Коли віруси атакують: у фокусі — противірусні засоби та імуномодулятори

Про поширеність вірусної патології у світі та сучасну противірусну «оборону»

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) визначила понад 30 небезпечних мікроорганізмів, у тому числі й віруси, які можуть спричинити серйозні глобальні епідемії, становлячи загрозу для здоров’я людей у всьому світі. За даними ВООЗ, у 1996–2023 рр. у світі сталося загалом 3013 спалахів різних інфекційних захворювань, серед яких 1305 випадків — це респіраторні інфекції, 469 — харчові та водні інфекції, 436 — трансмісивні інфекції, які передаються через комах, 484 — інфекції, що передаються при безпосередньому контакті, та інші. Примітно, що останніми роками відзначається тенденція до збільшення кількості спалахів (наприклад ХХІ ст. вже стало свідком кількох серйозних епідемій, як-от пандемія COVID-19, яка мала руйнівні наслідки для життя людей у всьому світі). Ця тривожна тенденція пояснюється кількома ключовими причинами, як-от підвищена щільність населення (у деяких регіонах світу живе багато людей на невеликій території, що зумовлює швидке поширення вірусів), різний рівень стану сфери охорони здоров’я в різних країнах (не у всіх є достатньо ресурсів та інфраструктури для швидкого реагування на спалахи) та природні глобальні зміни (наприклад зміни клімату та інші екологічні чинники, що можуть впливати на поширення патогенів) (Liu Q. et al., 2025).

Як бачимо, незважаючи на серйозний цифровий прогрес, людство й надалі продовжує залишатися вразливим перед патогенами, включно з вірусними агентами, які, попри свої мікроскопічні розміри, вміють доволі боляче наносити відчутний «удар». Що ж робити? Опускати руки й чекати, коли віруси захоплять планету? Звісно ні! Розуміння вищезазначених факторів є важливим для розробки відповідних терапевтичних стратегій та способів запобігання майбутнім пандеміям і захисту здоров’я людини (Liu Q. et al., 2025).

Обґрунтована тактика «боротьби» з вірусами

Через значну різноманітність вірусів, їхньої епідеміології та патогенезу не існує єдиного універсального підходу до боротьби з ними. Кожен вірус створює свій власний набір проблем. Наразі одним із захисних «щитів» проти навали низки вірусів є заходи зі зменшення впливу патогенів шляхом усунення резервуарів інфекції, знищення переносника та покращення санітарії та гігієни, а також відповідна імунопрофілактика вірусних захворювань, яка включає застосування вакцин або препаратів, що містять антитіла, для забезпечення імунного захисту від певного захворювання. Найбільш вражаючий прогрес на сьогодні стосується вакцин. Зокрема, активна імунізація передбачає введення вірусного препарату, який стимулює імунну систему організму до вироблення власного специфічного імунітету. Вірусні вакцини, доступні зараз для застосування, включають такі типи: ослаблені живі віруси, вбиті віруси та рекомбінантні антигени. Ефективність вакцини оцінюється з точки зору частки захищених реципієнтів, а також тривалості та ступеня захисту. Найбільш ефективні вірусні вакцини захищають понад 90% реципієнтів та створюють досить стійкий імунітет. Своєю чергою, пасивний імунітет надається шляхом введення антитіл, що утворюються в іншому організмі хазяїна. Імуноглобуліни людини залишаються основою пасивної профілактики (а іноді й терапії) вірусних захворювань, і їх зазвичай застосовують для захисту людей, які перехворіли на цю патологію та не можуть бути захищені вакцинацією (Goldenthal K.L. et al., 1996).

Однак не варто забувати, що віруси — це особливі мік­роорганізми, які знаходяться в постійному пошуку шляхів обходу вищезазначених методів «оборони» (Herbert J.A. et al., 2022). Та й вакцини створено не проти всіх вірусів, і не у всіх вакцинованих людей виробляється потрібний імунний захист після введених вакцин, що наразі доступні до застосування¹. Окрім того, схильність до частих мутацій у поєднанні з коротким часом генерації та великими розмірами популяцій дозволяє вірусам швидко адаптуватися до середовища хазяїна (Stern A. et al., 2016). Тож виходить, що навіть попри використовувані заходи профілактики запобігти інфікуванню, зокрема патогенами вірусного походження, не завжди можна, а інколи й зовсім неможливо. Проте без паніки! Адже сучасний терапевтичний арсенал — це не лише профілактика, а й низка фармакологічних противірусних інструментів, що можуть допомогти людині здолати хворобу в ситуації, коли уникнути її не вдалося. Зокрема, мова йде про три типи противірусних препаратів:

• віруцидні засоби, що безпосередньо інактивують інтактні віруси;
• противірусні засоби, які пригнічують реплікацію вірусу на клітинному рівні, перериваючи один або кілька етапів життєвого циклу вірусу (мають обмежений спектр дії; можуть спричиняти формування вірусів, стійких до них);
• імуномодулятори (наприклад інтерферони), які змінюють імунну відповідь хазяїна на інфекцію (часто посилюють її) (Goldenthal K.L. et al., 1996).

Варто відмітити, що наразі також вивчається та досліджується мультипредметний підхід — комбіноване застосування кількох препаратів з різними механізмами дії як метод підвищення клінічної ефективності. Такі комбінації можуть мати переваги порівняно з монотерапією, як-от покращена противірусна активність, запобігання або затримка розвитку стійкості та застосування нижчих, менш токсичних доз. Окрім того, науковцями ведуться пошук та розробка нових препаратів з новими механізмами дії, деякі з них демонструють значну противірусну активність у клінічних дослідженнях на людях, наприклад, інгібітори протеази вірусу імунодефіциту (ВІЛ)-1 (Goldenthal K.L. et al., 1996).

Про противірусні препарати

Протягом історії людської цивілізації вірусні інфекції спричинили мільйони людських жертв у всьому світі, що спонукало до нагальної розробки противірусних препаратів — класу ліків, які здатні впливати на життєвий цикл вірусу, перешкоджаючи його розмноженню. Серед механізмів дії представників цієї фармакологічної групи вирізняють такі, як блокування проникнення вірусного агента (наприклад деякі ліки запобігають прикріпленню вірусу до клітинних рецепторів, що робить проникнення в клітину неможливим), пригнічення реплікації (препарати блокують вірусні ферменти, необхідні для копіювання генетичного матеріалу вірусу: наприклад, інгібітори нейрамінідази застосовуються для лікування грипу, а інгібітори ВІЛ-протеази — для терапії ВІЛ-інфекції), чи перешкоджання вивільненню вірусу (деякі препарати блокують вихід нових вірусних частинок із заражених клітин, що запобігає поширенню інфекції) (Magden J. et al., 2005; Pattnaik G.P. et al., 2020; Kausar S. et al., 2021; Clinical practice guidelines for influenza, 2024).

Розробка противірусних препаратів розпочалася з моменту схвалення першого препарату проти вірусу герпесу, ідоксуридину, у червні 1963 р. Однак з того часу розроблено низку інших противірусних продуктів: наприклад, повідомляється, що з 1963 до 2016 р. 90 препаратів були офіційно схвалені до застосування у клінічній практиці для лікування 9 інфекцій вірусного походження. Сучасні противірусні препарати можна умовно розділити на 13 функціональних груп: 5-заміщені аналоги 2‘-дезокси­уридину, нуклеозидні аналоги, (ненуклеозидні) пірофосфатні аналоги, нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази, ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази, інгібітори протеаз, інгібітори інтегрази, інгібітори проникнення, ациклічні аналоги гуанозину, ациклічні аналоги нуклеозидфосфонатів, інгібітори NS5A та NS5B вірусу гепатиту С, інгібітори вірусу грипу, імуностимулятори, інтерферони, олігонуклеотиди та антимітотичні інгібітори (таблиця).

Інгібуючий спектр цих лікарських засобів можна узагальнити наступним чином: вплив на ВІЛ, цитомегаловірус людини, віруси гепатиту В та С, вірус простого герпесу, вірус грипу, респіраторно-синцитіальний вірус, вірус вітряної віс­пи та вірус папіломи людини (De Clercq E. et al., 2016). Примітно, що противірусні препарати, на відміну, наприклад, від більшості антибіотиків, не знищують своїх цільових патогенів, а радше пригнічують їхній розвиток та є ефективними лише проти конкретних вірусів. Наприклад, препарати від грипу не допоможуть при герпесі, а ліки від герпесу не вплинуть на вірус грипу. Крім того, ці засоби найбільш ефективні на ранніх стадіях захворювання, коли вірус ще не встиг поширитися по всьому організму.

Імуномодулятори як один з імовірних способів боротьби з патогенами

Імунна система захищає організм від інфекційних агентів, таких як бактерії, віруси або гриби. Стикнувшись із патогенами або антигенами, вроджені та адаптивні імунні системи запускають сильну імунну відповідь, щоб усунути їх із системи та захистити організм. Таким чином, збалансований імунітет є ключовим для підтримки здоров’я людини, оскільки недостатній рівень імунного захисту призводить до інфекцій та пухлин. Навпаки, надмірне функціонування імунної системи спричиняє розвиток аутоімунних захворювань та алергії. Зростання останніми роками поширеності інфекційних захворювань та імунопов’язаних розладів підкреслює потребу в ефективних та доступних терапевтичних рішеннях (Gasmi A. et al., 2023). І тут, напевне, варто було б задуматися про таке цікаве рішення, як стимуляція імунітету людини. Але чи дійсно це можливо? Адже сьогодні на ринку наявні різні фармакологічні продукти, біологічно активні компоненти у складі яких чинять той чи інший вплив на імунітет. А кожен етап адекватної імунної відповіді потребує багатьох біологічно активних компонентів, які відіграють життєво важливу, часто синергічну роль.

Імуномодулятори — це агенти, що не діють безпосередньо на вірус, але здатні впливати на імунну систему, посилюючи імунний захист для покращення реакції організму на інфекційні чи екзогенні пошкодження або пригнічуючи патологічну імунну відповідь, що виникає при імунних порушеннях. Ці речовини, до яких належать імуностимулятори (життєво важливі при трансплантації та необхідні для лікування аутоімунних захворювань, забезпечуючи конт­рольоване пригнічення імунної активності, щоб уникнути самопошкодження), та імуносупресанти (посилюють врод­жений імунітет організму, запобігаючи інфекціям та підвищуючи стійкість до різних вірусних та бактеріальних захворювань). Загалом імуномодулятори зміцнюють природний захист організму, що робить їх незамінними в контролі інфекцій та імунопрофілактиці. Механізми дії імуномодуляторів складні, включаючи взаємодію з ключовими молекулами, такими як цитокіни та сигнальні шляхи, для формування імунної відповіді, зменшення вираженості запалення та регулювання функцій імунних клітин. Дія імуномодуляторів спрямована на активацію імунних клітин (фагоцитів, лімфоцитів) та вироблення біологічно активних речовин (наприклад інтерферонів), які беруть участь у боротьбі з вірусами (Di Sotto A. et al., 2020; Sharma Y. et al., 2024). Зокрема, показано, що імуностимулятори можуть знижувати частоту виникнення гострих респіраторних інфекцій у схильних до них дітей у середньому на 40%, серед яких діти ясельного віку (2–5 років), школярі (віком 6–12 років) та діти з підвищеним ризиком розвитку гострих респіраторних захворювань (наприклад діти, що перебувають у колективах) (Berber A. et al., 2022).

Одним із представників імуномодулюючих речовин є інтерферони — група білків, що виробляються імунною системою людини у відповідь на наявність патогенів, особ­ливо під час вірусних та бактеріальних інфекцій. Їхні надзвичайно різноманітні механізми дії допомагають імунній системі боротися з інфекціями, активуючи сотні генів, що беруть участь у шляхах передачі сигналів. Вони можуть активувати клітини імунної системи, такі як природні клітини-кілери та макрофаги, а також підвищувати швидкість розпізнавання інфекції шляхом регуляції презентації антигену Т-лімфоцитам. Організм людини може виробляти три різні типи інтерферонів, класифіковані залежно від типу рецептора, з яким вони взаємодіють. Однак важливо відзначити, що попри визначену користь інтерферонів, їх застосування може викликати значні побічні ефекти, такі як грипоподібні симптоми, втома, депресія та гематологічні порушення, вони можуть виявляти різну ефективність залежно від типу захворювання, пацієнта та стадії хвороби (Mertowska P. et al., 2023; Swaraj S. et al., 2024).

Інша поширена група речовин з імуностимулювальним ефектом — бактеріальні лізати, які можуть рекомендуватися для профілактики інфекцій дихальних шляхів. Показано, що бактеріальні лізати посилюють регуляцію імунної системи, впливаючи як на вроджені, так і на адаптивні реакції. Фактично є докази їхньої ефективності у відновленні цілісності та імунної функції епітеліальних бар’єрів, активації ILC3 та дендритних клітин з посиленою Th1-відповіддю, а також у виробленні сироваткового IgG та сироваткового і слинного IgA, специфічних до введених бактеріальних антигенів. Більшість досліджень показують, що кількість інфекцій дихальних шляхів та їх тяжкість зменшуються у пацієнтів, які попередньо лікувалися бактеріальними лізатами, без суттєвих побічних ефектів. До того ж їх застосування може допомагати запобігати погіршенню перебігу основного захворювання, викликаного повторним інфікуванням (Di Gioacchino M. et al., 2024).

Зростаюча кількість доказів свідчить, що імуномодулювальна активність є однією з найважливіших функцій пробіо­тиків, які можуть покращувати імунну функцію кишечнику, стимулюючи В-клітини до вироблення IgA. Повідомлялося, що пероральне введення різних пробіотиків, таких як Lactobacillus casei, acidophilus, rhamnosus, delbrueckii subsp. bulgaricus, plantarum та lactis, а також Streptococcus thermophilus, збільшує кількість кишкових клітин, що продукують IgA, для покращення слизового / системного імунітету. Так, IgA вивільняються в просвіт кишечнику у великій кількості, щоб запобігти потраплянню небезпечних бактерій у кишковий епітелій, тим самим обмежуючи колонізацію кишечнику. Подібна антимікробна функція залежить від здатності пробіотиків змінювати склад в’язкопружного слизу в слизовій оболонці, впливаючи на експресію муцину. Крім того, пробіотики можуть запобігати адгезії та проліферації шкідливих патогенів на слизовій оболонці, захищаючи таким чином ентероцити кишечнику та власну пластинку слизової оболонки (Mazziotta C. et al., 2023).

Мелатонін — це гормон, який є індольним похідним серотоніну, відомий також як протизапальний агент, імунорегулятор та антиоксидант, що може бути корисним та широко застосовуватися в лікуванні різноманітних прозапальних захворювань шляхом пригнічення імунної відповіді та зменшення вироблення прозапальних цитокінів (Gasmi A. et al., 2023).

Серед вітамінів з імуномодулювальним ефектом варто відмітити такі, як вітамін С (аскорбінова кислота), що, попри визначені протизапальні властивості, також може підвищувати синтез кортизолу та вазопресорів і поглинати вільні радикали, що впливають на функціонування лейкоцитів через позаклітинні пастки нейтрофілів, тим самим посилюючи арсенал проти різних патогенів, включаючи віруси та бактерії; 1,25-дигідроксивітамін D, активна форма вітаміну D, що чинить протизапальну дію завдяки наявності імунних клітин, включаючи B- та T-клітини, дендритні клітини (ДК) та макрофаги, що експресують рецептор вітаміну D та 1α-гідроксилазу. Виявлено значний зв’язок між дефіцитом вітаміну D та підвищенням частоти або загостренням інфекційних та запальних аутоімунних захворювань; фолієва кислота (вітамін B₉), яка може модулювати відповідь B-лімфоцитів, покращуючи молекулярні шляхи їх противірусної та вродженої імунної прозапальної відповіді (Gasmi A. et al., 2023).

Одним з важливих мікронутрієнтів, необхідних для різних фізіологічних процесів, у тому числі для підтримки нормального функціонування імунної системи організму, є магній. Кілька досліджень показали, що він може відігравати захисну роль проти COVID-19, зменшуючи вираженість запалення легень. Незамінний для організму цинк має вирішальне значення для багатьох фізіологічних процесів, і у тому числі він відіграє значну роль у підтримці імунного гомеостазу, впливаючи на функціональну здатність клітин вродженої та адаптивної імунної системи, та чинить регуляторний вплив на вироблення цитокінів та антитіл, а також на активність системи комплементу. Селен — це мікроелемент, який міститься в організмі в мінімальній концентрації, але може відігравати важливу роль у функціонуванні імунної системи, захищаючи організм від інфекцій, особливо вірусного походження (Gasmi A. et al., 2023).

Наразі ідентифіковано близько 150 рослин, що можуть стати потужним джерелом активних компонентів з імуномодулювальним ефектом і сприяти посиленню імунної відповіді, безпосередньо підвищуючи цитотоксичну активність природних клітин-кілерів, макрофагів та нейтрофілів. Імуностимулятори рослинного походження пропонують перспективні альтернативи з меншою кількістю побічних ефектів, ніж синтетичні препарати, адже містять багатий спектр біологічно активних сполук, включаючи флавоноїди, алкалоїди, полісахариди та фенольні кислоти, терпеноїди, β-глюкани, які, як повідомляється, модулюють як вроджену, так і адаптивну імунну відповідь. Серед численних рослин із відомими імуностимулювальними властивостями деякі привернули особливу увагу завдяки своїм добре охарактеризованим біологічно активним сполукам та продемонстрованому впливу на модуляцію імунних реакцій (Gasmi A. et al., 2023; Zebeaman M. et al., 2023; Trivadila T. et al., 2025). Зокрема, це моринда, філантус (Trivadila T. et al., 2025), ехінацея (показано, що активні компоненти у складі сприяють скороченню тривалості та тяжкості застуди та інших інфекцій верхніх дихальних шляхів, якщо їх приймати як тільки з’являються симптоми), женьшень (гінзенозиди у складі чинять помітний позитивний вплив на вроджений та адаптивний імунітет), астрагал (активні компоненти виявляють певну імуностимулювальну активність) (Block K.I. et al., 2003), імбир (містить десятки сполук з антиоксидантною активністю, які можна використовувати для лікування запалень різного генезу, а також для модуляції метаболічних біомаркерів), цитруси, вітанія, базилік (наявність знач­ної кількості евгенолу в ефірній олії, а також поліфенолів, включаючи апігенін, кверцетин та ферулову кислоту, в надземній частині базиліка може бути основною причиною протизапальної та імуностимулювальної активності), тіноспора, коріандр, нетреба, полин (артемізинін у складі китайського виду солодкого полину чинить противірусну дію), часник (аліцин у складі сприяє покращенню імунної відповіді), насіння кмину (містить тимохінон, β-елемент, дигідрофарнезол та інші біоактивні терпеноїди, які виявляють значний антиоксидантний та протизапальний ефект), куркума (позитивний вплив куркуміну на імунітет людини може бути пов’язаний з його здатністю посилювати ефекти, опосередковані інтерлейкіном (ІЛ)-10) (Gasmi A. et al., 2023).

Актуально нагадати при консультації

Важливо відзначити, що своєчасна та раціональна консультація — один з основних постулатів сучасної фармопіки. Тож попри рекомендації прийому за потреби вищезазначених фармакологічних втручань фармацевт має нагадати хворому, що більшість противірусних препаратів, хоч і є цінним терапевтичним інструментом у фармацевтичній практиці, працюють лише при своєчасному прийомі (наприклад противірусні препарати від грипу є найбільш ефективними, якщо їх почати приймати в перші 48 год від появи симптомів, адже після цього часу їхня ефективність значно знижується, оскільки вірус вже встиг активно розмножитися (Świerczyńska M. et al., 2022)) та потребують зваженого застосування в рекомендованих дозах та відповідно до показань (противірусні препарати є специфічними щодо певного виду вірусу — препарати для лікування грипу не допоможуть при герпесі, а ліки проти герпесу не будуть ефективними проти грипу).

Слід підкреслити, що не всі інфекції потребують противірусного лікування: наприклад, при застуді часто достатньо симптоматичної терапії та відпочинку. Однак при підозрі на більш серйозну вірусну патологію чи у разі відсутності ефекту від прийому рекомендованих симптоматичних препаратів варто звернутися за консультацією до лікаря, що особливо важливо у випадку хвороби пацієнтів із хронічною патологією печінки, нирок або імунодефіцитом або дітей.

Що стосується імуномодуляторів, то вони не діють на вірус напряму, а лише сприяють мобілізації власних захисних сил організму, та можуть бути призначені як частина комплексної терапії при вірусних захворюваннях, адже у певних випадках допомагають організму швидше впоратися з інфекцією та запобігають ускладненням у людей з ослаб­леним імунітетом, частими респіраторними інфекціями або в період відновлення після хвороби. Однак, на відміну від симптоматичних засобів (наприклад антипіретиків), імуно­стимулятори не зумовлюють миттєвого полегшення. Їхній ефект накопичувальний та виявляється згодом (важливо пояснити це пацієнту, щоб він не припиняв прийому, не побачивши швидких змін) (Schlom J. et al., 2003; Zhao T. et al., 2023; Monneret G. et al., 2024).

Окрім того, важливо нагадати про користь підвищення опірності організму, що можна здійснити за допомогою створення сприятливих умов. Це значить достатньо спати, уникати стресів (чи принаймні працювати над адекватним їх проживанням), збалансовано харчуватися, бути активним та добре відпочивати.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!