Ми будемо працювати до останнього!
Харків уже сьомий місяць мужньо протистоїть ворогу, який знищує будинки, лікарні та аптеки. «Головна аптека твого міста» на Пушкінській працює з першого дня війни. Її двері були зачинені лише 27 лютого, коли сусідньою вулицею йшли російські танки.
Завідувачку «Головної аптеки твого міста» Аптечної мережі «9-1-1» Юлію Андріївну Закривидорога, вранці 24 лютого на порозі аптеки зустріли 2 фармацевти, які чергували вночі. «Не йдіть туди, там всі плачуть», — з такого напуття розпочався перший робочий день. Потім їх буде безліч. З довжелезними чергами. Прильотами поряд. Людьми, що плачуть і просять завтра відкритися: «Ми без вас загинемо».
Юлія зайшла в аптеку і побачила всіх фармацевтів, які були на зміні. Свою завідувачку вони сповістили про рішення, прийняте тоді одностайно: «Ми будемо працювати до останнього!»
У той найстрашніший день відвідувачі займали чергу з 5-ї ранку. Тільки «нічники» до 8-ї години обслужили понад 200 людей! Але черга не зменшилася. Близько 11:00 поряд почали лунати вибухи. Завідувачка вирішила зачинити аптеку.
Наступного дня на зміну вийшли семеро з 43 працівників, які в мирний час працювали в найбільшій аптеці Харкова. Юлія вже тоді вирішила: якщо навіть всі працівники відмовляться, то вона працюватиме вдвох зі своєю заступницею. «Аптека працювала 25 і 26 лютого. Увечері зателефонували з тероборони і попередили, що 27 лютого через Харків йтимуть російські танки, тому аптеку відкривати не можна. Це був єдиний день, коли наші відвідувачі не змогли купити у нас ліки! Після того і дотепер ми відкриті щодня».
У «Головній аптеці» був найбільший запас ліків, і вона дійсно рятувала харків’ян. До того ж постачання товару не припинялося. «5 березня нам доставили 300 ящиків товару. Водій і мій чоловік, який разом зі мною щодня працював в аптеці, вантажили їх під обстрілами. Потім до нас звозили товар з інших аптек, які зачинилися через нестачу персоналу. Коли розбомбили аптеку на вул. Лісопарківській, то привезли до нас все те, що вдалося врятувати. Розбирали руками, кожну коробочку переглядали і перевіряли. Отже, у нас завжди були ліки. І, зрозуміло — відвідувачі, адже чимало аптек у Харкові не працювали».
Люди дякували і буквально молилися на своїх фармацевтів-рятівників. «Ви тільки працюйте! Нам без вас не вижити!», — це говорив кожен другий відвідувач.
Юлія пригадує 8 березня. В аптеку з довжелезним списком ліків прийшов волонтер. Побачив, що працюють лише жінки. Поки йому збирали замовлення, він збігав за квітами і подарував кожній працівниці троянду. «Це було несподівано і дуже приємно. Але святкова історія на цьому не закінчилася. Чоловік, що стояв у черзі і був свідком такого незвичного привітання, повернувся в аптеку через 10 хв з оберемком жовтих тюльпанів — у тому букеті була 41 квітка. Він сказав мені: «Дякую вам за те, що аптека працює!»
«Головна аптека твого міста» продовжує обслуговувати людей. Коли надто близько прилітає, фармацевти ховаються в метро, але обов’язково повертаються. «Ми працівники системи охорони здоров’я, тому наше головне завдання — рятувати людей. Ми не маємо права приректи на загибель пацієнтів із цукровим діабетом, артеріальною гіпертензією та інших хворих, для яких ліки — єдиний спосіб вижити. Я і мої колеги добре це розуміємо, тому і виходимо працювати у свою аптеку щодня».
Ми бігли в підвал разом з відвідувачами
Бої за Суми почалися в перший день війни. У місто навіть намагалися зайти ворожі танки. На вулицях точилися бої. У регіоні зчинилася паніка. Постійні бомбардування її лише посилювали. 28 лютого ворог оточив місто, всюди в передмісті розставив свої блокпости.
Люди намагалися виїхати. Фармацевти теж не стали винятком. «З моїх 27 аптек у Сумах, Охтирці, Тростянці, Великій Писарівці та 2 селах Сумського району залишилися працювати приблизно половина. Деякі опинилися в окупації, тому зачинилися. Дехто із завідувачів виїхав з ключами від аптек, доводилося потім усілякими способами повертати ключі, щоб відкрити аптеки для обслуговування людей», — розповідає куратор регіону Аптечної мережі «9-1-1» Руслан Миколайович Шандиба.
Працівників, що залишилися, перерозподілили в різні аптеки. Десь працював один фармацевт, десь 2. Іноді цілий день, але часом, коли обстріли були надто сильними, доводилося виходити лише на кілька годин. «Я теж стояв за першим столом, коли було нікому. Розумів, що наше головне завдання — будь-що забезпечити доступ населення до лікарських засобів».
Містяни були налякані, і часом у черзі виникали сварки. Одного разу навіть побили працівницю аптеки. «Після цього я домовився з хлопцями із Сил територіальної оборони — вони чергували в аптеках, підтримували порядок».
По Сумах російські війська гатили, не шкодуючи снарядів. Не завжди фармацевти встигали зачинити аптеку і добігти до укриття, тому куратор обходив свої аптеки і пояснював, де ховатися і як це робити, щоб зберегти життя та мінімізувати ризики для відвідувачів.
За перші 4–5 днів аптеки, які працювали, розпродали майже всі знеболювальні, заспокійливі ліки, препарати, що застосовуються при захворюваннях серця та шлунка. Тоді Руслан Миколайович відкривав аптеки, персонал яких виїхав, але в них залишилися лікарські засоби, збирав їх і розвозив у ті аптеки, які попри все працювали. Поза чергою обслуговували військових — відчиняли аптеку в будь-який час, щоб зібрати для воїнів необхідні ліки. У лікарнях було багато поранених, тому фармацевти прибігали в аптеку під обстрілами, щоб видати потрібне. Так протрималися до того часу, поки не відновилися поставки і Збройні Сили України не відігнали ворога від міста.
«Дівчата мої молодці — справжні герої. Я постійно був поряд. Транспорт не їздив. Я пішки обходив свої аптеки, одного разу навіть потрапив під обстріл. Бували випадки, коли разом з відвідувачами бігли в укриття чи підвал, коли прилітало зовсім близько. Але потім обов’язково поверталися. Я знав настрій кожної і намагався підтримувати в них бойовий дух. Заспокоював, іноді жалів — до кожного шукав підхід, бо розумів, як їм страшно».
Зараз ситуація покращилася. Ліки завозять вчасно, багато фармацевтів повернулися до роботи попри те, що на Сумщині поки неспокійно. «Ми працюємо! Це наш фармацевтичний фронт, і ми його триматимемо аж до Перемоги!»
Старший солдат Карина завжди на посту!
Карина Балабан у 2018 р. закінчила фармацевтичний коледж і 30 серпня підписала контракт на службу в Збройних Силах України. Дівчину відправили в зону Антитерористичної операції, яка потім стала зоною Операції Об’єднаних сил. Вона служить у одному з госпіталів Донецької обл. старшим солдатом у відділенні медичного постачання.
Дівчина пройшла курс молодого бійця в навчальному центрі «Десна», там вчили виживати в польових умовах на війні, хоча тоді це вважалося більше формальністю, ніж передбаченням.
Каска, 14-кілограмовий бронежилет, військова форма, автомат, боєприпаси, тактичний рюкзак з ліками замінили Карині сукні та підбори. Її життям стала війна, на якій вона вже четвертий рік. Дівчина — учасник бойових дій. Нагороджена відзнаками «Козацький Хрест ІІ ступеня», «Козацький Хрест ІІІ ступеня», Відзнакою Командувача об’єднаних сил «За звитягу та вірність». Отримала 15 грамот за сумлінне виконання своїх обов’язків.
Чому саме військова фармація? Чому не звичайна аптека, де можна стояти за першим столом у красивій формі, а не сидіти в окопі під обстрілами? «Я мріяла рятувати людей. То де ж, як не тут, на війні?», — питанням на питання відповідає старший солдат.
Тактична медицина, надання першої допомоги не тільки на полі бою військовим, а й цивільним, що постраждали від пострілів чи уламків снарядів. Під опікою Карини всі, хто зазнав поранень.
З 24 лютого дівчина жодного дня не була вдома. Вона живе в казармі при госпіталі в Донецькій обл.
«Коли лунає тривога, необхідно миттєво зібратися, загрузитися в машину і прибути туди, де відбуваються бойові дії. Ми пересуваємося лінією фронту».
Але це тільки один бік медалі буднів воєнного фармацевта. Інший — забезпечення та контроль використання лікарських засобів. Цю роботу Карина налагоджувала з нуля. Зараз в неї ідеальний порядок. Усе розставлено на поличках, знайти необхідне займає менше хвилини.
«24 лютого ми прокинулися опів на п’яту від вибухів. Наш госпіталь знаходиться біля штабу Операції Об’єднаних сил, цілили саме туди. Напередодні командування попередило, що ми маємо відключити телефони, інакше станемо мішенню. Очікували вторгнення, але ніхто не думав, що воно буде повномасштабним».
Старший солдат Карина Балабан вже звикла жити в умовах війни. Єдине, чого боїться дівчина, — потрапити в полон. До усього іншого вона готова. До того ж продовжує вчитися — зараз Карина студентка 3-го курсу Національного фармацевтичного університету і планує продовжувати навчання.
«Армія стала моїм життям. Це мій вибір, і я не жалкую, що обрала саме таку спеціалізацію. Зараз я не випускаю з рук зброю. Ніколи. Тут інакше не можна. Я не загадую, що буде після війни. Я просто дуже хочу, щоб ми якнайшвидше перемогли!»
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим