Громадська рада при МОЗ України. Максим Іонов: «Попит на спілкування з громадськістю існує і повинен лише нарощуватися»

Пропонуємо до уваги читача ексклюзивне інтерв’ю з головою Громадської ради при МОЗ України Максимом Іоновим, в якому він ділиться своїми поглядами щодо принципів партнерства між органами державної влади та інститутами громадянського суспільства, міркуваннями стосовно практичних аспектів діяльності фармацевтичного ринку з точки зору інтересів пацієнта, торкається актуальних питань реформи системи охорони здоров’я, а також коментує заяву правління Громадської ради при МОЗ України, де дано оцінку відкритому відбору претендентів на посаду голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (далі — Держлікслужба).

— Пане Максиме, інформаційним приводом для нашої сьогоднішньої розмови слугує наведена нижче заява правління Громадської ради при МОЗ України щодо відкритого відбору претендентів на посаду голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. З цього тексту стає зрозумілим, що керівництво новосформованої Громадської ради при МОЗ України не погоджується обмежити її функції роллю статиста, весільного генерала чи якогось формально-паркетного утворення, а навпаки, прагне безпосередньо долучатися до вирішення кардинальних питань, з яких найбільш важливими та гострими завжди були і будуть кадрові. Тож, очікуючи від Вас більш докладного коментаря цього документа, хотілося б запропонувати Вам охарактеризувати загалом, як складаються взаємини між державним органом в сфері охорони здоров’я та галузевим блоком інститутів громадянського суспільства. Як проходять перші кроки цієї взаємодії?

— Основний висновок, який можна зробити на сьогодні: чітко прослідковується тактика, що в принципі нас як громадськість Міністерство не сприймає. Цьому можна навести багато об’єктивних прикладів. Зокрема, всі наші спроби потрапити до першого заступника міністра Олександри Павленко (яка безпосередньо відповідальна за комунікацію Міністерства з Громадською радою) виявилися безрезультатними. Ми тричі (наголошую: ще до установчих зборів) намагалися до неї потрапити. Пояснювали, що хочемо налагодити діалог. Звірити годинники. Разом подивитися, що зроблено, а що ні. Обумовити, як будемо рухатися вперед. На жаль, цього так і не сталося.

Скажу відверто, процес формування Громадської ради був нелегким. Доводилося долати ті чи інші перепони — і технічні, і політичні. Але беручи до уваги те, що нам все ж таки вдалося сформувати певну команду, то ми все це відкинули в бік і провели установчі збори. Демократично, так як це вважалося за доцільне з точки зору Конституції, попри будь-які постанови, ми прийняли всіх учасників, всіх представників громадянського суспільства, які були присутні. Зараз ми визначаємо, в якому форматі працюватимемо. Триває процес затвердження Положення про Громадську раду при МОЗ України, за яким ми будемо здійснювати діяльність; в загальних рисах опрацьовано нову структуру Громадської ради.

Швидше за все, перед нами процес роботи і паралельного відсіву організацій, які можна узагальнити словом «баласт». Ніде правди діти, чимало організацій просто «для галочки» долучилися до Громадської ради. Їм це треба — комусь для іміджу, комусь — для спроб лобіювання своїх інтересів, комусь ще для якихось меркантильних цілей. Таким у Громадській раді не місце, і хто є хто — дуже швидко стане зрозумілим у процесі роботи, повірте.

Я вже звик до закидів на кшталт: «Що це буде за робота — 200 організацій? Якою буде її ефективність?». Я цього абсолютно не боюся і переконаний: ті, хто хочуть працювати, — будуть працювати. Іноді читаю коментарі на фейсбуці: «Громадська рада — пережиток радянських часів. Це нікому не потрібно». З цим я також категорично не погоджуюсь.

— Можливо, тут треба робити акцент на тому, яка це Громадська рада, як організована її робота, як вона працює і бачить своє місце та роль?..

— По-перше, дивлячись яка. По-друге, розвиток громадянського суспільства — це здорове прагнення будь-якої демократичної країни. Тому розглядати Громадську раду як якийсь пережитковий орган — це, я б сказав, як мінімум некомпетентна думка. Адже навпаки, багато фондів — і вітчизняних, і міжнародних — підтримують розвиток саме громадської думки, громадськості загалом. Так чи інакше, нам Конституцією гарантовано, що ми маємо впливати на державне рішення — і це одна з основоположних функцій громадськості. Адже держава — для суспільства, а не навпаки? Саме держава є інструментом досягнення благополуччя суспільства (людини), а не суспільство (людина) є придатком (чи то дериватом?) держави, чи не так? А в нас, на жаль, часто-густо ставлять віз попереду коня — наче інтереси держави можуть бути відокремлено-пріоритетними над інтересами громадянського суспільства. Але ж суспільство — воно тому й громадянське, що складається з громадян. А обов’язок і основне призначення держави — піклуватися про свого громадянина. Ця дуже проста теорема доводить, хто кому має служити: держава опікуватися громадянином, чи громадянин йти до держави «на поклон».

Коли на установчих зборах я представляв свою програму при виборах голови, то зазначав, що одним із головних завдань та функцій громадської ради має бути майданчик або кадровий резерв для майбутньої команди Міністерства. Нинішньої, майбутньої — будь-ласка! Навіщо проводити конкурси, коли ніхто краще людини з громадськості (яка переживає ці проблеми, як кажуть, на власній шкурі — отже знає їх зсередини) не може долучитися як професіонал для роботи в цій сфері. Тому особливу увагу я хочу звернути на залучення молоді. Адже молодь — це наш потенціал. Нам потрібні люди з новим баченням, люди, що перейняли або перейматимуть досвід наших корифеїв, які все ще мають потужність, і на синтезі надбань будуватимуть нормальну систему охорони здоров’я.

— Розкажіть, будь ласка, як виникла ініціатива запросити на засідання правління Громадської ради кандидатів на посаду голови Держлікслужби?

— Що стосується відбору на посаду очільника Держлікслужби, скажу відверто, для мене це стало наочним прикладом того, що так чи інакше, але громадськість «поза грою». Для мене це був пробний камінець — щоб ми зібрали інформацію і винесли на загальні збори громадської ради. Ось тоді це вже буде потужний захід для громадськості. Насправді, я переконаний, що при вирішенні подібних питань має обов’язково проводитися незалежна громадська експертиза. Це має бути як мінімум обговорення з представниками інститутів громадянського суспільства. Тож коли ми запросили кандидатів на засідання робочої групи, то прагнули почути думку без якихось там опозиційних закликів або крамольних фраз: просто зазначити проблему, що конкурс відбувся — і, на превеликий жаль, відбувся без участі фахової спільноти.

У нас були присутні 14 кандидатів із 31. Також було 4 кандидати, які хотіли бути присутніми, але не змогли, тому що були далеко. Загалом це вже більше половини — і це велика кількість. Отже, такі «відкриті громадські слухання» — це був, так би мовити, пробний камінь, у певному сенсі — лакмусовий папірець. І він засвідчив досить важливу річ: попит на спілкування з громадськістю є, і він має зростати.

Коли ж ми слухали виступаючих на засіданні робочої групи, у мене склалася думка, що є непорозуміння в рядах самих кандидатів, які не можуть виробити спільне бачення, у якому напрямку рухатися. Ось мені, наприклад, цікаво, чи співпадають погляди тих кандидатів з тим баченням, яке, можливо, вони почули на співбесіді у міністра, яка тривала 10 хв чи може більше. І чи співпадають ці бачення з думками представників інститутів громадянського суспільства, з поглядами громадськості. З тим, як усі ми бачимо принципи функціонування Держлікслужби.

— А хто ініціював прийняття заяви?

— Я міг цю заяву оприлюднити від себе — від власного імені, — це буде моя точка зору, я її нікому не нав’язую. Але у нас є своя команда. Я зазначив факти, які є наявними. Більшість правління підтримало. Підкреслюю: це не було таким фейком, щоб сказати, мовляв, Громадська рада проти того кандидата, якого призначили, але з нею не узгодили. Поки що ми зробили, так би мовити, пробний постріл. Причому він пробний не лише з питань Держлікслужби. Він пробний і щодо реформи системи охорони здоров’я. Вже не перший рік щодо реформи відбувається безсистемний броунівський рух. Бачите, що зараз робиться? Ні у кого немає жодного порозуміння. Хтось бачить так, хтось інакше. Закони приймають, але які, для чого і як? Для чого вони приймаються і не виконуються? Якщо Уряд йде в дисонанс із Верховною Радою. Якщо МОЗ бачить все в одній площині, а комітет Верховної Ради — в іншій. Що стосується МОЗ, я взагалі тут команди не бачу. Тут немає командної роботи. Кого долучати до реформ? Людей, які жодного досвіду роботи в медицині не мають. Загалом, можливо, пан Квіташвілі є хорошим менеджером, можливо, його наміри конструктивні, а пропозиції — корисні. Але команди нема. А що можна зробити без команди?

Отже, ця ситуація навколо Держлікслужби може виступати як індикатор, що наочно показує, хто є хто, де чий табір, хто які цілі переслідує, як переплітаються урядові та депутатські інтере­си і контраргументи. Тож може краще буде зібратися усім разом і переглянути, як функціонує служба, як приймаються рішення щодо відповідності стандартам та їх виконання. Я маю на увазі всі відповідні норми, стандарти і процедури — належні практики, клінічні протоколи, контроль якості препаратів, питання ліцензування. Тут дуже багато питань і ще більше підводних каменів, з якими повинні розбиратися кваліфіковані фахівці. А я не розбираюся і не хочу розбиратися — я лише хочу, щоб люди отримували нормальні доступні ліки з нормальною ефективною дією, а не білу глину, від якої немає жодної користі. Тому, якщо ніяких перепон не буде (а я думаю, що їх не буде), будемо підіймати питання ще й про реформи.

Справа у тому, що я знаходжуся на лезі ножа вже шостий рік. Боротися з нашими можновладцями я почав ще в 2010 р., коли почалася реформа Богатирьової-Бахтеєвої, які почали приймати пагубні закони, зокрема щодо пілотних проектів.

— Яке Ваше ставлення до цього — в двох словах?

— Де результат?!.. Ставлення негативне в двох словах. А ще більш негативне у мене ставлення до того, що після Революції Гідності деякими людьми було оголошено, що результат є, він непоганий і треба продовжувати. Розумієте, це ж абсурд — проти чого ми боролися?! Виявляється, все зараз буде повертатися на круги своя? Кому ми будемо давати шанс? Тим, хто вже втратив його, змарнував, спростував, сплюндрував? Тому я переконаний, що реформу має робити абсолютно нова команда людей. Ця команда має визначити, як це робити на державному рівні, прийняти загальний план дій. А не так, як воно зараз: «Реанімаційний пакет реформ» пише одне бачення, Стратегічна дорадча група — інше, парламентський комітет — зовсім третє бачення, міністр говорить четверте, а з громадськістю знову таки ніхто не спілкується. Те, що скрізь запрошують якісь вузькопрофільні організації — це добре, але, можливо, якось продуктивніше було б разом приймати рішення? Колегіально. І чи не для цього існує цілий пул громадських організацій, легітимно об’єднаних у галузевий консультативно-дорадчий орган — Громадську раду при МОЗ України. То приєднуйтесь, панове, а не розпорошуйте зусилля і не марнуйте можливості!..

— Які аспекти вам як професіоналу-практику вбачаються стрижневими у реформі, якої потребує українська система охорона здоров’я…

— Стрижневі… Перше. Говорити, що медицина має бути платною, небезпечно. Я не виключаю, що якісь сегменти медичних послуг можуть бути платними, але має залишатися гарантований обсяг медичної допомоги, якій повинні надавати людині у будь-якій критичній ситуації.

Друге. Величезну проблему становить розбалансованість, дефрагментованість різних ланок медичної допомоги. Перебуваючи на викликах, я не з чуток знаю, що дуже багато людей викликають швидку (зараз вже екстрену) допомогу безпідставно. Чим зумовлена ця проблема? Тим, що не спрацьовують системи сімейної медицини та поліклінічної допомоги, нема ніякого моніторингу, спрямованого на профілактику, на можливість достаціонарного лікування, — всі ці питання загрузли в якісь невідомій площині. Це, до речі, одна з основних тез: де сімейна медицина, яку так жваво афішували і так до неї прагнули? Поки що якихось виправдовуючих моментів я не бачу. Хтось там може підраховує аналітику, зважує якісь показники. А я їжджу на виклики і все це бачу на власні очі, тому говорю з практичної точки зору. Сімейний лікар не ходить до своїх підопічних. Нагляд за ними не веде. Ця система медицини не спрацьовує. Педіатрія просто зруйнована. І ми маємо брати на себе роботу і педіатрів, і терапевтів, і акушерів-гінекологів, і неврологів, і транспортувальників, і таксистів. Це не та служба, що має цим займатися.

— Тема контролю громадськості за владою тісно переплетена з темою професійного самоврядування. Які Ваші думки з цього приводу?

— Від самоврядування ми нікуди не подінемося, його необхідно впроваджувати на законодавчому рівні. Але треба це робити так, щоб самоврядування відображало самоорганізацію медичної спільноти. Якщо ж це матиме ознаки конкуренції за певні важелі впливу (ліцензії тощо), то, на мій погляд, це буде не зовсім те самоврядування, яке має бути. Самоврядування має займатися питаннями, які стосуються лікарської або медичної спільноти. Тут теж є питання: лікарське це лікарське, але ще у нас є велика кількість середнього медичного персоналу. Хто їх самоврядуванням буде займатися? Зараз, я вважаю, з’являється і фармацевтичне самоврядування. Отже, професійне самоврядування має бути, і тут нам буде конче потрібен досвід тих країн, які вже пройшли через усі етапи його становлення. Зокрема, у Польщі, Німеччині, Австрії, інших європейських країнах самоврядування працює саме тому, що всі особливості цього інституту, всі можливості та обов’язки членів фахової спільноти чітко прописані на законодавчому рівні.

— Справді. А в Україні поки що єдиний на сьогодні законопроект щодо фармацевтичного самоврядування, підготовлений громадською організацією «Всеукраїнська фармацевтична палата», базується якраз на досвіді Польщі…

— От якщо за зразком Польщі, то дійсно нам у польських колег можна багато чому навчитися. Але за­уважте: і поляки, і німці, і чехи, і всі інші європейські країни не починали «локально» реформувати окрему галузь. Вони починали із загальних процесів: реформа місцевого самоврядування, судів тощо — я вважаю, що це важливі кроки для визначення подальших дій щодо реформування окремих галузей.

— Наостанок хотілося б поцікавитися, як триває анонсоване раніше приведення Положення про Громадську раду у відповідність із вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 8 квітня 2015 р. № 234, якою внесено зміни до постанов КМУ від 5 листопада 2008 р. № 976 і від 3 листопада 2010 р. № 996. Як ви особисто оцінюєте ці нововведення, чи є вони демократичними?

— Перш за все висловлю своє глибоке переконання, що шляхом прийняття подібних нормативно-правових актів держава йде наперекір волі народу. У мене виникають глибокі сумніви щодо демократичності цих нормотворчих новел. Дивно, що під подібними документами стоять підписи колишніх очільників Майдану, які тоді обстоювали необхідність розширення громадянських права, а зараз, навпаки, сприяють їх звуженню. Сумна історична діалектика. Натомість, ми живемо у правовому полі і повинні виконувати державні рішення. Отже, у постанові КМУ № 234 дуже багато дрібних і технічних зауважень, але головних засад і гасел у неї два:

1. склад громадської ради скорочують до кількості 35 учасників;

2. Положення про громадську раду не погоджується, а затверджується відповідним органом виконавчої влади.

З питання 1 — у нас ситуація чітка з точки зору права і безсумнівна з огляду на канони юриспруденції: ми зорганізувалися ще до того, як вступили в силу нові вимоги. Оскільки постанова КМУ № 234 набула чинності вже після проведення установчих зборів (і першого засідання Громадської ради), — а як відомо, нормативно-правові акти не мають зворотної сили у часі, — то вимоги вказаної Постанови щодо формування Громадської ради (у тому числі щодо обмеження кількості членів 35 особами) стосуватимуться вже наступного складу нашого дорадчого органу.

Але загалом з боку держави це не зовсім хороша ідея — обмежити громадську раду такою кількістю членів. Прихильники цього підходу спираються на те, що при складі 35 осіб долучатися до роботи громадської ради може будь-хто в необмеженій кількості, інші можуть співпрацювати з громадською радою на рівні експертів. Але який сенс? Кому цікаво співпрацювати з громадською радою на рівні експерта, якщо все одно центральне підсумкове рішення прийматиметься під час засідання голосами цих 35 осіб? Що це будуть за громадські рішення, чого вони вартуватимуть? І ключове питання — на основі яких принципів та критеріїв має здійснюватися такий жорсткий відбір членів? Як при цьому оминути порушення прав людини, прав спільноти?

Натомість, при формуванні Громадської ради при МОЗ України, ми прийняли всі документи (крім однієї організації, тому що це була політична партія). Водночас, думаючи на перспективу, при розробці нового Положення нам дійсно треба шукати і закладати в нього механізм диференціації організацій-членів на такі, які працюють і не працюють в рамках свого членства у Громадській раді (тому положення довелося докорінно змінювати, і це трошки затягнуло його підготовку).

З пункту 2: якщо раніше положення про громадську раду погоджувалося органом виконавчої влади, що не несло ніяких особливих юридичних колізій або протиріч, то зараз воно затверджується. Маю зауважити, що процедура затвердження є прискіпливішою від погодження, до того ж створює для органу виконавчої влади карт-бланш скільки завгодно затягувати цей процес.

Отже, як бачимо, у кожного своє бачення демократії, розвитку громадянського суспільства і захисту прав людини.

Пилип Снєгірьов, фото автора

ЗАЯВА
Правління Громадської ради
при Міністерстві охорони здоров’я України

м. Київ
29 травня 2015 р.

Ми, члени Правління Громадської ради при Міністерстві охорони здоров’я України, вимушені констатувати, що наразі громадськість відлучена від процесу призначення керівників на відповідальні державні посади у фармацевтичному секторі галузі охорони здоров’я.

Анонсований МОЗ України відкритий відбір кандидатур на посаду голови Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками (Держлікслужби) проведено лише у формі індивідуальних співбесід керівництва МОЗ із кандидатами.

За повідомленням ЗМІ та за результатами співбесід, керівництвом МОЗ було визначено список кандидатів, з якими 26 травня 2015 р. проведено додаткову зустріч для обговорення програми розвитку Держлікслужби. На сайті МОЗ відзначено, що після співбесід «…міністр визначить фіналіста, кандидатуру якого буде подано на розгляд Кабінету Міністрів України».

Звертаємо увагу на те, що на жодному з наведених етапів обговорення кандидатур, про залучення Громадської ради при МОЗ України взагалі не йшлося. Громадська рада, по суті, долучилася до обговорення постфактум, за власною ініціативою після визначення керівництвом МОЗ списку кандидатів.

Засідання Правління Громадської ради при МОЗ, яке відбулося 28 травня 2015 р. у Міністерстві охорони здоров’я України, засвідчило відсутність комунікації між МОЗ та інститутами громадського суспільства, представленими в Громадській раді, адже останні мали можливість поставити питання та обговорити перспективи діяльності новоутвореної Держлікслужби лише 4-м претендентам на посаду із 31 зареєстрованого.

Таким чином, Громадська рада як постійно діючий колегіальний виборний консультативно-дорадчий орган, утворений для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами, здійсненні громадського контролю за діяльністю МОЗ, налагодження ефективної взаємодії МОЗ із громадськістю, врахування громадської думки під час формування та реалізації державної політики, — виявився незадіяним у вказаних процесах.

Ураховуючи, що анонсований МОЗ України «відкритий конкурс», вочевидь, передбачає залучення громадськості до обговорення кандидатур, вважаємо залишення осторонь процесу відбору Громадської ради при МОЗ, у якій представлено близько 200 осіб — представників інститутів громадянського суспільства, свідчить про відсутність прозорості прийняття кадрових рішень центральним органом виконавчої влади.

Наявність інформації про факт проведення конкурсу на сайті МОЗ не є достатньою підставою для визначення особи такою, яка може обіймати поважну державну посаду, не надає змоги суспільству визначити рівень фахової підготовки, з’ясувати інформацію про наявний чи відсутній конфлікт інтересів, моральні та ділові якості.

Вказані критерії можливо виявити шляхом відкритого спілкування, зокрема, у форматі «питання-відповідь», прозоро, із залученням представників громадськості та усіх ланок, представлених на ринку. Наразі Громадська рада виявилася обмеженою у реалізації передбаченого законодавством права надавати рекомендації центральному органу виконавчої влади (у даному випадку — рекомендації щодо тієї чи іншої кандидатури).

Внесення на розгляд Уряду України будь-якої кандидатури на керівні посади Держлікслужби, які не були обговорені Громадською радою при МОЗ України у рамках відкритого відбору, ініційованого МОЗ України, завідомо вказуватиме на порушення принципів відкритості у прийнятті кадрового рішення та поставить під сумнів авторитет осіб, які будуть призначені без обговорення з Громадською радою.

Вважаємо такі підходи неприйнятними та неможливим прийняття Урядом кадрових рішень у сфері охорони здоров’я без обговорення кандидатур Громадською радою при МОЗ України, з обов’язковим залученням до процедури відкритого обговорення на засіданні Громадської ради усіх зацікавлених інститутів громадянського суспільства, преси, громадськості!

Голова Громадської ради
при МОЗ України
М. Іонов

Коментарі

Провізор 10.06.2015 12:03
Так долго определяется кандидатура на пост начальника Гослекслужбы, что все уже устали ждать

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті