Постанова Верховної Ради України від 21.04.2016 р. № 1338-VIII

10 мая 2016 4:02 Версия для печати

ПОСТАНОВА
Верховної Ради України
від 21 квітня 2016 року № 1338-VIII

Про Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні»

Верховна Рада України постановляє:

1. Схвалити Рекомендації парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні» (додаються).

2. Кабінету Міністрів України до 1 грудня 2016 року поінформувати Верховну Раду України про стан реалізації Рекомендацій парламентських слухань, схвалених цією Постановою.

3. Контроль за виконанням цієї Постанови покласти на Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.

4. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття.

Голова Верховної Ради України
А. Парубій

СХВАЛЕНО
Постановою Верховної Ради України
від 21 квітня 2016 року

№ 1338-VІІІ

РЕКОМЕНДАЦІЇ
парламентських слухань на тему:
«Про реформу охорони здоров’я в Україні»

Учасники парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні», що відбулися 16 грудня 2015 року, відзначають, що згідно з Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженою Постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 року № 26-VIII (далі — Програма діяльності Кабінету Міністрів України), та Стратегією сталого розвитку «Україна — 2020», затвердженою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015, реформу охорони здоров’я визначено одним із пріоритетних напрямів державної політики, метою якої є кардинальне та комплексне реформування цієї сфери, спрямоване на створення системи охорони здоров’я, орієнтованої на пацієнта, спроможної забезпечити медичне обслуговування всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав.

Актуальність цієї реформи є вкрай високою, оскільки ця надзвичайно важлива сфера суспільного життя багато років поспіль потерпає від непослідовної соціально-економічної політики та, на відміну від інших галузей, все ще функціонує за застарілою, неефективною моделлю управління та фінансування.

Після розпаду колишнього СРСР Україна успадкувала екстенсивну та високоцентралізовану систему охорони здоров’я за моделлю Семашка, яку не вдалося підтримувати на належному рівні внаслідок різкого переходу до ринкової економіки, економічного спаду та через відсутність реформ у цій сфері. Це призвело до глибокої кризи в системі охорони здоров’я.

Протягом останніх років, незважаючи на високі загальні витрати на утримання системи охорони здоров’я, значну частку яких громадяни оплачують власним коштом, вона не здатна адекватно реагувати на сучасні виклики щодо підвищення захворюваності, захищати громадян від надмірних витрат на лікування.

За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), сучасний стан здоров’я населення України характеризується вкрай високими показниками захворюваності та смертності, низьким рівнем тривалості життя, відсутністю можливості отримувати належну медичну допомогу.

Так, середня тривалість життя в Україні на п’ять років нижча, ніж у Європейському регіоні, і на дев’ять років нижча, ніж у країнах Європейського Союзу. За даними Державного комітету статистики України, лише 15% загальної кількості наших громадян є старшими за 65 років.

Порівняно з країнами Європи смертність населення в Україні практично вдвічі вища (у 2014 році — 14,7 випадку на 1000 населення проти 6,7 в країнах — членах Європейського Союзу). При цьому смертність від серцево-судинних захворювань є однією з найвищих у світі та становить 67,3% у структурі загальної смертності, а смертність від онкологічних захворювань — 13,3% (дані МОЗ України за 2014 рік). Фактично, ці два класи хвороб визначають 80% щорічних втрат населення України.

Удвічі вищим за країни Європейського Союзу є й рівень малюкової смертності, що вважається одним із основних показників якості роботи системи охорони здоров’я. При цьому показник природного приросту населення в Україні залишається від’ємним, а сумарний коефіцієнт народжуваності становить лише 1,5 дитини на одну жінку, тоді як для досягнення рівня простого відтворення населення він має становити 2,03-2,08.

За роки незалежності (1991 рік — початок 2014 року) Україна втратила понад 6,5 мільйона населення (за даними Державної служби статистики України — 6,518 мільйона). І це втрати — до початку антитерористичної операції на сході України.

Така глибока демографічна криза зумовлена високим рівнем захворюваності населення, насамперед хронічними неінфекційними хворобами.

За станом здоров’я громадян Україна посідає одне з найнижчих рейтингових місць у європейському регіоні. У рейтингу стану здоров’я громадян різних країн світу, визначеному Агентством Bloomberg у 2013 році, Україна посіла 99-те місце серед 145-ти взятих до оцінки країн світу (після країн пострадянського простору — Грузії, Вірменії, Латвії, Литви, Таджикистану, Узбекистану, Білорусі, Росії).

Від 12 до 14 мільйонів українців хворіють на серцево-судинні хвороби, понад 1 мільйон страждають від онкологічних захворювань, ще майже 2 мільйони хворіють на цукровий діабет, при цьому понад 130 тисяч із них є інсулінозалежними.

Україна залишається лідером за рівнями захворюваності на ВІЛ-інфекцію та туберкульоз. За темпами розвитку епідемії ВІЛ-інфекції/СНІДу в Європі та світі наша країна є другою та п’ятою відповідно і посідає 22-ге рейтингове місце серед 123-х країн світу за оціночною кількістю людей, які живуть з ВІЛ. І якщо на міжнародному рівні 2015 рік був визнаний роком успіху в боротьбі з ВІЛ, то ситуація в Україні через критично низький доступ до лікування залишається складною. З 218 тисяч зареєстрованих ВІЛ-інфікованих доступ до лікування мають лише 64 тисячі осіб (за даними Українського центру контролю за соціально небезпечними захворюваннями).

Україна продовжує займати провідне місце в Європі за темпами поширення туберкульозу. За офіційними даними, у 2015 році загальна кількість хворих на туберкульоз в Україні становила 457 тисяч осіб, однак, за експертними оцінками, кількість українців, хворих на туберкульоз, може сягати 1 мільйона осіб. За даними ВООЗ, Україна увійшла у трійку країн Східної Європи (Україна, Росія та Азербайджан), де склалася особливо небезпечна ситуація із захворюваністю на туберкульоз з множинною лікарською стійкістю.

Стрімко зростає захворюваність на вірусні гепатити В і С, яка вже набула характеру епідемії, що може мати більш серйозні наслідки, ніж епідемії ВІЛ-інфекції та туберкульозу.

Останнім часом внаслідок здійснення неефективної державної політики у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та критично низьких рівнів охоплення дитячого населення профілактичними щепленнями (станом на 1 грудня 2015 року щепленнями дітей віком до одного року охоплено проти: туберкульозу — лише 38,7%, поліомієліту — 44,3%, кашлюку, дифтерії, правця — 25,7%, гемофільної інфекції — 42,7%, кору, паротиту, краснухи — 60,9%, гепатиту В — 23,9%) реальною стала загроза виникнення інфекцій, захворюваність населення щодо яких була зведена до поодиноких випадків (дифтерія, правець тощо) та стосовно яких було вжито значних зусиль з метою їх елімінації (кір, поліомієліт).

Так, незважаючи на те, що з 2002 року європейський регіон ВООЗ, до якого входить і наша країна, було оголошено територією, вільною від циркуляції «дикого» вірусу поліомієліту, у поточному році в Україні (у Закарпатській області) було зафіксовано спалах поліомієліту.

Індикатором небезпечного стану епідемічного благополуччя населення є й стрімке зростання групових спалахів кишкових інфекцій, кількість яких за останні три роки зросла втричі.

Ситуація ускладнюється відсутністю усвідомленого ставлення громадян до необхідності ведення здорового способу життя. Нераціональне харчування, споживання неякісної води, масове нехтування заняттями фізичною культурою і спортом, пияцтво, тютюнокуріння та інші шкідливі звички для багатьох українців є нормою життя. При цьому система охорони здоров’я зосереджує свою увагу переважно на лікуванні і майже не приділяє уваги профілактиці хвороб.

За даними опитування агентства IFAK (2013 рік), понад 87% населення України незадоволені якістю медичного обслуговування. При цьому, за даними Державної служби статистики України (національні рахунки охорони здоров’я в Україні у 2014 році), система охорони здоров’я споживає загальних витрат у розмірі майже
7,4% обсягу ВВП України, що перевищує показники деяких країн Європейського Союзу. Однак за обсягами державних витрат на фінансування охорони здоров’я Україна продовжує значно поступатися переважній більшості країн європейського регіону.

Так, загальні витрати на охорону здоров’я в Україні у 2014 році становили 117,8 млрд гривень (державні та приватні витрати з урахуванням офіційних та неофіційних прямих платежів населення).

У 2014 році надходження коштів у систему охорони здоров’я здійснювалося з трьох основних джерел:

державні кошти, що включають кошти державного та місцевого зведеного бюджету і соціального страхування, — 51,7% загальних витрат на охорону здоров’я (з них 76,8% — кошти місцевих бюджетів, а 23,2% виділяє держава);

кошти приватних домогосподарств, роботодавців, некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, — 48,1%;

кошти з іноземних джерел (міжнародних донорських організацій), спрямовані в систему охорони здоров’я України, — лише 0,2%.

Згідно з даними Світового банку, понад 90% медичних закладів в Україні використовують незаявлені приватні внески, надані натурою, а понад 58% збирають внески з лікарів та медичних сестер (а ті, в свою чергу, — з пацієнтів).

Крім того, через надзвичайно низький рівень державних витрат на придбання лікарських засобів фактично всі необхідні для лікування, у тому числі під час стаціонарного лікування, лікарські засоби громадяни України змушені купувати за власні кошти. Водночас відсутність достатнього впливу держави на формування цінової політики у сфері обігу лікарських засобів призводить до необґрунтованого зростання цін на медикаменти, що за умов відсутності системи відшкодування пацієнтам вартості ліків робить їх економічно недоступними для переважної більшості населення України, насамперед для малозабезпечених верств населення.

Негативний вплив дефіциту фінансування системи охорони здоров’я на стан справ у зазначеній сфері значно посилюється вкрай неефективним використанням наявних у галузі коштів через застарілу модель фінансування системи охорони здоров’я, за якої обсяг фінансування залежить від потужності закладу, а не від обсягу, виду та якості медичної допомоги. У результаті вкрай обмежені ресурси в охороні здоров’я переважно покривають витрати на утримання персоналу й оплату комунальних послуг, і дуже мала частка залишається для лікарських засобів, устаткування та модернізації інфраструктури. Із поточних суспільних витрат на лікарні (загального профілю та спеціалізовані) 63,5% витрачається на оплату праці, 8,1% — на комунальні платежі, 16,2% — на прямі витрати на виробництво послуг та 12,2% — на інші витрати. Тобто переважна частина суспільних коштів використовується на фінансування людського капіталу та інфраструктурні/комунальні платежі.

Протягом минулих років Уряд України робив окремі спроби запровадити зміни у сфері охорони здоров’я.

Так, у 2000 році було запроваджено подушний принцип у формуванні місцевих бюджетів охорони здоров’я. Було здійснено також низку спроб посилення ролі первинної ланки медичної допомоги, остання з яких відбувалася у 2011–2013 роках в чотирьох пілотних регіонах. Проте бюрократична система місцевих органів виконавчої влади, що існує до сьогодні, та незабезпечення Міністерством охорони здоров’я України своєчасного прийняття нормативних актів з питань виконання зазначеного пілотного проекту не дали змоги на належному рівні провести практичну апробацію нової розробленої з урахуванням досвіду провідних європейських країн моделі організації медичного обслуговування населення, яка водночас передбачає механізми підвищення доступності населення до якісної медичної допомоги різних видів та механізми поліпшення ефективності та раціональності використання наявних у галузі охорони здоров’я різних типів ресурсів.

Після підписання у 2014 році Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі — Угода про Асоціацію з ЄВРАТОМ), Україна, обравши євроінтеграційний вектор, мала забезпечити поступове наближення до європейських стандартів в охороні здоров’я шляхом здійснення системного реформування галузі, спрямованого на створення системи, орієнтованої на пацієнта, спроможної забезпечити медичне обслуговування всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав. Орієнтиром реформи було визначено програму Європейського Союзу «Європейська стратегія здоров’я — 2020».

Однак, незважаючи на задекларовану державою важливість здійснення системного та комплексного реформування сфери охорони здоров’я, Міністерство охорони здоров’я України, що має забезпечувати формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, роботу в цьому напрямі проводить вкрай недостатньо та безсистемно.

За рік, що минув, не виконано переважної більшості заходів, передбачених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, насамперед спрямованих на структурну реорганізацію системи медичного обслуговування. Зокрема, не створено центр реформ у системі охорони здоров’я для моніторингу та оцінки їх ефективності, не забезпечено рівних прав щодо діяльності медичних закладів усіх форм власності та різного підпорядкування, не створено умов для вільного доступу всіх постачальників на ринок гарантованих державою медичних послуг, не забезпечено можливості реалізації принципу вільного вибору лікаря пацієнтом тощо.

В Україні досі практично не зрушилося з «мертвої точки» питання створення єдиного медичного простору, що призводить до неефективного використання і без того вкрай обмежених коштів державного бюджету.

Так, щорічно кошти Державного бюджету України спрямовуються на фінансування:

військової медицини — це чотири структури (Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України), на медичне обслуговування прикріпленого контингенту (понад 1,8 млрд гривень);

відомчої медицини — це три державні структури (Державне управління справами, Міністерство інфраструктури України, Національна академія наук України), на медичне обслуговування прикріпленого контингенту (понад 700 млн гривень);

наукових установ Національної академії медичних наук
України — на медичне обслуговування прикріпленого контингенту (понад 1,3 млрд гривень);

цивільної медицини — заклади Міністерства охорони здоров’я України і комунальні заклади охорони здоров’я.

Левову частку у фінансуванні займають комунальні заклади охорони здоров’я. На обслуговування населення України в комунальних медичних закладах з Державного бюджету України виділяється
понад 46 млрд гривень, а в закладах Міністерства охорони здоров’я України — 6,5 млрд гривень. При цьому відомчі заклади охорони здоров’я не задіяні в наданні медичної допомоги неприкріпленому населенню, тобто громадяни позбавлені можливості користуватися медичними послугами відомчих лікувально-профілактичних закладів, що фінансуються з державного бюджету. Таким чином, рівний доступ громадян до медичного обслуговування не забезпечується.

Донині не затверджено концепцію та стратегію реформування системи охорони здоров’я України, розроблення яких передбачено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 847-р «Про імплементацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», а також детальний план їх практичної реалізації.

Затримується розроблення та подання на розгляд Кабінету Міністрів України законопроектів, прийняття яких Верховною Радою України має сприяти впровадженню ефективної моделі медичного обслуговування населення, спрямованої на забезпечення належних умов реалізації конституційного права громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу, рівний та справедливий доступ кожної людини до медичних послуг.

Значні недоліки мають місце й у забезпеченні інформаційно-роз’яснювальної та просвітницької роботи, у ході якої мають доступно та обґрунтовано висвітлюватися зміст заходів щодо реалізації реформи у сфері охорони здоров’я та її очікувані результати.

Враховуючи викладене, учасники парламентських слухань на тему: «Про реформу охорони здоров’я в Україні» рекомендують:

1. Визнати роботу Міністерства охорони здоров’я України щодо організаційно-законодавчого забезпечення реформування сфери охорони здоров’я незадовільною.

2. Верховній Раді України:

1) забезпечити першочерговий розгляд та прийняття законопроектів, що стосуються реформування системи охорони здоров’я в Україні, насамперед прийняття законів про автономію закладів охорони здоров’я;

2) доручити Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я:

забезпечити у 2016 році розроблення та супровід законопроектів, спрямованих на реформування охорони здоров’я та побудову орієнтованої на пацієнта системи охорони здоров’я, спроможної забезпечити медичне обслуговування всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав, зокрема:

про засади державної політики охорони здоров’я (реєстр. № 2409а, доопрацьований);

про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань охорони здоров’я (щодо запровадження автономізації закладів охорони здоров’я) (реєстр. № 2309а-д);

про організацію медичного обслуговування населення в Україні (зокрема, щодо запровадження контрактної моделі медичного обслуговування та врегулювання питання збалансування державних зобов’язань щодо медичного обслуговування населення, залучення надавачів медичних послуг усіх форм власності і форм господарювання до надання послуг у межах державного замовлення та їх координації, системи управління якістю медичного обслуговування);

про лікарське самоврядування (зокрема, щодо врегулювання питань внутрішніх і зовнішніх (регуляторних) функцій лікарського професійного самоврядування, зокрема, створення реєстру лікарів, запровадження ліцензування професійної діяльності та індивідуальної професійної відповідальності, залучення професійних асоціацій до формування кадрової політики, організації безперервного професійного удосконалення, впровадження інструментів дотримання етичних принципів професійної діяльності);

про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування (щодо створення законодавчих засад перспективної моделі державного соціального медичного страхування для планування підготовки його запровадження);

про систему громадського здоров’я в Україні (щодо законодавчого врегулювання реалізації операційних функцій громадського здоров’я на основі дотримання принципу «охорона здоров’я — в усіх політиках держави»;

про особливості діяльності університетських клінік (щодо законодавчого врегулювання питань створення та функціонування університетських клінік в Україні);

про попередження інвалідності та систему реабілітації в Україні (щодо створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для попередження інвалідності та функціонування системи реабілітації в Україні, усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров’я, функціонування системи підтримання фізичного, психічного, соціального благополуччя осіб з інвалідністю, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності);

про внесення змін до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» (щодо комплексного врегулювання питань організації домедичної допомоги (парамедицини) та відповідної підготовки залучених до її надання осіб);

опрацювати питання щодо доцільності кодифікації законодавства у сфері охорони здоров’я та підготовки проекту медичного кодексу України.

3. Кабінету Міністрів України:

1) забезпечити невідкладне затвердження в установленому порядку концепції та стратегії реформування системи охорони здоров’я України, розроблення яких передбачено Планом заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, на 2014–2017 роки, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від
17 вересня 2014 року № 847-р., визначивши чіткі принципи побудови, управління та фінансування національної системи охорони здоров’я (модель);

2) розробити та затвердити покроковий план першочергових заходів на 2016–2017 роки зі створення в Україні системи охорони здоров’я європейської якості, передбачивши створення центру реформ та регіональних груп з її впровадження, забезпечення організаційно-методичної підтримки, системи моніторингу реформування сфери охорони здоров’я з урахуванням підходів ризик-менеджменту, а також системи оцінки ефективності, прозорості, звітності реформ;

3) розробити та затвердити у 2016 році нормативно-правові акти, необхідні для запровадження нової моделі фінансування системи охорони здоров’я, що передбачає чіткі, зрозумілі гарантії держави щодо медичної допомоги, кращий фінансовий захист для громадян у разі хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних ресурсів та скорочення неформальних платежів, а також контрактної моделі медичного обслуговування, зокрема щодо:

гарантованого державою рівня медичної допомоги;

нормативного визначення вартості медичних послуг та порядку їх відшкодування з державного бюджету;

застосування нових механізмів оплати медичних послуг (використання нормативу на одного жителя — для первинної ланки, оплати за пролікований випадок на основі DRG — для стаціонарної допомоги);

особливостей укладання договору (контракту) на медичне обслуговування населення, типової форми такого договору (контракту);

4) забезпечити розроблення стратегії реформування системи державних закупівель лікарських засобів та медичних виробів на наступні п’ять років, передбачивши необхідність електронізації закупівель, їх децентралізації, позбавивши Міністерство охорони здоров’я України невластивих йому функцій з проведення закупівель;

5) розробити та затвердити концепцію реформування системи громадського здоров’я в Україні, спрямовану на створення сучасної системи епідеміологічного нагляду за інфекційними та неінфекційними захворюваннями та створення системи громадського здоров’я
«Україна 80+»;

6) впровадити основні засади рекомендації ВООЗ та практику держав ЄС щодо лікарських засобів, передбачивши, зокрема:

здійснення раціональної фармацевтичної політики на макро- та мікрорівнях;

впровадження збалансованої цінової політики щодо основних лікарських засобів;

орієнтацію цін внутрішнього ринку товарів на рівень цін світового ринку (застосування референтних (порівняльних) цін);

запровадження системи відшкодування вартості (реімбурсації) основних лікарських засобів;

затвердження національного переліку основних лікарських засобів, сформованого на основі результатів оцінки медичних технологій;

7) при внесенні змін до Державного бюджету України на 2016 рік передбачити видатки на реформування системи охорони здоров’я у поточному році, а також передбачати видатки на ці цілі при підготовці проектів законів про Державний бюджет України на 2017 рік та наступні роки;

8) доручити відповідним центральним органам виконавчої влади підготувати в порядку, визначеному Законом України «Про міжнародні договори України», пропозиції щодо ратифікації Конвенції про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини від 4 квітня 1997 року, підписаної Україною у 2002 році, та Факультативного протоколу від 10 грудня 2008 року до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права
(1966 року), ратифікованого Україною у 1973 році;

9) опрацювати питання щодо можливих шляхів створення єдиного медичного простору в Україні;

10) забезпечити розвиток державно-приватного партнерства у сфері охорони здоров’я, у тому числі шляхом реалізації інвестиційних проектів із залученням приватного капіталу та інших джерел фінансування;

11) забезпечити прозорість прийняття пов’язаних з реформою системи охорони здоров’я рішень та залучення громадськості до їх обговорення, а також постійне проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи щодо необхідності реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи шляхом:

застосування інформаційних ресурсів центральних та місцевих органів виконавчої влади для оприлюднення матеріалів з питань ходу реформування системи охорони здоров’я, позитивів, а також ризиків і проблем, що виникають під час запровадження реформ;

застосування різних форм постійної презентації (виступи, публікації, брифінги, «круглі столи», прес-конференції, дискусії тощо) за участю керівників та фахівців галузі в засобах масової інформації, у тому числі електронних, з метою інформування населення як споживача медичного обслуговування щодо стану справ та ходу модернізації сфери охорони здоров’я;

взаємодії з громадськими організаціями у питаннях інформаційного супроводження пріоритетних та актуальних питань розвитку медичної галузі;

використання «дискусійних майданчиків» недержавних інституцій та представництв міжнародних організацій, що опікуються питаннями розвитку та перебудови системи охорони здоров’я, для підтримки та інформаційного супроводження реформи охорони здоров’я;

12) доручити Міністерству охорони здоров’я України за участі Національної академії медичних наук України:

розробити та затвердити уніфіковані клінічні протоколи на основі науково обґрунтованої медичної практики (доказової медицини) для переліку найбільш поширених медичних станів у практиці надання первинної, вторинної і третинної медичної допомоги, адаптувавши їх до європейських клінічних протоколів і стандартів лікування та забезпечивши їх впровадження у практичну діяльність закладів охорони здоров’я;

розробити та запровадити систему обліку обсягів надання медичних послуг у закладах охорони здоров’я та контролю їх якості;

створити та забезпечити функціонування у відкритому режимі баз даних медичного персоналу, закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та медичного обладнання з референтними цінами, цін на ліки, медичні вироби та медичне обладнання в референтних країнах;

розробити та затвердити відповідні нормативно-правові акти, необхідні для запровадження нової моделі надання первинної медичної допомоги, подальшої розбудови та стандартизації системи сімейних лікарів та клінік сімейної медицини крокової доступності;

вивчити досвід світових моделей організації надання екстреної медичної допомоги та визначити пріоритетні напрями розвитку національної системи екстреної медичної допомоги з урахуванням необхідності вдосконалення технологій маршрутизації пацієнтів залежно від профілю та тяжкості захворювання та запровадження порядку розподілу потоків пацієнтів, які потребують екстреної медичної (швидкої) допомоги та невідкладної допомоги (переважно хронічні хворі), між службою екстреної медичної допомоги та установами амбулаторно-поліклінічної ланки первинного рівня медичної допомоги, створення ефективної системи диспетчеризації екстреної медичної допомоги, збереження обласного (регіонального) рівня фінансування за принципом екстериторіальності служби в межах регіону та управління нею виключно з обласного рівня;

проаналізувати ефективність та результативність виконання загальнодержавних програм у сфері охорони здоров’я, що реалізувалися протягом останніх п’яти років, та підготувати пропозиції щодо доцільності їх продовження на наступні роки чи розроблення нових загальнодержавних програм у цій сфері;

визначити та затвердити порядок обрання/зміни лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та порядок направлення пацієнтів до закладів охорони здоров’я, що надають вторинну (спеціалізовану) і третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, з метою забезпечення реалізації принципу вільного вибору пацієнтами лікаря та впорядкування системи маршрутизації пацієнтів між первинним, вторинним і третинним рівнями медичної допомоги;

розробити та затвердити план заходів (дорожню карту) щодо запровадження системи оцінки технологій охорони здоров’я Health Technology Assessment (HTA) в Україні;

забезпечити приведення систем лабораторної діагностики у відповідність з вимогами європейських стандартів;

розробити проект концепції державної політики інформатизації охорони здоров’я України, передбачивши формування відповідної інфраструктури, створення національної інформаційно-комп’ютерної мережі у сфері охорони здоров’я, галузевої системи баз даних, опорних зон інформатизації охорони здоров’я в регіонах; продовжити комплексне запровадження та розвиток на третинному рівні медичної допомоги технологій телемедицини з максимальним наближенням її діагностичних та консультаційних можливостей до медика первинного контакту і пацієнта;

13) доручити Міністерству охорони здоров’я України спільно з Міністерством освіти і науки України розробити стратегію реформування системи медичної освіти та науки, передбачивши приведення у відповідність з європейською практикою:

програм до- і післядипломної підготовки лікарів, насамперед первинної ланки медичної допомоги;

системи безперервного професійного розвитку медичних працівників;

програм підготовки медичних сестер;

програм підготовки менеджерів у системі охорони здоров’я;

14) доручити Міністерству охорони здоров’я України спільно з Міністерством соціальної політики України вдосконалити процес надання медичної допомоги в установах системи соціального захисту населення, зокрема:

вивчити питання ліцензування господарської діяльності з медичної практики в інтернатних установах, що має відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, з метою надання належної медичної допомоги та медичного обслуговування;

врегулювати питання фізичного обмеження та ізоляції осіб, які страждають на психічні розлади і перебувають у психоневрологічних інтернатах та дитячих будинках-інтернатах;

привести критерії встановлення інвалідності, надання реабілітаційних послуг та інших соціальних послуг людям з інвалідністю у відповідність з міжнародною класифікацією функціонування, обмежень життєдіяльності та здоров’я;

удосконалити механізм залучення інституцій громадянського суспільства до процесу прийняття рішень з питань охорони здоров’я, що стосуються людей з інвалідністю;

15) доручити Міністерству інформаційної політики України та Державному комітету телебачення і радіомовлення України:

створити і забезпечити показ та трансляцію на умовах державного замовлення тематичних теле- і радіопередач щодо необхідності реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи, прозорості прийняття пов’язаних з реформою рішень з метою забезпечення об’єктивного висвітлення змін, що відбуваються в охороні здоров’я, формування суспільної свідомості та готовності населення до цих змін;

розглянути питання щодо запуску на Першому загальнонаціональному каналі Національної телекомпанії України ток-шоу «900 секунд про реформу охорони здоров’я» із залученням провідних фахівців у цій сфері та населення.

4. Місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування у межах їхніх повноважень:

1) з урахуванням проведення адміністративно-територіальної реформи, об’єднання територіальних громад вжити заходів щодо:

оптимізації мережі закладів охорони здоров’я, що надають медичну допомогу, відповідно до потреб населення у медичній допомозі різних видів та інтенсивності;

інтеграції медичних закладів у лікарсько-госпітальні об’єднання з подальшою спеціалізацією лікарень;

розвитку мережі реабілітаційних центрів, хоспісних закладів (відділень) та надання паліативної допомоги відповідно до потреб та можливостей регіонів;

створення в рамках системи соціального забезпечення закладів/підрозділів для надання соціально-медичної та соціально-психологічної допомоги соціально вразливим верствам населення (самотнім, людям похилого віку, особам, які опинилися у складних життєвих обставинах);

2) при формуванні місцевих бюджетів передбачати кошти на виконання програм у сфері охорони здоров’я (з урахуванням потреб регіонів), на розвиток матеріально-технічної бази закладів охорони здоров’я всіх рівнів медичної допомоги, оновлення медичного обладнання та спеціалізованого санітарного транспорту, запровадження сучасних та ефективних медичних технологій діагностики, лікування, реабілітації пацієнтів відповідно до затверджених протоколів і стандартів медичної допомоги;

3) сприяти впровадженню у закладах охорони здоров’я всіх рівнів енергозберігаючих технологій та альтернативних видів опалення;

4) у процесі реорганізації закладів охорони здоров’я забезпечувати неухильне дотримання прав та гарантій їх працівників, встановлених трудовим законодавством, не допускати незаконних і безпідставних звільнень працівників;

5) забезпечити проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи з громадами з питань реформування системи охорони здоров’я, мети, змісту та очікуваних результатів цієї реформи, а також попереднє громадське обговорення рішень, пов’язаних з медичною реформою, та прозорість їх прийняття;

6) посилити співпрацю з громадськими організаціями та волонтерським рухом у питаннях організації та забезпечення медичної допомоги мешканцям відповідних територій.

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи