Вірусна автократія
Країна походження вірусу COVID-19 — Китай, випустивши його в світ, швидко подолала власну епідемію, продемонструвавши людству, що дисципліна та неухильне виконання директив партії, пріоритет інтересів держави над власним імперативом людини здатні перемогти будь-яку грізну «заразу».
«Ага — так з вами так можна, виявляється!», — швидко зрозуміли уряди країн ліберальної демократії, для початку заборонивши своїм громадянам виходити з дому без маски, рукавичок та песиків. Такий собі принцип верховенства права собачки на прогулянку в компанії її господаря.
Далі — більше: приймати нашвидкоруч розроблені вакцини стало не нашим правом, а обов’язком — незабаром своє право на працю зможуть реалізувати лише щеплені особи, незалежно від професії, оскільки перелік професій, працівники яких підлягають обов’язковій вакцинації, зростає та поглинає фактично всю соціальну сферу. Не зупиняємося: такі країни старої демократії, як Австрія, запроваджують у себе примусову вакцинацію для тих, хто не зробив її добровільно.
Вірус відповідає на це різноманітністю варіантів «корони», які ми називаємо COVID-19: поки лютували «альфа» (британський) та «дельта» (індійський) штами, з’явилися «мю» та «лямбда», а зовсім ексклюзивна версія коронавірусу — «омікрон» вражає саме щеплених осіб, незважаючи на їхні «зелені» сертифікати.
І це логічний результат: дослідження у США показали, наскільки за кілька місяців знизилася ефективність вакцин проти COVID-19 (Cohn B.A. et al., 2021).
Аналізуючи дані майже 800 000 ветеранів США, вчені встановили, що на початку березня, коли «дельта»-варіант почав поширюватися країною, три вакцини приблизно однаково захищали від інфекції (до 90%), проте протягом наступних 6 міс їх ефективність різко знизилася: у вакцинованих Moderna у віці 65 років і старше, відзначали на 76% нижчий ризик померти від цієї хвороби, ніж у їхніх однолітків того ж віку, але невакцинованих. У щеплених вакциною Pfizer/BioNTech — на 70%, у вакцинованих Janssen ймовірність померти від COVID-19 була лише на 52% нижчою, ніж у тих, хто не був вакцинований.
Чим на це відповіли ВООЗ та країни з розвиненою демократією? Правильно — боротьбою з невакцинованими — їх утискають у правах, обкладають штрафами та позбавляють звичного життєвого укладу.
А що ж там Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ)? ЄСПЛ, усі рішення якого для нас сакральні та є джерелом права на підставі Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», вже щодо обов’язковості вакцинації, а саме: наша поразка у правах, якщо ми не хочемо вакцинуватися, ніщо в порівнянні з правом суспільства (вакцинованих, для яких «невколоті» начебто не є небезпечними) не терпіти в своїх рядах таку бактеріологічну загрозу.
Медичний світовий уряд
Сучасний правовий світопорядок ґрунтується на трьох «китах»-концепціях: національного суверенітету та невтручання у внутрішні справи держав (Вестфальська система), балансу сил та колективної безпеки («європейський концерт») та поділу сфер впливу (Ялтинсько-Потсдамська система).
Проте, згідно з проєктами «ковідних» міжнародних угод, держави делегують свої повноваження глобальним структурам типу ВООЗ, а їх головними фінансовими спонсорами стануть Світовий банк (він ще 2 квітня 2020 р. представив «Програму стратегічної готовності та реагування на COVID-19»), Міжнародний валютний фонд (який фінансує розробку нових вакцин) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку.
Паралельно йде розробка єдиної міжнародної нормативно-правової бази боротьби з пандемією, чим займається створена ВООЗ, ООН та Інститутом права при Джорджтаунському університеті (Georgetown University) юридична лабораторія COVID-19 Law Lab, яка зібрала базу даних про всі локальні порядки, правила та заходи, введені в рамках боротьби з COVID-19 майже у 200 країнах.
1 грудня 2021 р., в останній день роботи Другої надзвичайної сесії Всесвітньої організації охорони здоров’я, було оголошено про початок переговорів про міжнародну Угоду щодо запобігання та контролю майбутніх пандемій (далі — ).
Згідно з Проєктом рішення, ВООЗ планує створити міжурядовий переговорний орган для підготовки та погодження проєкту «Пандемічної угоди» (конвенції) та скликати її першу нараду не пізніше 1 березня 2022 р.
Робочий проєкт документа має бути подано на розгляд другої наради міжурядового переговорного органу не пізніше 1 серпня 2022 р., остаточно Пандемічна угода буде готова у травні 2024 р., в її основу покладено спеціальний «пандемічний звіт», опублікований ВООЗ 23 листопада 2021 р., та «пандемічний путівник», представлений 22 вересня 2021 р.
У цих документах, зокрема, закладено правові підстави для:
- монопольних повноважень ВООЗ оголошувати про настання чергової «пандемії» — для цього у договорі має бути визначено термін «пандемія» та встановлено режим оголошення надзвичайної ситуації в галузі охорони здоров’я;
- скасування принципу верховенства прав людини у разі настання «пандемічних» режимів та обмеження прав профспілок;
- наділення некомерційних організацій, фінансових фондів та інших невизначених структур правом нарівні з державами брати участь у встановленні міжнародних законів;
- обов’язку країн вимагати зовнішньої допомоги у разі, якщо вони не справляються з пандемією самотужки.
Якщо Пандемічна угода отримає статус міжнародного договору, кожна держава-учасник буде зобов’язана узгоджувати національне законодавство, що так чи інакше стосується сфери охорони здоров’я, не відповідно до своїх державних інтересів та суспільних цінностей, а з міжнародними зобов’язаннями.
Слід зазначити, що ми як країна «молодої» демократії, ще не встигли прийняти постулат (закріплений у Конституції України), з яким народжуються десятки поколінь громадян країн розвиненої демократії: права і свободи людини є найвищою цінністю і, відповідно, дотримання цих прав і свободи є найвищим обов’язком держави.
Влада має слідувати праву, а не встановлювати його обмеження — проте, уряди країн, які сповідують зазначені цінності, наразі майже змагаються між собою, встановлюючи нові дискримінаційні заходи для своїх несвідомих громадян.
Свідомим теж треба напружитися: регуляторний орган ЄC — Європейське агентство з лікарських засобів (European Medicines Agency — EMA), заявило, що варто вводити бустерну дозу вакцини від хвороби COVID-19 вже через 3 міс після отримання стандартних двох уколів.
Що ж з нами, несвідомими, робити? На це питання дає підказку антрополог Станіслав Дробишевський: «Як зробити всіх добрішими? Вбити всіх злих».
Теорія на практиці
Ми теж не відстаємо від світових трендів: сотні поліцейських патрулів перевіряють документи про наявність «уколу» та виявляють у транспорті, кафе та торгово-розважальних центрах десятки «невколотих», чужих сучасному суспільству.
Кабмін України розширює перелік професій, працівники яких мають вакцинуватися, для нещеплених встановлюється низка необґрунтованих юридично значущих відмінностей. Тож, вакцинація потрібна хоча б для того, щоб бути гідним членом суспільства, а не знедоленим ізгоєм.
Так, у рамках кримінального провадження (справа № 1-кп/199/665/21 від 07.12.2021 р.) Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпро ухвалено вирок громадянці України, яка з метою отримання можливості працювати під час дії карантинних обмежень у Дніпрі в мережі Інтернет придбала підроблений офіційний документ — свідоцтво про щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, вакциною виробництва Пфайзер, виданий Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги «САДГОРА» (м. Чернівці), для чого надала невстановленим особам в інтернеті свої паспортні дані.
Та у подальшому отримала у відділенні ТОВ «Нова Пошта» міжнародне свідоцтво про щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Після цього вона 11 листопада 2021 р. пред’явила його для перевірки уповноваженими особами Національної поліції.
її дії щодо використання завідомо підробленого документа за ч. 4 ст. 358 Кримінального кодексу України і призначив їй покарання у вигляді штрафу в розмірі 50 (п’ятдесяти) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, тобто в сумі 850 грн, а також стягнув з обвинуваченої витрати на проведення судової технічної експертизи у сумі 1029 грн 72 коп.
Що стосується незаконності відсторонення від роботи невакцинованих вчителів, то практика поки що не на їх користь.
Так, 8 грудня 2021 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської обл., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБИ_1 до Вознесенської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів № 7 Вознесенської міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи, вирішив відмовити позивачу в задоволенні позову про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи.
Посилаючись на те, що у позивача відсутнє зобов’язання перед відповідачем щодо необхідності щеплення від вказаної хвороби і не передбачено повноважень на відсторонення її від роботи з підстави відсутності вказаного щеплення, оскільки відмова працівника від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни, позивач просила позов задовольнити.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд з посиланням на практику ЄСПЛ, зокрема, зазначив:
- У законодавстві України відсутня норма, яка дозволяла б примусову вакцинацію. А саме, навіть якщо щеплення обов’язкове, змусити будь-кого вакцинуватися примусово неможливо, а тому у разі відсутності вакцинації чинне законодавство дозволяє відсторонювати деяких працівників без виплати заробітної плати».
- Обов’язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
- Між тим, такі втручання цілком припустимі.
- ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов’язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень: «якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет не залежить від природи захворювання (наприклад правця), національні органи влади можуть розумно ввести політику обов’язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань». На цих підставах суд визнав, що рішення застосувати обов’язкову вакцинацію має вагомі причини.
Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, яка відмовилася від щеплення, ЄСПЛ зазначив таке:
- Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і, як наслідок, позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов’язку, метою якого є захист здоров’я.
- Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов’язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов’язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров’я всіх учасників освітнього процесу, у тому числі й самих дітей.
- Отже, право позивача на працю у шкільному навчальному закладі було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов’язкового щеплення.
- Втручання у вигляді обов’язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.
«Таємниця» Гіппократа
4 лютого поточного року в першому читанні прийнято проєкт закону № 4142 , де закріплено на законодавчому рівні поняття «громадське здоров’я» та визначено правові, організаційні, економічні та соціальні засади функціонування системи громадського здоров’я в Україні, зокрема, передбачається створити Центр громадського здоров’я МОЗ.
Законопроєкт визначає алгоритм здійснення оперативної функції моніторингу, готовності і реагування на небезпечні чинники та надзвичайні ситуації у сфері громадського здоров’я, у тому числі положення щодо виконання міжнародних медико-санітарних правил та своєчасність реагування з метою локалізації та ліквідації таких загроз.
Недоброзичливці вже назвали його «законом про тотальну вакцинацію» — законопроєкт № 4142 створює правові засади для примусової вакцинації дорослого населення і дітей, відсторонення від очної форми освіти, вiд дошкiльного виховання, звільнення з роботи за відмову від вакцинації. Разом з прийнятим 08.09.2021 р. за основу законопроєктом № 5608 у разі «надзвичайної ситуації», зумовленої черговою хвилею хвороби (наприклад у лютому 2022 р. у нас буде лютувати «омікрон»), він створює правові засади для вилучення нерухомості та автотранспорту громадян на потреби боротьби з епідемією.
29 січня 2021 р. набули чинності зміни до Закону України «Про лікарські засоби», згідно з якими документ доповнено ст. 92 «Особливості державної реєстрації вакцин або інших медичних імунобіологічних препаратів для специфічної профілактики коронавірусної хвороби (COVID-19) під зобов’язання для екстреного медичного застосування», чим передбачено використання в Україні ліків, які не пройшли клінічних випробувань.
При цьому під час подання заявки на спрощену реєстрацію заявнику, який хоче поширювати в Україні такі ліки, не потрібно навіть надавати повні дані щодо ефективності та безпеки лікарського засобу. Дослідити ризики від таких ліків можна буде після реєстрації в процесі медичного застосування пацієнтами.
Підсумовуючи викладене, зазначимо, що у грецькому алфавіті букви для позначення штамів вірусу все ж таки залишилися — після букви «ὂ μικρόν» йде літера π.
А «без рынка болезней не было бы и рынка лекарств — это та самая тайна Гиппократа, которую клянутся не выдавать врачи» (Виктор Пелевин, 2005 р.).
Коментарі