Проект Концепції побудови нової національної системи охорони здоров’я України

ПРОЕКТ*

наданий Експертною платформою «ПРОSVITA»

КОНЦЕПЦІЯ

побудови нової національної системи охорони здоров’я України

Визначення проблеми, на розв’язання якої спрямована Концепція

Концепція побудови нової національної системи охорони здоров’я України (далі – Концепція НСОЗ) націлена на примноження людського потенціалу України шляхом задоволення потреб української нації в сфері охорони здоров’я, забезпеченні прав українців на якісну і доступну медичну допомогу, створення умов для формування комфортного, безпечного, здорового способу життя, та проведення комплексу економічних і соціальних заходів, які прямо або опосередковано сприяють досягненню найвищого рівня здоров’я українців і збільшення тривалості життя, передусім здорового.

Угода про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом і його державами членами, з іншої сторони, покладає на нашу державу відповідальність та водночас дає орієнтири щодо розвитку сфери охорони здоров’я.

Сьогодні Україна вимирає. Смертність українців за два десятиліття збільшилася на 13%. За цим показником країна посіла друге місце в європейському регіоні. Кожен четвертий українець помирає в працездатному віці. Щорічно майже 4% домогосподарств терплять фінансову катастрофу через хворобу члена родини, а 92% громадян відчувають таку загрозу. Понад 40% українців мають погану якість життя, високий ступінь стресу та стомлюваності. Середня очікувана тривалість життя при народженні – основний комплексний показник якості життя – є низькою та її динаміка в 2011-2015 рр. демонструє стагнацію на рівні 71,2-71,4 роки, що майже на 10 років нижче, ніж в країнах Євросоюзу.

Унаслідок непослідовної політики охорони здоров’я, а також хронічного недофінансування СОЗ накопичились проблеми, які охоплюють усі її елементи. Організаційні, правові, фінансові, управлінські, економічні, структурні, кадрові, інформаційні складові дискоординовані та мають різний ступінь модернізації чи деградації. Існують значні між і внутрішньорегіональні відмінності. Корупція, головним чином спричинена дефіцитним фінансуванням, стала явищем системним.

Існує величезна невідповідність між тим, що обіцяє держава і тим, що вона фактично забезпечує. Криза вітчизняної охорони здоров’я ускладнюється різкими змінами у віковій структурі населення. Стрімке постаріння об’єктивно збільшує потребу у послугах з охорони здоров’я, на фоні негативної динаміки забезпеченості кваліфікованими медичними кадрами та недосконалості мережі закладів охорони здоров’я (далі – ЗОЗ).

Набуває обертів кадрова криза, зумовлена зростаючими природною плинністю та відтоком кадрів з країни без адекватного реагування на ці процеси. Мережа закладів охорони здоров’я не відповідає потребам населення через технологічну відсталість і недосконалу інфраструктуру. Практично відсутні такі сектори медичного обслуговування як медико-соціальний та паліативний/хоспісний, медична реабілітація тощо. Доступність якісної первинної медичної допомоги попри тривалу реформу лишається низькою особливо у сільській місцевості. Первинна стоматологічна допомога практично витіснена платними дороговартісними послугами. Значна частина громадян, перш за все тих, що проживають у сільській місцевості та малих містах, не мають фізичного (вчасного) доступу до якісного та комплексного інтенсивного лікування у т.ч. при гострих станах і захворюваннях. Штучно зруйнована система санітарної і біобезпеки, контролю за якістю критичної групи споживчих товарів.

Управління охороною здоров’я монополізоване, самоврядування публічних професій в охороні здоров’я відсутнє.

Попередні реформи охорони здоров’я лишились локальними, вузько секторальними, охопивши лише окремі складові медичного обслуговування. Їх не було доведено до завершення, що проявилося у їх низькій результативності.

Ситуація швидко погіршується та становить реальну загрозу генофонду нації, національній безпеці. Проблеми в охороні здоров’я стали зброєю популістів та їх політтехнологів, дешевим інструментом розхитування соціально-політичної ситуації в країні.

Одним із ключових чинників такого стану є низький економічний розвиток країни на фоні надзвичайної тінізації економіки та відтоку капіталу за межі країни. Інша важлива причина незадовільних показників – це фундаментальні проблеми, притаманні власне національній системі охорони здоров’я України (далі – СОЗ України).

Система Семашко вмерла безповоротно разом із своїм централізованим плануванням та управлінням, всеосяжною доступністю безоплатної медичної допомоги. З іншого – нова, адаптована до ринкової економіки й децентралізації владних повноважень система, не сформувалася. Обсяги фінансування з консолідованих громадських джерел тривалий час знаходяться на невиправдано низькому рівні, що за останні роки стало абсолютно критичним.

Організаційні, правові, фінансові, управлінські, економічні, структурні, кадрові, інформаційні та інші фундаментальні недоліки не дозволяють Україні отримувати вигоду від власного людського капіталу. Особливо гострим є питання невідповідності між задекларованими гарантіями у сфері охорони здоров’я і тим, що вона може реально забезпечити. За даними національних рахунків в охороні здоров’я питома вага власних витрат домогосподарств в структурі витрат на охорону здоров’я сягає майже 50%. (в 2015р. – 49,3%) Механізми захисту громадян від фінансових ризиків у разі захворювання не працюють.

Бюджет охорони здоров’я використовується неефективно. Інфраструктура мережі загальнодоступних закладів не забезпечує комплексності та інтегрованості медичного обслуговування, існує надлишок неспеціалізованих низькотехнологічних потужностей, натомість потужностей для інтенсивного лікування, реабілітації, надання паліативної допомоги бракує, майже повністю знівельовано медичну профілактику захворювань та пропаганду здорового способу життя.

Зростання потреби у кваліфікованому медичному обслуговуванні, яке зумовлене швидким старінням населення України, відбувається на фоні втрати кадрового потенціалу сфери охорони здоров’я. Станом справ у галузі вкрай незадоволене не тільки населення, а й медичні працівники, зростає еміграція найбільш активних і кваліфікованих професіоналів. Галузь стрімко занурюється у кадрову кризу.

В умовах що склалися зусилля системи охорони здоров’я усе більше фокусуються на самозабезпеченні і самозбереженні, втрачається орієнтація на гуманістичні цінності та реальні потреби суспільства, окремої людини.

Впродовж усього періоду державотворення в Україні здійснювалися локальні і всеохоплюючі заходи, спрямовані на відпрацювання нових підходів до організації охорони здоров’я у тому числі за підтримки Європейського Союзу. Вони не набули системного характеру, або завершеності, але водночас дають можливість оцінити можливості і ризики тих чи інших модернізацій у системі охорони здоров’я.

Стрижневою ідеєю побудови національної системи охорони здоров’я (далі – національної СОЗ) є забезпечення цивілізаційного прогресу на засадах людиноцентричності, соціальної справедливості та національної безпеки. Громадяни України, а відтак і весь людський ресурс нації, має стати запорукою соціального прогресу в цілому.

Прогрес у розбудові національної СОЗ, як скоординованої множини усіх інструментів й секторів економіки у міру їх прямого або опосередкованого впливу на здоров’я, можливий за умови, якщо політика охорони здоров’я стане територією політичного консенсусу та загальнонаціональним пріоритетом.

В її основу має бути покладено системний міжгалузевий та комплексний підходи. Прості для вимірювання індикатори досягнень у побудові національної СОЗ стануть орієнтирами для держави, суспільства та міжнародної спільноти щодо наступності політики охорони здоров’я, прагматичного та відповідального ставлення українських громадян і політиків до цивілізаційного вибору нації.

Аналіз причин виникнення проблеми та обґрунтування необхідності її розв’язання

Основними чинниками, які характеризують існуючу ситуацію в охороні здоров’я (далі – ОЗ) України та унеможливлюють дотримання фундаментального права людини на здоров’я та його охорону є такі:

монополізація та бюрократизація управління, яке не забезпечує лідерства, адекватного реагування на потреби людини і суспільства, що динамічно змінюються, врахування ризиків та використання наявного потенціалу;

правові засади функціонування ОЗ, які не ґрунтуються на кращих світових практиках функціонування та розвитку систем ОЗ;

нерозвинені механізми міжсекторальної координації і взаємодії в інтересах здоров’я населення, що зумовлено інституційною та функціональною нерозвиненістю системи громадської охорони здоров’я;

стрижневою ідеєю побудови національної системи охорони здоров’я (далі – національної СОЗ) є забезпечення цивілізаційного прогресу на засадах пріоритетів духовності, яка в охороні здоров’я втілюється у соціальної справедливості, людиноцентричності та національної безпеки. Громадяни України, а відтак і весь людський ресурс нації, має стати запорукою соціального прогресу в цілому.

неефективна система кадрового забезпечення, яка не задовольняє потреби галузі у відновленні та підвищенні кадрового потенціалу СОЗ у його кількісному і якісному аспектах у поєднанні з нівелюванням етичних засад в професійному медичному середовищі через неможливість адекватно захищати права пацієнтів в існуючих умовах;

віддалена від нагальних і стратегічних потреб галузі система науково-методичного забезпечення діяльності і розвитку СОЗ;

нераціональна структура ОЗ, яка характеризується низькою доступністю і якістю необхідних населенню послуг передусім через диспропорційний і некомплексний розвиток елементів, які забезпечують затратні втручання, і водночас виразну слабкість та нерозвиненість складових, що спрямовані на зміцнення здоров’я та профілактику, відновлення здоров’я;

архаїчне інформаційно-аналітичне забезпечення, яке використовує переважно паперові носії інформації, що унеможливлює комплексний моніторинг і оцінку здоров’я населення та ресурсів СОЗ України з метою ефективного оперативного управління та стратегічного планування;

низька доступність лікарських засобів та медичних виробів, що зумовлює нівелювання вторинної профілактики захворювань та, відповідно, надмірну потребу у стаціонарному лікуванні через ускладнення хронічних захворювань, яким можна запобігти.

Тривале ігнорування вказаних негативних факторів головним чином пов’язано з тим, що політичне керівництво держави, законодавча та виконавча гілки влади не прийняли і, відповідно, не використовували у своїй повсякденній діяльності парадигму щодо ОЗ, в основі якої лежать принципи:

• права людини на здоров’я, як основи економічного і соціального розвитку, політичної стабільності й найважливішого критерію життя кожної людини, сім’ї, громади держави;
• прямої залежності економічного благополуччя держави від здоров’я населення, на яке значний вплив має дієвість системи ОЗ, ключовим чинником якої є ефективність використання наявних ресурсів;
• адекватного фінансування видатків на ОЗ відповідно до обґрунтованої потреби, як об’єктивно необхідного чинника примноження продуктивних сил держави.

Мета Концепції

Метою Концепції є збереження і зміцнення здоров’я нації, відтворення та примноження її людського потенціалу через задоволення об’єктивних потреб громадян у якісних послугах з охорони здоров’я та шляхом комплексної розбудови управлінських, правових, фінансово- економічних, інфраструктурних, інформаційних, комунікаційних та інших складових національної СОЗ. Вищою Метою національної СОЗ є забезпечення високої якості життя українця та середньої тривалості життя – «80 плюс».

Визначення оптимального варіанта розв’язання проблеми на підставі порівняльного аналізу можливих варіантів

Можливі три варіанти розв’язання проблеми, що передбачають:

перший варіант – максимальна необґрунтована децентралізація повноважень у сфері охорони здоров’я, покладання відповідальності за охорону здоров’я населення на якомога нижчі рівні влади та створення фінансово і управлінські автономних, замкнених у межах територіальних громад систем медичного обслуговування населення, самоусунення держави від відповідальності за дотримання гарантій у сфері охорони здоров’я. Доказовий менеджмент та досвід пострадянських країн європейського регіону вказує, що за таких умов надзвичайно зростає вплив суб’єктивних факторів, що невідворотно призводить до погіршення керованості системою охорони здоров’я, поглиблення невідповідності між потребами населення у послугах з охорони здоров’я і здатністю децентралізованої та дезінтегрованої системи задовольнити ці потреби як у якісному, так і у кількісному вимірі. Формуються умови, які перешкоджають реалізації конституційних прав громадян та фундаментальних прав людини на охорону здоров’я та доступ медичного обслуговування, а у багатьох випадках прямо порушують ці права. Децентралізація відповідальності у сфері охорони здоров’я невідворотно веде до погіршення стану здоров’я населення збільшення соціально-політичної напруги у суспільстві, несе ризики у разі настання природних і антропогенних катастроф, небезпечних для здоров’я населення, а також для національної безпеки країни, особливо в умовах загрози ескалації зовнішньої агресії;

другий варіант – здійснювати реформування лише окремих найважливіших складових системи охорони здоров’я, таких як фінансування та забезпечення населення ліками, що дозволяє сконцентрувати увагу на пріоритетних напрямках та швидко досягти помітного прогресу, однак несе ризик неузгодженості окремих елементів змін у наступному при розширенні напрямів реформування з загальним контекстом, а також втрати комплексності та недостатньої ефективності реформи через відставання у інших, функціонально взаємозалежних секторах, таких як система управління, кадрове забезпечення, управлінська інформація та через поглиблення дезінтеграції системи медичного обслуговування;

третій варіант – побудова нової національної системи охорони здоров’я України, в основу якої покладено комплексний підхід до забезпечення громадського здоров’я, зокрема через:

запровадження державно-громадської системи управління, формування лідерства та координації усіх секторів, які безпосередньо чи потенційно впливають на здоров’я громадян;

підвищення ефективності складової кадрового забезпечення у її якісному і кількісному вимірах, зокрема через підвищення престижу медичних професій у поєднанні з високими вимогами до інтелектуальних і етичних засад до здійснення професійної діяльності;

впровадження соціальної програми державних гарантій у сфері охорони здоров’я та програми розвитку національної СОЗ та їх адекватного наповнення ресурсами у т.ч. шляхом легалізації багатоканального фінансування галузі, а також запровадження контрактної моделі медичного обслуговування, спрямованої на чіткий розподіл прав, повноважень і відповідальності держави, надавачів медичної допомоги і їх власників-громад та громадян;

запровадження сучасної багатокомпонентної системи безперервного поліпшення якості в охороні здоров’я, що базується на галузевих стандартах і механізмах їх дотримання;

забезпечення належної доступності лікарських засобів;

інформатизацію управлінської і професійної діяльності, комунікацій з пацієнтами.

З наведених варіантів переваги має третій, який зокрема передбачає чітке визначення особливої ролі громад у побудові нової національної моделі СОЗ, а також інноваційні підходи до фінансування СОЗ України і можливість поетапної реалізації з визначенням напрямів першочергових дій, а отже вбирає в себе цінні аспекти 1-го і 2-го варіантів.

Шляхи і способи розв’язання проблеми

1. Національна система ох орони здоров’я у своєму функціонуванні і розвитку спиратиметься на такі принципи:

1) системний комплексний розвиток та інтегрованість

2) демонополізація та децентралізація

3) доказовість та безпека

4) доступність

5) якість, результативність та ефективність

6) превентивність

7) публічність

Побудова нової національної системи охорони здоров’я спрямована на зміцнення ролі України у світовому співтоваристві та Євросоюзі і потребує виконання таких основних завдань:

демонополізувати та децентралізувати управління, сформувати лідерство;

оновити законодавство з охорони здоров’я на засадах врахування кращого національного і світового досвіду;

запровадити міжсекторальну координацію і синергію в інтересах здоров’я населення та національної безпеки;

забезпечити доступність інфраструктури здоров’я та мотивацію до збереження здоров’я; запровадити контрактний механізм фінансування з орієнтацією на результат; запровадити ефективні економічні стимули до збереження здоров’я;

збільшити фінансування СОЗ з консолідованих громадських джерел (бюджети різних рівнів, обов’язкове медичне страхування) до обґрунтованого рівня та забезпечити захист фінансових ризиків громадян, пов’язаних з захворюванням;

забезпечити потреби СОЗ у професійних кадрах у кількісному і якісному вимірах, залучити професіоналів галузі до формування політики охорони здоров’я і управління якістю медичного та фармацевтичного обслуговування;

забезпечити орієнтацію національної науки на розв’язання стратегічних та прикладних завдань щодо здоров’я людини і нації через інтеграцію у світовий науковий простір;

забезпечити доступність, якість і безпеку необхідних населенню медичних послуг, їх інтегрованість, комплексність і адекватність через підвищення структурної ефективності та технічну модернізацію, надання пріоритету у розвитку первинної ланки і профілактики, стимулювання змагання громад у медичній і оздоровчій сферах;

розвинути компоненти «надії і милосердя», забезпечивши доступність медичної реабілітації, паліативної допомоги і кваліфікованого медичного догляду;

інформатизувати управлінські процеси в СОЗ та професійну діяльність і комунікації професіоналів галузі з пацієнтами, забезпечити публічність інформації про екологічні та інші чинники здоров’я;

забезпечити універсальну доступність необхідних якісних лікарських засобів та медичних виробів у т.ч. через стимулювання виробництва генеричних і інноваційних ліків.

2. Формування нової НСОЗ моделі потребує здійснення комплексу взаємопов’язаних і скоординованих учасі і просторі заходів за такими напрямами:

управління та лідерство;

система громадського здоров’я;

кадрова політика (професіонали СОЗ) та наука; фінансування та державно-приватне партнерство;

медичне обслуговування, його фізична доступність, якість і безпека; інформатизація;

фармацевтична політика.

3. Вдосконалення управління та форм ування лідерства полягатиме у здійсненні заходів щодо:

затвердження комплексу законодавчих актів щодо засад здійснення державної політики охорони здоров’я, організації медичного та фармацевтичного обслуговування населення, здійснення операційних функції системи громадського здоров’я, санітарного благополуччя та біобезпеки, професійного самоврядування, обов’язкового медичного страхування, та інших законодавчих актів щодо окремих питань модернізації правовідносин у НСОЗ.

запровадження аналізу, прогнозування і моделювання актуальних і перспективних викликів в ОЗ та відповіді на них;

деконцентрації та демонополізації регуляторних і управлінських функцій на центральному і місцевому рівнях;

чіткого визначення відповідальності у сфері ОЗ людини, громади, громадянського суспільства і держави;

створення економічних стимулів для громад щодо конкуренції у соціальній сфері та охороні здоров’я та системи мультиплікації кращого досвіду;

створення системи противаг через інституційне розмежування функцій стратегічного і оперативного моніторингу-планування, фінансування, управління якістю медичного обслуговування і оцінки медичних технологій, якості лікарських засобів;

запровадження професійного самоврядування в ОЗ (лікарське, сестринське, провізорське) та передача йому притаманних регуляторних та управлінських функцій відповідно до світового досвіду;

підвищення ролі громадських дорадчих і наглядових органів;

запровадження підготовки і добору управлінських кадрів на компетентнісних засадах; забезпечення якісною і своєчасною управлінською інформацією та доступ до централізованих інформаційних ресурсів;

реалізації системи інформаційно-комунікаційних заходів з механізмами зворотного зв’язку та оперативним реагуванням на проблеми суспільного сприйняття і підтримки змін в СОЗ.

4. Розвиток системи громадського здоров’я полягатиме у здійсненні заходів щодо:

забезпечення залученості усіх секторів економіки, у міру своєї особливої ролі й відповідальності, до розв’язання завдань щодо збереження і зміцнення здоров’я людини та їх координації;

забезпечення ефективного виконання усіх (10-и) операційних функцій громадського здоров’я відповідно до формулювання ВООЗ у т.ч. ефективного моніторингу і контрою факторів, що впливають на здоров’я людини;

безумовної державної підтримки заходів запобігання епідемічних інфекційних хвороб, створення відповідних мотивацій для громадян;

забезпечення громад ресурсами для формування загальнодоступної інфраструктури здоров’я та рекреації;

здійснення системи заходів щодо формування здорової поведінки, фізичної культури та культури здоров’я при врахуванні особливих потреб окремих громадян.

5. Вдосконалення кадрової політики та розвиток науки полягатиме у здійсненні заходів щодо:

прогнозуванні потреби СОЗ у кваліфікованому персоналі та довгостроковому плануванні підготовки відповідних фахівців;

визначення провідної ролі і відповідальність громад/власників ЗОЗ, професійних медичних та фармацевтичних самоврядних організацій у формуванні замовлення кадрів;

запровадженні системи безперервного професійного розвитку задля досягнення і підтримання максимального рівня компетентності в процесі трудової діяльності;

мінімізації трудової міграції кваліфікованих медичних кадрів шляхом застосування оплати праці за референтними тарифами та реалізації програм місцевих стимулів щодо закріплення кадрів;

запровадження добору керівних кадрів на компетентнісних засадах;

інтеграції у світовий науковий процес науки в охороні здоров’я, грантового фінансування фундаментальних і прикладних наукових досліджень, з наданням пріоритету у державному фінансуванні напрямкам, на яких Україна має найбільші й визнані в світі досягнення, інноваційним розробкам.

6. Вдосконалення фінансування та розвиток державно-приватного партнерства  полягатиме у здійсненні заходів щодо:

збалансування обсягів державних гарантій і обсягів їх фінансування з громадських консолідованих джерел (державний бюджет, кошти обов’язкового медичного страхування тощо) через соціально-економічну, медико-соціальну та медико-профілактичну Програму державних гарантій у сфері охорони здоров’я (далі – Програма гарантій) .

збільшення обсягів фінансування НСОЗ з громадських консолідованих джерел до понад 70% обґрунтованих потреб НСОЗ в коштах;

реалізації місцевих програм в охороні здоров’я, що фінансуються з місцевих бюджетів, які зокрема фінансуються через «податки на гріх» (частина акцизу на алкоголь, тютюн, транс жири тощо);

цільове фінансування програм доказової медичної профілактики та пріоритет фінансового забезпечення первинної медичної допомоги;

впровадження єдиних державних тарифів на медичні послуги, які розраховуються за доказовою методологією, зокрема за діагностично-спорідненими групами (ДСГ/DRG) на основі узагальнення і аналізу медико-економічних даних, отриманих у ЗОЗ, де існують всі необхідні умови для надання якісної медичної допомоги, зокрема дотримання вимог медичних і медико-соціальних стандартів;

впровадження сучасних методів фінансування, таких як глобальний бюджет, оплата за ліжко-день (для таких видів медичної допомоги комбустіологія, психіатрія тощо), подушний норматив коригований за ризиками та залежно від таких особливостей, як характер розселення та місцевості (місто, село, гірська місцевість, степи й полісся з низькою щільністю населення тощо);

застосовування економічних стимулів для громадян щодо збереження і зміцнення здоров’я (у т.ч. стоматологічного) та раціонального споживання медичних послуг;

забезпечення випереджальної готовності ЗОЗ надати необхідну пацієнту допомогу шляхом здійснення стратегічних закупівель послуг за програмою гарантій та авансування ЗОЗ у обсягах не менше ніж 90% від суми, передбаченої договором;

забезпечення готовності закладів «критичної інфраструктури», передусім лікарень інтенсивного лікування, вчасно і в повному обсязі реагувати на виклики, пов’язані з військовими діями, біологічними загрозами та техногенними катастрофами;

впровадження системи оперативного перенаправлення ресурсів для реалізації права пацієнта вибрати ЗОЗ для отримання планової медичної допомоги найкращої якості, у т.ч. при обслуговуванні у приватному секторі медицини;

підтримки розбудови національної СОЗ, її кадрової, технологічної, інфраструктурної модернізації шляхом складання і реалізації Програми розвитку НСОЗ (далі – Програма розвитку) на короткострокову і середньострокову перспективу, як узагальнення скоординованих місцевих та загальнодержавних заходів;

впровадження інвестиційної стратегії на основі Програми розвитку із залученням механізму державно-приватного партнерства у т.ч. сприяння інвестуванню в розробку та впровадження інноваційних лікарських засобів, а також медичних технологій: теле та персоніфікованої медицини, нанотехнологій тощо;

дерегуляція бізнес-сестринства.

7. Модернізація системи медичного обслуговування для забезпечення фізичної доступності, якості і безпеки медичної допомоги полягатиме у:

підвищенні структурної ефективності медичної допомоги через чітке розмежування первинної медичної допомоги та інших видів медичної допомоги, впровадження інтегрованого надання первинної медичної допомоги на засадах загальної практики-сімейної медицини, забезпечення високого рівня інтеграції діяльності надавачів первинної та інших видів медичної допомоги;

збільшенні фізичної доступності первинної медичної допомоги шляхом розвитку мереж амбулаторій у сільській місцевості і містах;

залученні лікарів загальної практики-сімейних лікарів – фізичних осіб-підприємців до надання населенню первинної медичної допомоги за бюджетні кошти;

дерегуляції господарської діяльності з медичної практики, що здійснюється молодшими спеціалістами з медичною освітою;

оснащенні закладів охорони здоров’я відповідно до їх профілю і спеціалізації та створення у цих закладах безперешкодного середовища для інвалідів та інших маломобільних категорій населення;

залучення до надання домедичної допомоги «парамедиків»: пожежників, поліціянтів, військових та інших за принципом «перший на місці події»;

забезпечення своєчасності і доступності екстреної медичної допомоги (далі – ЕМД) розширення мережі закладів ЕМД, оновлення парку спеціальних автомобілів та їх оснащення; автоматизованої централізованої диспетчеризації і маршрутизації, а також тісної координації зі службами Міністерства надзвичайних ситуацій, поліцією тощо; застосування екстреної санітарної авіації в умовах ускладненого доступу;

спеціалізації закладів охорони здоров’я, що надають вторинну медичну допомогу за інтенсивністю і профілем лікування з формуванням повної інфраструктури закладів відповідно до потреб населення у межах регіонів, передусім багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування з відділеннями невідкладної допомоги;”впровадженні економічних стимулів щодо застосування стаціонарозамінних технологій;

відновленні загальнодоступної стоматологічної допомоги, підвищення її структурної ефективності з пріоритетом державної підтримки первинної стоматологічної допомоги та її профілактичного напряму, а також стоматологічних втручань при невідкладних станах та вроджених вадах, охоплення гарантіями відновної стоматології по мірі економічного зростання держави;

підвищення доступності медико-соціальних послуг у т.ч. через залучення Товариства Червоного Хреста України шляхом розширення мережі медико-соціальних центрів, розширення патронажних служб, центрів психо-соціальної підтримки вразливим категоріям населення, а також розвиток безоплатного донорства та медико-санітарної просвіти;

забезпеченні розробки та систематичного оновлення медико-технологічних документів на засадах доказової медицини з поступовим скасуванням документів, розроблених виключно експертним методом, запровадження міжнародних стандартів невідкладної допомоги;

запровадженні системи оцінки технологій ОЗ та її інституалізація;

впровадження системи моніторингу індикаторів якості медичної допомоги, визначених у медико-технологічних документах;

подальшому розвитку формулярної системи лікарських засобів на засадах доказової медицини;

впровадженні в закладах охорони здоров’я медичних маршрутів пацієнтів (локальних клінічних протоколів) на основі уніфікованих клінічних протоколів медичної допомоги;

формуванні системи безперервного поліпшення якості медичного обслуговування, у т.ч. сертифікації систем управління якістю, клінічного аудиту моніторингу задоволеності пацієнтів якістю медичного обслуговування;

введенні ефективної системи добровільної акредитації закладів на основі незалежного оцінювання діяльності закладів охорони здоров’я, та удосконаленні критеріїв акредитації відповідно до європейських підходів; удосконаленні процедури ліцензування закладів охорони здоров’я.

8. Інформатизація НСОЗ полягатиме у:

уніфікації медичних записів та їх гармонізації з міжнародними стандартами, формуванні системи управлінського обліку і звітності у сфері охорони здоров’я у

відповідності до потреб здійснення державної політики охорони здоров’я, управління системою охорони здоров’я, зокрема медичним обслуговуванням населення;

побудові і функціонуванні загальнодержавної багаторівневої інформаційної системи охорони здоров‘я;

організації збору, зберігання, захисту, впорядкування, узагальнення, аналізу та надання доступу до достовірної, своєчасної та повної інформації, необхідної для виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, закладами охорони здоров’я, медичними, фармацевтичними працівниками своїх обов’язків, а також для реалізації особами права на інформацію відповідно законодавства України;

створенні та організації функціонування реєстрів пацієнтів, медичних працівників, фармацевтичних працівників, закладів охорони здоров’я, лікарських засобів та виробів медичного призначення, а також класифікаторів медичних втручань тощо;

створенні транспарентної доступної для управлінців і населення електронної системи рейтингів закладів охорони здоров’я та лікарів;

поступовому переході на електронний документообіг;

впровадженні медичних інформаційних систем з переходом до електронної системи охорони здоров’я (e-Health);

забезпеченні інтеграції інформаційних ресурсів охорони здоров’я України з інформаційними ресурсами Організації Об’єднаних Націй, Всесвітньої організації охорони здоров’я, країн Європейського союзу та інших країн із використанням гармонізованих міжнародних стандартів, крім випадків, коли такі заходи суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України;

гарантуванні належного захисту таємної та конфіденційної інформації у сфері охорони здоров’я;

удосконаленні рейтингової оцінки модернізації галузі на державному, регіональному, місцевому рівнях.

9. Фармацевтична політика полягатиме у:

впровадженні стимулів для пацієнтів та закладів охорони здоров’я щодо застосування раціональної фармакотерапії, оптимізації видатків на медикаментозне лікування та використання виробів медичного призначення;

створенні стимулів для виробництва та використання закладами і пацієнтами вітчизняних генеричних лікарських засобів (формул), що входять до національного переліку;

спрощенні дозвільної системи, збалансування системи контролю;

впровадженні і контроль дотримання стандартів, правил і норм системи забезпечення якості та доступності лікарських засобів і медико-фармацевтичних послуг відповідно до вимог нормативного регулювання Європейського союзу;

стимулюванні залучення інвестицій у вітчизняне виробництво лікарських засобів, що відповідають міжнародним стандартам, й створення технологічних парків з розроблення та виробництва інноваційних лікарських засобів;

підтримці вітчизняного виробництва ЛЗ, що спрямоване на експорт й імпортозаміщення, у тому числі за рахунок відпрацювання грантового механізму фінансування вітчизняних розробок, реалізації спільних проектів з міжнародними партнерами;

регулюванні питань комерційного просування медикаментів, виробів медичного призначення та медичних технологій;

розширенні спектра ЛЗ, щодо яких застосовується регулювання цін із використанням механізму референтного ціноутворення; розширення переліку захворювань щодо яких застосовується механізм відшкодування вартості ЛЗ (реімбурсації).

Очікувані результати виконання Концепції, визначення її ефективності:

Імплементація Концепції дозволить у семирічний період до 2025 року досягти таких результатів.

Для людей:

1. Рівень задоволеності громадян медичним обслуговуванням досягне 70% .
2. Не менше ніж 70% потреб громадян у медичній допомозі у грошовому виразі буде гарантовано забезпечено з громадських консолідованих джерел (бюджет, обов’язкове медичне страхування).

3 Відмінності показників смертності між групами високо і малозабезпечених громадян зменшаться на 20%.

4. Не менше ніж 80% людей з особливими потребами незалежно від місця проживання матимуть доступ до рекреаційної інфраструктуру і відповідних послуг.
5. Не менше ніж 30% людей з хронічними неінфекційними захворюваннями незалежно від місця проживання матимуть доступ до навчання щодо самоконтролю свого захворювання, що дозволить знизити рівень інвалідізації серед людей з НІЗ на 15%

Для професіоналів галузі:

1. Медичні працівники отримуватимуть референтний середній рівень заробітку.
2. Заробіток медичних працівників буде диференційованим залежно від кваліфікації, інтенсивності/обсягу і якості роботи.
3. Документообіг та доступ до професійної інформації буде повністю інформатизовано.
4. Рівень задоволеності професіоналів галузі умовами праці становитиме не менше 80%.

Для держави:

1. Середня тривалість життя підвищиться до 74-75 років.
2. Середня тривалість здорового життя підвищиться на 3,5 роки.
3. Материнська смертність зменшиться у 2 рази.
4. Малюкова смертність зменшиться на 5 на 1000 народжених.
5. Запобіжна смертність у працездатному віці зменшиться на 20%.

Обсяг фінансових ресурсів

Фінансування заходів для реалізації Концепції здійснюється з державного та місцевих бюджетів у межах асигнувань, що передбачаються у бюджетах на відповідний рік, за рахунок міжнародної технічної та фінансової допомоги та інших джерел фінансування, передбачених законодавством.

* Цей проект спирається на матеріалів проекту Концепції, розробленого робочою групою МОЗ у 2014 році, актуалізованого та підтриманого у липні 2016 року на спільному засіданні Колегії і Вченої ради МОЗ за участі представників Комітету ВРУ з питань охорони здоров’я. Експертна платформа «ПРО S VITA» висловлює вдячність усім хто був залучений до опрацювання вказаних документів і тим, хто надав і буде надавати пропозиції до актуального тексту проекту Концепції.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!