Невтішні наслідки вимушеної еміграції: під ударом психічне здоров’я біженців

«Невтішні» цифри

Міграція є однією з найгостріших глобальних проблем сучасності. Політична нестабільність, війни, економічні кризи та кліматичні зміни змушують мільйони людей залишати свої домівки. Це явище не нове: історія людства знає безліч прикладів міграцій, спричинених війнами, епідеміями та конфліктами. Однак у ХХІ ст. масштаби вимушеного переселення досягли критичних показників (табл. 1), що створює серйозні соціальні, гуманітарні та медичні виклики.

Визначено, що щодня близько 34 тис. людей змушені залишати свої домівки, причому більше половини з них — діти віком до 18 років. Ця тенденція, ймовірно, погіршуватиметься, оскільки основні фактори, що спричиняють міграцію, не зникають, а загострюються (Sukiasyan S., 2024), що може призвести до того, що найближчим часом кожна 100-та особа у світі стане біженцем³!

Виклики міграції

Людина, яка залишила своє «минуле» у країні проживання, прибуває до країни, де намагається знайти своє «теперішнє», залишаючись при цьому повністю невпевненою щодо «майбутнього». У своєму «теперішньому» житті вона стикається з численними перешкодами, які можна охарактеризувати як пошук місця під сонцем. Безліч проблем робить її одним з найвразливіших членів суспільства. Необхідність пройти через обставини переїзду та прибуття до нової країни, адаптуватися до умов життя там, дізнатися про «правила гри» в новій спільноті, змінити усталені стосунки та прийняти нові умови життя та роботи. Усе це створює нові потреби та проблеми, з якими стикаються біженці та тимчасово переміщені особи, починаючи з побутових і закінчуючи медичними (Sukiasyan S., 2024). Зокрема, негативний вплив на стан біженців та шукачів притулку чинить низка стресових факторів, які значно підвищують ризик розвитку психічних розладів та часто супроводжують їх на різних етапах міграційного процесу:

• до міграції (життя в умовах збройних конфліктів, насильства, стихійних лих, бідності та переслідувань, а також відсутність засобів до існування чи можливостей для освіти);
• під час подорожі та транзиту (небезпечні умови, насильство, утримання під вартою та обмежений доступ до базових потреб);
• після міграції (бар’єри доступу до медичної допомоги, погані умови життя, розлука з сім’єю, невизначений правовий статус та можливе утримання в імміграційних центрах);
• під час інтеграції та поселення (безробіття, труднощі з адаптацією, загрози культурній ідентичності, расизм, соціальна ізоляція та напруженість у стосунках з місцевим населенням)^{1, 2 ,3}.

Мігранти переживають найвищий ризик розвитку психічних розладів у два основні періоди: невдовзі після прибуття до нової країни та після тривалого перебування в ній. При цьому ключовими факторами ризику є поперед­ній травматичний досвід і постміграційні соціально-економічні умови: у тих, хто тікав від насильства та бойових дій, ризик психічних розладів майже вдвічі вищий, ніж у тих, хто мігрував з економічних причин (Sukiasyan S., 2024). Загалом, усі біженці мають різноманітний досвід, пов’язаний з травматичними подіями: хтось пережив тривалі збройні конфлікти, інші — насильство чи втрату близьких. І хоча вони не обирали такого шляху, обставини змусили їх залишити все та почати адаптуватися до нової реальності, де часом замість очікуваного поліпшення умов люди потрапляють в інше, не менш складне та вразливе середо­вище, ще більше підвищуючи ризик розвитку низки психічних станів (Sukiasyan S., 2024).

Міграційні «відчуття»

Багато біженців на фоні отриманого стресу можуть відчувати тривогу, смуток, безнадію, мають проблеми зі сном, втому, дратівливість, гнів та навіть прояви хронічного болю, які в більшості з них з часом зменшуються¹, зокрема, завдяки індивідуальній стійкості — ключовому фактору, який допомагає людям адаптуватися до труднощів та який можна розвивати на індивідуальному, сімейному та громадському рівнях³. Однак у частини шукачів притулку згодом можуть виникати проблеми з психічним здоров’ям, як-от деп­ресія, тривожні розлади та посттравматичний стресовий розлад (ПТСР), які можуть супроводжуватися соматичними реакціями та екзистенційними кризами (Sukiasyan S., 2024).

Повідомляється, що приблизно у кожного третього шукача притулку та біженця відмічають високі показники поширеності розладів психічного здоров’я (в середньому 20–80%): тривожність — 4–40%, депресію — 5–44%, ПТСР — 9–36%³. Найбільш вразливими до психічних розладів є особи з районів активних збройних конфліктів, особливо жінки та люди віком 18–44 років, міські жителі та особи з низьким рівнем освіти (Sukiasyan S., 2024). Поширеність ПТСР серед біженців приблизно в 10 разів вища, ніж у населення приймаючої країни (Kaufman K.R. et al., 2022; Sukiasyan S., 2024), зокрема, через вплив на їхній психічний стан численних негативних факторів, як-от травматичні події (постійні загрози та агресія), стигма (дискримінація через місце походження), втрата соціальних зв’язків (примусове розлучення з родиною та друзями), обмежений доступ до медичних послуг тощо.

Важливо, що постміграційний стрес часто погіршує наслідки попередніх травм, створюючи додатковий ризик для психічного здоров’я, та може бути предиктором депресії навіть через десятиліття. До постміграційних стресових факторів належать безробіття, фінансові труднощі, обмежене володіння мовою країни перебування та відсутність соціальної підтримки. Ускладнює проблему й те, що більшість шукачів притулку поза межами своєї країни не отримують необхідної медичної допомоги (Sukiasyan S., 2024). Зокрема, аналіз проблем зі здоров’ям українських біженців у Європейському Союзі (ЄС) показує, що, попри наданий тимчасовий захист та доступ до медичного обслуговування в приймаючих країнах, існують значні прогалини в наданні послуг з лікування хронічних захворювань, у тому числі й психічних розладів (Kardas P. et al., 2025).

Визначено, що стан здоров’я мігрантів, особливо першого покоління, значно гірший, ніж у населення приймаючої країни. І навіть через 2 десятиліття після отримання психологічної травми у значної частини людей (понад 12%) все ще можуть відмічати симптоми ПТСР, тривоги та депресії (Sukiasyan S., 2024).

Найгірші показники психічного здоров’я відзначають у біженців, які проживають в інституційному житлі з обмеженими економічними можливостями, були переміщені всередині країни або репатрійовані чи продовжують проживати в умовах невирішеного конфлікту, а також люди старшого віку з вищою освітою, жінки з високим соціально-економічним статусом до переселення, ті, хто проживає в сільській місцевості, підлітки та молодь, які більш схильні до розвитку ПТСР порівняно з дорослими, люди з інвалідністю, з раніше діагностованими психічними розладами, жертви насильства та крайньої бідності тощо (Sukiasyan S., 2024; Kardas P. et al., 2025).

Про ризики для здоров’я дітей-біженців

Вимушена міграція є серйозною загрозою для психічного здоров’я дітей-біженців, призводячи до схожих з дорослими проблем зі здоров’ям. Однак поширеність психічних розладів може відрізнятися залежно від їхнього віку, статі, країни походження та умов проживання (табл. 2) (Dangmann С. et al., 2022).

Травми та стрес у дитинстві можуть негативно впливати на когнітивний розвиток (робочу пам’ять, емоційну обробку) (Dangmann С. et al., 2022) та навіть здатні скоротити тривалість життя дитини (Kaufman K.R. et al., 2022).

Варто відмітити, що діти (особливо дошкільного віку), які пережили травму, виражають дистрес неспецифічними поведінковими та емоційними реакціями, що може виявлятися як включення травматичних подій в ігри, поява нових страхів, тривожність, надмірна прив’язаність, агресивність, проблеми зі сном, харчуванням (Dangmann С. et al., 2022).

Супутні проблеми

ПТСР часто вважається ключовим проявом психічних розладів у біженців, проте він рідко існує як окремий стан. Часто відзначається високий рівень супутніх розладів, таких як деп­ресія, специфічні фобії, розлади особистості, зловживання алкоголем та суїцидальні думки. Недосипання, що є одним з найпоширеніших симптомів, посилює інші розлади та заважає нормальному повсякденному функціонуванню. Зокрема, біженці літнього віку також переживають такі психосоціальні проблеми, як почуття ізоляції, пасивності та покинутості, що може призвести до сімейних конфліктів. Окрім того, вимушена міграція може чинити глибокий вплив на світогляд біженців, у яких з часом фіксується низький рівень сприйняття доброзичливості світу, доброти людей та відносно високе почуття власної гідності. Ці когнітивні уявлення зазвичай є захисним механізмом у відповідь на пережиті травми та несприятливі умови (Kaufman K.R. et al., 2022; Sukiasyan S., 2024).

Втручання та підтримка

Повномасштабне вторгнення в Україну спричинило знач­ну гуманітарну кризу, зробивши мільйони українців біженцями, що змушені стикатися з низкою проблем, зокрема, й зі здоров’ям. Для підтримки їх фізичного та психологічного здоров’я потрібен комплексний підхід, який має включати покращення інформування, розробку терапевтичних стратегій для лікування хронічних захворювань та системні зміни (посилення співпраці між державними установами, місцевою владою та громадськими організаціями). Своєю чергою, відповідна медична та соціальна підтримка має ґрунтуватися на принципах гуманізму та бути адаптованою до кожної людини, враховуючи клінічну оцінку психічного здоров’я, культурні особливості та мовні бар’єри, соціально-економічні умови як у рідній, так і в приймаючій країні (Dangmann С. et al., 2022; Kardas P. et al., 2025; Martín-Dorta W.J. et al., 2025).

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!