Глава Держави висловив переконання, що ефективні зміни в системі охорони здоров’я — це саме той простір для роботи, де органи державної влади, усі політичні сили мають продемонструвати єдність у досягненні конкретних результатів.
В. Ющенко наголосив, що піклування про здоров’я населення вимагає загальнонаціональних зусиль, підтримки кожного, хто причетний до цієї життєво важливої сфери. Він підкреслив, що у кожній цивілізованій країні життя та здоров’я людини — найвища соціальна цінність.
Президент повідомив, що мета розширеного засідання Нацради — аналіз стану галузі охорони здоров’я і, головне, визначення шляхів її реформування. Він нагадав, що головними напрямами реформи галузі, згідно з політикою Глави Держави, стали: охорона материнства та дитинства; розвиток сімейної медицини; боротьба з серцево-судинними та онкологічними захворюваннями; протидія епідеміям ВІЛ/СНІДу та туберкульозу тощо.
Особливу увагу, за словами В. Ющенка, в останні роки приділено роботі щодо зниження захворюваності та смертності населення України за рахунок профілактики неінфекційних захворювань (серцево-судинних та онкологічних), які становлять 82% у структурі смертності населення України. Важливою складовою цієї профілактики Президент назвав впровадження та заохочення здорового способу життя.
Глава Держави особливо наголосив на важливості розвитку первинного рівня медичної допомоги. Він нагадав, що відповідне доручення щодо запровадження інституту сімейної медицини дав урядові ще у 2005 р. Президент також окремо зазначив, що його указом введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони «Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України».
В. Ющенко нагадав, що з метою підготовки пропозицій щодо формування та реалізації державної політики у медичній сфері при Президентові України, крім згаданої вище Нацради, функціонують відповідні консультативно-дорадчі органи: Національна рада з питань фізичної культури і спорту, Координаційна рада з проблем ВІЛ/СНІДу, туберкульозу та наркоманїї. Також на виконання його доручень реалізується низка важливих програм і заходів, спрямованих на забезпечення висококваліфікованого та вчасного лікування.
Президент окремо зазначив, що на виконання його указу «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров’я населення» розроблено та внесено до Верховної Ради як невідкладний проект Закону України «Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини на період до 2011 року».
Водночас Президент констатував, що обсяги державних гарантій щодо надання медичної допомоги наразі залишаються неузгодженими з фінансовими ресурсами системи охорони здоров’я. У цьому контексті він нагадав, що дотепер залишається невиконаним завдання, яке Глава Держави дав КМУ ще у 2005 р. щодо розробки проекту плану дій з реформування системи охорони здоров’я. Іншою проблемою, на думку Глави Держави, є те, що наявні принципи фінансування медичної галузі не можуть забезпечити ту модель медицини, яка залишилася у спадок з минулого. Йдеться, зокрема, про існування паралельних відомчих систем охорони здоров’я, надмірну децентралізацію фінансування медичних закладів, відсутність їхньої автономності, деформованість принципу фінансування первинної, вторинної і третинної медико-санітарної допомоги.
В. Ющенко зазначив, що всі ці проблеми — доказ того, що організаційні засади національної системи охорони здоров’я не відповідають українським та європейським вимогам сьогодення. Невідповідність методів управління галуззю новим економічним відносинам призвела до того, що будь-якого обсягу державних коштів на медицину завжди буде замало, тому що вони освоюватимуться нераціонально та неефективно.
Водночас непрозорість і неефективність використання коштів у медицині є для багатьох суттєвим джерелом прибутку, стримуючи мотивацію до кардинальних змін у галузі.
Президент висловив впевненість у тому, що створення якісно нової системи охорони здоров’я з урахуванням позитивного досвіду вітчизняної медицини та кращих досягнень розвинених країн — невідкладна вимога часу. Він констатував, що пацієнти нині не забезпечені в повному обсязі гарантованою медичною допомогою (іноді навіть невідкладною), певна категорія людей не в змозі придбати життєво необхідні та, що важливо, призначені лікарем препарати. Стаціонари і поліклініки не мають можливості розвиватися, оскільки їх фінансова спроможність обмежена рамками Бюджетного кодексу. Вищі медичні навчальні заклади переважно навчають студентів на застарілому обладнанні, внаслідок чого лікарі не можуть з максимальною результативністю лікувати хвороби, а люди залишаються сам на сам із неприпустимим у сучасному цивілізованому світі ризиком для свого здоров’я.
