Законопроект щодо екстреної медичної допомоги

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до проекту Закону України «Про екстрену медичну допомогу»

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Забезпечення населення безоплатною, своєчасною та ефективною медичною допомогою при станах, що загрожують життю людини (екстреною медичною допомогою), є одним з найважливіших завдань системи охорони здоров’я будь-якої сучасної держави.

Розв’язанні цієї проблеми для України є одним з найактуальніших завдань реформи системи охорони здоров’я в цілому. Адже наявні в Україні середні показники смертності від впливу зовнішніх причин становлять 130-135 осіб на 100 тис. населення, що у 3-5 разів вище, ніж у розвинутих європейських країнах. При цьому в Україні близько 24% постраждалих помирають в лікарнях, а 76% – поза їх межами, на місці настання невідкладного медичного стану чи на шляху до лікарні, тоді як у розвинутих країнах 72% постраждалих помирає в лікарнях.

Щороку в Україні бригадами швидкої медичної допомоги за викликами громадян здійснюється понад 13 млн. виїздів до пацієнтів. Однак наявний у вітчизняній системі охорони здоров’я санітарний транспорт, його обладнання та усталений ще з часів колишнього СРСР порядок їх використання не відповідають сучасним вимогам.

Не відповідають сучасним організаційним та технічним вимогам, що застосовуються у країнах – членах Європейського Союзу й приймальні відділення багатопрофільних лікарень, до яких надходять пацієнти у станах, що загрожують життю.

Вкрай недостатнім є рівень оснащення закладів охорони здоров’я та бригад швидкої медичної допомоги сучасними засобами зв’язку та навігації.

Ситуація ускладнюється роз’єднаністю, розпорошеністю сил та засобів, ресурсів, призначених забезпечувати надання екстреної медичної допомоги, вкрай нераціональною та неефективною організацією управління ними.

Усе це є одними з найважливіших причин, що зумовлюють несвоєчасність, недостатню послідовність і водночас низьку якість екстреної медичної допомоги населенню України як у повсякденних умовах, так і у разі виникнення надзвичайних ситуацій.

Наявна в Україні нормативна-правова база, пов’язана з регулюванням екстреної медичної допомоги населенню, на жаль, є вкрай недосконалою. На відміну від переважної більшості розвинутих країн світу, Україна досі не має окремого спеціального законодавчого акта, предметом регулювання якого є відносини, пов’язані з організацією та безпосереднім наданням екстреної медичної допомоги, забезпеченням якомога більш ефективного використання задіяних у цій справі фінансових, матеріально-технічних та кадрових ресурсів, встановлення чіткого та прозорого розподілу обов’язків і відповідальності між центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та громадянами.

Отже, прийняття такого акту сприятиме розв’язанню гострих проблем, що мають місце в організації та функціонуванні системи надання екстреної медичної допомоги населенню та у системі охорони здоров’я України у цілому.

2. Цілі та завдання прийняття акта

Метою проекту Закону України «Про екстрену медичну допомогу» є створення правових умов для забезпечення належних доступності, своєчасності, якості та ефективності надання екстреної медичної допомоги населенню, зниження рівнів інвалідності та смертності, зумовлених впливом невідкладних медичних станів людини, в тому числі в умовах надзвичайних ситуацій, на основі врахування основних принципів та кращого досвіду організації діяльності служб екстреної медичної допомоги у сучасному світі, передусім у розвинутих країнах Європи.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту акта

Законопроект визначає:

основні терміни та поняття, що застосовуються у законодавстві в сфері екстреної медичної допомоги та склад цього законодавства;
право особи на екстрену медичну допомогу та порядок виклику екстреної медичної допомоги і загальні засади її надання;
основні засади організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги;
повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги;
порядок утворення, статус та основні завдання центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, що утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
статус, основні завдання та обов’язки, засади функціонування оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної, бригад екстреної медичної допомоги та відділень екстреної медичної допомоги лікарень;
соціальні права та гарантії працівників системи екстреної медичної допомоги;
коло осіб, які зобов’язані надавати першу домедичну допомогу людям у невідкладному стані;
порядок фінансового, матеріально-технічного танаукового забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги;
відповідальність за порушення законодавства у сфері екстреної медичної допомоги.

Крім того, розділ «Прикінцеві положення» законопроекту містить законодавчі пропозиції щодо внесення змін до інших законодавчих актів України, що необхідні для забезпечення реалізації поданого законопроекту у разі його прийняття. Зокрема, це зміни до Бюджетного кодексу України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», Законів України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про радіочастотний ресурс», «Про здійснення державних закупівель», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міліцію», «Про пожежну безпеку».

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Основне правове регулювання питань, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги, забезпечується, перш за все, Конституцією України та Основами законодавства України про охорону здоров’я. Окремі питання, пов’язані з організацією та безпосереднім забезпеченням надання екстреної медичної допомоги, регламентуються зазначеними вище законодавчими актами, до яких поданим законопроектом пропонується внести відповідні зміни, необхідні для забезпечення його повноцінної реалізації.

Крім того, у зазначеній сфері діє низка підзаконних актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.12 № 84 «Про затвердження Примірного положення про Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» та від 11.07. 01 № 827«Про затвердження Положення про Державну службу медицини катастроф»; накази МОЗ України від 29.08.08 № 500 «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги населенню України», від 01.06.09 № 370 «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги населенню України», від 02.03.09 № 132 «Про організацію навчання окремих категорій немедичних працівників навичкам надання першої невідкладної медичної допомоги» та від 28.04.09 № 283 «Про удосконалення підготовки та підвищення кваліфікації медичних працівників з надання екстреної та невідкладної медичної допомоги».

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Закону України «Про екстрену медичну допомогу», у разі його прийняття, може здійснюватися в межах видатків Державного та місцевих бюджетів на охорону здоров’я.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття акта

Прийняття проекту Закону забезпечить створення у кожному регіоні України єдиної системи організації та забезпечення надання екстреної медичної допомоги населенню. За оцінками фахівців МОЗ України, очікуваними результатами створення такої системи є щорічне збереження життя понад 10 тис. осіб, збереження здоров’я та працездатності понад 200 тис. осіб, запобігання інвалідності у понад 30 тис. осіб переважно працездатного та репродуктивного віку.

Прийняття проекту Закону також сприятиме:

підвищенню ефективності використання бюджетних коштів на охорону здоров’я, поліпшенню своєчасності та якості надання екстреної медичної допомоги;
зменшенню рівня смертності від нещасних випадків, травм та гострих захворювань, подоланню демографічної кризи в Україні;
забезпеченню адаптації законодавства України до міжнародних стандартів у сфері надання екстреної медичної допомоги;
зменшенню видатків на соціальний захист і реабілітацію інвалідів;
зменшенню видатків Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування з тимчасової втрати працездатності;
збільшенню обсягу валового внутрішнього продукту.

Народний депутат України

Т.Д. Бахтеєва

Текст законопроекту до другого читання

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про екстрену медичну допомогу

Цей Закон визначає організаційно-правові засади забезпечення громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, та засади створення, функціонування і розвитку системи екстреної медичної допомоги.

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

1) бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги — структурна одиниця станції екстреної (швидкої) медичної допомоги або центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, завданням якої є надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані безпосередньо на місці події та під час перевезення такої людини до закладу охорони здоров’я відповідно до цього Закону;

3) відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги — структурний підрозділ багатопрофільної лікарні, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної допомоги;

2) виклик екстреної медичної допомоги – повідомлення про невідкладний стан людини і місце події та/або звернення про необхідність надання екстреної медичної допомоги за єдиним телефонним номером екстреної медичної допомоги 103 чи за єдиним телефонним номером системи екстреної допомоги населенню 112;

5) екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я;

6) місце події – територія, приміщення або будь-яке інше місцезнаходження людини у невідкладному стані на момент здійснення виклику екстреної медичної допомоги;

7) невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

4) домедична допомога – невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;

8) пункт постійного базування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги — місце розташування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги та спеціалізованого санітарного транспорту, пристосоване та обладнане для її роботи у цілодобовому режимі;

9) пункт тимчасового базування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги — місце тимчасового перебування бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги для забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час проведення масових заходів та заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона;

10) система екстреної медичної допомоги –сукупність визначених цим Законом закладів охорони здоров’я та їх структурних одиниць, які забезпечують організацію та надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;

11) спеціалізований санітарний транспорт – оснащений спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями транспортний засіб, призначений для перевезення людини у невідкладному стані та обладнаний для надання екстреної медичної допомоги відповідно до національних стандартів щодо такого виду транспорту.

2. Інші поняття і терміни вживаються в цьому Законі у значеннях, визначених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах України.

Стаття 2. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги

1. Законодавство України у сфері надання екстреної медичної допомоги базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, інших законодавчих актів, що регулюють відносини з питань, пов’язаних з охороною здоров’я, цього Закону та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України у сфері надання екстреної медичної допомоги, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Право на екстрену медичну допомогу та загальні засади її надання

1. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу, яка надається відповідно до цього Закону.

Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичні особи, які взяті під варту або яким призначено покарання у виді позбавлення волі, забезпечуються екстреною медичною допомогою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право:

здійснити виклик екстреної медичної допомоги;
звернутися за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, який може забезпечити надання такої допомоги;
повідомити лікуючого лікаря або працівників найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини.

3. У разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутися за наданням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників на місці події громадянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов’язані:

негайно здійснити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров’я чи будь-яку особу, яка зобов’язана надавати домедичну допомогу та знаходиться поблизу місця події;
за можливості надати виявленій людині у невідкладному стані необхідну допомогу, у тому числі шляхом перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.

4. Кожен громадянин України або інша особа, які виявили людину у невідкладному стані, мають право звернутися до підприємств, установ та організацій з проханням надати транспортний засіб для перевезення такої людини до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичні особи – підприємці, а також водії зобов’язані забезпечити безоплатне перевезення наявним у їх розпорядженні транспортом людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги чи іншого закладу охорони здоров’я, у якому може бути забезпечено надання необхідної медичної допомоги.

5. Якщо під час перевезення бригадою екстреної (швидкої) медичної допомоги пацієнта, який перебуває у невідкладному стані, у його стані виникли раптові ускладнення, які не можуть бути усунуті медичними працівниками цієї бригади, такий пацієнт доставляється до найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування, де йому може бути надано необхідну медичну допомогу відповідно до його стану. Відмова у наданні медичної допомоги такому пацієнту або створення перешкод у її наданні не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.

6. Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.

7. Надання екстреної медичної допомоги людині у невідкладному стані на місці події, під час перевезення та у закладі охорони здоров’я здійснюється відповідно до медичних показань на основі клінічних протоколів і стандартів екстреної медичної допомоги, які затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Стаття 4. Виклик екстреної медичної допомоги

1. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюється за єдиним телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.

2. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюється безоплатно.

3. Відмова у можливості здійснення передачі та прийняття викликів екстреної медичної допомоги забороняється і тягне для осіб, які її допустили чи здійснили, відповідальність, визначену законом.

4. Порядок передачі викликів екстреної медичної допомоги визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зв’язку, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

5. Прийняття викликів екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги забезпечується системою екстреної медичної допомоги, яка створюється та функціонує відповідно до цього Закону.

Стаття 5. Основні засади організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги

1. Система екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі складається з центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги.

2. Основними завданнями системи екстреної медичної допомоги є організація та забезпечення:

надання доступної, безоплатної, своєчасної та якісної екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
медико-санітарного супроводу масових заходів та заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона;
взаємодії з аварійно-рятувальними підрозділами міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

3. Організація та забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги у порядку та в межах повноважень, визначених законом, здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, обласними радами, іншими органами місцевого самоврядування.

4. Основними принципами функціонування системи екстреної медичної допомоги є:

постійна готовність до надання екстреної медичної допомоги;
оперативне та цілодобове реагування на виклики екстреної медичної допомоги;
доступність та безоплатність екстреної медичної допомоги, її своєчасність, якість та пріоритетність;
послідовність та безперервність надання екстреної медичної допомоги та її відповідність єдиним вимогам;
регіональна екстериторіальність.

Стаття 6. Повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги

1. Кабінет Міністрів України:

забезпечує проведення державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги;
координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо функціонування системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує розроблення та виконання державних цільових програм, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує фінансування видатків на розвиток мережі та утримання автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів;
визначає норматив прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги до місця події, вживає передбачених законом заходів до його дотримання;
затверджує обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за державним замовленням медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;
вживає заходів до забезпечення системи екстреної медичної допомоги телекомунікаційними ресурсами;
затверджує порядок:
забезпечення екстреною медичною допомогою іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичних осіб, які взяті під варту, або яким призначено покарання у виді позбавлення волі;
застосування авіаційних, водних, автомобільних спеціальних санітарних транспортних засобів;
взаємодії закладів охорони здоров’я, що входять до системи екстреної медичної допомоги, з аварійно-рятувальними службами та підрозділами центральних та інших органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я:

забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги;
визначає пріоритетні напрями розвитку системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує нормативно-правове регулювання діяльності системи екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону;
узагальнює практику застосування законодавства у сфері надання екстреної медичної допомоги, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів відповідних нормативно-правових актів;
погоджує щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
визначає єдині вимоги та критерії до закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць, а також до закладів охорони здоров’я, які можуть бути залучені до надання екстреної медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків, здійснює контроль за їх дотриманням;
затверджує примірні штатні розклади і табелі оснащення закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць;
визначає єдині кваліфікаційні вимоги до медичних та інших працівників закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги та їх структурних одиниць;
формує і розміщує державне замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;
організовує наукове забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги;
затверджує клінічні протоколи і стандарти екстреної медичної допомоги, здійснює контроль за їх дотриманням;
налагоджує міжнародне співробітництво та вивчає світовий досвід щодо організації та надання екстреної медичної допомоги;
здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства.

3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації:

вносять на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад та інших органів місцевого самоврядування пропозиції щодо створення, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць;
розробляють та затверджують за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, забезпечують їх виконання;
визначають за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, у сфері охорони здоров’я перелік закладів охорони здоров’я, які складають систему екстреної медичної допомоги відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють управління цими закладами;
забезпечують фінансування видатків, спрямованих на організацію та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, забезпечення її необхідними матеріально-технічними ресурсами;
подають в установленому порядку центральному органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, пропозиції щодо визначення обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників системи екстреної медичної допомоги;
забезпечують будівництво, реконструкцію, ремонт вулиць і доріг на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та їх утримання у стані, що уможливлює виконання встановленого відповідно до цього Закону нормативу прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги до місця події, а також забезпечують створення інших умов для дотримання цього нормативу;
визначають перелік закладів охорони здоров’я, які забезпечують надання медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків;
формують мережу пунктів постійного і тимчасового базування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги;
забезпечують систему екстреної медичної допомоги матеріально-технічними ресурсами, необхідними для її функціонування та своєчасного і якісного надання екстреної медичної допомоги;
забезпечують дотримання клінічних протоколів і стандартів медичної допомоги медичними працівниками;
здійснюють інші функції та повноваження, визначені законодавством.

4. Органи влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, інші органи місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення з питань, пов’язаних із створенням, функціонуванням та розвитком системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, з урахуванням положень цього Закону.

Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

1. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є закладом охорони здоров’я, основне завдання якого – забезпечення організації та надання екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці відповідно до цього Закону.

2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства і банках, печатку та бланк із своїм найменуванням.

3. Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф забезпечує:

прийняття викликів екстреної медичної допомоги;
формування, оброблення та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;
координацію дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги;
взаємодію з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, закладами, підприємствами, установами та організаціями;
надання виїзної консультативної медичної допомоги;
ведення статистичного обліку та звітності;
розрахунок необхідної кількості та планування місцезнаходження пунктів постійного і тимчасового базування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги для своєчасного надання населенню екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону, внесення на розгляд органу, уповноваженого управляти центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, відповідних пропозицій;
залучення у разі потреби закладів охорони здоров’я, які не входять до системи екстреної медичної допомоги, та їх працівників і технічних ресурсів до надання медичної допомоги у разі виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

5. Матеріально-технічна база центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані йому на баланс органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад, у порядку, визначеному законом.

6. Майно центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф закріплюється за ним на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

7. Управління центром екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідної адміністративно-територіальної одиниці здійснюється у порядку та в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Стаття 8. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

1. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є структурним підрозділом центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, який з використанням телекомунікаційних мереж, програмних, технічних та інших засобів забезпечує у цілодобовому режимі:

прийняття, формування та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;
інформаційну підтримку та координацію дій бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги і закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги.

2. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф зобов’язана:

прийняти виклик екстреної медичної допомоги, забезпечити його оброблення та оперативне реагування на такий виклик;
під час оброблення виклику екстреної медичної допомоги сформувати інформацію про місце події, характер та особливості невідкладного стану людини, вид допомоги, необхідний для усунення негативних наслідків такого стану для здоров’я людини, та повідомити про це абонента, який здійснив виклик екстреної медичної допомоги;
передати станції екстреної (швидкої) медичної допомоги та відповідній бригаді екстреної (швидкої) медичної допомоги інформацію про виклик екстреної медичної допомоги, характер та особливості невідкладного стану людини;
визначити заклад охорони здоров’я, до якого бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги здійснюватиме перевезення пацієнта у невідкладному стані, передати цю інформацію бригаді екстреної (швидкої) медичної допомоги і такому закладу;
здійснювати інформаційний супровід надання екстреної медичної допомоги та прийняти інформацію про результат її надання на місці події, під час перевезення та прибуття пацієнта до закладу охорони здоров’я;
здійснювати оперативну інформаційно-консультативну підтримку звернень населення за медичною допомогою;
оперативно забезпечувати виїзну консультативну медичну допомогу за зверненнями закладів охорони здоров’я.

3. Використання, збирання, оброблення, накопичення, зберігання, передача, поширення, знищення, надання доступу до інформації про виклики екстреної медичної допомоги здійснюються в порядку, встановленому законом.

4. Інформація про виклик екстреної медичної допомоги, абонента, який його здійснив, та аудіозапис такого виклику і реагування на нього оперативно-диспетчерською службою підлягають зберіганню протягом трьох років. Знищення такої інформації здійснюється відповідно до закону.

5. Маршрутизація викликів екстреної медичної допомоги здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зв’язку, за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

6. Нормативи навантаження та кваліфікаційні вимоги до диспетчерів оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також табелі оснащення оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

7. Порядок інформування бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги про виклик екстреної медичної допомоги та порядок їх направлення на місце події визначаються Кабінетом Міністрів України з урахуванням вимог закону про захист персональних даних.

Стаття 9. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги

1. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги є закладом охорони здоров’я, основне завдання якого – забезпечення постійної готовності бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги до надання екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону у цілодобовому режимі та координація їх діяльності з оперативно-диспетчерською службою центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на території відповідної адміністративної одиниці.

2. Станція екстреної (швидкої) медичної допомоги може мати статус юридичної особи або відокремленого підрозділу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

3. Типове положення про станцію екстреної (швидкої) медичної допомоги та бригаду екстреної (швидкої) медичної допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Рішення про утворення та припинення станції екстреної (швидкої) медичної допомоги приймається у порядку та в межах повноважень, визначених законом, органами місцевого самоврядування з урахуванням положень цього Закону.

5. Матеріально-технічна база станції екстреної (швидкої) медичної допомоги включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад відповідної адміністративно-територіальної одиниці, у порядку, визначеному законом.

6. Майно станції екстреної (швидкої) медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплюється за нею на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

Стаття 10. Відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги

1. Відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги є структурним підрозділом багатопрофільної лікарні, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної допомоги пацієнтам, доставленим бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги чи іншими особами, та пацієнтам, які звернулися за наданням такої допомоги чи іншої невідкладної медичної допомоги особисто.

2. Рішення про організацію відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги та його функціонування приймається органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами, іншими органами місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, визначених законом.

3. Єдині вимоги до матеріально-технічного оснащення відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги та кваліфікації їх працівників визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відповідно до вимог цього Закону.

4. Типове положення про відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Стаття 11. Працівники системи екстреної медичної допомоги

1. Працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону є:

медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу та/або забезпечують її надання згідно з цим Законом;
немедичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги, які здійснюють організаційно-технологічне забезпечення надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками системи екстреної медичної допомоги.

2. Кваліфікаційні та інші вимоги до медичних та інших працівників системи екстреної медичної допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

3. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників за державним замовленням для потреб системи екстреної медичної допомоги забезпечується відповідно до закону центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки.

4. Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на:

підвищені посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці, доплати за науковий ступінь, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і винагороди, розмір та порядок встановлення яких визначається Кабінетом Міністрів України;
матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби, у випадках, встановлених Кабінетом Міністрів України;
обов’язкове страхування, яке забезпечується у порядку, визначеному законом;
безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

5. Працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги, під час виконання службових обов’язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, який забезпечується відповідно до законодавства.

Стаття 12. Особи, які зобов’язані надавати домедичну допомогу

1. Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, працівники органів та підрозділів міліції, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги.

2. Порядок підготовки та підвищення кваліфікації з надання домедичної допомоги осіб, які зобов’язані її надавати, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Наукове забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, сприяють розвитку наукових досліджень за напрямами «Медицина невідкладних станів» та «Медицина катастроф», у тому числі шляхом замовлення конкретних фундаментальних та/або прикладних наукових досліджень з метою впровадження їх результатів у діяльність системи екстреної медичної допомоги.

2. Дослідження, що проводяться науковими установами, навчальними закладами, фінансуються в установленому законодавством порядку.

Стаття 14. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення системи екстреної медичної допомоги

1. Фінансове забезпечення створення, функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, її матеріально-технічної бази, іншого майна здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міст Києва та Севастополя, коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об’єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.

2. Фінансове забезпечення системи екстреної медичної допомоги за рахунок бюджетних коштів здійснюється відповідно до бюджетного законодавства.

Стаття 15. Відповідальність за порушення законодавства у сфері надання екстреної медичної допомоги

1. Особи, винні у порушенні положень цього Закону, у порядку, встановленому законом, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільно-правову відповідальність за:

ненадання без поважних причин на місці події домедичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;
ненадання без поважних причин на місці події необхідної медичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;
ненадання без поважних причин наявного транспортного засобу для безоплатного перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги або необґрунтовану відмову у здійсненні такого перевезення;
несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги або створення перешкод у її наданні;
невиконання без поважних причин розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф або бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги щодо надання необхідної невідкладної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у невідкладному стані, що загрожує життю такого пацієнта;
необґрунтовану відмову у передачі та прийнятті викликів екстреної медичної допомоги.

3. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ненадання відповідної допомоги або неналежного виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками чи іншими особами, у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється відповідно до закону.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року, крім пункту 4 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Закони та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Законом застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) .у Бюджетному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 50-51, ст. 572):

а) у підпункті «а» пункту 3 частини першої статті 89 слова «станції швидкої та невідкладної медичної допомоги» виключити;

б) підпункт «а» пункту 3 частини першої статті 90 доповнити словами «центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станції екстреної (швидкої) медичної допомоги»;

3) в Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами):

а) у частині першій статті 3:

після абзацу шостого доповнити двома новими абзацами такого змісту:

«невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

охорона здоров’я – система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя».

У зв’язку з цим абзац сьомий вважати абзацом дев’ятим;

доповнити абзацом десятим такого змісту:

«домедична допомога – невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи»;

б) пункт «в» статті 10 викласти в такій редакції:

«в) вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу» заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані»;

в) у статті 33:

частину першу викласти в такій редакції:

«Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами – підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах»;

частину третю доповнити словами «якщо інше не передбачено законом»;

г) частину першу статті 35 викласти в такій редакції:

«Екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я»;

r) текст статті 37 викласти в такій редакції:

«Медичні працівники зобов’язані невідкладно надавати необхідну медичну допомогу при виникненні невідкладного стану людини.

Організація та забезпечення надання екстреної медичної допомоги громадянам та іншим особам здійснюється відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу».

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безоплатне лікування та відшкодування моральної та майнової шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну.

За несвоєчасне і неякісне забезпечення необхідною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону»;

д) частину другу статті 43 викласти в такій редакції:

«Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників»;

е) у пункті «н» частини першої статті 77 слова «лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних бригад станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги» замінити словами «медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, медичні працівники оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги»;

є) у пункті «б» частини першої статті 78 слово «першу» замінити словом «відповідну»;

13) текст статті 6 Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» (Відомості Верховної Ради України, 2012 р., №12-12, ст.81) викласти в такій редакції:

«1. Екстрена медична допомога – медична допомога, яка полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я.

2. Організація надання екстреної медичної допомоги у пілотних регіонах здійснюється шляхом створення у кожному регіоні системи екстреної медичної допомоги, яка складається з центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги, бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги та відділень екстреної (невідкладної) медичної допомоги.

3. Система екстреної медичної допомоги створюється з урахуванням необхідності забезпечення виконання бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги нормативу прибуття на місце події, який визначається Кабінетом Міністрів України, та їх взаємодії із закладами охорони здоров’я»;

7) абзац другий пункту «а» частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 17, ст. 122; із змінами, внесеними Законом України від 13 січня 2012 року № 4336-VI) доповнити словами «майно закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги»;

6) у статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Відомості Верховної Ради України, 1996 р., № 34, ст. 160; 2011 р., № 44 ст. 463):

а) абзац другий частини третьої доповнити словами «заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги»;

б) частину п’яту після слів «Не підлягають приватизації» доповнити словами «заклади охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги»;

9) частину другу статті 5 Закону України «Про радіочастотний ресурс України» (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 48, ст.526; 2006 р., № 14, ст. 116, № 26, ст. 215, № 30, ст. 358; 2009 р., № 24, ст. 299) доповнити словами «системи екстреної медичної допомоги»;

12) пункт 3 частини другої статті 39 Закону України «Про здійснення державних закупівель» (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 33, ст. 471; 2012 р., № 18, ст. 156) після слова «пов’язаних» доповнити словами «із забезпеченням продуктами нафтопереробки рідкими спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги»;

8) у Законі України «Про аварійно-рятувальні служби» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 4, ст. 25; 2001 р., № 9, ст. 38; 2009 р., № 9, ст.117):

а) в абзаці десятому частини першої статті 1 слова «подання медичної допомоги” замінити словами «надання екстреної медичної допомоги»;

б) частину третю статті 8 викласти в такій редакції:

«Особливим видом аварійно-рятувальних служб є служби медицини катастроф, які діють у складі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф системи екстреної медичної допомоги, що створюються органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування областей, міст Києва та Севастополя відповідно до закону. Основним завданням служб медицини катастроф є надання потерпілим в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) екстреної медичної допомоги.Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на випадок виникнення екстремальних ситуацій здійснюють центральна та територіальні координаційні комісії, що утворюються згідно з законодавством. Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України”;

10) у статті 13 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 40, ст. 337; 2009 р., № 9, ст.117):

а) частини другу і третю викласти в такій редакції:

«Для забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, у складі яких діють служби медицини катастроф як особливий вид аварійно-рятувальних служб. Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на випадок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об’єктового) рівня, що утворюються згідно з цим Законом. Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України»;

б) у частині четвертій слова «Державної служби медицини катастроф» замінити словами «центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»;

4) у Законі України «Про дорожній рух» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 31, ст.338; 1999 р., № 19, ст. 173; 2003 р., № 29, ст. 233; 2005 р., № 5, ст.116; 2009 р., № 10-11, ст. 137):

а) абзац десятий статті 5 замінити двома абзацами такого змісту:

«організація та здійснення заходів для своєчасного забезпечення потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод екстреною медичною допомогою безпосередньо на місці події та їх транспортування для надання подальшої медичної допомоги до відповідних закладів охорони здоров’я;

створення умов для виконання бригадами екстреної (швидкої) медичної допомоги встановленого Кабінетом Міністрів України нормативу прибуття бригад (швидкої) екстреної медичної допомоги до пацієнта».

У зв’язку з цим абзаци одинадцятий – п’ятнадцятий вважати відповідно абзацами дванадцятим – шістнадцятим;

б) в абзаці шістнадцятому статті 9 слова «швидкої медичної» замінити словами «екстреної медичної допомоги»;

в) у статті 14:

частину третю після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:

«своєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою».

У зв’язку з цим абзац четвертий вважати абзацом п’ятим;

частину п’яту доповнити абзацами п’ятим та шостим такого змісту:

«не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом;

у випадках, визначених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», надавати необхідну домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод»;

частину шосту після слів «дорожньо-експлуатаційних служб» доповнити словами «та бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги»;

г) друге речення частини п’ятої статті 15 доповнити словами «центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я»;

r) частину п’яту статті 24 після слова «пригода» доповнити словами «або несвоєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою людини, яка перебуває у невідкладному стані»;

д) у другому реченні частини першої статті 25 слова «для виклику служб швидкої медичної допомоги» замінити словами «для виклику екстреної медичної допомоги»;

е) у частині четвертій статті 26¹ слова «швидкої медичної допомоги» замінити словами «спеціалізованих санітарних автомобілів бригад екстреної (швидкої) медичної допомоги»;

є) статтю 47 викласти в такій редакції:

«Стаття 47. Організація медичного забезпечення безпеки дорожнього руху

Організація забезпечення потерпілих під час дорожньо-транспортних пригод екстреною медичною допомогою здійснюється відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» та планів, які щорічно розробляються та затверджуються обласними державними адміністраціями за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та відповідними підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України.

Забезпечення потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод та інших учасників дорожнього руху екстреною медичною допомогою та іншою медичною допомогою здійснюється закладами охорони здоров’я, які відповідно до затверджених планів закріплені за конкретними ланками автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та мають можливість для надання такої допомоги у цілодобовому режимі.

На ділянках доріг, вулиць та залізничних переїздах встановлюються відповідні дорожні знаки з інформацією про найближчий заклад охорони здоров’я, який може забезпечити надання екстреної медичної допомоги або іншої медичної допомоги, напрямок руху та відстань до нього, а також інформація про телефонні номери виклику екстреної медичної допомоги 103 та екстреного виклику 112.

Інші заклади охорони здоров’я, що знаходяться у безпосередній близькості від автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, мають бути забезпечені необхідним медичним обладнанням згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, і позначені дорожнім знаком «Пункт медичної допомоги».

Вказані заклади охорони здоров’я мають бути обладнані засобами зв’язку. На магістральних автомобільних дорогах закріплені заклади охорони здоров’я та станції екстреної (швидкої) медичної допомоги забезпечуються також системою сигнально-викличного зв’язку»;

ж) у статті 48:

у частині першій слова «практичними навичками подання першої медичної допомоги» замінити словами «практичними навичками з надання домедичної допомоги»;

у частині третій слова «подання першої медичної допомоги» замінити словами “надання домедичної допомоги»;

11) у Законі України «Про автомобільний транспорт» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 32, ст. 273; 2009 р., № 10-11, ст. 137; 2011 р., № 18, ст. 128; 2012 р., № 5, ст. 34; із змінами, внесеними Законом України від 22 березня 2012 року № 4621-VI):

а) в абзаці шістдесят другому статті 1 та у частині четвертій статті 19 слова «швидка медична допомога» замінити словами «спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги»;

б) в абзаці шостому частини першої статті 34 слова «першої медичної допомоги» замінити словами «домедичної допомоги»;

2) пункт 24 частини першої статті 10 Закону України «Про міліцію»(Відомості Верховної Ради УРСР, 1991 р. № 4, ст. 20; Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 36, ст. 526; 2000 р., № 10, ст.79) викласти в такій редакції:

«24) надавати у межах наявних можливостей особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків або перебувають у безпорадному чи небезпечному для життя і здоров’я стані, у тому числі неповнолітнім, які залишилися без опікування, домедичну допомогу та іншу допомогу, а також у разі необхідності вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу» заходів для забезпечення надання зазначеним особам екстреної медичної допомоги»;

5) у частині п’ятій статті 18 Закону України «Про пожежну безпеку» (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 5, ст. 21 ) слова «організувати надання першої медичної допомоги потерпілим” замінити словами «організувати надання екстреної медичної допомоги потерпілим та у разі необхідності і наявності можливості надати першу домедичну допомогу потерпілим на місці події»;

14) у пункті 5 частини першої статті 1 Закону України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112» слова «служби швидкої медичної допомоги» замінити словами «інших закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги».

4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення відповідними центральними органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про екстрену медичну допомогу

Цей Закон визначає організаційно-правові та інші засади створення і функціонування системи екстреної медичної допомоги в Україні для забезпечення громадян України та інших осіб, які перебувають на її території, екстреною медичною допомогою, у тому числі під час виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків.

Стаття 1. Визначення термінів

У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

бригада екстреної медичної допомоги — оснащена спеціалізованим санітарним транспортом мобільна структурно-функціональна одиниця системи екстреної медичної допомоги, яка у цілодобовому режимі надає екстрену медичну допомогу на місці події та/або під час перевезення людини у невідкладному стані до закладу охорони здоров’я, визначеного оперативно-диспетчерською службою центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідно до положень цього Закону;

відділення екстреної медичної допомоги — структурний підрозділ багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної допомоги;

виклик екстреної медичної допомоги – повідомлення про невідкладний стан людини та місце події та/або звернення про необхідність надання екстреної медичної допомоги за єдиним телефонним номером екстреної медичної допомоги 103 чи за єдиним телефонним номером системи екстреної допомоги населенню 112;

екстрена медична допомога – невідкладна медична допомога, яка надається медичними працівниками бригад екстреної медичної допомоги та/або медичними працівниками відділень екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону;

місце події – територія, приміщення або будь-яке інше місцезнаходження людини у невідкладному стані на момент здійснення виклику екстреної медичної допомоги;

невідкладна медична допомога – невідкладні організаційні, діагностичні та лікувальні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, які здійснюються медичними працівниками відповідно до їх професійних, службових чи посадових обов’язків;

невідкладний стан людини — раптове погіршення фізичного або психічного здоров’я, яке становить пряму та невідворотну загрозу життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей, і виникає внаслідок хвороби, травми, отруєння або інших внутрішніх чи зовнішніх причин;

перша домедична допомога – невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми професійними чи службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи;

перша медична допомога – невідкладна медична допомога, яка надається медичними працівниками у позаслужбовий (позаробочий) час на місці події із застосуванням доступних для них методів, навичок, лікарських засобів та виробів медичного призначення до прибуття бригади екстреної медичної допомоги та/або під час перевезення такої людини до відповідного закладу охорони здоров’я без спеціалізованого санітарного транспорту;

пункт постійного базування бригади екстреної медичної допомоги —місце розташування бригади екстреної медичної допомоги та спеціалізованого санітарного транспорту, пристосоване та обладнане для її роботи у цілодобовому режимі;

пункт тимчасового базування бригади екстреної медичної допомоги — місце тимчасового перебування бригади екстреної медичної допомоги, для забезпечення своєчасного надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час проведення масових заходів та заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона;

система екстреної медичної допомоги – функціонально об’єднана сукупність визначених цим Законом закладів охорони здоров’я та їх структурно-функціональних одиниць, які забезпечують організацію та надання екстреної медичної допомоги, у тому числі під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;

спеціалізований санітарний транспорт – оснащений спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями транспортний засіб, який призначений для перевезення людини у невідкладному стані та обладнаний для надання екстреної медичної допомоги відповідно до вимог національних стандартів щодо такого виду транспорту.

Інші поняття і терміни вживаються у цьому Законі у значеннях, визначених в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших законодавчих актах України.

Стаття 2. Законодавство України у сфері екстреної медичної допомоги

1. Законодавство України у сфері екстреної медичної допомоги базується на Конституції України та складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, інших законодавчих актів України, які регулюють відносини з питань, пов’язаних з охороною здоров’я, цього Закону та інших прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

2. Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про екстрену медичну допомогу, застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 3. Право на екстрену медичну допомогу та загальні засади її надання

Іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичні особи, які взяті під варту, або яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі, забезпечуються екстреною медичною допомогою у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

2. На території України кожен громадянин України та будь-яка інша особа мають право:

зробити виклик екстреної медичної допомоги;
звернутись за отриманням екстреної медичної допомоги до найближчого відділення екстреної медичної допомоги;
повідомити лікуючого лікаря або працівників найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини;
повідомити про свій невідкладний стан або про невідкладний стан іншої людини будь-яку особу, яка зобов’язана надавати першу домедичну допомогу.

3. У разі виявлення людини у невідкладному стані, яка не може особисто звернутись за наданням екстреної медичної допомоги, та за відсутності медичних працівників на місці події, громадянин України або будь-яка інша особа, які виявили таку людину, зобов’язані:

негайно зробити виклик екстреної медичної допомоги або повідомити про виявлену людину у невідкладному стані та про місце події працівників найближчого закладу охорони здоров’я чи будь-яку особу, яка зобов’язана надавати першу домедичну допомогу;
при можливості надати виявленій людині у невідкладному стані першу домедичну допомогу, першу медичну допомогу або будь-яку іншу допомогу, у тому числі шляхом її перевезення до найближчого закладу охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування або до найближчого відділення екстреної медичної допомоги.

4. Кожен громадянин України або інша особа, які виявили людину у невідкладному стані, мають право використати будь-який транспортний засіб для її перевезення до найближчого закладу охорони здоров’я. Підприємства, установи, організації незалежно від форми власності та підпорядкування, фізичні особи-підприємці, а також водії зобов’язані надавати наявні транспортні засоби для перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані до найближчого закладу охорони здоров’я.

5. Якщо під час перевезення бригадою екстреної медичної допомоги пацієнта, який перебуває у невідкладному стані, у його стані виникли раптові ускладнення, які не можуть бути усунуті медичними працівниками цієї бригади, такий пацієнт доставляється до найближчого закладу охорони здоров’я будь-якої форми власності та підпорядкування, де йому може бути надано невідкладну медичну допомогу відповідно його стану. Відмова у наданні невідкладної медичної допомоги такому пацієнту або створення перешкод у її наданні не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.

6. Медичні працівники відділення екстреної медичної допомоги зобов’язані надавати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту його прибуття до цього відділення незалежно від наявності чи відсутності його супроводу бригадою екстреної медичної допомоги чи іншими особами. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом.

7. Надання екстреної медичної допомоги пацієнту здійснюється відповідно до його стану та на основі клінічних протоколів і стандартів екстреної медичної допомоги, які затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 4. Виклик екстреної медичної допомоги

2. Виклик екстреної медичної допомоги здійснюються безоплатно.

3. Особи з обмеженими фізичними можливостями для виклику екстреної медичної допомоги можуть використовувати будь-які доступні їм засоби та способи інформування.

4. Відмова у можливості здійснення передачі та прийняття викликів екстреної медичної допомоги забороняється і тягне для осіб, які її допустили чи здійснили, відповідальність, визначену законом.

5. Правила прийняття та передачі викликів екстреної медичної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

6. Прийняття викликів екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги забезпечується системою екстреної медичної допомоги, яка створюється та функціонує відповідно до положень цього Закону.

Стаття 5. Основні засади організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги

1. Система екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі складається з центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги, відділень екстреної медичної допомоги.

2. Основними завданнями системи екстреної медичної допомоги є організація та забезпечення:

надання доступної, безоплатної, своєчасної та якісної екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону, у тому числі під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;
медико-санітарного супроводу масових заходів та заходів за участю осіб, щодо яких здійснюється державна охорона;
взаємодії з аварійно-рятувальними підрозділами міністерств та інших центральних та місцевих органів виконавчої влади під час виникнення та ліквідації наслідків надзвичайної ситуації.

3. Організація та забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги у порядку та в межах повноважень, визначених законом, здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, обласними радами, іншими органами місцевого самоврядування.

4. Основними принципами функціонування системи екстреної медичної допомоги є: постійна готовність до надання екстреної медичної допомоги; оперативне та цілодобове реагування на виклики екстреної медичної допомоги; доступність та безоплатність екстреної медичної допомоги, її своєчасність, якість та пріоритетність; послідовність та безперервність надання екстреної медичної допомоги та її відповідність єдиним вимогам; регіональна екстериторіальність.

1. Кабінет Міністрів України:

забезпечує проведення державної політики у сфері екстреної медичної допомоги, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги;
координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо функціонування системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує розроблення та виконання державних цільових програм, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує фінансування видатків на розвиток мережі і утримання автомобільних доріг, вулиць і залізничних переїздів;
визначає норматив прибуття бригади екстреної медичної допомоги до місця події, вживає передбачених законом заходів щодо його дотримання;
затверджує обсяги підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації за державним замовленням медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;
вживає заходів щодо забезпечення системи екстреної медичної допомоги телекомунікаційними ресурсами;
затверджує порядок:

забезпечення екстреною медичною допомогою іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, а також фізичних осіб, які взяті під варту, або яким призначено покарання у вигляді позбавлення волі;
застосування авіаційних, водних, автомобільних спеціальних санітарних транспортних засобів;
взаємодії закладів охорони здоров’я, які входять до системи екстреної медичної допомоги, з аварійно-рятувальними службами та підрозділами центральних та інших органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, обласних, під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;

здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства .

2. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я:

забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері екстреної медичної допомоги;
визначає пріоритетні напрями розвитку системи екстреної медичної допомоги;
забезпечує нормативно-правове регулювання діяльності системи екстреної медичної допомоги та надання екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону;
узагальнює практику застосування законодавства у сфері екстреної медичної допомоги, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів відповідних нормативно-правових актів;
погоджує щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;
визначає єдині вимоги та критерії до закладів охорони здоров’я та структурно-функціональних одиниць системи екстреної медичної допомоги, а також до закладів охорони здоров’я, які можуть бути залучені до надання екстреної медичної допомоги під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків, здійснює контроль за їх дотриманням;
затверджує примірні штатні розклади та табелі оснащення закладів охорони здоров’я та структурно-функціональних одиниць системи екстреної медичної допомоги;
визначає єдині кваліфікаційні вимоги до медичних працівників закладів охорони здоров’я та структурно-функціональних одиниць системи екстреної медичної допомоги;
формує і розміщує державне замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників для потреб системи екстреної медичної допомоги;
організовує наукове забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги;
затверджує клінічні протоколи і стандарти екстреної медичної допомоги, здійснює контроль за їх дотриманням;
налагоджує міжнародне співробітництво та вивчає світовий досвід щодо організації та надання екстреної медичної допомоги;
здійснює інші функції та повноваження, визначені цим Законом та іншими актами законодавства.

вносять на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад та інших органів місцевого самоврядування пропозиції щодо створення, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць;
розробляють та затверджують за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, забезпечують їх виконання;
визначають за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я перелік закладів охорони здоров’я, які складають систему екстреної медичної допомоги відповідної адміністративно-територіальній одиниці, здійснюють управління цими закладами;
забезпечують фінансування видатків, спрямованих на організацію та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, забезпечення її необхідними матеріально-технічними ресурсами;
подають в установленому порядку пропозиції центральному органові виконавчої влади у сфері охорони здоров’я щодо визначення обсягів державного замовлення на підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації медичних працівників системи екстреної медичної допомоги;
забезпечують проведення будівництва, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці та їх утримання у стані, який дозволить виконувати встановлений відповідно до цього Закону норматив прибуття бригади екстреної медичної допомоги до місця події, а також забезпечують створення інших умов для дотримання цього нормативу,
визначають перелік закладів охорони здоров’я, які забезпечують надання екстреної медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків;
формують мережу пунктів постійного та тимчасового базування бригад екстреної медичної допомоги;
забезпечують систему екстреної медичної допомоги матеріально-технічними ресурсами, необхідними для її функціонування та своєчасного і якісного надання екстреної медичної допомоги;
забезпечують дотримання клінічних протоколів і стандартів медичної допомоги медичними працівниками;
здійснюють інші функції та повноваження, визначені законодавством.

4. Органи влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольські міські ради, інші органи місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення з питань, пов’язаних із створенням, функціонуванням та розвитком системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з урахуванням положень цього Закону.

Стаття 7. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

1. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є закладом охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення організації та надання екстреної медичної допомоги на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці відповідно до положень цього Закону.

2. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф є юридичною особою, має самостійний баланс, відповідні рахунки в органах казначейства та банках, печатку та бланк із своїм найменуванням.

4. Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф забезпечує:

прийняття викликів екстреної медичної допомоги;
формування, оброблення та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;
координацію дій бригад екстреної медичної допомоги та закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги;
взаємодію з органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, закладами, підприємствами, установами та організаціями;
надання виїзної консультативної медичної допомоги;
ведення статистичного обліку та звітності;
розрахунок необхідної кількості та планування місцезнаходження пунктів постійного та тимчасового базування бригад екстреної медичної допомоги для своєчасного надання населенню екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону, внесення на розгляд органу, уповноваженого управляти центром, відповідних пропозицій;
залучення, у разі необхідності, додаткових медичних сил і технічних засобів до надання екстреної медичної допомоги під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків.

5. Матеріально-технічна база центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані йому на баланс органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад у порядку, визначеному законом.

Стаття 8. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф

прийняття, формування та передачу інформації про виклики екстреної медичної допомоги;
інформаційну підтримку та координацію дій бригад екстреної медичної допомоги і закладів охорони здоров’я щодо надання екстреної медичної допомоги;
координацію дій закладів охорони здоров’я та структурно-функціональних одиниць системи екстреної медичної допомоги з підрозділами аварійно-рятувальних та аварійних служб, правоохоронних органів, у тому числі під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків.

2. Оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф зобов’язана:

прийняти виклик екстреної медичної допомоги, забезпечити його оброблення та оперативне реагування на такий виклик;
під час оброблення виклику екстреної медичної допомоги сформувати інформацію про місце події, характер та особливості невідкладного стану людини, вид допомоги, необхідний для такого стану, та повідомити про це абонента, який зробив виклик екстреної медичної допомоги;
передати інформацію про виклик екстреної медичної допомоги, характер та особливості невідкладного стану людини бригаді екстреної медичної допомоги, а також, у разі необхідності, підрозділам аварійно-рятувальних, аварійних служб, правоохоронних органів;
визначити заклад охорони здоров’я, до якого бригада екстреної медичної допомоги повинна здійснити перевезення пацієнта у невідкладному стані, передати цю інформацію бригаді екстреної медичної допомоги та такому закладу;
здійснювати інформаційний супровід надання екстреної медичної допомоги та прийняти інформацію про результат її надання на місці події, під час перевезення та прибуття пацієнта до закладу охорони здоров’я;
здійснювати оперативну інформаційно-консультативну підтримку звернень населення за медичною допомогою;
оперативно забезпечувати виїзну консультативну медичну допомогу за зверненнями закладів охорони здоров’я.

3. Для забезпечення оброблення викликів екстреної медичної допомоги оперативно-диспетчерська служба центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф має право використовувати інформацію, що міститься у базах даних операторів телекомунікацій, зокрема:

для абонента фіксованого телефонного зв’язку — абонентський номер, прізвище, ім’я, по батькові, найменування та адресу;
для абонента рухомого (мобільного) зв’язку — абонентський номер та місцезнаходження на момент здійснення екстреного виклику.

4. Інформація про виклик екстреної медичної допомоги, абонента, який його здійснив, та аудіозапис такого виклику підлягають зберіганню у порядку, визначеному законодавством України.

5. Маршрутизація викликів екстреної медичної допомоги здійснюється у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері зв’язку за погодженням з центральним органом виконавчої у сфері охорони здоров’я.

6. Нормативи навантаження та кваліфікаційні вимоги до диспетчерів оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, а також табелі оснащення оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

7. Правила передачі інформації про виклик екстреної медичної допомоги та правила направлення бригади екстреної медичної допомоги на місце події визначаються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 9. Станція екстреної медичної допомоги

1. Станція екстреної медичної допомоги є закладом охорони здоров’я, основним завданням якого є забезпечення постійної готовності бригад екстреної медичної допомоги до надання екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону у цілодобовому режимі та координація їх діяльності з оперативно-диспетчерською службою центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на території відповідної адміністративної одиниці.

2. Станція екстреної медичної допомоги може мати статус юридичної особи або відокремленого підрозділу центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф.

3. Типове положення про станцію екстреної медичної допомоги та бригаду екстреної медичної допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України.

4. Рішення про утворення та припинення станції екстреної медичної допомоги приймається у порядку та в межах повноважень, визначених законом, органами місцевого самоврядування з урахуванням положень цього Закону.

5. Матеріально-технічна база станції екстреної медичної допомоги включає будівлі, споруди, медичне обладнання, вироби медичного призначення, засоби зв’язку, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, передані органами, уповноваженими управляти спільним майном територіальних громад відповідної адміністративно-територіальної одиниці у порядку, визначеному законом.

6. Майно станції екстреної медичної допомоги, яка є юридичною особою, закріплюється за нею на праві оперативного управління та використовується виключно для виконання завдань, передбачених цим Законом.

Стаття 10. Відділення екстреної медичної допомоги

1. Відділення екстреної медичної допомоги є структурним підрозділом багатопрофільної лікарні інтенсивного лікування, в якому у цілодобовому режимі забезпечується надання екстреної медичної допомоги пацієнтам, доставленим бригадами екстреної медичної допомоги чи іншими особами, а також пацієнтам, які звернулися за наданням такої допомоги чи іншої невідкладної медичної допомоги особисто.

2. Рішення про організацію відділення екстреної медичної допомоги та забезпечення його функціонування приймається органами влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами, іншими органами місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, визначених законом.

3. Єдині вимоги до матеріально-технічного оснащення відділень екстреної медичної допомоги та кваліфікації їх працівників визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я відповідно до вимог цього Закону.

4. Типове положення про відділення екстреної медичної допомоги затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 11. Працівники системи екстреної медичної допомоги

1. Працівниками системи екстреної медичної допомоги відповідно до цього Закону є:

медичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги, відділень екстреної медичної допомоги, які безпосередньо надають екстрену медичну допомогу та/або забезпечують її надання згідно з положеннями цього Закону;
немедичні працівники центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги, відділень екстреної медичної допомоги, які здійснюють організаційно-технологічне забезпечення надання екстреної медичної допомоги медичними працівниками системи екстреної медичної допомоги.

2. Кваліфікаційні та інші вимоги до медичних та інших працівників системи екстреної медичної допомоги визначаються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

3. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних працівників за державним замовленням для потреб системи екстреної медичної допомоги забезпечується відповідно до закону центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я разом з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

4. Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на:

підвищені посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці, доплати за науковий ступінь, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і винагороди, розмір та порядок встановлення яких визначається Кабінетом Міністрів України;
матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
безоплатне користування житлом з опаленням і освітленням в межах норм, установлених законодавством;
соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби, у випадках, встановлених Кабінетом Міністрів України;
обов’язкове страхування, яке забезпечується у порядку, визначеному законом;
безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

5. Працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної медичної допомоги, під час виконання службових обов’язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, який забезпечується відповідно до законодавства.

Стаття 12. Особи, які зобов’язані надавати першу домедичну допомогу

1. Особами, які зобов’язані надавати першу домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, працівники органів та підрозділів міліції, фармацевтичні працівники, водії автомобільних транспортних засобів, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми професійними чи службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання такої допомоги.

2. Порядок підготовки та підвищення кваліфікації з надання першої домедичної допомоги осіб, які зобов’язані її надавати, визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 13. Наукове забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги

1. Центральний орган виконавчої влади у сфері охорони здоров’я разом з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки сприяють розвиткові наукових досліджень за напрямками «Медицина невідкладних станів» та «Медицина катастроф», у тому числі шляхом замовлення конкретних фундаментальних та/або прикладних наукових досліджень з метою впровадження їх результатів у діяльність системи екстреної медичної допомоги

2. Дослідження, що проводяться науковими установами, навчальними закладами, фінансуються в установленому законодавством України порядку.

Стаття 14. Фінансове та матеріально-технічне забезпечення системи екстреної медичної допомоги

1. Фінансове забезпечення створення, функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги та її матеріально-технічної бази й іншого майна здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міста Києва та Севастополя, а також коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об’єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.

Стаття 15. Відповідальність за порушення законодавства у сфері екстреної медичної допомоги

1. Особи, винні у порушенні положень цього Закону, у порядку, встановленому законодавчими актами України, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну та цивільно-правову відповідальність за:

ненадання без поважних причин на місці події першої домедичної допомоги або необґрунтована відмова у її наданні;
ненадання без поважних причин на місці події першої медичної допомоги або необґрунтована відмова у її наданні;
ненадання без поважних причин наявного транспортного засобу для перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого закладу охорони здоров’я, або необґрунтована відмова у його наданні для такого перевезення;
відмову чи незабезпечення надання працівником закладу охорони здоров’я будь-якої форми власності та підпорядкування у прийнятті людини у невідкладному стані та незабезпечення надання такому пацієнту відповідної невідкладної медичної допомоги;
несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги або створення перешкод у її наданні;
невиконання без поважних причин розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф або бригади екстреної медичної допомоги щодо надання необхідної невідкладної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у невідкладному стані, що загрожує життю такого пацієнта;
відмова у передачі та прийнятті викликів екстреної медичної допомоги.

2. Відшкодування моральної та матеріальної шкоди, яка виникла внаслідок ненадання відповідної допомоги або неналежного виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками чи іншими особами у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється відповідно до закону.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.

2. Закони та інші нормативно-правові акти до приведення у відповідність із цим Законом застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

3.1. У Бюджетному кодексі України:

у підпункті «а» пункту 3 частини першої статті 89 слова «станції швидкої та невідкладної медичної допомоги» виключити;

підпункт «а» пункту 3 частини першої статті 90 після слів «обласного значення» доповнити словами «центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станції екстреної медичної допомоги».

3.2. В Основах законодавства України про охорону здоров’я:

1) У частині першій статті 3:

а) доповнити частину після абзацу шостого абзацами сьомим – дев’ятим у такій редакції:

«невідкладна медична допомога – невідкладні організаційні, діагностичні та лікувальні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, які здійснюються медичними працівниками відповідно до їх професійних, службових чи посадових обов’язків;

охорона здоров’я – система заходів, які здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, медичними та фармацевтичними працівниками і громадянами з метою збереження і відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;”.

У зв’язку з цим абзац сьомий вважати абзацом десятим;

б) доповнити частину абзацом одинадцятим у такій редакції:

«перша домедична допомога – невідкладні дії та організаційні заходи, спрямовані на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я, що здійснюються на місці події особами, які не мають медичної освіти, але за своїми професійними чи службовими обов’язками повинні володіти основними практичними навичками з рятування та збереження життя людини, яка перебуває у невідкладному стані, та відповідно до закону зобов’язані здійснювати такі дії та заходи.»;

2) пункт «в» статті 10 викласти у такій редакції:

«в) невідкладно надавати допомогу іншим особам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров’я стані;»;

3) частину першу статті 35 викласти у такій редакції:

«Екстрена медична допомога – невідкладна медична допомога, яка надається медичними працівниками бригад екстреної медичної допомоги та/або медичними працівниками відділень екстреної медичної допомоги відповідно до положень цього Закону.»;

4) текст статті 37 викласти у такій редакції:

«Медичні працівники зобов’язані надавати невідкладну медичну допомогу при нещасних випадках і гострих захворюваннях.

У невідкладних випадках, коли надання медичної допомоги через відсутність медичних працівників на місці неможливе, підприємства, установи, організації та громадяни зобов’язані надавати наявний транспорт для перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого закладу охорони здоров’я. В цих випадках першу домедичну допомогу також повинні надавати співробітники міліції, пожежної охорони, аварійних служб, водії транспортних засобів та представники інших професій, на яких цей обов’язок покладено законодавством і службовими інструкціями.

У разі загрози життю людини, яка перебуває у невідкладному стані медичні працівники та інші громадяни мають право використати будь-який наявний транспортний засіб для проїзду до місця перебування такої людини з метою надання їй невідкладної медичної допомоги або перевезення її до найближчого закладу охорони здоров’я, в якому цій людині може бути надано відповідну медичну допомогу.

Організація та забезпечення надання екстреної медичної допомоги громадянам в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне і хімічне забруднення тощо) здійснюється центрами екстреної медичної допомоги та медицини катастроф відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу».

Громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безоплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну.

Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення невідкладною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.»;

5) частину другу статті 43 викласти у такій редакції:

«Згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у випадку наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від самого пацієнта чи його законних представників.»;

6) у пункті «н» частини першої статті 77 слова «лікарі (старші лікарі) та середній медичний персонал виїзних бригад станцій і відділень швидкої та невідкладної медичної допомоги, станцій санітарної авіації та відділень планової та екстреної консультативної допомоги» замінити словами «медичні працівники бригад екстреної медичної допомоги центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники бригад екстреної медичної допомоги станцій екстреної медичної допомоги, медичні працівники оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, медичні працівники відділень невідкладної медичної допомоги»;

7) у пункті «б» статті 78 слово «першу» замінити словом «відповідну»;

3.3. Текст статті 6 Закону України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві» від 7 липня 2012 року № 3612-VI викласти у такій редакції:

«1. Екстрена медична допомога – невідкладна медична допомога, яка надається медичними працівниками бригад екстреної медичної допомоги та/або медичними працівниками відділень екстреної медичної допомоги.

2. Організація надання екстреної медичної допомоги у пілотних регіонах здійснюється шляхом створення у кожному регіоні системи екстреної медичної допомоги, яка складається з центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станцій екстреної медичної допомоги, бригад екстреної медичної допомоги та відділень екстреної медичної допомоги.

3. Система екстреної медичної допомоги створюється з урахуванням необхідності забезпечення виконання бригадами екстреної медичної допомоги нормативу прибуття на місце події, який визначається Кабінетом Міністрів України, та їх взаємодії із закладами охорони здоров’я»;

3.4. Абзац другий пункту «а» частини другої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного майна» доповнити словами «майно закладів охорони здоров’я системи екстреної медичної допомоги»;

3.5. У статті 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»:

1) абзац другий частини третьої доповнити словами «заклади охорониздоров’я системи екстреної медичної допомоги»;

2) частину п’яту після слів «не підлягають приватизації» доповнити словами «заклади охорониздоров’я системи екстреної медичної допомоги»;

3.6. частину другу статті 5 Закону України «Про радіочастотний ресурс» доповнити словами «системи екстреної медичної допомоги»;

3.7. Пункт 3 частини другої статті 39 Закону України «Про здійснення державних закупівель» після слова «пов’язаних» доповнити словами «із забезпеченням продуктами нафтопереробки рідкими спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної медичної допомоги»;

3.8. У Законі України «Про аварійно-рятувальні служби»:

1) у абзаці десятому статті 1 слова «подання медичної допомоги» замінити словами «надання екстреної медичної допомоги»;

2) частину третю статті 8 викласти у такій редакції:

«Особливим видом аварійно-рятувальних служб є служби медицини катастроф, які діють у складі центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф системи екстреної медичної допомоги, що створюється органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування областей, міст Києва та Севастополя відповідно до закону. Основним завданням служб медицини катастроф є надання потерпілим в екстремальних ситуаціях (стихійне лихо, катастрофи, аварії, масові отруєння, епідемії, епізоотії, радіаційне, бактеріологічне та хімічне забруднення тощо) екстреної медичної допомоги.Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на випадок виникнення екстремальних ситуацій здійснюють центральна та територіальні координаційні комісії, що утворюються згідно з законодавством. Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я. Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.»;

3.9. У статті 13 Закону України «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру»:

1) частину другу і третю викласти у такій редакції:

«Для забезпечення своєчасного надання екстреноїмедичної допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру громадянам, рятувальникам та особам, які беруть участь у ліквідації надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі створюються центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, у складі яких діють служби медицини катастроф як особливий вид аварійно-рятувальних служб. Координацію діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф на випадок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру здійснюють спеціальні комісії загальнодержавного (регіонального, місцевого, об’єктового) рівня, що утворюються згідно з цим Законом. Організаційно-методичне забезпечення діяльності центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров’я.

Типове положення про центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф затверджується Кабінетом Міністрів України.»;

2) у частині четвертій слова «Державної служби медицини катастроф» замінити словами «центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф»;

3.10. У Законі України «Про дорожній рух»:

1) абзац десятий статті 5 замінити двома абзацами у такій редакції:

створення умов для виконання бригадами екстреної медичної допомоги встановленого Кабінетом Міністрів України нормативу прибуття бригад екстреної медичної допомоги до пацієнта;».

У зв’язку із цим абзаци одинадцятий – п’ятнадцятий вважати абзацами дванадцятим – шістнадцятим;

2) в абзаці шістнадцятому статті 9 слова «швидкої медичної» замінити словами «екстреної медичної допомоги»;

3) у статті 14:

доповнити частину третю після абзацу третього новим абзацом у такій редакції:

«своєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою;».

У зв’язку із цим абзац четвертий вважати абзацом п’ятим;

частину п’яту доповнити новими абзацами у такій редакції:

«не створювати перешкод для проїзду спеціалізованого санітарного транспорту бригад екстреної медичної допомоги, який рухається з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом;

у випадках, визначених Законом України «Про екстрену медичну допомогу», надавати необхідну першу домедичну допомогу та вживати всіх можливих заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги, у тому числі потерпілим внаслідок дорожньо-транспортних пригод.»;

частину шосту після слів «дорожньо-експлуатаційних служб» доповнити словами «та бригад екстреної медичної допомоги»;

4) друге речення частини п’ятої статті 15 доповнити словами «центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я»;

5) частину п’яту статті 24 після слова «пригода” викласти у такій редакції:

«Власники доріг, вулиць та залізничних переїздів, керівні працівники дорожньо-експлуатаційних організацій несуть відповідальність, в тому числі і кримінальну, якщо дорожньо-транспортна пригода або несвоєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою людини, яка перебуває у невідкладному стані, сталися з їх вини.»;

6) у другому реченні частини першої статті 25 слова «для виклику служб швидкої медичної допомоги» замінити словами «для виклику екстреної медичної допомоги»;

7) у частині четвертій статті 26¹ слова «швидкої медичної допомоги» замінити словами «спеціалізованих санітарних автомобілів екстреної медичної допомоги»;

9) статтю 47 викласти у такій редакції:

«Стаття 47. Організація медичного забезпечення безпеки дорожнього руху

Організація забезпечення потерпілих під час дорожньо-транспортних пригод екстреною медичною допомогою та іншою невідкладною медичною допомогою здійснюється відповідно до Закону України «Про екстрену медичну допомогу» та планів, які щорічно розробляються та затверджуються обласними державними адміністраціями за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я та відповідними підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України.

Забезпечення потерпілих внаслідок дорожньо-транспортних пригод та інших учасників дорожнього руху екстреною медичною допомогою та іншою невідкладною медичною допомогою здійснюється закладами охорони здоров’я, які відповідно до затверджених планів закріплені за конкретними ланками автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та мають можливість для надання такої допомоги у цілодобовому режимі.

На ділянках доріг, вулиць та залізничних переїздах встановлюються відповідні дорожні знаки з інформацією про найближчий заклад охорони здоров’я, який може забезпечити надання екстреної медичної допомоги або іншої невідкладної медичної допомоги, напрямок руху та відстань до неї, виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112.

Інші заклади охорони здоров’я, які знаходяться у безпосередній близькості від автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів, повинні бути забезпечені необхідним медичним обладнанням згідно з переліком, що затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я, і позначені дорожнім знаком «Пункт невідкладної медичної допомоги».

Вказані заклади охорони здоров’я повинні бути обладнані засобами зв’язку. На магістральних автомобільних дорогах закріплені заклади охорони здоров’я та станції екстреної медичної допомоги забезпечуються також системою сигнально-викличного зв’язку.»;

10) У статті 48:

у частині першій слова «практичними навичками подання першої медичної допомоги» замінити словами «практичними навичками з надання першої домедичної допомоги»;

у частині третій слова «подання першої медичної допомоги» замінити словами «надання першої домедичної допомоги»;

1.11. У Законі України «Про автомобільний транспорт»:

1) у абзаці шістдесят другому статті 1 та у частині четвертій статті 19 слова «швидка медична допомога» замінити словами “спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги”;

2) у абзаці шостому частини першої статті 34 слова «першої медичної допомоги» замінити словами «першої домедичної допомоги»;

3.12. У пункті 24 статті 10 Закону України «Про міліцію»:

1) у абзаці п’ятому частини п’ятої статті 5 слово «медичної» замінити словами «першої домедичної допомоги, невідкладної медичної допомоги»;

2) пункт 24 статті 10 викласти у такій редакції:

«24) надавати у межах наявних можливостей особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків або перебувають у безпорадному чи небезпечному для життя і здоров’я стані, у тому числі неповнолітнім, які залишились без опікування, першу домедичну допомогу та іншу допомогу, а також, у разі необхідності, вживати передбачених Законом України «Про екстрену медичну допомогу» заходів для забезпечення надання зазначеним особам екстреної медичної допомоги;»;

3.13. У частині п’ятій статті 18 Закону України «Про пожежну безпеку» слова «організувати надання першої медичної допомоги потерпілим» замінити словами «організувати надання екстреної медичної допомоги потерпілим та, у разі необхідності і наявності можливості, надати першу домедичну допомогу потерпілим на місці події».

4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня опублікування цього Закону:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
привести власні нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади власних нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління на проект Закону України «Про екстрену медичну допомогу»

У законопроекті пропонується врегулювати питання утворення та діяльності служби екстреної медичної допомоги. Зокрема, передбачається визначити основні засади організації та функціонування системи надання екстреної медичної допомоги, повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у цій сфері, статус, права та обов’язки працівників, задіяних у наданні екстреної медичної допомоги, порядок фінансування цієї системи тощо.

Законопроект, що розглядається, є альтернативним до законопроекту «Про загальнодержавну систему надання екстреної медичної допомоги» (реєстр. № 9387 від 01.11.2011 р., що вносився Кабінетом Міністрів України), який Головне науково-експертне управління рекомендувало направити на доопрацювання. Оскільки певна кількість положень законопроекту, що розглядається, концептуально відтворює положення вищезазначеного законопроекту, управління вважає за доцільне повторити попередні зауваження, а також висловити нові.

Пояснювальна записка до законопроекту не містить достатнього обгрунтування необхідності його прийняття. Зокрема, у ній зазначається, що прийняття цього закону сприятиме розв’язанню гострих проблем, що мають місце в організації та функціонуванні системи надання екстреної медичної допомоги населенню та у системі охорони здоров’я України у цілому (абз. 9 п. 1). Між тим, за усталеною практикою законотворення, до головних чинників, які зумовлюють необхідність прийняття законів, відносяться наявність прогалин у регулюванні певних суспільних відносин та суперечливість їх правового регулювання. Натомість аналіз чинного законодавства України дає підстави вважати, що порушене у законопроекті питання може бути врегульоване на підзаконному рівні, що, однак, не виключає можливості внесення відповідних змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я та інших чинних законів з відповідного питання.

Головне управління завертає також увагу на те, що Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним номером 112» (№ 9074 від 26.08.2011 р.), яким передбачено створення в Україні системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112, яка забезпечить надання такої допомоги у ситуації, що загрожує здоров’ю, життю, майну або навколишньому природного середовищу, громадському порядку тощо. У зв’язку з цим виникає питання, як положення законопроекту (у разі його прийняття), відповідно до якого «виклик екстреної медичної допомоги здійснюється за єдиним телефонним номером виклику екстреної медичної допомоги 103 або за єдиним телефонним номером виклику екстреної допомоги 112» (ч. 1 ст. 4) буде співвідноситися із зазначеним вище Законом.

Окремі положення законопроекту виглядають зайвими. Це стосується, зокрема, частини п’ятої статті 11 законопроекту, згідно з якою «працівник системи екстреної медичної допомоги, який входить до складу бригади екстреної медичної допомоги, під час виконання службових обов’язків має право на захист від протиправного посягання на своє життя та здоров’я, який забезпечується відповідно до законодавства», оскільки за чинним законодавством України право на захист життя і здоров’я від протиправного посягання мають всі громадяни України і не тільки під час виконання своїх службових обов’язків.

Аналогічне за змістом зауваження слід висловити щодо змісту статті 13, що має назву «Наукове забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги». Адже відповідні відносини докладно врегульовані Основами законодавства України про охорону здоров’я (наприклад: ч. 5 ст. 14, ч. 2 ст. 18, ст. 20, ст. 25, ст. 42, ч. 2 ст. 79) і додаткового врегулювання у поданому законопроекті не потребують.

Суттєві недоліки властиві термінологічному апарату законопроекту. Зокрема, термінологія останнього не повною мірою узгоджена з чинними законами України. Так, законопроект оперує термінами «матеріальна компенсація шкоди» (абз. 6 підп. 4 п.3.2. прикінцевих положень), «середній медичний персонал» (підп. 6 п. 3.2 прикінцевих положень), тоді як чинні закони оперують термінами «відшкодування матеріальної шкоди» (ч. 4 ст. 32 Конституції України), «медичні працівники» (наприклад: абз. 3 ч. 1 ст. 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я; ч. 1 ст. 8 Закону України «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»; ч. 5 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»; ч. 3 ст. 7 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» ).

Невдалими виглядають деякі терміни і формулювання, що вживаються у законопроекті (наприклад: «медичні сили», «додаткові технічні засоби» (абз. 9 ч. 4 ст. 7), «інформаційна підтримка бригад екстреної медичної допомоги» (абз. 3 ч. 1 ст. 8), «інформаційний супровід надання екстреної медичної допомоги» (абз. 6 ч. 2 ст. 8), «рішення про утворення та припинення станції екстреної медичної допомоги» (ч. 4 ст. 9), «представники інших професій» (абз. 3 підп. 4 п. 3.2 прикінцевих положень), «власники вулиць», «керівні працівники дорожньо-експлуатаційних організацій» (абз. 2 підп. 5 п. 3.10 прикінцевих положень).

У законопроекті роз’яснюється зміст загальновідомих термінів (наприклад, «виклик екстреної медичної допомоги» (абз. 4 ч. 1 ст. 1), водночас значення окремих термінів ним не розкривається (наприклад «екстремальні ситуації» (абз. 5, абз. 6 підп. 4 п. 3.2 прикінцевих положень).

Головне управління наголошує на недоцільності вживання у законопроекті слів «зокрема» (наприклад, ч. 3 ст. 8), «тощо» (наприклад, абз. 5 підп. 4 п. 3.2 прикінцевих положень) та «у тому числі» (наприклад: ч. 1 ст. 13, абз. 7 підп. 3 п. 3.10, підп. 5 п. 3.10, абз. 2 підп. 2 п. 31.2 прикінцевих положень), які не надають пропонованим нормам необхідної юридичної визначеності.

Окремі законодавчі положення, сформульовані у проекті закону, на думку управління, виглядають неприйнятними. У цьому контексті звертає на себе увагу, наприклад, положення законопроекту, за яким медичним працівникам системи екстреної медичної допомоги повинні надаватися пільги з безплатного користування житлом з опаленням і освітленням (ч. 4 ст.11). Пропонована новація виглядає дискримінаційною по відношенню до інших медичних працівників, оскільки для одержання цих пільг законопроектом не передбачається така необхідна підстава, як основне місце роботи у службі екстреної медичної допомоги. Крім цього, для розв’язання проблеми відтоку кваліфікованих медичних кадрів із державних і комунальних закладів охорони здоров’я до комерційних організацій, очевидно, варто подумати про встановлення медичним працівникам заробітної плати у розмірі не нижчої, ніж у приватних закладів охорони здоров’я. Що ж до додаткових видатків із Державного бюджету України, то їх покриття може відбуватися за рахунок встановлення платності певних медичних послуг, що відповідає принципам страхової медицини, яку Україна має запровадити найближчим часом.

Окремі положення законопроекту потребують редакційного уточнення, оскільки сформульовані недостатньо чітко. Такого роду недолік властивий, зокрема, положенню абзацу 9 частини четвертої статті 7 законопроекту, в якому йдеться, що «центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф забезпечує: …залучення, у разі необхідності, додаткових медичних сил і технічних засобів до надання екстреної медичної допомоги під час виникнення надзвичайної ситуації та ліквідації її наслідків» (абз. 9 ч. 4 ст. 7). Зі змісту пропонованої норми неможна зробити однозначного висновку щодо правового механізму виконання цього припису.

Зазначене вище стосується також змін до чинних законів України, які передбачені прикінцевими положеннями законопроекту. Зокрема, за змінами до Основ законодавства України про охорону здоров’я «громадянам, які під час невідкладної або екстремальної ситуації брали участь у рятуванні людей і сприяли наданню медичної допомоги, гарантується у разі потреби в порядку, встановленому законодавством, безоплатне лікування та матеріальна компенсація шкоди, заподіяної їх здоров’ю та майну. Відповідальність за несвоєчасне і неякісне забезпечення невідкладною медичною допомогою, що призвело до тяжких наслідків, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону» (абз. 6, абз. 7 підп. 4 п. 3.2.). Утім зі змісту наведеного положення постає низка запитань. Наприклад, за якими ознаками дії особи слід кваліфікувати як «сприяння надання медичної допомоги», а наслідки «несвоєчасного і неякісного забезпечення невідкладною медичною допомогою» тяжкими.

Зауваження викликають зміни, що вносяться прикінцевими положеннями до Закону України «Про дорожній рух», згідно з якими «власники доріг, вулиць та залізничних переїздів, керівні працівники дорожньо-експлуатаційних організацій несуть відповідальність, в тому числі і кримінальну, якщо дорожньо-транспортна пригода або несвоєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою людини, яка перебуває у невідкладному стані, сталися з їх вини». Річ у тому, що чинними законами України, зокрема Кримінальним кодексом України юридична відповідальність за згадані порушення не визначена, що робить пропоновану норму формальною. Крім того, торкаючись змісту цієї новації, слід зазначити, що згідно із Земельним кодексом України землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, бульвари) перебувають у комунальній власності (ч. 3 ст. 83) і не можуть передаватися у приватну власність. Тому зазначена вище новація («власники доріг, вулиць …несуть відповідальність, в тому числі і кримінальну») з юридичної точки зору виглядає некоректним, оскільки кримінальна відповідальність в Україні має персоніфікований характер, тоді як згідно Конституції України управління майном, що є в комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальні громади села, селища та міста або через утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 143).

У законопроекті не завжди дотримані правила законодавчої техніки, зокрема, згідно з якими текст проекту слід подавати таким чином, щоб уникнути ситуації, коли розуміння однієї норми можливе лише на основі інших норм, які ідуть далі за змістом. Тобто, виклад нормативного акта має бути побудовано від загального до часткового, від права до процедури, від правила до винятку (наприклад, у ч. 4 ст. 7 йдеться про обов’язок центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф вносити на розгляд органу, уповноваженого ним управляти, пропозиції щодо планування місцезнаходження пунктів постійного та тимчасового розміщення бригад екстреної медичної допомоги, тоді як органи управління визначаються далі по тексту – в ч. 7 ст. 7).

Слід також зазначити, що відповідно до загальних правил законодавчої техніки положення нормативно-правового акту маютьбути нескладної конструкції. Натомість конструкції окремих статей законопроекту виглядають занадто громіздкими (наприклад, положення статті 6 розміщені на трьох аркушах), що може ускладнювати користування ними.

Також необхідно вказати на відсутність цифрових позначень частин першої і другої статті 1 законопроекту, тоді як решта його статей такі позначення мають.

Зауваження викликає зміст абзацу 2 пункту 4 розділу «Прикінцеві положення», згідно з яким Кабінет Міністрів України має «подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом». Стосовно цього принагідно зазначимо, що відповідно до вимог Регламенту Верховної Ради України, якщо для реалізації положень поданого законопроекту після його прийняття необхідні зміни до інших законів, такі зміни мають викладатися в розділі «Перехідні положення» цього законопроекту або в одночасно внесеному його ініціатором окремому законопроекті.

Слід вказати, що у пояснювальній записці зазначається, що з метою громадського обговорення цей законопроект був розміщений на офіційному сайті МОЗ України 02.06.2010 р., проте результати цього обговорення у ній не наводяться.

Також привертає увагу те, що законопроект стосується сфери діяльності відповідних державних органів (зокрема, Кабінету Міністрів України, Міністерства охорони здоров’я України), але в Пояснювальній записці до нього інформація щодо їх позиції з приводу пропонованих ним норм відсутня.

Насамкінець зазначимо, що практична реалізація положень законопроекту, на думку управління, потребуватиме додаткових витрат із Державного бюджету України. Зокрема, певні витрати необхідні для «створення функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги та її матеріально-технічної бази» (ч. 1 ст. 14), забезпечення медичних працівників системи екстреної медичної допомоги матеріальною допомогою для оздоровлення, вирішення соціально-побутових питань, безоплатного користування житлом з опаленням і освітленням та іншими пільгами. (ч. 4 ст. 11), встановлення на автомобільних дорогах дорожніх знаків «Пункт невідкладної медичної допомоги» (абз. 6 підп. 9 п. 3.10). Натомість у пояснювальній записці до нього немає пропозицій щодо видатків, які належить скоротити та/або пропозиції про джерела додаткових доходів для покриття збільшення видатків в поточному чи наступному бюджетних періодах, що не відповідає вимогам статті 27 Бюджетного кодексу України.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно відправити на доопрацювання.

Керівник Головного управління

В.І.Борденюк

Висновок комітету

Верховна Рада України

Комітет Верховної Ради України з питань охорони здоров’я розглянув проект Закону України «Про екстрену медичну допомогу», поданий народним депутатом України Бахтеєвою Т.Д. (реєстр. № 10155 від 7.03.2012 р.).

Законопроект спрямований на створення правових умов для забезпечення надання доступної, своєчасної, якісної та ефективної екстреної медичної допомоги особам, які перебувають у невідкладних медичних станах (у тому числі в умовах виникнення надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків), а також на зниження рівня інвалідності та смертності населення, зумовлених невідкладними медичними станами.

Він визначає:

основні терміни та поняття, що застосовуються у сфері організації та надання екстреної медичної допомоги;
право кожної людини, яка перебуває на території України, незалежно від її фактичного місцезнаходження, на безоплатну, доступну, своєчасну та якісну екстрену медичну допомогу у разі виникнення раптового погіршення стану здоров’я (невідкладного стану), який становить безпосередню та пряму загрозу життю та здоров’ю;
порядок звернення за екстреною медичною допомогою та порядок реагування на виклики екстреної медичної допомоги, засади організації її надання, у тому числі під час транспортування людини, яка перебуває у невідкладному стані, до відповідного закладу охорони здоров’я, компетенцію та відповідальність учасників правовідносин, що виникають у цій сфері;
основні принципи організації і функціонування системи екстреної медичної допомоги, яка включає в себе регіональні центри екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, станції екстреної медичної допомоги та відділення екстреної медичної допомоги багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування, порядок їх взаємодії;
повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо створення та забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги, управління закладами охорони здоров’я, які складають систему екстреної медичної допомоги;
статус і основні завдання центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, які утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі на базі відповідного комунального майна територіальних громад за рішенням відповідних органів місцевого самоврядування;
статус, основні завдання та обов’язки оперативно-диспетчерських служб центрів екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, які повинні забезпечити прийом, обробку та передачу викликів екстреної медичної допомоги станціям екстреної медичної допомоги та відповідним закладам охорони здоров’я, а також координацію діяльності бригад екстреної медичної допомоги та відділень екстреної медичної допомоги лікарень у процесі надання цієї допомоги;
соціальні права і гарантії працівників системи екстреної медичної допомоги;
коло осіб, які зобов’язані надавати першу домедичну допомогу людям у невідкладному стані на місці до приїзду бригади екстреної медичної допомоги;
порядок фінансового, матеріально-технічного та наукового забезпечення діяльності системи екстреної медичної допомоги у кожному регіоні;
відповідальність за порушення законодавства у сфері екстреної медичної допомоги.

Крім того, розділ «Прикінцеві положення» законопроекту містить законодавчі пропозиції щодо внесення змін до інших законодавчих актів України, які необхідні для реалізації представленого законопроекту в разі його прийняття. Зокрема, це зміни до Бюджетного кодексу України, Основ законодавства України про охорону здоров’я, Законів України «Про порядок проведення реформування системи охорони здоров’я у Вінницькій, Дніпропетровській, Донецькій областях та місті Києві», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про радіочастотний ресурс», «Про здійснення державних закупівель», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру», «Про дорожній рух», «Про автомобільний транспорт», «Про міліцію», «Про пожежну безпеку».

Розглянувши поданий законопроект, Комітет вважає за доцільне наголосити на тому, що необхідність визначення організаційно-правових та інших засад надання екстреної медичної допомоги на рівні закону зумовлена, зокрема, положеннями статті 35 Основ законодавства України про охорону здоров’я.

Разом з тим, відповідно до статті 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію. При цьому дана стаття Основ передбачає, що порядок надання медичної допомоги лікарями та іншими медичними працівниками і порядок направлення пацієнтів до закладу охорони здоров’я, що надає медичну допомогу відповідного виду, встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

З огляду на це, Комітет вважає, що для забезпечення однозначного застосування положень законодавчих актів на практиці законопроект необхідно доповнити змінами до статті 33 Основ законодавства України про охорону здоров’я, спрямованими на узгодження її положень зі статтею 35 цих Основ.

На думку Комітету, виходячи з вимог статті 32 Конституції України, законопроект потребує доповнення положеннями, спрямованими на забезпечення захисту інформації про особу, отриманої під час обробки виклику екстреної медичної допомоги та внаслідок надання такої допомоги.

Також Комітет вбачає за необхідне узгодити положення законопроекту з положеннями Закону України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112», який було прийнято Верховною Радою України 13 березня 2012 року.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України у своєму висновку від 21.03.12 № 16/3-279/10155 (додається), висловивши низку зауважень до законопроекту, вважає за доцільне за результатами розгляду у першому читанні відправити законопроект на доопрацювання.

Водночас Комітет вважає, що пропозиції та зауваження Головного науково-експертного управління щодо необхідності вдосконалення законопроекту можуть бути враховані при його доопрацюванні у процесі підготовки до розгляду у другому читанні.

Враховуючи вищенаведене, Комітет рекомендує Верховній Раді України поданий народним депутатом України Бахтеєвою Т.Д. проект Закону України «Про екстрену медичну допомогу» (реєстр. № 10155) за результатами розгляду у першому читанні прийняти за основу та доручити Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я підготувати його до розгляду у другому читанні з урахуванням викладених вище зауважень та пропозицій і поправок суб’єктів права законодавчої ініціативи.

Проект відповідної постанови Верховної Ради України додається.

Співдоповідачем із зазначеного питання при розгляді його на пленарному засіданні Верховної Ради України пропонується визначити Голову Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, народного депутата України Бахтеєву Тетяну Дмитрівну.

Додаток: на 6 арк.

Голова Комітету

Т.Д. Бахтеєва

ЗАУВАЖЕННЯ

до проекту Закону України

«Про екстрену медичну допомогу»

У Головному управлінні опрацьовано зазначений законопроект і звертається увага на таке.

Щодо концепції законопроекту (що за преамбулою полягає у визначенні організаційно-правових засад забезпечення осіб екстреною медичною допомогою) слід зазначити таке.

Відповідно до статей 3 та 49 Конституції України право людини на життя і здоров’я гарантуються та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відтак, законодавчі акти мають прийматись з метою належної реалізації цих прав та забезпечувати гарантії виконання відповідних конституційних норм.

Разом з тим у проекті практично не йдеться про належну реалізацію права особи на екстрену медичну допомогу, натомість його положення (з огляду на заявлений у назві предмет закону) спрямовано лише на врегулювання певних організаційних заходів (що у даному випадку є вторинним), пов’язаних з наданням такої медичної допомоги.

Принагідно зауважуємо, що такий законодавчий підхід жодним чином не змінює концепції реформування екстреної медичної допомоги, яка запроваджувалась в Україні останні роки (без прийняття спеціального законодавчого акта), та на неефективність якої вказувала, зокрема, Рахункова палата у своєму звіті «Про результати аудиту ефективності використання коштів Державного бюджету України, виділених Міністерству охорони здоров’я України на створення єдиної системи надання екстреної медичної допомоги» 2010 року.

У тексті проекту відсутні:

уніфікований, зважаючи на положення чинних законодавчих актів у сфері охорони здоров’я, зміст основоположних понять;
чіткий механізм надання екстреної медичної допомоги (поряд з численними декларативними положеннями, продубльованими повноваженнями органів виконавчої влади тощо)[1];
належне визначення прав особи на отримання екстреної медичної допомоги та їх гарантій[2] (у статтях 3, 4 проекту йдеться про право на безкоштовний екстрений виклик);
належна система управління системою екстреної медичної допомоги та контролю за нею;
механізм взаємодії системи екстреної медичної допомоги та системи екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112;
приписи щодо безоплатності екстреної медичної допомоги на усіх її етапах. За такої ситуації гарантованість державою безоплатності медичного обслуговування набуває відносного значення з огляду на затвердження на рівні підзаконних нормативно-правових актів платних послуг, які можуть надаватися в державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Подібний спосіб законодавчого регулювання не узгоджується з позицією Конституційного Суду України (рішення від 29 травня 2002 року за № 10-рп/2002) щодо неможливості встановлення меж безоплатної медичної допомоги (у вигляді її гарантованого рівня) та обов’язку держави надавати цю допомогу всім громадянам у повному обсязі, тобто задовольняти потреби людини у збереженні або відновленні здоров’я.

Крім того, вважаємо за доцільне більш детально зупинитись на наступному.

1. Відповідно до статті 3 Основ законодавства України про охорону здоров’я (далі – Основи) медична допомога є діяльністю професійно підготовлених медичних працівників, що спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами.

На відміну від цього «екстрена медична допомога» (основний термін проекту, що визначає предмет регульованих відносин) хоча і представлена як медична допомога, однак по суті не є нею за запропонованим проектом.

Відповідно до визначення (абзац п’ятий частини першої статті 1 проекту) екстрена допомога має здійснюватися не медичними працівниками, а «працівниками системи» екстреної медичної допомоги і спрямована (на відміну від медичної допомоги) на здійснення «заходів», у тому числі організаційних, стосовно «невідкладного стану» людини, а не хвороби, травми, отруєння, патологічних станів та у зв’язку з вагітністю і пологами, як це має бути при наданні медичної допомоги.

Також звертаємо увагу, що «невідкладний стан» (абзац восьмий частини першої статті 1 проекту), у свою чергу, означає «раптовість», наявність «прямої та невідворотної загрози життю та здоров’ю людини або оточуючих її людей» (у сукупності цих ознак), виникнення його через «інші внутрішні чи зовнішні причини», що за відсутності законодавчих визначень цих критеріїв та усталеної медичної термінології унеможливлює його віднесення до підстав надання не лише медичної, а й іншої допомоги.

За ситуації, коли держава гарантує кожному громадянину право на безоплатне отримання у державних та комунальних закладах охорони здоров’я медичної допомоги, до якої належить, зокрема, екстрена (статті 3 та 49 Конституції України, статті 3, 8 Основ), поданий законопроект, на нашу думку, не забезпечує виконання цих конституційних гарантій.

2. Що стосується засад організації екстреної медичної допомоги, її структури, у тому числі питань управління, фінансування медичної допомоги з урахуванням визначених статтею 49 Конституції гарантій безоплатності, звертаємо увагу на відсутність у законопроекті норм, що визначають систему безпосереднього державного управління та контролю у цій сфері.

Інакше кажучи, йдеться про «добровільність» формування центрів екстреної медичної допомоги як основної ланки у системі екстреної медичної допомоги.

Незважаючи на визначення повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я стосовно нормативно-правового регулювання надання екстреної медичної допомоги (відповідно до частини другої статті 6 проекту «визначення єдиних вимог і критеріїв до закладів охорони здоров’я», «затвердження примірних штатних розкладів», «єдиних кваліфікаційних вимог» і т.д.), у проекті закладається законодавча прогалина стосовно формування (в основному органами місцевого самоврядування) на момент набрання чинності законом усіх визначених частиною четвертою статті 6 проекту органів, усіх ланок системи екстреної медичної допомоги (статті 7-10 проекту) з метою її безумовного і безоплатного надання. З цього приводу зазначаємо, що питання забезпечення визначених Конституцією України громадянам гарантій надання медичної допомоги, насамперед екстреної, не може бути залежним від прийняття чи неприйняття відповідних рішень органами місцевого самоврядування та наявності чи відсутності у них відповідної матеріально-технічної бази і кваліфікованого персоналу.

3. Як відомо, пунктом 2 Постанови Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4790-VI «Про прийняття за основу проекту Закону України про екстрену медичну допомогу» Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я доручено доопрацювати зазначений законопроект узгодивши його з положеннями Закону України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112».

Натомість, як вбачається з запропонованих до розгляду за процедурою другого читання норм проекту, одночасно існуватиме як система екстреної медичної допомоги, так і система екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112 (далі – система 112). При цьому зміст поняття «система» у чинному Законі і у проекті не лише не є уніфікованим, а кардинально відрізняється в частині змістовного наповнення. До того ж повноваження центрів 112 та центрів екстреної медичної допомоги пропонується ототожнити, однак за чинним законом центр екстреної медичної допомоги є підрозділом, що надає допомогу, а за проектом – закладом, уповноваженим організовувати в адміністративно-територіальній одиниці надання медичної допомоги. Інакше кажучи, чинні нині положення Закону України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112» унеможливлять діяльність центрів, оперативно-диспетчерської служби, станцій та бригад системи екстреної медичної допомоги у запропонованому проектом вигляді.

Отже, пропонована управлінська система надання екстреної медичної допомоги фактично протиставляється чинним координаційним елементам, закладеним у системі 112.

4. Законопроект не містить також перехідних положень, які б спрямували діяльність Уряду України на реформування існуючих закладів системи екстреної (швидкої) медичної допомоги. Тобто, з набранням чинності пропонованим Законом залишаються поза увагою питання здійснення «дубльованих» функцій з надання екстреної (за нормами законопроекту) та швидкої медичної допомоги (за діючими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, наказами Міністерства охорони здоров’я України від 29.08.2008 р. № 500 «Про заходи щодо удосконалення надання екстреної медичної допомоги населенню в Україні» та від 01.06.2009 р. № 370 «Про єдину систему надання екстреної медичної допомоги»)[3].

5. Крім того, статтею 14 проекту передбачено, що фінансове забезпечення створення, функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги та її матеріально-технічної бази й іншого майна здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів областей, міста Києва та Севастополя, а також коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності і господарювання, а також добровільних пожертвувань фізичних і юридичних осіб, благодійних організацій та об’єднань громадян, інших не заборонених законодавством джерел.

Водночас, у наведеній статті проекту не розділено джерела фінансування медичних установ залежно від їх форм власності. З зазначеної норми проекту випливає, що медична установа державної форми власності може фінансуватися одночасно з державного та обласного бюджетів та коштів приватних підприємств.

Зазначене не узгоджується з пунктом 12 статті 2 Бюджетного кодексу України, відповідно до якого бюджетні установи – це органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також організації, створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету. Бюджетні установи є неприбутковими.

Крім того, відповідно до частини другої статті 85 Бюджетного кодексу України Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад, сільські голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) зобов’язані забезпечити здійснення видатків, визначених пунктами 2 і 3 частини першої статті 82 цього Кодексу, з відповідних місцевих бюджетів з додержанням розподілу цих видатків між бюджетами, визначеного статтями 88-91 цього Кодексу та законом про Державний бюджет України. Забороняється планувати та здійснювати видатки, не віднесені до місцевих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати впродовж бюджетного періоду видатки на функціонування бюджетних установ одночасно з різних бюджетів, крім випадків, коли такі видатки здійснюються за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року на будь-яку дату.

Проектом передбачено внесення змін до статей 89 та 90 Бюджетного кодексу України, що полягають у передачі видатків на утримання станцій екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Зазначене не відповідає принципу субсидіарності, встановленого пунктом 7 статті 7 Бюджетного кодексу України, згідно з яким розподіл видів видатків між державним бюджетом та місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами ґрунтується на необхідності максимально можливого наближення надання гарантованих послуг до їх безпосереднього споживача.

Таким чином, положення законопроекту:

не забезпечують, на нашу думку, дотримання вимог статті 3 Конституції України, якою життя і здоров’я людини визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю;
порушують вимоги частини третьої статті 22 Конституції України щодо заборони звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод;
суперечать вимогам статті 49 Конституції України в частині умов ефективного і доступного безоплатного медичного обслуговування;
є такими, що не можуть (у разі набуття статусу норм закону) забезпечити правову визначеність відносин між державою та особою у сфері надання екстреної медичної допомоги як того вимагає конституційний принцип правової держави (стаття 8 Основного Закону України) і на необхідності дотримання якого неодноразово зверталася увага Конституційним Судом України (рішення від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, від 30 вересня 2010 року № 20-рп/2010, від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010);
не доопрацьовані з урахуванням пункту 2 Постанови Верховної Ради України від 17 травня 2012 року № 4790-VI «Про прийняття за основу проекту Закону України про екстрену медичну допомогу» щодо узгодження із Законом України «Про систему екстреної допомоги населенню за єдиним телефонним номером 112», чим створюються підстави для одночасного існування взаємовиключних механізмів законодавчого регулювання.

Заступник керівника
Головного управління

В. Мілованов

[1] Передбачені законопроектом організаційні заходи щодо виклику екстреної медичної допомоги, на нашу думку, не є досконалим. Так, підстави відмови у наданні такої допомоги (з огляду на можливість суб’єктивної оцінки оператором оперативно-диспетчерської служби «невідкладного» стану людини та неоднозначності цього поняття) у проекті не визначаються.

[2] Вочевидь, зважаючи також на чинні положення деяких підзаконних нормативно-правових актів (постанова Кабінету Міністрів України від 17 вересня 1996 р. № 1138 «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров’я та вищих медичних закладах освіти»), йдеться про створення на законодавчому рівні такої організаційної моделі надання екстреної медичної допомоги, за якої допускається можливість: існування платної екстреної медичної допомоги (платної послуги); доправлення хворих фізичними та юридичними особами за їх рахунок, а не бригадами екстреної медичної допомоги (стаття 3 проекту передбачає обов’язок для фізичних і юридичних осіб доставити людину у невідкладному стані до найближчого відділення екстреної медичної допомоги після здійснення виклику). Таким чином, обов’язок держави щодо закріплення умов ефективного медичного обслуговування громадян (всупереч статі 49 Конституції України) покладатиметься на самих громадян.

[3] Наприклад, натепер, станції швидкої медичної допомоги є закладами охорони здоров’я, що надають медичну допомогу та підпорядковуються органу управління охорони здоров’я адміністративної території (тобто місцевим органам виконавчої влади). Натомість, за положеннями законопроекту (стаття 9), аналогічні структурні одиниці: не надаватимуть медичну допомогу – до їх функцій віднесено «забезпечення готовності та координації діяльності бригад до надання екстреної медичної допомоги»; можуть створюватись органами місцевого самоврядування (відповідно підпорядковуватись їм, а не управлінням охорони здоров’я).