Назустріч VII Національному з’їзду фармацевтів
Фармацевтична енциклопедія. Діячі вітчизняної фармації: заклади системи Національної академії наук України

АНДРОНАТІ Сергій Андрійович (19.09.1940, Одеса) — доктор хімічних наук (1976), професор (1984), член-кореспондент АН УРСР (1982), академік НАН України (1988), член Президії НАН України — голова Південного наукового центру НАН і МОН України, завіду­вач відділу медичної хімії та директор Фізико-хімічного інституту (ФХІ) ім. О.В. Богатського НАН України (з 1984).

Закінчив хімічний факультет Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова (1964) та аспірантуру (1970).

Працював: викладач, заступник декана хімічного факультету Одеського державного університету (1968–1972); старший науковий співробітник, завідувач відділу, заступник директора з наукової роботи (1972–1984), директор (з 1984) ФХІ ім. О.В. Богатського НАН України, водночас (з 1998) — завідувач кафедри фармацевтичної хімії Одеського державного університету ім. І.І. Мечникова і науковий керівник Хіміко-фармацевтичного навчально-науково-виробничого комплексу НАН і МОН України. Народний депутат СРСР (1989–1991). Член правління Українського хімічного товариства ім. Д.І. Менделєєва і Міжнародного товариства з гетероциклічної хімії, член Комітету з Державних премій України в галузі науки і техніки, наукових рад відділення хімії НАН України з проблем «Органічна хімія», «Хімічна екологія», Української федерації вчених. Голова Координаційної ради відділення хімії НАН України з проблеми «Наукові основи створення лікарських препаратів». Член редакційних колегій низки провідних фахових журналів.

Напрями наукових досліджень: біоорганічна хімія (проблеми створення теоретичних основ спрямованого синтезу психофармакологічних, антигіпоксичних, серцево-судинних, анти­тромботичних, противірусних і імуномодулюючих БАР).

Наукові здобутки: зробив суттєвий вклад у розробку оригінальних методів синтезу різноманітних біологічно активних гетероциклічних і карбоциклічних сполук, біорегуляторних пептидів, псевдопептидів та пептидоміметиків; вивчив хімічні властивості отриманих сполук, їх фізіологічну активність, біотрансформацію в організмі тварин, молекулярні механізми дії; створив теоретичні основи спрямованого синтезу низки психофармакологічних, антигіпоксичних, серцево-судинних, антитромботичних, противірусних та інтерфероніндукуючих засобів. Співавтор високоефективних ЛП: першого вітчизняного анксіолітичного, снодійного і протисудомного засобу Феназепам, анксіолітичного препарату денної дії Гідазепам, першого орального індуктора інтерферону і противірусного засобу Аміксин. Організовано промислове виробництво препаратів в Україні, використання їх у медицині, експорт у країни СНД. Уперше у НАН України здійснено «повний цикл» створення готових ЛП у формі таблеток з урахуванням вимог належної виробничої практики Європейського Союзу. Автор 5 монографій, понад 520 наукових статей, 120 патентів і авторських свідоцтв на винаходи. Підготував 3 докторів наук та 31 кандидата наук.

Нагороди: заслужений діяч науки і техніки УРСР (1990), лауреат Державної премії СРСР (1980) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1991), Премії президентів академій наук України, Білорусі і Молдови (1998); почесний член АН Молдови; почесний професор Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова МОН України (2010). Нагороджений орденами «Знак пошани» (1981), «Дружби народів» (1986), «За заслуги» ІІІ ступеня (2002); Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2002), Відзнакою НАН України «За наукові досягнення» (2007) та іншими відзнаками.

Основні праці: Современное состояние химии 1,4-бенздиазепинов // Успехи химии. — 1970. — Вып. 12 (співавт.); Транквилизаторы. 1,4-бенздиазепины и родственные структуры. — К., 1980 (співавт.); Феназепам. — К., 1982 (спів­авт.); Механизмы действия анксиолитических, противосудорожных и снотворных средств. — К., 1985 (співавт.); Гидазепам. — К., 1992 (спів­авт.); Успехи и перспективы в создании антиагрегационных средств // ХФЖ. — 1997. — № 3 (співавт.); Медицинская химия: Структура, свойства, молекулярные механизмы действия биологически активных веществ: Учебное пособие. — Одесса, 2006; Structure and Properties of Benzodiasepine Derivatives and their Cyclic Homologues // Sov. Med. Rev. G. Neuropharm. UK. — 1990. — Vol. 1 (співавт.); Some New Data on Structure, Properties and Mechanism of Action of 1, 2-Dihydro-3H-1, 4-Benzodiazepin-2-ones // Heterocycles in Bioorganic Chemistry. Sweden. — 1991 (співавт.); Inclusion Compounds of Psychotropic Agents and Cyclodextrins // Phenomena and Molecular Rec. in Chem. — 1996. — Vol. 24; Peptidomimetics — Antagonists of the Fibrinogen Receptors: Molecular Design, Structures, Properties and Therapeutic Applications // Current Medicinal Chemistry. — 2004. — Vol. 11, № 9 (співавт.); Derivatives of 1,2,3,4-tetrahydroisoquinolone-7-carboxylic acid as novel fibrinogen receptor agonists // Medicinal Chemistry. — 2009. — Vol. 5, №2 (співавт.).

Літ.: Розвиток органічної хімії на Україні за роки Радянської влади // Укр. хім. журн. — 1977. — Т. 43. — № 11; Развитие органической химии на Украине. — К., 1979; Андронати Сергей Андреевич // Украинская Советская Энциклопедия. — К., 1985; Хто є хто в Україні. — К., 1997; Андронаті Сергій Андрійович: Бібліогр. покажч. — Одеса, 1998; Професори О(Н)У. — Одеса, 2000; 60-річчя академіка НАН України С.А. Андронаті // Вісник НАН України. — 2000. — № 9; Енциклопедія Сучасної України. – К., 2001. — Т. 1; Вчені вузів Одеси: Біобібліографічний довідник. Вип. 2. Природничі науки. 1946–2000 рр. — Одеса, 2002; Физико-химический институт имени А.В. Богатского НАН Украины. Страницы истории. — Одесса, 2007.

Є.В. Шабанов

БЕРДИНСЬКИХ Ніна Костянтинівна (17.08.1932, м. Данков Липецької обл., Росія — 28.01.2008, Київ) — доктор медичних наук (1974); професор (1975). Лауреат премії імені О.В. Палладіна (1989), лауреат Державної премії України (2007).

Закінчила 2-й Московський медичний інститут (1955).

Працювала: аспірант Московського інституту біологічної й медичної хімії АМН СРСР (1955–1958); молодший науковий співробітник Московського НДІ ревматизму МОЗ РРФСР (1959–1960); керівник біофізико-хімічної лабораторії Кіровського філіалу Ленінградського НДІ переливання крові (Кіров, 1960–1964); старший науковий співробітник (1964–1967), керівник лабораторії біохімії пухлин Інституту проблем онкології АН УРСР (1967–1977); завідувач відділу біохімії пухлин (1977–2000), провідний науковий співробітник Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України (2000–2008).

Напрями наукових досліджень: біохімія канцеро­генезу і пухлинного росту; фосфоліпіди та білки внутрішньоклітинних та клітинних мембран при злоякісній трансформації клітин; розроблен­ня нових безвідходних біотехнологій, отримання оригінальних ЛП.

Наукові здобутки: розробила технологію отримання нового ЛП Церулоплазмін для комплексної терапії хворих на рак та інші види патології (серцево-судинна, гематологічна, неврологічна, інфекційна та ін.). Автор понад 200 наукових праць, у тому числі 5авторських свідоцтв на винаходи, 9 патентів, 4 моно­графій. Підготувала 14кандидатів та одного доктора наук.

Основні праці: Особенности белоксинтезирующего аппарата клеток при опухолевом росте (докт. дис.). — К., 1974; Фосфолипиды мембран эндоплазматического ретикулума печени в норме и на ранней стадии химического канцерогенеза // Вопр. онкологии. — 1979. — Вып. 24. — №10 (співавт.); Перспективи використання церулоплазміну в клінічній практиці // Вісник АН УРСР. — 1984. — №8 (співавт.); Relationship between changes in polyamines and ribosomes in the liver of tumor-bearing organisms. Recent Progress in Polyamine Research // Асаd. Press, New York. — 1985 (співавт.); Determination of polyamine excretion in diagnosis of malignant tumors and in assessment of therapy efficaly in oncologic patients. Recent Progress in Polyamine Research // Асаd. Press, New York. — 1985 (співавт.); Полиамины и опухолевый рост: Монография. — К., 1987 (співавт.); Ornithine decarboxylase activity and polyamine content in adenocarcinomas of human stomach and large intestine // Int. Journal of Cancer. — 1991. — Vol. 47, №2 (співавт.); Antioxidant and immunomodulating action of ceruloplasmin under experimental influenza infection and chronic irradiation effect // Pharmacol. Rev. Commun. — 1997. — № 9 (співавт.); Фізико-хімічні властивості та радіозахисний ефект нової лікарської форми церулоплазміну // Укр. фармац. журн. — 1998. — №6 (співавт.); Изменение чувствительности клеток к действию гамма-радиации под влиянием церулоплазмина // Доп. НАН України. — 1999. — №4 (спів­авт.); Застосування церулоплазміну при хіміотерапії злоякісних новоутворень в експерименті та клініці // Онкология. — 2001. — Т. 3. — №1 (спів­авт.); Ceruloplasmin: biological and pharmacological properties, its clinical experience. — Kyiv, 2003 (спів­авт.); Церулоплазмін: від біотехнології до клінічного застосування: Монографія. — К., 2006 (спів­авт.).

С.П. Залєток

БЄЛІЦЕР Володимир Олександрович (30.09.1906, Рязань — 04.03.1988, Київ) — академік НАН України, доктор біологічних наук (1941), професор (1936), член-кореспондент АН УРСР (1945), дійсний член АН УРСР (1957).

Закінчив біологічне відділення фізико-математичного факультету 1-го Московського університету за спеціальністю «фізико-хімічна біологія» (1930).

Працював: асистент кафедри загальної біології 2-го Московського медичного інституту (1930–1934); науковий співробітник відділу загальної фізіології Всесоюзного інституту експериментальної медицини ім. О.М. Горького, Москва (1934–1944); завідувач лабораторії ферментів Інституту біохімії АН УРСР (1944–1962), завідувач лабораторії білків крові (1962–1963), завідувач відділу структури та функції білка (1963–1987); завідувач кафедри біохімії Київського стоматологічного інституту (за сумісництвом 1948–1955); професор кафедри біохімії Київського державного (нині національного) університету імені Тараса Шевченка (1955–1960); заступник директора (1964–1969), директор Інституту біохімії АН УРСР (1969–1972).

Напрями наукових досліджень: вивчення процесу зсідання крові (самоскладання волокон фібрину), дослідження механізму зсідання крові (перетворення фібриногену на фібрин під дією тромбіну), утворення комплексів фібриногену з фібрином та утворення тривимірної сітки фібрину — каркасу тромбу.

Наукові здобутки: вперше у світі показав взаємозв’язок між процесами перенесення електронів у ланцюгу окисно-відновних реакцій і синтезом макроергічних речовин, кількісно оцінив зв’язок між диханням і фосфорилюванням; охарактеризував продукти деградації фібриногену/фібрину; експериментально довів, що для утворення сітки фібрину істотне значення мають специфічні центри полімеризації, які здійснюють взаємодію між молекулами фібрину за рахунок електростатичних, гідрофобних та водневих зв’язків; встановив принцип утворення надмолекулярних біологічних структур за рахунок самоскладання; запропонував модель, яка пояснює перехід фібриногену у фібрин і обґрунтував кінетичну теорію цієї реакції. Автор близько 200 наукових праць і 6 патентів, автор монографії «Химические превращения в мышцах» (1940); підготував 27 кандидатів та 4 докторів біологічних наук.

В.О. Бєліцер — заслужений діяч науки Української РСР (1970), лауреат премії ім. О.В. Палладіна (1982), лауреат Державної премії України (1988). Член редколегії міжнародного журналу «Thrombosis Research» («Дослідження тромбозів», 1965–1988), журналів «Успехи современной биологии» (1970–1988), «Доповіді АН УРСР» (1966–1988), «Український біохімічний журнал» (1950–1988).

Нагороджений орденами Леніна, Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Дружби народів та багатьма медалями.

Основні праці: Свойства двух форм мономерного фибрина, различающихся по степени активации тромбином. Характеристика последовательно образующихся активных центров // Биохимия. — 1987. — №43, вып. 6 (співавт.); Mechanism of phosphorylation associated with respiration Information // Exchange group. Biokhimia. — 1939. — V. 4/5, №1 (співавт.); Phosphate Acceptors in Respiratory Phosphorilasion in Muscle Tissue // Science. — 1940. — Vol. 92; Denaturations ferment und modificationen der Eiweises Structur und biologische Function der Eiweises. III Humboldt-Symposium. — Berlin. — 1961; On the model for the fibrinogen molecule. Consecutive stages of fibrin polymerization // Thrombosis Research. — 1973. — V. 2, №3 (співавт.); Molecular mechanisms of fibrin polymerization and anticoagulant action of fibrinogen and fibrin degradation products // Thrombosis and Thrombolysis (Chasov E.I and Smirnov V.N., ed.). — New York and London. — 1986 (співавт.).

Літ.: Белицер Владимир Александрович, о нем // Биологи: Биографический справочник. — К., 1984; Скулачев В.П. Об открытии окислительного фосфорилирования. Все нобелевские лауреаты 1997года по химии, физиологии и медицине — биохимики // Биохимия. 1997. — Т. 62. — №12; Бєліцер Володимир Олександрович // Енциклопедія сучасної України. — 2003. — Т. 2; Володимир Олександрович Бєліцер // Нариси історії біологічного факультету. — К., 2004; Варецька Т.В. Школа академіка НАН України В.О. Бєліцера // Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України 1925–2005. — К., 2005; Бєліцер Володимир Олександрович, про нього // Київський національний університет. Незабутні постаті. — К., 2005; Varetskaja T.V. Obituary. Vladimir Alexandrovich Belitser // Thrombosis Research, 1989; Свойства двух форм мономерного фибрина, различающихся по степени активации тромбином. Характеристика последовательно образующихся активных центров // Биохимия. — 1987. — №43, вып. 6 (співавт.).

Е.В. Луговськой

БОГОМОЛЕЦЬ Олександр Олександрович (12.05.1881, Київ — 19.07.1946, Київ) — доктор медицини (1909), лікар-патофізіолог, академік АН УРСР (1929) та її президент (1930–1946), академік АН СРСР (1932), член Президії (1939) та її віце-президент (1942–1945), академік БРСР (1933), почесний член АН Грузинської РСР (1944), академік АМН СРСР (1944), заслужений діяч науки РРФСР (1935) та УРСР (1943), Герой Соціалістичної Праці (1944).

Закінчив з відзнакою медичний факультет Новоросійського університету (1906).

Працював: приват-доцент кафедри патологічної фізіології Одеського університету (1910); стажувався в Сорбонні (Париж, 1911); професор кафедри загальної патології та бактеріології Саратовського університету (1911–1925); організував лабораторію мікробіології у Саратовському агрономічному інституті (1913–1918), кафедру загальної патології й бактеріології та кафедру мікробіології в Агрономічному інституті. Один із засновників (1917) Вищих жіночих медичних курсів, де працював деканом до їх об’єднання з медичним факультетом університету. Керівник патофізіологічного відділу Медико-біологічного інституту Главнауки у Москві; очолював відділ експериментальної патології інституту вищої нервової діяльності при Комуністичній академії у Москві (1925–1929); керівник лабораторії експериментальної онкології Московського міськвідділу охорони здоров’я (1926–1931); професор (1926–1946), заступник директора з наукової частини Інституту гематології й переливання крові (Москва) (1926–1928), директор Інституту (1928–1931), завідувач патофізіологічного відділу (1926–1931); директор створеного у Києві Інституту експериментальної біології й патології Наркомздраву УРСР (1930–1946); відповідальний редактор «Медичного журналу АН УРСР» (1931–1946); директор Інституту клінічної фізіології АН УРСР (1934–1946).

Напрями наукових досліджень: є фундатором патофізіологічної науки в Україні. Наукові роботи присвячені геронтології, онкології, імунології, алергології, ендокринології, гематології.

Наукові здобутки: створив геронтологічну школу; вивчав суть та біологічні процеси старіння; обґрунтував провідні положення геронто­логії; один із перших почав вивчати гіпертонічну хворобу. Створив вітчизняну школу пато­фізіологів. О.О. Богомолець проводив велику і різнопланову громадську роботу, обирався депутатом Верховної Ради УРСР (1938), Верховної Ради СРСР першого (1937) і другого (1946) скликань. Був обраний почесним членом Московського товариства патофізіологів (1941).

Нагороди: за видатні заслуги в галузі науки та створення найцінніших препаратів для лікування ран та переломів кісток О.О. Богомольцю присуджено звання Героя Соціалістичної Праці (1944). О.О. Богомольця було нагороджено орденом Леніна (1940) за видатні дослідження в галузі патофізіології, орденом Трудового Червоного Прапора (1944) — за розвиток науки і техніки, культури та виховання висококваліфікованих кадрів наукових працівників, орденом Вітчизняної війни І ступеня — за видатні заслуги у розвитку радянської науки і техніки та виховання високо­кваліфікованих наукових кадрів. Його ім’я присвоєно Інституту фізіології НАН України та Національному медичному університету.

Основні праці: Кризис эндокринологии. — М., 1927; Патологическая физиология. — М., 1929; Продовження життя. — К., 1938; Нервова система і вуглеводний обмін у безхребетних. — К., 1938 (співавт.); Избранные труды. В 3-х т. — К., 1956–1958; за працю «Основи патологічної фізіології» присуджена Сталінська премія першого ступеня (1935); за працю «Руководство по патологической физиологии» присуджено Державну премію (1941).

Літ.: Белкин Р. Александр Александрович Богомолец: К 60-летию со дня рождения // Вест. АН СССР. — 1941. — №5–6; Заболотний В. Найвизначніший учений і громадський діяч // Вісті АН УРСР. — 1946. — №7; Палладін О. Академік О.О. Богомолець // Мед. журн. АН УРСР. — 1951. — Т. 21, вип. 1; Комісаренко С.В. Богомолець Олександр Олександрович // Енциклопедія сучасної України. — К., 2004. — Т. 3.

А.М. Шевко

ГУЛИЙ Максим Федотович (03.03.1905, с. Нова Басань Чернігівської губернії — 23.05.2007, Київ) — визнаний український вчений, патріарх і класик вітчизняної біохімії, доктор біологічних наук (1940), професор (1945), академік НАН України (1957), лауреат державних премій СРСР (1952) та УРСР (1978, 1985), заслужений діяч науки УРСР (1956), Герой України (2005), директор Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України (1972–1977).

Закінчив Київський ветеринарно-зоо­тех­нічний інститут (1929) та аспірантуру (1932).

Працював: лікар ветеринарної клініки с. Ширяєво Одеської обл. (1929); науковий співробітник (1932), старший науковий співробітник (1943); учений секретар (1934–1940), завідувач лабораторії тканинних білків, завідувач відділу регуляції обміну речовин, директор (1972–1977) Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, радник при дирекції (1987–2007); служба в Червоній Армії: помічник начальника еваколазарету №565Західного фронту, заступник начальника відділу ветеринарно-хімічної лабораторії (1941–1943); завідувач кафедри органічної та біологічної хімії (1944–1970), професор кафедри (1970–1982) Української сільськогосподарської академії.

Напрями наукових досліджень: проблеми сучасної функціональної біохімії та молекулярної біології з питань метаболічної регуляції фізіологічного стану тварин та людини.

Наукові здобутки: довів, що вуглекислота є активним регулятором обміну речовин (контролює процеси карбоксилювання–декарбоксилювання), впливаючи на біосинтез білків, ліпідів і функціонування трикарбонового циклу; розробив методи діагностики, профілактики і лікування захворювань, пов’язаних з пато­генезом кислотно-лужного гомеостазу. Запропонував і впровадив у практику тваринництва спосіб підвищення продуктивності сільськогосподарських тварин (препарат Карбоксилін та його модифікації МП-15, МП-30); удосконалив технологію заморожування сперми. Створив і довів до промислового випуску ЛП Намацит. Розробив оригінальні методи виділення, очищення й кристалізації білків тваринного і мікроб­ного походження, технологію промислового виробництва високоочищених ферментів глюкозооксидази і каталази. З метою одержання повно­цінного кормового і харчового білка розробив технологію освітлення крові великої рогатої худоби. Створив клінічний метод визначення глюкози, розробив біотехнологію виробництва молекулярного кисню, ЛП антимікробної дії Мікроцид, концепцію механізмів розвитку алкогольної й наркотичної залежності. Створив новий фармацевтичний препарат Медихронал (випускає ФФ «Дарниця») та лікувально-профілактичний ЛП Коректин, який має перспективу використання в ортопедії, онкології, геронтології, метаболітній терапії.

Науково-організаційна діяльність М.Ф. Гулого: віце-президент АН УРСР, член Президії АН УРСР (1957–1963); член Центральної ради Всесоюзного та Українського біохімічних товариств (1955–1978); голова Наукової ради з проблеми «Молекулярна біологія» при Президії АН УРСР і член такої ж при Президії АН СРСР (1965–1975); президент Українського біохімічного товариства, головний редактор «Українського біохімічного журналу» (1956–1977).

Має урядові нагороди та відзнаки: ордени — Леніна (1971), Трудового Червоного Прапора (1954; 1973), князя Ярослава Мудрого V ступеня (2000), численні медалі.

Літ.: Академік Максим Федотович Гулий: До 100-річчя від дня народження. — К., 2005; Михайловський В.О. Гулий Максим Федотович // Енциклопедія сучасної України. — К., 2006. — Т. 6.

Т.Т. Володіна

ЗАТУЛА Дмитро Григорович (11.02.1923, хутір Баба Харківської обл. — 10.06.1987, Київ) — доктор біологічних наук (1970), член-кореспондент АН УРСР (1973), завідувач відділу природних протипухлинних речовин (1968–1987), директор Інституту мікробіології й вірусології ім. Д.К. Заболотного АН УРСР (1970–1977); директор Інституту проблем онкології ім. Р.Є. Кавецького АН УРСР (1977–1987).

Закінчив біологічний факультет Харківського державного університету (1952).

Працював: молодший науковий співробітник Харківського рентген-радіологічного інституту (1952–1953); молодший та старший науковий співробітник Київського інституту епідеміології й мікробіології МОЗ УРСР (1953–1968); завідувач відділу природних протипухлинних речовин Інституту мікробіології й вірусології ім. Д.К. Заболотного АН УРСР (1968–1977); завідувач відділу природних протипухлинних речовин (1968–1970), директор Інституту проблем онкології ім. Р.Є. Кавецького АН УРСР (1977–1987).

Напрями наукових досліджень: імунологія перехресно-реагуючих антигенів мікроорганізмів та клітин злоякісних пухлин; дослідження антигенної специфічності, імуногенної активності й локалізації в мікробній клітині антигенів, що перехресно реагують з антигенами експериментальних пухлин та новоутворень людини.

Наукові здобутки: вперше показав принципову можливість використання антигенів виділеного ним мікробного штаму Bac. megaterium H для діагностики онкологічних захворювань; обґрунтував принципи спрямованого пошуку модуляторів протипухлинного імунітету; створив специфічну протипухлинну вакцину для запобігання рецидивам та метастазам у радикально оперованих хворих на рак. Автор понад 200наукових праць, 7монографій, 5винаходів. Підготував 10кандидатів наук.

Нагороджений орденом Дружби народів; лауреат премії ім. Д.К. Заболотного (1986).

Основні праці: Антигенное сходство Bac. megaterium H с клетками злокачественных новообразований и использование этого явления в иммунологии опухолей (докт. дис.). — К., 1970; Влияние метаболитов споровых сапрофитных бактерий на организм человека и животных: Монография. — К., 1973; Микробиологические аспекты изучения злокачественных опухолей: Монография. — К., 1976; Канцерогенез и микроорганизмы. В кн.: Проблемы канцерогенеза и антиканцерогенеза. — К., 1979; Вирус — друг или враг: Монография. — М., 1981 (спів­авт.); Сходство антигенов у микро­организмов и клеток злокачественных опухолей: Монография. — К., 1982; Влияние активной специфической иммунизации на противоопухолевую цитотоксичность лимфоцитов сингенных мышей-опухоленосителей // Иммунология. — 1982. — №5 (співавт.); Experimental and clinical results of application of antitumor vaccines obtained by means of bacterial metabolism // Neoplasma. — 1984. — V. 31, №1; Микроорганизмы, рак и противоопухолевый иммунитет: Монография. — К., 1985; Иммунология перекрестно реагирующих антигенов микроорганизмов и клеток бластом: Монография. — К., 1986 (співавт.); Иммуномодуляторы микробного происхождения и усиление опухолевого роста // Успехи соврем. биол. — 1986. — Т. 101, №2 (співавт.); Изменения пролиферативной активности клеток лимфоидных органов мышей с опухолью при иммунизации противоопухолевыми вакцинами // Эксперим онкол. — 1987. — Т. 9, №2 (співавт.).

Літ.: Член-кореспондент НАН України Дмитро Григорович Затула. Спогади колег, друзів, учнів / Відп. ред. В.Ф. Чехун. — К., 2008; Затула Дмитро Григорович // Мікробіол. журн. — 2007. — Т. 69, № 4.

Г.С. Лісовенко

КАЛЬЧЕНКО Віталій Іванович (17.08.1948, м. Ворожба Сумської обл.) — доктор хімічних наук (1995), професор (1999), член-кореспондент НАН України (2006), завідувач відділу хімії фосфоранів (з 1998), заступник директора (від 2007) Інституту органічної хімії НАН України.

Закінчив хіміко-техно­логічний факультет Київського політехнічного інституту (1973).

Працював: інженер, аспірант (1973–1978), молодший, старший, провідний науковий співробітник, завідувач лабораторії (1978–1998), завідувач відділу (з 1998), заступник директора (з 2007) Інституту органічної хімії НАН України.

Напрямки наукових досліджень: молекулярний дизайн, синтез та вивчення супрамолекулярних взаємодій макроциклічних сполук з біомолекулами.

Наукові здобутки: створення каліксаренів, які з рекордною ефективністю та (стерео)селективністю інгібують лужні фосфатази та впливають на транспорт кальцію в гладких м’язах, що відкриває шляхи створення нових типів протипухлинних та серцево-судинних ЛП. Розроблення та впровадження технології субстанції протипухлинного ЛП Мієлосан. Автор 10наукових оглядів та понад 200статей у вітчизняних та міжнародних журналах, 25авторських свідоцтв та патентів. Підготував 2 докторів та 9кандидатів наук.

В.І. Кальченко — член Американського хімічного товариства, член редколегій «Журналу органічної та фармацевтичної хімії», «Chemistry An Indian Journal», «The Open Organic Chemistry Journal».

Основні праці: Каліксарени. Перспективи медико-біологічного застосування // Журн. орган. та фармац. хімії. — 2005. — №3 (співавт.); Вплив каліксаренфосфонових кислот на Nа⁺,К⁺-АТР-азну активність у плазматичній мембрані гладеньком’язових клітин // Український біохім. журн. — 2006. — №78; Calix[4]arene methylenebisphopshonic acids as calf intestine phosphatase inhibitors // Org. Biomol. Chem. — 2004. — №2 (співавт.); Calix[4]arenesulfonylamidines. Synthesis, structure and influence on Mg²⁺, ATP-dependent calcium pumps // Tetrahedron Letters. — 2005. — №46 (співавт.); Calix[4]arene -Aminophosphonic Acids: Asymmetric synthesis and enantioselective inhibition of alkaline phosphatases // Organic Letters. — 2006. — №8 (співавт.); Phosphorylated calixarenes as receptors of L-amino acids and dipeptides: calorimetric determination of Gibbs energy, enthalpy and entropy of complexation // Supramolecular Chemistry. — 2006. — №18 (співавт.); Phosphorus-containing chiral macrocycles (Review) // Current Organic Chemistry. — 2006. — №10 (співавт.); N-Linked-peptidocalix[4]arene as enantioselective receptors for amino acid derivatives // J.Org.Chem. — 2007. — №72 (співавт.); Calixarene receptors of environmentally hazardous and bio-relevant molecules and ions // IUPAC. — 2008. — №80; Calix[4]arene N-chalconeamides: synthesis and influence on Mg²⁺, АТP-dependent Са²⁺ accumulation in the smooth muscle subcellular structures // J. Inclusion Phenomena and Macrocyclic Chemistry. — 2008. — №60 (співавт.).

Літ.: Інститут органічної хімії НАН України. 70 років. — К., 2009; Академперіодика // Вісник Національної академії наук України. — 2008. — №8.

Л.І. Атамась

КАРТЕЛЬ Микола Тимофійович (16.12.1948, с. Гоголів Київської обл.) — доктор хімічних наук (1989), професор (1993), член-кореспондент НАН України (2000), директор Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України (з 2008).

Закінчив хімічний факуль­тет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (1971).

Працював: аспірант (1971), молодший науковий співробітник (1975) Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України; старший науковий співробітник (1979), завідувач лабораторії синтетичного вугілля та вуглецевих гемосорбентів (1984), заступник керівника відділення сорбції та тонкого неорганічного синтезу (1989–1991) Інституту загальної та неорганічної хімії ім. В.І. Вернадського НАН України; заступник директора з наукової роботи і завідувач відділу сорбентів медичного призначення (1991) Інституту сорбції та проблем ендоекології НАН України; директор Інституту хімії поверхні ім. О.О. Чуйка НАН України (з 2008).

Напрями наукових досліджень: фізична хімія, радіаційна хімія гетерогенних систем, синтез та дослідження сорбентів, хімія та технологія сорбентів медичного призначення, фізико-хімія та технологія нанопористих і нанорозмірних вуглецевих матеріалів.

Наукові здобутки: заклав фізико-хімічні основи одержання азотовмісного синтетичного вугілля СКН сферичної грануляції та кісточкового вугілля КАУ, розробив їх оптимальні промислові технології; організував промисловий випуск і впровадження в клінічну практику серії вуглецевих гемосорбентів марок СКН і КАУ, ентеросорбентів марок СКН і Карбовіт, комбінованих ентеросорбентів Ультрасорб та Карбоксикам. За цикл праць «Розроблення, теоретичне обґрунтування та клінічне впровадження нових методів оперативного лікування, детоксикації й реабілітації хворих із захворюванням печінки та жовчовивідних протоків» отримав Державну премію України (1986). Автор понад 600наукових праць, у тому числі 2 монографій та понад 80 авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Підготував 10кандидатів наук.

М.Т. Картель — лауреат Державної премії України (1986), лауреат Премії президентів НАН Білорусі, Молдови та України (1997), член редакційної групи зі створення ДФУ, Наукової ради НАН України «Наукові основи створення нових лікарських препаратів», спеціалізованої ради із захисту докторських дисертацій, голова експертної ради з хімічних наук ВАК України, член наукової ради РАН з адсорбції й хроматографії, член міжнародного товариства з адсорбції (IAS), експерт Комітету з присудження Державних премій Президента України для молодих учених, голова Наукової ради з проблеми «Хімія і технологія модифікування поверхні» НАН України, член редколегій кількох фахових наукових журналів, головний редактор наукового журналу «Хімія, фізика та технологія поверхні» та міжвідомчого збірника наукових праць «Поверхность», президент громадської організації «Асоціація «Карбон» в Україні».

Основні праці: Использование метода спиновых зондов для оценки цитотоксичности углеродных нанотрубок // Доп. НАН України. — 2009. — № 8 (співавт.); Концепція методології верифікації та токсикологічних досліджень наноматеріалів з оцінками ризику для людського організму і довкілля // Химия, физика и технология поверхности. — 2008. — Вып. 14 (співавт.); Carbon/Polymer composite adsorption-filtering materials for individual protective systems // Methods and Techniques for Cleaning-up Contaminated Sites. — Springer, 2008 (співавт.); Препарат з властивостями геропротектора-антиоксиданта. Патент України 79710від 10.07.2007, Бюл. № 10 (співавт.); Combined adsorption preparations from active carbons, clay minerals and natural plant products. Combined and Hybrid Adsorbents. — Springer, 2006 (співавт.); Оценка эффективности и переносимости препарата «Ультрасорб» в комплексной терапии при интоксикации различного генеза // Эфферент. терапия. — 2005. — Т. 11, № 2 (спів­авт.).

Літ.: М.Т. Картель. Біобліографія вчених України. — К., 2008; 60-річчя члена-кореспондента НАН України М.Т. Картеля / Вісн. НАН України. — 2008, №12; Україна наукова / Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу. — К., 2008. — Т. 1, вип. 2; Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Шляхами успіху. Т. 3. — К., 2008.

А.М. Дацюк

КОМІСАРЕНКО Василь Павлович (14.01.1907, с. Черняхів Київської обл. — 07.04.1993, Київ) — видатний український вчений-патофізіолог, ендокринолог, громадський та державний діяч, доктор медичних наук (1941), професор (1942), академік АН УРСР (1951) та АМН України (1993), заслужений діяч науки УРСР (1960), лауреат Державної премії УРСР у галузі науки і техніки (1976), лауреат­ премії ім. О.О. Богомольця (1961) та золотої медалі ім. С.І. Вавилова.

Закінчив Київську фельдшер­ську школу (1926), лікувальний факультет Харківського медичного інституту (1932) та аспірантуру Харківського інституту експериментальної ендокринології Наркомату охорони здоров’я УРСР.

Працював: старший науковий співробітник (1935), директор Українського інституту експериментальної ендокринології, Харків (1937–1940); начальник управління науки та навчальних закладів Наркомату охорони здоров’я УРСР (1939–1940), заступник наркома охорони здоров’я УРСР (1940–1944), керівник лабораторії ендокринології Інституту експериментальної біології та патології МОЗ УРСР (1940–1965; нині — Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України), професор кафедри патофізіології Київського інституту вдосконалення лікарів (1945–1950); завідувач кафедри патофізіології Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1950–1954). У 1946–1947 працював у кількох провідних лабораторіях США і Канади. В 1965 заснував Київський НДІ ендокринології та обміну речовин МОЗ УРСР, директором якого був до 1986, а потім — науковим консультантом.

Під керівництвом В.П. Комісаренка у 1930-ті роки в Українському інституті експериментальної ендокринології в Харкові вперше в СРСР було налагоджено виробництво вітчизняного інсуліну; у 1946 із Канади він привіз технологію виробництва стрептоміцину.

Напрями наукових досліджень: вивчення механізму дії гормонів.

Наукові здобутки: у 1943 видав монографію «О патогенезе инсулинового шока». Результати досліджень щодо вивчення виділеного ним препарату кортикотоніну з кори надниркової залози були узагальнені в монографії «Гормоны коры надпочечников и их роль в физиологических и патологических процессах организма». Велике значення для вітчизняної медицини мав препарат Спленін, отриманий із селезінки великої рогатої худоби, який виявився дуже ефективним для лікування ранніх токсикозів вагітних, ускладнень після променевої терапії, ракових інтоксикацій. Спленін протягом багатьох років був одним із небагатьох медичних препаратів СРСР, який успішно вироблявся на експорт. В останні роки його увага була прикута до розроблення нових блокаторів дії гормонів, зокрема препарату Хлодитан (для лікування пухлин надниркової залози), до патогенезу цукрового діабету та пошуків методів його лікування. Під його керівництвом були успішно здійснені трансплантації бета-клітин підшлункової залози в експерименті та в клініці. Академік В.П. Комісаренко заснував велику школу ендокринологів та патофізіологів в Україні; підготував 25докторів та 45кандидатів наук, є автором 10монографій та понад 300наукових публікацій.

В.П. Комісаренко — відомий громадський діяч України, у 1948–1954 був головою правління Товариства для поширення політичних і наукових знань УРСР, головою Українського республіканського комітету захисту миру (1962–1973), членом Всесвітньої Ради Миру, головою Всесоюзного та Українського наукових товариств ендо­кринологів. Його ім’я присвоєно Інституту ендокринології та обміну речовин АМН України (1993).

Нагороджений багатьма орденами та медалями СРСР та Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.

Літ.: Національна академія наук України. Персональний склад. 1918–1998. — К., 1998; В.П. Комісаренко. Життєвий і творчий шлях (до 100-річчя з дня народження) / Заг. ред. чл.-кор. НАН України М.Д. Тронька. — К., 2007.

В.М. Данилова

КОМІСАРЕНКО Сергій Васильович (09.07.1943, Уфа) — визнаний український біохімік та імунолог, державний і громадський діяч, академік НАН України (1991) та АМН України (1993), академік-секретар відділення біохімії, фізіології та молекулярної біології НАН України (з 2004) і директор Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України (1989–1992та з 1998).

Закінчив Київський державний медичний інститут (1966) та аспірантуру Інституту біохімії АН УРСР (1969).

Працював: молодший науковий співробітник (1972), учений секретар (1972–1974), старший науковий спів­робітник (1973), завідувач лабораторії (1976), завідувач відділу молекулярної імунології (з 1982), директор Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна АН УРСР (нині НАН України) (1989–1992та з 1998). Працював в Інституті Пастера (1974–1975, Париж) та в Нью-Йоркському проти­раковому центрі ім. Слоан-Кеттерінга (1981).

Напрями наукової діяльності пов’язані з імуно­хімічним дослідженням антигенної структури білків та пептидів.

Наукові здобутки: першим у колишньому СРСР провів дослідження імунохімічної структури низки пептидів та білків, упровадив методи імуноензиматичних досліджень і проточну цитофлуориметрію, ввів у дослідження гібридомну техніку одержання моноклональних анти­тіл. Досліджував імунітет у ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС; відкрив нові центри полімеризації фібрину, розробив комплекс імуно­ферментних тест-систем для контролю проти­дифтерійного імунітету в популяції, для діагностики та моніторингу лікування системи зсідання крові та для діагностики туберкульозу; ним знайдена протипухлинна та імуномодулююча активність метиленбісфосфонової кислоти, на основі якої створено ЛП Мебіфон проти пухлин передміхурової та молочної залоз (виробляється ВАТ «Фармак»), препарат Мебівід для лікування захворювань опорно-рухового апарату; брав участь у створенні ЛП Коректин, Кальмівід-М, Філомек, Молюфіл, Кальмофіл та ін. Підготував 6докторів та 12кандидатів наук; автор понад 300наукових публікацій, серед них — дві монографії та численні патенти.

С.В. Комісаренко обирався заступником голови Ради Міністрів УРСР і заступником прем’єр-міністра України з гуманітарних питань; працював Надзвичайним і Повноважним Послом України у Сполученому Королівстві (1992–1998) і послом України в Ірландії (1995–1998, за сумісництвом); є почесним доктором Кінгстонського (1997) та Північно-Лондонського університетів (1997); головним редактором «Українського біо­хімічного журналу» (1989–1992; з 1998) та журналу «Біотехнологія» (з 2006); президентом Українського біохімічного товариства (з 1999); він — член ради Федерації європейських біохімічних товариств (FEBS), член редакційної ради міжнародного журналу «Європа», член редколегії міжнародного журналу з імунофармакології (Італія), член ради Міжнародного товариства імунофармакологів (США). Він також є головою комісії РНБО України з питань біобезпеки і біо­захисту (2007), президентом Українського інституту миру і демократії, першим заступником голови Української Ради Миру, головою наглядової ради Міжнародного фонду національної пам’яті України.

Нагороджений орденами князя Ярослава Мудрого V ступеня (2005), «За заслуги» III ступеня (1996) і II ступеня (1998), Почесною грамотою Верховної Ради України (2003), є лауреатом Державної премії УРСР (1979), премії НАН України ім. О.В. Палладіна (2003), заслуженим діячем науки і техніки України (2008).

Основні праці: Радиация и иммунитет человека: Влияние малых доз излучения, возникших в результате аварии на ЧАЭС, на клетки крове­творной и иммунной систем человека. — К., 1994 (співавт.); Клонування та експресія білків Mycobacterium bovis MPB63і МРВ83у клітинах Escherichia coli // Доповіді НАН України. — 2007. — №9 (співавт.); Получение рекомбинантных scFV-антител против дифтерийного токсина методом фагового дисплея // Український біохімічний журнал. — 2007. — Т. 79, №5 (співавт.); Immuno­chemistry of apamin-bee venom neurotoxin. I. Radioimmunoassay with apamin and its derivatives // Molecular Immunology. — 1981. — Vol. 18, №5 (співавт.); Chemistry of Peptides and Proteins. — Berlin–N.Y., 1986 (співавт.); The study of fibrin polymerization with monoclonal antibodies // Biomedical Science. — 1991. — Vol. 2, №3 (співавт.); Blood contents and Ultrastructure of CD56⁺ (NKH-1) Cells and Large Granular Lymphocytes (LGL_S) in Patients with Primary Insulin-Dependent Diabetes Mellitus Before and After Insulin Treatment // J. Immunol. Immunopharmacol. — 1991. — Vol. XI, №2 (співавт.); The immune response to cytochrome c in BALB/c mice is delayed due to inability of non-specific antigen-presenting cells to provide its immunodominant epitope // Immunology Letters. — 1995. — Vol. 47, №1–2 (співавт.); Immunochemical characterization of the MPB 70/80and MPB83Proteins of Mycobacterium bovis // Infection and Immunity. — 1998. — Vol. 66. — №4 (співавт.); Novel Monoclonal Antibodies against Major Antigens of Mycobacterium bovis // Scandinavian Journal of Immunology. — 2001. — Vol. 53. — №5 (співавт.); Two monoclonal antibodies to D-dimer — specific inhibitors of fibrin polymerization // Thromb. Res. — 2004. — Vol. 113, №3–4 (співавт.); TGFbetal is involved in high glucose-induced accumulation of pericellular chondroitin sulphate in human endothelial cells // Journal Diabetes Complications. — 2004. — Vol. 18, №5 (співавт.); Overexpression of 6-phosphofructo-2-kinase/fructose-2,6-bisphosphatase-4in the human breast and colon malignant tumors // Biochimie. — 2005. — Vol. 87 (співавт.); Functional role of Bb-chain N-terminal fragment in the fibrin polymerization process // FEBS Journal. — 2007. — Vol. 274. — №17 (співавт.); Nicotinic acetylcholine receptors alpha4beta2and alpha7regulate myelo- and erythropoiesis within the bone marrow // Internl J. of Biochem. & Cell Biology. — 2008. — №40 (співавт.); The role of proteinase-activated receptor 3 (PAR3) in mouse hybridoma studied with monoclonal antibody generated against thrombin cleavage site // Central Europ. J. Immunol. — 2008. — №33 (співавт.); A neoantigenic determinant in coiled coil region of human fibrin -chain // Thrombosis Research. — 2009. — №123 (співавт.).

Літ.: Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна. 1925–2005. — К., 2005; Національна академія наук України. Персональний склад. 1918–2008. — К., 2008.

В.М. Данилова

КУНАХ Віктор Анатолійович (28.04.1946р., с. Селець Житомирської обл.) — доктор біологічних наук (1989), професор (1994), член-кореспондент НАН України (1997), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2005), лауреат премії ім. В.Я. Юр’єва НАН України (2000), лауреат премії ім. М.Г. Холодного НАН України (2007), завідувач відділу (з 1989) Інституту молекулярної біології і генетики НАН України.

Закінчив з відзнакою Київський державний університет ім. Тараса Шевченка (1969) зі спеціальності «біолог-генетик, учитель біології та хімії».

Працював: старший лаборант Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного АН УРСР (1966–1969); інженер, молодший, а потім старший науковий співробітник (з 1971), завідувач лабораторії (1983), завідувач відділу (з 1989) Інституту молекулярної біології і генетики НАН України.

Напрями наукових досліджень: геном рослин та його пластичність, біотехнологія рослин, клітинна біологія, генетика.

Наукові здобутки: започаткував новий науковий напрямок — генетика клітинних популяцій, опублікував понад 400наукових праць, отримав 33авторські свідоцтва та патента на винаходи в галузі біотехнології лікарських рослин та фітопрепаратів, створив найпродуктивніші у світі клітинні штами-продуценти деяких рідкісних лікарських рослин; вперше у світі розробив клітинні біотехнології одержання протиаритмічного алкалоїду аймаліну, настойки Біоженьшень та родіоли рожевої, які упроваджені у виробництво на заводах України, Росії, Казахстану. Підготував 4докторів та 20кандидатів наук. В.А. Кунах — член кількох спеціалізованих учених рад із захисту докторських дисертацій, член експертної ради ВАК України; перший віце-президент (2002–2007), з 2007р. — президент Українського товариства генетиків і селекціонерів ім. М.І. Вавилова; член Міжнародної асоціації по культурі тканин рослин і біотехнології; головний редактор журналу «Вісник Українського товариства генетиків і селекціонерів», щорічного збірника наукових праць «Фактори експериментальної еволюції організмів», член редколегії журналів «Biopolymers and Cell», «Цитология и генетика», «Біотехнологія» та ін.

Нагороджений медаллю «За трудовое отличие» (1986), медалями ВДНГ СРСР (1985, 1987, 1988, 1989), знаком «Відмінник освіти України», Почесними грамотами МОН України, НАН України, ВАК України; відзнакою «Знак Пошани» Київського міського голови.

Основні праці: Розвиток генетики в Національній академії наук України: Монографія. — К., 2009; Біотехнологія лікарських рослин. Генетичні та фізіолого-біохімічні основи: Моно­графія. — К., 2005; Біотехнологія рослин: Підручник. — К., 2003 (співавт.); RAPD-аналіз геномного поліморфізму деяких видів роду Gentiana L. флори України // Доповіді НАН України. — 2009. — №5 (співавт.); Одержання культури тканин синяка подорожникового (Echium plantagineum L.) — продуцента шиконінових пігментів // Біотехнологія. — 2008. — №3, Т. 1 (спів­авт.); Біотехнологія рослин для поліпшення умов життя людини // Біотехнологія. — 2008. — №1, Т. 1 (співавт.); Генетична гетерогенність рідкісного ендемічного виду Ungernia victoris (Amarylidaceae): RAPD-аналіз // Укр. ботан. журн. — 2008. — №3, Т. 65 (співавт.); Изменчивость параметров продуктивности при поверхностном и глубинном выращивании каллусных тканей раувольфии змеиной — продуцента индолиновых алкалоидов // Биотехнология. — 2006. — №4 (спів­авт.); Біологічно активні речовини видів роду Gentiana L. 1. Біосинтез та фізіологічна дія // Фіто­терапія. — 2006. — №1 (співавт.); Биосинтез нафтохиноновых пигментов в растениях семейства Boraginaceae в природе и в культуре in vitro // Укр. біохім. журн. — 2005. — №6, Т. 77 (співавт.); Влияние экстракта культивируемых клеток Ungernia victoris и катионов некоторых металлов на эффективность трансформации клеток Escherichia coli плазмидной ДНК // Цитология и генетика. — 2005. — №6, Т. 39 (співавт.); Variability of ribosomal RNA genes in Rauwolfia species: parallelism between tissue culture-induced rearrangements and interspecies polymorphism // Cell Biology International. — 2005. — №29 (співавт.); Биосинтез изохинолиновых алкалоидов мака в природе и в культуре in vitro. Мак прицветниковый (Papaver bracteatum) // Укр. біохім. журн. — 2004. — №5, Т. 76 (співавт.).

Літ.: 60-річчя члена-кореспондента НАН України В.А. Кунаха // Вісник НАН України. — 2006. — №4; Віктор Анатолійович Кунах (до 60-річчя від дня народження) // Цитология и генетика. — 2006. — Т. 40. — №3; Віктор Анатолійович Кунах (до 60-річчя від дня народження) // Biopolymers and Cell. — 2006. — Т. 22. — №2.

Л.П. Можилевська

ЛОЗИНСЬКИЙ Мирон Онуфрійович (22.08.1933, м. Куликів Львівської обл.) — доктор хімічних наук (1974), професор (1988), академік НАН України (2000), завідувач відділу хімії БАР (1980), директор Інституту органічної хімії НАН України (1999).

Закінчив хіміко-техно­логічний факультет Львівського політехнічного інституту (1956).

Працював: виконуючий обов’язки молодшого наукового співробітника Рубіжанської філії НДІ напівпродуктів і барвників — м. Рубіжне Луганської обл. (1956–1958); аспірант (1958–1961); молодший науковий співробітник (1961–1965); старший науковий співробітник (1965–1971); начальник відділу моделювання технологічних процесів органічного синтезу Дослідного виробництва (1971–1975); начальник центральної заводської лабораторії (1975–1980); завідувач відділу хімії БАР (з 1980); заступник директора з наукової роботи (1983–1998); директор Інституту органічної хімії НАН України (з 1999).

Головний редактор міжвідомчого наукового збірника «Фізіологічно активні речовини» (1983), «Журналу органічної та фармацевтичної хімії» (2003), член редколегії «Журнала органической химии» (1989, Москва), «Фармацевтичного журналу» (Київ), голова експертної ради ВАК України з органічної, біоорганічної, елементо­органічної хімії, хімії ВМС, нафтохімії й вуглехімії (1995–2000), заступник головного редактора «Українського хімічного журналу» (1998), член технологічної комісії Держкомітету України з медичної та мікробіологічної промисловості (1998–2000) та редакційної ради ДФУ (2001).

Напрями наукових досліджень присвячені питанням органічної хімії та технології тонкого органічного синтезу, реакціям рециклізації, хімії гетеро­циклічних сполук і конденсованих O,N,S-вмісних гетероциклічних систем, хімії БАР.

Наукові здобутки: установлені залежності «структура — біологічна активність» для похідних 2-алкілмеркаптобензимідазолу, адамантилетилоксіамінопропанолу. Розроблені технології ЛП атонію і декаметоксину; впроваджені в медичну практику амбен, бефол, ломаден, беміти, Мебіфон, адемол. Автор і співавтор 5монографій, підручника, понад 500наукових праць і понад 300авторських свідоцтв і патентів. Підготував 2 докторів наук, 11кандидатів наук.

М.О. Лозинський — заслужений діяч науки і техніки (2008), Doctor Honoris Causa Львівської політехніки (2006), заслужений винахідник УРСР (1982).

Нагороджений: Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР (1988), Президії АН України та ЦК профспілки працівників АН України (1983), орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2004), золотою медаллю за внесок у науку і наукове партнерство (Росія, 2002).

Основні праці: Синтетические ингибиторы фибринолиза: Монография. — К., 1986 (спів­авт.); Фосфорсодержащие отвердители, замедлители сшивания и пластификаторы: Монография. — К., 1995 (співавт.); Карбаніони. Добування та алкілування. — К., 2008 (співавт.); Актопротекторы — новая группа лекарственных препаратов с полифункциональным механизмом действия // Физиологически-активные вещества. — 1993. — Вып. 25 (співавт.); Бемитил (Bemstyl) — антигипоксант, актопротектор: фармакологические эффекты и клиническое применение в медицине: Информ. бюл. — К., 2001 (співавт.); Синтез, гостра токсичність та ноотропна активність похідних 1-адамантилокси-3-діалкіламіно-2-пропанолу // Фізіологічно-активні сполуки. — 2002. — Вип. 2 (співавт.); Нейромедіаторні механізми протисудомної дії сполуки AG ВЗ // Ліки. — 2007. — №5–6 (спів­авт.); Ингибирование щелочной фосфатазы тиоуреидопроизводнымим этиленбисфосфоновой кислоты // Биоорган. химия. — 2008. — Т. 34 (спів­авт.); 1-Адамантилетилокси-3-морфоліно-2-пропанол гідрохлорид, який має утеростимулюючу активність. Патент України 3177. 17.06.1991 (співавт.); N-Арилалкінілкарбамати та їх циклічні ізомери, що виявляють протисудомну активність. Патент України №82566. 05.05.2006 (співавт.).

Літ.: Хто є хто в економіці, культурі, науці Києва. — К., 2000–2001. — Т. 2; Національна академія наук України та державні академії наук: Ювілейний збірник. — К., 2008; М.О. Лозинський. Бібліографія вчених України. — К., 2003.

В.С. Нікітченко

МОЙБЕНКО Олексій Олексійович (7.10.1931, Ростов-на-Дону) — доктор медичних наук (1974), професор (1986), академік НАН України (1991).

Закінчив з відзнакою та нагородженням золотою медаллю військово-медичний факультет Куйбишевського медичного інституту (1955).

Працював: після звільнення з армії — науковий співробітник Інституту клінічної медицини ім. М.Д. Стражеска (1956–1964), старший науковий співробітник, завідувач відділу (з 1974), керівник сектору вивчення вісцеральних систем (1983–2000), заступник директора Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України (2001–2003).

Напрями наукових досліджень: рефлекторна та гуморальна регуляція серцево-судинної системи в нормальних та патологічних умовах, імуно­патологія серця, патогенез інфаркту міокарда та його експериментальна терапія, генетичні аспекти хвороб серця.

Наукові здобутки: розробив нові моделі гострого інфаркту міокарда та імуногенного ураження серця, нові автоматичні методи реєстрації скоротливої активності міокарда; вперше довів існування рефлекторних взаємовідносин між змінами скоротливості міокарда лівого шлуночка серця та тонусом периферичних судин великого кола кровообігу; визначив роль мембранних механізмів, розробив новий метод лікування гострого інфаркту міокарда та перший у світі водорозчинний інгібітор ліпоксигенази, антиоксидант та активатор синтезу оксиду азоту Корвітин, який активно застосовується для лікування ішемічних ушкоджень серця і мозку.

О.О. Мойбенко — президент Наукового товариства патофізіологів України, автор близько 400наукових праць. Лауреат премії ім. О.О. Богомольця НАН України (1994), Державної премії України в галузі науки і техніки (1996, 2003), премії ім. М.Д. Стражеска НАН України (2008).

Основні праці (монографії): Цитотоксические повреждения сердца и кардиогенный шок. — К., 1977 (співавт.); Кардиогенные рефлексы и их роль в регуляции кровообращения. — К., 1979; Иммуногенные нарушения деятельности сердечно-сосудистой системы. — К., 1992 (співавт.); Эндогенные механизмы кардиопротекции как основа патогенетической терапии заболеваний сердца. — К., 2008 (співавт.); Развитие патофизиологии в Украине. — К., 2009 (співавт.).

Літ.: 70-річчя академіка НАН України О.О. Мойбенка // Вісн. НАН України. — 2001. — №1; Сагач В.Ф., Резніков О.Г., Кієнко В.М. Олексій Олексійович Мойбенко // Фізіологічний журн. — 2006. — Т. 52. — №5.

А.М. Шевко

МОСІЄНКО Володимир Сергійович (23.02.1934, м. Зіньків Полтавської обл.) — доктор медичних наук (1973); професор (1989); академік Міжнародної академії біоенерготехнологій, провідний науковий співробітник Інституту експериментальної патології, онкології й радіобіології ім. Р.Є. Кавецького АН України (з 1987).

Закінчив лікувальний факультет Київського медичного інституту ім. О.О. Богомольця (1958).

Працював: районний хірург (1961–1964); аспірант Українського інституту експериментальної та клінічної онкології МОЗ України (1964); молодший науковий співробітник (1970); старший науковий співробітник (1986); провідний науковий співробітник Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології ім. Р.Є. Кавецького АН України (з 1987).

Напрями наукових досліджень: розроблення регіонарної перфузії для лікування злоякісних пухлин кінцівок і тазу; дослідження фармако­кінетики та фармакодинаміки протипухлинних препаратів; дослідження кисневого обміну та мікроциркуляції крові в нормальних та пухлинних тканинах.

Наукові здобутки: розробив нові підходи з використання антигіпоксантів, нормо- і гіпобаричної гіпоксії, кріогенної хірургії. Вперше розробив концепцію ролі водно-структурних розчинів у виникненні злоякісних пухлин, дослідив біологічну активність різних структурованих вод. Співавтор оригінального вітчизняного імуномодулятора Бластомуніл, який з успіхом використовується у клінічній практиці. Співавтор низки вітчизняних препаратів з біотерапії раку та глікопептидної протипухлинної вакцини (2003); розробив концепцію інтегральної терапії пухлинної хвороби. Автор близько 200наукових та науково-популярних публікацій, 5монографій, 11авторських свідоцтв і патентів. Підготовив 7кандидатів наук. Член Фармакологічного комітету МОЗ України (1994–2002); член кількох редколегій журналів та фахової газети.

Основні праці: Перфузия таза кроликов антибластическими веществами // Вопросы эксп. онко­логии. — К., 1965; Распределение Тио-ТЭФА и циклофосфана в организме крыс // Вопросы онкологии. — 1968. — Т. 14, № 5; Регионарная перфузия при лечении злокачественных опухолей конечностей. — К., 1973 (співавт.); Pharmacodynamies and efficiency of antitumor agents // 9th International congress of Chemotherapy. — 1975 (співавт.); Изменения показателей кислородного режима в тканях при опухолевом процессе // Эксп. онкология. — 1982. — Т. 4, № 4 (співавт.); Особенности кисло­родного обмена при опухолевом процессе // Эксп. онкология. — 1985. — Т. 7, № 5 (співавт.); Гипотеза о роли водных растворов в канцерогенезе // Вестник биофизической медицины. — 1994. — №1–2 (співавт.); Бластен — новий вітчизняний імуномодулятор бактеріального походження // Журн. Академії мед. наук України. — 1990. — № 5; Возможности, недостатки и перспективы лекарственной терапии опухолевой болезни // Укр. хіміотерапевт. журн. — 2001. — № 1; Місце імуномодульованої терапії в комплексному лікуванні пухлинної хвороби та інших захворювань // Ліки України. — 2005. — № 3 (співавт.); Ефективність вітчизняного імуномодулятора Бластомунілу в комплексному лікуванні пухлинної хвороби та інших захворювань // Клін. імунологія. Алергологія. Інфектологія. — 2007. — №5 (спів­авт.); Протипухлинна аутовакцина на основі глікопептидів пухлинних клітин // Онкологія. — 2004. — №6 (співавт.); Использование вакцин для лечения опухолевой болезни // Клін. імунологія. Алергологія. Інфектологія. — 2006. — №1 (співавт.); Рак: пути в незнаемое, разочарования и надежды. — К., 2009.

В.О. Шляховенко

ПАЛЛАДІН Олександр Володимирович (10.09.1885, Москва — 06.12.1972, Київ) — учений-біохімік, засновник української школи біохіміків, президент АН УРСР (1946–1962), академік АН СРСР (1942), академік АМН СРСР (1944), академік АН УРСР (1942), академік АН БРСР (1933). Заслужений діяч науки України (1935), Герой Соціалістичної Праці (1955), лауреат премії ім. В.І. Леніна (1929). Син академіка В.І. Палладіна, учень М.Є. Введенського та І.П. Павлова.

Закінчив Петербурзький університет (1908), стажувався в Німеччині у професора Гейдельберзького університету Альбрехта Косселя, в лабораторіях університетів Тюбінгена та Гессена (1909–1913).

Працював у Петербурзі на кафедрі фізіології Жіночого педагогічного інституту (1909–1916), на Вищих жіночих сільськогосподарських курсах (1914–1916), на посаді професора Новоолександрійського (з 1916 — Харківського) інституту сільського господарства і лісництва (1916–1923), водночас у 1921–1931 завідував кафедрою фізіологічної хімії Харківського медичного інституту; очолював заснований ним Український біохімічний інститут (1925–1969, з 1931 — Інститут біохімії АН України; тепер — Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України), а також завідував кафедрою біохімії Київського університету (1934–1954).

Напрями наукових досліджень: біохімія нервової системи і м’язової діяльності, біохімія вітамінів і живлення.

Наукові здобутки: довів, що одним з попередників кератину є аргінін (1916). Вивчив особливості обміну речовин у м’язах (під час роботи, відпочинку і тренування), що стало основою теорії фізичної культури. Вперше в СРСР почав біохімічні дослідження вітамінів (1919). Виявив зв’язок між порушеннями обміну речовин і дефіцитом вітамінів при експериментальному скорбуті й поліневриті. Синтезував новий водорозчинний аналог вітаміну К — вікасол (1943), що знайшло широке застосування в медичній практиці. Визнаний засновник функціональної нейрохімії. Першим зі своїми учнями (1922) почав систематичне вивчення біохімії нервової системи на клітинному, субклітинному та суборганоїдному рівнях. Встановив закономірності біохімічної топографії нервової тканини, її філо- та онтогенезу, з’ясував особливості обміну речовин за різних функціональних, екстремальних і патологічних станів організму, а також у разі дії на нього різних факторів середовища і ЛП. Показав відмінність хімічного складу і біохімічних характеристик морфологічно і функціонально різних частин центральної та периферичної нервової системи, особливості обміну білків, вуглеводів, медіаторів та інших БАР у нервовій тканині при збудженні й гальмуванні, встановив закономірності внутрішньоклітинної локалізації та вікових змін активності протеолітичних ферментних систем, з’ясував молекулярні механізми транспортування іонів через клітинні мембрани.

О.В. Палладін — один із засновників міжнародного нейрохімічного товариства, заснов­ник і голова Українського товариства фізіологів, біохіміків і фармакологів (1928–1959), Українського біохімічного товариства (1959–1972), президент Всесоюзного біохімічного товариства (1964–1969), а також засновник журналу «Наукові записки Українського біохімічного інституту» (1926; тепер — «Український біохімічний журнал») і співзасновник міжнародних журналів «The Journal of Neuroscience», «The International Journal of Neuroscience». Автор «Підручника фізіологіч­ної хімії» (1924), що протягом 30років витримав 25видань дев’ятьма мовами. Підготував понад 150докторів і кандидатів наук. Почесний член Угорської АН (1953), член Польської (1954), Румунської (1957), Болгарської (1958) АН. Президія АН України заснувала премію ім. О.В. Палладіна (1973).

Основні праці: Исследования над образованием и выделением креатина у животных. — Х., 1916; Жизнь сельськохозяйственных животных. — Х., 1918; Научные основы народного питания. — Х., 1919; Наши невидимые враги и друзья. Бактерии, их роль в природе и жизни человека. — Х., 1921; Учебник физиологической химии: Для студентов и врачей. — Х., 1924 (перевидавався 25разів); Основи живлення. Фізіологічні нариси. — Х., 1926; Практикум біологічної хімії. — К., 1936, 1940 (співавт.); Хімічна природа вітамінів. — К., 1938; Вопросы биохимии нервной системы. — К., 1965; Белки головного мозга и их обмен. — К., 1972; Избранные труды. — К., 1975; Protein Metabolіsm of the Brain. Consultants Bureau. — New York and London, 1977 (співавт.); Удостоверение о регистрации №67601SU. Способ прекращений кровотечений и ускорения заживления ран, 15.10.46; Удостоверение о регистрации №8879SU. Изучение отдельных фракций гликогена в головном мозгу в нормальном состоянии и при возбуждении центральной нервной системы, 11.03.57 (співавт.).

Літ.: Утєвський А.М. Олександр Володимирович Палладін. — К., 1979; Биологи. Биографический справочник / Отв. ред. Ф.Н. Серков. — К., 1984; Полякова Н.М., Белик Я.В., Власенко И.Н. Александр Владимирович Палладин. Документы и факты. — К., 1985; Волков В., Вонский Е., Кузнецова Г. Выдающиеся химики мира: Биогр. справочник. — М., 1991; Назаренко В.І., Бєлік Я.В. Наукова, науково-організаційна та педагогічна спадщина О.В. Палладіна. Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України — 80 (1925–2005) / Відп. ред. С.В. Комісаренко. — К., 2005.

В.І. Назаренко

РОЗЕНФЕЛЬД Леонід Георгійович (03.06.1930, м. Верхній Луганської обл.) — доктор медичних наук (1973), професор (1988), заслужений діяч науки і техніки УРСР (1989), член-кореспондент НАН України (1991), лауреат премій АМН України (1996, 2000, 2007), академік АМН України (2000), заступник академіка-секретаря відділення НАН України, заступник директора Інституту отоларингології АМН України з наукової роботи (з 1992), начальник науково-координаційного управління АМН України (з 1994), віце-президент АМН України (з 2001).

Закінчив лікувальний факультет Київського ордена Трудового Червоного Прапора медичного інституту (1954).

Працював: лікар-рентгенолог санаторію «Дніпро» МОЗ УРСР (1955); завідувач рентгенологічних кабінетів лікарні Шевченківського району м. Києва (1956–1968); завідувач рентгенологічного відділення (1968), заступник директора з наукової роботи ДУ «Інститут отоларингології ім. проф. О.С. Коломийченка АМН України» (з 1992); начальник науково-координаційного управління (з 1994), віце-президент (з 2001) АМН України.

Почесний закордонний член Асоціації рентгенологів та радіологів Грузії; почесний професор п’ятьох університетів: Івано-Франківського національного медичного університету, Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, Ужгородського національного університету, Харківського національного медичного університету, Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького; член наглядової ради Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна; член 10редколегій та 14редакційних рад провідних наукових журналів.

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів, відзнакою НАН України «За наукові досягнення», Великою золотою медаллю НАН України «За наукові досягнення», Почесною грамотою Верховної Ради України; нагрудним знаком «Хрест Пантелеймона Цілителя».

Напрями наукових досліджень: медична радіо­логія, рентгенодіагностика, дистанційна термографія, інтегративна радіомодифікована терапія злоякісних пухлин, діагностика на основі подвійного електронно-ядерного резонансу, проблеми демінералізації кісток людини та формування біо­матеріалів організму людини, нанотехнології у медицині та фармакології.

Наукові здобутки: автор понад 440друкованих наукових праць, у тому числі 21монографії, 3 навчальних посібників, 25авторських свідоцтв. Підготував 10докторів і 22кандидатів медичних наук. Член Президії АМН України, голова експертної ради з клінічної медицини ВАК України, радник голови Секретаріату Президента України, експерт Європейського регіонального бюро ВООЗ, член Європейської асоціації радіологів, голова ученої медичної ради МОЗ України (1991–1992, з 2007).

Основні праці: Принципы поиска решений медицинских проблем. — К., 1990 (співавт.); Неионизирующие методы лучевой диагностики заболеваний околоносовых пазух. — К., 1994 (спів­авт.); Найближчі результати застосування нового вітчизняного імуномодулятора бластена в комплексному лікуванні хворих на рак гортані та ротової частини глотки // Журнал вушних, носових і горлових хвороб. — 1997. — №2 (співавт.); Радіологічна термінологія (українська, англійська, російська): Довідник. Вид. 2-ге. — Х., 1999 (спів­авт.); Забезпечення якості у радіотерапії // Український радіологічний журнал. — 2000. — №3 (співавт.); Метод повышения эффективности лечения больных со злокачественными опухолями верхних дыхательных путей // Онкология. — 2002. — Т. 4, №2 (співавт.); Способ определения металлоза в граничащих с эндопротезами тазобедренного сустава тканях // Ортопедия, травматология и протезирование. — 2003. — №1 (спів­авт.); Засоби захисту від токсичної дії препаратів сульфату барію на клітини слизової оболонки шлунка і товстої кишки при рентгенодіагностиці // Журнал Академії медичних наук України. — 2004. — №3 (співавт.); Сучасний стан та перспективи інноваційного розвитку медичної галузі // Журнал Академії медичних наук України. — 2005. — Т. 11, №1 (співавт.); Наукова та інноваційна діяльність, інтелектуальна власність. Тлумачний українсько-російський словник. — Х., 2007 (співавт.); Нанотехнологии, наномедицина: перспективы научных исследований и внедрения их результатов в медицинскую практику // Український медичний часопис. — 2008. — №5 (67) (співавт.); Дистанционная инфракрасная термо­графия как современный неинвазивный метод диагностики заболеваний // Український медичний часопис. — 2008. — № 6 (68) (співавт.); Bone demineralization mechanisms at level of free radicals and nanoscale subsystems of bone tissue // Jornal of Gravitational Physiology. — 2004. — Vol. 11, №2 (співавт.).

Літ.: Академія медичних наук України: Збірник. — К., 2007.

О.В. Носач

ЧУЙКО Олексій Олексійович (28.08.1930, с. Казьмінське Ставропольського краю — 16.01.2006, Київ) — доктор хімічних наук (1972), професор (1975), академік НАН України (1988), засновник і перший директор Інституту хімії поверхні НАН України (1986–2006).

Закінчив хімічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (1958).

Працював: аспірант (1959), молодший науковий співробітник (1962), старший науковий співробітник (1965), завідувач відділу хімії поверхні (1973–1986), керівник відділення хімії поверхні (1983–1986) Інституту фізичної хімії ім. Л.В. Писаржевського НАН України; директор Інституту хімії поверхні НАН України (1986–2006), генеральний директор Міжгалузевого науково-технічного комплексу «Хімія поверхні» (1990–2006).

Напрями наукових досліджень: фізична хімія, каталіз, хімія поверхні, матеріалознавство, нанохімія, нанофізика, нанотехнологія, біохімія й біо­фізика поверхні.

Наукові здобутки: відкрив та обґрунтував на молекулярному рівні зв’язок між особливістю хімічної будови поверхні аморфного кремнезему та його біоактивністю, що дозволило створити нові терапевтичні технології. Відкрив ефект збільшення біодоступності лікарських речовин, зумовлений електростатичною взаємо­дією нано­структурних частинок кремнезему з мембранами клітин. Співавтор ЛП сорбційної дії (Полісорб, Силард, Силікс) для лікування харчових отруєнь, кишково-шлункових інфекцій, гнійно-запальних захворювань та інших проявів ендо-, екзотоксикозів. Заклав основи нових поколінь препаратів з компонентами рослинного походження; створив оригінальні санітарно-гігієнічні засоби, хірургічні пов’язки, біосумісні ортопедичні стоматологічні матеріали. Автор понад 1200наукових праць, у тому числі 6монографій та понад 600авторських свідоцтв і патентів на винаходи. Серед його учнів — 30докторів та 100кандидатів наук.

О.О. Чуйко — лауреат Державної премії УРСР в галузі науки та техніки (1972), лауреат Державної премії України (1986); нагороджений орденами «Трудового Красного Знамени» (1973), «Знак почета» (1980), «За заслуги» ІІІ ступеня (2000); медалями; дійсний член академій технологічних наук України, Російської Федерації (1992) та Міжнародної академії технологічних наук (2001), заслужений діяч науки та техніки України (1993), лауреат премії ім. Л.В. Писаржевського НАН України, президент Українського хімічного товариства ім. Д.І. Менделєєва (2000–2006), член консультативної ради незалежних експертів із комплексного вирішення проблем, пов’язаних із Чорнобильською АЕС, голова Наукової ради з проблеми «Хімія і технологія модифікування поверхні» НАН України (1984–2006).

Основні праці: Медицинская химия и клиническое применение диоксида кремния. — К., 2003 (співавт.); Строение и химия поверхности кремнезема. — К., 2007 (співавт.); Химия поверхности кремнезема. Строение поверхности, активные центры, механизмы сорбции. — К., 1992 (співавт.); Мембранотропные свойства силикса // Медицинская химия и клиническое применение диоксида кремния. — К., 2003 (співавт.); Enterosorbent SILICS: properties and clinical application // Chemistry, Physics and Technology of Surfaces. — Kyiv, 2001. — Iss. 4–6 (співавт.); Structure of disperse silica surface and electrostatic aspects of adsorption // Colloidal Silica: Fundamentals and Applications. — Taylor&Francis LLC, Salisbury, 2005 (співавт.).

Літ.: Чуйко Олексій Олексійович // Українська радянська енциклопедія. — К., 1985. — Т. 12; 70-річчя академіка НАН України О.О. Чуйка // Вісн. НАН України. — 2000. — №8; А.А. Чуйко. 40лет научной, научно-организационной и общественной деятельности. Биобиблиография // Ин-т химии поверхности. — К., 2001.

А.М. Дацюк

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!