Яке місце займає Соматулін Аутожель у лікуванні акромегалії?

Акромегалія — це тяжке нейроендокринне захворювання, зумовлене хронічною гіперпродукцією соматотропіну (гормону росту) в осіб із закінченим фізіологічним ростом. Для акромегалії характерним є патологічний диспропорційний періостальний ріст кісток, хрящів, м’яких тканин, внутрішніх органів, а також порушення функціонального стану серцево-судинної та легеневої систем, периферичних ендокринних залоз, різних видів метаболізму. У переважній більшості випадків (95–98%) причиною захворювання є аденома гіпофіза, яка безконтрольно продукує гормон росту. Епідеміологічні дослідження показали, що поширеність акромегалії при активному скринінгу становила від 125 до 295 випадків на 1 млн. Найбільш часто акромегалія виникає у віці 20–40 років. Точно оцінити рівень захворюваності на акромегалію досить складно у зв’язку з тим, що час від появи перших їх ознак до встановлення точного діагнозу минає від 5 до 15 років. Такий тривалий проміжок часу пояснюється повільним розвитком захворювання і широким різноманіттям клінічної картини (Демидова Т.Ю., Скуридина Д.В., 2017). Смертність серед пацієнтів з акромегалією перевищує в 10 разів таку в контрольній популяції. Приблизно 50% нелікованих хворих помирають у віці до 50 років. Аналіз причин смерті показує, що 30–60% пацієнтів з акромегалією помирають у результаті кардіоваскулярних порушень, 5–25% — від легеневих ускладнень і 15–50% — від онкологічних захворювань. У свою чергу, своєчасна діагностика та адекватне лікування цього захворювання дозволяє скоротити смертність у 2–5 разів (Панькив В.И., 2011).

Клінічні прояви акромегалії зумовлені ефектами надлишкової продукції гормону росту та (інсуліноподібного фактора росту 1 (ІФР-1), який синтезується в печінці під дією гормону росту, а також здавленням соматотропіномою структур, що оточують гіпофіз (Панькив В.И., 2011).

У якості першої лінії терапії акромегалії зазвичай розглядається нейрохірургічне видалення пухлини гіпофіза. Однак результати хірургічного лікування залежать від багатьох факторів, які включають особливості пухлини і кваліфікацію нейрохірурга. У разі недосягнення компенсації після оперативного втручання, наявності протипоказань для хірургічного лікування рекомендується медикаментозна терапія.

Серед можливих варіантів медикаментозного лікування у лікарському арсеналі є аналоги соматостатину, агоністи дофамінових рецепторів і антагоністи гормону росту (Мохорт Е.Г. и соавт., 2021).

На сьогодні першою лінією медикаментозної терапії акромегалії є застосування аналогів соматостатину, оскільки вони значно більш ефективні (у порівнянні з агоністами дофамінових рецепторів) і сприяють як регресу клінічної симптоматики, так і зменшенню розміру пухлини гіпофіза (у той час як антагоністи гормону росту блокують тільки периферичні ефекти гормону росту, не знижуючи його концентрацію і не впливаючи на соматотропіному).

Крім того, при розповсюдженому рості пухлини та інвазії кавернозного синуса лікування акромегалії може бути розпочато аналогами соматостатину з метою зменшення розмірів пухлини і підвищення радикальності хірургічного лікування в подальшому (Мохорт Е.Г. и соавт., 2021; Иловайская И.А., 2017).

Одним з аналогів соматостатину, який ефективно використовується як після нейрохірургічного видалення соматотропіноми, так і в якості першої лінії терапії акромегалії є ланреотид. На фармацевтичному ринку України він представлений препаратом Соматулін Аутожель.

Увагу привертають результати проспективного відкритого дослідження PRIMARYS, у ході якого оцінювався вплив ланреотиду на об’єм соматотропіноми, клінічні симптоми акромегалії, а також на якість життя у 90 пацієнтів із вперше виявленою акромегалією, які спостерігалися в 39 центрах 11 європейських країн.

Усі хворі в якості першої лінії терапії отримували ланреотид у дозі 120 мг кожні 4 тиж. На 12-му тижні лікування значуще зменшення об’єму пухлини (на 20% від початкового об’єму і більше) було відзначено у 54,1% хворих. Наприкінці дослідження (на 48-му тижні лікування або під час останнього обстеження) значиме зменшення обсягу пухлини спостерігалося у 62,9% хворих. Було встановлено, що ключовим предиктором зменшення об’єму пухлини було виражене зниження концентрації ІФР-1. Частка пацієнтів з істотним зменшенням об’єму пухлини була значно вищою в групі, що досягла біохімічного контролю (69–73%) у порівнянні з групою, в якій активність акромегалії зберігалася (41–51%). Крім того, пацієнти помітили поліпшення самопочуття і регрес клінічних проявів акромегалії. Симптоми акромегалії і якість життя, пов’язана зі здоров’ям, значно поліпшувалися з 12-го до 48-го тижня лікування.

Аналіз даних глікемічного та ліпідного профілю в дослідженні PRIMARYS свідчить про те, що ланреотид не чинить несприятливого впливу на вуглеводний і ліпідний обмін. Спектр побічних ефектів на тлі лікування ланреотидом принципово не відрізняється від такого на тлі лікування іншими аналогами соматостатину, за винятком значно більш низької частоти локальних змін у місці ін’єкції та відсутності технічних труднощів при введенні препарату (Иловайская И.А., 2017).

Варто зазначити, що ланреотид включений до наступних міжнародних клінічних настанов з діагностики та лікування акромегалії:

  • Акромегалія: настанова клінічної практики Ендокринного товариства (Acromegaly: an endocrine society clinical practice guideline);
  • Медичні рекомендації Американської асоціації клінічних ендокринологів для клінічної практики з діагностики та лікування акромегалії (American Association of Clinical Endocrinologists medical guidelines for clinical practice for the diagnosis and treatment of acromegaly);
  • Оновлені рекомендації американського Товариства вивчення гіпофіза щодо лікування акромегалії (A Pituitary Society update to acromegaly management guidelines).

Значною перевагою Соматулін Аутожель є те, що він випускається у зручній формі готового розчину в попередньо заповненому шприці для глибоких підшкірних введень. Ін’єкції ланреотиду настільки прості, що їх можуть виконувати самі пацієнти або їх родичі. Це, безумовно, є фактором підвищення ступеня свободи і якості життя хворих на акромегалію. Пацієнти мають змогу зменшити число візитів до лікаря, що є особливо актуальним в умовах пандемії COVID-19 (Хомяков В.М., 2014).

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Інформація для професійної діяльності медичних та фармацевтичних працівників

СОМАТУЛІН АУТОЖЕЛЬ. Склад: 1 попередньо наповнений шприц містить ланреотид (у вигляді ланреотиду ацетату) 120 мг. Фармакотерапевтична група. Гормони гіпофіза та гіпоталамуса та їх аналоги; соматостатин та його аналоги. Код АТХ H01C B03. Показання. Лікування акромегалії при підвищеному рівні циркулюючого гормону росту та інсуліноподібного фактора росту після оперативного втручання та/або радіотерапії або у разі, якщо протипоказані оперативне втручання та/або радіотерапія. Лікування клінічних симптомів, спричинених акромегалією. Протипоказання. Соматулін Аутожель не можна призначати пацієнтам з гіперчутливістю до активної речовини, соматостатину або споріднених пептидів, або будь-якої з допоміжних речовин лікарського засобу, вказаних у розділі «Склад». Побічні реакції. Порушення з боку обміну речовин та харчування: часто — гіпоглікемія, зниження апетиту, гіперглікемія, цукровий діабет. Порушення з боку нервової системи: часто — запаморочення, головний біль, летаргія. Порушення з боку шлунково-кишкового тракту: дуже часто — діарея, рідкі випорожнення, біль у животі; часто — нудота, блювання, запор, метеоризм, здуття живота, неприємні відчуття в животі, диспепсія, стеаторея; нечасто — зміна кольору калових мас. Категорія відпуску. За рецептом. Виробник. ІПСЕН ФАРМА БІОТЕК. Р.п. UA/13432/01/01. Термін дії необмежений з 02.01.2019 р. З повною інформацією можна ознайомитися в інструкції для медичного застосування препарату СОМАТУЛІН АУТОЖЕЛЬ.

Останні новини та статті