Проект Закону України «Про основи професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я»

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

Відповідно до статті 93 Конституції України, ст.ст 89, 100 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України», ст. 12 Закону України «Про статус народного депутата України» в порядку законодавчої ініціативи вноситься на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про основи професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я».

Вважаємо цей законопроект альтернативним до проекту Закону України «Про лікарське самоврядування» № 8250 від 06.04.2018 року, внесений народними депутатами України Богомолець О.В., Мусієм О.С., Шипком А.Ф., Мушаком О.П., Мельничуком С.П., Бахтеєвою Т.Д., Шурмою І.М., Савчуком Ю.П., Рибчинським Є.Ю., Констанкевич І.М., Біловолом О.М., Дубілем В.О.

Доповідати проект на пленарному засіданні Верховної Ради України буде народний депутат України Сисоєнко Ірина Володимирівна.

Народні депутати УкраїниІ.В. Сисоєнко
О.А. Корчинська
О.М. Кириченко
С.І. Березенко
О.В. Юринець
К.В. Яриніч
І.В. Васюник
Т.Д. Кремінь

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону України «Про основи професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я»

1. Обґрунтування необхідності прийняття проекту Закону

Метою державної політики у сфері охорони здоров’я є системне реформування, спрямоване на підвищення якості медичного обслуговування, забезпечення його доступності та удосконалення системи охорони здоров’я, орієнтованої на пацієнта та здатної забезпечити медичною допомогою всіх громадян України на рівні розвинутих європейських держав.

Досвід європейських країн свідчить, що важливою складовою побудови ефективної і сталої системи охорони здоров’я населення є запровадження професійного самоврядування, спрямованого на створення належних умов для професійної діяльності у сфері охорони здоров’я, забезпечення прав і відповідальності суб’єктів професійної діяльності та захисту прав пацієнтів на безпечну і високоякісну медичну допомогу.

Мадридською декларацією про професійну автономію та самоуправління, прийнятою 39-ю Всесвітньою Медичною Асамблеєю (1987), наголошується на необхідності самоврядування медичної професії та підтверджується важливість професійної автономії як істотного компоненту високоякісної медичної допомоги, який повинен бути збережений в інтересах пацієнта.

Як наслідок, законодавством Європейського Союзу професійному самоврядуванню у сфері охорони здоров’я делеговано широкий спектр регулятивних функцій та окреслено його основні організаційні, економічні, соціальні засади та принципи.

Так, одним з ключових принципів побудови та розвитку інститутів професійного самоврядування є дотримання принципу субсидіарності, у відповідності з яким компетенція центральних органів державної влади не є основною та всеохоплюючою, а допоміжною по відношенню до компетенції органів професійного самоврядування, що здійснюють владні повноваження на нижчих рівнях, віддалених від центра та наближених до людей. Тобто, відбувається процес децентралізації владних повноважень, що дозволяє більш ефективно здійснювати управління галуззю.

При цьому, очевидним є те, що реалізація професійного самоврядування можлива лише в тих галузях професійної діяльності, суб’єкти яких інституційно, організаційно та фінансово готові до професійного самоврядування, а також є спроможними більш ефективно забезпечити реалізацію функції регулювання та досягнення поставлених цілей, ніж при державному регулюванні.

Одночасно, важливим є чітке та обгрунтоване розмежування повноважень державних органів та органів професійного самоврядування з метою виключення подвійного контролю по відношенню до суб’єктів професійної діяльності та законодавче забезпечення прозорості, підзвітності й відповідальності органів професійного самоврядування.

Натомість, національна система охорони здоров’я характеризується централізацією владних повноважень на рівні держави, що стримує розвиток галузі та не відповідає засадничим принципам побудови й розвитку ефективної системи охорони здоров’я.

Необхідне запровадження нової державно-суспільної моделі управління охороною здоров’я, що спиратиметься на інститут професійного самоврядування та враховуватиме найкращі практики європейського регулювання у даній сфері суспільних відносин, а саме: поступове делегування регуляторних та управлінських функцій до органів професійного самоврядування.

Так, у європейських державах, де влада усвідомлює потребу зменшення централізації державного управління та сприймає прагнення професійних спільнот до самоорганізації та самоврядування, створюються юридичні особи публічного права, які законом наділяються правом виконувати частину державних повноважень з регулювання діяльності, що стосується окремої галузі. Це пояснюється тим, що органи професійного самоврядування спроможні приймати більш ефективні та дієві, ніж держава, управлінські рішення, спрямовані на вирішення проблем, які виникають у сфері їхньої діяльності.

При цьому, важливо зазначити, що, оскільки органам професійного самоврядування законом делегуються повноваження щодо регулювання та контролю за діяльністю суб’єктів професійної діяльності, то участь у таких органах не порушує положення статті 36 Конституції України. Це підтверджується рішенням Європейського суду з прав людини у справі Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium 1981 р. щодо відсутності порушення ст. 11 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, створивши належні умови для функціонування та діяльності органів професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я держава отримує професійний інститут, який, керуючись принципами законності, прозорості та підзвітності, регулюватиме в межах наданих законом повноважень професійну діяльність у відповідній галузі та сприятиме більш ефективному реформуванню системи охорони здоров’я загалом.

Для суб’єктів професійної діяльності функціонування такого інституту означатиме захист їх професійних прав та інтересів, можливість брати участь в управлінні галуззю, підвищення престижності професії та загалом сприятиме більшій згуртованості професійної спільноти у сфері охорони здоров’я.

В той же час, для суспільства такий інститут професійного самоврядування буде гарантом забезпечення якості, компетентності та професійності у сфері охорони здоров’я.

2. Цілі та завдання проекту Закону

Метою прийняття проекту Закону є створення законодавчих умов для впровадження професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я шляхом наділення органів професійного самоврядування відповідними повноваженнями в сфері регулювання професійної діяльності та забезпечення контролю за діяльністю таких органів.

Завданнями проекту Закону є:

запровадження інституту професійного самоврядування у системі охорони здоров’я як рівноправного, поряд з державним, управлінського механізму;

нормативне забезпечення створення і діяльності органів професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я — професійних палат;

децентралізація повноважень у системі охорони здоров’я, а саме законодавче закріплення перерозподілу управлінських функцій між центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та органами професійного самоврядування;

утвердження професійної автономії у сфері охорони здоров’я крізь призму самоврядування та відповідальності суб’єктів професійної діяльності;

захист прав пацієнтів на безпечну і високоякісну медичну допомогу;

захист професійних прав суб’єктів професійної діяльності у сфері охорони здоров’я, підвищення їх професійного рівня та компетентності шляхом забезпечення безперервного професійного розвитку;

адаптація законодавства України до європейського законодавства в частині регулювання діяльності органів професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я;

забезпечення прозорості та підзвітності системи управління в галузі охорони здоров’я.

3. Загальна характеристика і основні положення проекту Закону

Законопроектом пропонується визначення правових, організаційних, економічних та соціальних засад створення і функціонування професійного самоврядування як одного з елементів регулювання суспільних відносин у сфері охорони здоров’я, а саме:

розділ І визначає понятійний апарат, а також принципи, завдання та гарантії професійного самоврядування;

розділ ІІ визначає правові засади професійного самоврядування, зокрема умови і порядок утворення професійних палат, вимоги до ведення реєстрів професійної діяльності, а також порядок формування та функціонування органів професійного самоврядування — професійних палат; організаційні засади створення органів професійних палат, їх компетенцію та фінансове забезпечення;

розділ ІІІ визначає підстави та процедуру дисциплінарної відповідальності суб’єктів професійної діяльності, а також оскарження рішення у дисциплінарній справі;

розділ IV визначає повноваження органів державної влади у сфері професійного самоврядування, зокрема порядок делегування деяких повноважень (ліцензування, сертифікації, акредитації тощо);

розділом V «Прикінцеві та перехідні положення» пропонуються зміни до Кодексу законів про працю України, Основ законодавства України про охорону здоров’я та Закону України «Про страхування».

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

На сьогодні відносини, що належать до предмету правового регулювання проекту Закону частково врегульовані нормами, що містяться у Конституції України, Законі України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Кодексі законів про працю України та інших нормативно- правових актах України.

Водночас, питання законодавчого забезпечення функціонування системи професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я в Україні досі не отримало комплексної та системної регламентації.

Реалізація положень Закону, у разі його прийняття, потребує внесення змін до Кодексу законів про працю України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Закону України «Про страхування», що передбачено розділом V «Прикінцеві та перехідні положення» проекту Закону.

5. Фінансово-економічне обґрунтування проекту Закону

Реалізація проекту Закону не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України або місцевих бюджетів.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття проектів Закону.

Прийняття проекту Закону сприятиме трансформації системи управління сферою охорони здоров’я через формування дієвого та ефективного професійного самоврядування.

Зокрема, реалізація положень проекту Закону сприятиме децентралізації функцій управління охороною здоров’я, прозорості та підзвітності управління сферою охорони здоров’я, захисту прав і безпеки пацієнтів через захист права суб’єктів професійної діяльності на належні умови професійної діяльності.

Окрім того, суб’єкти професійної діяльності у сфері охорони здоров’я будуть наділені реальними та дієвими механізмами впливу на державницькі процеси, які відбуваються у системі охорони здоров’я, зокрема реалізовуватимуть свою частину повноважень і нестимуть за них професійну відповідальність, а також матимуть можливість спільно з органами державної влади та місцевого самоврядування розробляти та ухвалювати управлінські рішення, які стосуються правового статусу та соціального забезпечення суб’єктів професійної діяльності у сфері охорони здоров’я.

Народні депутати УкраїниІ.В. Сисоєнко
О.А. Корчинська
О.М. Кириченко
С.І. Березенко
О.В. Юринець
К.В. Яриніч
І.В. Васюник
Т.Д. Кремінь

Проект
зареєстрований в Парламенті
24.04.2018 р. за № 8250-2

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ОСНОВИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади створення і функціонування професійного самоврядування як одного з елементів регулювання суспільних відносин у сфері охорони здоров’я.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення основних понять

У цьому Законі поняття вживаються у такому значенні:

професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я (надалі — професійне самоврядування) — це гарантоване державою право та реальна здатність суб’єктів професійної діяльності на самостійне регулювання їх діяльності, заснованої на принципах підзвітності та відповідальності, що реалізується шляхом об’єднання в органи професійного самоврядування за професійною ознакою;

професійна палата — орган професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я;

професійний збір — це загальнообов’язковий ­платіж, який сплачується суб’єктом професійної діяльності з метою фінансового забезпечення статутної діяльності професійної палати;

професійна діяльність — діяльності медичного, фармацевтичного працівника, яка здійснюється з дотриманням галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я та етичних норм;

реєстр суб’єктів професійної діяльності (далі — Реєстр) — база даних, яка містить відомості про суб’єктів професійної діяльності;

суб’єкт професійної діяльності у сфері охорони здоров’я — фізична особа, яка в установленому законом порядку отримала право на здійснення медичної, фармацевтичної діяльності, має відповідну спеціальну освіту, відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам та отримала допуск до професійної діяльності.

Стаття 2. Законодавство про професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я

1. Професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я базується на Конституції України та регулюється цим Законом, іншими нормативно-правовими актами України та актами органів професійного самоврядування у цій сфері.

2. Дія цього Закону поширюється на всі професійні палати, що створюються та здійснюють свою діяльність у сфері охорони здоров’я.

3. Цей Закон не поширюється на діяльність громадських об’єднань, професійних спілок, організацій роботодавців, благодійних організацій, створених відповідно до законодавства.

Стаття 3. Професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я

1. Професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я здійснюється на таких основних засадах:

1) державного сприяння створенню, діяльності та розвитку професійного самоврядування;

2) збалансування державного регулювання та професійного самоврядування;

3) розмежування повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування та професійних палат з метою виключення подвійного контролю за професійною діяльністю;

4) корпоративної професійної етики соціальної та дисциплінарної відповідальності.

Стаття 4. Принципи здійснення професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я

1. Професійне самоврядування здійснюється на таких принципах:

2) людиноцентричності;

2) законності;

3) незалежності;

4) рівноправності;

5) професійності;

6) ефективності;

7) прозорості;

8) колегіальності;

9) підзвітності та професійної відповідальності;

10) взаємодопомоги та захисту інтересів;

11) соціальної відповідальності;

12) правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами.

Стаття 5. Завдання професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я

1. Завданнями професійного самоврядування є:

1) посилення відповідальності суб’єктів професійної діяльності при виконанні своїх професійних обов’язків;

2) захист від незаконного втручання у здійснення професійної діяльності;

3) розробка та затвердження правил та стандартів здійснення професійної діяльності;

4) ведення реєстру суб’єктів професійної діяльності;

5) забезпечення рівності прав та обов’язків суб’єктів професійної діяльності;

6) підтримання високого професійного рівня суб’єктів професійної діяльності;

7) сприяння у працевлаштуванні суб’єктів професійної діяльності;

8) участь у розробці та впровадженні галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я та контроль за їх дотриманням, проведення оцінки медичних технологій;

9) організація взаємодії між професійними палатами, органами державної влади та місцевого самоврядування;

10) участь у формуванні кадрової політки у сфері охорони здоров’я;

11) забезпечення умов для реалізації права суб’єктів професійної діяльності на безперервний професійний розвиток;

12) соціальний захист суб’єктів професійної діяльності;

13) представництво інтересів суб’єктів професійної діяльності перед органами державної влади та місцевого самоврядування;

14) представництво професійного самоврядування в Україні та за її межами.

Стаття 6. Гарантії професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я

1. Держава гарантує додержання прав та законних інтересів суб’єктів професійної діяльності і забезпечує їх реалізацію відповідно до законодавства.

2. Держава не несе відповідальності за зобов’язаннями органів професійного самоврядування, органи професійного самоврядування не несуть відповідальності за зобов’язаннями держави.

3. Забороняється втручання органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також інших юридичних та фізичних осіб у діяльність органів професійного самоврядування, крім випадків передбачених законом.

Стаття 7. Конфлікт інтересів

1. Конфлікт інтересів — ситуація, при якій матеріальний або інший інтерес суб’єкта професійної діяльності та особи, що входить до органу управління професійного самоврядування, впливає або може вплинути на об’єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на дії чи бездіяльність під час виконання повноважень.

2. Суб’єкти професійної діяльності, особи, що входять до органу управління професійного самоврядування, працівники професійної палати повинні забезпечувати передусім досягнення цілей, реалізацію завдань, захист інтересів професійних палат та не повинні використовувати можливості, пов’язані із реалізацією наданих прав, виконанням покладених обов’язків з метою реалізації приватних інтересів, а також всупереч цілям, завданням, законним інтересам професійних палат.

3. Посадові особи професійної палата не мають права вчиняти дії, що тягнуть за собою виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів або створюють загрозу його виникнення, приймати рішення та вчиняти дії в умовах реального конфлікту інтересів та зобов’язані вживати заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

4. Законодавством України, статутом професійної палати може бути передбачено покладення на професійну палату або її посадових осіб додаткових обмежень, спрямованих на усунення обставин, що тягнуть за собою виникнення конфлікту інтересів, загрозу неправомірного використання посадовими особами професійної палати своїх повноважень, зокрема, інформації про суб’єктів професійної діяльності.

Стаття 8. Страхування цивільно-правової відповідальності суб’єктів професійної діяльності

Умови та порядок страхування цивільно-правової відповідальності суб’єктів професійної діяльності визначається Законом України «Про страхування».

Розділ ІІ
ПРАВОВІ, ОРГАНІЗАЦІЙНІ, ЕКОНОМІЧНІ ТА СОЦІАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВРЯДУВАННЯ У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Стаття 9. Правові засади професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я

1. Професійне самоврядування реалізується через професійні палати та їх органи.

2. Професійна палата є юридичною особою, що здійснює свою діяльність на принципах самоврядування. Професійні палати створюються за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я та здійснюють свою діяльність відповідно до цього Закону та статуту.

3. Професійні палати об’єднують суб’єктів професійної діяльності за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я.

4. Суб’єкт професійної діяльності не може входити більш, ніж до однієї професійної палати за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я. Представники медичних та фармацевтичної діяльності, які на момент створення відповідної професійної палати мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам вважаються такими, що мають допуск до професійної діяльності.

5. Діяльність, структура та склад професійних палат визначається цим Законом та їх статутами. Професійні палати підзвітні та підконтрольні суб’єктам професійної діяльності.

6. Професійні палати набувають статусу юридичної особи після державної реєстрації в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань».

Стаття 10. Умови і порядок утворення професійних палат

1. Професійні палати утворюються з числа осіб, які здійснюють медичну або фармацевтичну діяльність за галузевою ознакою. Для однієї галузі у сфері охорони здоров’я утворюється одна професійна палата в порядку, визначеному цим Законом.

2. Рішення про утворення професійної палати приймається на установчій Конференції.

3. Для організації проведення установчої Конференції створюється Координаційна рада з питань запровадження професійного самоврядування при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізаціє державну політику у сфері охорони здоров’я (надалі — Координаційна рада).

Координаційна рада створюється протягом 45 днів з дня отримання письмового звернення громадських об’єднань зі всеукраїнським статусом за відповідною галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я, які створені не пізніше ніж за 12 місяців до дати їх звернення, про організацію проведення установчої Конференції.

Координаційна рада формується у наступному складі:

  • двох представників від центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізаціє державну політику у сфері охорони здоров’я;
  • двох представників від кожного всеукраїнського громадського об’єднання за відповідною професійною ознакою, що подали письмове звернення про організацію проведення установчої Конференції.

Персональний склад Координаційної ради та Положення про неї, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізаціє державну політику у сфері охорони здоров’я.

4. З метою організації проведення регіональних конференцій Координаційна рада може створювати регіональні організаційні комітети. Персональний склад та Положення про регіональні організаційні комітети, затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізаціє державну політику у сфері охорони здоров’я.

5. Протягом 90 днів після затвердження персонального складу Координаційної ради проводяться регіональні конференції з числа осіб, які здійснюють медичну або фармацевтичну діяльність за галузевою ознакою на території всіх областей України, Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

6. Структурні підрозділи з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій за підтримки громадських об’єднань зі всеукраїнським статусом за відповідною галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я складають на підставі державних статистичних даних списки осіб, які здійснюють медичну або фармацевтичну діяльність за галузевою ознакою за основним місцем роботи на відповідній адміністративній території.

7. Повідомлення про проведення регіональної конференції розміщується із зазначенням часу, дати та місця її проведення на офіційному сайті обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а також в друкованих засобах масової інформації органів місцевого самоврядування.

8. Проведення регіональної конференції є правомочним, якщо в ній взяло участь не менше 50% осіб, які здійснюють медичну або фармацевтичну діяльність за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я на відповідній території.

9. Регіональні конференції обирають делегатів установчої Конференції за принципом один делегат від кожних ста осіб, які здійснюють медичну або фармацевтичну діяльність за галузевою ознакою за основним місцем роботи на відповідній адміністративній території.

10. У випадку відсутності кворуму на регіональній конференції оголошується проведення повторної регіональної конференції. При недостатній кількості осіб, які здійснюють медичну або фармацевтичну діяльність за галузевою ознакою під час проведення повторної регіональної конференції, делегати обираються від фактичної їх кількості за принципом один делегат від кожних повних ста її учасників.

11. Регіональна конференція обирає із свого складу головуючого та секретаря, які забезпечують порядок її ведення, складення протоколу, а також голову та членів лічильної комісії, які забезпечують голосування та підрахунок результатів голосування.

12. Регіональна конференція:

1) обирає одного представника регіону до складу Ради;

2) обирає делегатів на установчу Конференцію;

4) ухвалює рішення з інших питань, віднесених цим Законом до повноважень регіонального відділення професійної палати.

13. Рішення регіональної конференції ухвалюються більшістю голосів її учасників.

14. Не пізніше ста двадцяти днів після затвердження персонального складу Координаційної ради проводяться установча Конференція, в якій беруть участь делегати, обрані регіональними конференціями.

Проведення установчої Конференції є правомочним, за умови участі в ній не менше 2/3 обраних делегатів.

15. Обов’язок щодо організаційно-технічного забезпечення проведення установчої Конференції покладається на відповідну Координаційну раду.

16. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я і громадські об’єднання з всеукраїнським статусом за відповідною галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я публікують оголошення про проведення установчої Конференції із зазначенням часу, дати та місця її проведення у газеті «Урядовий кур’єр» та розміщують його на своїх офіційних веб-сайтах.

17. Установча Конференція обирає зі свого складу головуючого та секретаря, які забезпечують порядок його ведення, складення протоколу, а також голову та членів лічильної комісії, які забезпечують голосування та підрахунок результатів голосування.

18.Установча Конференція:

1) затверджує Статут професійної палати;

2) обирає органи професійної палати;

3) ухвалює рішення з інших питань, які віднесені цим Законом до її повноважень.

19. Рішення установчої Конференції ухвалюються більшістю голосів делегатів.

Стаття 11. Повноваження професійної палати

1. Професійна палата:

1) здійснює представництво суб’єктів професійної діяльності та захист їх професійних прав та інтересів в органах державної влади, місцевого самоврядування, підприємствах, установах, організаціях незалежно від форми власності;

2) затверджує етичний кодекс відповідної професії, правила та стандарти професійної діяльності, здійснює контролю за їх дотриманням;

3) здійснює проведення експертизи проектів законів та інших нормативно-правових актів у сфері охорони здоров’я;

4) забезпечує участь своїх представників у встановленні єдиних кваліфікаційних вимог до суб’єктів професійної діяльності та здійснює контроль за їх дотриманням;

5) здійснює допуск до професійної діяльності;

6) забезпечує збір та узагальнення статистичної звітності суб’єктів професійної діяльності;

7) забезпечує ведення реєстру суб’єктів професійної діяльності;

8) затверджує розмір та порядок сплати професійного збору;

9) надає навчальним закладам організаційну, інформаційну та методологічну підтримку з розробки та впровадження навчальних програм з підготовки суб’єктів професійної діяльності;

10) забезпечує методологічну та інформаційну підтримку суб’єктів професійної діяльності;

11) забезпечує безперервну післядипломну освіту суб’єктів професійної діяльності;

12) забезпечує обов’язкову участь своїх представників у розробці галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я;

13) забезпечує участь своїх представників у розробці програми медичних гарантій;

14) вносить до органів державної влади пропозиції щодо здійснення регуляторної політики в сфері діяльності медичної, фармацевтичної професії;

15) представляє спільноту суб’єктів професійної діяльності у міжнародних професійних відносинах;

16) делегує своїх представників до консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів що утворюються при органах державної влади та місцевого самоврядування;

17) делегує своїх представників до складу конкурсних комісій з питань заміщення керівних посад у системі органів виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, а також на заміщення посад керівників державних і комунальних закладів охорони здоров’я;

18) подає клопотання з обґрунтованими рекомендаціями на присвоєння державних нагород;

19) притягає суб’єктів професійної діяльності до дисциплінарної відповідальності у порядку визначеному Законом;

20) сприяє підвищенню престижу медичної, фармацевтичної професії в державі;

21) здійснює інші функції, які передбачені законодавством та Статутом професійної палати.

Стаття 12. Загальні засади здійснення професійної діяльності

1. Професійна діяльність у сфері охорони здоров’я гарантується функціонуванням органів професійного самоврядування — професійних палат за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я, які формуються за участі осіб, що здійснюють медичну, фармацевтичну діяльність за відповідною галузевою ознакою, та забезпечують якість їх підготовки, допуск до професійної діяльності та дотримання професійних стандартів діяльності.

2. Професійне самоврядування включає індивідуальну участь осіб, що здійснюють медичну, фармацевтичну діяльність за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я через професійні палати за відповідною галузевою ознакою:

1) у формуванні галузевих стандартів професійної діяльності;

2) у формуванні етичних стандартів професійної діяльності;

3) у формуванні умов доступу до професійної діяльності.

Професійне самоврядування гарантується законом.

3. Допуск до професійної діяльності відбувається шляхом підтвердження кваліфікаційного рівня особи, яка має намір здійснювати професійну медичну, фармацевтичну діяльність на відповідність вимогам відповідної медичної, фармацевтичної професії.

4. Допуск до професійної діяльності не може бути обмежений на підставі статі, раси, кольору шкіри, релігії, політичних чи особистих переконань, етнічного чи соціального походження, чи інших обставин.

5. Умови допуску до професійної діяльності у сфері охорони здоров’я визначаються Положенням про допуск до професійної діяльності, затвердженим відповідним органом професійного самоврядування.

6. Іноземні громадяни або особи без громадянства мають право на здійснення професійної діяльності у сфері охорони здоров’я в порядку та на умовах згідно законодавства.

7. Отримання допуску до професійної діяльності є забезпечення об’єктивності та прозорості процедури загального допуску до здійснення медичної, фармацевтичної діяльності за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я, а також гарантування належності та якості такої діяльності.

Стаття 13. Реєстри суб’єктів професійної діяльності

1. Професійні палати забезпечують ведення реєстрів суб’єктів професійної діяльності (надалі — Реєстр) з метою збирання, зберігання, обліку і надання достовірної інформації про їх чисельність і персональний склад.

2. Реєстр ведеться в електронній формі та повинен містити таку інформацію:

1) прізвище, ім’я та по-батькові (за наявності) суб’єкта професійної діяльності;

2) освітньо-кваліфікаційний рівень;

3) спеціальність;

4) дата початку роботи за спеціальністю та інформація про періоди, протягом яких особа не працювала за спеціальністю;

5) інформація про підвищення кваліфікації та перепідготовку;

6) номер і дата отримання диплому про освіту за профільною спеціальністю;

7) номер і дата внесення документа, що засвідчує допуск до професійної діяльності;

8) найменування організаційної форми основного та інших, у разі наявності, місць здійснення професійної діяльності, а також відповідні номери телефонів, поштові та електронні адреси, інші засоби зв’язку;

9) інформацію про накладені дисциплінарні стягнення та їх погашення;

10) інформацію про зупинення або припинення допуску до професійної діяльності;

11) інші відомості, визначені професійною палатою.

3. Суб’єкт професійної діяльності протягом трьох робочих днів з дня зміни відомостей, що внесені або підлягають внесенню до Реєстру, письмово повідомляє про них відповідну професійну палату, за винятком відомостей, які вносяться на підставі рішень професійної палати.

4. Реєстр є відкритим для доступу через офіційний веб-сайт професійної палати. Професійна палата надає витяги з Реєстру за зверненням суб’єкта професійної діяльності або іншої особи у порядку, який визначено професійною палатою.

5. Відомості, що підлягають внесенню до Реєстру, включаються до нього не пізніше наступного робочого дня за днем отримання професійною палатою відповідної інформації, крім випадків, установлених цим Законом. Порядок ведення Реєстру затверджуються професійною палатою.

6. Ведення Реєстру здійснюється з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.

Стаття 14. Організаційні засади професійного самоврядування

1. Органами професійної палати є:

Конференція суб’єктів професійної діяльності;

Рада професійної палати;

Ревізійна комісія професійної палати;

Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія;

інші органи, утворені на підставі рішення Конференції суб’єктів професійної діяльності.

2. Регіональні відділення професійної палати є її регіональними органами.

