Законопроект «Про внутрішню торгівлю» від 16.07.2010 р.

ПОВІДОМЛЕННЯ
МІНІСТЕРСТВОМ ЕКОНОМІКИ РОЗРОБЛЕНО ПРОЕКТ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ВНУТРІШНЮ ТОРГІВЛЮ»

Мета цього документа полягає у визначенні правових та організаційних засад здійснення торговельної діяльності в Україні, спрямованих на державну підтримку торговельної діяльності і розвитку конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів, формуванні законодавчих засад для забезпечення розвитку внутрішньої торгівлі, створенні ефективного державного регулювання на ринкових засадах сферою внутрішньої торгівлі та збільшення суми надходжень обов’язкових платежів (податків) до Зведеного бюджету від галузі торгівлі на 10?млрд грн. у 2012?р. порівняно з 2009?р.

Проект закону, пояснювальна записка до нього та аналіз регуляторного впливу розміщені 09.07.2010?р. на офіційному сайті Мін­економіки — www.me.gov.ua.

Зауваження та пропозиції до зазначеного проекту закону приймаються протягом 1?місяця з дати його оприлюднення за адресами:

01008, Київ, вул. Грушевського, 12/2, [email protected] — Міністерство економіки України;

01011, Київ, вул. Арсенальна, 9/11, [email protected] — Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

АНАЛІЗ РЕГУЛЯТОРНОГО ВПЛИВУ

1. Вивчення проблеми, яку передбачається розв’язати шляхом державного регулювання

Внутрішня торгівля України є самодостатньою галуззю з домінуючою часткою приватного капіталу, яка характеризується сталою позитивною динамікою обсягу роздрібного товарообороту, зростанням чисельності приватних підприємців, що займаються торговельною діяльністю, вагомим внеском торгівлі у формування доданої вартості та бюджетних надходжень, створенням нових робочих місць для працевлаштування населення.

Однак зростання національної економіки потребує забезпечення стабільного розвитку внутрішньої торгівлі, підвищення соціально-економічної ефективності підприємств, що здійснюють свою діяльність у сферах торгівлі та ресторанного господарства.

Проте на сьогодні стан внутрішньої торгівлі суттєво відстає від вимог українського суспільства та не відповідає світовим тенденціям розвитку галузі.

Залишається неврегульованим на законодавчому рівні питання щодо взаємодії різних гілок влади у процесі реалізації державної політики у сфері торгівлі.

Торговельні об’єкти у містах розміщуються нерівномірно. Закриття діючих та відкриття нових торговельних об’єктів відбувається стихійно, без приведення у відповідність з генеральними планами населених пунктів. У багатьох населених пунктах значно скорочено мережу хлібних, овочевих, книжкових, галантерейних магазинів, водночас надмірною є кількість аптек, магазинів з продажу ексклюзивного одягу, автотранспортних засобів, ювелірних виробів, а також розважальних закладів.

Значно зменшилася кількість об’єктів роздрібної торговельної мережі в сільській місцевості, особливо у віддалених та малодоступних районах.

Останнім часом набули особливої актуальності проблеми, пов’язані з функціонуванням роздрібних ринків, на яких реалізується здебільшого низькоякісна продукція, зокрема фальсифікат. Неврегульованість питання щодо провадження торговельної діяльності на ринках призвела до дестабілізації продовольчої та цінової ситуації, неефективності контролю за якістю товарів.

Велика кількість контролюючих органів, дії яких не узгоджені між собою, створюють багато проблем для суб’єктів господарювання сфери торгівлі при веденні бізнесу.

Отже, існує нагальна потреба врегулювання цих питань шляхом:

• задоволення потреби населення, зокрема малозабезпечених верств, у високоякісних товарах та послугах, запобігання необґрунтованому зростанню цін на споживчому ринку, в тому числі на соціально значущі продовольчі товари;
• запровадження сучасних стандартів торговельного і побутового обслуговування;
• розвитку конкуренції у сфері оптової та роздрібної торгівлі;
• оптимізації і структурної перебудови торговельної мережі;
• врегулювання відносин, пов’язаних з організацією та функціонуванням роздрібних ринків, створення умов для продажу сільськогосподарської продукції безпосередньо її виробниками;
• удосконалення системи показників статистичного спостереження за діяльністю підприємств торгівлі;
• поліпшення іміджу робітничих професій у сфері торгівлі та послуг, удосконалення системи підготовки спеціалістів вищими та професійно-технічними навчальними закладами;
• налагодження соціального діалогу між громадськими, профспілковими об’єднаннями, організаціями роботодавців у сфері торгівлі, центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Існуюча нормативно-правова база, яка регулює відносини у сфері внутрішньої торгівлі, зокрема постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. №?833, якою затверджено Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, не забезпечує належного рівня правового регулювання внутрішньої торгівлі.

Це ж стосується й окремих законів, у яких розглядаються особливі питання регулювання торговельної діяльності, а саме: «Про захист прав споживачів», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності». У зв’язку з цим існує потреба в систематизації відображення основ державного регулювання внутрішньої торгівлі та правових і організаційних засад здійснення торговельної діяльності в окремому законі «Про внутрішню торгівлю».

Головна проблема, яка буде розв’язана шляхом прийняття закону «Про внутрішню торгівлю», — це встановлення правових та організаційних засад здійснення внутрішньої торгівлі з урахуванням особливостей щодо різних її видів — роздрібної та оптової торгівлі, а також ресторанного господарства.

2. Мета державного регулювання

Проект Закону України «Про внутрішню торгівлю» розроблено на виконання Програми розвитку внутрішньої торгівлі на період до 2012?року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. №?632, та Концепції проекту Закону України «Про внутрішню торгівлю», затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 р. №?1200-р.

Основними цілями прийняття закону є:

• визначення правових та організаційних засад здійснення торговельної діяльності в Україні;
• державна підтримка торговельної діяльності і розвиток конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом;
• дотримання прав і законних інтересів покупців та суб’єктів господарювання;
• недопущення незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність суб’єктів господарювання;
• дотримання встановлених законодавством вимог щодо рівня обслуговування покупців.

3. Альтернативні способи досягнення цілей

І. Залишення існуючої на даний момент ситуації без змін

У сфері торгових правовідносин на сьогодні відсутній базовий законодавчий акт. Наявні лише окремі нормативно-правові акти, в яких розглядаються особливі питання регулювання торговельної діяльності: Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, закони «Про захист прав споживачів», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», Порядок провадження торговельної діяльності та правила торговельного обслуговування населення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. №?833?тощо. Ці законодавчі акти не забезпечують належного системного рівня правового регулювання внутрішньої торгівлі.

У разі неприйняття цього закону не буде створений механізм реалізації системної державної політики розвитку та регулювання торговельної діяльності, який передбачає формування належної нормативно-правової бази, яка б регламентувала організаційні, юридичні й економічні аспекти розвитку торгівлі.

На підставі вищевикладеного можна дійти висновку, що від такої альтернативи необхідно відмовитись, оскільки стан внутрішньої торгівлі потребує засобів, які б забезпечили її ефективний розвиток та реформування.

ІІ. Внесення змін до існуючих регуляторних актів

Існуючі законодавчі акти та нормативно-правові документи носять вузькоспеціалізовану направленість і регулюють окремі відносини у сфері торгівлі.

У разі внесення відповідних змін щодо регулювання торговельної діяльності в існуючі регуляторні акти можливе досягнення поставлених цілей. Але, зважаючи на велику кількість діючих на даний час у цій сфері регуляторних актів, проведення такої роботи потребує значно більших часових та трудових витрат з боку державних органів.

У зв’язку із цим внесення змін до них не вирішує проблеми щодо державного регулювання, встановлення правових та організаційних засад здійснення торговельної діяльності в Україні, механізму та основ реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі. З урахуванням досвіду розвинених країн світу та тенденцій розвитку національної економіки необхідно прийняти базовий або рамковий закон «Про внутрішню торгівлю».

Отже з цього випливає, що запровадження такої альтернативи є недоцільним.

ІІІ. Прийняття проекту Закону України «Про внутрішню торгівлю»

Запропонований проект закону «Про внутрішню торгівлю» є оптимальнішим зі способів, за допомогою якого можливе визначення правових та організаційних засад здійснення торговельної діяльності в Україні.

Цей регуляторний акт відповідає потребам у розв’язанні визначеної проблеми та принципам державної регуляторної політики.

У законопроекті чітко визначені основні напрями регулювання торговельної діяльності, які поширюються на всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності у сфері торгівлі та ресторанного господарства.

Прийняття запропонованого законопроекту дасть можливість створити належні правові й організаційні умови для розвитку торговельної діяльності на основі розширення конкурентних відносин, підвищення рівня торговельного обслуговування населення, підвищення ефективності цивілізованих форм товаропостачання і товарообороту.

Отже затвердження такого регуляторного акта забезпечить поступове досягнення встановлених цілей починаючи з дня його прийняття і дасть змогу створити умови для забезпечення гарантій законності торговельної діяльності у сферах роздрібної та оптової торгівлі, ресторанного господарства, більш ефективно забезпечувати державне регулювання внутрішньої торгівлі, яке буде спрямовуватися на посилення економічних методів впливу як на суб’єктів господарської діяльності, так і на процеси, що відбуваються на ринку споживчих товарів.

4. Механізм, який пропонується застосувати для розв’язання проблеми

Проектом закону «Про внутрішню торгівлю» визначені основні напрями регулювання торговельної діяльності, які поширюються на всіх суб’єктів господарювання незалежно від форм власності у сфері торгівлі та ресторанного господарства.

Законопроектом передбачено визначення основних засад провадження торговельної діяльності, а саме:

1) визначення термінів;

2) планування розвитку внутрішньої торгівлі шляхом запровадження нормативів щодо розміщення об’єктів торгівлі та їх раціональ­ної кількості;

3) заснування єдиного контролюючого органу за дотриманням вимог закону на основі існуючих контролюючих органів — Державної інспекції з контролю за цінами (далі — Держцінінспекція) і Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики (далі — Держспоживстандарт) (територіальний орган у справах захисту прав споживачів), основними завданнями яких є контроль за виконанням умов здійснення торговельної діяльності;

4) запровадження єдиних правил торгівлі, які будуть включати:

• видачу ліцензії на оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами центральним органом виконавчої влади та його територіальними підрозділами;
• вимоги щодо ринкового нагляду, захисту прав споживачів та державної дисципліни цін;
• вимоги щодо надання суб’єктами торгівлі достовірної інформації про діяльність об’єктів торгівлі в частині обороту та цін на соціально значущі товари;

5) облік об’єктів торгівлі;

6) особливості організації окремих видів торгівлі;

7) розмежування повноважень у сфері торгівлі спеціально уповноваженого центрального органу та інших центральних органів влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

8) встановлення відповідальності суб’єктів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі за порушення вимог законодавства.

Реалізація такого регуляторного акта забезпечить створення такої системи товарного обігу, яка ефективно стимулюватиме виробництво вітчизняних споживчих товарів, створюватиме умови для конкуренції у сфері торгівлі, захищатиме інтереси як продавців, так і покупців (споживачів).

Враховуючи вищевикладене, пропонується прийняття проекту Закону України «Про внутрішню торгівлю».

5. Можливість досягнення визначених цілей у разі прийняття регуляторного акта

Вплив зовнішніх факторів на дію регуляторного акта

На дію цього регуляторного акта негативно можуть вплинути економічна криза та/або значні темпи інфляції. Ці фактори можуть значно знизити купівельну спроможність населення на товари, в тому числі соціально значущі, а в разі економічної кризи уповноважені органи можуть встановлювати обмеження щодо діяльності посередницьких структур (їх кількості та форми власності), які здійснюють оптову торгівлю, та встановлювати розмір торговельної надбавки для оптової та/або роздрібної торгівлі такими товарами на термін не більше ніж дев’яносто календарних днів. В результаті може зменшитися кількість учасників ринку внутрішньої торгівлі.

Позитивно на дію цього регуляторного акта може вплинути покращання економічного стану у державі, що призведе до зростання виробництва товарів, збільшення доходів населення.

Це, у свою чергу, сприятиме:

• зростанню роздрібного й оптового товарообороту, обороту ресторанного господарства у порівняних цінах;
• створенню умов для найбільш повного задоволення потреб споживачів у товарах (роботах, послугах) належної якості та за прийнятними цінами;
• забезпеченню сталого насичення торговельної мережі соціально значущими товарами;
• зменшенню частки тіньового товарообороту;
• зменшенню частки реалізації контрафактної продукції;
• підвищенню культури та якості торговельного обслуговування;
• раціоналізації територіального розміщення підприємств роздрібної й оптової торгівлі, закладів ресторанного господарства;
• оптимізації витрат обігу торговельних підприємств;
• підвищенню рентабельності (прибутковості) торговельної діяльності;
• стабілізації цін на споживчі товари.

Оцінка можливості впровадження та виконання вимог регуляторного акта

Впровадження вимог такого регуляторного акта державними органами не потребує додаткових витрат з бюджету. Для суб’єктів господарювання його впровадження також не потребує ніяких витрат.

Державний нагляд та контроль за додержанням вимог акта

Державний нагляд та контроль за додержанням вимог акта здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

6. Очікувані результати прийняття Закону України «Про внутрішню торгівлю»

Прийняття закону «Про внутрішню торгівлю» сприятиме впорядкуванню торговельної діяльності, забезпечить скоординовану діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, дасть змогу створити конкурентне середовище, залучити інвестиції у сферу внутрішньої торгівлі, підвищити рівень торговельного обслуговування населення та захисту прав споживачів, збільшить суму надходжень обов’язкових платежів (податків) до Зведеного бюджету від галузі торгівлі.

Запропонований Закон повинен узагальнити, систематизувати й одночасно спростити нормативно-правову базу, яка регулює торговельну діяльність. При цьому національні правові норми здійснення торговельної діяльності гармонізуються з нормами законодавства ЄС. Закон буде сприяти забезпеченню гарантій законності торговельної діяльності у сферах роздрібної та оптової торгівлі, ресторанного господарства, більш ефективному забезпеченню державного регулювання внутрішньої торгівлі, яке має спрямовуватися на посилення економічних методів впливу не стільки на суб’єктів торговельної діяльності, скільки на процеси, що відбуваються на ринку споживчих товарів. Це дасть можливість істотно обмежити масштаби фальсифікації товарів і підвищити якість обслуговування у сфері торгівлі. Цивілізована торгівля неможлива поза її чіткої правової регламентації. Прийняття закону «Про внутрішню торгівлю» забезпечить єдиний підхід до використання його норм усіма суб’єктами торговельної діяльності.

7. Обґрунтування строку дії акта

Строк дії акта необмежений у часі з моменту його прийняття.

8. Показники результативності акта

Для визначення результативності регуляторного акта пропонується встановити такі показники:

• розмір надходжень до Державного та місцевих бюджетів і державних цільових фондів, пов’язаних з дією акта, — передбачається збільшення суми надходжень обов’язкових платежів (податків) до Зведеного бюджету від галузі торгівлі від 12,0?до 15,0% від загального обсягу платежів та частку торгівлі у структурі валової доданої вартості за видами економічної діяльності в Україні у фактичних цінах до 22,0–25,0% від усього обсягу ВВП;
• кількість суб’єктів господарювання та/або фізичних осіб, на яких поширюватиметься дія акта, — всі суб’єкти господарювання, які займаються діяльністю у сфері торгівлі та ресторанного господарства;
• розмір коштів і час, що витрачатимуться суб’єктами господарювання та/або фізичними особами, пов’язаними з виконанням вимог акта, — не передбачається додаткових витрат коштів та часу суб’єктами господарювання щодо впровадження запропонованих норм, які регламентовані в проекті закону;
• рівень поінформованості суб’єктів господарювання та/або фізичних осіб з основних положень акта — середній рівень, оскільки проект постанови розміщено на офіційному сайті Мінекономіки.

9. Заходи, за допомогою яких буде здійснюватися відстеження результативності акта

Базове відстеження результативності регуляторного акта буде здійснено після набуття чинності шляхом аналізу виключно статистичних даних.

Повторне відстеження результативності закону буде здійснено через рік після набуття ним чинності шляхом аналізу статистичних даних порівняно з базовим відстеженням.

Відстеження результативності регуляторного акта буде здійснено по показниках його результативності Мінекономіки.

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

1. Обґрунтування необхідності прийняття закону

На виконання Програми розвитку внутрішньої торгівлі України на період до 2012?року, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2009 р. №?632, Концепції проекту Закону України «Про внутрішню торгівлю», затвердженої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.10.2009 р. №?1200-р, та з метою визначення правових та організаційних засад здійснення торговельної діяльності в Україні, основи її державного регулювання, механізму та основ реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі Мінекономіки підготовлено проект Закону України «Про внутрішню торгівлю».

2. Мета і шляхи її досягнення

Мета цього закону полягає у визначенні правових та організаційних засад здійснення торговельної діяльності в Україні, спрямованих на державну підтримку торговельної діяльності і розвитку конкуренції на засадах рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів, формуванні законодавчих засад для забезпечення розвитку внутрішньої торгівлі, створенні ефективного державного регулювання на ринкових засадах сферою внутрішньої торгівлі та збільшення суми надходжень обов’язкових платежів (податків) до Зведеного бюджету від галузі торгівлі на 10?млрд грн. у 2012?р. порівняно з 2009?р.

Законопроектом передбачено визначення основних засад провадження торговельної діяльності, а саме:

1) визначення термінів;

2) плануванням розвитку внутрішньої торгівлі шляхом запровадження нормативів щодо утворення об’єктів торгівлі та їх раціональ­ної кількості;

3) заснування єдиного контролюючого органу за дотриманням вимог закону на основі існуючих контролюючих органів — Держцінін­спекції і Держспоживстандарту (територіальний орган у справах захисту прав споживачів), основними завданнями яких є контроль за виконанням умов здійснення торговельної діяльності;

4) запровадження єдиних правил торгівлі, які будуть включати:

• видачу ліцензії на оптову та роздрібну торгівлю алкогольними напоями та тютюновими виробами центральним органом виконавчої влади та його територіальними підрозділами;
• вимоги щодо пожежної безпеки, захисту прав споживачів, санітарії, охорони праці та державної дисципліни цін;
• вимоги щодо надання суб’єктами торгівлі достовірної інформації про діяльність об’єктів торгівлі;

5) облік об’єктів торгівлі;

6) особливості організації окремих видів торгівлі;

7) розмежування повноважень у сфері торгівлі спеціально уповноваженого центрального органу та інших центральних органів влади, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;

8) встановлення відповідальності суб’єктів господарювання у сфері внутрішньої торгівлі за порушення вимог законодавства.

3. Правові аспекти

У даній сфері правового регулювання діють такі нормативно-правові акти: Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, Конституція України, закон «Про захист прав споживачів», постанова Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 р. №?833 «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування населення», інші законодавчі та нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері внутрішньої торгівлі.

4. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація положень Закону України «Про внутрішню торгівлю» не потребуватиме додаткових матеріальних та інших витрат.

5. Позиція заінтересованих органів

Позиція заінтересованих органів буде відома після погодження законопроекту.

6. Регіональний аспект

Положення законопроекту безпосередньо стосуються питань розвитку торгівлі в регіонах України, у зв’язку з чим проект закону було надіслано на розгляд Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним державним адміністраціям, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям. Зауваження та пропозиції місцевих органів виконавчої влади були враховані при доопрацюванні проекту.

7. Запобігання корупції

Проект закону за ступенем корупційних ризиків підлягає проведенню антикорупційної експертизи, оскільки предметом його регулювання є, зокрема, виконання контрольно-наглядових функцій органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами.

8. Громадське обговорення

Законопроект надіслано на розгляд заінтересованим громадським організаціям та розміщено на веб-сайті Мінекономіки для обговорення та проведення консультацій з громадськістю.

11.06.2010 р. Мінекономіки було проведено громадські слухання законопроекту. В обговоренні взяли участь більше 50 представників громадських організацій, об’єднань товаровиробників та торгівлі, науковців, Федерації профспілок України, центральних органів виконавчої влади.

Учасниками обговорення висловлено пропозиції до проекту, які частково враховано.

За підсумками громадських слухань проект Закону України «Про внутрішню торгівлю» було у цілому підтримано.

9. Позиція соціальних партнерів

Позиція соціальних партнерів буде відома після отримання пропозицій до законопроекту.

10. Прогноз результатів

Прийняття Закону України «Про внутрішню торгівлю» сприятиме впорядкуванню торговельної діяльності, забезпечить скоординовану діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, дасть змогу створити конкурентне середовище, залучити інвестиції у сферу внутрішньої торгівлі, підвищити рівень торговельного обслуговування населення та захисту прав споживачів, збільшить суму надходжень обов’язкових платежів (податків) до Зведеного бюджету від галузі торгівлі.

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ВНУТРІШНЮ ТОРГІВЛЮ

Цей закон визначає правові та організаційні засади здійснення торговельної та виробничо-торговельної діяльності в Україні, основи її державного регулювання, планування та спрямований на розвиток внутрішньої торгівлі на засадах конкуренції і рівності фізичних та юридичних осіб перед законом та пріоритету прав споживачів, а також визначає механізм та основи реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі.

РОЗДІЛ І?
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення понять

У цьому законі поняття вживаються в такому значенні:

• асортимент — товари різних груп і видів, об’єднані за споживчою, торговою або виробничою ознакою, які реалізуються суб’єктом господарювання на об’єкті торгівлі;
• відкритий майданчик — об’єкт торгівлі та/або ресторанного господарства або його частина, який розташовується на спеціально відведеній земельній ділянці та обладнаний торгово-технологічним обладнанням;
• виробничо-торговельна діяльність — вид господарської діяльності з виробництва, продажу й організації споживання продуктів харчування;
• гіпермаркет (універмаг) — магазин, торговельною площею понад 2500?м² з асортиментом продовольчих та/або непродовольчих товарів, в якому споживач самостійно підбирає і доставляє відібрані товари до місця проведення розрахунків;
• загальна площа об’єкта торгівлі — сукупність торговельних площ та приміщень для приймання, зберігання, підготовки до продажу товарів;
• магазин — об’єкт торгівлі, розташований в окремих капітальних спорудах або приміщеннях іншої капітальної споруди або тимчасової споруди некапітального типу або їх частинах з торговельними, підсобними, адміністративно-побутовими приміщеннями, а також приміщеннями для приймання, зберігання, підготовки та продажу товарів;
• об’єкт торгівлі — спеціально облаштовані місця для провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності і розташовані в окремих капітальних спорудах або приміщеннях іншої капітальної або тимчасової споруди некапітального типу або в розвізних, переносних технічних засобах на спеціально відведеній земельній ділянці.

Розрізняють такі об’єкти торгівлі: стаціонарні (магазини) та нестаціонарні (тимчасові споруди некапітального типу, розвізні, пере­носні технічні засоби, відкритий майданчик);

• оптова торгівля — діяльність із здійснення закупівельно-збутових операцій з товаром для подальшої реалізації такого або відповідно перетвореного товару або діяльність із здійснення операцій з обслуговування контрагентів при реалізації ними товару;
• партія товару — визначена кількість товарів одного або декількох найменувань, отриманих одночасно за одним товаросупровідним документом;
• ринок — об’єкт торгівлі, розміщений на земельній ділянці, відведеній суб’єкту господарювання — юридичній особі або його структурному підрозділу для організації та/або забезпечення створення належних умов для провадження торговельної діяльності суб’єктами господарювання та фізичними особами;
• роздрібна торгівля — діяльність з продажу товарів для кінцевого споживання в особистих цілях або для іншого, не пов’язаного з продажем використання незалежно від форми розрахунків;
• суб’єкт господарювання сфери торгівлі — юридична або фізична особа — підприємець, зареєстрована в установленому законом порядку і яка займається одним або декількома видами господарської діяльності у сфері внутрішньої торгівлі відповідно до законодавства;
• супермаркет (універсам) — магазин, торговельною площею від 400 до 2499?м² з асортиментом продовольчих і непродовольчих товарів, в якому споживач самостійно підбирає і доставляє відібрані товари до місця проведення розрахунків;
• супутня послуга — платні та безоплатні послуги, які надає суб’єкт господарювання у сфері торгівлі з метою надання допомоги покупцям у придбанні товарів та/або продукції власного виробництва;
• тимчасова споруда некапітального типу — об’єкт торгівлі з торговельною площею та додатковою площею для розміщення запасів товарів або без них для організації продажу товарів;
• торговельна діяльність — діяльність суб’єктів господарювання щодо купівлі-продажу товарів, у тому числі власного виробництва, або посередницька діяльність, у тому числі із надавання агентських, комісійних та інших послуг у просуванні товарів від виробника до кінцевого покупця;
• торговельна площа — місця для демонстрування, вибирання товарів та обслуговування покупців з метою продажу товарів;
• торговельне місце на ринку — площа встановлених розмірів для здійснення продажу товарів;
• торговельні посередники — суб’єкти господарювання сфери торгівлі, які при оптовому продажі товарів можуть здійснювати повний чи обмежений цикл закупівельно-збутових операцій з переходом права власності на товар або здійснювати обмежений цикл операцій обслуговування без придбавання права власності на товар;
• ярмарок — торговельний, торговельно-презентаційний, культурно-мистецький захід з організації продажу товарів з елементами національно-культурних традицій або без них, що проводиться в певному місці та у визначені строки.

Стаття 2. Сфера дії закону

1. Дія цього закону поширюється на відносини, пов’язані із здійсненням торговельної та виробничо-торговельної діяльності, які виникають між суб’єктами господарювання, органами державної влади і місцевого самоврядування.

2. Дія цього закону не поширюється на відносини, що виникають під час здійснення:

• зовнішньої торгівлі;
• торгівлі цінними паперами, об’єктами нерухомості, лотерейними квитками, вхідними квитками у заклади культури та спорту; проїзними квитками, державними знаками поштової оплати, не розфасованими для продажу газом та водою, електричною та тепловою енергією;
• торгівлі предметами релігійного культу в культових закладах;
• біржової торгівлі;
• торгівлі речами, які закладені в ломбарді.

3. Правові засади організації діяльності оптових ринків сільсько­господарської продукції в Україні визначає Закон України «Про оптові ринки сільськогосподарської продукції».

Стаття 3. Принципи здійснення торговельної та виробничо-торговельної діяльності

Основними принципами здійснення діяльності у сфері внутрішньої торгівлі є:

• рівність прав суб’єктів господарювання;
• дотримання прав і законних інтересів покупців та суб’єктів господарювання;
• добросовісна конкуренція;
• недопущення незаконного втручання органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб у діяльність суб’єктів господарювання;
• дотримання встановлених законодавством вимог щодо рівня обслуговування покупців.

Стаття 4. Законодавство про внутрішню торгівлю

Законодавство про внутрішню торгівлю складається з Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, цього закону, законів «Про захист прав споживачів», «Про захист економічної конкуренції», інших законодавчих та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері внутрішньої торгівлі.

РОЗДІЛ ІІ
ВИДИ ТА ФОРМИ ВНУТРІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ

Стаття 5. Роздрібна та оптова торгівля

1. Торговельна діяльність суб’єктів господарювання, пов’язана з реалізацією вітчизняних та/або імпортованих споживчих товарів поділяється на роздрібну та оптову.

Особливими формами торгівлі є дистанційна та мережева торгівля.

2. Роздрібний продаж товарів здійснюється через об’єкти торгівлі шляхом продажу товарів кінцевому покупцю і надання супутніх послуг.

3. Оптовий продаж товарів здійснюється товаровиробниками при реалізації власної продукції суб’єктам господарювання, які здійснюють роздрібну торгівлю, торговельним посередникам, іншим виробникам для подальшого їх використання у виробничому процесі або торговельними посередниками.

Стаття 6. Дистанційна торгівля

1. Дистанційна торгівля — форма продажу товарів поза об’єктами торгівлі за допомогою засобів зв’язку, за якої вибір товару та його замовлення не збігаються у часі з безпосереднім його отриманням покупцем.

2. Суб’єкт господарювання для здійснення дистанційної торгівлі повинен мати приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення).

3. Доведення до покупця інформації про товари та умови договору купівлі-продажу дистанційної торгівлі здійснюється суб’єктом господарювання за допомогою каталогів, буклетів, проспектів, засобів зв’язку, поштового зв’язку, телебачення, радіо, інформаційних мереж, зокрема мережі Інтернет.

Стаття 7. Мережева торгівля

1. Мережева торгівля — форма продажу товарів, яка здійснюється через багаторівневу мережу торговельних агентів без участі посередників.

2. Суб’єкт господарювання для здійснення мережевої торгівлі повинен мати приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення) та реалізовувати товари через торговельних агентів у місці знаходження покупця.

3. Торговельний агент — фізична особа при реалізації товару діє відповідно до укладеного з суб’єктом господарювання договору (контракту) на реалізацію товару.

Стаття 8. Ресторанне господарство

1. Ресторанне господарство — сукупність видів торговельної, виробничо-торговельної діяльності, яка провадиться з метою задоволення потреб населення у харчуванні та надання супутніх послуг.

2. Заклад ресторанного господарства — об’єкт торгівлі, що розміщується в окремій капітальній споруді або спеціально обладнаному приміщенні іншої капітальної споруди або тимчасовій споруді некапітального типу, в тому числі на відкритих майданчиках.

2. Асортимент товарів, страв, виробів, напоїв визначається суб’єктом господарювання самостійно.

3. За типами заклади ресторанного господарства поділяються на: ресторани, бари, кафе, буфети, їдальні, виробничі цехи.

Вибір типу закладу ресторанного господарства здійснюється суб’єктом господарювання самостійно з урахуванням вимог законодавства.

4. Заклади ресторанного господарства повинні надавати покупцям комплекс супутніх послуг відповідно до типу закладу ресторанного господарства.

РОЗДІЛ ІІІ
ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ТА ВИРОБНИЧО-ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 9. Особливості організації торговельної та виробничо-торговельної діяльності

1. Суб’єкт господарювання провадить торговельну та виробничо-торговельну діяльність після його державної реєстрації шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, а у випадках, передбачених законом, за наявності відповідних документів, що надають право на провадження торговельної діяльності (ліцензії, торгового патенту).

2. Здійснювати торговельну діяльність на торговельній площі понад 400?м² у магазинах можуть лише суб’єкти господарювання — юридичні особи.

3. Розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі для провадження торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності може здійснюватися лише в місцях та на період, які визначені органами місцевого самоврядування у встановленому законодавством порядку.

Орієнтовний порядок надання органами місцевого самоврядування місць для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. Умови договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі повинні відповідати вимогам законодавства України.

5. Провадження суб’єктом господарювання торговельної та/або виробничо-торговельної діяльності на нестаціонарному об’єкті торгівлі без договору оренди земельної ділянки для розміщення нестаціонарного об’єкта торгівлі тягне за собою відповідальність відповідно до закону.

6. Продаж сільськогосподарської продукції її виробниками (фермерами, фізичними особами, які виробляють продукцію в особистому сільському господарстві) через розвізні, переносні технічні засоби здійснюється відповідно до вимог, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

7. Кількість місць для розміщення нестаціонарних об’єктів торгівлі для реалізації виробів власного виробництва декоративно-вжиткового призначення та образотворчого мистецтва, виготовлених з елементами ручної праці, встановлюється органами місцевого самоврядування, але не менше ніж 25% загальної кількості місць, у спеціально відведених для такої торгівлі місцях.

8. Об’єкти торгівлі та заклади ресторанного господарства повинні бути:

• пристосовані для покупців з обмеженими фізичними можливостями відповідно до вимог законодавства;
• безпечними для життя і здоров’я покупців, забезпечувати збереження їх майна й охорону навколишнього природного середовища.

9. Куріння тютюнових виробів у приміщеннях об’єктів торгівлі та закладах ресторанного господарства забороняється, крім спеціально відведених для цього місць. Відведення місць для куріння та їх обладнання здійснюється відповідно до вимог законодавства.

10. Режим роботи об’єкта торгівлі встановлюється суб’єктами господарювання самостійно, а у випадках, передбачених законами України, — за погодженням з органами місцевого самоврядування.

На час проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів орган місцевого самоврядування має право на своїй території визначати час роботи об’єктів торгівлі та/або групи товарів, продаж яких обмежується.

Орган місцевого самоврядування зобов’язаний письмово повідомити відповідних суб’єктів господарювання про прийняте рішення щодо обмежень, які вводяться на період проведення зборів, мітингів, демонстрацій, ходів, пікетів, інших публічних, масових видовищних і спортивних заходів не пізніше ніж за 5 календарних днів до проведення таких заходів.

11. Суб’єкти господарювання сфери торгівлі зобов’язані:

• забезпечити продаж товарів належної якості і безпеки, культуру обслуговування покупців та додержання їх прав, встановлених законодавством;
• дотримуватися норм, правил і стандартів торгівлі та ресторанного господарства, встановленого порядку розрахунків із покупцями;
• дотримуватися встановленого режиму роботи об’єкта торгівлі;
• забезпечувати належні умови праці для працівників торгівлі;
• дотримуватись інших вимог, встановлених законодавством.

12. Загальний порядок провадження торговельної діяльності та типові правила торговельного обслуговування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 10. Планування та порядок розміщення об’єктів торгівлі та закладів ресторанного господарства

1. Планування розвитку та розміщення об’єктів торгівлі та закладів ресторанного господарства здійснюються відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України нормативів: забезпеченості населення торговельною площею; забезпеченості місцями в закладах ресторанного господарства; забезпечення населення соціально значущими товарами.

2. План розміщення об’єктів торгівлі та закладів ресторанного господарства, а також зміни до нього підлягають попередньому обговоренню та погодженню з об’єднаннями та громадськими організаціями підприємців сфери торгівлі та публікації в засобах масової інформації.

3. Місця розміщення об’єктів торгівлі, у тому числі нестаціонарних об’єктів торгівлі та закладів ресторанного господарства, затверджуються відповідними місцевими радами та їх виконавчими органами відповідно до їх повноважень.

Стаття 11. Облік об’єктів торгівлі та закладів ресторанного господарства

1. Облік об’єктів торгівлі та закладів ресторанного господарства на відповідній території здійснюють територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі, районні державні адміністрації у містах, районах, районах у містах Києві та Севастополі на підставі інформації, поданої відповідним державним податковим органом протягом семи днів після видачі торгового патенту або його повернення суб’єктом господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства, який припинив торговельну діяльність.

2. В інформації державні податкові органи зазначають:

• номер торгового патенту;
• найменування власника торгового патенту;
• вид підприємницької діяльності;
• місцезнаходження об’єкта торгівлі або закладу ресторанного господарства та перелік кодів товарів (до четвертого знака включно) за УКТЗЕД, які реалізуються на такому об’єкті;
• місце реєстрації суб’єкта господарювання (місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу такого суб’єкта);
• строк дії торгового патенту;
• найменування державного органу, що видав торговий патент.

Стаття 12. Звітування суб’єктів господарювання про результати торговельної діяльності

1. Про результати торговельної діяльності суб’єкти господарювання подають у строки, встановлені для подання податкової звітності, звіт про її результати, який включає товарооборот оптової (роздрібної) торгівлі та ресторанного господарства, ціни на окремі види соціально значущих товарів.

Звіт надсилається по кожному об’єкту торгівлі окремо до відповідного територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

Форма звіту та порядок його подання затверджується Кабінетом Міністрів України.

2. Територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі надають відомості про об’єкти торгівлі та заклади ресторанного господарства, розміщені на відповідній адміністративній території, у випадках, визначених законом.

Стаття 13. Особливості укладання договорів у сфері торгівлі

1. Постачальники та суб’єкти господарювання сфери роздрібної торгівлі зобов’язані укладати письмові договори з усіх питань, що мають оплатний характер. В договорі постачання, крім умов, передбачених Господарським та Цивільним кодексами України, обов’язково мають бути врегульовані:

• умови, порядок та строки розрахунків;
• умови повернення суб’єктами господарювання сфери роздрібної торгівлі постачальникам продовольчих товарів, які мають обмежений строк споживання і реалізації;
• відповідальність сторін у разі невиконання своїх зобов’язань тощо.

У договір постачання забороняється включати додаткові послуги, що пов’язані з просуванням товарів.

2. Рекламні, маркетингові та інші послуги, спрямовані на просування продовольчих товарів, можуть надаватися суб’єктами господарювання сфери роздрібної торгівлі на підставі договорів надання відповідних послуг, зокрема договорів про торговельне співробітництво. При наданні послуг (зокрема маркетингових, рекламних) в договорі мають бути врегульовані наступні положення:

• зміст послуги, її мета, товари, яких вона стосується;
• порядок (умови) її надання та приймання;
• строки надання послуги;
• вартість окремо кожної послуги;
• строк дії договору;
• умови, порядок та строки розрахунків за надану послугу;
• відповідальність сторін у разі невиконання своїх зобов’язань.

3. Неукладання угоди про надання додаткових послуг не є підставою для неукладання основного договору постачання чи його розірвання.

4. У разі затримки розрахунків постачальник має право призупинити постачання товарів до повного розрахунку, якщо інше не передбачено договором. У разі затримки постачальником постачання товарів суб’єкт роздрібної торгівлі має право припинити оплату товарів та/або відмовитися в односторонньому порядку від договору постачання.

5. Про зміну ціни на товари постачальник зобов’язаний письмово повідомити суб’єкта роздрібної торгівлі не менше ніж за 7?календарних днів до дати зміни цін. У разі недотримання вказаної вимоги, постачальник зобов’язаний сплатити на користь суб’єкта роздрібної торгівлі штраф, передбачений умовами договору.

6. Встановити для всіх харчових продуктів, які мають обмежений строк споживання і реалізації, граничні строки розрахунків суб’єктів господарювання сфери роздрібної торгівлі з постачальниками за поставлені і реалізовані продовольчі товари, а саме:

• продовольчі товари, на які строк придатності встановлено менше 10 днів, підлягають оплаті в строк не пізніше 10 робочих днів, якщо інше не передбачено договором поставки, з дня отримання партії товарів покупцем та прийняття відповідних документів на них;
• продовольчі товари, на які строк придатності встановлено від 10 до 30 днів, підлягають оплаті в строк не пізніше 30 робочих днів, якщо інше не передбачено договором поставки, з дня отримання партії товарів покупцем та прийняття відповідних документів на них.

7. Оплата суб’єктом господарювання сфери роздрібної торгівлі продовольчих товарів у строк, встановлений частиною шостою цієї статті, здійснюється за умови передачі постачальником суб’єкту господарювання сфери роздрібної торгівлі необхідних документів, передбачених законодавством та договором поставки продовольчих товарів.

8. У разі якщо постачальник не передає або відмовляється пере­дати суб’єкту господарювання сфери роздрібної торгівлі документи, які він зобов’язаний передати відповідно до законодавства та договору поставки, строки оплати за поставлені товари, встановлені частиною шостою цієї статті, збільшуються на строк передачі таких документів.

9. У разі прострочення строку розрахунку за товар, визначеного у частині шостій цієї статті, стягується пеня у розмірі 1% вартості поставленого товару, за який допущено прострочення розрахунку, за кожний день прострочення, а за прострочення понад 14?днів додатково стягується штраф у розмірі 7% зазначеної вартості. Розмір пені та штрафу може бути більшим, якщо це передбачено договором поставки.

10. Не допускається примушування суб’єктів роздрібної торгівлі до придбання повного асортименту товарів того чи іншого постачальника.

11. За порушення умов договорів суб’єкти господарювання несуть відповідальність відповідно до законодавства.

Стаття 14. Особливості організації та провадження торговельної діяльності на ринках

1. Ринок розміщується за рішенням власника відповідно до затвердженого в установленому законодавством порядку генерального плану населеного пункту, яким передбачаються місця розташування ринків, їх кількість і типи з урахуванням потреб населення.

2. Адміністрація ринку — орган управління ринком, який здійснює організацію його роботи відповідно до законодавства.

3. Для провадження діяльності на ринку адміністрація ринку повинна розробити та затвердити у відповідному органі місцевого самоврядування план території ринку.

4. Адміністрація ринку повинна надавати торговельні місця на ринку для здійснення торговельної діяльності безпосередньо товаровиробниками для торгівлі продукцією власного виробництва та іншим суб’єктам господарювання.

Кількість торговельних місць на ринку для виробників сільськогосподарської продукції та/або продуктів харчування встановлюється органами місцевого самоврядування, але не менше ніж 25% загальної кількості торговельних місць на ринку.

5. Користування суб’єктом господарювання торговельним місцем на ринку строком понад 30 календарних днів здійснюється на підставі письмового договору оренди.

Типовий договір оренди торговельного місця на ринку затверджується Кабінетом Міністрів України.

Адміністрації ринку відповідно до антимонопольного законо­давства забороняється створювати дискримінаційні умови при розподілі торговельних місць на ринку.

6. Орендар торговельного місця на ринку з дозволу орендодавця має право укласти договір суборенди.

Передача орендарем торговельного місця у суборенду не може бути підставою для підвищення адміністрацією ринку розміру орендної плати чи тарифів за послуги, які надаються орендарю.

7. У разі припинення або розірвання договору оренди (суб­оренди) торговельного місця на ринку, здійснені орендарем (за згодою орендодавця) за рахунок власних коштів поліпшення об’єкта оренди, які можна відокремити від об’єкта оренди, не завдаючи йому шкоди, є власністю орендаря, а невідокремлювані поліпшення — власністю орендодавця. Питання компенсації орендодавцем підвищення вартості об’єкта оренди в результаті зазначених невідокремлюваних поліпшень вирішується відповідно до умов договору.

8. Забороняється адміністрації ринку нав’язувати суб’єктам господарювання та фізичним особам, які реалізують товари на ринку, платні послуги або примушувати їх придбавати такі послуги в інших суб’єктів господарювання.

Перелік платних послуг, які надаються на ринку, та їх ціна погоджуються відповідним місцевим органом виконавчої влади.

У разі надмірного зростання тарифів за послуги, що надаються на ринках, та розміру орендної плати за торговельне місце на ринку за пропозицією центрального органу влади Кабінет Міністрів України може приймати рішення про обмеження на визначений строк тарифів за послуги, що надаються на ринках, та встановлювати нормативи рентабельності плати за надання в оренду (суборенду) торговельного місця на ринку.

9. Адміністрація ринку зобов’язана забезпечити дотримання вимог санітарних норм і правил, електро-, пожежобезпеки, екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища, положень державних стандартів системи безпеки праці, а також створити умови для здійснення постійного контролю за безпекою і якістю товарів, які реалізуються на ринку, дотримання вимог законодавства та інших нормативно-правових актів, які регулюють торговельну діяльність.

10. У разі прийняття органом місцевого самоврядування рішення про закриття комунального ринку він зобов’язаний за рік до настання дати закриття повідомити про це адміністрацію ринку та опублікувати інформацію у друкованих засобах масової інформації та вжити заходів для забезпечення орендарів торговельних місць на ринку торговельними місцями на інших ринках.

11. Власник ринку за рік до початку проведення робіт з реконструкції (переобладнання, модернізації) чи закриття ринку письмово повідомляє про це орендарів торговельних місць на ринку та відповідний орган місцевого самоврядування.

У разі проведення реконструкції (переобладнання, модернізації) ринку власник ринку повинен забезпечити орендарів торговельних місць на ринку іншими торговельними місцями на ринку відповідно до умов договору оренди торговельного місця на ринку та з урахуванням рекомендацій громадських організацій, що представляють інтереси орендарів торговельних місць на ринку.

Здійснені орендарем торговельного місця на ринку за рік до реконструкції (переобладнання, модернізації) чи закриття ринку за рахунок власних коштів поліпшення об’єкта оренди, які не можна відокремити, не завдаючи йому шкоди, компенсуються за рахунок власника ринку.

12. Основні вимоги до організації діяльності ринків з продажу товарів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

13. Правила торгівлі на ринках щодо специфіки їх роботи, особливості продажу продовольчих і непродовольчих товарів встановлюються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі і мають рекомендаційний характер для затвердження органами місцевого самоврядування відповідно до законодавства.

Стаття 15. Особливості здійснення торговельної діяльності на ярмарках

1. Ярмарки за статусом поділяються на міжнародні, національні, галузеві та місцеві.

2. Статус міжнародних, національних та галузевих ярмарків, порядок їх організації та проведення визначаються відповідно до законодавства.

3. Місцевими є ярмарки, які організовуються місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування для сприяння населенню в придбанні товарів безпосередньо у їх виробників.

Місцевий ярмарок проводиться відповідно до затвердженого рішенням органу місцевого самоврядування плану проведення ярмаркових заходів.

План проведення ярмаркових заходів повинен передбачати місце та строки проведення кожного ярмарку.

4. Плата за необладнані торговельні місця на місцевих ярмарках, для розміщення продавцями власного торговельного устаткування, спеціалізованих автотранспортних засобів не стягується.

Розмір плати за надання послуг, пов’язаних із забезпеченням торговельної діяльності, визначається організатором ярмарку.

Перелік платних послуг встановлюється органом місцевого самоврядування.

5. Інформація про місце та час проведення ярмарку доводиться організаторами ярмарку до населення через засоби масової інформації.

Стаття 16. Вимоги до кадрового забезпечення торговельної діяльності

1. Працівники торгівлі повинні мати професійну підготовку, що відповідає освітньо-кваліфікаційним вимогам, встановленим для даної професії.

2. Методичне та організаційне визначення стандартів якості професійної освіти та їх дотримання, прогнозування потреби в них для внутрішньої торгівлі покладається на спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі з обов’язковим залученням галузевих організацій роботодавців.

Підвищення кваліфікації працівників торгівлі здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі.

РОЗДІЛ ІV
ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТОРГОВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Стаття 17. Державне регулювання торговельної діяльності

1. Метою державного регулювання торговельної діяльності є:

• розвиток торговельної діяльності в Україні, у тому числі шляхом державної підтримки національного товаровиробника та розвитку конкуренції;
• впровадження єдиного порядку організації та здійснення торговельної діяльності на всій території України;
• створення умов для найбільш повного задоволення потреб споживачів у товарах (роботах, послугах) належної якості та за прийнятними цінами;
• забезпечення сталого насичення торговельної мережі соціально значущими товарами;
• забезпечення цінової стабільності на ринках споживчих соціально значущих товарів шляхом здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
• забезпечення дотримання прав та законних інтересів суб’єктів господарювання та покупців.

2. Основними засобами державного регулювання торгівлі є:

• державний облік об’єктів торгівлі;
• патентування торговельної діяльності відповідно до закону;
• ліцензування певних видів торговельної діяльності відповідно до закону;
• планування та нормування розміщення об’єктів торгівлі;
• підтримка торгівлі соціально значущими товарами;
• державне регулювання цін і націнок на окремі види соціально значущих товарів;
• здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу;
• встановлення Правил торгівлі та Правил роботи закладів ресторанного господарства;
• єдиний державний контроль і нагляд у сфері торгівлі;
• відповідальність за порушення законодавства у сфері торгівлі.

Стаття 18. Державна підтримка торгівлі соціально значущими товарами

1. Підтримка торгівлі соціально значущими товарами шляхом формування державних та регіональних товарних ресурсів для здійснення товарних інтервенцій у роздрібну торговельну мережу здійснюється у випадках та в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

2. Державне регулювання цін на окремі види соціально значущих товарів здійснюється відповідно до законодавства.

3. У разі зростання цін на окремі види товарів (більше 10% протягом тридцяти днів) Кабінет Міністрів України може застосовувати спеціальний вид державного регулювання ціни на строк не більше, ніж дев’яносто календарних днів.

Суб’єкти господарювання, що здійснюють оптову та роздрібну торгівлю товарами, щодо яких запроваджено державне регулювання цін та націнок, зобов’язані зазначати розмір ціни товаро­виробника (імпортера) у первинних документах при проведенні ними операцій з реалізації товару.

4. Забороняється стягувати плату за надання маркетингових, рекламних та інших послуг при реалізації соціально значущих продовольчих товарів.

5. Перелік соціально значущих товарів визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 19. Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері внутрішньої торгівлі

До повноважень Кабінету Міністрів України у сфері внутрішньої торгівлі належить:

• забезпечення проведення державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;
• державне регулювання внутрішньої торгівлі;
• забезпечення розроблення і виконання програм розвитку внутрішньої торгівлі та інших заходів щодо стимулювання розвитку торгівлі;
• спрямування і координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, а також місцевих державних адміністрацій у цій сфері;
• визначення органів ліцензування певних видів торговельної діяльності;
• прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим законом;
• здійснення інших повноважень у цій сфері відповідно до закону.

Стаття 20. Повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі та його територіальних органів

1. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севасто­полі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про внутрішню торгівлю, захист прав споживачів, ринковий нагляд у сфері внутрішньої торгівлі та державної дисципліни цін відповідно до закону.

Інші органи виконавчої влади здійснюють державний контроль­ за додержанням законодавства у сфері внутрішньої торгівлі у межах­ своєї компетенції, визначеної законом.

2. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі:

• бере участь у формуванні та реалізації державної політики щодо розвитку внутрішньої торгівлі, розробляє механізм її реалізації та державного регулювання, а також координацію діяльності в цій сфері інших органів виконавчої влади;
• здійснює інформаційно-методологічне забезпечення відповідних підрозділів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у сфері торгівлі;
• здійснює координацію роботи відповідних місцевих органів виконавчої влади у сфері торгівлі;
• здійснює моніторинг стану споживчого ринку товарів;
• сприяє формуванню та товарному насиченню споживчого ринку, розширенню асортименту товарів та поліпшенню їх якості з урахуванням попиту населення;
• отримує звіти суб’єктів господарювання про результати торговельної діяльності;
• розробляє та затверджує правила торгівлі окремими групами товарів, правила роботи закладів ресторанного господарства, правила оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, правила здійснення різних видів та форм торгівлі, граничні розміри списання втрати товарів в підприємствах торгівлі та ресторанного господарства, а також порядок їх застосування, державні соціальні нормативи у сфері внутрішньої торгівлі та ресторанного господарства;
• встановлює особливості обслуговування покупців різними типами закладів ресторанного господарства, правила торгівлі на ринках, регламентує і контролює обмеження щодо роздрібної торгівлі пивом (крім безалкогольного), алкогольними, слабоалкогольними напоями та тютюновими виробами;
• забезпечує реалізацію програм розвитку внутрішньої торгівлі та інші заходи щодо стимулювання розвитку торгівлі;
• здійснює підвищення кваліфікації працівників торгівлі;
• здійснює співробітництво з громадськими організаціями та об’єднаннями суб’єктів господарювання сфери торгівлі та залучає їх до участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері внутрішньої торгівлі;
• здійснює співробітництво з міжнародними організаціями та відповідними органами іноземних держав;
• здійснює інші повноваження відповідно до законодавства.

2. Територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі з метою здійснення контролю за виконанням вимог цього закону мають право:

1) давати суб’єктам господарювання сфери торгівлі обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень вимог цього закону щодо:

• зупинення діяльності суб’єктом господарювання на об’єкті торгівлі до усунення порушень у разі, якщо асортимент товарів, які реалізуються на такому об’єкті, не відповідає зазначеному у торговому патенті переліку кодів товарів за УКТЗЕД, місцерозташування об’єкта торгівлі не відповідає зазначеному у торговому патенті місцерозташуванню, закінчився строк дії торгового патенту;
• заборони суб’єктам господарювання сфери торгівлі провадити торговельну діяльність на об’єкті торгівлі у разі відсутності документів, які засвідчують право на здійснення торговельної діяльності на такому об’єкті торгівлі;

2) перевіряти у суб’єктів господарювання сфери торгівлі дотримання вимог цього закону;

3) безперешкодно відвідувати та обстежувати відповідно до закону будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів.

Проведення таких перевірок здійснюється відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності»;

4) одержувати безоплатно від суб’єктів господарювання, що перевіряються, копії необхідних документів, які засвідчують право на здійснення торговельної діяльності об’єкта торгівлі;

5) опломбовувати виробничі, складські, торговельні та інші приміщення об’єктів торгівлі, на яких провадиться торговельна діяльність без документів, які засвідчують право на здійснення торговельної діяльності на такому об’єкті торгівлі.

Порядок опломбування визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі;

6) подавати до суду позови щодо конфіскації майна опломбованого об’єкта торгівлі;

7) накладати на суб’єктів господарювання сфери торгівлі стягнення, передбачені статтею 22 цього закону, у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Стаття 21. Повноваження у сфері торгівлі місцевих органів виконавчої влади

До повноважень місцевих органів виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі належать:

• участь у реалізації державної політики щодо розвитку внутрішньої торгівлі;
• здійснення моніторингу за виконанням суб’єктами господарювання вимог цього закону, інших нормативно-правових актів у сфері торгівлі на відповідній території та розміщення об’єктів торгівлі на відповідній території;
• у разі виявлення фактів продажу товарів (реалізації продукції) з порушенням вимог закону повідомляти про це відповідні територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі, податкові та правоохоронні органи;
• нагляд за конституційністю та законністю актів органів місцевого самоврядування громад та районів, які регулюють відносини у сфері торгівлі на відповідній території;
• здійснення аналізу розвитку внутрішньої торгівлі на відповідній території;
• погодження переліку платних послуг, які надаються на ринку, та їх ціни;
• підготовка пропозицій місцевим органам самоврядування щодо розміщення об’єктів торгівлі на відповідній території;
• розроблення пропозицій щодо необхідності виробництва і реалізації продукції для місцевих потреб;
• сприяння місцевим товаровиробникам у реалізації їх продукції в регіоні;
• розроблення і реалізація регіональних програм розвитку торгівлі в межах відповідної території.

Стаття 22. Відповідальність суб’єктів господарювання

1. Суб’єкти господарювання та їх посадові особи несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання зобов’язань чи порушення правил, норм та вимог щодо здійснення торговельної діяльності на підставі і в порядку, визначеному законами України.

2. У разі порушення вимог цього закону, суб’єкти господарювання несуть відповідальність за:

1) провадження торговельної діяльності у формі мережевої або дистанційної торгівлі без наявності приміщення для приймання, зберігання та підготовки для продажу товарів (офісні та складські приміщення) — у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

2) провадження торговельної діяльності без подання у встановлений строк звіту про результати торговельної діяльності об’єкта торгівлі — у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

3) подання недостовірного або в неповному обсязі звіту про результати торговельної діяльності об’єкта торгівлі — у розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

4) порушення вимог статті 14?цього закону у частині:

• провадження адміністрацією ринку діяльності на ринку без плану його території — у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• незабезпечення адміністрацією ринку встановленої кількості торговельних місць для продажу сільськогосподарської продукції та/або продуктів харчування її виробниками — у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• порядку укладання, припинення, розірвання договору оренди або суборенди торговельного місця на ринку — у розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• незабезпечення дотримання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів, які регулюють торговельну діяльність, — у розмірі 25 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
• невиконання адміністрацією ринку умов договору оренди — у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

5) стягування плати за надання маркетингових, рекламних та інших послуг при реалізації соціально значущих продовольчих товарів — у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

6) порушення строків оплати за кожну партію отриманих товарів — у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

7) невиконання або несвоєчасне виконання припису посадових осіб територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі про усунення порушень вимог цього закону — у розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

8) створення перешкод службовим особам територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі у проведенні перевірки дотримання вимог цього закону, а також недопущення їх до перевірки з порушенням вимог законодавства — у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Суми штрафів зараховуються до Державного бюджету.

Порядок їх стягнення визначається Кабінетом Міністрів України.

4. У разі невиконання в добровільному порядку суб’єктами господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства визначених у статті 20 цього закону рішень (постанов) територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі та їх посадових осіб про накладення стягнення — сума штрафу стягується на підставі рішення суду.

Стаття 23. Захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства

1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства шляхом залучення саморегулюючих об’єднань суб’єктів господарювання до державного управління сферами торгівлі та ресторанного господарства.

2. Суб’єкти господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства мають право звертатися до контролюючих органів або до суду за захистом своїх порушених або оскаржуваних прав та інтересів, які охороняються законом.

3. У разі застосування процедури адміністративного оскарження рішень контролюючих органів, суб’єкти господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства можуть подати відповідну скаргу до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання оскаржуваного рішення контролюючого органу.

Скарга подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які заявники вважають за потрібне надати.

Скарга суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства, подана із дотриманням строків, зупиняє виконання заявниками оскаржуваних рішень контролюючих органів на строк від дня подання такої скарги до дня закінчення процедури адміністративного оскарження.

Остаточне рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі за заявою суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства не підлягає подальшому адміністративному оскарженню, але може бути оскаржене у судовому порядку.

4. Порушення кримінальної справи за будь-якими фактами та підставами стосовно посадових осіб суб’єктів господарювання сфери торгівлі та ресторанного господарства не може бути підставою для зупинення процедури адміністративного оскарження або залишення без розгляду скарги (позову) такого заявника, поданої до суду.

5. Посадові особи органів влади, винні в порушенні цього закону, несуть адміністративну відповідальність згідно з вимогами законодавства.

РОЗДІЛ V?
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей закон набирає чинності з дня його опублікування, крім частини другої статті 20?та частини другої статті 22, які набирають чинності через шість місяців з дня опублікування цього закону.

2. Внести зміни до законів України:

1) «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. №?1023-XII («Відомості Верховної Ради України», 1991, №?30, с. 379):

• назву статті 26?викласти у редакції:

• «Повноваження територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі»;

• у статті 26:

• абзац перший частини першої викласти у редакції:

• «територіальні органи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право:»;

• в абзаці другому пункту 2 частини першої слова «захисту прав споживачів» замінити на слова «внутрішньої торгівлі»;

• абзац другий пункту 12 викласти в редакції:

• «Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцезнаходженням територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі;»;

• частину другу викласти в редакції:

• «2. Результати перевірок суб’єктів господарювання службовими особами територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі оформлюються відповідними актами.».

2) Кодекс України про адміністративні правопорушення («Відомості Верховної Ради Української РСР», 1984, додаток до №?51, с. 1122):

• у тексті Кодексу слова «органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів» та «громадське харчування» у всіх відмінках і формах числа замінити на слова «спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі та його територіальні органи» та «ресторанне господарство» у відповідному відмінку і числі;

• у статті 160:

• в абзаці першому слова «торгівля в містах з рук на вулицях, площах, у дворах, під’їздах, скверах та в інших невстановлених місцях» замінити на слова «торгівля з рук у невстановлених місцях».

• у статті 244–4:

• частину другу викласти в редакції:

• «Від імені спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.»;

• у статті 244–5:

• частину другу доповнити словами «, керівники територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері внутрішньої торгівлі в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.».

3. До приведення у відповідність із цим законом інші законодавчі акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому закону.

4.  Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набуття чинності цим законом:

• внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим законом;
• забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим законом.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!