Національним брендам лікарських засобів Левомеколь та Левосин — 35 років!

Пам’яті професора Івана Матвійовича Перцева присвячується

Час спливає швидко, знебарвлює риси та почуття, і все, що залишається на згадку від особистості, — це справи. Саме вони складають проєкцію людської долі у площині, де панує Хронос. Справи — як спадок для поколінь у розрізі часу!

Алла Котвіцька, ректор Національного фармацевтичного університету (НФаУ), професор, доктор фармацевтичних наук, заслужений діяч науки і техніки України, випускниця Харківського фармацевтичного інституту (ХФІ)1995 р.

Нещодавно випов­нилося 40 днів, як пішла з життя людина, ім’я якої стало невід’ємною складовою часопису фармацевтичної України.

Доктор фармацевтичних наук, професор, заслужений діяч охорони здоров’я України, заслужений професор НФаУ — Іван Матвійович Перцев — присвятив фармації 70 років свого життя. Незважаючи на поважний вік — 91 рік — Іван Матвійович до останнього подиху займався улюбленою справою.

Під керівництвом професора Перцева прогресивна думка та наполеглива праця колективу вчених подарували людству відомі мазі — Левомеколь та Левосин — препарати, що відкрили нові можливості в лікуванні інфікованих ран. Уже четверте десятиліття ці мазі затребувані в медичній практиці і не здають позицій.

У пам’яті сучасного покоління фармацевтів шановний професор І.М. Перцев назавжди залишиться представником легендарного покоління українських фармацевтів оld school: видатним науковцем, «хрещеним батьком» мазей Левомеколь та Левосин, мудрим педагогом, автором серії підручників для вищої фармацевтичної школи, укладачем вагомих видань «Фармацевтична енциклопедія» та «Енциклопедичний тлумачний словник фармацевтичних термінів».

Упевнена, що результати праці професора І.М. Перцева важко переоцінити, його внесок у розвиток фармацевтичного сектора галузі охорони здоров’я України та розквіт НФаУ стали цінною спадщиною та прикладом для наступних поколінь фармацевтів!

Валентин Черних, академік Національної академії наук України, ректор НФаУ у 1980—2017 рр., почесний ректор НФаУ, доктор фармацевтичних наук, доктор хімічних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, випускник ХФІ 1964 р.

Здається, щойно ми обговорювали з шановним Іваном Матвійовичем аспекти упорядкування фармацевтичної термінології для другого видання чотиримовного «Енциклопедичного тлумачного словника фармацевтичних термінів»… Саме над ним він працював упродовж останнього року свого життя. І ось уже провели нашого товариша, колегу, однодумця в останню путь.

Досі незвично та боляче говорити про нього в минулому часі. Сум. Скорбота. Ці слова зовсім не в’яжуться з постаттю професора І.М. Перцева.

Людина невичерпної енергії, ентузіазму та завзятості! Великий працелюб, науковець, талановитий керівник та педагог! Ось яким він був – Іван Матвійович! Я знав його, як ніхто інший, більше ніж півстоліття ми відпрацювали пліч-о-пліч на славу нашої альма-матер.

Науковець, літератор, енциклопедист! На будь-якій посаді професор І.М. Перцев виявляв неперевершені організаційні здібності! Оточуючі навіть не встигали помітити, як він закохував їх у роботу, і вона ставала й для них рідною.

Іван Матвійович був сильним менеджером, досвіду набував на очах. У 1983 р. ректорат на той час ХФІ доручив І.М. Перцеву організувати та очолити факультет удосконалення провізорів. Іван Матвійович блискуче проявив себе, організував та вирішив низку важких завдань: кадрове забезпечення факультету та організація кафедр, обладнання навчальних аудиторій, розробка положення про факультет, укладання навчальних планів, узгодження в Міністерстві охорони здоров’я СРСР. Сьогодні це славно­звісний Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації НФаУ, без якого неможливо навіть уявити освітньо-науковий комплекс нашого університету.

З благословення відомого вченого — фармацевта, професора Дмитра Павловича Сала, ректора ХФІ у 1971–1980 рр., Іван Матвійович Перцев осягнув нові наукові горизонти та очолив біофармацевтичний напрямок, заснувавши технологічну школу.

Хочу зазначити, що середина ХХ ст. у науковому середовищі ознаменувалася активними біо­фармацевтичними дослідженнями: вивченням взаємозв’язків між фізико-хімічними властивостями лікарських засобів, їх фармакологічною дією. Наш університет, без сумніву, став передовою цього дослідницького фронту.

На кафедрі технології ліків кращі науковці-технологи проводили дослідження з вивчення різних змінних фармацевтичних факторів, що впливають на ефективність лікарських засобів у формі мазей, аерозолів, очних полімерних плівок, супозиторіїв, емульсій. Розробляли нові методики визначення ефективності та контролю якості ліків, властивостей складу лікарських засобів у цілому та допоміжних речовин зокрема тощо.

Усього й не розповісти у рамках однієї статті, технологічні процеси не терплять поверховості. І тим титанічнішою постає праця невеликого колективу вчених НФаУ. І тим приголомшливішим є її результат — мазі Левосин і Левомеколь стали брендами і — на хвилинку! — 35 років знаходяться у топі лікарських засобів антибактеріальної дії для лікування інфікованих ран. Якби ці мазі були розробкою сьогодення, авторський колектив науковців отримав би патент, всесвітнє визнання та відсотки з прибутків. Як кажуть — озолотилися б.

Наша наукова молодість припала на інші часи. Ми жили у «паралельній радянській реальності» з її рамками тоталітарного режиму, під пильним оком представників влади, коли без підпису чиновника, що навіть не мав базових знань з біології, не кажучи вже про фармацію, неможливо було запустити процес апробації, промисловий випуск будь-яких ліків.

Мазі Левосин, Левомеколь не оминула доля грифу «секретно», наші науковці розроб­ляли їх під наглядом Міністерства оборони СРСР. Скільки було паперової тяганини, дискусій та суперечок на різних сходинках влади! Проте експериментальні зразки мазей, ще до промислового випуску, зарекомендували себе у «гарячих точках» Афганістану, військових шпиталях та хірургічних відділеннях міських лікарень.

Це вже потім наукова розробка харківських фармацевтів потрапила в аптечки радянських космонавтів, науковці отримали премію, вдячність представників галузі охорони здоров’я та «червоні» рядки пам’яті у підручниках історії фармації України. А ніхто нічого більшого і не очікував! Працювали заради ідеї, науки, суспільства, майбутніх пацієнтів.

Зараз навіть не віриться, що більша частина прожитого вже теж стала загальною історією, і ось ще одна близька тобі людина зникла за порогом небуття. Пішли з життя вчителі, йдуть сучасники та друзі, навіть учні — вже давно шановані науковці!

Переконаний, що Іван Матвійович Перцев зі мною б погодився: головне — що живе і буде жити наша спільна справа, якій ми присвятили свої життя — фармація!

І буде новий день. Нові фармацевти знайдуть своє покликання. Нові науковці винайдуть нові ліки, займуть наші місця та візьмуть на себе відповідальність за здоров’я нації!

Дмитро Дмитрієвський, доктор фармацевтичних наук, професор, академік Академії наук технологічної кібернетики України, співавтор мазей Левомеколь та Левосин, випускник ХФІ 1970 р.

Як самостійна дисципліна біофармація з’явилася в США на початку 60-х років XX ст. та швидко набула світового визнання. У нашій країні фундаторами біофармацевтичних досліджень стали доктор фармацевтичних наук, професор Д.П. Сало та доктор медичних наук, професор Я.І. Хаджай. Харківська вища фармацевтична школа завжди славилася потужним науковим та викладацьким потенціалом, високою якістю підготовки кадрів. Наукові роботи відомих випускників ХФІ — А.П. Прокопенка, Ф.А. Конєва, Н.Б. Максютіної, Е.Е. Бозунова, М.Ф. Комісаренка, Г.С. Башури, В.П. Георгіївського, В.І. Литвиненка — стали плідним підґрунтям для активного розвитку досліджень із біофармації в альма-матер.

У ті часи об’єктами моєї кандидатської ди­сертації були два аерозольних препарати — Єрмезоль та Левовінікаїн. Пінний аерозоль Левовінікаїн для використання у проктології потребував фармакологічного вивчення, поглиблених доклінічних досліджень.

У пошуку зацікавлених фахівців ми з Іваном Матвійовичем Перцевим, який був моїм науковим керівником, у червні 1974 р. звернулися до професора Б.М. Даценка, завідувача кафедри хірургії та проктології Українського інституту удосконалення лікарів  (зараз це Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України).

Погасивши за допомогою шпателя пінку з аерозольної упаковки Левовінікаїну, перечитавши склад препарату, Борис Макарович промовив: «Це добре! Однак пропоную подивитися ширше! Проктологічних хворих у нас — десятки, а хірургічних з інфікованими ранами — сотні. Пропоную орієнтуватися на них. Тож, створіть на цій основі мазь, за допомогою якої ми будемо лікувати пацієнтів як хірургічного, так і проктологічного профілю».

Без зволікань ми сформували медико-технічні вимоги — спектр фармакологічних властивостей для майбутнього препарату: антибактеріальна, анестезуюча, протизапальна та репаративна дії. І, що особливо важливо при лікуванні ран, — дегідратаційні властивості, спрямовані на дренаж рани, звільнення її від гною, що містить мікроорганізми, їх токсини, продукти розпаду тощо.

Зустріч із професором Б.М. Даценком стала відправною точкою багаторічної кропіткої і плідної праці цілого кластера фахівців. У процесі тривалих мікробіологічних, фізико-хімічних та біофармацевтичних досліджень нами — фармацевтами-технологами (І.М. Перцев, Д.І. Дмитрієвський) було обґрунтувано вихідний склад комбінованої мазі під робочою назвою Левонорсин, до складу якої включено 5 лікарських речовин: антибіотик левоміцетин, сульфаніламіди (норсульфазол та сульфадиметоксин), місцевий анестетик тримекаїн та лікарська речовина з групи похідних піримідину — метил урацил, наявність якої прискорювала репаративні (ранозагоювальні) процеси.

Фахівці Українського інституту удосконалення лікарів — медики В.М. Калініченко та С.Г. Бєлов, під керівництвом професора Б.М. Даценка, який очолив медико-біологічні дослідження препарату, — провели фармакологічне дослідження мазі, перевірили її дію на моделях асептичних та гнійних ран.

Результати лікування інфікованих ран були приголомшливими, тож у 1976 р. ми почали готувати матеріали про доклінічне вивчення мазі для надання у Фармакологічний комітет Міністерства охорони здоров’я СРСР з метою отримання дозволу на її клінічні дослідження.

На першому ж засіданні комітету, у 1977р., нам відмовили, не дали допуску до проведення клінічних досліджень. Головними причинами значилися: відступ від загальноприйнятих академічних положень, неможливість комбінування при лікуванні одночасно антибіотиків і сульфаніламідних засобів. Ну що тут скажеш?! У нас такі вражаючі результати — лікувальний ефект Левонорсину перевищував дію усіх відомих препаратів, а вони нам — неакадемічно!

Однак, незважаючи ні на що, ми продовжили дослідження в напрямку обґрунтування запропонованого складу мазі з використанням біофармацевтичних підходів та методів. Протягом 1977–1981 рр. І.М. Перцев та Б.М. Даценко практично «брали на абордаж» Фармакологічний комітет МОЗ СРСР та інші установи, які могли вплинути на вирішення даної проблеми.

Нам пощастило, нашою працею зацікавилися фахівці медичного управління Міністерства оборони СРСР. На розробку «навісили» гриф «секретно» та призначили для проведення клінічної апробації мазі три клінічних бази в Москві.

У ХФІ, як у будь-якій науковій установі радянського періоду, у відділі кадрів був фахівець зі спец­обліку праць під грифом ДСК («для службового користування»). Протягом довгих років наші з професором І.М. Перцевим звіти щодо закритого проєкту приймала співробітник цього відділу — Л.І. Карлюка.

Наполегливість керівників нашого проєкту І.М. Перцева та Б.М. Даценка і вражаючі результати дії мазі у трьох московських клініках зробили неможливе. У 1980 р. Фармакологічний комітет МОЗ СРСР, члени якого уже були обізнані з результатами застосування нашої мазі, нарешті ухвалив рішення про проведення розширених клінічних досліджень препарату на 7 клінічних базах. А точніше, на той момент уже двох препаратів — мазей Левомеколь та Левосин, які ми створили на базі складу Левонорсину без застосування норсульфазолу.

Препарат Левомеколь, у складі якого дві активні речовини — левоміцетин та метилурацил, — задовольнив академічні переконання членів Фармакологічного комітету МОЗ СРСР.

Склад мазі Левосин вдалося зберегти ближче до первинної ідеї. Незважаючи на різницю у рецептурі, це два повноцінних якісних лікарських засоби, що різняться спектром активностей. Можна сказати, що Левомеколь — це лайт-версія Левосину.

На стадії підготовки до клінічних досліджень мазей Левомеколь та Левосин до нашої технологічної крупи долучився випускник ХФІ 1979 р. В.Г. Гунько, темою наукового дослідження якого стала розробка мазі для лікування ран на другій фазі ранового процесу.

Потім було ще 4 роки напруженої праці — виготовлення дослідних зразків обох мазей для всіх 7 клінічних баз по 35 кг на кожну, доставка, забезпечення методичною документацією з проведення клінічних досліджень, авторський нагляд за процесом лікування та розробка технологічної й аналітичної нормативної документації.

Іван Матвійович Перцев

(23.05.1929 р., с. Андріївка, Харківська обл. — 27.08.2020 р., м. Харків, похований на малій Батьківщині — у с. Андріївка)

Закінчив з відзнакою Харківський фармацевтичний інститут (1954) та аспірантуру. Працював асистентом (з 1956); доцентом (з 1964), а з 1980 р. — завідувачем кафедри аптечної технології ліків. Одночасно працював заступником декана (1961–1964), деканом заочного факультету (1964–1971). Став першим деканом факультету вдосконалення провізорів (1984–1992) — нині Інститут підвищення кваліфікації спеціалістів фармації НФаУ — та завідувачем кафедри фармацевтичної технології й фармакології (1984–2002). Професор кафедри фармацевтичної технології й клінічної фармації Інституту підвищення кваліфікації спеціалістів фармації Національного фармацевтичного університету (2002–2003), професор кафедри заводської технології ліків НФаУ (2004–2020).

Майже 25 років був членом та головою Харківського обласного НФТ; членом центральних проблемних комісій з фармацевтичної науки та освіти, експертної ради Вищої атестаційної комісії; членом та заступником голови спецради із захисту докторських та кандидатських ди­сертацій, працював у складі державних регіональних комісій з атестації фармацевтичних працівників галузі; був членом редколегій фахових журналів «Вісник фармації», «Фармацевтичний журнал» та «Клінічна фармація».

Нагороджений 5 медалями; знаками «Отличник здравоохранения» (1970), «За отличные успехи в работе высшей школы СССР», Почесними грамотами МОЗ України (1999, 2002), Верховної Ради України (2005), Фармацевтичної асоціації України (2005), дипломами, грамотами та подяками адміністрації регіону і НФаУ.

Відомий учений, педагог, доктор фармацевтичних наук (1980), професор (1982), заслужений працівник охорони здоров’я України (1986), заслужений професор НФаУ (2006), лауреат Виставки досягнень народного господарства СРСР та України.

Наукові дослідження професора І.М. Перцева були присвячені розробленню комбінованих лікарських препаратів із заданими фармакокінетичними властивостями та вивченню проб­лем біологічної фармації.

Підготував 2 докторів і 22 кандидатів наук, став співавтором 19 лікарських засобів.

Автор понад 450 друкованих праць і авторських свідоцтв, у тому числі «Практикуму з аптечної технології ліків» (1964, 1972, 1978, 1995); першого підручника для фахівців з базовою фармацевтичною освітою «Фармацевтические и медико-биологические аспекты лекарств» російською (1999) і українською (2007) мовами; довідкового посібника для лікарів і фармацевтів «Взаимодействие лекарств и эффективность фармакотерапии» (2002) та 6 монографій. Брав активну участь у підготовці 1-го (2005), 2-го (2010) та 3-го (2016) видань «Фармацевтичної енциклопедії» в якості відповідального секретаря редакційної ради.

У пам’яті сучасного покоління фармацевтів шановний професор І.М. Перцев назавжди залишиться представником легендарного покоління українських фармацевтів оld school: видатним науковцем, «хрещеним батьком»
мазей Левомеколь та Левосин, мудрим педагогом, автором серії підручників для вищої фармацевтичної школи, укладачем вагомих видань «Фармацевтична енциклопедія» та «Енциклопедичний тлумачний словник фармацевтичних термінів»

Результати клінічних досліджень були вражаючими, всі 7 клінік підтвердили високу ефективність обох мазей при лікуванні інфікованих ран у першій фазі даного процесу — гнійно-некротичній. Розглянувши результати проведених клінічних досліджень, Фармакологічний комітет МОЗ СРСР дозволив застосування мазей у медичній практиці.

Управління із впровадження нових лікарських засобів і медичної техніки Міністерства охорони здоров’я СРСР нарешті затвердило нормативно-технічну документацію на обидві наші мазі. Роботами з адаптації технології мазей до умов промислового виробництва керувала Н.С. Ніколаєнко, на той час завідувач дослідної лабораторії Горьківського хіміко-фармацевтичного заводу Міністерства медичної та мікробіологічної промисловості СРСР. Наказом МОЗ СРСР від 21.04.1984 р. № 677 мазі Левомеколь та Левомесин були включені до Реєстру лікарських засобів СРСР.

Коли у 1985 р. із конвеєра Горьківського хіміко-фармацевтичного заводу зійшли перші 415 тис. упаковок мазей, нам не вірилося. 11 років напруженої самовідданої праці, непорозумінь та інколи відвертої протидії окремих радянських чиновників, — ось та ціна, яку ми заплатили за свій технологічний шедевр та його впровадження у життя.

Цього року виповнилося 35 років із дня першого випуску мазей Левомеколь та Левосин, які досі посідають перші позиції в арсеналі лікарських засобів для лікування інфікованих ран.

На жаль, ми не зможемо розділити цю радість із шановним Іваном Матвійовичем! Для мене його смерть — особиста втрата, я проводжав в останню подорож Учителя, людину, з якою мене пов’язали фармація та життя. 52 роки тому Іван Матвійович угледів мій потенціал, тоді ще студента-старшокурсника, та запропонував шлях у велику науку.

Спочивай з миром, мій дорогий Учителю! Нехай пам’ять нащадків буде тривалою та вдячною!

Матеріал підготувала Аксенія Калініна,
фото надані НФаУ

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*