Стаття 15. Конференція суб’єктів професійної діяльності

1. Конференція суб’єктів професійної діяльності є вищим керівним органом професійної палати.

2. Конференція суб’єктів професійної діяльності скликається не рідше одного разу на два роки за рішенням Ради професійної палати.

3. Позачергова Конференція суб’єктів професійної діяльності скликається Радою професійної палати не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення про її скликання:

на підставі рішення Ради професійної палати;

на вимогу не менше ніж двох тисяч суб’єктів професійної діяльності.

4. До виключної компетенції Конференції суб’єктів професійної діяльності належить:

1) затвердження Статуту професійної палати, внесення змін і доповнень до нього;

2) затвердження персонального складу Ради професійної палати;

3) обрання та дострокове відкликання Голови Ради, заступника Голови Ради, Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії та Ревізійної комісії професійної палати;

4) затвердження Кодексу професійної етики;

5) заслуховування звітів Ради та Ревізійної комісії, ухвалення рішень щодо цих звітів;

6) встановлення розміру та порядку сплати професійного збору,

7) затвердження бюджету професійної палати;

8) створення регіональних відділень:

9) затвердження Положення про допуск до професійної діяльності.

5. Рішенням Конференції суб’єктів професійної діяльності до виключної її компетенції можуть бути віднесені інші питання, що не суперечать цьому Закону.

6. Проведення Конференції є правомочним, за умови участі в ній не менше 2/3 обраних делегатів.

7. Рішення Конференції суб’єктів професійної діяльності ухвалюються більшістю голосів її делегатів.

Стаття 16. Рада професійної палати

1. До складу Ради професійної палати (надалі — Рада) входить по одному представнику від її регіональних відділень без можливості повторного переобрання на цю посаду, а також Голова Ради і заступник Голови Ради професійної палати — за посадою.

2. Строк повноважень членів Ради складає два роки. Повноваження Ради продовжуються до початку роботи нової Ради. Повноваження члена Ради можуть бути достроково припинені за рішенням відповідного регіонального відділення. За рішенням Конференції суб’єктів професійної діяльності Рада може бути розпущена достроково.

3. Раду очолює Голова Ради.

4. Рада:

координує та контролює діяльність регіональних відділень професійної палати, надає їм методичні рекомендації;

здійснює нагляд за професійною діяльністю;

взаємодіє з органами державної та місцевої влади, юридичними та фізичними особами в інтересах суб’єктів професійної діяльності;

налагоджує взаємодію з міжнародними організаціями;

здійснює інші повноваження, визначені Статутом професійної палати.

5. Рішенням Конференції суб’єктів професійної діяльності можуть бути надані інші повноваження Раді, що не суперечать цьому Закону.

Стаття 17. Голова Ради професійної палати

1. Голова Ради професійної палати (надалі — Голова Ради) обирається Конференцією суб’єктів професійної діяльності строком на два роки шляхом таємного голосування. Одна і та сама особа не може бути обрана Головою Ради більше ніж двічі підряд.

2. Голова Ради :

1) очолює Раду та здійснює загальне керівництво її діяльністю;

2) забезпечує виконання рішень Конференції суб’єктів професійної діяльності та Ради;

3) представляє професійну палату у відносинах з третіми особами;

4) здійснює інші повноваження, визначені Статутом професійної палати, що не суперечать цьому Закону.

Стаття 18. Ревізійна комісія професійної палати

1. Ревізійна комісія професійної палати обирається Конференцією суб’єктів професійної діяльності у складі п`яти осіб строком на два роки з правом переобрання членів комісії не більше ніж на один термін повторно. Не можуть бути одночасно переобрані більше ніж три члени комісії.

2. Ревізійна комісія:

1) контролює виконання Статуту професійної палати, рішень Конференції, Ради та Голови Ради;

2) здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю професійної палати, перевіряє правильність виконання бюджету професійної палати та штатного розкладу адміністративно-господарського апарату;

3) ініціює проведення чергових та позачергових аудиторських перевірок;

4) здійснює інші повноваження згідно зі Статутом.

Стаття 19. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія

1. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія обирається Конференцією суб’єктів професійної діяльності строком на два роки. До складу Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії входять голова, заступник голови і члени комісії. Кількість членів комісії визначається Конференцією суб’єктів професійної діяльності.

2. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія:

розглядає питання допуску до професійної діяльності, дотримання суб’єктами професійної діяльності вимог Кодексу професійної етики, вимог галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, правил професійної практики під час виконання ними своїх професійних обов’язків;

розглядає скарги на рішення кваліфікаційно-дисциплінарних комісій регіональних відділень;

здійснює узагальнення практики діяльності кваліфікаційно-дисциплінарних комісій та надає за результатами узагальнень роз’яснення та методичні рекомендації щодо вдосконалення практики комісій.

3. Повноваження, процедура формування і організація діяльності Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії визначаються Положенням про неї, яке затверджується Конференцією суб’єктів професійної діяльності.

4. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія підзвітна і підконтрольна Конференції суб’єктів професійної діяльності.

Стаття 20. Регіональні відділення професійної палати

1. Регіональні відділення професійної палати мають статус юридичних осіб і забезпечують реалізацію статутних завдань в межах визначених регіонів.

2. Регіональне відділення професійної палати об’єднує усіх суб’єктів професійної діяльності за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я на території відповідного регіону. Якщо суб’єкт професійної діяльності у сфері охорони здоров’я здійснює свою діяльність на території більш ніж одного регіону, він самостійно обирає регіональне відділення до якого належить.

3. Органами управління регіонального відділення професійної палати є:

загальні регіональні збори суб’єктів професійної діяльності;

рада регіонального відділення професійної палати;

дисциплінарна комісія регіонального відділення професійної палати.

4. За рішенням загальних регіональних зборів суб’єктів професійної діяльності рада регіонального відділення професійної палати може не утворюватись.

5. Голова регіонального відділення професійної палати несе відповідальність за виконання вимог Статуту професійної палати і Положення про регіональне відділення професійної палати, рішень Ради, загальних регіональних зборів та ради регіонального відділення професійної палати.

6. У разі неможливості виконання обов’язків головою регіонального відділення професійної палати його обов`язки виконує заступник.

7. При створенні ради регіонального відділення її повноваження, склад і порядок діяльності визначаються загальними регіональними зборами суб’єктів професійної діяльності. Зазначені повноваження не можуть перевищувати коло повноважень наданих регіональному відділенню професійної палати.

Стаття 21. Майно та фінансове забезпечення професійного самоврядування

1. У власності професійної палати, її регіональних відділень можуть перебувати рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні активи, кошти а також інше майно, набуте на підставах, передбачених законодавством. Майно професійної палати та її регіональних відділень використовується для її статутної діяльності.

2. Фінансове забезпечення діяльності органів професійного самоврядування здійснюється з таких джерел:

1) професійного збору;

2) добровільних внесків суб’єктів професійної діяльності;

3) міжнародної фінансової допомоги;

4) інших надходжень з не заборонених законом джерел.

3. Порядок формування та використання майна і коштів професійної палати, її регіональних відділень визначається статутом професійної палати.

4. Професійна палата, її регіональні відділення провадять фінансово-господарську діяльність самостійно та не несуть відповідальності за зобов’язаннями один за одного.

5. Рада професійної палати звітує про виконання бюджету перед суб’єктами професійної діяльності. Щорічні звіти про виконання бюджету професійної палати публікуються на її офіційному сайті.

6. Рада регіонального відділення професійної палати, а у разі, якщо вона не була створена, Голова регіонального відділення звітує про виконання бюджету регіонального відділення суб’єктам професійної діяльності регіону. Щорічні звіти про виконання бюджету регіонального відділення публікуються на офіційному сайті професійної палати.

Розділ ІІІ
ДИСЦИПЛІНАРНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ПРОФЕСІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 22. Загальні положення дисциплінарної відповідальності суб’єктів професійної діяльності

1. Суб’єкта професійної діяльності може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

2. Дисциплінарне провадження — процедура розгляду письмової скарги, яка містить відомості про наявність у діях або бездіяльності суб’єкта професійної діяльності ознак дисциплінарного проступку.

3. Дисциплінарне провадження стосовно суб’єкта професійної діяльності здійснюється дисциплінарною комісією регіонального відділення за основним місцем роботи суб’єкта професійної діяльності.

4. Суб’єкти професійної діяльності несуть дисциплінарну відповідальність за вчинення дисциплінарних проступків.

5. Дисциплінарне провадження може бути зупинене до закінчення кримінального чи адміністративного провадження, оскільки їх результат може мати вплив на ухвалення рішення щодо дисциплінарної відповідальності.

6. Суб’єкт професійної діяльності може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку, якщо законодавством не встановлений більш тривалий проміжок часу. Накладення стягнення, згідно із цим Законом, не звільняє від інших видів юридичної відповідальності, передбачених законодавством України.

7. Якщо в процесі розгляду скарги дисциплінарна комісія виявить порушення, притягнення до відповідальності які належать до компетенції відповідних органів державної влади, зазначена комісія інформує їх про це та надсилає необхідні матеріали.

8. Інформація про накладені стягнення та їх погашення заноситься до відповідного реєстру суб’єктів професійної діяльності регіональним відділенням професійної палати. Строк зберігання інформації про кожен вид стягнення та його погашення визначаються Положенням про порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суб’єкта професійної діяльності, яке затверджується Конференцією.

Стаття 23. Підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності

1. Підставою для притягнення суб’єкта професійної діяльності до дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

2. Дисциплінарним проступком суб’єкта професійної діяльності є:

1) порушення правил професійної етики;

2) розголошення лікарської таємниці або вчинення діянь, що призвели до її розголошення;

3) невиконання або неналежне виконання своїх професійних обов’язків;

4) невиконання рішень органів професійного самоврядування;

5) порушення інших обов’язків суб’єкта професійної діяльності, передбачених законом.

Стаття 24. Види дисциплінарних стягнень

1. До суб’єкта професійної діяльності можуть бути застосовані такі стягнення:

1) попередження;

2) тимчасове зупинення професійної діяльності на строк до 3 місяців;

3) тимчасове зупинення професійної діяльності на строк від 3 місяців до 1 року;

4) позбавлення права на заняття професійною діяльністю.

2. Порядок зупинення, припинення та відновлення допуску до професійної діяльності при накладенні стягнень визначається Положенням про порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суб’єкта професійної діяльності.

Стаття 25. Порушення питання про дисциплінарну відповідальність

1. Право на звернення до дисциплінарної комісії із заявою (скаргою) щодо дій або бездіяльності суб’єкта професійної діяльності, які можуть бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності, має будь-яка особа, якій відомі факти таких дій або бездіяльності.

2. Не допускається зловживання правом на звернення до дисциплінарної комісії, у тому числі ініціювання дисциплінарного провадження щодо суб’єкта професійної діяльності без достатніх підстав, і використання зазначеного права як засобу тиску на суб’єкта професійної діяльності у зв’язку зі здійсненням ним професійної діяльності.

3. Дисциплінарне провадження щодо суб’єкта професійної діяльності не може бути відкрито за заявою (скаргою), що не містить відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку, а також за анонімною заявою (скаргою).

Стаття 26. Стадії дисциплінарного провадження

1. Дисциплінарне провадження складається з таких стадій:

1) проведення перевірки відомостей про дисциплінарний проступок суб’єкта професійної діяльності;

2) відкриття дисциплінарної справи;

3) розгляду дисциплінарної справи;

4) прийняття рішення у дисциплінарній справі.

Стаття 27. Перевірка відомостей про дисциплінарний проступок

1. Заява (скарга) щодо дій або бездіяльності суб’єкта професійної діяльності, яка може мати наслідком його дисциплінарну відповідальність, реєструється дисциплінарною комісією не пізніше трьох робочих днів з дня її надходження.

2. Член дисциплінарної комісії за дорученням голови комісії в строк, який не може перевищувати 45 днів проводить перевірку відомостей, викладених у заяві (скарзі), та звертається до суб’єкта професійної діяльності для отримання письмового пояснення по суті порушених питань.

3. Під час проведення перевірки член дисциплінарної комісії має право опитувати осіб, яким відомі обставини вчинення діяння, що має ознаки дисциплінарного проступку, отримувати за письмовим запитом від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, керівників юридичних осіб незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об’єднань, фізичних осіб необхідну для проведення перевірки інформацію, окрім інформації з обмеженим доступом.

4. Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники юридичних осіб, фізичні особи, яким надіслано запит члена дисциплінарної комісії, зобов’язані надати відповідну інформацію в строки та в порядку, які встановлені Законом України «Про доступ до публічної інформації».

5. Відмова в наданні інформації на запит члена дисциплінарної комісії, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.

6. За результатами перевірки відомостей членом дисциплінарної комісії складається аналітична довідка, яка має містити викладення обставин, виявлених під час перевірки, висновки та пропозиції щодо наявності підстав для порушення дисциплінарної справи.

7. Заява (скарга) про дисциплінарний проступок суб’єкта професійної діяльності, аналітична довідка та всі матеріали перевірки подаються на розгляд дисциплінарної комісії не пізніше, ніж через 60 днів після отримання заяви (скарги).

Стаття 28. Відкриття дисциплінарної справи

1. За результатами розгляду заяви (скарги) про дисциплінарний проступок суб’єкта професійної діяльності, аналітичної довідки та матеріалів перевірки дисциплінарна комісія більшістю голосів членів, які беруть участь у її засіданні, вирішує питання про відкриття або відмову у відкритті дисциплінарної справи щодо суб’єкта професійної діяльності.

2. Рішення про відкриття дисциплінарної справи з визначенням місця, дня і часу її розгляду чи про відмову у відкритті дисциплінарної справи надсилається рекомендованим листом або вручається під розписку суб’єкту професійної діяльності та особі, яка ініціювала порушення дисциплінарного провадження щодо суб’єкта професійної діяльності, протягом трьох робочих днів з дня прийняття такого рішення. До рішення про відкриття дисциплінарної справи, яке надсилається або вручається суб’єкту професійної діяльності, додається аналітична довідка члена дисциплінарної комісії, складена за результатами перевірки.

3. Рішення про відкриття дисциплінарної справи або про відмову в цьому може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії або до суду.

Стаття 29. Розгляд дисциплінарної справи

1. Дисциплінарна справа стосовно суб’єкта професійної діяльності розглядається дисциплінарною комісією протягом п’ятнадцяти днів з дня її відкриття.

2. Розгляд дисциплінарної справи здійснюється на засадах змагальності. Під час розгляду справи дисциплінарна комісія заслуховує повідомлення члена дисциплінарної комісії, який проводив перевірку, про результати перевірки, пояснення суб’єкта професійної діяльності, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, особи, яка ініціювала питання про дисциплінарну відповідальність суб’єкта професійної діяльності, та пояснення інших зацікавлених осіб.

3. Суб’єкт професійної діяльності, стосовно якого порушено дисциплінарну справу, та особа, яка ініціювала порушення дисциплінарного провадження, мають право надавати пояснення, ставити питання учасникам провадження, висловлювати заперечення, подавати докази на підтвердження своїх доводів, заявляти клопотання і відводи, користуватися правовою допомогою.

4. Неявка суб’єкта професійної діяльності чи особи, яка ініціювала порушення дисциплінарного провадження, на засідання дисциплінарної комісії без поважних причин за умови наявності доказів завчасного повідомлення зазначених осіб про місце, день і час засідання не перешкоджає розгляду дисциплінарної справи. У разі повторної неявки зазначених осіб на засідання дисциплінарної комісії розгляд справи здійснюється за їх відсутності незалежно від причин неявки.

5. У разі неможливості з поважних причин брати участь у засіданні дисциплінарної комісії суб’єкт професійної діяльності, стосовно якого розглядається справа, може надати по суті порушених питань письмові пояснення, які додаються до матеріалів справи. Письмові пояснення суб’єкта професійної діяльності оголошуються на засіданні дисциплінарної комісії.

6. Розгляд справи про дисциплінарну відповідальність суб’єкта професійної діяльності є відкритим, крім випадків, якщо відкритий розгляд справи може призвести до розголошення лікарської таємниці.

7. Під час засідання дисциплінарної комісії ведеться протокол, який підписується головуючим та секретарем засідання.

Стаття 30. Прийняття рішення у дисциплінарній справі

1. За результатами розгляду дисциплінарної справи дисциплінарна комісія приймає рішення про притягнення суб’єкта професійної діяльності до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про закриття дисциплінарної справи. Рішення дисциплінарної комісії приймається більшістю голосів від її загального складу, крім рішення про припинення допуску до професійної діяльності, яке приймається двома третинами голосів від її загального складу.

2. Рішення у дисциплінарній справі має бути вмотивованим. Під час обрання виду дисциплінарного стягнення враховуються обставини вчинення проступку, його наслідки та інші обставини.

3. Член дисциплінарної комісії, який проводив перевірку відомостей про дисциплінарний проступок суб’єкта професійної діяльності не бере участь у голосуванні.

4. Рішення у дисциплінарній справі оголошується на засіданні дисциплінарної комісії. Копія рішення надсилається рекомендованим листом або вручається під розписку суб’єкту професійної діяльності та особі, яка ініціювала порушення дисциплінарного провадження, протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення.

Стаття 31. Оскарження рішення у дисциплінарній справі

1. Суб’єкт професійної діяльності чи особа, яка ініціювала порушення дисциплінарного провадження, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до Вищої кваліфікаційно-дисциплінарної комісії або до суду. Оскарження рішення не зупиняє його дії.

2. Вища кваліфікаційно-дисциплінарна комісія протягом п’яти робочих днів з дня отримання заяви (скарги) витребовує матеріали дисциплінарної справи у відповідної дисциплінарної комісії та забезпечує розгляд скарги на рішення у дисциплінарній справі протягом десяти робочих днів з дня одержання матеріалів дисциплінарної справи.

Розділ ІV
ВЗАЄМОДІЯ ПРОФЕСІЙНИХ ПАЛАТ ТА ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Стаття 32. Повноваження органів державної влади у сфері професійного самоврядування

1. Кабінет Міністрів України розробляє основні напрями державної політики щодо розвитку професійного самоврядування та здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я:

забезпечує доступ органам професійного самоврядування до електронної системи охорони здоров’я реєстру уповноваженим особам органів професійного самоврядування;

здійснює аналіз проектів нормативно-правових актів з метою недопущення втручання у статутну діяльність органів професійного самоврядування;

делегує повноваження органам професійного самоврядування у порядку, визначеному законом;

здійснює інші повноваження, передбачені законодавством.

Стаття 33. Делегування повноважень з державного регулювання у сфері охорони здоров’я органам професійного самоврядування

1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я може делегувати повноваження з державного регулювання у сфері охорони здоров’я органам професійного самоврядування щодо:

збирання, узагальнення та аналітичного оброблення даних стосовно провадження медичної, фармацевтичної діяльності;

проведення перевірок провадження відповідного виду професійної діяльності, дотримання вимог законодавства у сфері охорони здоров’я;

ліцензування, сертифікації (акредитації, атестації) у сфері охорони здоров’я;

здійснення методичного забезпечення суб’єктів професійної діяльності;

інші повноваження, делеговані центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я в порядку, передбаченому цим Законом.

2. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, делегує органам професійного самоврядування повноваження з державного регулювання в установленому ним порядку за заявою професійної палати.

3. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, протягом тридцяти днів після отримання заяви від професійної палати приймає рішення про делегування або відмову в делегуванні їй повноважень.

4. У рішенні про делегування професійній палаті повноважень зазначаються:

найменування професійної палати, якій делегуються повноваження;

повноваження, які делегуються;

строк, на який делегуються повноваження;

порядок державного контролю за здійсненням делегованих повноважень.

5. Рішення про делегування повноважень професійній палаті підлягає державній реєстрації в Міністерстві юстиції України як нормативно-правовий акт та оприлюдненню відповідно до законодавства.

6. Строк делегування повноважень професійній палаті продовжується у порядку, встановленому для їх отримання.

7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, здійснює моніторинг реалізації делегованих ним повноважень професійній палаті та у випадках і в порядку, передбачених законодавством має право припинити або відкликати відповідні повноваження.

Розділ V
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. Сфера дії цього Закону не поширюється на осіб, що здійснюють медичну та фармацевтичну діяльність до моменту створення професійної палати за відповідною галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я. До моменту створення відповідної професійної палати, медична та фармацевтична діяльність таких осіб здійснюється на загальних підставах відповідно до законодавства.

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) до Кодексу законів про працю України (ВВР, 1971, додаток до №50, ст. 375) :

у статті 118 після слів «державних органах,» доповнити словами «органах професійного самоврядування,»;

статтю 119 доповнити новою частиною такого змісту:

«У разі поєднання трудових обов’язків з обов’язками у виборних органах професійного самоврядування, за працівником зберігається місце роботи (посада) та середньомісячний заробіток. Керівник не має права звільнити працівника за його діяльність у виборних органах професійного самоврядування».

2) до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст. 19):

абзац дев’ятий частини першої статті 3 після слів «їх посадовими особами,» доповнити словами «органами професійного самоврядування,»;

частину першу статті 15 доповнити абзацом четвертим такого змісту «органи професійного самоврядування.»;

у статті 74:

частину першу викласти у новій редакції наступного змісту: «Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, отримали допуск до професійної діяльності у разі створення органу професійного самоврядування за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я.»;

частину другу доповнити реченням наступного змісту «Органи професійного самоврядування залучаються до участі в установленні єдиних кваліфікаційних вимог до осіб, які здійснюють медичну та фармацевтичну діяльність, та здійсненні контролю за їх дотриманням.»;

частину третю статті 79 після слів «громадяни та їх об’єднання» доповнити словами «,органи професійного самоврядування»;

3) до Закону України «Про страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50 із наступними змінами) частину першу статті 7 доповнити пунктом 48 такого змісту:

«48) страхування цивільно-правової відповідальності суб’єктів професійної діяльності у сфері охорони здоров’я».

4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Голова Верховної Ради України

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проекту Закону України «Про основи професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я»

ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
Зміст положення (норми) чинного акта законодавства Зміст відповідного положення (норми) проекту акта
Кодекс законів про працю України
(Відомості Верховної Ради України, 1971, додаток до № 50, ст. 375)
Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади Стаття 118. Гарантії для працівників, обраних на виборні посади
Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації. Працівникам, звільненим від роботи внаслідок обрання їх на виборні посади в державних органах, органах професійного самоврядування, а також у партійних, профспілкових, комсомольських, кооперативних та інших громадських організаціях, надається після закінчення їх повноважень за виборною посадою попередня робота (посада), а при її відсутності — інша рівноцінна робота (посада) на тому самому або, за згодою працівника, на іншому підприємстві, в установі, організації.
Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків Стаття 119. Гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов’язків
На час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

{Частину четверту статті 119 виключено на підставі Закону № 1769-VIII від 06.12.2006}

На час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.

Працівникам, які залучаються до виконання обов’язків, передбачених законами України «Про військовий обов’язок і військову службу» і «Про альтернативну (невійськову) службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.

За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб — підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

{Частину четверту статті 119 виключено на підставі Закону № 1769-VIII від 06.12.2006}

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров’я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими.

Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився.

Частина відсутня У разі поєднання трудових обов’язків з обов’язками у виборних органах професійного самоврядування, за працівником зберігається місце роботи (посада) та середньомісячний заробіток. Керівник не має права звільнити працівника за його діяльність у виборних органах професійного самоврядування.
Основи законодавства України про охорону здоров’я
(Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 4, ст. 19 із наступними змінами)
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
охорона здоров’я — система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя; охорона здоров’я — система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, органами професійного самоврядування, закладами охорони здоров’я, фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;
Стаття 15. Органи охорони здоров’я Стаття 15. Органи охорони здоров’я
Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Абзац відсутній

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:

центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань;

органи професійного самоврядування.

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації. Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.
Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам.

Стаття 74. Заняття медичною і фармацевтичною діяльністю

Медичною і фармацевтичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам, отримали допуск до професійної діяльності у разі створення органу професійного самоврядування за галузевою ознакою у сфері охорони здоров’я.

Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров’я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров’я. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які займаються певними видами медичної і фармацевтичної діяльності, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладу охорони здоров’я і ті органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження господарської діяльності в сфері охорони здоров’я. Органи професійного самоврядування залучаються до участі в установленні єдиних кваліфікаційних вимог до осіб, які здійснюють медичну та фармацевтичну діяльність, та здійсненні контролю за їх дотриманням.
Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна. Особи, які пройшли медичну або фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до професійної діяльності після перевірки їх кваліфікації у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, якщо інше не передбачено законодавством або міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Стаття 79. Міжнародне співробітництво в сфері охорони здоров’я Стаття 79. Міжнародне співробітництво в сфері охорони здоров’я
Україна — учасник міжнародного співробітництва в сфері охорони здоров’я, член Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій. Держава гарантує зазначеним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяє розширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними проводяться.

Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов’язань держава бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров’я; здійснює обмін екологічною і медичною інформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров’я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров’я, діяльності спільних підприємств в сфері охорони здоров’я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.

Заклади охорони здоров’я, громадяни та їх об’єднання мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

Неправомірні обмеження міжнародного співробітництва з боку державних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі і до суду.

Україна — учасник міжнародного співробітництва в сфері охорони здоров’я, член Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) та інших міжнародних організацій. Держава гарантує зазначеним організаціям належні умови діяльності на території України, сприяє розширенню і поглибленню участі України у заходах, що ними проводяться.

Відповідно до своїх міжнародно-правових зобов’язань держава бере участь у реалізації міжнародних програм охорони здоров’я; здійснює обмін екологічною і медичною інформацією; сприяє професійним та науковим контактам працівників охорони здоров’я, обміну прогресивними методами і технологіями, експорту та імпорту медичного обладнання, лікарських препаратів та інших товарів, необхідних для здоров’я, діяльності спільних підприємств в сфері охорони здоров’я; організує спільну підготовку фахівців, розвиває і підтримує всі інші форми міжнародного співробітництва, що не суперечать міжнародному праву і національному законодавству.

Заклади охорони здоров’я, громадяни та їх об’єднання, органи професійного самоврядування мають право відповідно до чинного законодавства самостійно укладати договори (контракти) з іноземними юридичними і фізичними особами на будь-які форми співробітництва, брати участь у діяльності відповідних міжнародних організацій, здійснювати зовнішньоекономічну діяльність.

Неправомірні обмеження міжнародного співробітництва з боку державних органів і посадових осіб можуть бути оскаржені у встановленому порядку, в тому числі і до суду.

Закон України «Про страхування»
(Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50 із наступними змінами)
Стаття 7. Види обов’язкового страхуванняВ Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:


Пункт 48 відсутній

Стаття 7. Види обов’язкового страхуванняВ Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:


48) страхування цивільно-правової відповідальності суб’єктів професійної діяльності у сфері охорони здоров’я.

Народні депутати УкраїниІ.В. Сисоєнко
О.А. Корчинська
О.М. Кириченко
С.І. Березенко
О.В. Юринець
К.В. Яриніч
І.В. Васюник
Т.Д. Кремінь

Комментарии

Нет комментариев к этому материалу. Прокомментируйте первым

Добавить свой

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*


Последние новости и статьи