Формуючи бренд України, або Актуальні питання міжнародної співпраці у сфері охорони здоров’я

У вступному слові Олександра Павленко , перший заступник міністра охорони здоров’я України, подякувала організаторам — як представникам вітчизняного громадянського суспільства, так і зарубіжним партнерам, за ідею проведення корисної міжнародної професійної дискусії та торкнулася нагальних питань державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я.

«Наскільки ми будемо чесні зі своїми міжнародними партнерами, говорячи, що нині в Україні є клімат, сприятливий для плідного державно-приватного партнерства? Я переконана, що питання реформування галузі охорони здоров’я та державно-приватного партнерства слід вирішувати паралельно за часом, але послідовно за логікою: тобто перше слід розглядати як створення підвалин і підґрунтя, друге — в якості наслідку і надбудови, які свідчать, що реформи дійсно відбуваються. Закон України від 1 липня 2010 р. № 2404-VI «Про державно-приватне партнерство» (навіть в останній редакції) не відкриє суттєвих можливостей для медичної сфери, якщо Парламентом не будуть проголосовані основні засадничі законопроекти щодо здійснення реформ. Адже законодавчі підвалини реформування галузі, запропоновані МОЗ України, дозволять застосувати підхід, що визначить медичну послугу як таку, що може закуповуватися місцевими органами влади та державою, бути «оцифрованою» тощо. Отже, нині наша позиція і наше пріоритетне завдання — домогтися стратегічного голосування. До практичного виконання цих норм ми готові», — заявила посадовець.

Також було повідомлено про нещодавні зрушення у співробітництві МОЗ України з Європейською економічною комісією ООН, зокрема зустрічі, що відбулися протягом останніх тижнів і стратегічно вимальовують, яким курсом рухатиметься відомство у питаннях державно-приватного партнерства. Зокрема, відпрацьовано проект стандартів державно-приватного партнерства в галузі медицини — зведені рекомендації для країн, які потім можна затверджувати на національному рівні (країни вільні самі визначати, як це робити — офіційно, чи просто орієнтуватися на ці рекомендації). Наразі МОЗ України розглядає ці стандарти з точки зору запропонованої реформи. Досягнуто домовленості, що Україна в особі МОЗ дасть на них офіційний відгук, після чого перед Урядом буде ставитися питання щодо можливого підписання цих стандартів (та загалом угоди про співробітництво з Європейською економічною комісією ООН), аби тим самим офіційно прийняти в Україні дані рекомендації ООН щодо державно-приватного партнерства.

Натомість приймати на державному рівні такі рекомендації без, знову ж таки, проголосованої Парламентом реформи посадовець вважає ризикованим: «Нас завжди зможуть звинуватити в тому, що законодавчо ще не готові, а вже приймаємо такі серйозні для країни рішення. До того ж ми розглядатимемо ці рекомендації саме з огляду на особливості нашої країни. Адже навряд чи Україна має перейняти чиюсь існуючу модель — ми б воліли говорити про створення індивідуальної моделі державно-приватного партнерства, яка враховуватиме об’єктивну ситуацію, чинники та реалії, притаманні нашій державі з її пострадянською системою охорони здоров’я. Тому, — оскільки високі стандарти, вироблені зараз європейською та світовою спільнотою, для України ще можуть виявитися важко досяжними за деякими напрямками та аспектами, — передбачено, що для країн пострадянського простору у цих стандартах, можливо, буде зроблено певні відступи».

Доповідач відзначила, що в царині приватно-державного партнерства міжнародна спільнота є основним важелем, оскільки нині в Україні в чистому вигляді проектів державно-приватного партнерства в сфері медицини, на жаль, практично немає. Звісно, існують певні форми взаємодії з приватним партнером, які кожна клініка може обирати для співробітництва з ним у певних напрямках та певних обсягах. Але це робиться не на конкурсних засадах (як диктують чинні законодавчі вимоги щодо державно-приватного партнерства, з певних проектів мають обиратися найкращі), тому такі формати співробітництва не можна у повному розумінні називати державно-приватним партнерством.

Повертаючись до основної теми заходу, О. Павленко повідомила, що цьогоріч процес міжнародного співробітництва МОЗ України суттєво пожвавився. Надходить чимало запитів та пропозицій від міжнародної спільноти, зокрема посольств, — від елементарної гуманітарної допомоги до освітніх програм. Наприклад, посольства Ізраїлю та деяких інших країн, передбачаючи, що після прийняття загальнодержавної стратегії реформ знадобляться експерти і спеціалісти, щоб втілювати ці реформи на практиці, вже пропонують освітні програми для медиків-управлінців тощо. Міністерство збирає такі пропозиції і розглядає їх по­одинці, залежно від того, що саме пропонується.

Торкаючись питання міжнародного співробітництва у нормотворчій сфері, посадовець приділила окрему увагу фармацевтичній галузі. На її думку, при вирішенні питань, пов’язаних з контролем якості лікарських засобів при їх виробництві та перетині кордону, дуже важливо чітко знати, якими інструментами користуються для цього інші країни: «Незважаючи на те, що Україна є членом PIC/S і має непогане законодавство у сфері регулювання обігу та контролю якості ліків, особисто мені видається, що якщо, припустимо, обирати між допомогою нормотворчою та допомогою гуманітарною, то, з точки зору стратегічної допомоги країні, краще допомогти розвинути законодавство: це те, що на 100% залишиться після нас (хоча й не виключає нашу потребу в гуманітарній допомозі)», — підсумувала оратор.

Стисло торкнувшись наприкінці виступу теми медичного туризму, перший заступник міністра висловила жаль з приводу того, що інші країни зосереджують діяльність здебільшого на залученні до себе українського медичного туриста: «Я б воліла налагодити у цій царині повноцінний реверсний рух: з одного боку в інший — і навзаєм. Насправді, нам би хотілося створити підвалини, щоб медичний туризм розвивався саме в Україні: тобто, щоб не відтік наших пацієнтів в якості туристів домінував, а навпаки — щоб лікуватися їхали до нас. Як цього досягти? — мені хотілося б почути з цього приводу пропозиції та поради за результатами нинішнього кругло столу. Але тут знову таки слід повертатися до реформи, з якої я почала. Адже відтік наших пацієнтів за кордон відбувається з об’єктивних причин. Натомість, якість медичного сервісу, який ми запропонуємо, стане привабливим для приватного інвестора лише тоді, коли він зможе отримати гарантію, що певні його видатки будуть покриті за рахунок державних фінансів. А це стане можливо саме як результат реформ».

Ірина Сисоєнко, народний депутат України від фракції «Самопоміч», заступник голови Комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України, запевнила, що представники депутатського корпусу — як профільного комітету, так і ті, хто опікуються діяльністю туристичної галузі у ширшому контексті, — готові підтримувати прогресивні ініціативи й вирішувати проблеми, коло яких сформують учасники даного круглого столу. З іншого боку, доля реформ системи охорони здоров’я повинна вирішуватися комплексно. На розгляді у Верховній Раді України досі перебуває низка важливих законопроектів — щодо автономізації медичних закладів, питань трансплантології тощо, — втім, спроби їх прийняття залишаються марними вже майже впродовж року. «Сьогодні наше основне завдання — якомога швидше здійснювати реформи галузі: з одного боку, приймаючи необхідні закони, з другого — підтримуючи ефективний дисплей-діалог з громадянським суспільством, громадськими радами, представниками професійних співтовариств, аби закони, які вносяться на розгляд, та поправки до них, які приймаються, відображалися конкретною користю для пацієнтів».

І. Сисоєнко наголосила, що саме зараз у Парламенті точаться напружені дискусії довкола бюджету країни на наступний рік, в якому, на її погляд, викликає увагу суттєве недофінансування державних програм у сфері охорони здоров’я, яке ставить під великий сумнів та загрозу існування повноцінної державної медичної субвенції загалом. «Запропонований бюджет жодним чином не задовольняє потреб на покриття видатків у сфері охорони здоров’я. І саме в цій царині питання формування відносин у форматі державно-приватного партнерства, залучення додаткових інвестицій є як ніколи важливим. Тому наша особ­лива подяка — представникам USAID, інших міжнародних організацій, посольств, усім нашим друзям та партнерам, що підтримують Україну. А ще дуже важливо, щоб кожен круглий стіл закінчувався прийняттям конкретної резолюції — адже будь-яка фахова дискусія повинна слугувати насамперед для формування чіткого плану дій. Тож з усіма вашими напрацюваннями та рекомендаціями я обов’язково уважно ознайомлюся і приєднаюся до подальшої співпраці», — запевнила громаду народний депутат, відбуваючи до Парламенту для продовження баталій за медичну субвенцію на 2016 р.

У ході подальших доповідей та їх обговорення було розглянуто низку напрямків та можливостей міжнародної співпраці в медицині, зокрема щодо здійснення освітніх програм та програм партнерства (у тому числі участі українських клінік у міжнародних наукових програмах); обміну міжнародним досвідом у сфері державно-приватного партнерства та реформ (зокрема досвідом управління медичними закладами, взаємодії між державними та місцевими органами влади тощо); оцінки можливостей залучення міжнародних інвестицій у галузь охорони здоров’я, а з іншого боку — гальмівних «стоп-факторів», що стоять на заваді розвиткові міжнародної спів­праці в медичній сфері; медичного туризму як одного з потенційних важелів та рушіїв розвитку галузі охорони здоров’я; у підсумку конгломерату вищезазначених аспектів — формування бренду медицини України (країни Пирогова та Мечникова, Беца та Амосова, Богомольця та Стражеска) у свідомості світового співтовариства, становлення цього бренду на міжнародному ринку медичних послуг.

Питанням міжнародного інвестування у допомогу Україні на шляху подолання ВІЧ/СНІД та туберкульозу було присвячено доповідь Чарльза Лермана, директора відділу програм у галузі охорони здоров’я Представництва USAID в Україні.

Він нагадав, що рішення Глобального фонду з подолання ВІЛ/СНІДу та туберкульозу відмовитися від підтримки України з 2017 р. було прийнято з урахуванням двох критеріїв: тягаря хвороб і платоспроможності. Попри те, що Україна посідає 2-ге місце в Європі за рівнем захворюваності на ВІЛ/СНІД, її показники залишаються значно благополучнішими порівняно з країнами Африки, — а з огляду на платоспроможність Україна вважається краї­ною із середнім рівнем доходів. Нині міжнародна підтримка України складається насамперед з коштів Глобального фонду — 133,5 млн дол. США у 2015–2016 рр.; уряду США — 28,3 млн дол. у 2015–2016 рр. та відповідної медичної продукції на 10,4 млн дол.; важливі, але значно менші внески роблять ЄС та деякі окремі країни (Нідерланди, Франція, Польща тощо), а також агентства ООН (через експертну та технічну допомогу). На думку Ч. Лермана, після виходу з української сцени Глобального фонду нашій країні необхідно буде переглянути й оптимізувати видатки за програмою боротьби з ВІЛ/СНІДом на період до 2020 р., а вже нині — пожвавити реформи охорони здоров’я (приділивши окрему увагу зміцненню первинної ланки медичної допомоги). Крім того, на національному та обласному рівнях повинні бути сформовані та підтримуватися координаційні комітети з питань протидії ВІЛ/СНІДу та туберкульозу.

Ігор Торський, MBA, віце-президент ГО «Українська асоціація медичного туризму», презентував учасникам круглого столу ґрунтовний аналіз міжнародного досвіду в проведенні ефективних реформ системи охорони здоров’я, поклавши в основу доповіді 5 «smart-питань» щодо реформи системи охорони здоров’я, а саме:

• яка мета реформи — для держави, населення, бізнесу, медичних працівників;
• які етапи її впровадження та бажана швидкість реалізації;
• скільки коштів необхідно та де відшукувати джерела фінансування;
• як формувати управлінський ресурс;
• які прогнозуються загрози — для населення, бізнесу, медпрацівників?

Крізь горнило реформ проходило багато країн. І всі вони — більшою чи меншою мірою — стикалися з гальмівними факторами, до найбільш типових з яких оратор відніс цілу низку:

• цілі реформи у багатьох випадках суперечать одна одній;
• цілі однієї групи суперечать цілям інших груп;
• частина цілей протирічить політичним і соціальним цінностям, що призводить до конфліктів;
• класична модель бізнесу, як правило, чинить протидію змінам;
• складні технічні фактори; відсутність досвіду;
• брак кваліфікованих кадрів;
• нестача фінансування;
• нерозуміння суті реформи;
• розмитість та незрілість понятійної платформи реформи;
• невизначеність відповідальних за результат.

Аналізуючи макроекономічний рівень, зокрема дані Світового банку щодо динаміки рівня доходів населення у деяких країнах світу (рисунок), І. Торський зауважив, що на початку 1990-х років цей показник був практично аналогічним, зокрема, у Південній Кореї та Україні. Втім, стартуючи з однакових з Україною позицій, Південна Корея продемонструвала стрімке зростання. «Я закликаю всіх зрозуміти, що ми абсолютно вправі й абсолютно здатні зробити такий же стрибок! Для цього необхідні воля, чіткі відповіді на ключові запитання, взаєморозуміння усіх гілок влади та дотримання принципу «менше дискусій — більше роботи»», — наголосив доповідач.

Рисунок 1

Рівень доходів (ВВП на душу населення, долари США) у деяких країнах світу, 1990–2015 рр.

Далі І. Торський більш детально ознайомив присутніх з досвідом реформ безпосередньо у галузі охорони здоров’я, набутим найближчими західними сусідами України (де також тривалий час функціонувала система Семашка), скориставшись при цьому наступною аналітичною схемою: принцип бенчмаркінгу (перебрати все краще, що є у когось в моделях запуску, щоб зробити це у себе найбільш ефективно та швидко і з найменшою кількістю помилок) — вибір країн, схожих за принципами та суттю систем охорони здоров’я (надзвичайно важливим є старт реформ, оскільки від нього безпосередньо залежить їх наслідок) — аналіз результатів — аналіз недоліків та помилок — вдосконалення та адаптація до чинних реалій.

Естонія. Старт приблизно зі схожого базового рівня (та ж модель Семашка, ті ж державні клініки та відповідно кількість лікарів та лікарняних ліжок на душу населення тощо). Естонія стартувала з конкретних етапів, які було названо радикальними: у деяких аспектах вони проходили доволі болісно, а після їх закінчення тривалий час відбувалися поступова адаптація і впровадження у систему перетворень і змін. В результаті: фінансування системи охорони здоров’я здійснюється здебільшого за рахунок страхових коштів; страхові компанії, зокрема Фонд медичного страхування, підписує з лікувально-профілактичними закладами конкретні договори на надання медичних послуг; держава має чітко прописаний державний комплексний план розвитку лікарняного сектору; контроль якості послуг базується на результатах комплексної оцінки діяльності медичного закладу — як з урахуванням внутрішніх систем аудиту, так і з залученням професійних спільнот (всі країни, які проходять через реформування, повинні розуміти, яким чином відбуватиметься такий контроль і як досягнути бажаного результату для пацієнта, клініки, бізнесу та держави); оплата праці медичного персоналу — з прив’язкою до конкретного результату (кількості виконаних лікарських маніпуляцій тощо).

Польща реформувалася за схожим сценарієм. Фінансування — з декількох джерел; основа — Націо­нальний фонд медичного страхування, який укладає договори з медичними закладами на медичне обслуговування; контроль якості послуг проводиться на основі договорів з Національним фондом охорони здоров’я та Центром контролю якості; оплата праці медперсоналу здійснюється на базі договірної системи з комплексною оцінкою.

Німеччина. Хоча ця країна відома як така, де все давно стабільно, її досвід оратор оцінює як важливий у тому плані, що в 1990-х роках тут відбувалися достатньо болісні процеси, пов’язані з приєднанням Східної Німеччини, — і держава повинна була у швидкому режимі привести її систему охорони здоров’я у відповідність із західними стандартами. Втім, це відбулося швидко, оскільки робилося не навпомацки, а з чітким розумінням того, куди треба йти. Врешті сьогодні всі розуміють, що німецька система охорони здоров’я функціонує достатньо якісно і за чітко прописаними правилами. Головні принципи: контроль за витратами та ефективне використання ресурсів. Основні риси: фінансування за змішаним принципом (причому частка державного медичного страхування в структурі фінансування перевищує 60%); контрактна система фінансування закладів охорони здоров’я; державне регулювання цін на медичні послуги; конт­роль якості послуг здійснюється великою кількістю контролюючих інстанцій державного та федерального рівня — зокрема на базі законодавчо затвердженого кодексу соціального забезпечення, внутрішніх програм управління якістю, Федерального бюро із забезпечення якості та інших систем; оплата праці медичного персоналу (незважаючи на існування чітких нормативів оплати праці медичних працівників) — гнучка, з прив’язкою до результату.

Туреччина хоча й не входила до когорти пострадянських країн, але на початку 2000-х років мала приблизно схожу тенденцію в охороні здоров’я. Лікарі отримували значну частину коштів з кишені пацієнта; досить розвиненою була корупційна складова; не було достатньої кількості сучасних медичних закладів. Натомість швидко відбулися разючі позитивні зміни. Нині в Туреччині Міністерство охорони здоров’я курує лише 55% медичних установ, решта знаходяться у приватному управлінні. Система управління у сфері охорони здоров’я розвивається і вдосконалюється постійно — держава виділяє кошти на курси та інші форми навчання галузевого менеджменту. Від початку реформ кількість робочих місць в системі охорони здоров’я збільшилася (цікавий факт, оскільки в більшості країн відзначався протилежний тренд), причому із активним залученням кваліфікованих зарубіжних спеціалістів. Сьогодні фінансування сектору охорони здоров’я становить 8% ВВП. Страхова медицина забезпечує покриття витрат від 80 до 100% за усіма медичними напрямками. Протягом 10 років до системи охорони здоров’я Туреччини було залучено понад 30 млрд дол. приватних інвестицій. Усі ці позитивні зміни відбувалися завдяки просуванню комплекс­ної програми розвитку економіки, зокрема роботи цілої низки брендформуючих проектів: створення брендів «Туреччина — лідер надання високоякісних послуг у секторі охорони здоров’я» (для утримання місцевих пацієнтів від поїздок для лікування за кордон), «Туреччина — надійний фінансовий партнер», створення вільних економічних зон «The Health Free Zone» тощо. «Струнка вертикаль влади, спільна і узгоджена діяльність усіх профільних міністерств та відомств, потужна PR-кампанія з впровадження реформ, створення сприятливих умов для залучення інвестицій — ось яке підґрунтя мало «турецьке диво». Таким чином, приклад реформ охорони здоров’я у Туреччині являє собою яскраве свідчення того, що недостатньо лише говорити, що українцям не варто виїжджати за кордон для лікування, — натомість треба розуміти, що у свідомості нашого співгромадянина повинна бути впевненість, що він може отримати якісні медичні послуги на батьківщині. Тобто треба працювати над брендом України медичної. Адже питання формування бренду безпосередньо пов’язане як із цариною державно-приватного партнерства, так і з залученням приватних інвестицій. Тут закладено налагодження горизонтальних зв’язків із потенційними зарубіжними інвесторами і приватними клініками. І, можливо, найголовніше: це дає можливість збільшувати термін надання інвестицій — роблячи їх не короткотерміновими, а середньо- і довготерміновими, а це — прямий шлях до забезпечення сталості розвитку», — підсумував доповідач.

Визначенню місця України в глобальному середовищі медичного туризму, а також основних трендів та перспектив цього виду діяльності присвятила свою промову Віолетта Янишевська,МВА, голова Комітету з питань міжнародного співробітництва та медичного туризму Громадської ради при МОЗ України, президент ГО «Українська асоціація медичного туризму», супервайзер Всесвітньої асоціації медичного туризму. Окреслюючи стан глобального ринку медичного туризму сьогодні, вона повідомила, що нині медичний турист витрачає у середньому 7,4–15,8 тис. дол., що у 5–10 разів більше за звичайного туриста; при цьому близько 60% медичних туристів проводять у вибраній країні у середньому 10 ночей, а понад 80% з них приїжджають із особами, що їх супроводжують.

Драйверами ринку медичного туризму слугують: для ЄС — висока вартість обслуговування; для Великобританії — тривале очікування, висока вартість, лімітація страхування; для США: висока вартість, лімітація страхування, зменшення кількості застрахованих; для Канади — висока вартість, тривале очікування; для пострадянських країн: низька/середня якість сервісу, застаріле обладнання в державних лікувальних закладах, обмежений доступ населення до інноваційних технологій та сучасного діагностичного обладнання, висока вартість розхідних матеріалів. Серед особливостей медичного туризму — специфіка законодавчого регулювання (трансплантологія, репродуктивне здоров’я, онкологія, клітинна терапія), медичної етики та деонтології, конфіденційності (передача медичних даних, телемедицина тощо), а також необхідність мовного супроводу, зворотного зв’язку з пацієнтом після повернення на батьківщину та робота з ймовірними скаргами пацієнтів (зокрема при погіршенні стану), забезпечення відповідного транспортування пацієнта, наявність сертифікатів (ISO, TEMOS, JCI), а також «сірих» дилерів (агентів та компаній без відповідної освіти та досвіду). Серед факторів перспективності медичного туризму для країни доповідач вказує на розвиток медичної, транспортної та готельної галузей, підвищення рівня мовної інтеграції, вдосконалення законодавчої бази, врешті укріплення міжнародного іміджу держави шляхом створення її медичного бренду.

В Україні, за оцінками В. Янишевської, на сучасному рівні знаходяться окремі галузі (репродуктивна медицина, офтальмологія, стоматологія, пластична хірургія) та окремі заклади (деякі кардіологічні клініки, приватні клініки пластичної хірургії, приватні онкологічні клініки, приватні багатопрофільні лікарні, SPA и Wellness-центри, клініки клітинної терапії, включаючи кріобанки). Відповідно, основні перспективи в’їзного медичного туризму в Україні відносяться до репродуктивної медицини, лікування за допомогою стовбурових клітин, стоматології та офтальмології, пластичної хірургії та реабілітації. Відзначено також сфери активної промоції на міжнародному ринку (кібер-ніж, гама-ніж, ПЕТ-КТ, томотерапія, телемедицина тощо) та впровадження інновацій (true-beam, water jet тощо). Також до переваг України з точки зору привабливості для медичних туристів відносяться зручне географічне положення та сприятливий клімат, прийнятні (вигідні) ціни, системне клінічне мислення українського лікаря, сучасні технології та сервіс у приватному секторі медицини, поступове збільшення потоку інвестицій та грантів, загалом інтерес до України у світі.

Тож основними факторами успіху українського медичного туризму мають стати розвиток бренду країни (окремих напрямків медицини, окремих гравців); підтримка державних органів та місцевих адміністрацій; створення та розвиток асоціа­цій та кластерів; розвиток туризму у напрямку Spa&Wellness; відвідання та організація конференцій, семінарів, майстер-класів; акредитація та сертифікація клінік; залучення інвестицій в будівництво клінік, навчання персоналу, розвиток інфраструктури; в цілому зміна ментальності населення у бік проактивності. Українська асоціація медичного туризму здійснює у цьому напрямку активну діяльність шляхом формування українського медичного бренду та його просування через інтернет-ресурси та ЗМІ, участі у міжнародних спеціалізованих виставках та конференціях, обміну досвідом (ознайомчі поїздки та стажування лікарів), пошуку партнерів за кордоном (кластери, асоціації, клініки, лікарі, провайдери медичного туризму), роботи з посольствами, створення довготривалих партнерських відносин.

Радмила Гревцова, заступник голови Громадської ради при МОЗ України — куратор правового напрямку, кандидат юридичних наук, доцент, голова Комітету з медичного і фармацевтичного права Асоціації адвокатів України, член ради директорів Все­світньої асоціації медичного права, присвятила свою доповідь правовим проблемам та рішенням щодо міжнародного співробітництва в охороні здоров’я, зосередившись на сферах іноземних інвестицій, міжнародного туризму та науково-освітнього співробітництва. Серед найактуальніших організаційно-правових проблем, що виникають у цих сферах, доповідач відзначила недостатньо сприятливий регуляторний клімат та наявність проявів корупції. Особливу увагу юрист завернула на таку проблему, як недосконалість законодавства (як в охороні здоров’я, так і в інших галузях). Вона проявляється, зокрема, у відставанні від потреб правового регулювання; недостатній визначеності певних законодавчих положень, яка дозволяє їх неоднозначне тлумачення; відсутності ефективних механізмів реалізації прав (наприклад, стосовно прав пацієнтів).

Доповідач торкнулася і таких проблем, як

• недосконалість правозастосовної практики;
• принципово різні підходи нормотворця в Україні й зарубіжних країнах щодо дозволеності певних видів діяльності та видів медичної допомоги чи послуг;
• фінансово-бюрократичні бар’єри (зокрема, щодо науково-освітнього співробітництва).

Недосконалість чинного законодавства було прицільно розглянуто на прикладі положень Податкового кодексу України (ПК України) щодо звільнення операцій з надання послуг з охорони здоров’я від оподаткування податком на додану вартість. Як відзначила правник, низка недосконалих формулювань, що містяться у підпункті 197.1.5. пункту 197.1 статті 197 ПК України, та законодавча невизначеність деяких понять, що вжиті у цій статті (наприклад «поліпшене сервісне обслуговування»), призводять до претензій (нерідко необґрунтованих) податкових органів до закладів охорони здоров’я. Ситуація недостатньої правової визначеності, яку ілюструє цей приклад, на думку юриста, не сприяє підвищенню інвестиційної привабливості галузі охорони здоров’я.

Небездоганним є і галузеве законодавство про охорону здоров’я. Для прикладу Р. Гревцова звернула увагу на те, що відповідно до частини 2 статті 44 Основ законодавства України про охорону здоров’я, нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, можуть використовуватися в інтересах виліковування особи лише після отримання її письмової згоди. Водночас порядок розгляду нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації для допуску до застосування в медичній практиці законодавством наразі не встановлено. Це, на думку юриста, має стати важливим пунктом порядку денного для нормотворця.

Для ілюстрації принципової різниці у підходах нормотворця в Україні й зарубіжних країнах щодо дозволеності певних видів діяльності, медичної допомоги та медичних технологій було наведено приклад сурогатного материнства (особ­ливо комерційного), яке, на відміну від України, заборонене у багатьох країнах Європи. У таких випадках іноземні громадяни можуть стикнутися з низкою правових проблем (наприклад отримання дитиною, народженою за допомогою сурогатного материнства, громадянства держави, до якого належать її батьки, якщо у цій країні сурогатне материнство заборонено законом). Для запобігання подібним проблемам необхідне удосконалення законодавства, що сприятиме, зокрема, і розвитку міжнародного медичного туризму.

Водночас, за словами Р. Гревцової, існують приклади успішного вирішення організаційно-правових проблем, що мають позитивно вплинути на міжнародну співпрацю в охороні здоров’я. Серед таких прикладів доповідач відзначила прийняття 24.11.2015 р. Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо зняття регуляторних бар’єрів для розвитку державно-приватного партнерства в Україні та стимулювання інвестицій)» (р/н 1058; набуває чинності через 3 міс з дня опублікування), який містить низку положень, важливих для іноземних інвесторів. Також було наведено деякі успішні приклади співробітництва у сфері науки й освіти, зокрема в царині права, етики та управління в охороні здоров’я: урахування зарубіжних рекомендацій і найкращих світових практик (наприклад UNESCO Bioethics Core Curriculum) при розробці програм і викладанні медико-правових та біотичних дисциплін медичним працівникам і юристам на до- та післядипломному рівні; проведення міжнародних заходів, що дозволяють обмін досвідом та підвищення кваліфікації; міжнародні обміни тощо.

Пилип Снєгірьов,
фото Сергія Бека

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!