Контроль інфекційних захворювань — складова національної безпеки будь-якої країни, переконана Ольга Голубовська, заслужений лікар України, завідувач кафедри інфекційних хвороб Національного медичного університету (НМУ) ім. О.О. Богомольця. В Україні ж ситуація щодо поширення інфекційних захворювань погіршується з року в рік.
«Дійсно, у суспільстві наразі є антивакцинальні течії, і пов’язано це з декількома причинами. Проте поки ми не врегулюємо правові питання щодо імунопрофілактики, ніякі однобокі методи, спрямовані тільки на примус до вакцинації населення, не спрацюють. Слід також врегулювати низку питань державного рівня, забезпечення безперебійних поставок вакцин, дотримання Календаря профілактичних щеплень (далі — Календар) з впровадженням вакцинального паспорта, забезпеченням надійної статистики, виділення коштів на наукові дослідження, наприклад для оцінки поствакцинального імунітету в українців після щеплень тощо. Також необхідно врегулювати питання відповідальності лікарів та захисту батьків на випадок розвитку поствакцинальних ускладнень. Тобто проблема з вакцинацією в Україні комплексна і має вирішуватися на декількох рівнях одночасно, аби уникнути поляризації в суспільстві: «за» та «проти», — зазначила спікер.
Загалом в Україні затятих антивакцинаторів не так вже й багато. В основному люди вимагають якісних вакцин та більше інформації про щеплення. Це підтверджує, наприклад, великий попит на вакцинацію проти кору, що призвело до того, що вакцина КПК закінчилася в деяких регіонах. В Україні розвивається такий напрям, як вакцинальний туризм, коли батьки везуть дітей вакцинуватися до Європи, додала О. Голубовська.
Віктор Сердюк, президент ГО «Всеукраїнська рада захисту прав і безпеки пацієнтів», підтримав слова О. Голубовської щодо відсутності в суспільстві затятих антивакцинаторів і підкреслив, що недостатній рівень охоплення щепленнями в першу чергу зумовлений відсутністю якісних вакцин у лікарнях у повному обсязі.
Ірина Колеснікова, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри епідеміології НМУ ім. О.О. Богомольця, повідомила, що проблема з недостатнім рівням охоплення щепленнями дітей за Календарем досить давня. Починаючи з 2008 р., була значно недофінансована загальнодержавна програма імунопрофілактики, і з року в рік ця проблема погіршувалася. За 8 років накопичився великий прошарок дітей, які або не були вакциновані взагалі, або не отримали всіх необхідних щеплень за Календарем. Така ситуація призвела до того, що в Україні наразі вирують вакцинокеровані інфекції, про які вже забули в багатьох європейських країнах.
Існує проблема фальшування довідок про вакцинацію, у тому числі внаслідок відсутності вакцин у регіонах. Визначити, скільки дітей було щеплено, а скільки отримали щеплення лише на папері, досить складно. Через це І. Колеснікова закликала батьків, які точно знають про те, що довідка про вакцинацію їх дитини була сфальшована, прийти до педіатра або сімейного лікаря та отримати необхідні щеплення, аби захистити здоров’я дитини.
«Звичайно, є проблема також з недосконалістю законодавства. Люди хочуть бути впевнені в тому, що не залишаться сам на сам з проблемами, які можуть виникнути після вакцинації дитини. Подекуди батьки недостатньо інформовані, й інколи звичайні поствакцинальні реакції сприймають як патологічні. Лікарі мають приділяти достатньо часу, аби інформувати батьків про переваги й ризики вакцинації. Політика планової масової імунопрофілактики є державною, тому саме держава має взяти на себе відповідальність за всі ризики, що можуть супроводжувати вакцинацію, та гарантувати батькам, що вони не залишаться сам на сам зі своїми проблемами в разі поствакцинальних ускладнень», — переконана спікер.
Зоряна Черненко, експерт Центру політико-правових реформ, підкреслила, що імунопрофілактика населення — це питання біобезпеки країни. За даними ВООЗ, Україна займає останнє місце за охопленням щепленнями в Європейському регіоні. Довіра українців до вакцинації є низькою, а програма імунізації залишається недостатньо ефективною.
У світі серед основних аргументів противників вакцинації є релігійні переконання, позиція, що обов’язок вакцинуватися порушує право людини на особисту недоторканність, а також так звані теорії змови. Також у людей можуть виникати побоювання щодо якості вакцини і можливих побічних ефектів вакцинації. Саме цей аргумент найчастіше можна почути серед противників вакцинації в Україні: люди не довіряють Уряду, МОЗ України та лікарям, а отже, не вірять у якість закуплених державою вакцин, як і твердженням, що вакцинація є необхідною та важливою. Також серед причин антивакцинальних рухів у нашій країні слід зазначити неможливість отримати відшкодування за шкоду, завдану вакцинацією, низький рівень свідомості та розуміння важливості вакцинації.
У різних країнах по-різному склалися підходи в регулюванні питань імунопрофілактики, і на них слід звернути увагу і Україні, переконана З. Черненко. Так, наприклад, у європейських країнах — Австрії, Данії, Естонії, Фінляндії, Німеччині, Норвегії, Іспанії, Швеції тощо — відсутній безпосередній юридичний обов’язок вакцинуватися, проте обов’язковість імунопрофілактики випливає з вимог щодо інших сфер життя. Вакцинація є умовою для отримання медичної страховки, можливості навчатися, а в деяких країнах отримання соціальних виплат на дитину залежить від того, вакцинована вона чи ні. Також у зв’язку зі спалахами кору в Європі є тенденція до посилення відповідальності за непроходження вакцинації. У Чехії невакцинована дитина не може бути прийнята до школи, у Словенії — батьки ще й заплатять штраф. Причому в державах, де є такі санкції, розмір штрафу доволі значний: у Македонії — 200 евро, у Польщі розмір штрафу зростає залежно від кількості разів, коли особа ухилилася від вакцинації, у Німеччині з червня 2017 р. максимальна сума штрафу для батьків сягає 2500 евро.
США є прикладом країни, де держава опікується поствакцинальними ускладненнями. У 1988 р. була запущена програма National vaccine injury compensation program, суть якої — страхування будь-яких випадків побічних дій чи негативного впливу на здоров’я, що були спричинені вакцинацією.
На думку З. Черненко, Україні треба рухатися в наступних напрямках щодо вирішення проблемних моментів щодо проведення вакцинації:
- внести зміни до Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», а саме до ст. 12, з якої варто виключити абзац 6, що передбачає надання згоди на вакцинацію. Водночас законом має бути чітко вказано на обов’язок громадян робити профілактичні щеплення;
- рекомендувати державним органам створити фонд, який буде працювати за принципом страхування шкоди, завданої процедурою вакцинації. Такий фонд слугував би підтвердженням, що держава бере на себе відповідальність за процес імунопрофілактики;
- додати можливість відмови від вакцинації через релігійні переконання особи: таке положення відповідатиме принципу поваги до права людини на свободу релігійних переконань;
- рекомендувати перейняти досвід інших держав у сфері професійного самоврядування медичних працівників, оскільки великою прогалиною української системи охорони здоров’я є відсутність самостійного регулювання професійного середовища: немає етичного кодексу медичного працівника, відсутній контроль з боку колег за діяльністю лікаря, професійної відповідальності лікаря тощо. Держава, яка не може слідкувати за цими моментами, має передати необхідні повноваження самим лікарям — через створення органу професійного самоврядуваня лікарів;
- переглянути процес видання медичних довідок про щеплення з впровадженням в обіг вакцинального паспорта;
- удосконалити нормативно-правове регулювання недопуску дітей до навчання у школах, відвідування дитячих садків та інших закладів, якщо в них немає необхідних щеплень.
Софія Богатова, представник ГО «Громадська ініціатива «Право на здоров’я», додала, що медицина — це галузь, у якій, аби мати вибір робити щось чи ні, лікарі навчаються роками, тому пацієнт самостійно не може зробити вибір в цій сфері. Те ж саме стосується й імунопрофілактики. Робити щеплення чи ні — не має бути вибором людини, коли мова йде про біобезпеку країни.
Федір Лапій, доцент Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика, провів паралель між вакцинацією та дотриманням правил дорожнього руху. Недотримання правил дорожнього руху водієм може призвести до аварій за участю тих, хто їх дотримується, або взагалі не має автомобіля та є пішоходом. Щеплення за Календарем дозволяють отримати не тільки індивідуальний імунітет, але й забезпечують колективний імунітет, який захищає тих, хто не може зробити щеплення від вакцинокерованих інфекцій через протипоказання і через це перебуває у групі ризику щодо тяжкого перебігу інфекційних хвороб.
На думку Ф. Лапія, основна проблема з вакцинацією в нашій країні пов’язана з недостатньою підготовкою медичних кадрів щодо питань імунопрофілактики.
Наталія Лісневська, національний координатор з охорони здоров’я Центрального офісу реформ, акцентувала увагу на недостатній кількості інформації про імунопрофілактику для українців. До того ж, на її думку, в суспільстві відмічається недовіра до лікарів, що посилює антивакцинальні настрої. Ще один фактор — недовіра до якості вакцин, що застосовуються. При цьому якщо говорити про такий тренд, як вакцинальний туризм, не факт, що вакцина, яка застосовується в Європі, буде якіснішою, аніж та, що використовується в нашій країні. У свою чергу, навантаження на організм дитини, яку везуть вакцинуватися за кордон, внаслідок акліматизації може вилитися в негативні наслідки для її здоров’я після отримання щеплення.
Наталя Винник, вчений секретар, кандидат медичних наук, ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хворобі ім. Л.В. Громашевського» НАМН України, переконана, що вирішення проблем, пов’язаних з імунопрофілактикою, має відбуватися на декількох рівнях:
- державному — забезпечення безперебійних поставок вакцин шляхом планування таких поставок мінімум на 3 роки поспіль;
- медичного супроводу — медичні працівники, які займаються питаннями імунопрофілактики, повинні надавати батькам фахову інформацію щодо вакцинації, вміти відповідати на їх запитання та розвіювати побоювання;
- прихильності населення до вакцинопрофілактики як заходу, який дозволяє вберегтися від тяжких інфекційних захворювань.
На думку Н. Винник, треба дуже виважено ставитися до інформаційної політики стосовно імунопрофілактики. У суспільстві є недовіра до якості вакцин, які використовуються. При цьому батьків закликають самостійно контролювати умови зберігання вакцини, яку планують ввести їх дитині, шляхом перевірки термоіндикатора. Прецедентів, коли вакциною, яка неналежним чином зберігалася, можуть щепити дитину, взагалі не має бути. Тобто батькам треба гарантувати, що така ситуація неможлива, а не розповідати, як контролювати умови зберігання вакцини, переконана Н. Винник.
Тимофій Бадіков, представник ГО «Батьки за вакцинацію», наголосив, що недовіра батьків до вакцинації породжена в першу чергу страхом поствакцинальних ускладнень. Що ж до недовіри українців до лікарів, то проведене ГО «Батьки за вакцинацію» у 2016 р. дослідження показало, що 74,4% батьків довіряють саме медичним працівникам (лікарям, медичним сестрам) у питаннях імунопрофілактики, найменша частка довіри в цих питаннях до медіа — 11,3%. Натомість самі лікарі іноді поширюють неправдиву інформацію щодо вакцинації, це ставить питання про якість підготовки медичних кадрів у питаннях імунопрофілактики.
Підбиваючи підсумки експертної дискусії, З. Черненко наголосила, що визначені основні перепони на шляху досягнення високого рівня охоплення щепленнями — недовіра до якості вакцин та низький рівень свідомості й розуміння важливості вакцинації у населення, неналежний рівень підготовки лікарів у питаннях імунопрофілактики, прогалини в державній політиці. Стосовно останнього фактора спікер запевнила, що цього року Уряд визначив для себе одним з пріоритетних напрямків врегулювання епідемічної ситуації в країні. Наразі є задачі, які готуються до розгляду на державному рівні: створення фонду, який би займався страхуванням випадків тяжких станів та побічних реакцій внаслідок проведення вакцинації, органу професійного самоврядування лікарів, укладання довгострокових угод щодо поставок вакцин тощо, підсумувала спікер.
фото Сергія Бека
Коментарі