорин може призвести до збільшення токсичності капецитабіну: максимальна переносима доза 2000 мг/м2 на добу; не застосовувати із соривудином або його структурними аналогами на зразок бривудину; антациди, що містять алюмінію та магнію гідроксид, незначно підвищують концентрації капецитабіну і одного метаболіту (5’-ДФЦР) в плазмі; на три основних метаболіти (5’-ДФУР, 5-ФУ і ФБА) капецитабіну вони не впливають; уникати одночасного застосування алопуринолу; максимальна переносима доза при комбінованому застосуванні з інтерфероном-α 2а (3 млн МО/м2 на добу); максимальна переносима доза при застосуванні з променевою терапією раку прямої кишки — 2000 мг/м2 на добу при безперервному курсі променевої терапії чи щоденному 6-тижневому курсі променевої терапії у період з понеділка по п’ятницю; прийом з їжею призводить до сповільнення швидкості всмоктування капецитабіну. |
| Капреоміцин | З поліміксину сульфатом А, колістином, амікацином, гентаміцином, тобраміцином, ванкоміцином, канаміцином і неоміцином — починати з обережністю через можливу сумацію нефро- і ототоксичних ефектів. Не рекомендується з р-нами, що містять комплекс вітамінів групи B. З антидіарейними препаратами збільшує ризик розвитку псевдомембранозного коліту. Несумісний з еритроміцином, ампіциліном, дифенілгідантоїном, барбітуратами, амінофіліном, кальцію глюконатом і магнію сульфатом. Не застосовувати з іншими ін’єкційними протитуберкульозними препаратами (стрептоміцин, біоміцин) через можливе посилення токсичного ефекту, особливо на VIII пару черепно-мозкових нервів та функцію нирок. Несумісний з ЛЗ, що чинять ототоксичну (аміноглікозиди, поліміксини, фуросемід, етакринова кислота) і нефротоксичну (аміноглікозиди, поліміксини, метоксифлуран) дію, і ЛЗ, що спричиняють нервово-м’язову блокаду (аміноглікозиди, поліміксини, діетиловий ефір і галогенвуглеводні для інгаляційного наркозу, цитратні консерванти крові). Нервово-м’язова блокада ослаблюється неостигміном. |
| Каптоприл | Діуретики, вазодилататори, гангліоблокатори, адреноблокатори посилюють гіпотензивну дію. ЛЗ, що підвищують концентрацію калію у сироватці крові, калійзберігаючі діуретики (триамтерен, амілорид і спіронолактон) або введення калію — збільшення концентрації калію в сироватці. Індометацин та інші НПЗ — знижувати антигіпертензивну дію каптоприлу. Клонідин може посилювати атигіпертензивну дію. Алопуринол і прокаїнамід з каптоприлом — нейтропеня або с-м Стівенса Джонсона, причинний зв’язок нез’ясований. Імунодепресанти (азатіоприн і циклофосфамід) — ризик розвитку гематологічних порушень. Виведення каптоприлу нирками знижується в присутності пробенециду. З солями літію — збільшення концентрації літію в сироватці. З препаратами для анестезії — посилюють гіпотензивний ефект. З етанолом — може посилювати гіпотензивний ефект. Антацидні ЛЗ зменшують біодоступність каптоприлу. |
| Карбамазепін | Цитохром Р450 3А4 може спричиняти підвищення концентрації карбамазепіну в плазмі крові, що може призводити до розвитку побічних реакцій. ЛЗ, які можуть підвищувати рівень карбамазепіну в плазмі крові: аналгетики, протизапальні ЛЗ (декстропропоксифен, ібупрофен); андрогени (даназол); а/б — макроліди (еритроміцин, тролеандоміцин, йозаміцин, кларитроміцин, ципрофлоксацин); антидепресанти (дезипрамін, флуоксетин, флувоксамін, нефазодон, пароксетин, тразодон, вілоксазин); протиепілептичні (стирипентол, вігабатрин); протигрибкові ЛЗ — азоли (ітраконазол, кетоконазол, флуконазол, вориконазол); антигістамінні ЛЗ (лоратадин, терфенадин); антипсихотичні ЛЗ (оланзапін, локсапін, кветіапін); противірусні ЛЗ — інгібітори протеази для ВІЛ (ритонавір); інгібітори карбоангідрази (ацетазоламід); СС препарати (дилтіазем, верапаміл); ЛЗ для лікування захворювань ШКТ (циметидин, омепразол); міорелаксанти (оксибутинін, дантролен); антиагрегантні ЛЗ (тиклопідин); інші речовини — грейпфрутовий сік, нікотинамід (у дорослих у високих дозах). ЛЗ, які можуть підвищувати рівень активного метаболіту карбамазепіну-10,11-епоксиду у плазмі крові: локсапін, кветіапін, примідон, прогабід, вальпроєва к-та, валноктамід та валпромід. ЛЗ, які можуть знижувати рівень карбамазепіну в плазмі крові (необхідна корекція дози): протиепілептичні ЛЗ (фелбамат, метсуксимід, окскарбазепін, фенобарбітон, фенсуксимід, фенітоїн, фосфенітоїн, примідон та клоназепам); протипухлинні ЛЗ (цисплатин або доксорубіцин); протитуберкульозні ЛЗ (рифампіцин); бронходилататори або протиастматичні ЛЗ (теофілін, амінофілін); дерматологічні ЛЗ (ізотретиноїн); інші речовини — препарати, що містять звіробій. З мефлохіном — антагоністи, необхідна корекція дози. Ізотретиноїн змінює біодоступність та/або кліренс карбамазепіну і карбамазепіну-10, 11-епоксиду; контролювати концентрації карбамазепіну у плазмі крові. Може знижувати у плазмі крові рівень: аналгетиків, протизапальних ЛЗ (бупренорфіну, метадону, парацетамолу), феназону (антипірину), трамадолу; а/б (доксицикліну, рифабутину); пероральних антикоагулянтів (варфарину, фенпрокоумону, дикумаролу та аценокумаролу); антидепресантів (бупропіону, циталопраму, міансерину, нефазодону, сертраліну, тразодону, трициклічних антидепресантів — іміпрамін, амітриптилін, нортриптилін, кломіпрамін); протиблювотних (аперпітанту); протиепілептичних ЛЗ (клобазаму, клоназепаму, етосукциміду, фелбамату, ламотриджину, окскарбазепіну, примідону, тіагабіну, топірамату, вальпроєвої к-ти, зонісаміду); фенітоїну (підвищення або зниження рівню); протигрибкових ЛЗ (ітраконазолу, вориконазолу, кетоназолу); антигельмінтних ЛЗ (празиквантелу, альбендазолу); протипухлинних ЛЗ (іматинібу, циклофосфаміду, лапатинібу, темсиролімусу); нейролептичних ЛЗ (клозапіну, галоперидолу, бромперидолу, оланзапіну, кветіапіну, рисперидону, зипразидону, арипіпразолу, паліперидону); противірусних препаратів — інгібіторів протеази для лікування ВІЛ (індинавіру, ритонавіру, саквінавіру); анксіолітиків (алпразоламу, мідазоламу); бронходилататорів або протиастматичних препаратів (теофіліну); контрацептивів, блокаторів кальцієвих каналів (група дигідропіридину, фелодипіну, ісрадипіну), дигоксину, хінідину, пропранололу, симвастатину, аторвастатину, ловастатину, церивастатину, івабрадину; КС (преднізолону, дексаметазону); ЛЗ для лікування еректильної дисфункції (тадалафілу); імунодепресантів (циклоспорину, еверолімусу, такролімусу, сиролімусу); тиреоїдних препаратів (левотироксину); інших ЛЗ, що містять естрогени та/або прогестерони (розглянути альтернативні методи контрацепції); бупренофіну, гестринону, тиболону, тореміфену, міансерину, сертраліну. З леветирацетамом — посилення токсичності карбамазепіну. Посилює гепатотоксичність ізоніазиду. З перепаратами літію або метоклопраміду, нейролептиками (галоперидол, тіоридазин) — посилення побічних неврологічних ефектів. З деякими діуретиками (гідрохлоротіазид, фуросемід) може призвести до виникнення симптоматичної гіпонатріємії. Може антагонізувати ефекти недеполяризуючих м’язових релаксантів (панкуроній). Може знижувати переносимість алкоголю. Протипоказаний з: інгібіторами МАО та препаратами літію. |
| Карбетоцин | Окситоцин і карбетоцин при сумісному застосуванні з алкалоїдами ріжків (метилергометрин) можуть підвищувати АТ, посилюючи ефекти цих препаратів; ризик кумулятивного впливу зростає, якщо окситоцин або метилергометрин призначають після карбетоцину; простагландини потенціюють ефект окситоцину, аналогічний ефект можливий з карбетоцином, спільне застосування з простагландинами небажане; галотан і циклопропан, можуть посилювати гіпотензивну дію й послабляти його вплив на матку; випадки аритмії при паралельному призначенні з окситоцином. З аналгетиками, спазмолітиками, препаратами для проведення спінальної й епідуральної анестезії не було виявлено ознак взаємодії. Не можна виключити можливість взаємодій, властивих окситоцину. Тяжка гіпертензія спостерігалася після того, як окситоцин був введений через 3-4 год після профілактичного призначення вазоконстрикторів з приводу проведення спинномозкової анестезії. |
| Карбомер | Взаємодія не виявлена. |
| Карбоплатин | З пероральними антикоагулянтами потребує моніторингу міжнародного коефіцієнта нормалізації (INR). З іншими мієлосупресивними ЛЗ пригнічення функції кісткового мозку посилюється. Не рекомендується з аміноглікозидами та іншими нефротоксичними ЛЗ. Не призначати з препаратами, які містять хелатні сполуки, вони теоретично можуть послаблювати протипухлинну дію. Діє синергічно з етопозидом і віндесином. З вакцинами проти жовтої лихоманки протипоказане, оскільки є ризик розвитку летальної генералізованої інфекції. З живими ослабленими вакцинами (окрім вакцини проти жовтої лихоманки): не рекомендується через ризик розвитку системного, ймовірно летального захворювання. Застосовувати інактивовані вакцини за наявності (поліомієліт). Не рекомендується з фенітоїном, фосфенітоїном через ризик виникнення конвульсій, оскільки цитотоксичні препарати знижують абсорбцію фенітоїну в ШКТ, а також через ризик підвищення токсичності або втрати ефективності цитотоксичних препаратів у зв’язку з підвищенням метаболізму фенітоїну у печінці. Циклоспорин (з екстраполяцією на такролімус та сиролімус) — з обережністю через надмірну імуносупресію з ризиком лімфопроліферації. З аміноглікозидними а/б може призвести до кумулятивної нефротоксичності та ототоксичності, особливо у пацієнтів з нирковою недостатністю. З обережністю з петльовими діуретиками через ризик кумулятивної нефротоксичності та ототоксичності. |
| Карбоцистеїн | Не застосовувати з іншими протикашльовими засобами та антихолінергічними ЛЗ, які пригнічують бронхіальну секрецію. |
| Карведилол | З резерпіном, гуанетидином, метилдопою, гуанфацином та інгібіторами моноаміноксидази (за винятком інгібіторів МАО-В) — додаткове зменшення ЧСС та гіпотензії. Випадки порушення провідності (рідко-загроза для гемодинаміки) при одночасному пероральному прийомі з дилтіаземом, верапамілом та/або аміодароном. З дигідропіридинами — випадки розвитку СН та тяжкої гіпотензії. Нітрати посилюють гіпотензивний ефект. З дигоксином у пацієнтів з АГ — зростання рівноважних концентрацій обох препаратів. Посилює дію дію інших антигіпертензивних ЛЗ (антагоністів рецепторів α1) та препаратів, які спричиняють побічні реакції антигіпертензивного характеру (барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, вазодилататори). З симпатоміметиками, ɑ-міметиками та β-міметиками — ризик розвитку гіпертензії та вираженої брадикардії. З ерготаміном посилюється вазоконстрикція. |
| Каспофунгін | Циклоспорин А може підвищувати значення площі під кривою концентрація-час (AUC) каспофунгіну та можливе тимчасове підвищення активності АЛТ та АСТ, що зникає після відміни препаратів; контролювати показники активності ферментів печінки. Може зменшувати мінімальну концентрацію такролімусу в крові, проводити стандартний моніторинг концентрацій у крові та відповідну корекцію дози такролімусу. Рифампіцин спричиняв збільшення AUC та мінімальної концентрації каспофунгіну, мінімальні рівні поступово зменшувались після повторного введення. З дексаметазоном може призводити до клінічно значущого зменшення мінімальних концентрацій каспофунгіну. Не застосовувати р-ники, що містять глюкозу, оскільки він нестабільний у таких р-нах. Не змішувати його з іншими ЛЗ. |
| Кветіапін | З обережністю з іншими ЛЗ, що мають подібну дію, та з алкоголем. При одночасному застосуванні з тіоридазином, карбамазепіном, фенітоїном або іншими індукторами печінкового ферменту (барбітуратами, рифампіцином та ін.) — збільшення кліренсу кветіапіну. Фармакокінетика незначно змінювалася після застосування з антидепресантами, іміпраміном (відомим інгібітором CYP2D6) або флуоксетином (відомим інгібітором CYP3А4 та CYP2D6). З обережністю з інгібіторами CYP3А4 (азольні протигрибкові ЛЗ, макролідні а/б та інгібітори протеази). |
| Квінаприл | Зменшує абсорбцію тетрацикліну. Підвищені рівні літію в сироватці крові і симптоми літієвої токсичності. Використання діуретика може збільшити ризик літієвої токсичності. З діуретиками тіазидного типу і приєднанням β-блокаторів — посилює антигіпертензивні ефекти квінаприлу. Гіпотензивні ефекти після першої дози квінаприлу можна мінімізувати, відмінивши діуретик за кілька днів перед початком терапії. Якщо відмінити діуретик неможливо, початкова доза квінаприлу має бути зменшена. З калієзберігаючими діуретиками (спіронолактоном, триамтереном або амілоридом), калієвими додатками або калієвмісними солями-замінниками, їх використовувати з обережністю і відповідним контролем калію у сироватці крові. У пацієнтів, що приймають винятково квінаприл, можуть збільшуватися рівні калію в сироватці крові. При супутньому введенні квінаприл може зменшувати гіпокаліємію, викликану тіазидними діуретиками. Може бути зниження терапевтичного ефекту квінаприлу при призначенні з НПЗ. Може підвищувати чутливість до інсуліну — призводити до гіпоглікемії у пацієнтів з ЦД, які застосовують інсулін або пероральні гіпоглікемічні препарати. |
| Кетамін | З барбітуратами та/або іншими ЛЗ для наркозу викликає подовження часу пробудження після наркозу. З антракурієм та тубокурарином може посилювати блокаду нервово-м’язової передачі, включаючи пригнічення дихання та апное. Використання галогенованих анестетиків може подовжити період напіввиведення кетаміну та збільшити час пробудження після наркозу. З галогенованими анестетиками може підвищити ризик розвитку брадикардії, гіпотензії або зниження серцевого викиду. З іншими ЛЗ, які знижують активність ЦНС (етанол, фенотіазини, антигістамінні ЛЗ або міорелаксанти) може посилювати пригнічення ЦНС та/або збільшувати ризик розвитку дихальної недостатності. Можлива потреба у зменшенні дози препарату при одночасному застосуванні снодійних, седативних та транквілізаторів. Він є антагоністом снодійного ефекту тіопенталу. У пацієнтів, які отримують терапію тиреоїдними гормонами, збільшується ризик підвищення АТ і тахікардії. З антигіпертензивними ЛЗ збільшує ризик розвитку гіпотензії. З амінофіліном (теофіліном) може знижуватись судомний поріг. Є дані про непередбачувані судоми м’язів розгиначів, які супроводжувались одночасним прийомом цих ЛЗ. |
| Кетоконазол | З рифампіцином та ізоніазидом знижується його концентрація у плазмі крові. З циклоспорином, непрямими антикоагулянтами та метилпреднізолоном може підвищувати концентрацію останніх у плазмі крові. Практичне значення цих взаємодій при лікуванні вагінальними супозиторіями невідоме. |
| Кетопрофен | Уникати з: іншими НПЗЗ і саліцилатами (включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2), з антикоагулянтами (гепарин, варфарин), з ЛЗ, що пригнічують агрегацію тромбоцитів (тиклопідин, клопідогрель) — через ризик ШК кровотеч/ульцерації; з препаратами літію, метотрексатом — підвищення їх концентрацій у плазмі крові. Обережно з: діуретиками — ризик нефротоксичності НПЗЗ (провести регідратацію перед призначенням кетопрофену і проводити ретельний моніторинг функції нирок під час лікування); інгібіторами АПФ та антагоністами ангіотензину ІІ — у пацієнтів із порушеною функцією нирок — ризик нефротоксичності з розвитком г. ниркової недостатності; з кортикостероїдами — ризик ШК виразкоутворення або кровотечі; з метотрексатом (дози нижче 15 мг/тиждень) — щотижня проводити моніторинг формених елементів крові; з пентоксифіліном — ризик кровотечі, проводити контроль стану згортальної системи крові. Може знижувати ефекти антигіпертензивних засобів (β-блокаторів, інгібіторів АПФ) та діуретиків. Разом із тромболітиками та СІЗЗС — ризик ШК кровотеч. З пробенецидом — ризик зменшення кліренсу кетопрофену з плазми крові. З іншими препаратами, що зв’язуються з білками: антикоагулянтами, сульфонамідами, гідантоїнами — корекція доз для запобігання підвищення рівня цих препаратів внаслідок конкуренції за зв’язування з білками плазми крові. Солі калію, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, НПЗЗ, гепарини (низькомолекулярні або нефракціоновані), циклоспорин, такролімус і триметоприм можуть спричинити гіперкаліємію. Посилює ефекти пероральних антидіабетичних і антиепілептичних засобів (фенітоїн). З серцевими глікозидами може спричинити загострення СН, знижувати швидкість гломерулярної фільтрації і підвищувати рівні глікозидів у плазмі крові. З циклоспорином, такролімусом — ризик нефротоксичності, особливо у пацієнтів літнього віку. З міфепристоном — зниження ефекту міфепристону, кетопрофен приймати через 8-12 днів після застосування міфепристону. |
| Кеторолак | З пентоксифіліном, антикоагулянтами і декстранами підвищує ризик кровотеч; з інгібіторами АПФ може підвищити ризик розвитку порушень функції нирок (особливо у хворих з гіповолемією); підвищує токсичність метотрексату, циклоспорину, гастротоксичність НПЗЗ і ГК; з солями літію можливе зменшення екскреції літію із сечею і підвищення його концентрації у плазмі крові; пробенецид підвищує його концентрацію у плазмі і подовжує період його напіввиведення. |
| Кетотифен | Може посилювати ефекти препаратів, які мають пригнічувальний вплив на ЦНС, антигістамінних засобів і алкоголю. З пероральними протидіабетичними ЛЗ — ризик розвитку оборотної тромбоцитопенії. З атропіном, засобами з атропіноподібною дією підвищується ризик виникнення побічних дій (затримка сечі, констипація, сухість у роті). |
| Кислота азелаїнова | Не описана. |
| Кислота алендронова | Кальцієві добавки, антациди та інші пероральні ЛЗ можуть перешкоджати його всмоктуванню; не приймати інші пероральні ЛЗ протягом півгодини. |
| Кислота амінокапронова | При застосуванні табл. можна поєднувати з вливанням р-ну глюкози, гідролізатів і протишокових р-нів. Ефект послаблюють антикоагулянти і антиагреганти прямої та непрямої дії. Спільне застосування з естрогенвмісними контрацептивами, фактором згортання крові ІХ підвищує ризик тромбоемболій. |
| Кислота аскорбінова | Зменшує токсичність сульфоніламідних ЛЗ, знижує дію гепарину та непрямих антикоагулянтів, сприяє засвоєнню заліза, підвищує всмоктування пеніциліну і тетрацикліну, посилює ефект побічної дії саліцилатів (ризик виникнення кристалурії); абсорбція знижується при застосуванні пероральних контрацептивів, вживанні фруктових або овочевих соків, лужного пиття; з дефероксаміном підвищує тканинну токсичність заліза, особливо у серцевому м’язі, що може призвести до декомпенсації системи кровообігу; великі дози зменшують ефективність трициклічних антидепресантів, нейролептиків — похідних фенотіазину, канальцеву реабсорбцію амфетаміну, підвищують виведення мексилетину нирками; підвищує загальний кліренс етанолу; препарати хінолінового ряду, кальцію хлорид, саліцилати, КС при тривалому застосуванні зменшують її запаси в організмі; сприяє всмоктуванню алюмінію в кишечнику, що враховувати при одночасному лікуванні антацидами, що містять алюміній; у високих впливає на резорбцію вітаміну В12; підсилює виділення оксалатів із сечею, підвищує ризик формування у сечі оксалатних каменів. |
| Кислота ацетилсаліцилова | Лікування ібупрофеном пацієнтів, з ризиком кардіоваскулярних захворювань — обмежує кардіопроотекторну дію ацетилсаліцилової к-ти. Антикоагулянти — підвищується ризик розвитку кровотечі. Застосування високих доз саліцилатів із НПЗЗ — підвищується ризик виникнення виразок і шлунково-кишкових кровотеч. З урикозуричними засобами: бензобромарон, пробенецид — знижує ефект виведення сечової кислоти. З дигоксином — концентрація останнього в плазмі підвищується. Високі дози АСК та пероральних антидіабетичних ЛЗ із групи похідних сульфонілсечовини або інсуліну — посилюється гіпоглікемічний ефект останніх. Діуретичні ЛЗ з високими дозами АСК — знижують фільтрацію клубочків. В період лікування КС — знижують рівень саліцилатів в крові та підвищують ризик передозування після закінчення лікування. З КС — підвищується ризик розвитку кровотечі ШКТ. АПФ у комбінації з високими дозами АСК — зниження фільтрації в клубочках та зниження антигіпертензивного ефекту. Витісняє вальпроєву кислоту зі зв’язку з протеїнами плазми, підвищуючи токсичність останньої. Етиловий спирт сприяє пошкодженню слизової оболонки ШКТ і пролонгує час кровотечі. |
| Кислота борна | Взаємодія не виявлена. |
| Кислота вальпроєва | Не рекомендований чи протипоказаний з ЛЗ, які можуть спричиняти судоми або знижувати судомний поріг: антидепресанти (іміпраміни, СІЗС), нейролептики (фенотіазини та бутирофенони), мефлохін, хлорохін, бупропріон, трамадол. Може потенціювати дію психотропних ЛЗ: нейролептиків, інгібіторів МАО, антидепресантів та бензодіазепінів. Протипоказаний з препаратами звіробою — ризик зниження концентрації протисудомного препарату у плазмі крові та зменшення його ефективності. З особливою обережністю з фенобарбіталом, може збільшувати концентрацію фенобарбіталу у плазмі крові, проводити клінічне спостереження за пацієнтом протягом перших 15 днів і негайне зменшення дози фенобарбіталу при появі ознак седації. Збільшує концентрацію примідону у плазмі та посилює його небажані ефекти. Зменшує загальну концентрацію фенітоїну у плазмі, проводити ретельний клінічний моніторинг. Може потенціювати токсичну дію карбамазепіну, проводити клінічний моніторинг, корегувати дозування. Не рекомендований з ламотриджином — може збільшуватися ризик виникнення побічних ефектів з боку шкіри (у разі необхідності застосування — знизити дозу ламотриджину). Може збільшувати концентрацію зидовудину у плазмі, підвищувати ризик виникнення токсичності зидовудину. Протиепілептичині засоби, які спричиняють індукцію ферментів (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін), зменшують його концентрацію у плазмі крові, дози корегувати залежно від клінічного ефекту та рівня препарату в крові. З обережністю з фелбаматом, циметидином, еритроміцином — підвищують його концентрацію у плазмі крові. Протипоказаний з мефлохіном — може викликати судоми. З ЛЗ, що мають високий ступінь зв’язування з білками плазми крові (саліцилати, фенілбутазон, жирні к-ти) — може призвести до збільшення концентрації вальпроату. З антикоагулянтами, які є антагоністами вітаміну К, контролювати протромбіновий час. З обережністю з клоназепамом. Не рекомендований з препаратами групи карбапенемів (паніпенем, меропенем, іміпенем) — знижують його концентрацію у плазмі крові, якщо лікування цими а/б уникнути неможливо, здійснювати моніторинг рівня вальпроату. З обережністю з рифампіцином, азтреонамом — знижують його концентрацію у крові, корекція дози вальпроату. З зидовудином — ризик посилення побічних дій зидовудину. З німодипіном — посилення гіпотензивного ефекту. З обережністю з топіроматом — ризик розвитку енцефалопатії та/або гіперамоніємії. Посилює седативний ефект алкоголю. Холістерамін може знижувати рівень засвоєння вальпроєвої к-ти. |
| Кислота гама-аміномасляна | З препаратами бензодіазепінового ряду (транквілізатори, протисудомні ЛЗ) та із седативними засобами (барбітурати) — взаємне посилення ефекту. Піридоксину гідрохлорид може посилювати дію препарату. З препаратами бензодіазепінового ряду кожну з лікарських речовин призначати у мінімальних або середніх ефективних дозах. |
| Кислота гіалуронова | З деякими місцевими анестетиками подовжує їх знеболювальний ефект. |
| Кислота етакринова | Петльові діуретики і алкоголь можуть посилювати гіпотензивний і/або діуретичний ефекти; лікування інгібіторами АПФ розпочинати під час тимчасової відміни діуретика або з найнижчих початкових доз, щоб уникнути тяжкої гіпотензії; може заміщати варфарин і кумарин у місцях зв’язування з білком і потенціювати дію антикоагулянта; НПЗЗ (індометацин) можуть протидіяти сечогінним засобам, натрійуретичним і гіпотензивним ефектам; може збільшувати ризик ототоксичності аміноглікозидів і деяких цефалоспоринів; уникати з літієм через зменшення ниркової екскреції і збільшення токсичності літію; може підвищувати ризик гіпокаліємії і шлункових кровотеч, спричинених лікуванням кортикостероїдами; цефалоспорин може збільшити її отоксичність; з препаратами дигіталісу може збільшитися токсична дія цих препаратів; знижується ефективність протидіабетичних ЛЗ при пероральному введенні; індометацин знижує ефективність етакринової к-ти. |
| Кислота золедронова | Концентрат не можна змішувати з р-нами д/інфузій, що містять кальцій або інші двовалентні катіони (лактатний р-н Рінгера). Обережно при одночасному застосуванні бісфосфонатів і аміноглікозидів, оскільки вони можуть виявляти адитивний вплив і рівень кальцію в сироватці крові може залишатися зниженим довше, ніж потрібно. Обережно при одночасному застосуванні бісфосфонатів і петльових діуретинів — ризик гіпокальціємії. Обережно при сумісному призначенні з потенційно нефротоксичними препаратами. Обережно при одночасному застосуванні з антиангіогенними — ризик остеонекрозу щелепи. |
| Кислота ібандронова | Продукти харчування, що містять кальцій та інші полівалентні катіони (алюміній, магній, залізо), в тому числі молоко, харчові добавки — порушення всмоктування препарату, вживати не раніше ніж ч/з 60 хв після прийому. Пепарати кальцію, антациди та деякі інші пероральні засоби, до складу яких входять полівалентні катіони (алюміній, магній, залізо) — порушення всмоктування ібандронової к-ти. Ранітидин при в/в введенні збільшує її біодоступність. Корекція дози ібандронової к-ти з блокаторами Н2-рецепторів чи іншими препаратами, що підвищують кислотність шлункового соку, не потрібна. З обережністю з аміноглікозидами, оскільки вони також знижують рівень кальцію в сироватці крові протягом тривалого часу. Увагу звернути на гіпомагніємію. |
| Кислота клодронова | Протипоказана з іншими бісфосфонатами. З НПЗЗ (диклофенак) ризик розвитку ниркової недостатності, іноді з летальним наслідком. З іншими ЛЗ, що знижують рівень кальцію (КС, фосфати, кальцитонін, мітраміцин та петльові діуретини), може потенціювати їх гіпокальціємічний ефект в залежності від типу пухлини та патофізіологічної ситуації. З аміноглікозидами — ризик розвитку гіпокальціємії. Підвищує концентрацію естрамустину у сироватці крові. У пацієнтів, які отримували лікування амінобісфосфонатами (золедронат і памідронат) — ризик розвитку остеонекрозу щелепи. Утворює слабкорозчинні комплекси з бівалентними катіонами, не вводити в/в з р-нами, що містять бівалентні катіони (р-н Рінгера). Табл./капс. не вживати з їжею та ЛЗ, що містять бівалентні катіони (антациди або препарати заліза). Сумісність концентрату для приготування р-ну д/інфузій при змішуванні з іншими ЛЗ або р-ми д/ін’єк. не вивчалася, тому концентрат розводять 9 мг/мл р-ном натрію хлориду або 5% р-ном глюкози. |
| Кислота кромогліциєва | З іншими місцевими офтальмологічними ЛЗ витримувати 15-хв інтервал між закапуваннями. |
| Кислота мефенамінова | Опіоїдні анальгетики, антитромботичні засоби, антагоністи вітаміну К, піридоксин, тіамін, похідні фенотіазину підсилюють дію мефенамінової кислоти; з метотрексатом підсилюються токсичні ефекти останнього; з варфарином підвищується ризик шлунково-кишкових кровотеч; з антацидами збільшуються максимальна концентрація мефенамінової кислоти в плазмі крові та площа під фармакокінетичною кривою концентрація/час. Одночасне застосування з іншими НПЗЗ підвищує ймовірність виникнення побічних явищ з боку ШКТ |
| Кислота мікофенолова | У пацієнтів з нирковою недостатністю сумісне застосування глюкуроніду мікофенолової кислоти (ГМФК) і ацикловіру може призводити до підвищення концентрації в плазмі обох препаратів; абсорбція мікофенолату натрію зменшується у разі призначення його у поєднанні з антацидами (що містять гідроксид магнію і алюмінію); не застосовувати з азатіоприном, їх сумісне застосування не досліджувалося. Холестирамін може знижувати ситемний вплив МФК. З обережністю застосовувати холестираміну у поєднанні з ЛЗ, що впливають на кишково-печінковий кровообіг, вони знижують ефективність мікофенолової к-ти. Живу вакцину не можно вводити пацієнтам з ослабленою імунною реакцією. Реакція антитіл на інші вакцини може ослаблюватися. |
| Кислота нікотинова | Потенціює дію серцевих глікозидів, особливо глікозидів наперстянки. Не змішувати в одному шприці з р-ном ціанокобаламіну, виникає різке посилення алергійності обох речовин і руйнування вітамінів іоном кобальту. З антитромботичними ЛЗ або ацетилсаліциловою кислотою ризик розвитку кровоточивості; з гіпотензивними ЛЗ — посилення артеріальної гіпотензії, з протидіабетичними ЛЗ — зменшення цукрознижувального ефекту останніх; з іншими гіполіпідемічними ЛЗ підвищує ризик розвитку токсичних ефектів препарату, посилює ефект спазмолітиків, з алкоголем може виникнути г. судинна недостатність; з метилдопою або блокаторами β-адренорецепторів -значне зниження АТ, знижує ефект пробенециду; несумісна з вітамінами В1, В12, В6, еуфіліном, саліцилатами, тетрацикліном, симпатоміметиками, гідрокортизоном. |
| Кислота памідронова | Прискорює зниження вмісту кальцію у сироватці крові. З протипухлинними засобами не супроводжується небажаними взаємодіями. Для розведення не можна застосовувати р-ни, які містять кальцій. Не застосовувати інші бісфосфонати разом з памідроновою кислотою. |
| Кислота пипемідинова | При тривалому застосуванні піпемідової к-ти пролонгується період напіввиведення теофіліну, тому у пацієнтів, які застосовують теофілін, частіше контролювати його рівень у сироватці крові. Хінолони підвищують сироваткову концентрацію кофеїну. Антациди (препарати алюмінію, магнію і кальцію) і сукральфат знижують всмоктування піпемідової к-ти, тому їх не призначати одночасно (інтервал між введеннями 2-3 год.). Може посилювати ефект варфарину, рифампіцину, циметидину. Одночасне застосування з НПЗЗ збільшує ризик виникнення судом. З аміноглікозидами — синергічний бактерицидний ефект. |
| Кислота саліцилова | Не поєднувати з пероральним застосуванням препаратів, які містять ацетилсаліцилову кислоту та інші НПЗЗ; не застосовувати разом з бензоїл-пероксидом і місцевими ретиноїдами; може посилити небажану дію метотрексату і гіпоглікемічну дію пероральних протидіабетичних препаратів похідних сульфонілсечовини; може підвищити проникність шкіри для інших ЛЗ для місцевого застосування і тим самим збільшити їх потрапляння в організм. |
| Кислота тіоктова | Може знижувати ефект цисплатину. З молекулами цукру утворює важкорозчинні комплексні сполуки. Не застосовувати разом з металами (препарати заліза, магнію). Якщо загальна денна доза ліпоєвої к-ти приймається за 30 хв. до сніданку, препарати заліза та магнію повинні бути застосовані під час обіду або увечері. Посилює дію інсуліну та пероральних гіпоглікемізуючих засобів. |
| Кислота транексамова | Несумісна з урокіназою, норадреналіном бітартратом, дезоксиепінефрином гідрохлоридом, метарміном бітартратом, дипіридамолом, діазепамом. Високоактивні протромбінові комплекси і антифібринолітичні агенти, антиінгібіторні коагуляційні комплекси не застосовувати одночасно з транексамовою кислотою. Уникати комбінації хлорпромазину і транексамової кислоти у пацієнтів із субарахноїдальним крововиливом. З обережністю застосовувати транексамову кислоту у пацієнтів, що приймають пероральні контрацептиви, так як підвищується ризик виникнення тромбозів. |
| Кислота урсодеоксихолева | Не застосовувати одночасно з колестираміном, колестиполом або антацидними ЛЗ, що містять гідроокис алюмінію та/або смектит, оскільки вони перешкоджають її поглинанню та ефективності. Якщо застосування ЛЗ, що містять одну з названих речовин, необхідне, їх потрібно приймати щонайменше за 2 години перед або через 2 години після прийому; можуть посилити поглинання циклоспорину з кишечнику. У пацієнтів, які лікуються циклоспорином, лікар має перевіряти концентрацію цієї речовини в крові і у разі необхідності коригувати дозу циклоспорину; можуть зменшувати поглинання ципрофлоксацину. Урсодезоксихолева кислота знижує максимальну концентрацію (Cmax) у плазмі крові і площу під кривою (AUC) для кальцієвого антагоніста нітрендипіну, індукує ензим цитохром Р450 3А, який метаболізує лікарські засоби. Отже, у випадках сумісного застосування лікарських продуктів, які метаболізуються за участю цього ферменту, потрібно бути особливо обережними і мати на увазі, що у разі необхідності, необхідно корегувати дозу. |
| Кислота фолієва | Її засвоєння зменшується з аналгетиками, протисудомними ЛЗ, антацидами, холестираміном, сульфаніламідами, а/б, цитостатиками. З хлорамфеніколом, неоміцином, поліміксинами, тетрациклінами її всмоктування знижується. Знижує ефект фенітоїну, примідону, ПАСК, сульфазоліну, гормональних контрацептивів для перорального застосування, хлорамфеніколу. |
| Кислота фузидова | Не описана. |
| Кладрибін | Не застосовувати з іншими мієлосупресивними ЛЗ. Одночасне введення нуклеозидних аналогів не рекомендується. Кортикостероїди підвищують ризик виникнення тяжких інфекцій, не застосовувати разом. Може виникати взаємодія з ліками, які впливають на процеси внутрішньоклітинного фосфорилювання, такими як противірусні засоби або з інгібіторами синтезу аденозину, не рекомендується їх одночасне застосування. |
| Кларитроміцин | Протипоказаний з: астемізолом, цизапридом, пімозидом, терфенадином (ризик подовження інтервалу QT та розвитку серцевих аритмій, шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків та піруетної шлуночкової тахікардії — torsades de pointes), алкалоїдами ріжків (ерготамін, дигідроерготамін — ризик ерготоксичності), інгібіторами ГМГ-КоА-редуктази (статини), що значною мірою метаболізуються CYP3A4 (ловастатин або симвастатин — ризик виникнення міопатії, включаючи рабдоміоліз; якщо одночасного застосування зі статинами уникнути неможливо, призначати найменшу зареєстровану дозу статину, можливе застосування статину, який не залежить від метаболізму CYP3A (флувастатину); з пероральним мідазоламом; з колхіцином, з тикагрелором або ранолазином. Індуктори CYP3A (рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал, препарати звіробою) можуть індукувати його метаболізм та знизити ефективність. З обережністю з триазолбензодіазепінами (триазолам, в/в мідазолам). З рифабутином — підвищення рівнів рифабутину та зниження рівнів кларитроміцину в сироватці крові та підвищення ризику появи увеїту. Може знадобитися зміна дози або застосування альтернативної терапії при одночасному прийомі з: ефавіренцом, невірапіном, рифампіцином, рифабутином і рифапентином — можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину. Дія кларитроміцину послаблювалась етравірином, для лікування МАС розглянути застосування альтернативних засобів. З ритонавіром, атазанавіром і саквінавіром — пригнічення метаболізму кларитроміцину. З хінідином або дизопірамідом — ризик розвитку піруетної шлуночкової тахікардії; проводити ЕКГ-моніторинг. З натеглінідом і репаглінідом може інгібувати ензим СYP3A, що може спричинити гіпоглікемію; моніторинг рівня глюкози. З препаратами, що метаболізуються CYP3A, може призвести до підвищення концентрації останнього в плазмі крові. ЛЗ або групи препаратів, які метаболізуються одним і тим же CYP3A-ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, силденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, триазолам і вінбластин. Подібний механізм взаємодії відмічений при застосуванні фенітоїну, теофіліну і вальпроату, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохрому Р450. Ймовірність збільшення плазмових концентрацій інгібіторів фосфодіестерази (силденафілу, тадалафілу і варденафілу), що може потребувати зменшення дози інгібіторів фосфодіестерази. Концентрації теофіліну або карбамазепіну збільшуються в плазмі крові. Зниження дози толтеродину. З обережністю з іншими ототоксичними засобами, особливо з аміноглікозидами. З дигоксином — контролювати концентрації дигоксину в сироватці крові. З зидовудином у ВіЛ-інфікованих пацієнтів — зниження рівноважних концентрацій зидовудину в сироватці крові, дотримуватися 4-год. інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину. Визначати рівні фенітоїну та вальпроату у сироватці крові при одночасному призначенні. Дози кларитроміцину, вищі 1000 мг/добу, не застосовувати з інгібіторами протеази. Через ризик АГ з обережністю з блокаторами кальцієвих каналів, що метаболізуються CYP3A4 (верапаміл, амлодипін, дилтіазем). З ітраконазолом пацієнти повинні перебувати під наглядом для виявлення проявів або с-мів підсиленого або пролонгованого фармакологічного ефекту. Для розчинення порошку для в/в застосування використовувати тільки початковий р-н — стерильну воду для ін’єкц. |
| Клемастин | Потенціює дію ЛЗ, що пригнічують ЦНС (снодійніх, інгібіторів МАО, трициклічних антидепресантів, анксіолітиків, опіоїдних аналгетиків та алкоголю). |
| Кліндаміцин | Антагонізм між кліндаміцином, еритроміцином та близькими за хімічним складом макролідами. Має властивості нейром’язового блокатора, може підсилювати дію інших нейром’язових блокаторів. Інформація щодо одночасного застосування з іншими інтравагінальними препаратами відсутня, таке застосування не рекомендоване. При приготуванні р-ну для інфуз. пам’ятати, що він фізично сумісний з р-ми, які містять хлорид натрію, глюкозу, калій, а також вітаміни групи В у звичайних клінічних дозах і а/б цефалотин, канаміцин, гентаміцин, пеніцилін або карбеніцилін. Р-н для інфуз. несумісний з ампіциліном натрію, натрію фенітоїном, барбітуратами, амінофіліном, кальцію глюконатом, магнезії сульфатом, натрію цефтріаксоном і ципрофлоксацином. |
| Клобетазол | Взаємодія не описана. |
| Клозапін | Протипоказаний з препаратами, які можуть спричинити виникнення агранулоцитозу та з депо-нейролептиками. Не застосовувати з іншими ЛЗ, що мають відомий потенціал пригнічення функцій кісткового мозку: карбамазепін, хлорамфенікол, сульфаніламіди (ко-тримоксазол), піразолонові аналгетики (фенілбутазон), пеніциламін, цитостатичні засоби та ін’єкції антипсихотичних засобів тривалої дії — збільшення ризику та/або тяжкості пригнічення функцій кісткового мозку. З обережністю з бензодіазепінами — ризик розвитку судинного колапсу, що може призвести до зупинки серця та/або дихання. З антихолінергічними ЛЗ — спостерігати за пацієнтами щодо розвитку антихолінергічних побічних ефектів (запорів), особливо при застосуванні для контролю гіперсалівації, оскільки клозапін потенціює дію цих препаратів через адитивну антихолінергічну активність. З антигіпертензивними ЛЗ може потенціювати гіпотензивну дію у зв’язку з його симпатоміметичними антагоністичними ефектами, попередити пацієнтів про ризик розвитку артеріальної гіпотензії, особливо в період початкового підбору дози препарату. З алкоголем, інгібіторами МАО, препаратами, що пригнічують функції ЦНС, у т.ч. з наркотичними засобами та бензодіазепінами — посилення впливу на ЦНС, адитивне пригнічення функцій ЦНС, а також порушення когнітивної та моторної функцій. З речовинами, що високо зв’язуються з білками (варфарин або дигоксин) — збільшення концентрацій цих речовин у плазмі крові за рахунок витіснення їх з місць зв’язування з білками плазми крові. З фенітоїном — зниження концентрацій клозапіну в плазмі крові. З препаратами літію — ризик розвитку ЗНС. З речовинами, що індукують CYP1A2 (омепразол) — зниження рівнів клозапіну. З речовинами, що пригнічують CYP1A2 (флувоксамін, кофеїн, ципрофлоксацин) — підвищення рівнів клозапіну. |
| Кломіпрамін | Не призначати з антиаритмічними ЛЗ (гінідин та пропафенон), які потенціюють інгібіцію CYP2D6. Протипоказано з інгібіторами МАО (моклобемід), не призначати протягом щонайменше 2 тижнів після відміни інгібіторів МАО (ризик розвитку гіпертонічного кризу, гіперпірексії, міоклонусу, ажиатації, генералізованих судом, делірію і коми). СІЗЗС (флуоксетин, пароксетин,серталін, флувоксамін) збільшують концентрації кломіпраміну у плазмі крові, це може призвести до посилення дії на серотонінову систему (с-м серотоніну). З нейролептиками (фенотіазинами) може призвести до збільшення кломіпраміну у плазмі крові, зниження судомного порогу та нападів. З тіоризадином — тяжкі серцеві аритмії. З тербінафіном корегувати дозу кломіпраміну ч/з акумуляцію кломіпраміну та його N-деметильованих метаболітів. З антагоністами гістамін2 (Н2)-рецепторів (циметидином) зменшити дозу кломіпраміну ч/з ризик підвищення його концентрації в сироватці крові. З пероральними контрацептивами (етинілестрадіол, естроген) контроль за терапевтичними р-ціями трициклічних антидепресантів. З метилфенідатом (риталін) підвищується концентрація трициклічних антидепресантів, корегувати дозу кломіпраміну. Може посилювати антикоагулянтну дію кумаринів (варфарину), моніторинг протромбіну у плазмі крові; з препаратами-індукторами цитохрому Р450 (рифампіцин; протисудомні ЛЗ — барбітурати, карбамазепін, фенобарбітал та фенітоїн; нікотин/інші компоненти, цигарковий дим) може посилюватись метаболізм та знижуватись ефективність кломіпраміну; може знижувати або повністю усувати антигіпертензивну дію гуанетидину, бетанідину, резерпіну, клонідину та α-метилдопи, застосовувати ЛЗ іншого типу (вазодилататори, β-адреноблокатори); може посилювати антихолінергічну дію ряду засобів (фенотіазинів, антипаркінсонічних, антигістамінних препаратів, атропіну, біперидену) на орган зору, ЦНС, кишечник і сечовий міхур, ризик розвитку гіпертермії; посилює дію алкоголю та ін. засобів, що чинять пригнічувальну дію на ЦНС (напр. опіатів, барбітуратів, бензодіазепінів або засобів для центральних анестетиків); з діуретиками може призвести до гіпокаліємії, яка збільшує ризик подовження інтервалу QTс та тріпотіння-мерехтіння шлуночків; може посилювати дію на ССС адреналіну, норадреналіну, ізопреналіну, ефедрину та фенілефрину (у тому числі й тоді, коли ці речовини входять до складу місцевих анестетиків). |
| Кломіфен | Не встановлена. |
| Клоназепам | Його депресивну дію на ЦНС посилюють усі препарати з подібною дією — барбітурати, препарати, які знижують АТ крові центральної дії, нейролептики, антидепресанти, протисудомні препарати, наркотичні анальгетики, етиловий спирт. Алкоголь (навіть у незначних дозах) провокує розвиток пригнічувального впливу на ЦНС та виникнення парадоксальних р-цій: епілептичні напади, психомоторне збудження, агресивну поведінку або стан патологічного сп’яніння. Інгібітори печінкових ферментів знижують кліренс клоназепаму і посилюють його дію, а індуктори — навпаки. З фенітоїном або примідоном може відбуватись підвищення концентрації обох речовин у сироватці крові. З анестетиками, м’язовими релаксантами може призводити до взаємного потенціювання ефектів препаратів. Паління тютюну послаблює дію препарату. |
| Клонідин | Не рекомендується з антиаритмічними ЛЗ, антагоністами кальцію, вазодилататорами, антидепресантами, похідними фенотіазину, наркотичними аналгетиками, норадреналіном, резерпіном, серцевими глікозидами, пероральними гіпоглікемічними засобами, антацидами. Потенціювання ефекту клонідину з іншими антигіпертензивними (вазодилататорами, сечогінними засобами, блокаторами β-адренорецепторів) та антигістамінними ЛЗ, фенфлураміном. Послаблення його дії при прийомі з трициклічними антидепресантами, анорексигенними, симпатоміметичними, НПЗЗ і ніфедипіном. β-адреноблокатори сприяють підвищенню АТ при раптовій відміні клонідину. З β-блокаторами та/або серцевими глікозидами підвищується ризик розвитку брадикардії та АВ-блокади. Підсилює дію ЛЗ, які пригнічують ЦНС, та етанолмістких препаратів. Ніфедипін зменшує гіпотензивний ефект клонідину. З атенололом, пропранололом розвивається адитивний гіпотензивний ефект, седативна дія і сухість у роті. Може знижувати ефективність леводопи і пірибедилу у пацієнтів з хворобою Паркінсона. Може підвищувати концентрацію циклоспорину, а також концентрацію глюкози в крові за рахунок зниження секреції інсуліну, що необхідно враховувати при одночасному застосуванні з інсуліном. Не призначати з α-адреноблокаторами. |
| Клопідогрель | З варфарином не рекомендується, може посилити інтенсивність кровотечі. З обережністю пацієнтам, які отримують інгібітори глікопротеїнових рецепторів ІІb/IIIа. Ацетилсаліцилова к-та не змінює його інгібіторну дію на агрегацію тромбоцитів, він посилює дію АСК на агрегацію тромбоцитів, індуковану колагеном. Можлива фармакодинамічна взаємодія з ацетилсаліциловою к-тою з підвищенням ризику кровотечі. Не потребує корекції дози гепарину, не змінює дію гепарину на коагуляцію. Можлива фармакодинамічна взаємодія з гепарином із підвищенням ризику кровотечі. З напроксеном збільшує кількість прихованих кровотеч ШКТ. Може підвищувати рівні в плазмі фенітоїну і толбутаміду та НПЗП. Фенітоїн і толбутамід можна застосовувати. |
| Клотримазол | При вагінальному введенні може пригнічувати дію протигрибкових а/б місцевого застосування; з латексними контрацептивами може спричинити пошкодження останніх, тому ефективність даних контрацептивів може знижуватись; використання клотримазолу, що застосовується вагінально, та такролімусу перорально або сіролімусом призводить до підвищення рівня такролімусу у плазмі крові. |
| Клофазимін | ЛЗ з ототоксичними та нефротоксичними властивостями — підвищує їх токсичність. При розвитку запальних реакцій, пов’язаних з лепрою, у пацієнтів, які одночасно застосовують дапсон, продовжувати терапію обома препаратами. Комбінація рифампіцин — клофазимін знижує абсорбцію рифампіцину у хворих на лепру, подовжує час досягнення пікової концентрації і період напіввиведення. У пацієнтів, які отримують високі дози клофазиміну (300 мг/добу) та ізоніазиду (300 мг/добу), відзначали підвищення концентрації клофазиміну в плазмі та сечі і в той же час зниження концентрації препарату в шкірі. |
| Колістим | Уникати з іншими ЛЗ, що мають нейротоксичний та/або нефротоксичний ефект (а/б групи аміноглікозидів, такі як гентаміцин, амікацин, нетілміцин та тобраміцин). З а/б групи цефалоспоринів може збільшуватися ризик нефротоксичності. З обережністю з нейром’язовими блокаторами та діетиловим ефіром. |
| Корглікон | З ефедрину гідрохлоридом, адреналіну гідрохлоридом, норадреналіну гідротартратом, селективними β-адреноміметичними засобами може спричинити виникнення аритмії. З аміназином та іншими фенотіазиновими похідними — дія серцевих глікозидів зменшується. З антихолінестеразними ЛЗ — брадикардія посилюється. При гіпокаліємії внаслідок тривалого лікування ГКС — можливе збільшення небажаних ефектів корглікону. З діуретичними ЛЗ (спричиняють гіпокаліємію і гіпомагніємію, збільшують концентрацію іонів кальцію в крові) дія корглікону посилюється. З препаратами калію — небажані ефекти серцевих глікозидів зменшуються. Парентеральне застосування препаратів кальцію небезпечне, кардіотоксичні ефекти (аритмії серця) посилюються. К-ти етилендиамінтетраоцтової динатрієва сіль — зниження ефективності та токсичності серцевих глікозидів. Дія серцевих глікозидів під впливом кортикотропіну може посилюватися. Препарати кофеїну або теофіліну можуть виникати аритмії. Не призначати натрію аденозинотрифосфат з серцевими глікозидами. При гіпервітамінозі, спричиненому ергокальциферолом — посилення дії серцевих глікозидів, обумовлене розвитком гіперкальціємії. Комбінація фентанілу та серцевих глікозидів може стати причиною гіпотензії. Зменшення видiлення нирками серцевих глікозидів пiд впливом парацетамолу. |
| Кофеїн-бензоат натрію | З α- та β-адреноміметиками, аналгетиками-антипіретиками, клозапіном, похідними ксантину, психостимулювальними засобами, серцевими глікозидами, тиреотропними засобами — посилення ефектів вищезазначених ЛЗ; з анксіолітиками, опіоїдними аналгетиками, снодійними та седативними засобами — послаблення ефектів вищезазначених ЛЗ; з антиаритмічними ЛЗ (мексилетин), гормональними пероральними контрацептивами, дисульфірамом, еноксацином, еритроміцином, ізоніазидом, метоксаленом, норфлоксацином, офлоксацином, циметидином, ципрофлоксацином — посилення ефектів кофеїну; з антидепресантами, барбітуратами, β-адреноблокаторами, примідоном, протисудомними ЛЗ (похідні гідантоїну, фенітоїн), холестераміном, холінолітиками, — послаблення ефектів кофеїну; з ЛЗ, що стимулюють ЦНС, напоями, що містять кофеїн — надмірна стимуляція ЦНС; з інгібіторами МАО, прокарбазином, фуразолідоном — небезпечні аритмії серця або виражене підвищення АТ; з ерготаміном — посилення всмоктування останнього з травного тракту; з препаратами кальцію — послаблення всмоктування останніх зі ШКТ; з препаратами літію — посилення виведення останніх із сечею; з нікотином — посилення виведення кофеїну із сечею. Збільшує концентрацію 5-гідроксиіндолоцтової к-ти при її визначенні у сечі. Збільшує концентрацію катехоламінів та ванілілмигдалевої к-ти, що може призвести до хибно-позитивних результатів тестів при діагностиці феохромоцитоми та нейробластоми. Не застосувати під час проведення тестів. Може призвести до хибних результатів визначення концентрації уратів у сироватці крові методом Bittner. Антагоніст аденозину. |
| Ксантинолу нікотинат | Не призначати разом з блокаторами β-адренорецепторiв, iнгiбiторами МАО, ганглiоблокаторами, симпатолiтиками i строфантином. При поєднанні з серцевими глікозидами підвищується ризик розвитку брадикардії та аритмії. Підсилює антикоагулянтний ефект гепарину, стрептокінази, фібринолізину. |
| Ксенон | Засоби для інгаляційної анестезії, наркотичні аналгетики, транквілізатори, нейролептики, антигістамінні засоби посилюють дію препарату. |
| Ксилометазолін | З інгібіторами МАО транілципрамінового типу або трициклічними антидепресантами, та препаратами, що підвищують АТ, може призводити до АГ ч/з вплив цих засобів на ССС. |
| Лактулоза | Ч/з зниження рН кишечнику лактулозою, ліки, вивільнення яких залежить від рН кишечнику, можуть бути інактивовані. |
| Ламівудин | Не застосовувати з залцитабіном. Враховувати можливість взаємодії, коли основним шляхом виведення є активна ниркова секреція за участю органічної катіонної транспортної системи (триметоприм). |
| Ламотриджин | Вальпроат пригнічує печінкові ферменти, пригнічує його глюкуронізацію та знижує метаболізм. ЛЗ, які значно індукують печінкові ферменти, індукують глюкуронізацію ламотриджину: карбамазепін, фенітоїн, примідон, фенобарбітал, рифампіцин, лопінавір/ритонавір, атазановір/ритонавір, комбінація етинілестрадіол/левоноргестрел. Фенітоїн, карбамазепін, фенобарбітал і примідон індукують метаболізм його глюкуронізації та прискорюють метаболізм. З карбамазепіном ризик розвитку побічних явищ з боку ЦНС. ЛЗ, які не пригнічують та не індукують печінкові ферменти: літій, бупропіон, оланзапін, окскарбазепін, фелбамат, габапентин, леветирацетам, прегабалін, топірамат, зонізамід, арипіпразол. На формування первинного метаболіту ламотриджину, 2-N-глюкуроніду, мінімально можуть впливати амітриптилін, бупропіон, клоназепам, флуоксетин, галоперидол або лоразепам. Етинілестрадіол 30 мкг/левоноргестрел 150 мкг, збільшує виведення ламотриджину в 2 рази. З рифампіцином, збільшувався рівень виведення та зменшувався період напіврозпаду ламотриджину. Лопінавір/ритонавір вдвічі знижують плазмову концентрацію ламотриджину шляхом індукції глюкуронізації, дотримуватись режиму терапії, рекомендованого при застосуванні ламотриджину та індукторів глюкуронізації. Атазанавір/ритонавір зменшують AUC та Cmax ламотриджину у плазмі крові. Впливає на хибнопозитивні показники при визначенні фенциклидину. |
| Ланреотид | Збільшувати пероральну дозу циклоспорину, постійно контролюючи його рівень у крові, та знизити дози циклоспорину після закінчення лікування ланреотидом. Інсулін, глітазони, репаглінід, препарати сульфонілсечовини: ризик гіпоглікемії та гіперглікемії: зниження потреби в лікуванні діабету після зниження або підвищення секреції ендогенного глюкагону. З ЛЗ, що індукують брадикардію (β-блокатори) може спричинити адиктивний ефект на дещо знижений ритм серцевих скорочень, викликаних ланреотидом. Одночасне введення аналогів соматостатину може збільшити доступність бромокриптину. |
| Лансопразол | Антациди й сукральфати можуть зменшувати його біодоступність, їх приймати не раніше, ніж ч/з 1 год після лансопразолу; уповільнює виведення діазепаму, фенітоїну, непрямих антикоагулянтів; знижує кліренс теофіліну; знижує всмоктування ампіциліну, дигоксину, кетоконазолу, ціанокобаламіну, препаратів солей заліза; протипоказаний з атазанавіром (знижує концентрацію атазанавіру); може підвищувати у плазмі крові концентрацію препаратів, що метаболізуються CYP3А4 (варфарин, антипірин, індометацин, ібупрофен, фенітоїн, пропранолол, преднізолон, діазепам, кларитроміцин чи терфенадин); ЛЗ, що пригнічують CYP2С19 (флувоксамін) — призводить до значного підвищення (у 4 рази) концентрації лансопразолу у плазмі крові (корекція дози лансопразолу); ЛЗ, що індукують CYP2С19 та CYP3А4 (рифампіцин, трава звіробою): можуть знизити його концентрацію у плазмі крові (корекція дози; лансопразол спричиняє тривале пригнічення шлункової секреції, можливий його вплив на біодоступність препаратів, для яких при всмоктуванні значення рН є важливим (кетоконазол, ітраконазол, ефіри ампіциліну, солі заліза, дигоксин); може підвищувати концентрацію такролімусу у плазмі крові, особливо у пацієнтів, яким проводили трансплантацію. |
| Лапатиніб | З кетоконазолом, ітраконазолом дотримуватись обережності, дозу зменшити до 500 мг/добу. З рифампіцином, карбамазепіном або фенітоїном дотримуватись обережності; дозу поступово збільшувати з 1250 мг/добу до 4500 мг/добу, базуючись на переносимості; у разі припинення застосування сильного CYP3A індуктора лише приблизно ч/з 2 тижні можна зменшити дозу лапатинібу до рекомендованої; уникати з препаратами з вузьким терапевтичним індексом, що є субстратами для CYP3A4 або CYP2С8; може впливати на фармакокінетику дигоксину, топотекану, розувастину. |
| Латанопрост | Точні доказові дані про взаємодію з іншими ЛЗ відсутні. Одночасне застосування двох або більше простагландинів, аналогів простагландинів або похідних простагландинів не рекомендується. |
| Лацидипін | З іншими гіпотензивними засобами (діуретиками, β-блокаторами та інгібіторами АПФ) — може посилювати гіпотензивний ефект. Його рівень у плазмі можна збільшити застосуванням з циметидином. З обережністю хворим з вродженим або набутим подовженням інтервалу QT. З обережністю з ЛЗ, що подовжують інтервал QT(антиаритмічні препарати І та ІІІ класу, трициклічні антидепресанти, деякі ЛЗ для лікування психічних розладів, а/б (еритроміцин) та деякі антигістамінні: терфенадин). Після трансплантації нирок, які лікуються циклоспоринами, може підвищувати швидкість потоку плазми ч/з нирки та клубочкову фільтрацію, що зменшуються під дією циклоспоринів. |
| Левамізол | Із спиртними напоями — дисульфірамоподібні симптоми. З обережністю з препаратами, які впливають на кровотворення. З кумариноподібними антикоагулянтами протромбіновий час може збільшитись. Збільшує рівень фенітоїну в крові. Не застосовувати з ліпофільними препаратами (тетрахлорметан, тетрахлоретилен, олія хеноподії, хлороформ або ефір) — токсичність левамізолу може посилитися. |
| Леводропропізин | З седативними ЛЗ можливе підсилення депресивного впливу на ЦНС. |
| Левомепромазин | Протипоказаний з гіпотензивними ЛЗ — ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії, з інгібіторами МАО — посилюються його побічні ефекти. З обережністю з антихолінергічними ЛЗ (трициклічні антидепресанти, Н1-антигістаміни, деякі антипаркінсонічні засоби, атропін, скополамін, сукцинілхолін) може посилюватися антихолінергічний ефект (паралітична кишкова непрохідність, затримка сечі, глаукома) та екстрапірамідальні побічні явища. Із три/тетрациклічними антидепресантами — подовження і посилення седативного та антихолінергічного ефектів, збільшення ризику розвитку злоякісного нейролептичного с-му. З депресантами ЦНС (наркотичні засоби, засоби для загальної анестезії, анксіолітики, седативно-снодійні засоби, транквілізатори, трициклічні антидепресанти, нейролептики) — посилюється дія на ЦНС. Послаблює стимулюючу дію стимуляторів ЦНС (похідні амфетаміну). Протипаркінсонічний ефект леводопи різко знижується через антагоністичну взаємодію. З пероральними антидіабетичними ЛЗ ефективність останніх зменшується і може розвинутися гіперглікемія. З ЛЗ, що подовжують інтервал QT (деякі антиаритмічні засоби класів ІА і ІІІ, макролідні а/б, деякі азолові протигрибкові ЛЗ, цизаприд, деякі антидепресанти, антигістамінні ЛЗ, діуретики з гіпокаліємічною дією), може спричинити адитивну дію і збільшити частоту випадків аритмій. З дилевалолом (або іншими β-блокаторами) посилюються ефекти обох, дозу 1-го з них або обох зменшити. З ЛЗ з фотосенсибілізуючою дією — підвищення фотосенсибілізації. Уникати алкоголю та ЛЗ, що містять алкоголь, через посилення пригнічувального впливу на ЦНС. З вітаміном С зменшується авітаміноз, пов’язаний з прийомом левомепромазину. Уникати з пропафеноном, він пригнічує метаболізм левомепромазину. |
| Левоноргестрел | Його метаболізм активізується з індукторами печінкових ферментів. Можуть знижувати ефективність левоноргестрелвмісних препаратів: барбітурати (включаючи примідон), фенітоїн, карбамазепін, рослинні препарати, що містять звіробій (Hypericum perforatum), рифампіцин, ритонавір, рафібутин, гризеофульвін. Жінки, які отримують ці препарати, мають звернутися за рекомендаціями до лікаря. ЛЗ, що містять левоноргестрел, можуть викликати підвищення токсичності циклоспорину у зв’язку з можливим пригніченням метаболізму циклоспорину. |
| Левотироксин натрію | Може знижувати ефект антидіабетичних ЛЗ. Посилює дію антикоагулянтів, що збільшує ризик крововиливів, проводити лабораторний контроль показників коагуляції та при необхідності зменшити добову дозу антикоагулянтів. Інгібітори протеази (ритонавір, індинавір, лопінавір) можуть впливати на дію левотироксину. Холестирамін, колестипол гальмують його всмоктування, приймати за 4-5 год. перед прийомом таких препаратів. Препарати, що містять алюміній (антациди, сукральфат), залізо та карбонат кальцію, можуть знижувати його ефект. Саліцилати, дикумарол, фуросемід у високих дозах (250 мг), клофібрат та інші речовини можуть витісняти його із зв’язків з білками плазми крові, що призводить до підвищення фракції fT4. Севеламер може зменшувати його всмоктування. Інгібітори тирозинкінази (іматиніб, сунітініб) можуть знижувати його ефективність. Пропілтіоурацил, глюкокортикоїди, β-симпатолітики, аміодарон та препарати, що містять йод, пригнічують периферичні перетворення Т4 в Т3. Сертралін, хлорохін/прогуаніл знижують його ефективність та підвищують рівень лабораторних показників ТТГ в сироватці крові. Ферменти, індуковані ЛЗ (барбітурати, карбамазепін) можуть підвищувати печінковий кліренс левотироксину. Жінки, які приймають контрацептиви, що містять естрогени, а також жінки постклімактеричного віку, які приймають гормонозамісні препарати, можуть потребувати більш високих доз левотироксину. ЛЗ, які містять сою, можуть пригнічувати його кишкову абсорбцію. |
| Левофлоксацин | Можливе суттєве зниження судомного порогу з теофіліном, НПЗЗ та іншими агентами, які зменшують судомний поріг. Пробенецид та циметидин статистично достовірно впливають на виведення левофлоксацину. Нирковий кліренс левофлоксацину знижується у присутності циметидину на 24% та пробенециду на 34%. Період напіввиведення циклоспорину збільшується на 33%. З антагоністами вітаміну К (варфарин) здійснювати контроль показників коагуляції. З обережністю пацієнтам, які отримують ЛЗ, відомі своєю здатністю подовжувати інтервал QT (протиаритмічні засоби класу ІА та ІІІ, трициклічні антидепресанти та макроліди). |
| Лейпрорелін | Взаємодія не виявлена. |
| Ленограстим | Зважаючи на чутливість мієлоїдних клітин, що швидко діляться, до цитотоксичної хіміотерапії, призначати впродовж 24 год. до проведення хіміотерапії і 24 год. після її завершення не рекомендується. Можливі взаємодії з іншими гемопоетичними факторами росту і цитокінами не вивчалися. |
| Лерканідипін | З кетоконазолом — концентрація лерканідипіну в плазмі значно підвищується. Уникати з кетоконазолом, ітраконазолом, ритонавіром, еритроміцином або тролеандоміцином. З циклоспорином призводить до збільшення концентрації лерканідипіну в плазмі, не застосовувати. Його метаболізм уповільнюється при прийомі із соком грейпфрута, не запивати. Обережно з терфенадином, астемізолом, антиаритмічними препаратами ІІІ класу (аміодарон, квінідин). З протисудомними ЛЗ (фенітоїн, карбамазепін), з рифампіцином — зменшення його біодоступності і зменшення його антигіпертензивної дії. З метопрололом — зменшення його біодоступності, корекція дози. Можна призначати з β-адреноблокаторами, коригування дозування. З дигоксином — ретельніше контролювати щодо ознак інтоксикації дигоксином. Можна призначати з діуретиками та інгібіторами АПФ. Уникати алкоголю — може підсилювати дію вазодилатуючих антигіпертензивних ЛЗ. |
| Летрозол | Клінічно значущі взаємодії з ізоферментами малоймовірні. |
| Лефлуномід | Посилення побічних явищ — у випадках нещодавнього попереднього, одночасного застосування гепатотоксичних або гематотоксичних препаратів, при застосуванні цих препаратів після лікування лефлуномідом без урахування періоду, необхідного для цілковитої елімінації препарату з організму. Застосування холестираміну, активованого вугілля — швидке та значне зменшення концентрації активного метаболіту лефлуноміду. З метотрексатом — підвищення рівня печінкових ферментів. Збільшення протромбінового часу — з варфарином. Інгібує активність фенітоїн, толбутамід, варварин і фенопрокумон. Вакцинація живими вакцинами не рекомендована. |
| Лідокаїн | З хлорпромазином, петидином, бупівакаїном, хінідином, дизопірамідом, амітриптиліном, іміпраміном, нотриптиліном концентрація лідокаїну у плазмі крові знижується. Антиаритмічні ЛЗ (у т.ч. аміодарон, верапаміл, дизопірамід, аймалін) — посилюється кардіодепресивна дія (подовження інтервалу QT та можливий розвиток AV-блокади або фібриляції шлуночків); з аміодароном — розвиток судом. Новокаїн, новокаїнамід, прокаїнамід — збудження ЦНС, марення, галюцинації. Курареподібні препарати — посилюється міорелаксація (параліч дихальних м’язів). Етанол посилює пригнічувальну дію на дихання. Вазоконстриктори (епінефрин, метоксамін, фенілефрин) сприяють уповільненню всмоктування лідокаїну і пролонгують дію останнього. Циметидин знижує його печінковий кліренс (зниження внаслідок інгібування мікросомального окислення), підвищує його концентрацію і ризик розвитку токсичних ефектів, має синергичний ефект. Гуанадрель, гуанетидин, мікамаламін, триметафан — при застосуванні для спінальної та епідуральної анестезії підвищується ризик вираженої артеріальної гіпотензії і брадикардії. β-адреноблокатори (пропранолол, метопронол) уповільнюють його метаболізм у печінці, посилюють його ефекти (у т.ч. токсичні) і підвищують ризик розвитку брадикардії та артеріальної гіпотензії. З β-адреноблокаторами зменшувати його дозу. β-адреноблокатори мають синергічний ефект; відбувається інгібуючий вплив на серцеву провідність, що може привести до підвищення скоротливості міокарда. Серцеві глікозиди послаблюють кардіотонічний ефект. Снодійні або седативні ЛЗ — посилення їх пригнічувальної дії на ЦНС. Посилюється аналгезуючий ефект наркотичних аналгетиків (морфін), пригнічення дихання. Інгібітори МАО (фуразолідон, прокарбазин, селегілін) — підвищується ризик розвитку артеріальної гіпотензії і пролонгується місцевоанестезуюча дія. У період лікування інгібіторами МАО не застосовувати його парентерально. Антикоагулянти (у т.ч. ардепарин, далтепарин, данапароїд, енотоксапарин, гепарин, варфарин) збільшують ризик розвитку кровотеч. Засоби для наркозу — посилюється пригнічувальна дія на дихальний центр засобів для наркозу (гексобарбітал, тіопентал натрію в/в). Поліміксин В — контроль функції дихання. Рифампіцин — можливе зниження концентрації останнього в крові. Пропафенон — збільшення тривалості і підвищення тяжкості побічних ефектів з боку ЦНС. Преніламін — ризик розвитку шлуночкової аритмії типу «пірует». Протисудомні ЛЗ, барбітурати (фенобарбітал) — можливе прискорення його метаболізму у печінці, зниження концентрації у крові, посилення кардіодепресивного ефекту. Ізадрин, глюкагон — підвищується його кліренс. Норепінефрин, мексилетин — знижується його кліренс (посилюється токсичність); зменшується печінковий кровотік. Ацетазоламід, тіазидні і петльові діуретики зменшують його ефект у результаті гіпокаліємії. Мідазолам — підвищує його концентрацію у плазмі крові. Посилюється дія препаратів, що зумовлюють блокаду нервово-м’язової передачі, вони зменшують провідність нервових імпульсів. Норадреналін — має синергичний ефект. При ацидозі концентрація вільного лідокаїну у плазмі крові збільшується й існує ризик розвитку токсичних З іншими антиаритмічними ЛЗ (антагоністи кальцію), відбувається інгібуючий вплив на серцеву провідність, що може призвести до підвищення скоротливості міокарда. ЛЗ, що впливають на печінковий метаболізм та мікросомальну індукцію ферментів (фенітоїн), можуть знижувати його ефективність. З міорелаксантами (суксаметоній) синергічний ефект. З обережністю з діазепамом. Для всіх видів ін’єкційного знеболювання можливе поєднання з епіефрином (1:50000-1:100000; готувати extempore, додавати 1 крап. 0,1% р-ну епінефрину на 5-10 мл р-ну лідокаїну), за винятком випадків, коли системна дія, яку чинить епінефрин, небажана — підвищена чутливість до епінефрину, АГ, ЦД, глаукома або потрібна короткочасна анестезуюча дія. Епінефрин сприяє уповільненню всмоктування лідокаїну і пролонгує його дію. |
| Лізин | Можливе призначення інших ЛЗ за відповідними показаннями (протизапальних, анальгетиків, антимікробних); не застосовувати з аміноглікозидами, може підвищувати їх нефротоксичність. У випадку тривалої терапії антикоагулянтами, яка проводилася перед призначенням лізину або при необхідності одночасного застосування проводити корекцію дози останніх (знижувати дозу) та контролювати протромбіновий індекс. Зв’язування препарату з білками плазми утруднюється при застосуванні а/б цефалоспоринового ряду, що може підвищувати концентрацію вільного есцину в крові з ризиком розвитку побічних ефектів останнього. |
| Лізиноприл | З діуретиками — підвищення антигіпертензивного ефекту. Інгібітори АПФ сповільнюють виведення калію, спричинине діуретичними засобами. Калійзберігаючі діуретики типу спіронолактону, триамтерену, амілориду, препарати калію та харчові добавки, що містять калій, можуть підвищувати рівень сироваткового калію. Знеболюючі й протизапальні засоби можуть послабляти гіпотензивний ефект. Терапія літієм та іншими засобами, що прискорюють елімінацію натрію, може призвести до уповільнення виведення літію. Потенціює ефект алкоголю. Алкоголь підвищує АТ, знижуючи ефект інгібіторів АПФ. Анестетики, наркотичні та снодійні засоби потенціюють зниження АТ (анестезіолог повинен бути попереджений про терапію лізиноприлом). Симпатоміметичні засоби можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. З алопуринолом, препаратами, що пригнічують захисну реакцію організму (цитостатиків, імунодепресантів, СКС) і прокаїнамідом — ризик розвитку лейкопенії. Пероральні антидіабетичні засоби (похідні сульфонілсечовини, бігуаніди) та інсулін — спроможниий підвищувати цукрознижуючий ефект антидіабетичних засобів, особливо протягом першого тижня сумісної терапії. Антацидні засоби — можуть знижувати біодоступність інгібіторів АПФ. Натрію хлорид знижує гіпотензивний і полегшуючий СН ефекти лізиноприлу. |
| Лінезолід | Протипоказаний пацієнтам, які приймають одночасно: інгібітори ЗЗС, трициклічні антидепресанти, агоністи 5-НТ1 рецепторів серотоніну (триптани), прямі та непрямі симпатоміметики (адренергічні бронходилататори, псевдоефедрин, фенілпропаноламін), вазопресори (епінефрин, норепінефрин), допамінергічні сполуки (допамін, добутамін), петидини або буспірон. Посилює підйом АТ, спричинений псевдоефедрином та фенілпропаноламіду г/х; підбирати дози препаратів, які здійснюють вазопресорний вплив (включаючи дофамінергічні). Уникати надлишкового споживання продуктів та напоїв з великим вмістом тираміну (зрілих сирів, дріжджових екстрактів, недистильованих алкогольних напоїв та ферментованих продуктів з соєвих бобів). З рифампіцином — зниження Cmax та AUC лінезоліду; інші сильні індуктори печінкових ферментів (карбамазепін, фенітоїн, фенобарбітал) можуть спричинити подібне або менш сильне зниження експозиції лінезоліду. Сумісні р-ни для інфузій: 0,9% р-н натрію хлориду для ін’єкц., 5% р-н декстрози для ін’єкц., р-н Рінгера лактатний для ін’єкц. Виникала фізична несумісність, коли лінезолід для в/в ін’єкцій вводили через Y-подібний з’єднувач спільно з такими ЛЗ: амфотерицин В, хлорпромазину гідрохлорид, діазепам, пентамідину ізотіонат, еритроміцину лактобіонат, фенітоїн натрію і триметоприм-сульфаметоксазол, хімічно несумісний з цефтріаксоном натрію. |
| Лінестренол | Рифампіцин, гідантоїн, барбітурати (включаючи примідон), карбамазепін та аміноглютетимід можуть підвищувати терапевтичну дію препарату. Може підвищувати терапевтичні, фармакологічні або токсичні ефекти циклоспорину, теофіліну, тролеандоміцину та деяких β-адреноблокаторів. Може послаблювати дію інсуліну. |
| Лінкоміцин | Можливе посилення ефекту ЛЗ класу блокаторів нервово-м’язової передачі. Одночасний пероральний прийом каоліново-пектинових сумішей уповільнює поглинання лінкоміцину, їх приймати щонайменше за 2 год. до або через 3-4 год. після нього. Антагоніст з еритроміцином, а також макролідними сполуками, хімічна структура яких споріднена з еритроміцином, не призначати їх одночасно. Може впливати на результати визначення рівнів ЛФ крові — помилкове підвищення рівнів ферменту. Наявні перехресні випадки резистентності між лінкоміцином та кліндаміцином. Р-н для ін’єкц., фізично несумісний з новобіоцином, канаміцином та фенітоїном. |
| Літій | З а/б (метронідазол, тетрациклін, ко-тримоксазол, триметоприм), інгібіторами АПФ — підвищується концентрація літію в крові і можуть виникати с-ми літієвої інтоксикації. З НПЗП (у т.ч. селективні інгібітори ЦОГ-2) частіше контролювати рівень сироваткового літію на початку/відміні застосування НПЗП. З сечогінними ЛЗ (у т.ч. рослинні препарати) можливе зниження ниркового кліренсу літію, розвиток гіпонатріємії та розвиток літієвої інтоксикації, застосування діуретиків (особливо тіазидних) є небезпечним і його уникати; петльові діуретики (фуросемід і буметанід) менше впливають на підвищення рівня літію в крові, але перед їх призначенням дозу літію зменшити. Уникати з ЛЗ, що впливають на електролітний баланс, у т.ч. стероїди, через зміну екскреції літію. З ксантинами (теофілін, кофеїн), продуктами, що містять значну кількість натрію (бікарбонат натрію), осмотичними діуретиками та інгібіторами карбоангідрази, препаратами сечовини зменшується концентрація літію в крові (за рахунок збільшення ниркового кліренсу літію) та знижується його ефективність. З антипсихотичними препаратами (галоперидол у високих дозах, флупентиксол, діазепам, тіоридазин, флуфеназін, хлорпромазин і клозапін), метилдопою, блокаторами кальцієвих каналів, карбамазепіном — можливий розвиток тяжкої нейротоксичності, відмінити препарати при перших ознаках нейротоксичності. Уникати з похідними триптану та/або серотонінергічними антидепресантами, такі як інгібітори зворотного захоплення серотоніну (флувоксамін, флуоксетин), може спровокувати серотоніновий с-м, при якому негайно припинити лікування цими препаратами. Уникати з блокаторами нейро-м’язової передачі (в т.ч. міорелаксанти) ч/з можливі подовження ефекту міорелаксантів та нейротоксичні реакції при терапевтичних рівнях літію в крові. З препаратами, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні препарати класу IА (дизопірамід, прокаїнамід, хінідин), класу III (аміодарон, соталол), триоксид миш’яку, похідні артемізинину, доласетрону мезилат, мефлохін, астемізол, в/в еритроміцин, амісульприд, галоперидол, пімозид, ранолазін, сертиндол, терфенадин, тіоридазин обов’язково проводити ЕКГ-моніторинг. |
| Ловастатин | Фібрати (гемфіброзил), препарати нікотинової к-ти (ніацин), імуносупресори (циклоспорин), а|б-макроліди (еритроміцин)збільшують ризик міопатії/рабдоміолізу; з антикоагулянтами (похідні кумарину або індандіону) можливе збільшення часу кровотечі і протромбінового часу; з холестираміном або колестиполом його біодоступність може знижуватись, його приймати ч/з 4 год після прийому холестираміну або колестиполу. Пропранолол може спричинити зниження його біодоступності. |
| Лозартан | Інші гіпотензивні ЛЗ можуть посилювати його гіпотензивний ефект. З іншими ЛЗ, що можуть індукувати таку побічну реакцію як артеріальна гіпотензія (трициклічні антидепресанти, антипсихотичні засоби, баклофен і аміфостин), може підвищувати ризик виникнення артеріальної гіпотензії. З препаратами, що затримують калій в організмі (калійзберігаючі діуретики: спіронолактон, тріамтерен, амілорид), або можуть підвищувати рівні калію (гепарин), додатків, що містять калій або замінників, солі, що містять калій, може призвести до підвищення вмісту калію у сироватці крові. Одночасне застосування таких засобів не рекомендоване. Якщо застосування такої комбінації необхідне, перевіряти рівні літію у сироватці крові протягом комбінованого лікування. При одночасному застосуванні антагоністів ангіотензину ІІ і НПЗЗ (селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2), ацетилсаліцилова к-та у дозах, що чинять протизапальну дію, неселективні НПЗЗ) може послаблюватися антигіпертензивний ефект. З антагоністами ангіотензину ІІ або діуретиками із НПЗЗ може призводити до підвищення ризику погіршання функції нирок, включаючи розвиток г. ниркової недостатності, підвищення рівня калію у сироватці крові, особливо у пацієнтів з існуючим порушенням фукції нирок. Флуконазол (інгібітор CYP2С9) знижує експозицію активного метаболіту приблизно на 50%. |
| Ломефлоксацин | Із засобами, що знижують кислотність шлункового соку (мінеральними антацидами), та препаратами, які містять залізо, спричиняє зниження п/м ефекту. Підвищує дію пероральних антикоагулянтів, збільшує токсичність НПЗ. Пробенецид уповільнює виділення нирками ломефлоксацину. Не застосовувати із алкоголем. |
| Ломустин | ЛЗ, що спричиняють патологічні зміни крові, можуть підсилювати лейкопенічну та тромбоцитопенічну дію; з теофіліном або циметидином зростає токсична дія на кістковий мозок; фенобарбітал зменшує протипухлинний ефект; цитостатики та променева терапія можуть підсилювати лейкопенію і тромбоцитопенію; з амфотерицином В підвищує ризик нефротоксичної дії, зниження АТ та бронхоспазм; послаблюється ефективність противірусних вакцинацій. |
| Лоперамід | З інгібіторами Р-глікопротеїнів (квінідин, ритонавір) — підвищення рівня лопераміду в плазмі в 2-3 рази. Дітям не застосовувати з ЛЗ, що мають пригнічувальну дію на ЦНС. |
| Лоратадин | Взаємодій при місцевому застосуванні у вигляді назального гелю не встановлено. З кетоконазолом, еритроміцином, циметидином — підвищення концентрації лоратадину у плазмі крові, але це підвищення ніяк не виявлялося клінічно, у тому числі за даними ЕКГ. не потенціює пригнічувальну дію на ЦНС етанолу та транквілізаторів. |
| Лорноксикам | З циметидином — підвищення концентрації лорноксикаму у плазмі крові підсилює дію антикоагулянтів, проводити ретельний моніторинг міжнародного нормалізованого індексу; знижується ефективність фенпрокоумона; НПЗЗ збільшують ризик виникнення спинномозкової/епідуральної гематоми при застосуванні з гепарином під час спинномозкової або епідуральної анестезії; з інгібіторами АПФ та блокаторами β-адренорецепторів — зниження гіпотензивного ефекту; послаблення діуретичного та гіпотензивного ефекту петльових, тіазидних і калійзберігаючих діуретиків; зниження ниркового кліренсу дигоксину; з кортикостероїдами — збільшення ризику виникнення ШК виразок або кровотеч; з антибактеріальними засобами групи хінолонів — ризик виникнення судом; з антитромбоцитарними препаратами чи іншими НПЗЗ — ризик виникнення ШК кровотеч; підвищення концентрації метотрексату в сироватці крові, що призводить до збільшення його токсичності, ретельний моніторинг; з СІЗЗС — підвищений ризик виникнення ШК кровотеч; з препаратами літію — зниження ниркового кліренсу літію, контролювати рівень літію в сироватці крові, особливо на початку лікування, при коригуванні дози та припиненні лікування; підвищення концентрації циклоспорину у сироватці крові, контролювати функцію нирок; з похідними сульфанілсечовини (глібенкламід) — ризик гіпоглікемії. Взаємодіє з відомими індукторами та інгібіторами СYP2С9 ізоферментів. З такролімусом контролювати функцію нирок. Може знижувати нирковий кліренс пеметрекседу, внаслідок чого підвищується ниркова та ШК токсичність та мієлосупресія. Порошок для р-ну для ін’єкц. не змішувати з іншими ЛЗ, за винятком зазначених в інструкції для медичного застосування. |
| Лютропін альфа | Не вводити у вигляді суміші з іншими ЛЗ, за виключенням фолітропіну альфа, для якого було доведено, що сумісне введення не впливає суттєво на активність, стабільність, фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості діючих речовин. |
| Магнію сульфат | З іонами кальцію знижуються фармакологічні ефекти магнію сульфату. Посилює дію ЛЗ, що пригнічують ЦНС (наркотики, аналгетики). З ніфедипіном посилюється нейром’язова блокада. З блокаторами кальцієвих каналів (ніфедипін) може призвести до порушення балансу кальцію та до порушення м’язової функції. Барбітурати, наркотичні аналгетики та антигіпертензивні засоби підвищують вірогідність пригнічення дихального центру. Серцеві глікозиди підвищують ризик розвитку порушення провідності та атріовентрикулярної блокади. Знижується ефект антитромботичних засобів, антагоністів вітаміну К, ізоніазиду, неселективних інгібіторів зворотного нейронального захоплення моноамінів. Може сповільнюватися виведення мексилетину, в зв’язку з чим може знадобитися перегляд доз останнього. Пропафенон — посилюється ефект обох препаратів і зростає ризик токсичного ефекту. Порушує всмоктування а/б групи тетрацикліну, можлива непрохідність кишечнику, послаблює дію стрептоміцину та тобраміцину. |
| Макрогол | Може уповільнювати абсорбцію ЛЗ, його приймати ч/з 2 год після прийому інших препаратів. |
| Манітол | Потенціює сечогінний ефект салуретиків, інгібіторів карбоангідрази та інших діуретичних засобів. З неоміцином збільшується ризик розвитку ото- або нефротоксичних реакцій. З манітолом підвищується вірогідність токсичної дії препаратів наперстянки, яка обумовлена гіпокаліемією. |
| Мапротилін | Не призначати протягом 14 днів після відміни інгібіторів МАО і тоді, коли інгібітори МАО призначають після попередньої терапії мапротиліном, ч/з ризик виражених взаємодій. Знижує (або майже блокує) антигіпертензивну дію препаратів, які впливають на передачу адренергічного збудження: гуанетидин, бетанідин, резерпін, клонідин та альфаметилдопа; пацієнтам з АГ застосовувати ЛЗ іншого типу (діуретики, вазодилататори, β-адреноблокатори). З β-адреноблокаторами з високою біотрансформацією (пропранолол) — підвищення концентрації мапротиліну в плазмі крові, вимірювати його рівень в плазмі та змінювати дозу. Швидка відміна може призвести до вираженої гіпотензії. СІЗЗС призводять до збільшення його концентрації в плазмі крові та до побічних ефектів, потрібне корегування дози. Потенціює СС ефекти симпатоміметичних засобів: адреналін, норадреналін, ізопреналін, ефедрин, фенілефрин (навіть у складі крап. для носа або місцевих анестетиків), спостерігати за хворими (контроль АТ, ЧСС) та ретельно підбирати дози. Потенціює дію антихолінергетиків (фенотіазинів, антипаркінсонічних препаратів, атропіну, біперидену, антигістамінних препаратів) на зіницю ока, ЦНС, кишечник та сечовий міхур. Не призначати з антиаритмічними засобами типу хінідину — синергічна дія. З транквілізаторами — підвищення його концентрації в плазмі крові, зниження порога судомної готовності та розвиток судом. З тіоридазином -розвиток тяжких аритмій. З ЛЗ, які активують мікросомальні ферменти печінки (барбітурати, карбамазепін та пероральні контрацептиви) — посилення його метаболізму і зниження ефективності. Метилфенідат підвищує концентрацію мапротиліну у плазмі крові та відбувається посилення його дії. Посилює антикоагулянтну дію кумаринових похідних, контролювати величину протромбінового часу, знижувати дозу антикоагулянту. З похідними сульфонілсечовини або інсуліну — потенціювання гіпоглікемічної дії, хворим на ЦД контролювати рівень глюкози в крові. Флуоксетин або флувоксамін призводять до значного підвищення рівня мапротиліну в крові і розвитку побічних реакцій — серотонінового с-му. З обережністю з іншими ЛЗ і речовинами, що діють на ЦНС, особливо з подібним механізмом дії (алкоголь, барбітурати та седативні). З бензодіазепіном може призводити до посилення седативної дії. З циметидином потрібно відкоригувати (знизити) дозу мапротиліну. |
| Мебгідролін | Потенціює дію снодійних, седативних та інших препаратів, що пригнічують ЦНС, а також алкоголю. |
| Мебеверин | Дослідження взаємодії не проводилися. |
| Мебендазол | Циметидин може призвести до посилення ефекту та підвищення концентрації мебендазолу в плазмі, для корегування дози мебендазолу визначати його концентрацію в плазмі. Уникати з метронідазолом. |
| Мебікар | Можна комбінувати з нейролептиками, транквілізаторами (бензодіазепінами), снодійними, антидепресантами та психостимуляторами. |
| Мебіфон | Не застосовувати з іншими бісфосфонатами. При застосуванні у схемах лікування з похідними платини через можливість потенціювання нефротоксичної дії потрібен контроль функції нирок (рівень креатиніну в сироватці крові і т.п.). Не змішувати з інфузійними р-нами, що містять іони кальцію (р-н Рінгера). |
| Мегестрол | Може знижувати терапевтичну ефективність бромокриптину. Протипоказане застосування з дофетилідом. Може знижувати кліренс варфарину |
| Медроксипрогестерон | Обережно з ЛЗ, які можуть викликати набряки, з судинорозширювальними ЛЗ. Одночасне застосування з аміноглютетимідом може значно зменшити біодоступність медроксипрогестерону. |
| Мексилетин | Антациди, наркотичні засоби, метоклопрамід, седативні, холіноблокуючі, гангліоблокуючі засоби, Н2-блокатори уповільнюють абсорбцію мексилетину; β-адреноблокатори, антагоністи кальцію — зв’язування з білками плазми; рифампіцин, фенітоїн, барбітурати прискорюють метаболізм препарату, знижують концентрацію в крові; натрію гідрокарбонат і діуретики уповільнюють екскрецію мексилетину нирками, підвищуючи концентрацію у плазмі крові. При комбінованому застосуванні препарату з β-адреноблокаторами, мембраностабілізаторами спостерігається підвищення антиаритмогенного ефекту; з лідокаїном та іншими місцевими анестетиками можлива кумуляція мексилетину |
| Мелоксикам | З ГК і саліцилатами (ацетилсаліцилова к-та) може призводити до збільшення ризику кровотечі та появи виразок у ШКТ; не рекомендується застосовувати разом з іншими НПЗЗ. Контроль вмісту літію у плазмі крові на початку лікування, при доборі дози та при припиненні лікування препаратом; може підвищувати гематологічну токсичність метотрексату відносно елементів крові. З обережністю, коли метотрексат та НПЗП призначають 3 дні поспіль, оскільки плазмовий рівень метотрексату може підвищитись та посилити токсичність. Знижує ефективність протизаплідних засобів; лікування зневоднених хворих повязано з потенціальним ризиком появи ГНН. Зменшує антигіпертензивний ефект антигіпертензивних ЛЗ (β-адреноблокатори, інгібітори АПФ, вазодилататори, діуретики), що повязано з інгібуючим впливом на вазодилататорні простагландини. З антагоністами рецепторів ангіотензину-II, та інгібіторами АПФ виявляють синергічний ефект на зменшення клубочкової фільтрації; у пацієнтів з порушенням ниркової функції в анамнезі це може призвести до ГНН. Холестирамін звязує мелоксикам у гастроінтестинальному тракті, що прискорює виведення мелоксикаму; посилює нефротоксичність циклоспорину ч/з вплив на ниркові простагландини |
| Мелфалан | Не рекомендується вакцинація вакцинами, що містять живі мікроорганізми; високі в/в дози мелфалану та налідиксової к-ти можуть мати смертельні наслідки у дітей в результаті геморагічного ентероколіту; у пацієнтів після трансплантації кісткового мозку, які отримували високі дози внутрішньовенного мелфалану і яким надалі призначали циклоспорин з метою профілактики реакції відторгнення трансплантата — ниркова недостатність. |
| Мемантин | Уникати одночасного застосування з N-метил-D-аспартат(NMDA)-антагоністами (амантадин, кетамін, декстрометорфан, фенітоїн), через ризик фармакотоксичного психозу. Можливе посилення ефектів L-допа, допамінергічних агоністів та антихолінергічних засобів при одночасному застосуванні з мемантином. При сумісному застосуванні мемантину з пероральними антикоагулянтами (варфарин) підвищується ризик розвитку кровотеч, тому необхідний ретельний моніторинг протромбінового часу або міжнародного нормалізованого співвідношення (МНС) у пацієнтів. Можливе послаблення ефектів барбітуратів та нейролептичних засобів при сумісному застосуванні з мемантином. При одночасному застосуванні з мемантином спазмолітичних засобів (дантролену або баклофену) потрібна корекція доз. Циметидин, ранітидин, прокаінамід, хінідин, хінін та нікотин здатні взаємодіяти з мемантином, обумовлюючи потенційний ризик підвищення рівнів вмісту у плазмі крові. При сумісному призначенні мемантину з гідрохлортіазидом (ГХТ) або будь-якою комбінацією з ГХТ, можливе зниження рівня ГХТ у сироватці крові. Суттєвих ефектів взаємодії мемантину з глібуридом/метформіном, донепезілом або галантаміном не виявлено. |
| Менадіон | З пероральними антикоагулянтами можливе зменшення антикоагулянтної дії. Послаблює ефект непрямих антикоагулянтів (у т. ч. похідних кумарину та індандіону). Не впливає на антикоагулянтну активність гепарину. З а/б широкого спектра дії, хінідином, хініном, саліцилатами у високих дозах, сульфонамідами потребує збільшення дози вітаміну К. З гемолітичними ЛЗ збільшується ризик прояву побічних ефектів. З агрегантами та інгібіторами фібринолізу їх гемостатический ефект потенціюється. |
| Менопаузальний гонадотропін людини | Медикаментозна взаємодія у людини не вивчалася. З кломіфену цитратом може посилити фолікулярну реакцію. При застосуванні агоністів ГнРГ для десенсибілізації гіпофіза, для досягнення належної фолікулярної реакції можуть знадобитися його вищі дози. |
| Мепівакаїн | β-адреноблокатори, блокатори кальцієвих каналів посилюють пригнічення провідності та скорочення міокарда. Якщо для зменшення страху пацієнту застосовують седативні засоби, дози анестетика зменшують, оскільки останній, як і седативні засоби, пригнічує центральну нервову систему. Під час лікування антикоагулянтами виникає загальне підвищення можливості кровотечі. У пацієнтів, які приймають антиаритмічні препарати, може спостерігатися посилення проявів побічних дій після введення мепівакаїну. Описують токсичний сінергізм для центральних анальгетиків, хлороформу, ефіру та тіопенталу. |
| Меропенем | Пробенецид конкурує з меропенемом щодо активного канальцієвого виведення, призводить до збільшення періоду напіввиведення та підвищення Cmax меропенему у плазмі крові. Проявляти обережність у випадку одночасного застосування пробенециду з меропенемом. Можливе зниження рівнів вальпроєвої к-ти в крові, тому уникати такої взаємодії. Рекомендується проводити частий контроль рівнів МНВ під час і незабаром після одночасного застосування а/б з пероральними антикоагулянтами (варфарин). Меронем не змішувати або додавати до інших ЛЗ. Меронем для болюсних в/в ін’єкц. відновлювати у стерильній воді для ін’єкц.; для в/в інфузій — відновити у 0,9% р-ні натрію хлориду або 5% р-ні глюкози для проведення інфузій. |
| Месалазин | Посилює гіпоглікемічну дію похідних сульфонілсечовини, ульцерогенність ГКС, токсичність метотрексату. Послаблює активність фуросеміду, спиронолактону, сульфаніламідів, рифампіцину. Посилює дію антикоагулянтів. Підвищує ефективність урикозуричних препаратів (блокаторів канальцевої секреції). Сповільнює абсорбцію ціанокобаламіну. |
| Месна | Не впливає на системні ефекти оксазафосфоринів. Не впливає на антинеопластичну ефективність інших цитостатиків (адріаміцину, BCNU, метотрексату, вінкристину), ані на терапевтичний ефект інших ліків, а також глікозидів наперстянки. Їжа не впливає на абсорбцію і виведення месни з сечею. |
| Местеролон | Невідома. |
| Метадон | Між застосуванням антагоністів опіатів або препаратів, що належать до змішаних агоністів/антагоністів (бупренорфіну) та метадоном має пройти не менше 20 год. Антигіпертензивні ЛЗ (клонідин, празозин, резерпін та урапідил) можуть посилювати ефект метадону. Антагоністи Н2-рецепторів гістаміну (циметидин) підвищують рівень опіатів в крові. Протиретровірусні ЛЗ (невірапін, ефавіренц, ритонавір, лопінавір, ритонавіру/лопінавіру) можуть знижувати концентрацію метадону, можливий розвиток с-му відміни, необхідне коригування дози метадону. З зидовудином, диданозином, ставудином призводить до підвищення токсичних ефектів. Препарати, що індукують перетворювальні ферменти системи цитохрому Р450 (рифампін, фенітоїн) можуть знижувати концентрацію метадону, можливий розвиток с-му відміни. З іншими індукторами ізозиму 3А4 цитохрому Р450 може призвести до розвитку с-му відміни. З іншими індукторами CYP3A4 (звіробій, фенобарбітал, карбамазепін) призводить до появи с-мів відміни. При призначенні інгібіторів ізозиму, таких як протигрибкові агенти, що належать до азолів (кетоконазол), макролідних а/б (еритроміцин), може виникнути необхідність у корекції дози метадону, через ризик пролонгування ефектів опіатів. Інгібітори СYРЗА4 (каннабіноїд, кларитроміцин, делавірдин, еритроміцин, флуконазол, грейпфрутовий сік, селективні інгібітори серотоніну (сертралін, флувоксамін), ітраконазол, кетоконазол, нефазодон) можуть спричинити зростання концентрації метадону. З деякими СІЗЗС (сертралін, флувоксамін) може призвести до підвищення вмісту метадону у плазмі крові і до появи токсичних явищ. Повторне пероральне застосування вориконазолу призводить до підвищення максимальної концентрації у плазмі крові R-метадону, що може призвести до розвитку токсичних явищ, може знадобитися зниження дози метадону. Хворим, які приймають інгібітори МАО, зробити пробу на чутливість, застосування інгібіторів МАО припинити не менш, ніж за 14 днів перед початком замісної терапії. З інгібіторами протеаз (агенеразою) знижується максимальна концентрація у плазмі крові R-метадону, може знадобитися підвищення дози метадону. З вірацептом може знадобитися підвищення дози метадону. З ненуклеозидними інгібіторами зворотної транскриптази (рескриптором) може знадобитися зниження дози метадону. Підвищується вміст дезипраміну у плазмі крові. З протиаритмічними ЛЗ класу I і III, деякими нейролептиками і трициклічними антидепресантами, блокаторами кальцієвих каналів, з препаратами, що порушують електролітний баланс (діуретики, проносні та зрідка мінералокортикоїди) можливе подовження інтервалу QT (гіпомагніємія, гіпокаліємія). З обережністю хворим, яким призначені одночасно інші наркотичні аналгетики, засоби загальної анестезії, фенотіазини, інші транквілізатори, седативні і снодійні препарати, трициклічні антидепресанти та інші ЛЗ, які пригнічують діяльність ЦНС, включаючи алкоголь, через ризик пригнічення дихання, артеріальної гіпотензії, глибокого седативного ефекту і навіть коми. З ліками проти проносу (дифеноксилат та лоперамід) може спричинити сильний запор та підвищити депресивну дію на ЦНС. Опіоїдні антагоністи (налоксон та налтрексон) чинять фармакологічну дію, протилежну дії метадону. Ці ліки можуть блокувати дії метадону та спричинити с-м відміни. Агоністи/ антагоністи (буторфанол, налбуфін, пентазоцин) можуть частково блокувати знеболювання, пригнічення дихання та розлади ЦНС. Опіоїдні знеболювальні ліки у поєднанні з антимускариновими ЛЗ можуть стати причиною сильного запору або паралізувати роботу клубової кишки. Октреотид, синтетичний аналог соматостатину, може зменшити знеболювальний ефект метадону та морфіну, тому при зменшенні або повній втраті больового контролю можлива відміна октреотиду. Антагоніст домперидону/метоклопраміду. Зменшує всмоктування мекселетину. З ципрофлоксацином можливий розвиток седативного стану, сплутаності свідомості, пригнічення дихання. Може впливати на результати проведення тесту на вагітність. |
| Метамізол натрію | Р-н несумісний (в одному шприці) з будь-якими іншими ЛЗ. Хлорпромазин або інші похідні фенотіазину — можливий розвиток вираженої гіпотермії. Непрямі антикоагулянти, фенітоїн, глюкокортикостероїди, індометацин, ібупрофен — метамізол збільшує активність цих препаратів шляхом витіснення їх зі зв’язку з білком. Глютетимід зменшує ефективність метамізолу натрієвої солі. Інші НПЗП: потенцюється їх знеболювальна та жарознижувальна дія та збільшується імовірність адитивних небажаних побічних ефектів. Тіамазол, препарати, що пригнічують активність кісткового мозку, у т.ч. препарати золота: збільшується імовірність гематотоксичності, у т.ч. розвитку лейкопенії. Метамізол натрію у високих дозах може призвести до збільшення концентрації метотрексату у плазмі крові та посилення його токсичних ефектів (насамперед на травний тракт і систему кровотворення). Діуретики (фуросемід): можливе зниження діуретичного ефекту. Одночасне застосування метамізолу натрієвої солі з іншими ненаркотичними анальгетиками може призвести до взаємного посилення токсичних ефектів. Седативні засоби та транквілізатори (сибазон, тріоксазин, валокардин, кодеїн, анаприлін, блокатори Н2-рецепторів) посилюють знеболювальну дію метамізолу натрієвої солі. Трициклічні антидепресанти (амізол, доксепін), пероральні контрацептиви, алопуринол порушують метаболізм метамізолу натрієвої солі у печінці та підвищують її токсичність. Барбітурати (фенобарбітал, беласпон), фенілбутазон та інші індуктори мікросомальних ферментів печінки послабляють дію метамізолу натрієвої солі. Необхідна обережність при одночасному застосуванні препарату з сульфаніламідними цукрознижувальними препаратами (посилюється гіпоглікемічна дія) та діуретиками (фуросемід). Сарколізин і мерказоліл збільшують імовірність розвитку лейкопенії. Метамізолу натрієва сіль посилює седативну дію алкоголю та знижує концентрацію циклоспорину у плазмі. |
| Метандієнон | Посилює дію антикоагулянтів, антиагрегантів і гіпоглікемізуючих препаратів, а також побічні ефекти гепатотоксичних препаратів. |
| Метилдопа | З обережністю приймати при комбінації з будь-яким із зазначених нижче препаратів: симпатоміметики (можливе посилення вазопресорного ефекту);трициклічні антидепресанти; фенотіазини;препарати заліза для перорального застосування (біодоступність метилдопи може знижуватися); нестероїдні протизапальні засоби; естрогени.Антигіпертензивна дія метилдопи посилюється при застосуванні з іншими антигіпертензивними препаратами, анестетиками. Метилдопа і нижчевказані препарати можуть змінювати ефект один одного: літій (можливе посилення токсичності літію); леводопа (зменшення антипаркінсонічного ефекту, посилення несприятливого впливу на центральну нервову систему (ЦНС)); алкоголь та препарати, що пригнічують ЦНС(посилюється -пригнічувальний вплив на ЦНС); антикоагулянти (підвищується антикоагулянтний ефект, небезпека кровотечі); бромокриптин (може несприятливо впливати на концентрацію пролактину). |
| Метиленовий синій | Не встановлена. |
| Метилергометрин | При лікуванні та профілактиці атонічних маткових кровотеч ефективна комбінація метилергометрину з окситоцином. Метилергометрин може підсилювати судинозвужуючі вазопресорні ефекти симпатоміметиків і ерготаміну. |
| Метилпреднізолон | З циклоспорином може відбуватися взаємне інгібування метаболізму, можуть збільшуватися плазмові концентрації одного з цих ЛЗ або обох; повідомлялося про розвиток судом на фоні одночасного застосування з циклоспорином. Інгібітори протеази (індинавір, ритонавір), можуть призводити до збільшення концентрацій КС в плазмі крові; КС можуть індукувати метаболізм інгібіторів ВІЛ-протеази, зменшуються їх концентрації в плазмі крові. Посилення або зниження ефектів антикоагулянтів при їх супутньому застосуванні з КС. Випадки г.міопатії при супутньому застосуванні КС у високих дозах і антихолінергічних засобів, що блокують нервово-м’язову передачу.Антагонізм до ефектів блокади нервово-м’язової передачі панкуронію і векуронію у пацієнтів, що застосовують КС. З НПЗП може збільшуватися частота шлунково-кишкових кровотеч та виразок. Може призводити до збільшення кліренсу аспірину, що застосовували в високих дозах. Підвищений ризик токсичності, викликаної саліцилатами, при відміні метилпреднізолону. Стероїди можуть понижувати терапевтичний ефект антихолінестеразних ЛЗ при лікуванні міастенії гравіс. З препаратами, що виводять калій (таких як диуретики), — пильний нагляд щодо можливого розвитку гіпокаліємії. Підвищений ризик розвитку гіпокаліємії у випадку застосування з амфотерицином В, ксантеном або β2 антагоністами. Терапевтичний ефект від застосування гіпоглікемічних (включаючи інсулін), антигіпертензивних ЛЗ та диуретиків пригнічується КС. Гіпокаліємічний ефект від застосування ацетазоламіду, петльових та тиозидних диуретиків, карбеноксолону підвищується. При місцевому застосуванні — немає даних. |
| Метіонін | Застосування збалансованому співвідношенні з іншими амінокислотами запобігає його токсичній дії. |
| Метоклопрамід | Протипоказані комбінації: леводопа або допамінергічні агоністи — взаємний антагонізм. Уникати: алкоголь посилює його седативну дію. Прокінетична дія метоклопраміду може вплинути на абсорбцію деяких ЛЗ. Антихолінергічні засоби та похідні морфіну характеризуються взаємним антагонізмом з ним стосовно впливу на моторну активність травного тракту. Інгібітори ЦНС (похідні морфіну, нейролептики, седативні антигістаміни-блокатори рецепторів H1, седативні антидепресанти, барбітурати, клонідін та споріднені препарати): потенціюють його дію. З іншими нейролептиками може виникати кумулятивний ефект та поява екстрапірамідних розладів. З серотонінергічними препаратами (селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну) може підвищити ризик розвитку серотонінового с-му. Може зменшувати біодоступність дигоксину. Метоклопрамід підвищує біодоступність циклоспорину. Мівакурій та суксаметоній: ін’єкція метоклопраміду може подовжити тривалість нервово-м’язового блоку (через пригнічення холінестерази плазмі крові). Рівні експозиції метоклопраміду підвищуються при застосуванні із сильними інгібіторами CYP2D6 (флуоксетин і пароксетин). Метоклопрамід для ін’єкцій може подовжити дію сукцинілхоліну. У зв’язку з вмiстом в iн’єкцiйному р-нi сульфiту натрiю, тiамiн (вiтамiн В1) може швидко розщеплюватися в органiзмi. |
| Метокси поліетилен гліколь-епоетину бета | Дослідження взаємодії препарату з іншими препаратами не проводилися. Не змішувати препарат з іншими ЛЗ чи ін’єкційними р-нами. |
| Метоксифлуран | Одночасне застосування тетрацикліну та метоксифлурану для анестезії призводить до летальної нефротоксичності; може збільшувати несприятливі ефекти з боку нирок при застосуванні інших ЛЗ, в т.ч. деяких а/б з відомим нефротоксичним потенціалом, таких, як гентаміцин, канаміцин, колістин, поліміксин В, цефалоридин та амфотерицин В. |
| Метопрололу сукцинат | Похідні барбітурової кислоти: барбітурати стимулюють метаболізм метопрололу шляхом індукції ферменту. Пропафенон: пригнічує метаболізм метапрололу. У комбінації з β-блокаторами верапаміл може спричинити брадикардію та зниження АТ. Аміодарон: може розвинутися виражена синусова брадикардія у разі одночасного застосування. Антиаритмічні препарати класу I: уникати при с-мі слабкості синусового вузла та порушенні AV-провідності. НСПЗП протидіють антигіпертензивній дії β-блокаторів. Глікозиди наперстянки: може збільшувати час артріовентрикулярної провідності та спричинити брадикардію. Дифенгідрамін:ефекти метопрололу посилюються. Епінефрин: після введення розвивалася виражена гіпертензія та брадикардія. хінідин інгібує метаболізм метопрололу у так званих швидких метаболізаторів із значним підвищенням рівнів в плазмі крові та, внаслідок цього, посиленням блокади β-рецепторів. Рифампіцин може стимулювати метаболізм метопрололу, що призводить до зменшення його рівнів у плазмі крові. Його концентрація в плазмі крові може збільшитися, якщо одночасно вводяться циметидин або гідралазин. |
| Метопрололу тартрат | З гіпотензивними ЛЗ: має адитивний вплив на АТ. Не застосовувати з верапамілом, дилтіаземом або глікозидами наперстянки. Постійний контроль при застосуванні препаратів, що мають аналогічний ефект (антиаритмічні засоби або загальні анестетики). З антагоністами кальцію може призвести до брадикардії, гіпотензії та зупинки серця. Антагоніст з β1-ефектами симпатоміметичних агентів, але буде мати незначний вплив на бронходілаторний ефект β2-агоністів у нормальних терапевтичних дозах. Засоби, що індукують активність ферментів (рифампіцин) можуть знижувати концентрацію препарата в плазмі, тоді як інгібітори ферментів (циметидин, алкоголь та гідралазін) можуть збільшити його концентрації в плазмі. Може знадобитися корегування дози пероральних антидіабетичних ЛЗ, а також інсуліну. |
| Метотрексат | НПЗЗ, барбітурати, сульфаніламіди, фенітоїн, хлорамфенікол, тетрацикліни, препарати параамінобензойної кислоти — одночасне застосування сприяє витисненню метотрексату із зв’язку з білками плазми крові, що може спричинити розвиток токсичних побічних ефектів препарату, насамперед пригнічення функції кісткового мозку. Гідрокортизон, цефалотин, метилпреднізолон, аспарагіназа, блеоміцин, пеніцилін, канаміцин, вінкристин і вінбластин — одночасне використання може порушувати поглинання метотрексату клітинами. Вітамінні препарати, що містять фолієву к-ту або її похідні (особливо фолінієву к-ту) — одночасне призначення призводить до зменшення дії метотрексату. |
| Метронідазол | Посилює дію непрямих антикоагулянтів — збільшення часу утворення протромбіну. Розвиток різних неврологічних с-мів у хворих, які приймали дисульфірам протягом останніх 2 тижн. Циметидин інгібує метаболізм метронідазолу, що може призвести до підвищення його концентрації в сироватці крові і збільшення ризику розвитку побічних явищ. Сульфаніламіди потенціюють антимікробну активність метронідазолу. Фенітоїн або фенобарбітал — спричиняє зниження рівнів метронідазолу у плазмі крові. Не комбінувати з деполяризуючими міорелаксантами (векуронія бромід). Рівень літію у плазмі крові може збільшуватись. З терфенадином і астемізолом може призвести до небажаних реакцій з боку ССС (аритмія, подовження інтервалу Q-T та ін.). Посилює токсичну дію алкоголю, не вживати одночасно та ще 1-н день після закінчення терапії. З аміодароном — можливе подовження інтервалу QT і torsade de pointes; може бути доцільним моніторинг інтервалу QT на ЕКГ. Фенобарбітал може посилювати печінковий метаболізм метронідазолу. Уникати одночасного застосування бусульфану з метронідазолом. Може пригнічувати метаболізм карбамазепіну. Випадки неефективності пероральних контрацептивів були пов’язані із застосуванням метронідазолу. Циклоспорин — ризик підвищення рівнів циклоспорину у сиворотці крові. Якщо препарати необхідно приймати одночасно, ретельно контролювати рівні циклоспорину і креатиніну. Зниження кліренсу 5-фторурацилу спричиняє підвищення токсичності 5-фторурацилу. Під час терапії протиінфекційними засобами рекомендується ретельний клінічний і лабораторний моніторинг для виявлення зменшення імуносупресивного ефекту мікофенолової к-ти. часто перевіряти рівні такролімусу у крові і функцію нирок і відповідно коригувати дозування, особливо після початку відміни терапії метронідазолом пацієнтам, стабілізованим на режимі прийому такролімусу. При місцевому застосуванні у рекомендованих дозах системної взаємодіїз іншими ЛЗ не виявлено. Р-н для інфузій, можна розводити у 0,9% р-ні натрію хлориду або 5% р-ні глюкози. |
| Метформін | Слід уникати прийому алкоголю і лікарських засобів, що містять спирт. Комбінації, що не рекомендуються: йодовмісні контрастні речовини можуть призводити до розвитку ниркової недостатності і до кумуляції метформіну, що підвищує ризик розвитку лактатацидозу. Тому метформін відміняти перед проведенням дослідженням. Продовжити терапію можна лише ч/з 48 год після дослідження, за умови, що контрольними дослідженнями визначається нормальна функція нирок. Комбінації, які потребують особливої обережності: лікарські засоби, що чинять гіперглікемічну дію (глюкокортикостероїди системної та місцевої дії, симпатоміметики, хлорпромазин). Інгібітори АПФ можуть знижувати рівень глюкози у крові. За необхідності, відкоригувати дозування препарату під час сумісної терапії. Діуретичні засоби, особливо петльові діуретики, можуть підвищувати ризик розвитку лактоацидозу. |
| Мефлохін | Прийом інших хімічно близьких сполук (хініну, хінідину і хлорохіну) може спричинити зміни ЕКГ і збільшити ризик судом. Застосування галофантрина після мефлохіну призводить до істотного подовження інтервалу QTc. Одночасний прийом інших препаратів, що впливають на серцеву провідність (антиаритмічних засобів або β-адреноблокаторів, блокаторів кальцієвих каналів, антигістамінних засобів, зокрема Н1-блокаторів, трициклічних антидепресантів і фенотіазинів) може відігравати роль у подовженні інтервалу QТc. Застосування з протисудомними препаратами (валпроєва к-та, карбамазепін, фенобарбітал або фенітоїн), може зменшити протисудомний ефект останніх, знижуючи їх концентрацію в плазмі; може знадобитися корекція дози протисудоромних препаратів. З пероральними живими черевнотифозними вакцинами, не можна виключити зменшення імуногеності останніх; вакцинацію живими ослабленими вакцинами потрібно завершити не менше, ніж за 3 дні до першого прийому мефлохіну. |
| Міансерин | Підсилює пригнічувальний вплив алкоголю на ЦНС. Протипоказаний з інгібіторами MAO (моклобемід, транілципромін і лінезолід та ін.) та упродовж 2-х тижнів після припинення терапії інгібітором MAO, повинно минути приблизно 2 тижні, перш ніж пацієнти, які отримували лікування міансерином, можуть проходити терапію інгібіторами MAO. Контролювати АТ пацієнтів, які отримують одночасно гіпотензивні ЛЗ. Супутнє лікування протиепілептичними препаратами, які є індукторами CYP3A4 (фенітоїн, карбамазепін) — призводить до зменшення рівня міансерину в плазмі, розглянути питання про корекцію дози на початку або при припиненні супутнього лікування цими препаратами. Впливає на метаболізм похідних кумарину (варфарин). Обережно з препаратами, що подовжують інтервал QT (антипсихотичні засоби та а/б), ч/з ризик розвитку шлуночкових аритмій (у т.ч. шлуночкової тахікардії типу «пірует»). |
| Мідекаміцин | З обережністю з карбамазепіном чи циклоспорином — перевіряти рівні останніх у сироватці крові через можливість збільшення рівня циклоспорину в сироватці крові (вдвічі), подовження періоду напіввиведення та збільшення AUC (площа під кривою) карбамазепіну. Не застосовувати алкалоїди ріжків, оскільки може пригнічувати їх метаболізм у печінці та підвищити їх концентрацію у плазмі. Обережно з варфарином, оскільки виведення останнього може зменшитися, що підвищує ризик виникнення кровотечі. |
| Мікафунгін | Має низький потенціал взаємодії з ліками, що метаболізуються за участі CYP3A. При застосуванні мікафунгіну AUC ітраконазолу, сиролімусу і ніфедипіну незначно підвищувалася. При одночасному застосуванні мікафунгіну з такими препаратами як мофетил, циклоспорин, такролімус, преднізолон, сиролімус, ніфедипін, флуконазол, ритонавір, рифампіцин, ітраконазол, вориконазол і амфотерицин B, корекція режиму дозування мікафунгіну не потрібна. Для пацієнтів, які приймають сиролімус, ніфедипін або ітраконазол у комбінації, необхідно проводити моніторинг із метою виявлення токсичного впливу сиролімусу, ніфедипіну або ітаконазолу та, за необхідності, знизити дозу вказаних препаратів. |
| Міконазол | Не рекомендується з іншими місцевими ЛЗ; потенціює дію пероральних антикоагулянтів; з гіпоглікемічними ЛЗ — похідними сечовини або фенітоїном можливе посилення дії останніх; місцево не рекомендується одночасно з іншими топічними формами ЛЗ. |
| Мікст-алергени пилкові у вигляді драже | Лікування алергенами недоцільно проводити у період лікування а/б, цитостатиками чи імунобіологічними ЛЗ. Його можна комбінувати з ЛЗ, що застосовуються для лікування алергічних захворювань (неседативні антигістамінні препарати, кромони, бронхолітики, топічні глюкокортикостероїди, антилейкотриєнові засоби). |
| Мікст-алергени побутові у вигляді драже | СІТ недоцільно проводити у період лікування а/б, цитостатиками чи імунобіологічними ЛЗ. Його можна комбінувати з лікарськими препаратами, що застосовуються для лікування алергічних захворювань (неседативні антигістамінні препарати, кромони, бронхолітики, топічні глюкокортикостероїди, антилейкотриєнові засоби). |
| Мілринон | Фармацевтично несумісний з р-ном фуросеміду |
| Мірамістин | З а/б: зниження резистентності м/о до а/б; з аніонними ПАР (мильні розчини) відбувається його інактивація. |
| Міртазапін | Не приймати одночасно з інгібіторами МАО або менше ніж через 2 тижн. після припинення введення інгібіторів МАО. Супутній прийом з іншими серотонінергічними активними реч-ми (L-триптофан, триптани, трамадол, лінезолід, СІЗЗС, венлафаксин, літій та препарати звіробою — Hypericum perforatum) може призвести до збільшення частоти появи пов’язаних з серотоніном ефектів (с-м серотоніну). Може посилити седативну дію бензодіазепінів та інших седативних препаратів (нейролептиків, антагоністів антигістаміну H1, опіоїдів). Може посилити гальмувальну дію алкоголю на ЦНС, тому уникати зловживанням спиртним. Рекомендується перевіряти МНС під час супутнього прийому варфарину та міртазапіну. При призначенні карбамазепіну або будь-якого іншого стимулятора метаболізму в печінці (рифампіцину) під час терапії міртазапіном дозу міртазапіну треба буде збільшити; після відміни супутнього препарату може виникнути необхідність у зменшенні дози міртазапіну. Супутній прийом сильного інгібітору CYP3A4 кетоконазолу збільшує пікові рівні в плазмі та AUC міртазапіну. бути обережним та знизити дозу при супутньому прийомі міртазапіну з сильними інгібіторами CYP3A4, інгібіторами протеази ВІЛ, азольними протигрибковими препаратами, еритроміцином, циметидином або нефазодоном. |
| Мітоксантрон | З іншими ЛЗ, що пригнічують функцію кісткового мозку, мієлотоксичність мітоксантрону та/або інших препаратів може посилюватися. З іншими потенційно кардіотоксичними ЛЗ(антрацикліни) ризик кардіотоксичних ефектів зростає. Терапія інгібіторами топоізомерази II у поєднанні з іншими протипухлинними ЛЗ та/або променевою терапією асоціюється зі зростанням ризику розвитку г. мієлоїдного лейкозу або мієлодиспластичного с-му. Імунізація у період лікування може бути неефективною. |
| Мітоміцин | З препаратами, що спричиняють мієлотоксичну та нефротоксичну дію, у поєднанні з променевою терапією — посилення токсичності; при попередньому або одночасному введенні з алкалоїдами барвінку рожевого викликає задишку і виражений бронхоспазм; з іншими хіміопрепаратами перед хірургічною операцією, у разі застосування під час операції дихальної суміші, вміст кисню в якій перевищував 50% — з обережністю; з тамоксифеном посилюється ризик розвитку уремічного гемолітичного с-му; вінбластин посилює легеневу токсичність мітоміцину; антикоагулянти, НПЗЗ, тромболітичні ЛЗ підвищують ризик кровотеч. |
| Міфепристон | Оскільки міфепристон метаболізується з участю ізоферменту CYP3A4 системи цитохрому Р450, такі препарати як кетоконазол, ітраконазол, еритроміцин, а також сік грейпфрута можуть пригнічувати його метаболізм (внаслідок чого підвищується концентрація міфепристону в сироватці крові). Рифампіцин, дексаметазон, фітопрепарати та деякі протисудомні засоби (фенітоїн, фенобарбітал, карбамазепін) можуть стимулювати метаболізм міфепристону (знижувати його концентрацію у сироватці крові). При супутньому застосуванні міфепристону може підвищуватися концентрація у сироватці крові препаратів, які є субстратами ізоферменту CYP3A4. Внаслідок повільного виведення міфепристону з людського організму зазначена взаємодія може спостерігатися протягом тривалого часу після застосування препарату. З цієї причини рекомендується з обережністю застосувати міфепристон у комбінації з лікарськими засобами з вузьким терапевтичним діапазоном, які є субстратами ізоферменту CYP3A4 (зокрема деякими препаратами для загальної анестезії). Через антиглюкокортикостероїдну активність міфепристону ефективність тривалої кортикостероїдної терапії (зокрема інгаляційної) може знижуватися протягом 3-4 днів після застосування. У таких випадках коригують дози кортикостероїдів. Теоретично ефективність методу переривання маткової вагітності з допомогою міфепристону в комбінації з простагландинами може знижуватися при супутньому застосуванні нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП) з антипростагландиновими властивостями, зокрема аспірину (ацетилсаліцилової кислоти). |
| Моексиприл | Інші антигіпертензивні засоби (тіазидні діуретики, β-блокатори та антагоністи кальцієвих каналів) — при одночасному застосуванні підсилення гіпотензивного ефекту; НПЗЗ, естрогени —можливе зниження гіпотензивного ефекту моексиприлу; калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, замінники солі, які містять калій — при одночасному застосуванні підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у хворих з порушеннями функції нирок; літій— при одночасному застосуванні підвищення концентрації літію в крові у зв’язку із зниженням його екскреції; алопуринол, цитостатичні або імуносупресивні препарати, СКС або прокаїнамід — при одночасному застосуванні можливий розвиток лейкопенії; алкоголь —посилення гіпотензивного ефекту; анестетики —осилення ефекту деяких анестетиків; наркотики, снодійні, анксіолітики — може спостерігатись ортостатична гіпотензія; антацидні засоби — зниження гіпотензивного ефекту та біоеквівалентності інгібіторів АПФ; пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін —можуть підсилювати гіпотензивний ефект |
| Моксифлоксацин | Застосування моксифлоксацину разом з антацидними засобами, мінералами та полівітамінами може призвести до порушення всмоктування препарату. Застосування активованого вугілля у ранній фазі абсорбції запобігає подальшому зростанню системної експозиції у випадках передозування. Фармакокінетика дигоксину незначно змінюється під впливом моксифлоксацину. При сумісному застосуванні з варфарином фармакокінетичні параметри, протромбіновий час та інші параметри згортання крові не змінюються. |
| Моксонідин | Тіазидні діуретики і блокатори кальцієвих каналів —одночасний прийом препарату з цими та іншими антигіпертензивними засобами справляє адитивний ефект; трициклічні антидепресанти — зменшення ефективності антигіпертензивних агентів центральної дії, призначення цих препаратів разом моксонідином не рекомендовано; моксонідин помірно підвищує порушення когнітивної функції у пацієнтів, які отримують лоразепам; підсилення седативного ефекту бензодіазепінів при одночасному застосуванні |
| Молсидомін | Може підсилювати дію інших вазодилататорів. При застосуванні з периферичними вазодилататорами, антагоністами кальцію, інгібіторами АПФ, β-блокаторами, діуретиками потенціюється гіпотензивний ефект. З ацетилсаліциловою кислотою підсилює антиагрегантний ефект. Сумісне застосування молсидоміну та ілопросту веде до суттєвого пригнічення агрегації тромбоцитів, при необхідності такої комбінації препаратів проводити відповідні дослідження, що оцінюють картину крові та агрегацію тромбоцитів. При лікуванні препаратом не застосовувати силденафіл ч/з можливість виникнення необоротної артеріальної гіпотензії з небезпечними наслідками. Алкоголь підсилює дію препарату. |
| Мометазон | З кетоконазолом відзначено невелике зниження AUC(0-24) кортизолу у сироватці. Проте, малоймовірно, що ці зміни мають клінічне значення. Одночасне застосування з кетоконазолом викликає збільшення плазменної концентрації мометазону фуроату, однак маловірогідно, що ці зміни мають клінічне значення. |
| Монтелукаст | можна призначати разом з іншими препаратами для профілактики або тривалого лікування астми і лікування алергічного риніту. |
| Морфін | З іншими препаратами, що чинять депресивний вплив на ЦНС, можливе посилення пригнічення ЦНС; з β-адреноблокаторами — посилення пригнічувальної дії морфіну на ЦНС; з бутадіоном можлива кумуляція морфіну; з допаміном — зменшення аналгезивної дії морфіну; з циметидином — посилення пригнічення дихання морфіном; з похідними фенотіазину і барбітуратами — посилення гіпотензивного ефекту і пригнічення дихання морфіном. Тривале застосування барбітуратів (особливо фенобарбіталу) або наркотичних аналгетиків викликає розвиток перехресної толерантності. Хлорпромазин посилює аналгетичний, а також міотичний і седативний ефекти морфіну. Налоксон усуває пригнічення дихання і аналгезію, викликані наркотичними аналгетиками. Налорфін усуває депресію дихання, викликану наркотичними аналгетиками, при збереженні їх знеболювальної дії. |
| Мосаприд | Одночасне застосування із антихолінергічними агентами (атропіну сульфат, бутилскополаміну бромід) зменшує його гастрокінетичний ефект. З обережністю застосовувати одночасно з НПЗЗ, блокаторами гістамінових Н2-рецепторів; при застосуванні з антихолінергічними ЛЗ можливе зниження ефективності мосаприду. |
| Мупіроцин | Взаємодія не виявлена |
| Надропарин | Надропарин з обережністю застосовувати для лікування хворих, які приймають пероральні антикоагулянти, системні глюкокортикостероїди і декстрани; якщо для лікування хворих, які застосовують надропарин, призначити пероральні антикоагулянти, лікування надропарином треба продовжити до стабілізації на відповідному рівні міжнародного нормалізованого відношення (INR). |
| Налбуфін | Під пильним наглядом і в зменшених дозах застосовувати препарат на тлі дії засобів для наркозу, снодійних препаратів, анксіолітиків, антидепресантів та нейролептиків для запобігання надмірному пригніченню ЦНС і пригніченню активності дихального центру. Алкоголь також посилює пригнічувальну дію налбуфіну на ЦНС. Препарат не вживати разом з іншими наркотичними аналгетиками через небезпеку послаблення аналгезуючої дії і можливість провокування синдрому відміни у хворих із залежністю до опіоїдів. Поєднання з похідними фенотіазину і препаратами пеніциліну може посилити нудоту та блювання. |
| Налоксон | Усуває аналгетичну дію опіоїдних аналгетиків. Зменшує ефекти трамадолу і бупренорфіну. Може зменшити антигіпертензивну дію клонідину. Несумісний з р-ми ЛЗ, що містять бісульфіти, метабісульфіти, довгий ланцюг або аніони високомолекулярної ваги, розчини з лужним рН. Сумісний із 0,9% р-м натрію хлориду, 5% р-м декстрози, стерильною водою для ін’єкц. Не змішувати з іншими ЛЗ. Призначений тільки для окремого застосування. |
| Налтрексон | При одночасному застосуванні з налтрексином знижується ефективність препаратів, які містять агоністи опіоїдних рецепторів (протикашльові, антидіарейні засоби, анальгетики). При одночасному застосуванні з тіоридазином — ризик розвитку сонливості і астенії. |
| Нандролон | З антидіабетичними препаратами й похідними кумарину бути обережними ч/з можливе посилення дії цих препаратів. |
| Напроксен | Уникати одночасного прийому з іншими аналгетиками (включаючи селективні блокатори ЦОГ-2) через ризик розвитку побічних ефектів. З діуретиками — може зменшити діуретичну дію. З непрямими антикоагулянтами — посилення дії антикоагулянтів. Антацидні препарати, які містять магній та алюміній, зменшують всмоктування напроксену. При супутньому прийомі з пробенецидом подовжується біологічний період напіввиведення та збільшуються концентрації напроксену у плазмі крові. Застосовувати з обережністю при супутньому прийомі з похідними гідантоїну або сульфонілсечовини. Зменшує тубулярне виведення метотрексату, тому під час одночасного прийому токсичність метотрексату може посилитись. При одночасному застосуванні з циклоспорином, інгібіторами АПФ, такролімусом — ризик порушення функції нирок. При сумісному прийомі напроксену та зидовудину збільшуються концентрації останнього в плазмі. Може скорочувати ефекти міфепристону, тому не починати прийом напроксену раніше 8-12 днів після прийому міфепристону. Одночасне застосування із серцевими глікозидами може призвести до загострення СН, зниження швидкості клубочкової фільтрації та збільшити рівень серцевих глікозидів у крові. З обережністю одночасно застосовувати із кортикостероїдами через підвищений ризик виникнення виразок та кровотеч у ШКТ. При супутньому прийомі літію та напроксену натрію концентрація літію в плазмі крові збільшується. |
| Наталізумаб | Протипоказаний з імуносупресорами (мітоксантрон, циклофосфамід). |
| Натаміцин | Невідома. |
| Натрію аміносаліцилат | сполучають з іншими, більш ефективними протитуберкульозними препаратами (ізоніазидом або іншими препаратами гідразиду ізонікотинової кислоти, циклосерином, канаміцином); з ізоніазидом — протитуберкульозна дія посилюється ч/з підвищення його рівня в плазмі, але можлива гемолітична анемія; зі стрептоміцином — протитуберкульозна дія посилюється; при одночасному застосуванні з барбітуратами і бутадіоном дія його посилюється; з димедролом — дія знижується; дія антикоагулянтів посилюється ч/з пригнічення синтезу протромбіну в печінці; при прийомі внутрішньо уповільнює всмоктування ціанокобаламіну, при одночасному застосуванні цих препаратів посилюється токсичність дифеніну ч/з його інактивацію; при сполученні ПАСК з амінофеназоном дія останнього посилюється. |
| Натрію гідрокарбонат | У розчині натрію бікарбонату не можна розчиняти кислі речовини (аскорбінову, нікотинову та інші кислоти), алкалоїди (атропін, апоморфін, кофеїн, теобромін, папаверин тощо), серцеві глікозиди, солі кальцію, магнію, важких металів (заліза, міді, цинку), тому що відбувається випадання осаду або гідроліз органічних сполук. Не змішувати з фосфатвмісними розчинами. Може підсилювати антигіпертензивний ефект резерпіну. Посилює ефект гіпотензивних лікарських засобів. |
| Натрію оксибутират | При одночасному застосуванні з бензодіазепінами підвищується ризик пригнічення дихального центру. При одночасному застосуванні з опіоїдними аналгетиками, барбітуратами, міорелаксантами, препаратами, що пригнічують ЦНС седативний ефект потенціюється. Існує потенційний ризик взаємодії з препаратами, що стимулюють або інгібують цей фермент (вальпроат, фенотоїн і етосукцимід). Ефект антидепресантів, алкоголю, седативних снодійних засобів при одночасному призначенні може посилюватися. Частота побічних ефектів збільшується при одночасному застосуванні з трициклічними антидепресантами. |
| Натрію пікосульфат | Одночасне застосування великих доз препарату та діуретиків або адренокортикостероїдів може збільшити ризик порушення електролітного балансу, що може призвести до збільшення чутливості до серцевих глікозидів та посилювати вираженість гіпокаліємії. Одночасне лікування а/б може знизити проносний ефект препарату. |
| Натрію тіосульфат | Поєднане застосування з препаратами, метаболізм яких проходить через етап роданування, знижує фармакологічні ефекти цих засобів. ЛЗ, що є йодидами, бромідами, при сумісному застосуванні з натрію тіосульфатом можуть не проявити свої фармакологічні властивості. |
| Натрію фторид | Не рекомендується призначати одночасно з препаратами, які містять кальцій, тому що знижується абсорбція натрію фториду. |
| Натрію хлорид | Препарат сумісний з більшістю лікарських засобів, тому його застосовують для розчинення різних лікарських засобів — за винятком тих препаратів, які не сумісні з натрію хлоридом як розчинником. Крап. наз., спрей наз.: дані про вплив препарату на дію інших лікарських засобів відсутні. |
| Нафазолін | Препарат не призначати разом із трициклічними антидепресантами, з інгібіторами МАО або протягом 14 днів після їх відміни у зв’язку із загрозою підвищення АТ. |
| Небіволол | З антиаритмічними препаратами І класу (хінідин, гідрохінідин, цибензолін, флекаїнід, дизопірамід, лідокаїн, мексилетин, пропафенон) — може посилитися дія на АВ-провідність та збільшитися негативний ізотропний ефект.з антагоністами кальцію типу верапаміл/дилтіазем — негативна дія на АВ-провідність та скоротливість міокарда. В/венне введення верапамілу хворим, які приймають β-адреноблокатори, може призвести до значної артеріальної гіпотензії та АВ-блокади.з гіпотензивними препаратами центральної дії (клонідин, гуанфацин, моксонідин, метилдофа, рилменідин) — може призвести до посилення СН внаслідок зменшення ЧСС, ударного об’єму та вазодилатації. з антиаритмічними препаратами ІІІ класу (аміодарон) — може посилюватись вплив на АВ-провідність.З галогенованими леткими анестетиками — може пригнічувати рефлекторну тахікардію та підвищувати ризик артеріальної гіпотензії. З баклофеном (антиспастичний засіб), аміфостином (додатковий протипухлинний засіб) — одночасне їх застосування з антигіпертензивними засобами може призвести до значного зниження АТ.Спільне застосування препаратів, що пригнічують фермент CYP2D6 (пароксетин, флуоксетин, тіоридазин, хінідин), підвищує рівень небівололу у плазмі крові і підвищує ризик виникнення надмірної брадикардії та інших побічних реакцій. |
| Невірапін | Рівень концентрації ефавірензу знижується при прийомі невірапіну. Призводить до середнього зниження під кривою для саквінавіру, доцільно збільшення дози останнього. Можливість збільшення дози індинавіру при застосуванні його з невірапіном. Підвищувати дозу лопінавіру/ритонавіру. З кетоконазолом не призначати одночасно. Вплив його на ітраконазол не відомий. Флюконазол: ч/з ризик посиленої дії невірапіну виявляти обережність. Концентрація варфарину в плазмі може змінитися: ймовірність як збільшення, так і скорочення часу зсідання крові, стежити за протромбіновим часом. З рифампіцином призначати не слід, замінити рифампіцин рифабутином. Звіробій знижує концентрацію ННІЗТ, що може призвести до субоптимального рівня невірапіну, до втрати вірусологічної реакції та можливої стійкості до невірапіну чи цілого класу ненуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази. Може потребувати коригування дози перорального контрацептиву з метою адекватного лікування інших, аніж контрацепція, показань. При призначенні жінкам дітородного віку застосовувати інші засоби контрацепції (такі як бар’єрні методи). Кетоконазол та еритроміцин інгібують утворення невірапінгідроксильних метаболітів. Може зменшувати концентрації метадону в плазмі, підсилюючи його метаболізм печінкою. З метадоном може розвинутися с-м наркотичної абстиненції, коригувати дозу метадону. |
| Нелфінавір | Диданозин приймати натще, нелфінавір приймати під час їжі ч/з 1 год після диданозину або більш, ніж за 2 год до прийому диданозину. З ритонавіром збільшення площі під кривою AUC для нелфінавіру і подовженням періоду напіввиведення нелфінавіру. Рифампіцин зменшує площу під кривою AUC нелфінавіру. Невірапін, фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін можуть зменшити концентрації нелфінавіру в плазмі. З рифабутином дозу останнього потрібно зменшити наполовину. Можна призначати одночасно з кетоконазолом та іншими специфічними інгібіторами: флуконазолом, ітраконазолом, азитроміцином, кларитроміцином, еритроміцином. Підвищує концентрації терфенадину в плазмі, їх не призначати одночасно аби уникнути тяжких аритмій; ймовірні аналогічні взаємодії з астемізолом і цизапридом, не призначати їх одночасно. Тріазолам або мідазолам не застосовувати разом з нелфінавіром, їх седативний ефект може подовжуватися. Може збільшувати плазматичні концентрації блокаторів кальцієвих каналів, за хворими спостерігати на предмет ознак токсичності цих препаратів. Протипоказаний з: антиаритмічними ЛЗ (аміодарон, квінідин), нейролептиками (пімозид) через високий ризик виникнення тяжких порушень серцевого ритму; α-адреноблокаторами, похідними ріжків (дигідроерготамін, ергоновін, ерготамін, метилергоновін) через високий ризик виникнення г. інтоксикації ріжками, що супроводжується периферичним вазоспазмом, ішемією кінцівок; седативними і снодійними ЛЗ (мідазолам, триазолам) через посилення вираженості або подовження седативного ефекту, а також через ризик пригнічення дихання. |
| Неостигмін | З препаратами для місцевої анестезії та деякими загальними анестетиками, антиаритмічними препаратами, органічними нітратами, трициклічними антидепресантами, протиепілептичними, протипаркінсонічними ЛЗ, гуанетидином — зниження ефективності неостигміну; з м-холіноблокаторами — послаблення м-холіноміметичних ефектів неостигміну; з деполяризуючими міорелаксантами — подовження та посилення дії останніх; з антидеполяризуючими міорелаксантами — послаблення дії останніх; застосовується як антидот при передозуванні антидеполяризуючими міорелаксантами; з іншими антихолінестеразними ЛЗ — посилення токсичності; з м-холіноміметиками — порушення функції травного тракту, токсичний вплив на нервову систему; з β-адреноблокаторами — посилення брадикардії; з ефедрином — потенціювання дії неостигміну; з обережністю з неоміцином, стрептоміцином, канаміцином. |
| Нетилміцин | Уникати сумісного та/або послідовного системного або місцевого застосування інших потенційно нейротоксичних та/або нефротоксичних (аміноглікозиди; ванкоміцин; поліміксин В; колістин; органоплатини; метотрексат у високих дозах; іфосфамід; пентамідин; фоскарнет; противірусні — ацикловір, ганцикловір, адефовір, цидофовір, теновір; амфотерицин В, імуносупресанти — циклоспорин, такролімус та йодовмісні контрастні речовини) через ризик розвитку нефротоксичності. Уникати сумісного застосування з діуретиками (к-та етакринова або фуросемід), оскільки вони самі можуть спричинити ототоксичну дію. Крім того, при внутрішньовенному введенні діуретики можуть підсилювати токсичність аміноглікозиду внаслідок зміни концентрації а/б в сироватці крові та у тканинах. При сумісному застосуванні аміноглікозидів та деяких цефалоспоринів — збільшення нефротоксичності. З міорелаксантами (сукцинілхолін, тубокурарин або декаметоній), анестетиками або масивному переливанні крові з цитратним антикоагулянтом — можливість розвитку нервово-м’язової блокади та паралічу дихання, у випадку виникнення блокади застосовують солі кальцію. Змішування in vitro аміноглікозиду з а/б β-лактамної групи (пеніциліни або цефалоспорини) може призвести до інактивації. Не змішувати з іншими препаратами в одній ємкості. Фізично сумісний з р-ми для парентерального введення: вода для ін’єкц., 0,9% р-н натрію хлориду, 3% та 5% р-н хлориду натрію для ін’єкц.; 5% водний р-н глюкози, 5% р-н глюкози з електролітом № 48, 5% р-н глюкози з електролітом № 75, р-н для ін’єкц., який містить 5% глюкози та 0,9% хлориду натрію, 50% р-н глюкози для ін’єкц.; 5% р-н бікарбонату натрію для ін’єкц.; 6% р-н декстрану 75 у 5% глюкозі; 10% р-н декстрану 40; 10% водний р-н глюкози; р-н Рінгера для ін’єкц.; р-н Рінгера з лактатом для ін’єкц.; р-н Рінгера з лактатом для ін’єкц., що містить 5% глюкози, 10% фруктоза для ін’єкц. |
| Нефопам | Посилюють побічні ефекти нефопаму: опіати (аналгетики, протикашльові препарати, замісні засоби для лікування наркоманії), нейролептики, барбітурати, бензодіазепіни, небензодіазепінові транквілізатори (мепробамат), снотворні, антидепресанти із седативним ефектом (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативні блокатори Н1-гістамінових рецепторів, гіпотензивні засоби центральної дії, баклофен, талідомід. |
| Нікетамід | посилює ефекти психостимуляторів, антидепресантів. Знижує дію наркотичних аналгетиків, снодійних, нейролептиків, транквілізаторів, протисудомних засобів, сприяє розвитку непереносимості фтивазиду. На фоні глибокого наркозу не діє. |
| Нікотин | Відмова від паління може призводити до збільшення рівня у плазмі деяких ЛЗ, це явище може бути клінічно значимим для препаратів з вузьким терапевтичним вікном: теофілін, такрин, клозапін і ропінірол. Може зростати концентрація у плазмі крові: кофеїну, парацетамолу, феназону, фенілбутазону, пентазоцину, лідокаїну, бензодіазепінів, варфарину, естрогену та вітаміну В12. Плазмова концентрація деяких інших ЛЗ також може збільшитися після відмови від паління: для іміпраміну, оланзапіну, кломіпраміну та флювоксаміну. Метаболізм флекаініду і пентазоцину може зазнавати трансформацій при палінні. Може підвищувати рівень кортизолу та катехоламінів у крові знижуючи ефект ніфедипіну або адренергічних антагоністів та збільшуючи ефект адренергічних агоністів. Підвищена підшкірна абсорбція інсуліну, спричинена відмовою від паління, може призвести до необхідності зниження дози інсуліну, що вводиться. |
| Нілотиніб | Біодоступність нілотинібу збільшується у 3 рази при сумісному призначенні з кетоконазолом, ітраконазолом, вориконазолом, кларитроміцином, телітроміцином, ритонавіром, утримуватись від одночасного призначення цих препаратів. Супутнє введення фенітоїну, рифампіцину, карбамазепіну, фенобарбіталу, звіробою може зменшувати експозицію нілотинібу; з мідазоламом спостерігалося підвищення експозиції мідазоламу; рекомендовано проводити контроль фармакодинамічних показників варфарину (INR або PT) після початку лікування нілотинібом (принаймні протягом перших 2 тижнів); уникати одночасного застосування антиаритмічних препаратів (включаючи аміодарон, дизопірамід, прокаїнамід, хінідин і соталол), а також інших лікарських засобів, здатних спричиняти подовження інтервалу QT (включаючи хлорохін, халофантрин, кларитриміцин, галоперидол, метадон, моксифлоксацин, бепридил і пімозид). |
| Німесулід | З варфарином і аналогічними антикоагулянтами або ацетилсаліциловою кислотою — підвищений ризик розвитку геморагічних ускладнень; такі комбінації не рекомендуються, а хворим на тяжі порушення згортання крові — протипоказані. Швидко знижує ефект фуросеміду, спрямований на виведення натрію, та меншої мірою, на виведення калію, а також знижує сечогінну дію. Знижує кліренс літію, що призводить до підвищення концентрації літію в плазмі та збільшення його токсичності. Необхідно дотримуватися обережності, якщо німесулід застосовується менш ніж за добу до або після лікування метотрексатом, оскільки рівень метотрексату в сироватці крові може збільшуватися, його токсичність — підвищуватися. Ч/з вплив на ниркові простагландини може підвищувати нефротоксичність циклоспоринів |
| Німодипін | З антигіпертензивними засобами, може потенціювати дію останніх. З німодипіном не вводити в/в b-блокатори, може призвести до подальшого зниження АТ. Тривале застосування з антидепресантом нортриптиліном призводить до незначного підвищення концентрації німодипіну в плазмі крові; концентрація нортриптиліну залишається незмінною. З циметидином можливо підвищення концентрації німодипіну в плазмі крові і посилення його гіпотензивної дії. З антагоністом Н2-рецепторів циметидином, препаратами вальпроєвої кислоти — збільшення концентрації німодипіну в плазмі крові. Тривале застосування з флуоксетином — збільшення концентрації німодипіну в плазмі крові; дія флуоксетину значно зменшувалась. Рифампіцин підсилить метаболізм німодипіну внаслідок індукції ферментів, ефективність табл німодипіну буде знижена. З потенційно нефротоксичними препаратами (аміноглікозидами, цефалоспоринами, фуросемідом) можливо порушення функції нирок, також у хворих з порушеною внаслідок інших причин функцією нирок остання повинна перебувати під регулярним контролем (при її погіршанні відміна лікування німодипіном). Застосування грейпфрутового соку не рекомендується, може призвести до збільшення концентрації німодипіну в плазмі крові. |
| Ністатин | З клотримазолом знижується протигрибкова активність. Можлива перехресна резистентність з деякими полієновими а/б (амфотерицин В). Активність знижується у присутності двовалентних іонів, жирних к-т. |
| Нітрогліцерин | Рівень нітрогліцерину у плазмі підвищують саліцилати, прискорюють його метаболізм барбітурати. Гіпотензивний і системний вазодилатуючий ефекти підсилюють гіпотензивні, антиадренергічні ЛЗ, вазодилататори, силденафілу цитрат, антагоністи кальцію, трициклічні антидепресанти, інгібітори МАО, етанол, хінідин і новокаїнамід. Антиангінальні ефекти підвищують метіонін, ацетилцистеїн, інгібітори АПФ і саліцилати. Судинорозширювальний і антиангінальний ефекти знижують дигідроерготамін, М-холінолітики, α-адреноміметики, гістамін, пітуїтрин, кортикостероїди, стимулятори ЦНС і вегетативних гангліїв, отрути бджіл і змій, надмірна інсоляція. Знижену чутливість до нітрогліцерину відновлюють донатори сульфгідрильних груп (унітіол, каптоприл, ацетилцистеїн). З гепарином можливе зниження антикоагулянтної дії останнього (після відміни препарату можливе значне зниження згортання крові, що може потребувати зниження дози гепарину). |
| Нітроксолін | При сумісному застосуванні з препаратами групи тетрацикліну — сумація ефектів кожного препарату, з ністатином і леворином — потенціювання дії. При одночасному застосуванні з антацидними засобами, які містять магній, всмоктування нітроксоліну сповільнюється. Не можна поєднувати із нітрофуранами — сумація негативного нейротропного ефекту. Знижує ефективність налідиксової к-ти. Не застосовувати разом з препаратами, що містять гідроксихіноліни або їх похідні. |
| Нітропрусид натрію | Гіпотензивний ефект підсилюється з іншими антигіпертензивними ЛЗ, загальними анестетиками, діуретикам, алкоголем і не послаблюється під дією β-блокаторів, а також у результаті ваготомії. Попереднє лікування ЛЗ, які сприяють підвищенню АТ, в т. ч. КС, НПЗЗ, естрогенами, може зменшити гіпотензивний ефект препарату. Попередній прийом інгібіторів фосфодіестерази (в т. ч. силденафілу), може посилювати ефект препарату. Підвищити АТ при терапії можуть лише епінефрин або інші пресорні речовини, які чинять прямий стимулювальний вплив на міокард. |
| Нітрофурал | Не виявлена. |
| Нітрофурантоїн | Не можна поєднувати з препаратами, які викликають порушення функції нирок. Антациди і адсорбенти знижують всмоктування. Засоби проти подагри (пробенацид і сульфінпіразон) знижують ефективність і підвищують ризик токсичності препарату. Зменшує антибактеріальну дію препаратів групи хінолону (налідиксова кислота, фторхінолони). Антибактеріальна дія препарату знижується в лужній сечі, тому не комбінувати його з препаратами, які підвищують рН сечі. |
| Ніфедипін | З гіпотензивними засобами, нітратами і трициклічними антидепресантами відбувається посилення гіпотензивного ефекту. З β-адреноблокаторами можливий розвиток гіпотензії та СН. Із серцевими глікозидами і теофіліном — підвищення рівнів останніх у плазмі крові. З циметидином (меншою мірою — ранітидином) — підвищення концентрації ніфедипіну в плазмі крові та посилення його гіпотензивної дії. З хінідином — зменшення концентрації останнього в плазмі крові. Рифампіцин може призвести до послаблення ефектів його, одночасне застосування протипоказане. Дилтіазем уповільнює виведення ніфедипіну з організму, за необхідності дозу його знизити. При поєднанні інфузійного р-ну ніфедипіну, який містить етиловий спирт, з р-нами інших ЛЗ враховувати сумісність останніх з етанолом. Р-н використовувати у системі для парентерального введення з ізотонічним розчином натрію хлориду, 5% розчином глюкози та 5% розчином фруктози (при швидкості введення, що становить 10 мл розчину ніфедипіну і 40 мл одного із зазначених розчинів за 1 год). Застосовувати з іншими інфузійними р-нами не рекомендується. |
| Ніфурател | Клінічно значуща взаємодія не встановлена. Прийом алкоголю може призвести до дисульфірамоподібних реакцій. |
| Ніфуроксазид | Не рекомендується застосовувати з сорбентами, з препаратами, до складу яких входить спирт. |
| Ніцерголін | Може посилювати ефект антигіпертензивних та антихолінелітичних засобів. Антациди та холестірамін уповільнюють всмокутвання препарату. Не можна виключити взаємодії з препаратами, такими як хінідін, більшість антипсихотичних засобів, в тому числі клозапін, рісперидон, галоперидол, тіоридазин. |
| Норепінефрин | Небажано застосовувати: з летючими галогеновими анестетиками виникають серйозні шлункові аритмії (підвищена збудливість серця); з антидепресантами групи іміпраміну: пароксизмальна АГ з ризиком серцевих аритмій (пригнічення входу адреналіну та норадреналіну до симпатичних волокон). Зсеротонінергічними-норадренергічними антидепресантами: пароксизмальна АГ з ризиком серцевих аритмій (пригнічення входу адреналіну та норадреналіну до симпатичних волокон). З обережністю застосовують з такими групами препаратів: неселективні інгібітори МАО — збільшення пресорної дії симпатоміметичних засобів, частіше помірно виражене. Селективні інгібітори МАО А — взаємодія подібна до неселективних інгібіторів МАО: існує ризик зростання пресорної дії. Лінезолід: взаємодія подібна до неселективних інгібіторів МАО: існує ризик зростання пресорної дії. |
| Норетистерон | Взаємодія ЛЗ, що обумовлює збільшення кліренсу статевих гормонів, може спричиняти зниження терапевтичної ефективності (фенітоїн, барбітурати, примідон, карбамазепін, рифампіцин, окскарбазепін, лікарські засоби, що містять звіробій та рифабутин); також існує підозра щодо гризеофульвіну. Може впливати на метаболізм інших препаратів, концентрації їх діючих речовин у плазмі та тканинах можуть змінюватися (циклоспорин). |
| Норфлоксацин | Пробенецид зменшує виділення норфлоксацину в сечу. Можливе підвищення рівня теофіліну в плазмі крові хворих при його одночасному застосуванні, а також посилення розвитку побічних ефектів, спричинених норфлоксацином. Пригнічує дегідратацію кофеїну, що може призвести до зменшення виділення і збільшення періоду напіввиведення кофеїну з плазми крові. Можливе збільшення концентрації циклоспорину в сироватці крові. Може потенціювати дію перорального антикоагулянту варфарину або його похідних. Протизаплідна дія пероральних контрацептивів може бути поставлена під сумнів при лікуванні із застосуванням а/б.Одночасне застосування хінолонів з фенбуфеном може бути причиною епілептичних нападів. Може знадобитися корекція дози клозапіну або ропініролу для пацієнтів, які вже приймають ці препарати. Не рекомендується з тизанідином. З глібенкламідом (похідне сульфонілсечовини) може викликати тяжку гіпоглікемію. Одночасний прийом НПЗЗ з хінолонами може підвищити ризик стимуляції ЦНС і конвульсивних нападів. Препарати кальцію, полівітаміни, що містять кальцій, не застосовувати разом з ним, може мати місце зменшення абсорбції норфлоксацину, що призводить до зниження його концентрації у сироватці крові та сечі. |
| Озельтамивір | Пробенецид призводить до збільшення AUC до активного метаболіту приблизно в 2 рази, внаслідок гальмування активної канальцевої секреції в нирках, корекція дози не потрібна. З обережністю особам, які приймають ЛЗ з аналогічним шляхом екскреції з вузьким терапевтичним діапазоном (хлорпропамід, метотрексат, фенілбутазон). |
| Оксазепам | Разом з опіоїдними аналгетиками, пр-ми для загальної анестезії (анестетики), психотропними ЛЗ, антидепресантами, протиепілептичними, антигістамінними, гіпотензивними пр-ми центральної дії, алкоголем — підсилюють пригнічувальний вплив на ЦНС. Разом з опіоїдними аналгетиками — посилення ейфорії, що призводить до розвитку психічної залежності. Проявляє синергетичну дію з ЛЗ, що розслабляють скелетну мускулатуру (кураре і його похідні, пр-ти, що знижують тонус скелетної мускулатури). Теофілін і кофеїн можуть послаблювати снодійну дію. Оксазепам може послаблювати дію ЛЗ для лікування паркінсонізму (леводопа). Пероральні протизаплідні ЛЗ, які містять естроген, можуть прискорювати процеси метаболізму і скорочувати біологічний період напіврозпаду оксазепаму. Одночасне застосування з фенітоїном (протиепілептичний) може призвести до зниженням рівня оксазепаму у сироватці крові. Противірусні препарати: одночасне застосування зидовудину з бензодіазепінами може знизити його кліренс; ритонавір може інгібувати печінковий метаболізм бензодіазепінів. При одночасному застосуванні з антигіпертензивними засобами — підсилюється вираженість зниження АТ. Рифампіцин прискорює метаболізм оксазепаму. Баклофен підсилює седативну дію оксазепаму. Пробенецид підсилює дію бензодіазепінів. Препарати, які індукують активність цитохрому Р450 (фенобарбітал, карбамазепін), впливають на процеси біотрансформації похідних 1,4-бензодіазепіну і викликають зміни їх фармакологічної дії. Дисульфірам, циметидин, еритроміцин, кетоконазол як інгібітори ферментів, залежних від цитохрому Р450, гальмують процеси біотрансформації похідних 1,4-бензодіазепіну і підсилюють їх пригнічуючу дію на ЦНС. |
| Оксаліплатин | У ході дослідженнь іn vitro не спостерігалось суттєвого заміщення оксаліплатину, зв’язаного з білками плазми такими ЛЗ: еритроміцин, саліцилати, гранісетрон, паклітаксел та вальпроат натрію. |
| Оксацилін | Ефективність знижують тетрацикліни та інші бактеріостатичні засоби. Пробенецид підвищує концентрацію препарату в сироватці. З ампіциліном або бензилпеніциліном є раціональним, пригнічуючи активність пеніцилінази, зменшує руйнування ампіциліну і бензилпеніциліну. При такому поєднанні спектр дії стає більш поширеним. |
| Оксибупрокаїн | Сукцинілхолін та симпатоміметики — препарат підсилює дію; сульфонаміди та β-блокатори — послаблення дії; р-ни флюоресцеїну — несумісність, утворюється осад; нітрат срібла, солі ртуті та лужні речовини — фармацевтична несумісність |
| Оксибутинін | З лизуридом — ризик порушення свідомості, тому необхідний регулярний клінічний нагляд за хворими. З іншими антихолінергічними засобами — можливість потенціювання антихолінергічного ефекту. проявляти обережність у разі одночасного застосування з фенотіазинами, амантидином, нейролептиками (фенотіазинами, бутирофенонами, клозапіном), іншими антихолінергічними антипаркінсонічними засобами (біпериденом, леводопою), антигістамінними засобами, хінідином, препаратами наперстянки, трициклічними антидепресантами, атропіном і спорідненими сполуками (атропінові спазмолітики), та дипіридамолом — через їх взаємодію. Оксибутинін може погіршити абсорбцію інших ЛЗ через зниження моторики шлунка. Одночасний прийом з інгібітором CYP3A4 може пригнічувати метаболізм оксибутиніну та збільшувати його експозицію. Антагоніст прокінетиків. Одночасне застосування з інгібіторами холінестерази може призвести до зниження їх ефективності. З алкоголем — посилення сонливості. |
| Оксиметазолін | При застосуванні блокаторів МАО і трициклічних антидепресантів можливе підвищення АТ. Сумісне призначення інших судинозвужувальних ЛЗ підвищує ризик розвитку побічних ефектів. |
| Окситоцин | Є повідомлення про тяжку АГ, коли його призначали через 3-4 год після профілактичного введення вазоконстрикторів спільно з каудальною анестезією. Анестезія за допомогою циклопропану, енфлурану, галатону, ізофлурану може змінити його вплив окситоцину на СС систему, приводячи до несподіваних результатів, таких як артеріальна гіпотензія. З циклопропановою анестезією може спричинити синусову брадикардію та AV ритм. З обережністю з ЛЗ, що можуть подовжувати QT інтервал. Простагландини посилюють дію окситоцину, одночасно не рекомендуються. У зв’язку з підсиленням скорочувальною діяльністю матки дотримуватися обережності при послідовному використанні простагландінів та окситоцину. З іншими індукторами пологів або аборту може призвести до гіпертонії матки (підвищення тонусу) і розриву матки або травми шийки, застосування простагландинів може збільшити стимуляцію родової діяльності та стимуляцію мускулатури матки. |
| Октреотид | Знижує всмоктування циклоспорину в кишечнику і уповільнює всмоктування циметидину. Одночасне введення октреотиду і бромокриптину збільшує біодоступність бромокриптину. У пацієнтів з інсулінозалежним ЦД лікування може знизити потребу в інсуліні. |
| Оланзапін | Індуктори CYP1A2 (карбамазепін) — знижують концентрацію оланзапіну. Інгібітори CYP1A2 (флуоксамін, ципрофлоксацин) — знижує метаболізм оланзапіну. Активоване вугілля знижує пероральну біодоступність оланзапіну. Оланзапін антагоніст прямих та непрямих агоністів допаміну та леводопи. З обережністю застосовувати оланзапін пацієнтам, які приймають етанол або лікарські засоби, що можуть спричинити пригнічення ЦНС — ризик підвищення седації. Супутнє застосування оланзапіну з антипаркінсонічними препаратами пацієнтам із хворобою Паркінсона та деменцією не рекомендується. З обережністю призначати з іншими препаратами з відомим ризиком підвищення інтервалу QTc. Оланзапім може посилювати ефекти певних антигіпертензивних засобів. Разова доза антацидів, що містять алюміній та магній, або циметидин не впливають на фармакокінетику оланзапіну. Одночасне в/м застосування лоразепаму та оланзапіну посилює сонливість. Одночасне застосування оланзапіну для в/м введення та парентерального бензодіазепіну не рекомендується. |
| Олія соєва | Гепарин спричиняє транзиторне підвищення ліполізу у плазмі крові, що призводить до тимчасового зниження кліренсу тригліцеридів унаслідок виснаження ліпопротеїнової ліпази. Інсулін також може впливати на активність ліпази, але даний ефект має обмежене клінічне значення. Вітамін K1, що міститься у соєвому маслі, є антагоністом похідних кумарину, тому рекомендується ретельно контролювати згортання крові у хворих, які отримують ці препарати. |
| Олмесартан | з іншими антигіпертензивними засобами може посилюватись дія олмесартану; з НПЗЗ може зменшуватись його антигіпертензивна дія і виникає ризик виникнення гострої ниркової недостатності; після терапії антацидами спостерігається зменшення біодоступності олмесартану; не рекомендується застосовувати олмесартану з препаратами літію через підвищення токсичності останнього; у результаті можливої гіперкаліємії не рекомендується застосовувати з калійзберігаючими діуретиками, препаратами, які містять калій, або з іншими препаратами, які можуть призводити до збільшення рівня калію у сироватці крові (з гепарином) |
| Олопатадин | Дослідження щодо вивчення взаємодії препарату з іншими ЛЗ не проводилось |
| Омалізумаб | Застосовується сумісно з інгаляційними та оральними КС, інгаляційними коротко- і довгодіючими β-агоністами, модифікаторами лейкотрієнів, теофіліном та оральними антигістамінними ЛЗ; немає даних, що безпека препарату знижувалась у поєднанні з цими або іншими протиастматичними ЛЗ. |
| Омепразол | Може впливати на інші препарати, всмоктування яких залежить від рН шлунка: розчинення таблеток кетоконазолу у шлунку значно змінюється, якщо рН шлункового соку підвищується у результаті лікування (застосування антацидів або препаратів, що пригнічують секрецію, або сукралфатів), внаслідок цього плазмові концентрації кетоконазолу не є ефективними; при одночасному застосуванні омепразолу та ітраконазолу концентрації у плазмі та площа кривої «концентрація — час» останнього зменшуються. Інгібітори ВІЛ-протеази, кетоконазол, ітраконазол можуть підвищити концентрації омепразолу у плазмі крові. уникати застосування препарату одночасно з кетоконазолом та ітраконазолом. Підвищує рівні у плазмі діазепаму, варфарину, фенітоїну; при одночасному застосуванні кларитроміцину або еритроміцину з омепразолом концентрації останнього у плазмі збільшуються. |
| Омоконазол | Взаємодія не виявлена. Бути обережним при частому застосуванні супозиторіїв або при застосуванні їх у великих дозах протягом тривалого часу, оскільки він може накопичуватися в організмі — може інгібірувати метаболізм інших ЛЗ, які метаболізуються на CYP450 3A, що може призвести до їхнього накопичення та підвищеного рівня у плазмі крові. |
| Ондансетрон | Не прискорює і не гальмує метаболізм інших ЛЗ; не взаємодіє з алкоголем, темазепамом, фуросемідом, алфентанілом, трамадолом, морфіном, лігнокаїном, тіопенталом або пропофолом. З обережністю з ЛЗ, що подовжують інтервал QT та/або спричиняють порушення електролітного балансу. З апоморфіну гідрохлоридом протипоказане — випадки сильної гіпотензії та втрати свідомості. У пацієнтів, які лікуються потенційними індукторами CYP3A4 (фенітоїном, карбамазепіном і рифампіцином), кліренс ондансетрону збільшується і його концентрація у крові зменшується. Може зменшувати аналгетичний ефект трамадолу. З кардіотоксичними ЛЗ (антрациклінами) може збільшити ризик виникнення аритмій. |
| Орлістат | Зменшується всмоктування вітамінів А, D, E, K та β-каротину. Якщо рекомендовані полівітаміни, їх приймати не менш, ніж ч/з 2 год після прийому орлістату або перед сном. З циклоспорином не рекомендується — зниження плазмових концентрацій циклоспорину (зниження імуносупресивної ефективності циклоспорину), частіше визначення концентрацій циклоспорину в плазмі. З пероральними антикоагулянтами проводити моніторинг параметрів коагуляції. Потенційно можливе зниження клінічної ефективності аміодарону. Уникати одночасного застосування з акарбозою. У пацієнтів, які одночасно отримують орлістат та аміодарон, рекомендується посилення клінічного та ЕГК-моніторингу. З антиепілептичними ЛЗ (вальпроат, ламотриджин) — моніторинг пацієнтів щодо можливих змін у частоті та/або тяжкості судом. |
| Орнідазол | Посилює дію p/os антикоагулянтів кумаринового ряду (варфарину), що вимагає відповідної корекції їх дозування. Пролонгує міорелаксуючу дію векуронію броміду. Сумісне застосування фенобарбіталу та інших індукторів ферментів знижує період циркуляції орнідазолу у сироватці крові, інгібітори ферментів (циметидин) — підвищують. При в/в введенні не змішувати з іншими ін’єкц. р-ми. |
| Орнітин | Взаємодія не виявлена |
| Орципреналін | Інші β-симпатоміметики, холінолітики та метилксантини підсилюють дію орципреналіну, який сам може спричиняти побічні ефекти. З інгібіторами МАО або трициклічних антидепресантів може підсилити вплив орципреналіну на гладку мускулатуру кровоносних судин. Орципреналін не застосовувати одночасно з блокаторами β-адренорецепторів (антагоністична дія). |
| Отилонію бромід | Не відомо. |
| Офлоксацин | З барбітуратами, включаючи анестетики, та антигіпертензивними ЛЗ можливе раптове зниження АТ. Не застосовувати з препаратами, які подовжують інтервал QT (антиаритмічні ЛЗ класу ІА — хінін, прокаїнамід та класу ІІІ — аміодарон, соталол, трициклічні антидепресанти, макроліди). З НПЗП, похідними нітроімідазолу та метилксантинів підвищується ризик розвитку нейротоксичних ефектів, зниження судомного порога, розвитку судом. Циметидин, пробенецид, фуросемід і метотрексат призводять до збільшення концентрації офлоксацину в плазмі крові. З антацидами, що вміщують кальцій, магній або алюміній, із сукральфатом, із двовалентним або тривалентним залізом, з мультивітамінами, що вміщують цинк, знижує інтенсивність всмоктування офлоксацину. |
| Пазопаніб | З кетоконазолом (збільшуються середні значення AUC та Сmax пазопанібу на 66% та 45% відповідно у порівнянні із застосуванням пазопанібу окремо. Інші сильні інгібітори CYP3A4 (ітраконазол, кларитроміцин, атазанавір, індинавір, нефазодон, нельфінавір, ритонавір, саквінавір, телітроміцин, вориконазол) можуть збільшувати його концентрацію. Грейпфрутовий сік може зумовлювати підвищення його концентрацій у плазмі крові. З інгібітором CYP3A4, переносниками BCRP та глікопротеїном P (Pgp) (лапатиніб) — збільшення його концентрацій у плазмі крові. Уникати з сильними інгібіторами CYP3A4 та сильними інгібіторами P-gp. Індуктори CYP3A4 (рифампіцин) можуть знижувати його концентрацію в плазмі крові. Може збільшувати концентрацію ЛЗ, які елімінуються переважно завдяки UGT1A1 та OATP1B1. З симвастатином збільшує частоту підвищення рівня АЛТ. З їжею з високим або низьким вмістом жирів зумовлює збільшення його AUC та Cmax приблизно в 2 рази. З езомепразолом зменшується біодоступність пазопанібу на 40% (AUC та Cmax), уникати з ЛЗ, що підвищують рН шлунка. З інгібітором протонного насоса дозу пазопанібу приймати 1 р/день без їжі ввечері разом з інгібітором протонного насоса. З антагоністом Н2-рецептора дозу пазопанібу приймати без їжі хоча б за 2 год. до або через 10 год. після прийому антагоніста Н2-рецептора. Приймати хоча б за 1 год. до або через 2 год. після прийому короткодіючих антацидів. |
| Паклітаксел | Премедикація циметидином не впливає на кліренс паклітакселу. При первинному лікуванні карциноми яєчників введення паклітакселу повинне передувати введенню цисплатину. В цьому разі профіль безпеки препарату такий самий, як і в разі монотерапії. Якщо його вводять після цисплатину, у хворих спостерігається більш виражена мієлосупресія і кліренс паклітакселу знижується приблизно на 20%. Метаболізм препарату пригнічується у хворих, які одержують кетоконазол; значне зниження системного кліренсу паклітакселу при одночасному застосуванні нелфінавіру і ритонавіру, але не індинавіру. |
| Палівізумаб | Дослідження не проводилися. Оскільки моноклональні антитіла є специфічними до РСВ, впливу палівізумабу на поствакцинальний імунітет не очікується, у т.ч. після застосування живих вірусних вакцин. |
| Паліперидон | З обережністю з ЛЗ, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні ЛЗ класу Іа (квінідин, дизопірамід) та антиаритмічні ЛЗ класу ІІІ (аміодарон, соталол), деякі антигістамінні, ін. антипсихотичні ЛЗ, протималярійні препарати (мефлокін). З обережністю з ін.препаратами центральної дії (анксіолітиками, більшістю антипсихотичних ЛЗ, снодійних, опіатів, алкоголем тощо). Антагоніст леводопи та інших антагоністів допаміну (якщо ця комбінація є необхідною, особливо при лікуванні термінальної стадії хвороби Паркінсона, призначають найменшу ефективну дозу кожного з препаратів). У зв’язку з властивістю викликати ортостатичну гіпотензію, враховувати адитивний ефект при використанні його з іншими ЛЗ, що можуть спричинити ортостатичну гіпотензію (ін антипсихотичними, трициклічними ЛЗ). З обережністю застосовувати у комбінації з ЛЗ, які знижують судомний поріг (фенотіазіни або бутирофенони, трициклічні ЛЗ, СІЗЗС, трамадол, мефлокін та ін.). Одночасне застосування з табл. прол. дії дивалпрексу натрію -збільшується концентрація паліперидону. З карбамазепіном спричиняє зниження показників Cmax та AUC паліперидону. Рифампіцин та екстракт звіробою можуть мати схожий вплив. ЛЗ, які впливають на час проходження у ШКТ, можуть впливати на абсорбцію паліперидону (метоклопрамід). Одночасно з рисперидоном не рекомендується, можливе підвищення рівня паліперидону в крові. |
| Панкреатин | У результаті застосування препаратів, що містять панкреатин, можливе зменшення всмоктування фолієвої кислоти, що може зумовити необхідність її додаткового надходження в організм. Дія пероральних антидіабетичних засобів може знижуватися при супутньому застосуванні препарату. |
| Пантопразол | Може зменшувати всмоктування препаратів, біодоступність яких залежить від рН (кетоконазол). Спричиняє суттєве зменшення біодоступності атазанавіру; тому їх не застосовувати разом. Пацієнтам, які застосовують непрямі антикоагулянти, фенпрокумон, варфарин, рекомендується проводити лабораторні тести на згортання тромбоцитів |
| Папаверин | Спазмолітичну дію папаверину підсилюють барбітурати. Гіпотензивний ефект підсилюється з антигіпертензивними препаратами інших груп, з трициклічними антидепресантами, прокаїнамідом, резерпіном, хінідином. Підсилює ефекти антихолінергічних препаратів. Може знижувати протипаркінсонічний ефект леводопи та гіпотензивний ефект метилдопи. При одночасному застосуванні з алпростадилом для інтракавернозного введення існує ризик розвитку пріапізму. Фентоламін потенціює дію папаверину на печеристі тіла статевого члена при сумісному введенні. з серцевими глікозидами спостерігається виражене посилення скорочувальної функції міокарда внаслідок зменшення загального периферичного опору судин. Разом з новокаїнамідом можливе посилення гіпотензивного ефекту. Можливе зменшення тонізуючого ефекту антихолінестеразних препаратів на гладку мускулатуру під впливом папаверину гідрохлориду. Можливе зниження спазмолітичної активності папаверину гідрохлориду під впливом морфіну. Застосовують разом із морфіну гідрохлоридом для зменшення спазмогенної дії останнього і з промедолом у разі болю, пов’язаному зі спазмами гладкої мускулатури. Можливий розвиток гепатиту при сумісному застосуванні з фурадоніном. При комбінованому застосуванні з препаратами резерпіну антигіпертензивна дія посилюється. При поєднанні з антидепресантами — посилення гіпотензивного ефекту. При одночасному застосуванні папаверину гідрохлорид потенціює дію алкоголю. Фармацевтично сумісний з дибазолом. |
| Парацетамол | Може заважати отриманню достовірних результатів лабораторних досліджень: при проведенні аналізів на визначення сечової кислоти при застосуванні методу з фосфорновольфрамовою кислотою, та рівня глюкози у крові при застосуванні глюкозо-оксидазо-пероксидазного метода. Посилює ефект непрямих антикоагулянтів та вірогідність ураження печінки гепатотоксичними препаратами. Барбітурати знижують жарознижувальний ефект парацетамолу. |
| Парекоксиб | Слід проводити контроль антикоагулянтної терапії варфарином або подібними засобами оскільки у пацієнтів зростає ризик ускладнень у вигляді кровотечі. З флуконазолом призначати в найменших рекомендованих дозах. Інгібітори простагландинів можуть зменшувати антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Може зменшувати натрійуретичний ефект фуросеміду і тіазиду внаслідок пригнічення синтезу простагландинів у нирках. Значно зменшує плазмовий та нирковий кліренс літію, при цьому плазмові концентрації літію зростають. Сумісне застосування НПЗП та циклоспорину або такролімусу призводить до підвищення нефротоксичності останніх. Може бути призначений сумісно із опіоїдними анальгетиками; потреба в останніх була значно меншою при застосуванні з парекоксибом. |
| Парикальцитол | З обережністю з кетоконазолом та іншими потужними інгібіторами Р450 3А. Не приймати препарати фосфору або медикаменти, що містять вітамін D — існує підвищений ризик розвитку гіперкальціємії. Одночасний прийом препаратів, що містять кальцій у високих дозах або тіазидних діуретиків може підвищувати ризик розвитку кальцинозу. Не приймати препарати, що містять магній (антациди), одночасно з препаратами вітаміну D через ризик розвитку гіпермагніємії. З препаратами, що містять вітамін D, не приймати довготривало препарати, що містять алюміній (антациди, препарати, що зв’язують фосфор), через ризик підвищення рівня алюмінію в крові та можливість токсичного впливу алюмінію на кістки. Дигіталісна токсичність посилюється гіперкальціємією незалежно від її походження, тому з обережністю призначати препарати наперстянки. Взаємодія парикальцитолу у формі р-ну для ін’єкцій з іншими ЛЗ спеціально не досліджувалась. |
| Пароксетин | Застосовувати одночасно з серотонінергічними препаратами як: L-триптофан, триптан, трамадол, ін. інгібітори зворотного захоплення серотоніну, літій, фентаніл та траву звіробою з обережністю та з обов’язковим ретельним контролем клінічного стану пацієнта, ч/з ризик розвитку серотонінового с-му. Протипоказане сумісне застосування пароксетину та інгібіторів МАО (включаючи лінезолід та метилтіоніну хлорид (метиленовий синій)). Протипоказане сумісне застосування з пімозидом у зв‘язку з вузьким терапевтичним індексом пімозиду та його здатністю подовжувати інтервал QT. При одночасному застосуванні пароксетину з препаратами, що інгібують ферменти, рекомендується призначати щонайменші ефективні дози. При сумісному застосуванні з препаратами, що індукують ферменти (карбамазепін, рифампіцин, фенобарбітал, фенітоїн), потреби у зміні початкової дози пароксетину немає. Сумісне застосування фосампренавіру/ритонавіру з пароксетином істотно зменшує плазмовий рівень пароксетину. При щоденному застосуванні пароксетину значно підвищується рівень проциклідину у сироватці крові, тому у разі появи антихолінергічних ефектів доза проциклідину має бути зменшена. Пароксетин уповільнює активність ферменту CYP2D6 системи цитохрому P450, пригнічення CYP2D6 призводить до збільшення у плазмі крові концентрації одночасно введених препаратів, що метаболізуються цим ферментом: трициклічні антидепресанти (напр., амітриптилін, нортриптилін, іміпрамін і дезипрамін), фенотіазинові нейролептики (напр., перфеназин і тіоридазин), рисперидон, атомоксетин, деякі протиаритмічні засоби типу 1с (напр., пропафенон і флекаїнід) і метопролол. Інгібіція CYP2D6 пароксетином спричиняє зниження концентрації тамоксифену. На всмоктування або фармакокінетику пароксетину не впливають або майже не впливають (тобто не вимагають зміни дозування) такі фактори: їжа, антациди, дигоксин, пропранолол, алкоголь. Під час лікуванняслід з обережністю призначати антикоагулянти, ч/з ризик підвищення антикоагулянтної активності та кровотеч у пацієнтів. При сумісному застосуванні НПЗЗ/ацетилсаліцилової к-ти та пароксетину може виникнути фармакодинамічна взаємодія, що може спричинити підвищення ризику кровотеч. |
| Пегаспаргаза | Може підвищувати токсичність інших ЛЗ, які зв’язуються з білками. Може порушувати механізми дії інших речовин, які вимагають розподілу клітин для досягнення ефекту (метотрексат). Може перешкоджати ферментному знешкодженню інших ЛЗ, особливо у печінці. Може призводити до коливань рівнів факторів коагуляції — тенденції до кровотечі та/або тромбозу. Обережно з антикоагулянтами (кумарин, гепарин, дипіридамол, ацетилсаліцилова к-та) або НПЗЗ. Вінкристин може підвищувати токсичність і збільшує ризик анафілактичних реакцій. З преднізоном — більш виражені зміни параметрів коагуляції (падіння рівня фібриногену і ATIII). Метотрексат і цитарабін можуть синергетично підсилювати або антагоністично зменшувати дію пегаспаргази. Одночасна вакцинація живими вакцинами підвищує ризик тяжких інфекцій, її здійснювати як мінімум через 3 місяці після завершення повного курсу антилейкемічної терапії. |
| Пегінтерферон альфа-2b | При неодноразовому сумісному застосуванні з рибавірином ознак фармакокінетичної взаємодії між ними не виявлено. |
| Пегінтерферон альфа-2а | Комбінація з телбівудином протипоказана. Уникати з рибавірином з азатіоприном. |
| Пеметрексед | Супутнє застосування нефротоксичних ЛЗ або речовин, які підлягають тубулярній секреції, може призводити до зниження кліренсу пеметрекседу. З ібупрофеном пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну 45-79 мл/хв) з обережністю. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня важкості уникати прийому НПЗЗ з коротким періодом напіввиведення протягом 2 днів перед застосуванням пеметрекседу, в день його застосування та 2 днів після цього. З NSAID, що мають більш тривалі періоди напіввиведення, всі пацієнти, які приймають такі NSAID, повинні перервати їх прийом не менше, ніж за 5 днів до застосування пеметрекседу, в день його застосування та протягом 2 днів після застосування пеметрекседу; при необхідності супутнього призначення NSAID проводити моніторинг токсичності, особливо мієлосупресії та ШКТ токсичності. |
| Пеніциламін | Підвищує потребу організму у вітаміні В6. Є антагоністом піридоксину, збільшує виділення пирідоксину із сечею, що може призвести до виникнення анемії чи периферичного невриту. Утворює комплексні сполуки із тяжкими металами, при лікуванні препаратами заліза витримувати інтервал у 2 год між прийомом цих препаратів і пеніциламіну. Не застосовувати разом з ЛЗ, які гальмують функцію кісткового мозку: препарати золота, протималярійні засоби, цитостатики, оксифенілбутазон, фенілбутазон. |
| Пентоксифілін | Посилює ефект антигіпертензивних та інших судинорозширювальних речовин, може викликати тяжку гіпотензію. З адренергічними та гангліоблокаторами може спостерігатися значне зниження АТ. Застосування адренергічних речовин або ксантинів призводить до стимуляції ЦНС. Вищі дози пентоксифіліну потенціюють ефект інсуліну та пероральних гіпоглікемічних речовин. Пентоксифілін підвищує частоту ускладнень крововиливів у пацієнтів, яких одночасно лікують антикоагулянтами, антитромбоцитарними та тромболітичними речовинами, частіше вимірювати протромбіновий час. Циметидин підвищує концентрацію пентоксифіліну у плазмі, підвищуючи ризик побічних реакцій на нього. |
| Перекис водню | Не відома. |
| Периндоприл | Алкоголь, діуретики, антигіпертензивні ЛЗ, нейролептики, трициклічні антидепресанти потенціюють гіпотензивний ефект його і підвищують ризик розвитку ортостатичної гіпотензії. З калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, амілорид, триамтерен) може призвести до гіперкаліємії. Гіперкаліємія також може бути спровокована циклоспорином, препаратами калію, харчовими добавами, які містять калій, особливо за наявності ниркової недостатності, ЦД. НПЗ, особливо індометацин, протидіють антигіпертензивному ефекту інгібіторів АПФ (периндоприлу). З препаратами літію можлива затримка виведення літію з організму і підвищення ризику його побічної та токсичної дії. ЛЗ, які пригничують функцію кісткового мозку, разом з інгібіторами АПФ підвищують ризик нейтропенії чи агранулоцитозу. Естрогени: за рахунок затримки рідини в організмі можливо зменшення антигіпертензивної дії препарату. Симпатоміметики: ослаблення антигіпертензивної дії інгібіторів АПФ. За умови проведення оперативного втручання повідомити анестезіолога про прийом периндоприлу (посилення кардіодепресивної дії засобів для наркозу). |
| Перметрин | Перед нанесенням перметринової мазі припинити застосування кортикостероїдів, які застосовують для лікування екзематозноподібних реакцій, оскільки існує ризик загострення проявів корости внаслідок зниження функції імунної системи; дана взаємодія може призвести до посилення побічних реакцій чи зниження ефективності обох препаратів. |
| Пефлоксацин | З НПЗЗ, теофіліном або кофеїном знижує їх печінковий метаболізм і підвищує їх концентрацію у сироватці крові. Хінолони знижують кліренс теофіліну, кофеїну та НПЗЗ із плазми крові і підвищують їх концентрацію у сироватці крові, ризик розвитку судом. Хінолони посилюють дію пероральних антикоагулянтів. З обережністю з циклоспорином та ізоніазидом. Не рекомендується з кортикостероїдами. Рифампіцин підвищує кліренс пефлоксацину в плазмі крові, контроль рівня пефлоксацину у плазмі крові. Аміноглікозиди, піперацилін, цефтазидим посилюють антибактеріальну активність препарату. З обережністю з ЛЗ, що подовжують інтервал QT (антиаритмічні препарати ІА і ІІІ класів, трициклічні антидепресанти, макроліди). Розвиток гіпоглікемії у хворих на діабет, які лікувалися пероральними гіпоглікемізуючими засобами або інсуліном. Фармацевтична несумісність з гепарином. Антациди (що містять алюміній, кальцій або магній), засоби, що містять залізо або цинк і сурфактанти знижують всмоктування хінолонів, застосовувати їх з 2-год інтервалами. |
| Підотимод | Не можна застосовувати одночасно з препаратами з імуностимулюючою та імунодепресивною активністю; може взаємодіяти з ЛЗ, що інгібують або стимулюють активність лімфоцитів. |
| Пілокарпін | Антагоністами є атропін та інші М-холіноблокуючі ЛЗ. З адреностимуляторами — антагонізм дії (на діаметр зіниці). Тимолол і фенілефрин посилюють зниження ВТ (зменшують продукцію внутрішньоочної рідини). Можливо застосування з симпатоміметиками, β-адреноблокаторами, інгібіторами карбоангідрази. М-холіностимулююча активність знижується трициклічними антидепресантами, похідними фенотіазину, хлорпротиксеном, клозапіном; посилюється — антихолінестеразними ЛЗ. Можливий розвиток брадикардії і зниження АТ під час загальної анестезії із застосуванням фторотану (у хворих, які застосовують пілокарпін в очних краплях). |
| Пімекролімус | Взаємодія його з ЛЗ, що призначаються систематично, навряд чи відбувається. Впливу на реакцію вакцинації не очікується. |
| Пінаверію бромід | Одночасне застосування холінолітичного препарату може посилювати спазмолітичну дію. |
| Піоглітазон | Суттєво не впливає на фармакокінетику і фармакодинаміку дигоксину, варфарину, фенпрокумону і метформіну. Одночасне застосування піоглітазону з рифампіцином (індуктором ферменту 2С8 системи цитохрому Р450) призводить до зниження на 54% AUC піоглітазону. Може потребуватися підвищення дози піоглітазону при одночасному застосуванні з рифампіцином за умови ретельного моніторингу глікемічного контролю. |
| Піпекуронію бромід | Підсилюють або продовжують дію: інгаляційні анестетики (галотан, метоксифлуран, діетиловий ефір, енфлуран, ізофлуран, циклопропан); анестезуючі засоби для в/в введення (кетамін, фентаніл, пропанідид, барбітурати, етомідат, γ-гідроксимасляна кислота); інші недеполяризуючі міорелаксанти, попереднє застосування сукцинілхоліну; деякі а/б і хіміотерапевтичні препарати (аміноглікозиди, поліпептиди, імідазоли, метронідазол); діуретики, α- і β-блокатори, тіамін, інгібітори МАО, гуанідин, протамін, фенітоїн, антагоністи кальцієвих каналів, солі магнію, лідокаїн для в/в введення. Дію послаблюють: тривале попереднє застосування ГКС, неостигміну, едрофонію, піридостигміну, норадреналіну, азатіоприну, теофіліну, калію хлориду, натрію хлориду, кальцію хлориду. Дію підсилюють або послабляють: попереднє застосування деполяризируючих міорелаксантів (залежно від дози, тривалості застосування та індивідуальної чутливості пацієнта). |
| Піперазину адипінат | З аміназином посилюються екстрапірамідні розлади; з пірантелом виявляє антагонізм дії на гельмінтів; посилює вираженість екстрапірамідних порушень, викликаних фенотіазінами (хлорпромазин). |
| Піразинамід | З етіонамідом збільшується ризик ураження печінки. Знижує метаболізм циклоспорину і тим самим зменшує його рівень в сироватці. Може зменшувати ефективність препаратів, які застосовуються для лікування подагри, і засобів, які сприяють виведенню сечової кислоти з організму (алопуринол, колхіцин, пробенецид, сульфінпіразон). Зидовудин може значно зменшити рівень піразинаміду в сироватці крові і збільшити ризик анемії. Широко комбінують з іншими протитуберкульозними ЛЗ (ізоніазидом). Зокрема при хр. деструктивних формах його поєднувати з рифампіцином (виражений ефект) або етамбутолом (краща переносимість). Може підвищувати ефект гіпоглікемічних ЛЗ. |
| Пірантел | Не застосовувати з левамізолом (потенціювання токсичності левамізолу) та з піперазином, який є антагоністом протигельмінтної дії пірантелу. |
| Пірензепін | Одночасне застосування препарату та блокаторів Н2-рецепторів призводить до виразнішого зниження секреції соляної кислоти. Ефект протизапальних агентів при одночасному застосуванні з препаратом не змінюється. З іншого боку, покращується сприйнятливість травного тракту щодо цих продуктів. |
| Пірибедил | З нейролептиками (за винятком клозапіну) протипоказаний, з тетрабеназином не рекомендований через реципрокний антагонізм; не рекомендується вживання алкоголю; з обережністю у комбінації з іншими седативними ЛЗ. |
| Піридоксин | Посилює дію діуретиків; знижує снодійний ефект снодійних та седативних засобів; зменшує ефективність засобів для лікування хвороби Паркінсона; послаблює дію фенітоїну; усуває побічні ефекти трициклічних антидепресантів, пов’язані з їхньою антихолінергічною активністю (сухість у роті, затримка сечі); попереджає офтальмологічні ускладнення, що виникають при тривалому застосуванні препаратів левоміцетину резорбтивної дії (синтоміцину, хлорамфеніколу); гормональні контрацептиви, циклосерин, пеніциламін, ізоніазид, гідралазину сульфат, етіонамід, імунодепресанти послаблюють ефект піридоксину; Кортикостероїди зменшують кількість вітаміну В6 в організмі; глутамінова кислота, аспаркам — підвищується стійкість до гіпоксії; серцеві глікозиди — підвищується синтез скорочувальних білків у міокарді. |
| Піридостигмін | З іншими інгібіторами холінестерази або парасимпатоміметиками може посилювати дію пiридостигмiну; посилює парасимпатоміметичні ефекти морфію та його похідних; продовжується дія деполяризованих міорелаксантів сукцинілхоліну); антимускаринові агенти (атропін) гальмують мускаринергічну дію пiридостигмiну на слинні залози, очі, серце, м’язи бронхів та кишечник; нікотинергічні ефекти на скелетні м’язи залишаються без змін; метилцелюлоза повністю гальмує усмоктування пiридостигмiну, активоване вугілля майже повністю його адсорбує; аміноглікозидні а/б (стрептоміцин, неоміцин, канаміцин, гентаміцин), поліпептидні а/б (поліміксин, колістин), деякі інші а/б (окситетрациклін, кліндаміцин і лінкоміцин), антиариаритмічні ЛЗ (хінідин, прокаїнамід, пропранолол), пеніциламін, літій, транквілізатори бензодіазепінового типу та фенотіазини (хлорпромазин) можуть послаблювати ефект піридостигміну та викликати міастенічні симптоми; високі дози кортикостероїдів можуть послаблювати ефект пiридостигмiну. |
| Піроксикам | Протипоказаний з ацетилсаліциловою к-тою, іншими НПЗЗ та антикоагулянтами. Зменшує агрегацію тромбоцитів та збільшує час кровотечі. З кортикостероїдами — підвищений ризик ШК ульцерацій (утворення виразок) або кровотеч. Може посилити дію антикоагулянтів (варфарину), уникати одночасного застосування. Знижує екскрецію метотрексату, що може призвести до г. токсичності. Разом з циклоспорином, такролімусом — ризик нефротоксичності, при одночасному застосуванні — моніторинг функції нирок і печінки. З антиагрегантами і СІЗЗС — ризик розвитку кровотечі у ШКТ. Може збільшити рівні солей літію у плазмі крові, подовжити та підсилити їхню дію. Може зменшити терапевтичну ефективність діуретиків, а діуретики — підвищити нефротоксичну дію піроксикаму. З калійзберігаючими діуретиками або іншими ЛЗ, що містять калій — ризик розвитку гіперкаліємії. Може зменшити антигіпертензивну дію інгібіторів АПФ і β-блокаторів. При одночасному застосуванні з серцевими глікозидами — ризик загострення СН, зниження клубочкової фільтрації та підвищення плазмових рівнів серцевих глікозидів. При одночасному — ризик появи судом у пацієнтів з епілепсією або судомами з або без даних в анамнезі. Одночасне застосування з аміноглікозидами в осіб зі зниженою функцією нирок призводить до зменшення екскреції та до підвищення плазмової концентрації останніх. Пробенецид знижує метаболізм і виведення НПЗЗ та їх метаболітів. НПЗЗ пригнічують метаболізм препаратів сульфонілсечовини та збільшують ризик гіпоглікемії. НПЗЗ можуть впливати на опосередковане міфепристоном переривання вагітності. Можливе підвищення рівня фенітоїну у крові, рекомендується відповідний моніторинг і корекція дози, якщо терапія піроксикамом розпочата, регулювання та припинення застосування при необхідності. Прийом піроксикаму до або після лікування циклофосфамідом, вінкаалкалоїдами може посилити побічні реакції цих речовин (комбінації уникати). Уникати застосування алкоголю — погіршення переносимості лікарського засобу. Піроксикам зв’язаний значною мірою з білками, може витісняти інші ЛЗ, зв’язані з білками, у такому випадку контролювати стан пацієнтів та за потреби корегувати дозу. |
| Пластикові внутрішньоматкові протизаплідні засоби з прогестинами | Метаболізм прогестагенів може прискорюватися при одночасному застосуванні речовин, які індукують ферменти, що беруть участь у метаболізмі ЛЗ, особливо ферменти цитохрому Р 450 залежної системи, такі як протисудомні засоби (фенобарбітал, фенотоїн, карбамазепін) та препарати для лікування інфекційних захворювань (рифампіцин, рифабутин, невірапін, ефавіренц). Вплив цих ліків на контрацептивну ефективність системи невідомий, вважається, що він незначний. |
| Платифілін | Підсилює седативну і снодійну дію фенобарбіталу та етаміналу натрію, блокує ефекти прозерину, підвищує ефекти Н2-гістамінолітиків, які призначаються внутрішньо, дигоксину і рибофлавіну (уповільнює перистальтику і поліпшує всмоктування). Адреноміметики та нітрати потенціюють підвищення ВТ. М-холіноблокатори, амантадин|, галоперидол, фенотіазин, інгібітори МАО, трициклічні| антидепресанти, хінідину сульфат, ізоніазид|, деякі антигістамінні препарати підвищують ризик розвитку антихолінергічних побічних ефектів. Не застосовувати одночасно з антихолінестеразними| препаратами. Морфін підсилює пригнічувальну дію на СС систему, інгібітори МАО — позитивний хроно- і батмотропний ефект, серцеві глікозиди — позитивну батмотропну дію, хінідин, новокаїнамід| — холіноблокуючу дію. При болю, пов’язаному із спазмами гладкої мускулатури, дію препарату підсилюють аналгетики, седативні засоби, транквілізатори; при судинних спазмах — гіпотензивні і седативні засоби. |
| Повідон йод | Застосування з ферментними мазями для лікування ран знижує ефективність обох препаратів. Препарати, що містять ртуть, срібло, перекис водню чи тауролідин можуть взаємодіяти з комплексом повідон-йоду, їх сумісне застосування не рекомендується. Не можна застосовувати з препаратами ртуті у зв’язку з ризиком утворення лужного йодиду ртуті. уникати тривалого застосування препарату у пацієнтів, які застосовують препарати літію. |
| Подорожник великий | Інформація щодо взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами відсутня. |
| Подофілотоксин | Взаємодія з іншими ЛЗ не встановлена. |
| Поліплатиллен | Можливості взаємодії докладно не дослiджyвались. У комплексній терапії можна застосовувати після методів і засобів, які виявляють мiєлодепресивну та iмyнодепресивну дію. Всі необxідні методи iмyнотерапiї використовувати після проведення повного курсу лікування. Не змішувати з іншими ЛЗ перед введенням, це може вплинути на ефективність і безпеку (крім рекомендованих розчинників та засобів). |
| Посаконазол | Інгібітори (верапаміл, циклоспорин, хінідин, кларитроміцин, еритроміцин) або індуктори (рифампіцин, рифабутин, антиконвульсанти) метаболічного шляху (глюкуронування УДФ) можуть підвищувати або знижувати концентрацію посаконазолу в плазмі крові. Може підвищувати плазмові концентрації алкалоїдів ріжків (ерготамін і дигідроерготамін), що може спричинити ерготизм; одночасне застосування алкалоїдів ріжків протипоказане. Може підвищувати плазмові концентрації алкалоїдів барвінку (вінкристину і вінбластину), що може спричинити нейротоксичні реакції. Перед початком застосування у пацієнтів, які вже отримують циклоспорин, дозу останнього знизити; у пацієнтів, які вже отримують такролімус, дозу останнього знизити (до 1/3 фактичної дози); пацієнтам, які приймають сиролімус, дозу останнього зменшити (до 1/10 фактичної дози) та часто контролювати концентрацію сиролімусу в крові. Контролювати рівень глюкози в крові у хворих на ЦД, які отримують препарати сульфонілсечовини і посаконазол; може підвищувати концентрацію дигоксину в крові, при сумісному застосуванні і після закінчення лікування контролювати концентрацію дигоксину в крові. Спостерігати за пацієнтами, які приймають антиретровірусні препарати для своєчасного виявлення можливих побічних та/або токсичних реакцій; коригувати дозу бензадіазепінів. Уникати рифабутину, якщо тільки перевага від їх застосування не перевищує ризик для пацієнта; ретельно контролювати формулу крові і розвиток побічних ефектів, пов’язаних з підвищенням концентрації рифабутину (увеїт). |
| Правастатин | Холестирамін/колестипол: одночасне застосування призводило до зменшення середнього значення площі під кривою (AUC) для правастатину; у хворих, які приймають одночасно з правастатином циклоспорин у сполученні з іншими імуносупресивними препаратами або без них, лікування розпочинати з дози 10 мг на день і потім поступово переходити до більш високих доз; як і для всього класу статинів, одночасне засосування правастатину з циклоспоринами, еритроміцином, фібратами, імунодепресантами, нікотиновою кислотою підвищує ризик розвитку міопатії та рабдоміолізу. Гіполіпідемічні ефекти препарату на рівень загального холестерину і холестерину ЛПНП посилюються, якщо препарат застосовують сумісно зі смолою, що зв’язує жовчні кислоти. При застосуванні разом з холестираміном або колестиполом, препарат треба приймати за годину чи більше до або принаймні ч/ 4 години після прийому зазначених препаратів |
| Правцевий анатоксин | Не описана. |
| Правцево-дифтерійний анатоксин | Не описана. |
| Празиквантел | З ЛЗ, які підвищують активність метаболізуючих ферментів печінки (цитохром Р450) — засобів лікування епілепсії та дексаметазону, може зменшитись рівень празиквантелу у плазмі крові. З ЛЗ, які знижують активність метаболізуючих ферментів печінки (цитохром Р450) — циметидин, може підвищити рівень празиквантелу у плазмі крові. |
| Празозин | Не призначати разом з НПЗЗ, які можуть завадити прояву антигіпертензивного ефекту; з естрогенами (затримка рідини, яку спричиняють естрогени, сприяє підвищенню АТ); з іншими препаратами, що знижують АТ, за винятком призначення у складі комбінованої терапії антигіпертензивними або діуретичними засобами; із симпатоміметичними засобами (препаратами, що містять допамін, ефедрин, фенілефрин) оскільки празозин протидіє звуженню периферійних судин внаслідок дії високих доз дофаміну; послаблює пресорний ефект ефедрину та скорочує дію фенілефрину; блокує a-адренергічний ефект адреналіну, що може призвести до тяжкої гіпертензії і тахікардії. |
| Праміпексол | Циметидин, може взаємодіяти з праміпексолом, результатом є зменшення кліренсу одного або обох препаратів. У разі супутнього лікування такими ЛЗ (з амантадином включно) звертати увагу на ознаки допамінової надстимуляції. Під час збільшення дози його рекомендується зменшення дози леводопи, а дози інших протипаркінсонічних засобів залишають незмінними. Можливі адитивні впливи седативних препаратів, алкоголю у комбінації з праміпексолом, призводить до збільшення рівнів праміпексолу у плазмі |
| Прегабалін | Може потенціювати ефект етанолу, лоразепаму та інших депресантів ЦНС. З оксикодоном посилює порушення пізнавальної та основних рухових функцій. З ЛЗ, які можуть спричиняти запор (опіоїдні знеболювальні засоби) послаблюються функції нижніх відділів травного тракту (кишкова непрохідність, паралітична кишкова непрохідність, запор). |
| Преднізолон | З гормонами щитовидної залози, індукторами печінкових ферментів, зокрема з барбітуратами, фенітоїном, піримідоном, карбамазепіном, рифампіцином — послаблення ефектів преднізолону внаслідок збільшення його системного кліренсу; з естрогенами (включаючи пероральні контрацептиви, до складу яких входить естроген), циклоспорином, інгібіторами CYP3A4, зокрема еритроміцином, кларитроміцином, кетоконазолом, дилтіаземом, апрепітантом, ітраконазолом, олеандоміцином — посилення терапевтичних та токсичних ефектів преднізолону; з антацидами — зниження всмоктування преднізолону; з похідними саліцилової кислоти та іншими нестероїдними протизапальними лікарськими засобами — підвищення ймовірності утворення виразок слизової оболонки шлунка; з серцевими глікозидами — посилення токсичності останніх; пригнічує гіпоглікемічний ефект пероральних цукрознижувальних засобів та інсуліну; з гіпотензивними препаратами — зниження ефективності останніх;з трициклічними антидепресантами — підсилення ознак депресії, викликаної прийомом преднізолону, та підвищення внутрішньоочного тиску; з імуносупресантами — підвищення ризику розвитку інфекцій та лімфоми або інших лімфопроліферативних порушень, пов’язаних з вірусом Епштейна-Барра; з діуретиками, проносними засобами, амфотеріцином В — підвищення ризику розвитку гіпокаліємії; преднізолон посилює ризик розвитку остеопорозу при одночасному застосуванні з амфотерицином та інгібіторами карбоангідрази; з м-холіноблокаторами, антигістамінними лікарськими засобами, нітратами — підвищення внутрішньоочного тиску та зниження ефективності антигістамінних препаратів; з нейролептиками, карбутамідом, азатіоприном — збільшення ризику розвитку катаракти; з естрогенами, анаболічними препаратами, пероральними контрацептивами — прояви гірсутизму та вугрів; з живими противірусними вакцинами та на тлі інших видів імунізацій — збільшення ризику активації вірусів та розвитку інфекцій;з міорелаксантами на фоні гіпокаліємії — збільшення вираженості та тривалості м’язової блокади на тлі застосування міорелаксантів; з антихолінестеразними засобами — виникнення м’язової слабкості у хворих на міастенію (особливо у пацієнтів з міастенією gravis); з мітотаном та іншими інгібіторами функції кори надниркових залоз — можуть обумовлювати підвищення дози препарату; з протиблювальними засобами — посилення протиблювального ефекту; з ізоніазидом, мексилетином, празиквантелем — зниження їх плазмових концентрацій; з соматотропіном (у високих дозах) — зниження ефекту останнього; з фторхінолонами — пошкодження сухожилля. |
| Преднізон | Ферментативні індуктори, такі як барбітурати, фенітоїн, примідон, рифампіцин, можуть послаблювати ефекти; естрогени можуть посилити клінічні ефекти. При одночасному застосуванні з атропіном або іншими антихолінергічними препаратами може спричинити підвищення внутрішньоочного тиску; сумісне застосування із саліцилатами або нестероїдними протиревматичними засобами може збільшувати ризик розвитку шлунково-кишкових кровотеч. Ефекти антидіабетичних засобів, інсуліну та похідних кумарину можуть послаблюватися при сумісному прийомі. Одночасний прийом серцевих глікозидів може посилювати глікозидну активність, пов’язану з стероїдіндукованою втратою калію; при одночасному застосуванні салуретичних засобів можливе збільшення втрати калію. Кортикостероїди можуть призвести до зменшення концентрації празиквантелю в крові. У випадку одночасного застосування інгібіторів АПФ збільшується ризик зміни гемограми. Хлорокін, гідрохлорокін та мефлокін можуть збільшувати ризик виникнення міопатій, кардіоміопатій; ефект соматотропіну може зменшитися. ТТГ-збільшуючий ефект протиреліну може зменшуватися; збільшується рівень циклоспорину в крові, збільшується ризик судом церебрального генезу. |
| Преноксдіазин | Взаємодія з іншими лікарськими засобами невідома. |
| Природні фосфоліпіди | Не встановлена. |
| Прифінію бромід | Холінолітична дія препарату може потенціюватися при одночасному застосуванні антигістамінних засобів, трициклічних антидепресантів, нейролептиків групи похідних фенотіазину, дизопіраміду. Посилює дію наркотичних аналгетиків, антидепресантів, антипсихотичних лікарських засобів, нейролептиків, протипаркінсонічних та М-холіноблокуючих засобів. |
| Прогестерон | Не вводити з іншими інтравагінальними ЛЗ (витримувати 6-год інтервал між введеннями). Послаблює дію препаратів, що стимулюють скорочення міометрія (окситоцин, пітуїтрин), анаболічних стероїдів (ретаболіл, неробол), гонадотропних гормонів гіпофіза. При взаємодії з окситоцином зменшується лактогенний ефект. Посилює дію діуретиків, гіпотензивних ЛЗ, імунодепресантів, бромкриптину і системних коагулянтів. Знижує ефективність антикоагулянтів. Відомі індуктори системи цитохрому печінки Р450 3А4 (рифампіцин, карбамазепін) можуть збільшувати виведення прогестерону. Потужні індуктори печiнковіх ферментiв — барбітурати, протиепілептичні препарати (фенітоїн), рифампiцин, фенілбутазон, спіронолактон, гризеофульвiн спричиняють підвищений метаболізм на печінковому рівні. Деякі а/б (ампіцилiни, тетрацикліни) можуть спричиняти зміни кишкової мікрофлори, наслідком чого є зміна ентерогепатичного стероїдного циклу. Всі прогестини можуть зменшувати толерантнiсть до глюкози, що може потребувати пiдвищення добової дози iнсуліну та iнших антидiабетичніх засобiв у хворих на ЦД. Біодоступність може бути зменшена через куріння та збільшена через алкоголь. |
| Прокаїн | Препарат зменшує вплив антихолінестеразних засобів на нервово-м’язову передачу. В/в введення прокаїну потенціює дію засобів, що застосовуються для наркозу. Для зменшення всмоктування і подовження дії прокаїну при місцевому знеболюванні введення прокаїну поєднувати із введенням 0,1% адреналіну гідрохлориду із розрахунку 1 крапл. на 2-5-10 мл прокаїну. Прокаїн зменшує ефективність сульфаніламідних препаратів. Застосування одночасно з інгібіторами МАО підвищує ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Токсичність прокаїну підвищують антихолінестеразні препарати (пригнічують його гідроліз). Можлива перехресна сенсибілізація. При обробці місця ін’єкції місцевого анестетика дезінфекційними р-ми, що містять важкі метали, підвищується ризик розвитку місцевої реакції у вигляді болючості і набряку. Потенціює дію прямих антикоагулянтів. |
| Прокаїнамід | Антиаритмічні ЛЗ: кумулятивні або антагоністичні кардіальні ефекти та/або збільшення токсичних ефектів. З антиаритмічними ЛЗ класу I (хінідином, дизопірамідом) — уповільнення провідності або депресії скорочувальної функції міокарда і артеріальної гіпотензії, особливо у хворих із серцевою декомпенсацією. З аміодароном: збільшення концентрації прокаїнаміду і N-ацетилпрокаїнаміду у плазмі крові, збільшення токсичності. З ЛЗ, які подовжують інтервал QT — сумація електрофізіологічних ефектів. Небажаний із серцевими глікозидами через можливість різкого пригнічення передсердно-шлуночкової провідності. Може підсилювати кардіодепресивну дію β-блокаторів, таких як пропранолол. Антихолінергічні засоби: посилює антихолінергічні ефекти. Є антагоністом ефекту антихолінестеразних ЛЗ при міастенії gravis і рецидивуючому паралічі. Може посилювати гіпотензивний ефект тіазидних діуретиків та інших антигіпертензивних ЛЗ. Циметидин може знижувати нирковий кліренс прокаїнаміду і N-ацетилпрокаїнаміду, що призводить до підвищення концентрації останніх у плазмі крові та пролонгації їх ефектів. Блокатори нервово-м’язової провідності: потенціює ефекти міорелаксантів, таких як сукцинілхолін. Може підсилювати або подовжувати міорелаксантну активність бацитрацину, колістиметату, дігідрострептоміцину, гентаміцину, граміцидину, канаміцину, неоміцину, поліміксину B, стрептоміцину і віоміцину, що може призвести до пригнічення дихання. А/б: прокаїнамід може взаємодіяти з канаміцином, неоміцином і стрептоміцином, викликаючи апное і м’язову слабкість, що пов’язано із підсиленням міорелаксуючих ефектів. Триметоприм зменшує нирковий кліренс прокаїнаміду і N-ацетилпрокаїнаміду, що призводить до збільшення фармакодинамічної відповіді. Не застосовують з сульфаніламідами та лідокаїном (внаслідок можливої сумації побічних неврологічних ефектів). Підсилює ефекти цитостатичних засобів, побічну дію бретилію тозилату. |
| Прокарбазин | Уникати вживання алкоголю (можлива дисульфірам-подібна реакція), виключити з раціону їжу, що містить високий рівень тираміну (сир), а також деякі ЛЗ; уникати з симпатоміметиками та протинабряковими ЛЗ. З обережністю та в низьких дозах застосовувати центральні інгібітори (анестетики, барбітурати, наркотичні аналгетики), препарати з антихолінергічною дією (включаючи трициклічні антидепресанти), фенотіазин та антигіпертензивні ЛЗ через можливе потенціювання лікарської дії. |
| Проксіметакаїн | Специфічна фармакодинамічна взаємодія з іншими ЛЗ не описана. Оскільки відсутні дослідження щодо сумісності, не змішувати цей препарат з іншими ЛЗ. |
| Проместрієн | Може інактивувати дію будь-яких сперміцидних засобів. Препарат не застосовувати під час використання латексного презерватива, оскільки маслянисті речовини і лубриканти, що містять мінеральні масла, знижують його міцність і збільшують ймовірність розриву. |
| Прометазин | З седативними засобами, аналгетиками, трициклічними антидепресантами і транквілізаторами відбувається потенціювання дії на ЦНС, тому рекомендується зниження дози цих препаратів; посилює дію антихолінергічних засобів; з епінефрином можливий розвиток оборотної артеріальної гіпотензії і тахікардії, оскільки прометазин, блокуючи α-адренорецептори, може блокувати пресорний ефект епінефрину; посилювати ефект антигіпертензивних засобів; з препаратами, які спричиняють екстрапірамідні симптоми, підвищується ризик розвитку побічної дії з боку ЦНС. |
| Пропафенон | З препаратами, які впливають на ЧСС, внутрішньосерцеву провідність або пригнічують скоротливість міокарда (антиаритмічні препарати III класу, недигідропіридинові антагоністи кальцію, β-блокатори) взаємне підсилення дії. Підвищує рівні пропранололу, метапрололу, дезипраміну, циклоспорину та дигоксину в плазмі крові. Активність збільшується при прийомі з циметидином, хінідином або кетоконазолом. Активність може підсилюватися при застосуванні з трициклічними антидепресантами та місцевими анестетиками (під час імплантації водія ритму, хірургічних або стоматологічних втручаннях). Застосування з фенобарбіталом або рифампіцином може призвести до зниження антиаритмічної ефективності пропафенону; підвищує активність пероральних антикоагулянтів (варфарину). |
| Прополіс | Не рекомендують змішувати з іншими антисептичними засобами або продуктами бджільництва. |
| Пропофол | Фармакологічної несумісності не спостерігалось з ЛЗ для премедикації, з міорелаксантами, інгаляційними засобами і анальгетиками. Одночасне застосування інших депресантів ЦНС, таких як ЛЗ для премедикації, для інгаляційного наркозу, анальгетики, можуть доповнювати седативний, анестезуючий ефекти і пригнічення роботи серця і дихання. Спільне введення з опіатами може потенціювати дихальну депресію, спричинену пропофолом. |
| Пропранолол | Може пролонгувати гіпоглікемічну р-цію на інсулін. Антиаритмічні препарати класу І та аміодарон потенціюють вплив на час провідності передсердь та спричиняють негативний інотропний ефект. Гуанетидин, резерпін, діуретики та інші антигіпертензивні ЛЗ, вазодилататори, можуть підсилювати антигіпертензивну дію. Глікозиди наперстянки можуть підвищувати час АV-провідності. З блокаторами кальцієвих каналів з негативною інотропною дією (верапаміл, дилтіазем) може призвести до посилення цих ефектів, зокрема, у пацієнтів з порушеною функцією серця та/або синоатріальної або АV-провідності. Дигідропіридинові блокатори кальцієвих каналів (ніфедипін) можуть підвищувати ризик гіпотензії і спричиняти CY у пацієнтів з її латентною формою. З симпатоміметиками (адреналін) — блокування ефектів β-блокаторів. Циметидин або гідралазин підвищють рівень пропранололу у плазмі крові. З ерготаміном, дигідроерготаміном або спорідненими препаратами дотримуватись обережності внаслідок можливості виникнення вазоспастичних реакцій. Інгібітори синтезу простагландинів (ібупрофен та індометацин) можуть зменшити гіпотензивний ефект. З хлорпромазином можливе підвищення рівнів обох препаратів у плазмі крові. |
| Протамін | Несумісний з а/б групи цефалоспоринів та пеніцилінів, рентгеноконтрастними речовинами, може спричинити реакцію преципітації. |
| Протіонамід | Гепатотоксичність препарату підвищується при застосуванні в комбінації з рифампіцином, тіацетазоном, ізоніазидом, піразинамідом. Протіонамід може підвищувати концентрацію ізоніазиду в сироватці крові через інгібірування метаболізму ізоніазиду. З ізоніазидом та циклосерином звернути особливу увагу на можливість порушень психіки. Уникати одночасного застосування з тіосемікарбазонами (перехресна резистентність). |
| Проурокіназа | Поєднувати препарат з ін’єкціями колалізину не слід; комбінацію препарату з іншими тромболітиками застосовувати з обережністю; можливе комбіноване застосування з емоксипіном та дексаметазоном. |
| Рабепразол | може взаємодіяти з препаратами, абсорбція яких залежить від показника рН шлункового вмісту. Одночасне застосування рабепразолу та кетоконазолу або ітраконазолу може призвести до значного зниження рівнів у плазмі цих протигрибкових засобів. Таким чином, окремим пацієнтам, які застосовують зазначені препарати, перебувати під наглядом для визначення необхідності коригування дози. Абсорбція атазанавіру залежить від рН, тому інгібітори протонної помпи, включаючи рабепразол, не застосовувати у комбінації з атазанавіром. |
| Ралтегравір | Одночасне призначення із атазанавіром супроводжується деяким збільшенням плазмової концентрації ралтегравіру; індинавір, саквінавір можуть підвищувати рівні ралтегравіру у плазмі крові, але менше у порівнянні з атазанавіром; тенофовір може підвищувати рівні ралтегравіру у плазмі крові. Рифампіцин зменшує рівні препарату у плазмі крові; якщо одночасного призначення з рифампіцином уникнути неможливо, можна розглянути питання про збільшенні удвічі дози ралтегравіру. Одночасне призначення інгібіторів протонної помпи та інших противиразкових препаратів може збільшувати рівні ралтегравіру у плазмі крові, що пояснюється підвищеною розчинністю препарату при підвищенні рН, тому не застосовувати його з препаратами, що підвищують рН шлунку, за винятком крайньої необхідності, при цьому корегування дози противиразкових препаратів не потребується. |
| Раміприл | Спільне застосування антигіпертензивних, сечогінних препаратів, опіоїдних аналгетиків, засобів для анестезії, трициклічних антидепресантів й антипсихотичних засобів може призводити до посилення антигіпертензивної дії препарату. При застосування НПЗЗ (ацетилсаліцилової кислоти, індометацину), естрогенів, симпатоміметиків або солі можливо зниження антигіпертензивної дії препарату. З препаратами калію, калійзберігаючими діуретиками (з амілоридом, спіронолактоном, триамтереном) може підвищувати вміст калію в крові. З препаратами літію не рекомендовано, їх одночасне застосування може призвести до підвищення ризику токсичності препаратів літію. З протидіабетичними ЛЗ (пероральними гіпоглікемічними засобами, інсуліном) може призводити до підвищення цукрознижуючого ефекту з ризиком виникнення гіпоглікемії; це явище спостерігається найчастіше протягом перших тижнів комбінованого лікування у пацієнтів з нирковою недостатністю. З алопуринолом, цитостатичними препаратами, імунодепресантами, КС, прокаїнамідом зростає ризик виникнення лейкопенії. Раміприл може потенціювати ефект алкоголю. |
| Ранібізумаб | Досліджень не проводилось. |
| Ранітидин | Збільшує площу під фармакокінетичною кривою (AUC) і концентрацію метопрололу в сироватці крові. Подовжує період напіввиведення (T1/2) метопрололу. Зменшує всмоктування ітраконазолу і кетоконазолу. Пригнічує метаболізм у печінці феназону, амінофеназону, діазепаму, гексобарбіталу, пропранололу, метопрололу, ніфедипіну, варфарину, лідокаїну, фенітоїну, теофіліну, амінофіліну, непрямих антикоагулянтів, гліпізиду, буформіну, метронідазолу. При сумісному застосуванні підвищує концентрацію прокаїнаміду. Антациди, сукральфат сповільнюють абсорбцію ранітидину (при застосуванні перерва між прийманням антацидів і ранітидину повинна бути не менше 1-2 год). ЛЗ, що пригнічують кістковий мозок, збільшують ризик нейтропенії. |
| Раунатин | Можна застосовувати одночасно з β-адреноблокаторами, інгібіторами АПФ, антагоністами кальцію, α-адреноблокаторами та блокаторами ангіотензинових рецепторів. З обережністю призначають з хінідином, октадином, серцевими глікозидами. Гіпотензивний ефект його підсилюється при комбінації з діуретиками. Потенціює пригнічуючу дію на ЦНС барбітуратів та алкоголю. |
| Рекомбінантний антигемофільний фактор | Невідомо жодної взаємодії з іншими лікарськими засобами. Не змішувати з іншими лікарськими препаратами або розчинниками. |
| Репаглінід | ЛЗ, які можуть посилювати або пролонгувати гіпоглікемічний ефект репаглініду: гемфіброзил, кларитроміцин, ітраконазол, кетоконазол, інші протидіабетичні засоби, інгібітори МАО, неселективні β-адреноблокатори, інгібітори АПФ, саліцилати, НПЗЗ, октреотид, алкоголь і анаболічні стероїди. Прийом кетоконазолу збільшує значення площі під кривою AUC репаглініду і значення його максимальної концентрації в крові. Спільне застосування ітраконазолу — значення площі під кривою AUC репаглініду збільшилися. З кларитроміцином значення площі під кривою AUC репаглініду збільшилися і максимальна концентрація теж. β-адреноблокатори можуть маскувати симптоми гіпоглікемії. Рифампіцин зменшує значення площі під кривою AUCрепаглініду. ЛЗ, що можуть послаблювати гіпоглікемічний ефект репаглініду: пероральні контрацептиви, тіазиди, КС, даназол, тиреоїдні гормони і симпатоміметики. |
| Респіброн | Взаємодія не спостерігалася. |
| Ретапамулін | взаємодія з лікарськими засобами, яка б мала клінічне значення, не відома |
| Ретиналамин | Лікарська взаємодія ЛЗ не описана. |
| Ретинол | Зменшує протизапальну дію глюкокортикоїдів; нітрити і холестирамін порушують всмоктування препарату; з іншими похідними вітаміну А — небезпека передозування, розвиток гіпервітамінозу А; комбінація з вітаміном Е сприяє збереженню ретинолу ацетату в активній формі, всмоктуванню з кишечнику та виникненню анаболічних ефектів; зменшує (взаємно) небезпеку гіпервітамінозу D; масло вазелінове може порушувати абсорбцію вітаміну в кишечнику; з антикоагулянтами посилюється схильність до кровотеч; естрогени підвищують ризик розвитку гіпервітамінозу А; під час тривалої терапії тетрациклінами не рекомендується у високих дозах (50000 МО і вище) через збільшення ризику розвитку внутрішньочерепної гіпертензії; послаблює ефект препаратів Са2+, збільшує ризик розвитку гіперкальціємії; ізотретиноїн збільшує ризик токсичного ефекту; алкоголь знижує терапевтичний ефект препарату. |
| Рибавірин | Антагонізм із зидовудином: пригнічує фосфорилювання зидовудину до його активної форми трифосфату. Застосування нуклеозидних аналогів окремо або у комбінації з іншими нуклеозидами може призвести до розвитку лактатацидозу. Через збільшення ризику анемії рибавірин не рекомендується застосовувати разом із зидовудином. Рибавірин, пригнічуючи інозинмонофосфатдегідрогеназу, може впливати на метаболізм азатіоприну, що може призвести до кумуляції 6-метилтіоінозин монофосфату, який асоціювався з мієлотоксичністю у хворих, які отримували азатіоприн. |
| Рибомуніл | Не описана. |
| Ривароксабан | З кетоконазолом призводить до підвищення середньої рівноважної AUC ривароксабану й збільшення його середньої Cmax, що супроводжувалося значним посиленням фармакодинамічних ефектів. З ритонавіром призводить до підвищення середньої рівноважної AUC ривароксабану й збільшення середньої Cmax ривароксабана, що супроводжується значним посиленням фармакодинамічних ефектів. З рифампіцином — зниження середньої AUC ривароксабану й паралельного зменшення його фармакодинамічних ефектів. З іншими сильнодіючими індукторами CYP3A4 (фенітоїном, карбамазепіном, фенобарбіталом або засобами на основі звіробою) також може спричинити зниження концентрацій ривароксабану у плазмі крові. Відсутня взаємодія з мідазоламом, дигоксином, аторвастатином, омепразолом, ранітидином, антацидними засобами (алюмінію гідроксиду та магнію гідроксиду), напроксеном, клопідогрелем, еноксипарином, ацетилсаліциловою к-тою. |
| Рилузол | Інгібітори CYP1A2 (кофеїн, диклофенак, діазепам, ніцерголін, кломапромід, іміпрамін, флувоксамін, фенацетин, теофіллін, амітриптилін, хінолони) потенційно можуть зменшити швидкість елімінації рилузолу. Індуктори CYP1A2 (паління цигарок, рифампіцин, омепразол) можуть підвищити швидкість елімінації рилузолу. |
| Римантадин | Парацетамол, ацетилсаліцилова та аскорбінова к-та зменшують ефективність римантадину. Посилює збуджувальний ефект кофеїну, знижує ефективність протиепілептичних засобів. |
| Рисперидон | При одночасному застосуванні ЛЗ, які є індукторами ферментів, метаболізм рисперидону може збільшуватися. Карбамазепін, рифампіцин, фенітоїн та фенобарбітал знижують концентрацію рисперидону у плазмі крові. Флуоксетин (20 мг/добу) та пароксетин (20 мг/добу) збільшують концентрацію рисперидону. З обережністю застосовувати у комбінації з іншими субстанціями центральної дії, у тому числі алкоголем, опіатами, антигістамінними засобами та бензодіазепінами — підвищенний ризик седації. Є антагоністом леводопи та інших антагоністів допаміну — якщо така комбінація вважається необхідною, особливо у термінальній стадії хвороби Паркінсона, мають прописуватись найменші ефективні дози. Дотримуватися обережності при призначенні рисперидону з ЛЗ, які подовжують інтервал QT: з антиаритмічними препаратами класу Іа (хінідином, прокаїнамідом), антиаритмічними препаратами класу ІІІ (аміодароном, солатолом), трициклічними антидепресантами (амітриптиліном), тетрациклічними антидепресантами (мапролітином), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотиками, деякими протималярійними (хініном, мефлохіном), та з препаратами, які спричиняють електролітний дисбаланс (гіпокаліємію, гіпомагнезіємію), брадикардію, чи засобами, які пригнічують печінковий метаболізм рисперидону. Верапаміл підвищує концентрацію рисперидону у плазмі крові. Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі β-блокатори можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, але не концентрацію антипсихотичної фракції. Одночасне застосування з паліперидоном не рекомендоване. При одночасному застосуванні нейролептиків та літію спостерігалися випадки екстрапірамідних розладів та злоякісного нейролептичного с-му. |
| Ритонавір | Призводить до значного підвищення концентрації в плазмі наступних препаратів: аміодарон, астемізол, бепридил, цизаприд, дигідроерготамін, енкаїнід, ерготамін, флекаїнід, пімозид, пропафенон, хінідин, терфенадин, мідазолам, триазолам; г. токсичність типу групи ергот, яка характеризується спазмом периферичних судин при спільному введенні ритонавіру та ерготаміну або дигідроерготаміну, вони не повинні застосовуватися разом; здатний викликати значне підвищення седативних та снодійних ЛЗ: мідозаламу та тріазоламу; спільне введення з силденафілом суттєво підвищить концентрацію і негативні ефекти останнього; з ловастатином або симвастатином не рекомендується; фенобарбітал, карбамазепін, дексаметазон, фенітоїн, рифампін та рифабутин підвищуватимуть кліренс ритонавіру, що призведе до зниження його концентрації в плазмі; при застосуванні із ритонавіром доза кларитроміцину не повинна перевищувати 1 г/день; застосування з метадоном знизить концентрації останнього; з рифабутином призводить до підвищення AUC рифабутину; гальмує метаболізм, що призводить до значного підвищення концентрації саквінавіру в плазмі; знижує AUC теофіліну; зменшує концентрації варфарину. |
| Ритуксимаб | Дані обмежені. Не відмічається впливу на фармакокінетику при одночасному прийомі з флударабіном, циклофосфамідом, метотрексатом. |
| Рифабутин | Хоча рифабутин та рифампіцин мають подібну структуру, їх фізико-хімічні властивості (іонізація чи коефіцієнт розподілу) вказують на досить відмінні біорозподіл та вплив на ферменти сімейства цитохрому Р450. Ензим-індукуючі властивості рифабутину є менш вираженими (у 2 — 3 рази), ніж властивості рифампіцину. Однак клінічні прояви взаємодії цих препаратів виражені незначно, що зумовлено їх сумісною дією. У присутності ритонавіру збільшується ризик виникнення побічних ефектів, у тому числі увеїту. Доза повинна бути зменшена з кларитроміцином. |
| Рифаміцин | Невідома. |
| Рифампіцин | Прискорює метаболізм і зменшує активність: антиаритмічних ЛЗ (дизопірамід, мексилетин, хінідин, пропафенон, токаїнід); β-блокаторів (бісопролол, пропранолол); блокаторів кальцієвих каналів (дилтіазем, ніфедипін, верапаміл, німодипін, ісрадипін, нікардипін, нисолпідин); серцевих глікозидів (дигітоксин, дигоксин); протиепілептичних, протисудомних препаратів (фенітоїн, карбамазепін); психотропних препаратів − антипсихотичних засобів (галоперидол, арипіпразол), трициклічних антидепресантів (амітриптилін, нортриптилін), анксіолітиків і снодійних ЛЗ (діазепам, бензодіазепіни, зопіклон, золпідем), барбітуратів; антитромботичних ЛЗ (антагоністів вітаміну К), непрямих антикоагулянтів; контролювати протромбіновий час; протигрибкових ЛЗ (тербінафін, флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, вориконазол); противірусних ЛЗ (саквінавір, індинавір, ефавіренц, ампренавір, нелфінавір, атазанавір, лопінавір, невірапін); АБЗ (хлорамфенікол, кларитроміцин, дапсон, доксициклін, фторхінолони, телітроміцин); ГКС (для системного застосування); антиестрогенів (тамоксифен, тореміфен, гестринон), системних гормональних контрацептивів, естрогенів, гестагенів; пацієнткам, які застосовують пероральні контрацептиви, рекомендувати альтернативні, негормональні методи контрацепції під час терапії рифампіцином; тиреоїдних гормонів (левотироксин); клофібрату; пероральних протидіабетичних ЛЗ (сульфонілсечовина та її похідні — хлорпропамід, толбутамід, тіазолідиндіони); імуносупресивних ЛЗ (циклоспорин, сиролімус, такролімус); цитостатиків (іматиніб, ерлотиніб, іринотекан); лозартану; метадону, наркотичних аналгетиків; празиквантелу; хініну; рилузолу; селективних антагоністів 5-НТ3 рецепторів (ондансетрон); статинів, що метаболізуються CYP 3A4 (симвастатин); теофіліну; сечогінних засобів (еплеренону). З атоваквоном − знижується концентрація атоваквону та підвищується концентрація рифампіцину в сироватці крові; кетоконазолом − знижуються концентрації в сироватці крові обох препаратів; еналаприлом − знижується концентрація в крові еналаприлату, активного метаболіту еналаприлу; можлива корекція дози еналаприлу; антацидами − можливе зниження абсорбції рифампіцину (приймати щонайменше за 1 год. до прийому антацидів); пробенецидом і ко-тримоксазолом − збільшення в крові рівня рифампіцину; саквінавіром/ритонавіром − ризик гепатотоксичності (комбінація протипоказана); з сульфасалазином − знижується плазмова концентрація сульфапіридину; галотаном, ізоніазидом − ризик гепатотоксичності. Застосування з галотаном уникати. Пацієнтам, які отримують рифампіцин та ізоніазид — стежити за функцією печінки; з піразинамідом − тяжкі ушкодження печінки, з клозапіном, флекаїнідом − збільшується токсична дія на кістковий мозок; з препаратами парааміносаліцилової к-ти, що містять бентоніт (алюмінію гідросилікат) − для забезпечення задовільних концентрацій у крові інтервал між їх прийомом має бути не менше 4 год.; з ципрофлоксацином, кларитроміцином − можливе підвищення концентрації рифампіцину в крові. У період лікування не застосовувати бромсульфалеїновий тест, оскільки змінюються параметри виведення бромсульфалеїну. Не застосовувати мікробіологічні методи визначення концентрації фолієвої к-ти і вітаміну B12 у сироватці крові. Можлива перехресна реактивність та хибнопозитивні результати при проведенні скринінг-тестів на опіати. |
| Рифапентин | Одночасне застосування рифапентину може підвищувати метаболізм і знижувати ефективність ЛЗ, що метаболізуються системою цитохромів Р4503А4 і Р4502С8/9: протисудомних ЛЗ, деяких а/б і протигрибкових засобів, пероральних антикоагулянтів, барбітуратів, бензодіазепінів, β-блокаторів і блокаторів кальцієвих каналів, кортикостероїдів, контрацептивів, галоперидолу, інгібіторів протеаз, протидіабетичних засобів, імуносупресантів, наркотичних аналгетиків, трициклічних антидепресантів, теофіліну. При лікуванні туберкульозу з іншими протитуберкульозними ЛЗ (ізоніазид, піразинамід, етамбутол, стрептоміцин). |
| Рицинова олія | Не застосовувати олію одночасно з екстрактом папороті чоловічої. |
| Розувастатин | При одночасному застосуванні з циклоспорином площа під кривою концентрація-час»розувастатину збільшується; на початку терапії та під час збільшення дози препарату у пацієнтів, які отримують одночасно антагоністи вітаміну К (варфарин), може спостерігатися збільшення протромбінового часу; застосування розувастатину та геміфіброзилу призводить до збільшення максимальної концентрації розувастатину у плазмі (Cmax) та AUC розувастатину; гемфіброзил, фенофібрати, інші фібрати та ліпідзнижувальні дози нікотинової кислоти (дози більші або еквівалентні 1г/добу) збільшували ризик виникнення міопатії при одночасному застосуванні з препаратом; з антацидами, що містять алюмінію або магнію гідроксид, призводить до зниження плазмової концентрації розувастатину; призначення розувастатину та еритроміцину призводить до зменшення AUC та Cmax розувастатину; застосування розувастатину та пероральних контрацептивів збільшує AUC етинілестрадіолу та AUC норгестрелу. |
| Розчин альбуміну людини | Специфічних взаємодій альбуміну людини з іншими лікарськими засобами не встановлено. |
| Рокситроміцин | Протипоказане одночасне застосування терфенадину (розвиток тяжких шлуночкових аритмій), астемізолу, цисаприду, пимозиду (порушення атріовентрикулярної провідності, подовження інтервалу QT), а також препаратів, що містять ерготамін та дигідроерготамін (ризик розвитку ерготизму); з оральними контрацептивами — можливий вплив на ефективність оральних контрацептивів. З теофіліном — незначне підвищення його рівня в сироватці крові. З дигоксином можливе збільшення його абсорбції. Може підвищувати сироваткову концентрацію дизопіраміду, циклоспорину — як наслідок порушення атріовентрикулярної провідності, подовження інтервалу QT. При сумісному прийомі з омепразолом підвищується біодоступність обох. Синергічно діє з рифампіцином та мідазоламом. При сумісному застосуванні з вітаміном К, варфарином та іншими антикоагулянтами — необхідний контроль протромбінового індексу. |
| Рокуронію бромід | Посилення ефекту рокуронію: галогенізовані леткі анестетики підсилюють нервово-м’язову блокаду, спричинену ним, ефект стає помітним при введенні підтримуючих доз; відновлення нервово-м’язової провідності за допомогою інгібіторів ацетилхолінестрази може пригнічуватися; тривале супутнє застосування з КС може призвести до збільшення тривалості нервно-м’язової блокади або до міопатії; препарати інших груп: а/б (аміноглікозиди, лінкозаміди і поліпептидні а/б, а/б ряду ациламіно-пеніциліну); діуретики, хінідин і його ізомер хінін, солі магнію, блокатори кальцієвих каналів, солі літію, місцеві анестетики (лідокаїн в/в, бупівакаїн епідурально) і г. введення фенітоїну або β-адреноблокаторів. Знижують його ефект: попереднє тривале введення фенітоїну, карбамазепіну; інгібітори протеаз (габексат, улінастатін). Введення інших недеполяризуючих може спричиняти ослаблення або посилення нервово-м’язового блоку, залежно від черговості введення і від застосованого міорелаксанту; сукцинілхолін, який вводять після його, може підсилювати або ослабляти нервово-м’язовий блок, спричинений препаратом. Може каталізувати дію лідокаїну. Показано, що в номінальних концентраціях 0,5 мг/мл і 2 мг/мл сумісний з 0,9% р-ном натрію хлоридом, 5% р-ном глюкози, 5% р-ном глюкози в 0,9% р-ні натрію хлориду, стерильною водою для ін’єкцій, р-ном Рінгера і Гемацелем (Haemaccel). Введення необхідно розпочинатися одразу ж після змішування, і воно має тривати протягом 24 год. Незастосовані р-ни знищити. |
| Ропівакаїн | З обережністю застосувати з ЛЗ, що за структурою схожі з місцевими анестетиками (тобто антиаритмічними засобами ІВ класу), їх токсичні ефекти є адитивними; з місцевими анестетиками та антиаритмічними засобами ІІІ класу (аміодарон) рекомендується бути обережними; кліренс ропівакаїну знижується при його застосуванні з флувоксаміном, сильнодіючим конкурентним інгібітором Р4501А2; одночасне застосування флувоксаміну та еноксацину призводить до підвищення концентрації ропівакаїну в плазмі, уникати тривалого застосування ропівакаїну у пацієнтів, яких лікують флувоксаміну та еноксацину. |
| Ропінірол | нейролептики та інші антагоністи допаміну центральної дії (сульпірид, метоклопрамід) можуть знижувати ефективність ропініролу. Підвищення концентрації ропініролу в плазмі спостерігалося у пацієнтів, яких лікували високими дозами естрогенів; у пацієнтів, які вже отримують гормональну замісну терапію, лікування ропініролом може починатись за звичайною схемою; якщо гормональна замісна терапія переривається або розпочинається під час лікування ропініролом, залежно від клінічної реакції може потребуватися коригування дози. Ципрофлоксацин підвищує Cmax та AUC ропініролу з потенційним ризиком побічних ефектів, тому пацієнтам, які вже приймають ропінірол, може знадобитися коригування дози препарату, коли їм призначають або відміняють ципрофлоксацин, еноксацин або флувоксамін. |
| Рофекоксиб | Підвищує концентрацію метотрексату в плазмі крові. Знижує ефективність гіпотензивної терапії інгібіторами АПФ. При застосуванні з антикоагулянтами можливо підвищення протромбінового часу. Рифампіцин, рифаміцин знижують концентрацію рофекоксибу у плазмі крові. Не рекомендується з гемостатиками, препаратами, які підвищують АТ. Підвищення АТ з препаратами та харчовими продуктами, які містять кофеїн |
| Рофлуміласт | з еритроміцином, кетоконазолом, флувоксаміном, еноксацином і циметидином — збільшення загальної інгібуючої активності PDE4; з рифампіцином, теофіліном — зниження загальної інгібуючої активності PDE4; застосування фенобарбіталу, карбамазепіну, фенітоїну може призвести до зниження терапевтичного ефекту рофлуміласту; з пероральними контрацептивами, що містять гестоден, етинілестрадіол, загальна інгібуюча активність PDE4 збільшується |
| Саксагліптин | У разі одночасного застосування з потужними інгібіторами CYP3A4/5 (такими як атазанавір, кларитроміцин, індинавір, ітраконазол, нефазодон, нелфінавір, ритонавір, саквінавір та телітроміцин) дозу саксагліптину обмежити до 2,5 мг/добу. Ділтіазем збільшує експозицію саксагліптину. Подібне підвищення плазмової концентрації саксагліптину очікується в присутності інших помірних інгібіторів CYP3A4/5 (таких як, ампренавір, апрепитант, еритроміцин, флуконазол, фозампренавір, грейпфрутовий сік та верапаміл), проте зменшення дози не вимагається. Рифампін не впливає на ступінь пригнічення активності дипептидилпептидази-4 (DDP-4) в плазмі протягом 24-годинного дозового інтервалу. |
| Сальбутамол | Не призначатися разом з неселективними β-адреноблокаторами, як пропранолол. |
| Сальметерол | Уникати як неселективних, так і селективних β-блокаторів для лікування оборотного бронхообструктивного с-му, за винятком випадків крайньої необхідності. З кетоконазолом може призвести до подовження інтервалу QT та посилення серцебиття. |
| Сахароміцети буларді | Не приймати одночасно з антигрибковими засобами при їх пероральному або комплексному застосуванні. |
| Севеламер | Необхідно з обережністю призначати севеламер пацієнтам, які застосовують антиаритмічні та протисудомні ЛЗ. Здійснювати ретельний моніторинг рівнів тиреотропного гормону у пацієнтів, які приймають севеламеру карбонат та левотироксин сумісно. Не приймати одночасно з ципрофлоксацином, севеламер г/х знижував бiодоступнiсть ципрофлоксацину. Необхiдно ретельно контролювати концентрацію у крові мiкофенолату мофетилу, циклоспорину і такролімусу протягом їх застосування у комбінації та після їх відміни. Не абсорбується й може впливати на біодоступність інших ЛЗ, тому при застосуванні будь-якого ЛЗ, де зниження біодоступності може мати клінічно значущий вплив на безпеку та ефективність, даний ЛЗ приймати не менше ніж за 1 год. до або через 3 год. після застосування севеламеру. |
| Севофлуран | Під час анестезії β-симпатоміметики (ізопреналін) та α- і β-симпатоміметики, такі як адреналін та норадреналін, необхідно застосовувати з обережністю у зв’язку з потенційним ризиком виникнення шлуночкової аритмії. Неселективні інгібітори МАО: ризик щодо виникнення кризи під час хірургічного втручання. Відміняти терапію за 2 тижні до хірургічного втручання. Може призводити до вираженої гіпотензії у пацієнтів, які отримують лікування антагоністами кальцієвих каналів, а саме − похідними дигідропіридину. З обережністю з антагоністами кальцієвих каналів у зв’язку з ризиком щодо виникнення аддитивного негативного ноотропного ефекту. Одночасне застосування сукцинілхоліну супроводжується рідкими випадками підвищення рівня калія в сироватці крові, що призводило до серцевої аритмії та летального наслідку пацієнтів дитячого віку впродовж післяопераційного періоду. Після введення в/в анестезуючого засобу (пропофолу) можуть знадобитися менші концентрації севофлурану. Безпечний і ефективний з ЛЗ, що часто застосовуються в хірургічній практиці, такими як засоби, що діють на ЦНС, вегетативну нервову систему, міорелаксанти, протимікробні ЛЗ, включаючи аміноглікозиди, гормони, синтетичні замінники, деривати крові і серцево-судинні препарати, включаючи епінефрин. Підвищує чутливість міокарда до аритмогенного ефекту адреналіну, що вводиться екзогенно. З симпатометиками (амфетамін, ефедрин) ризик розвитку г. гіпертонічних епізодів. З верапамілом спостерігалося порушення атріовентрикулярої провідності. У пацієнтів які довгостроково приймали звіробій, були зареєстровані випадки важкої гіпотонії та затримка виходу з наркозу. Його метаболізм може посилюватися відомими індукторами CYP2E1 (ізоніазидом та алкоголем), але не барбітуратами. Може потенціювати гепатотоксичну дію ізоніазиду. Може посилювати негативний інотропний, хронотропний і дромотропний ефекти β-блокаторів (шляхом блокування СС компенсаторних механізмів). Сумісний у комбінації з барбітуратами, які широко застосовуються у хірургічній практиці. Очікується зниження МАК севорану, як і інших інгаляційних анестетиків; севоран сумісний у комбінації з бензодіазепінами та опіоїдами, які часто застосовуються у хірургічній практиці. Застосування опіоїдів, таких як алфентаніл і суфентаніл може призвести до синергетичного падіння ЧСС, АТ та частоти дихання. ЛЗ та сполуки, які підвищують активність цитохрому P450 ізоферменту CYP2E1, такі як ізоніазид і спирт, можуть підвищувати метаболізм севофлурану і привести до значного збільшення концентрації фтору в плазмі крові. Закис азоту: МАК севофлурану знижується (на 50% у дорослих пацієнтів та на 25% у дітей). Впливає на інтенсивність та тривалість нейром’язової блокади, спричиненої недеполяризуючими міорелаксантами. У випадках використання додаткової алфентаніл-N2O анестезії посилює нейром’язову блокаду, спричинену панкуроніумом, векуроніумом, атракуріумом. Вплив на сукцинілхолін і тривалість дії деполяризуючих нервово-м’язових блокаторів не вивчалися. Зниження дози блокаторів нервово-м’язового проведення під час індукційної анестезії може призвести до відстрочення настання стану, придатного для інтубації трахеї, або до неадекватної м’язової релаксації, оскільки потенціювання дії міорелаксантів відбувається протягом кількох хвилин після початку введення севофлурану. Вивчалися взаємодії з недеполяризуючими блокаторами нервово-м’язового проведення, такими як панкуроніум, векуроніум, атракуріум. При відсутності спеціальних вказівок, для ендотрахеальної інтубації не зменшуйте дозу недеполяризуючих м’язових релаксантів, при підтримці анестезії дозу недеполяризуючих м’язових релаксантів необхідно зменшити, як при N2O/опіоїдній анестезії. Додаткові дози м’язових релаксантів призначають лише після оцінки відповіді на нейростимуляцію. |
| Секвіфенадин | З інгібіторами МАО протипоказано застосовувати |
| Секнідазол | Може підвищувати антикоагулянтну дію похідних кумарину, підвищуючи ризик кровотечі. Не вживати з дисульфірамом, щоб запобігти деліріозним нападам та запамороченням. Секнідазол при одночасному застосуванні з препаратами літію підвищує його концентрацію в плазмі крові. Препарат не рекомендується застосовувати разом із недеполяризуючими міорелаксантами (векуронію бромід). При поєднанні з амоксициліном підвищується активність щодо Helicobacter pylori (амоксицилін пригнічує розвиток резистентності). |
| Селегилін | Протипоказані комбінації: симпатоміметики — тяжка гіпертензія, гіпертермія; петидин — механізм взаємодії ще не зрозумілий, одночасне застосування з петидином або іншими опіоїдами (меперидин, фентаніл) протипоказане через тяжкі та непередбачувані симптоми (кома, кардіоваскулярна лабільність, конвульсії, смерть); селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) та інгібітори зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (ІЗЗСН) — одночасне застосування з СІЗЗС чи ІЗЗСН протипоказане; флуоксетин не призначати через менш ніж 14 днів після відміни селегіліну, між закінченням терапії флуоксетином та початком терапії селегіліном необхідно витримати не менше 5 тиж.; трициклічні антидепресанти — протипоказано через окремі випадки виникнення тяжких проявів токсичного ураження ЦНС, серотоніновий с-м, вертиго, тремор та судоми, що іноді супроводжувалися АГ, артеріальною гіпотензією, діафорезом; інгібітори МАО — можливі порушення з боку ЦНС та серцево-судинної ситеми. Комбінації, що не рекомендуються: оральні контрацептиви — суттєве підвищення біодоступності селегіліну; ЛЗ дигіталісу та антикоагулянти; збільшує ефект та побічні ефекти леводопи. Взаємодія з їжею: після вживання їжі, бідної на тирамін, не спостерігалося гіпертензивної реакції (так званого «сирного ефекту» — «cheese-reaction»), немає необхідності у дотримуванні дієти; при комбінації з традиційними інгібіторами МАО або МАО-А суворо дотримуватися дієти (уникати їжі з великою кількістю тираміну — зрілий сир і продукти, що містять дріжджі). |
| Сертаконазол | При одночасному застосуванні супозиторіїв з місцевими контрацептивами може спостерігатися зменшення їх сперміцидної дії. Не рекомендується одночасне застосування з латексними презервативами або песарієм у зв’язку з ризиком їх пошкодження. |
| Сертиндол | Протипоказане сумісне застосування сертиндолу з лікарськими засобами, що подовжують QT-інтервал (напр. хінідін). З обережністю застосовувати сертиндол з флуоксетином або пароксетином через підвищення концентрації сертиндолу у плазмі крові, у такому випадку перед та після будь-якої зміни дози таких препаратів може бути потрібна нижча підтримуюча доза сертиндолу та проведення ретельного ЕКГ-моніторингу. У поєднанні з а/б-макролідами (еритроміцин) та антагоністами кальцієвих каналів (дилтіазем, верапаміл) підвищується концентрація сертиндолу в плазмі крові, тому сумісне призначення їх протипоказано. Протипоказаний пацієнтам, які отримують засоби, що подовжують інтервал QТ: антиаритмічні засоби Іа та ІІІ класу (хінідин, аміодарон, соталол, дофетілід), деякі антипсихотики (тіоридазин), деякі антигістаміни (терфенадин, астемізол), деякі хінолонові а/б (гатифлоксацин, моксифлоксацин), інші засоби, відомі здатністю значно підвищувати інтервал QТ (цисаприд, літій) також протипоказані. Протипоказане сумісне призначення сертиндолу з препаратами: «азольні» протигрибкові засоби системної дії (кетоконазол, ітраконазол), деякі а/б-макроліди (еритроміцин, кларитроміцин), інгібітори HIV-протеази (індинавір), інші засоби: циметидин протипоказаний. |
| Сертралін | Протипоказаний з інгібіторами МАО (селегілін): сертралін не призначати щонайменше протягом 14 днів після припинення курсу лікування МАОІ незворотної дії, а застосування сертраліну припинити щонайменше за 7 днів до початку терапії МАОІ незворотної дії. Не застосовувати з селективними МАОІ зворотної дії (моклобемід) ч/з ризик розвитку серотонінового с-му. Не застосовувати зі слабким неселективним МАОІ (лінезолід) ч/з ризик виникнення побічних реакцій у пацієнтів (тремор, міоклонія, посилене потовиділення, нудота, блювання, гіперемія, запаморочення та гіпертермія з проявами), що нагадують нейролептичний злоякісний с-м. З пімозидом протипоказаний у зв’язку з вузьким терапевтичним діапазоном пімозиду. Не рекомендується алкоголь, карбамазепін, галоперидоу чи фенітоїн (моніторинг концентрації фенітоїну у плазмі крові протягом початкового етапу терапії сертраліном із відповідними корекціями дози фенітоїну). З іншими ЛЗ, що посилюють серотонінергічну нейротрансмісію: триптофан, фенфлурамін, фентаніл, 5-НТ-агоністи чи рослинні препарати, які містять звіробій, — з обережністю, за можливості уникати. Якщо одночасне лікування триптанами є необхідним, забезпечити відповідний нагляд за пацієнтом ч/з ризик виникнення побічних реакцій у хворих (розвиток слабкості, гіперрефлексії, порушення координації, відчуття збентеження, тривоги та збудження). З літієм забезпечити контроль за пацієнтами, оскільки така комбінація призводить до посилення тремору у хворих. Контролювати показник протромбінового часу у пацієнтів, що отримують одночасно варфарин. З циметидином — суттєве зниження кліренсу сертраліну. З ЛЗ, що впливають на тромбоцитарну функцію (НПЗП, ацетилсаліциловою к-тою і тиклопідином) — ризик розвитку кровотечі. |
| Силденафіл | Протипоказане одночасне застосування із донорами оксиду азоту (такими як амілнітрит) або нітратами у будь-якій формі, оскільки силденафіл має вплив на шляхи метаболізму оксиду азоту/циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ) та потенціює гіпотензивний ефект нітратів. Можливе зниження кліренсу силденафілу при його одночасному застосуванні з інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Одночасне застосування з ритонавіром не рекомендується. Рекомендована початкова доза пацієнтам, які застосовують інгібітори CYP3A4, за винятком ритонавіру, застосування якого разом із силденафілом не рекомендується, становить 25 мг. Циметидин спричинював збільшення концентрації силденафілу в плазмі. Грейпфрутовий сік може викликати помірне підвищення плазмових рівнів силденафілу. Нікорандил являє собою гібрид активатора кальцієвих каналів та нітрату, нітратний компонент зумовлює можливість його серйозної взаємодії з силденафілом. Одночасне застосування з блокаторами α-адренорецепторів може призвести до розвитку симптоматичної гіпотензії у деяких, схильних до цього пацієнтів. З метою мінімізації ризику розвитку ортостатичної гіпотензії стан пацієнтів, які застосовують блокатори α-адренорецепторів, має бути стабілізований до початку застосовування силденафілу, рекомендована початкова доза силденафілу становить 25 мг. З доксазозином у пацієнтів, стабілізація стану яких була досягнута при застосуванні доксазозину, повідомлялося про розвиток симптоматичної ортостатичної гіпотензії. |
| Силімарин | При одночасному застосуванні силімарину і пероральних контрацептивних засобів та препаратів, що застосовуються при естрогензамісному лікуванні, лікуванні тамоксифеном можливе зниження ефективності останніх. Силімарин посилює дію антиалергічних лікарських засобів (фексофенадин), антикоагулянтів (клопідогрель, варфарин). Силімарин може підсилити ефекти таких лікарських засобів як діазепам, алпрозолам, кетоконазол, ловастатин, аторвастатин, вінбластин за рахунок його інгібуючої дії на систему цитохрому Р450. Рослинні продукти, що містять силімарин, широко використовуються в якості гепатопротекторів в онкологічній практиці одночасно із цитостатиками. Клінічні дослідження показують незначний ризик можливих фармакокінетичних взаємодій силімарину як інгібітора ізоферменту CYP3A4 і UGT1A1, та цитостатиків, які є субстратами цих ферментів. |
| Симвастатин | Збільшують ризик міопатії за рахунок зниження швидкості виведення симвастатину: ітраконазол, кетоконазол, еритроміцин, кларитроміцин, телітроміцин, інгібітори ВІЛ-протеази, нефазодон; ризик розвитку міопатії/рабдоміолізу зростає при призначенні циклоспорину або даназолу з високими дозами симвастатину, аміодарону або верапамілу, з гемфіброзилом та іншими фібратами (крім фенофібрату), особливо з високими дозами симвастатину, а також ніацином (нікотинова кислота) у дозі ≥ 1 г на добу; ризик розвитку міопатії незначно зростає в пацієнтів, що одержують дилтіазем одночасно із препаратом; пацієнти, які одержують фузидинову кислоту одночасно із симвастатином, можуть мати підвищений ризик розвитку міопатії; симвастатин незначно потенціює ефект кумаринових антикоагулянтів |
| Симетикон | Взаємодія не виявлена. |
| Сироватка протидифтерійна кінська очищена концентрована рідка | Не описана. |
| Ситагліптин | Одночасне приймання протягом тривалого періоду часу 1000 мг метформіну та 50 мг ситагліптину двічі на добу суттєво не змінювало фармакокінетику ситагліптину в пацієнтів із цукровим діабетом 2 типу. Не було відмічено клінічно значущої взаємодії препарату з циклоспорином та іншими р-глікопротеїновими інгібіторами. CYP3A4-інгібітори (кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, кларитроміцин) можуть змінити фармакокінетику ситагліптину в пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю або з термінальною стадією патології нирок. Ситагліптин суттєво не змінює фармакокінетику метформіну, глібуриду, симвастатину, розиглітазону, варфарину або пероральних контрацептивів. Ситагліптин має невеликий вплив на концентрацію в плазмі дигоксину. |
| Солізим | Препарат не приймати одночасно з антацидами, які містять іони алюмінію, магнію, кальцію, та препаратами заліза. |
| Соліфенацин | При одночасному застосуванні потужних інгібіторів цитохрому P450 3A4, потужних інгібіторів ізоформи цитохрому CYP3A4 (ритонавіру, нелфінавіру, ітраконазолу, кетоконазолу): МДД — 5 мг. Прийом інших ЛЗ із антихолінергічними властивостями може мати виразніші терапевтичні, також небажані ефекти. Після припинення приймання його до прийому наступних ЛЗ антихолінергічної терапії повинен бути витриманий приблизно однотижневий інтервал. Терапевтичний ефект його може бути знижений при прийманні агоністів холінергічних рецепторів. Може знижувати ефект ЛЗ, які стимулюють перистальтику ШКТ: метоклопрамід і цизаприд. Фармакокінетичні взаємодії можливі з : верапамілом, дилтіаземом, рифампіцином, фенітоїном, карбамазепіном. |
| Соматропін | КС інгібують прискорення росту, спричинене препаратами, що містять соматропін. Може збільшувати кліренс сполук, які метаболізуються ізоферментами системи цитохрому Р450. Кліренс сполук, що метаболізуються за участю системи цитохрому Р450 3А4 (статеві гормони, КС, протисудомні ЛЗ та циклоспорин), може суттєво зростати, що призводитиме до зниження рівня цих сполук у плазмі крові. У хворих, які перебувають на інсулінотерапії, може виникнути необхідність корекції дози інсуліну. |
| Сорафеніб | Рифампіцин — зниження AUC сорафенібу в середньому на 37%. Уникати застосування потужних індукторів цитохрому CYP3A4 (фенітоїн, рифампін, рифабутин, карбамазепін, фенобарбітал, дексаметазон і препарати, що містять екстракт трави звіробою), вони знижують системну експозицію сорафенібу. Субстрати CYP2B6, CYP2C8 та CYP2C9: регулярне визначення МНВ всім хворим, які одержують супутню терапію варфарином або фенпрокумоном. З паклітакселом призводив до збільшення (замість зниження) експозиції 6-ОН паклітакселу (активного метаболіту паклітакселу, що утворюється за участю CYP2C8). Інгібує глюкуронізацію шляхом впливу на субстрати UGT1A1 та UGT1A9. Призводить до збільшення AUC доксорубіцину на 21%. З іринотеканом, активний метаболіт якого SN-38 у подальшому метаболізується за участю UGT1A1, відзначалося збільшення AUC SN-38 на 67-120% і збільшення AUC іринотекану на 26-42%. Підвищує AUC доцетакселу на 36-80% та зростання його максимальної плазмової концентрації Сmax на 16-32% — з обережністю. Неоміцин призводить до зниження середнього значення AUC сорафенібу на 54%. |
| Соталол | З антагоністами кальцію: типу верапамілу або дилтіазему, іншими антиаритмічними препаратами (дизопірамід), з β-блокаторами, антагоністами іонів кальцію (ніфедипіну) може призводити до значного зниження скоротливості міокарда, падіння АТ, ЧСС, порушення функції автоматизму і провідності. Протипоказано одночасне в/в введення їх, за винятком особливих випадків інтенсивної терапії. З антиаритмічними препаратами I класу (хінідиноподібними субстанціями), або антиаритмічними препаратами III класу, може спричиняти подовження інтервалу QT із підвищенням ризику виникнення шлуночкової аритмії. З препаратами, що спричиняють подовження інтервалу QT на ЕКГ: трициклічні і тетрациклічні антидепресанти (іміпрамін, мапротилін), антигістамінні препарати (астемізол, терфенадин), хінолонові а/б (спарфлоксацин), макролідні а/б (еритроміцин), пробукол, галоперидол і гелофантрин, призводить до збільшення ризику виникнення проаритмогенних ефектів. З норепінефрином ефективність обох препаратів може змінюватись. Застосування β-блокаторів з інгібіторами МАО не рекомендовано, можливість неконтрольованої гіпертензії після припинення приймання інгібіторів МАО. З агоністами β2-рецепторами: сальбутамол, тербуталін та ізопреналін, може виникнути необхідність збільшення дози агоніста β2-рецепторів. З трициклічними антидепресантами, барбітуратами, фенотіазинами, наркотичними засобами, антигіпертензивними препаратами, діуретиками та вазодилятаторами, може призвести до різкого падіння АТ. З алергенами, які застосовують для лікування/діагностики можуть спровокувати тяжкі системні АР. Негативні хронотропні та дромотропні ефекти його можуть посилюватись при призначенні резерпіну, клонідину, α-метилдофи, гуанфацину, серцевих глікозидів; при відміні комбінованої терапії з клонідином, приймання останнього припиняють ч/з кілька днів після відміни соталолу. Нейром’язова блокада, спричинена тубокурарином, може посилюватись за рахунок блокади β-адренорецепторів. Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводнів підвищують ризик пригнічення функції серця. З інсуліном або пероральними гіпоглікемічними засобами, особливо під час фізичного навантаження, може індукувати гіпоглікемію та маскувати її симптоми. Ризик виникнення аритмії ч/з гіпокаліємію зростає при введенні діуретиків (фуросеміду, гідрохлортіазиду) або інших ЛЗ, приймання яких спричиняє втрату калію або магнію. З ксантинами (амінофілін, теофілін) можливе взаємне ослаблення дії препаратів. |
| Спарфлоксацин | З антацидними препаратами, що містять гідроксид алюмінію або магнію, а також сульфату заліза та сукралфату, знижує всмоктування препарату. Підвищує концентрації дигоксину у сироватці крові, потрібен ретельний контроль. Не рекомендується з препаратами, які можуть подовжувати інтервал QT (терфенадин, астемізол, еритроміцин, антиаритмічні препарати класу Іа і III). Цизаприд прискорює всмоктування спарфлоксацину, але не впливає на його біодоступність. З іншими протимікробними ЛЗ — синергізм (β-лактами, аміноглікозиди, кліндаміцин, метронідазол). Пробенецид — знижує ниркову секрецію спарфлоксацину. Метоклопрамід — прискорює абсорбцію, що призводить до зменшення проміжку часу до досягнення його максимальної концентрації у плазмі крові. Циклоспорин — відмічається збільшення сироваткового креатиніну, потрібен контроль цього показника 2 р/тиждень. Гіпопротромбіновий ефект варфарину може бути підсилений застосуванням деякими а/б хінолонового ряду; контролювати МНО. НПЗЗ — посилюється ризик розвитку судом. Кортикостероїди — підвищений ризик розриву сухожилля, особливо у пацієнтів літнього віку. |
| Спектиноміцин | Посилює фармакологічний ефект та токсичність препаратів літію шляхом зниження його кліренсу. Не змішувати з іншими ЛЗ в одній ємності. |
| Спіраміцин | Протипоказане одночасне застосування з ЛЗ, що зумовлюють шлуночкову тахікардію типу пірует: антиаритмічні засоби класу Іа (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід); антиаритмічні засоби класу ІІІ (аміодарон, соталол, дофетилід, ібутилід); сультоприд (нейролептик групи бензамідів); інші ЛЗ: бепридил, цизаприд, дифеманіл, мізоластин, вінкамін, еритроміцин; певні нейролептики групи фенотіазинів (тіорідазин, хлорпромазин, левомепромазин, циамемазин), нейролептики группи бензамідів (амісульприд, сульпірид, тіаприд), нейролептики групи бутирофенонів (галоперидол, дроперидол) та інші нейролептики (пімозид); галофантрин, пентамідин, моксіфлоксацин; якщо неможливо уникнути призначення даної комбінації, необхідний попередній контроль тривалості QT-інтервалу та моніторинг ЕКГ. Діуретики, що призводять до зменшення калію в організмі людини, стимулюючі послаблюючі засоби легкої дії, амфотерицин В, ГК, мінералокортикоїди, тетракозактид є провокуючими факторами, що спричиняють тріпотіння і миготіння шлуночків. Підвищений ризик шлуночкових аритмій (шлуночкової тахікардії типу «пірует» («torsades de pointes»)) — при одночасному застосуванні із засобами для лікування брадикардії: блокатори кальцієвих каналів (дитіазем, верапаміл), β-блокатори (за винятком соталолу), клонідин, гуанфацин, ЛЗ для лікування дигіталісних аритмій, мефлохін, антихолінестеразні ЛЗ (амбеноній, донепезіл, галантамін, неостигмін, піридостигмін, рівастигмін, такрин). З леводопою (у поєднанні з карбідопою) можливе інгібування абсорбції карбідопи та зниження рівня леводопи у плазмі — проводити моніторинг клінічної картини, корекція дози леводопи. Певні класи а/б спричиняють виникнення дисбалансу міжнародного нормалізаційного співвідношення, а саме: фторхінолони, макроліди, цикліни, ко-трімоксазол та окремі цефалоспорини. |
| Спіраприл | При застосуваннi з: -гiпотензивними медикаментами: пiдсилення гiпотензивної дiї спіраприлу, особливо дiуретиками; знеболюючими та НПЗЗ (ацетилсалiцилова кислота, iндометацин): можливе послаблення гiпотензивної дiї його; калiєм, дiуретиками, що затримують калiй (спіронолактон, амiлорiд, триамтерен), з iншими ЛЗ, якi самi можуть пiдвищувати концентрацiю калiю в сироватцi кровi (гепарин): значне пiдвищення концентрацiї калiю в сироватцi кровi; лiтiєм: пiдвищення концентрацiї лiтiю в сироватцi крові (систематично перевiряти рiвень лiтiю в сироватцi кровi!); снодiйними, наркотичними засобами: значне падiння АТ (лiкаря-анестезiолога повiдомити про паралельне лiкування спіраприлом!); алопуринолом, прокаїнамiдом, лiками, якi пригнiчують захиснi реакцiї органiзму (цитостатичнi, iмунодепресивнi засоби, СКС): зниження кiлькостi лейкоцитiв у периферичнiй кровi; iнсулiном, пероральними протидiабетичними засобами (бiгуанiди, препарати, що мiстять сульфонiлсечовину, акарбоза): значне зниження вмiсту глюкози в кровi (гiпоглiкемiя); естрогени, симпатоміметики можуть зменшувати ефективність його. |
| Спіронолактон | Супутній прийом спіронолактону та інших калійзберігаючих діуретиків, інгібіторів АПФ, антагоністів рецептора ангіотензину-II, блокаторів альдостерону, препаратів калію може призвести до важкої гіперкаліємії. Інші діуретики (підвищений діурез). Холестирамін, хлорид амонію (підвищення ризику гіперкаліємії і гіперхлоремічного метаболічного ацидозу). Імунодепресанти (такролімус і циклоспорин): підвищення ризику гіперкаліємії. Трициклічні антидепресанти та антипсихотичні препарати можуть посилювати гіпотензивну дію спіронолактону. Антигіпертензивні препарати − особливо гангліоблокатори − може розвинутися надмірна гіпотензія. Таким чином, доза антигіпертензивних препаратів може підлягати зменшенню при додаванні до терапевтичної схеми спіронолактону з подальшим корегуванням у разі необхідності. Алкоголь, барбітурати або наркотичні препарати можуть потенціювати ортостатичну гіпотензію, спричинену спіронолактоном. Пресорні аміни (норадреналін): спіронолактон зменшує їх дію. Це враховувати при проведенні місцевої або загальної анестезії із застосуванням цих препаратів. НПЗЗ, зокрема, ацетилсаліцилова кислота, індометацин та мефенамінова кислота (підвищення ризику гіперкаліємії із супутнім зниженням діуретичної, натрійуретичної і антигіпертензивної дії спіронолактону). Глюкокортикостероїди, адренокортикотропний гормон (АКТГ) парадоксальне збільшення екскреції калію). Дигоксин (спіронолактон здатний збільшувати період напіввиведення дигоксину, що може призвести до підвищення його вмісту в сироватці крові і розвитку глікозидної інтоксикації). Препарати літію не призначати одночасно з діуретиками, оскільки вони знижують нирковий кліренс літію і можуть підвищити ризик інтоксикації. Карбеноксолон може викликати затримку натрію і таким чином знижувати ефективність спіронолактону. Карбамазепін (при одночасному прийомі зі спіронолактоном може викликати розвиток клінічно значущої гіпонатріємії). Терфенадин у разі одночасного застосування з спіронолактоном збільшує ризик розвитку шлуночкової аритмії через гіпокаліємію і дисбаланс інших електролітів. Похідні кумарину (їх ефект послаблюється). Трипторелін, бусерелін, гонадорелін: їх ефекти посилюються. Вплив на результати лабораторних досліджень: може очікуватися вплив на процес визначення концентрації дигоксину радіоімунологічними методами. |
| Ставудин | З диданозином та гідроксисечовиною збільшується ризик розвитку периферичної нейропатії та панкреатиту. Летальні випадки внаслідок тяжкої печінкової недостатності при одночасному застосуванні з гідроксисечовиною, її не застосовувати хворим з ВІЛ-інфекцією. Не застосовувати із зидовудином через існуючий антагонізм у проявах противірусної активності. Дослідження in vitro продемонстрували, що його активація пригнічується доксорубіцином і рибавірином, але не пригнічується іншими ЛЗ, що застосовуються при ВІЛ-інфекції, які фосфорилуються так само (диданозин, залцитабін, ганцикловір і фоскарнет). З рибавірином проявляти обережність. |
| Стрептокіназа | При одночасному призначенні стрептокінази і препаратів, що впливають на систему згортання крові (гепаринів, непрямих антикоагулянтів, антиагрегантів), підвищується ризик виникнення кровотеч. До початку тривалого системного тромболізису дочекатись зменшення ефектів препаратів, які діють на формування і функцію тромбоцитів. |
| Стрептоміцин | При одночасному застосуванні з іншими аміноглікозидами, поліміксинами, капреоміцином, ванкоміцином, циклоспорином, етакриновою кислотою, манітолом збільшується ризик розвитку нефро- і ототоксичної дії. Внутрішньовенне введення індометацину знижує нирковий кліренс стрептоміцину, підвищуючи його концентрацію в крові. Посилює побічні ефекти ото- і нефротоксичних засобів, міорелаксантів, метоксифлурану, знижує ефективність антиміастенічних засобів, його не призначають одночасно з діуретиками та на фоні дегідратаційної терапії. |
| Стронцію ранелат | З ЛЗ, що містять кальцій, може знизити біодоступність стронцію ранелату; між прийомом препарату та вищезазначених ЛЗ дотримуватись інтервалу не менше 2 год Застосування антацидних засобів ч/з 2 год після прийому стронцію ранелату практично не впливає на всмоктування стронцію ранелату. тому антацидні засоби, що містять алюмінію та магнію гідроксид рекомендовано приймати щонайменше ч/з дві год після прийому препарату. Двовалентні катіони стронцію ранелату можуть утворювати в ШКТ комплекси із тетрацикліном для перорального застування й антибактеріальними препаратами з групи хінолонів для перорального застосування та зменшувати їх абсорбцію, одночасне застосування їх не рекомендується. |
| Строфантин | Антагоністи кальцію (особливо верапаміл), хінідин, еритроміцин, тетрациклін, аміодарон уповільнюють виведення і підвищують концентрацію в плазмі (за необхідності сумісного застосування дозу строфантину знижують у 2 рази). Симпатоміметики, солі кальцію, метилксантин (теофілін та ін.), антиаритмічні засоби підвищують ризик порушень ритму. На фоні застосування магнію сульфату підвищується можливість зниження провідності та AVблокади серця. Діуретики, ГК, інозин підвищують ризик розвитку глікозидної інтоксикації. |
| Сугамадекс | Досліджень щодо взаємодії не проводили. Не виключати взаємодію з тореміфеном, флуклоксациліном та фусидовою к-тою (клінічно значимої взаємодії за типом захоплення не передбачається), з гормональними контрацептивами (клінічно значимої взаємодії за типом заміщення не передбачається). |
| Сукральфат | Можна призначати антациди, проте їх приймати, за півгодини до прийому сукральфату або ч/з півтори год після. Ліки, що містять алюміній (деякі антациди), можуть спричинити накопичення алюмінію в організмі пацієнта із зменшеною здатністю виводити алюміній. Може зменшити засвоєння деяких ліків: тетрациклін, циметидин, ранітидин, фторохінолони, дигоксин, теофілін подовженого виділення, варфарин, кетоконазол, L-тироксин, хінідин і фенітоїн; їх ліки треба приймати, як мінімум, за 2 год до прийому сукральфату. Може зв’язуватись з деякими білками, що містяться в їжі та інших ЛЗ, пацієнтам, яких годують ч/з шлунковий зонд, давати сукральфат окремо від їжі та інших ліків. |
| Суксаметоній | ЛЗ зменшують нормальну активність холінестерази в плазмі крові, чим підвищують інтенсивність та тривалість міорелаксуючої дії суксаметонію: фосфорорганічні інсектициди і метріфонат; очні крап. з ехотіофатом; триметафан; специфічні антихолінестеразні агенти: неостигмін, піридостигмін, фізостигмін, едрофоніум; такрину гідрохлорид; цитотоксичні ЛЗ: циклофосфамід, мехлоретамін, триетиленмеламін, тіотепа; ЛЗ, що застосовують у психіатричній практиці: фенелзін, пропазин, хлорпромазин; анестезуючі ЛЗ: кетамін, морфін, антагоністи морфіну, петидин, панкуроній, пропанідид. Інші ЛЗ, які можуть негативно вплинути на активність холінестерази в плазмі крові: апротинін, дифенгідрамін, прометазин, естрогени, окситоцин, ГКС (у високих дозах), оральні контрацептиви, тербуталін, метоклопрамід. ЛЗ, які підвищують інтенсивність та тривалість міорелаксуючої дії суксаметонію шляхами, не пов’язаними зі зміною активності холінестерази в плазмі крові: солі магнію; літію карбонат; азатіоприн; хінін та хлорхінін; а/б аміноглікозидного ряду, кліндаміцин, поліміксини; протиаритмічні препарати: хінідин, прокаїнамід, верапаміл, β-адреноблокатори, лідокаїн, прокаїн; леткі та інгаляційні анестезуючі ЛЗ: галотан, енфлуран, десфлуран, ізофлуран, диетилефір і метоксифлуран — мають незначний ефект на І фазу блокування нервово-м’язової передачі суксаметонієм, однак прискорюють початок і підвищують інтенсивність ІІ фази блокування нервово-м’язової передачі суксаметонієм. З серцевими глікозидами підвищується ефект останніх. Із засобами для лікування міастенії знижується ефективність останніх. Галогенвмісні засоби для загальної анестезії підвищують небажаний ефект суксаметонію на ССС. Тіопентал натрію, атропін знижують небажаний ефект суксаметонію на ССС. |
| Сульпірид | При одночасному застосуванні чинить дитивний гальмівний вплив на ЦНС та призводить до зменшення розумової активності з: похідними морфіну (аналгетики, засоби від кашлю, замісна терапія), нейролептичними ЛЗ, барбітуратами, бензодіазепінами, небензодіазепіновими анксіолітиками (мепробамат), гіпнотичними ЛЗ, седативними антидепресантами (амітриптилін, доксепін, міансерин, міртазапін, триміпрамін), седативними H1-антигістамінними, антигіпертензивними ЛЗ з центральною дією, баклофеном і талідомідом. Призводить до розвитку пароксизмальної шлуночкової тахікардії з: антиаритмічними ЛЗ класів la та III і деякими нейролептичними засобами, еритроміцином, спіраміцином та вінкаміном тільки у лікарських формах для в/в введення. Небажані комбінації: з протипаразитарними ЛЗ, які можуть викликати розвиток пароксизмальної шлуночкової тахікардії (torsades de pointes) (галофантрин, люмефантрин, пентамідин), з антипаркінсонічними агоністами допаміну (амантадин, апоморфін, бромокриптин, ентакапон, лізурид, перголід, пірибедил, праміпексол, ропінірол, селегілін), між агоністами допаміну та нейролептиками існує взаємний антагонізм. Протипоказані комбінації: з неантипаркінсонічним агоністами допаміну (каберголін, кінаголід). З обережністю з: β-блокаторами, які застосовуються при СН (бісопролол, карведилол, метопролол, небіволол), з ЛЗ, які викликають брадикардію (антиаритмічні ЛЗ класу Іa, β-блокатори, деякі антиаритмічні препарати класу III, деякі блокатори кальцієвих каналів (ділтіазем, верапаміл, клонідін, гуанфацин), глікозиди дигіталісу, пілокарпін, антихолінестеразні засоби). З калійнезберігаючими ЛЗ (калійнезберігаючі діуретики, самостійні або в комбінації, стимулювальні проносні засоби, ГК, тетракозактид і амфотерицин В IV), з нітратами, нітритами та спорідненими ЛЗ. Між введенням сукралфату та сульпіриду має бути певний інтервал часу, ч/з зменшення абсорбції сульпіриду в ШКТ. Між введенням шлунково-кишковими засобами місцевої дії, антацидами, активовованим вугіллям та сульпіриду має бути певний інтервал часу (більше 2 год.), ч/з зменшення абсорбції сульпіриду в ШКТ. Комбінації, які взяти до уваги: з гіпотензивними ЛЗ (β-блокатори, окрім есмололу, соталолу та β-блокаторів, що використовуються при СН) ч/з ризик гіпотензії, зокрема постуральної; з нітратами, нітритами та спорідненими препаратами, ч/з ризик гіпотензії, зокрема постуральної (адитивний ефект); з літієм — підвищується ризик виникнення екстрапірамідальних побічних ефектів; може знижати ефективність ропіноролу. Етанол — потенціює седативні ефекти. |
| Сульфадиметоксин | З НПЗЗ, похідними сульфонілсечовини, антитромботичними засобами, антагоністами вітаміну К — посилюється дія цих препаратів; з фолієвою к-тою, бактерицидними а/б (у т. ч. пеніцилінами, цефалоспоринами) — знижується активність сульфадиметоксину; з бактеріцидними а/б, пероральними контрацептивами — знижується дія цих препаратів; з ПАСК та барбітуратами — посилюється активність сульфадиметоксину; з похідними піразолону, індометацином і саліцилатами — посилюється активність і токсичність сульфадиметоксину; з метотрексатом та дифеніном — посилюється токсичність сульфадиметоксину; з еритроміцином, лінкоміцином, тетрацикліном — взаємно посилюється антибактеріальна активність, розширюється спектр дії; з хлорамфеніколом, нітрофураном — зниження сумарного ефекту; з к-тою налідиксовою (невіграмон) — антагонізм. Не призначають одночасно з гексаметилентетраміном (уротропіном), з антидіабетичними препаратами (похідними сульфонілсечовини), з дефеніном, неодикумарином та іншими непрямими антикоагулянтами. |
| Сульфадимідин | Циклоспорин − підвищений ризик розвитку нефротоксичності. Антитромботичні засоби, антикоагулянти непрямої дії (в т.ч. феніндіон, варфарин) − при одночасному застосуванні підсилюється їх антикоагулянтна дія. Клозапін та інші потенційно гематотоксичні препарати (хлорамфенікол, тіамазол, мерказоліл) − ризик гематотоксичності, в т.ч. агранулоцитозу, лейкопенії, уникати їх одночасного застосування. Гексаметилентетрамін (уротропін), високі дози аскорбінової к-ти − ризик розвитку кристалурії; не рекомендується сумісне застосування. Метотрексат — сульфаніламіди підвищують токсичність метотрексату. НПЗЗ, похідні сульфонілсечовини (в т.ч. пероральні протидіабетичні), фенітоїн − підвищення їх концентрації в плазмі крові, посилення сульфаніламідами терапевтичної дії цих препаратів і підвищення ризику розвитку побічних ефектів; необхідність в корекції дози цих препаратів. ПАСК, барбітурати, місцеві анестетики групи прокаїну, препарати, що містять параамінобензойну к-ту — зниження антимікробної активності сульфадимідину. Прилокаїн − ризик метгемоглобінемії. Піриметамін − зростає інгібування синтезу фолієвої к-ти. Тіопентал − посилення ефектів тіопенталу. Пероральна вакцина проти тифу − сульфаніламіди інактивують вакцину. Фолієва к-та, бактерицидні а/б (у т.ч. пеніциліни, цефалоспорини), рифампіцин — знижується ефективність сульфадимідину. Пероральні контрацептиви — при одночасному застосуванні знижується їх дія. Антациди − всмоктування сульфадимідину у кишечнику знижується під їх впливом. |
| Сульфадіазин срібла | Можливе інактивування ферментних препаратів для очищення рани при їх одночасному застосуванні. З циметидином підвищується ризик лейкопенії. |
| Сульфаніламід | При одночасному застосуванні: з НПЗЗ, похідними сульфонілсечовини, антитромботичними засобами, антагоністами вітаміну К — посилюється дія цих препаратів; з фолієвою к-тою, бактерицидними а/б (у т. ч. пеніцилінами, цефалоспоринами) — знижується ефективність сульфаніламідів; з бактерицидними а/б, пероральними контрацептивами — знижується дія цих препаратів; з ПАСК та барбітуратами — посилюється активність сульфаніламідів; з еритроміцином, лінкоміцином, тетрацикліном — взаємно посилюється антибактеріальна активність, розширюється спектр дії; з к-тою налідиксовою (невіграмон) — антагонізм; з хлорамфеніколом, нітрофуранами — знижується сумарний ефект; з препаратами, що містять ефіри ПАБК (новокаїн, анестезин, дикаїн), — інактивується антибактеріальна активність. Нне призначати одночасно з гексаметилентетраміном (уротропіном), з антидіабетичними препаратами (похідними сульфонілсечовини), з дефініном, неодикумарином та іншими непрямими антикоагулянтами. Може посилювати ефект та/або токсичність метотрексату внаслідок витіснення його зі зв’язку з білками та/або послаблення його метаболізму. При одночасному застосуванні з іншими препаратами, які спричиняють пригнічення кісткового мозку, гемоліз, гепатотоксичну дію — ризик розвитку токсичних ефектів. Не рекомендовано з метенаміном (уротропін) — підвищення ризику розвитку кристалурії при кислій р-ції сечі. Фенілбутазон (бутадіон), саліцилати та індометацин можуть витісняти сульфаніламіди та підвищувати їх концентрацію у крові. При застосуванні разом із парааміносаліциловою к-тою та барбітуратами посилюється активність сульфаніламідів; з левоміцетином — ризик розвитку агранулоцитозу; з препаратами, що містять ефіри параамінобензойної к-ти (новокаїн, анестезин, дикаїн) інактивується антибактеріальна активність сульфаніламіду. |
| Сульфасалазин | Може зменшити всмоктування дигоксину. З тіопурин-6-меркаптопурином або азатіоприном може виникнути пригнічення функції кісткового мозку і лейкопенія. З метотрексатом збільшену частоту побічних проявів з боку ШКТ. Посилює ефект антикоагулянтів і пероральних гіпоглікемічних засобів. Сповільнює абсорбцію і метаболізм фолієвої к-ти, що може спричинити її дефіцит і призвести до серйозних порушень з боку крові (макроцитоз і панцитопенія). Може призводити до гіпоглікемії — обережно з гіпоглікемічними засобами. |
| Сульфацетамід | При сумісному застосуванні з новокаїном, дикаїном, анестезином бактеріостатичний ефект зменшується; дифенін, ПАСК, саліцилати посилюють токсичність препарату; при застосуванні з антикоагулянтами непрямої дії підвищується специфічна активність останніх. при місцевому застосуванні несумісний із солями срібла. |
| Суматриптан | Немає даних про взаємодію з пропранололом, флюнаризином, пізотифеном або алкоголем. Пролонговані вазоспастичні реакції спостерігались при прийомі ерготаміну. Дотримуватися 24-год. інтервалу між прийомом препаратів, що містять ерготамін, та прийомом суматриптану. Препарати, що містять ерготамін, не можна застосовувати протягом 6 год. після прийому суматриптану. Взаємодія може виникнути між з інгібіторами МАО, одночасно протипоказані. Є поодинокі постмаркетингові повідомлення про розивиток серотонінового с-му (включаючи змінений психічний стан, вісцеральну нестабільність, нейром‘язові порушення) після одночасного прийому з селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (SSRI) та при одночасному застосуванні триптанів та інгібіторів зворотного захоплення серотоніну та норадреналіну (SNRI). |
| Сунітиніб | ЛЗ, що можуть підвищувати концентрацію сунітінібу в плазмі: з іншими інгібіторами CYP3A4 (ритонавір, ітраконазол, еритроміцин, кларитроміцин, грейпфрутовий сік), з кетоконазолом — підвищення значень Cmax і AUC0-¥. ЛЗ, що можуть знижувати концентрацію сунітінібу в плазмі: дексаметазоном, фенітоїном, карбамазепіном, рифампіном, фенобарбіталом або Hipericum perforatum (звіробій), рифампіном — зниження значень Cmax і AUC0-¥ сукупністю. |
| Тадалафіл | Протипоказаний пацієнтам, які застосовують органічні нітрати у будь-якій лікарській формі (перед застосування препаратів нітратів має минути не менше ніж 48 год. після останнього прийому тадалафілу). Кетаконазол та ритонавір — збільшує AUC та Сmax тадалафілу. Саквінавір та інші інгібітори CYP3A4 (еритроміцин, кларитроміцин, ітраконазол та грейпфрутовий сік), призначати з обережністю, через ризик підвищення концентрації тадалафілу в плазмі. Існує імовірність лікарської взаємодії, опосередкованої інгібуванням транспортерів. Рифампіцин знижує величину AUC тадалафілу. Супутнє застосування інших індукторів CYP3A4 (фенобарбітал, фенітоїн та карбамазепін), також може знижувати концентрацію тадалафілу в плазмі. Не рекомендується одночасне застосування тадалафілу із блокатором α-адренорецепторів (доксазозином) — значне посилення гіпотензивного ефекту. з обережністю призначати тадалафіл пацієнтам, які отримують лікування блокаторами α-адренорецепторів, особливо особам літнього віку, лікування розпочинати з мінімального дозування та поступово збільшувати дозу. з обережністю призначати тадалафіл пацієнтам, які отримують лікування інгібіторами 5-α-редуктази. Тадалафіл підвищував біодоступність пероральних лікарських форм з етинілестрадіолом. |
| Тайгециклін | Дослідження взаємодій проводили лише із залученням дорослих пацієнтів. Може подовжувати як протромбіновий час, так і активований частковий тромбопластиновий час, з антикоагулянтами контролювати стан пацієнтів, використовуючи тести для визначення коагуляції. Варфарин не впливає на його фармакокінетичний профіль. На його кліренс не впливатимуть інгібітори чи індуктори ізоформ CYP450. In vitro не проявляє властивостей конкурентного інгібітору або інгібітору необоротної дії щодо ензимів CYP450. Дигоксин не впливає на фармакокінетичний профіль тайгецикліну, немає потреби в коригуванні дози. In vitro не було виявлено антагонізму між тайгецикліном та антибіотиками інших класів, які часто застосовують у терапії. Застосування а/б з оральними протизаплідними засобами може знизити ефективність протизаплідних засобів. |
| Такролімус | Протипоказане одночасне застосування з живими атенуйованими вакцинами, циклоспорином, бозентаном, калійзберігаючими діуретиками. Значною мірою зв’язується з білками плазми крові, що врахувати при взаємодії з іншими високо афінними до білків крові ЛЗ (НПЗЗ, пероральні антикоагулянти або пероральні протидіабетичні препарати). З препаратами, які мають нефротоксичні або нейротоксичні ефекти, може підвищити рівень токсичності (аміноглікозиди, інгібітори гірази (ДНК-топоізомераза II роду), ванкоміцин, котримоксазол, НПЗЗ, ганцикловір або ацикловір). Нижченаведені препарати підвищують рівні такролімусу в крові: кетоконазол, флюконазол, ітраконазол, клотримазол, вориконазол; ніфедипін, нікардипін; еритроміцин, кларитроміцин, джозаміцин; інгібітори ВІЛ протеаз. Даназол, етинілестрадіол; омепразол; антагоністи кальцієвих каналів (дилтіазем; нефазодон) потребують змін дозування такролімусу. Нижченаведені препарати знижують рівні такролімусу в крові: рифампіцин (рифампін); фенітоїн; фенобарбітал; звіробій продірявлений. Такролімус підвищував рівень фенітоїну в крові. Метилпреднізолон як підвищував, так і знижував рівні такролімусу в плазмі крові. Підсилення нефротоксичності після застосування з амфотерицином В; ібупрофеном. Період напіввиведення циклоспорину підвищувався при застосуванні з такролімусом, можуть розвиватися синергетичні/адитивні ефекти: не рекомендується комбіноване застосування з циклоспорином. Потенційні інгібітори метаболізму: бромокриптин, кортизон, дапсон, ерготамін, гестоден, лідокаїн, мефенітоїн, міконазол, мідазолам, нілвадипін, поретидрон, квінідин, тамоксифен, (тріацетил) олеандоміцин та верапаміл. Карбамазепін, метамізол та ізоніазид індукують цитохром Р450. Може впливати на метаболізм стероїдних контрацептивів, увагу приділити рішенню про заходи захисту від вагітності. |
| Талідомід | Посилює седативну дію барбітуратів, алкоголю, хлорпромазину, резерпіну, також підсилює ефекти опіатних аналгетиків, бензодіазепінів та інших анксіолітиків, снодійних, антидепресантів з седативним ефектом, нейролептиків, антигістамінних ЛЗ з седативним ефектом, антигіпертензивних ЛЗ центральної дії, баклофену. Із зальцитабіном, вінкристином, ставудином, диданозином посилюється ризик периферичної нейропатії. З доксорубіцином підвищується ризик тромбозу та тромбоемболічних ускладнень. Повторні комбінації талідоміду з ГК (дексаметазон) і цитотоксичними ЛЗ (цисплатин, циклофосфамід, доксорубіцин, етопозид) збільшують ризик тромбозу глибоких вен. З пероральними контрацептивами, що містять етинілестрадіол або норетиндрон, не призводить до зміни концентрації талідоміду в крові. З цитохром P450-індукуючими агентами (лопінавір, невірапін, ефавіренц, гризеофульвін, рифампіцин, рифабутин, фенітоїн, карбамазепін) або з гормональними контрацептивами, може зменшити ефективність протизаплідних засобів. |
| Тамоксифен | З гормональними ЛЗ, що містять естрогени, можливе зниження ефективності обох препаратів (контрацептивні засоби можуть не забезпечувати надійного ефекту). Може посилювати дію антикоагулянтів кумаринового ряду (значне збільшення протромбінового часу). З інгібіторами агрегації тромбоцитів збільшується ймовірність кровотеч, контролювати коагуляційний статус. З цитотоксичними ЛЗ зростає частота тромбоемболічних явищ. З бромкриптином підвищується концентрація тамоксифену і його активного метаболіту N-дезметилтамоксифену в сироватці крові. ЛЗ, що інгібують дію цитохрому CYP2D6, знижують рівень концентрації ендоксифену, активного метаболіту тамоксифену, що призводить до зниження ефективності його терапевтичної дії. З деякими антидепресантами — селективними інгібіторами зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) (пароксетином) — зниження ефективності тамоксифену. Уникати застосування потужних інгібіторів цитохрому CYP2D6 (пароксетин, флуоксетин, хінідин, цинакальцет або бупропіон). З цитотоксичними агентами збільшується ризик розвитку тромбоемболічних явищ. В літературі повідомлялось про фармакокінетичну взаємодію з рифампіцином, внаслідок якої відбувається зниження рівня тамоксифену в плазмі крові. |
| Тамсулозин | Одночасне застосування з циметидином підвищує, а з фуросемідом знижує концентрацію тамсулозину в плазмі крові, алекорекція дози непотрібна. З сильними інгібіторами CYP3A4 (кетоконазол), може призвести до збільшення впливу тамсулозину гідрохлориду. Одночасне застосування тамсулозину гідрохлориду і пароксетину (сильний інгібітор СYP2D6) призводить до збільшення Сmax і AUC. Не призначати у комбінації з сильними інгібіторами CYP3A4 у пацієнтів з низьким метаболізмом CYP2D6. З обережністю у комбінації з сильними і помірними інгібіторами CYP3A4. Одночасне застосування з іншими α1-адреноблокаторами може посилювати гіпотензивний ефект. |
| Таурин | При одночасному застосуванні з очними краплями тимололу спостерігається потенційоване зниження ВОТ, та потенційоване зниження АТ. |
| Тегафур | Цитостатичній дії сприяють урацил, тимідин, метотрексат, цисплатин, Н-(фосфатацетил)-Л-аспарагінова к-та, лейковорин, тамоксифен та інші протипухлинні ЛЗ, у яких немає перехресної резистентності до тегафуру; з лейковорином забезпечує пацієнтів хворих на рак ШКТ більш вираженою ефективністю терапії та більш легкою переносимістю побічних явищ; з неспецифічними імуномодуляторами та ЛЗ, які підвищують захисні властивості організму (левомізол, інтерферон), чинить сприятливу дію; посилює дію фенітоїну. |
| Тейкопланін | Зростання антикоагулянтної активності у хворих, які отримували терапію оральними а/б, класи а/б причетні до цього ефекту більшою мірою: фторхінолони, макроліди, цикліни, котримоксазол і деякі цефалоспорини. Застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно застосовують нефротоксичні або ототоксичні ЛЗ (аміноглікозиди, амфотерицин В, циклоспорин та фуросемід). Готовий р-н можна розводити: 0,9% р-м натрію хлориду; р-м на основі лактату натрію (р-н Рінгер-лактату, р-н Гартмана); 5% р-м глюкози; р-м 0,18% натрію хлориду та 4% глюкози; р-м для ПД, який містить 1,36% або 3,86% глюкози. |
| Телбівудин | В основному, виводиться нирками, прийом разом з речовинами, здатними впливати на функцію нирок, може спричинити зростання в плазмі концентрацій телбівудину або супутніх препаратів. Протипоказана комбінація телбівудину з пегільованим або стандартним інтерфероном альфа. |
| Телмісартан | Може підвищувати гіпотензивний ефект інших антигіпертензивних агентів. Для дигоксину спостерігається підвищення його концентрації в плазмі. З літієм тимчасове підвищення концентрації літію у плазмі та підвищення токсичності; проводити ретельний моніторинг рівня літію в плазмі. З інгібіторами АПФ, що впливають на систему «ренін-ангіотензин-альдостерон», може виникати гіперкаліємія, особливо за наявності ренальних порушень або серцевих уражень. З калійзберігаючими діуретиками, калійвмісними препаратами, сольовими замінниками, що містять калій, з іншими ЛЗ, які можуть підвищити рівень калію (гепарин і т. п.), може призвести до підвищення калію в сироватці; з обережністю вживати з телмісартаном. Ризик може збільшитись у разі лікування в комбінації з іншими засобами, які також можуть спровокувати гіперкаліємію (замінники солі, що містять калій, калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ, НПЗП, включаючі селективні інгібітори ЦОГ-2, гепарин, імуносупресанти (циклоспорин або такролімус) та триметоприм). |
| Темозоломід | З вальпроєвою к-тою спричинював слабковиражене, але статистично значуще зниження кліренсу темозоломіду. З іншими речовинами, які пригнічують кістковий мозок, може збільшити ймовірність розвитку мієлосупресії. |
| Тенектеплаза | Несумісний з р-ном декстрози. ЛЗ, що впливають на коагуляцію, міняють функцію тромбоцитів, можуть підвищити ризик виникнення кровотечі перед, під час та після терапії тенектеплазою. Не додавати будь-який інший медичний засіб до ін’єкційного р-ну або до системи для в/в вливання. Одночасне застосування антагоністів GPIIb/IIIa підвищує ризик кровотечі. |
| Тенофовіру дизопроксил | З диданозином — підвищення системної дії останнього, ретельне спостереження за пацієнтами, щодо побічних ефектів диданозину; атазанавір та лопінавір/ритонавір — підвищення концентрації тенофовіру, підвищення небажаних тенофовір-асоційованих явищ; зменшує площу під кривою «концентрація/час» та мінімальну концентрацію атазанавіру, при сумісному призначенні з тенофовіром рекомендується приймати атазанавір 300 мг разом з ритонавіром 100 мг, атазанавір без ритонавіру не застосовувати одночасно з тенофовіром; застосування з препаратами, що послаблюють функцію нирок або конкурують за активну канальцеву секрецію — підвищення концентрації у сироватці крові тенофовіру та інших препаратів, які виводяться нирками (адефовір дипівоксил, цидофовір, ацикловір, валацикловір, ганцикловір та валганцикловір) |
| Теофілін | Не вживати споріднені препарати (кофеїн, теобромін, пентоксифілін), ці речовини можуть посилити стимулюючу дію теофіліну на ЦНС. Дія може посилитися при застосуванні алопуринолу, циметидину, дисульфіраму, фенілбутазону, флувоксаміну, фторохінолонів, фуросеміду, іміпенему, інтерферону α, ізоніазиду, антагоністів кальцію, лінкоміцину, макролідів, мексилетину, парацетамолу, пентоксифіліну, пероральних контрацептивів, пробенециду, пропафенону, пропранололу, ранітидину, такрину, тіабендазолу, тиклопідину, вілоксазину або вакцини проти грипу; контролювати концентрацію теофіліну в сироватці і зменшити дозу, якщо це необхідно. З ципрофлоксацином дозу теофіліну зменшити як мінімум на 60%, з еноксацином — на 30%. Ефект теофіліну може зменшитись з протиепілептичними ЛЗ (фенітоїн, карбамазепін, примідон), барбітуратів (фенобарбіталу і пентобарбіталу), ізопротеренолу, магнію гідроксиду, морацизину, рифампіцину, ритонавіру або сульфінпіразону, контролювати концентрацію теофіліну в сироватці. Може посилити ефект агоністів β-рецепторів, діуретиків і резерпіну. Може зменшити ефективність аденозину, літію карбонату і антагоністів β-рецепторів. Уникати з антагоністами β-рецепторів, може втратити свою ефективність. Наркоз галотаном може спричинити серйозні порушення серцевого ритму при прийомі теофіліну. Може виникнути гіпокаліємія, особливо при комбінованому лікуванні агоністами α-рецепторів, тіазидними діуретиками, фуросемідом, кортикоїдами, при гіпоксемії. |
| Теразозин | Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні теразозину з іншими антигіпертензивними засобами, щоб уникнути розвитку вираженого гіпотензивного ефекту. Разом з інгібіторами АПФ, адреноблокаторами, антагоністами іонів кальцію або діуретиками — зростання частоти розвитку запаморочення. Рекомендується знижувати дозу теразозину при додатковому включенні у схему лікування діуретиків або інших гіпотензивних препаратів, а додатковий препарат доцільно застосовувати у найнижчих дозах. Коли теразозин є додатковим препаратом, його початкова доза не має перевищувати 1 мг. Можливий розвиток артеріальної гіпотензії при одночасному застосуванні теразозину з інгібіторами фосфодіестерази-5 (PDE-5). Сумісне застосування теразозину з силденафілом або варденафілом можливе лише пацієнтам, стійким до теразозину. Варденафіл не приймати протягом 6 год. після прийому теразозину, а силденафіл — протягом 4 год. Гіпотензивний ефект препарату може посилювати етанол. |
| Тербінафін | Взаємодія не виявлена. |
| Теризидон | Одночасне застосування етіонаміду потенціює нейротоксичні ефекти теризидону; алкоголь та теризидон не сумісні, особливо при прийомі великих доз препарату (алкоголь підвищує ризик виникнення епілептичних нападів). |
| Терліпресин | Вазоконстрикторний ефект і стимулюючий вплив на тонус міометрія посилюються при застосуванні з окситоцином та метилергометрином; потенціює дію неселективних β-адреноблокаторів щодо зниження портальної гіпертензії; з препаратами, які зменшують ЧСС (пропофол, суфентаніл), може призвести до тяжкої брадикардії та зниження серцевого викиду. |
| Тестостерон | При одночасному застосуванні з тестостероном ундеканоату індуктори ферментів можуть знижувати, а інгібітори ферментів — підвищувати рівні тестостерону (необхідно корегувати дозу тестостерону). Може підвищувати толерантність до глюкози та знижувати потребу в інсуліні чи в інших протидіабетичних препаратах. Може посилювати дію антикоагулянтів типу кумарину, що призводить до зниження дози таких препаратів. Барбітурати, рифампіцин, карбамазепін, дихлорал феназон, фенілбутазон, фенітоїн, примідон та інші препарати, що cпричиняють індукцію ферментів можуть знизити ефект тестостерону. З адренокортикотропним гормоном або кортикостероїдами може збільшувати ризик появи набряків. (застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам із захворюваннями серця, нирок або печінки). Андрогени можуть знижувати рівень тироксинзв’язуючого глобуліну, що призводить до знижених концентрацій Т4 у сироватці крові і до підвищеного засвоєння Т3 і Т4. Посилює дію анаболічних засобів, вітамінів, препаратів, що містять кальцій, фосфор. Алкоголь пригнічує дію тестостерону. |
| Тетрациклін | Протипоказане одночасне застосування тетрациклінів з вітаміном А або ретиноїдами (ацитретин, ізотретіонін і третіонін) — ризик розвитку внутрішньочерепної гіпертензії. З антацидами, що містять кальцій, алюміній і магній, з гідрокарбонатом натрію і холестираміном може супроводжуватися зниженням біодоступності а/б внаслідок утворення комплексів, що не всмоктуються, і підвищенням рН шлункового вмісту; тому між прийомом тетрациклінів і антацидів необхідно дотримуватися інтервалів 1-3 год. Не рекомендується поєднувати з препаратами заліза — може порушуватися їхнє взаємне всмоктування. При одночасному застосуванні з дигоксином або препаратами літію може зрости концентрація останніх у сироватці крові. З алкалоїдами ріжків — збільшує ризик розвитку ерготизму. З обережністю застосовувати тетрациклін з метотрексатом — збільшення токсичності останнього. Не застосовувати у комбінації з вакциною проти тифу для запобігання зниження терапевтичного ефекту останньої. Уникати комбінації з пеніцилінами, цефалоспоринами, що мають б/ц дію і є антагоністами бактеріостатичних а/б (у т. ч. тетрацикліну). З холестираміном порушується його всмоктування. Одночасне застосування з оральними контрацептивами (КОК), що містять естрогенний компонент, призводить до необхідності «підстрахувальної контрацепції» через зниження надійності КОК. Синергіст — з олеандоміцином та еритроміцином. З обережністю разом із сечогінними, з препаратами для лікування ЦД (інсулін, глібенкламід або гліклазид). Може посилювати дію непрямих антикоагулянтів внаслідок інгібування їхнього метаболізму у печінці, що вимагає ретельного контролю протромбінового часу. Підвищує нефротоксичність метоксифлурану. Хімотрипсин підвищує концентрацію та тривалість циркуляції тетрацикліну. При одночасному прийомі з субсаліцилатом вісмуту знижується всмоктування тетрациклінів, зменшується їх біодоступність. З обережністю разом зі знеболювальними засобами (метоксифлуран); атоваквоном та гепатотоксичними препаратами. |
| Тиболон | Оскільки тиболон може підвищувати фібринолітичну активність крові, це може посилювати ефект антикоагулянтів. Такий ефект спостерігався при застосуванні варфарину. Необхідно дотримуватися обережності при одночасному застосуванні препарату антикоагулянтів, особливо на початку та при припиненні лікування. При необхідності скоригувати дозу варфарину. Існує обмежена інформація про фармакокінетичну взаємодію з тиболоном. Дослідження in vivo продемонструвало, що одночасне застосування з тиболоном помірно впливає на фармакокінетику P450 цитохрому 3A4 субстрату мідазоламу. На підставі цього можна очікувати взаємодії лікарського засобу з іншими Cyp3a4 субстратами. Такі речовини, що стимулюють CYP3A4, як барбітурати, карбамазепін, гідантоїни та рифампіцин, можуть посилювати метаболізм тиболону та, таким чином впливати на його терапевтичний ефект. Рослинні препарати, що містять звіробій (Hypericum Perforatum), можуть стимулювати метаболізм естрогенів та прогестагенів через CYP3A4. З клінічної точки зору, підвищений метаболізм естрогенів та прогестагенів може призвести до зниження ефекту та до змін профілю маткової кровотечі. |
| Тизанідин | З флувоксаміном протипоказано. Обережність з: антиаритмічними препаратами (аміодарон, мекселетин, пропафенон), циметидин, фторхінолони (еноксацин, пефлоксацин, ципрофлоксацин, норфлоксацин), рофекоксиб, пероральні контрацептиви та тиклопідин. З антигіпертензивними препаратами, включаючи сечогінні, може спричинити артеріальну гіпотензію і брадикардію. Алкоголь і седативні препарати можуть посилити седативну дію його |
| Тиклопідин | З особливою обережністю: теофілін (підвищує плазмовий рівень теофіліну); дигоксин (може очікуватися незначне зниження (≈ 15%) рівня дигоксину в плазмі крові); циклоспорин (зменшення концентрації циклоспорину у плазмі, ретельний моніторинг останнього); фенітоїн (контроль плазмових рівнів фенітоїну), у деяких випадках може призводити до підвищення концентрації фенітоїну і до токсичних ефектів. Підвищений ризик кровотечі: НПЗП, пероральні антикоагулянти (частіше перевіряти INR); препарати гепарину (у разі нефракціонованого гепарину частіше перевіряти активований частковий тромбопластиновий час (АЧТЧ)); антитромбоцитарні ЛЗ (похідні саліцилової к-ти). З β-блокаторами, блокаторами кальцієвих каналів та діуретиками клінічно значуща взаємодія не спостерігалася. |
| Тимозин альфа | Оскільки тимозин альфа діє на функції лімфоцитів, лікарські засоби, що блокують їх або стимулюють їх діяльність, призначати з обережністю, особливо при одночасному застосуванні. |
| Тимолол | Застосування з очними краплями, що містять адреналін — розширення зіниць; дія посилюється при застосуванні очних крапель, що містять адреналін та пілокарпін; зниження АТ та сповільнення ЧСС потенціюються при застосуванні з антагоністами кальцію, резерпіном та β-адреноблокаторами; із серцевими глікозидами — брадикардія, AV-блокада; з інсуліном або пероральними протидіабетичними ЛЗ — гіпоглікемія; посилює дію міорелаксантів; дані стосуються ЛЗ, які були застосовані незадовго до цього: з хінідіном — посилює β-блокаторну дію препарату; з циметидином — посилення дії тимололу; з епінефрином — розвиток мідріазу. |
| Тинідазол | Одночасне застосування тинідазолу та алкоголю може призводити до дисульфірам-подібної реакції, тому такої комбінації уникати. Тинідазол потенціює ефекти антикоагулянтів для перорального застосування, часто перевіряти показники протромбінового часу та/або коригувати дозу антикоагулянту. |
| Тиротропін альфа | Використання тиротропіну дає змогу проводити візуалізацію з радіоактивним ізотопом йоду, поки пацієнти мають нормальну функцію щитовидної залози та одержують лікування, що знижує рівень гормону щитовидної залози. Кліренс радіоактивного ізотопу йоду приблизно на 50% швидший в еутиреоїдному станi, ніж у гiпотиреоїдному, коли функція нирок знижується, що призводить до меншої затримки радіоактивного йоду в організмі під час сканування.. Не спостерігалося ніяких взаємодій при одночасному застосуванні тиротропіну альфа та гормонів щитовидної залози — трийодтироніну (Т3) та тироксину (Т4).Тиротропін не змішувати у одному шприці з іншими ЛЗ. |
| Тіамазол | Нестача йоду підвищує сприйнятливість щитовидної залози до тіамазолу, а надлишок йоду — знижує її. Інші безпосередні взаємодії з іншими лікарськими засобами невідомі. |
| Тіамін | Може послаблювати ефект деполяризуючих міорелаксантів (суксаметоній), похідних холіну, адреноміметиків, симпатоміметиків; тривале лікування протисудомними ЛЗ (фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін), а також сумісне застосування з дигоксином, індометацином, антацидними ЛЗ може призвести до дефіциту тіаміну; тіосемікарбазон і 5-фторураніл інгібують активність тіаміну; застосування кофеїну, препаратів, що містять сірку і естрогени, збільшує потребу в тіаміні, етанол уповільнює швидкість всмоктування тіаміну; не змішувати з р-нами, що містять сульфіти, з нікотиновою кислотою — відбувається руйнування тіаміну; з бензилпеніциліном або стрептоміцином — відбувається руйнування а/б; з карбонатами, цитратами, барбітуратами, з Cu2+, йодидами, таніновою кислотою — нестабільний у лужному і нейтральному р-нах. |
| Тіанептин | Протипоказане застосування тіанептину з інгібіторами МАО. При одночасному застосуванні з неселективними інгібіторами МАО може спричинити колапс, підвищення АТ, підвищення температури тіла, конвульсії і навіть смерть (при переході з інгібіторів МАО на тіанептин необхідно зробити двотижневу перерву, у разі переходу з тіанептину на інгібітори МАО необхідно зробити 24-годинну перерву). |
| Тіогуанін | Не рекомендується вакцинація живими вакцинами імуноскомпроментованих хворих. З алопуринолом необхідності у зменшенні дози його немає, як це необхідно при одночасному застосуванні з меркаптопурином або азатіоприном. Похідні аміносаліцилатів (олсалазин, месалазин або сульфасалазин) пригнічують активність ферменту тіопуринметилтрансферази, їх з обережністю призначати хворим, які вже отримують тіогуанін. |
| Тіопентал натрію | З обережністю застосовувати з препаратами групи наркотичних аналгетиків у зв’язку із можливістю пригнічення дихання. Підвищує ефект гіпотензивних та гіпотермічних засобів. Потенціює пригнічуючий вплив на ЦНС седативних та снодійних засобів, кетаміну, нейролептиків, сульфату магнію, алкоголю. Активність його підвищується Н1-адреноблокаторами та пробенецидом; понижується — аналептиками та деякими антидепресантами, амінофіліном; з обережністю використовувати тіопентал з перерахованими препаратами. |
| Тіоридазин | ЛЗ, які пригнічують активність цитохрому P450 2D6 (флуоксетин, пароксетин), та інші препарати (пропранолол, піндолол, флувоксамін) пригнічують метаболізм тіоридазину, протипоказані. Протипоказаний з ЛЗ, які подовжують інтервал QT. Посилює дію депресантів ЦНС (анестетиків, опіатів, аналгетиків, барбітуратів, антигістамінних засобів, алкоголю тощо), атропіну та фосфорних інсектицидів. Зменшує ефекти антикоагулянтів. Знижує вміст фенобарбіталу у плазмі крові. Посилює гепатотоксичну дію протидіабетичних препаратів. Послаблює антипаркінсонічний ефект леводопи, знижує судомний поріг у хворих на епілепсію (що потребує змін дози протисудомних препаратів). З препаратами літію — ризик нейротоксичної дії. Може потенціювати негативний ефект хінідину на скорочуваність міокарда. Чинить адренолітичну дію, перешкоджає пресорному ефекту адренергічних вазоконстрикторів. З адреналіном — раптове та виражене зниження АТ. З гуанетидином зменшує антигіпертензивну дію останнього, але посилює дії інших антигіпертензивних засобів, що збільшує ризик появи ортостатичної гіпотензії. Антагоніст амфетаміну. Ефедрин сприяє парадоксальному зниженню АТ. Симпатоміметики — посилює аритмогенну дію. З пробуколом, астемізолом, цизапридом, дизопірамідом, еритроміцином, пімозидом, прокаїнамідом і хінідином — ризик розвитку шлуночкової тахікардії. З антитиреоїдними — ризик розвитку агранулоцитозу. Зменшує ефект засобів, які знижують апетит (за винятком фенфлураміну). Знижує ефективність блювотної дії апоморфіну, посилює його пригнічувальну дію на ЦНС. Антагоніст бромокриптину. При одночасному застосуванні з трициклічними антидепресантами, мапротиліном, інгібіторами МАО, антигістамінними препаратами — подовження та посилення седативного й антихолінергічного ефектів. З тіазидними діуретиками — посилення гіпонатріємії. З препаратами літію — зниження всмоктування у ШКТ, збільшення швидкості виведення іонів літію нирками, посилення проявів екстрапірамідних порушень. З β-адреноблокаторами — посилює гіпотензивний ефект. |
| Тіотриазолін | Тіотриазолін, як кардіопротекторний препарат, можна застосовувати у комбінації з базисними засобами терапії ІХС. Як гепатопротекторний засіб, може поєднуватися з призначенням традиційних методів лікування гепатитів відповідної етіології. |
| Тіотропію бромід | В поєднанні з іншими ЛЗ, що містять антихолінергики, не рекомендується. |
| Тобраміцин | Системна абсорбція тобраміцину після місцевого застосування настільки низька, що ризик будь-якої взаємодії є мінімальним. |
| Токоферол | Не застосовувати з препаратами заліза, срібла, засобами, що мають лужне середовище (натрію гідрокарбонат, трисамін, тощо), антикоагулянтами непрямої дії (дикумарин, неодикумарин, тощо); посилює дію стероїдних та НСПЗЗ (натрію диклофенак, ібупрофен, преднізолон, тощо); знижує токсичну дію серцевих глікозидів (дигітоксин, дигоксин, тощо), вітамінів А та D; антагоністична дія відносно вітаміну К; підвищує ефективність протиепілептичних ЛЗ; холестирамін, колестипол, мінеральні масла знижують всмоктування вітаміну Е; при прийманні високих доз вітаміну Е запаси вітаміну А в організмі можуть зменшуватися. |
| Толперизон | Підсилює дію ніфлюмінової кислоти, при одночасному застосуванні врахувати можливість зниження дози ніфлюмінової кислоти. Одночасне призначення толперизону підвищує концентрації в плазмі крові препаратів, які переважно метаболізуються цитохромом CYP2D6, зокрема концентрації тіоридазину, толтеродину, венлафаксину, атомоксетину, дезипраміну, декстрометорфану, метопрололу, небівололу, перфеназину. |
| Толтеродин | Можливі фармакокінетичні взаємодії з іншими препаратами, які метаболізуються через цитохроми Р450-2D6 (CYP2D6) або CYP3А4. Для пацієнтів, які застосовують потужні інгібітори CYP3А4 (макролідні а/б — еритроміцин і кларитроміцин; протигрибкові азолові засоби — кетоконазол, ітраконазол і міконазол) рекомендована, добова доза — 2 мг. З обережністю з антиаритмічними препаратами класу ІА (хінідин, прокаінамід) або класу ІІІ (амлодіпін, соталол). |
| Топірамат | З іншими протиепілептичними препаратами (фенітоїном, карбамазепіном, вальпроєвою к-тою, фенобарбіталом, примідоном) не впливає на значення їх сталих концентрацій у плазмі, в окремих хворих додавання його до фенітоїну може спричинити підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання (відміна) фенітоїну або карбамазепіну до лікування може вимагати зміни доз топірамату. Площа під кривою концентрації дигоксину в плазмі (ПКК) з топіраматом зменшується, тому при їх одночасному прийомі необхідно приділяти увагу рутинному моніторуванню концентрації дигоксину в сироватці крові. Зниження ефективності контрацептивів і посилення проривних кровотеч повинен враховуватись у пацієнток, які приймають їх разом із топіраматом. При одночасному застосуванні з рисепридоном — зниження площи під кривою концентрації рисперидону, підвищення частота появи побічних реакцій (сонливість, парестезія, нудота). При одночасному прийомі з гідрохлортіазидом відбувається збільшення Cmax та AUC топірамату; може бути необхідною корекція дози топірамату. З препаратами, що спричинюють виникнення нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення конкрементів у нирках, уникати використання таких препаратів. З вальпроєвою кислотою спричинює гіперамоніємію з або без енцефалопатії. Не рекомендується приймати разом із алкоголем або іншими препаратами, що спричиняють пригнічення функції ЦНС. При одночасному застосуванні з препаратами звіробою продірявленого існує ймовірність виникнення ризику знижених концентрацій топірамату у плазмі крові. При одночасному застосуванні разом із літієм рекомендується проводити моніторинг рівня літію. У випадку призначення або відміни топірамату пацієнтам, яким призначений метформін, необхідно приділяти увагу ретельному дослідженню їх діабетичного статусу. При одночасному призначенні з піоглітазоном чи глібуридом необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів. |
| Топотекан | З іншими цитотоксичними ЛЗ (паклітакселом або етопозидом) можливе підсилення мієлосупресивного ефекту, потребує зменшення дози препарату. З препаратами платини взаємодія залежить від послідовності їх введення, від того, на який день курсу лікування 1-й чи 5-й призначаються препарати платини. Якщо цисплатин або карбоплатин будуть призначені в 1-й день курсу лікування топотеканом, то дози препарату будуть зменшені порівняно з дозами препаратів, які призначаються на 5-й день курсу лікування. Циклоспорин збільшує AUC топотекану. |
| Торасемід | Посилює дію інших антигіпертензивних ЛЗ, зокрема інгібіторів АПФ. Якщо ІАПФ приймають додатково під час лікування торасемідом, може бути надмірне падіння АТ. З препаратами наперстянки дефіцит калію, викликаний торасемідом, може призводити до розширення діапазону побічних дій обох препаратів. Послаблює дію протидіабетичних засобів. Пробенецид та НПЗЗ послаблюють діуретичну та гіпотензивну дію торасеміду. З саліцилатами у високих дозах торасемід може посилювати їх токсичну дію на ЦНС. У великих дозах може посилювати ото- та нефротоксичну дію аміноглікозидних а/б та похідних платини. Підсилює дію теофіліну та курареподібних міорелаксантів. Проносні засоби, мінерало- та ГКС можуть підсилити втрати калію, зумовлені торасемідом. Може підвищувати концентрацію літію у крові, посилювати дію літію та його побічних ефектів. Послаблює судинозвужувальну дію катехоламінів. Із холестераміном всмоктування торасеміду може понижуватись і послаблюватись його дія. |
| Тореміфен | При застосуванні препаратів, що зменшують ниркову екскрецію кальцію (тіазидні діуретики), можливий розвиток гіперкальціємії. Фенобарбітал, карбамазепін можуть прискорювати його метаболізм в печінці і призводити до зменшення концентрації у плазмі крові, може виникнути необхідність подвоїти добову дозу. Уникати з антиестрогенами і варфариноподібними антикоагулянтами (може збільшувати час кровотечі). Можуть сповільнювати метаболізм тореміфену: кетоконазол, еритроміцин, тролеандоміцин, враховувати цей факт. |
| Тофізопам | При одночасному застосуванні з депресантами ЦНС (анальгетиками, засобами загальної анестезії, антидепресантами, Н1 -антигістамінними препаратами, снодійними, нейролептиками) може посилитися їх дія (седативний ефект, пригнічення дихання). Індуктори печінкових ферментів (алкоголь, нікотин, барбітурати, протиепілептичні засоби тощо) можуть збільшити метаболізм тофізопаму. При одночасному застосуванні з протигрибковими ЛЗ (кетоконазолом, інтраконазолом) — підвищення рівеню тофізопаму у плазмі крові та посилення його дії. При одночасному застосуванні з іншими антигіпертензивними засобами (клонідином, блокаторами кальцієвих каналів) — посилення ефекту тофізопаму. Тофізопам підвищує рівень дигоксину в плазмі крові. Тофізопам може змінювати антикоагулянтну дію варварину. Дисульфірам, циметидин, омепразол, пероральні контрацептивні засоби пригнічують метаболізм тофізопаму. |
| Тоцилізумаб | На початку чи при завершенні курсу терапії спостерігати за пацієнтами, які отримують ЛЗ в індивідуально підібраних дозах, і які метаболізуються за допомогою ізоферментів CYP450 3A4, 1A2 чи 2C9 (аторвастатин, блокатори кальцієвих каналів, теофілін, варфарин, фенітоїн, циклоспорин чи бензодіазепіни). Для забезпечення терапевтичної дії цих препаратів може виникнути потреба у підвищенні їх дози. Враховуючи тривалий t1/2 препарату, вплив на активність CYP450 ферментів може зберігатись протягом декількох тижнів після припинення терапії. |
| Травопрост | Досліджень щодо взаємодії з іншими ЛЗ не проводилось. |
| Тразодону гідрохлорид | При сумісному застосуванні седативні ефекти антипсихотиків, снодійних засобів, анксіолітиків та антигістамінних препаратів можуть посилюватися — зменшувати дози зазначених препаратів. Пероральні контрацептиви, фенітоїн, карбамазепін та барбітурати прискорюють, а циметидин — уповільнює метаболізм тразодону. Існує потенційна можливість виникнення лікарських взаємодій при одночасному застосуванні з інгібіторами цитохрому CYP3A4 (еритроміцин, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, індинавір та нефазодон), у такому випадку є доцільним зменшення дози тразодону або взагалі уникати їх сумісного використання. При одночасному застосуванні з карбамазепіном — плазмові концентрації тразодону зменшуються, у такому випадку збільшити дозу тразодону. Уникати одночасного застосування з трициклічними антидепресантами через ризик розвитку серотонінового с-му та побічних ефектів на ССС. Існує потенційна можливість виникнення фармакодинамічної взаємодії (серотонінового с-му) при одночасному застосуванні з флуоксетином (інгібітором CYP1A2/2D6). Застосовувати тразодон одночасно з інгібіторами МАО або протягом 2 тижнів після їхньої відміни не рекомендується; також не рекомендується розпочинати терапію інгібіторами МАО протягом 1 тижня після відміни тразодону. Разом з фенотіазинами (хлорпромазин, флуфеназин, левомепромазин, перфеназин) — ризик розвитку ортостатичної артеріальної гіпотензії. Може посилювати ефекти міорелаксантів та летких анестетиків, такі комбінації застосовувати з обережністю. Уникати споживання алкоголю. Може прискорювати метаболізм леводопи. З обережністю застосовувати одночасно з ЛЗ, які здатні подовжувати інтервал QT — ризик виникнення шлуночкових аритмій. Може інгібувати більшість швидких ефектів клонідину. зважати, що разом з антигіпертензивними ЛЗ можливе потенціювання ефектів. При одночасному застосуванні з препаратами з вмістом звіробою частота виникнення небажаних ефектів може збільшуватися. Разом з варфарином — зміни значень протромбінового часу. При одночасному застосуванні з дигоксином або фенітоїном рівні зазначених ЛЗ у сироватці крові можуть збільшуватися, тому контролювати сироваткові рівні цих засобів. |
| Трамадол | Не застосовувати разом з інгібіторами МАО. З ЛЗ, що пригнічують ЦНС, включаючи алкоголь, можуть посилити їх дію на ЦНС. Одночасне або попереднє застосування карбамазепіну (індуктора ферментів) може знижувати аналгетичний ефект і скоротити тривалість дії препарату. Може спричинити судоми і посилити ризик розвитку судом при одночасному застосуванні селективних інгібіторів оборотного захоплення серотоніну, трициклічних антидепресантів, нейролептиків та інших лікарських засобів, що знижують судомний поріг. З обережністю з похідними кумарину (варфарин), є повідомлення про збільшення INR (МНО) із сильною кровотечею і крововиливами у деяких хворих. Препарати, що інгібують CYP3А4, у т.ч. кетоконазол і еритроміцин, можуть пригнічувати метаболізм трамадолу (N-деметилювання) і його активного О-деметильованого метаболіту. Швидкість всмоктування може бути збільшена при застосуванні метоклопраміду або домперидону і знижена холестираміном. Не рекомендується комбінація змішаних агоністів/антагоністів (бупренорфіну, нальбуфіну, пентазоцину) і трамадолу, при такому сполученні знеболювальний ефект чистого агоніста може бути ослабленим. |
| Трандолаприл | Алкоголь, діуретики та інші антигіпертензивні ЛЗ (β-адреноблокатори, α-адреноблокатори, антагоністи кальцію та інші) потенціюють гіпотензивний ефект. З калійзберігаючими діуретиками (спіронолактон, амілорид, триамтерен) може призвести до гіперкаліємії, контролювати концентрацію калію в плазмі крові; гіперкаліємія також може бути спричинена одночасним прийомом циклоспорину, препаратів калію, харчових добавок, які містять калій, особливо за наявності ниркової недостатності, ЦД. НПЗЗ, особливо індометацин, протидіють антигіпертензивному ефекту трандолаприлу; аналогічно діє натрій хлорид. З препаратами літію можлива затримка виведення літію з організму і підвищення ризику його побічної та токсичної дії; ЛЗ, які пригнічують функцію кісткового мозку, підвищують ризик нейтропенії та агранулоцитозу; алопуринол, цитостатики, імунодепресанти, КС, прокаїнамід можуть призвести до розвитку лейкопенії. Естрогени: зменшення антигіпертензивної ефективності трандолаприлу за рахунок затримки рідини в організмі. Симпатоміметики: ослаблення антигіпертензивної дії трандолаприлу. З обережністю призначати хворим із г. ІМ протягом 6-12 год після введення стрептокінази (ризик розвитку гіпотензії); посилює прояви алкогольної інтоксикації. Наркотики,анестетики, снодійні: посилення гіпотензивного ефекту. При проведенні діалізу на тлі терапії існує ризик розвитку анафілактоїдних реакцій за умови застосування поліакрилонітрильних металосульфонатних високоплинних мембран («АN69»). Пероральні антидіабетичні ЛЗ (метформін, бігуаніди, глібенкламід) та інсулін можуть посилювати гіпотензивний ефект, особливо на початку лікування. Антацидні ЛЗ можуть зменшити гіпотензивний ефект. |
| Трастузумаб | Не сумісний з 5% р-ном глюкози ч/з можливу агрегацію білка. Не можна змішувати або розводити разом з іншими ЛЗ. Р-н сумісний з полівінілхлоридними, поліетиленовими та поліпропіленовими інфузійними пакетами. У комбінації з антрациклінами — ризик кардіотоксичності. по можливості уникати застосування антрациклінів протягом 25 тижнів після припинення терапії трастузумабом. |
| Третиноїн | Тетрацикліни — не призначати (ймовірність внутрішньочерепної гіпертензії). Вітамін А — не застосовувати (посилення симптомів гіпервітамінозу А). Можливість зміни фармакокінетики при одночасному прийомі індукторів (рифампіцин, ГКС, фенобарбітал і пентобарбітал) або інгібіторів (кетоконазол, циметидин, еритроміцин, верапаміл, дилтіазем і циклоспорин) цитохрому Р450. Антифібринолітичні ЛЗ (транексамова к-та, амінокапронова к-та, апротинін) — поодинокі випадки тромботичних ускладнень з летальним наслідком, з обережністю. Даних про можливі фармакокінетичні взаємодії між третиноїном та даунорубіцином AraC немає. Застосовувати з їжею або одразу після її прийому. |
| Тригексифенідил | Каннабіноїди, барбітурати, опіати, алкоголь − можливі адитивні ефекти, існує можливість зловживань. Алкоголь та інші депресанти ЦНС − збільшення седативного ефекту. Інгібітори МАО, трициклічні антидепресанти з антихолінергічними ефектами − можливе посилення антихолінергічних ефектів. Транквілізатори − ризик розвитку пізньої дискінезії при застосуванні з антихолінергічними ЛЗ, антихолінергічні ЛЗ (тригексифенідил), в якості профілактики медикамент-індукованого паркінсонізму під час терапії транквілізаторами не рекомендується. Дискінезія, спричинена застосуванням транквілізаторів, посилюється. Інші протипаркінсонічні ЛЗ (леводопа) − звичайну дозу зменшувати при сумісній терапії, оскільки можуть посилюватись медикамент-індуковані дискінезії, особливо на початку лікування. Метоклопрамід, хлорпромазин − послаблення їх ефекту. Блокатори Н1-рецепторів гістаміну, в тому числі дифенгідрамін, дипразин − розвиток побічних реакцій, пов’язаних із посиленням антихолінергічних ефектів. Хінідин − посилення антихолінергічного впливу на серцеву діяльність (гальмування атріовентрикулярної провідності). Резерпін − протипаркінсонічна дія тригексифенідилу зменшується, посилення с-му паркінсонізму. |
| Тримеперидин | З іншими препаратами, що чинять депресивний вплив на ЦНС, можливе взаємне посилення ефектів. Тривале застосування барбітуратів (особливо фенобарбіталу) або наркотичних аналгетиків викликає розвиток перехресної толерантності. Сумісний з нейролептиками (галоперидолом, дроперидолом), холінолітиками, міотропними спазмолітиками, антигістамінними засобами. |
| Триметазидин | Взаємодія не виявлена. |
| Трипторелін | З обережністю із засобами, що впливають на гіпофізарну секрецію гонадотропних гормонів, контролювати гормональний стан пацієнта; не можна виключати імовірність взаємодій із поширеними ЛЗ, включаючи ті, що вивільняють гістамін. |
| Трифлуоперазин | З ЛЗ, що пригнічують ЦНС (засоби для наркозу, опіоїдні аналгетики, барбітурати, анксіолітики, етанол і етанолвмісні препарати) — посилення депресії ЦНС і пригнічення дихання. З трициклічними антидепресантами, мапротиліном або інгібіторами МАО — можливі подовження та посилення седативного та антихолінергічного ефектів трифлуоперазину та можливе збільшення ризику ЗНС. З протисудомними ЛЗ — зниження судомного порогу, знижується ефект противоепілептичних препаратів. З ЛЗ для лікування гіпертиреозу — підвищується ризик розвитку агранулоцитозу. З препаратами, що спричиняють екстрапірамідні реакції — можливе збільшення частоти і тяжкості екстрапірамідних порушень. З антигіпертензивними ЛЗ — можлива ортостатична гіпотензія. З прохлорперазином — тривала втрата свідомості. З адреналіном — перекручення ефекту останнього, що призводить до подальшого зниження АТ. З ЛЗ, що подовжують інтервал QT − можливе підвищення ризику вентрикулярної аритмії. Фенотіазини пригнічують здатність бромокриптину знижувати концентрацію пролактину в сироватці крові. Може послабляти судинозвужувальний ефект ефедрину, підсилювати антихолінергічні ефекти інших ЛЗ, пригнічувати дію амфетамінів, леводопи, клонідину, гуанетидину. Антациди, антипаркінсонічні засоби і препарати літію порушують всмоктування трифлуоперазину. Індуктори CYP1A2 (карбамазепін, фенобарбітал, рифампіцин, аміноглютетимід) — знижують концентрацію та ефект трифлуоперазину, інгібітори CYP1A2 (аміодарон, ципрофлоксацин, флувоксамін, кетоконазол, норфлоксцин, офлоксацин, рофекоксиб) — навпаки, підвищують. Астемізол, дизопірамід, еритроміцин, прокаїнамід — збільшується ризик розвитку тахікардії. Препарати літію — можливе посилення екстрапірамідних порушень, ранній прояв ознак інтоксикації літієм. Взаємно підсилюються ефекти при одночасному прийомі етанолу. Пропранолол, сульфадоксин — збільшують концентрацію трифлуоперазину в плазмі крові. Поліпептидні а/б — може викликати параліч дихальних м’язів. Тразодон — адитивний гіпотензивний ефект. Збільшує концентрацію вальпроїнової к-ти в плазмі крові. |
| Тріамцинолон | НПЗП, алкоголь — підвищений ризик утворення виразок та кровотечі ШКТ. Амфотерицин В, інгібітори карбоангідрази (ацетазоламід, метазоламід) — гіпокаліємія, гіпертрофія міокарда, застійна недостатність кровообігу. Парацетамол — гіпернатріємія, набряки, збільшення виділення кальцію; підвищений ризик гепатотоксичності парацетамолу. Анаболічні стероїди, андрогени — набряки, висип. Холінолітичні медикаменти, головним чином атропін, — підвищення внутрішньоочного тиску. Антикоагулянти, похідні кумарину, індадіон, гепарин, стрептокіназа, урокіназа — знижена, а у деяких хворих підвищена ефективність; підвищений ризик ульцерації та кровотечі з ШКТ. Трициклічні антидепресанти можуть посилити психічні порушення. Пероральні антидіабетичні ЛЗ, інсулін — ослаблення антидіабетичної дії. Препарати при гіпертиреозі, гормони щитовидної залози − порушення функції щитовидної залози; може стати потрібним змінити дозу або припинити лікування препаратами при гіпертиреозі або гормонами щитовидної залози. Пероральні контрацептиви, що містять естрогени, — посилення дії триамцинолону. Глікозиди наперстянки — порушення ритму серця і посилення токсичності глікозидів. Сечогінні ЛЗ — зменшення ефекту діуретиків, гіпокаліємія. Імуносупресивні ЛЗ — підвищення ризику інфікування, розвитку лімфангіом та інших лімфопроліферативних хвороб. Знижує концентрацію ізоніазиду у сироватці крові, в осіб зі швидким ацетилюванням може виникнути необхідність у корекції доз. Прискорює метаболізм мексилетину та зменшення його концентрації у сироватці крові. Натрій — набряки, підвищення АТ; може бути необхідним обмеження кількості натрію в дієті, а також препарату з високим вмістом натрію; застосування глюкокортикостероїдів іноді потребує додаткового прийому натрію. Вакцини, що містять живі віруси − під час застосування імуносупресивних доз ГКС можливий розвиток вірусних хвороб і зменшення ефективності вакцинації. Інші вакцини — збільшений ризик неврологічних ускладнень, а також зменшення утворення антитіл. |
| Тропікамід | Дослідження специфічної взаємодії з іншими лікарськими засобами не проводилися. Дія тропікаміду може посилюватися при супутньому застосуванні інших лікарських засобів, які мають антимускаринові властивості (ліки, що стимулюють центральну нервову систему), таких як амантадин, деякі антигістамінні засоби (ліки, які застосовують для лікування алергії), антипсихотичні засоби похідні фенотіазину (для лікування психіатричних захворювань) та трициклічні антидепресанти (для лікування депресій). |
| Тропісетрон | З рифампіцином або іншими ЛЗ, що індукують ферментні системи печінки (з фенобарбіталом) зниження концентрацій тропісетрону в плазмі; у пацієнтів, в яких прискорений метаболізм тропісетрону, необхідне підвищення його доз. |
| Туберкулін | Спеціальних рекомендацій немає. |
| Урапідил | Гіпотензивна дія може підсилюватися з α-адреноблокаторами або іншими гіпотензивними ЛЗ та при гіповолемії (діарея, блювання), при прийомі алкоголю; з циметидином максимальна концентрація урапідилу може збільшуватися. |
| Урокіназа | Ризик кровотечі зростає після одночасного введення: препаратів, що пригнічують згортання крові, таких як гепарин, кумарин та їх похідні; препаратів, які впливають на кількість або функцію тромбоцитів, таких як ацетилсаліцилова кислота, алопуринол, похідні клофібринової кислоти, фенілбутазон, індометацин, тиклопідин, параамінобензойна кислота, дипіридамол, тетрацикліни, вальпроєва кислота, тіоурацил, сульфаніламіди, цитостатичні препарати, декстрани та нестероїдні антиревматичні препарати; препарати, які пригнічують дію урокінази: антифібринолітичні препарати, такі як апротинін, епсилон-амінокапронова кислота і транексамова кислота. |
| Урофолітропін | З кломіфеном може посилювати реакцію фолікулярного дозрівання. З агоністами гонадотропін-рилізинг-гормону (ГнРГ) може індукувати десенсибілізацію гіпофіза (необхідно збільшити дозу урофолітропіну для отримання бажаної реакції з боку яєчників). |
| Устекінумаб | Досліджень лікарської взаємодії не проводилось. Живі вакцини не можна застосовувати разом з препаратом, з обережністю з імуносупресорами |
| Фактор IX коагуляції крові людини | Невідома. Використовувати тільки ті набори для ін’єкції/інфузії, що надаються виробником в упаковці, оскільки може мати місце неефективність лікування в результаті адсорбції на внутрішніх поверхнях деяких видів обладнання для інфузій. Заборонено змішувати з іншими ЛЗ. |
| Фактор VIII коагуляції крові, октоког альфа | Жодних реакцій лікарської взаємодії не виявлено; не можна змішувати з іншими лікарськими засобами. |
| Фактор згортання крові VII | Не змішувати з інфузійними р-нами або вводити крапельно; уникати використання концентратів протромбінового комплексу (активованого або неактивованого). |
| Фактор коагуляції крові людини VIII | Немає даних про взаємодії з іншими ЛЗ. Не змішувати з іншими ЛЗ перед введенням. |
| Фамотидин | Не впливає на печінкові ферментні системи цитохрому P450, не потенціює дії варфарину, теофіліну, фенітоїну, діазепаму, пропранололу, амінопірину і антипірину, які інактивуються цією системою. Пробенецид може зменшити виділення фамотидину. Може збільшитися біодоступність їжі або зменшитися біодоступність антацидів. З ЛЗ, всмоктування яких залежить від кислотності шлунка, можливі зміни всмоктування цих речовин. Всмоктування кетоконазолу або ітраконазолу може бути зменшено, кетоконазол приймати за 2 год до застосування фамотидину. |
| Фамцикловір | Пробенецид та інші ЛЗ, які впливають на фізіологію нирок, можуть змінювати рівень пенцикловіру в плазмі. Взаємодія з ліками, що метаболізуються альдегідоксидазою, може мати місце. Ралоксифен може впливати на формування пенцикловір та на ефективність фамцикловіру. З ралоксифеном контролювати ефективність противірусної терапії. |
| Фексофенадин | З препаратами, які містять алюміній або магній, можливо зниження абсорбції його; між прийомом витримати інтервал не менше 2 год. З еритроміцином або кетоконазолом спостерігалося 2-3-разове збільшення концентрації фексофенадину у плазмі крові. |
| Фелодипін | Гіпотензивну дію посилюють інші антигіпертензивні ЛЗ (β-адреноблокатори, інгібітори АПФ, діуретики), трициклічні антидепресанти, алкоголь. З β-адреноблокаторами та органічними нітратами сумується антиангінальний ефект. Інгібітори мікросомальних ензимів (циметидин, еритроміцин, ранітидин, кетоконазол, ітраконазол, ритонавір, саквінавір, хінідин) підвищують концентрацію фелодипіну в плазмі. Індуктори мікросомальних ензимів (фенітоїн, карбамазепін, рифампіцин і барбітурати) можуть знижувати концентрацію фелодипіну в плазмі крові, тому дозу його коригувати. З дигоксином концентрація останнього підвищується, але зміна дози фелодипіну не потрібна. Грейпфрутовий сік ч/з наявність у ньому флавоноїду, підвищує плазматичний рівень і біодоступність фелодипіну, не застосовувати. |
| Феназепам | Посилює дію снодійних, наркотичних та протисудомних препаратів, етилового спирту. Не приймати одночасно з інгібіторами МАО, похідними фенотіазину, барбітуратами через значне взаємне потенціювання ефектів. |
| Фенілефрин | Мідріатичний ефект посилюється при застосуванні в комбінації з місцевим застосуванням атропіну; з інгібіторами моноаміноксидази, та упродовж 21 дня після припинення прийому цих препаратів повинно здійснюватись з обережністю, є можливість розвитку системних адренергічних ефектів. Вазопресорна дія може потенціюватися при сумісному застосуванні з трициклічними антидепресантами, пропранололом, резерпіном, гуанетедином, метилдопою, м-холіноблокаторами; може потенціювати пригнічення СС діяльності при інгаляційному наркозі. Не застосовувати разом з іншими судинозвужувальними засобами (при будь-якому шляху введення останніх). |
| Феніндіон | Дію препарату підсилюють: тромболітичні, антиагрегаційні засоби, антикоагулянти, адренокортикотропний гормон, анаболіки, азатіоприн, алопурин, аміодарон, анестетики, наркотичні аналгетики, андрогени, а/б, трициклічні антидепресанти, засоби які окислюють сечу, ГКС, діазоксид, дизопірамід, налідиксова кислота, ізоніазид, клофібрат, метронідазол, парацетамол, резерпін, вітамін Е, бутадіон, сульфаніламіди, дисульфірам, хінідин, циклофосфан, тиреоїдні гормони, препарати йоду, рідкий парафін, циметидин та інші інгібітори мікросомального окиснення. Ефект препарату послаблюють: вітамін К, пропранолол, засоби які облужують сечу, антациди, холестирамін, феназон, галоперидол, діуретики, карбамазепін, барбітурати, пероральні контрацептиви, рифампіцин. |
| Фенітоїн | З ЛЗ, що пригнічують ЦНС — посилення депресії ЦНС. При регулярному вживанні алкоголю — зменшення концентрації і ефективності фенітоїну; при одночасному одноразовому прийомі фенітоїну і алкоголю — збільшення концентрації фенітоїну. Посилює токсичність та подовжує дію парацетамолу, хлорпромазину та інших похідних фенотіазину, сульфаніламідів. Фолієва к-та, резерпін, рифампіцин, сукральфат, теофілін та вігабатрин — підвищують рівень, а препарати звіробою — знижують рівень фенітоїну в сироватці крові. З лідокаїном, β-адреноблокаторами — посилює кардіодепресивний ефект. Карбамазепін, фенобарбітал, вальпроєва к-та, натрію вальпроат, протипухлинні ЛЗ, деякі антациди та ципрофлоксацин можуть підвищувати або знижувати рівень фенітоїну у плазмі крові. Аміодарон, антикоагулянти (кумаринові або індандіонові), хлорамфенікол, циметидин, ранітидин, дисульфірам, ізоніазид, фенілбутазон, сульфонаміди, флуконазол, ітраконазол, кетоконазол, міконазол, флуоксетин, хлордіазепоксид, діазепам, дилтіазем, флувоксамін, сертралін, ніфедипін, омепразол — підвищують його концентрацію і токсичність. З КС, естрогенмісткими контрацептивами, естрогенами, протисудомними препаратами (сукцинімід, карбамазепін), циклоспорином, дакарбазином, дизопірамідом, доксицикліном, леводопою, мексилетином, хінідином, протигрибковими та протипухлинними препаратами, блокаторами кальцієвих каналів, клозапіном, кортикостероїдами, фуросемідом, ламотриджином, пароксетином, метадоном, празиквантелем, хінидином, вітаміном D, теофіліном та іншими ксантинами — зменшується їх концентрація і ефективність. З варфарином визначати протромбіновий час. З препаратами наперстянки спочатку підвищує їх ефект, але надалі, знижує концентрації у крові дигіталісних глікозидів і ослабляє їх дії. Трициклічні антидепресанти, бупропіон, галоперидол, локсапін, мапротилін, моліндон, інгібітори МАО, фенотіазини, пімозид, тіоксантени, сульфінпіразон знижують протисудомну дію фенітоїну, може знадобитись корекція його дози. Омепразол знижує метаболізм фенітоїну. Рифампіцин стимулює його метаболізм у печінці. Фенітоїн захищає β-клітини підшлункової залози від токсичної дії стрептозоцину. Тразодон підвищує концентрацію в крові фенітоїну. При спільному призначенні з гематотоксичними засобами можливе посилення гематотоксичності. Фенітоїн може знижувати рівні тироксину в сироватці крові, може підвищувати концентрацію глюкози в крові — знижувати ефект інсуліну та пероральних гіпоглікемічних засобів, зменшує комплексоутворення левотироксину з білками плазми; може спричиняти підвищення рівня лужної фосфатази, гамма- глутамілтранспептидази. |
| Фенобарбітал | Посилює дію парацетамолу, саліцилатів, непрямих антикоагулянтів, серцевих глікозидів (дігітоксин), протимікробних засобів (хлорамфенікол, доксициклін, метронідазол, рифампіцин), противірусних, протигрибкових препаратів (гризеофульвін, ітраконазол), протиепілептичних (протисудомні), психотропних (трициклічні антидепресанти, клоназепам), гормональних (естрогени, прогестогени, кортікостероїди, тіроїдні гормони), імуносупресивні (глюкокортикостероїди, циклоспорин, цитостатики), антиаритмічних, антигіпертензивних (β-блокатори, блокатори кальцієвих каналів), пероральних цукрознижуючих ЛЗ. Може прискорювати метаболізм пероральних контрацептивів, що призводить до втрати їх ефекту. Посилює дію аналгетиків, місцевих анестетиків та ЛЗ, що пригнічують ЦНС. Одночасне застосування з препаратами, що виявляють седативну дію, призводить до посилення седативно-снодійного ефекту та може призвести до пригнічення дихання. Ліки, які мають властивості к-т (аскорбінова к-та, хлорид амонію), посилюють його дію. Інгібітори МАО пролонгують ефект фенобарбіталу. Рифампіцин може знижувати ефект фенобарбіталу. При застосуванні разом з препаратами золота — ризик ураження нирок. При тривалому одночасному застосуванні з НПЗЗ — ризик утворення виразки шлунку та кровотечі. Одночасне застосування із зидовудином посилює токсичність обох препаратів. |
| Фенол | Без консультації лікаря не застосовувати препарат одночасно з лікарськими засобами для терапії міастенії; препаратами, що пригнічують ЦНС; дезінфікуючими розчинами, у складі яких містяться важкі метали; інгібіторами МАО; блокаторами нейром’язової передачі; опіоїдами; вазоконстрикторами |
| Фенотерол | β-адренергічні, антихолінергічні та похідні ксантину (теофілін) можуть підсилювати дію фенотеролу. Одночасне введення інших β-міметиків, систематичне застосування антихолінергічних засобів і похідних ксантину (теофілін) може збільшувати побічну дію. З β-блокаторами — серйозне зниження бронходилатації. β-адренергічні агоністи — з обережністю пацієнтам, які приймають інгібітори МАО, трициклічні антидепресанти, дія β-адренергічних засобів може підсилюватися. Інгаляції галогенованих гідрокарбонових анестетиків (галотан, трихлоретилен, енфлуран) можуть підсилювати вплив β-адренергічних засобів на ССС |
| Фенофібрат | Посилює ефект пероральних антикоагулянтів, може збільшувати ризик кровотечі; рекомендується зменшення дози антикоагулянтів на одну третину на початку лікування і потім поступове її підвищення, якщо необхідно. Порушення функції нирок при призначенні з циклоспорином; лікування фенофібратом припинити при виражених відхиленнях лабораторних показників. Ризик токсичного ураження м’язів збільшується з фібратами; таку комбінацію застосовувати з обережністю |
| Фенспірид | З седативними ЛЗ або алкоголем не рекомендований, вони можуть підвищити седативний ефект препаратів, які мають властивості блокаторів Н1-гiстамінових рецепторів (включно фенспіриду). |
| Фентаніл | Бупренорфін знижує ефект. Застосування інших ЛЗ, які пригнічують дію ЦНС, включаючи опіоіди, седативні та снодійні ЛЗ, засоби для загальної анестезії, фенотіазини, транквілізатори, центральні міорелаксанти, антигістамінні препарати, які мають седативний ефект, алкогольні напої, може викликати та посилювати гіповентиляцію, зниження АТ, надмірну седацію. Бензодіазепіни подовжують час виходу з нейролептаналгезії. Ритонавір може призвести до збільшення концентрації фентанілу в плазмі; посилення або подовження терапевтичної дії, побічних ефектів, що може бути причиною значного пригнічення дихання; ритонавір та трансдермальна форма фентанілу не рекомендується, за винятком тих випадків, коли стан пацієнта суворо контролюється. Закис азоту посилює м’язову ригідність, АГ засоби — гіпотензію, інгібітори МАО підвищують ризик тяжких ускладнень. Зменшити дозу при застосуванні з інсуліном, ГКС та гіпотензивними ЛЗ. Налоксон усуває пригнічення дихання і аналгезію, налорфін усуває депресію дихання, спричинені наркотичними аналгетиками, зберігаючи їх знеболювальну дію. CYP3A4 не рекомендується, за винятком тих випадків, коли стан пацієнта суворо контролюється. |
| Фентиконазол | Жировмісні речовини та олії, що входять до складу вагінального крему та до складу капсул вагінальних м’яких, можуть пошкодити контрацептиви з латексу. |
| Фібринолізин | Взаємодія не вивчалась. |
| Філграстим | Зважаючи на чутливість мієлоїдних клітин, які швидко діляться, до мієлосупресивної цитотоксичної хіміотерапії, призначати філграстим в інтервалі 24 год до і після введення цих препаратів не рекомендується. При призначенні 5-фторурацилу тяжкість нейтропенії може посилитись. Взаємодія з іншими гемопоетичними факторами росту і цитокінами невідома. Літій стимулює вивільнення нейтрофілів, можливе посилення дії філграстиму. З огляду на фармацевтичну несумісність, не можна змішувати з 0,9% р-ном натрію хлориду. |
| Фінастерид | Не виявлено клінічно значущої взаємодії. |
| Фітоменадіон | Може збільшити ризик гемолітичного впливу інших ЛЗ (фенацетину, сульфонаміду, хініну); у новонароджених із підвищеним гемолізом може збільшитися ризик ядерної жовтяниці, передусім при взаємодії з препаратами, які здатні витісняти білірубін із білкових сполук, такими як сульфанаміди. У р-ні несумісний з декстрином, вітаміном В12, гідантоїнатами та барбітуратами. |
| Флувастатин | З безафібратом, гемфіброзилом, ципрофібратом або ніацином (нікотинова к-та) ризик розвитку міопатії, застосовувати з обережністю; з ітраконазолом та еритроміцином чинить мінімальний вплив на біодоступність флувастатину. З обережністю з флуконазолом, циклоспорином; вводити не раніше, ніж ч/з 4 год після секвестранту жовчних к-т (холестираміну), щоб уникнути значної взаємодії, зумовленої зв’язуванням препарату. З рифампіцином (рифампіном) для отримання задовільного зниження рівня ліпідів -корекція дозування флувастатину. Можливі епізоди кровотечі і/або підвищення протромбінового часу в пацієнтів, які отримували варфарин або інші похідні кумарину. |
| Флувоксамін | Не призначати з інгібіторами МАО, включаючи лінезолід — ризик виникнення серотонінового с-му. Пригнічує метаболізм ЛЗ, що метаболізуються за участю цитохромних ізоензимів (CYP): CYP1А2, CYP2С19, CYP2С9, CYP2D6 та CYP3А4 (рамелтеон), препарати, що метаболізуються за участю цих ізоферментів, виводяться повільніше і мають вищі концентрації у плазмі крові при одночасному застосуванні. Контролювати стан пацієнтів, які одночасно приймають ЛЗ з вузьким терапевтичним індексом (такрин, теофілін, метадон, мексилетин, фенітоїн, карбамазепін та циклоспорин), коригувати дози цих ліків; з трициклічними антидепресантами (кломіпрамін, іміпрамін, амітриптилін) або нейролептиками (клозепін, оланзапін, кветіапін) підвищується концентрація цих препаратів у плазмі крові, знизити дози. З бензодіазепінами (триазолам, мідазолам, алпразолам і діазепам) може підвищитися концентрація останніх у плазмі крові, зменшити дозу бензодіазепінів. З рамелтеоном — AUC та Cmax рамелтеону підвищується. З ропініролом може підвищуватися його концентрація у плазмі, ризик передозування, при необхідності — зменшити дози ропініролу (як під час лікування флувоксаміном, так і після його відміни). Підвищується концентрація пропранололу у плазмі крові, зменшити його дозу. З варфарином збільшується і подовжується протромбіновий час. З тіоридазином — ризик виникнення кардіологічних порушень (кардіотоксичного ефекту). При прийомі кофеїну — ризик виникнення побічних ефектів кофеїну (тремор, відчуття серцебиття, нудота, неспокій, безсоння), зменшити дозу кофеїну. Не призначати з терфенадином, астемізолом, цизапридом, силденафілом ч/з ризик подовження інтервалу QT/піруетної тахікардії. Не впливає на плазмову концентрацію дигоксину. Не впливає на плазмову концентрацію атенололу. Не призначати з серотонінергічними (включно з триптанами, трамадолом, СІЗЗС і препаратами звіробою) і/або нейролептичними ЛЗ, ч/з ризик розвитку серотонінового с-му або нейролептичного с-му. З літієм (хворим із тяжкими формами захворювання) потребує обережності, оскільки літій (а також, можливо, триптофан) може посилювати серотонінергічний вплив флувоксаміну. Не призначати з пероральними антикоагулянтами ч/з ризик виникнення кровотечі. Протипоказаний з алкоголем. |
| Флударабін | Дипіридамол і інші інгібітори зворотного захвату аденозину послаблюють його терапевтичну ефективність. Із пентостатином (дезоксикоформіцином) для лікування хр. лімфолейкозу високий відсоток фатального легеневого токсикозу, що виходить за межі допустимих побічних реакцій; не рекомендується з пентостатином. Терапевтична дія може зменшитися з дипіридамолом та іншими інгібіторами поглинання аденозину. З цитарабіном може збільшити внутрішньоклітинну концентрацію та внутрішньоклітинну експозицію Ara-CTP (активного метаболіту цитарабіну) у пухлинних клітинах. |
| Флудрокортизон | З барбітуратами, протиепілептичними ЛЗ (фенітоїн, карбамазепін), рифампіцином, рифабутином, примідоном, глютатимідом, антигістамінними ЛЗ ослаблюється сила його дії. З анаболічними стероїдами, андрогенами ризик набряків, висипань. З ін’єкціями амфотерицину та препаратами, які зменшують рівень калію: пацієнтів моніторувати на предмет гіпокаліємії. Ефект від взаємодії з антихолінестеразними ліками може бути антагоністичним. КС можуть зменшувати антикоагулянтну дію пероральних антикоагулянтів. КС мають антагоністичний ефект на антигіпертензивні ліки та діуретики; гіпокаліємічний ефект діуретиків, включаючи ацетазоламід, посилюється. Концентрація ізоніазиду в сироватці крові може зменшуватися. Моніторувати докази збільшення токсичності циклоспорину. Збільшує токсичність дигіталісу. З пероральними контрацептивами, які містять естрогени, уповільнюється метаболізм та підсилюється його дія. Індуктори ферментів печінки (аміноглютемід, барбітурати, карбамазепін, фенітоїн, примідон, рифабутин, рифампіцин) можуть збільшувати метаболічний кліренс. Пацієнтів моніторувати щодо можливого зменшення ефектів стероїду, дозування корегувати. Гормони людського росту: можливий інгібуючий ефект на вплив дії гормону. З кетоконазолом кліренс кортикостероїду може зменшуватися, призводячи до посилення його ефектів. Деполяризуючі міорелаксанти: КС можуть зменшувати або збільшувати нейромускулярну блокуючу дію. Метаболічний кліренс адренокортикоїдів зменшується у пацієнтів з гіпотиреозом та збільшується у пацієнтів з гіпертиреозом. Зміни тиреоїдного статусу можуть вимагати корегування дози. З антитромботичними ЛЗ (похідні кумарину, індадіон, гепарин, стрептокіназа, урокіназа) зменшується, а в деяких осіб збільшується ефективність дії цих препаратів. З пероральними протидіабетичними ЛЗ, інсуліном − ослаблення протидіабетичної дії. З сечогінними ЛЗ зменшується ефект дії діуретиків, гіпокаліємія, ослаблення дії проносних препаратів. З НПЗП збільшується ризик розвитку виразкової хвороби та кровотечі з ШКТ. З ліками та продуктами, що містять натрій − набряки, підвищення АТ; може виникнути необхідність обмеження натрію в дієті, а також ліків із великим вмістом натрію; застосування КС іноді вимагає додаткового прийому натрію. Антигістамінні ЛЗ погіршують його ефективність. З вакцинами, що містять живі віруси, та імуносупресивними дозами ГКС можливий розвиток вірусних захворювань та зниження ефективності вакцини. Саліцилати: КС можуть знижувати сироваткові рівні саліцилатів та знижувати її ефективність. Припинення лікування КС під час терапії високими дозами саліцилатів може спричинити токсичність саліцилатів. |
| Флуконазол | Утворення гематом, кровотеча з носа, кровотечі ШКТ, гематурія та мелена, пов’язані зі збільшенням протромбінового часу у пацієнтів, які отримували флуконазол з варфарином. Призводить до значного підвищення концентрації мідазоламу і до виникнення психомоторних реакцій; особливо при прийомі флуконазолу в капс., порівняно з в/в застосуванням. З бензодіазепіном дозу останнього зменшити. З цизапридом поодинокі випадки небажаних реакцій з боку серця, включаючи пароксизмальну шлуночкову тахікардію типу «пірует» (значиме зростання концентрації цизаприду в плазмі крові і подовження інтервалу QT), цизаприд протипоказаний. З гідрохлортіазидом — підвищення концентрації флуконазолу в плазмі. З фенітоїном може супроводжуватися підвищенням концентрації фенітоїну до клінічно значущого ступеня; якщо необхідне сумісне застосування — моніторинг рівня фенітоїну та підбір його дози. З рифабутином випадки увеїту; спостерігати за хворими. З рифампіцином призводить до зменшення АUС і тривалості періоду напіввиведення флуконазолу; можливо збільшення дози останнього. Подовжує період напіввиведення пероральних препаратів сульфонілсечовини (хлорпропаміду, глібенкламіду, гліпізиду та толбутаміду); їх можна призначати сумісно хворим на ЦД, але зважати на можливий розвиток гіпоглікемії. З такролімусом підвищення нефротоксичності. Тяжкі аритмічні порушення при застосуванні з терфенандином, подовження інтервалу QT. Призводить до зниження середньої швидкості кліренсу теофіліну із плазми; спостерігати за симптомами передозування теофіліну; при їх появі терапію змінити. Підвищення рівнів зидовудину, які пов’язані зі зниженням перетворення останнього на його основний метаболіт; поява побічних ефектів зидовудину. З астемізолом може супроводжуватись підвищеними концентраціями даних препаратів у сироватці крові. |
| Флуоксетин | З фенітоїном — ризик розвитку токсичності, титрувати дози препаратів і контролювати клінічний стан пацієнтів. З іншими серотонінергічними ЛЗ (трамадол, триптани) — ризик виникнення серотонінового с-му, з триптанами — ризик розвитку вазоконстрикції коронарних судин та АГ. З обережністю з літієм чи триптофаном — ризик розвитку серотонінового с-му, частіше контролювати клінічний стан пацієнта. З ЛЗ, що метаболізуються ізоферментом CYP2D6 (флекаінід, енкаінід, карбамазепін і трициклічні антидепресанти) — ризик реакцій взаємодій, лікування починати з найменших доз. Можливе зниження ефективності тамоксифену. Потенціює дію алпразоламу, діазепаму — застосовувати з обережністю. З клозапіном, діазепамом, алпразоламом, імпраміном та дезипраміном — зміна концентрацій цих препаратів та ризик розвитку токсичності. З іншими препаратами, які щільно зв’язуються з білками плазми крові — можливі зміни концентрацій у плазмі крові обох ЛЗ. З варфарином — збільшення часу кровотечі, до початку застосування або у випадку припинення лікування флуоксетину при терапії варфарином провести ретельний контроль показників згортання крові. З обережністю з ЛЗ, що подовжують інтервал QT: антиаритмічні засоби класу ІА і ІІІ, антипсихотичні (похідні фенотіазіну, пімозид, галоперидол), трициклічні антидепресанти, деякі протимікробні ЛЗ (спарфлоксацин, моксифлоксацин, еритроміцин для в/в застосування, пентамідин), протималярійні ЛЗ (галдофантин), деякі антигістамінні (астемізол, мізоластин). З алкоголем не рекомендований. Із звіробоєм можуть виникати фармакодинамічні взаємодії — ризик розвитку побічних реакцій. Посилює дію цукрознижувальних ЛЗ. |
| Флуоцинолон | При місцевому застосуванні не виявлена. Може посилювати дію імуносупресивних ЛЗ і пригнічувати дію імуностимулюючих ЛЗ; під час лікування препаратом не рекомендується робити щеплення проти віспи та інші види імунізації. |
| Флурбіпрофен | Не застосовувати з: ацетилсаліциловою к-тою, якщо менша доза останньої (не перевищує 75 мг в день) не була призначена лікарем; з іншими НПЗЗ. З обережністю з: антикоагулянтами; антигіпертензивними та сечогінними ЛЗ ч/з підвищення ризику виникнення нефротоксичного ефекту. З ГКС — підвищення ризику небажаних реакцій з боку ШКТ; з антитромбоцитарними та селективними інгібіторами серотоніну підвищується ризик виникнення шлунково-кишкової кровотечі; підвищує рівень глікозидів у плазмі; підвищує рівень літію та метотрексату в плазмі крові. З циклоспоринами — підвищення нефротоксичності; не застосовують раніше, ніж ч/з 8-12 діб після застосування міфепристону, оскільки вони знижують його ефективність. Підвищення нефротоксичності з такролімусом; підвищення ризику появи гемартрозу та гематоми у ВІЛ-інфікованих пацієнтів, які застосовують супутнє лікування зидовудином та ібупрофеном. З хінолоновими а/б — ризик виникнення судом. |
| Флутамід | Може спостерігатися підвищення протромбінового часу у хворих при одночасному застосуванні з пероральними анитикоагулянтами. Контроль протромбінового часу, може виникнути потреба у коригуванні дози антикоагулянту у пацієнтів, які одночасно застосовують теофілін, описані випадки збільшення концентрацій теофіліну в плазмі. |
| Флуфеназин | Підсилює дію алкоголю, ЛЗ, що пригнічують ЦНС (снодійних, седативних ЛЗ) і сильних анальгетиків; з наркотичними анальгетиками може спричинити гіпотензію, пригнічення функції ЦНС та дихання; фенотіазини порушують метаболізм трициклічних антидепресантів, концентрація яких може зростати в сироватці, що підсилює або подовжує седативний та антимускариновий ефекти, а також аритмогенну дію трициклічних антидепресантів; препарати літію можуть підвищувати нейротоксичність; з інгібіторами АПФ / тіазидними діуретиками можливе посилення гіпотензивної дії; з антигіпертензивними ЛЗ — дія гуанетидину, клонідину та інших антиадренергічних ЛЗ може знижуватися; клонідін може зменшувати антипсихотичній ефект фенотіазинів; під впливом фенотіазину концентрація β-блокаторів може підвищуватися; метризамід — може спричинити судомні напади; епінефрин (адреналін) та інші адреноміметики — можливий розвиток вираженої артеріальної гіпотензії; леводопа — фенотіазини можуть знижувати антипаркінсонічний ефект; холінолітики /антимускаринові ЛЗ — можливе посилення блокування холінергичних рецепторів, особливо у людей літнього віку, антимускаринові ефекти посилюються або пролонгуються; протисудомні засоби — зменьшення їх протисудомного ефекту, антидіабетичні ЛЗ — декомпенсація ЦД, циметидин — може знижувати концентрацію фенотіазинів, амфетамін/анорексигенні ЛЗ є фармакологічними антагоністами флуфеназину; з β-адреноблокаторами- зниження дози препаратів обох груп. |
| Флуцитозин | З необоротним інгібітором DPD (бривудин, сорівудин і його аналоги) можливе порушення виведення і збільшення токсичної дії флуцитозину; після застосування бривудину і до початку лікування флуцитозином має пройти не менше 4 тижнів. Із зидовудином — підвищується гематологічна токсичність, необхідний регулярний контроль периферичної крові. З фенітоїном — ризик розвитку с-мів фенітоїнової інтоксикації. З цитостатиками — щодобовий контроль периферичної крові, через ризик розвитку лейкопенії (особливо нейтропенії, яка часто супроводжується тромбоцитопенією). Всі ЛЗ, які знижують клубочкову фільтрацію, збільшують період напіввиведення флуцитозину, регулярний контроль кліренсу креатиніну та відповідна корекція дозування. Інфузійні р-ни флуцитозину та амфотерицину В вводити окремо. Не змішувати з будь-якими іншими р-ми, окрім зазначених у інструкції для медичного застосування. |
| Флюпентиксол | Може посилювати седативну дію алкоголю, барбітуратів та інгібіторів ЦНС. Може посилювати або зменшувати ефект антигіпертензивних ЛЗ. Послаблює гіпотензивний ефект гуанетидину та засобів, що аналогічно діють. З нейролептиками і літієм — ризик нейротоксичності. Трициклічні антидепресанти та нейролептики взаємно пригнічують метаболізм один одного. Може знижувати ефекти леводопи та адренергічних засобів, з метоклопрамідом і піперазином — ризик розвитку екстрапірамідних симптомів. Уникати з: класу Іа і ІІІ антиаритмічними ЛЗ (хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід); деякими антипсихотичнми ЛЗ (тіоридазин); деякими макролідами (еритроміцин); деякими антигістамінними ЛЗ (терфенадин, астемізол); деякими хінолонами (гатифлоксацин, моксифлоксацин). Уникати з іншими окремими ЛЗ, які здатні значно подовжувати QT інтервал (цисаприд, літій). |
| Флютиказон | Ританавір збільшує його концентрацію у плазмі (призводить до суттєвого зменшення концентрації кортизолу у сироватці крові — с-м Кушинга та пригнічення надниркових залоз). Кетоконазол — з обережністю, враховуючи можливість збільшення системного впливу. |
| Флютиказону фуроат | Не рекомендується з ритонавіром у зв‘язку зі збільшенням системного впливу. |
| Фозиноприл | Антигіпертензивні ЛЗ (особливо діуретики), інші речовини, які знижують АТ (нітрати, трициклічні антидепресанти) — підсилення антигіпертензивного ефекту; НПЗ, знеболювальні ЛЗ — послаблення антигіпертензивного ефекту, погіршення ниркової функції і підвищення рівня калію сироватки; симпатоміметичні ЛЗ (епінефрин) — послаблення антигіпертензивного ефекту фозиноприлу; калійзберігаючі діуретики (спіронолактон, тріамтерен, амілорид), препарати калію, замінники солі, які містять калій — ризик розвитку гіперкаліємії, особливо у хворих з порушеннями функції нирок; може призвести до збільшення концентрацій літію сироватки і до збільшення кардіотоксичного та нейротоксичного ефекту літію; алопуринол, цитостатичні або імуносупресивні ЛЗ, системні КС або прокаїнамід — збільшується ймовірність виникнення гематологічних реакцій, зменшення кількості лейкоцитів крові, пероральні протидіабетичні ЛЗ (похідні сульфанілсечовини, бігуанід), інсулін — ризик виникнення гіпоглікемії; поліакрилнітрилові мембрани високої проникності — розвиток анафілактоїдних реакцій; антациди — зниження біодоступності інгібіторів АПФ. |
| Фолітропін альфа | З іншими ЛЗ, які застосовуються для стимуляції овуляції (лХГ, кломіфену цитрат), може посилювати фолікулярну реакцію; з агоністами або антагоністами Гн-РГ, що індукують десенсибілізацію гіпофіза, може призвести до збільшення дозування препарату, необхідного для досягнення адекватної оваріальної реакції. |
| Фолітропін бета | З кломіфен-цитрату може посилити реакцію яєчників. Після проведення десенситизації гіпофіза за допомогою аналогів гонадотропіну релізинг-гормону, для досягнення достатньої реакції яєчників може знадобитися більш висока доза фолітропіну бета. |
| Фондапаринукс | Препарати, що можуть збільшувати ризик кровотечі, не застосовувати одночасно, за винятком антагоністів вітаміну К для лікування венозних тромбоемболій. Не змішувати з іншими ЛЗ, дослідження щодо сумісності не проводилися. З пероральними антикоагулянтами (варфарином), антиагрегантами (ацетилсаліциловою к-тою), НПЗЗ(піроксикамом) і серцевими глікозидами (дигоксином) відсутній вплив на фармакокінетику та фармакодинаміку фондапаринуксу. Він не впливає на активність варфарину та на час кровотечі протягом лікування ацетилсаліциловою к-тою або піроксикамом, ні на фармакокінетику або фармакодинаміку дигоксину у рівноважному стані. |
| Формотерол | Застосування хінідину, дизопіраміду, прокаїнаміду, фенотіазину, антигістамінних ЛЗ і трициклічних антидепресантів може бути пов’язано з подовженням інтервалу QT та збільшенням ризику шлуночкової аритмії. Додаткове застосування симпатоміметичних ЛЗ може посилити серцево-судинні реакції. З обережністю пацієнтам, які отримують інгібітори МАО чи трициклічні антидепресанти, вони можуть посилити дію β2-адренергічних стимуляторів на ССС. Одночасне лікування похідними ксантину, стероїдами чи діуретиками може посилити можливий гіпокаліємічний ефект β2-агоністів. Гіпокаліємія може підвищити схильність до серцевої аритмії у пацієнтів, які приймають дигіталіс. β-адренергічні блокатори можуть послабити чи звести нанівець ефект формотеролу, їх (в т.ч. очні краплі) не призначати разом, якщо лише немає іншої альтернативи. |
| Фосфоміцин | Метоклопрамід знижує його концентрацію у сироватці крові та сечі. З ванкоміцином проявляє високу ефективність відносно резистентних штамів St. aureus. |
| Фотемустин | З фенітоїном може спостерігатися зменшення концентрації останнього у плазмі крові, виникнути ризик розвитку конвульсій; при необхідності одночасного застосування відрегулювати дозування фенітоїну; живі послаблені вакцини не повинні призначатися під час хіміотерапії імунодепресивним пацієнтам ч/з ризик інфекції; вакцинація проводиться щонайменше ч/з 3 місяці після останнього циклу хіміотерапії; розвиток дистрес-с-му при застосовуванні в один і той самий день з великими дозами дакарбазину; такого застосування уникати. |
| Фраміцетин | Взаємодія не виявлена. |
| Фталілсульфатіазол | Залежно від характеру захворювання можна застосовувати у поєднанні з а/б(посилення протимікробної дії). Доцільно призначати сульфаніламіди, що добре всмоктуються (сульфадімезин, етазол, етазол-натрій тощо). Несумісний з пара-аміносаліциловою к-тою (ПАСК), саліцилатами, дифенілом (посилення токсичного ефекту фталілсульфатіазолу), оксациліном (зниження активності оксациліну), нітрофуранами (підвищення ризику розвитку анемії та метгемоглобінемії), препаратами чоловічих та жіночих статевих гормонів (пригнічення функції статевих залоз), кальцію хлоридом та вітаміном К (зниження згортання крові). Не застосовувати з ентеросорбентами та послаблюючими ЛЗ. Мієлотоксичні ЛЗ підсилюють прояви його гематотоксичності. |
| Фтивазид | При лікуванні туберкульозу застосовують в комплексі з іншими протитуберкульозними ЛЗ, зокрема з а/б: рифампіцин, піразинамід, етамбутол. Посилює побічні ефекти парацетамолу, алкоголю, карбамазепіну, гепатотоксичних препаратів, дію антикоагулянтів. Знижує дію мінерало- і глюкокортикоїдів. Призначення піридоксину, глютамінової к-ти (внутрішньо), тіаміну (в/м) знижує ймовірність виникнення побічних реакцій. |
| Фторурацил | Кальцію фолінат, хлордіазепоксид, дисульфірам, гризеофульвін, ізоніазід — ефективність та токсичність фторурацилу підвищується; мітоміцин — при тривалому застосуванні потенціювання ризику виникнення гемолітико-уремічного с-му; антимікробні та противиразкові засоби — інгібують метаболізм і збільшують плазмову концентрацію, тривалість дії та токсичність фторурацилу; протипухлинні а/б антрацикліни, діазепам, цитарабін — фармацевтична несумісність; циметидин — підвищення концентрації фторурацилу в плазмі крові; алонуринен, метотрексат — змінюють протипухлинну дію фторурацилу. |
| Фузафунгін | Про випадки взаємодії не повідомлялося. |
| Фулвестрант | З мідазоламом не інгібує CYP 3А4; з рифампіцином (індуктором CYP 3А4) та кетоконазолом (інгібітором CYP 3А4) не показали клінічно значимих змін у кліренсі фулвестранту, коррекція дози не потрібна. |
| Фуразидин | З хінолонами (налідиксовою к-тою, оксоліновою к-тою, норфлоксацином) уникати. Застосування пробенециду і сульфінпіразону зменшує виведення препарату, що збільшує ризик розвитку небажаних побічних явищ і токсичності. З антацидами (які містять магнію трисилікат) зменшує абсорбцію. Засоби, які підкислюють сечу (кислоти, у т.ч. аскорбінова к-та, кальцію хлорид), збільшують концентрацію препарату в сечі (сповільнюється його виведення з сечею) і посилюється лікувальний ефект препарату, але зростає ризик збільшення токсичності. Застосування з левоміцетином, ристоміцином та сульфаніламідами посилює пригнічення кровотворення. Засоби, які олужнюють сечу, зменшують терапевтичний ефект препарату. |
| Фуразолідон | З хлорамфеніколом і ристоміцином підвищується ризик пригнічення кровотворення. Аміноглікозиди і тетрациклін посилюють його протимікробний ефект. Засоби, що залужують сечу (натрію гідрокарбонат, натрію бікарбонат, ацетазоламід), знижують його ефект, підвищуючи його виведення із сечею; засоби, що закислюють сечу, підвищують його ефект. |
| Фуросемід | Вазопресорні аміни, теофілін, препарати літію і протидіабетичні ЛЗ — може знизити лікувальний ефект перелічених ЛЗ; НПЗЗ (індометацин) суттєво зменшують діуретичний і гіпотензивний ефект; ризик розвитку саліцилової інтоксикації при застосуванні з саліцилатами у високих дозах ч/з їх конкурентну взаємодію на рівні видільної функції ниркових каналців; підвищує чутливість міокарда до дії серцевих глікозидів; потенціює дію антигіпертензивних засобів; проносні засоби — підвищується ризик розвитку гіпокаліємії; а/б (аміноглікозиди, цефалоспорини і поліміксини) — підвищується ототоксичний ризик; фенобарбітал, фенітоїн — діуретична активність знижується. |
| Хімотрипсин | Може застосовуватися в комбінації з а/б і бронхорозширювальними засобами. |
| Хінаголід | Існує теоретична можливість, що при одночасному застосуванні його і препаратів, що мають виражені антидофамінергічні властивості (нейролептики), здатність першого до пригнічення секреції пролактину може знизитися; тому при одночасному призначенні зазначених препаратів дотримуватися обережності. Прийом алкоголю погіршує переносимість препарату. |
| Хіфенадин | Має слабкі М-холіноблокуючі властивості, але при зниженій моториці ШКТ всмоктування повільно абсорбованих медикаментів може посилюватися (антикоагулянти непрямої дії — кумарини). |
| Хлорамбуцил | Фенілбутазон — зменшувати стандартні дози хлорамбуцилу (можливе збільшення його токсичності). Не рекомендується вакцинація живими вакцинами імуноскомпроментованих хворих. |
| Хлорамфенікол | З протиепілептичними ЛЗ (фенобарбіталом, фенітоїном), непрямими антикоагулянтами (дикумарином, варфарином) — ослаблення метаболізму цих препаратів та підвищення їх токсичності. Посилює дію пероральних гіпоглікемічних препаратів (хлорпропамід, толбутамід). Фенобарбітал, рифампіцин, рифабутин — знижують концентрацію хлорамфеніколу в плазмі крові. З парацетамолом — подовження періоду напіввиведення хлорамфеніколу. Проводити моніторинг концентрації циклоспорину. Подовження періоду напіввиведення циклофосфаміду. Підвищує рівень такролімусу в плазмі; дозу такролімусу необхідно коригувати. Знижує антибактеріальний ефект пеніцилінів і цефалоспоринів. Макроліди (еритроміцин, олеандоміцин, кліндаміцин), лінкозаміди (лінкоміцин), поліенові а/б (ністатин, леворин) — взаємне ослаблення дії. З циклосерином — підсилюється нейротоксичність хлорамфеніколу. З ЛЗ, що пригнічують кровотворення (сульфаніламіди, цитостатики, циметидин, ристоміцин) підвищується ризик пригнічення діяльності кісткового мозку і тяжкість його проявів. Може знижувати ефективність естрогеновмісних пероральних контрацептивів, препаратів заліза, фолієвої к-ти, ціанокобаламіну. З етанолом — розвиток дисульфірамоподібної р-ції. Р-н для ін’єкц. не можна змішувати у одному шпр. з вітамінами групи В та к-тою аскорбіновою. Несумісний у р-нах з ампіциліну натрієвою сіллю, гентаміцину сульфатом, канаміцину сульфатом та гідрокортизоном. |
| Хлоргексидин | Не застосовувати з детергентами, що містять аніонну групу (сапоніни, натрію лаурилсульфат, натрію карбоксиметилцелюлоза), а також з милом. Присутність мила може інактивувати хлоргексидин, перед його застосуванням залишки мила змити. Туалет зовнішніх статевих органів не впливає на ефективність та переносимість супозиторіїв, адже препарат застосовується інтравагінально. Не рекомендується з йодом. |
| Хлордіазепоксид | ЛЗ, що діють на ЦНС (анестетики, опіоїдні знеболювальні, нейролептики, антидепресанти, заспокійливі снодійні, антигістамінні засоби з заспокійливою дією), потенціюють центральну заспокійливу і седативну дію хлордіазепоксиду. Протиепілептичні ЛЗ з хлордіазепоксидом можуть потенціювати небажані дії та токсичність препарату. Інгібітори печінкових ферментів (циметидин, дисульфірам, еритроміцин, кетоконазол) гальмують процеси біотрансформації хлордіазепоксиду, що підсилює його дію. Індуктори печінкових ферментів (рифампіцин, фенітоїн, карбамазепін) прискорюють біотрансформацію хлордіазепоксиду, що може послаблювати дію останнього. Етанол підсилює седативну дію препарату. |
| Хлоропірамін | Потенціює ефекти наркотичних, снодійних засобів, наркотичних аналгетиків і місцевих анестетиків. З кофеїном або фенаміном зменшення або усунення пригнічуючого впливу його на ЦНС. З трициклічними антидепресантами можливе посилення м-холіноблокуючої дії, пригнічувальний вплив на ЦНС. |
| Хлорофіліпт | Посилює дію антисептичних препаратів. |
| Хлорохін | Антиаритмічні засоби (аміодарон) — ризик розвитку шлуночкової аритмії; з карбамазепіном або вальпроатом протидіє їхньому антиепілептичному ефекту; з мефлохіном підвищує ризик розвитку судом; з хініном та іншими антималярійними засобами може спричинити антагоністичну дію між ними; з метронідазолом може спричинити г. дистонію; із кортикостероїдами призводить до підвищеного ризику розвитку міопатії і кардіоміопатії; при тривалій паралельній терапії може підвищитись ризик інтоксикації препаратами наперстянки; інгібітори МАО можуть підвищити токсичність хлорохіну; каолін і антациди можуть знизити всмоктування хлорохіну; інтервал між їх застосуванням має бути не менше 4 год; циметидин може підвищити рівень хлорохіну в сироватці, порушуючи його метаболізм і елімінацію; хлорохін знижує всмоктуваність ампіциліну; підвищує рівень циклоспорину в плазмі; знижує рівень тироксину в плазмі; одночасний прийом алкоголю може підвищити гепатотоксичність; прийом з їжею може покращити його всмоктуваність; у випадку оральної імунізації проти черевного тифу, профілактику малярії можна починати тільки через 3 доби після прийому останньої капс. |
| Хлорпромазин | З препаратами, які пригнічують ЦНС, етанолом або етанолвмісними ЛЗ — посилення пригнічення ЦНС, пригнічення дихання. Трициклічні антидепресанти, мапротилін або інгібітори МАО — подовження і посилення седативного та антихолінергічного ефектів, збільшення ризику розвитку злоякісного нейролептичного с-му. Протисудомні ЛЗ — зниження порога судомної готовності. ЛЗ для лікування гіпертиреозу — підвищення ризику розвитку агранулоцитозу. ЛЗ, що спричиняють екстрапірамідні реакції — збільшення частоти і тяжкості екстрапірамідних порушень. Гіпотензивні ЛЗ — виражена артеріальна гіпотензія, посилення ортостатичної гіпотензії. З ефедрином — ослаблення судинозвужувальної дії останнього. З амфетамінами — антагоністична взаємодія. З антихолінергічними ЛЗ — посилення антихолінергічної дії; з антихолінестеразними ЛЗ — м’язова слабкість, погіршення перебігу міастенії. З епінефрином — спотворення ефектів останнього, подальше зниження АТ і розвиток тяжкої гіпотензії і тахікардії. З амітриптиліном — підвищення ризику розвитку пізньої дискінезії, паралітичного ілеусу. З діазоксидом — виражена гіперглікемія. З доксепіном — потенціювання гіперпірексії. З літію карбонатом — виражені екстрапірамідні симптоми, нейротоксична дія. З морфіном — розвиток міоклонусу. З цизапридом — адитивне подовження інтервалу QT на ЕКГ. З нортриптиліном у пацієнтів із шизофренією — можливе погіршення клінічного стану, незважаючи на підвищений рівень хлорпромазину у крові. З золпідемом або зопіклоном — посилення седативної дії, з естрогенами — посилення нейролептичної дії, з гуанетидином — зменшення або навіть повне пригнічення антигіпертензивної дії гуанетидину, з леводопою — пригнічення ефектів леводопи; з серцевими глікозидами — зниження їх дії. Концентрацію хлорпромазину у плазмі крові зменшують антациди, які містять алюміній і магнію гідроксид (порушують всмоктування хлорпромазину з травного тракту). Барбітурати підсилюють метаболізм хлорпромазину у печінці. Концентрацію хлорпромазину у плазмі крові підвищують хлорохін, сульфадоксин/піриметамін; циметидин може зменшувати або підвищувати концентрацію хлорпромазину у крові; хлорпромазин може підвищувати концентрацію іміпраміну у крові, підвищувати або зменшувати концентрацію фенітоїну у крові. |
| Хлорпротиксен | Може посилювати седативну дію алкоголю, барбітуратів та інгібіторів ЦНС. Може посилювати або зменшувати ефект антигіпертензивних ЛЗ; гіпотензивний ефект гуанетидину та аналогічно діючих засобів послаблюється. З літієм — ризик нейротоксичності. Трициклічні антидепресанти та нейролептики взаємно пригнічують метаболізм один одного. Знижує ефективність леводопи та адренергічних ЛЗ, з метоклопрамідом і піперазином підвищує ризик розвитку екстрапірамідних с-мів. Антигістамінний ефект може послаблювати або усунути реакцію алкоголь/дисульфірам. Збільшення інтервалу QT, пов’язане із застосуванням антипсихотичних засобів, може загостритись з іншими ЛЗ, здатними значно подовжувати QT інтервал, така комбінація протипоказана, відповідні класи включають: клас Іа і ІІІ антиаритмічних засобів (хінідин, аміодарон, соталол, дофетилід), деякі антипсихотичні засоби (тіоридазин), деякі макроліди (еритроміцин), деякі антигістамінні ЛЗ (терфенадин, астемізол), деякі хінолони (гатифлоксацин, моксифлоксацин); уникати з іншими препаратами, які здатні значно подовжувати QT інтервал (цисаприд, літій). Засоби, які змінюють електролітний баланс (тіазидні діуретики — гіпокаліємія) і засоби, які підвищують концентрацію хлорпротиксену застосовувати з обережністю, можуть підвищувати ризик пролонгації інтервалу QT і злоякісних аритмій; з ЛЗ із антихолінергічною активністю посилює антихолінергічні ефекти. |
| Хлорхінальдол | Немає даних. |
| Холекальциферол | Фенітоїн, барбітурати та глюкокортикоїди знижують ефект вітаміну D, з тіазидами ризик виникнення гіперкальціємії зростає. Холекальциферол збільшує токсичність серцевих глікозидів, контроль рівня кальцію у сироватці крові та сечі, ЕКГ. Призначення вітаміну D3 з метаболітами або аналогами вітаміну D можливе лише як виняток і тільки під контролем рівня кальцію у сировотці крові. Ріфампіцин та ізоніазид можуть знижувати ефект препарату за рахунок збільшення біотрансформації. |
| Холіну альфосцерат | Клінічно значуща взаємодія не встановлена. |
| Холіну саліцилат | Саліцилати зменшують дію НПЗЗ, підсилюють дію седативних, гіпнотичних, гіпоглікемічних та антикоагулянтних засобів при їх спільному застосуванні. Стероїдні та НПЗЗ, антиагреганти та фібринолітичні засоби можуть збільшувати ризик шлункових кровотеч. |
| Хоріонічний гонадотропін | Не відмічена його несумісність з іншими ЛЗ. При лікуванні чоловічого безпліддя і в/м введенні допускається змішування з менотропіном в одному шприці. Після введення протягом до 10 днів може впливати на результати імунологічного визначення рівня лХГ у крові або сечі, що може призводити до помилково позитивних результатів при тестуванні на вагітність. |
| Целекоксиб | З варфарином або подібними препаратами, можуть спостерігатися випадки важких кровотеч; сумісне призначення флюконазолу призводить до підвищення концентрації целекоксибу в плазмі; може зменшувати натрійуретичний ефект фуросеміду, тіазидів; концентрації літію в плазмі підвищуються при сумісному застосуванні; не застосовувати з НПЗЗ. |
| Цетиризин | Даних про можливу взаємодію з іншими ЛЗ не відмічено; з обережністю зі снодійними і седативними засобами, а також з алкоголем. |
| Цетримід | Можливі небажані явища у вигляді малоефективної дії шампуню внаслідок його взаємодії з іншими ЛЗ. |
| Цетрорелікс | Несумісний з деякими речовинами, що містяться у широковживаних р-нах для парентерального введення, порошок розчиняти лише у воді, яка міститься у попередньо заповненому шприці, що додається. Можуть спостерігатись взаємодії з деякими використовуваними препаратами, в т.ч. з препаратами, які можуть індукувати вивільнення гістаміну у чутливих осіб. |
| Цетуксимаб | Забороняється змішувати з іншими ЛЗ, за винятком препаратів, які застосовують для приготування р-ну д/інфузій (поліетиленовими, етил вініл ацетатними або полівінілхлоридними контейнерами; поліетиленовими, поліуретановими, етилвінілацетатними, поліолефіновими термопластичними або полівінілхлоридними інфузійними наборами; поліпропіленовими шприцами для шприцевого насосу). При проведенні комбінованої терапії з препаратами платини зростає частота випадків тяжкої лейкопенії або тяжкої нейтропенії, що призводить до зростання частоти розвитку інфекційних ускладнень, таких як фебрильна нейтропенія, пневмонія або сепсис, порівняно з самою хіміотерапією із застосуванням сполук платини. З фторпіримідинами зростає частота випадків ІХС, включаючи ІМ та застійну СН, а також випадків долонно-підошовного с-му (долонно-підошовної кератодермії), порівняно з терапією із застосуванням фторпіримідинів. З капецитабіном та оксаліплатином (ХЕLОХ) зростає частота випадків тяжкої діареї. Фармакокінетичні характеристики не змінюються з разовою дозою іринотекану (350 мг/м2 площі поверхні тіла). |
| Цефадроксил | Не застосовувати з бактеріостатичними а/б (тетрацикліном, еритроміцином, сульфаніламідами, хлорамфеніколом) — можливий антагоністичний ефект. Наявність діареї може погіршувати абсорбцію інших ЛЗ і знижувати їх ефективність. З аміноглікозидними а/б, поліміксином В, колістином, ванкоміцином або високими дозами петльових діуретиків — ризик нефротоксичного ефекту. Регулярний контроль параметрів згортання крові при довготривалому застосуванні антикоагулянтів або інгібіторів агрегації тромбоцитів для уникнення геморагічних ускладнень. З пробенецидом — можливе стійке підвищення концентрації цефадроксилу у сироватці крові і жовчі. З сильними діуретиками — зниження концентрації цефадроксилу у крові. З протизаплідними ЛЗ — коригування дози, деякі а/б можуть знижувати ефективність протизаплідних ЛЗ. Зв’язується з холестираміном, зниження біодоступності препарату. Результат прямої проби Кумбса може бути тимчасово позитивним під час або після лікування. Може привести до хибних позитивних результатів тестування сечового цукру з р-ном Бенедикту або Фелінга (відновні тестові розчини), але не ферментними методами (з тест-смужками). |
| Цефазолін | Із пробенецидом — сповільнюється екскреція цефазоліну, що сприяє тривалому підвищенню концентрації в сироватці крові; із антикоагулянтами — ризик кровотечі; з аміноглікозидами та петльовими діуретиками (фуросемід, к-та етакринова) — ризик нефротоксичності; порушується функція нирок внаслідок блокади канальцевої секреції цефазоліну, дозу знижувати і лікування проводити під контролем вмісту азоту сечовини і креатиніну в сироватці крові; з етанолом — можливі дисульфірамоподібні реакції. Не застосовувати з АБЗ, що мають бактеріостатичний механізм дії (тетрацикліни, сульфаніламіди, еритроміцин, хлорамфенікол). Р-н цефазоліну не можна змішувати в одній ємності з іншими а/б. Можливе виникнення перехресної реактивності між цефазоліном та препаратами пеніцилінової групи. Може знижувати терапевтичний ефект БЦЖ-вакцини, вакцини проти тифу, така комбінація не рекомендується. Для приготування р-ну для в/м введення використовувати: воду для ін’єкцій, 0,9% р-н натрію хлориду. Для приготування р-ну для в/в струминного введення використовувати: 0,9% р-н натрію хлориду або стерильної води для ін’єкц.; в/в краплинного введення: воду для ін’єкцій, 0,9% р-н натрію хлориду, 5% р-н глюкози, 10% р-н глюкози, 5% р-н глюкози у р-ні лактату натрію для інфузій, 0,9% р-н натрію хлориду з 5% р-ном глюкози для в/в інфузії, 0,45% р-н натрію хлориду з 5% р-ном глюкози для в/в інфузії, 5% р-н лактату натрію або 10% р-н інвертованого цукру у воді для ін’єкц., р-н Рінгера для ін’єкц. з лактатом або без лактату. |
| Цефалексин | Не поєднувати його з бактеріостатичними а/б (тетрациклінами та хлорамфеніколом). З високоактивними діуретиками (етакринова к-та, фуросемід) або потенційно нефротоксичними ЛЗ (аміноглікозиди, поліміксин, колістин, амфотерицин, капреоміцин, ванкоміцин) цефалоспорини можуть підвищувати нефротоксичність. З пероральними антикоагулянтами протромбіновий час може збільшуватися. З пробеницидом, фенілбутазоном може призводити до збільшення періоду напіввиведення та концентрації цефалексину в плазмі крові. Може знижувати ефективність дії пероральних контрацептивів, застосовувати додаткові засоби контрацепції. Можлива акумуляція метформіну. З НПЗЗ — уповільнюється виведення цефалексину. |
| Цефепім | Нефротоксичність відзначалася після одночасного застосування інших цефалоспоринів з діуретиками, такими як фуросемід. Сумісний з такими парентеральними р-нами: 0,9% р-н натрію хлориду для ін’єкцій; 5 і 10% р-ни глюкози для ін’єкцій; р-н 6М натрію лактату для ін’єкцій, р-н 5% глюкози і 0,9% натрію хлориду для ін’єкцій; р-н Рінгера з лактатом і 5% р-ном глюкози для ін’єкцій. Не вводять одночасно з р-нами метронідазолу, ванкоміцину, гентаміцину, тобраміцину сульфату і нетилміцину сульфату. |
| Цефіксим | Блокатори канальцевої секреції (алопуринол, пробенецид, діуретики) підвищують його Сmax в сироватці крові, що може призвести до с-мів передозування. Саліцилова к-та підвищує рівень вільного цефіксиму. З карбамазепіном збільшує концентрацію карбамазепіну в плазмі крові. Нефідипін підвищує біодоступність. Р-ни Бенедикта або Фелінга чи тест-табл. сульфату міді можуть дати хибно-позитивну реакцію при дослідженні сечі на цукор, але не при застосуванні тестів на основі ферментативних реакцій оксидази глюкози. Може стати причиною хибно-позитивного результату реакції Кумбса. Антациди, які містять магнію чи алюмінію гідроксид, сповільнюють всмоктування цефіксиму. При комбінованому застосуванні з потенційно нефротоксичними реч-ми (аміноглікозидами, колістином, поліміксином, віоміцином) або сильнодіючими діуретиками (етакриновою к-тою, фуросемідом) — ризик розвитку ниркової недостатності. Варфарин та антикоагулянти можуть збільшувати протитромбіновий час з/без клінічних проявів кровотеч. Може виникати зменшення реадсорбції естрогенів та зниження ефективності комбінованих пероральних контрацептивів. |
| Цефоперазон | При вживанні алкоголю під час лікування і навіть через 5 діб після останнього введення цефоперазону виникала дисульфірамоподібна. Пацієнтам, які потребують р/os або парентерального штучного годування, уникати вживання р-нів, що містять етанол. Може виникати хибнопозитивна реакція сечі на глюкозу при проведенні тестів з р-ми Бенедикта або Фелінга. Р-ни цефоперазону та аміноглікозидів — фізична несумісність; якщо передбачається проведення їх комбінованого лікування, то це можна зробити шляхом чергування в/в інфузій за умови використання окремої системи для в/в введення; вводити цефоперазон перед аміноглікозидами. |
| Цефотаксим | З аміноглікозидами та діуретиками — похідними етакринової к-ти та іншими діуретиками (фуросемід) збільшується нефротоксичність. З антикоагулянтами непрямої дії діє синергічно. Несумісний з р-ми інших а/б, їх вводити окремо. Ніфедипін підвищує біодоступність цефотаксиму. Пробенецид блокує канальцеву секрецію цефотаксиму та подовжує його період напіввиведення. Не застосовувати з бактеріостатичними а/б (тетрациклінами, еритроміцином і хлорамфеніколом) — можливий антагоністичний ефект. Може знижувати ефективність пероральних контрацептивів, застосовувати додаткову контрацепцію. З лідокаїном забороняється у випадках: при в/в введенні; дітям віком до 30 міс.; пацієнтам зі встановленою підвищеною чутливістю; пацієнтам з серцевою блокадою; пацієнтам зі тяжкою СН. |
| Цефпіром | Аміноглікозиди (гентаміцин, амікацин), фторхінолони, ванкоміцин, клавуланова к-та та тазобактам підвищують його антибактеріальну активність. Пробенацид затримує екскрецію та підвищує концентрацію у плазмі цефпірому. З нефротоксичними ЛЗ (аміноглікозиди, глікопептиди: стрептоміцин, неоміцин, гентаміцин, амікацин, ізепаміцин, паромоміцин, бацитрацин, поліміксин В); петльові діуретики: фуросемід, буметанід; імунодепресанти, протитуберкульозні та протипухлинні ЛЗ: циклоспорин, капреоміцин; цисплатин. Не змішувати з іншим а/б в одному шпр. або крапельниці та вводити у р-ні натрію бікарбонату. |
| Цефподоксим | Зниження ефективності комбінованих пероральних контрацептивних засобів. Приймати через 2-3 год після застосування ранітидину. Пробенецид знижує виведення. Антагоністи Н2-рецепторів гістаміну і антацидні ЛЗ знижують біодоступність цефподоксиму. |
| Цефтазидим | Одночасне застосування високих доз з нефротоксичними ЛЗ може негативно впливати на функцію нирок. Хлорамфенікол — антагоніст цефтазидиму. Може призвести до зменшення реабсорбції естрогенів та зниження ефективності комбінованих пероральних контрацептивних засобів. Невеликий вплив на результати аналізу при застосуванні методів відновлення міді (Бенедикта, Фелінга, Клінітест). Менш стабільний у р-ні натрію бікарбонату для ін’єкцій, ніж в інших р-х для в/в ведення, тому він не рекомендується як р-ник. Не змішувати в 1-й інфузійній системі або шпр. Можливе утворення осаду при додаванні до р-ну цефтазидиму ванкоміцин. Цефтазидим у концентраціях від 1 мг/мл до 40 мг/мл сумісний з р-ми: 0,9% р-н натрію хлориду; М/6 р-н натрію лактату; р-н Хартмана; 5% р-н глюкози; 0,225% р-н натрію хлориду та 5% р-н глюкози; 0,45% р-н натрію хлориду та 5% р-н глюкози; 0,9% р-н натрію хлориду та 5% р-н глюкози; 0,18% р-н натрію хлориду та 4% р-н глюкози; 10% р-н глюкози; 10% р-н глюкози 40 та 0,9% р-н натрію хлориду; 10% р-н глюкози 40 та 5% р-н глюкози; 6% р-н декстрану 70 та 0,9% р-н натрію хлориду; 6% р-н декстрану 70 та 5% р-н глюкози. У концентраціях від 0,05 мг/мл до 0,25 мг/мл сумісний з рідиною для інтраперитонеального діалізу (лактатом). Для в/м введення можна розчиняти у 0,5% або 1% р-ні лідокаїну г/х. Ефективність обох препаратів зберігається при змішуванні цефтазидиму у дозі 4 мг/мл з такими р-ми: гідрокортизон (гідрокортизону натрію фосфат) 1 мг/мл у 0,9% р-ні натрію хлориду для ін’єкц. або 0,5% р-ні глюкози; цефуроксим (цефуроксим натрію) 3 мг/мл у 0,9% р-ні натрію хлориду для ін’єкц.; клоксацилін (клоксацилін натрію) 4 мг/мл у 0,9% р-ні натрію хлориду для ін’єкц.; гепарин 10 МО/мл або 50 МО/мл у 0,9% р-ні натрію хлориду для ін’єкц.; калію хлорид 10 мекв/л або 40 мекв/л у 0,9% р-ні натрію хлориду для ін’єкц. Вміст фл. по 500 мг, розчинений у 1,5 мл води для ін’єкц., можна додати до р-ну метронідазолу (500 мг у 100 мл), обидва препарати зберігають свою активність. |
| Цефтибутен | Може знижувати активність протромбіну, спричиняючи подовження протромбінового часу, особливо у пацієнтів, які раніше були стабілізовані на терапії пероральними антикоагулянтами. Контролювати протромбіновий час або міжнародний нормалізоване відношення (МНВ) у пацієнтів з групи ризику та за необхідності застосовувати вітамін К. Взаємодій з іншими ЛЗ не зафіксовано. Одночасний прийом їжі може затримувати та зменшувати абсорбцію цефтибутену у формі р/os суспензії. |
| Цефтизоксим | Діуретики знижують кліренс. З аміноглікозидами та поліміксином В збільшується ймовірність ураження нирок та зменшується ефективність цих препаратів. Пробенецид пригнічує екскрецію цефтизоксиму нирками. Можлива псевдопозитивна реакція сечі на глюкозу. |
| Цефтриаксон | Ні в якому разі не застосовувати з кальцієвмісними р-ми (р-н Рінгера чи Гартмана)! Не призначати їх протягом 48 год. після останнього введення цефтриаксону. Не призначати одночасно чи змішувати з кальцієвмісними р-ми, навіть при застосуванні окремих інфузійних систем. З хлорамфеніколом — антагоністи. Не сумісний з амзакрином, ванкоміцином, флуконазолом та аміноглікозидами. Бактеріостатичні засоби можуть впливати на бактерицидну дію цефалоспоринів. Може зменшувати ефективність гормональних пероральних контрацептивів, застосовувати додаткові (негормональні) методи контрацепції під час лікування та протягом 1 міс. після лікування. |
| Цефуроксим | Може призвести до зменшення реабсорбції естрогенів та зниження ефективності комбінованих пероральних контрацептивних засобів. ЛЗ, що зменшують кислотність шлункового соку, можуть зменшувати біодоступність цефуроксиму. З пробеницидом збільшує площу під кривою концентрація-час у сироватці крові. Рівень цефуроксиму у сироватці крові зменшується шляхом проведення діалізу. Парентеральні форми не змішувати в одному шпр. з аміноглікозидними а/б. Р-н 2,74% бікарбонату натрію для ін’єкц. не рекомендується для розведення цефуроксиму; однак, якщо хворий отримує р-н бікарбонату натрію в/в інфузійно, цефуроксим можна ввести безпосередньо в трубку крапельниці. 1,5 г цефуроксиму, розчиненого у 15 мл води для ін’єкц., можна використовувати разом з ін’єкц. метронідазолу (500 мг/100 мл), обидва препарати зберігають свою активність протягом 24 год. 1,5 г цефуроксиму сумісний з 1 г азлоциліну (в 15 мл р-ника) або з 5 г (в 50 мл р-ника) протягом 24 год. при температурі 4°С та 6 год. при температурі до 25°С. Цефуроксим (5 мг/мл) можна зберігати протягом 24 год. при температурі 25°С у 5% або 10% р-ні ксилітолу для ін’єкц. Сумісний з р-ми, що містять до 1% лідокаїну г/х. Сумісний з більшістю загальновживаних р-нів для в/в ін’єкц. Зберігає свої властивості протягом 24 год. при кімнатній температурі в таких р-х: 0,9% р-н хлориду натрію для ін’єкц.; 5% р-н глюкози для ін’єкц.; 0,18% р-н хлориду натрію з 4% р-м глюкози для ін’єкц.; 5% р-н глюкози з 0,9% р-м хлориду натрію для ін’єкц.; 5% р-н глюкози з 0,45% р-м хлориду натрію для ін’єкц.; 5% р-н глюкози з 0,225% р-м хлориду натрію для ін’єкц.; 10% р-н глюкози для ін’єкц.; 10% р-н інвертованої глюкози у воді для ін’єкц.; р-н Рінгера; р-н Рінгера-лактату; М/6 р-н натрію лактату; р-н Хартмана. Стабільність цефуроксиму в 0,9% р-ні хлориду натрію для ін’єкц. з 5% р-м глюкози не змінюється при наявності гідрокортизону натрію фосфату. Сумісний протягом 24 год. при кімнатній температурі при розведенні у р-ні для інфуз.: з гепарином (10 або 50 ОД/мл) у 0,9% р-ні хлориду натрію для ін’єкц.; з р-м хлориду калію (10 або 40 мекв/л) у 0,9% р-ні хлориду натрію для ін’єкц. |
| Циклопентолат | Його ефект можуть посилювати симптоміметики (мезатон), послаблювати -М-холіноміметики (пілокарпін). Препарати з М-холіноміметичними властивостями можуть посилювати його побічні дії. |
| Циклосерин | Використовувати у комбінації з іншими протитуберкульозними ЛЗ. Етіонамід і ізоніазид підвищують нейротоксичність. Несумісний з алкоголем (ризик виникнення епілептичних нападів). |
| Циклоспорин | Сок грейпфрута збільшує біодоступність циклоспорину. ЛЗ, що підвищують його концентрації в плазмі: а/б-макроліди (еритроміцин, азитроміцин та кларитроміцин); кетоконазол, флуконазол та ітраконазол, вориконазол, дилтіазем, нікардипін, верапаміл, метоклопрамід, пероральні контрацептиви, даназол, метилпреднізолон (у високих дозах), алопуринол, аміодарон, холієва к-та та її похідні, інгібітори протеази, іматиніб, колхіцин, нефазодон. ЛЗ, що знижують концентрації циклоспорину в плазмі: барбітурати, карбамазепін, окскарбазепін, фенітоїн, нафцилін, сульфадимідин в/в; орлістат, рифампіцин, октреотид, пробукол, препарати, які містять звіробій звичайний, тиклопідин, сульфінпіразон, тербінафін, бозентан. Обережно з іншими ЛЗ, що проявляють нефротоксичну синергічну дію: з аміноглікозидами (гентаміцин та тобраміцин), амфотерицин В, ципрофлоксацин, ванкоміцин, триметоприм (+сульфаметоксазол), ванкоміцин, НПЗЗ (диклофенак, напроксен та суліндак), мелфалан, антагоністи гістамінових Н2-рецепторів (циметидин, ранітидин), метотрексат. Може знижувати кліренс дигоксину, колхіцину, ловастатину, правастатину, симвастатину, аторвастатину та преднізолону, підвищуючи їх потенційну токсичність. НПЗЗ призначати у дозах менших, ніж хворим, які не застосовують циклоспорин. У разі призначення дигоксину, колхіцину, ловастатину, симвастатину, аторвастатину або правастатину з циклоспорином контролювати виникнення показників токсичних проявів цих ЛЗ, зменшувати їх дозування. З обережністю з калійзберігаючими ЛЗ (калійзберігаючі діуретики, інгібітори АПФ, антагоністи рецепторів ангіотензину ІІ) або препарати, що містять калій, це може призвести до значного збільшення рівня калію у сироватці крові. Може збільшувати плазмові рівні репаглініду, збільшуючи ризик виникнення гіпоглікемії. |
| Циклофосфамід | Уповільнюють його активацію: апрепітант, бупропіон, бусульфан, ципрофлоксацин, хлорамфенікол, флуконазол, ітраконазол, прасугрел, сульфонаміди, тіотепа; збільшення концентрації цитотоксичних метаболітів: алопуринол, хлоралгідрат, циметидин, дисульфірам, гліцеральдегід, індуктори печінкових та позапечінкових мікросомальних ферментів людини (ферментів цитохрому Р450), інгібітори протеази; ондансетрон зменшує AUC циклофосфаміду; грейпфрутовий сік містить сполуки, що можуть погіршувати активацію циклофосфаміду і його ефективність; підвищена гемотоксичність та/або імуносупресія можуть виникати з інгібіторами АПФ (можуть спричинити лейкопенію), наталізумабом, паклітакселом, тіазидними діуретиками, зидовудином, клозапіном; підвищена кардіотоксичність: антрацикліни, цитарабін, пентостатин, променева терапія зони серця, трастузумаб; підвищена легенева токсичність: аміодарон, гранулоцитарний колонієстимулювальний фактор, гранулоцитарно-макрофагальний колонієстимулювальний фактор; підвищена нефротоксичність: амфотерицин В, індометацин; посилення інших токсичних впливів: азатіоприн: ризик гепатотоксичності (некроз печінки), бусульфан: підвищення частоти венооклюзійної хвороби печінки та мукозиту, інгібітори протеази: підвищення частоти мукозиту; алкоголь (етанол) знижує протипухлинну активність, може посилювати зумовлені циклофосфамідом блювання та нудоту; етанерцепт — більша частота нешкірних солідних злоякісних новоутворень; метронідазол — г. енцефалопатія; тамоксифен — ризик тромбоемболічних ускладнень; пригнічує метаболізм бупропіону; посилює та послаблює дію варфарину; знижує сироваткові концентрації циклоспорину; виражене та стійке інгібування активності холінестерази; при супутньому застосуванні деполяризуючих міорелаксантів (сукцинілхоліну) може виникати тривале апное; цитотоксична терапія порушує кишкове всмоктування дигоксину та β-ацетилдигоксину у формі табл.; може послабити відповідь організму на вакцинацію; застосування живих вакцин може призводити до інфекцій, індукованих вакцинами; з гідрохлоротіазидом може посилюватися глюкозознижувальний ефект сульфонілсечовини. |
| Цинаризин | Седативна дія може підсилюватися при вживанні алкоголю та застосуванні препаратів, що пригнічують ЦНС, трициклічних антидепресантів; ч/з антигістамінний ефект може маскувати позитивні реакції щодо факторів реактивності шкіри при проведенні шкірної проби, застосування припинити за 4 дні до її проведення. |
| Цинку оксид | Взаємодія не встановлена. |
| Ципрогептадин | З антидепресантами — СІЗНЗС може призвести до рецидиву депресії; з трициклічними антидепресантами останні потенціюють холінолітичні ефекти і посилюють пригнічувальну дію на ЦНС; інгібітори МАО можуть потенціювати і пролонгувати його антихолінергічну дію; з обережністю зі снодійними, седативними, анксіолитичними засобами, та з алкоголем внаслідок пригнічувальної дії на ЦНС. |
| Ципротерон | Може змінитись потреба у пероральних антидіабетичних ЛЗ або інсуліні. Кетоконазол, ітраконазол, клотримазол, ритонавір пригнічують його метаболізм. Рифампіцин, фенітоїн та ЛЗ, що містять Hypericum perforatum, знижувати рівень ципротерону. Статини та високі терапевтичні дози ципротерону — зростає ризик міопатії або рабдоміліозу. |
| Ципрофлоксацин | Дотримуватись обережності з антиаритмічними препаратами класу Ia або ІІІ, може посилювати пролонгацію інтервалу QT. З ЛЗ, що містять пробенецид, підвищення рівня концентрації ципрофлоксацину у плазмі крові. Метоклопрамід прискорює всмоктування ципрофлоксацину. З теофіліном: підвищення концентрації теофіліну в плазмі крові, розвиток побічних ефектів. З ЛЗ, що містять кофеїн або пентоксіфіллін (окспентифілін): підвищення концентрації цих ксантинів у сироватці крові. Можливе уповільнення тубулярного транспорту (нирковий метаболізм) метотрексату, що може призводити до підвищення концентрації метотрексату в плазмі крові. Комбіноване застосування дуже високих доз хінолонів (інгібіторів гірази) і деяких НПЗЗ (виключаючи ацетилсаліцилову кислоту) може провокувати судоми.З циклоспорином спостерігалося транзиторне підвищення концентрації сироваткового креатиніну. З антагоністом вітаміну К може посилюватися антикоагулянтна дія ципрофлоксацину. З обережністю з силденафілом, ретельно зважуючи ризик і користь. Одночасне застосування з ЛЗ, що містять глібенкламід, може підвищити інтенсивність дії глібенкламіду (гіпоглікемія). |
| Цисплатин | Мієлосупресивна дія посилюється при супутньому застосуванні інших ЛЗ, які пригнічують функцію кісткового мозку, або променевої терапії. Нефротоксична дія може посилюватися при лікуванні гіпотензивними ЛЗ, які містять фуросемід, гідралазин, діазоксид і пропранолол. Дози алопуринолу, колхіцину, пробенециду або сульфінпіразону коригувати, спричиняє підвищення концентрації сечової кислоти у крові. Не проводити форсований діурез з використанням канальцевих діуретиків. Симптоми ототоксичної дії можуть маскуватися тамінними препаратами, буклізином, циклізином, локсапіном, меклозином, фенотіазинами, тіоксантинами або триметобензамідами. Нефротоксичні ЛЗ (цефалоспорини, аміноглікозиди) та ототоксичні ЛЗ (аміноглікозиди) потенціюють токсичну дію на відповідні органи. З обережністю призначати препарати, які виводяться переважно через нирки (блеоміцин і метотрексат), може знижувати ниркову елімінацію. З іфосфамідом — посилена екскреція білка та посиленя нефротоксичність, потенціює ототоксичну дію цисплатину. Кліренс паклітакселу може знижуватися на 33% і може посилюватися нейротоксичність. З блеоміцином та етопозидом контролювати рівні літію. У пацієнтів з метастатичними або поширеними пухлинами доцетаксел у комбінації з цисплатином спричинював більш тяжкий нейротоксичний ефект, ніж обидві діючі речовини у вигляді монотерапії у схожих дозах. З циклоспорином враховувати надмірне пригнічення імунної системи з ризиком розвитку лімфопроліферації. Може зменшувати абсорбцію фенітоїну і знижувати ефективність протиепілептичної терапії. Хелатуючі сполуки (пеніциламін) можуть знижувати ефективність лікування цисплатином. Під час і протягом 3 місяців після закінчення лікування цисплатином не проводити вакцинацію живими вакцинами. Застосування вакцини проти жовтої лихоманки суворо протипоказане через ризик розвитку летального системного захворювання. Застосовувати інактивовані вакцини. З оральними антикоагулянтами — регулярно перевіряти рівень показника міжнародного нормалізованого відношення (INR). Концентрація протисудомних препаратів у сироватці крові може знижуватись до субтерапевтичних рівнів. |
| Циталопрам | Протипоказаний з моклобемідом та буспіроном, та ІМАО ч/з ризик виникнення серотонінового с-му (гіпертермія, ригідність, міоклонус, автономна нестійкість з можливими стрімкими змінами життєвих ознак, зміни ментального статусу у вигляді сплутаності, дратівливості, надзвичайної тривоги, що прогресують до деліріозного і коматозного стану). Протипоказаний з пімозидом. Не рекомендується з селегіліном (селективний ІМАО типу Б). З літієм і триптофаном — з обережністю, ч/з ризик посилення ефектів даних засобів. Не рекомендується з серотонінергічними ЛЗ (трамадолом, суматриптаном та ін. триптанами), ч/з ризик посилення ефектів серотоніну. Можуть відбуватися динамічні взаємодії між СІЗЗС і рослинними ЛЗ із вмістом звіробою звичайного — збільшується ризик небажаних ефектів. З обережністю пацієнтам, які лікуються одночасно антикоагулянтами, ЛЗ, що впливають на функцію тромбоцитів, такими як НПЗЗ, ацетилсаліцилова к-та, дипіридамол і тиклопідин або іншими ЛЗ (атиповими антипсихотичними ЛЗ, фенотіазинами, трициклічними антидепресантами), які можуть збільшити ризик кровотечі. Не рекомендований з алкоголем. СІЗЗС можуть понижувати судомний поріг; комбінацію з ін. ЛЗ, які знижують судомний поріг (з антидепресантами (трициклічними, СІЗЗС), нейролептиками (фенотіазинами, тіоксантенами й бутирофенонами), мефлохіном, бупропіоном і трамадолом) — з обережністю. З іміпраміном — знизити дозу іміпраміну. З ЛЗ, які подовжують QT-інтервал — антиаритмічними ЛЗ класу ІА і ІІІ, антипсихотичними ЛЗ (дериватами фенотіазину, пімозидом, галоперидолом), трициклічними антидепресантами, деякими антимікробними засобами (спарфлоксацином, моксифлоксацином, еритроміцином, пентамідином, антималярійними ЛЗ, переважно галофантрином), деякими антигістамінними ЛЗ (астемізолом, мізоластином) призначати тільки після ретельного розгляду, ч/з ризик адитивного ефекту. З циметидином рекомендується обережність, можлива корекція дози. Підвищує концентрацію метопрололу в 2 рази, корекція дози. |
| Цитарабін | З іншими антибластичними ЛЗ, мієлосупресивними речовинами або променевою терапією — посилення цитотоксичної та імуносупресивної дії; знижує рівноважну концентрацію дигоксину в плазмі крові та ниркову екскрецію глікозиду незалежно від прийому цитарабіну або прокарбазіну; гентаміцин: антагонізм стосовно чутливих штамів K. pneumoniae; можливе зниження ефективності фторцитозину. |
| Цитизин | Після припинення тютюнопаління активність CYP1A2 може зменшуватися, що може спричинити збільшення плазмових концентрацій ЛЗ, що метаболізуються цим ізоферментом: теофілін, ропінірол, клозапін та оланзапін — можливе підсилення їх побічні дії. З холіноміметиками та антихолінестеразними ЛЗ можливе посилення холіноміметичних побічних дій. З антигіперліпідемічними ЛЗ (статинами) — підвищується ризик появи міалгії. З антигіпертензивними ЛЗ — послаблення антигіпертензивного ефекту. |
| Ціанокобаламін | Аміноглікозиди, саліцилати, протиепілептичні ЛЗ, колхіцин, препарати калію знижують абсорбцію препарату, впливають на його кінетику; з канаміцином, неоміцином, поліміксинами, тетрациклінами його всмоктування зменшується; фармацевтично несумісний з аскорбіновою к-тою, солями важких металів (інактивація ціанокобаламіну), тіаміну бромідом, піридоксином, рибофлавіном (іон кобальту, що міститься в молекулі ціанокобаламіну, руйнує інші вітаміни); з тіаміном підсилюється ризик розвитку АР, спричинених тіаміном; хлорамфенікол знижує гемопоетичну відповідь на препарат; знижує ефект цитамену; пероральні контрацептиви знижують його концентрацію в крові. |
| Шлунковий сік | Не вивчалась |
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим