Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я»

РЕДАКЦІЯ ЗАКОНОПРОЕКТУ ДО ДРУГОГО ЧИТАННЯ

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я на своєму засіданні розглянув проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я, доопрацьований у Комітеті відповідно до частини другої статті 110 Регламенту Верховної Ради України, що є альтернативним за змістом до проектів законів України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я (реєстр. № 2309а від 07.07.2015 року), поданого Кабінетом Міністрів України, та про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я (реєстр. № 2309а-1 від 17.07.2015 року), поданого народним депутатом України Мусієм О.С.

За результатами розгляду законопроектів реєстр. №№ 2309а та 2309а-1 16 вересня 2015 року (протокол № 22) Комітетом було ухвалено рішення рекомендувати Верховній Раді України відхилити урядовий законопроект реєстр. № 2309а та повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання законопроект реєстр. № 2309а-1 народного депутата України Мусія О.С.

Враховуючи нагальну необхідність невідкладного реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та механізмів їх фінансування, у Комітеті на базі вищезазначених законопроектів розроблено доопрацьований законопроект з урахуванням пропозицій та зауважень народних депутатів України — членів Комітету, висновків Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України та Міністерства охорони здоров‘я України.

Цим законопроектом пропонується, зокрема:

визначити організаційно-правові форми закладів охорони здоров‘я, джерела фінансування надання ними медичної допомоги, вимоги до установчих документів та управління, укладення трудових контрактів з керівниками закладів охорони здоров’я тощо;

встановити спрощений порядок реорганізації закладів охорони здоров’я — державних та комунальних установ у казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства, а також гарантії щодо збереження у розпорядженні закладу охорони здоров’я, який функціонує у формі підприємства, бюджетних коштів, що не були використані ним у поточному році, та можливості їх подальшого використання на фінансування своєї діяльності без зменшення фінансування у наступному бюджетному періоді.

Беручи до уваги актуальність зазначеного питання та враховуючи викладене вище, Комітет ухвалив рішення внести на розгляд Верховної Ради України доопрацьований у Комітеті відповідно до частини другої статті 110 Регламенту Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я та рекомендувати Верховній Раді України за підсумками розгляду у першому читанні прийняти його за основу.

Співдоповідачем щодо проектів законів України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я (реєстр. № 2309а), поданого Кабінетом Міністрів України, та про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я (реєстр. № 2309а-1), поданого народним депутатом України Мусієм О.С., і доповідачем щодо доопрацьованого Комітетом законопроекту визначено — народного депутата України, Голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров‘я Богомолець Ольгу Вадимівну.

АВТОРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я»

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» доопрацьований у Комітеті Верховної Ради України з питань охорони здоров’я відповідно до частини другої статті 110 Регламенту Верховної Ради України на базі законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я (реєстр. № 2309а від 07.07.2015 року), поданого Кабінетом Міністрів України, та альтернативного проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я (реєстр. № 2309а-1 від 17.07.2015 року), поданого народним депутатом України Мусієм О. С.

Необхідність прийняття законопроекту викликана наступним.

Існуюча система охорони здоров’я в Україні не задовольняє потреби населення у сфері охорони здоров’я, оскільки є застарілою та такою, що повільно імплементує в себе міжнародні набуття та тенденції зміцнення систем охорони здоров’я, що в свою чергу, обмежує доступ усіх громадян до надання медичної допомоги належної якості. Домогосподарства витрачають частину коштів оплачуючи придбання ліків та медичні послуги. Все це створює фінансові бар’єри доступу населення до медичних послуг, особливо для малозабезпечених верств населення та часто призводить до фінансових катастроф та зубожіння. Основне навантаження за оплату медичних товарів/ліків та супутні товари також несуть домогосподарства.

Крім того, останні роки сфера охорони здоров’я несе тягар кризи української економіки, а також як і інші галузі відчула додатковий тягар військових витрат. При цьому, національна система охорони здоров’я потребує нагальних та швидких змін, особливо щодо створення стійкої і стабільної системи фінансування, пошуків додаткових стабільних джерел фінансування, раціонального використання наявних ресурсів.

Невідповідність системи охорони здоров’я потребам населення в значній мірі зумовлена структурною неефективністю та критичним станом її основного інституційного компонента — закладів охорони здоров’я.

На сьогодні більшість закладів охорони здоров’я, які існують у формі бюджетних установ, не мають достатнього рівня самостійності при прийнятті рішень з питань поточного управління та діяльності закладу. Заклади охорони здоров’я обмежені в можливості самостійного визначення цілей та пріоритетів для використання бюджетних ресурсів. Напрямки використання бюджетних коштів є жорстко регламентованими згідно з кошторисом. Навіть у разі екстреної необхідності, заклади охорони здоров’я не можуть перерозподіляти кошти з однієї статті бюджету до іншої (наприклад, придбати додаткові ліки за рахунок економії на комунальних послугах). Це не стимулює керівників закладів охорони здоров’я до економії та оптимізації процесу надання медичної допомоги населенню.

При цьому наявні наукові докази свідчать, що в системах охорони здоров’я, і в першу чергу Європейського регіону, спостерігається тенденція використання стратегічних («активних») закупівель як механізму фінансування надавачів медичних послуг для забезпечення найкращих результатів з точки зору покращення здоров’я населення. Механізми укладання контрактів (договорів) і оплати на основі обсягів та якості наданих послуг — центральні елементи ефективної системи закупівель медичних послуг. Більш активні закупівлі (коли розмежовані функції покупця і надавача) можуть покращити якість та ефективність систем охорони здоров’я за рахунок врахування потреб населення в медичній допомозі, регіональних відмінностей, втручань і послуг, які найбільше відповідають потребам і очікуванням населення, обсягів наявних ресурсів, механізмів їх закупівлі, включаючи контрактні механізми і системи оплати надавачів. Запровадження стратегічних закупівель тісно пов’язане і з питанням зміни господарського статусу закладами охорони здоров’я.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони передбачає посилення співпраці у сфері охорони здоров’я між Україною та ЄС з метою підвищення рівня його безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання (глава 22 «Громадське здоров’я»).

Таке співробітництво, зокрема, має охоплювати зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ.

Стратегія сталого розвитку «Україна-2020», затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, також передбачає здійснення реформи системи охорони здоров’я. Так, пункт 7) розділу 3 передбачає, що метою державної політики у цій сфері є кардинальне, системне реформування, спрямоване на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав. Орієнтиром реформи є програма Європейського Союзу «Європейська стратегія здоров’я — 2020»;

Крім того, необхідність реформування сфери охорони здоров’я передбачена проектом Світового Банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі людей», Меморандумом між Україною та Міжнародним валютним фондом про економічну та фінансову політику, укладеним у зв’язку з підписанням чотирьохрічної розширеної угоди в рамках Механізму розширеного фінансування (EFF) Міжнародного валютного фонду (лютий-березень 2015 року), Угодою про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» від 27 листопада 2014 року (Розділ 16 «Реформа системи охорони здоров’я»), Національною стратегією побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015-2020 років, іншими нормативно-правовими актами та програмними документами щодо реформування охорони здоров’я в Україні.

Однак, незважаючи на задекларовану державою важливість здійснення системного та комплексного реформування галузі охорони здоров’я, законодавче забезпечення таких реформ на сьогодні залишається недостатнім.

2. Мета і шляхи її досягнення

Основною метою цього законопроекту є комплексне реформування системи охорони здоров’я України задля створення в Україні мережі державних так комунальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для надання ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення.

Для цього законопроектом ставиться два основні завдання: реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та їх фінансування. При цьому у відповідності до статті 49 Конституції України існуюча мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена. Відповідно, згідно із законопроектом державні та комунальні заклади охорони здоров’я будуть залишатись у державній та комунальній власності та не будуть підлягати приватизації.

При підготовці законопроекту були враховані напрацювання пілотного проекту, проведеного згідно з Законом України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» щодо провадження нових організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, спрямованих на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення згідно з законом України.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Серед основних положень законопроекту варто виділити наступні:

Уточнено особливості організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я, їх класифікацію, вимоги до установчих документів та управління.

Встановлено спрощений порядок реорганізації закладів охорони здоров’я — державних та комунальних установ у казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства, зокрема порядок переоформлення ліцензій, інших дозвільних документів.

Встановлено ряд стимулів, в тому числі фінансових, для реорганізації закладів охорони здоров’я — державних та комунальних установ у казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства.

Урегульовано особливості укладення трудових контрактів з керівниками закладів охорони здоров’я.

Уточнено можливі джерела фінансування надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я.

Уточнено існуючу гарантію, що кошти не використані закладом охорони здоров’я (крім державних та комунальних установ) у поточному році, не будуть вилучатись, та можуть використовуватись таким закладом на фінансування його діяльності (зокрема, на оновлення матеріально-технічної бази). Таке невикористання коштів не може бути підставою для зменшення фінансування у наступному бюджетному періоді.

Урегульовані окремі питання, пов’язані з договорами про медичне обслуговування населення. Договори про медичне обслуговування населення будуть укладатись відповідно до спеціального порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, який замінить процедури державних закупівель, які внаслідок своєї складності та тривалості можуть призвести до перебоїв в наданні медичних послуг населенню.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання.

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері охорони здоров’я, є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Господарський кодекс України, інші профільні закони у сфері охорони здоров’я та інші законодавчі акти.

Реалізація положень цього законопроекту також потребуватиме внесення змін до Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України.

Законопроект передбачає внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, Господарського кодексу України, Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про здійснення державних закупівель», з метою реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та їх фінансування.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових витрат з бюджету.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.

Реалізація законопроекту повинна створити умови для розвитку якісної та ефективної системи державних та комунальних закладів охорони здоров’я в Україні.

В свою чергу, це має призвести до підвищення рівня здоров’я, тривалості життя населення та зниження рівня захворюваності.

Проект

від 10.12.2015 р. реєстраційний № 2309а-д

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 18—22, ст. 144):

1) частину 1 статті 76 доповнити абзацом такого змісту:

«здійснюється медичне обслуговування населення.»;

2. В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

1) у частині першій статті 3:

абзац третій викласти у такій редакції:

«заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;»;

абзац восьмий викласти у такій редакції:

«охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами-підприємцями, які зареєстровані в установленому порядку та одержали відповідну ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими організаціями та спілками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;»;

2) у статті16:

частину другу викласти у такій редакції:

«Порядок утворення, припинення закладів охорони здоров’я, особливості їх функціонування, діяльності та класифікація закладів визначається законом з урахуванням положень цих Основ.»;

частину шосту викласти у такій редакції:

«Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі установчих документів, що затверджуються власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління). Управління закладом охорони здоров’я здійснюється відповідно до вимог законодавства та його установчих документів.;

частину дев’яту викласти у такій редакції:

«Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров’я обираються за конкурсом і призначаються на посаду власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління) шляхом укладення з ними контракту на строк до п’яти років. Порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівниками таких закладів охорони здоров’я, а також типова форма зазначеного контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.»;

доповнити статтю після частини десятої новими частинами такого змісту:

«Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та існують як державні, комунальні, приватні.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я державної власності можуть утворюватися та існувати як казенні підприємства, державні установи.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та існувати як комунальні некомерційні підприємства, комунальні установи.

Заклади охорони здоров’я приватної форми власності не обмежені у виборі організаційно-правової форми.

Заклади охорони здоров’я, утворені в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — державних та комунальних установ, відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я можуть мати відокремлене майно (в тому числі кошти), закріплене за ним на праві оперативного управління, самостійний баланс, самостійно затверджувати штатний розпис, мати рахунки в установах державних банків, печатки.

Заклади охорони здоров’я, що реорганізовуються з державних установ в казенні підприємства та з комунальних установ в комунальні некомерційні підприємства, не можуть провадити інші види господарської діяльності, що не пов’язані з медичним обслуговуванням.».

3) у статті 18:

частину першу викласти у такій редакції:

«Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного та соціального страхування, благодійних фондів, інших коштів фізичних та юридичних осіб та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.»

частину третю викласти у такій редакції:

«Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, в межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, а також коштів місцевих бюджетів. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення за кошти державного бюджету та субвенцій, визначаються Кабінетом Міністрів України.»;

друге речення частини четвертої виключити;

доповнити статтю після частини четвертої новою частиною такого змісту:

«Кошти, не використані закладом охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі державних та комунальних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров’я виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів. Невикористання закладом охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі державних та комунальних установ) бюджетних коштів та (або) коштів, отриманих закладом охорони здоров’я за договорами про медичне обслуговування населення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, що будуть перераховані такому закладу охорони здоров’я у наступному бюджетному періоді, за умови належного виконання договору про медичне обслуговування населення.»;

У зв’язку з цим частини п’яту — восьму вважати відповідно частинами шостою — дев’ятою;

частину шосту викласти у такій редакції:

«Обсяги бюджетного фінансування надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я визначаються на підставі методики, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, на підставі науково обґрунтованих нормативів.»;

друге речення частини сьомої викласти у такій редакції:

«Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету на підставі договорів про медичне обслуговування населення, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.»;

частину восьму викласти в такій редакції:

«Всі заклади охорони здоров’я мають право використовувати для підвищення якісного рівня своєї роботи кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, а також встановлювати плату за послуги у сфері охорони здоров’я на підставі методики розрахунку вартості медичних послуг, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. В такому випадку, вимоги Господарського кодексу України щодо реалізації продукції (робіт, послуг) за цінами (тарифами), що визначаються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не застосовуються.»;

доповнити статтю після частини восьмої новою частиною такого змісту:

«Надходження закладів охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ), зокрема суми бюджетного фінансування, кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, плата за послуги у сфері охорони здоров’я, фондів медичного та соціального страхування, благодійних фондів, інші надходження, не заборонені законом, зараховуються на їх рахунки у державних банках.»;

У зв’язку з цим частину дев’яту вважати частиною десятою.

4) статтю 24 після частини другої доповнити новими частинами такого змісту:

«Громадська наглядова рада закладу охорони здоров’я є колегіальним органом, що здійснює громадський контроль за дотриманням прав та забезпеченням безпеки пацієнтів, додержанням етичних принципів і законодавчих вимог здійснення медичного обслуговування закладом охорони здоров’я, розглядає фінансово-господарську діяльність закладу охорони здоров’я.

Порядок утворення, права, обов’язки громадської наглядової ради закладу охорони здоров’я та типове положення про громадську наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.»;

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною п’ятою;

5) частину першу статті 75 після слова «інтернатуру» доповнити словами «лікарську резидентуру»;

6) доповнити Основи розділом ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» такого змісту:

«Розділ XIІI. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що створені та існують у формі бюджетних установ можуть, реорганізовуватися в казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства.

Реорганізація (в тому числі визначення організаційно-правової форми закладу охорони здоров’я, що утворюється в результаті реорганізації) здійснюється на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить відповідний державний чи комунальний заклад охорони здоров’я, у визначеному законом порядку реорганізації юридичних осіб з урахуванням особливостей, встановлених пунктами 2—6 цього розділу.

2. В ході реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу не застосовуються:

1) положення статті 520 Цивільного Кодексу України щодо необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов’язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

2) положення пункту 1 статті 107 Цивільного кодексу України стосовно права кредиторів вимагати у зв’язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов’язань, їх припинення або дострокового виконання;

3) положення пункту 2 статті 107 Цивільного кодексу України стосовно обумовлення складання передавального акту або розподільчого балансу закінченням строку для пред’явлення вимог кредиторів та задоволення чи відхилення цих вимог;

4) положення пунктів 3, 5, 6 статті 105 Цивільного кодексу України, положення абзацу 6 пункту 7 статті 34 та абзацу 2 пункту 2 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» щодо необхідності визначення, опублікування порядку та строків з’явлення вимог кредиторів, виявлення кредиторів та їх письмового повідомлення, необхідності зазначення відомостей про завершення розрахунків з кредиторами, що повинна містити реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, необхідності зазначення відомостей про порядок або строк заявлення кредиторами своїх вимог, що повинне містити рішення про припинення юридичної особи;

5) положення пунктів 1, 6 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців» щодо неможливості завершення реорганізації до закінчення строків заявлення вимог кредиторами;

6) положення статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» щодо обов’язковості проведення оцінки майна у випадках створення підприємств (господарських товариств) на базі державного майна або майна, що є у комунальній власності.

7) необхідності вчинення дій, встановлених законодавством про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у разі, коли вартість майна відповідних державних чи комунальних закладів охорони здоров’я, що підлягають реорганізації, є недостатньою для задоволення вимог кредиторів.

3. Установити, що ліцензії державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню в порядку, передбаченому Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», без стягнення плати за переоформлення ліцензії.

Установити, що всі дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та устаткування підвищеної небезпеки, санітарні паспорти, інші дозволи, свідоцтва, сертифікати, видані державним та комунальним закладам охорони здоров’я — бюджетним установам, що реорганізовуються відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню без стягнення плати за таке переоформлення.

4. Установити, що в ході реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу та після її завершення трудові договори (контракти) працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників) зберігають свою дію. При цьому не вимагається переукладення трудових договорів (контрактів) між працівниками відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівниками) та створеними в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу підприємствами, крім випадків переукладання договорів за бажанням працівників відповідних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників).

5. Казенні підприємства та комунальні некомерційні підприємства, що утворюються в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, є правонаступниками усіх прав і обов’язків відповідних бюджетних установ. Органи, які здійснюють управління майном відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, передають відповідно казенним підприємствам та комунальним некомерційним підприємствам, що утворюються в результаті реорганізації таких установ відповідно до пункту 1 цього розділу, майно, що входить до цілісного майнового комплексу державного чи комунального закладу охорони здоров’я — бюджетної установи, яким користувалися на відповідному праві зазначені заклади. Майно, що передається від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств, створених у результаті реорганізації цих закладів, закріплюється за підприємствами на праві оперативного управління.

6. Установити, що передача нерухомого майна від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів відповідно до пункту 1 цього розділу, здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних бюджетних установ щодо такого майна та обов’язкового проведення його інвентаризації. Державна реєстрація прав на нерухоме майно та прав на землю, що передаються (переходять) від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до казенних підприємств та комунальних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів відповідно до пункту 1 цього розділу, може здійснюватися на підставі передавального акту та акту оцінки відповідного майна (за наявності). Передавальний акт та акт оцінки майна (за наявності) є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та прав на землю, що передаються (переходять) від бюджетних установ до казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу.

7. Установчим документом закладів охорони здоров’я, що утворюються у формі казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу, є статут, що затверджується власником такого підприємства (уповноваженим органом управління) на основі типового статуту, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

8. Установити, що до затвердження Кабінетом Міністрів України методики, передбаченої частиною шостою статті 18 цих Основ, обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.

9. Кабінету Міністрів України забезпечити здійснення контролю за проведенням реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я відповідно до пункту 1 цього розділу в межах своїх повноважень. Кабінету Міністрів України у тижневий строк з дня прийняття цього Закону надати відповідні розпорядження центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я та зобов’язати його забезпечити здійснення контролю за проведенням реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я відповідно до пункту 1 цього розділу в межах своїх повноважень.».

3. Статтю 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (Відомості Верховної Ради України, 2004, N 51 (17.12.2004), ст. 553) після частини шостої доповнити новою частиною такого змісту:

«7) передавального акту та акту оцінки майна (за наявності) для казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств, що утворюються в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я.»

4. Розділ ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про здійснення державних закупівель» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 24, ст. 883) доповнити пунктом 7 такого змісту:

«7. Тимчасово, до 31 грудня 2019 року, дія цього Закону не поширюється на закупівлю послуг за договорами про медичне обслуговування населення у комунальних закладах охорони здоров’я відповідно до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я незалежно від вартості предмета закупівлі.».

5. Пункт 6 статті 21 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 23, ст. 158) доповнити абзацом такого змісту:

«6. Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим Законом є чинними, продовжують діяти.

Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону:

види господарської діяльності яких звужені, підлягають переоформленню, що здійснюється органом ліцензування у триденний строк безкоштовно;

які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.

Ліцензії закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я, не анулюються, а підлягають переоформленню в порядку передбаченому частиною 15 статті 13 цього Закону.

При цьому підставою для переоформлення ліцензій у цих випадках є реорганізація державних та комунальних установ відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Плата за переоформлення ліцензії не стягується.».

ІІ. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з 01.01.2016 року.

2. Дія Закону не розповсюджується на територію антитерористичної операції, а також на тимчасово окуповану територію АРК Крим.

3. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня прийняття цього Законом:

1) забезпечити приведення органами виконавчої влади своїх нормативно — правових актів у відповідність із цим Законом;

2) затвердити порядок розподілу медичної субвенції між місцевими бюджетами на 2016 рік у розрізі видів медичної допомоги;

3) затвердити особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;

4) затвердити порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівниками державних та комунальних закладів охорони здоров’я і типову форму такого контракту;

5) затвердити типовий статут закладу охорони здоров’я, що утворюється у формі казенного підприємства та комунального некомерційного підприємства в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я.;

6) затвердити типовий порядок утворення громадської наглядової ради закладу охорони здоров’я та типове положення про громадську наглядову раду закладу охорони здоров’я;

7) затвердити методику визначення обсягів бюджетного фінансування надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я.

4. Кабінету Міністрів України у тижневий строк з дня прийняття цього Закону видати відповідні розпорядження та встановити терміни для виконання центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я щодо:

1) розробки та подання на затвердження Кабінету Міністрів України:

порядку розподілу медичної субвенції між місцевими бюджетами на 2016 рік у розрізі видів медичної допомоги;

проекту нормативно-правового акта про внесення змін до Порядку акредитації закладу охорони здоров’я в частині спрощення порядку акредитації закладів охорони здоров’я казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств, утворених в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я.»;

проектів нормативно-правових актів про особливості укладення договору про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;

проектів нормативно-правових актів про порядок проведення конкурсу, укладення контракту з керівниками державних та комунальних закладів охорони здоров’я і типову форму такого контракту;

проекту методики визначення обсягів бюджетного фінансування надання медичної допомоги закладами охорони здоров’я.

2) розробки типового порядок утворення громадської наглядової ради закладу охорони здоров’я та типового положення про громадську наглядову раду закладу охорони здоров’я.

3) затвердження методики розрахунку вартості медичних послуг;

4) приведення власних нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства
з питань діяльності закладів охорони здоров’я»

Висновок

Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

від 09.12.2015 р.

Скорочений текст: Рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду законопроекту в першому читанні прийняти за основу (протокол № 27)

Формалізований текст: Прийняти за основу

До реєстр. № 2309а-Д

від 10.12.2015

(друге читання)

ЗАУВАЖЕННЯ

Головного юридичного управління

від 27.12.2016 р.

до проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я

(реєстр. № 2309а-Д)

У Головному юридичному управлінні розглянуто зазначений законопроект, підготовлений Комітетом з питань охорони здоров’я до другого читання, та висловлюються такі зауваження.

Відповідно до положень пояснювальної записки до законопроекту, його основною метою є «комплексне реформування системи охорони здоров’я України задля створення в Україні мережі державних та комунальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для надання ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення».

Однак, на нашу думку, зазначена мета у запропонований спосіб не може бути досягнута оскільки, зокрема питання реорганізації та подальшого функціонування реорганізованих установ, вже в достатній мірі врегульовані господарським та цивільним законодавством і не потребують додаткового законодавчого регулювання.

Так, встановлюючи певні особливості реорганізації закладів охорони здоров’я (пункти 2 і 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» законопроекту), а також особливості діяльності спостережних рад і створення опікунських рад (нова редакція статті 24 Основ законодавства України про охорону здоров’я), у законопроекті не враховано, що зазначені питання врегульовані Господарським кодексом України – базовим актом у цій галузі, а відтак і вимоги статті 8 Основного Закону України щодо забезпечення у законі принципу правової визначеності (основоположного елементу принципу верховенства права).

Подібний законодавчий підхід не враховує правових позицій Конституційного Суду України, у рішеннях якого неодноразово наголошувалося, що визначальними елементами верховенства права є принципи правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці та неминуче призводить до сваволі (рішення від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010, від 11 жовтня 2011 року №10- рп/2011 тощо).

Так само, не узгоджується з конституційними приписами та вимогами Бюджетного кодексу України запропонована законопроектом нова редакція статті 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я, а також положення підпункту 6 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення». Згідно з цими положеннями законопроекту передбачається визначити джерела, за рахунок яких здійснюватимуться відповідні видатки на охорону здоров’я, та напрями використання бюджетних коштів, а також унормувати окремі питання, пов’язані зі зменшенням обсягів відповідних бюджетних асигнувань чи вилученням коштів, що не використані державним чи комунальним закладом охорони здоров’я протягом бюджетного періоду тощо.

Проте зазначені положення законопроекту щодо концепції фінансового забезпечення охорони здоров’я за рахунок бюджетних коштів не узгоджуються з вимогами статті 95 Конституції України щодо визначення виключно законом про Державний бюджет України будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби, їх розміру та цільового спрямування, а також з нормами статей 1, 4, 13 Бюджетного кодексу України, згідно з якими бюджетна система, надходження та витрати Державного бюджету України, міжбюджетні відносини визначаються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України.

Відтак, зазначені вище положення законопроекту потребують доопрацювання та узгодження їх з наведеними нормами Конституції України та засадами бюджетного процесу, визначеними Бюджетним кодексом України. Зокрема, у разі необхідності удосконалити законодавче унормування відносин у сфері фінансового забезпечення охорони здоров’я, відповідні зміни мають бути предметом регулювання Бюджетного кодексу України. До того ж при внесенні відповідних законодавчих пропозицій мають бути дотримані вимоги частин першої та другої статті 27 Бюджетного кодексу України та статей 91, 94 та 111 Регламенту Верховної Ради України щодо наявності фінансово-економічного обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) у супровідних матеріалах до відповідного законопроекту, а також щодо проведення відповідної експертизи, зокрема у Комітеті, до предмета відання якого належать питання бюджету.

Певні непорозуміння виникають також зі змістом оновленої редакції частини п’ятої статті 18 Основ, в якій пропонується встановити, що «медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я та фізичними особами – підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення». Запропонована норма в частині надання медичної допомоги за договорами про медичне обслуговування державними і комунальними закладами охорони здоров’я не узгоджується з природою бюджетних відносин, які виникають між такими закладами охорони здоров’я та головними розпорядниками бюджетних коштів і які регулюються нормами Бюджетного кодексу України. Йдеться, насамперед, про те, що відносини між головним розпорядником бюджетних коштів (бюджетною установою в особі її керівника, уповноваженого на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення витрат бюджету) та державними (комунальними) закладами охорони здоров’я щодо фінансування останніх за рахунок бюджетних призначень не можуть будуватись на договірній, приватно – правовій основі, адже визначені суб’єкти перебувають між собою у відносинах субординації (підпорядкування), що виключає юридичну рівність сторін, яка характерна для приватно – правових відносин.

Крім того, слід врахувати, що державні та комунальні заклади охорони здоров’я є бюджетними установами, які створюються відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування і які утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів. Ці бюджети затверджуються Законом про Державний бюджет України та рішеннями відповідних місцевих рад про місцеві бюджети. У такому сенсі очевидним є те, що державні та комунальні заклади охорони здоров’я як бюджетні установи для здійснення відповідних функцій фінансуються з відповідних бюджетів незалежно від наявності відповідного договору, про який ідеться у законопроекті. Тож є підстави вважати, що положення частини п’ятої статті 18 Основ в редакції законопроекту не узгоджується з відповідними положеннями Бюджетного кодексу України.

Також, законопроект ставить реалізацію положень закону у залежність від рішень Уряду та не містить механізмів вирішення відповідних питань у разі незатвердження Кабінетом Міністрів України «обсягів послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування» (частина шоста нової редакції статті 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я), що мають стати предметом договорів про медичне обслуговування. При цьому, жодних строків прийняття такого рішення Урядом не визначено.

Залишається незрозумілою і ситуація, за якої державний/комунальний заклад охорони здоров’я, у якому обслуговується населення за територіальною ознакою, не зможе стати переможцем процедури закупівлі (відповідно до пункту 3 розділу І законопроекту норма діятиме після 31 грудня 2018 року), а відтак – надати медичну допомогу.

Таким чином, законопроект містить положення, які мають незавершений механізм правового регулювання, що суперечить вимогам статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та може призвести до порушення гарантованого статтею 49 Основного Закону України права кожного на охорону здоров’я.

Також звертаємо увагу на те, що прийняття законопроекту у поданій редакції може призвести до неконтрольованої приватизації майна державних закладів охорони здоров’я та комунальних закладів охорони здоров’я, а відтак – до порушення вимог статті 49 Конституції України щодо заборони скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я. Зазначене зумовлене відсутністю у тексті законопроекту відповідних змін до Закону України «Про приватизацію державного майна».

До того ж викликає сумнів доцільність використання такої термінологічної конструкції, як «обсяг послуг з медичного обслуговування», зважаючи на позицію Конституційного Суду України № 10-рп/2002 від 29 травня 2002 року, згідно з якою Конституційний Суд вирішив, що положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається всім громадянам незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.

Крім того, у законопроекті не узгоджені положення щодо набрання чинності норм, пов’язаних із укладенням договорів про медичне обслуговування (1 січня 2018 року), та процедури закупівлі послуг за такими договорами (31 грудня 2018 року). За таких умов протягом 2018 року запропонований законопроектом механізм фінансування охорони здоров’я не може бути реалізований, що, на нашу думку, порушує вимоги статті 8 Основного Закону України щодо забезпечення у законі принципу правової визначеності.

Висновок комітету до другого читання 23.03.2017

Скорочений текст: Прийняти законопроект у другому читанні та в цілому як Закон

Формалізований текст: Прийняти в другому читанні та в цілому

ЗАУВАЖЕННЯ

до проекту Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства зпитаньдіяльності закладів охорони здоров’я

(реєстр. № 2309а-Д)

У Головному юридичному управлінні повторно розглянуто зазначений законопроект, підготовлений Комітетом з питань охорони здоров’я до другого читання, та висловлюються такі зауваження.

Відповідно до положень пояснювальної записки до законопроекту, його основною метою є «комплексне реформування системи охорони здоров’я України задля створення в Україні мережі державних та комунальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для надання ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення».

Однак, на нашу думку, зазначена мета у запропонований спосіб не може бути досягнута оскільки, зокрема питання реорганізації та подальшого функціонування реорганізованих установ, вже в достатній мірі врегульовані господарським та цивільним законодавством і не потребують додаткового законодавчого регулювання.

Крім того не узгоджується з конституційними приписами та вимогами Бюджетного кодексу України запропонована законопроектом нова редакція статті 18 Основ законодавства України про охорону здоров’я, а також положення підпункту 6 пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення». Згідно з цими положеннями законопроекту передбачається визначити джерела, за рахунок яких здійснюватиметься «фінансове забезпечення охорони здоров’я» та «забезпечення медичної допомоги населенню», а також унормувати окремі питання, пов’язані зі зменшенням обсягів відповідних бюджетних асигнувань чи вилученням коштів, що не використані державним чи комунальним закладом охорони здоров’я протягом бюджетного періоду тощо.

Проте зазначені положення законопроекту щодо концепції фінансового забезпечення охорони здоров’я за рахунок бюджетних коштів не узгоджуються з вимогами статті 95 Конституції України щодо визначення виключно законом про Державний бюджет України будь-яких видатків держави на загальносуспільні потреби, їх розміру та цільового спрямування, а також з нормами статей 1, 4, 13 Бюджетного кодексу України, згідно з якими бюджетна система, надходження та витрати Державного бюджету України, міжбюджетні відносини визначаються виключно цим Кодексом та законом про Державний бюджет України.

Відтак, зазначені вище положення законопроекту потребують доопрацювання та узгодження їх з наведеними нормами Конституції України та засадами бюджетного процесу, визначеними Бюджетним кодексом України. Зокрема, у разі необхідності удосконалити законодавче унормування відносин у сфері фінансового забезпечення охорони здоров’я, відповідні зміни мають бути предметом регулювання Бюджетного кодексу України. До того ж при внесенні відповідних законодавчих пропозицій мають бути дотримані вимоги частин першої та другої статті 27 Бюджетного кодексу України та статей 91, 94 та 111 Регламенту Верховної Ради України щодо наявності фінансово-економічного обґрунтування (включаючи відповідні розрахунки) у супровідних матеріалах до відповідного законопроекту, а також щодо проведення відповідної експертизи, зокрема у Комітеті, до предмета відання якого належать питання бюджету.

Певні непорозуміння виникають також зі змістом оновленої редакції частини п’ятої статті 18 Основ, в якій пропонується встановити, що «медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я та фізичними особами – підприємцями, які зареєстровані та одержали в установленому законом порядку ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення». Запропонована норма в частині надання медичної допомоги за договорами про медичне обслуговування державними і комунальними закладами охорони здоров’я не узгоджується з природою бюджетних відносин, що виникають між такими закладами охорони здоров’я та головними розпорядниками бюджетних коштів. Йдеться, насамперед, про те, що відносини між головним розпорядником бюджетних коштів (бюджетною установою в особі її керівника, уповноваженого на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов’язань та здійснення витрат бюджету) та державними (комунальними) закладами охорони здоров’я щодо фінансування останніх за рахунок бюджетних призначень не можуть будуватись на договірній, приватно – правовій основі, адже визначені суб’єкти перебувають між собою у відносинах субординації (підпорядкування), що виключає юридичну рівність сторін, яка характерна для приватно – правових відносин.

Крім того, слід врахувати, що державні та комунальні заклади охорони здоров’я є бюджетними установами, які створюються відповідними органами державної влади та органами місцевого самоврядування і які утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів. Ці бюджети затверджуються Законом про Державний бюджет України та рішеннями відповідних місцевих рад про місцеві бюджети. У такому сенсі очевидним є те, що фінансове забезпечення державних та комунальних закладів охорони здоров’я як бюджетних установ для виконання відповідних функцій здійснюється з відповідних бюджетів незалежно від наявності відповідного договору, що запроваджується законопроектом. Тож є підстави вважати, що положення частини п’ятої статті 18 Основ в редакції законопроекту не узгоджується з концептуальними положеннями Бюджетного кодексу України.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!