Сучасне медичне право в Україні. Головний вектор — гармонізація із законодавством ЄС

Медичне право — достатньо молода галузь права, яка регулює правовідносини, пов’язані з охороною здоров’я. Полтавський юридичний інститут Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого — один з небагатьох ВНЗ України, в якому досліджується медичне право та здійснюється навчання фахівців у цьому напрямку. Щорічно на базі ВНЗ проходять науково-практичні заходи, присвячені актуальним питанням цієї сфери правовідносин. 27 листопада 2015 р. у Полтавському юридичному інституті відбулася IV Всеукраїнська науково-практична конференція на тему «Теоретико-правові засади формування сучасного медичного права в Україні». Учасники заходу ознайомилися з теорією та практикою формування медичного права, правовими проблемами формування та реалізації державної політики у цій сфері, основними напрямками удосконалення законодавства в сфері медичної та фармацевтичної допомоги.

Учасників конференції привітала Наталія Гуторова, доктор юридичних наук, професор, академік Національної академії правових наук України, директор Полтавського юридичного інституту. Вона зазначила, що Полтавський юридичний інститут — один з небагатьох українських ВНЗ, який взяв на себе відповідальність за підготовку фахівців з медичного права. На сьогодні у закладах охорони здоров’я Полтавщини успішно працюють його випускники. Директор інституту за­уважила, що рішення стосовно запровадження цієї навчальної дисципліни прийнято з огляду на можливості ВНЗ. Не секрет, що Полтавський юридичний інститут тривалий час займається науковою роботою у сфері правового забезпечення медичної та фармацевтичної діяльності.

Доповідач підкреслила, що в умовах задекларованої реформи галузі охорони здоров’я розвиток медичного права набуває неабиякого суспільного значення. «На сьогодні виникає багато питань у сфері правовідносин, пов’язаних із охороною здоров’я. Не завжди ми можемо знай­ти на них відповіді. З одного боку, в України є зобов’язання у зв’язку із проголошеною євроінтеграцією та підписанням Угоди про асоціацію з ЄС, з іншого — існують особливості українського національного законодавства, які не можна ігнорувати», — наголосила науковець.

За її словами, важливо зрозуміти суспільне бачення реформи охорони здоров’я. Необхідно скласти уяву про те, якою має бути система охорони здоров’я в Україні у розумінні пацієнтів та фахівців галузі охорони здоров’я з огляду на можливості держави. «У кінцевому результаті ми маємо отримати достойні умови праці для медичних працівників та задовольнити потреби українських пацієнтів. Для цього нам необхідні відповідні правові механізми, а їх розробка потребує відповідних знань. Тому галузь охорони здоров’я потребує фахівців з медичного права», — підкреслила директор інституту.

Олександр Оглоб­ля, начальник відділу медичних кадрів Департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації, розповів про сучасний стан організації системи охорони здоров’я в Україні. За його словами, в українській системі охорони здоров’я відбуваються системні зміни, які потребують участі фахових юристів. Система підготовки лікарів не дає їм можливості самостійно, без участі правників, вирішувати усі питання, що виникають під час взаємовідносин між пацієнтом, медичним або фармацевтичним працівником та закладом охорони здоров’я. Крім того, у законодавстві, що регулює правовідносини у медичній галузі, відбувається досить багато складних змін. Розібратися у них без спеціальних знань неможливо.

Доповідач зазначив, що Департамент охорони здоров’я Полтавської облдержадміністрації співпрацює з Полтавським юридичним інститутом. Студенти та випускники ВНЗ проходять стажування у закладах охорони здоров’я Полтави та Полтавської обл. й частіше за все вони залишаються там для подальшої роботи юрисконсультами. За словами О. Оглоблі, на сьогодні одним з актуальних завдань є правова підготовка керівників центрів надання первинної медико-санітарної допомоги.

Щодо сучасного стану організації системи охорони здоров’я доповідач зазначив, що наразі в Україні створюється модель, яка базується на чіткому розподілі рівнів надання медичної допомоги, які випливають з її видів. Відповідно до Основ законодавства про охорону здоров’я медична допомога за видами поділяється на екстрену, первинну, вторинну (спеціалізовану), третинну (високоспеціалізовану), паліативну, медичну реабілітацію.

Сучасне медичне право в УкраїніГоловний вектор — гармонізація із законодавством ЄС

Первинна медична допомога надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта лікарем загальної практики — сімейним лікарем і передбачає надання консультації, проведення діагностики та лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних, фізіологічних (у період вагітності) станів, здійснення профілактичних заходів; направлення відповідно до медичних показань пацієнта, який не потребує екстреної медичної допомоги, для надання йому вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги; надання невідкладної медичної допомоги в разі гострого розладу фізичного чи психічного здоров’я пацієнта, який не потребує екстреної, вторинної (спеціалізованої) або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги.

Вторинна (спеціалізована) медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах лікарями відповідної спеціалізації (крім лікарів загальної практики — сімейних лікарів) у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування, реабілітації та профілактики хвороб, травм, отруєнь, патологічних і фізіологічних (у період вагітності та пологів) станів; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації або третинної (високо­спеціалізованої) медичної допомоги.

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних станів (у період вагітності та пологів) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Окремим видом медичної допомоги в Основах законодавства про охорону здоров’я винесено екстрену медичну допомогу. Екстрена медична допомога полягає у здійсненні медичними працівниками відповідно до закону невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування та збереження життя людини у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на її здоров’я.

За словами доповідача, на Полтавщині реалізовано нову модель надання екстреної медичної допомоги. На сьогодні Комунальна установа «Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» Полтавської обласної ради функціонує як окрема юридична особа.

Щодо паліативної допомоги О. Оглобля зазначив, що вона надається на останніх стадіях перебігу невиліковних захворювань, включає комплекс заходів, спрямованих на полегшення фізичних та емоційних страждань пацієнтів, а також надання психосоціальної і моральної підтримки членам їх сімей.

Окремо доповідач зупинився на визначенні поняття «лікуючий лікар». О. Оглобля звернув увагу на те, що лікуючий лікар здійснює професійну діяльність у ліцензованому закладі охорони здоров’я. І саме заклад охорони здоров’я несе юридичну відповідальність за дії лікуючого лікаря. Ці нюанси мають враховуватися у тому числі при прийомі лікаря на роботу, адже на різних рівнях медичної допомоги висуваються різні вимоги до кваліфікації лікуючого лікаря.

На завершення доповіді О. Оглобля наголосив, що останнім часом пацієнти стають більш вибагливими, і слабким місцем державної політики у сфері охорони здоров’я залишається правовий захист лікаря.

Коментуючи зауваження щодо правового захисту фахівця охорони здоров’я, Віталій Пашков, доктор юридичних наук, завідувач кафедри цивільного, господарського та екологічного права Полтавського юридичного інституту, зауважив, що цю проблему можна успішно вирішити за допомогою такого механізму, як професійне самоврядування.

Науковець повідомив, що фахівці Полтавського юридичного інституту розробили проект Закону України «Про фармацевтичне самоврядування». Ухвалення цього важливого документа надасть фахівцям можливість себе захищати, а також виконувати деякі повноваження, делеговані державою. Не лише фармацевтичні працівники, але й лікарі потребують закону щодо професійного самоврядування. Науковець повідомив, що Полтавський юридичний інститут готовий допомогти з розробкою відповідного законопроекту, якщо отримає такий запит.

Тему відповідальності лікаря у своїй доповіді розкрив Олександр Лемешко, кандидат юридичних наук, доцент, завідувач кафедри кримінального, адміністративного та трудового права Полтавського юридичного інституту. Науковець ознайомив присутніх з новелами кримінального законодавства, які стосуються кримінальної відповідальності у сфері медичної діяльності. Він звернув увагу на примітку до ст. 45 Кримінального кодексу України, яка містить визначення корупційного злочину. Серед статей, які визначають корупційні злочини, О. Лемешко виокремив статті 308, 312, 313, 320 та 354. Перші чотири стосуються злочинів, які вчиняються у сфері незаконного обігу наркотичних засобів та інших злочинів проти здоров’я населення. Зокрема, ст. 320 стосується порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.

Науковець звернув особливу увагу на ст. 354 «Підкуп працівника підприємства, установи чи організації». Предмет цієї статті не є службовим злочином. Відповідно, вона поширюється на осіб, які не є службовими особами. Але сфера застосування цієї статті у тому числі охоплює медичну та фармацевтичну діяльність. Мова йде про два варіанти відповідальності — відповідальність особи, яка пропонує або обіцяє неправомірну вигоду працівнику установи чи організації, який не є службовою особою, або про відповідальність працівника, який одержує неправомірну вигоду.

Лікарі державних та комунальних закладів охорони здоров’я є суб’єктами злочину, передбаченого ст. 354. Злочинна поведінка прописана наступним чином. Суб’єктом злочину є особа, яка приймає пропозицію (дає згоду), приймає обіцянку, одержує неправомірну вигоду або просить її надати. Названі форми вчинення правопорушення можуть бути зафіксовані лише за допомогою технічних засобів.

«Якщо проаналізувати реєстр судових рішень, то можна побачити, що протягом останнього часу кількість справ стосовно корупційних злочинів збільшилася в рази. Це відповідь на запит суспільства щодо посилення кримінальної відповідальності за здійснення таких злочинів та, відповідно, їх попередження», — зауважив правник.

У той же час вироки щодо злочинів, передбачених ст. 134 «Незаконне проведення аборту», ст. 140 «Неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником», ст. 143 «Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини» у більшості випадків не були пов’язані з реальним відбуванням покарання. Тобто законодавець передбачив пом’якшене ставлення судів до злочинів, які вчиняються медичними працівниками під час виконання професійної діяльності. Натомість при корупційному злочині можливості для звільнення від відбування покарання суттєво обмежені.

Таким чином, на сьогодні відповідальність за професійні злочини значно менша, ніж за корупційні злочини.

Андрій Олефір, кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного, господарського та екологічного права Полтавського юридичного інституту Національного юридичного університету ім. Ярослава Мудрого, представив доповідь щодо стану справ у сфері державних закупівель. Він зазначив, що через бюджетну систему перерозподіляється понад 50% ВВП, а це економічно невигідно для країни. Тому збільшення фінансової автономії, зокрема, закладів охорони здоров’я — це правильне рішення.

У вересні 2015 р. Верховна Рада ухвалила останні зміни до Закону України «Про здійснення державних закупівель». До речі, незважаючи на те, що цей закон набув чинності у 2014 р., до нього вже 12 разів внесено зміни. Це свідчить про те, що зміни вносяться поспіхом. Для порівняння в ЄС консультації щодо змін у законодавство готуються роками.

Серед основних новел, на які науковець звернув увагу, — підвищення вартісної межі як підстави для застосування Закону України «Про здійснення державних закупівель» для товарів і послуг зі 100 до 200 тис. грн., робіт — з 1 до 1,2 млн грн., процедури цінових пропозицій — з 300 до 500 тис. грн.

За словами доповідача, ці зміни зменшать прозорість і раціональність витрат державних коштів, до того ж додаток до річного плану закупівель (в якому зазначаються закупівлі, що здійснюються без проведення спеціальних процедур) не потрібно оприлюднювати на веб-порталі Міністерства торгівлі та економічного розвитку України (Мінекономрозвитку) у складі річного плану закупівель.

Негативним з погляду захисту інтересів національного товаровиробника є зниження рівня очікуваної вартості закупівлі товарів і послуг (до 133 тис. євро) як підстави для обов’язкового оголошення про проведення процедури закупівлі на веб-порталі Мінекономрозвитку англійською мовою. Також не можна визнати обґрунтованим збільшення з 20 до 40 днів терміну для подання пропозицій конкурсних торгів у разі, якщо оголошення про проведення закупівлі оприлюднюється англійською мовою на веб-порталі Мін­економрозвитку, оскільки в такому разі значно збільшується строк проведення процедури закупівель.

На негативну оцінку заслуговують вилучення з переліку підстав, що надають право замовнику відмінити торги чи визнати їх такими, що не відбулися, виявлення факту змови учасників, які порушують законодавство про захист економічної конкуренції (вчиняють антиконкурентні узгоджені дії).

Не забезпечує запобігання корупції й те, що учасник торгів повинен надати замовнику інформацію про наявність антикорупційної програми чи уповноваженого з її реалізації лише у тому разі, якщо вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) або робіт дорівнює або перевищує 20 млн грн., хоча в попередній редакції закону передбачався 1 млн грн. для товарів і послуг, 5 млн грн. — для робіт. У протилежному випадку така пропозиція має бути відхилена замовником.

Щодо позитивних змін до Закону України «Про здійснення державних закупівель», то до них варто віднести наступні: удосконалено порядок роботи Комітету з конкурсних торгів: у протоколі засідання мають закріплюватися результати поіменного голосування членів Комітету, присутніх на засіданні, з кожного питання; скорочено граничні строки подачі адміністративних скарг (не пізніше ніж за 4 дні до дати, встановленої для подання пропозицій та ін.); надано дефініцію формальних помилок під час оформлення конкурсної пропозиції та покладено на замовників обов’язок чітко визначати їх перелік у документації торгів тощо.

У контексті дерегуляції відбулося наступне. З переліку функцій Мінекономрозвитку виключено здійснення моніторингу закупівель. Цю функцію передано Державній фінансовій інспекції.

Стосовно законопроекту «Про публічні закупівлі» науковець зауважив, що цей проект за структурою відтворює чинний нормативний акт. До основних положень, що містить цей проект, варто віднести наступні: зміна слів у тексті документа з «державна» на «публічна» та з «конкурс» на «тендер», що, на думку розробників, повинно спричинити антикорупційний ефект; остаточне закріплення та розширення сфери діяльності спеціалізованих замовників (поставки лікарських засобів, медичних виробів та пов’язаних з цим послуг, а також товарів, робіт, послуг для забезпечення обороноздатності держави); передбачається новий вид замовників — централізовані закупівельні організації, особливості створення та діяльності яких будуть встановлені КМУ та інше.

Роман Майданик, завіду­вач кафедри цивільного права юридичного факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, академік Національної академії правових наук України, доктор юридичних наук, професор, представив доповідь на практично важливу тему «Договір про надання стоматологічних послуг. Звільнення від відповідальності». Йдеться про цивільно-правову відповідальність. На такий договір поширюються загальні положення цивільного законодавства, але з урахуванням особливостей надання стоматологічних послуг. У судовій та правозастосовній практиці існує ряд питань, які на практиці не отримали однакового рішення. Одним з таких питань є визначення переліку підстав для звільнення від відповідальності. Цивільне право до таких підстав відносить випадок (казус) та обставини непереборної сили.

Доповідач звернув увагу на те, що надання стоматологічних послуг здійснюють суб’єкти господарської діяльності. З огляду на це Цивільний кодекс України, а саме ст. 21 обмежує перелік підстав для звільнення від відповідальності лише обставинами непереборної сили, тобто форс-мажорними обставинами. Отже, випадок (казус) не може бути підставою для звільнення від відповідальності. Тому, по-перше, виникає необхідність розмежування обставин непереборної сили та випадку (казусу). А, по-друге, слід визначити, на які саме обставини поширюється поняття «обставини непереборної сили».

Традиційно до обставин непереборної сили відносять непередбачувані невідворотні події, які мають об’єктивний характер і не залежать від суб’єктивної волі та сприйняття учасників відносин. Але такі випадки трапляються рідко. Набагато частіше виникають ситуації, коли через доволі тривалий час після надання пацієнту стоматологічної послуги з дотриманням відповідних стандартів у нього виникають недоліки, пов’язані з фізіологічними особливостями. Тобто причинно-наслідкового зв’язку між стоматологічною послугою та розвитком недоліку немає.

Але бувають випадки, коли такі пацієнти вимагають матеріального відшкодування шкоди, яка, на їх думку, заподіяна діями стоматолога. Існує ризик, що суд задовольнить вимогу пацієнта. Тому науковець порадив у договорі про надання стоматологічних послуг детально прописати перелік обставин непереборної сили, у тому числі й можливих функціональних, косметичних або інших недоліків, які можуть виникнути у пацієнта через певний час після отримання стоматологічної послуги внаслідок його фізіологічних особливостей.

Микола Холоденко, начальник інформаційного управління Державної служби України з лікарських засобів (Держлікслужба), розповів про поточну діяльність відомства. Наразі Держлікслужба знаходиться у стані реорганізації, але, тим не менше, вона здійснює контроль якості лікарських засобів, ліцензування господарської діяльності на фармацевтичному ринку України та виконує інші покладені на неї повноваження.

Він повідомив, що наразі в Україні створено офіс ефективного регулювання. Офіс — це незалежна неурядова структура, яка не замінює функції Державної регуляторної служби чи інших державних установ. Офіс займатиметься аналізом законодавства та регуляторного поля, виявленням проблемних моментів і підготовкою проектів нових документів, які будуть спрямовані на їх вирішення.

Щодо діяльності Держлікслужби М. Холоденко повідомив, що відомство постійно здійсню контроль якості лікарських засобів. З початку року видано 172 розпорядження, з них 30 — про заборону обігу фальсифікованих ліків, близько 60 — щодо неякісних препаратів. Це важливий аспект діяльності відомства, адже завдяки попереджувальним заходам українські пацієнти захищені від придбання фальсифікованих ліків.

Процес ліцензування також триває, хоча дійсно 39 робочих днів ліцензії не видавалися у зв’язку з реорганізацією. Але зупинка ліцензування не вплинула на кількість аптечних закладів в Україні. З початку року аптечних закладів побільшало.

На сьогодні Держлікслужба розробила проект нових Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з виробництва, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, а також імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів). Цей документ оприлюднений на сайті відомства й найближчим часом він має з’явитися на сайті МОЗ України, після чого почнеться процедура його громадського обговорення.

Стосовно перевірок суб’єктів господарювання, то відповідно до Закону України від 28.12.2014 р. № 71-VІІІ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» з дозволу Уряду здійснюються перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб — підприємців з обсягом доходу до 20 млн грн. за попередній календарний рік. Складаючи плани перевірок, Держлікслужба дотримується цієї вимоги.

Катерина Москаленко, кандидат юридичних наук, асистент кафедри цивільного права Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, представила доповідь на тему щодо інформованої згоди пацієнта. Питання інформованої згоди пацієнта здавна турбує наукову спільноту. Вперше практика отримання згоди пацієнта на медичне втручання виникла у Великобританії у XVIII ст. А термін «інформована згода» з’явився в американській судовій практиці, коли після медичного втручання пацієнта паралізувало, й під час розгляду цієї справи у суді з’ясувалося, що якщо б він був поінформований щодо ризиків, то відмовився б від медичного втручання.

За часів СРСР надання інформованої згоди пацієнтом не вимагалося і вважалося, що оскільки пацієнт звертається до закладу охорони здоров’я, він автоматично надає згоду на лікування. Це патерналістська модель, за якої ознайомлення пацієнтів із медичною документацією вважається неприпустимим.

Наступна модель — інформаційна, коли лікар без емоцій повідомляє пацієнту факти щодо прогнозів медичного втручання. І пацієнт на основі цих фактів приймає рішення про обсяги медичного втручання. Досконаліша модель — це коли лікар виступає порадником та завдяки завойованій довірі отримує від пацієнта згоду на лікування. Найбільш пацієнторієнтована модель, це коли рішення про лікування приймається спільно лікарем та пацієнтом. Мова йде про те, що лікар має надати пацієнту усю інформацію, що стосується стану його здоров’я, можливих обсягів медичного втручання та прогнозованих ризиків й наслідків.

Після пленарного відбулося секційне засідання, в ході якого фахівці мали можливість отримати відповіді на питання, що стосуються розвитку медичного права в Україні.

Підбиваючи підсумок конференції, слід зазначити, що наразі вивчення медичного права в Україні стає все більш актуальним завданням для фахівців галузі охорони здоров’я, особливо у контексті євроінтеграції та реформування. Не менш важливим є залучення фахівців з медичного права до процесу законотворчості, адже вони добре розуміються на нюансах українського та європейського законодавства у цій сфері.

Олена Приходько,
фото Сергія Бека
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Сергей михайлович 27.03.2018 4:48
В течении 3дней была сильная боль зубов,но не постоянная, а периодически возникавшая 2-3 раза в день,по1-2 часа. Что очень мешало работе и жизни. 16.03.2018г. обратился в городскую стоматологию города Селидово Донецкая обл. Обратился к хирургу Ящук,он обследовал и рекомендовал пролечится у стоматолога . Привет меня к стоматологу Чепурной А.И. Стоматолог посмотрел меня произвел манипуляции предложил сделать рентген,после чего установил диагноз пульпита 27 зуба.Стоматолог предложил удалить нерв. Т.к.боль была сильной я согласился на удаление. Было проведено удаление нерва и установка пломбы. По прошествии 10 дней боль как продолжалась так и продолжается. Подскажите как поступить в данной ситуации. И где я могу пройти независимое обследование для уточнения диагноза,и правильности лечения данным стоматологом?

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті