Життя без аптек, або складний шлях українських ліків на тимчасово окуповані території

Раніше ми неодноразово розповідали про героїчну працю фармацевтів, які під обстрілами продовжували виконувати свою роботу та піклуватися про здоров’я людей. На жаль, ситуація на тимчасово окупованих територіях лишається настільки складною, що люди там впродовж місяців лишаються без найнеобхіднішого, у тому числі ліків. Здебільшого аптеки на окупованих територіях та в зоні активних бойових дій були зруйновані та/або розмародерені ще на початку широкомасштабного вторгнення. Втім у багатьох місцях вистояли лікарні, саме туди почали звертатися люди у пошуках життєво важливих препаратів. У цій складній ситуації медичні заклади та лікарі взяли на себе непросту місію із забезпечення пацієнтів найнеобхіднішими ліками. Про героїчну роботу медичного персоналу на окупованих територіях і піде мова далі.

Антоніна Іванівна Бондаренко,
головний лікар КНП «ЦПМСД» Оріхівської міської ради, м. Оріхів, Пологівський район, Запорізька обл.

«З початку війни робота нашого центру змінилася кардинально, і не тільки робота, а й саме життя. Воно розділилося на час до та після. Обстріли нашої громади розпочалися 3 березня, але робота не припинялася, ми продовжували надавати медичну допомогу нашим пацієнтам. У такому режимі ми працювали 4 міс — виходили на повний робочий день. Але поступово обстріли ставали ближчими та більш руйнівними. Тому ми перейшли на скорочений режим роботи. Але ми все ж таки працювали. На основному місці нашої роботи — в Оріхівській амбулаторії — був підвал, де люди могли заховатися під час обстрілів.

З першими обстрілами у нас зникли аптеки — у березні вони закрилися. Це було страшно, тому що ми не могли людям нічого дати. Ми зв’язувалися з волонтерами, обласними депутатами, міською радою, Департаментом охорони здоров’я — писали масу листів з переліком необхідних лікарських засобів. Нарешті наприкінці березня до нас почали надходити перші ліки — гуманітарна допомога від волонтерів, від міської ради, від обласних депутатів, від одного з головних наших партнерів — компанії «Серв’є», яка двічі надавала нам допомогу препаратами, які були нам вкрай необхідні. Це якісні оригінальні ліки, ми давно з ними працюємо. Ми їх часто призначали до війни і пацієнти після повномасштабного вторгнення питали саме про них. Компанія надала нам широкий перелік дуже необхідних препаратів, що застосовуються при серцево-судинних захворюваннях, цукрознижувальні лікарські засоби, препарати метаболічної дії. Ми дуже вдячні всім за допомогу. Амбулаторії в Мирному та Копанях в березні опинилися в окупації, наші співробітники там лишалися, ми підтримували з ними зв’язок у телефонному режимі. Люди, які опинилися на окупованій території, теж залишилися без ліків. Старости повідомляли про потреби і ми передавали через них посилки. Далі ставало все страшніше — почалися прильоти біля будівлі амбулаторії, вибило вікна в декількох кабінетах. За допомогою міської ради вікна закрили і знову продовжили працювати. Деякі наші співробітники, які мали дітей, місяці на два виїхали, але повернулися назад і знову стали до роботи.

Після чергового обстрілу в амбулаторії в Оріхові повибивало вікна та понівечило стіни. На щастя, амбулаторія вистояла. Волонтери допомогли нам закрити вікна плівкою, але ми були вимушені переїхати у Запоріжжя, оскільки працювати там було надзвичайно небезпечно. Сюди — у Запоріжжя — виїхало 80% нашого населення. Тож, зараз ми ведемо прийом у Запоріжжі у Палаці культури «Орбіта». Тут нам виділили хороший кабінет, де розміщуються лікарі та ведуть прийом пацієнтів не тільки нашої громади, а й усіх мешканців Пологівської громади, що звертаються до нас за допомогою.

Наразі є велика потреба у серцево-судинних, заспокійливих лікарських засобах, препаратах, що застосовуються при захворюваннях шлунково-кишкового тракту, печінки, нервової системи. Стали загострюватися різні хвороби. У зв’язку з тим, що люди багато часу проводили в умовах підвищеної вологості, ховаючись від обстрілів у підвалах, великого поширення набули грибкові захворювання шкіри. Також досить часто діагностуємо пневмонії та бронхіти. Усе це підвищує потребу у протизастудних ліках та антибіотиках. Також через порушення харчування розвивається виразкова хвороба шлунка, у зв’язку зі стресом загострилися захворювання нервової системи, почастішали гіпертонічні кризи та інсульти».

Анна Михайлівна Дуб,
головний та сімейний лікар, Пологівський центр первинної медико-санітарної допомоги

«Територію Пологівської громади, населення якої налічує 33 тис. осіб, російська армія окупувала 3 березня. Ми чули відлуння вибухів, автоматні черги. Прийшовши на роботу 4 березня, я побачила таку кількість поранених та загиблих людей, особливо із цивільного населення, якої не бачила за 13 років свого професійного стажу. Із цього часу і далі в нашому лікувальному закладі не було розділення на посади та за посадовими інструкціями, ми працювали як єдиний організм, робили те, що було найбільш нагальним на цей момент: самотужки закривали розбиті вибуховою хвилею вікна та надавали медичну допомогу постраждалим, допомагали хірургам та анестезіологам. Профільна наша діяльність зазнала значних змін — пацієнти вже не зверталися до нас для проведення профілактичних заходів, зовсім зупинилася вакцинація. Перші 2 тиж після окупації не було світла, не працювало опалення, не було води. Весна була дуже холодною. Тому всіх, кого могли забрати, ми виписали з лікарні. У нас було два генератори: до одного ми підключили холодильники з лікарськими засобами та вакцинами, а до другого — апарати штучної вентиляції легень. Грілися біля вогнища, у приміщенні працювали одягнені. Найнижча температура в лікарні була 9 °С.

Під час боїв більше половини магазинів та аптек у місті було розбито, поширювалося мародерство і через декілька днів люди почали приходити до нас у медичний заклад та запитувати про ліки. А у нас були на той час тільки препарати для надання невідкладної медичної допомоги, ін’єкційні лікарські засоби. Тому нестача ліків стала найбільшою проблемою. Зв’язку не було, не було ніякої можливості зв’язатися з волонтерами із Запоріжжя, щоб отримати допомогу. Ми просили людей приносити ліки, які вони не використовують, і зробили такий мініштаб, де можна було отримати чи поділитися препаратами. З однієї аптеки, яку вивозили, передали нам залишки ліків, їх ми теж безкоштовно роздавали населенню. Найбільшою проблемою була нестача гіпотензивних, цукрознижувальних препаратів, інсулінів, гормональних та наркотичних знеболювальних засобів — їх просто не було, не було зв’язку з обласним центром, щоб попросити про допомогу. А люди постійно приходили.

Населення почало масово виїжджати. Поїхала і частина співробітників. Ми скоротили робочий день, адже в приміщеннях було дуже холодно і не було необхідності стільки працювати, оскільки люди приходили лише за невідкладною допомогою. Ми вирішили працювати, виходячи із ситуації, бо активні бойові дії не припинялися. Через 2 тиж окупації з’явився зв’язок, ми вже тоді розуміли, що половина населення поїхала. Ми звернулися до місцевих підприємців з проханням допомогти із закупівлею ліків, вони відгукнулися і закупили препарати майже на 300 тис. грн. Ми ці лікарські засоби роздали буквально за пів години. При тому, що видавали лише по 2 найменування в одні руки.

До нас почали приїжджати волонтери — вони привозили засоби догляду, харчування. Я виклала відео в соціальні мережі із закликом нам допомогти. Багато людей відгукнулося, я дуже вдячна їм всім — нам почали передавати ліки та засоби догляду. Ми роздавали населенню гуманітарну допомогу, ліки, продукти харчування. Але ж є специфічні ліки, які не надавали в якості гуманітарної допомоги. І ми почали закуповувати спеціалізовані ліки через наш благодійний фонд «Пологівський край» у Дніпрі та Запоріжжі. Тоді машини з гуманітарною допомогою ще пропускали на тимчасово окуповані території.

Я виїхала 11 квітня, дуже важко морально було. Дорога, яка раніше займала 1,5 год, стала 7-годинним, 18-блокпостним шляхом в інше життя. Виїхавши, я організувала роботу дистанційно та почала працювати як волонтер для Пологівської громади. Я зверталася до різних благодійних організацій та волонтерів, акумулювала допомогу та організовувала її передавання у Пологівську громаду. Уже в Запоріжжі до мене звернувся представник компанії «Серв’є» та запропонував допомогу. «Серв’є» надала гіпотензивні препарати, цукро­знижувальні засоби та препарати метаболічної дії у різних необхідних дозуваннях. У цій ситуації я була і керівником, і вантажником, і водієм — усе робила сама. Але з кожним днем проїжджати блокпости ставало все складніше. І вже починаючи з осені, проїзд було повністю заблоковано.

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті