Проєкт Закону України «Про самоврядування медичних професій в Україні»

07 Липня 2020 5:53 Поділитися

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ
ПОДАННЯ

Комітет Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування (далі — Комітет) розглянув на своєму засіданні доопрацьований у Комітеті проєкт Закону України про самоврядування медичних професій в Україні (протокол № 38 від 26 червня 2020 року).

Вказаний законопроєкт напрацьовано на виконання рішення Комітету від 11 грудня 2019 року (протокол № 13) як компромісна редакція на основі законопроєктів реєстр. №№ 2445, 2445-1, 2445-2, 2445-3 з урахуванням конструктивних положень основного і альтернативних законопроєктів та наданих громадськістю пропозицій, та відповідно до вимог частини другої статті 110 Регламенту, яка передбачає, що при розгляді альтернативних законопроєктів головний комітет може рекомендувати Верховній Раді взяти за основу один із них або підготувати інший законопроєкт, який вноситься на розгляд Верховної Ради України народними депутатами — членами цього комітету.

Одночасно рішенням Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування від 11 грудня 2019 року (протокол № 13) рекомендовано відхилити альтернативні законопроєкти:

проєкт закону України про самоврядування медичних професій в Україні (реєстр. № 2445 від 14.11.2019 року), поданий народними депутатами України Дубновим А.В., Радуцьким М.Б., Булах Л.В., Перебийносом М.В., Медяником В.А., Стефанчуком М.О., Янченко Г.І., Безуглою М.В., Зубом В.О., Дмитрієвою О.О., Гетманцевим Д.О., Довгим О.С., Скічком .О.О., Третьяковою Г.М., Совою О.Г., Корявченковим Ю.В., Арістовим Ю.Ю., Клочком А.А., Юрашем С.А., Макаренком М.В.;

про професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я (реєстр. № 2445-1 від 26.11.2019 року), поданий народним депутатом України Бондарєвим К.А.;

про професійне самоврядування медичних професій в Україні (реєстр. № 2445-2 від 26.11.2019 року), поданий народними депутатами України Геращенко І.В., Іоновою М.М., Павленком Р.М., Княжицьким М.Л., Герасимовим А.В., Клімпуш-Цинцадзе І.О., Величковичем М.Р., Федіною С.Р., Фріз І.В., Зінкевич Я.В.;

про засади та органи медичного самоврядування в Україні (реєстр. № 2445-3 від 02.12.2019 року), поданий народним депутатом України Лабунською А.В.

У прийнятій 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю «Мадридській декларації» (1987 р.) наголошується на необхідності самоврядування медичної професії та встановлення професійної автономії.

Такі самоврядні організації сьогодні створені у більшості розвинених країн світу. Вони успішно функціонують і відповідають за більшість професійних питань медиків та виконують низку управлінських функцій у сфері охорони здоров’я як рівноправні партнери поряд з уповноваженими державними органами.

Практика демократичних країн світу доводить, що професійне лікарське самоврядування — це надзвичайно потрібна й корисна модель керування медичною галуззю.

У доопрацьованому у Комітеті законопроєкті враховано положення спільні для всіх альтернативних законопроєктів щодо законодавчого закріплення та врегулювання правового статусу нової інституції — професійного самоврядування медичних професій як особливого виду професійного самоврядування в Україні.

Зокрема такі як:

1. Утворення органів професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я (що за своїм юридичним статусом є самоврядними організаціями та юридичними особами публічного права), визначення системи таких органів та їх внутрішньої організаційної структури, повноважень, порядку та строків формування.

2. Визначення умов входження (об’єднання) осіб, на яких буде поширюватися дія відповідного законопроєкту, до відповідного органу професійного самоврядування.

3. Встановлення професійного збору з осіб, які увійдуть до складу органів професійного самоврядування, у якості обов’язкового платежу з метою забезпечення діяльності цих органів.

4. Наділення органів професійного самоврядування повноваженнями щодо:

допуску до професійної діяльності в сфері охорони здоров’я (надання права на здійснення медичної діяльності), а також щодо тимчасово призупинення та припинення такого права;

затвердження власних актів та ухвалення рішень, обов’язкових для виконання особами, на яких поширюється професійне самоврядування (етичні кодекси, правила та стандарти професійної діяльності тощо), а також здійснення контролю за їх виконанням;

участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я (участь у розробці програми медичних гарантій, тарифів, галузевих стандартів, навчальних програм; делегування своїх представників до комісій (у тому числі кадрових), комітетів, колегіальних, дорадчих чи інших допоміжних органів, що утворюються при органах державної влади та місцевого самоврядування);

притягнення осіб, на яких поширюється професійне самоврядування до дисциплінарної (професійної) відповідальності (законопроєктами визначаються підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, види стягнень, що будуть застосуватися (попередження, призупинення чи позбавлення права займатися певним видом професійної діяльності), стадії та строки дисциплінарного провадження, порядок розгляду дисциплінарних (професійних) справ та оскарження рішень по таким справам).

5. Створення та ведення органами професійного самоврядування реєстрів суб’єктів професійної діяльності у сфері охорони здоров’я.

6. Забезпечення органами професійного самоврядування умов для безперервного професійного розвитку лікарів.

Під час засідання Комітету було проведено обговорення підготовленого нового проєкту про самоврядування медичних професій в Україні з урахуванням зауважень та пропозицій професійних медичних(фармацевтичних) професійних асоціацій.

Новим законопроєктом пропонується запровадити в Україні професійне самоврядування медичних професій як особливий вид професійного самоврядування, що буде гарантуватися та забезпечуватися державою, і надасть кожному представнику медичної професії право управляти діяльністю професії, самостійно виконувати завдання та здійснювати повноваження. Ним чітко визначаються поняття, види, форми та механізми правового регулювання медичної та фармацевтичної діяльності в Україні, система, засади, гарантії, принципи професійного самоврядування медичних професій та повноваження органів професійного самоврядування медичних професій в Україні як одного із найважливіших елементів управління діяльністю медичних професій.

На відміну від попередніх законопроєктів з цього питання, які врегульовували виключно самоврядування діяльності лікарів, новим законопроєктом розширюється коло фахівців в галузі охорони здоров’я — учасників професійного самоврядування (лікарі загальної практики — сімейної медицини, лікарі-спеціалісти, лікарі-стоматологи, фармацевтичні працівники, молодші спеціалісти, фахові молодші бакалаври, молодші бакалаври, бакалаври з медичною освітою, магістри, доктори філософії та доктори наук за спеціальністю «Медсестринство»).

Також, на відміну від попередніх законопроєктів, ним розширено коло організаційних суб’єктів самоврядування медичних професій і пропонується створити п’ять органів професійного медичного самоврядування (Палата лікарів сімейної медицини; Палата лікарів спеціалістів; Палата стоматологів; Палата медичних спеціалістів; Фармацевтична палата).

Одночасно законопроєктом передбачені зміни до:

Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо уточнення окремих умов діяльності лікаря, надання медичної допомоги, здійснення контролю, нагляду, управління якістю в системі охорони здоров’я тощо в умовах функціонування в Україні інституту професійного самоврядування медичних професій;

Кодексу законів про працю України щодо надання працівникам додаткових трудових гарантій, у разі поєднання ними трудових обов’язків з обов’язками у виборних органах професійного самоврядування (збереження місця роботи, посади, середньомісячного заробітку тощо);

Закону України «Про страхування» щодо запровадження нового виду обов’язкового страхування — страхування цивільно-правової відповідальності представників медичних професій;

Закону України «Про професійний розвиток працівників» щодо запровадження обов’язковості погодження порядку організації професійного навчання медичних працівників з організаціями професійного самоврядування.

Під час розгляду та обговорення на засіданні Комітету запропонованої редакції зазначалося, що його прийняття сприятиме вирішенню існуючих проблем у вітчизняному медичному професійному середовищі та обумовить покращення якості та доступності медичної допомоги населенню.

За наслідками розгляду та обговорення доопрацьованого законопроєкту Комітет ухвалив рішення:

підтримати редакцію доопрацьованого законопроєкту та доручити народним депутатам України — членам Комітету оформити та в установленому порядку зареєструвати цей проєкт як проєкт Закону України про самоврядування медичних професій в Україні;

рекомендувати Верховній Раді України за наслідками розгляду у першому читанні прийняти підготовлений Комітетом законопроєкт за основу (проєкт відповідної Постанови додається).

Доповідачем з цього питання при розгляді його на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено народного депутата України, Голову Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Радуцького Михайла Борисовича.

Голова КомітетуМ.Б. Радуцький

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА
до проєкту Закону України «Про самоврядування медичних професій в Україні»

1. Обґрунтування необхідності прийняття законопроєкту

Самоврядні лікарські організації, які успішно функціонують у розвинених країнах, відповідають за більшість професійних питань медиків. Організації лікарського самоврядування здійснюють керування системою охорони здоров’я як рівноправні партнери поряд з уповноваженими державними органами.

Вимоги та рекомендації до запровадження лікарського самоврядування містяться в низці декларацій, прийнятих Всесвітніми медичними асамблеями найавторитетнішої світової лікарської організації — Всесвітньої лікарської асоціації.

У прийнятій 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю «Мадридській декларації» (1987 р.) наголошується на необхідності самоврядування медичної професії та встановлення професійної автономії. Сформульовані в документі основні принципи лікарського самоврядування, спрямовані на якнайширше задоволення потреб пацієнтів та захист прав медичних працівників. Відтак, у всіх країнах-членах Європейського Союзу прийнято закони, відповідно до яких лікарському самоврядуванню делеговано цілий ряд важливих регулятивних функцій системи охорони здоров’я, а також окреслено основні організаційні засади професійної діяльності лікарів.

В кожній країні Європи є така самоврядна організація, також є загальноєвропейська самоврядна медична організація — Постійний комітет європейських лікарів (далі — Комітет). Головна мета діяльності Комітету — захист стандартів медичної професії та підтримка її ролі й функцій у Європейській спільноті. Наразі Комітет представляє інтереси національних медичних асоціацій 32 країн Європи, репрезентує точку зору медичних фахівців цих держав, на підставі чого і формує європейську політику шляхом активної співпраці з лікарською спільнотою.

Практика демократичних країн світу доводить, що професійне лікарське самоврядування — це надзвичайно потрібна й корисна модель керування медичною галуззю, впровадження якої має стати одним з невіднятних компонентів реформи системи охорони здоров’я.

В України почалось запровадження самоврядних медичних організації, у вигляді громадянських утворень. Вони ставлять за мету сприяння охороні та зміцненню здоров’я українського народу, розвиток вітчизняної медичної науки, участь у вирішенні медичних проблем, сприяння професійному росту медичних та фармацевтичних працівників, їх правовому та соціальному захисту, задоволення своїх законних соціальних, економічних, творчих та інших спільних інтересів. Проте вони не мають закріплених законом важелів впливу, бо діють виключно в межах законодавства про громадські організації. Системою охорони здоров’я вони не розглядаються як рівноправні партнери, а їх роль зводиться здебільшого до наукової діяльності та до участі в підвищенні кваліфікації лікарів. Тому, перед Україною постає завдання серйозного реформування системи охорони здоров’я шляхом створення самоврядної лікарської організації, побудованої на принципах автономії професійної діяльності.

У Верховній Раді України 16 грудня 2015 року проходили парламентські слухання. За результатами слухань було рекомендовано доручити Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я забезпечити у 2016 році розроблення та супровід законопроєкту «про лікарське самоврядування (щодо врегулювання питань внутрішніх і зовнішніх (регуляторних) функцій лікарського професійного самоврядування, зокрема, створення реєстру лікарів, запровадження ліцензування професійної діяльності та індивідуальної професійної відповідальності, залучення професійних асоціацій до формування кадрової політики, організації безперервного професійного удосконалення, впровадження інструментів дотримання етичних принципів професійної діяльності)». Так, з 2006 по 2018 рік включно була низка законопроєктів щодо законодавчого впровадження та регулювання діяльності самоврядних медичних організацій.

Отже, необхідність законодавчого врегулювання самоврядування медичних професій в Україні давно назріла. Також, актуальність цього питання посилюється тим, що у населення збільшується потреба в охороні здоров’я, що створилась завдяки великої кількості поранених внаслідок бойових дій на сході країни, погіршення екології та економічного стану суспільства.

Професійне самоврядування медичних професій — це особливий вид професійного самоврядування, яке буде гарантуватися та забезпечуватися державою, і надасть кожному представнику медичних професій право управляти діяльністю професії, самостійно виконувати завдання та здійснювати повноваження.

Законопроєктом також розширюється коло фахівців в галузі охорони здоров’я, щодо яких застосовуються норми цього законопроєкту — на відміну від попередніх законопроєктів з цього питання, які врегульовували виключно самоврядування діяльності лікарів.

Також в законопроєкті є розширення кола організаційних суб’єктів самоврядування медичних професій (декілька самоврядних організацій), на відміну від попередніх законопроєктів, якими передбачалася одна самоврядна організація, що повинна була охоплювати діяльність усіх лікарів України.

Прийняття законопроєкту вирішить існуючі проблеми в професійному середовищі медичних та фармацевтичних працівників, забезпечить високий рівень охорони здоров’я населення. Також, це буде запорукою виконання професійних прав медичних та фармацевтичних працівників та незалежності лікарської спільноти. Через захист своїх прав, більше медичних та фармацевтичних працівників побажають залишитися в Україні далі працювати, тому що зменшяться перепони до професійної реалізації. Крім того, завдяки прийняттю законопроєкту, якість медицини та орієнтованість на пацієнта збільшиться, рівень медицини почне зростати.

2. Мета і цілі прийняття законопроєкту

Метою законопроєкту є необхідне законодавче закріплення вже існуючого в країні явища — медичного самоврядування, задля врегулювання питань, пов’язаних з практикою медицини, фармацевтичною практикою та правами медиків.

Ціль законопроєкту це адаптація до світового та європейського законодавства українського законодавства у сфері професійної підтримки медичної спільноти.

3. Загальна характеристика та основні положення законопроєкту

Законопроєктом пропонується законодавчо закріпити та врегулювати поняття, види, форми та механізми правового регулювання медичної та фармацевтичної діяльності в Україні, систему, засади, гарантії, принципи професійного самоврядування медичних професій та повноваження органів професійного самоврядування медичних професій в Україні як одного із найважливіших елементів управління діяльністю медичних професій, та має на меті створення ефективної системи надання медичної та фармацевтичної допомоги та забезпечення умов для ефективного виконання представниками медичних професій своїх професійних обов’язків та захист їх прав.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері регулювання

Основними нормативно-правовими актами в даній сфері правового регулювання є: Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», Закон України «Про ліцензування видів господарської діяльності».

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Закону не потребуватиме додаткових видатків з державного бюджету України.

6. Запобігання корупції

У проєкті закону відсутні правила і процедури, які можуть містити ризики вчинення корупційних правопорушень.

7. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття законопроєкту

Прийняття проєкту Закону запровадить та забезпечить постійний професійний розвиток медичних фахівців та медицини в країні.

Народні депутати України

Проєкт

зареєстрований у Верховній раді України

03.07.2020 р. № 2445-д

ЗАКОН УКРАЇНИ
«ПРО САМОВРЯДУВАННЯ МЕДИЧНИХ ПРОФЕСІЙ В УКРАЇНІ»

Цей Закон визначає поняття, види, форми та механізми правового регулювання медичної та фармацевтичної діяльності в Україні, систему, засади, гарантії, принципи професійного самоврядування медичних професій та повноваження органів професійного самоврядування медичних професій в Україні як одного із найважливіших елементів управління діяльністю медичних професій, та має на меті створення ефективної системи надання медичної та фармацевтичної допомоги та забезпечення умов для ефективного виконання представниками медичних професій своїх професійних обов’язків та захист їх прав.

Стаття 1. Визначення основних термінів

1. У цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:

безперервний професійний розвиток представника медичної професії — безперервний процес навчання та вдосконалення професійної компетентності та навичок, що дає змогу підтримувати або покращувати стандарти професійної діяльності, підтримувати специфічні навички в медичних, фармацевтичних практиках з урахуванням нових знань отриманих суспільством, відповідно до потреб сфери охорони здоров’я та триває протягом усього періоду медичної та фармацевтичної діяльності;

медична та фармацевтична діяльність — професійна діяльність представників медичних професій, які отримали свідоцтво про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності, що здійснюється ними з дотриманням стандартів з охорони здоров’я та етичних норм при наданні медичної та фармацевтичної допомоги;

медичні професії — це професії, які безпосередньо пов’язані з охороною здоров’я в усіх формах, діяльність яких провадиться з метою збереження та відновлення фізіологічних, психічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

палати медичних професій (надалі Палати) — юридичні особи публічного права, організації професійного самоврядування, що об’єднують всіх представників медичної професії;

представники медичної професії — особи, які мають відповідний рівень освіти та кваліфікації та здійснюють діяльність у галузі охорони здоров’я;

професійне самоврядування медичних та професій — особливий вид професійного самоврядування, який гарантується та забезпечується державою, і надає кожному представнику медичної професії право управляти діяльністю професії у межах і порядку, встановлених цим Законом;

професійний збір — обов’язковий платіж, що сплачується представниками медичних професій, які входять до організації професійного самоврядування медичних професій.

свідоцтво про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності — документ, який видається відповідною організацією професійного самоврядування медичних професій та надає право здійснювати медичну та фармацевтичну діяльність на території України.

Реєстри представників медичних професій — це електронні автоматизовані інформаційно-телекомунікаційні системи (інформаційні технології і технічні засоби), призначені для зберігання, обліку та використання даних та іншої інформації щодо професійної діяльності представників медичних професій, і забезпечують безпеку збереження зазначених даних.

2. Зміст інших понять і термінів визначається Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту» та Основами законодавства України про охорону здоров’я та іншими законами України, а також Міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Стаття 2. Правове регулювання професійного самоврядування медичних професій

1. Професійне самоврядування медичних професій в Україні регулюється Конституцією України, цим Законом, Основами законодавства України про охорону здоров’я, іншими законодавчими актами України та актами організацій професійного самоврядування медичних професій.

2. На діяльність організацій професійного самоврядування медичних професій не поширюються норми законів України, що регулюють діяльність громадських об’єднань, організацій роботодавців, професійних спілок, органів самоорганізації населення, благодійних організацій.

Стаття 3. Принципи професійного самоврядування медичних професій

Професійне самоврядування медичних професій здійснюється на принципах законності, незалежності від органів державної влади, демократичності та рівноправної участі в професійному самоврядуванні, професійності, прозорості, колегіальності у прийнятті рішень, правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами, підзвітності та відповідальності перед медичною та фармацевтичною спільнотою і суспільством.

Стаття 4. Держава і професійне самоврядування медичних професій

1. Професійне самоврядування медичних професій є незалежним від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб.

2. Держава, її органи та посадові особи не можуть втручатися в діяльність організацій професійного самоврядування медичних професій.

3. Проєкти нормативно-правових актів, які стосуються питань освіти, стандартів з охорони здоров’я, здійснення медичної та фармацевтичної діяльності, розглядаються органами виконавчої влади з урахуванням пропозицій відповідних організацій професійного самоврядування медичних професій.

Організації професійного самоврядування медичних професій мають право вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи і відповідним державним органам про прийняття або внесення змін до законів і інших нормативно-правових актів з питань формування та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я.

Організації професійного самоврядування медичних професій мають право брати участь у розгляді органами виконавчої влади своїх пропозицій.

Стаття 5. Організації професійного самоврядування медичних професій

1. Організаціями професійного самоврядування медичних професій є Палати:

1) Палата лікарів сімейної медицини;

2) Палата лікарів спеціалістів;

3) Палата стоматологів;

4) Палата медичних спеціалістів;

5) Фармацевтична палата.

До Палати лікарів сімейної медицини входять лікарі, які мають право на здійснення медичної діяльності у сфері надання первинної медичної допомоги.

До Палати лікарів спеціалістів входять лікарі та особи з вищою немедичною освітою, які мають право на здійснення медичної та діяльності, крім тих, що здійснюють медичну та діяльність у сфері стоматології та первинної медичної допомоги.

До Палати стоматологів входять лікарі, які мають право на здійснення медичної діяльності у сфері стоматології.

До Палати медичних спеціалістів входять молодші спеціалісти, фахові молодші бакалаври, молодші бакалаври, бакалаври з медичною освітою, магістри, доктори філософії та доктори наук за спеціальністю «Медсестринство», які мають право на здійснення медичної діяльності.

До Фармацевтичної палати входять особи, що мають фармацевтичну освіту будь якого ступеню (молодший спеціаліст, молодший бакалавр, бакалавр, магістр, доктор філософії, доктор наук) та прирівняні до них.

2. Представник медичної професії, який має більш ніж одну спеціальність в сфері охорони здоров’я, самостійно обирає Палату до якої входить.

Стаття 6. Право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності

1. Право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності мають особи, які включені до Реєстру представників медичних професій та мають діюче свідоцтво про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності.

2. Забороняється здійснення медичної та фармацевтичної діяльності без свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності або в разі тимчасового зупинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності, припинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності.

3. Рішення про надання права здійснювати медичну та фармацевтичну діяльність приймається організацією професійного самоврядування медичних професій на підставі поданих документів про освіту.

Перелік документів, необхідних для надання права здійснювати медичну та фармацевтичну діяльність та порядок видачі свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності визначається відповідною організацією професійного самоврядування медичних професій за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 7. Підстави тимчасового зупинення та припинення медичної та фармацевтичної діяльності

1. Медична та фармацевтична діяльність може бути тимчасово зупинена на підставі:

1) особистої заяви представника медичних професій;

2) прийняття відповідного рішення організацією професійного самоврядування медичних професій у випадках, вказаних у цьому Законі;

3) визнання представника медичних професій за рішенням суду недієздатним або обмежено дієздатним;

4) набрання законної сили вироком суду за вчинення злочину, за який призначено покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

5) визнання судом особи безвісно відсутньою.

2. Медична та фармацевтична діяльність припиняється виключно шляхом припинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності. Дія свідоцтва припиняється в разі:

1) подання представником медичної професії відповідної заяви;

2) смерті представника медичних професій або ухвалення судом рішення про оголошення його померлим;

3) прийняття відповідного рішення організацією професійного самоврядування медичних професій у випадках, вказаних у цьому Законі.

Стаття 8. Професійний збір

1. Кошти, отримані в результаті сплати професійного збору, використовуються виключно на виконання функцій Палати та не можуть бути використані на будь-які інші цілі.

2. Палати можуть залучати кошти у вигляді добровільних цільових внесків, а також використовувати інші не заборонені законодавством України джерела фінансування.

Стаття 9. Здійснення медичної та фармацевтичної діяльності особами, які пройшли медичну та фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн

1. Особи, які пройшли медичну та фармацевтичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн, допускаються до медичної та фармацевтичної діяльності в порядку, визначеному відповідною організацією професійного самоврядування медичних професій в Україні.

2. У наукових і навчальних цілях та в окремих випадках надання медичної допомоги пацієнтам, яка вимагає особливої кваліфікації лікаря, організація професійного самоврядування медичних професій на підставі документів про отримання відповідної медичної освіти може надавати особам, які пройшли медичну підготовку в навчальних закладах іноземних країн тимчасове свідоцтво про право здійснення медичної та фармацевтичної діяльності на строк не більше ніж три місяці у спрощеному порядку, що встановлюється організацією професійного самоврядування медичних професій.

Стаття 10. Реєстри представників медичних професій

1. З метою збирання, зберігання, обліку й надання достовірної інформації про чисельність і персональний склад, кваліфікацію представників медичних професій, які набули право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності, ведуться реєстри медичних професій (надалі — Реєстри).

2. Ведення Реєстрів забезпечують організації професійного самоврядування медичних професій.

3. До Реєстрів вносяться такі відомості про представника медичних професій:

1) прізвище, ім’я, по батькові (за наявності) та дата народження;

2) відомості та реквізити документів, що підтверджують освіту та кваліфікацію;

3) номер, дата видачі та строк дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності;

4) найменування та адреса основного місця здійснення медичної та фармацевтичної діяльності;

5) інформація про тимчасове зупинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності, припинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності;

6) інформація про оголошення попередження Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією Палати, протягом року з дня притягнення до професійної дисциплінарної відповідальності;

7) дата початку роботи за спеціальністю та інформація про періоди, протягом яких особа не працювала за спеціальністю;

8) інформація про підвищення кваліфікації та перепідготовку;

9) інші відомості визначені організацією професійного самоврядування медичних професій.

Реєстри також можуть містити додаткову інформацію з обмеженим доступом.

4. Організація професійного самоврядування медичних професій забезпечує відкритий цілодобовий доступ до Реєстрів на офіційному веб-сайті.

5. Доступ до Реєстрів на офіційному веб-сайті організації професійного самоврядування медичних професій надається шляхом можливості перегляду, копіювання та роздрукування інформації, а також у вигляді набору даних, організованого у форматі, що дозволяє його автоматизоване оброблення електронними засобами (машинозчитування) з метою повторного використання.

6. Інформація про представника медичних професій в Реєстрах зберігається безстроково.

7. Представник медичних професій протягом п’яти робочих днів з дня зміни відомостей, що містяться в відповідному Реєстрі, повідомляє про них організацію професійного самоврядування, за винятком відомостей, які вносяться на підставі рішень організації.

8. Організація професійного самоврядування медичних професій може надавати витяги з Реєстру за зверненням представника медичних професій або іншої особи в порядку, визначеному організацією професійного самоврядування медичних професій.

9. Відомості, що підлягають внесенню до Реєстру, включаються до нього не пізніше двох робочих днів з дня їх отримання організацією професійного самоврядування медичних професій.

10. Порядок ведення Реєстрів затверджується організацією професійного самоврядування медичних професій.

11. Власником та розпорядником Реєстрів, їх відомостей є відповідні Палати.

Стаття 11. Безперервний професійний розвиток

1. Безперервний професійний розвиток та самоосвіта є обов’язком кожного фахівця у сфері охорони здоров’я.

2. Роботодавець заохочує здійснення безперервного професійного розвитку представника медичних професій.

3. Організація професійного самоврядування медичних професій визначає вимоги до обсягів щорічної участі представників медичних професій у програмах безперервного професійного розвитку, порядку внесення відомостей щодо безперервного професійного розвитку у реєстри представників медичних професій.

4. Вимоги, стандарти та критерії визнання до організаторів безперервного професійного розвитку затверджуються організаціями професійного самоврядування медичних професій. Організатори безперервного професійного розвитку несуть відповідальність за якість освітніх програм та відповідність принципам доказової медицини.

5. Організації професійного самоврядування медичних професій надають організаційну, інформаційну та методологічну підтримку з розробки та впровадження навчальних програм з підготовки фахівців у сфері охорони здоров’я, співпрацюють з закладами медичної освіти, об’єднаннями викладачів, студентів та працівників університетських клінік, іншими профільними навчальними та науковими установами з метою комплексного аналізу та сприяння динамічному розвитку медичної в Україні.

Стаття 12. Завдання самоврядування медичних професій

1) Завданнями професійного самоврядування медичних професій є:

2) дотримання організаційної незалежності представників медичних професій, захист від незаконного втручання в здійснення їх професійної діяльності;

3) забезпечення рівності прав та обов’язків всіх представників медичних професій;

4) забезпечення дотримання представниками медичних професій принципів науково обґрунтованої та доказової медицини при наданні медичної допомоги;

5) підтримання високого професійного рівня представників медичних професій шляхом безперервного професійного розвитку та самоосвіти;

6) забезпечення умов ефективного виконання представниками медичних професій своїх професійних обов’язків;

7) забезпечення умов для міжнародного співробітництва у сфері охорони здоров’я;

8) забезпечення дотримання представниками медичних професій професійної етики;

9) забезпечення дотримання прав людини у сфері охорони здоров’я.

Стаття 13. Палати медичних професій

1. Палата є неприбутковою юридичною особою публічного права та організовує свою діяльність на принципах самоврядування.

2. Діяльність, структура та склад Палат регламентуються цим Законом, іншими актами законодавства України та статутами Палат.

3. Палати створюються безстроково. Реорганізація або ліквідація Палат може бути здійснена лише на підставі закону.

4. Для реалізації завдань Палати, проведення організаційної та іншої роботи в структурі Палати утворюються органи, комісії, відділення, структурні та відокремлені підрозділи, тимчасові спеціальні комісії та інші органи, які передбачені цим Законом, статутами та іншими актами Палат.

Стаття 14. Функції та повноваження Палат медичних професій

1. Палата медичної професії:

1) надає право здійснювати медичну та фармацевтичну діяльність та видає свідоцтво на право здійснювати медичну та фармацевтичну діяльність представникам медичних професій;

2) забезпечує створення та ведення Реєстру представників медичних професій, підтримує його діяльність;

3) встановлює рівень якості, своєчасності та повноти надання медичної допомоги представниками медичних професій;

4) розробляє та затверджує Кодекс етики представників медичних професій Палати;

5) розробляє методичні та рекомендаційні матеріали щодо відповідної медичної та фармацевтичної діяльності;

6) погоджує стандарти з охорони здоров’я;

7) вносить до органів державної влади пропозиції щодо здійснення регуляторної діяльності у сфері медицини;

8) забезпечує збір та узагальнення інформації щодо кількісного складу представників медичної професії, їх освітнього, професійного рівня, наукових досягнень;

9) представляє професійну медичну спільноту у міжнародних професійних відносинах;

10) вносить пропозиції та погоджує проєкти нормативно-правових актів центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я :

а) щодо галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, зокрема клінічних протоколів і стандартів у галузі,

б) щодо критеріїв та стандартів державної акредитації закладів охорони здоров’я у галузі медицини та стоматології

в) щодо єдиних кваліфікаційних вимог до професіоналів щодо відповідних змін та доповнень у Довідник кваліфікаційних характеристик (охорона здоров’я)

г) щодо ліцензування господарської діяльності з медичної практики (набуття чинності через два роки з моменту державної реєстрації Палати);

ґ) щодо переліку дозволених методів профілактики, діагностики, лікування;

д) щодо санітарно-протиепідемічних вимог до закладів охорони здоров’я, що надають первинну медичну (медико-санітарну), вторинну та третинну допомогу (набуття чинності через один рік з моменту державної реєстрації Палати);

11) надає обов’язкові до розгляду рекомендації щодо умов та критеріїв загальнообов’язкового державного соціального (медичного) страхування та страхування професійної відповідальності представників професіоналів у галузі стоматології, здійснює організаційну підтримку в сфері страхування цивільно-правової відповідальності представників професії;

12) залучає міжнародних фахівців до покращення рівня надання медичної допомоги та вимог до представників медичних професій у стоматології;

13) сприяє підвищенню авторитету професії у державі;

14) формує довгострокові та короткострокові концепції розвитку та реформування галузі та представляє їх при розгляді на засіданнях Уряду України, Комітетів ВР України, РНБО України тощо у межах, що стосуються діяльності професії;

15) надає рекомендації, організаційну, інформаційну та методологічну підтримку з розробки та впровадження навчальних програм з підготовки представників медичної професії навчальним закладам, аналізує якість та скеровує до органів державної влади відгуки щодо освітньої діяльності вищих навчальних закладів, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я;

16) погоджує форми ведення звітної та облікової документації;

17) здійснює інші функції та повноваження, які передбачені чинним законодавством, статутами Палат та іншими актами Палат.

Стаття 15. Взаємодія палат та держави.

1. Уповноважений центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію

державної політики у сфері охорони здоров’я, має право звертатися до палат за інформацією чи з

пропозицією вирішити питання, які відносяться до компетенції професійного самоврядування медичної професії.

2. Уповноважений центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію

державної політики у сфері охорони здоров’я, може оскаржити в суді рішення органів Палати у разі невідповідності їх законодавству України.

3. Палати у межах повноважень, які передбачені законом, приймають акти (рішення), організовують та контролюють їх виконання.

4. Акти палат, підлягають державній реєстрації у випадках, передбачених законодавством.

5. Акти палат, прийняті у межах повноважень, які передбачені законодавством, є обов’язковими до

виконання органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами.

Стаття 16. Органи Палати медичних професій

1. У складі Палат утворюються та діють:

1) Конференція представників медичних професій;

2) Вища Рада Палати;

3) Вища наукова рада Палати;

4) Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія Палати;

5) Ревізійна комісія Палати;

6) інші органи, утворені на підставі статутів кожної Палати чи інших актів Палати.

2. Члени Вищої Ради Палати, члени Вищої наукової ради Палати, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати, Ревізійної комісії Палати не можуть бути обрані до органів Палати медичних професій більше ніж два рази поспіль.

3. Члени Вищої Ради Палати, члени Вищої наукової ради Палати, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати, Ревізійної комісії Палати під час здійснення повноважень в сфері самоврядування медичних професій зобов’язані запобігати реальному або потенційному конфлікту інтересів.

4. Голова Вищої Ради Палати, члени Вищої наукової ради Палати, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати та Ревізійної комісії Палати можуть отримувати винагороду у розмірі, визначеному бюджетом Палати.

Стаття 17. Конференція представників медичних професій

1. Конференція представників медичних професій є вищим керівним органом Палати.

2. Чергова Конференція представників медичних професій скликається не рідше одного разу на три роки за рішенням Вищої Ради Палати. Порядок прийняття рішення про скликання Конференції медичних професій, регламент її роботи та формування порядку денного визначаються цим Законом та статутами Палат.

Чергова Конференція проводить обрання складу Вищої Ради Палати, Вищої наукової ради Палати, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати, Ревізійної комісії Палати.

3. Позачергова Конференція скликається Вищою Радою Палати не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення про її скликання.

Рішення про скликання позачергової Конференції медичних професій може бути прийняте:

1) за ініціативою Вищою Ради Палати;

2) на вимогу не менше ніж третини представників медичних професій, які входять до Палати.

Рішення про скликання позачергової Конференції представників медичних професій на вимогу представників медичних професій, які входять до Палати, приймається не пізніше десяти днів з дня отримання Радою Палати такої вимоги.

4. До виключної компетенції Конференції представників медичних професій належить:

1) затвердження статуту Палати, внесення змін і доповнень до нього;

2) затвердження Кодексу етики представників медичних професій Палати;

3) обрання складу Вищої Ради Палати, Вищої наукової ради Палати, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати та Ревізійної комісії Палати;

4) заслуховування звітів Вищої Ради Палати, Вищої наукової ради Палати, Ревізійної комісії та голови Апарату, ухвалення рішень щодо цих звітів;

5) обрання почесних членів Вищої Ради Палати;

6) затвердження бюджету Палати, визначення розміру професійного збору, винагороди голови Вищої Ради Палати, членів Вищої наукової ради Палати, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати та Ревізійної комісії Палати.

Статутами Палат до компетенції Конференції представників медичних професій можуть бути віднесені й інші питання, якщо це не суперечить законодавству України та цьому Закону.

5. Представники медичних професій можуть брати участь у Конференції, приймати участь у голосуванні дистанційно з дотриманням положень Закону України «Про електронні довірчі послуги».

Стаття 18. Електронні петиції.

1. Представники медичних професій мають право звернутися до органів Палати медичних професій, до якої вони входять, з електронними петиціями через офіційний веб-сайт Палати.

2. Порядок подання та розгляду електронних петицій визначається статутом організації медичних професій.

3. Петиції, в підтримку яких висловилися понад тридцять відсотків голосів членів Палати є обов’язковими до розгляду органами Палати протягом десяти днів.

4. Петиції щодо дострокового припинення повноважень членів Вищої Ради Палати, Ревізійної комісії Палати, Вищої наукової ради Палати, інших органів, утворених на підставі статутів Палати чи інших актів Палати, що набрали понад тридцять відсотків голосів членів Палати є підставою для проведення позачергової Конференції Палати у строк до 30 днів з моменту завершення строку голосування в підтримку петиції.

Стаття 19. Вища Рада Палати

1. У період між Конференціями керівним органом Палати є Вища Рада Палати, яка є постійно діючим колегіальним органом та здійснює повноваження, покладені на неї статутом Палати.

2. Кількість членів та порядок обрання членів Вищої Ради Палати визначається статутом Палати.

Почесні члени Вищої Ради Палати, які мають видатні заслуги перед медичною спільнотою та своєю діяльністю зробили значний внесок у розбудову професійного самоврядування медичних професій, можуть брати участь у роботі Вищої Ради Палати в порядку, визначеному статутом Палати, з правом дорадчого голосу.

Вища Рада Палати може створювати спеціальні комітети та комісії в межах своїх повноважень.

3. Склад Вищої Ради Палати обирається строком на три роки. Повноваження Вищої Ради Палати подовжуються до початку роботи нового складу Вищої Ради Палати, але не більше трьох років та шести місяців з моменту обрання старого складу Вищої Ради Палати.

4. Порядок припинення повноважень складу Вищої Ради Палати визначається статутом.

5. Вища Рада Палати на першому засіданні, що повинне відбутися в строк не пізніше тридцяти днів з моменту обрання складу Вищої Ради Палати, обирає голову Вищої Ради Палати зі свого складу.

6. Вища Рада Палати:

1) забезпечує виконання рішень Конференції представників медичних професій;

2) подає до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, проєкти стандартів з охорони здоров’я для затвердження;

3) затверджує вимоги до організаторів безперервного професійного розвитку;

4) здійснює організаційне, методичне, інформаційне забезпечення ведення Реєстру та надає витяги з нього;

5) затверджує положення про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати, положення про Вищу наукову раду Палати;

6) встановлює порядок сплати професійного збору, забезпечує його розподіл і використання;

7) визначає критерії повного або часткового звільнення від сплати професійного збору;

8) сприяє захисту прав представників медичних професій;

9) забезпечує ведення офіційного веб-сайту Палати;

10) виконує інші функції відповідно до цього Закону та рішень Конференції представників медичних професій.

Вища Рада Палати сприяє впровадженню системи страхування професійної відповідальності представників медичних професій.

Стаття 20. Голова Вищої Ради Палати

1. Голова Вищої Ради Палати обирається Радою Палати строком на три роки. Повноваження голови Вищої Ради Палати подовжуються до обрання нового голови Вищої Ради Палати. Порядок припинення повноважень голови Вищої Ради Палати визначається статутом.

2. Голова Вищої Ради Палати очолює Раду Палати, забезпечує скликання та проведення засідань Вищої Ради Палати, керує її роботою, організовує виконання рішень Конференції представників медичної професії, виконує інші повноваження визначені статутом Палати.

3. Голова Вищої Ради Палати представляє Палату в міжнародних організаціях, органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, перед громадянами.

4. У разі неможливості виконання обов’язків Головою Вищої Ради Палати або за його власним бажанням, Вища Рада Палати може провести дострокові перевибори Голови Вищої Ради Палати.

Стаття 21. Апарат Палати

1. Апарат Палати очолюється керівником Апарату, який призначається та звільняється Вищої Радою Палати.

2. Розмір заробітної плати керівника та працівників Апарату встановлюється рішенням Вищої Ради Палати.

3. Керівник і працівники Апарату не можуть бути членами Вищої Ради Палати, членами Ревізійної комісії Палати або мати потенційний конфлікт інтересів.

4. Керівник Апарату підпорядковується Вищій Раді Палати, організовує роботу Апарату Палати та господарську діяльність Палати.

5. Керівник Апарату відповідальний за виконання бюджету, фінансову звітність та звітує про фінансову діяльність Палати на кожній черговій Конференції представників медичних професій.

6. Статутами Палати керівнику Апарату можуть бути надані й інші права та обов`язки, якщо це не суперечитиме цьому Закону.

Стаття 22. Вища наукова Рада Палати

1. Вища наукова Рада Палати — це постійно діючий колегіальний орган Палати.

2. У складі Вищої наукової Ради Палати можуть утворюватися комітети, повноваження яких визначаються положенням про Вищу наукову раду Палати. Комітети Вищої наукової ради Палати формуються з урахуванням спеціальностей представники яких входять до Палати.

3. Склад Вищої наукової ради Палати, вимоги до освітнього рівня її членів визначаються положенням про Вищу наукову раду Палати. Членами Вищої наукової Ради Палати не можуть бути керівники наукових установ та організацій, закладів вищої освіти. Склад Вищої наукової Вищої Ради Палати призначається строком на три роки.

4. Вища наукова Вища Рада Палати аналізує та надає висновки щодо стандартів медичної допомоги та здійснює аналіз програм безперервного професійного розвитку щодо відповідності принципами наукової обґрунтованості та доказової медицини, надає висновки та рекомендації.5. Статутом Палати Вищій науковій раді Палати можуть бути надані інші права та обов`язки, що не суперечать цьому Закону.

Стаття 23. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія Палати

1. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія Палати — це постійно діючий колегіальний орган Палати.

2. Склад Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати обирається строком на три роки. Повноваження Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати подовжуються до початку роботи нового складу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати. Порядок припинення повноважень складу або окремих членів Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати визначається положенням про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати.

3. У складі Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати створюються колегії з розгляду скарг та апеляційний комітет.

4. До виключної компетенції Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати належить:

1) розгляд скарг щодо порушення представником медичних професій Кодексу етики представників медичних професій Палати, рішень органів професійного самоврядування представників медичних професій, стандартів з охорони здоров’я;

2) прийняття рішень щодо притягнення або не притягнення представника медичних професій до професійної дисциплінарної відповідальності.

5. Статутом Палати Кваліфікаційно-дисциплінарній комісії Палати можуть бути надані й інші права та обов`язки, якщо це не суперечитиме цьому Закону.

Стаття 24. Ревізійна комісія Палати медичних професій

1. Склад Ревізійної комісії Палати обирається строком на три роки. Повноваження Ревізійної комісії Палати подовжуються до початку роботи нового складу Ревізійної комісії Палати. Порядок припинення повноважень Ревізійної комісії Палати визначається статутом.

2. Ревізійна комісія Палати здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю Палати та контролює виконання бюджету Палати.

3. Палати медичних професій зобов’язані не пізніше ніж до 1 червня року, що настає за звітним періодом, оприлюднювати річну фінансову звітність разом з аудиторським висновком на своїй веб-сторінці (у повному обсязі).

Стаття 25. Форми здійснення медичної та фармацевтичної діяльності

1. Медична та фармацевтична діяльність здійснюється представниками медичних професій:

за трудовими договорами, у тому числі контактами, з суб’єктами господарювання, що отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної та фармацевтичної практики;

фізичними особами-підприємцями, що отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної та фармацевтичної практики.

2. Заклади охорони здоров’я та фізичні особи-підприємці, що отримали ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики мають право залучати представників медичних професій для виконання окремих медичних послуг на підставі цивільно-правових договорів відповідно до ліцензійних умов.

Стаття 26. Загальні положення професійної дисциплінарної відповідальності представників медичних професій

1. Представники медичних професій несуть професійну дисциплінарну відповідальність за вчинення дисциплінарних проступків.

2. Професійна дисциплінарна відповідальність представника медичних професій — це особливий вид юридичної відповідальності, що застосовується до представника медичних професій за результатами дисциплінарного провадження, яке здійснюється Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією Палати за вчинення дисциплінарного проступку.

3. Представника медичних професій може бути притягнуто до професійної дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження з підстав, передбачених цим Законом.

4. Дисциплінарне провадження — це процедура розгляду письмової (електронної) скарги, яка містить відомості про наявність у діяннях (бездіяльності) представника медичних професій ознак дисциплінарного проступку.

5. Дисциплінарне провадження може бути відкрито протягом року з дня вчинення дисциплінарного проступку. Накладення стягнення згідно з цим Законом не звільняє від інших видів юридичної відповідальності, передбачених законодавством України.

6. Інформація про накладені стягнення та їх погашення заноситься до відповідного Реєстру представників медичних професій.

Стаття 27. Підстави для притягнення представника медичної професії до професійної дисциплінарної відповідальності

1. Підставою для притягнення представника медичних професій до професійної дисциплінарної відповідальності є вчинення ним дисциплінарного проступку.

2. Дисциплінарним проступком представника медичних професій є:

1) порушення Кодексу етики представників медичних професій Палати;

2) невиконання або неналежне виконання положень стандартів з охорони здоров’я;

3) невиконання рішень органів професійного самоврядування медичних професій, що стосуються професійної діяльності.

Стаття 28. Види дисциплінарних стягнень

1. До представника медичних професій може бути застосоване одне з таких дисциплінарних стягнень:

1) попередження;

2) тимчасове зупинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності на строк до шести місяців;

3) припинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності.

У випадку притягнення представника медичних професій до професійної дисциплінарної відповідальності може бути застосовано лише один вид дисциплінарного стягнення у відповідності до цього Закону.

2. У випадку накладення дисциплінарного стягнення, на представника медичних професій може бути покладено обов’язок взяти участь у додаткових заходах безперервного професійного розвитку;

3. Порядок тимчасового зупинення, припинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності при накладенні стягнень визначається Положенням про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати.

4. Порядок та підстави повторної видачі свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності визначається статутом Палати.

Стаття 29. Подання скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати

1. Особа чиї права порушено діями або бездіяльністю представника медичних професій має право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати зі скаргою, з метою притягнення представника медичних професій до професійної дисциплінарної відповідальності.

2. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія Палати може самостійно ініціювати дисциплінарне провадження у випадках передбачених статутом Палати.

3. Дисциплінарна справа стосовно представника медичних професій порушується за скаргою, що містить відомості про наявність ознак дисциплінарного проступку представника медичних професій, а також має встановлену особу скаржника.

4. За подання скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати встановлюється збір у розмірі, що визначається положенням про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати, але не більшому, ніж 10 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на відповідний рік.

Положенням про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати встановлюється перелік категорій осіб, які звільняються від сплати збору або сплачують збір у меншому розмірі.

5. У випадку задоволення скарги, збір повертається скаржнику.

Стаття 30. Порядок розгляду скарг

1. За результатами попереднього розгляду скарги Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія Палати приймає рішення про порушення або відмову у порушенні дисциплінарної справи стосовно представника медичних професій.

2. Порядок розгляду скарг визначається положенням про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати.

3. Представники медичних професій, щодо яких порушено дисциплінарне провадження та особи, які подали скаргу до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати, можуть брати участь у розгляді скарги Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією.

4. Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія Палати має право перевіряти відомості, зазначені у скарзі, одержувати пояснення, запитувати необхідну для перевірки скарги інформацію, залучати до розгляду скарги членів Вищої наукової ради Палати, інших представників медичних професій у порядку, визначеному положенням про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати.

Стаття 31. Прийняття рішення у дисциплінарній справі

1. За результатами розгляду дисциплінарної справи колегія з розгляду скарг у складі Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати приймає рішення про притягнення представника медичної професії до професійної дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку і застосування до нього дисциплінарного стягнення або про відмову у притягненні представника медичних професій до професійної дисциплінарної відповідальності.

2. Рішення колегії з розгляду скарг приймається більшістю голосів від її складу, крім рішення про припинення дії свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності, яке приймається двома третинами голосів від її складу.

3. Рішення оголошується на засіданні Кваліфікаційно-професійної дисциплінарної комісії Палати. Копія рішення надсилається рекомендованим листом або вручається особисто представнику медичної професії та особі, яка ініціювала порушення дисциплінарного провадження, не пізніше п’яти робочих днів з дня прийняття рішення.

Стаття 32. Оскарження рішення у дисциплінарній справі

1. Представник медичної професії чи особа, яка ініціювала порушення дисциплінарного провадження, має право оскаржити рішення у дисциплінарній справі протягом тридцяти днів з дня його прийняття до апеляційного комітету у складі Кваліфікаційно-професійної дисциплінарної комісії Палати.

2. За оскарження рішення колегії з розгляду скарг встановлюється збір у розмірі, що визначається положенням про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати, але не більшому, ніж 20 відсотків від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на відповідний рік. Положенням про Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію Палати встановлюється перелік категорій осіб, які звільняються від сплати збору або сплачують збір у меншому розмірі.

3. Апеляційний комітет протягом тридцяти днів з дня отримання заяви про оскарження забезпечує її розгляд та приймає відповідне рішення.

4. Рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії Палати може бути оскаржене до суду.

ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

2. Положення цього Закону щодо повноважень організацій професійного самоврядування медичних професій набирають чинності для медичної професії лише після державної реєстрації відповідної палати.

3. До приведення законодавства у відповідність із цим Законом закони та інші нормативно-правові акти у сфері професійної діяльності застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

4. Палати створюються на підставі рішення установчої Конференції представників медичних професій.

5. Конференції представників медичних професій проводяться не пізніше ніж через вісімнадцять місяців, конференція Палати Стоматологів не пізніше ніж через дев’ять місяців, а конференція Палати лікарів сімейної медицини і Фармацевтична Палата не пізніше 12 місяців з дня набрання чинності цим Законом.

6. Обов’язок щодо організаційно-технічного забезпечення проведення установчої Конференції представників медичних професій покладається на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

7. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я утворює робочу групу з питань проведення установчої Конференції представників медичних професій, до якої включаються профільні представники медичної спільноти та народні депутати України.

До робочої групи входять не більше 4 осіб представників від Центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, не більше 5 осіб від Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Верховної Ради України, не більше 9 осіб від громадських об’єднань професіоналів у галузі медицини та фармацевтиці (що відповідають наступним вимогам: 1) громадське об’єднання на день набуття чинності цим Законом має статус юридичної особи протягом останніх двох років; 2) на день набуття чинності цим Законом та проведення установчої Конференції представників медичних професій громадське об’єднання має статус всеукраїнського, або, у випадку громадських спілок, членами громадської спілки є всеукраїнські громадські організації (окрім Фармацевтичної палати та Палати медичних спеціалістів); 3) громадське об’єднання створене за професійною ознакою та об’єднує професіоналів у галузі медицини та фармацевтики України (професійні організації представників визначеної професії та (або) юридичні особи, які здійснюють надання професійної допомоги, у випадку громадських спілок) для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів професіоналів у галузі медицини та фармацевтики України.)

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я за поданням робочої групи з проведення Конференції представників медичних професій забезпечує публікацію оголошення про проведення Конференції на своєму веб-сайті не пізніше ніж за місяць до її проведення.

Про проведення установчої Конференції представників медичних професій складається протокол, який підписується головуючим та секретарем конференції.

8. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я, на підставі підготовлених координаційними радами з питань запровадження професійного самоврядування професіоналів у галузі стоматології впродовж шести місяців з дати набуття чинності даного закону створює бета-версію Реєстру професіоналів та забезпечує його ведення.

9. До моменту встановлення порядку проходження безперервного професійного розвитку представників медичних професій органами професійного самоврядування професій безперервний професійний розвиток фахівців у сфері охорони здоров’я здійснюється у порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

10. Підпункти 2, 3, 5 пункту 1 Прикінцевих положень цього закону вводяться в дію через рік після набрання законної сили цим Законом.

11. Галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я прийнятті до введення в дію підпунктів 2, 3, 5 пункту 1 Прикінцевих положень цього Закону, продовжують діяти як обов’язкові до виконання, до їх скасування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони здоров’я.

12. Медичні та фармацевтичні працівники здійснюють діяльність без одержання свідоцтва про право на здійснення медичної та фармацевтичної діяльності протягом шести місяців з дня оголошення про забезпечення функціонування відповідного електронного реєстру працівників медичних професій.

13. Реєстрація Палат здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та громадських формувань».

14. Кабінету Міністрів України у шестимісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади своїх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Внести до Основ законодавства України про охорону здоров’я (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, № 4, ст. 19 зі змінами) наступні зміни:

1) абзац десятий частини першої статті 3 після слів «медичними та фармацевтичними працівниками,» доповнити словами «організаціями професійного самоврядування медичних професій,»;

2) частину сьому статті 8 викласти в наступній редакції:
«Проведення державної оцінки медичних технологій здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».

3) статтю 14-1 викласти в наступній редакції:

«Систему стандартів у сфері охорони здоров’я складають державні соціальні нормативи та стандарти з охорони здоров‘я.

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я встановлюються відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії.

Стандарт з охорони здоров’я — нормативний документ, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, які стосуються охорони здоров’я.

Стандарти з охорони здоров’я застосовуються на добровільній основі, крім випадків, коли обов’язковість їх застосування встановлена актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони здоров’я.

Стандарти з охорони здоров’я розробляються та застосовуються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я медичних професій.»

4) статтю 15 доповнити новою частиною такого змісту:

«Організації професійного самоврядування медичних професій вирішують питання організації та діяльності медичних та фармацевтичних працівників в порядку, встановленому Законом»;

5) у частині шостій статті 18 слова «галузевих стандартів у сфері» замінити словами «стандартів із»;

6) у статті 22:

назву статті викласти в такій редакції: «Стаття 22. Контроль і нагляд в сфері охорони здоров’я»;

доповнити новою частиною такого змісту:

«Організації професійного самоврядування медичних професій, в межах своїх повноважень, здійснюють контроль щодо якості надання медичної та фармацевтичної допомоги та дотриманням правил професійної етики медичних та фармацевтичних працівників.»;

7) у статті 33:

у частині першій після слова «трудових» доповнити словами «або цивільно-правових»;

після частини першої доповнити новою частиною наступного змісту:

«З медичними та фармацевтичними працівниками може бути укладено контракт.»

У зв’язку з цим частини другу та третю вважати відповідно частинами третьою та четвертою;

8) частину третю статті 353 виключити;

9) частину третю статті 44 викласти у такій редакції:

«Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, що не допущені до застосування в медичній та фармацевтичній практиці можуть застосовуватись у закладах охорони здоров’я, вимоги до яких встановлюються організаціями професійного самоврядування професій та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.»;

10) у статті 75:

у частині другій після слів «підготовки, перепідготовки» виключити слова «та підвищення кваліфікації»;

доповнити новою частиною такого змісту:

«Особливості погодження навчальних планів, програм безперервного професійного розвитку, можуть бути визначені Законом України «Про професійне самоврядування медичних професій.»;

11) у частині другій статті 76 слова «Кабінетом Міністрів України» замінити на слова «організаціями професійного самоврядування медичних професій».

2. Частину першу статті 7 Закону України «Про страхування» (Відомості Верховної Ради України, 2002 р., № 7, ст. 50 із наступними змінами) доповнити пунктом 50 такого змісту:

«50) страхування цивільно-правової відповідальності представників медичних професій».

3. Частину першу статті 36 Кодексу законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375) доповнити пунктом 7-4 такого змісту:

«7-4) припинення або тимчасове зупинення дії свідоцтва на право здійснення медичної та фармацевтичної діяльності медичного працівника».

4. У частині 4 статті 6 Закону України «Про професійний розвиток працівників» після слів «іншими заінтересованими органами виконавчої влади» додати «організаціями професійного самоврядування».

ПОРІВНЯЛЬНА ТАБЛИЦЯ
до проєкту Закону України «Про самоврядування медичних професій в Україні»

Зміст положення (норми) чинногоакту законодавства Зміст відповідного положення(норми) проєкту акту
Основи законодавства України про охорону здоров’я
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я

охорона здоров’я — система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я

охорона здоров’я — система заходів, що здійснюються органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами, закладами охорони здоров’я, фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані в установленому законом порядку та одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики, медичними та фармацевтичними працівниками, організаціями професійного самоврядування медичних професій, громадськими об’єднаннями і громадянами з метою збереження та відновлення фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості її життя;

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я

Розроблення галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я, проведення державної оцінки медичних технологій здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я

Проведення державної оцінки медичних технологій здійснюються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Стаття 14-1. Система стандартів у сфері охорони здоров’я

Систему стандартів у сфері охорони здоров’я складають державні соціальні нормативи та галузеві стандарти.Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я встановлюються відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є:стандарт медичної допомоги (медичний стандарт) — сукупність норм, правил і нормативів, а також показники (індикатори) якості надання медичної допомоги відповідного виду, які розробляються з урахуванням сучасного рівня розвитку медичної науки і практики;

клінічний протокол — уніфікований документ, який визначає вимоги до діагностичних, лікувальних, профілактичних та реабілітаційних методів надання медичної допомоги та їх послідовність;

табель матеріально-технічного оснащення — документ, що визначає мінімальний перелік обладнання, устаткування та засобів, необхідних для оснащення конкретного типу закладу охорони здоров’я, його підрозділу, а також для забезпечення діяльності фізичних осіб — підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики за певною спеціальністю (спеціальностями);

лікарський формуляр — перелік зареєстрованих в Україні лікарських засобів, що включає ліки з доведеною ефективністю, допустимим рівнем безпеки, використання яких є економічно прийнятним.

Галузеві стандарти у сфері охорони здоров’я розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Галузевими стандартами у сфері охорони здоров’я є також інші норми, правила та нормативи, передбачені законами, які регулюють діяльність у сфері охорони здоров’я.

Додержання стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення є обов’язковим для всіх закладів охорони здоров’я, а також для фізичних осіб — підприємців, що провадять господарську діяльність з медичної практики.

Стаття 14-1. Система стандартів у сфері охорони здоров’я

Систему стандартів у сфері охорони здоров’я складають державні соціальні нормативи та стандарти з охорони здоров’я.

Державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я встановлюються відповідно до Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії».

Стандарт з охорони здоров’я — нормативний документ, що встановлює для загального і неодноразового використання правила, настанови або характеристики щодо діяльності чи її результатів, які стосуються охорони здоров’я.

Стандарти з охорони здоров’я застосовуються на добровільній основі, крім випадків, коли обов’язковість їх застосування встановлена актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики в сфері охорони здоров’я.

Стандарти з охорони здоров’я розробляються та застосовуються у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я медичних професій.

Стаття 15. Органи охорони здоров’я

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я; інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.

Стаття 15. Органи охорони здоров’я

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я забезпечують:центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;інші центральні органи виконавчої влади, які реалізують державну політику у сферах санітарного та епідемічного благополуччя населення, контролю якості та безпеки лікарських засобів, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та інших соціально небезпечних захворювань.

Реалізацію державної політики у сфері охорони здоров’я в адміністративно-територіальних одиницях України здійснюють Рада міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації.

Організації професійного самоврядування медичних професій вирішують питання організації та діяльності медичних та фармацевтичних працівників в порядку, встановленому Законом.

Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я

Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, перелік платних послуг з медичного обслуговування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я

Договори про медичне обслуговування укладаються у межах бюджетних коштів, передбачених на охорону здоров’я на відповідний бюджетний період, на підставі вартості та обсягу послуг з медичного обслуговування, замовником яких є держава або органи місцевого самоврядування. Вартість послуги з медичного обслуговування розраховується з урахуванням структури витрат, необхідних для надання такої послуги відповідно до стандартів із охорони здоров’я. Методика розрахунку вартості послуги з медичного обслуговування, перелік платних послуг з медичного обслуговування затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Стаття 22. Державний контроль і нагляд в сфері охорони здоров’я

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров’я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Немає

Стаття 22. Контроль і нагляд в сфері охорони здоров’я

Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров’я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.

Організації професійного самоврядування медичних професій, в межах своїх повноважень, здійснюють контроль щодо якості надання медичної та фармацевтичної допомоги та дотриманням правил професійної етики медичних та фармацевтичних працівників

Стаття 33. Забезпечення надання медичної допомоги

Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

Немає

Стаття 33. Забезпечення надання медичної допомоги

Медична допомога надається відповідно до медичних показань професійно підготовленими медичними працівниками, які перебувають у трудових або цивільно-правових відносинах із закладами охорони здоров’я, що забезпечують надання медичної допомоги згідно з одержаною відповідно до закону ліцензією, та фізичними особами — підприємцями, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку і можуть перебувати з цими закладами у цивільно-правових відносинах.

З медичними та фармацевтичними працівниками може бути укладено контракт.

Стаття 35-3. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних станів (під час вагітності та пологів) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснюється високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров’я.

Лікуючим лікарем з надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги є лікар закладу охорони здоров’я, що забезпечує надання такої допомоги, який отримав підготовку за відповідною спеціальністю і має кваліфікаційну категорію не нижче першої.

Стаття 35-3. Третинна (високоспеціалізована) медична допомога

Третинна (високоспеціалізована) медична допомога — медична допомога, що надається в амбулаторних або стаціонарних умовах у плановому порядку або в екстрених випадках і передбачає надання консультації, проведення діагностики, лікування хвороб, травм, отруєнь, патологічних станів, ведення фізіологічних станів (під час вагітності та пологів) із застосуванням високотехнологічного обладнання та/або високоспеціалізованих медичних процедур високої складності; направлення пацієнта відповідно до медичних показань для надання вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги або третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги з іншої спеціалізації.

Надання третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги здійснюється високоспеціалізованими багатопрофільними або однопрофільними закладами охорони здоров’я.

Виключено

Стаття 44. Застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів

У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. Щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) зазначені методи та засоби можуть використовуватися за наявності письмової згоди її батьків або інших законних представників, а щодо особи віком від 14 до 18 років — за її письмовою згодою та письмовою згодою її батьків або інших законних представників; щодо особи, цивільна дієздатність якої обмежується, — за її письмовою згодою та письмовою згодою її піклувальників; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, — за письмовою згодою її законного представника. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати.

Порядок застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, зазначених у частині другій цієї статті, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 44. Застосування методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів

У медичній практиці застосовуються методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, дозволені до застосування центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарські засоби, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, можуть використовуватися в інтересах вилікування особи лише після отримання її письмової згоди. Щодо особи віком до 14 років (малолітньої особи) зазначені методи та засоби можуть використовуватися за наявності письмової згоди її батьків або інших законних представників, а щодо особи віком від 14 до 18 років — за її письмовою згодою та письмовою згодою її батьків або інших законних представників; щодо особи, цивільна дієздатність якої обмежується, — за її письмовою згодою та письмовою згодою її піклувальників; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, — за письмовою згодою її законного представника. При отриманні згоди на застосування нових методів профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, які знаходяться на розгляді в установленому порядку, але ще не допущені до застосування, особі та (або) її законному представнику повинна бути надана інформація про цілі, методи, побічні ефекти, можливий ризик та очікувані результати.

Нові методи профілактики, діагностики, лікування, реабілітації та лікарських засобів, що не допущені до застосування в медичній та фармацевтичній практиці можуть застосовуватись у закладах охорони здоров’я, вимоги до яких встановлюються організаціями професійного самоврядування професій та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.

Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників у встановленому порядку погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Стаття 75. Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників

Підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації медичних і фармацевтичних працівників здійснюються відповідними середніми спеціальними і вищими навчальними та науковими закладами, закладами підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів, а також через інтернатуру, лікарську резидентуру, клінічну ординатуру, аспірантуру і докторантуру згідно з законодавством про освіту.

Навчальні плани та програми підготовки, перепідготовки медичних і фармацевтичних працівників у встановленому порядку погоджуються з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

Особливості погодження навчальних планів, програм безперервного професійного розвитку, можуть бути визначені Законом України «Про професійне самоврядування медичних професій

Стаття 76. Присяга лікаря України

Випускники медичних спеціальностей вищих медичних навчальних закладів приносять Присягу лікаря України.Текст Присяги лікаря України затверджується Кабінетом Міністрів України.

Стаття 76. Присяга лікаря України

Випускники медичних спеціальностей вищих медичних навчальних закладів приносять Присягу лікаря України.Текст Присяги лікаря України затверджується організаціями професійного самоврядування медичних професій.

Закону України «Про страхування»
Стаття 7. Види обов’язкового страхування

В Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:

1) медичне страхування;

49) страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю та (або) здоров’ю і майну третіх осіб під час виконання робіт з гуманітарного розмінування;

50) відсутня.

Стаття 7. Види обов’язкового страхування

В Україні здійснюються такі види обов’язкового страхування:

1) медичне страхування;

49) страхування цивільної відповідальності суб’єкта господарювання за шкоду, яку може бути заподіяно довкіллю та (або) здоров’ю і майну третіх осіб під час виконання робіт з гуманітарного розмінування;

50) страхування цивільно-правової відповідальності представників медичних професій.

Кодекс Законів про працю України
Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;

7-4) відсутня

Стаття 36. Підстави припинення трудового договору

Підставами припинення трудового договору є:

7-3) набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;

7-4) припинення або тимчасове зупинення дії свідоцтва на право здійснення медичної та фармацевтичної діяльності медичного працівника.

Закон України «Про професійний розвиток працівників»
Стаття 6. Організація професійного навчання працівників

1. Організація професійного навчання працівників здійснюється роботодавцями з урахуванням потреб власної господарської або іншої діяльності відповідно до вимог законодавства.

2. Професійне навчання працівників здійснюється безпосередньо у роботодавця та на договірній основі у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах або організаціях.

3. Роботодавець може утворити окремий підрозділ з питань професійного навчання працівників або покласти функції з організації такого навчання на відповідних фахівців.

4. Професійне навчання працівників організовується в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення, за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, всеукраїнськими об’єднаннями професійних спілок, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців.

Стаття 6. Організація професійного навчання працівників

1. Організація професійного навчання працівників здійснюється роботодавцями з урахуванням потреб власної господарської або іншої діяльності відповідно до вимог законодавства.

2. Професійне навчання працівників здійснюється безпосередньо у роботодавця та на договірній основі у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, на підприємствах, в установах або організаціях.

3. Роботодавець може утворити окремий підрозділ з питань професійного навчання працівників або покласти функції з організації такого навчання на відповідних фахівців.

4. Професійне навчання працівників організовується в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці, трудових відносин та зайнятості населення, за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, іншими заінтересованими центральними органами виконавчої влади, організаціями професійного самоврядування, всеукраїнськими об’єднаннями професійних спілок, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців.

Народні депутати України

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

Комітет з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування

від 26.06.2020 р.

Комітет Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування (далі – Комітет) розглянув на своєму засіданні (протокол № 38 від 26 червня 2020 року) проект Закону України про самоврядування медичних професій в Україні, напрацьований у Комітеті відповідно до вимог частини другої статті 110 Регламенту на виконання рішення Комітету (протокол № 13 від 11 грудня 2019 року) щодо альтернативних законопроектів:

про самоврядування медичних професій в Україні (реєстр. № 2445 від 14.11.2019 року), поданий народними депутатами України Дубновим А.В., Радуцьким М.Б., Булах Л.В., Перебийносом М.В., Медяником В.А., Стефанчуком М.О., Янченко Г.І., Безуглою М.В., Зубом В.О., Дмитрієвою О.О., Гетманцевим Д.О., Довгим О.С., Скічком .О.О., Третьяковою Г.М., Совою О.Г., Корявченковим Ю.В., Арістовим Ю.Ю., Клочком А.А., Юрашем С.А., Макаренком М.В.;

про професійне самоврядування у сфері охорони здоров’я (реєстр. № 2445-1 від 26.11.2019 року),            поданий народним   депутатом України Бондарєвим К.А.;

про професійне самоврядування медичних професій в Україні (реєстр. № 2445-2 від 26.11.2019 року), поданий народними депутатами України Геращенко І.В., Іоновою М.М., Павленком Р.М., Княжицьким М.Л., Герасимовим А.В., Клімпуш-Цинцадзе І.О., Величковичем М.Р., Федіною С.Р., Фріз І.В., Зінкевич Я.В.;

про засади та органи медичного самоврядування в Україні (реєстр. № 2445-3 від 02.12.2019 року), поданий народним   депутатом України Лабунською А.В., з урахуванням їх конструктивних положень та наданих громадськістю пропозицій.

Необхідність самоврядування медичної професії та встановлення професійної автономії закріплена у прийнятій 39-ю Всесвітньою медичною асамблеєю «Мадридській декларації» (1987 р.).

Такі самоврядні організації сьогодні створені у більшості розвинених країн світу. Вони успішно функціонують і відповідають за більшість професійних питань медиків та виконують низку управлінських функцій у сфері охорони здоров’я як рівноправні партнери поряд з уповноваженими державними органами.

Практика демократичних країн світу доводить, що професійне лікарське самоврядування – це надзвичайно потрібна й корисна модель керування медичною галуззю.

У напрацьованому у Комітеті законопроекті враховано положення, спільні для всіх альтернативних законопроектів, щодо законодавчого закріплення та врегулювання правового статусу нової інституції – професійного самоврядування медичних професій як особливого виду професійного самоврядування в Україні.

Зокрема такі як:

  1. Утворення органів професійного самоврядування у сфері охорони здоров’я (що за своїм юридичним статусом є самоврядними організаціями та юридичними особами публічного права), визначення системи таких органів та їх внутрішньої організаційної структури, повноважень, порядку та строків формування.
  2. Визначення умов входження (об’єднання) осіб, на яких буде поширюватися дія відповідного законопроекту, до відповідного органу професійного самоврядування.
  3. Встановлення професійного збору з осіб, які увійдуть до складу органів професійного самоврядування, у якості обов’язкового платежу з метою забезпечення діяльності цих органів.
  4. Наділення органів професійного самоврядування повноваженнями щодо:

допуску до професійної діяльності в сфері охорони здоров’я (надання права на здійснення медичної діяльності), а також щодо тимчасово призупинення та припинення такого права;

затвердження власних актів та ухвалення рішень, обов’язкових для виконання особами, на яких поширюється професійне самоврядування (етичні кодекси, правила та стандарти професійної діяльності тощо), а також здійснення контролю за їх виконанням;

участі у формуванні та реалізації державної політики у сфері охорони здоров’я (участь у розробці програми медичних гарантій, тарифів, галузевих стандартів, навчальних програм; делегування своїх представників до комісій (у тому числі кадрових), комітетів, колегіальних, дорадчих чи інших допоміжних органів, що утворюються при органах державної влади та місцевого самоврядування);

притягнення осіб, на яких поширюється професійне самоврядування до дисциплінарної (професійної) відповідальності (законопроектами визначаються підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, види стягнень, що будуть застосуватися (попередження, призупинення чи позбавлення права займатися певним видом професійної діяльності), стадії та строки дисциплінарного провадження, порядок розгляду дисциплінарних (професійних) справ та оскарження рішень по таким справам).

  1. Створення та ведення органами професійного самоврядування реєстрів суб’єктів професійної діяльності у сфері охорони здоров’я.
  2. Забезпечення органами професійного самоврядування умов для безперервного професійного розвитку лікарів.

Новим законопроектом пропонується запровадити в Україні професійне самоврядування медичних професій як особливий вид професійного самоврядування, що буде гарантуватися та забезпечуватися державою, і надасть кожному представнику медичної професії право управляти діяльністю професії, самостійно виконувати завдання та здійснювати повноваження.

Ним чітко визначаються поняття, види, форми та механізми правового регулювання медичної та фармацевтичної діяльності в Україні, система, засади, гарантії, принципи професійного самоврядування медичних професій та повноваження органів професійного самоврядування медичних професій в Україні як одного із найважливіших елементів управління діяльністю медичних професій.

На відміну від попередніх законопроектів з цього питання, які врегульовували виключно самоврядування діяльності лікарів, новим законопроектом розширюється коло фахівців в галузі охорони здоров’я – учасників професійного самоврядування (лікарі загальної практики – сімейної медицини, лікарі-спеціалісти, лікарі-стоматологи, фармацевтичні працівники, молодші спеціалісти, фахові молодші бакалаври, молодші бакалаври, бакалаври з медичною освітою, магістри, доктори філософії та доктори наук за спеціальністю «Медсестринство»).

Також, на відміну від попередніх законопроектів, ним розширено коло організаційних суб’єктів самоврядування медичних професій і пропонується створити п’ять органів професійного медичного самоврядування (Палата лікарів сімейної медицини; Палата лікарів спеціалістів; Палата стоматологів; Палата медичних спеціалістів; Фармацевтична палата).

Одночасно законопроектом передбачені зміни до:

Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо уточнення окремих умов діяльності лікаря, надання медичної допомоги, здійснення контролю, нагляду, управління якістю в системі охорони здоров’я тощо в умовах функціонування в Україні інституту професійного самоврядування медичних професій;

Кодексу законів про працю України щодо надання працівникам додаткових трудових гарантій, у разі поєднання ними трудових обов’язків з обов’язками у виборних органах професійного самоврядування (збереження місця роботи, посади, середньомісячного заробітку тощо);

Закону України «Про страхування» щодо запровадження нового виду обов’язкового страхування – страхування цивільно-правової відповідальності представників медичних професій;

Закону України «Про професійний розвиток працівників» щодо запровадження обов’язковості погодження порядку організації професійного навчання медичних працівників з організаціями професійного самоврядування.

Під час розгляду та обговорення на засіданні Комітету запропонованої редакції зазначалося, що його прийняття сприятиме вирішенню існуючих проблем у вітчизняному медичному професійному середовищі та обумовить покращення якості та доступності медичної допомоги населенню.

За наслідками розгляду та обговорення доопрацьованого законопроекту Комітет ухвалив рішення:

підтримати редакцію доопрацьованого законопроекту та доручити народним депутатам України – членам Комітету оформити та в установленому порядку зареєструвати цей проект як проект Закону України про самоврядування медичних професій в Україні;

рекомендувати Верховній Раді України за наслідками розгляду у першому читанні прийняти підготовлений Комітетом законопроект за основу (проект відповідної Постанови додається).

Доповідачем з цього питання при розгляді його на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено народного депутата України, Голову Комітету з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування Радуцького Михайла Борисовича.

Голова Комітету М.Б. Радуцький

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!

Коментарі

Елена+Приходько 10.09.2020 11:24
Расскажу полякам как наши коррупцию узаконивают,,чтобы вообще иллюзий насчет Украины не осталось.

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті