Онкологія: минуле, сьогодення, майбутнє

Відкриваючи конференцію, В. Лазоришинець привітав учасників заходу від імені Президента України. Сьогодні в Інституті на міжнародному рівні надається медична допомога хворим з усіх куточків нашої країни. Його потужний кадровий склад забезпечує не лише належне лікування, а й докладає всіх зусиль для збереження високої якості життя пацієнтів. Президент упевнений, за словами доповідача, що надалі знання, досвід, талант і професіоналізм науковців та лікарів Інституту служитимуть народу України, сприятимуть розвитку і впровадженню новітніх принципів профілактики та терапії злоякісних новоутворень, зміцненню міжнародного авторитету української медичної галузі.

Привітання співробітникам Інституту від Володимира Литвина, голови Верховної Ради України, та Комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я озвучила Т. Бахтеєва. Вона зазначила, що протягом року в установі лікується майже 11 тис. пацієнтів, проводяться операції найвищого рівня складності, в тому числі органозберігаючі­. Динамічний прогресивний розвиток, висока якість допомоги, впровадження новітніх розробок — голов­ні характеристики Інституту.

У свою чергу З. Митник підкреслив, що Інститут — це лікувально-профілактична установа МОЗ України, яка відіграє важливу роль у вирішенні актуальних проблем, пов’язаних з онкологічними захворюваннями. Міністр подякував усім співробітникам Інституту за високий професіоналізм та підтримку позитивного іміджу установи.

М. Давидов наголосив, що вважає себе учнем української школи онкологів, адже основи цієї науки пізнавав від таких видатних вітчизняних вчених, як Валентин Ганул та Григорій Бондарь. Він підкреслив, що сьогодні як ніколи важливо зберегти традиції наукової школи, об’єднати зусилля для вирішення нагальних проблем сучасної онкології.

З нагоди ювілею співробітники Інституту були нагороджені пам’ятними знаками, грамотами, орденами Верховної Ради, МОЗ тощо.

Ігор Щепотін, директор Інституту, подякував гостям заходу за теплі слова привітань, побажань та вдячності українським онкологам. Також він підкреслив, що насправді відзначається ювілей не тільки Інституту, а й усієї української онко­логії. Саме тому його доповідь і була присвячена історії розвитку і становлення онкологічної науки в Україні.

МИНУЛЕ

Одна з перших згадок про онкологічне захворювання зустрічається в папірусі Едвіна Сміта, датованому 2500 р. до н.е. У цьому документі наведено опис раку, зокрема молочної залози, єгипетським лікарем Імхотепом: «Якщо, оглядаючи жінку, знаходиш щільну пухлину в грудях, немає лихоманки, зернистості, болі, то хвороба, з якою тебе кличуть боротися, лікування не має». Протягом багатьох років учені шукали причини виникнення пухлин та шляхи боротьби з ними.

Наукові дослідження в галузі онкології розпочалися у першій половині ХІХ ст. У цей час проводяться міжнародні конференції, конгреси, присвячені питанням раку; створюються спеціалізовані онкологічні центри. Це сприяє активному обміну досвідом, знаннями і навиками для більш ефективної боротьби зі згаданою патологією.

На початку ХХ ст. в усьому світі відзначається ріст захворюваності та смертності від раку. Після Жовтневої революції влада СРСР звернула увагу на згаданий факт, результатом чого стали створення онкологічної служби, активізація дослідницької діяльності, відкриття онкологічних центрів та інститутів. Саме в цей час у Києві на базі Центральної станції рентгенології відповідно до наказу Губернського відділу охорони здоров’я від 07.07.1920 р. № 48 засновано Інститут, директором якого став інженер Ю. Тесленко.

Новостворена установа виконує такі завдання: розвиток, викладання, впровадження у клінічну практику рентгенологічних дисциплін; створення служби рентгенотехнічної допомоги; підготовка кадрів; надання відповідної допомоги населенню. З 1923 р. на базі Інституту проводять глибинну рентгено­терапію при злоякісних пухлинах матки, яєчників, молочної залози, середостіння.

У 1924 р. створено відділ експериментальної біології та медицини, який очолював О. Кронтовський. Праці вченого присвячені вивченню злоякісних новоутворень, природі їх злоякісного росту, шляхам впливу на нього, методикам культури тканин поза організмом тощо.

У 1925 р. в Інституті відкривається радіологічне відділення на 12 ліжок на базі Жовтневої лікарні (нині — Київська міська клінічна лікарня). Проводиться лікування пацієнток з раком статевих органів, молочної залози, травного тракту, шкіри тощо. Протягом 1920–1933 рр. було проліковано понад 4,5 тис. хворих.

У 1930 р. відкривається онкологічний диспансер із соціально-патологічним відділенням. Основні його завдання — це рання діагностика злоякісних новоутворень; диспансеризація хворих онкологічного профілю; науково-статистичні розробки; організація онкологічних пунктів і рентгеностанцій при обласних, міських та районних центрах.

З початком Великої Вітчизняної війни багато лікарів і медичного персоналу середньої ланки було призвано до армії, у їх числі був і Д. Гріневич, тогочасний директор Інституту. Установа працювала у надскладних умовах — приміщення та обладнання розграбовані, хворих лікували у напівзруйнованій під час бомбардувань будівлі. Багато видатних учених Інституту загинули під час війни, зокрема Д. Гріневич, І. Левинський, Р. Кругликова.

Відбудова цієї установи розпочалася відразу після звільнення Києва від фашистів. Уже у 1945 р. ліжковий фонд Інституту нараховує 60 ліжок; до складу установи входять рентгенодіагностич­не, рентгенотерапевтичне, рентгенотехнічне і фізичне, експериментально-біологічне, хірургічне, терапевтичне, гінекологічне, радіологічне та адміністративно-господарське відділення; лабораторії (культур тканин, клінічна, патологоморфологічна, мікрофотографічна); диспансер; бібліотеки; аптеки.

У 1940–1960 рр. в Інституті працюють такі відомі вчені: І. Шевченко, В. Гудим-Левкович, В. Братусь, В. Іванов, Т. Шведкова-Роше, І. Слонім, М. Овощніков, С. Покровський, С. Сизенко, М. Значковський, Є. Воїнов, Р. Кавецький. У 1946 р. на базі цієї установи створено томофлюорограф, розпочинається робота з солями урану; у 1949 р. учені вперше застосовують ембіхін при лімфогранулематозі; розробляються методики діагностики та лікування раку стравоходу. У 1952 р. Інститут стає центром координації наукової діяльності щодо проблем раку та боротьби з ним, а наказом МОЗ УРСР від 27.03.1957 р. № 061 установі доручено організаційно-методичне керування заходами, спрямованими на боротьбу з раком, на території республіки.

З 1967 р. розпочинається будівництво нового комплексу приміщень Інституту. Цікаво, що у зв’язку з браком робочої сили у будівельних роботах брали участь майже всі співробітники установи, у тому числі й лікарі. Вже у січні 1969 р. клініку Інституту та більшість відділень переведено у нові будівлі.

1971-й став роком глобальної реорганізації Інституту, оскільки ознаменував принципово новий етап його життя в якості науково-дослідного центру, забезпеченого потужною клінічною базою, сучасним устаткуванням та висококваліфікованими кадрами. Співробітники установи проводять дослідження в галузі онкології, рентгенології та радіології. Інститут отримує академічний статус і входить до складу АН УРСР під назвою Інститут проблем онкології. На базі установи працюють 1200 спеціалістів, ліжковий фонд становить 560 ліжок. Всі відділення остаточно переїжджають у нові будівлі по вул. Ломоносова. Приміщення по вул. Толстого, з яким пов’язана 50-річна історія установи, передано у розпорядження Республіканської наукової медичної бібліотеки (нині — Національна наукова медична бібліотека).

Протягом 1970–1990 рр. в Інституті працювали вчені, наукові розробки яких вписані в анали української та світової онкології: І. Позмогов, Ю. Гріневич, В. Ганул (з 1971 р. завідуючий науково-дослідним відділенням пухлин органів грудної порожнини), В. Бахтіарова, І. Петрова, І. Дєдков, В. Вінницька, Л. Кіндзельський, І. Книш, Л. Трушкевич, І. Касьяненко, Л. Баран, В. Черниченко, В. Земсков, С. Шалімов та інші. Саме вони не тільки розробили ефективні методики діагностування та лікування онкологічних захворювань, а й виховали сучасну плеяду українських та зарубіжних онкологів.

СЬОГОДЕННЯ

За даними ВООЗ у 2000 р. злоякісні ново­утворення діагностували удвічі частіше, ніж, наприклад, у 1975 р.

Рахункова палата України у звіті про результати аудиту ефективності використання бюджетних коштів на профілактику і лікування онкологічних захворювань, зокрема, зазначає, що захворюваність на рак є однією з найнебезпечніших проблем України, а смертність від цієї патології постійно зростає. Серед пацієнтів із вперше встановленим діагнозом «злоякісне новоутворення» приблизно у 50% відзначено запущену (III і IV) та невизначену стадії хвороби, що свідчить про незадовільну профілактичну роботу.

За даними Центру медичної статистики МОЗ України, щороку від раку помирають приблизно 90 тис. українців. Смертність від онкологічних захворювань у нашій країні становить 12% смертності від хвороб, поступаючись лише серцево-судинним. Щороку рак діагностують у більш ніж 150 тис. наших співгромадян. У структурі захворюваності серед чоловіків переважають злоякісні новоутворення легень, шлунка, шкіри, передміхурової залози, прямої кишки; серед жінок — молочної залози, шкіри, тіла матки, шлунка, ободової кишки. Найнижчий рівень захворюваності відзначається у Закарпатській обл. (237,5 випадків на 100 тис. населення), найвищий — у Кіровоградській обл. (430,8 на 100 тис. населення) та Севастополі (467,3 на 100 тис. населення).

Саме у таких складних умовах на Інститут покладено функцію визначення стратегії розвитку відповідної служби в Україні. Він є головною установою в країні, яка займається питаннями онкології. На базі Інституту функціонує клініка із ліжковим фондом у 584 ліжка, у тому числі: для дорослих — 464; для дітей — 40; радіологічні — 56; відділення реанімації та інтенсивної терапії — 24; також працює консультативна поліклініка на 400 відвідувань у зміну. У штаті Інституту 1063 співробітники, у тому числі 119 науковців та 168 лікарів, 13 заслужених лікарів, заслужений працівник охорони здоров’я України; член-кореспондент НАН та НАМН України, 27 докторів та 78 кандидатів наук.

У клініці Інституту щороку отримують медичну допомогу понад 11 тис. українців. Щорічно хірурги установи проводять 4500 операцій на органах травлення та черевної порожнини, жіночих статевих органах, молочній залозі тощо. Створено наукові­ школи, які визначають пріоритети у провідних напрямках клінічної та експериментальної онкології, радіології, імунології, хірургічної гематології, фармако­логії, хіміотерапії та кріохірургії.

Уже сьогодні Інститут має досягнення в організації онкологічної допомоги. Зокрема, створено Національний канцер-реєстр України; стандарти стаціонар­ної та амбулаторно-поліклінічної допомоги хворим онкологічного профілю. Крім того, розроб­лено цитологічні методи діагностики перебігу пухлинної хвороби для оцінки ефективності лікування та прогнозування виникнення рецидивів і метастазів, передракових станів та раку легень, дисплазії та карциноми шлунка; диференціації лімфопроліферативних процесів та онкомаркерні методики. Також співробітниками Інституту розроблено та впроваджено у практику методики проведення органозберігаючих операцій; пластичних операцій при пухлинах опорно-рухового апарату із застосуванням вітчизняних матеріалів; неоад’ювантної регіональної (внутрішньоартеріальної, ендолімфатичної, лімфотропної) терапії; модифікуючі методи лікування (магнітотерапія, гіперглікемія, гіпертермія); біотерапії із застосуванням аутовакцин, інтерферону; використання біополімерів у комплексному лікуванні хворих на саркоми м’яких тканин; кріодеструкції, лазерної терапії тощо. Це дозволило зменшити кількість післяопераційних ускладнень, рецидивів та метастазів, оперативних втручань, які призводять до інвалідизації; покращити результати лікування; підвищити операбельність та рівень 5-річної виживаності.

МАЙБУТНЄ

У 2007 р. Україна приєдналася до конвенції країн, що підписали Паризьку хартію боротьби з раком, зобов’язавшись підготувати національну стратегію боротьби з онкологічними захворюваннями. Саме спеціалісти Інституту зробили перші кроки на шляху реформування онкологічної галузі, впроваджуючи європейські стандарти надання медичної допомоги.

Для вирішення цього завдання було розробле­но концепцію Загальнодержавної програми боротьби з онкологічними захворюваннями на 2007–2016 рр. (далі — Концепція), схвалену розпорядженням КМУ від 10.07.2006 р. № 393-р.

Згідно із положеннями Концепції у спеціалізованих лікувальних закладах необхідно створити єдину базу даних з діагностики, лікування та реабілітації онкологічних хворих, здійснити перехід до єдиної автоматизованої технології оцінки ефективності протиракових заходів; удосконалити моніторинг захворюваності на рак; підвищити рівень раннього виявлення пухлин шляхом відновлення профілактичних оглядів населення та диспансерного спостереження за хворими з передпухлинною патологією. Крім того, потрібно забезпечити діагностування, лікування та реабілітацію відповідно до європейських стандартів шляхом покращення матеріально-технічної бази спеціалізованих лікувальних закладів; провести фундаментальні наукові дослідження стосовно проблем етіології, патогенезу раку та лікувального впливу специфічних протиракових засобів і біотерапії, а також прикладні дослідження з організації онкологічної допомоги населенню. Особлива увага в Концепції приділяється підвищенню рівня обізнаності населення в питаннях, які стосуються онкології, налагодженню міжнародного співробітництва у пріоритетних напрямах боротьби з раком.

Саме в рамках такої співпраці створено Асоціацію директорів центрів та інститутів онкології, радіології і рентгенології країн — учасниць СНД. Інститут — активний член згаданої організації. Його співробітники брали участь у розробці Міждержавного плану боротьби з раком (далі — План). Він включає такі розділи: профілактика; скринінг та рання діагностика раку; медична допомога хворим; навчання та підвищення кваліфікації спеціалістів; наукові розробки та контроль за епідеміологіч­ною ситуацією стосовно раку.

Щодо покращення профілактики планується впровадити комплекс заходів під назвою «Рак — це не вирок», спрямованих на формування у населення думки про онкологічні захворювання як про виліковні. Також План передбачає реалізацію заходів по боротьбі з негативними факторами, котрі призводять до розвитку злоякісних новоутворень, а саме: палінням, зловживанням алкоголем, нераціональ­ним харчуванням, ожирінням, низькою сексуальною культурою, недостатньою фізичною активністю, шкідливим впливом ультрафіолетового опромінення. У розділі «Скринінг» вчені підкреслюють необхідність організації та контролю за раннім діагностуванням злоякісних пухлин. Мета Плану — забезпечити розробку та впровадження клінічних протоколів, чітких критеріїв якості лікування; оптимальних шляхів фінансування. Особлива увага приділяється підвищенню рівня надання медичної допомоги онкохворим дітям. Підкреслено необхідність підвищення кваліфікації лікарів-онкологів загального профілю, хіміотерапевтів, онкохірургів. Головне завдання вчених — проведення масштабних наукових досліджень усіх видів злоякісних новоутворень.

Результатами впровадження основ Концепції та Плану мають стати зниження захворюваності та смертності від раку; забезпечення доступності ефективного лікування для всіх верств населення; удосконалення системи надання медичної допомоги хворим онкологічного профілю.

В історії онкології були поразки та перемоги, сльози та радість, віддана праця лікарів. Тому, завершуючи доповідь, І. Щепотін підкреслив, що розуміє — від Інституту очікують найкращих результатів, адже за сухими цифрами статистики приховані людські долі та сподівання на те, що українські лікарі зможуть подолати біль, подарувати надію і життя.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!