Законопроект «Про права пацієнтів»

04 Березня 2013 5:47 Поділитися

Верховна Рада України
Подання

Відповідно до статті 93 Конституції України, статті 12 Закону України «Про статус народного депутата України» та статті 89 Регламенту Верховної Ради України в порядку законодавчої ініціативи вносимо на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про права пацієнтів».

Доповідати законопроект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Петренком П.Д.

Народні депутати України А.П. Яценюк
С.І. Кубів
В.В. Шкварилюк
П.Д. Петренко
М.Ю. Бурбак
А.В. Іванчук

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України
«Про права пацієнтів»

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Відповідно до статті 3 Основного Закону України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Право громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу гарантовані статтею 49 Конституції України. Згідно цього конституційного положення, держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. Правові механізми та соціальні, економічні засади забезпечення права громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу встановлені Основами законодавства України про охорону здоров’я, прийнятими Верховною Радою України 19 листопада 1992 року.

При цьому саме ступінь орієнтованості держави на покращення здоров’я громадян, комплексне вдосконалення діяльності сфери охорони здоров’я є одним із визначальних показників результативності соціальної політики держави та її загального економічного розвитку.

Разом з тим, медико-демографічна ситуація в Україні за останні роки набула критичного стану у зв’язку з низьким рівнем народжуваності порівняно з високою смертністю, від’ємним природним приростом і демографічним старінням населення тощо. Викликає занепокоєння істотного занепокоєння суттєве відставання України від розвинутих європейських країн за показником очікуваної тривалості життя. Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я очікувана тривалість життя населення України становить 69,3 роки, що в середньому на 10 років нижче, ніж у країнах ЄС. Коефіцієнт дитячої смертності у 2,5 рази вищий, ніж у країнах ЄС, а рівень передчасної смертності втричі перевищує відповідний показник, у порівнянні з європейськими країнами.

Загалом, загальна смертність населення та смертність від окремих причин в Україні вдвічі перевищують відповідні показники країн Європейського Союзу. Як наслідок, у країні вже не один рік спостерігається депопуляція населення. Так, за офіційними даними Державної служби статистики України, чисельність населення України на 1 грудня 2012 року становила 45 млн. 560 тис. 251 осіб.

Подібна ситуація зумовлена, зокрема тим, що незважаючи на визнання Конституцією України життя і здоров’я людини як найвищої соціальної цінності, у системі охорони здоров’я України допоки не створено належних механізмів реалізації основоположних прав пацієнта — права на доступ до медичної допомоги та права на якісну і безпечну медичну допомогу.

З цього приводу необхідно також зауважити, що Основи законодавства України про охорону здоров’я були доповнені статтею 241 «Захист прав пацієнтів» згідно із Законом України від 07.07.2011 року № 3611-VI. Відповідно до зазначеної статті, правові, економічні та організаційні основи захисту прав та законних інтересів пацієнтів визначаються законом. Водночас, ще й досі не було прийнято спеціального закону, який би визначав механізми реалізації конституційних прав громадян на охорону здоров’я та медичну допомогу.

Слід також зазначити, що на необхідності встановлення правових механізмів захисту прав пацієнтів наголошується у багатьох міжнародних документах, у тому числі, Всесвітньої організації охорони здоров’я (Декларація про політику в сфері забезпечення прав пацієнтів в Європі 1995 року, Копенгагенська декларація 1994 року) та Всесвітньої медичної асоціації (Лісабонська декларація про права пацієнтів 1981 року, Гельсінська декларація 1964 року).

Зокрема, Декларація про політику в сфері забезпечення прав пацієнтів в Європі в основі концепції прав пацієнтів формулює стратегічні принципи політики у сфері охорони здоров’я, які передбачають рівний доступ до медичної допомоги для усього населення, подолання фінансових, географічних, культурних, соціальних, психологічних та інших бар’єрів.

У 2002 році також була прийнята Європейська хартія прав пацієнтів, яка встановила чотирнадцять основоположних прав пацієнтів у сфері охорони здоров’я та надання медичної допомоги.

Окрім того, наразі спостерігається стала тенденція формування національного законодавства у сфері захисту прав пацієнтів. Так, окремі закони у відповідній сфері було прийнято в Ісландії (1997), Іспанії (1998), Данії (1999), Литві (1996), Бельгії (2002), Франції (2002), Аргентині (2009).

Таким чином, наразі існує необхідність прийняття спеціального закону, який би детально визначав права пацієнтів на охорону здоров’я та медичну допомогу, а також встановлював правові, економічні та організаційні основи захисту цих прав

2. Цілі та завдання проекту Закону

Необхідність прийняття проекту Закону обумовлена потребою визначення правових, економічних та організаційних основ захисту прав пацієнтів, які є невід’ємними та неподільними від загальних прав людини.

Завданням законопроекту є створення передумов для підвищення ефективності та якості надання медичної допомоги, недопущення будь-яких проявів дискримінації щодо доступу до медичної допомоги, підвищення обізнаності пацієнтів щодо їхніх прав, а також подальше наближення правового регулювання відносин у сфері охорони здоров’я до стандартів Європейського Союзу.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Проект Закону встановлює основні права пацієнтів, які відповідають положенням, проголошеним Європейською хартією прав пацієнтів. Зокрема, пацієнтам надається і гарантується право на:

1) доступність та гарантований рівень медичної допомоги;

2) безпечну та якісну медичну допомогу;

3) медичну інформацію;

4) інформовану згоду;

5) свободу вибору;

6) конфіденційність;

7) дотримання норм медичної етики;

8) дотримання стандартів у сфері охорони здоров’я;

9) індивідуальний підхід до лікування;

10) подання скарги та захист своїх прав;

11) відшкодування збитків, заподіяних при наданні медичної допомоги.

Даним законопроектом також визначається гарантований рівень надання медичної допомоги — встановлений обсяг екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, паліативної допомоги, медичної реабілітації та інших заходів, що безкоштовно надається пацієнтам у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Зокрема, у державних та комунальних закладах охорони здоров’я відповідно до стандартів у галузі охорони здоров’я пацієнтам безкоштовно надається наступна медична допомога:

  • екстрена медична допомога;
  • первинна медична допомога;
  • вторинна (спеціалізована) амбулаторна допомога за направленням лікаря первинної медичної допомоги;
  • вторинна (спеціалізована) стаціонарна та третинна (високоспеціалізована) медична допомога у визначеному законом порядку;
  • медична допомога дітям, вагітним, роділлям та породіллям, а також жінкам із станами, пов’язаними із вагітністю;
  • медична допомога хворим за епідемічними показами;
  • невідкладна стоматологічна допомога;
  • медична експертиза тимчасової втрати працездатності, медико-соціальна експертиза, судово-медична і судово-психіатрична експертизи у визначеному законом порядку;
  • диспансеризація населення у визначеному законом порядку;
  • медична допомога, санаторно-курортна допомога та медична реабілітація пільговим категоріям населення, визначеним законом;
  • медична допомога хворим на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію/СНІД, цукровий діабет;
  • паліативна допомога.

4. Стан нормативно-правової бази у сфері правового регулювання

Основними нормативно-правовими актами, що регулюють зазначене питання, є Конституція України, Основи законодавства України про охорону здоров’я, Цивільний кодекс України, закони України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про інформацію» тощо.

Прийняття проекту Закону не потребуватиме внесення змін та доповнень до інших законодавчих актів України.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Прийняття проекту Закону не потребуватиме додаткових витрат з Державного бюджету України.

6. Очікувані правові та соціально-економічні наслідки прийняття проекту Закону

Прийняття проекту Закону України «Про права пацієнтів» дозволить створити правові, економічні та організаційні основи захисту прав пацієнтів, які є невід’ємними та неподільними від загальних прав людини

Реалізація положень зазначеного законопроекту дозволить:

  • встановити гарантований рівень надання медичної допомоги;
  • не допустити будь-яких проявів дискримінації щодо доступу до медичної допомоги;
  • забезпечити безпечність та ефективність надання медичної допомоги відповідно до затверджених стандартів у сфері охорони здоров’я;
  • підвищити доступність і якість надання медичної допомоги, постійний її розвиток на державному і місцевому рівнях, з урахуванням національного та міжнародного досвіду;
  • підвищити вплив системи охорони здоров’я на зниження показників смертності, захворюваності та інвалідності за рахунок підвищення доступності та якості медичної допомоги;
  • визнати пріоритетність прав пацієнтів та їх безумовного додержання;
  • підвищити обізнаність пацієнтів щодо їхніх прав;
  • покращити стан здоров’я населення, забезпечити санітарно-епідеміологічне благополуччя населення.
Народні депутати України А.П. Яценюк
С.І. Кубів
В.В. Шкварилюк
П.Д. Петренко
М.Ю. Бурбак
А.В. Іванчук

Проект

від 01.03.2013 р. реєстраційний № 2438

вноситься народними депутатами України

Яценюком А.П.

Кубівим С.І.

Шкварилюком В.В.

Петренком П.Д.

Бурбаком М.Ю.

Іванчуком А.В.

ЗАКОН УКРАЇНИ
Про права пацієнтів

Цей Закон з метою підвищення якості та ефективності надання медичної допомоги населенню встановлює права пацієнтів, які є невід’ємними та неподільними від загальних прав людини, а також визначає правові, економічні та організаційні основи захисту цих прав

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

  • гарантований рівень надання медичної допомоги — встановлений обсяг екстреної, первинної, вторинної (спеціалізованої), третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги, паліативної допомоги, медичної реабілітації та інших заходів, що безкоштовно надається пацієнтам у державних та комунальних закладах охорони здоров’я;
  • дискримінація — дії чи бездіяльність, що виражають будь-яке розрізнення, виняток або привілеї за певною ознакою, якщо вони спрямовані на обмеження або унеможливлюють визнання, користування чи здійснення на рівних засадах пацієнтами своїх прав;
  • доступність медичної допомоги — можливість отримання пацієнтами необхідної медичної допомоги, відповідно до медичних показань і протипоказань, незалежно від віку, статі, раси, національності, віросповідання, соціального походження, майнового стану, політичних поглядів, місця проживання, громадянства та інших немедичних ознак;
  • медична допомога — комплекс заходів із застосуванням спеціальних знань та засобів, спрямованих на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію пацієнтів у зв’язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв’язку з вагітністю та пологами, що здійснюються професійно підготовленими медичними працівниками, які мають на це право відповідно до законодавства;
  • медична інформація про пацієнта — це будь-які відомості про стан здоров’я пацієнта, у тому числі щодо діагностики, лікування чи профілактики захворювання, а також про особисте, сімейне життя або інші відомості про пацієнта, які стали відомі медичному працівнику у процесі надання медичної допомоги;
  • медичний працівник — лікар або інша особа, яка у встановленому законом порядку отримала медичну освіту, відповідає встановленим кваліфікаційним вимогам та здійснює медичну практику у складі закладу охорони здоров’я або як самостійний суб’єкт підприємницької діяльності;
  • якість медичної допомоги — ступінь досконалості процесу надання медичної допомоги відповідно до затверджених стандартів у сфері охорони здоров’я, який надає медичній допомозі здатність задовольняти потреби пацієнта у збереженні та відновленні здоров’я, а також позитивно впливати на рівень захворюваності та смертності.

2. Інші терміни вживаються у значеннях, визначених законами України.

Стаття 2. Законодавство України про права пацієнтів

1. Законодавство України про права пацієнтів ґрунтується на Конституції України і складається з Основ законодавства України про охорону здоров’я, цього Закону, інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, що прийняті на їх виконання, та які регулюють суспільні відносини, пов’язані з реалізацією та захистом прав пацієнтів.

2. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу прав пацієнтів, визначених Конституцією України та цим Законом.

Стаття 3. Основні напрями державної політики у сфері реалізації та захисту прав пацієнтів

1. Державна політика у сфері реалізації та захисту прав пацієнтів спрямована на:

  • встановлення гарантованого рівня надання медичної допомоги;
  • недопущення будь-яких проявів дискримінації щодо доступу до медичної допомоги;
  • забезпечення безпечності та ефективності надання медичної допомоги відповідно до затверджених стандартів у сфері охорони здоров’я;
  • підвищення доступності і якості надання медичної допомоги, постійний її розвиток на державному і місцевому рівнях, з урахуванням національного та міжнародного досвіду;
  • підвищення впливу системи охорони здоров’я на зниження показників смертності, захворюваності та інвалідності за рахунок підвищення доступності та якості надання медичної допомоги;
  • визнання пріоритетності прав пацієнтів та їх безумовного додержання;
  • інформування та підвищення обізнаності пацієнтів щодо їхніх прав;
  • покращення стану здоров’я населення, забезпечення санітарно-епідеміологічного благополуччя населення.

Стаття 4. Права пацієнтів

1. Відповідно до цього Закону пацієнтам надається і гарантується право на:

1) доступність та гарантований рівень медичної допомоги;

2) безпечну та якісну медичну допомогу;

3) медичну інформацію;

4) інформовану згоду;

5) свободу вибору;

6) конфіденційність;

7) дотримання норм медичної етики;

8) дотримання стандартів у сфері охорони здоров’я;

9) індивідуальний підхід до лікування;

10) подання скарги та захист своїх прав;

11) відшкодування збитків, заподіяних при наданні медичної допомоги.

Стаття 5. Право пацієнта на доступність та гарантований рівень медичної допомоги

1. Пацієнтам гарантується рівний доступ до всіх видів необхідної медичної допомоги та інших послуг у сфері охорони здоров’я.

2. Медичні працівники зобов’язані надавати пацієнтам своєчасну та кваліфіковану медичну допомогу відповідно до медичних показань і з урахуванням протипоказань. Будь-які прояви дискримінації у наданні медичної допомоги забороняються.

3. Державними та комунальними закладами охорони здоров’я відповідно до стандартів у галузі охорони здоров’я надається безоплатна медична допомога, а саме:

  • екстрена медична допомога;
  • первинна медична допомога;
  • вторинна (спеціалізована) амбулаторна допомога за направленням лікаря первинної медичної допомоги;
  • вторинна (спеціалізована) стаціонарна та третинна (високоспеціалізована) медична допомога у визначеному законом порядку;
  • медична допомога дітям, вагітним, роділлям та породіллям, а також жінкам із станами, пов’язаними із вагітністю;
  • медична допомога хворим за епідемічними показами;
  • невідкладна стоматологічна допомога;
  • медична експертиза тимчасової втрати працездатності, медико-соціальна експертиза, судово-медична і судово-психіатрична експертизи у визначеному законом порядку;
  • диспансеризація населення у визначеному законом порядку;
  • медична допомога, санаторно-курортна допомога та медична реабілітація пільговим категоріям населення, визначеним законом;
  • медична допомога хворим на туберкульоз, ВІЛ-інфекцію/СНІД, цукровий діабет;
  • паліативна допомога.

4. Безоплатна медична допомога надається дозволеними до застосування в Україні методами діагностики та лікування (відповідні протоколи, стандарти), включаючи лікарські засоби, кров та її компоненти і препарати, апаратуру, лабораторні та інші дослідження з використанням наявної матеріально-технічної бази.

5. Обсяг надання безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я та відповідні нормативи фінансування розраховуються на підставі нормативів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

Стаття 6. Право пацієнта на безпечну та якісну медичну допомогу

1. Надання медичної допомоги допускається лише в тому разі, коли вона не може завдати шкоди життю та здоров’ю пацієнта.

2. Надання медичної допомоги, пов’язаної з ризиком для життя та здоров’я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування ризикованих методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від надання медичної допомоги, а усунення небезпеки для здоров’я пацієнта іншими методами неможливе.

3. Ризиковані методи діагностики, профілактики або лікування визнаються допустимими, якщо вони відповідають сучасним науково обґрунтованим вимогам, спрямовані на відвернення реальної загрози життю та здоров’ю пацієнта, застосовуються за згодою пацієнта або його законного представника про їх можливі шкідливі наслідки пацієнта, а медичний працівник вживає всіх належних у таких випадках заходів для відвернення шкоди життю та здоров’ю пацієнта.

4. Безпека та якість медичної допомоги забезпечується державою шляхом запровадження ліцензування, сертифікації та стандартизації способів і методів надання медичної допомоги, медичного обладнання, медичних працівників, закладів охорони здоров’я, забезпечення спеціальної підготовки і перепідготовки медичних працівників відповідно до державних стандартів, а також здійснення контрольних (наглядових) функцій за наданням медичної допомоги.

5. Під час надання медичної допомоги застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації, лікарські засоби та медична техніка, дозволені до застосування центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

6. Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації, лікарські засоби та медична техніка, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не дозволені до застосування, можуть використовуватися як виняток в інтересах вилікування пацієнта лише після отримання письмової згоди пацієнта або його законного представника у встановленому законом порядку. При отриманні такої згоди пацієнту або його законному представнику повинна бути надана вичерпна інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати.

7. З метою створення умов для забезпечення надання безпечної та якісної медичної допомоги держава розробляє, з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики, та затверджує стандарти у сфері охорони здоров’я.

Стаття 7. Право пацієнта на медичну інформацію

1. Пацієнт, який досяг повноліття, має право на безоплатне отримання достовірної, повної та своєчасної інформації про стан свого здоров’я, здійснені заходи діагностики, лікування чи профілактики захворювання, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.

2. Батьки (усиновлювачі), опікуни, піклувальники або інші законні представники мають право на отримання інформації про стан здоров’я своєї дитини або підопічного.

3. Медичний працівник зобов’язаний надати пацієнтові або його законному представнику в доступній формі вичерпну інформацію про стан його здоров’я, діагноз, історію хвороби, роз’яснити мету та переваги проведення запропонованих досліджень і лікувальних заходів, альтернативні методи лікування, прогноз можливого розвитку захворювання, у тому числі наявність ризику для життя і здоров’я.

3. Якщо інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров’я або погіршити стан здоров’я осіб, визначених частиною другою цієї статті, зашкодити процесові лікування, медичні працівники мають право надати неповну інформацію про стан здоров’я пацієнта, обмежити можливість їх ознайомлення з окремими медичними документами.

4. У разі смерті пацієнта члени його сім’ї або інші уповноважені ними фізичні особи мають право бути присутніми при дослідженні причин його смерті та ознайомитися з висновками щодо причин смерті, а також право на оскарження цих висновків до суду.

5. Пацієнт або його законний представник мають право отримувати завірені копії медичних документів, що стосуються здоров’я пацієнта.

6. При виписці з закладу охорони здоров’я пацієнту або його законному представнику видається детальний витяг з історії хвороби, завірений керівником закладу охорони здоров’я, із зазначенням діагнозу та наданої медичної допомоги. У разі потреби у витягу обов’язково мають вказуватися детальні рекомендації щодо подальшого лікування, диспансерного спостереження та проведення необхідних реабілітаційних заходів.

Стаття 8. Право пацієнта на інформовану згоду

1. Надання медичної допомоги допускається за наявності добровільної згоди на це дієздатного пацієнта (або особи, яка відповідно до законодавства має неповну цивільну дієздатність), інформованого про стан свого здоров’я відповідно до статті 7 цього Закону..

2. Щодо пацієнта віком до чотирнадцяти років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, медична допомога здійснюється за письмовою згодою його законного представника, поінформованого про стан здоров’я такого пацієнта.

3. Порядок отримання письмової згоди пацієнта або його законного представника на надання медичної допомоги затверджується центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

4. Якщо відсутність письмової згоди на надання медичної допомоги може призвести до тяжких для пацієнта наслідків, медичний працівник зобов’язаний йому це пояснити. Якщо і після цього пацієнт відмовляється від надання медичної допомоги, медичний працівник має право взяти від нього письмове підтвердження про відмову від надання медичної допомоги, а у разі неможливості його одержання — засвідчити відмову від надання медичної допомоги відповідним актом у присутності свідків.

5. У невідкладних випадках, при наявності реальної загрози життю пацієнта та неможливості отримання письмової згоди пацієнта або його законного представника на медичне втручання, медичні працівники повинні діяти виключно в інтересах врятування життя пацієнта.

6. Якщо законний представник не дає свою згоду на надання медичної допомоги пацієнтові і така відмова може мати для пацієнта тяжкі наслідки, медичний працівник зобов’язаний повідомити про це органи опіки і піклування.

Стаття 9. Право пацієнта на свободу вибору

1. Кожний пацієнт має право, коли це виправдано станом його здоров’я, бути прийнятим у будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором (вибором законного представника), якщо цей заклад має можливість забезпечити надання необхідної медичної допомоги.

2. Пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і який звернувся за наданням йому медичної допомоги, має право на вільний вибір медичного працівника та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій.

3. Щодо пацієнта віком до чотирнадцяти років, а також пацієнта, визнаного в установленому законом порядку недієздатним, право на вільний вибір медичного працівника та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій реалізується законним представником такого пацієнта.

4. Пацієнт або його законний представник вправі вимагати заміни медичного працівника.

5. Пацієнт, який набув повної цивільної дієздатності і усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними, має право відмовитися від надання медичної допомоги.

6. Якщо законний представник пацієнта відмовляється від надання медичної допомоги пацієнтові і така відмова може мати для пацієнта тяжкі наслідки, медичний працівник зобов’язаний повідомити про це органи опіки і піклування.

7. Пацієнт, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров’я, або його законний представник з метою отримання думки сторонніх фахівців про стан здоров’я пацієнта та призначене лікування мають право на допуск до нього медичних працівників, які не працюють у цьому закладі. Такий пацієнт також має право на допуск до нього членів його сім’ї, інших близьких осіб, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння.

Стаття 10. Право пацієнта на конфіденційність

1. Медичний працівник повинен поважати честь і гідність пацієнта. Не допускається втручання в особисте та сімейне життя пацієнта, за винятком випадків, коли він особисто надає відповідну згоду або коли таке втручання пов’язане з необхідністю встановлення діагнозу, надання необхідної медичної допомоги.

2. Медична інформація про пацієнта є інформацією з обмеженим доступом. Пацієнт має право на збереження таємниці про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про будь-які інші відомості, які стали відомі медичному працівнику або іншій особі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, у процесі надання медичної допомоги.

3. Медичні працівники та інші особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків або з інших джерел стало відомо про стан здоров’я пацієнта, факт його звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про будь-які інші відомості, одержані у процесі надання медичної допомоги, не мають права розголошувати ці відомості, крім передбачених законом випадків.

4. При використанні медичної інформації про пацієнта в навчальному процесі, науково-дослідній роботі, в тому числі у випадках її публікації у спеціальній літературі, повинна бути забезпечена анонімність пацієнта.

5. Незаконне розголошення медичної інформації про пацієнта тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Стаття 11. Право пацієнта на дотримання норм медичної етики

1. Дії медичного працівника мають бути спрямовані на досягнення максимальної користі для життя і здоров’я пацієнта шляхом надання кваліфікованої та своєчасної медичної допомоги.

2. Медичний працівник зобов’язаний приділяти пацієнту достатньо часу і уваги, необхідних для встановлення правильного діагнозу, надання повного обсягу медичної допомоги, обґрунтування приписів і рекомендацій щодо подальшого лікування, надання їх пацієнту або його законному представнику у детальному і зрозумілому для них вигляді.

3. Медичний працівник не має права свідомо перебільшувати чи занижувати оцінку тяжкості захворювання з метою отримання (неотримання) пацієнтом соціального захисту і матеріальної підтримки, що не відповідають реальному стану його здоров’я.

4. Медичний працівник не має права відмовитися від надання медичної допомоги пацієнту, який не виконує медичних приписів або правил внутрішнього розпорядку, за умови, що така відмова становитиме ризик для життя та здоров’я пацієнта.

Стаття 12. Право пацієнта на дотримання стандартів у сфері охорони здоров’я

1. Пацієнт має право на отримання кваліфікованої медичної допомоги.

2. Медична допомога надається відповідно до державних соціальних нормативів та галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.

3. Медична допомога надається професійно підготовленими медичними працівниками, які мають відповідати єдиним кваліфікаційним вимогам, що встановлюються центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров’я.

4. Додержання стандартів у сфері охорони здоров’я є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я та медичних працівників.

Стаття 13. Право пацієнта на індивідуальний підхід до лікування

1. Медична допомога пацієнту надається з урахуванням диференційованого підходу до вибору методів і засобів профілактики, діагностики, лікування та реабілітації із забезпеченням принципів безперервності, наступності, послідовності та етапності, індивідуального підходу в організації та здійсненні лікування.

2. Засоби профілактики, діагностики, лікування та реабілітації мають бути максимально адаптовані до особистих потреб пацієнта.

3. З метою створення умов для забезпечення індивідуального підходу до лікування пацієнту або його законному представнику надається право вільного вибору методів лікування відповідно до рекомендацій медичного працівника.

Стаття 14. Право пацієнта на захист своїх прав та відшкодування заподіяної життю і здоров’ю шкоди

1. Кожен пацієнт або його законний представник має право на оскарження, у тому числі до суду, рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, їх посадових осіб, медичних працівників та інших фізичних осіб, об’єднань громадян, що призвели до порушення прав пацієнта, відповідно до законодавства.

2. У разі порушення прав пацієнта відповідні органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації усіх форм власності, їх посадові особи, медичні працівники та інші фізичні особи, об’єднання громадян зобов’язані вжити заходів до поновлення порушених прав, захисту законних прав пацієнта та відшкодування заподіяної його життю і здоров’ю шкоди в обсягах і порядку, визначених законом.

Стаття 15. Відповідальність за порушення законодавства про права пацієнтів

1. Особи, винні у порушенні законодавства про права пацієнтів, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Стаття 16 Прикінцеві та перехідні положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. До приведення законодавства України у відповідність з цим Законом законодавчі та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

  • підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
  • привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
  • забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації цього Закону;
  • забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
Голова Верховної Ради України
 





Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті