«Воєнне серце» — як війна провокує зростання захворюваності на артеріальну гіпертензію в Україні

Мало не кожен українець відчув на собі руйнівний вплив війни, яку розпочала росія в Україні. Люди стикнулися з постійним стресом та розладами, які він спричиняє, особливо це стосується тих, хто виконував чи виконує бойові завдання, а також цивільних, що опинилися в районах проведення активних бойових дій.

Хронічний стрес, викликаний психоемоційними переживаннями, є одним з основних факторів зниження праце­здатності населення. Найбільш помітний вплив він спричиняє саме на соціально активну частину населення, яка є одночасно і найбільш працездатною (Сіренко Ю., 2022).

Артеріальна гіпертензія — це хронічний патологічний стан, який характеризується підвищеним артеріальним тиском. Підвищений артеріальний тиск спричиняє додаткове навантаження на серце та судини, суттєво підвищуючи ризик розвитку ускладнень: інфаркту міокарда, інсульту, ниркової чи серцевої недостатності, погіршення зору та ін.

Артеріальна гіпертензія сьогодні є однією з основних проблем у кардіології, за даними Всесвітньої ліги гіпертензії (World Hypertension League) понад 1 млрд людей в усьому світі живуть з артеріальною гіпертензією. Великого значення проблемі додає й те, що, за даними Центру громадського здоров’я (ЦГЗ) МОЗ України, 40% хворих не підозрюють про свій стан, бо часто хвороба має безсимптомний перебіг.

Артеріальний тиск вимірюється в міліметрах ртутного стовпчика (мм рт. ст.). Артеріальну гіпертензію зазвичай діагностують, коли показник артеріального тиску перевищує 130/80 мм рт. ст. впродовж тривалого часу та за різних умов.

Американський коледж кардіології (The American College of Cardiology) та Американська кардіологічна асоціація (American Heart Association) класифікують артеріальний тиск за 4 загальними категоріями:

  • нормальний артеріальний тиск — 120/80 мм рт. ст. і нижче;
  • підвищений артеріальний тиск. Систолічний тиск — 120–129 мм рт.ст., а діастолічний — нижче 80 мм рт. ст.;
  • артеріальна гіпертензія І стадії. Систолічний тиск — 130–139 мм рт. ст., діастолічний — 80–89 мм рт. ст.;
  • артеріальна гіпертензія ІІ стадії. Систолічний тиск становить 140 мм рт. ст. і вище, діастолічний — 90 мм рт. ст. і вище.

Ці показники є умовними, вони можуть відрізнятися у різних пацієнтів, залежно від анамнезу та інших факторів.

Розвиток артеріальної гіпертензії, за даними ВООЗ, може бути зумовлений спадковою схильністю та дією зовнішніх факторів: надмірне вживання солі, гострої їжі, ожиріння, малорухливий спосіб життя, постійний вплив стресу. Виділяють також інші фактори, що підвищують ризик розвитку гіпертензії у пацієнтів: частіше хворіють жінки, пацієнти віком старше 50 років також у групі ризику. Значним фактором ризику вважають підвищений рівень холестерину (ЦГЗ МОЗ України).

Стрес як фактор ризику розвитку артеріальної гіпертензії

Стрес викликає короткострокове підвищення артеріального тиску, це є нормальною реакцією, і у здорових людей зазвичай не становить небезпеки. Однак хронічний стрес може провокувати тривале підвищення тиску навіть без дії зовнішніх стресорів внаслідок розбалансування систем організму, що зазвичай компенсують вплив стресу.

Під впливом стресу відбувається надмірна активація симпатоадреналової системи, що супроводжується підвищенням частоти серцевих скорочень, серцевого викиду і, як наслідок, підвищенням артеріального тиску. Ці стани називають стрес-індукованою артеріальною гіпертензією (СІАГ).

Психоемоційні реакції призводять до дисбалансу між симпатичною та парасимпатичною нервовими системами, який, у свою чергу, призводить до цілого спектру фізіо­логічних змін, що негативно позначаються на роботі систем організму.

Активація симпатичної нервової системи внаслідок стресу стимулює вироблення й вивільнення реніну нирками. Підвищення концентрації катехоламінів у крові, активація альфа-1- і бета-адренорецепторів призводить до зростання тонусу артеріол і частоти серцевих скорочень, що в поєднанні з високим реніном спричиняє підвищення артеріального тиску (Сіренко Ю., 2022).

Фактори, що впливають на артеріальний тиск через стрес, включають синдром «білого халата», артеріальну гіпертензію «на робочому місці» та емоційний стрес. Останній фактор в Україні можна сміливо віднести до основного сьогодні, адже війна та пов’язані з нею безпекові, економічні та соціальні виклики діють чи не на кожного українця. Важливо, що всі ці фактори можуть накладатися, посилюючи ефект від дії стресорів на організм і рівень артеріального тиску.

Чим характерна артеріальна гіпертензія воєнного часу?

Дана форма гіпертензії характерна для осіб, що перебували чи перебувають у зоні бойових дій. Вивчення артеріальної гіпертензії воєнного часу (АГВЧ) почалося під час Першої світової війни, тоді цей стан називали також «серцем солдата» (Ewart W., 1916) або «воєнним серцем у молодих солдатів» (Howell А., 1917).

Достатньо багато уваги приділили цій проблемі і в період Другої світової війни та в конфліктах, що мали місце пізніше в ХХ ст. Причини виникнення АГВЧ зрозумілі, окрім факторів, характерних для розвитку СІАГ, тут додаються такі специфічні фактори та умови, які характерні для гарячих точок: серйозна нестача сну та відпочинку, порушення режиму харчування, дегідратація, надмірні фізичні навантаження, значні переохолодження або перегрівання організму.

Крім того, АГВЧ, на відміну від класичної СІАГ, у більшості випадків розвивається саме в молодих осіб, а рівні підвищення артеріального тиску (АТ) при АГВЧ вищі за такі при СІАГ. Також у пацієнтів з АГВЧ відмічалася певна резистентність до антигіпертензивної терапії (Коваль С., 2015).

Небезпека АГВЧ також зумовлена тим, що при тривалому впливі стресу зростання артеріального тиску прогресує, що в перспективі значно підвищує ризик розвитку ускладнень, особ­ливо враховуючи певний рівень резистентності пацієнтів до фармакотерапії. Також при АГВЧ відзначають підвищений ризик розвитку раптових гіпертонічних кризів з дуже високими показниками артеріального тиску, які можуть становити серйозну небезпеку (Коваль С., 2015).

Ускладнення при артеріальній гіпертензії (АГ) можуть призвести до інвалідності чи навіть фатальних наслідків, особ­ливо за відсутності лікування. Однак, з огляду на те, що існує прямий зв’язок рівня стресу та ризику розвитку АГ, не можна нехтувати найпростішими рекомендаціями, які дозволять контролювати стан здоров’я або хоча б знизити ризики розвитку серйозних ускладнень:

  • Нормалізація психоемоційного стану та способу життя — за можливості необхідно обмежити стресовий фактор (виїхати з зони бойових дій, шукати більш комфортні умови життя).
  • Забезпечити нормальне харчування та режим пиття — правильна дієта з обмеженим вживанням солі та достатнім рівнем усіх необхідних організму мікроелементів та вітамінів. Вкрай важливо забезпечити достатній рівень гідратації.
  • Достатня кількість відпочинку та сну — організм повинен мати змогу відновлювати сили, це також зможе покращити психоемоційний стан та зменшити вплив стресу.

Підхід до лікування СІАГ та АГВЧ

Враховуючи ситуацію в нашій країні, кількість пацієнтів з АГ може зростати і в подальшому, а з огляду на завантаженість та подекуди недоступність медичної допомоги в прифронтових зонах, зростає роль фармацевта в наданні допомоги пацієнтам.

Вкрай важливим для успішного лікування чи профілактики АГ є постійне моніторування рівня артеріального тиску у пацієнтів у різний час доби та в різних умовах. Такий підхід можна забезпечити в амбулаторних умовах та в домашніх умовах. При цьому домашнє моніторування вважається найкращим, адже дозволяє, наприклад, виключити вплив на дані синдрому «білого халата».

Пацієнтам, які отримують антигіпертензивну терапію, рекомендують вимірювати артеріальний тиск 7 днів поспіль двічі на добу, виключити результати 1-го дня і вирахувати середнє з усіх вимірювань. Якщо отримане значення перевищує 135/85 мм рт. ст. — пацієнту рекомендують звернутися до лікаря.

При фармакотерапії СІАГ, у тому числі й АГВЧ, рекомендовано дотримуватися схвалених схем лікування АГ, однак з певними змінами.

Терапію СІАГ можна починати з призначення блокаторів бета-адренорецепторів, насамперед високоселективних, які чинять вазодилататорну дію і не викликають побічних метаболічних порушень (небіволол, карведилол, бісопролол).

Якщо перебіг АГ пов’язаний з підвищенням загального периферичного судинного опору доцільно починати лікування з призначення блокаторів ренін-ангіотензинової системи: інгібіторів ангіотензинперетворювального фермента (еналаприл, раміприл, лізиноприл, периндоприл) або блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ (валсартан, лосартан, олмесартан, телмісартан і кандесартан).

Лікування при АГ важливо починати якомога раніше, аби запобігти ускладненням. В окремих випадках лікування можливо починати з монотерапії вказаними препаратами, але в основному необхідна комбінація антигіпертензивних препаратів.

Оптимальним підходом у лікуванні хворих на АГВЧ може бути застосування двокомпонентної фіксованої комбінації периндоприлу з амлодипіном або, за недостатньої ефективності, трикомпонентної комбінації периндоприлу, амлодипіну та індапаміду (Коваль С., 2022).

Враховуючи, що стресовий фактор є первинним при виникненні СІАГ та АГВЧ, також рекомендується застосування седативних засобів та антидепресантів при лікуванні пацієнтів (Коваль С., 2015).

Пресслужба «Щотижневика АПТЕКА»
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті