ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів у сфері охорони здоров’я
- Обґрунтування необхідності прийняття проекту закону
Необхідність розробки законопроекту обумовлена наявністю низки проблем у сфері охорони здоров’я, що не дозволяють підвищити ефективність роботи закладів охорони здоров’я та ускладнюють запровадження нової системи їх фінансування.
Зокрема, фактично на законодавчому рівні заблоковано можливість реорганізації державних і комунальних закладів охорони здоров’я шляхом перетворення.
Так, 6 квітня 2017 року Парламентом було ухвалено Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я» № 2002-VIII (далі – Закон № 2002-VIII). Цей Закон ввів у національне законодавство поняття «послуга з медичного обслуговування населення» – «медична послуга», заклавши підвалини для переходу на новий принцип фінансування закладів охорони здоров’я – за конкретно надану медичну послугу. Закон № 2002 фактично створив умови до запровадження нових, ефективних форм господарювання в охороні здоров’я, надання закладам охорони здоров’я фінансової та управлінської автономії для забезпечення ефективного використання фінансового, матеріально-технічного та кадрового ресурсу системи охорони здоров’я, надавши можливість закладам охорони здоров’я реорганізуватися у неприбуткові державні та комунальні підприємства (казенні та комунальні некомерційні підприємства).
Розпочата з набуттям чинності Закону № 2002-VIII автономізація закладів охорони здоров’я, передбачала можливість їх реорганізації шляхом перетворення, що є одним із видів реорганізації, передбачених відповідними положеннями Цивільного кодексу України (статті 104-108 ЦК України) та Основами законодавства України про охорону здоров’я (стаття 16).
Однак, у червні 2018 року з набуттям чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» № 2275-VIII (набув чинності 17 червня 2018 року), яким було внесено зміни до статті 104 Цивільного кодексу України та заборонено застосування для усіх установ такого виду реорганізації як перетворення, реорганізація закладів охорони здоров’я шляхом перетворення практично зупинена. На сьогодні відповідно до цивільного законодавства державні та комунальні установи можуть бути реорганізовані в казенні чи комунальні некомерційні підприємства лише шляхом ліквідації старої юридичної особи з наступним створенням нової. Однак, цей шлях є надто довготривалим, юридично громіздким та забюрократизованим.
Водночас, зміна основного джерела фінансових надходжень суб’єкта господарювання із бюджетного фінансування на оплату за договорами про медичне обслуговування потребує зміни організаційно-правової форми закладів охорони здоров’я із установи на підприємство, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 березня 2018 р. № 391, Національна служба здоров’я України не може укласти договір про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій із закладами охорони здоров’я, які здійснюють свою діяльність у формі державної або комунальної установи. При цьому, на сьогодні автономізувалися лише надавачі первинної медичної допомоги, 97% з яких уклали відповідні договори з Національною службою здоров’я України. Водночас на вторинному рівні надання медичної допомоги цей процес лише почався, а щодо високоспеціалізованої (третинний рівень) та екстреної медичної допомоги фактично процес не розпочато.
Також слід зазначити, що у 2018 році закінчився пільговий період для автономізації закладів охорони здоров’я, що передбачав спрощену процедуру передачі нерухомого майна та їх звільнення від виконання кредиторських зобов’язань при реорганізації, необхідності отримання згоди на зміну боржника у зобов’язаннях, необхідності проведення обов’язкової оцінки майна тощо.
За таких обставин значно ускладнюється передбачений Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» перехід закладів охорони здоров’я на новий механізм фінансування та подальша трансформація системи охорони здоров’я. У зв’язку з цим з 1 січня 2020 року фактично унеможливлюється запровадження програми медичних гарантій для усіх видів медичної допомоги, як це передбачено цим Законом.
Крім того, існує нагальна потреба розмежувати сферу відповідальності держави та органів місцевого самоврядування у сфері медичного обслуговування населення, оскільки отримані в результаті децентралізації повноваження та ресурси, які надали органам місцевого самоврядування більше можливостей для розвитку своїх територій і створення сучасної медичної інфраструктури, а також визначили сферу їх відповідальності перед територіальною громадою та державою, не знайшли свого відображення у законодавстві про охорону здоров’я.
Крім цього, відповідно до абзацу шостого частини другої статті 6 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності харчових продуктів» центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я затверджує методичні настанови та розміщує їх на своєму офіційному сайті наступного дня після затвердження.
Водночас, абзацом другим частини першої статті 7 Закону України «Про основні принципи та вимоги до безпечності харчових продуктів» визначено, що центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів затверджує гігієнічні вимоги до виробництва та обігу харчових продуктів.
З огляду на те, що методичні настанови це настанови щодо виконання загальних гігієнічних вимог, а також інших вимог, що визначені законодавством про безпечність та окремі показники якості харчових продуктів, з метою консолідації напрямів діяльності вбачається доцільним повноваження щодо затвердження методичних настанов покласти на центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, як орган який затверджує власне гігієнічні вимоги до виробництва та обігу харчових продуктів.
Також невідкладного вирішення потребує питання забезпечення справедливої оплати праці немедичних працівників бригад екстреної медичної допомоги, а саме водіїв бригад екстреної медичної допомоги, які працюють у таких самих складних умовах, що і медичні працівники, несуть співмірне з ними фізичне та психологічне навантаження і їх робота пов’язана із такими ж ризиками для здоров’я, в т. ч. від дорожньо-транспортних пригод.
- Цілі і завдання прийняття проекту закону
Метою законопроекту є забезпечення вирішення невідкладних заходів у сфері охорони здоров’я шляхом створення умов для ефективного використання фінансового, матеріально-технічного та кадрового ресурсу системи охорони здоров’я.
- Загальна характеристика і основні положення законопроекту
Законопроектом пропонується внести зміни до частини четвертої статті 104 Цивільного кодексу України, якою встановлено заборону на перетворення установ, доповнивши її словами «крім випадків, передбачених законом», що відповідно розблокує можливість реорганізації закладів охорони здоров’я шляхом перетворення, як це передбачено Законом № 2002-VIII.
Законопроектом пропонується також встановити пільговий період для перетворення закладів охорони здоров’я з бюджетних установ у казенні та комунальні некомерційні підприємства. Цей пільговий період триватиме до 31 грудня 2020 року та передбачатиме: звільнення від виконання кредиторських зобов’язань при реорганізації та необхідності отримання згоди на зміну боржника у зобов’язаннях, від необхідності проведення обов’язкової оцінки майна; спрощену процедуру передачі нерухомого майна; можливість використання власних надходжень для формування статутного капіталу утворених підприємств тощо.
Крім того, в Основах законодавства про охорону здоров’я України та Законі України «Про екстрену медичну допомогу» уточняються повноваження органів місцевого самоврядування в частині управління закладами охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам або є об’єктами права спільної власності територіальних громад, формування та розвитку їх мережі, організації їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення, а також відповідальності за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. Також законопроектом пропонується надати комунальним закладам охорони здоров’я можливість утворюватися та функціонувати як спільне комунальне підприємство відповідно до Закону України «Про співробітництво територіальних громад».
Проектом Закону передбачено поширити на водіїв бригад екстреної медичної допомоги умови оплати праці та заходи соціального захисту, передбачені для медичних працівників системи екстреної медичної допомоги частиною 4 статті 11 Закону України «Про екстрену медичну допомогу».
Законопроект передбачає також перенесення встановленого Законом України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» терміну запровадження програми медичних гарантій для усіх видів медичної допомоги на 1 квітня 2020 року, що дасть можливість закладам охорони здоров’я завершити розпочату процедуру реорганізації.
- Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання
У цій сфері правового регулювання застосовуються положення Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Основ законодавства про охорону здоров’я України, законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров’я», «Про екстрену медичну допомогу», «Про управління об’єктами державної власності», «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», «Про співробітництво територіальних громад» та інших законодавчих актів.
Реалізація закону, в разі його прийняття, не потребуватиме внесення змін до інших законів України.
- Фінансово-економічне обґрунтування
Прийняття проекту Закону України не передбачає додаткових витрат з державного бюджету.
- Очікувані соціально-економічні та інші наслідки
Прийняття закону сприятиме продовженню запровадженню ефективних форм господарювання в охороні здоров’я, забезпечить ефективне використання фінансового, матеріально-технічного та кадрового ресурсу системи охорони здоров’я, що сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування населення.
Проект
зареєстрований в Парламенті 13.11.2019 р. за № 2428
ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів у сфері охорони здоров’я
Верховна Рада України постановляє:
- Внести зміни до таких законодавчих актів України:
- В Основах законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст. 19 із змінами):
1) у статті 14:
у частині другій після слів «забезпечує розвиток мережі» доповнити словом «державних»;
у частині третій слова «формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери» виключити;
доповнити статтю новою частиною такого змісту:
«Органи місцевого самоврядування здійснюють управління закладами охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам або є об’єктами права спільної власності територіальних громад, організацію їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до закону»;
2) у статті 16:
частину першу викласти у такій редакції:
«Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності»;
частину четверту викласти у такій редакції:
«Планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної власності, прийняття рішень про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров’я комунальної власності відповідної територіальної громади або закладів охорони здоров’я, що знаходяться у спільній власності територіальних громад, є виключною компетенцією відповідних органів місцевого самоврядування, які здійснюють свої повноваження самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами»;
частину тринадцяту доповнити новим реченням такого змісту: «Заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як спільне комунальне підприємство, в порядку передбаченому Законом України «Про співробітництво територіальних громад»;
частину п’ятнадцяту викласти у такій редакції:
«Заклади охорони здоров’я комунальної та державної форми власності, що діють в організаційно-правовій формі установи, можуть бути реорганізовані, у тому числі шляхом перетворення, за рішенням власника або уповноваженого органу управління».
- У Законі України «Про екстрену медичну допомогу» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 30, ст. 340):
1) у статті 6:
абзац четвертий частини першої доповнити словами «та багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування»;
в абзаці четвертому частини третьої після слів «які складають систему екстреної медичної допомоги» доповнити словами «та багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування»;
у частині четвертій після слів «системи екстреної медичної допомоги» доповнити словами «та багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування»;
2) у частині четвертій статті 11:
в абзаці другому після слів «розмір та порядок встановлення яких» доповнити словами «для державних і комунальних закладів охорони здоров’я»;
в абзаці третьому після слів «які встановлюються» доповнити словами «для державних і комунальних закладів охорони здоров’я»;
доповнити новим абзацом такого змісту:
«Передбачені в цій частині права, крім права на доплату за науковий ступінь, поширюються також на водіїв бригад екстреної медичної допомоги».
- У Законі України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 5, ст. 31):
1) частину одинадцяту статті 10 виключити;
2) у Розділі IV «ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ»:
у пункті 3 слова та цифри «Протягом 2018-2019 років» замінити словами та цифрами «До 1 квітня 2020 року»;
у пункті 4 слова та цифри «З 1 січня 2020 року» замінити словами та цифрами «З 1 квітня 2020 року».
- Частину четверту статті 104 Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003, № 40-44, ст. 356) доповнити словами «крім випадків передбачених законом».
- У Законі України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, № 19, ст. 98):
1) абзац п’ятий частини другої статті 6 виключити.
2) частину першу статті 7 після абзацу четвертого доповнити новим абзацом такого змісту:
«методичні настанови та розміщує їх на своєму офіційному сайті наступного дня після затвердження».
ІІ. ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ
- Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
- Установити, що до 31 грудня 2020 року:
1) кредитори державних та комунальних закладів охорони здоров’я, що реорганізуються в комунальні некомерційні та казенні підприємства, не вправі вимагати від них виконання незабезпечених зобов’язань, припинення або дострокового виконання зобов’язання або забезпечення виконання зобов’язання. Згода кредитора на заміну боржника у зобов’язанні у такому разі не вимагається;
2) обов’язкова оцінка майна, передбачена Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», для закладів охорони здоров’я, що реорганізуються в комунальні некомерційні та казенні підприємства, не застосовується;
3) звільнення працівників закладів, що реорганізуються в комунальні некомерційні та казенні підприємства, допускається лише у разі, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу;
4) передача нерухомого майна від державних та комунальних закладів охорони здоров’я – бюджетних установ до казенних підприємств та комунальних некомерційних підприємств, що утворюються у результаті реорганізації, здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку відповідних бюджетних установ щодо такого майна та результатів обов’язкової його інвентаризації;
5) власні надходження бюджетних установ, які зараховуються в дохід бюджету внаслідок реорганізації, використовуються виключно для формування статутного капіталу утворених закладів охорони здоров’я.
- Кабінету Міністрів України у місячний строк із дня набрання чинності цим Законом:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;
забезпечити прийняття нормативно-правових актів, необхідних для реалізації положень цього Закону.
Голова Верховної Ради України Д. Разумков
до проекту Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо невідкладних заходів у сфері охорони здоров’я
| Зміст положення (норми) чинного акта законодавства | Зміст відповідного положення проекту закону |
|
Основи законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст. 19) |
|
| Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров’я
Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади. Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров’я. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення сфери, здійснюють державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров’я. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Частина відсутня |
Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров’я
Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади. Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі державних закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров’я. Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і прогнози в сфері охорони здоров’я, визначають єдині науково обґрунтовані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охороні здоров’я населення, державний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в сфері охорони здоров’я. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, а також органи місцевого самоврядування реалізують державну політику у сфері охорони здоров’я в межах своїх повноважень, передбачених законодавством. Органи місцевого самоврядування здійснюють управління закладами охорони здоров’я, які належать відповідним територіальним громадам або є об’єктами права спільної власності територіальних громад, організацію їх матеріально-технічного, кадрового та фінансового забезпечення відповідно до закону. |
| Стаття 16. Заклади охорони здоров’я
Держава сприяє розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності. Порядок створення, припинення закладів охорони здоров’я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом. Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Планування розвитку мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я, прийняття рішень про її оптимізацію, створення, реорганізацію, перепрофілювання державних і комунальних закладів охорони здоров’я здійснюються відповідно до закону органами, уповноваженими управляти об’єктами відповідно державної і комунальної власності. … |
Стаття 16. Заклади охорони здоров’я
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють розвитку закладів охорони здоров’я усіх форм власності. Порядок створення, припинення закладів охорони здоров’я, особливості діяльності та класифікація закладів визначаються законом. Мережа державних і комунальних закладів охорони здоров’я формується з урахуванням потреб населення у медичному обслуговуванні, необхідності забезпечення належної якості такого обслуговування, своєчасності, доступності для громадян, ефективного використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів. Існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Планування розвитку мережі закладів охорони здоров’я комунальної власності, прийняття рішень про створення, припинення, реорганізацію чи перепрофілювання закладів охорони здоров’я комунальної власності відповідної територіальної громади або закладів охорони здоров’я, що знаходяться у спільній власності територіальних громад, є виключною компетенцією відповідних органів місцевого самоврядування, які здійснюють свої повноваження самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами. … |
| За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи.
… |
За організаційно-правовою формою заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як комунальні некомерційні підприємства або комунальні установи. Заклади охорони здоров’я комунальної власності можуть утворюватися та функціонувати як спільне комунальне підприємство, в порядку передбаченому Законом України «Про співробітництво територіальних громад».
… |
| Заклади охорони здоров’я, утворені в результаті реорганізації державних та комунальних закладів охорони здоров’я – державних та комунальних установ, можуть мати відокремлене майно (в тому числі кошти), закріплене за ними на праві оперативного управління, самостійний баланс, самостійно затверджувати штатний розпис, мати рахунки в установах банків, печатки. | Заклади охорони здоров’я комунальної та державної форми власності, що діють в організаційно-правовій формі установи, можуть бути реорганізовані, у тому числі шляхом перетворення, за рішенням власника або уповноваженого органу управління. |
|
Закон України «Про екстрену медичну допомогу» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 30, ст. 340) |
|
| Стаття 6. Повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги
1. Кабінет Міністрів України: забезпечує проведення державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги; координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо функціонування системи екстреної медичної допомоги; забезпечує розроблення та виконання державних цільових програм, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомоги; … 3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації: вносять на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад та інших органів місцевого самоврядування пропозиції щодо створення, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць; розробляють та затверджують за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, забезпечують їх виконання; визначають за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, перелік закладів охорони здоров’я, які складають систему екстреної медичної допомоги відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють управління цими закладами; … 4. Органи влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, інші органи місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, приймають рішення з питань, пов’язаних із створенням, функціонуванням та розвитком системи екстреної медичної допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, з урахуванням положень цього Закону. |
Стаття 6. Повноваження органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування щодо забезпечення функціонування системи екстреної медичної допомоги
1. Кабінет Міністрів України: забезпечує проведення державної політики у сфері надання екстреної медичної допомоги, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги; координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади щодо функціонування системи екстреної медичної допомоги; забезпечує розроблення та виконання державних цільових програм, спрямованих на зміцнення матеріально-технічної бази системи екстреної медичної допомоги та багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування; … 3. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації: вносять на розгляд Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських рад та інших органів місцевого самоврядування пропозиції щодо створення, організації та функціонування системи екстреної медичної допомоги на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць; розробляють та затверджують за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, щорічні регіональні плани функціонування та розвитку системи екстреної медичної допомоги, забезпечують їх виконання; визначають за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, перелік закладів охорони здоров’я, які складають систему екстреної медичної допомоги, та багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснюють управління цими закладами; … 4. Органи влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради, інші органи місцевого самоврядування у порядку та в межах повноважень, що визначені законом, приймають рішення з питань, пов’язаних із створенням, функціонуванням та розвитком системи екстреної медичної допомоги та багатопрофільних лікарень інтенсивного лікування в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, з урахуванням положень цього Закону. |
| Стаття 11. Працівники системи екстреної медичної допомоги
4. Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на: підвищені посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці, доплати за науковий ступінь, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і винагороди, розмір та порядок встановлення яких визначаються Кабінетом Міністрів України; матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби, у , встановлених Кабінетом Міністрів України; обов’язкове страхування, яке забезпечується у порядку, визначеному законом; безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Відсутній |
Стаття 11. Працівники системи екстреної медичної допомоги
4. Медичні працівники системи екстреної медичної допомоги мають право на: підвищені посадові оклади, надбавки за особливий характер праці, за особливі умови праці, доплати за науковий ступінь, за почесні звання, а також за вислугу років залежно від стажу роботи в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, інші надбавки і доплати, премії і винагороди, розмір та порядок встановлення яких для державних і комунальних закладів охорони здоров’я визначаються Кабінетом Міністрів України; матеріальну допомогу для оздоровлення під час надання щорічної відпустки у розмірі одного посадового окладу та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі одного посадового окладу, які встановлюються для державних і комунальних закладів охорони здоров’я у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; соціальні пільги та гарантії, передбачені законодавством про аварійно-рятувальні служби, у , встановлених Кабінетом Міністрів України; обов’язкове страхування, яке забезпечується у порядку, визначеному законом; безоплатне забезпечення робочим одягом єдиного зразка у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я. Передбачені в цій частині права, крім права на доплату за науковий ступінь, поширюються також на водіїв бригад екстреної медичної допомоги. |
|
Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2018, № 5, ст. 31) |
|
| Стаття 10. Основні засади оплати надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій
… 11. У закладах охорони здоров’я державної та комунальної форм власності, які є надавачами медичних послуг за програмою медичних гарантій, обсяг платних медичних послуг, які не входять до програми медичних гарантій, може складати не більше 20 відсотків від обсягу всіх наданих послуг. |
Стаття 10. Основні засади оплати надання медичних послуг та лікарських засобів за програмою медичних гарантій
… Виключити |
|
Розділ IV ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ … 3. Протягом 2018-2019 років реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій поступово запроваджується для інших видів медичної допомоги, зокрема шляхом реалізації пілотних проектів для відповідних видів медичних послуг, окремих закладів охорони здоров’я, населених пунктів чи регіонів. Порядок реалізації таких проектів, перелік медичних послуг та лікарських засобів, що оплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України, тарифи та коригувальні коефіцієнти встановлюються Кабінетом Міністрів України. 4. З 1 січня 2020 року реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій здійснюється відповідно до цього Закону для всіх видів медичної допомоги. 5. До 31 грудня 2019 року реімбурсація здійснюється для визначеного Кабінетом Міністрів України переліку медичних станів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З 1 січня 2020 року запроваджується реімбурсація вартості лікарських засобів, передбачених програмою медичних гарантій. |
Розділ IV ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ … 3. До 1 квітня 2020 року реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій поступово запроваджується для інших видів медичної допомоги, зокрема шляхом реалізації пілотних проектів для відповідних видів медичних послуг, окремих закладів охорони здоров’я, населених пунктів чи регіонів. Порядок реалізації таких проектів, перелік медичних послуг та лікарських засобів, що оплачуються за рахунок коштів Державного бюджету України, тарифи та коригувальні коефіцієнти встановлюються Кабінетом Міністрів України. 4. З 1 квітня 2020 року реалізація державних гарантій медичного обслуговування населення за програмою медичних гарантій здійснюється відповідно до цього Закону для всіх видів медичної допомоги. 5. До 31 грудня 2019 року реімбурсація здійснюється для визначеного Кабінетом Міністрів України переліку медичних станів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. З 1 січня 2020 року запроваджується реімбурсація вартості лікарських засобів, передбачених програмою медичних гарантій. |
|
Цивільний кодекс України (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, №№ 40-44, ст. 356) |
|
| Стаття 104. Припинення юридичної особи
1. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. 2. Юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. 3. Юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, зокрема у разі ліквідації, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. 4. Установа не може бути перетворена. 5. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. 6. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. 7. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом. |
Стаття 104. Припинення юридичної особи
1. Юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов’язки переходять до правонаступників. 2. Юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти прибуток між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. 3. Юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, зокрема у разі ліквідації, не може бути реорганізована, якщо серед правонаступників є юридична особа, наділена таким правом. Якщо серед правонаступників є юридична особа, яка не вправі розподіляти майно між учасниками, рішення про реорганізацію товариства, наділеного таким правом, приймається одностайно загальними зборами учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства. 4. Установа не може бути перетворена, крім випадків передбачених законом. 5. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. 6. Порядок припинення юридичної особи в процесі відновлення її платоспроможності або банкрутства встановлюється законом. 7. Особливості припинення банку як юридичної особи встановлюються законом. |
|
Закон України «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів» (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1998, № 19, ст. 98) |
|
| Стаття 6. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я
1. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я: встановлює належний рівень захисту здоров’я людей; встановлює порядок повідомлення про харчові отруєння; здійснює державну реєстрацію та веде державні реєстри новітніх харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, ензимів, вод питних мінеральних відповідно до встановлених критеріїв. 2. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, затверджує: показники безпечності харчових продуктів та інших об’єктів санітарних заходів; критерії віднесення води питної до категорії «вода питна мінеральна»; окремі показники якості харчових продуктів; методичні настанови та розміщує їх на своєму офіційному сайті наступного дня після затвердження. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. |
Стаття 6. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я
1. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я: встановлює належний рівень захисту здоров’я людей; встановлює порядок повідомлення про харчові отруєння; здійснює державну реєстрацію та веде державні реєстри новітніх харчових продуктів, харчових добавок, ароматизаторів, ензимів, вод питних мінеральних відповідно до встановлених критеріїв. 2. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, затверджує: показники безпечності харчових продуктів та інших об’єктів санітарних заходів; критерії віднесення води питної до категорії «вода питна мінеральна»; окремі показники якості харчових продуктів. Виключити Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. |
| Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів
1. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, затверджує: гігієнічні вимоги до виробництва та обігу харчових продуктів; порядок затвердження експортних потужностей, ведення їх реєстру та внесення змін до нього; правила забою тварин. Відсутній Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. |
Стаття 7. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів
1. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, затверджує: гігієнічні вимоги до виробництва та обігу харчових продуктів; порядок затвердження експортних потужностей, ведення їх реєстру та внесення змін до нього; правила забою тварин; методичні настанови та розміщує їх на своєму офіційному сайті наступного дня після затвердження. Центральний орган виконавчої влади, що формує та забезпечує реалізацію державної політики у сфері безпечності та окремих показників якості харчових продуктів, здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом. |
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим