Медичне забезпечення АТО: проблеми та шляхи їх вирішення

Привітавши учасників наради, Василь Лазоришинец наголосив, що мета заходу — спільними зусиллями медичних асоціацій, головних лікарів, науковців і практиків охорони здоров’я обговорити в першу чергу ті недоліки, які потребують прийняття рішень вже негайно, та разом з тим розглянути стратегію розвитку системи охорони здоров’я в контексті узгодженої коаліційної угоди: тобто зрозуміти, що відбуватиметься не лише зараз, а й в найближчі роки. Посадовець виступив з програмною промовою, у якій виклав своє бачення реформи охорони здоров’я в Україні загалом та у військово-медичному аспекті зокрема.

— В країні сьогодні йде війна, яка щодня забирає життя наших громадян. Ще ніколи за роки незалежності Україна не переживала таких трагічних часів. Зруйновані долі сотень тисяч сімей. В червні за ініціативою Міністерства охорони здоров’я був створений Міжвідомчий координаційний штаб, до складу якого увійшли представники медичних служб, Міністерства оборони, Міністерства з надзвичайних ситуацій, Міністерства внутрішніх справ, Національної гвардії, Служби безпеки України, санітарно-епідемічної служби, волонтерів. Ведеться велика робота. Вирішуються проблеми реабілітації щодо направлення поранених на лікування за кордоном, забезпечення каретами швидкої допомоги та ліками не лише в зоні АТО, а й у прикордонних областях, на які зараз припадає найбільше навантаження. Протягом липня–листопада я особисто тричі був в зоні АТО і мав нагоду на власні очі бачити, що відбувається на цих територіях. Безперечно, перше, що кидається в очі — це героїзм наших медиків. Як цивільних, так і військових. Патріотичний дух, який не можна зламати нічим. По-друге, об’єднання зусиль медичних працівників, військових і волонтерів. Без волонтерського руху, на моє глибоке переконання, мало що вдалося б. Аналізуючи зараз ситуацію, можна сказати, що першочерговим завданням для нас залишається допомога пораненим. На другом місці — перепідготовка медичних працівників. На третьому — забезпечення всім необхідним медичних закладів та допомога цивільному населенню. До речі, я впевнений, що війна певною мірою і розпочала реформу системи охорони здоров’я. Життя змусило нас займатися переформатуванням медичної допомоги у прифронтових районах. Оскільки зруйнована велика і потужна медична база, яка залишилася в Донецьку, Луганську. Зараз ми змушені переносити та створювати нові медичні центри у прифронтовій зоні для лікування і переселенців, і поранених. Дбати про надавання високоспеціалізованої медичної допомоги. Вже триває робота з укомплектування таких закладів. Хочу поінформувати, що буквально вчора було підписано Меморандум про співпрацю між Міністерством охорони здоров’я України, Товариством Червоного Хреста та українським бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я, що дозволить розпочати роботу мобільних пересувних бригад для допомоги мешканцям маленьких містечок та сіл, де люди залишилися без медичної допомоги. Крім того, на підконтрольну Україні територію вже переведені два медичних ВНЗ — Луганський та Донецький: тепер слід под­бати і допомогти викладачам та студентам з житлом, стипендіями, зарплатами. Тобто роботи багато. Сподіваюся, в доповідях ми почуємо розгорнуту інформацію про стан справ із надання медичної допомоги в зоні АТО та спільно вирішимо, які кроки необхідно ще зробити, щоб галузь витримала випробування війною. І друге, на чому я хотів би зупинитися, — це багатостраждальна реформа. Про неї з року в рік ми говоримо на нарадах та колегіях, дискутуємо про різні системи та моделі страхової медицини. Але час для дебатів закінчився. Сподіваюся, тут усі зі мною погодяться, що без думки медичної спільноти, якою бути системі охорони здоров’я, нам не обійтися. Лише за умови підтримки усіх медичних працівників, так само як і суспільних організацій, у тому числі і пацієнтських, ця реформа буде вдалою.

Професор В. Лазоришинець вважає, що реформа системи охорони здоров’я в Україні повинна здійснюватися на основі таких основоположних документів, як Конституція України, Угода про асоціацію між Україною та ЄС, Європейська політика «Здоров’я-2020» та Коаліційна угода. Мета реформи у його баченні — забезпечити громадянам сучасний рівень охорони здоров’я, значно поліпшити здоров’я та підвищити якість життя населення, зменшити нерівності щодо здоров’я, зміцнити громадське здоров’я, впровадити солідарне медичне страхування, врешті забезпечити функціонування орієнтованої на людину, універсальної, справедливої та високоякісної системи охорони здоров’я та медичної допомоги. Для досягнення цієї мети і виконання зобов’язань медичної галузі перед суспільством необхідно впровадити сучасну модель національної системи охорони здоров’я та медичної допомоги, яка буде побудована і функціо­нуватиме, базуючись на сучасній системі поглядів, принципів і цінностей, — усвідомлюючи, що життя і здоров’я є не лише найвищою цінністю, а й природним і невід’ємним правом людини. Виходячи з цього, посадовець обстоює необхідність внесення змін до Конституції України, якими замість непрацюючих положень будуть розширені права громадян на:

• володіння найвищим досягненням рівня охорони здоров’я незалежно від етнічної приналежності, статі, віку, соціального стану чи платоспроможності;
• безпечне для здоров’я середовище життєдіяльності та епідемічне благополуччя;
• реальний доступ до значущої для здоров’я інформації;
• загальний та справедливий доступ до гарантованої державою медичної допомоги та медичних послуг відповідно до державних медичних стандартів;
• солідарну відповідальність усіх суб’єктів за охорону здоров’я та солідарне фінансування гарантованої медичної допомоги через бюджетні та страхові механізми.

Відповідно до сучасних соціально-економічних і політичних реалій повинно бути внесено зміни до Основ законодавства про охорону здоров’я, що дозволять:

• змінити відношення суспільства до влади, медиків, медицини та пацієнтів — взагалі до здоров’я народу;
• привести у відповідність права та обов’язки громадян, громад держави, систем, охорони здоров’я населення та праці медиків з сучасними реаліями;
• легітимізувати не заборонені Конституцією усі можливі джерела фінансування медичної допомоги;
• забезпечити гідну мотивацію медичних працівників, виключивши можливості та умови для неформальних платежів за медичну допомогу.

На часі ухвалення закону про громадське здоров’я, безпеку середовища життєдіяльності та забезпечення епідемічного благополуччя населення, відповідно до якого буде створена система громадського здоров’я у складі відповідного департаменту МОЗ України та мережі відповідних державних установ, закладів та неприбуткових підприємств, а також відповідних підрозділів органів місцевих самоврядування, муніципальних закладів та підприємств. Органи місцевого самоврядування отримають повноваження та ресурси для забезпечення безпеки середовища життєдіяльності та епідемічного благополуччя населення відповідних територій. З цією метою МОЗ України має створити систему громадського здоров’я з відповідною вертикаллю управління мережею центрів здоров’я, профілактики та контролю за захворюваннями. Необхідно легалізувати міжсекторальне партнерство Міністерства з громадянським суспільством щодо сприяння оздоровленню способу життя. Мають бути забезпечені просвітницька робота, комунікація та соціальна мобілізація в інтересах здоров’я.

Окрім цього, необхідно організувати структуру МОЗ України відповідно до європейських норм та принципів. Міністерство охорони здоров’я має бути позбавлено невластивих центральним органам виконавчої влади функцій, — зокрема щодо закупівель. Замість цього МОЗ України має виконувати лідируючу та коор­динаційну роль в плануванні та реалізації політики в охороні здоров’я, реалізації інтересів здоров’я в усіх секторах суспільного життя, — в тому числі у процесах планування політики на регіональному та місцевому рівні, врахуванні таких параметрів, як бідність, нерівність та соціальні детермінанти здоров’я при оцінці адекватності та ефективності задіяних механізмів та при прийнятті рішень. За МОЗ України повин­ні бути закріпленні основні функції регламентування та контролю в сфері охорони здоров’я, здійснення акредитації та ліцензування постачальників медичних послуг, а також контролю якості діяльності постачальників послуг в сфері медичної допомоги та громадського здоров’я. Оцінка ефективності послуг, що надаються на індивідуальному та популяційному рівнях, повинна здійснюватися Міністерством по всьому соціальному градієнту. Одним з основних результатів такої комплексної діяльності МОЗ України оратор вбачає підвищення якості життя, подовження тривалості працездатного віку та кількості років активного довголіття серед населення України.

Президент НАМН України, академік Андрій Сердюк цілковито підтримав всі тези доповіді В. Лазоришинця та зупинився на низці царин та найболючіших питань, над якими НАМН плідно спів­працює з МОЗ України. Установи академії долучилися до надання медичної допомоги усім постраждалим ще з перших днів Революції Гідності. І значно розширили їх у зв’язку з військовими діями на Сході країни. Створена і постійно діє оперативна група під головуванням віце-президента академії, академіка НАМН України В. Цимбалюка, яка контролює і спрямовує цю важливу роботу. В кожному клінічному інституті системи НАМН України, а їх 26, створені запаси медикаментів, хірургічного інструментарію, витратних матеріалів, по дві мобільні високоспеціалізовані бригади за профілем установи, які за першим же дзвінком чи покликом готові прийти на допомогу в медичні заклади ширшого профілю. Провідні співробітники інститутів стали консультантами шпиталів. НАМН України підписано угоди зі Службою безпеки України та Міністерством оборони України щодо надання високоспеціалізованої високотехнологічної медичної допомоги співробітникам цих відомств. У зоні постійної уваги та турботи вчених-клініцистів знаходяться не лише учасники АТО, а й переселенці, прості люди, які пережили руйнування рідних домівок і власної долі. Загально визнано, що ніщо так негативно не впливає на моральний психологічний стан солдата в бою, як відсутність своєчасної належної медичної допомоги.

Як повідомив доповідач, аналіз ситуації щодо медичного забезпечення в зоні АТО за участю представників відповідних міністерств і відомств, громадських і волонтерських організацій неодноразово виявляв, що проблеми лікування, евакуаційного забезпечення, підготовки кадрів, постачання відповідного майна та обладнання, а також наукового супроводу медичної допомоги здебільшого виникає у загально-організаційній і нормативно-правовій площинах. Такою самою є природа труднощів розуміння особливостей бойової патології із забезпеченням наступності надання медичної допомоги в ме^­жах медичної евакуації, оперативного виявлення вузьких ланок в системі медичного забезпечення та вжиття адекватних коригуючих заходів. Тому виникла нагальна потреба в додаткових організаційних заходах щодо співпраці військово-медичних вузів між собою і з цивільними закладами та установами охорони здоров’я і Націо­нальної академії медичних наук.

На переконання оратора, особливу увагу слід звернути на розвиток медико-психологічної підготовки як серед бійців, так і серед переселенців.Тому було вирішено створити в кожному клінічному закладі системи НАМН України відповідні відділення медико-психологічної допомоги, а кількість відповідних виділених ліжок кожний інститут визначатиме самостійно. Наприклад, ДУ «Інститут медицини праці НАМН України» виділив на цю проблему половину ліжкового фонду. Специфіка сучасних збройних конфліктів полягає в тому, що безповоротні втрати серед населення нерідко перевищують ці показники серед військових, що задіяні в антитерористичних операціях на сході України. Це передбачає тісну спів­працю цивільної і військової систем охорони здоров’я, об’єднання їх зусиль. Адже кожна з медслужб може ефективно функціонувати лише за загальними правилами. Відтак виникає необхідність у спільному документі, що містить загально-організаційні і нормативно-правові засади. Йдеться про правила, принципи та підходи, що обов’язкові для всіх і дозволяють скоригувати міжвідомчі дії для посилення загального ефекту. Мова йде про інтеграцію не як про просто об’єднання ресурсів і можливостей, а як процес взаємного доповнення функцій і ланок, яких не вистачає. Виходячи з цього, ще 28 серпня поточного року на ім’я Президента України було підготовлено листа за підписом радника Президента України, директора Національного інституту стратегічних досліджень В. Горбуліна, у якому пропонувалося розглянути на засіданні Ради національної безпеки і оборони (РНБО) ініціативно опрацьований проект військово-медичної доктрини України. В ініціативному опрацюванні даного документу брали участь всі начальники медичних служб міністерств та відомств, всі, хто розуміються на цій проблемі, і, звісно, МОЗ України та НАМН України. 13 листопада 2014 р. на засіданні РНБО були визначені пріоритетні напрямки розвитку та вдосконалення медичного забезпечення Збройних сил України та інших військових формувань, а наступного дня Президент підписав відповідний Указ про Рішення РНБО України щодо невідкладних заходів із забезпечення державної безпеки, в якому Кабінет Міністрів України визначено відповідальним за доопрацювання доктрини. Указом також передбачено необхідність вжиття заходів щодо забезпечення санітарно-академічного благополуччя населення, насамперед в Донецькій і Луганських областях; вдосконалення системи забезпечення державного санітарно-епідеміологічного нагляду; опрацювати питання відновлення військової медичної підготовки у вищих медичних навчальних закладах — тобто відтепер лікарі будуть знову виходити зі стін своїх alma mater при лейтенантських погонах. Основне призначення доктрини — служити підґрунтям для оптимізації структурних та кількісних потужностей у системі медичного забезпечення конгруентно з проголошеними воєнними загрозами та характером можливих конфліктів; поточними і перспективними завданнями щодо сценаріїв застосування збройних сил, а також політичними, соціально-економічними, демографічними, військово-технічними умовами і можливостями України. На завершення виступу президент НАМН Украї­ни висловив сподівання, що результати нинішньої всеукраїнської наради внесуть вагомі корективи в таку необхідну спільну роботу зі збереження життя і здоров’я бійців АТО і населення України.

Як повідомила Ольга Богомолець, Президентом України прийнято рішення, що Украї­на розвиватиметься в майбутньому за ізраїльською та швейцарською моделлю — тобто не тих країн, що створюють конт­рактну армію для наступу, а тих, які вміють боронити свою територію. Відповідним наслідком такої стратегії стане те, що всі медики знову стануть військовозобов’язаними. При такій моделі розвитку України будь-яка районна чи міська лікарня матиме все необхідне обладнання і всі вміння для того, щоб за потреби перетворитися на військовий госпіталь. Адже в умовах гібридної війни, за постійної загрози здійснення терористичного акту бойові, військові травми може отримувати і цивільне населення. Тому медицину буде введено в офіційну політику держави, а навичками долікарської допомоги, самодопомоги мають володіти всі категорії населення: і викладач у школі, і вихователька у дитячому садку мають знати, що потрібно робити в надзвичайній ситуації. Відповідно до цього мають бути проведені певні зміни у законодавстві, зміни до бюджету України, що передбачатимуть нові підходи у фінансуванні розвитку галузі охорони здоров’я і військових галузей. Також доповідач оприлюднила статистичні дані щодо смертності в зоні АТО, які дозволяють зробити висновки, що можна змінити. 5% пацієнтів гинуть від крововтрати, здебільшого внаслідок відриву нижніх кінцівок. І це той випадок, коли кровоспинні препарати не можуть врятувати життя, його врятувати може тільки вміння накласти джгут, доведене до рівня автоматизму. На жаль, сьогодні таких знань у наших бійців недостатньо, тому нині всім медикам силових структур ставиться завдання навчити їх цьому, адже тут другої спроби немає. Наступна причина смертності — це несумісні з життям травми головного і спинного мозку. Понад 35% — це повне знищення тіла. На жаль, у нас дуже багато тих, хто пропав безвісти, тому що ворогом використовується така зброя, що про медичну допомогу вже не йдеться: після такого удару навіть тіла не можна знайти. Ще близько 20% летальних випадків припадає на травми внутрішніх органів. Для більшості з наведених видів ушкоджень діє правило золотої години (коли можна протягом першої години або зробити операцію у спеціальному санітарному автомобілі, або доставити постраждалого до лікарні). Саме тому медичні служби армії та інших силових структур (які зараз знаходяться в різних системах підпорядкування) мають бути інтегровані та реорганізовані за такими стандартами і механізмами, щоб допомагати зберегти життя і військовим, і цивільним, і в мирний, і в військовий час, зазначила О. Богомолець

Альона Терещенко, заступник міністра — керівник апарату МОЗ України, розповіла про заходи, які були здійснені МОЗ Украї­ни спільно з НАМН України, потужним волонтерським рухом та медичними службами силових структур. Ці заходи почалися фактично з дня виходу указу Президента про початок антитерористичної операції на Сході Украї­ни. Влітку за ініціативою МОЗ України було організовано міжвідомчий медичний штаб, куди увійшли керівники всіх медичних служб силових структур, представники НАМН України, волонтерських та пацієнтських організацій тощо. Організовано потужний волонтерський рух, який на сьогодні працює і фактично виконує функцію державних органів виконавчої влади.

Міністерство і міжвідомчий штаб надали Оксані Корчинській всі повноваження стосовно координації дій всіх волонтерських організацій та медслужб бойових підрозділів щодо забезпечення надання медичної допомоги. Починаючи з серпня, структурні підрозділи Міністерства вже почали працювати над тим, щоб забезпечувати допомогою і цивільних, і військових. Було організовано роботу відповідних оперативних груп, гуманітарного штабу, завдяки якому на сьогодні залучено понад 40 млн грн. у вигляді гуманітарної допомоги, лікарських засобів і медичних виробів, які у переважній більшості надійшли до Донецької та Луганської областей. Згідно з поточними мобілізаційними планами у закладах служби крові створено резерв понад 50 тис. л свіжозамороженої плазми та 5 тис. л еритроцитарної маси. Для потреб Збройних сил України передано санітарний автотранспорт. Відпрацьована схема організації спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги у регіонах. Розроблено та запроваджено багато інформаційних документів з медичної допомоги у військово-польових умовах. За участю Міністерства оборони України проведено додаткові навчання цивільних лікарів — хірургів, судинних хірургів, анестезіологів — з організації спеціалізованої допомоги пораненим.

Завдяки міцній співпраці Збройних сил України з МОЗ України у госпіталях для ветеранів війни вже пройшли лікування та реабілітацію понад 300 поранених учасників АТО. Запроваджено перші кроки в надані психолого-психіатричної допомоги учасникам АТО (70% з них можуть потребувати або первинної, або вже спеціалізованої психолого-психіатричної допомоги і реабілітації). Серед основних проблем виступаюча вказала на неможливість відновлення роботи закладів охорони здоров’я у Донецькій та Луганській областях. Сьогодні на звільненій території Луганщини лишилося лише 85 стаціонарних закладів охорони здоров’я, на Донеччині — лише 122 стаціонарних заклади, та й ті не готові до надання спеціалізованої медичної допомоги. З огляду на це Міністерством розроблено альтернативну схему спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги хворим на звільненій території на Сході України. За ініціативою МОЗ України і чітким наполяганням Василя Лазоришинця затверджено типове положення про відділення реабілітації закладів охорони здоров’я, госпіталів для ветеранів війни. Підсумовуючи сказане, заступник міністра зазначила, що пишається показником смертності поранених учасників АТО в цивільних і нецивільних закладах охорони здоров’я, — він становить 0,8% (порівняно з іншими військовими подіями останнього десятиліття — війнами в Іраку та у Чечні, — де цей показник сягав 1,5 і 1,8% відповідно).

За словами Оксани Корчинської, новообраного народного депутата України, координатора з медичного забезпечення АТО серед волонтерських організацій та медслужб бойових підрозділів, в секторі «М» (навколо Маріуполя — до кордону з Росією з одного боку і до Запорізької обл. — з іншого) роботу вдалося організувати завдяки підтримці начмедів всіх збройних формувань і МОЗ Украї­ни. Координація медичних служб досягла практично повної автоматизації. Через сектор вдалося вивезти 1285 поранених регулярних військ і 237 добровольців, із них лише 21 померли в спеціалізованих медичних закладах і 17 — у прифронтових лікарнях. Діє єдиний штаб, до складу якого входять представники всіх галузей медицини. Працює єдина команда, яка знає, де і на якому фронтовому рубежі які добровольчі батальйони знаходяться. Завдяки роботі волонтерів в секторі «М» батальйони добровольців на 90% підготовлені з точки зору надання первинної допомоги, мають аптечки НАТО, а лікарі батальйонів можуть самостійно готувати своїх бійців, оскільки вони пройшли відповідні курси і вже самі є інструкторами НАТО (зусиллями доктора Уляни Супрун, директора з гуманітарних ініціатив Світового конгресу українців, Станіслава Грещишина, координатора Ініціативи «Захист патріотів» Світового конгресу українців («Patriot Defence») та багатьох і багатьох інших). У числі лікувальних закладів, які зробили найбільший внесок у справу рятування поранених у секторі «М», було названо Старобешевську центральну районну лікарню (головний лікар І. Чебишев), Кураховську центральну районну лікарню (головний лікар І. Корчак), Волноваську центральну районну лікарню (начмед Антоніна Іванівна), Маріупольську лікарню швидкої медичної допомоги (головний лікар С. Орлянський, начмед І. Пономарьова), Дніпропетровську лікарню імені І.І. Мечникова (начмед з хірургії Ю. Скребець), — на базі останньої було запропоновано заснувати військово-медичний взірцевий навчальний центр. О. Корчинська вважає набагато логічнішим, економічнішим та ефективнішим створювати військові госпіталі на базі таких передових цивільних лікарень, ніж організовувати нові госпіталі.

Поряд з основною темою наради її учасниками активно обговорювалося питання майбутнього керівництва МОЗ України. Кандидатуру Василя Лазоришинця одностайно підтримали всі виступаючі — академіки та професори, головні лікарі та керівники обласних департаментів охорони здоров’я тощо.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!