Освіта 2012 – кадри 2020

Постійно моніторуючи тему кадрового забезпечення галузі та на виконання своєї попередньої обіцянки, пропонуємо читачеві ознайомитися з нинішнім станом справ та перспективами подальшого розвитку системи вищої медичної та фармацевтичної освіти в Україні з перших вуст: наш співрозмовник — Олександр Петрович Волосовець, член-кореспондент НАМН України, професор, заступник директора Департаменту кадрової політики, освіти, науки та запобігання корупції МОЗ України, начальник відділу освіти.

Освіта 2012 – кадри 2020Кадрова складова є одним із головних елементів та, мабуть, навіть фундаментом реформи системи охорони здоров’я, яка проголошена та активно здійснюється в нашій державі. Немає розділу реформи, де б не фігурувала підготовка та перепідготовка медичних кадрів, — чи йдеться про створення мережі обласних перинатальних центрів у контексті національного проекту «Нове життя», що проходить під патронатом Президента України, чи стосується підготовки понад 30 тис. сімейних лікарів, які повин­ні з 2020 р. повністю взяти на себе все навантаження щодо роботи в первинній ланці медичної допомоги (адже з 2020 р. лікарі-педіатри будуть в основному лікарями-консультантами при сімейних лікарях, утім педіатрична служба існувала й буде існувати, — власне кажучи, цим і зумовлено те, що поки ми зберігаємо обсяги прийому студентів до медичних вищих навчальних закладів (ВНЗ) для підготовки за фахом «педіатрія»). Ще один важливий компонент процесу підготовки кадрових ресурсів для реформи — це підготовка нового покоління менеджерів охорони здоров’я: на сторінках часописів вашого видавництва вже повідомлялося про початок підготовки в Національній медичній академії післядипломної освіти (НМАПО) ім. П.Л. Шупика (ректор — академік НАМН України, професор Ю.В. Вороненко) першого 18-місячного навчального циклу для керівників охорони здоров’я (обласних лікарень, перинатальних центрів тощо) або осіб, що знаходяться в кадровому резерві обласних та міських управлінь охорони здоров’я, — цьогоріч відбудеться перший випуск когорти фахівців, підготовлених за цією новою програмою управління охороною здоров’я, що розроблена спеціалістами НМАПО ім. П.Л. Шупика. Щойно, відповідно до завдання Адміністрації Президента України, ми розробили очно-заочний цикл підготовки для дільничних терапевтів і дільничних педіатрів, перепідготовка яких проводитиметься протягом поточного року для подальшої роботи в якості лікарів загальної практики та сімейної медицини; намагалися зробити це диференційовано: терапевти будуть більше вчити педіатрію й навпаки; зараз опрацьовується питання щодо використання дистанційних методів навчання в процесі перепідготовки сімейних лікарів (див. також: «Акценти реформ: пілотний мегаполіс — місто Київ»; «Щотижневик АПТЕКА», № 10 (831) від 12 березня 2012 р.). Безумовно, крім процесів реформи, у яких беруть участь наші ВНЗ, важливе проведення планової роботи на перспективу — зокрема, Національний медичний університет (НМУ) ім. О.О. Богомольця (ректор — академік НАМН України, професор В.Ф. Москаленко) відповідає за підготовку великої загальнодержавної програми «Здоров’я 2020», де також відображено питання підготовки та перепідготовки медичних кадрів: для нас важливо й приємно, що такий серйозний науковий і навчальний заклад займається саме цією проблемою, сподіваємося на успішний результат, тим більше, що програма буде розрахована до 2020 р. і розробляється також за участю провідних науковців Національної академії медичних наук України.

— Цьогоріч певний відбиток на навчальний процес неминуче накладає «Євро-2012»

— Дійсно, поточний навчальний рік закінчується раніше: проведення континентальної футбольної першості накладає певні особливості на перебіг навчального процесу й ми до цього готові. Але треба працювати дуже напружено, аби встигнути виконати навчальну програму й до 5 червня завершити весь цикл додипломної підготовки. Натомість лікарі-інтерни, клінічні ординатори, аспіранти будуть продовжувати свою роботу — вони є лікарями, працюють у клініках, тож їх досвід та руки якраз стануть у нагоді під час такого великого загальнодержавного міжнародного заходу, який потребуватиме й серйозного медичного забезпечення. Я б сказав, що європейська спільнота матиме змогу провести певний відкритий аудит нашої системи охорони здоров’я та практичне випробування її готовності та ефективності. У цьому напрямку нами також ведеться активна робота. Студенти-волонтери медичних ВНЗ міст проведення матчів «Євро-2012» — НМУ ім. О.О. Богомольця, Львівський НМУ ім. Данила Галицького (ректор — професор В.М. Зіменковський), Донецький НМУ ім. Максима Горького (ректор — член-кореспондент НАМН України, професор Ю.В. Думанський), Харківський НМУ (ректор — член-кореспондент НАМН України, професор В.М. Лісовий), — особливо ті студенти, що добре володіють англійською мовою, будуть працювати як в медпунктах, де надаватиметься невідкладна медична допомога, так і в стаціонарах, допомагаючи лікарям як професійними вміннями, яких вони вже набули, так і мовними навичками для забезпечення комунікації лікарів з іноземними пацієнтами. Слід зазначити, що працівники лікарень, на які покладено відповідальність за надання медичної допомоги учасникам чемпіонату та вболівальникам, зараз теж проходять курси з вивчення англійської, і все це — важливі елементи навчання та професійної підготовки.

— А якою буде нинішня вступна кампанія?

— Безумовно, успіх у підготовці сучасного лікаря або провізора починається з першого курсу. Це для нас окреме й пріоритетне завдання. Згідно з Умовами прийому до ВНЗ України, затвердженими наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 19.10.2010 р. № 961 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції, конкурсне зарахування до ВНЗ відбуватиметься на підставі рейтингового бала вступника, який складатиметься з балів, отриманих на зовнішньому незалежному оцінюванні, балів шкільного атестата, а також додаткових балів за успіхи в учнівських олімпіадах та конкурсах Малої академії наук. Прийом документів до медичних ВНЗ розпочнеться з 2 липня, вступні іспити на лікарські спеціальності лишилися ті ж самі: українська мова, біологія та фізика або хімія. У ВНЗ йде процес підготовки до вступної кампанії, працюють приймальні комісії, йде активна профорієнтаційна робота. Відповідно до завдань реформи з розбудови галузі, ми збільшуємо обсяг державного замовлення й сподіваємося на підтримку у цій справі з боку Міністерства економіки й Міністерства фінансів — щодо підготовки фахівців саме для пілотних регіонів. Адже існують великі проблеми з кадровим дефіцитом, особливо в Центральному, Південному, Східному регіонах країни. Наприклад, на Донеччині дефіцит лікарів уже перевищив 5 тис. і, на жаль, продовжує збільшуватися. За останніми даними, загалом по краї­ні кадровий дефіцит (тобто кількість незайнятих реальних вакансій) лікарів становить близько 27 тис., середнього медичного персоналу — близько 30 тис. Звичайно, якусь частину перебирають на себе сумісники (по 0,25 або 0,5 ставки), але це не вирішує проблему, яка додатково поглиблюється суттєвими диспропорціями в розміщенні кадрових ресурсів охорони здоров’я: основна маса працівників зосереджена в містах, натомість сільська місцевість залишається у вкрай складному стані (кадровий дефіцит — понад 6 тис.). Є диспропорції й регіональні: на тлі складної ситуації в згаданих регіонах у таких областях, як Чернівецька, Львівська, Івано-Франківська забезпеченість лікарями становить понад 100%.

Саме тому на останній Колегії МОЗ України Віце-прем’єр-міністр України, міністр охорони здоров’я Р.В. Богатирьова підняла питання щодо запровадження системи місцевих стимулів і підняття престижу праці медичних працівників. Щоб люди залишалися працювати на території свого місця проживання, щоб не було такого плину кадрів: адже щорічно ми відправляємо працювати на село понад 2 тис. молодих лікарів (більше ніж половину того невеликого обсягу державного замовлення, який маємо), але, на жаль, більшість з них там надовго не затримуються. Потрібні приміщення, достойні умови життя, турбота та піклування про молодого спеціаліста або родину молодих спеціалістів з боку місцевої громади, — на жаль, поки ми цього не бачимо. У цьому контексті можу навести позитивні приклади м. Києва та Черкаської області, де справа поставлена губернаторами таким чином, що будуватимуть будинки спеціально для медичних працівників, вводять регіо­нальні надбавки, впроваджують регіональні програми підготовки медичних кадрів. Київ готує для себе фахівців на базі НМУ ім. О.О. Богомольця відповідно до угоди, підписаної між головою Київської міської держадміністрації О.П. Поповим та ректором В.Ф. Москаленком. Усе це дає свої плоди й має розцінюватися як гідний зразок для наслідування іншими регіонами: якщо не готувати для себе лікарів і не турбуватися про них, ситуація буде надзвичайно складною. А вона вже важка, і люди відчувають це за доступністю медичної допомоги, зокрема за чергами до лікарів, особливо в первинній ланці. Тому зараз ми будемо робити все, щоб цю первинну ланку забезпечити кадрами. Але й у лікаря має бути мотивація. Зараз у пілотних регіонах запроваджуватимуться нові умови оплати праці: хотілося б, щоб вони були вагомим підґрунтям для людей, спонукали їх залишатися працювати у своїй місцевості, маючи гідні умови життя й трудової діяльності.

— Як просувається програма цільової підготовки медичних працівників для села?

— У рамках програми цільової підготовки для сільської місцевості щороку готується понад 1 тис. лікарів, що становить більше чверті загального обсягу державного замовлення. Щоправда, відкритим залишається питання, скільки з них повернеться у цю сільську місцевість. Адже переважну більшість студентського контингенту (до 80%) становлять дівчата: вони вступають до ВНЗ за цільовим прийомом, потім беруть шлюб і їдуть з чоловіком… Звісно, це життя, людський процес, але я повторюся: на селі у нас дуже складна ситуація. І цогоріч, переорієнтувавши прийом 3,5 тисяч абітурієнтів за держзамовленням на напрям «лікувальна справа», ми плануємо прийняти за цільовими сільськими направленнями до 14 медичних університетів та академій понад 1,1 тисяч осіб з числа сільської молоді. Слід зважати, що це ті спеціалісти, які прийдуть у систему охорони здоров’я в 2020 р. За нашими підрахунками, саме цей рік стане особливо важливим, оскільки якраз відбуватиметься докорінна перебудова первинної ланки медико-санітарної допомоги.

— Тобто, сьогодні закладається «бластула» того лікаря загальної практики, якого не треба буде перенавчати, а який ab ovo готується в якості сімейного лікаря, однаково впевнено почувається як біля ліжка дорослого хворого, так і в педіатричній практиці…

— Ті, хто навчаються в рамках державного замовлення, — безумовно. Як підраховано фахівцями Департаменту кадрової політики, освіти, науки та запобігання корупції МОЗ України спільно з Інститутом стратегічних досліджень, для того, щоб до 2020 р. досягти рівня понад 31 тис. сімейних лікарів (саме така кількість має бути в державі за науково обґрунтованими даними), нам — з урахуванням кількості пенсіонерів (а це понад 40% лікарів первинної ланки) та осіб передпенсійного віку (можна додати ще 10%) — треба щорічно готувати та перепідготовлювати близько 3 тис. лікарів. Це дуже серйозне й непросте завдання, бо треба готувати ще й інших фахівців: не забуватимемо, що країна потребує й терапевтів, хірургів, акушерів-гінекологів тощо.

— Хотілося б більше почути стосовно фармацевтичної освіти…

— Фармацевтична освіта є важливою складовою вищої медичної школи загалом. Скільки питань піднімає сьогодні і керівництво краї­ни, і керівництво МОЗ України щодо доступності ліків, їх якості, системи референтних цін, реімбурсації тощо — усіма цими напрямками, без­умовно, повинні займатися професіонали. А таких професіоналів слід готувати серйозно, глибоко й фундаментально, тобто, починаючи зі студентської лави. Це наріжний камінь фармацевтичної освіти, у чому нам дуже допомагає Національний фармацевтичний університет (ректор — член-кореспондент НАН України, професор В.П. Черних). Я вважаю, що це дуже сучасний, прогресивний, серйозний навчально-науковий заклад, який відповідає міжнародним зразкам та стандартам фахової підготовки. Дуже потужні фармацевтичні школи діють у Запоріжжі та у Львові, тож сподіваємося, саме з цих ВНЗ ми будемо отримувати найякісніше та нейперс­пективніше поповнення. Безумовно, враховуючи зростання мережі аптек, за останній час відкрито підготовку за фахом «фармація» і в інших медичних ВНЗ, але вона потребує — знову-таки і перш за все — серйозного кадрового та викладацького забезпечення, вдосконалення матеріально-технічної бази. Ми свідомі того, що основна частка аптечної мережі належить до приватної форми власності, і державних аптек стає все менше. На відміну від лікарської справи, я називаю фармацію та стоматологію більшою мірою «ринковими» спеціальностями за своєю сутністю. Вони першими увійшли в ринок і, до речі, не бачу у цьому нічого поганого. Адже саме лікарі-стоматологи та провізори швидше пристосовуються до нових умов роботи, мають більшу зацікавленість, швидше оволодівають механізмами ринку тощо. А в держави головна вимога до цієї мережі одна — висока якість медичної та фармацевтичної допомоги. Додам ще одне надважливе: звичайно ж, це економічна доступність ліків для населення, що є надзвичайно значущою складовою соціального захисту наших співгромадян. Безумовно, ми будемо закладати ці питання в навчальні програми, стандарти підготовки провізорів і фармацевтів; у цьому напрямку є чимало задумок та напрацювань.

Зазначу також, що цьогоріч за спільною ініціативою Національного фармацевтичного університету та Запорізького державного медичного університету (ректор — професор Ю.М. Колесник) ми відкриваємо магістратуру з лабораторної справи (яка дуже близька до системи фармацевтичної діяльності, перед­усім за своїм хіміко-аналітичним підґрунтям), збільшується кількість контрольно-аналітичних лабораторій (які потрібно і кваліфікувати, і акредитувати), що також потребує високо­класних спеціалістів.

Важливо розуміти: економіка держави диктує свої потреби й ставить свої завдання перед вищою школою. І ми повинні на це відгукуватися. Тому, можливо, наступна новина стане відрадною для майбутніх абітурієнтів: цьогоріч ми збільшуємо обсяг державного замовлення для Національного фармацевтичного університету — з урахуванням того, що на найближчі 5 років планується зростання мережі сільських аптек, і ця мережа потребуватиме фахівців, яких ми й готуватимемо за державним замовленням. Раніше ж було як: фельдшер мав право продавати якісь найелементарніші препарати — і в цьому також містився певний елемент доступності фармакотерапії. Але після прийняття певних рішень (я б сказав, неузгоджених у часі) стосовно того, що продавати ліки може лише фармацевт, — виявилося, що сільський мешканець залишився практично без медикаментів. Чи добре це? Де підготувати стільки провізорів та фармацевтів за такий короткий проміжок часу?! Чи кожен випускник контрактного відділення, що відучився за власний кошт, поїде працювати на село?

От і знов повертаємося до питання мотивації та опіки з боку держави і місцевої влади: молодий спеціаліст має відчувати свою затребуваність, а сільський голова (який на селі є уособленням цієї держави) має надати йому як не авто, то хоча б велосипед, щоб об’їжджати свою ділянку й швидше діставатися до хворого, запропонувати молодому спеціалісту житло, земельну ділянку, ще й допомогти посадити на ній картоплю, надати паливо тощо. Усе це не рутинний дріб’язок, а вкрай важливі складові формування свідомого та добросовісного лікаря, відродження авторитету та суспільної ваги медичного фаху, врешті, забезпечення ефективної системи надання медичної допомоги. Адже за споконвічними традиціями нашого народу сільський лікар, сільський вчитель та сільський священик — це три найбільш шанованих постаті на селі. У той же час зарплата у сільського вчителя як мінімум на 20% вища, ніж у сільського лікаря. Чому, якщо завжди ці дві професії були, як кажуть, рівновеликі для держави? Чому, якщо сільський вчитель удень працює в теплому класі, вночі спить і ніхто його не піднімає, а сільський лікар завжди має бути готовий взяти інструменти, електрокардіограф і — у ніч, у дощ, у темряву, у негоду… На мою думку, це щоденний подвиг і подвижницька праця наших медиків на селі й у містах. На це ж, мабуть, також слід зважати. Тож, якщо не буде уваги регіональної влади до медичних працівників, вкрай важко директивно сподіватися на те, що люди будуть працювати наполегливо. Вони змінилися, у них уже інша психологія, — це вже покоління європейців, що виросли не в Радянському Союзі, а в незалежній країні, їх вчили 6 років — учили бути інтелігентами, сучасними фахівцями. Безумовно, центр продовжуватиме готувати грамотних спеціалістів: стандарти та якість підготовки, навчальні плани тощо — ми за це відповідаємо, велика й нелегка робота все це динамічно змінювати. Але конче необхідна підтримка на місцях. Змінився світ, економіка стала ринковою, а медична галузь за економікою своєю чомусь усе ще залишається соціалістичною — і в цьому сенсі ще багато чого треба змінювати. Насамперед, необхідно перенавчати і управлінців, і власне лікарів, щоб вони були готові працювати в нових економічних умовах — як це й записано в затвердженому Президентом України Національному плані дій на 2012 р. щодо впровадження Програми економічних реформ на 2012–2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». Треба перенавчати й головних лікарів: сподіваюся, невдовзі стаціонарні лікувально-профілактичні установи змінять свій статус і замість постійного очікування грошей від держави зможуть функціонувати в рамках багатоканального фінансування, із залученням системи лікарняних кас, системи медичного страхування, реімбурсації тощо, а також — знову-таки й передусім — системи місцевого стимулювання.

Пилип Снєгірьов, фото автора

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*

Другие статьи раздела


Последние новости и статьи