Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»

21 Липня 2015 6:02 Поділитися

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 89 Регламенту Верховної Ради України   в порядку законодавчої ініціативи   вноситься на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів країни щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я». Вважаємо цей законопроект альтернативним до проекту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» за № 2309а від 07.07.2015 року, внесеного на розгляд Кабінетом Міністрів України.

Доповідати проект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Мусій Олег Степанович.

Народний депутат України
О.С. Мусій

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Національна система охорони здоров’я в Україні не задовольняє потреби населення у сфері охорони здоров’я та ігнорує міжнародні тенденції зміцнення систем охорони здоров’я, що в свою чергу, обмежує доступ усіх громадян до надання медичної допомоги належної якості. Домогосподарства витрачають частину коштів оплачуючи придбання ліків та медичні послуги. Все це створює фінансові бар’єри доступу населення до медичних послуг, особливо для малозабезпечених верств населення та часто призводить до фінансових катастроф та зубожіння. Основне навантаження за оплату медичних товарів/ліків та супутні товари також несуть домогосподарства.

Крім того, останні роки сфера охорони здоров’я несе тягар кризи української економіки, а також як і інші галузі відчула додатковий тягар військових витрат. При цьому, національна система охорони здоров’я потребує нагальних та швидких змін, особливо щодо створення стійкої і стабільної системи фінансування, пошуків додаткових стабільних джерел фінансування, раціонального використання наявних ресурсів.

Невідповідність системи охорони здоров’я потребам населення в значній мірі зумовлена структурною неефективністю та критичним станом її основного інституційного компонента — закладів охорони здоров’я.

На сьогодні більшість закладів охорони здоров’я, які існують у формі бюджетних установ, не мають достатнього рівня самостійності при прийнятті рішень з питань поточного управління та діяльності закладу. Заклади охорони здоров’я обмежені в можливості самостійного визначення цілей та пріоритетів для використання бюджетних ресурсів. Напрямки використання бюджетних коштів є жорстко регламентованими згідно з кошторисом. Навіть у разі екстреної необхідності, заклади охорони здоров’я не можуть перерозподіляти кошти з однієї статті бюджету до іншої (наприклад, придбати додаткові ліки за рахунок економії на комунальних послугах). Це не стимулює керівників закладів охорони здоров’я до економії та оптимізації процесу надання медичної допомоги населенню.

При цьому наявні наукові докази свідчать, що в системах охорони здоров’я, і в першу чергу Європейського регіону, спостерігається тенденція використання стратегічних («активних») закупівель як механізму фінансування надавачів медичних послуг для забезпечення найкращих результатів з точки зору покращення здоров’я населення. Механізми заключення контрактів (договорів) і оплати на основі обсягів та якості наданих послуг — центральні елементи ефективної системи закупівель медичних послуг. Більш активні закупівлі (коли розмежовані функції покупця і надавача) можуть покращити якість та ефективність систем охорони здоров’я за рахунок врахування потреб населення в медичній допомозі, регіональних відмінностей, втручань і послуг, які найбільше відповідають потребам і очікуванням населення, обсягів наявних ресурсів, механізмів їх закупівлі, включаючи контрактні механізми і системи оплати надавачів. Запровадження стратегічних закупівель тісно пов’язане і з питанням зміни господарського статусу закладами охорони здоров’я.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони передбачає посилення співпраці у сфері охорони здоров’я між Україною та ЄС з метою підвищення рівня його безпеки та захисту здоров’я людини як передумови сталого розвитку та економічного зростання (глава 22 «Громадське здоров’я»).

Таке співробітництво, зокрема, має охоплювати зміцнення системи охорони здоров’я України та її потенціалу, зокрема шляхом впровадження реформ.

Стратегія сталого розвитку «Україна–2020», затверджена Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, також передбачає здійснення реформи системи охорони здоров’я. Так, пункт 7) розділу 3 передбачає, що метою державної політики у цій сфері є кардинальне, системне реформування, спрямоване на створення системи, орієнтованої на пацієнта, здатної забезпечити медичне обслуговування для всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав. Орієнтиром реформи є програма Європейського Союзу «Європейська стратегія здоров’я — 2020»;

Крім того, необхідність реформування сфери охорони здоров’я передбачена проектом Світового Банку «Поліпшення охорони здоров’я на службі людей», Меморандумом між Україною та Міжнародним валютним фондом про економічну та фінансову політику, укладеним у зв’язку з підписанням чотирьохрічної розширеної угоди в рамках Механізму розширеного фінансування (EFF) Міжнародного валютного фонду (лютий–березень 2015 року), Угодою про коаліцію депутатських фракцій «Європейська Україна» від 27 листопада 2014 року (Розділ 16 «Реформа системи охорони здоров’я»), Національною стратегією побудови нової системи охорони здоров’я в Україні на період 2015–2020 років, іншими нормативно-правовими актами та програмними документами щодо реформування охорони здоров’я в Україні.

Однак, незважаючи на задекларовану державою важливість здійснення системного та комплексного реформування галузі охорони здоров’я, законодавче забезпечення таких реформ на сьогодні залишається недостатнім.

2. Мета і шляхи її досягнення

Основною метою цього законопроекту є комплексне реформування системи охорони здоров’я України задля створення в Україні мережі державних так комунальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для надання ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення.

Для цього законопроектом ставиться два основні завдання: реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та їх фінансування. При цьому у відповідності до статті 49 Конституції України існуюча мережа державних та комунальних закладів охорони здоров’я не може бути скорочена. Відповідно, згідно із законопроектом державні та комунальні заклади охорони здоров’я будуть залишатись у державній та комунальній власності та не будуть підлягати приватизації.

При підготовці законопроекту були враховані напрацювання пілотного проекту, проведеного згідно з Законом України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» щодо провадження нових організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів, спрямованих на підвищення ефективності та доступності медичного обслуговування населення згідно з законом України.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Серед основних положень законопроекту варто виділити наступні:

Уточнено особливості організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я, їх класифікацію, вимоги до установчих документів та управління.

Встановлено спрощений порядок реорганізації закладів охорони здоров’я — бюджетних установ у державні та комунальні некомерційні підприємства чи державні та комунальні некомерційні установи, зокрема порядок переоформлення ліцензій.

Встановлено ряд стимулів, в тому числі фінансових, для реорганізації закладів охорони здоров’я — бюджетних установ у державні та комунальні некомерційні підприємства, державні та комунальні некомерційні установи.

Урегульовано особливості укладення трудових контрактів з керівниками закладів охорони здоров’я.

Уточнено можливі джерела фінансування закладів охорони здоров’я.

Уточнено існуючу гарантію, що кошти не використані закладом охорони здоров’я (крім бюджетних установ) у поточному році, не будуть вилучатись, та можуть використовуватись таким закладом на фінансування його діяльності (зокрема, на оновлення матеріально-технічної бази). Таке невикористання коштів не може бути підставою для зменшення фінансування у наступному бюджетному періоді.

Урегульовані окремі питання, пов’язані з договорами про медичне обслуговування населення. Договори про медичне обслуговування населення будуть укладатись відповідно до спеціального порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України, який протягом перехідного періоду замінить процедури державних закупівель, які внаслідок своєї складності та тривалості можуть призвести до перебоїв в наданні медичних послуг населенню.

Уточнено правовий статус центрів екстреної медичної допомоги.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері охорони здоров’я, є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Господарський кодекс України, інші профільні закони у сфері охорони здоров’я та інші законодавчі акти.

Реалізація положень цього законопроекту також потребуватиме внесення змін до Податкового кодексу України та Бюджетного кодексу України (окремий законопроект «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» та також подано до Верховної Ради України).

Законопроект передбачає внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я, Господарського кодексу України, Законів України «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про здійснення державних закупівель», «Про екстрену медичну допомогу» з метою реформування організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я та їх фінансування.

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових витрат з бюджету.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.

Реалізація законопроекту повинна створити умови для розвитку якісної та ефективної системи державних та комунальних закладів охорони здоров’я в Україні.

В свою чергу, це має призвести до підвищення рівня здоров’я, тривалості життя населення та зниження рівня захворюваності.

Народний депутат України
О.С. Мусій

Проект

від 17.07.2015 р. реєстраційний № 2309а-1

Закон УкраЇни
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 18–22, ст. 144):

1) абзац перший частини першої статті 76 після слова «економіки» доповнити словами «крім сфери охорони здоров’я та соціальних послуг»;

2. В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

1) у частині першій статті 3:

абзац третій викласти у такій редакції:

«заклад охорони здоров’я — юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників;»;

абзац восьмий викласти у такій редакції:

«охорона здоров’я — система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими організаціями та спілками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;»;

2) у статті 16:

частину другу викласти у такій редакції:

«Порядок утворення, припинення закладів охорони здоров’я, особливості діяльності та класифікація закладів визначається законом з урахуванням положень цих Основ.»;

доповнити статтю після частини другої новими частинами такого змісту:

«Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та існують як державні, комунальні, приватні юридичні особи чи їх відокремлені підрозділи або як спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами — суб’єктами співробітництва, чи його відокремлені підрозділи.

За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я, крім аптек та приватних закладів охорони здоров’я, можуть утворюватися та існувати як державні унітарні некомерційні підприємства, комунальні унітарні некомерційні підприємства, державні некомерційні установи, комунальні некомерційні установи.

Заклад охорони здоров’я може мати відокремлене майно (в тому числі кошти), закріплене за ним на відповідному праві, самостійний баланс, рахунки в установах банків та органах центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, може мати печатки.

Заклади охорони здоров’я, що реорганізуються з бюджетних установ в інші організаційно-правові форми, не можуть провадити інші види господарської діяльності, що не пов’язані з медичним обслуговуванням.».

У зв’язку з цим частини третю — десяту вважати відповідно частинами сьомою — чотирнадцятою;

частину десяту викласти у такій редакції:

«Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі установчих документів, що затверджуються власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління).»;

доповнити статтю після частини десятої новою частиною такого змісту:

«Управління закладом охорони здоров’я здійснюється відповідно до вимог законодавства та його установчих документів.».

У зв’язку з цим частини одинадцяту — чотирнадцяту вважати відповідно частинами дванадцятою — п’ятнадцятою;

частину чотирнадцяту викласти у такій редакції:

«Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров’я обираються за конкурсом і призначаються на посаду власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління) шляхом укладення з ними контракту на строк до п’яти років. Порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівниками таких закладів охорони здоров’я, а також типова форма зазначеного контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.»;

3) у статті 18:

у частині першій слова «страхування, благодійних фондів» замінити словами «та соціального страхування, благодійних фондів, інших коштів фізичних та юридичних осіб»;

частину третю викласти у такій редакції:

«Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, в межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів, передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік, а також коштів місцевих бюджетів. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення за кошти державного бюджету та субвенцій, наданих з державного місцевим бюджетам, визначаються Кабінетом Міністрів України.»;

друге речення частини четвертої виключити;

доповнити статтю після частини четвертої новою частиною такого змісту:

«Кошти, не використані закладом охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров’я на власний розсуд виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів. Невикористання закладом охорони здоров’я бюджетних коштів та (або) коштів, отриманих закладом охорони здоров’я за договорами про медичне обслуговування населення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, що будуть перераховані такому закладу охорони здоров’я у наступному бюджетному періоді, за умови належного виконання договору про медичне обслуговування населення.».

У зв’язку з цим частини п’яту — восьму вважати відповідно частинами шостою — дев’ятою;

частину шосту викласти у такій редакції:

«Обсяги бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я визначаються на підставі методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.»;

друге речення частини сьомої після слів «місцевого бюджету» доповнити словами «на підставі договорів про медичне обслуговування населення»;

у частині восьмій:

слова «добровільно передані підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами, а також з дозволу власника або уповноваженого ним органу» замінити словами «отримані від юридичних та фізичних осіб, а також»;

доповнити статтю після частини восьмої новою частиною такого змісту:

«Надходження закладів охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ), зокрема суми бюджетного фінансування, кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, плата за послуги у сфері охорони здоров’я, інші надходження, не заборонені законом, зараховуються на їх рахунки у банках.».

У зв’язку з цим частину дев’яту вважати частиною десятою;

4) статтю 24 після частини другої доповнити новими частинами такого змісту:

«Наглядова рада закладу охорони здоров’я є колегіальним органом, що здійснює громадський контроль за дотриманням прав та забезпеченням безпеки пацієнтів, додержанням етичних принципів і законодавчих вимог щодо здійснення медичного обслуговування закладом охорони здоров’я, розглядає фінансово-господарську діяльність закладу охорони здоров’я.

Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я та типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.».

У зв’язку з цим частину третю вважати частиною п’ятою;

5) частину першу статті 75 після слова «інтернатуру» доповнити словами «, клінічну резидентуру»;

6) доповнити Основи розділом ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» такого змісту:

«Розділ XIІI

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що створені та існують у формі бюджетних установ (крім закладів охорони здоров’я центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони громадського порядку, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах оборони та військового будівництва, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України), реорганізовуються шляхом перетворення в державні унітарні некомерційні підприємства чи державні некомерційні установи та комунальні унітарні некомерційні підприємства чи комунальні некомерційні установи відповідно.

Реорганізація (в тому числі визначення організаційно-правової форми закладу охорони здоров’я, що утворюється в результаті реорганізації) здійснюється на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить відповідний державний чи комунальний заклад охорони здоров’я, у визначеному законом порядку реорганізації юридичних осіб з урахуванням особливостей, встановлених пунктами 2—6 цього розділу.

2. В ході реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ у державні та комунальні підприємства чи установи відповідно до пункту 1 цього розділу не застосовуються положення законодавства щодо:

1) необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов’язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;

2) права кредиторів вимагати у зв’язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов’язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків;

3) неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами;

4) необхідності вчинення дій, встановлених законодавством про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у разі, коли вартість майна відповідних державних чи комунальних закладів охорони здоров’я, що підлягають реорганізації, є недостатньою для задоволення вимог кредиторів;

5) проведення аудиторської перевірки фінансової звітності відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що підлягають реорганізації.

3. Установити, що ліцензії державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, в порядку, передбаченому Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», без стягнення плати за переоформлення ліцензії.

Установити, що всі дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та устаткування підвищеної небезпеки, санітарні паспорти, інші дозволи, свідоцтва, сертифікати, видані державним та комунальним закладам охорони здоров’я — бюджетним установам, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, без стягнення плати за таке переоформлення.

4. Установити, що в ході реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу та після її завершення трудові договори (контракти) працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників) зберігають свою дію. При цьому не вимагається переукладення трудових договорів (контрактів) між працівниками відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівниками) та створеними в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу державними та комунальними підприємствами чи установами, крім випадків переукладення договорів за бажанням працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників).

5. Державні та комунальні підприємства чи установи, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, є правонаступниками усіх прав і обов’язків відповідних бюджетних установ. Органи, які здійснюють управління майном відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, передають державним та комунальним підприємствам чи установам, що утворюються в результаті реорганізації таких установ відповідно до пункту 1 цього розділу, майно, що входить до цілісного майнового комплексу державного чи комунального закладу охорони здоров’я — бюджетної установи, яким користувалися на відповідному праві зазначені заклади. Майно, що передається від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств чи державних та комунальних установ, створених у результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення, закріплюється за підприємствами чи установами на праві оперативного управління.

6. Установити, що передача нерухомого майна від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств чи установ, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, може здійснюватися на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних бюджетних установ щодо такого майна та його інвентаризації без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно та прав на землю, що передаються (переходять) від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств чи установ, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки відповідного майна (за наявності). Передавальний акт та акт оцінки майна (за наявності) є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та прав на землю, що передаються (переходять) від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств чи установ, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу.

7. Установчим документом державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що утворюються у формі державних та комунальних підприємств чи установ в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу, є статут, що затверджується власником такого підприємства (уповноваженим органом управління) на основі типового статуту, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

8. Установити, що до затвердження Кабінетом Міністрів України, методики, передбаченої частиною шостою статті 18 цих Основ, обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.

9. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

1) забезпечити внесення змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я — державним та комунальним підприємствам чи установам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;

2) затвердити особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;

3) затвердити порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я і типову форму такого контракту;

4) затвердити типовий статут державного чи комунального закладу охорони здоров’я, що утворюється у формі державного чи комунального підприємства відповідно до пункту 1 цього розділу.

10. Центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, протягом двох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»:

1) розробити та подати на затвердження Кабінету Міністрів України:

порядок розподілу медичної субвенції між місцевими бюджетами на 2016 рік у розрізі видів медичної допомоги;

проект нормативно-правового акта про внесення змін до Порядку акредитації закладу охорони здоров’я в частині спрощення порядку акредитації закладів охорони здоров’я — державних та комунальних підприємств чи установ, утворених в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;

проекти нормативно-правових актів про особливості укладення договору про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;

проекти нормативно-правових актів про порядок проведення конкурсу, укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типову форму такого контракту;

проект Методики розрахунку вартості медичних послуг;

проект Методики визначення обсягів бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я.

2) розробити проект та забезпечити прийняття в установленому порядку нормативно-правового акта про внесення змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я — державним та комунальним підприємствам чи установам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;

3) розробити та затвердити перелік захворювань і станів, при яких медична допомога надається у закладах охорони здоров’я третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

4) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цими Основами, зокрема в частині вимог до організаційно-правової форми закладів охорони здоров’я та їх фінансування;

5) розробити програму підготовки менеджерів органів та закладів охорони здоров’я.

11. Кабінету Міністрів України та центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, забезпечити здійснення контролю за проведенням реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я відповідно до пункту 1 цього розділу в межах своїх повноважень.

12. Установити, що порядок утворення і діяльності у сфері охорони здоров’я організацій лікарського, медсестринського та провізорського самоврядування визначається законом.».

3. У статті 7 Закону України «Про екстрену медичну допомогу» (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 30, ст. 340):

1) у частині другій слова «органах казначейства і банках,» замінити словами «банках та органах центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, може мати»;

2) у частині сьомій після слів «міськими державними адміністраціями» доповнити словами «а також його установчими документами».

4. Розділ ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про здійснення державних закупівель» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 24, ст. 883) доповнити пунктом 7 такого змісту:

«7. Тимчасово, до 31 грудня 2019 року, дія цього Закону не поширюється на закупівлю послуг за договорами про медичне обслуговування населення у державних та комунальних закладах охорони здоров’я відповідно до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я незалежно від вартості предмета закупівлі.».

5. Пункт 6 статті 21 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 23, ст. 158) доповнити абзацом такого змісту:

«Ліцензії закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 розділу XІII «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним в результаті перетворення, в порядку, передбаченому статтею 13 цього Закону. При цьому вимога частини п’ятнадцятої статті 13 цього Закону щодо того, що зміна найменування у разі переоформлення ліцензії не повинна бути пов’язана з реорганізацією юридичної особи, не застосовується. Плата за переоформлення ліцензії не стягується.».

ІІ. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

прийняти нормативно-правові акти, передбачені цим Законом;

привести власні нормативно-правові акти у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд та приведення відповідними центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність з цим Законом.



ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності охорони здоров’я»

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства Зміст відповідного положення (норми) проекту акта
Господарський кодекс України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 1822, ст. 144)
Стаття 76. Казенне підприємство Стаття 76. Казенне підприємство
1. Казенні підприємства створюються у галузях економіки, в яких: 1. Казенні підприємства створюються у галузях економіки, крім сфери охорони здоров’я та соціальних послуг, в яких:
Основи законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами)
Стаття 16. Заклади охорони здоров’я Стаття 16. Заклади охорони здоров’я
(…) (…)
Порядок створення, припинення закладів охорони здоров’я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом. Порядок утворення, припинення закладів охорони здоров’я, особливості діяльності та класифікація закладів визначається законом з урахуванням положень цих Основ.
Залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та існують як державні, комунальні, приватні або як спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами — суб’єктами співробітництва.
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я можуть утворюватися та існувати як державні унітарні некомерційні підприємства, комунальні унітарні некомерційні підприємства, державні некомерційні установи, комунальні некомерційні установи.
Заклад охорони здоров’я може мати відокремлене майно (в тому числі кошти), закріплене за ним на відповідному праві, самостійний баланс, рахунки в установах банків та органах центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, може мати печатки.
Заклади охорони здоров’я, що реорганізуються з бюджетних установ в інші організаційно-правові форми, не можуть провадити інші види господарської діяльності, що не пов’язані з медичним обслуговуванням.
Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі статуту (положення), що затверджується власником закладу (уповноваженим ним органом). Заклад охорони здоров’я провадить свою діяльність на підставі установчих документів, що затверджуються власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління).
Управління закладом охорони здоров’я здійснюється відповідно до вимог законодавства та його установчих документів.
(…) (…)
Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров’я призначаються на посаду шляхом укладення з ними контракту строком від трьох до п’яти років. Якщо після закінчення строку дії контракту трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія контракту вважається продовженою відповідно до закону. Порядок укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типова форма такого контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України. Керівники державних, комунальних закладів охорони здоров’я обираються за конкурсом і призначаються на посаду власником закладу охорони здоров’я (уповноваженим органом управління) шляхом укладення з ними контракту на строк до п’яти років. Порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівниками таких закладів охорони здоров’я, а також типова форма зазначеного контракту затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я Стаття 18. Фінансування охорони здоров’я
Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. Фінансування охорони здоров’я здійснюється за рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів, фондів медичного та соціального страхування, благодійних фондів, інших коштів фізичних та юридичних осіб та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством.
(…) (…)
Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення визначаються законом. Медична допомога надається безоплатно за рахунок бюджетних коштів у закладах охорони здоров’я з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, в межах загального обсягу бюджетних призначень головного розпорядника бюджетних коштів передбачених у Державному бюджеті України на відповідний рік а також коштів місцевих бюджетів. Особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення за кошти державного бюджету та субвенцій, наданих з державного місцевим бюджетам, визначаються Кабінетом Міністрів України.
За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я. Кошти, не використані закладом охорони здоров’я, не вилучаються, і відповідне зменшення фінансування на наступний період не проводиться. За рахунок Державного бюджету України та місцевих бюджетів фінансуються загальнодоступні для населення заклади охорони здоров’я.
Кошти, не використані закладом охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров’я на власний розсуд виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів. Невикористання закладом охорони здоров’я бюджетних коштів та (або) коштів, отриманих закладом охорони здоров’я за договорами про медичне обслуговування населення, не може бути підставою для зменшення обсягу бюджетних коштів, що будуть перераховані такому закладу охорони здоров’я у наступному бюджетному періоді, за умови належного виконання договору про медичне обслуговування населення.
Обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя. Обсяги бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я визначаються на підставі методики, що затверджується Кабінетом міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.
Відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості. Відомчі та інші заклади охорони здоров’я, що обслуговують лише окремі категорії населення за професійною, відомчою або іншою не пов’язаною із станом здоров’я людини ознакою, фінансуються, як правило, за рахунок підприємств, установ і організацій, які вони обслуговують. Допускається фінансова підтримка таких закладів за рахунок державного або місцевого бюджету на підставі договорів про медичне обслуговування населення, якщо працівники відповідного відомства, підприємства, установи або організації становлять значну частину населення даної місцевості.
Надходження закладів охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ), зокрема суми бюджетного фінансування, кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, плата за послуги у сфері охорони здоров’я, інші надходження, не заборонені законом, зараховуються на їх рахунки у банках.
(…) (…)
Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров’я Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров’я
(…) (…)
Наглядова рада закладу охорони здоров’я є колегіальним органом, що здійснює громадський контроль за дотриманням прав та забезпеченням безпеки пацієнтів, додержанням етичних принципів і законодавчих вимог здійснення медичного обслуговування закладом охорони здоров’я, розглядає фінансово-господарську діяльність закладу охорони здоров’я.
Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я та типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України.(…)
Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників
Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, клінічну резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.
РОЗДІЛ XIIІ
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
1. Державні та комунальні заклади охорони здоров’я, що створені та існують у формі бюджетних установ (крім закладів охорони здоров’я центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони громадського порядку, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах оборони та військового будівництва, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України), реорганізовуються шляхом перетворення в державні унітарні некомерційні підприємства чи державні некомерційні установи та комунальні унітарні некомерційні підприємства чи комунальні некомерційні установи відповідно.Реорганізація (в тому числі визначення організаційно-правової форми закладу охорони здоров’я, що утворюється в результаті реорганізації) здійснюється на підставі рішення органу державної влади або органу місцевого самоврядування, до сфери управління якого належить відповідний державний чи комунальний заклад охорони здоров’я, у визначеному законом порядку реорганізації юридичних осіб з урахуванням особливостей, встановлених пунктами 2—6 цього розділу.
2. В ході реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ у державні та комунальні підприємства чи установи відповідно до пункту 1 цього розділу не застосовуються положення законодавства щодо:1) необхідності одержання згоди кредиторів стосовно заміни боржника у зобов’язанні (переведення боргу), якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;2) права кредиторів вимагати у зв’язку з проведенням реорганізації забезпечення виконання зобов’язань, їх дострокового припинення або виконання та відшкодування збитків;3) неможливості завершення реорганізації до задоволення вимог, заявлених кредиторами;4) необхідності вчинення дій, встановлених законодавством про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом у разі, коли вартість майна відповідних державних чи комунальних закладів охорони здоров’я, що підлягають реорганізації, є недостатньою для задоволення вимог кредиторів;5) проведення аудиторської перевірки фінансової звітності відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що підлягають реорганізації.
3. Установити, що ліцензії державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, в порядку, передбаченому Законом України «Про ліцензування видів господарської діяльності», без стягнення плати за переоформлення ліцензії.Установити, що всі дозволи на виконання робіт підвищеної небезпеки та устаткування підвищеної небезпеки, санітарні паспорти, інші дозволи, свідоцтва, сертифікати, видані державним та комунальним закладам охорони здоров’я — бюджетним установам, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним у результаті перетворення, без стягнення плати за таке переоформлення.
4. Установити, що в ході реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу та після її завершення трудові договори (контракти) працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників) зберігають свою дію. При цьому не вимагається переукладення трудових договорів (контрактів) між працівниками відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівниками) та створеними в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу державними та комунальними підприємствами чи установами, крім випадків переукладання договорів за бажанням працівників відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я (в тому числі їх керівників).
5. Державні та комунальні підприємства чи установи, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу, є правонаступниками усіх прав і обов’язків відповідних бюджетних установ. Органи, які здійснюють управління майном відповідних державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, передають державним та комунальним підприємствам чи установам, що утворюються в результаті реорганізації таких установ відповідно до пункту 1 цього розділу, майно, що входить до цілісного майнового комплексу державного чи комунального закладу охорони здоров’я — бюджетної установи, яким користувалися на відповідному праві зазначені заклади. Майно, що передається від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств чи установ, створених у результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення, закріплюється за підприємствами на праві оперативного управління.
6. Установити, що передача нерухомого майна від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств чи установ, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, може здійснюватися на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних бюджетних установ щодо такого майна та його інвентаризації без попередньої державної реєстрації права власності на таке майно. Державна реєстрація прав на нерухоме майно та прав на землю, що передаються (переходять) від державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ до державних та комунальних підприємств чи установ, що утворюються в результаті реорганізації цих закладів шляхом перетворення відповідно до пункту 1 цього розділу, здійснюється на підставі передавального акта та акта оцінки відповідного майна (за наявності). Передавальний акт та акт оцінки майна (за наявності) є документами, що підтверджують виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та прав на землю, що передаються (переходять) від бюджетних установ до державних та комунальних підприємств чи установ, що утворюються в результаті реорганізації шляхом перетворення державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу.
7. Установчим документом державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що утворюються у формі державних та комунальних підприємств чи установ в результаті реорганізації відповідно до пункту 1 цього розділу, є статут, що затверджується власником такого підприємства (уповноваженим органом управління) на основі типового статуту, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
8. Установити, що до затвердження Кабінетом Міністрів України методдики, передбаченої частиною шостою статті 18 цих Основ, обсяги бюджетного фінансування визначаються на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя.
9. Кабінету Міністрів України у двомісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:1) забезпечити внесення змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я — державним та комунальним підприємствам чи установам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, відповідно до пункту 1 цього розділу;2) затвердити особливості укладення договорів про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;3) затвердити порядок проведення конкурсу та укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я і типову форму такого контракту;4) затвердити типовий статут державного чи комунального закладу охорони здоров’я, що утворюється у формі державного чи комунального підприємства або державної чи комунальної установи відповідно до пункту 1 цього розділу.
10. Центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, протягом двох місяців з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я»: 1) розробити та подати на затвердження Кабінету Міністрів України:порядок розподілу медичної субвенції між місцевими бюджетами на 2016 рік у розрізі видів медичної допомоги;проект нормативно-правового акта про внесення змін до Порядку акредитації закладу охорони здоров’я в частині спрощення порядку акредитації закладів охорони здоров’я державних та комунальних підприємств чи установ, утворених в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;проекти нормативно-правових актів про особливості укладення договору про медичне обслуговування населення та типову форму такого договору;проекти нормативно-правових актів про порядок проведення конкурсу, укладення контракту з керівником державного, комунального закладу охорони здоров’я та типову форму такого контракту;проект методики розрахунку вартості медичних послуг;проект методики визначення обсягів бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я.2) розробити проект та забезпечити прийняття в установленому порядку нормативно-правового акта про внесення змін до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики в частині переоформлення ліцензій закладам охорони здоров’я — державним та комунальним підприємствам чи установам, утвореним в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я — бюджетних установ відповідно до пункту 1 цього розділу;3) розробити та затвердити перелік захворювань і станів, при яких медична допомога надається у закладах охорони здоров’я третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.4) привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цими Основами, зокрема в частині вимог до організаційно-правової форми закладів охорони здоров’я та їх фінансування;5) розробити програму підготовки менеджерів органів та закладів охорони здоров’я.
11. Кабінету Міністрів України та центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, забезпечити здійснення контролю за проведенням реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я відповідно до пункту 1 цього розділу в межах своїх повноважень.
12. Установити, що порядок утворення і діяльності у сфері охорони здоров’я організацій лікарського, медсестринського та провізорського самоврядування визначається законом.
Закон України «Про екстрену медичну допомогу» (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 30, ст. 340)
Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф
(…) (…)
2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства і банках, печатку та бланк із своїм найменуванням. 2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в банках, може мати печатку та бланк із своїм найменуванням. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф за необхідності може також відкривати рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.
(…) (…)
7. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що визначені цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. 7. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, що визначені цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, а також його установчими документами.
Закон України «Про здійснення державних закупівель» (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 24, ст. 883)
Розділ XI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ Розділ XI ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ
(…) (…)
7. Тимчасово, до 31 грудня 2019 року, дія цього Закону не поширюється на закупівлю послуг за договорами про медичне обслуговування населення у державних та комунальних закладах охорони здоров’я відповідно до статті 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я незалежно від вартості предмета закупівлі.
Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2015 р., № 23, ст. 158)
Стаття 21. Прикінцеві та перехідні положення Стаття 21. Прикінцеві та перехідні положення
(…) (…)
6. Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим Законом є чинними, продовжують діяти.Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону:види господарської діяльності яких звужені, підлягають переоформленню, що здійснюється органом ліцензування у триденний строк безкоштовно;які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк. 6. Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, що на день набрання чинності цим Законом є чинними, продовжують діяти.Ліцензії на провадження видів господарської діяльності, зазначених у статті 7 цього Закону:види господарської діяльності яких звужені, підлягають переоформленню, що здійснюється органом ліцензування у триденний строк безкоштовно;які є чинними на день набрання чинності цим Законом та мали обмежений термін дії, є безстроковими і можуть бути, за заявою ліцензіата, переоформлені відповідним органом ліцензування безкоштовно у тижневий строк.
Ліцензії закладів охорони здоров’я — бюджетних установ, що реорганізовуються шляхом перетворення відповідно до пункту 1 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Основ законодавства України про охорону здоров’я, не анулюються, а підлягають переоформленню на тих самих умовах відповідним юридичним особам, утвореним в результаті перетворення, в порядку, передбаченому статтею 13 цього Закону. При цьому вимога частини п’ятнадцятої статті 13 цього Закону щодо того, що зміна найменування у разі переоформлення ліцензії не повинна бути пов’язана з реорганізацією юридичної особи, не застосовується. Плата за переоформлення ліцензії не стягується.
Народний депутат України
О.С. Мусій

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління на проект Закону України «Про внесення зміндо деяких законодавчих актів України щодо удосконаленнязаконодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я»(реєстр. № 2309а-1 від 17.07.2015 р.)

від 17.08.2015 р.

У законопроекті пропонується внести зміни до Господарського кодексу України (далі – ГК України), законів України «Основи законодавства України про охорону здоров‘я» (далі – Основи), «Про екстрену медичну допомогу», «Про здійснення державних закупівель», «Про ліцензування видів господарської діяльності» з метою «комплексного реформування системи охорони здоров’я України задля створення в Україні мережі державних так комунальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для надання ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення». Передбачається, зокрема, встановити, що:

– «залежно від форми власності заклади охорони здоров’я утворюються та існують як державні, комунальні, приватні юридичні особи чи їх відокремлені підрозділи або як спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами – суб’єктами співробітництва»;

– «кошти, не використані закладом охорони здоров’я (крім закладів охорони здоров’я, що існують у формі бюджетних установ) протягом бюджетного періоду, не вилучаються та можуть використовуватися у подальшому закладом охорони здоров’я на власний розсуд виключно з метою фінансування його діяльності (у тому числі на оновлення його матеріально-технічної бази) з урахуванням вимог законодавства та установчих документів»;

– «обсяги бюджетного фінансування закладів охорони здоров’я визначаються на підставі методики, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, на підставі науково обґрунтованих нормативів з розрахунку на одного жителя».

За результатами розгляду законопроекту Головне управління вважає за доцільне звернути увагу на те, що питання реформування галузі охорони здоров‘я розглядаються також у законопроекті № 2309а від 07.07.2015 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я» (висновок управління № 16/3-1165/2309а від 16.07.2015 року, в якому управління підтримує прийняття зазначеного проекту за основу у першому читанні). Причому значна кількість положень цих проектів за змістом збігаються між собою. Проте, на думку управління, проект № 2309а є більш вдалим, оскільки в ньому, зокрема, дозволяється створювати державні та комунальні заклади охорони здоров‘я як казенні підприємства, що забороняється у проекті № 2309а-1; передбачається конкурсний порядок призначення на посаду керівників закладів охорони здоров‘я, що утворені у формі господарських товариств, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій належить державі або територіальній громаді тощо.

Разом з тим при доопрацюванні проекту № 2309а до другого читання пропонуємо використати деякі положення проекту № 2309а-1. Зокрема, щодо збереження у новій редакції частини 2 статті 16 Основ вимоги про те, що класифікація закладів охорони здоров‘я визначається законом, а також надання закладам охорони здоров‘я (у першу чергу державним та комунальним) права мати рахунки в органах центральної виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів тощо.

Заступник Керівника Головного управління І.В. Зуб

ВИСНОВОК

Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я

від 16.09.2015 р.

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я на своєму засіданні 16 вересня 2015 р. (протокол № 22) розглянув проект закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я, поданий народним депутатом України О. С. Мусієм (реєстр. № 2309а-1 від 17 липня 2015 р.).

Більшістю голосів народні депутати України – члени Комітету прийняли рішення рекомендувати Верховній Раді України за результатами розгляду у першому читанні повернути зазначений законопроект суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Співдоповідачем із зазначеного питання під час розгляду його на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено народного депутата України – Голову Комітету з питань охорони здоров’я Богомолець Ольгу Вадимівну.

Голова Комітету О.В. Богомолець

ВИСНОВОК

Комітету з питань правової політики та правосуддя

від 04.11.2015 р.

щодо проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я

(реєстр. № 2309а-1 від 17 липня 2015 року)

Комітет з питань правової політики та правосуддя розглянув на своєму засіданні 4 листопада 2015 року (протокол № 37) на відповідність Конституції України проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я (реєстр. № 2309а-1 від 17 липня 2015 року) (далі – Законопроект), поданий народним депутатом України Мусієм О.С.

Згідно з пояснювальною запискою до Законопроекту він розроблений з метою комплексного реформування системи охорони здоров’я України задля створення в Україні мережі державних та комунальних закладів охорони здоров’я з достатнім рівнем самостійності для надання ефективного та своєчасного медичного забезпечення населення.

Для досягнення мети автором пропонується уточнити особливості організаційно-правового статусу закладів охорони здоров’я, їх класифікацію, вимоги до установчих документів та управління, можливі джерела фінансування закладів охорони здоров’я; встановити спрощений порядок реорганізації закладів охорони здоров’я – бюджетних установ у державні та комунальні підприємства, зокрема, порядок переоформлення ліцензій; урегулювати особливості укладення трудових контрактів з керівниками закладів охорони здоров’я тощо.

Крім того, Законопроектом передбачається внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи законодавства), Господарського кодексу України, законів України «Про управління об’єктами державної власності», «Про ліцензування видів господарської діяльності», «Про здійснення державних закупівель», «Про екстрену медичну допомогу».

Так, пропонується доповнити Основи законодавства розділом ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» у якому, між іншим, дається низка доручень центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Вирішуючи питання про відповідність Законопроекту положенням Конституції України, Комітет виходить з такого.

У Конституції України зазначається, що Україна є правовою державою (стаття 1), закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8).

Як встановлено статтею 6 Конституції України, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

За приписом частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.Згідно з нормами Основного Закону України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади (частина перша     статті 113).

Кабінет Міністрів України спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади (пункт 9 статті 116 Конституції України, частина перша статті 21 Закону «Про Кабінет Міністрів України»).

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади відповідальні перед Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні йому (частина друга статті 21 Закону «Про Кабінет Міністрів України»).

Аналіз зазначених конституційно-правових положень дає підстави зробити висновок, що для реалізації державної політики Уряд має у своєму підпорядкуванні вертикаль органів виконавчої влади, в якій посідає місце вищої ланки відносно всіх інших органів. Виконавча вертикаль передбачає ієрархічну субординацію структурних ланок, включаючи усі основні елементи відносин організаційного підпорядкування: підконтрольність, підзвітність, відповідальність.

Таким чином, органи виконавчої влади здійснюють свою діяльність на принципах організаційної єдності та злагодженості, підпорядкованості єдиному вищому органу у системі органів виконавчої влади – Уряду.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України відповідальний перед Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією (частина друга статті 113 Конституції України).

Отже, Верховна Рада України не вповноважена надавати доручення будь-якому органу виконавчої влади, тому пропозиція Законопроекту щодо надання низки доручень центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, є неприйнятною.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України звертає увагу на те, що питання реформування галузі охорони здоров’я розглядаються також у законопроекті № 2309а від 7 липня 2015 року, причому, значна кількість положень цих проектів за змістом збігаються між собою. Проте, на думку управління, проект № 2309а є більш вдалим.

Враховуючи викладене, Комітет дійшов висновку, що проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я (реєстр.           № 2309а-1 від 17 липня 2015 року), поданий народним депутатом України Мусієм О.С., суперечить положенням Конституції України.

Голова Комітету Р.П. Князевич
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті