Чи можна рекламувати нереімбурсовані ліки та аптечну продукцію в цілому? Рішення Європейського суду

Як слід розуміти заборону реклами лікарських засобів згідно з Директивою 2001/83/ЕС? Чи стосується вона лише заходів на підтримку конкретних ліків чи також узагальненого просування цілих груп лікарських засобів? Чи поширюється заборона на безрецептурні засоби та ті, вартість яких не відшкодовують?

22 грудня велика палата Європейського суду (Court of Justice of the European Union — CJEU) оголосила рішення у справі щодо тлумачень деяких положень Директиви 2001/83/ЕС, що стосуються реклами лікарських засобів. Судовий розгляд було розпочато у відповідь на запит Конституційного суду Латвії.

Передумови

Так, у січні 2020 р. «EUROAPTIEKA SIA» — мережа аптек, що працює в Латвії, подала конституційну скаргу на рішення Латвійської інспекції охорони здоров’я про заборону реклами лікарських засобів. Воно було прийняте у квітні 2016 р., а у березні мережа аптек на своєму вебсайті та у щомісячному журналі оголосила про акцію, пропонуючи 15% знижку на ціну будь-якого лікарського засобу, якщо було придбано щонайменше три продукти.

Звертаючись до Конституційного суду Латвії, «EUROAPTIEKA» посилалася на те, що гармонізований підхід згідно з Директивою виключає латвійську норму відповідно до постанови № 378 Ради міністрів Латвії, яка повністю забороняє рекламу лікарських засобів. На думку компанії, Директивою прописаний більш обмежений підхід, згідно з яким рекламувати не можна лише конкретні ліки і лише у тому випадку, якщо їх вартість відшкодовують.

Конституційний суд Латвії попросив CJEU визначити:

(i) чи поширення інформації серед широкої громадськості, яка заохочує придбання лікарських засобів, без посилання на конкретний лікарський засіб, обґрунтовуючи необхідність такої закупівлі на основі ціни цих лікарських засобів або шляхом оголошення спеціальних або комплексних знижок повинні розглядатися як «реклама лікарських засобів» у значенні Розділу VIII Директиви;

(ii) чи стаття 90 Директиви виключає латвійський підхід, оскільки останній розширює перелік заборонених методів реклами та накладає обмеження, на відміну від статті 90 Директиви, також на рекламу лікарських засобів, які не відпускаються за рецептом лікаря та не відшкодовуються; і

(iii) чи можна вважати підхід Латвії обмеженням діяльності, про яку йдеться у статті 87(3) Директиви, згідно з якою «Реклама лікарського засобу:

– повинна заохочувати раціональне застосування лікарського засобу, представляючи його об’єктивно та без перебільшення його властивостей,

– не вводити в оману».

Аналіз CJEU

Стосовно першого питання CJEU визначено, що поняття «реклами лікарських засобів» у значенні статті 86(1) Директиви охоплює не лише рекламу конкретного лікарського засобу, але й рекламу неуточнених лікарських засобів.

CJEU також пояснили, що минулі рішення, зокрема у справах C-190/20 (DocMorris) і C-649/18 А (Реклама та продаж лікарських засобів онлайн), не применшують висновку про те, що стаття 86 Директиви охоплює рекламу неуточнених лікарських засобів. У справі C-649/18 А суд ЄС постановив, що реклама послуг з онлайн-продажу лікарських засобів не може розглядатися як реклама лікарських засобів і, таким чином, не підпадає під дію Директиви. У справі DocMorris рекламні кампанії, про які йде мова, мали на меті вплинути не на вибір певного лікарського засобу, а на вибір аптеки, в якій клієнт придбає цей лікарський засіб (внаслідок чого рекламна кампанія перебувала поза сферою дії Директиви).

У відповіді на друге та третє питання аналіз CJEU ґрунтувався на беззаперечному висновку, що Директива досягла повної гармонізації щодо реклами лікарських засобів. Отже, єдині умови, які можуть висувати держави — члени ЄС, — це ті, що встановлені цією Директивою. Проте, як раніше постановляв суд ЄС, той факт, що стаття 90 Директиви не містить конкретних правил щодо певних типів рекламних матеріалів, не перешкоджає державам — членам ЄС забороняти такі види реклами на основі іншого положення Директиви.

У цій справі суд ЄС постановив, що Латвія може правомірно прийняти національний захід, який забороняє типи реклами, відмінні від тих, що перелічені в статті 90 Директиви, якщо вони мають характер, що заохочує до нераціонального застосування лікарських засобів, всупереч вимозі статті 87(3) Директиви. Враховуючи, що типи реклами, на які поширюється латвійський захід, стосуються лікарських засобів, які не відпускаються за рецептом або не підлягають відшкодуванню, суд зазначив, що стаття 88(2) Директиви не забороняє національні заходи, спрямовані на рекламу, що пропагує нераціональне застосування таких лікарських засобів.

Що стосується третього питання, суд ЄС повторив усталену позицію, згідно з якою реклама, яка відволікає споживача від об’єктивної оцінки необхідності приймати такі ліки, заохочує до нераціонального та надмірного застосування цих ліків. Крім того, таке нераціональне та надмірне застосування також може виникнути в результаті рекламних матеріалів, які розглядають лікарські засоби так само, як і інші споживчі товари, використовуючи рекламні пропозиції або пакетний продаж лікарських засобів та інших продуктів. Суд ЄС дійшов висновку, що такі заборони, як ті, що викладені в законодавстві Латвії, загалом досягають основної мети захисту громадського здоров’я шляхом запобігання нераціональному застосуванню.

Нарешті CJEU нагадав про важливість цінової конкуренції для ефективного захисту здоров’я та життя людей, дійшовши висновку, що в матеріалах, які були передані суду, не йдеться про заборону зниження цін та знижок при продажу лікарських засобів та інших товарів для здоров’я. Можливість використання таких заходів визнана латвійським законодавством.

За матеріалами www.lexology.com; www.vbb.com

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!