Реєстрація цін на фармпродукцію: порядок її відпуску

Питання ціноутворення фармацевтичної продукції завжди було на порядку денному, особливо при дослідженні доступності медичної допомоги, і не лише тому, що ціни на медикаменти в Україні не відповідають рівню платоспроможності переважної більшості населення та обсягу бюджетного фінансування державних і комунальних закладів охорони здоров’я1, а й у зв’язку з тим, що саме лікарські засоби та вироби медичного призначення займають значну частку витрат на надання медичних послуг. За таких умов тільки державне регулювання фармацевтичного сектору може вирішити питання економічної доступності забезпечення населення лікарськими засобами2. Не випадково Господарський кодекс (ГК) України (ст. 12) серед основ­них засобів регуляторного впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання відокремлює регулювання цін і тарифів. Крім того, держава, уточнюється в ГК (ч. 1 ст. 16), може також надавати дотації суб’єктам господарювання, серед іншого, на виробництво життєво важливих лікарських засобів.

Реєстрація цін на фармпродукцію: порядок її відпускуСвітова практика також підтверджує, що державне регулювання ціноутворення на лікарські засоби існує в усіх країнах, а суть та форми державного впливу на процеси ціноутворення залежать від стану економічного та соціального розвитку країни. Це може відбуватися шляхом встановлення граничного рівня торговельних надбавок, їх фіксованого розміру; диференційованого рівня торговельних надбавок. Крім того, державне регулювання цін на фармацевтичну продукцію відбувається шляхом включення лікарських засобів до переліку препаратів, що відпускаються безкоштовно або зі знижками; встановлення опорних цін; обмеження ціни на новий препарат граничною надбавкою до вартості існуючого аналога; встановлення цін на лікарські засоби на базі співвідношення цін в інших країнах; шляхом переговорів уповноважених органів державного управління та виробників про розміри цін та заплановані доходи; регулювання розміру прибутків виробників лікарських засобів3.

Розглядаючи останні зміни до законодавства щодо ціноутворення на фармацевтичну продукцію, необхідно відмітити, що ще в 2003 р. представниками органів державної виконавчої влади наголошувалося на необхідності запровадження зарубіжного досвіду та рекомендацій ВООЗ щодо ціноутворення на лікарські засоби, хоча спроби запровадження їх окремих складових здійснювалися й раніше.

Свого часу керівник спеціально уповноваженого органу державного контролю, дослідник організації фармацевтичної діяльності М.Ф. Пасічник зауважував, що в Україні розроблення національної політики ліків здійснюється на засадах, викладених у галузевих рекомендаціях ВООЗ та ЄС, наріжним каменем яких є концепція основних лікарських засобів та Національний перелік основних лікарських засобів. Ціна ліків включає, зокрема, вартість їх виробництва, тому, щоб знизити ціну на препарати, необхідно забезпечити сприятливі умови для розвитку вітчизняної фармацевтичної промисловості.

Серед першочергових завдань щодо підтримки українських виробників основних лікарських засобів було зазначено: 1) введення пільг щодо мита на субстанції, з яких виготовляються основні лікарські засоби; 2) вирішення питання щодо зменшення обсягів оподаткування вітчизняних підприємств, які виробляли основні лікарські засоби; 3) зменшення ПДВ для підприємств машинобудівної галузі, які випускають обладнання для фармацевтичних заводів, що виготовляють основ­ні лікарські засоби; 4) пошук можливостей для надання пільгових кредитів, необхідних для виробництва основ­них лікарських засобів4.

Зрозуміло, що зазначені пропозиції не були втілені, як і такий засіб регуляторного впливу держави, передбачений в ГК, як дотації виробникам життєво важливих лікарських засобів.

Далі, на думку М.Ф. Пасічника, доступність лікарських засобів не обмежується їх ціною: поняття доступності охоплює фізичну та економічну доступність, остання, у свою чергу, — ціну та можливість пацієнта придбати лікарський засіб, наприклад, у вигляді прямої соціальної допомоги з боку держави, за пільговим рецептом тощо. Проблема економічної доступності або адекватного формування цін на лікарські засоби виходить далеко за межі суто економічної чи медичної площини — це, насамперед, соціальна проблема. І спроби вирішити її поспіхом, без належного обґрунтування політичної стратегії, застосування збалансованого та виваженого підходу до її втілення можуть зашкодити як діяльності фармацевтичного сектору в цілому, так і пацієнтам зокрема5.

