Чи призведе реформа первинної ланки до підвищення доступності лікарських засобів?

Система охорони здоров’я в Україні залишається однією з найменш реформованих. У різні часи держава здійснювала певні заходи з реформування медичної галузі, але процес відбувався несистемно та дуже повільно. Як відомо, наразі в Україні триває реформа первинної ланки медичної допомоги. Для того, щоб громадяни України відчули її вплив, потрібно, щоб реформа забезпечила суттєве поліпшення якості та підвищення доступності медичних послуг. Разом з тим медична допомога складається не лише з медичних послуг — її важливою складовою, особливо на первинній ланці, є фармакотерапія. Тому для визнання суспільством цієї реформи успішною потрібно забезпечити доступність лікарських засобів для лікування найбільш поширених захворювань. Чи призведе реформа первинної ланки до підвищення економічної доступності лікарських засобів? На це та інші питання, що стосуються реформи медичної галузі, для читачів нашого видання відповів Віктор Чумак, віце-президент Об’єднання організацій роботодавців медичної та мікробіологічної промисловості, відомий експерт фармацевтичного ринку.

— Вікторе Тимофійовичу, скажіть, будь ласка, чому реформування системи охорони здоров’я в Україні відбувається дуже повільно?

— Серед стримуючих факторів реформи експерти називають два рішення Конституційного суду України (далі — КСУ), а саме:

Предмет розгляду та рішення у цих справах були різні, але КСУ встановив загальний обов’язок держави забезпечувати дотримання права на медичну допомогу через державні програми. Разом з тим ратифіковані міжнародні зобов’язання України, які є вищими за національне законодавство, визначають, що реалізація соціальних гарантій має здійснюватися в максимальному обсязі в межах наявних ресурсів. Відтак обсяги фінансування медичної допомоги з боку держави залежать від наявних ресурсів.

Звертаю увагу, що відповідно до ст. 95 Конституції України виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.

Між тим, у Конституції України соціальні гарантії встановлені, але без зобов’язання держави реалізовувати їх у межах максимально наявних ресурсів. Власне тому КСУ неодноразово розглядав справи з приводу забезпечення соціальних гарантій.

— Яка ж перспектива реформи фінансування первинної ланки?

— У плані перспективи реформи системи охорони здоров’я зручніше розглядати рішення КСУ від 25 листопада 1998 р. У цьому документі наведено аналіз і рекомендації щодо шляхів подолання катастрофічного стану державного фінансування системи охорони здоров’я.

Зокрема, КСУ зазначає, що Конституція України не розкриває зміст поняття «медична допомога». Відсутнє його визначення також в Основах законодавства України про охорону здоров’я та інших нормативних актах.

КСУ вважає, що вихід з критичної ситуації, яка склалася з бюджетним фінансуванням охорони здоров’я, не в запровадженні практично необмеженого переліку платних медичних послуг, а в зміні відповідно до положень Конституції України концептуальних підходів до розв’язання проблем, пов’язаних із забезпеченням конституційного права на медичну допомогу, розробці, затвердженні та впровадженні відповідних загальнодержавних програм, у яких був би чітко визначений гарантований державою (у тому числі державним фінансуванням) обсяг безоплатної медичної допомоги всім громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, запровадженні медичного страхування та ін.

Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» № 2168-VIII (далі — Закон) надає можливості для реалізації реформи не лише в контексті реструктуризації системи охорони здоров’я, а й у плані змін системи медичного обслуговування населення.

— Яким чином цей закон може вплинути на систему медичного обслуговування та чи не суперечить він роз’ясненням КСУ?

— Закон розмежовує поняття «медична послуга» та «медична допомога» і визначає, що держава гарантує повну оплату згідно з тарифом за рахунок коштів Державного бюджету України надання громадянам мінімального обсягу необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, що передбачені програмою медичних гарантій.