В. Ющенко також вказав на потребу зміни фармацевтичної політики, яка є занадто ліберальною. «Ми — єдина країна в Європі, у якій без рецепта лікаря можна придбати більшість препаратів, наявних в аптеці. Цим і користуються фармацевтичні компанії, котрі часто диктують свої умови щодо лікування пацієнтів», — сказав Президент.
Під час виступу Глава Держави дав високу оцінку професіоналізму українських медиків. За його словами, в умовах спалаху в Україні пандемічного грипу вітчизняні медики продемонстрували неабияку самовідданість, професійну компетентність і благородство.
Також В. Ющенко повідомив, що має намір підписати указ стосовно реформування системи охорони здоров’я. За його словами, у документі будуть враховані пропозиції щодо реформування медичної галузі, внесені в ході цієї наради. Над розробкою відповідного плану дій, що буде покладений в основу указу, працюватиме робоча група, до складу якої увійдуть фахівці Міністерства охорони здоров’я, інших профільних установ та відомств, медичні фахівці.
Президент висловив впевненість у тому, що Україна може оптимістично дивитися на перспективу проведення успішної медичної реформи, зокрема, з огляду на позитивні досягнення останніх років. За словами В. Ющенка, медики мають стати одними з найактивніших авторів реформи галузі. Крім того, про її початок та перебіг має бути поінформовано громадськість.
Наприкінці засідання Нацради Президент вручив державні нагороди працівникам медичної галузі.
Серед виступів та докладів, які прозвучали під час засідання, найбільшу зацікавленість викликав виступ Василя Князевича, міністра охорони здоров’я України, котрий ознайомив учасників зустрічі з пропозиціями щодо реформування медичної галузі.
Він зазначив, що, незважаючи на те що у вітчизняній галузі охорони здоров’я існує багато проблем, його виступ буде присвячено не критичним закидам, а шляхам виходу із цієї ситуації. Адже всім зрозуміло: важкі, непопулярні кроки реформи медичної галузі сьогодні — це здоров’я нашої нації завтра.
Головна проблема української системи охорони здоров’я — невідповідність сучасним реаліям ринкової економіки діючої в Україні радянської моделі охорони здоров’я (моделі Семашка), яка функціонувала в умовах планової економіки. Звідси — хронічне недофінансування, розпорошення матеріальних та кадрових ресурсів, нераціональне використання навіть того, що виділяється.
На сьогодні за найбільш скромними оцінками для нормального функціонування системи охорони здоров’я потрібно не менше 56 млрд грн. За словами міністра, існуючі ресурси, включаючи добровільне страхування та лікарняні каси, забезпечують галузь лише на 60% потреби. Виникає дефіцит більше 22 млрд грн., який наші пацієнти вимушені частково покривати.
Зрозуміло, що необхідно збільшувати розмір бюджетних асигнувань в галузь, передбачати, аби доля охорони здоров’я у загальному ВВП була не менше 10%, як це є у більшості країн світу.
Серед інших можливих джерел, які використовують у світовій практиці, в першу чергу варто розглянути відрахування з фондів оплати праці підприємств, що дозволить створити необхідні фонди для запровадження обов’язкового медичного страхування.
Проте це джерело також не дозволить покрити дефіцит у фінансуванні галузі. Відрахування на рівні 5% не забезпечують навіть додаткових 15 млрд грн. надходжень.
У багатьох країнах фінансування охорони здоров’я має таке цільове джерело, як акцизи. Але якщо навіть зараз ухвалити рішення щодо підвищення акцизів на 20% (що є дуже суттєвим підняттям), то це дасть менше ніж 6 млрд грн. додаткових надходжень.
Тому, щоб вирішити питання нормального забезпечення коштами української медицини, необхідно відмовитися від чисто механічного підходу збільшення різного роду асигнувань. Потрібно шукати шляхи раціонального використання коштів, забезпечення максимальної віддачі від цього.
Тому серед можливих шляхів досягнення цієї мети можна виділити такі:
1) реформування структури галузі та системи фінансування;
2) запровадження обов’язкового державного медичного страхування;
3) розширення сфери застосування платних медичних послуг.
Рік тому за ініціативою діючої команди Міністерства охорони здоров’я уряд ухвалив рішення щодо проведення інвентаризації всіх закладів охорони здоров’я незалежно від їх відомчого підпорядкування. Результати виявилися дуже цікавими.
Так, інвентаризація показала, що медицина існує в 14 різних відомствах. Це призводить до того, що при кількості населення в 46 млн державні кошти виділяються на 52 млн громадян (при цьому вкрай нерівномірно), що створює нерівність і в медичному обслуговуванні населення.
Підсумки цієї роботи дали можливість побачити ті головні моменти, на котрі варто звернути особливу увагу та які спонукали нас до підготовки необхідних проектів рішень.
У результаті були підготовлені і передані до Верховної Ради України нова редакція Основ законодавства охорони здоров’я в Україні — Основні засади; Загальнодержавна програма розвитку первинної медико-санітарної допомоги на засадах сімейної медицини. Підготовлено також проекти законодавчих актів, які зараз розглядаються урядом та міністерствами: про заклади охорони здоров’я; про систему обов’язкового медичного страхування; про загальнодержавну систему екстреної медичної допомоги та інші, в цілому — приблизно 10 проектів законів, постанов, розпоряджень, спрямованих на реформування галузі. Було названо конкретні напрями реформування медичної галузі.
Система профілактики захворювань
В умовах реформування системи охорони здоров’я України особливого значення набуває запровадження якісно нових заходів щодо профілактики захворювань та діяльності з формування у населення схильності до здорового способу життя.
Серед цих заходів найважливіше місце посідає проведення суцільної диспансеризації населення, яка має включати такі складові:
1) розробка державного клінічного протоколу обстеження громадян під час диспансеризації;
2) формування єдиної програмної інформаційної системи проведення диспансеризації населення;
3) створення порядку організації диспансеризації, ефективної системи динамічного ведення хворих та прийняття нормативно-правових актів, що регламентують проведення профілактичних оглядів громадян, затвердження необхідних державних програм.
Головною відповідальною особою за проведення диспансеризації має стати сімейний лікар. Саме він буде визначати для кожного із своїх пацієнтів індивідуальну програму проведення диспансеризації, базуючись на вищезазначеному протоколі.
Інший захід — створення у містах, районах державних та комунальних підприємств — оздоровчих установ (тренажерні зали, басейни тощо за типовими проектами) для надання послуг оздоровчого характеру.
Необхідно прийняти ряд законодавчих актів, які б, з одного боку, стимулювали громадян до проходження диспансеризації і дотримання здорового способу життя, а з іншого — встановлювали більш жорсткі умови для тих, хто не турбується про стан свого здоров’я (наприклад законодавчо обмежити можливості таких осіб у страхуванні, кредитуванні, прийомі на роботу, навчанні тощо).
Окремо В. Князевич зупинився на проведенні структурної реорганізації галузі на всіх рівнях — первинному, вторинному, третинному.
На первинному рівні — йдеться про створення центрів первинної медико-санітарної допомоги (ЦПМСД) як нового типу установ із надання цієї допомоги.
При цьому в сільській місцевості пропонується:
1. Створення ЦПМСД в кожному районі або місті районного значення (залежно від кількості населення), що включатимуть фельдшерсько-акушерські пункти (ФАП), амбулаторії, а в ряді випадків — і перепрофільовуватимуться в амбулаторії невеликих лікарень;
2. Перепрофілювання ФАП, які обслуговують до 300 осіб, в медичні пункти, де проводитимуться планові прийоми сімейних лікарів;
3. Основна ланка ЦПМСД — амбулаторії сімейних лікарів, що планово обслуговуватимуть закріплене населення за нормативом 1200 осіб в селах, селищах, містах районного значення і розташовуватимуться по території району з урахуванням потреб населення у медичній допомозі;
4. На базі районного поліклінічного відділення створити апарат управління центром, який візьме на себе функцію організації підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сімейних лікарів обладнанням, медичними та лікувальними засобами, координацію роботи сімейних лікарів, взаємодію із областю, а також системою швидкої допомоги, інші функції.
В містах також створюватимуться ЦПМСД з такими функціональними обов’язками: укладання договорів про надання послуг із первинної допомоги, планування, координація діяльності закладів охорони здоров’я, забезпечення якості медичної допомоги, облік та звітність, фінансовий менеджмент, визначення і розподіл стимулюючих виплат.
В систему ЦПМСД входитимуть амбулаторії сімейних лікарів як їх підрозділи (норматив навантаження на одного лікаря — 1500 осіб). Вони повинні бути наближені до місця проживання населення. Амбулаторії розміщуватимуться кущовим методом по території міста, і в кожній працюватиме 3–5 сімейних лікарів.
На початковому етапі ЦПМСД отримають статус юридичної особи — бюджетної організації, матимуть власний рахунок, право підписувати договори, автономність у кадрових та адміністративних питаннях. Поступово вони будуть перетворені у комунальні некомерційні підприємства.
Щодо реформи вторинного рівня
Сьогодні в Україні вторинна медична допомога надається переважно багатопрофільними спеціалізованими міськими та районними лікарнями. Кількість таких стаціонарів більш ніж вдвічі перевищує аналогічний показник країн Європи, що призводить до розпорошення ресурсів та низької якості надання медичної допомоги. Частка малопотужних лікарень (до 50 ліжок) відносно загальної кількості становить 12%. Приблизно половина лікарень не має умов для надання інтенсивної медичної допомоги. Від 30 до 50% пацієнтів госпіталізують необґрунтовано, тому назріла необхідність проведення спеціалізації лікарень.
Пропонується створити госпітальні округи, які обслуговували б 150–200 тис. осіб. При цьому в лікувальних закладах округу мають виконуватися не менш ніж 3000 оперативних втручань та прийматися не менше 400 пологів на рік.
Виходячи із адміністративного устрою України, такий округ, як правило, буде складатися із міста обласного значення (їх в Україні приблизно 300) та кількох (2–3) навколишніх сільських районів залежно від щільності та характеру розселення, з урахуванням стану транспортних комунікацій, матеріально-технічного, кадрового потенціалу стаціонарів, профілів їх діяльності та структури медичних послуг.
У межах кожного округу має бути здійснена диференціація лікарень виходячи з інтенсивності медичної допомоги, яка надається.
Реформа швидкої медичної допомоги
У рамках запланованих перетворень передбачається:
1. Розділити функції швидкої та невідкладної допомоги і передати невідкладну допомогу як функцію на первинний рівень;
2. Звільнити служби швидкої допомоги від функції щодо проведення знеболювання онкологічним хворим вдома і передати це завдання на первинний рівень;
3. Ввести станції швидкої допомоги до складу госпітального округу;
4. Сформувати підстанції, потужність та кількість яких визначати таким чином, щоб забезпечити дотримання ключового критерію діяльності служби — тобто часу доїзду до хворого/постраждалого в межах 10 хв в місті і 20 хв у сільській місцевості;
5. Забезпечити надання швидкої допомоги, де це виправдано, переважно фельдшерськими бригадами, оснащеними відповідними клінічними протоколами і навченими їх використовувати.
Реформа третинного рівня
Як відомо, на третинному рівні надається високоспеціалізована, високотехнологічна медична допомога обласними лікарнями і клініками науково-дослідних інститутів.
З метою підвищення якості медичної допомоги та ефективності використання потенціалу обласних лікарень і вищих медичних навчальних закладів ІV рівня акредитації пропонується створення університетських лікарень — об’єднання цих закладів у корпорацію.
В основі такої корпорації — обласна клінічна лікарня. Університети та наукові установи передають частину коштів і ресурсів на проведення спільної діяльності. Також частину ресурсів, зокрема ліжковий фонд, передають інші спеціалізовані медичні заклади обласного рівня — дитячі, диспансери тощо. Саме університетські лікарні повинні стати локомотивами наших перетворень на третинному рівні. До речі у Тернополі вже діє така університетська лікарня.
Дуже важливим питанням є визначення гарантованого державою (тобто безплатного для громадян) рівня допомоги, надання послуг на основі договорів, обсягу платних послуг.
У межах бюджетних асигнувань медична допомога надаватиметься:
1. Відповідно до переліку видів допомоги, що гарантується державою, при зверненні хворого;
2. Відповідно до договорів, які укладатимуться між закладами охорони здоров’я та установами, що здійснюють фінансування (органами влади або в разі запровадження страхової медицини — фондами медичного страхування).
У ході засідання також було розглянуто тему фінансування галузі охорони здоров’я.
За словами міністра, головне завдання сьогодні — це перехід до фінансування конкретних послуг, наданих закладом охорони здоров’я. Тобто перехід від кошторисного фінансування, основою якого є об’ємні показники (кількість населення, розміри закладів і т.д.) до оплати державного замовлення на підставі договорів між замовником та акредитованим постачальником медичних послуг, виходячи з потреб населення у певних видах медичної допомоги.
На первинному рівні пропонується:
1. Всі кошти (бюджети сіл, селищ, міст районного значення) сконцентрувати на районному рівні, тобто розпорядником коштів стануть ЦПМСД;
2. Запровадити подушну оплату, що передбачає встановлення нормативів коштів на 1 особу, та стимулюючих надбавок за пріоритетні види діяльності (наприклад конкретні показники, пов’язані із проведенням профілактичних заходів, відсоток охоплення вакцинацією та скринінговими програмами тощо).
На вторинному рівні пропонується здійснювати концентрацію коштів (крім витрат на первинну медико-санітарну допомогу) на рівні області.
Саме область у подальшому здійснює фінансування всіх закладів вторинного рівня на основі підписаних із ними договорів.
Крім того, майно зазначених закладів передається в оперативне управління області на основі договорів та відповідних рішень рад.
На третинному рівні застосовується метод глобального бюджету залежно від структури та обсягів наданої допомоги.
Частина коштів із бюджетів університету та інших закладів, що входять в об’єднання, по трансферту передається на обласну лікарню, яка виступає як центральна ланка корпорації. Витрати здійснюються відповідно до затвердженого порядку.
Обов’язкове медичне страхування
Наступну частину виступу В. Князевич присвятив запровадженню обов’язкового медичного страхування.
На його переконання, воно може бути запроваджено за умови підйому економіки країни, політичної волі керівництва держави та обов’язкового реформування медичної галузі шляхом структурної перебудови і зміни системи фінансування. За інших умов, скільки б коштів ми не вливали в медичну галузь, все буде марно.
Саме тому необхідно, щоб:
- медична установа стала повноцінною юридичною особою;
- запрацював метод глобального бюджету;
- було запроваджено договірні відносини між закладами та фінансуючими установами;
- була завершена робота по затвердженню стандартів і протоколів лікування із зазначенням його вартості;
- було розмежовано надання послуг між первинним, вторинним та третинним рівнями;
- була завершена спеціалізація закладів охорони здоров’я.
В той же час необхідно поступово запроваджувати обов’язкове страхування у ряді секторів та по певним видам відшкодування.
Найбільш ефективно було б розпочати впровадження обов’язкового медичного страхування на вторинному рівні при наданні планових послуг (відповідно до укладених договорів), і в першу чергу для компенсації витрат на препарати. У майбутньому цю сферу можна було б розширити на третинний рівень.
Нині розглядаються 4 можливі підходи до запровадження в Україні обов’язкового медичного страхування:
1. Створення окремого фонду медичного страхування, що знаходиться у сфері державного управління (по аналогії із Пенсійним фондом);
2. Створення фонду соціального медичного страхування на зразок інших соціальних фондів (тристороннє управління державою, профспілками та роботодавцями);
3. Надання функцій медичного страхування існуючому Фонду тимчасової втрати працездатності;
4. Страховиками можуть стати комерційні страхові компанії.
Кожен із цих підходів має свої переваги та недоліки. Крім того, кожен із них має практику застосування в інших країнах.
На нашу думку, варто було б розпочати зі створення фонду як державної установи, а в подальшому, після певного досвіду роботи, можна проводити реорганізацію (рисунок).
Після завершення структурної перебудови галузі доцільно буде розглянути питання щодо зміни господарського статусу медичних закладів із наданням їм більшої самостійності (автономізація медичних закладів та перетворення їх на державні/комунальні некомерційні підприємства).
Про приватну та відомчу медицину
Пропонується урівняти в правах державний та приватний сектори при виконанні державного замовлення за умови надання ними медичних послуг відповідно до визначених державою медичних стандартів і цінової політики.
В Україні, крім системи охорони здоров’я, що знаходиться у віданні МОЗ, існує низка паралельних систем міністерств та відомств (14), які здебільшого дублюють функції територіальних медичних закладів і поглинають значну частину видатків з Державного бюджету на охорону здоров’я.
Для ліквідації дублювання і створення єдиного медичного простору передбачається:
- сконцентрувати всі кошти з Державного бюджету на рівні МОЗ, прийнявши відповідну державну програму;
- передати заклади, що знаходяться у відомчому підпорядкуванні, на територіальний рівень, за виключенням медичної служби Міністерства оборони, Служби безпеки України та структур промислової медицини.
За словами В. Князевича, такі кроки ні в якому разі не спрямовані на так звану «монополізацію влади» міністерством, а виключно на наведення ладу в галузі.
Реформування санітарно-епідеміологічної служби
Реформування системи державного санітарно-епідеміологічного нагляду має грунтуватися на розмежуванні наглядових повноважень посадових осіб Державної санітарно-епідеміологічної служби та будь-якої іншої діяльності, що дозволяє отримувати кошти за надання послуг.
Взаємовідносини між установами і закладами Державної санітарно-епідеміологічної служби, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, і рештою установ у цій сфері мають будуватися за принципом державного замовлення, обсяги якого будуть визначатися залежно від санітарно-епідеміологічної ситуації у кожному конкретному регіоні.
Реформування профілактичної гілки в системі охорони здоров’я має проводитися одночасно з відновленням довіри населення, представників органів влади до всіх профілактичних заходів, і в першу чергу до імунопрофілактики як найефективнішого засобу попередження та боротьби з інфекційними хворобами, впровадженням дієвих механізмів державної протидії інспірованим антивакцинальним рухам і кампаніям, застосуванням можливостей масмедіа для пропаганди і просвітницької діяльності у цій галузі.
Соціальний захист медичних працівників
Реформа медичної галузі не може бути повноцінною без кардинальних змін у системі соціального захисту медичного персоналу, оплати праці, вирішення кадрових питань та підняття престижу праці медика.
МОЗ пропонує внести зміни до Умов оплати праці медичних працівників шляхом виділення 2 складових в оплаті праці: постійної, яка буде визначатися традиційно на основі єдиної тарифної сітки розрядів, та змінної, що базуватиметься на чітких критеріях обсягу та якості виконаної роботи.
Також декларується необхідність відновлення системи пільг, забезпечення належним житлом та умовами праці медичних працівників, особливо у сільській місцевості.
В. Князевич наголосив на тому, що сьогодні медична галузь працює в умовах кадрової кризи. Надлишок лікарів, про який так багато говориться, відзначається у великих містах та за окремими спеціальностями. А реальний дефіцит медиків зростає, перш за все у первинній ланці, і особливо у сільській місцевості.
Серед медичного персоналу більше 20% — люди пенсійного віку, ще 20% — передпенсійного. Має місце розпорошення медичного персоналу по відомчих закладах, де при мінімальному навантаженні поступово втрачається їх кваліфікація.
Відзначається наростаюча міграція медичного персоналу за кордон. Україна стала донором медичних працівників для розвинених країн.
Тож в кадровій політиці передбачається:
1. Забезпечити якнайшвидше підготовку і перепідготовку достатньої кількості лікарів загальної практики/сімейної медицини, сімейних медичних сестер, середнього медичного персоналу з вищою освітою;
2. Ефективне управління кадровими ресурсами охорони здоров’я шляхом використання МОЗ автоматизованого реєстру медичних кадрів та закладів охорони здоров’я, який повинен включати весь перелік медичних закладів та медиків України;
3. Підвищити відповідальність місцевих органів влади за створення належних умов праці та життя медичних працівників, особливо у сільській місцевості (йдеться про отримання медиком належного житла, земельної ділянки та транспортного засобу);
4. Підвищити роль середнього медичного персоналу, передавши йому низку функцій, що не виходять за межі його компетенції. Зокрема, медичне обслуговування у лікарнях сестринського догляду, хоспісах, надання швидкої допомоги фельдшерськими бригадами, виокремлення самостійних розділів роботи для працівників ФАП;
5. Реалізація створеної МОЗ системи безперервного професійного розвитку медичного персоналу з їх ліцензуванням;
6. Прийняття усіма лікарями України затвердженого Етичного кодексу лікаря України.
З метою підготовки та підвищення кваліфікації нового покоління менеджерів охорони здоров’я МОЗ спільно з фахівцями країн ЄС вже створено сучасну програму підготовки управлінців охорони здоров’я. За цією програмою ми протягом 3 років проведемо переатестацію усього керівного складу медичної галузі.
На думку міністра, з окреслених завдань видно, що вирішити їх лише силами профільного міністерства, окремої політичної сили чи лідера не можна. Це можливо виключно завдяки спільним зусиллям всіх гілок влади: кожного депутата, кожного голови обласної, сільської рад, кожного окремого лікаря та медичної сестри, кожної людини, яка дбає про своє здоров’я та здоров’я власних дітей.
З повним текстом доповіді міністра можна ознайомитися, завантаживши файл в форматі (.doc).
Коментарі