У цьому контексті необхідно відзначити, що з моменту здобуття Україною незалежності справді здійснювалися спроби застосування зарубіжного досвіду щодо ціноутворення на фармацевтичну продукцію. Проте величезний досвід ринкового формування цін, накопичений за кордоном, неможливо перенести без адаптації до українських реалій5. Наприклад, якщо розглянути історико-правовий аналіз, запропонований окремими правознавцями2 та вченими — організаторами фармацевтичної справи1, щодо підходів до регулювання цін на лікарські засоби, виявлення особливостей і визначення шляхів створення ефективної системи ціноутворення на фармацевтичному ринку, то необхідно звернути увагу на той період, що обмежується 1993–1994 рр. Тобто, період, коли діяла постанова КМУ від 03.06.1993 р. № 403 «Про внесення змін до регулювання цін і тарифів». Тоді було запроваджено обмеження рентабельності оптових цін та регіо­нальне обмеження постачальницько-збутових і торговельних надбавок на лікарські препарати, включені до переліку МОЗ.

Роздрібні ціни визначали на основі оптових цін промисловості з урахуванням нормативу рентабельності 20% собівартості продукції та додаванням торговельних надбавок. Граничний рівень надбавок узгоджувався відділами цін обласних державних адміністрацій. Саме у цей період застосовувалися найефективніші методи регулювання цін, які найбільше відповідали рівню ринкових відносин та сприяли їх подальшому розвитку2. При цьому справедливості ради необхідно зазначити, що події, які відбуваються на сьогодні, у частині регуляторного впливу держави щодо ціноутворення фармацевтичної продукції, до останнього часу, не були предметом дослідження вчених.

Хоча потреба в комплексному підході до аналізу господарсько-правової політики держави щодо ціноутворення фармацевтичної продукції, її сутності, визначають актуальність як форми її фіксації, так і механізму реалізації.

На думку Л.М. Дешко, встановлення свого часу вільних цін на лікарські засоби сприяло зростанню обсягів вітчизняного виробництва лікарських засобів, появі оригінальних препаратів та економічному розвитку фармацевтичної галузі в цілому, але погіршило ситуацію з доступністю лікарських засобів в Україні2. При цьому у той час розраховані показники доводили, що для фармацевтичного ринку України характерна стратегія «високих знижок».

Фармацевтичні виробники закладали в оптову ціну значний прибуток, враховували ризики, у тому числі коливання курсу іноземних валют, що дозволяло реалізувати свою продукцію окремим покупцям з великими знижками. Це було зумовлено, насамперед, необґрунтованим розрахунком оптових цін фармвиробників, а не «гіпернацінками» роздрібної аптечної мережі, як вважалося раніше1. Можна також стверджувати, що великі компанії — дистриб’ютори, імпортери фармацевтичної продукції — також не залишилися осторонь і з успіхом використовували таку стратегію. Більше того, результати моніторингу цін свідчать про поступове підвищення цін на імпортні лікарські засоби більше ніж в 3 рази порівняно із зростанням цін на вітчизняні лікарські засоби1. Ймовірно, саме зазначені результати й сприяли запровадженню більш жорстких нововведень у законодавство щодо ціноутворення на фармпродукцію.

Проаналізуємо законодавство щодо ціноутворення фармацевтичної продукції, що прийняте останнім часом і діє на території України сьогодні, в контексті ГК, Цивільного кодексу (ЦК), Законів України «Про ціни та ціноутворення», а також Основ законодавства України про охорону здоров’я.

На сьогодні найбільше запитань викликають норми, передбачені в постанові КМУ від 08.08.2011 р. № 932 «Про удосконалення державного регулювання цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення, що закуповуються за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів» зі змінами, внесеними постановою КМУ від 11.01.2012 р. № 74.

Так, згідно із цією постановою, з 01.09.2011 р. підлягають реєстрації оптово-відпускні ціни на:

1) лікарські засоби, включені до переліку лікарських засобів вітчизняного та іноземного виробництва, які можуть закуповувати заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів, затвердженого постановою КМУ від 05.09.1996 р. № 1071 «Про порядок закупівлі лікарських засобів закладами та установами охорони здоров’я, що фінансуються з бюджету», крім наркотичних і психотропних лікарських засобів, прекурсорів, діючих речовин (субстанцій), медичних газів та лікарських форм, які виготовляються в аптеках за рецептами лікарів (магістральними формулами) та на замовлення лікувально-профілактичних закладів з дозволених до застосування діючих та допоміжних речовин;

2) вироби медичного призначення, а саме перев’язувальні та шовні засоби, стоматологічні матеріали, санітарно-гігієнічні вироби та матеріа­ли, протезно-ортопедичні вироби та матеріали, посуд лабораторний, вироби окулярної оптики, вироби та матеріали, призначені для пакування й зберігання медичних виробів та лікарських засобів, наборів реагентів для медичного фотометричного, імуноферментного, радіоімунологічного та інших видів аналізу, сумки санітарні, аптечки клінічні, вироби з полімерних, гумових та інших матеріалів і вироби, які застосовуються в медицині, крім медичної техніки, що включені до Державного реєстру медичної техніки та виробів медичного призначення і придбаваються повністю або частково за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.

При цьому заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів, закуповують лікарські засоби й вироби медичного призначення за цінами, які не перевищують рівень зареєстрованих оптово-відпускних цін з урахуванням мита, податку на додану вартість та граничних постачальницько-збутових та торговельних (роздрібних) надбавок, встановлених постановою КМУ від 17.10.2008 р. № 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення». Більше того, з 01.04.2012 р. заклади й установи охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного та місцевих бюджетів, узагалі не можуть закуповувати вищезазначену продукцію в разі, якщо ціни на неї не внесено до реєстру оптово-відпускних цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення.

Згідно з Положенням, затвердженим зазначеною постановою, реєстрації підлягає оптово-відпускна ціна на кожну лікарську форму, дозування та споживчу упаковку лікарського засобу, а також на всі типи, види, марки виробів медичного призначення:

1) вітчизняного виробництва — у національній валюті без урахування витрат, пов’язаних із навантаженням, розвантаженням та транспортуванням;

2) іноземного виробництва — у національній та іноземній валюті із зазначенням офіційного курсу, встановленого НБУ на дату подання заяви про реєстрацію оптово-відпускної ціни на лікарський засіб або виріб медичного призначення.

Крім того, постановою КМУ від 17.10.2008 р. № 955 «Про заходи щодо стабілізації цін на лікарські засоби й вироби медичного призначення» з відповідними змінами, крім встановлення граничних постачальницько-збутових надбавок для лікарських засобів і виробів медичного призначення, що внесені до Національного переліку, встановлено, що на лікарські засоби й вироби медичного призначення, оптово-відпускні ціни на які включені до реєстру оптово-відпускних цін на лікарські засоби і вироби медичного призначення та які придбаваються повністю або частково за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, граничні постачальницько-збутові надбавки мають бути не вище ніж 10% зареєстрованої оптово-відпускної ціни з урахуванням мита, податку на додану вартість та граничні торговельні (роздрібні) надбавки — не вище ніж 10% закупівельної ціни з урахуванням податку на додану вартість.

По-перше, розглянемо законодавче обґрунтування вказаних підзаконних актів. Ці документи підготовлені відповідно до ст. 8 Закону України «Про ціни і ціноутворення», у якому наголошено, що державне регулювання цін і тарифів здійснюється шляхом встановлення державних фіксованих цін (тарифів); граничних рівнів цін (тарифів) або граничних відхилень від державних фіксованих цін і тарифів. Крім того, Урядом України можуть вводитися й інші методи державного регулювання цін і тарифів.

У даному випадку застосування законодавства про ціни й ціноутворення є цілком доречним, згідно зі ст. 192 ГК, у якій задекларовано, що політика ціноутворення, порядок встановлення та застосування цін, повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо встановлення та регулювання цін, а також контролю за цінами й ціноутворенням визначаються законом про ціни й ціноутворення. При цьому ч. 5 ст. 191 ГК передбачено, що державне регулювання цін здійснюється шляхом встановлення фіксованих державних та комунальних цін, граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних надбавок і постачальницьких винагород, граничних нормативів рентабельності або шляхом запровадження обов’язкового декларування зміни цін.

Тобто, вимога запровадження в окремих випадках декларування цін, а також встановлення граничних надбавок цілком відповідає вимогам чинного законодавства.

По-друге, встановимо перелік фармацевтичної продукції, що підпадає під дію цього підзаконного акта. Необхідно зазначити, що цей перелік є вичерпним і конкретним. Проте цей перелік та порядок його застосування, особливо в частині реєстрації цін, усе ж таки залежить від суб’єктного складу фармацевтичного ринку:

У цьому контексті, по-третє, і розглянемо учасників фармацевтичного ринку, яких безпосередньо стосуються зазначені нормативно-правові акти.

Слід нагадати, що права та обов’язки учасників фармацевтичного ринку, зокрема тих, що безпосередньо реалізують фармпродукцію, залежать від конкретного переліку цієї продукції.

Так, не викликає будь-яких запитань або зауважень вимога щодо встановлення граничних постачальницько-збутових надбавок для лікарських засобів і виробів медичного призначення, які внесено до Національного переліку, що є обов’язковою для всіх учасників ринку незалежно від форми власності та порядку фінансування .

Тобто, суб’єкти фармацевтичного ринку в даному випадку є зобов’язаними особами в частині реалізації продукції, яка конкретно визначена. Це особливо важливо в контексті застосування адміністративно-господарських санкцій у частині анулювання ліцензії за перевищення ціни на конкретно визначений аптечний асортимент.

Якщо виникає питання щодо фармпродукції, ціна на яку підлягає державній реєстрації, то аптечні заклади (постачальники), які мають бажання та зацікавлені в наступній реалізації цієї продукції безпосередньо закладам охорони здоров’я, що повністю чи частково фінансуються з державного бюджету, або якщо ці заклади є платниками при придбанні цієї продукції третіми особами, то вони повинні зареєструвати ціну на зазначену фармпродукцію. У разі відсутності такого бажання щодо реалізації продукції конкретним платникам ця вимога не є обов’язковою.

Тобто, у даному випадку на фармацевтичному ринку здійснюють діяльність суб’єкти, що при визначених умовах добровільно покладають на себе додаткові обов’язки щодо реєстрації цін з наступним отриманням прав щодо можливості реалізації фармацевтичної продукції, за умови, що платниками виступають конкретно визначені учасники ринку, а саме, заклади охорони здоров’я, що повністю або частково фінансуються з державного бюджету.

Але у цьому випадку виникає таке запитання: як діяти суб’єктам фармацевтичного ринку, аптечним закладам, які не мають наміру реалізовувати свій товар, за умови, що платником, у випадку його придбання, виступають заклади охорони здоров’я, що фінансуються з бюджету?

Перш за все, ми погоджуємося з твердженням правознавців-практиків, які вважають, що відсутні будь-які правові підстави, щоб вимагати реєстрацію цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення6, крім спеціально передбаченого випадку, пов’язаного з волевиявленням суб’єкта фармринку.

А як же бути аптечним закладам, безпосередньо роздрібній ланці, до яких, наприклад, з рецептом звернувся пацієнт?

Усе дуже просто — якщо лікар проігнорував вимоги законодавства й виписав рецепт на продукцію, ціна на яку підлягає державній реєстрації, у разі якщо платником виступає заклад охорони здоров’я, що фінансується з бюджету, то аптечний заклад зобов’язаний відпустити товар пацієнту .

Цей обов’язок підкріплений вимогою, викладеною в ч. 4 ст. 633 ЦК, де проголошено, що підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності в нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необґрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Нагадаємо, що публічним (ч. 1 ст. 633 ЦК) є договір, у якому одна сторона — підприємець — взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв’язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Більше того, відповідно до ст. 54 Основ законодавства України про охорону здоров’я заклади охорони здоров’я, які мають право на це відповідно до закону, можуть відпускати лікарські засоби та імунобіологічні препарати, які дозволені для застосування центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я . При цьому ст. 20 Закону України «Про лікарські засоби» чітко встановлює, що на території України можуть реалізовуватися зареєстровані лікарські засоби, за наявності сертифіката якості, що видається виробником. Про будь-які інші обмеження, у тому числі пов’язані з реєстрацію цін, мова не йде.

Крім того, ч. 3 та 4 ст. 21 цього Закону встановлюють: «Реалізація (відпуск) громадянам лікарських засобів за рецептом лікаря здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я. Правила виписування лікарських засобів, а також перелік лікарських засобів, які можуть реалізовуватися без рецепта лікаря, затверджуються центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я».

У цьому контексті виникає запитання: чи прописаний центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров’я порядок виписування рецептів на фармпродукцію, ціни на яку не внесені до державного реєстру? Хоча, враховуючи зміст постанови КМУ від 08.08.2011 р. № 932, у випадках, коли платником виступає заклад охорони здоров’я, що фінансується з бюджету, він повинен бути обов’язково.

Далі слід також пам’ятати: навіть якщо заклад охорони здоров’я, що фінансується з бюджету, прийняв рішення щодо закупівлі товару, ціна на який належним чином не зареєстрована, усе одно аптечний заклад повинен виконати свої договірні зобов’язання. При цьому вимога щодо заборони стосується лише суб’єкта, що є платником відповідної фармпродукції, а не того суб’єкта, що її відпускає .

Схожа ситуація виникає, якщо пацієнт звернувся до аптечного закладу з рецептом щодо отримання фармацевтичної продукції, ціна на яку належним чином не зареєстрована, проте платником виступає не заклад охорони здоров’я, а інша організація, що все одно фінансується з бюджету. У цьому разі необхідно звернути увагу на те, що у вищезазначених підзаконних актах взагалі не встановлена заборона щодо закупівлі фарм­продукції або іншим чином виступати платником на користь третіх осіб тим організаціям, що фінансуються з бюджету, проте які не є закладами охорони здоров’я, зокрема, установам соціального захисту, надзвичайних ситуацій, місць виконання покарань, навчальних закладів тощо.

Тобто, у цих випадках аптечний заклад, також у силу договірних зобов’язань, або в силу ч. 4 ст. 633 ЦК, зобов’язаний відпустити замовлений товар.

У процесі застосування вищезазначених актів може виникнути ще одне запитання: як має діяти аптечний заклад, у якого є товар, ціна на який підлягає державній реєстрації, а у цьому закладі його ціна вища за задекларовану?

У цьому випадку, зрозуміло, ніхто не буде та не має права відпускати товар за ціною, що вище зареєстрованої . Більше того, аптечний заклад за наявності такого товару повинен його відпустити за ціною, що не перевищує зареєстровану.

Головна умова — що ціна на цей товар дійс­но підлягає державній реєстрації. І при цьому не має значення, чи є платником за цей товар саме заклад охорони здоров’я, що фінансується з бюджету, чи будь яка інша організація, що фінансується з бюджету .

Проте у подальшому аптечні заклади, відповідно до ч. 6 ст. 191 ГК, у якій задекларовано: «Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб’єктами підприємництва», зобов’язані звернутися до спеціально уповноважених органів, зокрема КМУ, місцевих державних адміністрацій тощо, з питанням щодо надання дотацій.

Отже, у цілому, якщо не брати до уваги способи забезпечення виконання вищезазначених підзаконних актів, то загалом слід відмітити їх прогресивний характер. А якщо ще раз згадати точку зору фахівців — організаторів фармацевтичної справи, викладену ще у 2003 р.4, то виникає запитання: а що на сьогодні не виконано з раніше запропонованого в частині регулювання ціноутворення фармпродукції?

Так, на той час було запропоновано для забезпечення обґрунтованості та прозорості формування системи цін на основні лікарські засоби: 1) запровадити реєстрацію оптових цін на основні лікарські засоби вітчизняного та зарубіжного виробництва в Державному реєстрі цін та здійснювати його періодичне офіційне видання; 2) регулярно проводити аналіз зареєстрованих цін з метою оцінки їх відповідності реальним витратам на виробництво в Україні, а також відповідності цін, встановлених зарубіжними виробниками, світовим цінам; 3) визначати механізми включення до собівартості нових лікарських засобів витрат на наукові дослідження та розробки; 4) встановити граничний рівень оптових та роздрібних надбавок з урахуванням місцевих реальних витрат на оптову та роздрібну реалізацію лікарських засобів; 5) до­опрацювати питання, пов’язані з визначенням поняття «оптова ціна виробника» та обґрунтування граничного рівня торговельної надбавки; 6) створити систему моніторингу цін на основ­ні лікарські засоби з метою здійснення контролю за динамікою і варіюванням цін на території України та визначення показників доступності цієї групи ліків. При цьому моніторинг цін на основні лікарські засоби має включати: аналіз структури базових цін вітчизняних виробників і митної вартості продукції зарубіжних фармацевтичних виробників; визначення варіювання світових та українських цін; аналіз динаміки та регіонального варіювання відпускних цін оптових компаній; контроль розрахунку торговельних надбавок фармацевтичними дистриб’юторськими компаніями; аналіз динаміки та регіонального варіювання роздрібних цін; визначення показників доступності основних лікарських засобів в Україні4.

Як бачимо, більшість пропозицій на сьогодні в тій або іншій формі виконано. А що ж викликає зауваження з боку учасників фармацевтичного ринку?

Перш за все, форма запровадження в цілому позитивних ініціатив, які при їх ретельному досліджені можуть перешкоджати запровадженню економічної та фізичної доступності фармацевтичної продукції для держави та цінової і фізичної доступності безпосередньо для пацієнтів.

Так, у повідомленні Комісії ЄС «Про відповідність заходів, що приймаються державами ЄС по контролю за цінами та відшкодуванням витрат на лікарські препарати, статті 30 Договору про ЄС», звертається увага, що не відповідають вимогам ст. 30 Договору про ЄС ті заходи, які:

1) встановлюють тільки для імпортних лікарських препаратів мінімальну або максимальну ціну, нижче або вище якої імпорт забороняється, обмежується або супроводжується умовами, які перешкоджають імпорту;

2) встановлюють менш вигідні ціни на імпортовані лікарські препарати порівняно з лікарськими препаратами місцевого виробництва;

3) перешкоджають будь-якому підвищенню цін на імпортні лікарські препарати, зумовлені додатковими затратами, пов’язаними з витратами на імпортування;

4) фіксують ціни на лікарські препарати, базуючись тільки на собівартості або якості лікарського препарату місцевого виробника, на такому рівні, який створює перешкоди для імпорту7.

Представникам органів державної виконавчої влади при здійсненні контролю за ціноутворенням фармацевтичної продукції одразу необхідно звернути увагу на два останніх пункти, дотримання яких у разі встановлення адміністративних заходів у частині запровадження референтних цін або необхідності їх реєстрації може бути під питанням. Але при цьому їх опонентам, іншим учасникам фармацевтичного ринку необхідно дотримуватися точки зору відповідної комісії ЄС, викладеної в цьому ж повідом­ленні, а саме — основні принципи, яким необхідно слідувати при визначенні цін, це реалістичність та гласність цін.

Тобто, кожний лікарський препарат може мати свою ціну, розраховану на підставі реальної вартості, при використані гласного методу розрахунку.

В.М. Пашков,
доктор юридичних наук

___________

1 Галій Л.В. Наукове обґрунтування та розробка методичних підходів до регулювання цін на лікарські засоби: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. фарм. наук: спец: 15.00.01 «Технологія ліків та організація фармацевтичної справи» / Л.В. Галій. — Харків, 2004, — 19 с.
2 Дешко Л.М. Державне регулювання цін на лікарські засоби: історико-правовий аналіз // Медичне право України: проблеми становлення та розвитку. Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції 19–20.04.2007 р., Львів. — С. 120–126.
3 Основи економіки та системи обліку у фармації: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / А.С. Немченко, Г.Л. Панфілова, В.М. Чернуха та ін.; За ред. А.С. Немченко. — Х.: Вид-во НФаУ: Золоті сторінки, 2005. — С. 79 — 85.
4 Соболевський В.П. Ціноутворення лікарських засобів в Україні / В.П. Соболевський, В.М. Москаленко // Щотижневик АПТЕКА. — 2003. — №381 (10). — С. 12.
5 Макарова І.О. Трансформації державної політики ціноутворення на лікарські засоби в Україні // Материалы 4 Международной конференции Vedecky prumysl evropskeho kontinentu. — Том 7. Экономические науки. — Прага, 2008. — С. 125 — 128.
6 Костін І. Правовий Альянс: не існує правових підстав для того, щоб вимагати реєстрації цін на лікарські засоби та вироби медичного призначення (Електронний ресурс) / І. Костін // Щотижневик АПТЕКА. — 13.04.2012. — Режим доступу: http:www.apteka.ua/article/137627.
7 Лицензирование в Европейском Союзе: фармацевтический сектор / Редакторы-составители В.А. Усенко, А.Л. Спасокукоцкий. — К.: МОРИОН, 1998. — С. 312.

Интересная информация для Вас:

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи