Витяг із законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)»

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України Кабінет Міністрів подає в порядку законодавчої ініціативи для розгляду Верховною Радою проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)».

Представлятиме законопроект у Верховній Раді Міністр економічного розвитку і торгівлі Абромавичус Айварас.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення
бізнесу (дерегуляція)» (далі — проект Закону)

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Законопроект розроблено відповідно до завдань, визначених Програмою діяльності Кабінету Міністрів України, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2014 № 695, щодо дерегуляції та приведення функцій контролюючих органів до європейських стандартів.

Потребують вирішення низка завдань Уряду, зокрема щодо: спрощення започаткування та ведення господарської діяльності; скорочення дозвільних і погоджувальних процедур, зменшення впливу державних органів на діяльність суб’єктів господарювання, зокрема, шляхом скасування ліцензування видів господарської діяльності, які мають/матимуть достатній рівень регулювання та контролю за їх здійсненням у разі відміни їх ліцензування; підвищення рівня захисту прав інвесторів, удосконалення механізму фінансування діяльності органів державної реєстраційної служби шляхом внесення змін до відповідних законодавчих актів.

2. Мета і шляхи її досягнення

Метою законопроекту є дерегуляція господарської діяльності, що дасть можливість Україні підвищити позицію у рейтингу Doing Business.

Пропонується привести законодавство в окремих сферах у відповідність до законодавства ЄС, а саме — в агропромисловому комплексі (стимулювання раціонального використання сільськогосподарських земель та спрощення орендних відносин), при провадженні господарської діяльності з виробництва та обігу органічної сільськогосподарської продукції, а також при проведенні розвідувальних робіт та робіт з об’єктами трубопровідного транспорту, спорудження нафтових і газових свердловин.

Пропонується ліквідація дозвільних центрів, як окремої складової центрів надання адміністративних послуг, та надання адміністративних послуг з видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності через центри надання адміністративних послуг (зі збільшенням кількості таких центрів) та посилення відповідальності адміністратора за невиконання посадових обов’язків.

Також, пропонується скасувати необхідність одержання дозвільних документів та повноваження органів влади щодо їх видачі шляхом внесення змін до законів України, які регулюють відносини у відповідних сферах господарської діяльності.

Крім того, проектом Закону пропонується передбачити:

покращення якості надання адміністративних послуг через запровадження альтернативної можливості подачі документів до посадових осіб органів місцевого самоврядування, адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, а також інших осіб в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

скорочення термінів надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;

скасування державної реєстрації договорів комерційної концесії;

скасування опублікування повідомлень про державну реєстрацію в паперовому спеціалізованому друкованому засобі масової інформації, та запровадження оприлюднення цих повідомлень на офіційному сайті веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців;

удосконалення інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та інформаційними системами органів державної влади, а також документами в електронній формі;

забезпечення можливості надання органами реєстрації додаткових платних послуг, пов’язаних із здійсненням державної реєстрації, надання заявникам можливості отримувати адміністративні послуги у сфері державної реєстрації за додаткову плату у скорочені терміни, а також виплати державним реєстраторам винагороди за виконання функцій у відповідній сфері;

встановлення справедливої (диференційованої) системи оплати адміністративних послуг у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

збільшення надходжень до державного бюджету за рахунок встановлення економічно обґрунтованих та соціально орієнтованих розмірів плати за адміністративні послуги, а також окремі супутні послуги;

вирішення існуючої проблеми кадрового забезпечення, шляхом покладання повноважень державних реєстраторів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а також державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців на посадових осіб органів місцевого самоврядування, адміністраторів центрів надання адміністративних послуг, а також інших осіб в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

запровадження в Україні Єдиного державного адресного реєстру, до якого в обов’язковому порядку вноситимуться відомості про акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з питань найменування (перейменування) вулиць, провулків, проспектів, площ, парків, скверів, мостів та інших споруд, розташованих на території відповідного населеного пункту, а також інших питань адміністративно-територіального устрою, з метою дотримання єдиного порядку внесення та пошуку відомостей у Державному реєстрі прав.

У сфері житлово-комунального господарства законопроектом передбачається спрощення процедури переобладнання та перепланування жилих приміщень:

• скасування вимог щодо отримання громадянами дозволу виконавчого комітету рад на виконання робіт з переобладнання та перепланування;
• визначення Мінрегіоном переліку робіт, які можуть проводитися без отримання дозвільних документів та після завершення яких об’єкт не потребує прийняття в експлуатацію.

Позбавлення центральних органів влади невластивих функцій щодо:

• погодження проектів будівництва об’єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря;
• контролю за дотриманням законодавства про рекламу.

У сфері регулювання містобудівної діяльності передбачається децентралізація функцій держави, зокрема:

• можливість створення органів держархбудконтролю у складі органів місцевого самоврядування та райдержадміністрацій;
• передача на місцевий рівень повноважень з видачі дозвільних документів, здійснення держархбудконтролю та прийняття в експлуатацію об’єктів;
• утворення системи державного нагляду за прийнятими рішеннями та можливість їх оскарження;
• вичерпний перелік підстав для повернення декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт;
• вичерпний перелік документів, які подаються для отримання дозволу на виконання будівельних робіт;
• скорочення строку видачі технічних умов з 15 — 30 до 10 робочих днів;
• забезпечення механізмів сплати коштів пайової участі до прийняття в експлуатацію об’єктів;
• право замовника будівництва на застосування відповідно до законодавства автономних систем інженерного забезпечення;
• повноваження місцевих держадміністрацій щодо ведення єдиного державного реєстру громадян, які потребують поліпшення житлових умов;
• повноваження органів місцевого самоврядування щодо організації роботи, пов’язаної із завершенням довгобудів;
• контроль органів місцевого самоврядування за діяльністю забудовників, пов’язаною із залученням коштів фізичних та юридичних осіб тощо.

Законопроектом скасовується:

• необхідність інформування замовником місцевих органів влади про отримані документи на початок будівництва та про прийняття об’єктів в експлуатацію;
• штраф за неподання зазначеної інформації;
• проведення обов’язкової експертизи кошторисів проектів будівництва вартістю до 300 тис. грн., що будуються за державні кошти;
• обмеження щодо залучення до здійснення контролю фахівців лише організацій, атестованих Мінрегіоном;
• визначення Держархбудінспекції замовником при знесенні за рішенням суду самобудів.

3. Правові аспекти

Законодавчі акти у даній сфері правового регулювання:

Кодекс законів про працю України;

Кодекс України про адміністративні правопорушення;

Господарський процесуальний кодекс України;

Господарський кодекс України;

Житловий кодекс Української РСР;

Кримінальний кодекс України;

Земельний кодекс України;

Цивільний кодекс України;

Митний кодекс України;

Гірничий закон України;

Закони України:

«Про адміністративні послуги»;

«Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»;

«Про внесення змін до Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» щодо вдосконалення процедури видачі документів дозвільного характеру, оформлених центральними органами виконавчої влади»;

«Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності»;

«Про ліцензування певних видів господарської діяльності»;

«Про господарські товариства»;

«Про цінні папери та фондовий ринок»;

«Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»;

«Про питну воду та питне водопостачання»;

«Основи законодавства України про охорону здоров’я»;

«Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції»;

«Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп’ютерних програм, баз даних»;

«Про державну підтримку сільського господарства України»;

«Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу»;

«Про ветеринарну медицину»;

«Про охорону праці»;

«Про зайнятість населення»;

«Про карантин рослин»;

«Про племінну справу у тваринництві»;

«Про оренду землі»;

«Про особисте селянське господарство»;

«Про землеустрій»;

«Про охорону земель»;

«Про оцінку земель»;

«Про державну експертизу землевпорядної документації»;

«Про Державний земельний кадастр»;

«Про пестициди і агрохімікати»;

«Про судовий збір»;

«Про донорство крові та її компонентів»;

«Про молоко та молочні продукти»;

«Про охорону дитинства»;

«Про дитяче харчування»;

«Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих організмів»;

«Про захист рослин»;

«Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них»;

«Про туризм»;

«Про лікарські засоби»;

«Про охорону культурної спадщини»;

«Про регулювання містобудівної діяльності»

«Про основи містобудування»;

«Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності»;

«Про аудиторську діяльність»;

«Про державне регулювання видобутку, виробництва і використання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння та контроль за операціями з ними»;

«Про металобрухт»;

«Про архітектурну діяльність»;

«Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;

«Про відходи»;

«Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування імпорту лікарських засобів та визначення терміна «активний фармацевтичний інгредієнт»;

«Про місцеве самоврядування в Україні»;

«Про дозвільну діяльність у сфері використання ядерної енергії»;

«Про місцеві державні адміністрації»;

«Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів»;

«Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини».

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових витрат з державного бюджету.

5. Позиція заінтересованих органів

Проект Закону стосується компетенції Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України; Міністерства інфраструктури України; Міністерства аграрної політики та продовольства України; Міністерства екології та природних ресурсів України; Міністерства культури України; Міністерства охорони здоров’я України; Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства; Міністерства енергетики та вугільної промисловості України; Міністерства освіти і науки України; Міністерства соціальної політики України; Міністерства внутрішніх справ України; Національної комісія з цінних паперів та фондового ринку; Державної служби з контролю за наркотиками, Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва; Державної фіскальної служби України; Служби безпеки України.

6. Регіональний аспект

Проект Закону стосується інтересів центральних та місцевих органів виконавчої влади, які є органами ліцензування, та опосередковано може позитивно вплинути на розвиток регіонів.

6¹. Запобігання дискримінації

У проекті Закону відсутні положення, які містять ознаки дискримінації.

Громадська антидискримінаційна експертиза не проводилась.

7. Запобігання корупції

У законопроекті відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

8. Громадське обговорення

Законопроект не проходив процедуру оприлюднення та отримання пропозицій.

9. Позиція соціальних партнерів

Проект не стосується соціально-трудової сфери.

10. Оцінка регуляторного впливу

Проект Закону є регуляторним актом і відповідає принципам державної регуляторної політики.

10¹. Вплив реалізації акта на ринок праці

Реалізація акта позитивно вплине на ринок праці, оскільки проект спрямований на розширення свободи підприємницької діяльності, що в свою чергу створить підґрунтя для створення нових робочих місць, підвищення рівня зайнятості населення тощо.

11. Прогноз результатів

Реалізація Закону забезпечить адаптацію законодавства України, що регулює здійснення адміністративних процедур (надання адміністративних послуг), пов’язаних із одержанням суб’єктами господарювання прав на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності, до законодавства Європейського Союзу, а також базового законодавства України, що регулює відносини у сфері дозвільної системи.

Передбачені законопроектом скорочення функцій та оптимізація процедур адміністративного регулювання господарської діяльності сприятимуть створенню більш сприятливих умов для ведення бізнесу в Україні та підвищенню рівня захисту суб’єктів господарювання.

Таким чином, буде забезпечено скорочення функцій та удосконалення процедур адміністративного регулювання економіки, запроваджено прозорі і єдині правила для всіх суб’єктів економічної діяльності та умови для підвищення рівня їх захисту.

Проект

від 22.12.2014 р. реєстраційний №1580

Закон України
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)

Витяг

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

21. У Законі України «Про лікарські засоби» (Відомості Верховної Ради України, 1996 p., № 22, ст. 86; 2007 р., № 3, ст. 30; 2012 р., № 19—20, ст. 168; із змінами, внесеними законами України від 03.11.2011 № 3998-VI та від 20.12.2011 № 4196-VI):

1) частину першу статті 17 викласти в такій редакції:

«На територію України можуть ввозитися лікарські засоби, зареєстровані в Україні, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником. Термін придатності лікарських засобів, що ввозяться на територію України, має становити не менше половини терміну, визначеного виробником, за умови, якщо виробник визначив термін менше одного року, або ліне менш як шість місяців, за умови, якщо виробник визначив термін більше одного року. Порядок ввезення лікарських засобів на територію України встановлюється Кабінетом Міністрів України»;

2) частину другу статті 20 викласти у такій редакції:

«Реалізація лікарських засобів здійснюється лише за наявності сертифіката якості, що видається виробником.».

34. Статтю 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 36, ст. 299; із наступними змінами) викласти у такій редакції:

«Стаття 9. Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню

Відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) банківська діяльність;

2) професійна діяльність на ринку цінних паперів;

3) із надання фінансових послуг;

4) зовнішньоекономічна діяльність;

5) діяльність у галузі телебачення і радіомовлення;

6) діяльність у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії;

7) діяльність у сфері освіти;

8) виробництво і торгівля спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами;

9) діяльність у сфері телекомунікацій;

10) надання послуг з перевезення пасажирів, вантажу повітряним транспортом.

Відповідно до цього Закону з урахуванням особливостей, визначених спеціальними законами, ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) культивування рослин, включених до таблиці I Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, затвердженого Кабінетом Міністрів України, розроблення, виробництво, виготовлення, зберігання, перевезення, придбання, реалізація (відпуск), ввезення на територію України, вивезення з території України, використання, знищення наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, включених до зазначеного Переліку — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»;

2) виробництво лікарських засобів, оптова та роздрібна торгівля лікарськими засобами — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про лікарські засоби»;

3) будівництво об’єктів IV і V категорій складності за переліком видів робіт, що визначається Кабінетом Міністрів України — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про архітектурну діяльність»;

4) охоронна діяльність — з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про охоронну діяльність».

Відповідно до цього Закону ліцензуванню підлягають такі види господарської діяльності:

1) виробництво та ремонт вогнепальної зброї невійськового призначення і боєприпасів до неї, холодної зброї, пневматичної зброї калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду, торгівля вогнепальною зброєю невійськового призначення та боєприпасами до неї, холодною зброєю, пневматичною зброєю калібру понад 4,5 міліметра і швидкістю польоту кулі понад 100 метрів на секунду;

2) виробництво вибухових матеріалів промислового призначення за переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України;

3) виробництво особливо небезпечних хімічних речовин, операції у сфері поводження з небезпечними відходами (не підлягає ліцензуванню зберігання (накопичення) суб’єктом господарювання утворених ним небезпечних відходів, якщо протягом року з дня утворення небезпечні відходи передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, а також безоплатне збирання (приймання) від населення небезпечних відходів у складі побутових відходів та їх зберігання (накопичення), зберігання (накопичення) небезпечних відходів у складі побутових відходів, вилучених під час збирання та сортування побутових відходів, якщо зазначені відходи протягом року передаються суб’єктам господарювання, що мають ліцензію на здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, та зазначена діяльність здійснюється з дотриманням санітарних норм та вимог екологічної безпеки);

4) виробництво ветеринарних медикаментів і препаратів, оптова, роздрібна торгівля ветеринарними медикаментами і препаратами;

5) виробництво спеціальних засобів, заряджених речовинами сльозоточивої та дратівної дії, індивідуального захисту, активної оборони та їх продаж;

6) розроблення, виготовлення спеціальних технічних засобів для зняття інформації з каналів зв’язку, інших засобів негласного отримання інформації, торгівля спеціальними технічними засобами для зняття інформації з каналів зв’язку, іншими засобами негласного отримання інформації;

7) надання послуг у галузі криптографічного захисту інформації (крім послуг електронного цифрового підпису), торгівля криптосистемами і засобами криптографічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України);

8) надання послуг у галузі технічного захисту інформації (згідно з переліком, що визначається Кабінетом Міністрів України)

9) транспортування нафти, нафтопродуктів магістральним трубопроводом, транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами та їх розподіл;

10) постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим та нерегульованим тарифом;

11) зберігання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ в обсягах, що перевищують рівень, встановлений ліцензійними умовами;

12) централізоване водопостачання та водовідведення;

13) розроблення, випробування, виробництво, експлуатація ракет-носіїв, космічних апаратів та їх складових частин, наземного комплексу управління космічними апаратами та його складових частин;

14) медична практика, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

15) ветеринарна практика;

16) випуск та проведення лотерей;

17) надання послуг з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів річковим, морським, автомобільним, залізничним транспортом;

18) надання послуг і виконання робіт протипожежного призначення;

19) діяльність, пов’язана з промисловим виловом риби, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств;

20) виробництво, експорт та імпорт дисків для лазерних систем зчитування, матриць;

21) діяльність, пов’язана з виробництвом, торгівлею піротехнічними засобами;

22) розроблення, виготовлення, реалізація, ремонт, модернізація та утилізація озброєння, військової техніки, військової зброї і боєприпасів до неї;

23) виробництво теплової енергії, транспортування її магістральними і місцевими (розподільчими) тепловими мережами та постачання теплової енергії;

24) збирання та використання інформації, яка складає кредитну історію.».

59. Пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо ліцензування імпорту лікарських засобів та визначення терміна «активний фармацевтичний інгредієнт» (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 23, ст. 225) виключити.

ІІ. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім пунктів 22 та 36, підпункту 2 пункту 24, які набирають чинності через рік з дня опублікування.

Пункт 36 розділу І та пункт 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» набирають чинності одночасно з набранням чинності Законом України від 22 липня 2014 року № 1602-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів».

2. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України «Про дитяче харчування» (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 44, ст.433; 2011 р., № 22, ст. 149; 2014 р., № 2—3, ст. 41);

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів» (Відомості Верховної Ради України, 2013 p., № 19—20, ст. 177).

3. Ліцензії на види господарської діяльності, назва яких змінюється цим Законом, і які видані до набрання чинності цим Законом, діють до закінчення терміну, зазначеного в ліцензіях.

Ліцензії на господарську діяльність з переробки донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, крім діяльності банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини та на діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини згідно з переліком, затвердженим Міністерством охорони здоров’я України, які видані до набрання чинності цим Законом, діють до закінчення терміну, зазначеного в ліцензіях.

4. Особи, які до набрання чинності цим Законом пройшли навчання за програмою базової підготовки оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок та виконали річну програму стажування, мають право складати кваліфікаційний іспит на одержання кваліфікаційного сертифікату оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок без проведення додаткових навчань та стажування.

Кваліфікаційний сертифікат оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок видається безоплатно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за добровільним зверненням без складання кваліфікаційних іспитів оцінювачам, які на момент набрання чинності цим Законом отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Кваліфікаційний сертифікат ліцитатора з проведення земельних торгів видається безоплатно центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів за добровільним зверненням без складання кваліфікаційних іспитів ліцитаторам, які на момент набрання чинності цим Законом отримали кваліфікаційне свідоцтво ліцитатора з проведення земельних торгів.

Встановити, що протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом:

суб’єкти господарювання, які до набрання чинності цим Законом у встановленому порядку отримали ліцензії на проведення землеоціночних робіт, є розробниками землеоціночної документації;

суб’єкти господарювання, які до набрання чинності цим Законом у встановленому порядку отримали ліцензії на проведення земельних торгів, є виконавцями земельних торгів.

5. Встановити, що дія абзацу першого частини сьомої статті 29 Закону України «Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини» протягом п’яти років з дня набрання чинності пунктом 62 цього Закону не поширюється на молочні продукти, в тому числі кисломолочні продукти, виробництво яких відповідно до нормативних документів передбачає використання пробіотиків.

6. Документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, отримані та чинні на день набрання чинності цим Законом, є чинними до завершення будівництва об’єктів.

Внесення змін до таких документів, скасування їх реєстрації або анулювання, а також державний архітектурно-будівельний контроль та прийняття в експлуатацію об’єктів, що споруджуються на підставі таких документів, здійснюють органи державного архітектурно-будівельного контролю, визначені статтею 61 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

7. Установити, що:

органи державного архітектурно-будівельного контролю утворюються (визначаються) районними державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування виходячи з можливостей та потреб відповідних територій;

на період до утворення (визначення) місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування органів державного архітектурно-будівельного контролю повноваження, визначені цим Законом, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю.

8. Підприємствам бюро технічної інвентаризації:

до 1 січня 2016 року передати реєстрові книги та реєстраційні справи, які є державною власністю, органам державної реєстрації прав за місцем розташування нерухомого майна у порядку, встановленому Міністерством юстиції України;

до передачі реєстрових книг та реєстраційних справ органам державної реєстрації прав забезпечити надання інформації про зареєстровані речові права на нерухоме майно на запити органів державної влади, їх посадових осіб.

9. Нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

10. Кабінету Міністрів України:

у тримісячний строк після опублікування цього Закону підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо внесення змін до законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям цього Закону;

у п’ятимісячний строк після опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом і забезпечити приведення нормативно-правових актів органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

Порівняльна таблиця до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України
щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)»

Витяг

25.12.2014 р.

ВИСНОВОК

Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України

на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)

У проекті з метою дерегуляції умов та порядку здійснення господарської діяльності пропонується внести ряд змін до законодавчих актів України, які передбачають зокрема, привести законодавство в окремих сферах у відповідність до законодавства Європейського Союзу, ліквідувати  дозвільні центри, як окрему складової центрів надання адміністративних послуг, та зосередити надання адміністративних послуг з видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності у центрах надання адміністративних послуг, скасувати необхідність одержання деяких дозвільних документів та повноваження органів влади тощо.

Головне управління, розглянувши проект в межах наданого часу,  вважає за доцільне висловити щодо його змісту наступні зауваження та пропозиції.

1. Частина положень проекту не має безпосереднього відношення до спрощення умов ведення бізнесу. Це зауваження стосується, зокрема, внесення змін до ЖК України, питання запровадження Єдиного державного адресного реєстру (зміни до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування»), запровадження наборів дитячого харчування (зміни до ст. 13 Закону України «Про охорону дитинства») тощо. Не є предметом дерегуляції законодавчі пропозиції, якими встановлюються умови оплати державних службовців – державних реєстраторів, що реєструють юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (частина сьома статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»), державного реєстратора прав на нерухоме майно їх обтяжень (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень», працівників відділу державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 8 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»), статті 28 Закону України «Про виконавчу службу», якою встановлюється порядок стягнення виконавчого збору, статті 41 та 46 цього ж Закону, що стосуються коштів виконавчого провадження та винагороди державному виконавцю. Вважаємо, що зміни до законів, які не мають безпосереднього відношення до дерегуляції господарської діяльності,  мають бути виключені з проекту.

Разом з тим варто зазначити, що Головне управління в цілому не заперечує проти внесення змін до статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» щодо забезпечення  дітей грудного віку та другого року життя, які входять до складу малозабезпечених сімей, а також дітей грудного та раннього віку, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дитячим харчуванням безкоштовно. Разом з тим, на нашу думку, до категорії дітей грудного та раннього віку, яким дитяче харчування надається безкоштовно, необхідно включити також дітей з інвалідністю, оскільки повноцінне збалансоване харчування такої дитини є одним із елементів ранньої реабілітації дитини з інвалідністю та попередження розвитку патологій, профілактики  захворювань, пов’язаних  з порушенням   харчування.  Крім цього, не вбачається доцільним визнати такими, що втратив чинність Закон України «Про дитяче харчування», оскільки саме достатність,  якість  та  безпечність  дитячого харчуванням, що є запорукою здорового розвитку дитини, на наш погляд, можливо забезпечити шляхом державного   регулювання  виробництва  та  обігу  дитячого харчування, зокрема,  нагляду  і  контролю за безпечністю та якістю дитячого харчування.

2. У проекті пропонується викласти у новій редакції статтю 9 «Види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню»  Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності». Проте слід звернути увагу на те, що на розгляді в Верховній Раді України знаходиться прийнята у першому читанні нова редакція Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (реєстр. № 4743 від 18.04.2014 р.). За цих умов, на думку управління, питання видів ліцензування доцільніше виключити з поданого проекту з тим, що розглянути його комплексно при прийнятті нової редакції Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності».

Щодо суті запропонованих змін до статті 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», то запропоноване скорочення видів ліцензування повинно враховувати такий принцип ліцензування господарської діяльності, встановлений в абзаці третьому частини першої статті 3 Закону, як захист прав, законних інтересів, життя та здоров’я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави. Адже, згідно частини першої статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. У зв’язку з цим не можна погодитися з виключенням із переліку таких видів господарської діяльності, як торгівля пестицидами та агрохімікатами, переробка донорської крові та її компонентів, виготовлення з них препаратів, інших тканин і клітин людини, діяльність банків пуповинної крові, інших тканин і клітин людини, торгівля племінними (генетичними) ресурсами, проведення генетичної експертизи походження та аномалій тварин, генетично-інженерна діяльність у замкненій системі, діяльність, пов’язана з наданням послуг стрільбищами невійськового призначення.

Крім цього, звертаємо увагу на те, що скасування ліцензування певного виду господарської діяльності не повинно мати суто «механічний» характер, а повинно супроводжуватися закріпленням у законодавстві певних організаційних та кваліфікаційних вимог щодо відповідної діяльності,  забезпечення обліку суб‘єктів господарювання, які нею займаються, та можливістю зупиняти чи забороняти таку діяльність у разі порушення законодавства. У зв‘язку з цим пропонуємо внести до проекту відповідні доповнення.

3. Головне управління в цілому підтримує пропозицію суб‘єкта права законодавчої ініціативи щодо передачі функцій дозвільних центрів, створення яких передбачено  у Законі «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності», з надання адміністративних послуг щодо видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності до  центрів надання адміністративних послуг (зі збільшенням кількості таких центрів) та посилення відповідальності адміністратора за невиконання посадових обов’язків. Разом з тим, пропонуємо розповсюдити надання адміністративних послуг з видачі документів дозвільного характеру через центри надання адміністративних послуг на сферу здійснення інвестиційної діяльності, внісши відповідні зміни до Закону України «Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна».

4. У проекті пропонується віднести вирішення цілого ряду відповідних питань до компетенції Кабінету Міністрів України, передбачивши підзаконний рівень їх правового регулювання. Зокрема, мова йде про можливість надання за бажанням заявника інших платних послуг, пов’язаних з адміністративною послугою, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому розмір плати за надання таких послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України. Урядом можуть бути також встановлені скорочені терміни надання адміністративних послуг. Розмір плати за скорочення термінів надання таких послуг встановлюється Кабінетом Міністрів України (нова ч. 2 ст. 5 Закону «Про адміністративні послуги»). Водночас за чинною редакцією Закону строки надання адміністративних послуг (у тому числі граничний строк їх надання) визначається законом (ст. 10 Закону). Головне управління не може підтримати обраний підхід до вирішення відповідних питань на підзаконному рівні, оскільки він означатиме відхід від пріоритету законодавчого регулювання у сфері надання адміністративних послуг, що не узгоджується з принципом поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, за змістом якого головні повноваження у сфері регулювання суспільних відносин належать до компетенції Верховної Ради України.

Відповідно до нової редакції п. 3) ч. 1 ст. 1 Закону суб’єкт надання адміністративної послуги – орган виконавчої влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону надавати адміністративні послуги та у випадку, передбаченому законом, інші особи в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (підп. 1) п. 61 Розділу I проекту).

Необхідно звернути увагу, що управлінські (виконавчі та розпорядчі) функції становлять зміст державного управління, яке має здійснюватись через розгалужену систему органів державного управління, їх посадових осіб. Натомість пропозиція доповнити розширити перелік суб’єктів надання адміністративних послуг «іншими особами» містить небезпеку покласти повноваження щодо надання адміністративних послуг на осіб, які представлятимуть структури, метою діяльності яких є задоволення побутових, матеріальних, культурних чи інших потреб громадян.

З огляду на це Головне управління звертає увагу, що у разі залишення у даному проекті вказаного положення відбудеться повернення до існуючої негативної практики, коли управлінські послуги надаватимуть суб’єкти підприємницької діяльності на платній основі, що містить корупційні ризики. У зв‘язку з цим управління вважає за доцільне повторити вже раніше висловлені міркування про те, що покладання на підприємства, установи та організації управлінських функцій свого часу відбувалось у зв’язку із скороченням витрат на утримання апарату державного управління і, як правило, супроводжувалась встановленням окремої плати за їх здійснення. Це призвело до «комерціалізації» структур, які колись були державними органами, що навряд чи є правильним.

Змінами до Закону України «Про адміністративні послуги» пропонується визначити одним із основних завдань адміністратора «складення протоколів про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом» (п. 7) ч. 4 ст. 13)  Проте відповідно до статті 12 цього Закону України центр надання адміністративних послуг – це постійно діючий робочий орган або структурний підрозділ виконавчого органу міської, селищної ради або Київської, Севастопольської міської державної адміністрації, районної, районної у містах Києві, Севастополі державної адміністрації, у якому надаються адміністративні послуги через адміністратора шляхом його взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг. Згідно з положеннями статті 13 Закону суб’єкт звернення для отримання адміністративної послуги в центрі надання адміністративних послуг звертається до адміністратора – посадової особи органу, що утворив центр надання адміністративних послуг, яка організовує надання адміністративних послуг шляхом взаємодії з суб’єктами надання адміністративних послуг. Таким чином, у Законі закладена концепція, за якою отримання адміністративної послуги відбувається шляхом взаємодії трьох суб’єктів: суб’єкта звернення, адміністратора та суб’єкта надання адміністративної послуги. Тобто у зазначених взаємовідносинах адміністратор забезпечує організацію надання адміністративної послуги.

Прийняття запропонованих змін може призвести до виникнення, коли ефективність та вчасність надання суб’єктом відповідних послуг (а отже і можливість притягнення до адміністративної відповідальності) залежатиме, зокрема, і від особи, яка притягатиме до такої відповідальності. Адже по суті, вчасність надання адміністративної послуги залежить, в тому числі, і від дій адміністратора. Особливо незрозумілою така пропозиція виглядає з огляду на те, що в проекті закону передбачається, що адміністратор сам може бути суб’єктом аналогічного правопорушення.

З огляду на зазначене Головне управління вважає, що передбачений Законом правовий статус адміністратора виключає запропоновану у проекті можливість наділення його спеціалізованими контролюючими повноваженнями та визначення його уповноваженою особою держави щодо притягнення до адміністративної відповідальності (складення протоколів про адміністративні правопорушення).

За змістом Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» запроваджено чіткий розподіл центральних органів виконавчої влади на види, в залежності від функцій, які вони виконують. Так, всі центральні органи виконавчої влади поділяються на міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. В свою чергу інші центральні органи виконавчої влади, які утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики, поділяються на служби, агентства, інспекції. При цьому у разі, якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з надання адміністративних послуг фізичним і юридичним особам центральний орган виконавчої влади утворюється як служба. Якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають функції з управління об’єктами державної власності, що належать до сфери його управління, центральний орган виконавчої влади утворюється як агентство, а якщо більшість функцій центрального органу виконавчої влади складають контрольно-наглядові функції за дотриманням державними органами, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, юридичними та фізичними особами актів законодавства, центральний орган виконавчої влади утворюється як інспекція.

Наведений підхід є, на наш погляд, основою для упорядкування механізму контролю у сфері виконавчої влади та ліквідації розпорошеності контрольної діяльності органів виконавчої влади шляхом структурного визначення системи органів спеціалізованого контролю (інспекцій), одним із завдань яких має бути контрольна діяльність із застосування засобів примусового впливу на суб’єктів суспільних відносин. Новелами ж проекту, навпаки, пропонується ще більше розширити коло суб’єктів контролю, причому не з залученням незалежних спеціалізованих суб’єктів суспільних відносин, а за рахунок розширення компетенції посадових осіб виконавчої влади, основним завданням яких є здійснення інших управлінських функцій, які підлягають контролю. Отже, наділення адміністратора центру надання адміністративних послуг, який є посадовою особою міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), Київської та Севастопольської міських, районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, селищних рад, повноваженнями у сфері спеціалізованого контролю, тобто виконання самостійної правоохоронної функції разом з організаційною, виглядає необґрунтованим через невідповідність правилам розподілу управлінської праці між органами виконавчої влади, закріпленими положеннями вищенаведеного Закону.

Зі змісту запропонованих змін залишається незрозумілим, яким чином на практиці буде відбуватися складання протоколу про вчинення адміністративного правопорушення. Виходячи зі змісту частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи можуть діяти виключно в передбачених законом межах та у визначений законом спосіб. Наділення адміністратора повноваженнями щодо складання протоколу без визначення відповідної процедури по суті нівелює такі повноваження. Також незрозумілою є процедура надання адміністратору пояснень особою, щодо якої складається протокол (як це вимагає КУпАП), та виконання інших процедурних вимог, які є важливим і необхідним аспектом механізму притягнення до адміністративної відповідальності.

5. Окремі положення проекту для їх реалізації на практиці вимагають своєї подальшої деталізації шляхом внесення змін до інших законодавчих актів. Наприклад, у змінах до статті 116 Цивільного кодексу України пропонується запровадити так званий «похідний позов». Проте без внесення необхідних змін щодо порядку його розгляду до Цивільного процесуального кодексу України (зміни до якого у проекті зміни не пропонуються) його запровадження втрачає будь-який сенс.

6. Змінами до Закону України «Про судовий збір» пропонується звільнити від сплати судового збору Міністерство юстиції України та його територіальні органи, Державну реєстраційну службу України — у справах, пов’язаних з виконанням ними своїх повноважень. Згідно з чинними нормами така пільга передбачена для Міністерства юстиції України – за подання позовів про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виконання рішень Європейського суду з прав людини, постановлених проти України.

Слід звернути увагу на те, що будь-яке звільнення органів державної влади від сплати судового збору матиме наслідком зменшення рівня фінансування судів. Адже відповідно до статті 9 Закону України «Про судовий збір» кошти судового збору, який сплачується до спеціального фонду Державного бюджету України, спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи  створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп’ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп‘ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису. У той же час подані до проекту документи не містять пропозицій щодо компенсації зазначених втрат органів судової влади.

На думку Головного управління, пропозиція звільнити Міністерство юстиції України його територіальні органи, Державну реєстраційну службу України від сплати судового збору не повною мірою узгоджується з пунктом 2 частини третьої статті 129 Конституції України, відповідно до якого основними засадами судочинства в Україні є «рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом», що дістало відповідне відтворення у Законі України «Про судоустрій і статус суддів», а також у Кодексі адміністративного судочинства України (стаття 7), Цивільному процесуальному та Господарському процесуальному кодексах України (стаття 42²). Тому у сучасних умовах звільнення Міністерства юстиції України та його територіальних органів, Державної реєстраційної служби України від сплати судового збору може розцінюватися як надання їм певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу – юридичними та фізичними особами, які зобов’язані сплачувати відповідний збір, що на практиці означатиме звуження їх права на звернення до суду. Особливо це стосується позовів, що виникають із господарських (цивільних) правовідносин, які засновані на юридичній рівності їх учасників і в яких органи державної влади виступають не як суб’єкти владних повноважень, а як юридичні особи.

Звичайно, зафіксований у Конституції України принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом не виключає можливості звільнення від сплати судового збору певних категорій учасників судового процесу (до яких належать, наприклад, соціально незахищені громадян) за подання окремих категорій позовів, що потребує достатнього обґрунтування.

Що ж стосується тенденції до звільнення органів виконавчої влади від сплати судового збору, то такий підхід виглядає не зовсім виправданим. Адже не можна фінансові проблеми одних органів державної влади вирішувати за рахунок інших органів державної влади, зокрема органів судової влади, які, як зазначалося вище, також фінансуються з Державного бюджету України. Тож, на думку управління, фінансування державного органу з Державного бюджету не може слугувати визначальною підставою для його звільнення від сплати відповідного збору з метою економії бюджетних коштів. Адже за такого підходу слід звільнити від сплати судового збору всі органи державної влади.

Вважаємо доцільним звернути увагу на те, що судовий збір виконує не тільки фіскальну, а й регулятивну, дисциплінуючу функцію. Він є одним із способів стимулювання належного виконання учасниками відповідних правовідносин (у тому числі органами державної влади) своїх прав та обов’язків. Тому звільнення від його сплати окремих державних органів може негативно позначитися на стані виконавської дисципліни та господарських зобов’язань, а також призвести до необґрунтованого збільшення позовів до суду, зокрема, у спорах, які можуть бути вирішені без втручання суду. При цьому слід врахувати, що порушене в законопроекті питання певною мірою вже вирішене у чинному процесуальному законодавстві України, яке містить відповідні правові передумови для відшкодування судових витрат органам державної влади у разі, якщо судове рішення ухвалено на їх користь. Зокрема, такий підхід випливає зі змісту відповідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (стаття 94), Цивільного процесуального кодексу України (стаття 88) та Господарського  процесуального кодексу України (стаття 49), згідно з якими судові витрати, що складаються із судового збору та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи, відшкодовуються, як правило, стороні, на користь якої ухвалено рішення, за рахунок іншої сторони. Якщо ж позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві – пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Тож за умови задоволення позовних вимог органу державної влади потреби у його звільненні від сплати судового збору (якщо вони діятимуть у межах закону) немає. Якщо ж, приміром, орган державної влади звернувся з необґрунтованими позовними вимогами (що має бути зафіксовано у відповідному судовому рішенні), то у таких випадках судовий збір повинен відшкодуватися у загальному порядку, встановленому для всіх учасників судового процесу.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути суб‘єкту законодавчої ініціативи на доопрацювання з наступним урахуванням висловлених зауважень та пропозицій.

27.12.2014 р.

ВИСНОВОК

Антикорупційного комітету Верховної Ради України

щодо проекту нормативно-правового акта вимогам антикорупційного законодавства 

Назва проекту акта:  проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)

Реєстр. № 1580 від 22.12.2014 р.

Суб’єкт права законодавчої ініціативи: Кабінет Міністрів України

Головний комітет з підготовки і попереднього розгляду – Комітет з питань промислової політики та підприємництва

Проект акта не відповідає вимогам антикорупційного законодавства – (рішення Комітету від 26 грудня 2014 року, протокол № 6.)

У проекті акта виявлено такі невідповідності:

Нова редакція пункту 3 статті 1 Закону України «Про надання адміністративних послуг» надає можливість Кабінету Міністрів України самостійно уповноважувати інших осіб (ніж чітко визначених Законом) суб’єктами надання адміністративних послуг. Це положення, про уповноваження «інших осіб», містить корупційні ризики і можливість посадовим особам протиправно отримувати блага матеріального і нематеріального характеру, тобто  створення  комерційних структур на базі державних органів.

Статтею 10 Закону України « Про надання адміністративних послуг» чітко визначено строки надання адміністративних послуг ( у томі числі граничний строк).

Разом з тим, нова частина 2 статті 5 цього ж Закону в супереч  статті 10 передбачає можливість встановлення самостійно Кабінетом Міністрів України скорочених термінів надання адміністративних послуг, тобто на підзаконному рівні, а це не узгоджується з принципом поділу державної влади (на законодавчу, виконавчу та судову).

Встановлення строків можливо лише законодавчо і Верховною радою України.

Доповнення частиною 7 статтю 13 цього ж Закону, а саме уповноваження Адміністратора завданням складати протоколи про адміністративні порушення, це є наділення спеціалізованими контролюючими повноваженнями без механізму виконання і реалізації (що не передбачено Кодексом про адміністративні правопорушення). Це надмірне розширення дискреційних повноважень.

Законопроект необхідно доопрацювати для усунення невідповідностей.

14.01.2015 р.

ВИСНОВОК

Комітету Верховної Ради України з питань промислової політики та підприємництва

на проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України  щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)

Комітет  з питань промислової політики та підприємництва 24 грудня 2014 року розглянув проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція) (реєстр. № 1580), поданий Кабінетом Міністрів України.

Метою прийняття законопроекту є дерегуляція господарської діяльності, що дасть можливість Україні підвищити позицію у рейтингу Doing Business.

Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України у своєму висновку від 25.12.2014 року вважає, що за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання з наступним урахуванням  висловлених зауважень та пропозицій (додається).

Народні депутати України – члени Комітету  розглянувши законопроект погодилися з пропозиціями Уряду щодо дерегуляції та приведення функцій контролюючих органів до європейських стандартів.

В той же час члени Комітету зазначили, що проект у запропонованій редакції потребує суттєвого доопрацювання, оскільки прийняття його в такій редакції призведе до колізій відповідних норм та неповноти правового регулювання.

Прийняття законопроекту  не підтримується членами Комітету з питань охорони здоров’я (лист додається).

Враховуючи вищезазначене члени Комітету прийняли рішення проект Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція) (реєстр. № 1580), поданий Кабінетом Міністрів України, внести на розгляд Верховної Ради України та пропонувати повернути його суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

Проект відповідної Постанови Верховної Ради України додається.

Співдоповідачем з цього питання на пленарному засіданні Верховної Ради України від Комітету визначено  голову підкомітету Кривошея Геннадія Григоровича.

06.02.2015 р.

ЗАУВАЖЕННЯ

Головного юридичного управління Апарату Верховної Ради України

до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)»

У Головному юридичному управлінні розглянуто підготовлений до другого читання законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)» та звертається увага на таке.

Низка положень проекту закону потребує узгодження із нормами Конституції та законів України, а також не враховує правових позицій Конституційного Суду України, висловлених у його відповідних рішеннях.

1. У пояснювальній записці до проекту закону зазначено, що метою законопроекту є дерегуляція господарської діяльності. Разом з тим, низка положень проекту не має безпосереднього відношення до спрощення умов ведення бізнесу. Так, це стосується внесення змін до: Житлового кодексу України в частині переобладнання та перепланування житла, Закону України «Про оренду землі» стосовно умов договору оренди землі, передачі об’єкта оренди, форми орендної плати, Закону України «Про захист рослин» щодо здійснення державного контролю, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» щодо здійснення державного контролю місцевими державними адміністраціями, Законів України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» стосовно вимог до осіб, які мають бажання отримати посаду державного реєстратора та умов оплати їхньої праці, тощо.

2. Статтю 5 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» доповнено новою частиною такого змісту: «У разі збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців може проводитися визначеними Міністерством юстиції України державними реєстраторами поза місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, та фізичної особи – підприємця». Підтримуючи концепцію суб’єкта законодавчої ініціативи щодо здійснення державної реєстрації зазначених осіб у такий спосіб, зазначимо, що проект закону не розкриває суб’єкта та порядку встановлення зазначених обставин, за наявності яких Міністерство юстиції України може визначати державних реєстраторів. Відтак, проектом закону не враховано правову позицію Конституційного Суду України, висловлену в Рішенні від 22 вересня 2005 р. № 5-рп-2005, за якою невизначеність, нечіткість правової норми призводить до її неоднакового розуміння та тлумачення, що в практичній площині призводить до різного застосування.

3. Відповідно до змін, які вносяться проектом у статтю 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», «на посаду державного реєстратора призначається особа, яка має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України. … Державний реєстратор є державним службовцем».

Разом з тим, це положення потребує узгодження із чинним Законом України «Про державну службу», статтею 4 якого передбачено, що «право на державну службу мають громадяни України незалежно від  походження, соціального і майнового стану, расової і національної приналежності, статі, політичних поглядів, релігійних переконань, місця проживання, які одержали відповідну освіту і професійну підготовку та пройшли у встановленому порядку конкурсний відбір, або за іншою процедурою, передбаченою Кабінетом Міністрів України». Крім того, цим Законом не надано повноважень Міністерству юстиції України встановлювати кваліфікаційні вимоги до осіб, які мають право на державну службу.

Відтак, положення проекту закону в частині наділення Міністерства юстиції України зазначеними повноваженнями не враховують конституційного статусу Кабінету Міністрів України як вищого органу у системі органів виконавчої влади.

Аналогічне за змістом зауваження стосується також відповідних змін до статті 9 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

4. Змінами, які вносяться до статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», пропонується встановити, що «повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з прийому документів для надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації юридичних та фізичних осіб – підприємців та видачі оформлених результатів їх надання можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг».

Разом з тим, відповідно до концепції цього Закону (див. наприклад, статті 4, 25 та 43 Закону) документи для здійснення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців подаються лише державному реєстратору. Порядок проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців включає, зокрема: перевірку комплектності документів, які подаються державному реєстратору, та повноти відомостей, що вказані в реєстраційній картці; перевірку документів, які подаються державному реєстратору, на  відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації; внесення відомостей про юридичну особу або фізичну особу – підприємця до Єдиного державного реєстру; оформлення і видачу виписки з Єдиного державного реєстру. Тобто, концепцією чинного Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» не передбачено додаткового суб’єкта з прийому та видачі документів у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, а його положення не містять меж повноважень та способу їх реалізації.

Відтак, з метою узгодження положень проекту з вимогами статей 6 та 19 Конституції України, за якими органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також із статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», за якою відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, регулюються Конституцією України, цим Законом та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, у проекті закону мали б бути внесені зміни та передбачені межі повноважень посадових осіб органів місцевого самоврядування та адміністраторів центрів надання адміністративних послуг та спосіб їх здійснення.

Слід також зазначити і те, що оскільки Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» не розкриває значення терміну «адміністратор центру надання адміністративних послуг», то до його тексту потрібно внести зміни, зокрема, такого змісту: «Термін «адміністратор центру надання адміністративних послуг» у цьому Законі вживається у значенні, визначеному в Законі України «Про адміністративні послуги».

5. Відповідно до статті 9 чинного Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зміни до якої внесені Законом № 1709-VII  від 20 жовтеня 2014 р. та набирають чинності з 1 січня 2016 року, у випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є  нотаріус або посадова особа органу місцевого самоврядування сільського населеного пункту як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно. Разом з тим, у проекті закону йдеться лише про державного реєстратора – спеціального суб’єкта, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, – нотаріуса. Відтак, проект закону потребує узгодження із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо деяких питань спадкування» № 1709-VII  від 20 жовтеня 2014 р. та статтею 6 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з якою систему органів державної реєстрації прав становлять, зокрема, органи місцевого самоврядування сільських населених пунктів.

Крім того, згідно із змінами, які вносяться до статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», «повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси».

Це положення також не узгоджується з вимогами статями 6 та 19 Конституції України, за якими органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки у проекті закону мали б бути передбачені межі повноваження та спосіб видачі та прийому документів посадовими особами органів місцевого самоврядування, адміністраторами центрів надання адміністративних послуг.

Звертаємо увагу і на те, що згідно із частиною другою статті 9 чинного Закону нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, здійснює функції державного реєстратора, крім передбачених пунктами 4 і 6 частини другої статті  9 цього Закону, а саме: не веде реєстраційні справи щодо об’єктів нерухомого майна та не видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону. Відтак, обраний у проекті закону нормотворчий підхід, не відповідає вимогам щодо якості законів в контексті верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, та не враховує правової позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішеннях від 29 червня 2010 року № 17-рп та від 2 листопада 2004 року № 15-рп.

6. Відповідно до змін, які вносяться до ст. 20 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», «відомості з Єдиного державного реєстру надаються протягом 24 години, крім вихідних та святкових днів, після надходження запиту». Однак, такі зміни потребують узгодження із розділом 4 «Робочий час» Кодексу законів про працю України, зокрема, в статті 50 Кодексу встановлено, що нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Аналогічне за змістом зауваження стосується також відповідних змін до ст. 24-1, 25, 29, 43 цього Закону.

7. Змінами, які вносяться проектом до статей 16 та 17 Закону України «Про адміністративні послуги», пропонується «центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку» замінити на «центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання адміністративних послуг». Однак, це не узгоджується із статтею 5 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», за якою міністерства та інші центральні органи виконавчої влади утворюються, реорганізуються та ліквідуються Кабінетом Міністрів України за поданням Прем’єр-міністра України, відповідно до конституційних повноважень Уряду (пункт 9¹ статті 116 Конституції України). На нашу думку, у проекті Закону необхідно було б вказати «відповідний центральний орган виконавчої влади».

8. Законопроектом (нова редакція статті 33 Земельного кодексу України, зміни до статей 5 і 7 Закону України «Про особисте селянське господарство») пропонується встановити, що земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства можуть передаватися її власниками – громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися останніми для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення земельних ділянок.

У зв’язку з цим слід зазначити про таке.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» особисте селянське господарство – це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна  особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Згідно із статтями 22, 33 і 121 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства у власність чи в користування мають право отримати тільки громадяни, а у власність – громадяни України. До того ж, відповідно до частини п’ятої статті 20 Кодексу види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Тобто, з положень статей 20, 22, 33, 121 Земельного кодексу України, а також статті 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» вбачаються відповідні обмеження у використанні земельної ділянки сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства. Відтак, проектом нівелюється принцип ведення особистого селянського господарства, закладений в Законі України «Про особисте селянське господарство» і Земельному кодексі України, лише громадянами та використання останніми земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства лише для особистих потреб.

9. Законопроектом частина перша статті 52 Закону України «Про землеустрій» доповнюється нормою, за якою проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються за заявою землевласників або землекористувачів. Водночас невідомо з якою метою, куди, до яких органів має подаватися така заява, які наслідки виникнуть після її подання. Разом з тим, згідно із вказаним Законом документація із землеустрою, до якої відносяться проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються на підставі укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками. Відтак зазначений підхід викладено у спосіб, що не відповідає принципу юридичної визначеності, який є невід’ємною складовою принципу верховенства права, закріпленого статтею 8 Конституції України та згідно з яким юридичні норми мають бути ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці.

10. Проектом вносяться зміни і до Закону України «Про виконавче провадження», зокрема  стаття 41 цього Закону викладається  у новій редакції. Частинами першою і третьою цієї статті (в редакції проекту) передбачено, що витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які складаються з:

1) коштів виконавчого збору;

2) авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

3) стягнутих з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій;

4) інших надходжень, що не суперечать законодавству.

Зазначені положення (хоча і частково відтворюють чинні норми частин другої і третьої статті 41 Закону),  на нашу думку, не враховують приписи статей 2 та 3 Закону України «Про джерела фінансування органів державної влади», згідно з якими органи державної влади здійснюють свою діяльність виключно за рахунок бюджетного фінансування в межах, передбачених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. Органам державної влади забороняється створювати позабюджетні фонди,  мати  позабюджетні  спеціальні  рахунки та використовувати кошти,  одержані за здійснення функцій  держави,  що  передбачають видачу дозволів (ліцензій),  сертифікатів,  посвідчень, проведення реєстрацій та інших дій  на  платній  основі,  в  будь-який  інший спосіб,  крім  зарахування  таких  коштів  до  Державного  бюджету України.

Варто також зауважити, що з огляду на назву проекту, запропоновані зміни до Закону України «Про виконавче провадження» не належать до предмету регулювання цього проекту.

11. Проектом пропонується статтю 164-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення викласти в новій редакції. Диспозиція частини першої  цієї статті  побудована без дотримання приписів пункту 22 статті 92 Конституції України, відповідно до якого виключно законами України визначаються діяння, які є, зокрема, адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них. На відміну від цього конституційного припису запропонована бланкетна диспозиція, якою пропонується встановити відповідальність за порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом. Суб’єктом  відповідальності пропонується визнати посадову особу суб’єкта господарювання, що здійснює операції з металобрухтом. За такої редакції, на відміну від чинної редакції, до адміністративної відповідальності не будуть притягатися фізичні особи за діяння, заборона вчинення яких передбачена статтею 4 Закону України «Про металобрухт», а саме, за  збирання, заготівлю, переробку, реалізацію промислового металобрухту. Крім того, звертаємо увагу, що фізичні особи – підприємці також не будуть суб’єктами відповідальності за зазначеною статтею, оскільки вони, у контексті положень Кодексу України про адміністративні правопорушення, не охоплюються ознаками посадової особи.

Відповідно до частини другої зазначеної статті посадова особа суб’єкта господарювання, що здійснює операції з металобрухтом, має нести відповідальність за приймання промислового металобрухту у фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання. Оскільки приймання промислового металобрухту у фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, є частиною порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, то запропонована редакція частини другої створює конкуренцію з редакцією частини першої. Крім того, така редакція не забезпечує дотримання принципу індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника, передбаченого частиною другою статті 61 Конституції України.

За вчинення діянь, передбачених частиною третьою зазначеної статті, пропонується встановити штрафи у розмірі від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. На нашу думку, такі великі розміри штрафів, що притаманні кримінальній відповідальності, мали б бути як  економічно обґрунтовані, так і відповідати принципу пропорційності, юридичної рівності з огляду на характер і ступінь суспільної небезпеки такого адміністративного правопорушення. Крім того, запропонований розмір адміністративних штрафів є більшим ніж в запропонованій редакції частини першої статті 213 Кримінального кодексу України, якою пропонується встановити кримінальну відповідальність за порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом.

Звертаємо увагу і на те, що проектом пропонується поряд з встановленням адміністративної відповідальності посадових осіб суб’єктів господарювання за приймання промислового металобрухту у фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, встановити кримінальну відповідальність фізичних осіб за «здійснення прийому брухту кольорових та чорних металів» (частина перша статті 213 Кримінального кодексу в редакції проекту). Такий законодавчий підхід не відповідає принципу справедливості як складовій конституційного принципу верховенства права, що виражається, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у принципі пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року № 15).

Разом з тим слід зауважити, що у разі якщо відповідним діянням фізичній чи юридичні особі, суспільству або державі не заподіюється істотна шкода, то таке діяння не досягає рівня суспільної небезпечності, щоб визнаватися злочином (частина друга статті 11 Кримінального кодексу України).

12. Щодо встановлення кримінальної відповідальності за «здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів посадовими особами  суб’єктів господарської діяльності відомості про яких не включено до переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом» (частина перша статті 213 Кримінального кодексу України в редакції проекту) необхідно зауважити таке.  Відповідно до положень проекту закону реєстраційний  № 0934, яким Закон України  «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» викладається в новій редакції, такий вид господарської діяльності як здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів не підлягає ліцензуванню. Проте скасування ліцензування певного виду господарської діяльності не повинно мати суто «механічний» характер, а повинно супроводжуватися закріпленням у законодавстві певних організаційних та кваліфікаційних вимог щодо відповідної діяльності,  забезпечення обліку суб’єктів господарювання, які нею займаються, та можливістю зупиняти чи забороняти таку діяльність у разі порушення законодавства тощо. І тільки у разі визначення відповідних вимог, законодавець може встановлювати відповідальність за їх порушення. У зв’язку з тим, що до закону не внесено положення про необхідність включення до переліку суб’єктів господарювання суб’єктів господарської діяльності, які здійснюють операції з брухтом кольорових і чорних металів, дещо нелогічним є встановлення кримінальної відповідальності  за  «здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів посадовими особами  суб’єктів господарської діяльності відомості про яких не включено до переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом».

Разом з тим необхідно зазначити, що положення вищезазначеної норми диспозиції частини першої статті 213 Кримінального кодексу України не узгоджується зі статтею 18 Кримінального кодексу України в частині визначення суб’єкта відповідальності, що буде унеможливлювати застосування його на практиці, оскільки посадова особа не є суб’єктом відповідальності відповідно до приписів Кримінального кодексу України.

Слід звернути увагу на те, що законопроекту бракує уніфікованого вживання термінології, оскільки Закон України «Про металобрухт» та Кодекс України про адміністративні правопорушення містить термін «приймання металобрухту», а Кримінальний кодекс України – «прийом брухту».

Необхідно також наголосити, що будь-який законопроект, метою якого є криміналізація нових діянь, розширення обсягу кримінальної відповідальності чи зміна передбачених законом ознак об’єктивної сторони певного злочину повинен мати наукове обґрунтування і бути результатом ґрунтовного аналізу статистичних даних та практики застосування відповідної статті Кримінального кодексу України.

13. Положення розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту закону щодо визначення строку набрання чинності цим Законом (з дня, наступного за днем його опублікування) та надання доручення Кабінету Міністрів України «у п’ятимісячний строк після опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом і забезпечити приведення нормативно-правових актів органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом», не враховують вимог частини восьмої статті 90 Регламенту Верховної Ради України та є юридично некоректними, оскільки реалізація норм Закону ставиться в залежність від прийняття у майбутньому підзаконних нормативно-правових актів.

14. Положення пункту 9 розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту стосовно того, що «нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону», не узгоджується з вимогами статті 19 Конституції України щодо визначення способу здійснення повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами виключно Конституцією та законами України, та не враховує правової позиції Конституційного Суду України, оскільки не містить достатніх і завершених правових механізмів реалізації положень, як того вимагає принцип правової держави (Рішення від 30 травня 2001 року N 7-рп/2001).

15. Обраний у проекті закону нормотворчий підхід, не відповідає вимогам щодо якості законів в контексті верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України, та не враховує правової позиції Конституційного Суду України, висловленої у Рішеннях від 29 червня 2010 року № 17-рп та від 2 листопада 2004 року № 15-рп.

Так, відповідно до Розділу ІІ «Прикінцеві положення» проекту «цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування», відтак зміни, які вносяться проектом до статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення також набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування, оскільки іншого не передбачено цим проектом. Однак, внесені зміни до цієї статті 255 Кодексу в частині посилання на статтю 188⁴⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення не можуть набирати чинності раніше, ніж набере чинності стаття 188⁴⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення, яка відповідно до змін, внесених у цей Кодекс Законом України «Про метрологію та метрологічну діяльність», набирає чинності 1 січня 2016 року.

Внесення законопроектом змін до деяких законодавчих актів є неповним і несистемним: з одних статей положення вилучаються, в інших щодо одного й того питання – залишаються. Зокрема, це стосується змін до Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» щодо ліквідації висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи, проте необхідність отримання якого міститься в статті 30.

Крім того, потребують техніко-юридичного доопрацювання й інші положення проекту, наприклад, це стосується виключення абзацу тринадцятого статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», який в чинному Законі вже виключено.

Текст законопроекту, підготовлений до другого читання

Закон України

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення умов ведення бізнесу (дерегуляція)

Верховна Рада України постановляє:

I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1. Частину другу статті 41 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375) викласти в такій редакції:

«Власник або уповноважений ним орган з власної ініціативи зобов’язаний розірвати трудовий договір з посадовою особою в разі повторного порушення нею вимог законодавства у сфері ліцензування, з питань видачі документів дозвільного характеру або у сфері надання адміністративних послуг, передбачених статтями 166¹⁰, 166¹², 188⁴⁴ Кодексу України про адміністративні правопорушення».

2. У Житловому кодексі Української РСР (Відомості Верховної Ради УРСР, 1983 р., додаток до № 28, ст. 573):

1) статті 100 і 152 викласти в такій редакції:

«Стаття 100. Переобладнання і перепланування жилого будинку і жилого приміщення

Виконання наймачем робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребують отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об’єкта в експлуатацію не потребується.

Виконання робіт, визначених частиною першою цієї статті, внаслідок яких змінюється площа, кількість чи склад приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду, допускається за письмовою згодою наймодавця (орендодавця), якщо інше не передбачено договором найму (оренди)»;

«Стаття 152. Порядок проведення переобладнання і перепланування приміщень приватного житлового фонду

Виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об’єкта в експлуатацію не потребується»;

2) абзац п’ятий частини першої статті 189 викласти в такій редакції:

«у незаконному переобладнанні та/або переплануванні жилих будинків (квартир), інших жилих приміщень, призначених та придатних для постійного або тимчасового проживання, нежилих приміщень, розташованих у жилих будинках, та/або використанні їх не за призначенням».

3. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток № 51, ст. 1122)

1) статтю 164¹⁰ викласти в такій редакції:

«Стаття 164¹⁰. Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом

Порушення законодавства, що регулює здійснення операцій з металобрухтом, посадовою особою суб’єкта господарювання, що здійснює операції з металобрухтом, —

тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приймання посадовою особою суб’єкта господарювання, що здійснює операції з металобрухтом, промислового металобрухту у фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, —

тягне за собою накладення штрафу від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, –

тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією металобрухту, а також коштів, отриманих від його реалізації з порушенням вимог законодавства»;

2) у статті 255:

у частині першій:

у пункті 1 абзац «міських рад міст обласного або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), районних і районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій — державні адміністратори (частина друга статті 166¹⁰ — в частині порушення дозвільним органом строків прийняття рішення про видачу документа дозвільного характеру)» замінити двома абзацами такого змісту:

«міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення (їх виконавчих органів), Київської та Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, селищних рад — адміністратори (стаття 188⁴⁴ — якщо адміністративна послуга надається через центр надання адміністративних послуг);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства з питань надання адміністративних послуг (стаття 188⁴⁴)»;

пункт 2¹ виключити.

4. Статтю 213 Кримінального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25-26, ст. 131) викласти в такій редакції:

«Стаття 213. Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом

1. Здійснення прийому брухту кольорових і чорних металів фізичними особами, здійснення операцій з брухтом кольорових і чорних металів посадовими особами суб’єктів господарської діяльності, відомості про яких не включено до переліку суб’єктів господарювання, що здійснюють операції з металобрухтом, надання приміщень та споруд для розташування незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту, організація незаконних пунктів прийому, схову та збуту металобрухту —

караються штрафом від тисячі п’ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до одного року.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, якщо вони вчинені особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, —

караються штрафом від трьох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років».

5. У Земельному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 3-4, ст. 27):

1) у статті 22:

пункт «а» частини третьої доповнити словами «фермерського господарства»;

частину четверту виключити;

2) текст статті 33 викласти в такій редакції:

«1. Земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок»;

3) у статті 93:

частину четверту викласти в такій редакції:

«4. Строк оренди земельної ділянки не може перевищувати 50 років»;

доповнити частиною десятою такого змісту:

«10. Строк оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства не може бути меншим як 7 років»;

4) пункт «в» статті 99 викласти в такій редакції:

«в)право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм)»;

5) у першому реченні абзацу першого частини восьмої статті 128 слова “організаціями, які мають відповідну ліцензію на виконання цього виду робіт» замінити словами «суб’єктами господарювання, які є суб’єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель відповідно до закону».

6. У Господарському кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 18 – 22, ст. 144:

1) перше речення частини другої статті 89 викласти в такій редакції:

«2. Посадовими особами господарського товариства є фізичні особи — голова та члени наглядової ради, виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства»;

2) у статті 367:

назву викласти в такій редакції:

«Стаття 367. Форма договору комерційної концесії»;

частини другу і третю виключити;

3) абзац другий частини другої статті 370 виключити;

4) частини другу і четверту статті 374 виключити.

6. У Цивільному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356):

1) у статті 105:

у частині другій слова «публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації» замінити словами «оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців»;

у частині п’ятій слова «з дня опублікування повідомлення» заміни словами «з дня оприлюднення повідомлення»;

2) частину п’яту статті 245 викласти в такій редакції:

«5. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах, видана фізичною особою, посвідчується нотаріусом або іншими посадовими особами, які вчиняють нотаріальні дії, а також може посвідчуватися депозитарною установою у визначеному Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку порядку. Довіреність на право участі та голосування на загальних зборах від імені юридичної особи видається в порядку, встановленому статтею 246 цього Кодексу, та не потребує посвідчення»;

3) у статті 1118:

у назві слова «та його державна реєстрація» виключити;

частини другу — четверту виключити

4) пункт 1 частини другої статті 1120 виключити;

5) абзац другий частини першої статті 1125 виключити;

6) частину другу статті 1126 виключити.

8. У Кримінальному процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., №№ 9-13, ст. 88):

1) частину першу статті 159 доповнити абзацом другим такого змісту:

“Тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв’язку, без їх вилучення”;

2) частину другу статті 168 доповнити абзацом другим такого змісту:

«Тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв’язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду».

9. Частину другу статті 23 Закону України «Про господарські товариства» (Відомості Верховної Ради України, 1991 р., № 49, ст. 682; 1998 р., № 18, ст. 89) викласти в такій редакції:

«Посадовими особами органів управління товариства є фізичні особи — голова та члени виконавчого органу, ревізійної комісії, ревізор товариства, а також голова та члени іншого органу товариства, наділені повноваженнями з управління товариством, якщо утворення такого органу передбачено установчими документами товариства».

10. У Законі України «Про ветеринарну медицину» (Відомості Верховної Ради України, 2007 р., № 5-6, ст.53; 2009 р., № 6, ст. 22; 2014 р., № 23, ст. 873):

1) у статті 1 термін «дозвіл на ввезення» виключити;

2) пункт 2 частини другої статті 32 викласти в такій редакції:

“2) ветеринарні документи: ветеринарні свідоцтва (для України — форми № 1, № 2) — при переміщенні за межі території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, районів, міст (крім харчових продуктів тваринного походження для споживання людиною)”;

3) абзац перший частини першої статті 72 викласти в такій редакції:

“1. Ветеринарні препарати, які не зареєстровані, дозволяється ввозити на територію України виключно з метою”;

4) в абзаці першому частини дванадцятої статті 76 слова «та мають дозвіл на ввезення» виключити;

5) у статті 82:

у частині другій слова “чи для інших дозволених цілей” замінити словами “чи для інших цілей, передбачених законом”;

частину третю виключити;

6) пункт 3 частини першої статті 85 виключити;

7) у статті 87:

пункт 1 частини першої виключити;

пункт 1 частини другої виключити;

у пункті 3 частини четвертої слова “як це зазначається у дозволі на ввезення на територію України” виключити;

8) в абзаці першому частини першої статті 91 слова “незалежно від наявності дозволу на ввезення на територію України або транзит” виключити;

9) у пункті 2 частини першої статті 96 слова “або режиму обов’язкового попереднього умовного дозволу” виключити.

11. Частину другу статті 21 Закону України “Про охорону праці” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 2, ст. 10; 2007 р., № 34, ст. 444; 2011 р., № 34, ст. 343) викласти в такій редакції:

“Проектування виробничих об’єктів, розроблення нових технологій, засобів виробництва, засобів колективного та індивідуального захисту працюючих повинні провадитися з урахуванням вимог щодо охорони праці. Експертиза проектів будівництва на їх відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці проводиться відповідно до статті 31 Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності”.

2. У Законі України “Про пестициди і агрохімікати” (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 14, ст. 91 із наступними змінами):

1) у частині дев’ятій статті 7 слово “сертифікації” виключити;

2) частину шосту статті 8 виключити;

3) частину п’яту статті 10 виключити.

13. У частині першій статті 31 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 24, ст. 170 із наступними змінами):

пункт “а” доповнити підпунктом 11 такого змісту:

“11) організація роботи, пов’язаної із завершенням будівництва багатоквартирних житлових будинків, що споруджувалися із залученням коштів фізичних осіб, у разі неспроможності забудовників продовжувати таке будівництво”;

у пункті “б”:

підпункт 1 викласти в такій редакції:

“1) надання (отримання, реєстрація) документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об’єктів у випадках та відповідно до вимог, встановлених Законом України “Про регулювання містобудівної діяльності”;

доповнити підпунктом 7 такого змісту:

“7) здійснення державного контролю за дотриманням договірних зобов’язань забудовниками, діяльність яких пов’язана із залученням коштів фізичних осіб у будівництво багатоквартирних житлових будинків”.

14. У Законі України “Про оренду землі” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 10, ст. 102 із наступними змінами):

1) у частині четвертій статті 9 слово “продаж” замінити словом “відчуження”;

2) статті 15 і 17 викласти в такій редакції:

“Стаття 15. Умови договору оренди землі

Істотними умовами договору оренди землі є:

об’єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки);

строк дії договору оренди;

орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

У разі якщо договором оренди землі передбачено здійснення заходів, спрямованих на охорону та поліпшення об’єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності – земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування)”;

“Стаття 17. Передача об’єкта оренди

Об’єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом”;

3) частину третю статті 19 викласти в такій редакції:

“При передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років”;

4) у статті 21:

частину першу доповнити словами “згідно з договором оренди землі”;

у частині другій слово “форма” замінити словом “умови”;

5) статтю 22 викласти в такій редакції:

“ Стаття 22. Форма орендної плати

Орендна плата справляється у грошовій формі.

За згодою сторін розрахунки щодо орендної плати за землю можуть здійснюватися у натуральній формі. Розрахунок у натуральній формі має відповідати грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

Розрахунки щодо орендної плати за земельні ділянки, що перебувають у державній і комунальній власності, здійснюються виключно у грошовій формі”.

15. У Законі України “Про захист рослин” (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 50-51, ст. 310; 2004 р., № 26, ст. 362; 2014 р., № 6-7, ст. 80; № 23, ст. 873):

1) абзац сьомий частини другої статті 12 викласти в такій редакції:

“здійснення державного контролю за відповідністю встановленим законодавством вимогам щодо якості засобів захисту рослин, у тому числі пестицидів, які завозяться в Україну, а також за додержанням регламентів їх застосування”;

2) частину другу статті 28 виключити.

6. Пункт 14 статті 16 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 20—21, ст. 190; 2013 р., № 25, ст. 251) викласти в такій редакції:

“14) за дотриманням договірних зобов’язань забудовниками, діяльність яких пов’язана із залученням коштів фізичних осіб у будівництво багатоквартирних житлових будинків”.

17. Частину третю статті 20 Гірничого закону України (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 50, ст. 433) виключити.

18. У Законі України “Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 12, ст. 95; 2014 р., № 23, ст. 873):

1) абзац третій статті 14 виключити;

2) у статті 15:

абзаци другий і третій виключити;

в абзаці четвертому слова “атестації підприємств, що здійснюють переробку, утилізацію або знищення вилученої з обігу такої продукції” виключити;

3) абзац п’ятий статті 16 виключити;

4) частину третю статті 18 виключити;

5) у статті 19:

в абзаці п’ятому частини першої слова “та проведення атестації” виключити;

частину другу виключити.

19. Частину п’яту статті 24 Закону України “Про охорону культурної спадщини” (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 39, ст. 333; 2005 р., № 5, ст. 114; 2014 р., № 5, ст. 62) викласти в такій редакції:

“5. Розміщення реклами на пам’ятках національного значення, в межах зон охорони цих пам’яток, історичних ареалів населених місць здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається) відповідно до Закону України “Про рекламу” за участю центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Розміщення реклами на пам’ятках місцевого значення, в межах зон охорони цих пам’яток, історичних ареалів населених місць здійснюється на підставі дозволу, що оформлюється (видається) відповідно до Закону України “Про рекламу” за участю органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Зазначені органи беруть участь в оформленні дозволу на розміщення реклами шляхом погодження за зверненням органу, що видає дозвіл, без залучення суб’єкта господарювання”.

20. У Законі України “Про питну воду та питне водопостачання” (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 16, ст. 112):

1) в абзаці четвертому статті 5 слова “та сертифікації” виключити;

2) абзац шостий частини другої статті 16 виключити.

21. У Законі України “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 15, ст. 107; 2010 р., № 46, ст. 540; 2014 р., № 6-7, ст. 80, № 20-21, ст. 727, № 23, ст. 873):

1) частину третю статті 3 виключити;

2) частину першу статті 4 виключити.

3) статтю 9 виключити.

2. У Законі України “Про особисте селянське господарство” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 29, ст. 232):

1) статтю 5 після частини третьої доповнити новою частиною такого змісту:

“Земельні ділянки особистого селянського господарства можуть використовуватися для ведення особистого селянського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства”.

У зв’язку з цим частини четверту — шосту вважати відповідно частинами п’ятою — сьомою;

2) частину першу статті 6 після слова “належать” доповнити словами “земельні ділянки”;

3) частину першу статті 7 після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:

“передавати земельні ділянки особистого селянського господарства фізичним або юридичним особам в оренду відповідно до закону”.

У зв’язку з цим абзаци третій — шістнадцятий вважати відповідно абзацами четвертим — сімнадцятим.

22. У Законі України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 31-32, ст. 263 із наступними змінами):

1) у частині першій статті 1:

в абзаці третьому слова “і використовується для їх ідентифікації під час провадження господарської діяльності та відкриття рахунку в банку” виключити;

абзац тринадцятий виключити;

2) статтю 5 доповнити частиною другою такого змісту:

“2. У разі збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців може проводитися визначеними Міністерством юстиції України державними реєстраторами поза місцезнаходженням юридичної особи або місцем проживання фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, та фізичної особи — підприємця”;

3) у статті 6:

абзац сьомий частини першої викласти в такій редакції:

«надає відомості з Єдиного державного реєстру в порядку та обсязі, встановлених цим Законом»;

частину другу викласти в такій редакції:

“2. На посаду державного реєстратора призначається особа, яка має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України. Державний реєстратор має посвідчення державного реєстратора та власну печатку, опис яких затверджується Міністерством юстиції України.

Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з прийому документів для надання адміністративних послуг у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та видачі оформлених результатів їх надання можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг;”

доповнити частиною сьомою такого змісту:

“7. Державний реєстратор є державним службовцем. Оплата праці державного реєстратора визначається Кабінетом Міністрів України згідно із законодавством”;

4) у частині першій статті 7:

абзац сьомий виключити;

абзац восьмий викласти в такій редакції:

“забезпечує оприлюднення відомостей з Єдиного державного реєстру про проведення реєстраційних дій”;

5) статтю 10 викласти в такій редакції:

“Стаття 10. Адміністративний збір за проведення державної реєстрації

1. За проведення державної реєстрації змін:

що вносяться до установчих документів юридичної особи, справляється адміністративний збір у розмірі 0,05 мінімальної заробітної плати;

імені або місця проживання фізичної особи — підприємця справляється адміністративний збір у розмірі 0,02 мінімальної заробітної плати.

2. Адміністративний збір за проведення державної реєстрації змін, що вносяться до установчих документів благодійних організацій, не справляється.

3. За видачу дубліката оригіналу установчих документів та змін до них, засвідчених державним реєстратором, справляється адміністративний збір у розмірі 0,02 мінімальної заробітної плати.

4. Кошти, одержані відповідно до цього Закону як адміністративний збір, зараховуються до державного бюджету.

5. Документом, що підтверджує внесення адміністративного збору, є копія квитанції, виданої банком, копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек) з поштового відділення зв’язку.

6. Адміністративний збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подаються документи для проведення відповідної реєстраційної дії”;

6) у статті 17:

в абзаці тридцять першому частини другої слова “дату публікації у виданні спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації” замінити словами “дату оприлюднення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”;

частину шосту виключити;

7) доповнити статтею 17¹ такого змісту:

“Стаття 17¹. Інформаційна взаємодія між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами органів державної влади, обмін документами в електронній формі

1. Технічний адміністратор Єдиного державного реєстру в день проведення реєстраційної дії забезпечує передачу інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі до інформаційних систем:

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує єдину державну податкову політику та державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування – відомостей про проведення такої реєстраційної дії;

Пенсійного фонду України – відомостей про проведення реєстраційних дій щодо припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця.

До центрального органу виконавчої влади, що реалізує єдину державну податкову політику та державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, одночасно з відомостями Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію створення юридичної особи та державної реєстрації фізичної особи — підприємця технічний адміністратор Єдиного державного реєстру забезпечує передачу копії заяви про обрання спрощеної системи оподаткування та/або реєстраційної заяви про добровільну реєстрацію як платника податку на додану вартість в електронній формі, якщо такі заяви подані як додаток до заяви про державну реєстрацію.

2. Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, державну реєстрацію фізичної особи — підприємця, відміну державної реєстрації припинення юридичної особи та підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця є підставою для взяття юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичної особи — підприємця на облік в органах державної статистики, державної фіскальної служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

3. Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи — підприємця є підставою для зняття юридичної особи, її відокремленого підрозділу, фізичної особи — підприємця з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.

4. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, забезпечує передачу інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі до Єдиного державного реєстру таких відомостей:

дата та номер запису про взяття на облік, назва та ідентифікаційний код органу державної статистики, якому юридична особа, її відокремлений підрозділ, фізична особа — підприємець перебуває на обліку, — у день отримання відомостей, передбачених частиною першою цієї статті;

ідентифікаційні коди для їх присвоєння юридичних особам та їхнім відокремленим підрозділам органом державної реєстрації.

5. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує єдину державну податкову політику та державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, у день отримання відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, забезпечує передачу інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі до Єдиного державного реєстру таких відомостей:

дата та номер запису про взяття на облік, назва та ідентифікаційний код органу державної фіскальної служби, в якому юридична особа, її відокремлений підрозділ, фізична особа — підприємець перебуває на обліку;

реєстраційний номер платника єдиного внеску;

клас професійного ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної діяльності;

термін, до якого юридична особа, її відокремлений підрозділ, фізична особа — підприємець перебувають на обліку в органі державної фіскальної служби за місцем попередньої реєстрації у разі зміни місцезнаходження юридичної особи, її відокремленого підрозділу, зміни місця проживання фізичної особи — підприємця.

6. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері організації примусового виконання рішень, забезпечує передачу інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі до Єдиного державного реєстру відомостей про наявність незавершених виконавчих проваджень щодо юридичної особи.

7. Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку забезпечує передачу інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі до Єдиного державного реєстру таких відомостей:

про відсутність (наявність) нескасованих випусків цінних паперів юридичної особи — емітента — у день отримання запиту від органу державної реєстрації;

про відсутність (наявність) нескасованої реєстрації випуску акцій акціонерного товариства — у день отримання запиту від органу державної реєстрації.

8. Органи ліцензування забезпечують передачу відомостей щодо ліцензування інформаційно-телекомунікаційними засобами в електронній формі до Єдиного державного реєстру.

9. Порядок інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами відповідних органів державної влади, обміну документами в електронній формі, передбаченими цим Законом, затверджується Міністерством юстиції України спільно з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної політики у відповідних сферах”;

8) статтю 18 доповнити частиною четвертою такого змісту:

“4. Відомості, що містяться у Єдиному державному реєстрі, використовуються для ідентифікації юридичної особи, або її відокремленого підрозділу, фізичної особи — підприємця під час провадження ними господарської діяльності, а також для відкриття рахунків у банках та інших фінансових установах”;

9) у статті 19:

в абзаці п’ятому частини другої слова “публікацію у спеціальному друкованому засобі масової інформації відповідного повідомлення” замінити словами “оприлюднення повідомлення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”;

у частині дев’ятій слова “і в той самий день подати відповідним органам статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України інформацію з реєстраційної картки про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, із зазначенням номера та дати внесення відповідного запису” виключити;

частину десяту викласти в такій редакції:

“10. У разі внесення до Єдиного державного реєстру запису про зміну відомостей про юридичну особу, які відповідно до цього Закону зазначаються у виписці з Єдиного державного реєстру, державний реєстратор повинен видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) заявнику виписку з Єдиного державного реєстру у день отримання від органів статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України відомостей про внесення відповідних відомостей до відомчих реєстрів”;

в абзаці третьому частини п’ятнадцятої слова “публікацію у спеціальному друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату оригіналів установчих документів” замінити словами “оприлюднення повідомлення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”;

10) статтю 20 викласти в такій редакції:

“Стаття 20. Надання відомостей з Єдиного державного реєстру

1. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, є відкритими і загальнодоступними, за винятком реєстраційних номерів облікових карток платників податків, відомостей про відкриття та закриття рахунків, накладення та зняття арештів на рахунки та майно.

2. Відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у формі:

відкритого доступу через офіційний веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців, до актуальних на момент запиту та на визначену дату відомостей Єдиного державного реєстру шляхом їх пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування;

витягу;

довідки;

виписки.

3. Порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру, зміст виписки, витягу, довідки визначаються Міністерством юстиції України.

Бюро кредитних історій та банки на свій електронний запит отримують інформацію з Єдиного державного реєстру в електронному вигляді у форматі бази даних, витягу та/або в іншому форматі у режимі реального часу.

4. Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суди, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи Служби безпеки України та їх посадові особи безоплатно отримують відомості з Єдиного державного реєстру з метою здійснення ними повноважень, визначених законом, виключно в електронній формі через веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, у порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

5. За надання відомостей з Єдиного державного реєстру справляється плата у такому розмірі:

0,05 мінімальної заробітної плати — за надання витягу та довідки з Єдиного державного реєстру в паперовій формі;

0,02 мінімальної заробітної плати — за надання виписки з Єдиного державного реєстру в паперовій формі;

75 відсотків плати, встановленої цією частиною, — за надання витягу, довідки та виписки з Єдиного державного реєстру в електронній формі.

Плата за надання відомостей справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому подається запит про надання відповідних відомостей.

6. За надання виписки з Єдиного державного реєстру за результатами проведення реєстраційної дії плата не справляється.

7. Відомості з Єдиного державного реєстру надаються протягом 24 годин, крім вихідних та святкових днів, після надходження запиту.

8. Порядок доступу до відомостей Єдиного державного реєстру через веб-сайт центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, встановлюється Міністерством юстиції України”;

11) статтю 21 виключити;

12) у статті 22:

у назві слово “Публікація” замінити словом “Оприлюднення”;

у частині першій:

в абзаці першому слова “опублікуванню в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації” замінити словами “оприлюдненню на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”;

абзац другий виключити;

частину другу викласти в такій редакції:

“2. Зміст повідомлень, що підлягають оприлюдненню, встановлюються Міністерством юстиції України”;

у частині третій слово “опублікування” замінити словом “оприлюднення”;

у частині четвертій слово “опублікуванню” замінити словом “оприлюдненню”;

у частині п’ятій слова “публікацію повідомлень у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації” замінити словами “оприлюднення повідомлень”, а слова “трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян” — цифрами і словами “0,05 мінімальної заробітної плати”;

частину шосту викласти в такій редакції:

“6. Документом, що підтверджує внесення плати за оприлюднення повідомлення, є копія квитанції, виданої банком, або копія платіжного доручення з відміткою банку, квитанція з платіжного термінала, квитанція (чек) з поштового відділення зв’язку”;

частину сьому виключити;

13) абзац п’ятий частини першої статті 24 виключити;

14) у статті 24¹:

у частині першій слова “Президента України” замінити словами “Кабінету Міністрів України”;

частину другу викласти в такій редакції:

“2. Для здійснення державної реєстрації керівник центрального органу виконавчої влади або уповноважена ним особа подає державному реєстратору заповнену реєстраційну картку на здійснення державної реєстрації юридичної особи”;

в абзаці другому частини четвертої слова “Не пізніше наступного робочого дня ” замінити словами «Протягом 24 годин, крім вихідних та святкових днів»;

15) у статті 25:

частину п’яту викласти в такій редакції:

“5. Державна реєстрація юридичної особи здійснюється у день надходження передбачених цим Законом документів для проведення державної реєстрації юридичної особи”;

у частині шостій слова “Не пізніше наступного робочого дня ”замінити словами «Протягом 24 годин, крім вихідних та святкових днів»;

16) статтю 26 виключити;

17) у статті 29:

у частині першій:

в абзаці четвертому слова “копія опублікованого в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації повідомлення про втрату всіх або частини зазначених оригіналів установчих документів” замінити словами “інформація про оприлюднення повідомлення про втрату всіх або частини зазначених оригіналів установчих документів”;

в абзаці шостому слова “реєстраційного збору” замінити словами “адміністративного збору”;

частини другу і чотирнадцяту викласти в такій редакції:

“2. У разі внесення змін до статуту, які пов’язані із зменшенням статутного капіталу (статутного або складеного капіталу), зміною найменування або місцезнаходження юридичної особи, крім документів, які передбачені частиною першою цієї статті, додатково подається документ, що підтверджує внесення плати за оприлюднення відповідного повідомлення на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”;

“14. Державний реєстратор не пізніше наступного робочого дня після проведення державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи повинен видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) заявнику один примірник змін до установчих документів юридичної особи у вигляді окремих додатків або один примірник оригіналу установчих документів у новій редакції та один примірник оригіналу установчих документів у старій редакції з відмітками державного реєстратора про проведення державної реєстрації змін до установчих документів”;

у частині п’ятнадцятій слова “не пізніше наступного робочого дня” замінити словами і цифрами «протягом 24 годин, крім вихідних та святкових днів»;

18) у частині третій статті 32 слово “публікації” замінити словом “оприлюднення”, а слова “у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації” — словами “на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”;

19) у частині першій статті 35:

в абзаці першому слова “у день надходження цих документів” та слова “та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України відомості про внесення такого запису” виключити;

в абзаці другому слова “публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації” замінити словами “оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців”;

абзац третій виключити;

20) у частині дев’ятій статті 36 слово “публікації” замінити словом “оприлюднення”;

21) у частині одинадцятій статті 37 слова “частинами десятою — дванадцятою” замінити словами “частинами одинадцятою – тринадцятою”;

22) в абзаці третьому частини першої статті 38¹ слова “опублікування в спеціалізованому друкованому засобі масової інформації оголошення” замінити словами “оприлюднення повідомлення”;

23) статтю 40 виключити;

24) у частині третій статті 41 слова “та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку про внесення такого запису для взяття юридичної особи на облік та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства” виключити;

25) у статті 42:

абзац четвертий частини першої виключити;

абзаци третій та четвертий частини другої виключити;

26) у статті 43:

частину третю викласти в такій редакції:

“3. Державна реєстрація фізичної особи — підприємця здійснюється не пізніше наступного робочого дня після надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця”;

у частині четвертій слова “Не пізніше наступного робочого дня після” замінити словами і цифрами «Протягом 24 годин, крім вихідних та святкових днів після»;

частину п’яту виключити;

27) у частині другій статті 45:

в абзаці четвертому слова “реєстраційного збору” замінити словами “адміністративного збору та доповнити словами “— у випадках, передбачених статтею 10 цього Закону”;

абзац п’ятий доповнити словами “у разі зміни реєстраційного номера облікової картки платника податків”;

28) частину восьму статті 48 виключити;

29) у статті 50:

частину сьому виключити;

у частині десятій слова “та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України про внесення такого запису” виключити;

30) статтю 51 виключити;

31) у частині третій статті 52 слова “та в той же день повідомити органи статистики, доходів і зборів, Пенсійного фонду України про внесення такого запису для взяття фізичної особи — підприємця на облік” виключити;

32) розділ VIII “Прикінцеві положення” доповнити пунктом 21 такого змісту:

“2¹. Установити, що до визначення на законодавчому рівні та запровадження в Україні альтернативних електронному цифровому підпису засобів ідентифікації особи під час доступу до ресурсів державних інформаційних систем:

електронні документи, що подаються відповідно до цього Закону, крім документів, що засвідчують повноваження уповноваженої особи, засвідчуються електронним цифровим підписом заявника згідно з вимогами законодавства у сфері електронного цифрового підпису;

ідентифікація особи заявника, який подає електронні документи відповідно до цього Закону, здійснюється шляхом перевірки електронного цифрового підпису заявника за допомогою посиленого сертифіката відкритого ключа”.

24. Частину першу статті 52 Закону України “Про землеустрій” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 36, ст. 282) після слова “розробляються” доповнити словами “за заявою землевласників або землекористувачів”.

25. У Законі України “Про охорону земель” (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 39, ст. 349; 2009 р., № 47-48, ст. 719; 2012 р., № 2-3, ст. 3, № 49, ст. 555; 2014., № 6-7, ст. 80):

1) абзац п’ятий частини першої статті 30 виключити;

2) статтю 33¹ виключити.

26. Абзац восьмий статті 9 Закону України “Про державну експертизу землевпорядної документації” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 38, ст.471; 2008 р., № 48, ст. 358; 2010 р., № 5, ст. 40; 2013 р., № 19-20, ст. 189, № 36, ст. 472) виключити.

27. Частини першу та другу статті 9 Закону України “Про молоко та молочні продукти” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 47, ст. 513; 2010 р., № 21, ст. 221; 2014 р., № 6-7, ст. 80) виключити.

28. Статтю 17¹ Закону України “Про державну підтримку сільського господарства України” (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., № 49, ст. 527; із наступними змінами) виключити.

29. Абзац п’ятий частини другої статті 8 Закону України “Про комбіноване виробництво теплової та електричної енергії (когенерацію) та використання скидного енергопотенціалу” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 20, ст. 278) виключити.

30. У Законі України “Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 48, ст. 483 із наступними змінами):

1) у частині першій статті 1:

абзац третій викласти в такій редакції:

“дозвільні органи — суб’єкти надання адміністративних послуг, їх посадові особи, уповноважені відповідно до закону видавати документи дозвільного характеру”;

абзаци п’ятий, шостий, одинадцятий і тринадцятий виключити;

в абзаці чотирнадцятому слова “Президентом України” замінити словами “Кабінетом Міністрів України”;

доповнити абзацом шістнадцятим такого змісту:

“Терміни “адміністратор”, “центр надання адміністративних послуг” та “суб’єкт надання адміністративної послуги” у цьому Законі вживаються у значенні, визначеному в Законі України “Про адміністративні послуги”;

2) у статті 4:

частину другу виключити;

абзаци другий — п’ятий частини третьої виключити;

частину четверту виключити;

3) у статті 4¹:

у частині першій:

в абзаці першому слова “(регіональними, місцевими)” виключити;

в абзаці другому слова “за погодженням з територіальними (місцевими) органами центральних органів виконавчої влади, що здійснюють регулювання у відповідній сфері, та територіальними органами уповноваженого органу” виключити;

частину другу викласти в такій редакції:

“2. Плата за видачу (переоформлення, видачу дубліката) документів дозвільного характеру (адміністративний збір) визначається відповідно до Закону України “Про адміністративні послуги”;

абзац десятий частини восьмої виключити;

у частині дев’ятій:

в абзаці дев’ятому слова “ а місцевий дозвільний орган — державному адміністратору” замінити словами “або адміністратору, якщо видача дубліката документа дозвільного характеру здійснюється через центр надання адміністративних послуг”;

абзац одинадцятий виключити;

у першому реченні абзацу першого частини десятої слова “регіональний та/або місцевий” виключити;

частину дванадцяту виключити;

після частини тринадцятої доповнити новою частиною такого змісту:

«14. Прийняття від суб’єкта господарювання або уповноваженої ним особи заяви про одержання (переоформлення, одержання дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру здійснюється адміністратором у центрі надання адміністративних послуг.

Кабінет Міністрів України має право визначити адміністративні послуги, які за вибором суб’єкта господарювання можуть отримуватися у центрі надання адміністративних послуг, дозвільному органі.

Заява про одержання (переоформлення, одержання дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру, що оформляється дозвільними органами, або декларація подається суб’єктом господарювання в паперовій формі — особисто, через уповноважену ним особу, надсилається поштою або у випадках, передбачених законом, — в електронній формі за допомогою засобів телекомунікацій (електронною поштою або через Єдиний державний портал адміністративних послуг).

Вимоги до змісту заяви визначаються Кабінетом Міністрів України.

Законом можуть бути встановлені інші вимоги до заяви”.

У зв’язку з цим частину чотирнадцяту вважати частиною п’ятнадцятою;

4) статтю 5 виключити;

5) у статті 6:

частину другу викласти в такій редакції:

“2. Реєстр ведуть дозвільні органи”;

абзаци другий — четвертий частини третьої, частини четверту та п’яту виключити;

частину шосту доповнити словами “за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики економічного і соціального розвитку”;

6) статтю 7 виключити;

7) в абзаці другому частини другої статті 8 слова “Регіональні та місцеві” виключити;

8) у статті 9:

абзац другий виключити;

в абзаці четвертому слова “та державних адміністраторів” виключити;

абзац шостий виключити;

9) у статті 9¹:

частину першу викласти в такій редакції:

“1. Державний контроль за додержанням дозвільними органами (їх посадовими особами) вимог законодавства з питань видачі документів дозвільного характеру, встановленого порядку їх видачі здійснюється уповноваженим органом шляхом проведення планових та позапланових перевірок у встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку, порядку”;

у частині другій:

абзаци перший і другий викласти в такій редакції:

“2. Планові перевірки проводяться згідно з річним планом, який затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку.

Планові перевірки дозвільного органу (його посадової особи) щодо додержання порядку видачі кожного окремого документа дозвільного характеру (його виду) проводяться не частіше одного разу на рік”;

в абзаці третьому слова “державним адміністратором та” і “(у тому числі через дозвільні центри)” виключити;

в абзаці сьомому слова “Президента України, Кабінету Міністрів України” замінити словами “Кабінету Міністрів України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері економічного і соціального розвитку”;

в абзацах восьмому та дев’ятому слова “державним адміністратором” виключити;

абзац десятий виключити;

частину третю викласти в такій редакції:

“3. Керівник дозвільного органу (його посадова особа) під час проведення перевірки зобов’язаний забезпечити надання документів, що стосуються предмета перевірки, а також на усну або письмову вимогу осіб, які проводять перевірку, забезпечувати копіювання документів, надавати письмові пояснення з питань, що виникають під час проведення перевірки”;

у частині четвертій:

в абзаці третьому слова “державного адміністратора та дозвільного центру” виключити;

в абзаці сьомому слова “державним адміністратором та” виключити;

абзац восьмий викласти в такій редакції:

“Один примірник акта перевірки видається керівникові дозвільного органу (його посадовій особі), другий примірник зберігається уповноваженим органом”;

10) у статті 10:

частину першу викласти в такій редакції:

“1. Керівники дозвільних органів, посадові особи цих органів, які відповідно до законодавства мають повноваження приймати рішення з питань видачі документів дозвільного характеру, несуть відповідальність за порушення вимог законодавства про дозвільну систему у сфері господарської діяльності у порядку, встановленому законом”;

у частині другій слово “державних” виключити;

11) пункт 2¹ статті 11 виключити;

12) у тексті Закону слова “державний адміністратор” в усіх відмінках і числах замінити словом “адміністратор” у відповідному відмінку та числі.

1. У частині першій статті 8 Закону України “Про аудиторську діяльність” (Відомості Верховної Ради України, 2006 р., № 44, ст. 432, 2011 р., № 44, ст. 462):

у пунктах 1 і 2 слово “відкритих” замінити словом “публічних”;

пункт 3 після слів “емітентів цінних паперів” доповнити словами “які здійснюють публічне розміщення”.

2. У Законі України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” (Відомості Верховної Ради України, 2010 р., № 18, ст. 141 із наступними змінами):

1) частину першу статті 9 викласти в такій редакції:

«1. Державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу освіту та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Міністерством юстиції України.

У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб’єкт. Умови оплати праці державного реєстратора визначаються Кабінетом Міністрів України згідно із законодавством.

Повноваження державного реєстратора, передбачені цим Законом, з видачі та прийому документів можуть виконувати посадові особи органів місцевого самоврядування, адміністратори центрів надання адміністративних послуг, нотаріуси»;

2) статтю 28² виключити;

3) статтю 29 викласти в такій редакції:

“Стаття 29. Плата за проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень, внесення змін до записів Державного реєстру прав та надання інформації з Державного реєстру прав

1. За державну реєстрацію прав справляється адміністративних збір у такому розмірі:

1) за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно:

для фізичних осіб:

щодо розташованих на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна площею до 100 квадратних метрів — 0,07 мінімальної заробітної плати;

щодо розташованих на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна площею до 200 квадратних метрів — 0,1 мінімальної заробітної плати;

щодо розташованих на земельних ділянках об’єктів нерухомого майна площею більше 200 квадратних метрів — 0,2 мінімальної заробітної плати;

щодо земельних ділянок — 0,1 мінімальної заробітної плати;

для юридичних осіб:

щодо об’єктів нерухомого майна площею до 500 квадратних метрів — 0,3 мінімальної заробітної плати;

щодо об’єктів нерухомого майна площею понад 500 квадратних метрів — 0,6 мінімальної заробітної плати;

щодо об’єктів нерухомого майна площею понад 5000 квадратних метрів — 1,4 мінімальної заробітної плати;

2) за державну реєстрацію іншого речового права на нерухоме майно, крім права оренди землі, — 25 відсотків розміру адміністративного збору за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно;

3) за державну реєстрацію обтяження права на нерухоме майно — 0,07 мінімальної заробітної плати;

4) за державну реєстрацію права оренди земельної ділянки — 0,06 мінімальної заробітної плати;

5) за внесення змін до записів Державного реєстру прав, у тому числі виправлення технічної помилки, допущеної з вини заявника, — 0,04 мінімальної заробітної плати.

Адміністративний збір справляється у відповідному розрахунку від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому подаються відповідні документи для проведення державної реєстрації прав.

2. Органи державної реєстрації прав та органи місцевого самоврядування звільняються від сплати адміністративного збору.

3. При проведенні державної реєстрації прав заявник, окрім адміністративного збору, сплачує за отримання витягу з Державного реєстру прав.

4. У разі відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень адміністративний збір не повертається, а плата за надання витягу з Державного реєстру прав підлягає поверненню.

У разі відкликання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень адміністративний збір та плата за надання витягу з Державного реєстру прав підлягають поверненню.

5. Розмір плати за надання інформації з Державного реєстру прав та порядок її використання встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, суди, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи Служби безпеки України звільняються від плати за надання інформації з Державного реєстру прав у зв’язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом».

33. Статті 28 та 41 Закону України “Про виконавче провадження” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 19-20, ст. 142; 2012 р., № 39, ст. 464; 2014 р., № 20-21, ст. 739) викласти в такій редакції:

“Стаття 28. Виконавчий збір

1. У разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов’язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника — фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника — юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача.

Виконавчий збір стягується пропорційно до суми, стягнутої з боржника для задоволення вимог стягувача.

2. Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, стягнення виконавчого збору, витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону, за виконавчими документами, які підлягають негайному виконанню, а також у разі перерахування коштів стягувачу у випадку, передбаченому частиною другою статті 27 цього Закону, та у разі виконання рішень у порядку, встановленому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”.

3. Постанова про стягнення виконавчого збору виноситься під час першого надходження виконавчого документа державному виконавцю. Під час наступних пред’явлень до виконання виконавчого документа державному виконавцеві виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

4. Розмір фактично стягнутого з боржника виконавчого збору державний виконавець зазначає у виконавчому документі.

5. У разі закінчення виконавчого провадження у зв’язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню на основі виконавчого документа, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір повертається боржникові.

6. У разі завершення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 47, пунктами 2 і 8 частини першої статті 49 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня після завершення (закінчення) такого виконавчого провадження відкриває виконавче провадження за постановою про стягнення виконавчого збору.

7. У разі виконання рішення, за яким закінчився строк для його самостійного виконання, але судом встановлено відстрочку чи розстрочку виконання рішення, виконавчий збір стягується в порядку, встановленому цим Законом, шляхом виділення постанови про стягнення виконавчого збору в окреме виконавче провадження.

8. Постанова про стягнення виконавчого збору надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена до суду в десятиденний строк”;

“Стаття 41. Кошти виконавчого провадження

1. Кошти виконавчого провадження складаються з:

1) коштів виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 28 цього Закону;

2) авансового внеску стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

3) стягнутих з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій;

4) інших надходжень, що не суперечать законодавству.

2. Витрати органів державної виконавчої служби, пов’язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

3. Витрати виконавчого провадження здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, які використовуються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

4. До витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, належать кошти, за рахунок яких здійснено оплату:

1) перевезення, зберігання і реалізації майна боржника;

2) послуг експертів, суб’єктів оціночної діяльності — суб’єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до провадження виконавчих дій;

3) поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум;

4) проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини;

5) розміщення оголошення в засобах масової інформації;

6) виготовлення та пересилання документів виконавчого провадження, ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень;

7) інших витрат, необхідних для забезпечення належної організації виконання рішень органами державної виконавчої служби.

5. Постанова про стягнення з боржника витрат, пов’язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, виноситься на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності їх примусового стягнення згідно з вимогами цього Закону. Зазначена постанова надсилається боржнику не пізніше наступного робочого дня після її винесення і може бути оскаржена ним у порядку, встановленому цим Законом”.

Пункт 56 Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності, затвердженого Законом України “Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності” (Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 47, ст. 532 із наступними змінами), виключити.

35. У Законі України “Про адміністративні послуги” (Відомості Верховної Ради України, 2013 р., № 32, ст. 409, № 57, ст. 2056):

1) частину восьму статті 12 викласти в такій редакції:

“8. Суб’єктам надання адміністративних послуг забороняється приймати заяви, видавати суб’єктам звернень оформлені результати надання адміністративних послуг (у тому числі рішень про відмову в наданні адміністративних послуг), якщо такі послуги надаються через центри надання адміністративних послуг, крім випадків подання заяв через Єдиний державний портал адміністративних послуг”;

2) частину четверту статті 13 доповнити пунктом 7 такого змісту:

“7) складення протоколів про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом”;

3) в абзаці першому частини першої статті 16 слова “реалізує державну політику економічного розвитку” замінити словами “забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання адміністративних послуг”;

4) частини другу і четверту статті 17 викласти в такій редакції:

“2. Держателем Єдиного державного порталу адміністративних послуг є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері надання адміністративних послуг.

Відповідальний за адміністрування Єдиного державного порталу адміністративних послуг визначається Кабінетом Міністрів України”;

“4. Порядок ведення, вимоги щодо функціональних можливостей Єдиного державного порталу адміністративних послуг, а також заходи та строки щодо його поетапного впровадження визначаються Кабінетом Міністрів України.

При цьому Єдиний державний портал адміністративних послуг повинен забезпечувати:

1) доступ суб’єктів звернення до інформації про адміністративні послуги та про суб’єктів надання адміністративних послуг;

2) доступність для завантаження і заповнення в електронній формі заяв та інших документів, необхідних для отримання адміністративних послуг;

3) можливість подання суб’єктами звернення заяви за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку;

4) можливість отримання суб’єктами звернення інформації про хід розгляду їхніх заяв;

5) можливість отримання суб’єктами звернення за допомогою засобів телекомунікаційного зв’язку результатів надання адміністративних послуг;

6) можливість здійснення суб’єктами звернення оплати за надання адміністративної послуги дистанційно, в електронній формі”.

36. У Законі України “Про виробництво та обіг органічної сільськогосподарської продукції та сировини” (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 20-21, ст. 721):

1) преамбулу викласти в такій редакції:

“Цей Закон визначає правові та економічні основи виробництва та обігу органічної сільськогосподарської продукції та сировини і спрямований на забезпечення належного функціонування ринку органічної продукції та сировини, а також на гарантування впевненості споживачів у продуктах та сировині, маркованих як органічні”;

2) у статті 1:

у частині першій:

абзаци сьомий, одинадцятий, тринадцятий, чотирнадцятий, шістнадцятий, сімнадцятий та двадцятий виключити;

абзаци дванадцятий та п’ятнадцятий викласти в такій редакції:

“інгредієнт — будь-яка речовина, включаючи харчові добавки, ароматизатори та ензими, складові інгредієнта, що використовується під час виробництва або підготовки харчового продукту і залишається в готовому продукті навіть у зміненій формі. Залишки ветеринарних препаратів та пестицидів не вважаються інгредієнтом”;

“маркування — слова, описи, знаки для товарів і послуг, назва торгової марки, зображення чи символи, що стосуються харчових продуктів і розміщені на будь-якій упаковці, етикетці (стікері), споживчій тарі, контретикетці, кольєретці, ярлику, пробці, листку-вкладиші, документі, повідомленні, інших елементах упаковки, що супроводжують чи належать до таких харчових продуктів”;

доповнити частиною другою такого змісту:

“2. Терміни “аудитор з сертифікації”, “орган з оцінки відповідності”, “оцінка відповідності”, “підтвердження відповідності”, “сертифікат відповідності” вживаються у значеннях, визначених у Законі України “Про підтвердження відповідності”;

3) текст статті 3 викласти в такій редакції:

“1. Законодавство України у сфері органічного виробництва складається з Конституції України, законів України “Про охорону навколишнього природного середовища”, цього Закону та інших законів України, міжнародних договорів України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, інших нормативно-правових актів, виданих відповідно до них”;

4) пункти 4-9 частини першої статті 5 виключити;

5) у статті 6 слово “законодавства” замінити словами “законів України”;

6) у частині першій статті 7:

у пункті 2 слова “технічних регламентів (детальних правил) виробництва” замінити словами “детальних правил виробництва та обігу”;

пункти 4 і 5 виключити;

7) пункти 2 і 3 частини першої статті 8 викласти в такій редакції:

“2) розроблення детальних правил виробництва та обігу відповідної органічної продукції (сировини) та подання їх на затвердження Кабінету Міністрів України;

3) затвердження державного логотипу для органічної продукції (сировини)”;

8) назву та абзац перший частини першої статті 9 викласти в такій редакції:

“Стаття 9. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, у сфері виробництва та обігу органічної продукції (сировини)

1. До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, у сфері виробництва та обігу органічної продукції (сировини) належать”;

9) частину першу статті 10 після слів “призначає органи з оцінки відповідності” доповнити словами “що провадять діяльність з оцінки відповідності”;

10) у статті 11:

у частині першій слова “центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі” замінити словами “центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів”;

частини другу — четверту виключити;

11) у частині першій статті 12 слова “будь-якої організаційно-правової форми та будь-якої форми власності” виключити;

12) у статті 13:

у частині першій слова “центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі” замінити словами “центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів”;

частину третю викласти в такій редакції:

“3. Реєстр виробників органічної продукції (сировини) є відкритим та загальнодоступним. Доступ до Реєстру виробників органічної продукції (сировини) є безоплатним і забезпечується шляхом його оприлюднення та підтримки в актуальному стані на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів. Порядок ведення Реєстру виробників органічної продукції (сировини) розробляється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну аграрну політику, та затверджується Кабінетом Міністрів України”;

13) у статті 14:

частину другу викласти в такій редакції:

“2. Детальні правила виробництва та обігу органічної продукції та сировини розробляються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну аграрну політику, та затверджуються Кабінетом Міністрів України”;

частину четверту виключити;

14) пункти 4 і 5 частини першої та частину третю статті 16 виключити;

15) у статті 17:

в абзаці першому частини першої та частині сьомій слова “центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі” замінити словами “центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів”;

у частині п’ятій слова “визначені Кабінетом Міністрів України” замінити словами “визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну аграрну політику”;

16) у назві розділу ІV слова “ВСТАНОВЛЕННЯ ЗОН ВИРОБНИЦТВА ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ ТА СИРОВИНИ” виключити;

17) статтю 23 викласти в такій редакції:

“Стаття 23. Придатність земель (ґрунтів) для виробництва органічної продукції та сировини

1. Оцінка придатності земель (ґрунтів) для виробництва органічної продукції та сировини здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, у галузі охорони земель.

2. Порядок оцінки придатності земель (ґрунтів) для виробництва органічної продукції затверджується Кабінетом Міністрів України.

3. Оцінка придатності земель (ґрунтів) здійснюється з метою отримання незалежної від зацікавлених сторін (суб’єктів господарювання, що здійснюють виробництво, перевезення, зберігання та реалізацію органічної продукції, сировини) об’єктивної інформації про стан земельних ділянок, встановленню їх придатності для виробництва органічної продукції та сировини, придатності для виробництва окремих культур”;

18) у статті 24:

частини першу — п’яту викласти в такій редакції:

“1. Оцінка відповідності виробництва органічної продукції (сировини) проводиться органом з оцінки відповідності згідно з правилами процедури підтвердження відповідності, які визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері оцінки відповідності, та з детальними правилами виробництва та обігу відповідної органічної продукції (сировини).

2. Органічна продукція та сировина повинні відповідати детальним правилам виробництва та обігу відповідної органічної продукції (сировини).

3. Оцінка відповідності виробництва органічної продукції та сировини здійснюється аудитором з сертифікації.

Для проведення оцінки відповідності особа подає заяву про перехід на виробництво органічної продукції до органу з оцінки відповідності.

Оцінка відповідності проводиться не пізніше 30 днів з дня подання заяви про перехід на виробництво органічної продукції.

Оцінка відповідності проводиться аудитором з сертифікації відповідно до плану та програми оцінки відповідності, в якій визначені об’єкти, дати проведення оцінки відповідності. Копії плану та програми оцінки відповідності надсилаються на адресу заявника у строк не пізніше п’яти робочих днів до початку оцінки відповідності.

За результатами оцінки відповідності складається висновок (звіт) аудитора з сертифікації, який протягом двох днів з дня закінчення оцінки відповідності передається до органу з оцінки відповідності для прийняття рішення про видачу або про відмову у видачі сертифіката відповідності.

У висновку (звіті) аудитора з сертифікації зазначаються найменування (прізвище, ім’я, по батькові — для фізичної особи) та реквізити особи, оцінка відповідності виробництва якої здійснювалася, прізвище, ім’я, по батькові аудитора з сертифікації, реквізити його атестата, детальний опис виробництва, опис та результати здійснених заходів у процесі оцінки відповідності, висновки аудитора з сертифікації щодо стану виробництва.

Оцінка відповідності виробництва органічної продукції та/або сировини проводиться один раз на два роки.

4. Підтвердження відповідності виробництва органічної продукції (сировини) здійснюється органом з оцінки відповідності.

5. Орган з оцінки відповідності впродовж п’яти робочих днів з дня складення висновку (звіту) аудитора з сертифікації зобов’язаний прийняти рішення про видачу або відмову у видачі сертифіката відповідності”;

у частині шостій:

в абзаці першому слово “комісією” замінити словом “органом”;

в абзаці третьому слова “та технічним регламентам” замінити словами “та детальним правилам виробництва та обігу відповідної органічної продукції (сировини)”;

в абзаці четвертому слова “оцінювання та” виключити;

доповнити частиною дванадцятою такого змісту:

“12. Продукція (сировина), сертифікована в державах — членах Європейського Союзу як органічна, розміщується на ринку України як органічна продукція (сировина) без жодної додаткової сертифікації”;

19) у статті 25 слово “оцінювання” замінити словами “оцінка відповідності” у всіх відмінках;

20) у статті 28:

частини першу, другу та четверту виключити;

у частині третій:

абзац перший після слова “забороняється” доповнити словами “реалізація та”;

пункти 3 та 5 виключити;

21) у статті 29:

частину п’яту після слова “органу” доповнити словами “з оцінки відповідності”;

частину дев’яту виключити;

22) у статті 30:

частину першу викласти в такій редакції:

“1. З дня подання заяви встановленого зразка про перехід на виробництво органічної продукції (сировини) до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, розпочинається перехідний період”;

частину другу виключити;

пункт 2 частини третьої викласти в такій редакції:

“2) тривалість перехідного періоду залежить від виду діяльності, що підлягає оцінці відповідності та підтвердженню відповідності, узгоджується з попереднім використанням землі, екологічною ситуацією, виробничим досвідом виробника”;

у частині шостій слово “оцінювання” замінити словами “оцінки відповідності”;

у частинах четвертій, п’ятій та шостій слова “центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі” замінити словами “центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів”;

23) у статті 31:

у частині першій:

в абзаці першому слова “центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі” замінити словами “органу з оцінки відповідності”;

в абзаці п’ятому слова “органу контролю” замінити словами “органу з оцінки відповідності”;

у частині другій слова “Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі” замінити словами “Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів”;

24) назву розділу VІІ викласти в такій редакції:

“РОЗДІЛ VII. ВИМОГИ ДО ОРГАНУ З ОЦІНКИ ВІДПОВІДНОСТІ, ЩО ПРОВАДИТЬ ДІЯЛЬНІСТЬ З ОЦІНКИ ВІДПОВІДНОСТІ ВИРОБНИЦТВА ОРГАНІЧНОЇ ПРОДУКЦІЇ (СИРОВИНИ)”;

25) у статті 32:

у назві слова “виробництва органічної продукції (сировини)” замінити словами “що провадить діяльність з оцінки відповідності виробництва органічної продукції (сировини)”;

у частинах першій та четвертій слова “виробництва органічної продукції (сировини)” виключити;

26) розділ VІІІ виключити;

27) у пункті 3 частини першої статті 36 слова “міжнародним законодавством” замінити словами “законодавством Європейського Союзу”;

28) у статті 38:

у частині першій слово “законодавства” замінити словом “закону”;

у частині другій слова “виробництва органічної продукції (сировини)” виключити;

29) абзац п’ятий пункту 3 розділу XI “Прикінцеві положення” виключити.

ІІ. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

пунктів 31 та 36 розділу I цього Закону, які набирають чинності через шість місяців з дня опублікування цього Закону;

абзацу другого пункту 2 цього розділу, який набирає чинності одночасно з набранням чинності Законом України від “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо харчових продуктів” (Відомості Верховної Ради України, 2014 р., № 41-42, ст. 2024).

2. Визнати таким, що втратив чинність:

Закон України “Про внесення змін до деяких законів України щодо виробництва та використання моторних палив з вмістом біокомпонентів” (Відомості Верховної Ради України, 2013 p., № 19-20, ст. 177).

3. Нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Кабінету Міністрів України:

у тримісячний строк після опублікування цього Закону підготувати та подати на розгляд Верховної Ради України законопроекти про внесення змін до законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям цього Закону;

у п’ятимісячний строк після опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити приведення нормативно-правових актів органів виконавчої влади у відповідність із цим Законом.

Голова

Верховної Ради України

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!