Назустріч VIII Національному з’їзду фармацевтів України! Клінічний провізор — погляд на перспективу

Кількість нових лікарських засобів і їх форм в багато разів перевищила ту, яка існувала 10 років тому, і завдяки новітнім досягненням у сфері технологій, науки, зокрема хімії, біології, медицини, фармації продовжує збільшуватися.

Очевидно, що кількість препаратів, зареєстрованих в Україні, перевищує практичні й професійні можливості лікаря якісно їх застосовувати. Подолати недовіру лікарської спільноти, переконати лікарів, що клінічний провізор — не конкурент, а помічник та консультант щодо медикаментозного лікування хворого — завдання надзвичайно складне, вирішення якого — питання часу. Провізорам, клінічним провізорам, фармацевтам, що безпосередньо працюють з пацієнтами, вочевидь, доводиться щоденно із цим зустрічатися.

Зрозуміло, що фармація — одна із стародавніх наук людства і в той же час є однією з найбільш динамічних галузей науки й виробництва, що має бути максимально наближеною до вимог сьогодення, оскільки в першу чергу пов’язана зі збереженням здоров’я людини. Виходячи з цього, закономірним є те, що суттєво змінюється роль, завдання, функції й обов’язки фармацевтичного працівника.

Суттєве збільшення частки готових лікарських форм, розширення номенклатури безрецептурних препаратів, розвиток концепції самолікування призводить до того, що все більше місце в професійній діяльності провізора займає консультативно-інформаційна робота з пацієнтами.

Кваліфіковані консультації хворих щодо умов раціонального застосування безрецептурних ліків: часу прийому, послідовності, залежності від їжі, правильного зберігання, вибору лікарської форми, правил використання нових лікарських форм тощо є невід’ємною частиною щоденної роботи провізора. Надзвичайно важливою умовою його діяльності є професійна підготовка в області медичних знань.

Україна належить до держав, для яких у 1998 р. Всесвітня організація охорони здоров’я визначила стратегію реформи фармацевтичного сектора. Основними пріоритетами фармацевтичного розвитку було названо: доступність лікарських засобів, розвиток менеджменту, підвищення якості виробництва препаратів, раціональне використання ліків.

Одне з основних завдань — створення умов для максимально повноцінного використання потенціалу фармацевта, провізора в системі охорони здоров’я.

У зв’язку із цим ми спостерігаємо чітку тенденцію, яка проявляться в сучасній охороні здоров’я, — підвищилась роль і відповідальність провізора і фармацевта перед хворим.

У передових європейських країнах спеціальність «клінічний фармацевт» сформувалася в 70-ті роки минулого століття і вже на практиці довела свою ефективність і доцільність.

Наприклад, на даний час у Франції майже чверть усіх провізорів, що працюють в системі охорони здоров’я, — клінічні фармацевти. В економічно розвинених країнах клінічну фармацію повністю визнано як необхідний напрямок, який себе виправдав. Клінічних провізорів сьогодні готують у фармацевтичних вузах Німеччини, Франції, Італії, США, Канади, Японії та в ряді країн національних вузів африканських і арабських країн. Клінічний провізор — фахівець, який володіє системними знан­нями базової й клінічної фармакології, обізнаний з основними видами медичної документації, загальною синдромологією, клінічною симптомологією, основними методами клінічного лабораторного та інструментального обстеження хворого, напрямками й принципами лікування захворювань. Такі фахівці не обмежуються роботою тільки в аптеках. Клінічні фармацевти допомагають лікарям у раціональному підборі препаратів з урахуванням їх фармакокінетики, фармакодинаміки, взаємодії з іншими ліками, а також вартості лікування.

Робота клінічного фармацевта в стаціонарі деяких країн дозволяє економити 10–20% витрат на систему охорони здоров’я в цілому. Тому, наприклад, у США обговорюється питання про те, щоб клінічний фармацевт працював у кожній клініці. Також за кордоном набула поширення практика фармацевтичної допомоги або фармацевтичної опіки. Суть її зводиться до того, що фармацевт, провізор у співпраці з лікарем бере все більш активну участь у лікуванні пацієнта, перебираючи на себе частину відповідальності за оптимальний результати лікування, підвищення якості життя хворого, що досягається тільки співпрацею і порозумінням між провізором, лікарем і хворим. Надзвичайно важлива роль належить фармацевту, провізору під час роботи з безрецептурними ліками. Препарати безрецептурного відпуску — це велика група лікарських засобів, що здебільшого надходять до хворого безпосередньо з рук провізора, оминаючи лікаря. Велика кількість ліків цієї групи здатна виявляти значну побічну дію, особливо в разі безграмотного або невідповідного застосування. Повною мірою це відчуває працівник аптеки в останні роки, коли лікарі не обтяжують себе виписуванням рецептів або виписують їх з порушенням правил. Отже, вся вага відповідальності під час відпуску ліків і подальшого лікування хворого лягає на фармацевта, провізора.

Сучасні аптечні заклади розширюють традиційні можливості, сьогодні в аптеці можна виміряти артеріальний тиск, масу тіла, розрахувати фактори ризику різних захворювань, отримати інформацію про нові препарати. Інколи потрібно надати інформацію лікарю або медичній сестрі. Таким чином зближуються мета і завдання медичного і фармацевтичного спеціаліста. І найкраще це виходить у клінічного провізора, який має медичну й фармацевтичну підготовку.

Не секрет, що в даний час більшість хворих звертається до лікаря тільки у випадку екстреної необхідності. В основному така ситуація пов’язана зі складною соціально-економічною ситуацією в країні. Тому на провізора в аптеці лягає основна відповідальність за надання професійної допомоги відвідувачу.

Саме в цій ситуації знання медико-біологічних наук є надзвичайно важливим. Багатьом провізорам та фармацевтам доводиться стикатися з «листами лікарських призначень». Лікарі останнім часом практично не виписують рецептів, а зазвичай просто на листку паперу пишуть схему лікування хворому, при цьому не завжди вказують дозування, тривалість курсу. У цьому випадку без знань клінічної фармакології не обійтися. Нерідко спостерігаються призначення невиправдано дорогих лікарських засобів. І тут виникає проблема: для пацієнта ціна на препарат є занадто високою, і він не в змозі собі дозволити його купити. Саме тут на допомогу приходять знання клінічного провізора. Практично завжди можна підібрати аналогічний препарат, частіше вітчизняного виробника. При цьому, зберігши основу терапії, можна значно знизити витрати хворого на лікування, що особливо важливо в нинішній час.

До провізора який уважно й детально проконсультує, розкаже про основну дію препарату, особливості його застосування, хворий повернеться ще не раз. Безумовно, таку консультацію, адекватну заміну ліків неможливо провести без відповідних знань з клінічної фармації. Подолати цю ситуацію можливо тільки спільними зусиллями лікарів, фармацевтів, провізорів. При цьому клінічному провізору належить провідна роль, у тому числі він має допомогти лікарям правильно призначити препарат, а також подбати, щоб пацієнт правильно його застосував. Без перебільшення можна сказати, що клінічний провізор є сполучною ланкою між фармацією та медициною.

Таким чином, клінічний провізор — спеціальність перспективна, відповідальна, цікава, необхідна й відповідає сучасному рівню розвитку медицини та фармації. Невипадково, наприклад, у США в 68 фармацевтичних коледжах клінічна фармація визнана спеціальною дисципліною, що дозволяє випускати спеціалістів нового профілю — «клінічний фармацевт» (фахівець з технології лікарського призначення). Світова практика довела, що в сучасних умовах безпеку, ефективність і економічність медикаментозного лікування можна забезпечити, лише об’єднавши зусилля лікаря й клінічного фармацевта. Діяльність клінічних фармацевтів сприяє значному зменшенню кількості випадків побічного й негативного впливу лікарських засобів і дає значний економічний ефект.

Вітчизняна статистика висвітлила наступні проблеми в галузі фармакотерапії:

• серед усіх отруєнь 58% становили медикаментозні;
• в умовах стаціонарного лікування у 18–30% хворих спостерігалися негативні побічні реакції та ускладнення;
• відзначалось нераціональне й безконтрольне застосування неперевірених фармакологами комбінацій лікарських засобів;
• у практиці лікарів мали місце необґрунтоване одночасне призначення великої кількості препаратів;
• безконтрольне, безвідповідальне самолікування.

Світова практика й проблеми, пов’язані з фармакотерапією, спонукали до того, що в Україні спеціальність «провізор клінічний» було включено до номенклатури провізорських спеціальностей ще в 1998 р. З того часу у нас готують таких фахівців у вищих навчальних медичних (фармацевтичних) закладах Вінниці, Львова, Тернополя, Дніпра, Харкова. Неоціненна роль і заслуга в цьому академіка, ректора Національного фармацевтичного університету, професора Валентина Черних, професора Ігоря Зупанця та багато інших.

На жаль, не дивлячись на те, що для впровадження спеціальності «провізор клінічний» зроблено чимало, під час підготовки клінічних провізорів вищі навчальні заклади зіткнулися з масою проблем. Найбільше турбує проблема працевлаштування клінічних провізорів після закінчення навчального закладу, їх робота за призначенням, як це й передбачалося. Спілкуючись з багатьма колегами — членами ГО «Вінницька обласна асоціація фармацевтів «Кум Део» і особливо викладачами, випускниками фармацевтичного факультету Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова та безпосередньо з клінічними провізорами ми дійшли висновку, що основним місцем роботи клінічного провізора має бути перш за все лікувально-профілактичний заклад. Саме тут питання медикаментозного забезпечення важко вирішувати без наявності кваліфіковано фахівця.

Згідно з наказами МОЗ України від 29.03.2002 р. № 117 та від 25.05.2007 р. № 277 зі змінами й доповненнями та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність органів управління та закладів охорони здоров’я, організацію фармацевтичної служби, провізор клінічний забезпечує хворих висококваліфікованою медичною допомогою шляхом надання рекомендацій лікарям та пацієнтам щодо найбільш ефективних лікарських засобів. Разом з лікарем здійснює підбір ліків та визначає їх індивідуальні дози для хворих залежно від віку, статі, основного захворювання та супутньої патології, визначає режим введення препаратів пацієнтам індивідуально, прогнозує можливі ускладнення в разі одночасного використання кількох лікарських засобів, підбирає найбільш ефективні та найменш токсичні комбінації ліків певної фармакологічної групи, визначає аналоги імпортних препаратів тієї ж дії та їх порівняльну вартість, чим підвищує ефективність та економічність фармакотерапії, виконує інші важливі професійні функції, що передбачаються цими наказами. Але, на жаль, із залученням клінічних провізорів до роботи за призначенням, а саме з працевлаштуванням, є багато проблем. Адже в штатному розпису лікувального закладу не введено посаду, на яку б можна було взяти такого фахівця.

Наступним важливим місцем роботи для клінічного провізора могла б бути аптека. Підставу для цього ми бачимо в тому, що значна частина лікувальної допомоги здійснюється в аптеці, тому фахівцем у ній має бути саме клінічний провізор. На жаль, недосконала законодавча та нормативно-правова база створює суттєві перепони для працевлаштування таких фахівців як у лікувально-профілактичних закладах, так і в аптеках.

Останнім часом, склалася практика, коли клінічним провізорам під час влаштування на роботу в аптеку безпідставно відмовляють або беруть на другорядну посаду: «фасувальник», «касир», «медичний представник» і т.п. Також виникає проблема з проходженням курсів підвищення кваліфікації і відсутня можливість професійного зростання, оскільки в трудовій книжці немає запису «клінічний провізор». Більшість таких фахівців змушена перекваліфіковуватися на «загальну фармацію», щоб мати можливість працювати провізором та кар’єрно зростати, а це несе додаткові витрати.

Аналіз працевлаштування випускників фармацевтичного факультету Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова показав, що тільки одиниці працевлаштувалися на роботу за фахом. Виникає логічне запитання: для чого вищі навчальні медичні (фармацевтичні) заклади готують таких працівників? Чому не впроваджується європейська та світова практика використання клінічних провізорів? Що і хто гальмує такий перспективний розвиток фармації у співпраці з медициною на благо здоров’я людини? Чи розглядаються ці питання в контексті проведення медичної або фармацевтичної реформи?

З метою вирішення проблеми з працевлаштування клінічних провізорів це питання неодноразово порушувалося багатьма громадськими організаціями, у тому числі у зверненнях Аптечної професійної асоціації України до Міністерства охорони здоров’я України, Державної служби України з лікарських засобів з пропозицією внести зміни до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, вказавши «провізор-спеціаліст» замість «провізор загального профілю», оскільки немає суттєвих відмінностей між званнями «клінічний провізор» і «провізор загального профілю», які могли б бути перешкодою для працевлаштування в аптечний заклад.

На жаль, в силу невідомих причин, чи то бюрократизму, чи консерватизму, питання протягом уже 14 років так і не вирішилося. Як у народі говорять, «а віз і нині там». Вінницька обласна Асоціація фармацевтів «Кум Део» (З Богом) вважає такий підхід до серйозної проблеми у сфері фармації неприпустимим, недержавним, непрофесійним.

Асоціація провела круглий стіл на тему: «Клінічний провізор — погляд в перспективу» за участю представників фармацевтичної спільноти, медичних працівників, представників органів державної влади, науковців з метою обговорення даної проблеми та напрацювання пропозицій з метою позитивного вирішення цього питання. Було розглянуто позиції, точки зору та думки різних працівників фармацевтичної галузі.

Ми пропонуємо в цьому напрямку згуртуватися та об’єднатися всім громадським об’єднанням, асоціаціям, спілкам і запропонувати VIII Національному з’їзду фармацевтів України звернутися від імені делегатів з’їзду, фармацевтичної спільноти до відповідних державних органів влади з проханням внести певні зміни до нормативно-правової бази, що дало б змогу вирішити питання працевлаштування клінічних провізорів шляхом забезпечення відповідної посади в штаті лікувального закладу, надати їм можливість кар’єрного росту, зберегти наукову базу, професіоналізм та підготовку в вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладах таких спеціалістів.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!