Чи зможе процес вакцинації від COVID-19 в Україні розпочатися наступного року?

26 листопада в інформаційному агентстві «ГолосUA» відбулася пресконференція на тему «Вакцинація від COVID-19 в Україні: коли почнеться і наскільки буде безпечною?». У заході взяли участь Віктор Сердюк, президент Всеукраїнської ради захисту прав пацієнтів, та Костянтин Надутий, член координаційної ради Українського медичного експертного співтовариства (УМЕШУ). Зокрема, в рамках пресконференції обговорювалася інформація, озвучена в ефірі телеканалу «Україна 24» головою комісії з біобезпеки та біологічного захисту при Раді національної безпеки і оборони, академіком Національної академії наук України Сергієм Комісаренком. Він повідомив, що вакцинація всього населення України від COVID-19 можлива приб­лизно до кінця наступного року, зазначивши, що всі західні вакцини мають приблизно однакову якість, і додавши, що ціна вакцини може ще змінитися, але в розповсюдженні вакцини зацікавлені всі країни.

Віктор Сердюк відмітив, що оскільки наразі десятки виробників займаються розробкою вакцини від COVID-19, наразі можна очікувати на велику кількість різних вакцин, відмінність яких полягатиме в безпеці та ефективності. Тому прогнози на проведення масової вакцинації наприкінці наступного року можуть і справдитися.

Питання полягає в тому, що якщо Україна хоче провести її швидше, необхідно підготуватися до проведення масової вакцинації, тобто створити логістику, підготувати персонал, зони зберігання для дотримання холодового ланцюга. Наприклад, у Німеччині вже розпочалася робота зі створення необхідних логістичних ланцюгів.

«Поки ми думатимемо, більшість європейських країн уже проводитиме вакцинацію, і ми зрозуміємо, що нам потрібно робити. У будь-якому випадку ми будемо не в першому ешелоні вакцинації. Навіть ті, хто будуть, то їх буде невелика кількість», — зазначив доповідач та додав, що головне, щоб ці вакцини насамперед були безпечні для застосування. Оскільки, як відомо, близько 90% інфікованих переносять COVID-19 у легкій формі. Також уже є відомості, що 25% всього населення планети взагалі невразливі до інфікування, тому постає питання, чи варто їх вакцинувати? Швидше за все після того, як вакцину буде розроблено, розпочнуться дослідження відносно чутливості організму до даного захворювання при однаковому стані здоров’я, що й дасть відповідь на це запитання.

Окрім цього, на думку В. Сердюка, поки Україна стоятиме в черзі на отримання вакцини, яку розроблять першою, на ринку вже можуть знаходитися її аналоги, які будуть не гіршими за якістю та ефективністю, що сприятиме пришвидшенню процесу вакцинації.

Костянтин Надутий зазначив, що для того, щоб ця вакцинація була ефективною, необхідно вакцинувати 100% населення з урахуванням властивостей збудника COVID-19. Він додав, що ця епідемія, як жодна інша, стала інструментом маркетингу. Адже наразі люди вживають багато стерилізаційних засобів, хоча доведеність контактного шляху передачі доволі умовна.

Оскільки частина населення переносить цей вірус безсимптомно, інша переносить захворювання в легкій формі, а якась частина взагалі невразлива до нього, а лише 10% хворих потребують стаціонарного лікування, тому, на його переконання, слід зосереди­тися на забезпеченні необхідного медичного обслуговування у разі інфікування. Адже до появи COVID-19 люди хворіли на грип і помирали від нього.

Зокрема, в 2007 р. в Києві на грип та гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) перехворіли 800 тис. жителів, і від грипу теж є летальність через ускладнення. При грипі в групу ризику входять ті самі категорії громадян, як і при COVID-19. Тому зосередження на забезпеченні лікування саме 10% населення, яке потребує стаціонарного лікування, є доволі раціональним рішенням.

Вірус має білкову оболонку і проникає в клітину через специфічні рецептори ангіотензин-ІІ, і в одній із північноєвропейських країн розробили прототип сироватки на основі моноклональних антитіл, які блокують ці рецептори, і вірус не може потрапити в клітину, тим самим його поширення зупиняється. Тому й такі способи протидії COVID-19 повин­ні розглядатися на державному рівні як можлива альтернатива або навіть і єдине рішення, бо Україна отримає лише 8 млн доз вакцин, хоча для зупинки поширеності захворювання щеплення має охопити 100% населення.

Враховуючи вищесказане, на думку К. Надутого, необхідно думати й про альтернативні рішення стосовно протидії COVID-19. Насамперед, готовність національної системи охорони здоров’я для забезпечення належного лікування великої кількості хворих на COVID-19. Адже особливість цього вірусу полягає в тому, що кількість хворих збільшується швидко, що може одномоментно створити пікові навантаження на систему охорони здоров’я. По-друге, слід розглянути можливість застосування сироватки для зменшення поширеності вірусу.

В. Сердюк додав, що використання сироватки якраз може стати тим механізмом протидії, який спрямований саме на групи ризику, в яких може бути тяжкий перебіг COVID-19 з різними ускладненнями, що можуть призвести до летального випадку. Проте оскільки виробництво вакцини чи сироватки — це тривалий процес, то для збереження життя та здоров’я пацієнтів з груп ризику варто зосередитися на лікуванні хвороб, через які виникає тяжкий перебіг COVID-19. Наприклад, діагностика і лікування цукрового діабету.

Також він звернув увагу, що наразі проводяться різні випробування із застосуванням плазми крові осіб, які перехворіли на COVID-19, для лікування даного захворювання.

«Питання в тому, наскільки це буде цікаво, якщо ми бачимо загальний дискурс: ми розробили вакцини, давайте їх застосовувати, тому що ми вклали в це багато грошей і треба якось виправдати те, що ми зробили. Я не заперечую те, що вакцини потрібні, але має бути розумний підхід, і необхідно говорити насамперед про інші способи захисту вразливих груп населення. Найбільш ефективний спосіб їх захисту — це лікування тих хвороб, які їх супроводжують, і тоді вони не будуть вразливими до дії вірусу», — наголосив В. Сердюк.

Стосовно виділення Україні 8 млн доз у рамках співпраці з Фондом глобального доступу до вакцин COVID-19 (COVAX) він зазначив, що є ризики того, що ці вакцини поставлять в Україну або пізно, або ж нададуть менш перевірені вакцини щодо безпеки. Також до часу, поки розпочнеться загальна вакцинація, вже будуть певні дослідження щодо того, кого необхідно вакцинувати.

Окрім цього, К. Надутий звернув увагу, що епідемія COVID-19 призвела до масового порушення Календаря профілактичних щеплень в Україні. З одного боку, первинна ланка перевантажена пацієнтами, а з іншого — існує значна недовіра громадян до державної політики в частині вакцинації. За різними даними, сумніваються в необхідності вакцинації близько 46% громадян. Тому навіть якщо Парламент посилить зобов’язання громадян вакцинуватися, можливий великий спротив цьому процесу.

Причиною такого високого рівня недовіри до вакцинації він назвав дії очільників МОЗ за часів правління попереднього керівництва держави, передача закупівель вакцин міжнародним закупівельним організаціям, які до цього здійснювали закупівлі лише для африканських країн, через що в громадян виникають сумніви щодо якості вакцин, які поставляються в нашу державу. Тому, на його переконання, допоки немає довіри до державної політики охорони здоров’я, не буде довіри й до будь-якого її сегменту й інституту влади в цілому. До цього призводять також і проблеми із забезпеченням хворих на COVID-19 доступу до кисню, відсутність ліжко-місць і т.ін.

Оскільки наразі суспільство не бачить прогнозованості ситуації, не зрозуміло, скільки ліжко-місць для хворих на COVID-19 буде потрібно через тиждень, місяць і т.д.

Дії влади на сьогодні спрямовані на те, щоб наздогнати ситуацію з COVID-19, що стрімко розвивається, а насправді вона повинна мати випереджувальну реакцію на можливі ризики. Для цього мають бути прогнозування, моделювання та ресурсне забезпечення. Наразі ж відбувається лише перерозподіл ресурсного забезпечення при відсутньому прогнозуванні та моделюванні. Тому в суспільстві немає впевненості, що подальші дії влади будуть свідомими.

К. Надутий наголосив, що окрім ліжко-фонду постає проблема кадрового забезпечення медичної галузі. Оскільки держави починають конкурувати на ринку праці за медичних фахівців, надаючи різні соціальні преференції, Україна не забезпечена навіть лікарями первинної ланки, не кажучи про інші спеціальності, і кадрова криза в подальшому лише посилюватиметься.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті