Фармацевтичні злочини в проєкті Кримінального кодексу України: починаємо публічну дискусію

7 серпня 2019 р. Указом Президента України була створена Комісія з правової реформи, складовою якої є Робоча група з розвитку кримінального права. Завданням Робочої групи є оновлення законодавства про публічні правопорушення, зокрема злочини, проступки та адміністративні правопорушення. Наразі вже підготовлений проєкт загальної частини Кримінального кодексу та розпочалося його публічне обговорення. Текст законопроєкту розміщений на сайті newcriminalcode.org.ua1, майже кожного тижня відбуваються заходи, на яких практичні працівники та науковці дискутують з приводу запропонованих законодавчих новел. Окремо слід звернути увагу, що на сайті є можливість запропонувати ідею щодо законопроєкту або поставити запитання його авторам. Зробити це можна за посиланням newcriminalcode.org.ua/suggest.

Усвідомлюючи важливість належного функціонування системи охорони здоров’я як для суспільства, так і для кожної окремої людини, розробники проєкту Кримінального кодексу вирішили передбачити злочини проти публічного здоров’я в окремому розділі Особ­ливої частини.

Нині триває підготовка цього розділу, який має охопити медичні, фармацевтичні злочини, а також злочинні посягання на основні права і свободи людини у сфері біомедицини та злочинний обіг продукції, небезпечної для життя і здоров’я людини.

Розробляючи цей розділ Особливої частини «Злочини проти публічного здоров’я», перш за все треба зрозуміти, чи є ефективними норми про медичні та фармацевтичні злочини, які передбачені в чинному Кримінальному кодексі України, якщо ні — то у чому причина і як її усунути.

Кримінальний кодекс України передбачає відповідальність за злочини, які вчиняються при здійсненні медичної і фармацевтичної дія­льності, в декількох розділах Особливої частини. Такі злочини є в розділі II «Кримінальні правопорушення проти життя та здоров’я особи», розділі V «Кримінальні правопорушення проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» та розділі XIII «Кримінальні правопорушення у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші кримінальні правопорушення проти здоров’я населення».

Які ж із цих злочинів можна назвати фармацевтичними, тобто тими, які вчиняються фармацевтичним працівником під час виконання ним професійної діяльності? До цієї групи в чинному Кримінальному кодексі України належать наступні:

  • неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 Кримінального кодексу України);
  • порушення встановлених правил обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів (ст. 320 Кримінального кодексу України);
    незаконне виробництво, виготовлення, придбання, перевезення, пересилання, зберігання з метою збуту або збут отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів (ст. 321 Кримінального кодексу України);
  • фальсифікація лікарських засобів або обіг фальсифікованих лікарських засобів (ст. 3211 Кримінального кодексу України);
  • порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів (ст. 3212 Кримінального кодексу України).
Чи задовольняє суспільство така кримінально-правова охорона публічного здоров’я при здійсненні фармацевтичної діяльності? Чи всі норми є необхідними, чи є вони ефективними, а можливо, існують прогалини у кримінальному законодавстві? На ці та інші питання необхідно знай­ти відповідь перед тим, як почати формулювати відповідний розділ законопроєкту

Тож за якими критеріями слід визначати ефективність або неефективність кримінально-правової норми взагалі і норми, яка передбачає відповідальність за медичний або фармацевтичний злочин зокрема? Не вдаючись до ґрунтовної наукової дискусії з цього приводу, хочу акцентувати увагу лише на ключових аспектах.

Перш за все, історія розвитку людства показує, що жодна сучасна держава не може обій­тися без кримінально-правового реагування на ті діяння, які вона вважає найбільш шкідливими. Які це діяння — певною мірою залежить від рівня демократизації суспільства, ціннісної орієнтації, національних традицій тощо.

Але, мабуть, ні в кого в демократичному суспільстві не викликає сумніву, що під кримінально-правовою охороною мають бути, перш за все, життя і здоров’я людини, честь, гідність, недоторканість і безпека. Саме ці блага ст. 3 Конституції України визнає найвищою соціальною цінністю.

Питання щодо того, визнавати чи не визнавати злочинами протиправні діяння медичних або фармацевтичних працівників, які призвели до смерті людини або заподіяння тяжкої шкоди її здоров’ю, є риторичним — такі діяння є злочинами зараз і залишаться такими в новому Кримінальному кодексі України

Злочином, який призводить до зазначених наслідків, є, перш за все, неналежне виконання професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 Кримінального кодексу України). Заподіяння тяжкої шкоди пацієнту фармацевтичним працівником може мати місце у разі недбалості при аптечному виготовленні лікарських засобів, помилці провізора першого столу при відпуску рецептурних лікарських засобів тощо.

Заради справедливості необхідно зазначити, що аналіз судової практики свідчить, що за останні роки не зафіксовано жодного випадку притягнення фармацевтичного працівника до кримінальної відповідальності за цей злочин. Але це пов’язано не з тим, що фармацевтичний працівник апріорі не може заподіяти шкоду життю або здоров’ю пацієнта, як, мабуть, і не з абсолютною добросовісністю всіх без винятку провізорів і фармацевтів.

Швидше за все, ця ситуація відбиває наявні в Україні процеси перетворення значної кількості аптек із закладів охорони здоров’я на фактичні супермаркети з продажу лікарських засобів (у тому числі і рецептурних) без будь-яких документів, а лише за бажанням клієнта, яке в багатьох випадках суттєво збільшується за допомогою маркетингових здібностей провізора-першостільника.

Аптечне виготовлення стає рідкістю, як і рецептурний відпуск лікарських засобів (за винятком невеликої кількості тих, які підпадають під реімбурсацію, а також щодо яких запроваджений предметно-кількісний облік). Але розробники проєкту Кримінального кодексу щиро вірять у те, що така ситуація має змінитися, «дикий ринок» буде замінений виключно рецептурним відпуском лікарських засобів, переважно з використанням електронних рецептів, а запровадження 2D-кодування кожної упаковки дозволить легко з’ясувати, де саме, коли і на якій підставі були відпущені ліки, які застосовував пацієнт. Щодо аптечного виготовлення певних препаратів, то є сподівання, що воно, за прикладом країн ЄС та Північної Америки, сприятиме підвищенню ефективності й зменшенню побічних наслідків споживання фармацевтичної продукції. За таких умов не буде дивним, що відповідальність за здоров’я пацієнта покладатиметься не лише на медичного, а й фармацевтичного працівника.

Наступний аспект, на який слід звернути увагу, пов’язаний з тим, що кримінальне право не повинно широко використовуватися для вирішення суспільних проблем, воно має бути останнім, рішучим засобом, ultima ratio. Тому до вирішення питань криміналізації (визнання злочинними) правопорушень у сфері медичної або фармацевтичної діяльності слід підходити надзвичайно виважено, оцінюючи і зважуючи позитивні очікування від криміналізації та негативні наслідки для людини та суспільства, які завжди настають при застосуванні кримінальної відповідальності.

Щодо останніх, то це обмеження прав і свобод не лише людини, до якої застосоване кримінальне покарання та інші кримінально-правові засоби, а й її близьких, у тому числі й тих, хто потребує піклування та допомоги (дітей, непраце­здатних батьків тощо). Застосування таких заходів до особи, яка є власником суб’єкта господарювання, в багатьох випадках призводить до втрати робочих місць і, відповідно, зниження добробуту найманих працівників та їх родин.

Зважаючи на це, категорично неприйнятним є віднесення до категорії злочинів порушень порядку здійснення фармацевтичної діяльності, які не лише не призвели до настання істотної шкоди, а й за своїм характером не були здатні таку шкоду заподіяти

Показовим є приклад притягнення до кримінальної відповідальності провізора комунального підприємства «Аптека № 86» м. Бердичів Житомирської обл. за ч. 2 ст. 321 та ч. 3 ст. 321 Кримінального кодексу України.

Згідно з вироком Бердичівського міськ­районного суду Житомирської обл. від 11.04.2018 р.2 провізор була визнана вин­ною в порушенні встановлених правил відпуску сильнодіючих лікарських засобів, яке виражалося в тому, що в період з 13.02.2017 по 20.02.2017 р. вона 6 разів здійснила відпуск лікарського засобу Сонован замість зазначеного в рецептурному бланку форми № 1 лікарського засобу Соннат. Зазначені лікарські засоби містять одну й ту саму діючу речовину зопіклон (zopiclone) в однаковій кількості (7,5 мг в одній таблетці) та є аналогами. Провізор, як вона це сама пояснила, вчинила такі дії для того, щоб допомогти хворим. Очевидно, що зазначене порушення за своєю сутністю не створювало і не могло створювати небезпеки для здоров’я населення.

Разом із тим, за ч. 3 ст. 321 Кримінального кодексу України з урахуванням того, що дії були вчинені повторно, фармацевтичному працівнику загрожувало покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років. До підсудної замість позбавлення волі був застосований штраф у розмірі 1700 грн на підставі ст. 69 Кримінального кодексу України — норми, яка дозволяє у виключних випадках суду застосовувати покарання нижче від нижчої межі, передбаченої статтею кримінального закону.

Ще один негативний наслідок криміналізації, який має місце в кожному, без винятку, випадку, — це кошти платників податків та інших джерел бюджетних надходжень, які витрачаються на притягнення до кримінальної відповідальності й виконання покарання та інших кримінально-правових засобів

Йдеться про матеріально-технічне забезпечення та заробітну плату працівників дізнан­ня та досудового слідства, прокуратури, судів усіх рівнів, органів виконання покарань, витрати на утримання засуджених у місцях позбавлення волі тощо.

Раніше автором цієї статті вже розглядалася тема порушення прав людини та безпідставного витрачання бюджетних коштів на імітацію боротьби з наркозлочинністю при спробах притягнення до кримінальної відповідальності за ст. 320 Кримінального кодексу за порушення порядку торгівлі комбінованими препаратами, які містять кодеїн3. І хоча об’єднані зусилля науковців і практичних працівників у цьому питанні і дали позитивні результати, але, на жаль, повністю припинити цю ганебну практику досі не вдалося.

Аналіз свідчить, що країни з високим рівнем економічного розвитку ставляться до цього питання дуже серйозно, ретельно підраховую­чи доцільність бюджетних витрат та можливості їх уникнути через застосування інших, менш затратних, видів правового реагування на певні порушення.

На жаль, в Україні поки що переважає інший підхід — ледь не на кожну соціальну проб­лему законодавець реагує шляхом встановлення або посилення кримінальної відповідальності за певні діяння. Левова частка таких «реагувань» так і залишається на папері, оскільки і якість підготовки цих законів, і встановлений механізм їх застосування не дають жодних шансів виявити такі злочини і притягнути винних до кримінальної відповідальності.

До цього слід додати ще й відсутність необхідної професійної підготовки правоохоронців, які мають виявляти та розслідувати ці злочини, а в подальшому і підтримувати обвинувачення в суді. Безперечно, така ситуація лише шкодить суспільству і державі, а тому її потрібно змінювати.

ЯКЕ ЗАВДАННЯ СТАВИТЬ ПЕРЕД СОБОЮ РОБОЧА ГРУПА, РОЗРОБЛЯЮЧИ ПРОЄКТ РОЗДІЛУ «ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПУБЛІЧНОГО ЗДОРОВ’Я»?

Перш за все, ми прагнемо досягти ефективного правового реа­гування на найбільш шкідливі для суспільства посягання в цій сфері. Для цього необхідно виокремити коло діянь, щодо яких має застосовуватися саме кримінальна відповідальність, оскільки інші, більш м’які заходи примусу, є недостатніми, бо не здатні досягти суттєвого зниження злочинності в цій сфері. Це завдання є надзвичайно складним, оскільки йдеться про так звану професійну та білокомірцеву злочинність, щодо протидії якій абсолютно правильного рішення не існує.

Саме тому для Робочої групи з розвитку кримінального права надзвичайно важливою є думка професіоналів, які, глибоко розуміючи проблему, зможуть запропонувати оптимальні шляхи захисту публічного здоров’я при здійсненні медичної та фармацевтичної діяльності.
Очевидно, що непростим стане пошук оптимальної моделі кримінальної відповідальності за фальсифікацію медичної продукції (лікарських засобів, медичних виробів тощо), порушення порядку здійснення клінічних випробувань та державної реєстрації лікарських засобів, інші злочини проти публічного здоров’я.

Очевидно, що непростим стане пошук оптимальної моделі кримінальної відповідальності за фальсифікацію медичної продукції (лікарських засобів, медичних виробів тощо), порушення порядку здійснення клінічних випробувань та державної реєстрації лікарських засобів, інші злочини проти публічного здоров’я.

Обговорення цих та інших актуальних питань буде продовжене в подальших публікаціях. Ми розраховуємо на широку публічну дискусію професіоналів, які щиро вболівають за нашу краї­ну, її сталий розвиток, безпеку кожної людини й суспільства в цілому.

Наталія Гуторова,
доктор юридичних наук, професор, завідувач лабораторії дослідження проблем національної безпеки
у сфері громадського здоров’я Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності
імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України,
член Комісії з правової реформи при Президентові України

1Реформування кримінального законодавства України. Проєкт тексту нового Кримінального кодексу. Режим доступу: https://newcriminalcode.org.ua/criminal-code
2Вирок Бердичівського районного суду Житомирської обл. від 11.04.2018 р., провадження № 1-кп/0274/248/18. Єдиний державний реєстр судових рішень. Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73284240
3Наталія Гуторова. Звинувачення у порушенні порядку торгівлі комбінованими препаратами, які містять кодеїн: правові наслідки. Щотижневик АПТЕКА, № 34 (1155) від 3 вересня 2018 р. Режим доступу: https://www.apteka.ua/article/468938; Наталія Гуторова. Отримати виправдувальний вирок чи стати легкою здобиччю імітаторів боротьби з наркозлочинністю — провізори і фармацевти, вибір за вами! Щотижневик АПТЕКА, № 33 (1154) від 27 серпня 2018 р. Режим доступу: https://www.apteka.ua/article/468234

Коментарі

Ольга 07.11.2020 12:35
Про приклад з Бердичева не зрозуміла. Чому притягнута до відповідальності провізор, не лікар, що порушив правила виписування рецепта? Оскільки препарат не є комбінованим, за наказом МОЗ №360, лікар повинен виписати мнн (тобто зопіклон), який і видала провізор, без зазначення торгової назви препарату. То ж, у чому склад злочину?!
Наталія Гуторова 08.11.2020 8:51
Шановна пані Ольга, цей вирок було винесено 11.04.2018 року, а події мали місце у лютому 2017 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/73284240). Вимога щодо необхідності на рецептах зазначати міжнародну непатентовану назву лікарського засобу з'явилась в наказі МОЗ № 360 після внесення в нього змін 04.10.2018 наказом МОЗ № 1819. Відповідно, у лютому 2017 року лікарі відповідно до тієї редакції наказу № 360 вказували торгівельну назву препарату.
Ігор Н. 09.11.2020 9:44
Для того, щоб задокументувати цей "злочин", працівники "правоохоронного" органу цілий тиждень купували щоденно в певній аптеці в конкретного провізора-жертви препарат за рецептами, виписаними з порушенням правил? І це й стало основним "складом злочину" провізора. А чи нема в цьому конкретному випадку ознак посадових злочинів прокурора, поліцая і судді?

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті