Що буде після ліквідації СЕС?

22 вересня в Українському кризовому медіа-центрі пройшов круглий стіл на тему «Що буде після ліквідації СЕС: зміна вивіски чи нова система громадського здоров’я?». У його роботі взяли участь представники МОЗ України, Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів (далі — Держпродспоживслужба), Верховної Ради України, громадських та неурядових організацій. Під час заходу обговорювалося питання системи громадського здоров’я та епідеміологічного нагляду в контексті реорганізації Державної санітарно-епідеміологічної служби України (далі — Держсанепідемслужба).

5467Оксана Сивак, заступник міністра охорони здоров’я, зазначила, що хоча Держсанепідемслужбу ліквідовано, однак її функції збереглися. Наразі функції, які стосуються громадського здоров’я, та контрольно-дозвільні функції передано МОЗ України, а щодо обігу харчових продуктів — Міністерству аграрної політики та продовольства України (далі — Мінагрополітики). На сьогодні профільним міністерством вже створено ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України», на яку покладено функції із забезпечення збереження й укріп­лення здоров’я населення, епідеміологічного нагляду, популяризації здорового способу життя та ін. Також до МОЗ України передано й лабораторії Держсанепідемслужби. У зв’язку із цим О. Сивак наголосила, що тим самим си­стему епідеміологічного нагляду не ліквідовано, вона продовжує працювати. При цьому профільним міністерством проводиться додаткове навчання персоналу цих лабораторій, оскільки раніше їх робота була орієнтована на інфекційні захворювання й біологічну безпеку, але громадське здоров’я передбачає й профілактику неінфекційних захворювань, смертність від яких в Україні становить більше 80%.

Людмила Мухарська, голова правління Всеукраїнської спілки громадських організацій «Українська санітарно-епідеміологічна спілка», звернула увагу на те, що необхідними є зміни законодавчої бази, яка регулювала діяльність Держсанепідемслужби і здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні, так як з часу ліквідації даної служби законодавство не зазнало змін і наразі немає чіткого розмежування обов’язків новоутворених структур.

Віктор Ляшко, керівник ГО «Інфекційний контроль в Україні», додав, що прикінцевими положеннями постанови КМУ від 10.09.2014 р. № 442, якою передбачено реорганізацію Держсанепідемслужби, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади надавався двомісячний термін для подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо внесення до законодавчих актів змін, які випливають із цієї постанови, та приведення власних нормативно-правових актів у відповідність із нею. Однак цього зроблено не було, а відразу розпочався процес ліквідації органів виконавчої влади та формувалися структурні одиниці нових органів, у зв’язку із чим виник певний хаос, незрозуміло, який орган за що відповідає. Тому першочерговим завданням у короткостроковій перспективі є законодавче врегулювання системи державного санітарно-епідеміологічного нагляду.

Олексій Кириченко, народний депутат України, член комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я, повідомив, що ним в Парламенті зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у частині оптимізації системи центральних органів виконавчої влади у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення» за № 5134. Даним проектом документа передбачено внесення змін в 29 законів України з метою приведення законодавства у відповідність з концепцією реформування системи центральних органів виконавчої влади та створення належних умов для ефективної діяльності новостворених органів. О. Кириченко зауважив, що найголовніше те, що цим проектом документа розподіляються зони контролю, щоб чітко сформувати межі впливу кожного органу та уникнути дублювання функцій.

Володимир Лапа, голова Держпродспоживслужби, зауважив, що наразі відомство фактично виконує ті ж самі функції, що й виконувала Держсанепідемслужба в повному обсязі, за винятком блоку, який відійшов до системи громадського здоров’я. Однак, на його думку, деякі функції необхідно реформувати, зокрема підходи до видачі висновків санітарно-епідеміо­логічної експертизи.

«Я зараз дивлюся на ті документи, які наразі підписуються, у моєму розумінні, більшість документів — це просто фікція. Індульгенція на 5 років роботи того чи іншого підприємства чи на здійснення імпорту, яка не підкріплена належним чином», — зауважив голова Держпродспоживслужби.

На його думку, видача висновків має здійснюватися, коли мова йде про особливо небезпечні види продукції, наприклад пестициди та агрохімікати. Тобто тоді, коли існує найбільша загроза для населення, треба проводити токсикологічні дослідження і видавати висновок. Під час контролю за продукцією середнього ступеню ризику можна обмежитися декларацією виробника, яка з певною періодичністю буде підкріплена протоколом про випробовування лабораторних або наукових інституцій. У той же час на види продукції з низьким ризиком взагалі пропонується не видавати висновок. І в такий спосіб підійти до дерегуляції ринку.

В. Лапа також зупинився на контрольних функціях Держпродспоживслужби. Він повідомив, що до основних підстав служби здійснювати контроль підприємств належить включення їх до переліку планових перевірок та за скаргою фізичної особи (позапланова перевірка). Під час позапланових перевірок територіальний орган Держпродспоживслужби має отримати дозвіл від головного управління, яке перевіряє, чи є достатньо підстав для їх проведення. Але в будь-якому випадку суб’єкт господарювання має бути попереджений за 10 днів про здійснення перевірки.

Доповідач зауважив, що, як правило, суб’єктам господарювання вистачає 10 днів для того, щоб привести своє підприємство у відповідність із законодавством, і під час перевірки порушень не виявляють. Тому, на його думку, державна система контролю є низькоефективною. Відтак Держпродспоживслужба готова опрацювати і підтримати законодавчі ініціативи, спрямовані на формування зрозумілої і логічної моделі державного нагляду.

53466

Ірина Колеснікова, голов­ний позаштатний епідеміолог МОЗ України, звернула увагу на те, що за 2 роки з початку реформування Держсанепідемслужби, поки державна влада вирішувала, яку си­стему епідеміологічного нагляду створити, було втрачено багато фахівців даної галузі.

«Є великі області, з великим районами, які межують зараз з зоною АТО, де не лишилося взагалі жодного епідеміолога і санітарного лікаря. Є великі міста України, які також втратили епідеміологів, бо люди не можуть сидіти й чекати, поки держава визначиться, як зватиметься ця структура, де вони будуть працювати, і ким вони будуть. І тепер виникла велика проб­лема, тому що якщо ускладнюється епідситуація, то позаштатні фахівці МОЗ вимушені туди їхати, бо там відсутні відповідні спеціалісти», — додала І. Колеснікова.

Також вона звернула увагу на відсутність в Україні фахівців за спеціальністю «медико-профілактична справа». За її інформацію, наразі є лише 2 групи студентів, випускників 6-го курсу, які закінчують навчання за цією спеціальні­стю. Таким чином, створено Центр громадського здоров’я, але невідомо, хто там буде працювати. Так як спеціалісти, які були в Держсанепідемслужбі і які вже знайшли собі роботу, не повернуться. Для вирішення цієї проблеми МОЗ України щотижнево проводить у кожному регіоні України одноденні тренінги для лікарів, де вони проходять навчання з системи епідеміологічного нагляду. Однак, на думку доповідача, так не може тривати вічно. Тому необхідно також обговорювати і вдосконалювати систему освіти.

Ната Аваліані, керівник Проекту USAID «Реформа ВІЛ-послуг у дії», зазначила, що існує значна кількість викликів сучасного су­спільства, які Держсанепідемслужба­ не могла задовольнити. Це питання неінфекційних захворювань, боротьби з ВІЛ-інфекцією, над якими працюють неурядові організації, із залученням донорських ресурсів, хоча мають вирішуватися на державному рівні.

Вона зазначила, що Центр громадського здоров’я — в першу чергу не адміністративний орган, а інтелектуальний ресурс держави для прийняття рішень, планування програм у сфері громадського здоров’я. Він має займатися плануванням і моніторингом імунізації населення. Наприклад, центри займаються тим, щоб вакцина була постійно доступною в закладах охорони здоров’я, щоб кожна дитина була вакцинована. На думку доповідача, досягнення цих напрямів сприятиме якраз не зміні вивіски, а створенню нової системи громадського здоров’я.

Влад Сила, голова асоціації «Українські центри нових технологій здоров’я», звернув увагу на те, що громадськість наразі не зовсім розуміє суть сьогоднішніх реформ, практично немає розуміння, що таке Центр громадського здоров’я, якими є його функції і завдання. Також через відсутність інформаційних кампаній профільного міністерства з’являються спекуляції та інсинуації з приводу проведення реформ. Тому, на його думку, необхідно вести діа­лог з суспільством, проводити роз’яснювальну роботу, бо в умовах кризи довіри до влади такі реформи неможливо провести ефективно.

Окрім цього, під час дискусії звучали пропозиції обговорювати цю систему не лише на центральному рівні, а й на регіональному, щоб на місцях розуміли принцип її роботи. Також було наголошено на необхідності розробки закону України «Про громадське здоров’я» та запровадження Концепції розвитку системи громадського здоров’я в Україні, щоб продовжувати на законодавчому рівні вдосконалення цієї системи.

Євген Прохоренко,
фото Сергія Бека

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Інші статті розділу


Останні новини та статті