ВІЛ / СНІД: міфи та реальність

Основні відомості про ВІЛ

У 1983 р. французьким вірусологам з Інституту Пастера (Institut Pasteur) вдалося виділити новий ретровірус — вірус імунодефіциту людини (ВІЛ), (рисунок; адаптовано з сайту http://www.pasteur.fr), який, як виявилося з часом, став глобальною загрозою для людства.

Рисунок Перше фотозображення ВІЛ від 4.02.1983 р. (використано фото з сайту http://www.pasteur.fr)

На сьогодні виділено два типи вірусу: ВІЛ-1 та ВІЛ-2, які мають певні відмінності між собою як у геномах, так і в антигенній структурі їх білків.

Після потрапляння в організм людини ВІЛ починає швидко розмножуватися, уражуючи різні клітини, органи та системи. За 6–8 тиж у ⅓ інфікованих розвивається гостра стадія ВІЛ, яка проявляється катаральними явищами, слабкістю, підвищенням температури тіла та болем у суглобах (у багатьох цей період минає безсимптомно), а вже через 1,5–3 міс (а у певної частини людей через 6–12 міс) в організмі з’являються антитіла до різних білків вірусу. Після закінчення гострої стадії розвивається безсимптомний період, який триває 8–12 років, під час якого людина-носій може періодично скаржитися на збільшення лімфовузлів та часті застуди, а вірус в її організмі — уражувати клітини імунної системи (СД4 Т-лімфоцити), які захищають організм від вторгнення інших патогенів. У здоровому організмі їх кількість становить 1000/мл крові, а у ВІЛ-інфікованого з часом знижується до 200–300 і нижче. Значне зниження СД4 призводить до найпізнішої стадії — СНІДу, при якому відзначають порушення системи імунного захисту і розвиток опортуністичних інфекцій та онкопатології^1,2 .

Реалії життя з ВІЛ

Безперечно, здоров’я — це індивідуальне право кожного! Але, на жаль, людина може втратити можливість контролювати його, особливо коли справа стосується ВІЛ та СНІДу.

ВІЛ-інфекція — це соціально небезпечне інфекційне захворювання, що розвивається внаслідок інфікування ВІЛ та довготривалої персистенції в організмі людини. Ця хвороба належить до хронічних невиліковних нозологій з тривалим перебігом, що характеризується прогресуючою дисфункцією імунної, нервової, лімфатичної та інших систем організму, а у разі відсутності раціональної терапевтичної підтримки закінчується смертю хворого¹.

ВІЛ передається при потраплянні крові чи інших біологічних рідин, що містять кров (сперма, виділення піхви, грудне молоко), від ВІЛ-інфікованої особи до здорової людини статевим шляхом під час незахищених статевих актів, від інфікованої матері до її дитини у період вагітності, пологів та годуванні грудьми (перинатальна передача) або через спільне використання для ін’єкцій голок або шприців разом з ВІЛ-інфікованим, при потраплянні інфікованих біо­логічних рідин на слизову оболонку (всередині прямої кишки, піхви, отвору статевого члена та рота), відкриті порізи чи виразки або безпосередньо в кров².

За даними ВООЗ, у 2023 р. близько 39,9 млн людей у всьому світі жили з ВІЛ, 630 тис. осіб померли від причин, пов’язаних з цим вірусом, а 1,3 млн людей інфікувалися ним у 2023 р.

ВІЛ-інфекція / СНІД є однією з нозологій, що формують основний тягар інфекційних хвороб і в Україні. На початок 2019 р. наша держава посідала одне з перших місць серед країн Європейського регіону за кількістю осіб, які живуть з ВІЛ-інфекцією, налічуючи, за оціночними даними, 237 тис. людей на початок 2019 р., більш ніж 40% з яких навіть не здогадувалися, що вони інфіковані ³.

Коли до аптеки звернувся потенційний носій ВІЛ

Такі загрозливі симптоми, як немотивоване зменшення маси тіла, немотивована хронічна діарея або немотивоване підвищення температури тіла, які тривають >1 міс (постійно або періодично), ураження шкіри та слизових оболонок (себорейний дерматит, грибкові ураження нігтів, рецидивуючі виразки слизової оболонки ротової порожнини, кандидоз ротової порожнини (молочниця), нічна пітливість, виражений інтоксикаційний синдром, слабкість, часті вірусні захворювання, герпетична інфекція з хронічними виразками, що не виліковуються протягом 1 міс, тяжкі тривалі пневмонії можуть бути проявом ВІЛ-інфекції. Варто зауважити, що наявність вказаних симптомів не підтверджує факту захворювання, а лише вказує на ймовірність інфікування⁴.

За наявності загрозливих симптомів у відвідувача аптеки фармацевт має рекомендувати йому якомога швидше звернутися до лікаря для уточнення діагнозу та підбору належної стратегії лікування⁴. Додатково «першостільник» може запропонувати придбати самотест для виявлення антитіл до ВІЛ у крові людини (за наявності такого в асортименті аптеки), який відвідувач може провести самостійно в домашніх умовах.

Центри з контролю та профілактики захворювань США (Centers for Disease Control and Prevention — CDC) рекомендують кожній людині віком 13–64 років діагностуватися на ВІЛ принаймні 1 раз на рік, а людям з підвищеним ризиком зараження (споживачі наркотиків, секс-працівники, статеві партнери осіб із груп високого ризику, діти, народжені ВІЛ-позитивними матерями, належні до професійних груп ризику, донори крові та інші) — ще частіше.

Для тимчасового зменшення вираженості супутніх симптомів рекомендується симптоматичне лікування залежно від характеру скарг відвідувача аптеки. За необхідності лікар може рекомендувати прийом полі­вітамінів⁴.

Відвідувачів аптеки з ВІЛ фармацевт має попереджати про недопущення самолікування, роз’яснювати потребу у щорічному проходженні профілактичних оглядів, сприя­ти прихильності до призначеного лікування, а також акцентувати увагу пацієнтів, які отримують противірусну терапію, на інформації про необхідність суворого дотримання безперервного лікування протягом всього терміну, встановленого лікарем, навіть тоді, коли відмічається покращення стану здоров’я (при самовільних пропусках з часом вірус може адаптуватися до препаратів та стати стійким). Крім того, необхідно дотримуватися часу та режиму дозування призначених лікарських засобів. Не менш важливими для хворих є підтримка та співчуття, які може, зі свого боку, надати фармацевт^1,4.

Терапевтичний менеджмент при ВІЛ: основні аспекти

Ліки не здатні повністю знищувати ВІЛ, однак у певному поєднанні вони можуть пригнічувати його життєвий цикл та сповільнювати прогресування захворювання. Про це стало відомо, починаючи з 1996 р., коли у світі було впроваджено так звану комбіновану антиретровірусну терапію, що перетворила ВІЛ-інфекцію зі смертельного захворювання на хронічний розлад, яким можна керувати та який можна контролювати.

Кожен тип або клас антиретровірусних препаратів, що наразі схвалені Управлінням з контролю за харчовими продуктами та лікарськими засобами США (Food and Drug Administration — FDA), по-різному впливають на ВІЛ²:

• нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази блокують зворотну транскриптазу — фермент, необхідний ВІЛ для створення своїх копій;
• ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази, що зв’язуються зі зворотною транскриптазою, ферментом, необхідним ВІЛ для створення своїх копій, а потім змінюють його;
• інгібітори протеази — блокують протеазу ВІЛ, фермент, якого ВІЛ потребує для створення своїх копій;
• інгібітори синтезу — блокують ВІЛ від проникнення в CD4 Т-лімфоцити;
• антагоністи CCR5 — блокують корецептори CCR5 на поверхні певних імунних клітин, які необхідні ВІЛ для проникнення в клітини;
• інгібітори інтегрази — блокують інтегразу ВІЛ, фермент, необхідний ВІЛ для створення своїх копій;
• інгібітори проникнення — зв’язуються з білком gp120 на зовнішній поверхні ВІЛ, запобігаючи проникненню ВІЛ у клітини CD4;
• інгібітори після приєднання — блокують рецептори CD4 на поверхні певних імунних клітин, які необхідні ВІЛ для проникнення в клітини;
• інгібітори капсиду — впливають на капсид ВІЛ, білкову оболонку, яка захищає генетичний матеріал ВІЛ і ферменти, необхідні для реплікації;
• посилювачі фармакокінетики — застосовуються в лікуванні ВІЛ для підвищення ефективності антиретровірусних препаратів (також включені в деякі схеми лікування ВІЛ)².

Сучасні рекомендації свідчать про те, що антиретровірусну терапію слід розпочинати протягом 7 днів після підтвердженого діагнозу ВІЛ (в ідеалі — у день встановлення діагнозу) незалежно від кількості CD4 чи клінічних симптомів, адже це дає шанс знизити вірусне навантаження, його тяжкість та ризик розвитку ускладнень (наприклад ризик передачі вірусу знижується більш ніж на 90% навіть серед пар, які брали участь у статевих актах без презерватива), а застосування антиретровірусної терапії у період вагітності, пологів і годування грудьми — знизити ризик перинатальної передачі (ризик передачі — менше 1%). Слід наголосити, що відсутність вірусного навантаження не означає, що патоген зник або людина вилікувалася від ВІЛ-інфекції².

Профілактика ВІЛ

Свідоме ставлення до здоров’я може допомогти забезпечити захист від СНІДу. Зокрема, з метою попередження поширення ВІЛ необхідно дотримуватися здорового способу життя (достатня фізична активність та заняття спортом, прогулянки на свіжому повітрі, раціональний режим харчування з підвищеною кількістю білка та вітамінів, повноцінний відпочинок та сон, уникання стресових ситуацій), відмовитися від ризикованої щодо інфікування ВІЛ поведінки, зокрема, вживання наркотиків, використовувати бар’єрні методи захисту при статевих контактах (особливо з ВІЛ-позитивними партнерами або партнерами, ВІЛ-статус яких невідомий) тощо. За потреби лікар може призначити доконтактну профілактику (pre-exposure prophylaxis — PrEP) — щоденний прийом специфічних ліків від ВІЛ або ін’єкції тривалої дії, або ж постконтактну профілактику (post-contact prevention) — призначення специфічної терапії протягом 72 год після можливого контакту з ВІЛ-інфікованим^2,4.

Провізори першого столу також можуть брати активну роль у профілактиці, зокрема, популяризуючи такі програми, як Всесвітній день боротьби зі СНІДом, інформуючи відвідувачів з питань ВІЛ та СНІДу та пропагуючи основи здорового способу життя, передусім серед молоді та осіб, що належать до груп ризику⁴.

Люди повинні знати, що вони мають право залишатися здоровими, і вони не самотні в своєму прагненні!

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!