Фармація без кордонів! До ювілею професора Олександра Івановича Павлія

Алла Котвіцька, ректор НФаУ, професор, доктор фармацевтичних наук, заслужений діяч науки і техніки України: «Шановний Олександре Івановичу, прийміть наші щирі привітання з нагоди ювілею!

Від себе особисто та від імені науково-викладацької спільноти нашого університету хочу побажати Вам міцного здоров’я, добробуту та сонячних днів. Нехай Вас завжди оточують надійні друзі, щирі люди, а кожен день буде наповнений щастям, миром, натхненням та родинним теплом.

Як відомо, історія університету — це синтез життєвих та професійних шляхів його працівників, здобутків кожного окремо та результатів спільних дій. Шановний Олександре Івановичу, Ви як ніхто інший знаєте, що цей шлях ніколи не буває легким та безхмарним. І незважаючи на будь-які обставини, Ви завжди були й залишаєтеся цілеспрямованою, відповідальною людиною. Ви талановитий вчений, педагог, керівник. Про таких, як Ви, кажуть — «стою на цьому і не можу інакше». Вас глибоко поважають колеги та учні, випускники з приємністю згадують Ваші лекції та практичні заняття.

Здійснюючи наукові розробки та викладацьку діяльність, Ви також доклали чимало зусиль та часу на примноження слави Альма-матер — піднімали напрямок підготовки фахівців фармації з числа іноземних студентів, сприяли розвит­ку міжнародних зв’язків університету. У тому, що нині Національний фармацевтичний університет — відомий інтернаціональний заклад, у якому навчаються студенти з різних куточків світу, є і Ваша заслуга. Дякую Вам за все! Усіляких благ! З ювілеєм!».

Валентин Черних, професор, почесний ректор НФаУ, академік Національної академії наук Украї­ни: «Павлій Олександр Іванович — мій товариш та колега, з яким я пройшов пліч-о-пліч майже все своє життя. Так, ми знайомі десь 62 роки, уперше зустрілися на вступних іспитах до Харківського фармацевтичного інституту (ХФІ). І Олександр чудово пам’ятає, як ми з ним не пройшли по конкурсу з першого разу, хоча й отримали потрібні 18 балів. На той час набирали усього 100 першокурсників. І саме тоді перший секретар ЦК КПРС М.С. Хрущов видав розпорядження — брати до інституту абітурієнтів з 2-річним стажем роботи на виробництві або в колгоспі — незважаючи на отриманий абітурієнтом бал, так держава тоді вирішила допомогти робочому класу спростити шлях до вищої освіти. А в нас, випускників шкіл, звідки трудова книжка взялася б! Тож і пішли ми з моїм новим товаришем до медичного училища. І ось де вже отримали, окрім професійних знань, досвід з «життєвих наук»! Олександра Павлія призначили комсоргом однієї групи першокурсників, мене — старостою другої. І що б не відбувалося на курсі, відповідальними були ми, треба було знати радянську систему виховання та підготовку комсомольських кадрів. За 2 роки «старос­тування» я отримав 38 доган, у Олександра було не менше. Уже потім, після випуску, директор медичного училища Михайло Васильович Марченко запросив нас до себе та сказав: «Ви справжні працелюби, вам вдавалося всередині груп допомагати нам, викладачам!», та наказав секретарю витягти ті догани з наших особових справ.

Треба сказати, саме в медичному училищі відбулося наше перше знайомство з викладачами фармацевтичного інституту. Фармако­гнозію нам викладав доцент ХФІ П.Є. Кривенчук, фундаментальні знання з органічної хімії ми отримали від П.Г. Момота, фармацевтичну хімію викладав Н.Ф. Пакриш, фармакологію, організацію та економіку фармації, технологію ліків — Л.Г. Склярова.

Коли ми з Олександром прийшли вступати до ХФІ вдруге, усе пройшло ідеально, успішно склали іспити та були зараховані. Після закінчення інституту у 1964 р. кожен з нас прийняв рішення пов’язати своє майбутнє з наукою, ми залишилися в Альма-матер. Олександр Іванович у вересні того ж року вступив до аспірантури на кафедру фармакогнозії ХФІ. Через 3 роки блискуче захистив кандидатську дисертацію на тему «Поліфенольні сполуки горобини плакучої та дуболистної» під керівництвом професора Ю.Г. Борисюка та доцента Г.В. Макарової, почав працювати асистентом кафедри фармакогнозії. У 1970 р. став доцентом цієї ж кафедри, потім заступником декана фармацевтичного факультету.

Як науковцю Олександру Івановичу в першу чергу була близька фармакогнозія. Як показав час, він фітохімік від Бога. Та й не дивно. У ХФІ нам її викладали такі фахівці своєї справи, як доценти Ю.Г. Борисюк, М.І. Борисов, Н.М. Солодовниченко, Н.М. Ткаченко, Г.В. Макарова, асистент О.В. Мироненко. Взагалі науково-викладацький склад інституту був блискучий, одні корифеї: фармація та органічна хімія — професор П.О. Петюнін, фітохімія стероїдів — професор І.Ф. Макаревич. І саме Павло Олексійович Петюнін уже згодом запропонував Олександру взяти тему для докторської дисертації «Пошук біологічно активних сполук в ряді похідних оксанілоіл-D-глюкозаміну, карденолідів та флавоноїдів».

Олександр Павлій — людина дуже щира та доброзичлива, з тонким та доречним гумором, у колективі його завжди поважали. Завдяки знанням та цілеспрямованості, працелюбності, любові до наук, молодий вчений швидко зростав як авторитетний фахівець. Коли постало питання читати лекції з фармакогнозії французькою мовою, то Олександр взяв і вивчив французьку. Потім 3 роки викладав фармакогнозію у Конакрійському політехнічному інституті (Республіка Гвінея, Африка). І саме цей досвід став у нагоді, коли Олександра Івановича призначили деканом по роботі з іноземними студентами, а потім проректором з міжнародних зв’язків ХФІ. Як же ми пишалися, що в нас в інституті є такий підрозділ та відповідальна за нього особа володіє іноземною мовою! Одна справа, коли іноземний студент вчить спочатку нашу мову, а потім вже отримує професійну підготовку. І зовсім інша — коли глибока предметна підготовка одразу ведеться англійською, французькою мовами — більш близькими для наших іноземних студентів. Так усе починалося, щоб потім через десятиліття ми мали такі результати — сьогодні практично кожен другий науковець Національного фармацевтичного університету вільно володіє англійською та викладає свій предмет іноземним громадянам.

Уперше до нас іноземні студенти приїхали навчатися на початку 1960-х років. Це були греки (політичні емігранти), потім — громадяни дружніх СРСР африканських країн: Малі, Нігерії, Танзанії, Чаду. Вони приїжджали на навчання по державній лінії, навчалися на загальних правах, отримували стипендію. Бувало, приїздить група іноземних студентів, їх ведуть у магазин, щоб вони мог­ли купити теплий одяг, взуття. Самі розумієте, яка там в Африці зима, які там чоботи… Щоб гості країни швидше адаптувалися, їх залучали до громадського життя, у гуртожитках спеціально селили в одну кімнату двох іноземців, двох вітчизняних студентів. Щоб швидше зрозуміли місцевий спосіб життя, возили на екскурсії по всій країні.

Майже 12 років Олександр Іванович працював на посаді декана, а потім проректора по роботі з іноземними студентами. За цей час кількість наших іноземних студентів значно зросла, розширилася географія — вивчати фармацію приїхали араби.

Хочу відмітити, що Олександру Івановичу завж­ди була притаманна колегіальність у прийнятті рішень, він без остраху з піднесенням реалізовував нові ідеї. Завжди й у всьому, на будь-яких посадах Олександр Іванович залишався самим собою, уже такий він є: позитивна, чуйна, порядна людина, надійний товариш, відповідальний керівник, Фармацевт з великої літери.

Мій любий друже, залишайся таким завжди! Бажаю тобі міцного здоров’я та гарного настрою, життєвої сили, адже у нас, як і завжди, ще багато цікавих ідей».

Вікторія Кисличенко, доктор фармацевтичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки, академік ВГО «Академія наук вищої освіти Украї­ни», в.о. завідувача кафедри хімії природних сполук і нутриціології НФаУ: «Вперше я побачила Вас, шановний Олександре Івановичу, на лекції фармакогнозії, тоді саме Ви її читали нам, — студентам фармацевтичного факультету ХФІ (випуск 1980 р.). Ви це робили з таким натхненням, живою цікавістю до аудиторії та любов’ю до науки, що Ваші підхід та манера викладання стали для мене прикладом. Невдовзі Вас направили викладати фармакогнозію африканським студентам політехнічного інституту у Гвінеї. Вдруге ми зустрілися через роки. Я була співробітником кафедри неорганічної хімії НФаУ, викладала студентам підготовчого відділення хімію, потім вступила в аспірантуру при кафедрі фармакогнозії. І моїми науковими керівниками кандидатської дисертації стали на той час ще кандидат фармацевтичних наук, доцент Олександр Іванович Павлій та доктор хімічних наук, професор Іван Фомич Макаревич, співробітник Державного наукового центру лікарських засобів (ДНЦЛЗ). Саме цей симбіоз наук та науковців, ця стикова спеціальність задали новий напрям у моїй роботі. А Ви, шановний Олександре Івановичу, стали для мене науковим батьком, старшим товаришем, взірцем людської та професійної порядності на все життя. Як зараз пам’ятаю той день, коли мене поставили перед фактом про призначення завідувачем кафедри хімії природних сполук. Я вийшла з кабінету ректора Валентина Петровича Черних, ледь тримаючись на ногах від несподіванки, вражена до глибини душі. А Ви сказали: «Ти зможеш, це твоє!». І от вже 15 років, як я «змогла»!

Дякую Вам за всі роки плідної співпраці, за Ваш досвід та професіоналізм, за підтримку та розуміння, за обдарованість та щедроти душі, якими Ви завжди ділилися з нами. Ми Вас дуже цінуємо та любимо, Вас шанують колеги та опоненти, у Вас дружна та любляча сім’я. Нехай завж­ди буде так! Здоров’я, щастя, радості Вам та Вашим близьким!».

Редакція «Щотижневика АПТЕКА» приєднується до всіх привітань та теплих слів, та бажає ювіляру міцного здоров’я, натхнення та незгасаючої наснаги!

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!