Багато років БФ «Діти зі спінальною м’язовою атрофією» намагається робити все, щоб пацієнти із цим захворюванням мали змогу отримувати належне лікування та все необхідне, що гарантовано законодавством України. До цього часу ані з боку Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, ані з боку уряду не вжито належних заходів.
Тож батько хворої дитини змушений був звернутися до ЄСПЛ. Було отримане позитивне рішення — 5 листопада 2020 р. в порядку Правила 39 Регламенту суд ухвалив проміжне рішення у справі «Гиря проти України» (заява № 41714/20) про застосування термінових заходів до початку розгляду основної скарги у зв’язку із загрозою для життя заявника.
Важливо розуміти, що спінальна м’язова атрофія — це рідкісне генетичне захворювання, яке уражує одного з 10 тис. новонароджених, а кожен 40-й житель є носієм гена, що викликає спінальну м’язову атрофію, незважаючи на стать, національність і вік.
«Спінальна м’язова атрофія вважається найчастішим рідкісним захворюванням нервово-м’язової системи. Вона вражає м’язи, які відповідають за ковтання, тримання голови, рухові функції, дихання. Якщо дитина не отримує відповідного лікування, то дуже швидко втрачається можливість дихання і дитина помирає», — розповів президент БФ «Діти зі спінальною м’язовою атрофією» Віталій Матюшенко.
Далі виникає запитання — чи існує взагалі лікування цього рідкісного генетичного захворювання? Так! У світі вже винайдено патогенетичне лікування, що модифікує перебіг хвороби. Ефективність та безпека цих препаратів доведена в багатоцентрових клінічних дослідженнях. В Україні зареєстровано вже 2 таких лікарських засоби — нусінерсен та рисдиплам. Проте доступу до цього лікування українські пацієнти досі не мають.
«Два з половиною роки знадобилося нашій державі, щоб зареєструвати лікарський засіб, що модифікує перебіг хвороби. Тож формально в Україні є можливість для лікування спінальної м’язової атрофії. Проте доступу до цього лікування ми так і не маємо. У програмі МОЗ України відсутній напрямок для лікування спінальної м’язової атрофії, відсутня державна політика щодо орфанних захворювань у цілому. І це не дає можливості пацієнту своєчасно, якісно й у повному обсязі отримати ефективне лікування. Жодні інші форми лікування спінальної м’язової атрофії не є ефективними, а лише на деякий час відстрочують погіршення стану. У зв’язку з тим, що один із наших батьків знайшов у собі сили та бажання довести своє право на отримання цього лікування, він звернувся за допомогою до адвокатів Гельсінської спілки з прав людини», — зазначив В. Матюшенко.
Євгеній Гиря, батько дитини, хворої на спінальну м’язову атрофію, який звернувся за допомогою до Гельсінської спілки з прав людини, зазначив:
«Про діагноз дитини ми дізналися у віці 6 міс, коли почали розуміти, що дитина розвивається не так, як інші діти. Він не повзав, почав кидати голову. Ми звернулися в лікарню до неврологів. Як у нас прийнято говорити — «У вас, напевно, дитячий церебральний параліч (ДЦП)». Ми почали копати далі. Звернулися в спеціалізовані неврологічні центри й у 8 міс після ДНК-діагностики нам встановили діагноз спінальної м’язової атрофії. Зараз йому 6,5 року. Дитина починає сильно здавати. Через те, що він не рухається, збільшується маса тіла. У своєму віці дитина важить 37 кг. Відповідно, м’язи не розвиваються пропорційно масі тіла. Якщо раніше він ще намагався самостійно їсти, то зараз це практично неможливо. Тому що м’язи кисті дуже слабкі. Держава забезпечує нас деякими засобами для реабілітації — вертикалізатори, коляски — але не більше».
Тож певну активність держава проявляє, однак чи є в Україні нормативна база з комплексного підходу до лікування саме спінальної м’язової атрофії? На це питання відповів В. Матюшенко:
«Комплексна допомога при спінальній м’язовій атрофії відсутня в Україні. Підходи до реабілітаційних заходів базуються виключно на загальних засадах. Тобто на тому, що може бути корисним з точки зору держави для будь-якого пацієнта із порушенням опорно-рухового апарату. Отримуючи певні засоби реабілітації від держави, ми їх намагаємося вписати в наш стан і використати максимально. Проте вони не є орієнтованими на реабілітацію і системне лікування спінальної м’язової атрофії».
Крім цього, В. Матюшенко наголосив, що найбільш важливою в лікуванні спінальної м’язової атрофії є саме патогенетична терапія, для якої характерний такий принцип: чим раніше, тим ефективніше. Спікер зазначив, що застосування патогенетичної терапії може змусити хворобу відкотитися назад. Ефективність цього відкату залежить від часу, коли пацієнт отримує лікування.
Президент БФ «Діти зі спінальною м’язовою атрофією» висловив надію, що рішення ЄСПЛ має змусити державу розробити відповідну нормативну базу і системний підхід у лікуванні спінальної м’язової атрофії.
«Якщо ми говоримо про примус держави звернути увагу на певне орфанне захворювання, то ми очікуємо, що буде розроблено протокол і ухвалено рішення системного підходу саме щодо цього захворювання. Наразі такого протоколу не існує», — наголосив В. Матюшенко.
Про те, як ця ситуація виглядає із юридичної точки зору, розповів Михайло Тарахкало, директор Центру стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини:
«До нас в організацію звернувся пан Гиря. Ми намагалися знайти механізми, які зможуть допомогти йому на національному рівні. На жаль, сьогодні в Україні немає жодних процедур, за якими особа могла б отримати препарат, що модифікує перебіг цієї хвороби. Відсутня будь-яка системна можливість отримувати необхідну підтримувальну терапію для таких пацієнтів. Вся тяжкість, включаючи фінансовий аспект, лягає на плечі батьків. Вони якось намагаються об’єднуватися.
Саме через це ми змушені були звернутися до ЄСПЛ для вжиття термінових заходів щодо розгляду основної скарги та просити, щоб ЄСПЛ зобов’язав державу надати необхідне лікування. У нас була дуже довга боротьба із цього приводу. Врешті-решт ЄСПЛ дослухався наших аргументів, прийняв рішення в порядку Правила 39 — це термінові заходи. Цим рішенням суд зобов’язав державу відповідно до рекомендацій лікуючих спеціалістів надати необхідне лікування для дитини, включаючи медикаментозну терапію.
Проблема наразі полягає в тому, що термінове рішення суду, яке треба виконувати, було прийнято ще 5 листопада 2020 р., однак на сьогодні з нами не було жодного контакту з боку відповідальних осіб чи з Міністерства юстиції України, чи з МОЗ України, про те, за якою процедурою і яким чином отримати це медикаментозне лікування: де отримати препарат, у який час, у якій кількості. Зі свого боку, ми надали відповідні рекомендації лікарів стосовно того, як має проводитися це лікування, скільки доз необхідно. Проте на сьогодні вони мовчать, і це призведе з високою вірогідністю до порушення статей Конвенції, і держава повинна буде сплачувати не тільки за лікування дитини, а й за моральну шкоду, що ще більше посилить тиск на бюджет України. Я не розумію, навіщо до цього доводити».
З боку депутатського корпусу Олег Марусяк, народний депутат України, голова підкомітету з питань організації та оподаткування грального бізнесу Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики, заначив наступне:
«Очевидно, великий шлях пройшов Євгеній Гиря. Це дуже велика робота, з якою країна мала справитися сама. Євгеній підняв це питання на таку площину, що ми звернули на це увагу. Наразі як народний депутат я бачу свою роль у створені наступного підходу до вирішення цієї проблеми: максимально поширити необхідну інформацію та пояснити своїм колегам, що в цей бік треба дивитися; треба вирішити, як працювати із МОЗ; окреслити задачі та вирішити, як контролювати їх виконання. Наша кінцева мета полягає в тому, щоб цю проблему не оминули; виділили гроші і дали спокійно розробити протокол; щоб всі однаково розуміли, як за цим протоколом працювати, а допомога надавалася так, як і для інших видів захворювань».
У цьому контексті В. Матюшенко висловив подяку Михайлу Радуцькому, голові Комітету Верховної Ради України з питань здоров’я нації, медичної допомоги та медичного страхування. Оскільки саме з очолюваного ним Комітету розпочалася робота з бюджетом і була надана рекомендація Комітету Верховної Ради України з питань бюджету щодо необхідності передбачення у бюджеті на 2021 р. коштів на спінальну м’язову атрофію.
«Наразі є завдання утримати ці рекомендації для того, щоб вони не були викреслені, і спінальна м’язова атрофія зайняла своє місце у фінансуванні з боку держави», — відмітив В. Матюшенко.
Для того щоб не виникло ситуації, що гроші будуть виділені, але у МОЗ не буде програми, куди їх реалізувати, була розроблена дорожня карта із запропонованими діями, яка передана представникам МОЗ.
«52 сім’ї покинули Україну тільки з причини надання лікування спінальної м’язової атрофії в інших країнах — більшість до Польщі. Кожна родина, яка стикнулася із таким захворюванням дитини, стоїть перед вибором — кинути все і поїхати до Польщі, яка надає допомогу всім. У публікації 2 тиж тому було вказано, що більше 700 пацієнтів у Польщі пожиттєво отримують патогенетичне лікування, що модифікує перебіг хвороби. Яким чином це досягнуто?
Міністр охорони здоров’я Польщі на зустрічі із пацієнтськими організаціями з усієї Європи повідомив наступне: «Приїжджайте до нас. Ми відповідальні за тих, хто вимушений був виїхати з Польщі в пошуках лікування. Коли ми наразі вже маємо це лікування — ми запрошуємо всіх».
Їдуть і з Білорусі, Росії, України. Будь-хто, отримавши легальну роботу, може легально отримати лікування. З моменту перетину кордону Польщі лише через 1 міс пацієнт отримує перший укол препарату, що модифікує перебіг хвороби. Ось про що треба думати при створенні політики МОЗ України. Воно повинно охороняти здоров’я, а не забирати його», — підкреслив В. Матюшенко.
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим