Коли мороз не на користь: симптоматика холодових травм та алгоритм допомоги

Про наслідки впливу холоду на людину

У зимовий період проблематика холодових травм, зокрема гіпотермії та обморожень, набуває особливої гост­роти, що наразі зумовлено як суворими метеорологічними умовами, так і сучасними викликами, як-от критичним пошкодженням цивільної інфраструктури, що призводить до тривалої відсутності стабільного теплопостачання, елект­роенергії та належних умов для обігріву населення.

Головна причина холодових травм — це дисбаланс, коли організм втрачає більше тепла, ніж може виробити. Важливо пам’ятати, що через високу теплопровідність води замерзнути можна навіть за плюсової температури (5–8 °C), якщо одяг буде мокрим або повітря занадто вологе. Вітер погіршує ситуацію, миттєво здуваючи тепле повітря навколо тіла, а при критичних показниках охолодження вітром шкіра може замерзнути за лічені хвилини.

Опірність холоду також залежить від низки індивідуальних особливостей: м’язи генерують тепло, а жировий шар працює як термос, тому люди з меншою масою тіла, зокрема діти та жінки, охолоджуються швидше. У групі найвищого ризику перебувають люди похилого віку, судини яких вже не можуть ефективно звужуватися для збереження теп­ла, а також особи з хворобами серця чи цукровим діабетом, які можуть не відчувати холоду через численні розлади з боку центральної нервової системи.

Не варто забувати й про алкоголь, яким деякі хибно намагаються «зігрітися», та деякі ліки, що є небезпечними «помічниками», оскільки вони розширюють судини шкіри, створюючи ілюзію тепла, хоча насправді організм у цей момент стрімко втрачає внутрішню енергію. Виснаження, голод та стрес також обмежують ресурси організму, необхідні для зігрівання через тремтіння. Особливу підступність має фізична праця на морозі: вона змушує кров приливати до м’язів і периферії, що в умовах вологості лише прискорює загальне охолодження життєво важливих органів.

Як проявляються холодові травми?

Підступність переохолодження полягає в латентному розвитку клінічної картини, через що постраждалі часто не здатні об’єктивно оцінити критичність свого стану.

Гіпотермія — системний патологічний стан, що виникає при зниженні температури тіла нижче 35 °C внаслідок переважання тепловіддачі над внутрішнім термогенезом. Клінічна картина гіпотермії розвивається латентно, проявляючись через когнітивні та моторні порушення. Зокрема, при легкій гіпотермії (32–35 °C) організм реагує інтенсивним тремтінням та змінами в поведінці, як-от соціальна ізоляція чи апатія. Прогресування холодового впливу призводить до помірної стадії (28–32 °C), коли відмічають пригнічення терморегуляторного тремтіння, розширення зіниць, сплутаність свідомості та виникнення перших серцевих аритмій. Тяжка гіпотермія (<28 °C) характеризується критичним ризиком фібриляції шлуночків, глибокою брадикардією, втратою рефлексів та довільних рухів, що врешті веде до коми. Ризик раптової зупинки серця стає критичним при зниженні температури тіла нижче 32 °C, проте метаболічне консервування тканин під дією холоду дозволяє пацієнтам виживати навіть при екстремально низьких показниках, зафіксований мінімум яких становить 13,7 °C (примітно, що в реанімаційній практиці діє непохитне правило: пацієнта не можна вважати померлим, доки він не буде повністю зігрітий).

З настанням від’ємних температур навколишнього середовища ризики масштабуються, створюючи передумови не лише для системного переохолодження, а й для локальних обморожень тканин — поверхневих та глибоких. Так, у клінічній практиці розрізняють 4 ступені обмороження, кожен з яких відображає глибину термічного ушкодження та тяжкість системної відповіді організму: при 1-му ступені відмічається ішемія шкірних покривів, що проявляється їхньою блідістю, незнач­ним набряком та парестезією або пов­ною втратою тактильної чутливості; 2-й ступінь характеризується формуванням на шкірі пухирів, наповнених серозним ексудатом, та загальною пірексією і лихоманкою; на 3-й стадії утворюються геморагічні пухирі з темно-червоним вмістом, а навколо зони ураження формується демаркаційна лінія — запальний вал, що розмежовує мертві та живі тканини, створюючи передумови для розвитку гангрени та критичного погіршення соматичного стану пацієнта; найбільш тяжкий, 4-й ступінь, супроводжується тотальним некрозом не лише шкіри, а й підшкірних структур, включно з м’язами та кістками (проявляється пухирями з геморагічним вмістом темного або чорного кольору, а клінічна картина обтяжується загальним тяжким станом постраждалого з вираженими ознаками травматичного шоку). Найбільш вразливими до обморожень є дистальні відділи кінцівок — пальці рук і ніг, а також виступаючі частини обличчя, зокрема ніс, вушні раковини та щоки, де капілярний крово­обіг є найбільш інтенсивним, проте вразливим.

З огляду на тяжкість вищезазначених наслідків критично важливо дотримуватися превентивних заходів, що можуть допомогти запобігти виникненню як системної гіпотермії, так і локальних холодових уражень.

Як запобігти розвитку небезпечних наслідків холодових травм?

Ефективна профілактика гіпотермії та локальних обморожень у холодний період ґрунтується на комплексному підході до терморегуляції та збереження енергетичного балансу організму. Першочергове значення має захист зон із високою тепловіддачею, зокрема голови та кінцівок, через обов’язкове використання головних уборів, шарфів і рукавиць, що дозволяє мінімізувати втрати внутрішнього тепла. Що стосується косметичних пом’якшувальних засобів (кріопротекторів), то дослідження показують, що їхнє використання загалом не є виправданим, адже не «допомагає», а, навпаки, подвоює ризик обмороження обличчя через створення ілюзорного відчуття тепла та зниження пильності. Натомість підтримання в теплі «ядра» тіла та зон великої тепловіддачі (голова, шия, пахви) рефлекторно сприяє розширенню периферичних судин, зберігаючи руки та ноги теплими.

Одним із найбільш раціональних методів термоізоляції є принцип багатошаровості: поєднання кількох елементів вільного одягу, що створює повітряні прошарки, які слугують природним бар’єром проти вітру та вологи. Зокрема, базовий шар одягу (поліпропілен, поліестер) має активно відводити вологу, щоб зберегти ізоляційний повітряний прошарок біля шкіри (використання бавовни є неприпустимим через її високу гігроскопічність), середній шар (фліс, вовна) відповідає за термоізоляцію, а зовнішній — за захист від вітру та опадів. Важливо пам’ятати, що навіть сучасні «дихаючі» мембрани при інтенсивному навантаженні можуть створювати ефект паробар’єра, спричиняючи намокання внутрішніх шарів зсередини. Тому зовнішній захист доцільно використовувати лише під час активних опадів, сильного вітру або в періоди відпочинку.

Окрім зовнішнього захисту, надзвичайно важливо підтримувати оптимальний рівень фізичної активності, оскільки м’язова робота стимулює периферичний кровообіг і сприяє теплопродукції. Водночас необхідно уникати надмірного фізичного навантаження, що призводить до інтенсивного потовиділення, адже будь-яка волога на тілі різко підвищує теплопровідність і прискорює охолодження. У разі намокання одягу критично важливо якомога швидше змінити його на сухий, щоб запобігти стрімкій втраті енергії. Взуття має бути достатньо просторим для розміщення ізоляційних устілок і шкарпеток, що відводять вологу, без обмеження магістрального кровообігу.

Тісне взуття або занадто щільні шкарпетки механічно обмежують кровотік, що значно прискорює замерзання дистальних відділів кінцівок. При використанні додаткових шарів утеп­лення взуття має бути на розмір більшим. Використання хімічних грілок є доцільним лише за умови збереження вільного простору всередині взуття для запобігання компресії судин.

Енергетичний статус організму є вирішальним фактором виживання: у холодному середовищі витрати енергії зростають на 10–40% через тремтіння. Основним паливом для термогенезу є вуглеводи. Тому додатковим важливим аспектом внутрішньої терморегуляції є збалансоване калорійне харчування та підтримання водного балансу, що може допомогти підтримати енергетичний ресурс для метаболічного обігріву (категорично забороняється вживання алкоголю, який парадоксально прискорює втрату внутрішнього тепла).

Важливо відзначити, що низькі температури повітря не повинні стати перешкодою для щоденної фізичної активності дитини, яка має становити не менше 60 хв, проте вимагають від батьків пильного контролю за екіпіруванням та тривалістю перебування на повітрі через фізіологічну схильність дитячого організму до стрімкої втрати тепла. Оскільки діти мають меншу масу тіла та відносно велику площу поверхні шкіри, теплообмін із довкіллям відбувається значно інтенсивніше, ніж у дорослих. Основою профілактики є принцип багатошаровості, де кілька шарів тонкого дихаючого одягу створюють ефективний термо­ізоляційний бар’єр і забезпечують сухість шкірних покривів. А от для немовлят та дітей раннього віку діє правило додаткового шару одягу порівняно з дорослими, проте під час поїздок в автокріслах варто уникати об’ємних комбінезонів, які перешкоджають надійній фіксації ременів безпеки. В організації сну на повітрі пріоритетом є запобігання асфіксії, тому використання нещільних ковдр чи подушок доцільно замінити на спеціалізовані спальні мішки.

Алгоритм надання допомоги при гіпотермії

Важливо пам’ятати, що гіпотермія є ургентним станом як у дорослих, так і дітей, тому при зниженні температури тіла до 34 °C або нижче необхідна негайна госпіталізація, у тому числі для верифікації глибини ураження та виключення інфекційних ускладнень.

Алгоритм надання допомоги на догоспітальному етапі при холодових травмах передбачає негайне припинення впливу низьких температур. Зокрема, при виявленні ознак загального переохолодження першочерговим завданням є транспортування постраждалого в тепле приміщення, де особливу увагу слід приділити термоізоляції голови, шиї та створенню бар’єра між тілом і холодною поверхнею за допомогою сухих ковдр або підручних матеріалів. Наступним критичним етапом є усунення фактора вологості: мокрий одяг необхідно делікатно зняти, замінивши його на сухі теплі речі та забезпечивши додаткову термоізоляцію, де найбільш ефективним інструментом є спеціалізована металізована термоковдра.

Процес активного зігрівання має відбуватися поступово та бути зосередженим на центральних ділянках тулуба, щоб уникнути колапсу кровообігу. Теплі, проте не гарячі сухі компреси, загорнуті у тканину грілки, або хімічні джерела тепла слід прикладати до зон проєкції магістральних судин — шиї, грудної клітки та пахових згинів, уникаючи інтенсивного зігрівання кінцівок на початкових етапах реанімаційних заходів. Якщо людина перебуває у свідомості, для внутрішнього зігрівання доцільно запропонувати постраждалому тепле солодке пиття, суворо уникаючи алкоголю, який лише погіршує стан судинної системи.

У разі локального обмороження алгоритм доповнюється специфічними маніпуляціями: уражені ділянки потребують накладання стерильних сухих пов’язок без надмірного тиску, а за потреби — іммобілізації кінцівок. При цьому категорично заборонено масажувати тканини, розтирати їх чи використовувати агресивні прямі джерела тепла, оскільки це лише поглиблює некроз. Також неприпустимим є самовільне розкриття міхурів, що може призвести до інфікування.

Завершальний етап допомоги передбачає використання термопокривала для стабілізації температури тіла та забезпечення безперервного динамічного моніторингу стану постраждалого до прибуття медиків.

У разі критичного погіршення стану необхідно повторно зв’язатися з диспетчером, а при втраті ознак життя — негайно розпочати серцево-легеневу реанімацію. Такі злагоджені та науково обґрунтовані дії дають змогу зберегти здоров’я, а й врятувати життя.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!