Безперервний професійний розвиток фахівців у сфері охорони здоров’я — погляд юриста

По-перше, відповідно до наказу МОЗ «Деякі питання безперервного професійного розвит­ку лікарів» від 22.02.2019 р. № 446, починаючи з 1 січня 2020 р. кожен лікар упродовж року має набрати щонайменше 50 балів безперервної професійної освіти, що не передбачено чинною редакцією постанови. Проєктом Постанови пропонується наступне: лікарі повинні набирати щонайменше 50 балів безперервного професійного розвитку щороку. Мінімальна кількість балів безперервного професійного розвитку, яку повинні набрати провізори та молодші спеціалісти з медичною освітою, щороку визначається МОЗ.

Також можливим позитивним аспектом прий­няття даного проєкту Постанови є закріплення в ньому таких термінів, як електронна система безперервного професійного розвитку фахівців у сфері охорони здоров’я, провайдери заходів безперервного професійного розвитку, майстер-клас, симуляційний тренінг чи тренінг з опанування практичних навичок, тренінг, семінар (воркшоп), фахова (тематична) школа, конгрес, симпозіум, науково-практична конференція, з’їзд.

Проєктом Постанови передбачається створення електронної системи безперервного професійного розвитку, до якої будуть вноситися дані про провайдерів заходів безперервного професійного розвитку (фізичних осіб — підприємців та юридичних осіб, що можуть організовувати заходи безперервного професійного розвитку).

Проте варто звернути увагу на те, що наразі в Комітеті Верховної Ради України знаходиться проєкт Закону України «Про самоврядування медичних професій в Україні», яким передбачається, що саме організація професійного самоврядування медичних професій визначає вимоги до обсягів щорічної участі представників медичних професій у програмах безперервного професійного розвитку, порядку внесення відомостей щодо безперервного професійного розвитку в реєстри представників медичних професій.

Вимоги, стандарти та критерії визнання до організаторів безперервного професійного розвитку затверджуються організаціями професійного самоврядування медичних професій. З даного вбачається, що прийняття законопроєкту надало б можливість організації професійного самоврядування вирішувати, які вимоги встановлюються до організаторів безперервного професійного розвитку, та яку необхідну кількість балів мають набрати працівники сфери охорони здоров’я.

Варто зазначити, що чинною редакцією Постанови передбачається створення агенції з питань безперервного професійного розвитку, яка повин­на була бути створена МОЗ шляхом реорганізації Українського центру наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи. Проте вона не була утворена у зв’язку з відсутністю фінансування, необхідністю аудиту Українського центру та пріоритетами й викликами, що постали перед системою охорони здоров’я для запобігання поширенню COVID-19.

Враховуючи курс України на євроінтеграцію, звертаємо увагу на європейський досвід питання регулювання процедури акредитації провайдерів безперервного професійного розвитку працівників сфери охорони здоров’я. У країнах Європейського Союзу акредитація може здійснюватися на двох рівнях залежно від мети заходу.

На європейському рівні акредитацію здійснювала раніше Європейська акредитаційна рада з безперервної медичної освіти як складова Європейського союзу медичних фахівців, а з 2017 р. було створено новий орган — Безперервна медична освіта — європейські акредитори (Continuing Medical Education — European Accreditors — CME-EA). На національному рівні в кожній державі акредитацію здійснюють націо­нальні органи з акредитації. Проте провайдери не обмежені в можливості звертатися за акредитацією не до національного органу з акредитації, а до органу Безперервна медична освіта — європейські акредитори.

З даного вбачається, що ЄС все ж схиляється до необхідності надання самоврядності з питань надання акредитації провайдерам безперервного професійного розвитку. Адже на рівні ЄС питання надання акредитації регулюється неприбутковими самоврядними організаціями, до яких входять незалежні акредитори. Проте на рівні самих держав-членів повноваження з акредитації залишаються у національних органів.

Найбільш ефективною системою акредитації вважається система в США, де акредитація провайдерів безперервного професійного розвит­ку здійснюється через співпрацю між Акредитаційною радою з безперервної медичної освіти (Accreditation Council for Continuing Medical Education — ACCME) та Американською медичною асоціацією (American Medical Association — AMA), яка відображає плідну взаємодію цих організацій. Тобто система передбачає взаємодію державних та самоврядних інституцій.

В Україні ж планується створення єдиного акредитаційного органу, що передбачатиме відсутність альтернативи у провайдерів, на відміну від досвіду Європейського Союзу, де провайдери самостійно обирають, куди звертатися — до націо­нального органу акредитації чи до органу Безперервна медична освіта — європейські акредитори (що є самоврядним органом). Тобто у разі прийняття проєкту Постанови буде існувати єдиний орган акредитації провайдерів — Агенція з питань безперервного професійного розвитку, яка буде створена та підконтрольна МОЗ.

Проєктом Постанови передбачається, що МОЗ визначає адміністратора системи безперервного професійного розвитку. Це означає, що виникає необхідність у розробці додаткового акта, який встановлюватиме детальну процедуру ведення та діяльності даної системи, орган, який буде виконувати функції адміністратора, та інші вимоги, необхідні для належного функціонування системи. І одразу постає питання: хто буде виконувати роль адміністратора.

Також незважаючи на те що термін нарахування балів за зареєстровані заходи безперервного професійного розвитку закінчився 1 липня 2020 р., процедуру нарахування балів станом на грудень 2020 р. не врегульовано.

Загалом даний проєкт Постанови відповідає вимогам сучасності та є необхідним, адже передбачає процедуру діджиталізації безперервного професійного розвитку фахівців сфери охорони здоров’я. Деталізація процедури та створення фактичного механізму набрання працівниками сфери охорони здоров’я балів, створення електронної системи матиме позитивний вплив на подальший професійний розвиток працівників охорони здоров’я.

Проте питання щодо доречності такої зарегульованості безперервного професійного розвитку працівників сфери охорони здоров’я з боку держави залишається відкритим. Україні як державі, що виявила бажання в подальшому стати членом Європейського Союзу, необхідно враховувати міжнародний досвід регулювання акредитації провайдерів. Як в ЄС, так і в США система акредитації ґрунтується на співпраці самоврядних організацій та державних органів. Наявність права вибору органу акредитації у провайдера мінімізує ризики монополізації державою безперервного професійного розвитку та ризики підвищення рівня корупції. Тому вважаємо, що передача повного спектра пов­новажень з питань акредитації провайдерів безперервного професійного розвитку працівників сфери охорони здоров’я агенції з питань безперервного професійного розвитку не є доцільною.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!