Клініко-фармакологічні властивості протианемічного препарату АКТИФЕРІН

АКТИФЕРИН — комбінований протианемічний препарат, що містить заліза сульфат двовалентний та амінокислоту D, L-серин у молекулярному співвідношенні 1:2.

Випускається у формі крапель, сиропу, капсул.

В 1 мл крапель для прийому всередину (18 крапель в 1 мл) містяться 47,2 мг заліза сульфату двовалентного (7Н2О, що відповідає 9,48 мг заліза), 35,6 мг D,L-серину; 30 мл у флаконі. Інші інгредієнти: 0,1518 г цукрового сиропу та 0,001 г калію сорбату.

В 5 мл сиропу містяться 171 мг заліза сульфату двовалентного (7Н2О, що відповідає 34 мг заліза), 129 мг D,L-cepинy; 100 мл у флаконі. Інші інгредієнти: цукровий сироп (пo 1,03 г глюкози, фруктози і сахарози), вода, ароматизатори.

1 капсула містить 113,85 мг заліза сульфату двовалентного (відповідає 34,5 мг заліза), 129 мг D,L-cepинy; 20 або 50 капсул в упаковці.

Всмоктування заліза в травному тракті і його транспортування в організмі здійснюється за допомогою спеціальних білків [4, 5, 9, 10, 14, 20]. У слизовій оболонці шлунка та кишечнику міститься спеціальний білок апоферитин, який, утворюючи комплекс із залізом, перетворюється на феритин. Після проходження крізь стінку кишечнику залізо в плазмі крові утворює комплекс зі спеціальним білком трансферином і транспортується до тканин, де депонується у вигляді тканинного феритину або гемосидерину.

Активність всмоктування препарату значною мірою залежить від його лікарської форми. АКТИФЕРИН в рідкій лікарській формі (краплі, сироп) порівняно з капсулами краще всмоктується і виявляє більш виражений лікувальний вплив. Кращому засвоєнню сприяють двоокисна (закисна) сполука заліза у вигляді сульфатної солі, а також наявність амінокислоти D, L-серину. Згідно з результатами експериментальних та клінічних досліджень встановлено, що сульфатні солі і комплекси заліза з амінокислотами створюють оптимальні умови для його максимального всмоктування. Найбільш виражений стимулювальний вплив на ефективність препаратів заліза виявляє амінокислота серин [10, 12, 14, 20].

Металоорганічні сполуки двовалентного заліза сульфату з серином мають специфічні клініко-фармакокінетичні властивості. Серин, поєднуючись із залізом через карбоксильну та амінну групи, утворює стійкий хелатний комплекс, що перешкоджає зв’язуванню заліза з іншими речовинами, які утруднюють всмоктування цього елементу. Комбінація заліза сульфату з амінокислотою серином покращує всмоктування заліза не тільки в проксимальному та дистальному відділах тонкого кишечнику, але й в початкових відділах товстого кишечнику. В комплексі з органічною амінокислотою серином функціональна активність заліза значно підвищується, дозволяючи досягти вираженого протианемічного ефекту у разі призначення препарату у більш низьких дозах. Амінокислота серин сприяє зменшенню токсичності заліза.

Всмоктування заліза підвищують наявні в шлунку соляна, аскорбінова, янтарна та піровиноградна кислоти (сприяють іонізації сульфатної солі заліза), а також солі міді, марганцю, фруктози (стимулюють всмоктування та протианемічну активність заліза). В той же час всмоктування заліза пригнічують солі кальцію, фосфору, оксалати, танін.

Важливе значення для всмоктування АКТИФЕРИНУ має стан кишкової мікрофлори. Встановлено, що при залізодефіцитних анеміях (ЗДА) спостерігаються явища дисбактеріозу. В таких випадках з метою нормалізації стану мікрофлори кишечнику та підвищення фармакотерапевтичної ефективності препаратів заліза доцільно додатково використовувати препарати групи пробіотиків.

АКТИФЕРИН виявляє виражену протианемічну дію при ЗДА [1, 3, 8, 9, 11—13].

 

Анемія — хвороба, що характеризується зменшенням кількості еритроцитів і зниженням рівня гемоглобіну в крові і внаслідок цього — недостатнім постачанням органів киснем та поживними речовинами. Про наявність анемії можуть свідчити блідість шкіри, підвищена втомлюваність, задишка, запаморочення, епізоди втрати свідомості, симптоми дисфункції внутрішніх органів.

Анемії класифікують як післягеморагічні (гіпохромні або залізодефіцитні) та перніціозні (гіперхромні). За результатами досліджень вітчизняних та зарубіжних вчених і даними ВООЗ, частота виявлення ЗДА різного ступеня важкості у населення становить 20% [2, 5, 6, 19, 20], що в багатьох випадках вимагає застосування протианемічних, насамперед залізовмісних, препаратів.

Залізо — незамінний біометал, що виконує важливу роль в організмі людини. 3агальні запаси цього мікроелемента в організмі складають 3–6 г (у чоловіків — 50 мг/кг, у жінок — 35 мг/кг). Близько 2/3 загальної кількості заліза знаходиться в складі гемоглобіну, решта — в кістковому мозку, селезінці, м’язах, печінці. Добова потреба в екзогенному надходженні заліза до організму для дорослого становить 20–30 мг/кг, для дітей — 0,5–1,2 мг/кг. При деяких фізіологічних станах (період вагітності, лактації, статеве дозрівання), при значному фізичному навантаженні, перебуванні в умовах підвищеної температури навколишнього середовища, а також при захворюваннях потреба організму в залізі значно зростає [12, 17, 18, 20].

Залізо є обов’язковим компонентом гемоглобіну, білків та ферментної системи організму, що забезпечують процес оксигенації тканин і створюють необхідний рівень системного та клітинного метаболізму. Цей мікроелемент відіграє важливу роль у функціонуванні імунної системи і неспецифічного захисту організму [7, 15, 18].

При лікуванні хворих із ЗДА слід зупинити кровотечу та усунути причину її виникнення. Комплексна терапія включає дотримання дієти. Рекомендовано вживати їжу, збагачену білками, жирами, вітамінами, мікроелементами, віддаючи перевагу стравам з гречки, кукурудзи, пшона, моркви, столового буряка, гороху посівного, часнику, цибулі, селери, гарбуза. До раціону необхідно включати значну кількість овочів та фруктів. Особливо корисно вживати абрикоси, волоські горіхи, чорниці, чорну смородину, суниці, полуниці, малину, черешню, сливи, виноград [6, 9, 16].

Однак, як свідчить клінічна практика, в більшості випадків для корекції ЗДА необхідно додатково застосовувати препарати заліза [1, 4, 8, 10, 14, 20], оскільки монодієтотерапія сприяє засвоєнню заліза у дозі не більше ніж 3–5 мг за добу.

Ефективність препаратів заліза значною мірою залежить від додержання рекомендованого режиму дозування. Результати дослідження клінічної фармакокінетики препаратів заліза довели існування дозозалежного парадокса: залежно від кількості заліза в разовій дозі — від 40 до 400 мг — відбувається зменшення його всмоктування з 30–35% до 5–7%, що зберігається протягом 4–6 год після прийому препарату.

Мінімальна добова доза препаратів заліза повинна забезпечити оптимальне добове підвищення рівня гемоглобіну, враховуючи часткове всмоктування заліза. Якщо середня потреба організму в залізі становить 20–30 мг на добу, оптимального лікувального ефекту буде досягнено у разі надходження до організму 100 мг цього біометалу в складі залізовмісних препаратів, але максимальна добова доза елементарного заліза не повинна перевищувати 100 мг.

Підвищення дози препарату не сприяє покращанню процесу всмоктування заліза, але призводить до виникнення виражених побічних ефектів. Залізовмісні препарати рекомендовано застосовувати перед вживанням їжі 3–4 рази на добу. Загальна тривалість лікування при прийомі всередину — не менше 2–3 міс, інколи — до 4–6 міс. Після досягнення фізіологічного рівня гемоглобіну (110–120 г/л) курс лікування продовжують ще протягом 1,5–2 міс. АКТИФЕРИН містить оптимальну кількість заліза. Загальновідомо, що в кишечнику всмоктується максимально 30% від введеного ентерально заліза. Амінокислота серин підвищує ефективність його всмоктування до 78–80%, що сприяє досягненню оптимального терапевтичного ефекту при меншій кількості заліза та зниженню ризику розвитку побічних ефектів.

Серед багатьох залізовмісних препаратів для перорального прийому слід виділити АКТИФЕРИН («Mercle», Германія), який завдяки своїм фармакокінетичним та фармакодинамічним властивостям, оптимальній терапевтичній дозі, що міститься в зручних лікарських формах забезпечує досягнення вираженого протианемічного ефекту.

За результатами клінічних спостережень, АКТИФЕРИН ефективний при ЗДА різної етіології, в тому числі за наявності хронічного гастриту з секреторною недостатністю, виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки в період загострення, а також у пацієнтів після резекції шлунка та при зниженій неспецифічній резистентності організму. Препарат може бути застосований в педіатричній, зокрема неонатальній, практиці.

АКТИФЕРИН показаний при латентному дефіциті заліза в організмі без явищ анемії, що виникають в разі значної втрати крові (кровотечі, постійне донорство), підвищеної потреби організму в залізі (період вагітності, годування груддю, неякісне харчування, важка праця, шкідливі умови праці), хронічних захворювань. АКТИФЕРИН доцільно застосовувати з метою профілактики анемій, в тому числі у вагітних та дітей.

Випуск АКТИФЕРИНУ в різних лікарських формах дозволяє диференційовано застосовувати препарат, враховуючи вік хворого, форму та стадію анемії, супутні захворювання. АКТИФЕРИН можна застосовувати і в амбулаторній практиці. Слід зауважити, що лікування цим препаратом необхідно продовжувати протягом не менше ніж 4–5 тиж після нормалізації показників вмісту заліза в плазмі крові та рівня гемоглобіну. АКТИФЕРИН призначають дорослим по 1 капсулі 2–3 рази на добу до прийому їжі, запиваючи водою. При покращанні стану хворого і нормалізації показників гемоглобіну дозу препарату знижують до 1 капсули на добу.

Терапевтична доза АКТИФЕРИНУ для дітей у віці понад 6 років становить 1 капсулу на добу. Дітям, старшим за 2 роки, слід призначати переважно у формі сиропу в добовій дозі 5 мл на 12 кг маси тіла 1–2 рази на добу. В неонатологічній та педіатричній практиці доцільно використовувати АКТИФЕРИН у формі крапель із розрахунку 5 крапель на 1 кг маси тіла на 2–3 прийоми. Середні дози для дітей грудного віку складають по 10–15 крапель тричі на добу, дошкільного віку — по 25–30 крапель тричі на добу, шкільного віку — по 50 крапель тричі на добу.

Призначення АКТИФЕРИНУ протипоказано при анеміях, не зумовлених дефіцитом заліза, а саме: при апластичних та гіпопластичних анеміях, гемохроматозі, гемосидерозі, сидероахрестичній анемії, анеміях при отруєнні свинцем, таласемії тощо.

Побічні ефекти при застосуванні АКТИФЕРИНУ розвиваються рідко. До них належать: відчуття тяжкості в епігастральній ділянці, метеоризм, розлади випорожнень. Ці симптоми зникають у разі зниження дози препарату.

Застовування АКТИФЕРИНУ в період вагітності та годування груддю є безпечним. Препарат не слід запивати чаєм, чорною кавою, молоком, щоб уникнути зменшення всмоктування заліза. Слід дотримуватися обережності у разі призначення АКТИФЕРИНУ в формі сиропу та крапель хворим на цукровий діабет, враховуючи наявність в цих формах вуглеводів. Під час прийому АКТИФЕРИНУ можливо забарвлення калу в чорний колір, що не впливає на загальний стан хворого та фармакологічну ефективність препарату.

Не рекомендується вживати АКТИФЕРИН з антацидами, препаратами магнію, алюмінію, кальцію, тому що при взаємодії з цими лікарськими засобами зменшується всмоктування заліза. Антибіотики груп тетрацикліну та пеніциліну утворюють із залізом нерозчинні комплекси, які практично не всмоктуються в кишечнику.

Випадки передозування препарату, що зустрічаються надзвичайно рідко у разі перевищення рекомендованих терапевтичних доз, супроводжуються такими симптомами, як біль в епігастральній ділянці, блювання, пронос, ціаноз, зниження артеріального тиску, сплутаність свідомості. З метою усунення симптомів передозування проводять промивання шлунка молоком або збитим яєчним білком для зв’язування надлишку заліза, що знаходиться в шлунку. Рекомендований також прийом сорбенту (вугілля активоване, алюмінію фосфат), а через 1 год — магнію сульфату (20 г розчиняють в 200 мл води), очисна клізма. При значному зниженні артеріального тиску перед внутрішньовенним введенням адреноміметиків (норепінефрин, фенілефрин) необхідно внутрішньовенно ввести унітіол (5% розчин по 5 мл в ампулах із розрахунку 5 мл на 10 кг маси тіла). Специфічним антидотом є дефероксамін. При гострому отруєнні для зв’язування заліза, що не всмокталося в травному тракті, дефероксамін приймають всередину по 5–10 г, розчинивши вміст 10–20 ампул в 200 мл води. Для більш швидкого виведення заліза, що всмокталося в травному тракті, вводять дефероксамін внутрішньом’язово по 1–2 г кожні 3–12 год.

Таким чином, клініко-фармакологічні властивості АКТИФЕРИНУ, зумовлені наявністю в препараті комплексу двовалентного заліза сульфату з амінокислотою серином, забезпечують високу протианемічну активність з мінімальними побічними ефектами.

 

I.C. Чекман,
чл.-кор. HAH і АМН України,
заслужений діяч науки і техніки,
професор, зав. кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології
Національного медичного університету
ім. О.О. Богомольця

 

ЛIТЕРАТУРА
1. Бокарев И.H., Кабалева Е.В., Пасхина O.B. Лечение и профилактика железодефицитных анемий в амбулаторной практике // Терапевт. арх. — 1998. — T. 70, № 4. — C. 70–74.

2. Борьба с алиментарной анемией: Железодефицитные анемии. — ВОЗ. — Серия технических докладов № 580. — Женева, 1977. — 76 с.

3. Бугланов A.A., Саяпина E.B., Тураев A.Г. Сравнительная оценка эффективности препаратов железа при лечении железодефицитной анемии у беременных // Акушерство и гинекология. — 1994. — № 6. — С. 16–18.

4. Дворецкий Л.И. Железодефицитные анемии // Рус. мед. журн. — 1997. — № 5(19). — С. 1234–1242.

5. Демидова А.В. Анемии. — М.: Медицина, 1993. — 88 с.

6. Идельсон Л.И. Гипохромные aнемии. — M.: Медицина, 1981. — 192 с.

7. Казакова Л.М., Макрушин И.М. Иммунитет при дефиците железа // Педиатрия. — 1992. — № 10–12. — C. 71–72.

8. Козловская Л.В. Гипохромные анемии: дифференциальный диагноз и лечение // Новый мед. журн. — 1996. — № 5–6. — C. 8–12.

9. Коровина H.A., Заплатников A.Л., 3ахарова И.Н. Железодефицитные анемии у детей: Руководство для врачей. — 2-е изд., перераб. и доп. — Москва, 1999. — 56 с.

10. Машковский М.Д. Лекарственные средства: В 2 т. — T. 2. — Изд. 13-е, новое. — Харьков: Торсинг, 1998. — 582 с.

11. Милчев Н.Н., Александрова А.П. Лечение железодефицитных анемий у беременных // Акушерство и гинекология. — 1999. — № 3. — C. 59–63.

12. Нікітина B.B., Ципкун A.Г. Актиферин у лікуванні залізодефіцитної анемії у юних первородящих // Фармакол. вісн. — 1999. — № 2. — C. 56–58.

13. Пясецкая H.M., Орлова T.A., Борисова A.H. и др. Опыт применения Актиферина в профилактике и лечении поздней анемии у недоношенных новорожденных // Укр. мед. часопис. — 1999. — № 1(9). — C. 103–106.

14. Тринус Ф.П. Фармакотерапевтический справочник. — К.: 3доров’я, 1998. — 860 с.

15. Чекман И.C. Биохимическая фармакодинамика. — К.: 3доров’я, 1991. — 200 с.

16. Чекман I.C. Клінічна фітотерапія. Природа лікує. — К.: Рада, 2000. — 510 с.

17. Шехтман M.M., Бурдули Г.М. Болезни органов пищеварения и крови у беременных. — М.: Триада-Х, 1997. — 304 с.

18. Яремчук T.П., Тимошенко Л.В., Беседін B.M. Актуальні аспекти проблеми залізодефіцитних анемій вагітних // Педіатрія, акушерство та гінекологія. — 1993. — № 5–6.— C. 43–47.

19. Looker A., Dallman P., Саrroll M. Prevalence of iron deficiency in the United States // JAMA. — V. 277, № 2. — P. 973–976.

20. Rodak B.F. Diagnostic hematology. — Saunders, Philadelphia, 1995, 720 p.

Цікава інформація для Вас:

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті