Хімічна зброя та наслідки її застосування: що має знати фармацевт?

Хочеш миру, готуйся до війни.

Публій Флавій Вегецій Ренат

Як свідчать останні події, загроза застосування зброї масового знищення, включаючи хімічну зброю, з боку росії проти України постійно нависає. Ми всі дуже сподіває­мося, що такий жахливий сценарій розвитку подій ніколи не станеться в реальному житті. Проте зважаючи на те, що війна триває, а сусідня країна-терорист, хоч і є однією зі 193 країн, які зобов’язалися «ніколи, за жодних обставин не розробляти, виробляти, купувати, накопичувати, передавати або використовувати хімічну зброю» проти інших країн, постійно порушує цю угоду та не дотримується законів та правил ведення війни. Тому потрібно бути готовим до всього і знати правила поведінки та надання допомоги у разі надзвичайної ситуації будь-якого характеру. З цією метою в рамках проєкту «ПРОФЕСІЙНА ШКОЛА ФАРМАЦЕВТА» за сприяння Вінницької обласної асоціації фармацевтів «Cum Deo» було проведено вебінар «Алгоритм дій фармацевта внаслідок застосування хімічної зброї, хімічного забруднення, невідкладна допомога».

Першим на вебінарі виступив Олег Шпичак, доктор фармацевтичних наук, професор, завідувач кафедри промислової фармації та економіки Інституту підвищення кваліфікації спеціалістів фармації (ІПКСФ) Національного фармацевтичного університету, який детально розповів про види хімічної зброї, які можуть бути застосовані в умовах проведення воєнних дій, та основні прояви отруєнь хімічними токсинами.

Хімічна зброя — вид зброї масового ураження, дія якої базується на токсичних властивостях отруйних речовин, що можуть міститися в артилерійських снарядах, ракетах, мінах, авіаційних бомбах, системах балонного газо­запуску, гранатах та шашках. Але попри те, що її застосування заборонено на міжнародному рівні (Женевський протокол від 17 червня 1925 р. «Protocol for the Prohibition of the Use in War of Asphyxiating, Poisonous or Other Gases, and of Bacteriological Methods of Warfare», Конвенція про заборону розробки, виробництва, накопичення, застосування хімічної зброї та про її знищення від 13 січня 1993 р. «Chemical Weapons Convention»), деякі країни продовжують порушувати підписані норми гуманітарного правила ведення війни.

Знаходячись у бойовому стані, отруйні речовини уражують організм людини, проникаючи крізь органи дихання, шкірні покриви і рани та через заражені продукти і воду.

• Нервово-паралітичні засоби (амітон, зоман, зарин, V-гази, Новачок) застосовують для масового і швидкого виведення з ладу живої сили противника. Вони зв’язують фермент ацетилхолінестеразу, внаслідок чого той втрачає біокаталітичні властивості та викликає розвиток судом, паралічу і смерті.
• Засоби шкірно-наривної дії (люїзит, іприт, фосгеноксим, метилдихлороарсин) викликають утворення наривів, а при потраплянні значної концентрації токсину призводять до смертельних кровотеч.
• Сполуки загальноотруйної дії (арсин, хлороціан, синильна кислота (ціанідна кислота)) інгібують синтез деяких ферментів, порушуючи метаболізм та транспортування кисню в кровотоці (за винятком тетраетилсвинцю). При їх дії виникають задишка, судоми, параліч і смерть.
• Отрути задушливої дії (фосген, дифосген, хлор) пошкоджують дихальні шляхи, підвищуючи проникність клітинних мембран. Основні прояви — кашель, задишка, посиніння губ і обличчя, гіпоксія та смерть за декілька днів.
• Засоби психотропної дії — інкапаситанти (діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД), хінуклідил-3-бензилат, фенциклідин) порушують передачу нервових імпульсів у гангліях та синапсах центральної нервової системи (ЦНС), спричиняють тимчасову непрацездатність, порушення узгодженості рухів, просторової орієнтації, поя­ву марень та галюцинацій, кволість, апатію, інколи — глухоту та сліпоту. Але вони не є смертельними, і їх симптоми за декілька днів зникають.
• Препарати подразнювальної дії (іританти) бувають кашльовими (адамсит, дифенілхлороарсин), сльозогінними (хлороцетофенон, хлоропікрин) та комплекс­ними (дибеноксазепін, хлорбенальмалонодинітрил). Їх подразнювальна дія на очі та верхні дихальні шляхи короткочасна — зникає через 5–10 хв після виходу із зони ураження.

О. Шпичак уточнив, що країна-агресор має на озброєнні та застосовує Новачок, зарин, іприт, VX, люїзит, зоман, бінарне озброєння (хімічну зброю, що містить два спеціальні нетоксичні або малотоксичні прекурсори, що утворюють її в результаті взаємодії) та фосфорні боєприпаси, споряджені білим фосфором, температура горіння якого понад 800 °С, а процес горіння триває до повного вигорання фосфору (випалює все навколо, в тому числі й засоби захисту, та провокує мученицьку смерть).

Доповідач наприкінці нагадав, що основними фізичними ознаками, що можуть свідчити про застосування хімічної зброї, є міоз (надмірне звуження зіниць), дезорієнтація, підвищене потовиділення, посмикування кінцівок, судоми, подразнення верхніх дихальних шляхів, очей, шкіри, нудота, блювання, втрата свідомості.

У другій частині вебінару Лариса Вознюк, кандидат медичних наук, доцент кафедри клінічної фармації та фармакології Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, розповіла про правила поведінки та надання екстреної медичної допомоги, нагадала про можливі симптоми та наслідки при застосуванні певних видів хімічної зброї. Доповідачка наголосила, що засоби нервово-паралітичної дії є летальними навіть при застосуванні в низьких концентраціях — смерть настає через 20–30 хв при поглинанні через шкіру та всього за декілька хвилин при вдиханні. Потенційно летальними є токсини задушливої та шкірно-наривної дії, а їх летальність визначається концентрацією та раціональністю надання медичної допомоги.

Оскільки специфічних антидотів немає, то допомога при отруєнні засобами задушливої дії включає лише симптоматичне лікування, додатковий кисень, у тяжких випадках — стаціонарну терапію, спрямовану на розширення прохідності верхніх дихальних шляхів. Психотропи — відносно несмертельні, але в поодиноких випадках при застосуванні в непровітрюваних приміщеннях та високих дозах можуть призводити до смерті. Антидотна терапія при ураженні психотропними засобами — застосування налоксону, що є антагоністом опіатних рецепторів (якщо при введенні антидоту розвинулося апное — вентиляція мішком Амбу).

Найбільш ймовірними сполуками, що можуть бути застосовані сьогодні проти населення, називають хлор та аміак. На жаль, протиотрути від цієї хімічної зброї немає, тому вся допомога зводиться до якнайшвидшого виходу із зони ураження та надання симптоматичної допомоги.

Хлор — зеленувато-жовтий токсичний газ з корозійними властивостями, що подразнює очі, верхні дихальні шляхи при вдиханні та викликає обмороження при безпосередньому контакті з газом. Легкі та помірні прояви при вдиханні хлору: подразнення очей, носа, горла, спастичний кашель, задуха, блювання (може мати хлорний запах), захриплість або втрата голосу (афонія), стридор, дискомфорт у грудній клітці. При вдиханні високої концентрації газу є ризик розвитку набряку легень та смерті, що настає протягом 24 год і пов’язана з дихальною недостатністю. Хлор самостійно не горить, але при нагріванні контейнери з цим газом можуть вибухнути (200 л хлору отруює місцевість в радіусі 30 м, якщо об’єм більший, то, відповідно, збільшується зона ураження).

У разі виходу із зони ураження хлором слід надягнути ватно-марлеві пов’язки, змочені 2–5% розчином питної соди, та рухатися перпендикулярно до вітру. Безпечними є верхні поверхи будинків, оскільки пари цього газу важчі за повітря, тому вони осідають на землі, збираються і залишаються в погано провітрюваних, низинних або замкнених місцях (каналізація, підвали, резервуари). Вийшовши в безпечне місце, варто зняти забруднений одяг, вимити тіло теплою водою, очі та ротову порожнину обробити содовим розчином, за можливості проводити содові інгаляції для мінімізації пошкодження слизових оболонок.

Аміак — небезпечний безбарвний газ, що викликає сильний кашель і задишку, подразнення слизових оболонок та шкіри. Ступінь пошкодження від аміаку залежить від тривалості впливу та концентрації газу або рідини. Легкі прояви впливу газу — подразнення очей та відчуття печіння, тяжкі прояви — роз’їдаючі пошкодження ока, сліпота. При проковтуванні можуть виникнути нудота, блювання, біль у животі, опік рота, горла, стравоходу, шлунка, у тяжких випадках — набряк губ, рота, гортані, сильні пошкодження та опіки рота, горла, шлунка. При потраплянні на шкіру — подразнення, набряк, пекучий біль, опіки. При змішуванні аміаку з повітрям утворюються вибухонебезпечні суміші, а при контакті газу з водою — отруйні видимі хмари пару.

Виходячи із зони ураження аміаком, необхідно надяг­нути маски, змочені 5% розчином оцтової чи лимонної кислоти, та рухатися перпендикулярно до вітру. Оскільки аміак має властивість підніматися вгору, то найбезпечнішим місцем будуть підвали чи укриття.

На завершення вебінару спікер зазначила, що всім варто пам’ятати про небезпеку, яку несе хімічна зброя, та захист від неї: чим краще ми будемо підготовлені, тим нижчою буде ймовірність виникнення критичних станів. Адже відомо, що кількість помилок прямо пропорційна тривалості підготовки та тренувань.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!