Якість харчових та дієтичних добавок: фокус на питанні ефективності пробіотиків

9–10 грудня 2021 р. відбулася ІІІ Національна науково-практична конференція «Застосування дієтичних добавок: коли, кому та з якою метою?». Під час заходу експерти представили найбільш актуальні наукові дані щодо дієтичної саплементації та проаналізували ті очікування, які покладаються на дієтичні добавки, — як реальні, так і марні. Організатори конференції — Асоціація дієтологів України та група компаній «МедЕксперт». Серед представлених доповідей особливу увагу привернула тема наукового обґрунтування ефективності пробіотиків. Адже навколо цього питання постійно триває палка дискусія. Яким дослідженням вірити? Чи включені пробіотики до клінічних протоколів? Що взагалі можна називати пробіотиками? На ці та інші питання відповіла Олена Лівінська, кандидат біологічних наук, мікробіолог, засновник інформаційної науково-популярної платформи «Мікроб і Я». Крім цього, в контексті застосування дієтичних добавок одним із найголовніших аспектів є контроль їх якості. Про те, які недоліки має цей процес в Україні, розповіла Галина Незговорова, кандидат медичних наук, науковий співробітник відділу терапії радіаційних наслідків ДУ «Національний науковий центр радіаційної медицини Національної академії медичних наук України». Разом із тим Г. Незговорова дала рекомендації, на які харчові добавки необхідно звертати особливу увагу при виборі продуктів харчування, що особливо актуально напередодні новорічних свят.
Олена Лівінська
Галина Незговорова

Пробіотики: дискусія про ефективність

Олена Лівінська зазначила, що нині пробіотики — це бурхливий тренд, який накрив нас великою хвилею. Однією із вагомих причин цього є проведення Національним інститутом охорони здоров’я США проєкту «Мікробіом людини» (Human Microbiome Project). Він тривав у 2007–2016 рр. та мав дуже хороше фінансування. Цей проєкт допоміг дізнатися про неймовірну кількість подробиць, які відбуваються в тілі людини. Зокрема, як мікробіота взаємодіє із головним мозком, печінкою, яку роль вона відіграє в метаболізмі та навіть яким чином може впливати на настрій людини. Тож, з одного боку, ми спостерігаємо збільшення кількості досліджень пробіотиків, а з іншого — підвищення рівня інтересу до них у споживачів. Одним із підтверджень цього є істотне зростання ринку пробіотиків.

«Наразі є бачення, що пробіотики нас усіх врятують. Треба просто їсти більше «хороших» бактерій та дбати про свій мікробіом. Варто розуміти, що історія навколо пробіотиків дуже популяризується. Як наслідок, виникають твердження, стосовно яких у доказової медицини трішки припіднімаються брови», — наголосила спікер.

О. Лівінська також звернула увагу на поширену думку про те, що пробіотики не включені у клінічні протоколи. Ця думка є помилковою. Спікер навела приклад протоколів фінського медичного товариства Duodecim, на які є посилання на сайті Міністерства охорони здоров’я України. Ці протоколи включають наступні твердження щодо пробіотиків:

  • діарея і блювання у дітей: пробіотики знижують тривалість діареї приблизно на 24 год (рівень доказовості В);
  • гострі діарейні розлади мандрівників: не існує доказів ефективності пробіотиків при лікуванні діареї мандрівників. Профілактичний ефект пробіотиків при гострих діарейних розладах мандрівників дуже низький (8%);
  • Clostridium difficile-асоційована діарея: використання пробіотика під час лікування антибіотиками може знизити ризик виникнення C. difficile-асоційованого ентериту [доказ 07369 |B], але дані досліджень з цього питання суперечливі. У профілактичному ефекті різних типів пробіо­тиків не виявлено чіткої різниці. Пробіо­тик із вмістом Saccharomyces boulardii може допомогти в лікуванні рецидивуючого C. difficile-асоційованого ентериту із легкими симптомами [доказ 05937 |D];
  • функціональні захворювання кишечнику та синдром подразненого кишечнику (СПК): пробіотики є більш ефективними, ніж плацебо, при лікуванні СПК (зниження метеоризму) [доказ 06231 |С], але ефект відрізняється в різних продуктів, і результати досліджень суперечливі. Найбільше наукових доказів існує на підтвердження застосування Bifidobacterium infantis при лікуванні СПК.

«Варто звертати увагу на рівень доказовості, який зазначено, — В, С, D. Звісно, це не А. Однак треба розуміти, що тільки третина всіх тверджень та рекомендацій у клінічних протоколах відповідають бажаному рівню А», — пояснила спікер.

Серед головних причин виникнення дискусії навколо пробіотиків О. Лівінська виділила те, що:

  • пробіотики виявляють слабший ефект, ніж, наприклад, хімічні речовини. Адже вони є живими мікроорганізмами, і на їх ефективність впливає набагато більше факторів, ніж на будь-яку хімічну молекулу;
  • рівень доказовості у пробіотиків нижчий, ніж у більшості лікарських препаратів;
  • інформація щодо пробіотиків оновлюється з високою швидкістю;
  • є невизначеність у вживанні терміну «пробіотик» і різноманітті препаратів у цій групі.

Наразі орієнтиром у тому, що таке пробіотики, є визначення, яке сформульовано Всесвітньою організацією охорони здоров’я у 2001 р. Тож пробіо­тики — це живі мікроорганізми, які при використанні в адекватній кількості здійснюють позитивний ефект на здоров’я організму, покращуючи функціонування кишкової мікробіоти.

Залежно від видів мікроорганізмів та принципів їх взаємодії із макроорганізмом пробіотики поділяються на такі групи:

  • молочнокислі бактерії та біфідобактерії;
  • спорові (Bacillus subtilis, B. clausii);
  • сахароміцети (Saccharomyces boulardii).

«Спорові та сахароміцети є сильними антагоністами, вони приходять, роблять свою роботу та йдуть. Вони не є типовими жителями нашого кишечнику, але, тим не менш, дуже вдало використовуються», — наголосила доповідач.

Важливо зазначити, що почесну назву «пробіо­тик» отримати досить важко. Для цього необхідно пройти великий шлях. О. Лівінська зазначила, що, по-перше, штам має бути чітко ідентифікований.

«Мова йде не просто про генетичну ідентифікацію, а про вивчення, наприклад, таких питань, як наявність мобільних генетичних елементів, які можуть кодувати антибіотикорезистентність. Це дуже важливо. Усі пробіотичні штами мають досліджуватися на цей предмет», — пояснила спікер.

Далі настає черга широкого переліку тестів in vivo та in vitro, а також ряду рандомізованих подвійно засліплених досліджень (спочатку щоб показати ефект, потім — щоб його підтвердити). Тільки після підтвердження ефектів цих пробіотичних штамів ми можемо говорити, що це пробіотик. Далі препарати із вмістом цього пробіотика мають належним чином виготовлятися. Обов’язково повинні вказуватися дані про умови їх зберігання.

«Існує дискусія навколо питання — чи виживають мікроорганізми, наприклад, у йогурті чи в капсулах? Або який час вони є життєздатними? Дати однозначну загальну відповідь на ці питання неможливо. Тому що в кожному конкретному випадку це буде конкретний період. Адже, по-перше, різні штами по-різному виживають. По-друге, виробники, коли досліджують це питання, звертають увагу на показники виживаності, кількість колонієутворювальних одиниць (КУО) наприкінці терміну придатності та вказують це число.

Також є думка про те, що більшість бактерій гине у шлунку. Так, вони можуть там гинути. Однак слід пам’ятати, що якщо мова йде про молочнокислі бактерії, то вони самі по собі кислотостійкі. Цю їх здатність також перевіряють у лабораторії. Якщо штами не виявляють цієї стійкості, їх можуть пакувати в капсули, які є кислотостійкими», — зазначила О. Лівінська.

За словами спікера, факторами, що можуть визначити ефективність пробіотичного препарату, є:

  • склад: назва штаму — можливість ознайомитися з його властивостями;
  • виробник — перевага фармвиробникам з точки зору дотримання необхідних стандартів виробництва;
  • кількість КУО в дозі (переважно більше ніж 109). Однак варто враховувати, що є препарати із доведеною ефективністю — із КУО 108.

Практичним інструментом, який може допомогти у виборі пробіотичного препарату, є Глобальні практичні рекомендації Всесвітньої гастроентерологічної організації «Пробіотики та пребіотики» 2017 р. Вони включають перелік рекомендованих Всесвітньою гастроентерологічною організацією пробіотичних штамів та випадки їх застосування.

«У цьому переліку ми звертаємо увагу на рівень доказовості досліджень, у яких фігурує цей штам, на конкретні ефекти штаму, які там описуються. Дивимося, чи співпадає дозування в цих дослідженнях із заявленою кількістю в можливому препараті», — наголосила О. Лівінська.

Дієтичні та харчові добавки: у чому різниця?

Як зазначила Галина Незговорова, сучасні вимоги до продуктів харчування є дуже високими: хороший смак, апетитний вигляд, доступна вартість. Крім цього, важливо, щоб продукти були свіжими (у будь-яку пору року та доставлені з будь-якої краї­ни світу). На все це накладається й посилене впровадження здорового харчування, яке є стимулом для виробництва низькокалорійних продуктів зі зниженим вмістом цукру, жиру, без лактози і глютену (які б при цьому не втрачали традиційних смакових переваг!). На сьогодні, щоб дотриматися всіх цих вимог, не можна обійтися без харчових добавок.

Спікер наголосила, що харчові добавки — це речовини, які зазвичай не використовуються у якості їжі. Однак навмисне додавання їх у продукт харчування задля технологічної мети при виготовленні, обробці, упаковці, транспортуванні або зберіганні призводить прямо чи опосередковано до того, що ця речовина або її складові стають компонентами їжі та впливають на її характеристики.

У свою чергу, дієтична добавка є харчовим продуктом, що споживається в невеликій кількості додатково до звичного харчового раціону; є джерелом поживних речовин (зокрема білків, жирів, вуглеводів, вітамінів, мінеральних речовин) у концентрованому вигляді та випускається у формі таблеток, капсул, драже, порошків, рідин або інших (згідно з новою редакцією закону № 771).

Дієтичні добавки: чому варто бути обережними?

За словами Г. Незговорової, зазвичай дієтичні добавки виробляють на підприємствах харчової промисловості, лікарської та біотехнологічної індустрії. У їх складі можуть бути харчові речовини, ферменти, мікроорганізми, лікарські рослини, продукти бджільництва та інше. Однак спікер звернула увагу, що дієтичні добавки не повинні містити рослин, що містять алкалоїди та наркотичні речовини, антибіотики, гормони, людські клітини та речовини, що не призначені для споживання в їжу.

Для кращого розуміння спектра застосування дієтичних добавок спікер представила групи, на які їх можна умовно розділити:

  • нутрицевтики — застосовуються для корекції хімічного складу їжі, як додаткове джерело нутрієнтів (білків та амінокислот; жирних кислот, ліпідів та жиророзчинних вітамінів; вуглеводів та цукрів; харчових волокон (пектин, висівки, рослина клітковина); водорозчинних вітамінів; макро- та мікроелементів);
  • парафармацевтики — дієтичні добавки, розроблені спеціально для покращення регуляції процесів життєдіяльності за рахунок впливу на функціональну активність окремих органів та систем. Вони містяться в природних компонентах їжі, не мають харчової цінності та вживаються виключно перорально;
  • еубіотики — дієтичні добавки, у складі яких є живі мікроорганізми та/або їх метаболіти.

Спікер наголосила, що безконтрольне вживання самостійно призначених дієтичних добавок підвищує ризик появи непередбачуваного ефекту передозування з розвитком низки патологічних змін та симптомів (зокрема токсичне ураження органів, розвитку алергічної реакції). Г. Незговорова зазначила, що призначенням дієтичних добавок повинен займатися фахівець із медичною освітою, нутриціолог (дієтолог). Перед призначенням будь-яких лікарських засобів дуже важливо поцікавитися у пацієнта, чи приймає він додатково якісь дієтичні добавки, та врахувати потенційно небезпечні взаємодії. Крім цього, доповідач звернула увагу на потенційну небезпеку, пов’язану із тим, що в Україні відсутні:

  • стандартизація та реєстрація дієтичних добавок;
  • повний перелік речовин із допустимими нормами, які можуть бути у складі дієтичної добавки (існують лише для вітамінів і мінералів; пов­ністю відсутні для рослинних компонентів);
  • методик, затверджених на законодавчому рівні, для контролю якості добавки та її безпеки;
  • відповідальність виробників за порушення у сфері застосування дієтичних добавок.

Спікер також розглянула тему замаскованого включення до складу дієтичних добавок певних активних фармацевтичних інгредієнтів (їх вміст не вказується на етикетці). За її словами, підґрунтям для цього є те, що:

  • відповідальність щодо виробництва, введення в обіг дієтичних добавок покладається на виробника та інших операторів ринку за відсутності їх обов’язкової реєстрації і сертифікації;
  • не виявляються та не забороняються дієтичні добавки, які містять заборонені дози фармацевтичних інгредієнтів;
  • право непорядних виробників, які використовують недозволені дози фармацевтичних речовин, не заявляти про це;
  • споживачі не знають, куди звертатися при констатації побічних ефектів або сумнівах відносно якості дієтичних добавок.

Харчові добавки: про що варто пам’ятати, заходячи до магазину?

Те, що на етикетках деяких продуктів можна побачити довжелезний список харчових добавок, давно не є новиною. Більш актуальне питання: які з них можуть бути небезпечними для здоров’я людини?

За словами Г. Незговорової, добре, якщо харчові добавки є біологічно інертними для організму людини. А от біологічно активні харчові добавки можуть залучатися в обмін речовин з утворенням проміжних шкідливих метаболітів. Рівень токсичності залежить від дози речовини в продукті, режиму та тривалості вживання, віку людини та стану її здоров’я, активності сумішей харчових добавок та їх взаємодії із іншими шкідливими речовинами з навколишнього середовища. На сьогодні широко проводяться дослідження щодо поєднаної дії декількох харчових добавок з вивченням видів і токсичності проміжних метаболітів in vivo. Спікер навела класифікацію харчових добавок за функціональними класами та вказала їх шкідливих представників (вказані в дужках):

  • барвники Е100–Е199 (102, 104, 107, 110, 122, 124, 126, 131, 133, 155, 161);
  • консерванти Е200–Е299 (200, 210–215, 220–232, 249, 250, 262, 282);
  • антиоксиданти, регулятори кислотності Е300–Е399 (310–312, 320–322, 330);
  • загусники, стабілізатори, емульгатори Е400–Е499 (407, 413, 414, 420, 450, 451, 492);
  • регулятори кислотності, засоби проти злипання Е500–Е599 (510, 513, 514, 527);
  • підсилювачі смаку, ароматизатори Е600–Е699 (620–635);
  • антибіотики Е700–Е799 (усі);
  • глазурі, гази та підсолоджувачі Е900–Е899;
  • додаткові добавки Е1000–Е1599.

«Це шкідливі речовини, на які слід дуже уважно звертати увагу і, якщо це можливо, не використовувати у своєму раціоні харчування», — відмітила Г. Незговорова стосовно харчових добавок, зазначених у дужках. Ключовим міжнародним органом, який здійс­нює контроль за використанням харчових добавок, є Об’єднаний експертний комітет ВООЗ та Продовольчої сільськогосподарської організації ООН з харчових добавок (Joint FAO/WHO Expert Committee on Food Additives — JECFA).

Підбиваючи підсумки, Г. Незговорова порекомендувала споживачам готувати їжу самостійно, бути уважними при виборі продуктів (не купувати продукти з неприродним яскравим кольором, перероблені м’ясні та рибні продукти і т.д.), а також звертати увагу на етикетки продуктів.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті