Проєкт закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги»

19 Листопада 2021 4:44 Поділитися

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 89 Регламенту Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи вноситься на розгляд Верховної Ради України проєкт Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги».

На пленарному засіданні Верховної Ради України даний проєкт буде доповідати народний депутат Ураїни Радуцький М.Б.

Народні депутати України

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проєкту закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги»

  1. Обґрунтування необхідності прийняття Закону

19 жовтня 2017 року було ухвалено Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» № 2168-VIII, який запровадив гарантований пакет безоплатних для пацієнта медичних послуг та новий механізм фінансування надавачів таких послуг. Реалізацію цього механізму та відповідно адміністрування програми медичних гарантій було покладено на засновану 27 грудня 2017 року Національну службу здоров’я України (НСЗУ), що є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення.

НСЗУ функціонує як єдиний державний закупівельник медичних послуг, що акумулює фінансові ресурси Державного бюджету України, призначені для оплати таких послуг, та безпосередньо здійснює розрахунки із закладами охорони здоров’я, а також здійснює моніторинг дотримання ними визначених договорами вимог щодо якості надання медичних послуг.

Основними завданнями НСЗУ є:

1) реалізація державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення;

2) виконання функцій замовника медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій;

3) внесення на розгляд Міністра охорони здоров’я України пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення;

4) забезпечення функціонування електронної системи охорони здоров’я;

5) розробка проєкту програми медичних гарантій.

З початку впровадження в Україні програми медичних гарантій виникла низка проблем, що потребує законодавчого уточнення з огляду на практичну діяльність НСЗУ щодо реалізації програми, взаємодії з законтрактованими закладами охорони здоров’я, а також забезпечення функціонування електронної системи охорони здоров’я та забезпечення дотримання законодавства про захист персональних даних у частині, що стосуються медичного обслуговування.

Зокрема, виникали ситуації, які загрожували продовженню ефективної реалізації програми медичних гарантій в інтересах пацієнтів. Так, наприклад, подекуди шляхом прийняття нормативно-правових актів кошти програми медичних гарантій могли спрямовуватися не на оплату медичних послуг чи лікарських засобів, а на підтримку діяльності закладів охорони здоров’я, що не є ефективними та не демонструють високі показники якості медичного обслуговування населення. Такий нераціональний підхід призводив до непрозорого використання коштів програми медичних гарантій і, що найгірше — через такі дії знижується конкурентність дійсно ефективних закладів охорони здоров’я. Продовження такої практики сприятиме подальшому хронічному дефіциту коштів в системі охорони здоров’я і жодним чином не забезпечуватиме реалізацію пацієнтами їх права на безоплатну медичну допомогу.

З іншого боку, на практиці виникають ситуації, коли заклади охорони здоров’я не дотримуються вимог щодо їх діяльності, закріплених у договорі про медичне обслуговування населення, що потребує відповідного реагування з боку НСЗУ, насамперед із застосуванням механізму моніторингу, який полягає у перевірці дотримання надавачами послуг умов договорів, для чого питання доступу фахівців НСЗУ до персональних даних пацієнтів, яким надано медичні послуги за такими договорами, потребує законодавчого врегулювання.

Окрім цього, потребує законодавчого врегулювання питання надання паліативної допомоги в Україні, оскільки чинні положення Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» застарілі та не відображають актуальний порядок надання паліативної допомоги. Визначення, яке вживається в чинному законодавстві, повинно відповідати визначенню, яке використовується Всесвітньою організацією охорони здоров’я. Крім того, варто враховувати різницю між різними типами паліативної допомоги, як тієї, що надається в межах первинної медичної допомоги, так і спеціалізованої.

Також, потребує врегулювання питання щодо відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення, у разі якщо лікування здійснювалося за кошти державного бюджету в рамках програми медичних гарантій.

Таким чином, уточнення законодавства щодо повноважень та діяльності НСЗУ, порядку реалізації програми медичних гарантій необхідні для підвищення ефективності медичного обслуговування населення і попередження ризиків порушення прав громадян на медичну допомогу, передбачених законодавством України.

  1. Цілі та завдання законопроєкту

Проєкт закону розроблений з метою підвищення ефективності діяльності НСЗУ як єдиного державного закупівельника медичних послуг у її взаємодії із надавачами медичних послуг щодо реалізації державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення України.

  1. Загальна характеристика і основні положення законопроєкту

Законопроєкт передбачає:

  • доповнення норми Цивільного кодексу України про відшкодування особою, яка вчинила кримінальне правопорушення, закладу охорони здоров’я витрат на лікування потерпілого, з метою забезпечення повернення коштів, які такий заклад охорони здоров’я отримав за програмою медичних гарантій до Державного бюджету України;
  • оновлення положень, що встановлюють засади надання паліативної допомоги;
  • забезпечення доступу працівників Уповноваженого органу, що беруть участь у здійсненні моніторингу стосовно виконання договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію, до інформації, яка міститься, в тому числі, в електронній системі охорони здоров’я, для виконання їх посадових обов’язків щодо обробки такої інформації з дотриманням вимог законодавства України про захист персональних даних;
  • законодавче закріплення механізму порядку реалізації програми медичних гарантій шляхом надання повноважень Кабінету Міністрів України щодо його затвердження;
  • актуалізацію та уточнення положень, що стосуються функцій НСЗУ як органу, уповноваженого на реалізацію програми медичних гарантій, зокрема, закріплення повноважень стосовно розробки документів, необхідних для укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій;
  • закріплення на законодавчому рівні умови щодо необхідності відповідності закладів охорони здоров’я вимогам до надавачів медичних послуг, зокрема, щодо їх автономізації, а також умов щодо укладення договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій;
  • виключення можливості витрачання коштів платників податків, з яких формується бюджет програми медичних гарантій, на цілі, які не стосуються безпосередньо оплати медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій;
  • закріплення на законодавчому рівні вимоги щодо відпуску лікарських засобів, які підлягають реімбурсації, за рецептом;
  • уточнення вимоги щодо реімбурсації у 2022 році лікарських засобів, включених до Національного переліку лікарських засобів, стосовно препаратів інсуліну та лікарських засобів для лікування нецукрового діабету;
  • забезпечення належного функціонування та ефективної діяльності Ради громадського контролю НСЗУ;
  • врегулювання питань, повʼязаних з забезпеченням розвитку електронної системи охорони здоровʼя (розробка проєктів відповідних національних класифікаторів, ведення та актуалізація необхідних класифікацій та їх кодування, здійснення дослідницького та статистичного аналізу медичної інформації тощо), а також із розширенням функціональності цієї системи стосовно накопичення, зберігання та обробку медичної інформації щодо громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання.
  1. Стан нормативно-правової бази у зазначеній сфері правового регулювання

У зазначеній сфері правовідносин діють: Конституція України, Цивільний кодекс України, Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Закон України «Про захист персональних даних», Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» та інші нормативно-правові акти.

  1. Фінансово-економічне обґрунтування

Прийняття проєкту закону не потребує додаткового фінансування з державного чи місцевого бюджетів.

  1. 6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття Закону

Прийняття проєкту закону дозволить забезпечити продовження реалізації програми медичних гарантій у найбільш ефективний спосіб, що передбачає повну реалізацію права громадян України на доступ до безоплатної медичної допомоги, гарантованого їм Конституцією України.

Народні депутати України

Проєкт

зареєстрований в Парламенті

12.11.2021 р. за № 6306

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги

Верховна Рада України постановляє:

І. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

  1. Частину третю статті 1206 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40–44, ст. 356) викласти в такій редакції:

«3. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету за рахунок якого таке лікування фінансувалось. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України»;

  1. У Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, № 4, ст. 19):

1) статтю 5 викласти в такій редакції:

«Стаття 5. Охорона здоров’я — загальний обов’язок суспільства та держави

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу особам, які її потребують за станом здоров’я, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я»;

2) частини першу та другу статті 8 викласти в такій редакції:

«Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать:

екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;

спеціалізована медична допомога;

паліативна допомога»;

3) у статті 16:

частину другу виключити;

частину четверту викласти в такій редакції:

«З метою забезпечення територіальної доступності якісної медичної допомоги населенню створюється госпітальний округ. Госпітальний округ — це територія, в межах якої забезпечено надання якісної, комплексної, безперервної і орієнтованої на пацієнтів медичної допомоги шляхом організації спроможної мережі закладів охорони здоров’я. Госпітальний округ поділяється на госпітальні кластери, в межах яких організовано комплексний доступ населення до стаціонарної медичної допомоги. Межі госпітальних округів та госпітальних кластерів, порядок їх утворення та функціонування, а також порядок визначення кластерних, надкластерних та інших видів закладів охорони здоров’я, що входять до мережі закладів охорони здоров’я госпітального округу, визначається Кабінетом Міністрів України на основі потреб населення у медичній допомозі та забезпеченні комплексного надання медичної допомоги.»;

частину п’яту викласти в такій редакції:

«Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров’я самостійно з обов’язковим урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу.»;

4) у статті 18:

частину сьому викласти в такій редакції:

«Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, замовником якої є держава, затверджуються Кабінетом Міністрів України.»;

частину дев’яту викласти в такій редакції:

«Заклади охорони здоров’я можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом.»;

доповнити новими частинами десятою-одинадцятою такого змісту:

«Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування, які не покриваються програмою медичних гарантій з медичного обслуговування населення, та в інших випадках, встановлених законодавством, за плату від юридичних і фізичних осіб.

Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності самостійно встановлюють плату за послуги з медичного обслуговування»;

у зв’язку з цим частини десяту-одинадцяту вважати частинами дванадцятою-тринадцятою відповідно;

5) у статті 24:

частини другу-п’яту викласти в такій редакції:

«У державних та комунальних закладах охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну допомогу, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, за рішенням власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) утворюються наглядові ради з обов’язковим залученням представників громадськості (за їхньою згодою). Наглядові ради також можуть утворюватися за рішенням власника у інших закладах охорони здоров’я.

Наглядові ради розглядають питання, зокрема, щодо дотримання прав та забезпечення безпеки пацієнтів, додержання вимог законодавства при здійсненні медичного обслуговування населення закладом охорони здоров’я, фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я.

До складу наглядової ради закладу охорони здоров’я, крім представників власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) та відповідних органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування, входять (за їхньою згодою) депутати місцевих рад, представники громадськості та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров’я, організацій, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я.

Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я і типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України»;

6) у статті 33:

частини п’яту-шосту викласти в такій редакції:

«Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, спеціалізовану, паліативну.

Медична допомога може надаватись:

за місцем проживання (перебування) пацієнта;

в амбулаторних умовах;

в умовах денного стаціонару;

в стаціонарних умовах;

Порядок надання медичної допомоги за видами, профілями, захворюваннями чи станами, а також умовами та формами надання такої допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я»;

7) у статті 34:

частини четверту-п’яту викласти в такій редакції:

«Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров’я особи в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму»;

частину шосту виключити;

8) у статті 351:

частину першу викласти в такій редакції:

«Первинна медична допомога — це медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому спеціалізованої медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, спеціалізованої медичної допомоги»;

9) статтю 352 викласти в такій редакції:

«Стаття 352. Спеціалізована медична допомога

Спеціалізована медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики — сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів, в тому числі із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання спеціалізованої медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Надання спеціалізованої медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров’я:

в стаціонарних умовах — багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні відновного, планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри, високоспеціалізовані багатопрофільні або однопрофільні заклади охорони здоров’я;

в амбулаторних умовах — консультативно-діагностичні підрозділи лікарень, центри з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичні центри).

Спеціалізовану медичну допомогу також можуть надавати лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці.

Лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров’я, де надається така допомога, або лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа — підприємець, які отримали підготовку за відповідною спеціальністю (крім спеціальності «загальна практика — сімейна медицина»).

У закладах охорони здоров’я з метою забезпечення освітнього процесу спеціалізовану медичну допомогу можуть надавати науково-педагогічні працівники закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров’я, за умови, що вони мають сертифікат лікаря-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров’я на надання медичної допомоги пацієнту. Такі науково-педагогічні працівники також можуть бути лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги.

Лікуючого лікаря з надання спеціалізованої медичної допомоги в закладі охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керівник цього закладу або уповноважена ним на прийняття відповідних рішень особа.

Спеціалізована медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання такої допомоги, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.

Спеціалізована медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання спеціалізованої медичної допомоги.

Без направлення спеціалізована медична допомога відповідно до медичних показань надається безоплатно закладами охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, пацієнтам, які звернулися до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, та пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку в цьому закладі охорони здоров’я.

Без направлення спеціалізована медична допомога відповідно до медичних показань також надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання спеціалізованої допомоги, пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані.

Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань до закладів охорони здоров’я, що забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, а також порядок надання такої допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я»;

10) статтю 353 виключити;

11) статтю 354 викласти в такій редакції:

«Стаття 354. Паліативна допомога

Паліативна допомога — це комплекс заходів, спрямованих на покращення якості життя пацієнтів всіх вікових категорій та членів їх родин, які зіштовхнулися з проблемами, пов’язаними з захворюваннями, що загрожують життю, та передбачає заходи щодо запобігання та полегшення страждань пацієнта через ранню ідентифікацію й оцінку симптомів, полегшення болю та подолання інших фізичних, психосоціальних і духовних проблем.

Паліативна допомога надається безоплатно за направленням лікуючого лікаря у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Паліативна допомога за видами поділяється на загальну та спеціалізовану паліативну допомогу.

Порядок, зміст та обсяги надання паліативної допомоги, розрахунок потреби в кількості служб паліативної допомоги для її надання, перелік відповідних медичних показань визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я»;

12) у статті 36:

назву статті та частину першу викласти в такій редакції:

«Стаття 36. Направлення громадян України на лікування за кордон

Громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності надання того чи іншого виду медичної допомоги, надання якої неможливо забезпечити в закладах охорони здоров’я України»;

13) у статті 531:

абзац третій частини першої виключити;

доповнити частиною другою такого змісту:

«Електронна система охорони здоров’я, окрім іншого, забезпечує накопичення, зберігання та обробку медичної інформації щодо громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання»;

у зв’язку з цим частину третю вважати частиною  четвертою;

14) частину першу статті 64 викласти в такій редакції:

«При неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування дитини мати або інший член сім’ї, який доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку»;

15) частину другу статті 67 викласти в такій редакції:

«Потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається лікарем за станом здоров’я особи і оформляється медичними документами відповідно до встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, зразка.»;

16) частини першу та другу статті 72 викласти в такій редакції:

«Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті особи.

В обов’язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються при наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть особи настала в закладі охорони здоров’я, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті»;

17) пункт «ж» частини першої статті 77 викласти в такій редакції:

«ж) оплату праці у державних та комунальних закладах охорони здоров’я у розмірі, не нижчому, ніж визначено Кабінетом Міністрів України, у тому числі із дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати»;

18) Розділ XIII ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ:

доповнити новим пунктом 2 такого змісту:

«2. Встановити, що на період встановлення карантину, запровадження медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру, до надання медичної допомоги можуть залучатися в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України фармацевтичні працівники, здобувачі вищої освіти 4–6 років навчання за спеціальностями галузі знань 22 «Охорона здоров’я», молодші спеціалісти з медичною освітою, лікарі-інтерни, а також лікарі-спеціалісти без вимог щодо атестації на присвоєння чи підтвердження кваліфікаційної категорії.»;

  1. Пункт 6 частини другої статті 7 Закону України «Про захист персональних даних» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 34, ст. 481) викласти в такій редакції:

«6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування, надання медичних послуг та перевірки їх відповідності встановленим умовам надання таких послуг (в тому числі, умовам договорів про медичне обслуговування населення та договорів про реімбурсацію за програмою медичних гарантій), функціонування електронної системи охорони здоров’я за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою — підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних»;

  1. У Законі України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 5, ст. 31):

1) пункти 4–5 частини першої статті 2 викласти в такій редакції:

«4) надавачі медичних послуг — заклади охорони здоров’я всіх форм власності та фізичні особи — підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з Уповноваженим органом;

5) реімбурсація — повне або часткове відшкодування суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, вартості лікарських засобів, що були відпущені пацієнту на підставі рецепта, за рахунок коштів Державного бюджету України»;

2) частину п’яту статті 3 викласти в такій редакції:

«5. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці працівників (програми “місцевих стимулів”), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров’я та інші програми в охороні здоров’я»;

3) у статті 4:

частину першу викласти в такій редакції:

«1. У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:

1) екстреної медичної допомоги;

2) первинної медичної допомоги;

3) спеціалізованої медичної допомоги;

4) паліативної медичної допомоги;

5) реабілітації у сфері охорони здоров’я;

6) медичної допомоги дітям до 16 років;

7) медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами»;

частину третю доповнити новим абзацом такого змісту:

«Забороняється затвердження в рамках програми медичних гарантій пакетів, що не передбачають надання послуг в сфері охорони здоров’я, крім оплати заходів з готовності до надання медичної допомоги в умовах поширення інфекційних захворювань, епідемій та інших надзвичайних ситуаціях»;

частину 5 викласти в такій редакції:

«5. Програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Порядок реалізації програми медичних гарантій встановлюється Кабінетом Міністрів України»;

4) у статті 7:

пункт 4 частини першої викласти в такій редакції:

«4) розроблення проєкту програми медичних гарантій, а також порядку її реалізації та  специфікацій і умов закупівлі медичних послуг за програмою медичних гарантій, внесення пропозицій щодо тарифів і коригувальних коефіцієнтів;»;

пункти 6–8 частини першої викласти в такій редакції:

«6) здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію шляхом здійснення моніторингу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

7) отримання та обробка персональних даних та іншої інформації про пацієнтів (у тому числі інформації про стан здоров’я, діагноз, відомостей, одержаних під час медичного обстеження пацієнтів),  працівників надавачів медичних послуг, в тому числі, фізичних осіб-підприємців, їх підрядників, аптечних закладів, необхідних для здійснення його повноважень, з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»;

частину другу викласти в такій редакції:

«2. З метою забезпечення прозорості та громадського контролю за діяльністю Уповноваженого органу утворюється Рада громадського контролю, що формується на засадах відкритого та прозорого конкурсу, у складі 15 осіб, які підлягають ротації у порядку, встановленому Положенням про Раду громадського контролю. Строк повноважень члена Ради громадського контролю становить три роки»;

частину п’яту доповнити новим підпунктом 21 такого змісту:

«21) бере участь у проведенні конкурсу на зайняття посад державної служби категорії «А» в Уповноваженому органі, з правом дорадчого голосу»;

5) у статті 8:

частину першу викласти в такій редакції:

«1. Договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між Уповноваженим органом та закладом охорони здоров’я незалежно від форми власності чи фізичною особою — підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та відповідають встановленим Кабінетом Міністрів України вимогам до надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій, умовам закупівлі, специфікаціям до медичних послуг, а також з урахуванням визначеного в програмі медичних гарантій обсягу забезпечення медичними послугами, визначеного відповідно до потреб в межах кожного госпітального округу»;

6) частини п’яту-шосту статті 9 викласти в такій редакції:

«5. Надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій, пов’язаних з спеціалізованою, паліативною медичною допомогою та медичною реабілітацією, здійснюється за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, або лікуючого лікаря в порядку, передбаченому законодавством, крім випадків, коли згідно із законодавством направлення лікаря не вимагається.

  1. При наданні медичної допомоги в амбулаторних умовах лікарські засоби, які підлягають реімбурсації за програмою медичних гарантій, надаються пацієнту на підставі рецепта суб’єктом господарювання, який уклав договір про реімбурсацію з Уповноваженим органом.»;

7) частини сьому-восьму статті 10 викласти в такій редакції:

«7. Надавачам медичних послуг забороняється вимагати від пацієнтів винагороду в будь-якій формі за медичні послуги та лікарські засоби, надані за програмою медичних гарантій. Такі дії є підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої договором про медичне обслуговування населення, в тому числі одностороннього розірвання договору з ініціативи Уповноваженого органу.

  1. Підставою для оплати тарифу, що здійснюється Уповноваженим органом, є звіт, який формується в електронній системі охорони здоров’я на підставі інформації та документів, що внесені надавачем медичних послуг до цієї системи. Оплата за надані медичні послуги та лікарські засоби здійснюється в порядку черговості надходження таких звітів»;

8) пункт 51 Розділу IV Прикінцеві та перехідні положення викласти в такій редакції:

«51. Частина десята статті 10 діє з 1 січня 2022 року. При здійсненні реімбурсації препаратів інсуліну та лікарських засобів для лікування нецукрового діабету за програмою медичних гарантій у 2022 році вимога частини десятої статті 10 щодо включення цих лікарських засобів до Національного переліку основних лікарських засобів не застосовується»;

  1. У статті 27 Закону України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я» (Відомості Верховної Ради, 2021, № 8, ст. 59):

частину першу викласти в такій редакції:

«1. Реабілітаційна допомога надається на первинному, спеціалізованому рівнях медичної допомоги. Координація руху пацієнтів з питань надання реабілітаційної допомоги між рівнями медичної допомоги здійснюється відповідно до індивідуального реабілітаційного плану»;

абзац перший частини третьої викласти в такій редакції:

«3. На спеціалізованому рівні медичної допомоги забезпечується надання реабілітаційної допомоги в гострому, післягострому та довготривалому реабілітаційних періодах у стаціонарних та амбулаторних умовах:»;

частину четверту виключити.

II. Прикінцеві положення

  1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
  2. Кабінету Міністрів України:

у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

прийняти нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього Закону;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проєкту Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення надання медичної допомоги»

Зміст положення (норми) чинного акта законодавства Зміст відповідного положення проєкту акта

Цивільний кодекс України

(Відомості Верховної Ради України, 2003, №№ 40–44, ст. 356)

Стаття 1206. Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення

1. Особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

2. Якщо кримінальне правопорушення вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178 і 1179 цього Кодексу.

3. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Стаття 1206. Відшкодування витрат на лікування особи, яка потерпіла від кримінального правопорушення

1. Особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, зобов’язана відшкодувати витрати закладові охорони здоров’я на лікування потерпілого від цього кримінального правопорушення, крім випадку завдання шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

2. Якщо кримінальне правопорушення вчинено малолітньою або неповнолітньою особою, витрати на лікування потерпілого відшкодовуються особами, визначеними статтями 1178 і 1179 цього Кодексу.

3. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, що є у державній власності, у власності Автономної Республіки Крим або територіальної громади, спільній власності територіальних громад, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету за рахунок якого таке лікування фінансувалось. Якщо лікування проводилося закладом охорони здоров’я, який за відповідні надані медичні послуги отримує кошти згідно договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, такі кошти зараховуються до Державного бюджету України.

Основи законодавства України про охорону здоров’я

(Відомості Верховної Ради України, 1994, №4, стаття 19)

Стаття 5. Охорона здоров’я — загальний обов’язок суспільства та держави

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

Стаття 5. Охорона здоров’я — загальний обов’язок суспільства та держави

Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу особам, які її потребують за станом здоров’я, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать:

екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я

Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.

Кожен громадянин має право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належать:

екстрена медична допомога;

первинна медична допомога;

  спеціалізована медична допомога;
вторинна (спеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

третинна (високоспеціалізована) медична допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я;

Виключити
паліативна допомога, що надається за медичними показаннями у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. паліативна допомога.
Стаття 16. Заклади охорони здоров’я

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності.

Стаття 16. Заклади охорони здоров’я

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності.

Порядок створення, припинення закладів охорони здоров’я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом.

Виключити

З метою забезпечення територіальної доступності якісної медичної допомоги населенню створюється госпітальний округ. Госпітальний округ — це сукупність закладів охорони здоров’я та фізичних осіб — підприємців, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, що забезпечують медичне обслуговування населення відповідної території. У межах госпітального округу визначаються опорні заклади охорони здоров’я. Порядок створення госпітальних округів та перелік опорних закладів охорони здоров’я затверджуються Кабінетом Міністрів України. З метою забезпечення територіальної доступності якісної медичної допомоги населенню створюється госпітальний округ. Госпітальний округ — це територія, в межах якої забезпечено надання якісної, комплексної, безперервної і орієнтованої на пацієнтів медичної допомоги шляхом організації спроможної мережі закладів охорони здоров’я.

Госпітальний округ поділяється на госпітальні кластери, в межах яких організовано комплексний доступ населення до стаціонарної медичної допомоги.

Межі госпітальних округів та госпітальних кластерів, порядок їх утворення та функціонування, а також порядок визначення кластерних, надкластерних та інших видів закладів охорони здоров’я, що входять до мережі закладів охорони здоров’я госпітального округу, визначається Кабінетом Міністрів України на основі потреб населення у медичній допомозі та забезпеченні комплексного надання медичної допомоги.

Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров’я самостійно з урахуванням плану розвитку госпітального округу. Органи місцевого самоврядування здійснюють планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної форми власності, приймають рішення про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров’я самостійно з обов’язковим урахуванням затвердженого у встановленому порядку плану розвитку госпітального округу.
Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я

Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, перелік платних послуг з медичного обслуговування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я

Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, замовником якої є держава, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Заклади охорони здоров’я можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом. Заклади охорони здоров’я встановлюють плату за послуги з медичного обслуговування, що надаються поза договорами про медичне обслуговування населення, укладеними з головними розпорядниками бюджетних коштів, у порядку, встановленому законом. Заклади охорони здоров’я можуть використовувати для підвищення рівня якості медичного обслуговування населення кошти, отримані від юридичних та фізичних осіб, якщо інше не встановлено законом.

Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності можуть надавати послуги з медичного обслуговування, які не покриваються програмою медичних гарантій з медичного обслуговування населення, та в інших випадках, встановлених законодавством, за плату від юридичних і фізичних осіб.

Заклади охорони здоров’я державної та комунальної форм власності самостійно встановлюють плату за послуги з медичного обслуговування.

Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров’я

Державні органи, заклади охорони здоров’я зобов’язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров’я.

При державних та комунальних закладах охорони здоров’я, що надають медичну допомогу вторинного і третинного рівнів, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, за рішенням власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) утворюються спостережні ради з обов’язковим залученням представників громадськості (за їхньою згодою). Спостережні ради також можуть утворюватися за рішенням власника при інших закладах охорони здоров’я.

Стаття 24. Управління закладами охорони здоров’я

Державні органи, заклади охорони здоров’я зобов’язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров’я.

У державних та комунальних закладах охорони здоров’я, що надають спеціалізовану медичну допомогу, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, за рішенням власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) утворюються наглядові ради з обов’язковим залученням представників громадськості (за їхньою згодою). Наглядові ради також можуть утворюватися за рішенням власника у інших закладах охорони здоров’я.

Спостережні ради розглядають питання, зокрема, щодо дотримання прав та забезпечення безпеки пацієнтів, додержання вимог законодавства при здійсненні медичного обслуговування населення закладом охорони здоров’я, фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я.

До складу спостережної ради закладу охорони здоров’я, крім представників власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) та відповідних органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування, входять (за їхньою згодою) депутати місцевих рад, представники громадськості та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров’я, організацій, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я.

Порядок утворення, права, обов’язки спостережної ради закладу охорони здоров’я і типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Наглядові ради розглядають питання, зокрема, щодо дотримання прав та забезпечення безпеки пацієнтів, додержання вимог законодавства при здійсненні медичного обслуговування населення закладом охорони здоров’я, фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров’я.

До складу наглядової ради закладу охорони здоров’я, крім представників власника закладу охорони здоров’я (уповноваженого ним органу) та відповідних органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування, входять (за їхньою згодою) депутати місцевих рад, представники громадськості та громадських об’єднань, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров’я, організацій, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я.

Порядок утворення, права, обов’язки наглядової ради закладу охорони здоров’я і типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 33. Забезпечення надання медичної допомоги

Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну.

Стаття 33. Забезпечення надання медичної допомоги

Медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, спеціалізовану, паліативну.

Медична допомога може надаватись: 

за місцем проживання (перебування) пацієнта;

в амбулаторних умовах;

в умовах денного стаціонару;

в стаціонарних умовах;

Порядок надання медичної допомоги лікарями та іншими медичними працівниками і порядок направлення пацієнтів до закладу охорони здоров’я, що надає медичну допомогу відповідного виду, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, якщо інше не передбачено законом. Порядок надання медичної допомоги за видами, профілями, захворюваннями чи станами, а також умовами та формами надання такої допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 34. Лікуючий лікар

Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю хворого і здоров’ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров’я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Стаття 34. Лікуючий лікар

Лікар має право відмовитися від подальшого ведення пацієнта, якщо останній не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я, за умови, що це не загрожуватиме життю пацієнта і здоров’ю населення.

Лікар не несе відповідальності за здоров’я особи в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

Нормативи навантаження лікуючих лікарів затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Виключити
Стаття 351. Первинна медична допомога

Первинна медична допомога — це медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Стаття 351. Первинна медична допомога

Первинна медична допомога — це медична допомога, що передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (під час вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому спеціалізованої медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги у разі розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, спеціалізованої медичної допомоги.

Стаття 352. Вторинна (спеціалізована) медична допомога

Вторинна (спеціалізована) медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики — сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров’я:

в стаціонарних умовах — багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні відновного, планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри;

в амбулаторних умовах — консультативно-діагностичні підрозділи лікарень, центри з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичні центри).

Вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу також можуть надавати лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці.

Лікуючим лікарем з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров’я, де надається така допомога, або лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа — підприємець, які отримали підготовку за відповідною спеціальністю (крім спеціальності «загальна практика — сімейна медицина»).

У закладах охорони здоров’я з метою забезпечення освітнього процесу вторинну (спеціалізовану) медичну допомогу можуть надавати науково-педагогічні працівники закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров’я, за умови, що вони мають сертифікат лікаря-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров’я на надання медичної допомоги пацієнту. Такі науково-педагогічні працівники також можуть бути лікуючим лікарем з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги.

Лікуючого лікаря з надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги в закладі охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керівник цього закладу або уповноважена ним на прийняття відповідних рішень особа.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання такої допомоги, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання вторинної (спеціалізованої) чи третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Без направлення вторинна (спеціалізована) медична допомога відповідно до медичних показань надається безоплатно закладами охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, пацієнтам, які звернулися до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, та пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку в цьому закладі охорони здоров’я.

Без направлення вторинна (спеціалізована) медична допомога відповідно до медичних показань також надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) допомоги, пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані.

Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань до закладів охорони здоров’я, що забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, а також порядок надання такої допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 352. Спеціалізована медична допомога

Спеціалізована медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики — сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (під час вагітності та пологів) станів, в тому числі із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання спеціалізованої медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Надання спеціалізованої медичної допомоги забезпечують заклади охорони здоров’я:

в стаціонарних умовах — багатопрофільні лікарні інтенсивного лікування, лікарні відновного, планового лікування, хоспіси, спеціалізовані медичні центри, високоспеціалізовані багатопрофільні або однопрофільні заклади охорони здоров’я;

в амбулаторних умовах — консультативно-діагностичні підрозділи лікарень, центри з медичних консультацій та діагностики (консультативно-діагностичні центри).

Спеціалізовану медичну допомогу також можуть надавати лікарі, що провадять господарську діяльність з медичної практики як фізичні особи — підприємці.

Лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров’я, де надається така допомога, або лікар, що провадить господарську діяльність з медичної практики як фізична особа — підприємець, які отримали підготовку за відповідною спеціальністю (крім спеціальності «загальна практика — сімейна медицина»).

У закладах охорони здоров’я з метою забезпечення освітнього процесу спеціалізовану медичну допомогу можуть надавати науково-педагогічні працівники закладів вищої (післядипломної) освіти, які здійснюють підготовку кадрів у сфері охорони здоров’я, за умови, що вони мають сертифікат лікаря-спеціаліста та отримали погодження керівника закладу охорони здоров’я на надання медичної допомоги пацієнту. Такі науково-педагогічні працівники також можуть бути лікуючим лікарем з надання спеціалізованої медичної допомоги.

Лікуючого лікаря з надання спеціалізованої медичної допомоги в закладі охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, визначає керівник цього закладу або уповноважена ним на прийняття відповідних рішень особа.

Спеціалізована медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання такої допомоги, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення.

Спеціалізована медична допомога надається відповідно до медичних показань за направленням лікуючого лікаря з надання первинної медичної допомоги або лікуючого лікаря закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання спеціалізованої медичної допомоги.

Без направлення спеціалізована медична допомога відповідно до медичних показань надається безоплатно закладами охорони здоров’я, з якими укладено договори про медичне обслуговування населення, пацієнтам, які звернулися до акушера-гінеколога, стоматолога, педіатра, та пацієнтам із хронічними захворюваннями, які перебувають на диспансерному обліку в цьому закладі охорони здоров’я.

Без направлення спеціалізована медична допомога відповідно до медичних показань також надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання спеціалізованої допомоги, пацієнтам, які перебувають у невідкладному стані.

Порядок направлення пацієнтів відповідно до медичних показань до закладів охорони здоров’я, що забезпечують надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги, а також порядок надання такої допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 353. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

….

Виключити
Стаття 354. Паліативна допомога

На останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань пацієнтам надається паліативна допомога, яка включає комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних та емоційних страждань пацієнтів, а також надання психосоціальної і моральної підтримки членам їх сімей.

Паліативна допомога надається безоплатно за направленням закладу охорони здоров’я, в якому пацієнтові надавалася вторинна (спеціалізована) чи третинна (високоспеціалізована) медична допомога, з яким укладено договір про медичне обслуговування населення.

Порядок надання паліативної допомоги та перелік медичних показань для її надання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 354. Паліативна допомога

Паліативна допомога — це комплекс заходів, спрямованих на покращення якості життя пацієнтів всіх вікових категорій та членів їх родин, які зіштовхнулися з проблемами, пов’язаними з захворюваннями, що загрожують життю, та передбачає заходи щодо запобігання та полегшення страждань пацієнта через ранню ідентифікацію й оцінку симптомів, полегшення болю та подолання інших фізичних, психосоціальних і духовних проблем.

Паліативна допомога надається безоплатно за направленням лікуючого лікаря у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Паліативна допомога за видами поділяється на загальну та спеціалізовану паліативну допомогу.

Порядок, зміст та обсяги надання паліативної допомоги, розрахунок потреби в кількості служб паліативної допомоги для її надання, перелік відповідних медичних показань визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Стаття 36. Направлення хворих на лікування за кордон

 

Громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності надання того чи іншого виду медичної допомоги хворому та неможливості її надання в закладах охорони здоров’я України.

Стаття 36. Направлення громадян України на лікування за кордон

Громадяни України можуть направлятися для лікування за кордон у разі необхідності надання того чи іншого виду медичної допомоги, надання якої неможливо забезпечити в закладах охорони здоров’я України.

Стаття 531. Профілактика та лікування рідкісних (орфанних) захворювань

Держава забезпечує заходи з профілактики рідкісних (орфанних) захворювань та організацію надання громадянам, які страждають на такі захворювання, відповідної медичної допомоги. З цією метою центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я:

визначає та затверджує перелік рідкісних (орфанних) захворювань та забезпечує офіційну публікацію цього переліку;

Стаття 531. Профілактика та лікування рідкісних (орфанних) захворювань

Держава забезпечує заходи з профілактики рідкісних (орфанних) захворювань та організацію надання громадянам, які страждають на такі захворювання, відповідної медичної допомоги. З цією метою центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я:

визначає та затверджує перелік рідкісних (орфанних) захворювань та забезпечує офіційну публікацію цього переліку;

в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, забезпечує створення та ведення державного реєстру громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання; Виключити
визначає заходи, необхідні для забезпечення профілактики рідкісних (орфанних) захворювань, та встановлює порядок надання медичної допомоги громадянам, які страждають на ці захворювання. визначає заходи, необхідні для забезпечення профілактики рідкісних (орфанних) захворювань, та встановлює порядок надання медичної допомоги громадянам, які страждають на ці захворювання.
Норма відсутня Накопичення, зберігання та обробка медичної інформації щодо громадян, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, здійснюється в електронній системі охорони здоров’я.
Громадяни, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, безперебійно та безоплатно забезпечуються необхідними для лікування цих захворювань лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання відповідно до їх переліку та обсягів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Громадяни, які страждають на рідкісні (орфанні) захворювання, безперебійно та безоплатно забезпечуються необхідними для лікування цих захворювань лікарськими засобами та відповідними харчовими продуктами для спеціального дієтичного споживання відповідно до їх переліку та обсягів, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 64. Пільги, що надаються матерям в разі хвороби дітей

При неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування хворої дитини мати або інший член сім’ї, який доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку.

Стаття 64. Пільги, що надаються матерям в разі хвороби дітей

При неможливості госпіталізації або відсутності показань до стаціонарного лікування дитини мати або інший член сім’ї, який доглядає дитину, може звільнятися від роботи з виплатою допомоги з фондів соціального страхування у встановленому порядку.

Стаття 67. Медико-санітарне забезпечення санаторно-курортної діяльності

Потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається лікарем за станом здоров’я хворого і оформляється медичними документами відповідно до встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, зразка.

Стаття 67. Медико-санітарне забезпечення санаторно-курортної діяльності

Потреба у санаторно-курортному лікуванні визначається лікарем за станом здоров’я людини і оформляється медичними документами відповідно до встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, зразка.

Стаття 72. Патологоанатомічні розтини

Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті хворого.

В обов’язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються при наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть хворого настала в закладі охорони здоров’я, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Стаття 72. Патологоанатомічні розтини

Патологоанатомічні розтини трупів проводяться з метою встановлення причин і механізмів смерті особи.

В обов’язковому порядку патологоанатомічні розтини здійснюються при наявності підозри на насильницьку смерть, а також коли смерть особи настала в закладі охорони здоров’я, за винятком випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.

Стаття 77. Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

ж) встановлення у державних закладах охорони здоров’я посадових окладів (тарифних ставок) на основі Єдиної тарифної сітки у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

Стаття 77. Професійні права та пільги медичних і фармацевтичних працівників

Медичні і фармацевтичні працівники мають право на:

ж) оплату праці у державних та комунальних закладах охорони здоров’я у розмірі, не нижчому, ніж встановленому Кабінетом Міністрів України, у тому числі із дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати;

Розділ XIII

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

Відсутнє

Розділ XIII

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

2. Встановити, що на період встановлення карантину, запровадження медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру, до надання медичної допомоги можуть залучатися в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України фармацевтичні працівники, здобувачі вищої освіти 4-6 років навчання за спеціальностями галузі знань 22 «Охорона здоров’я», молодші спеціалісти з медичною освітою, лікарі-інтерни, а також лікарі-спеціалісти без вимог щодо атестації на присвоєння чи підтвердження кваліфікаційної категорії.

Закон України «Про захист персональних даних»

(Відомості Верховної Ради України, 2010, № 34, ст. 481)

Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних

1. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

 

2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:

6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування або надання медичних послуг, функціонування електронної системи охорони здоров’я за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою — підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних;

Стаття 7. Особливі вимоги до обробки персональних даних

1. Забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров’я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

2. Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних:

6) необхідна в цілях охорони здоров’я, встановлення медичного діагнозу, для забезпечення піклування чи лікування, надання медичних послуг та перевірки їх відповідності встановленим умовам надання таких послуг (в тому числі, умовам договорів про медичне обслуговування населення та договорів про реімбурсацію за програмою медичних гарантій), функціонування електронної системи охорони здоров’я за умови, що такі дані обробляються медичним працівником або іншою особою закладу охорони здоров’я чи фізичною особою — підприємцем, яка одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та її працівниками, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних та на яких поширюється дія законодавства про лікарську таємницю, працівниками центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державних фінансових гарантій медичного обслуговування населення, на яких покладено обов’язки щодо забезпечення захисту персональних даних.

Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»

(Відомості Верховної Ради, 2018, № 5, ст. 31)

Стаття 2. Визначення основних термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

4) надавачі медичних послуг — заклади охорони здоров’я усіх форм власності та фізичні особи — підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з головними розпорядниками бюджетних коштів;

5) реімбурсація — механізм повного або часткового відшкодування суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, вартості лікарських засобів, що були відпущені пацієнту на підставі рецепта, за рахунок коштів Державного бюджету України

Стаття 2. Визначення основних термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

4) надавачі медичних послуг — заклади охорони здоров’я, всіх форм власності та фізичні особи — підприємці, які одержали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики та уклали договір про медичне обслуговування населення з Уповноваженим органом;

5) реімбурсація — повне або часткове відшкодування суб’єктам господарювання, які здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, вартості лікарських засобів, що були відпущені пацієнту на підставі рецепта, за рахунок коштів Державного бюджету України;

Стаття 3. Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

5. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці медичних працівників та фахівців з реабілітації (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров’я та інші програми в охороні здоров’я.

Стаття 3. Державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів

5. Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції можуть фінансувати місцеві програми розвитку та підтримки комунальних закладів охорони здоров’я, зокрема щодо оновлення матеріально-технічної бази, капітального ремонту, реконструкції, підвищення оплати праці працівників (програми «місцевих стимулів»), а також місцеві програми надання населенню медичних послуг, місцеві програми громадського здоров’я та інші програми в охороні здоров’я

Стаття 4. Програма медичних гарантій

..

1. У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:

1) екстреної медичної допомоги;

2) первинної медичної допомоги;

Стаття 4. Програма медичних гарантій

1. У межах програми медичних гарантій держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням:

1) екстреної медичної допомоги;

2) первинної медичної допомоги;

3) вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4) третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

3) спеціалізованої медичної допомоги;
5) паліативної медичної допомоги;

6) реабілітації у сфері охорони здоров’я;

7) медичної допомоги дітям до 16 років;

8) медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

3. Програмою медичних гарантій визначаються перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію відповідних державних програм та заходів, місцевих бюджетів, медичного страхування, юридичних і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодавством.

4) паліативної медичної допомоги;

5) реабілітації у сфері охорони здоров’я;

6) медичної допомоги дітям до 16 років;

7) медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

3. Програмою медичних гарантій визначаються перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію відповідних державних програм та заходів, місцевих бюджетів, медичного страхування, юридичних і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Норма відсутня Забороняється затвердження в рамках програми медичних гарантій пакетів, що не передбачають надання послуг в сфері охорони здоров’я, крім оплати заходів з готовності до надання медичної допомоги в умовах поширення інфекційних захворювань, епідемій та інших надзвичайних ситуаціях.

 

5. Програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

5. Програма медичних гарантій затверджується Верховною Радою України у складі закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Порядок реалізації програми медичних гарантій встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Стаття 7. Уповноважений орган

1. Основними функціями Уповноваженого органу є:

4) розроблення проєкту програми медичних гарантій, внесення пропозицій щодо тарифів і коригувальних коефіцієнтів;

Стаття 7. Уповноважений орган

1. Основними функціями Уповноваженого органу є:

4) розроблення проєкту програми медичних гарантій, а також порядку її реалізації та  специфікацій і умов закупівлі медичних послуг за програмою медичних гарантій, внесення пропозицій щодо тарифів і коригувальних коефіцієнтів;

6) здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг вимог, встановлених порядком використання коштів програми медичних гарантій і договорами про медичне обслуговування населення;

7) отримання та обробка персональних даних та іншої інформації про пацієнтів (у тому числі інформації про стан здоров’я, діагноз, відомостей, одержаних під час медичного обстеження пацієнтів) і надавачів медичних послуг, необхідних для здійснення його повноважень, з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»;

6) здійснення заходів, що забезпечують цільове та ефективне використання коштів за програмою медичних гарантій, у тому числі заходів з перевірки дотримання надавачами медичних послуг умов договорів про медичне обслуговування населення та про реімбурсацію шляхом здійснення моніторингу у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

7) отримання та обробка персональних даних та іншої інформації про пацієнтів (у тому числі інформації про стан здоров’я, діагноз, відомостей, одержаних під час медичного обстеження пацієнтів),  працівників надавачів медичних послуг, в тому числі, фізичних осіб-підприємців, їх підрядників, аптечних закладів, необхідних для здійснення його повноважень, з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних»;

9) здійснення інших повноважень, визначених законом.

2. З метою забезпечення прозорості та громадського контролю за діяльністю Уповноваженого органу утворюється Рада громадського контролю, що формується на засадах відкритого та прозорого конкурсу, у складі 15 осіб, які переобираються кожні два роки.

 

9) здійснення інших повноважень, визначених законом.

2. З метою забезпечення прозорості та громадського контролю за діяльністю Уповноваженого органу утворюється Рада громадського контролю, що формується на засадах відкритого та прозорого конкурсу, у складі 15 осіб, які підлягають ротації у порядку, встановленому Положенням про Раду громадського контролю. Строк повноважень члена Ради громадського контролю становить три роки.

5. Рада громадського контролю:

1) заслуховує інформацію про діяльність, виконання завдань Уповноваженого органу;

2) розглядає звіти Уповноваженого органу і затверджує свій висновок щодо них;

5. Рада громадського контролю:

1) заслуховує інформацію про діяльність, виконання завдань Уповноваженого органу;

2) розглядає звіти Уповноваженого органу і затверджує свій висновок щодо них;

Норма відсутня 21) бере участь у проведенні конкурсу на зайняття посад державної служби категорії «А» в Уповноваженому органі, з правом дорадчого голосу;
3) має інші права, передбачені Положенням про Раду громадського контролю. 3) має інші права, передбачені Положенням про Раду громадського контролю.
Стаття 8. Особливості договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій

1. Договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між закладом охорони здоров’я незалежно від форми власності чи фізичною особою — підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та Уповноваженим органом.

Стаття 8. Особливості договорів про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій

1. Договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій укладається між Уповноваженим органом та закладом охорони здоров’я незалежно від форми власності чи фізичною особою — підприємцем, яка в установленому законом порядку одержала ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та відповідають встановленим Кабінетом Міністрів України вимогам до надавача медичних послуг за програмою медичних гарантій, умовам закупівлі, специфікаціям до медичних послуг, а також з урахуванням визначеного в програмі медичних гарантій обсягу забезпечення медичними послугами, визначеного відповідно до потреб в межах кожного госпітального округу.

    Стаття 9. Порядок отримання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій

5. Надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій, пов’язаних з вторинною (спеціалізованою), третинною (високоспеціалізованою), паліативною медичною допомогою та медичною реабілітацією, здійснюється за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, або лікуючого лікаря в порядку, передбаченому законодавством, крім випадків, коли згідно із законодавством направлення лікаря не вимагається.

6. При наданні медичної допомоги в амбулаторних умовах лікарські засоби за програмою медичних гарантій надаються пацієнту на підставі рецепта лікаря суб’єктом господарювання, який здійснює діяльність з роздрібної торгівлі лікарськими засобами та уклав договір про реімбурсацію з Уповноваженим органом.

Стаття 9. Порядок отримання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій

5. Надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій, пов’язаних з спеціалізованою, паліативною медичною допомогою та медичною реабілітацією, здійснюється за направленням лікаря, який надає первинну медичну допомогу, або лікуючого лікаря в порядку, передбаченому законодавством, крім випадків, коли згідно із законодавством направлення лікаря не вимагається.

6. При наданні медичної допомоги в амбулаторних умовах лікарські засоби, які підлягають реімбурсації за програмою медичних гарантій, надаються пацієнту на підставі рецепта суб’єктом господарювання, який уклав договір про реімбурсацію з Уповноваженим органом.

Стаття 10. Основні засади оплати надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій

7. Надавачам медичних послуг, які є державними та комунальними закладами охорони здоров’я, забороняється вимагати від пацієнтів винагороду в будь-якій формі за медичні послуги та лікарські засоби, надані за програмою медичних гарантій. Такі дії є підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої договором про медичне обслуговування населення, в тому числі одностороннього розірвання договору з ініціативи Уповноваженого органу.

Стаття 10. Основні засади оплати надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій

7. Надавачам медичних послуг забороняється вимагати від пацієнтів винагороду в будь-якій формі за медичні послуги та лікарські засоби, надані за програмою медичних гарантій. Такі дії є підставою для притягнення до відповідальності, передбаченої договором про медичне обслуговування населення, в тому числі одностороннього розірвання договору з ініціативи Уповноваженого органу.

8. Оплата надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій здійснюється на підставі інформації та документів, що внесені надавачем медичних послуг до електронної системи охорони здоров’я. 8. Підставою для оплати тарифу, що здійснюється Уповноваженим органом, є звіт, який формується в електронній системі охорони здоров’я на підставі інформації та документів, що внесені надавачем медичних послуг до цієї системи. Оплата за надані медичні послуги та лікарські засоби здійснюється в порядку черговості надходження таких звітів.
Надавач медичних послуг складає звіт в електронній системі охорони здоров’я, в якому зазначається обсяг наданих пацієнтам медичних послуг та лікарських засобів.  
Оплата тарифу за надані медичні послуги та лікарські засоби здійснюється в порядку черговості надходження таких звітів.  
Розділ IV Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності через один місяць з дня його опублікування та вводиться в дію з 1 січня 2018 року поетапно, крім частини восьмої статті 10, яка набирає чинності та вводиться в дію з 1 серпня 2018 року.

Розділ IV Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності через один місяць з дня його опублікування та вводиться в дію з 1 січня 2018 року поетапно, крім частини восьмої статті 10, яка набирає чинності та вводиться в дію з 1 серпня 2018 року.

5-1. Частина десята статті 10 діє з 1 січня 2022 року.

Норма відсутня

51. Частина десята статті 10 діє з 1 січня 2022 року.

При здійсненні реімбурсації препаратів інсуліну та лікарських засобів для лікування нецукрового діабету за програмою медичних гарантій у 2022 році вимога частини десятої статті 10 щодо включення цих лікарських засобів до Національного переліку основних лікарських засобів не застосовується.

Закон України «Про реабілітацію у сфері охорони здоров’я»

(Відомості Верховної Ради, 2021, № 8, ст. 59)

Стаття 27. Надання реабілітаційної допомоги на різних рівнях медичної допомоги

1. Реабілітаційна допомога надається на первинному, вторинному та третинному рівнях медичної допомоги. Координація руху пацієнтів з питань надання реабілітаційної допомоги між рівнями медичної допомоги здійснюється відповідно до індивідуального реабілітаційного плану.

3. На вторинному рівні медичної допомоги забезпечується надання реабілітаційної допомоги в гострому, післягострому та довготривалому реабілітаційних періодах у стаціонарних та амбулаторних умовах:

Стаття 27. Надання реабілітаційної допомоги на різних рівнях медичної допомоги

1. Реабілітаційна допомога надається на первинному, спеціалізованому рівнях медичної допомоги. Координація руху пацієнтів з питань надання реабілітаційної допомоги між рівнями медичної допомоги здійснюється відповідно до індивідуального реабілітаційного плану.

3. На спеціалізованому рівні медичної допомоги забезпечується надання реабілітаційної допомоги в гострому, післягострому та довготривалому реабілітаційних періодах у стаціонарних та амбулаторних умовах:

4. На третинному рівні медичної допомоги забезпечується надання високоспеціалізованої реабілітаційної допомоги в гострому, післягострому та довготривалому реабілітаційних періодах у стаціонарних умовах мультидисциплінарними реабілітаційними командами, які працюють у:

1) палатах гострої реабілітації та/або в мобільному режимі в закладах охорони здоров’я третинного рівня;

2) стаціонарних та/або амбулаторних реабілітаційних відділеннях (підрозділах) закладів охорони здоров’я третинного рівня.

Виключити

Народні депутати України

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті