За 9 міс 2018 р. захворюваність на активний туберкульоз в Україні становить 57,1 випадок на 100 тис. населення, що на 1,9% менше показника відповідного періоду 2017 р.
Більше 50% дорослого населення України — носії туберкульозу, але це не означає, що у них є клінічні прояви захворювання. «Коли ми говоримо про інфікованість, то мова йде про латентний туберкульоз… На сьогодні в Україні склалася така ситуація, що необхідно вже впроваджувати міжнародні визнані підходи до лікування», — зазначив голова ГО «Інфекційний контроль в Україні» Андрій Александрін, додавши, що в українських протитуберкульозних диспансерах, на жаль, відсутні безпечні умови перебування як пацієнтів, так і медичного персоналу.
Зважаючи, що туберкульоз — інфекційне захворювання, яке передається повітряним шляхом, ефективність його лікування залежить у тому числі від виключення ризику обміну мікобактеріями туберкульозу між хворими. Тому А. Александрін висловив надію, що у 2019 р. в Україні буде запроваджено амбулаторну модель лікування, яка фінансуватиметься Національною службою здоров’я України (НСЗУ) і вже відпрацьована в пілотному режимі. На сьогодні за цією моделлю працюють Закарпатська, Донецька та Кіровоградська області, де лікування більше 450 хворих на туберкульоз відбувається на амбулаторному рівні.
З 2007 р. спостерігається позитивна динаміка щодо зменшення кількості хворих на туберкульоз. «МОЗ України разом з Центром громадського здоров’я роблять усе можливе, щоб покращити діагностику і раннє виявлення туберкульозу», — зазначив перший заступник генерального директора ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України» (ЦГЗ) Віктор Ляшко.
Він нагадав, що наразі в Україні триває розбудова первинної ланки надання медичної допомоги. У порядку надання первинної медичної допомоги запроваджено таке поняття, як анкетування хворих на туберкульоз. «Досить часто лікарі критично сприймають поняття «анкетування на туберкульоз», оскільки вони думають, що цією анкетою ми хочемо замінити існуючі методи діагностики. Це неправда. Анкетування показує, чи є ймовірність захворювання. Після анкетування лікар визначає подальші методи діагностики, у тому числі флюорографію, бактеріоскопічні і генно-молекулярні дослідження і призначає адекватну схему лікування», — повідомив В. Ляшко.
За його словами, зі 100 пацієнтів з чутливим туберкульозом у 75 випадках захворювання виліковується. У випадку з мультирезистентним туберкульозом, який нечутливий до антибіотиків, зокрема, першого ряду, цей показник становить 47 на 100 пацієнтів. «Проблема, яку потрібно вирішити в першу чергу, — подолати формування мультирезистентного туберкульозу в закладах охорони здоров’я, де проводиться лікування на туберкульоз», — наголосив В. Ляшко, зауваживши, що така форма туберкульозу — це перш за все проблема внутрішньолікарняного інфікування. Більше того, формування мультирезистентного туберкульозу — це не лише соціальна, а й економічна проблема, оскільки курс лікування чутливого туберкульозу коштує для держави 1 тис. грн. на 6 міс, а мультирезистентного туберкульозу — від 100 тис. грн.
Саме на вирішення цих проблем, за словами фахівця ЦГЗ, спрямована ідеологія амбулаторного лікування. Натомість стаціонар, у якому має перебувати хворий на перших етапах лікування, повинен відповідати стандартам інфекційного контролю. За адекватного лікування впродовж 2 тиж пацієнт стає епідемічно безпечним для оточуючих. «Ми забираємо такі поняття, як «стигма», «відторгнення від суспільства на тривалий період лікування», оскільки туберкульоз лікується від 6 до 24 міс залежно від стадії», — зазначив В. Ляшко.
Тому з другої половини 2019 р. хворі на чутливі форми туберкульозу лікуватимуться переважно амбулаторно, під наглядом сімейного лікаря. «Наступного року Україна перейде на амбулаторну форму лікування туберкульозу. Передбачається запровадження помісячної оплати сімейним лікарям за супровід, контрольований процес лікування хворих на туберкульоз на амбулаторному етапі та результати», — зазначив доповідач. За його словами, кошти сімейним лікарям за супровід хворих із туберкульозом може виплачувати НСЗУ.
За основу планується взяти модель, яка була відпрацьована в рамках пілотного проекту впродовж 2017–2018 рр. за рахунок коштів Глобального фонду через неурядові організації, які контрактували обласні протитуберкульозні заклади і лікарів «первинки». «Модель показала свою ефективність, і показник виліковування чутливого туберкульозу за такою моделлю перевищував рекомендовані ВООЗ 80%», — повідомив В. Ляшко.
У 2017 р. БО «100% життя» реалізувала проект з лікування туберкульозу, який охопив 2729 пацієнтів переважно з чутливим туберкульозом. «Пілотувалися різні моделі мотивації, щоб визначити, який медико-соціальний супровід є найбільш ефективним», — зазначив Віктор Третьяков, керівник відділу з розвитку програм лікування БО «100% життя», додавши, що благодійна організація взяла на себе функцію доставки препаратів пацієнту.
Цього року благодійна організація розширила свою діяльність й окрім чутливого туберкульозу відкрила напрямок медико-соціального супроводу мультирезистентного туберкульозу. Наступного року «100% життя» планує охопити медико-соціальним супроводом 12 тис. пацієнтів з туберкульозом.
ГО «Інфекційний контроль в Україні» спільно з БО «100% життя» та ЦГЗ розпочинають комунікаційну кампанію, спрямовану в першу чергу на інформування українців та лікарів первинної ланки медичної допомоги щодо доцільності лікування туберкульозу на первинному етапі. Зокрема, уже підготовлено інформаційні плакати, які будуть передані медичним закладам «первинки». Розроблений і поширюється соціальними мережами відеоролик, у якому йдеться про основні статистичні дані щодо захворюваності на туберкульоз в Україні.
Лікар-фтизіатр Жанна Карпенко з Чернігівського району, який не має районного центру, також брала участь у пілотному проекті із залучення працівників первинної медико-санітарної допомоги до лікування хворих на туберкульоз. Більша частина населення (а це загалом 52 550 осіб), що проживають у районі, — сільські жителі. На території району функціонує 13 амбулаторій та 65 фельдшерсько-акушерських пунктів. На первинній ланці працюють 25 сімейних лікарів та 111 середніх медичних працівників.
Проект, реалізований громадськими організаціями, працював у 9 населених пунктах Чернігівського району із залученням 12 пацієнтів, з яких 11 — з вперше діагностованим чутливими туберкульозом, 1 — з рецидивом. У проекті взяли участь 8 лікарів та 9 середніх медичних працівників.
«Ефективність лікування пацієнтів становила 100%. Але я наголошую, що це чутливий туберкульоз», — зауважила лікар.
Під час реалізації проекту учасники мали позитивні моменти, у той же час стикаючись з проблемними питаннями. З позитивного Ж. Карпенко відзначила отримання лікарями первинної ланки додаткової оплати за лікування пацієнтів з туберкульозом. «Вони контролювали кожен прийом протитуберкульозних препаратів щоденно. Якщо пацієнт не доходив до медичного закладу, то до нього додому приходила медична сестра. Моніторинг лікування, тобто рентгенологічне обстеження та обстеження мокротиння таких пацієнтів, також здійснювалися згідно з графіком», — зазначила доповідач.
Говорячи про проблемні моменти, з якими довелося стикнутися під час реалізації проекту, Ж. Карпенко відзначила те, що у 15 населених пунктах Чернігівського району відсутні фельдшерсько-акушерські пункти. Відповідно, пацієнтам з таких населених пунктів за відсутності медичних працівників неможливо було забезпечити контрольований прийом протитуберкульозних препаратів. Деяких хворих лікарі не могли виписати на амбулаторний етап через непридатність житлово-побутових умов. Тому такі пацієнти вимушені перебувати у стаціонарі.
Про нинішні стаціонарні умови лікування пацієнтів з туберкульозом розповіла Яна, яка вилікувалася від цієї хвороби. «Моє перше знайомство з туберкульозом відбулося на третьому курсі медичного університету, коли у мене виявили захворювання», — поділилася негативним досвідом молода дівчина. Протягом 2 міс Яна лікувалася у протитуберкульозному диспансері, відчуваючи себе ізольованою від зовнішнього світу. При цьому вона перебувала у палаті з ще 4 пацієнтами. Нормальні побутові умови були відсутні. Наприклад, гарячий душ — за розкладом і не щодня. «Моє завдання — лежати на жовтій лікарняній білизні, дивитися у стелю й одужувати», — згадує Яна.
На її думку, треба змінити погляд на місце лікування туберкульозу, адже амбулаторна модель лікування, з одного боку, медично та науково обґрунтована, а з іншого — враховує потреби пацієнта.
фото Сергія Бека
Коментарі