Згідно зі ст. 4 Закону держава гарантує громадянам повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням 8 видів медичної допомоги, перелічених у п. 1 цієї статті. Програмою медичних гарантій визначаються перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюд­жету України, передбачених на реалізацію відповідних державних програм та заходів, місцевих бюджетів, медичного страхування, юридичних і фізичних осіб та з інших джерел, не заборонених законодавством.

Звертаю увагу на ст. 9 Закону. Вона визначає, що під час надання медичної допомоги в амбулаторних умовах лікарські засоби за програмою медичних гарантій надає пацієнту на підставі рецепта лікаря аптечний заклад, за умови укладання відповідного договору з Національною службою здоров’я України (далі — НСЗУ).

Відшкодування вартості лікарських засобів за договорами про реімбурсацію за програмою медичних гарантій здійснюватиме Уповноважений орган, тобто НСЗУ. Оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України підлягають ліки, які включені до Національного переліку основних лікарських засобів (далі — Національний перелік), затвердженого постановою КМУ, та програми медичних гарантій.

Ст. 4 передбачає, що програму медичних гарантій розробляє НСЗУ з урахуванням положень галузевих стандартів у порядку, встановленому МОЗ України за погодженням з Мінфіном, а затверджує Верховна Рада України у складі закону про Державний бюджет України. Законом встановлені обсяги фінансування у розмірі не менше 5% валового внутрішнього продукту України.

Таким чином, рішення КСУ від 25 листопада 1998 р. формально виконано в Законі № 2168-VIII.

— На Ваш погляд, що потрібно зробити, аби реалізувати положення Закону, які стосуються медикаментозного забезпечення?

— У плані реалізації необхідно зробити декілька кроків. Йдеться про опрацювання механізмів реалізації положень, викладених у ст. 9 (Порядок отримання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій) та ст. 10 (Основні засади оплати надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій) Закону.

Як уже було сказано, під час надання медичної допомоги в амбулаторних умовах лікарські засоби за програмою медичних гарантій надаються пацієнту на підставі рецепта лікаря аптечним закладом, який уклав договір про реімбурсацію з Уповноваженим органом, тобто НСЗУ.

Порядок реімбурсації лікарських засобів за програмою медичних гарантій на відповідний рік, типова форма договору про реімбурсацію, порядок його укладання, зміни та припинення затверджуються КМУ.

Відшкодування вартості лікарських засобів за договорами про реімбурсацію за програмою медичних гарантій здійснюватиме НСЗУ. Оплаті за рахунок коштів Державного бюджету Украї­ни підлягають ліки, які включені до Національного переліку, та програми медичних гарантій.

Прикінцеві положення визначають, що до 31 грудня 2019 р. реімбурсація здійснюється в порядку, встановленому КМУ, тобто в межах програми «Доступні ліки», а з 1 січня 2020 р. запроваджується реімбурсація вартості лікарських засобів, передбачених програмою медичних гарантій. Тобто програма «Доступні ліки» діятиме до 1 січня 2020 р. І тут варто зауважити, що ця урядова програма, крім забезпечення доступності лікарських засобів для лікування пріоритетних захворювань, мала б зосередити увагу регулятора на відпрацюванні механізму надання медичної допомоги в амбулаторних умовах.

Як відомо, більшість пацієнтів, котрі звертаються до надавача первинної допомоги, отримують таку допомогу у вигляді фармакотерапії. Її економічна доступність забезпечується завдяки механізму реімбурсації.

Зрозуміло, що аптека відіграє важливу роль у механізмі надання медичної допомоги в амбулаторних умовах. За світовою практикою в аптечному закладі надається і долікарська допомога, про це раніше повідомлялося на сторінках «Щотижневика АПТЕКА». Тобто для практичної реалізації вищезгаданих положень Закону, серед іншого, потрібна належна аптечна практика.

Рекомендації щодо розробки та впровадження належної аптечної практики для країн СНД надані ВООЗ ще у 2002 р. Після цього ухвалено низку документів, у тому числі протоколи провізора, але їх дотримання ніхто не контролює, тобто накази МОЗ щодо належної аптечної практики донині не реалізовані.

З 2020 р., крім оплати послуг закладів охорони здоров’я, здійснюватиметься і реімбурсація вартості ліків централізовано через НСЗУ в межах програми медичних гарантій за принципово іншим механізмом, ніж сьогодні передбачений у програмі «Доступні ліки».

Крім того, Закон передбачає надання медичної субсидії, а для цього потрібна окрема державна програма.

Важливим аспектом залишається цільове використання коштів, що спрямовуються на реімбурсацію, та відпрацювання системи моніторингу наслідків лікування за відомими індикаторами системи охорони здоров’я: зниження смертності, розвитку важких ускладнень, поширеності захворюваності та, як наслідок, збільшення тривалості життя громадян України.

— Які, на Вашу думку, існують ризики в контексті подальшої реалізації положень Закону?

— Закон передбачає, що медичні послуги та лікарські засоби, які не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, у межах програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію відповідних державних програм.

Нині серед деяких представників експертного середовища та регуляторних органів існує переконання, що реалізація державних гарантій у сфері охорони здоров’я може включати лише ті лікарські засоби, які включені до Національного переліку. Дійсно, так було передбачено проектом Закону.

Але у Законі, який підписав Президент змість цієї норми суттєво змінився. Пункт 3 ст. 4 Закону передбачає, що Програмою медичних гарантій визначаються перелік та обсяг медичних послуг та лікарських засобів, оплата яких гарантується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Медичні послуги та лікарські засоби, що не включені до програми медичних гарантій, не підлягають оплаті за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію програми медичних гарантій, але можуть покриватися за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на реалізацію відповідних державних програм та заходів.

Це означає, що на досягнення вищезгаданих індикаторів охорони здоров’я можуть бути спрямовані інші програми, які, власне, й засвідчать результати реформи.

Чому у реформи немає індикаторів? Не в останню чергу тому, що Національний перелік не дозволяє вирішити жодної проблеми у сфері охорони здоров’я, тобто він не охоплює повністю жодного поширеного захворювання. На теперішній час в Україні налічується близько 15 млн осіб з артеріальною гіпертензією, та понад 1 млн пацієнтів з цукровим діабетом. Чималий вклад у показники системи охорони здоров’я вносять онкологічні захворювання. Але на відміну від гіпертонічної хвороби та цукрового діабету, онкологія потребує широкого спектру дороговартісних лікарських засобів.

Також однією з ключових проблем державних програм у сфері охорони здоров’я було й залишається ціноутворення на ліки та медичні послуги. На відміну від міжнародної практики в Україні спочатку виділяються кошти на програму, а потім починається пошук методів цінового регулювання та відшкодування вартості. Тоді як у розвинених країнах все навпаки — обсяги фінансування, потреба в лікарських засобах тощо розраховуються на основі існуючої системи ціноутворення.

І нарешті ще один ризик, який випливає з норми Закону, відповідно до якої реімбурсація розповсюджуватиметься на лікарські засоби, які включені до Національного переліку та програми медичних гарантій. Виникає питання: яким чином затверджуватиметься перелік лікарських засобів, вартість яких підлягатиме відшкодуванню, починаючи з 2020 р.? Якщо це відбуватиметься так само, як нині у програмі «Доступні ліки» — по 4–6 МНН на рік та ще й без коригування обсягів фінансування, то для розширення переліку до більше ніж 400 МНН, які наразі містяться в Національному переліку, знадобиться декілька десятків років. А це означає, що реформа не призведе до підвищення доступності лікарських засобів. Що ж отримає пацієнт від такої реформи й навіщо йому йти до лікаря, якщо медикаменти залишаться для нього недоступними?

Олена Приходько
Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті