Аптека № 198, проспект Миру, 47, Чернігів («Бажаємо здоров’я»)
Війна щодня змушує нас робити непростий вибір. Піддатися страху чи перемогти його — кожен вирішує сам. Завідувач чернігівської аптеки «Бажаємо здоров’я» № 198 на проспекті Миру, 47, Алла Іванівна Попсуй свій вибір зробила ще в перший день війни. Щоранку жінка пішки під обстрілами йшла 4 км до аптеки, там на неї чекали люди.
Черга під аптекою стала ознакою воєнного часу. Ліки були потрібні всім. Перев’язувальні матеріали, заспокійливі, жарознижувальні, антибіотики — у кожного з понад ста людей, що чекали відкриття аптеки, була своя проблема. Алла Іванівна, попри шалену втому та звуки сирени, що лунали без перестанку, не відмовляла жодному.
Окрема категорія відвідувачів — це люди з хронічними захворюваннями. В аптеці за рецептом можна отримати життєво необхідні інсуліни, а також препарати за програмою «Доступні ліки».
Кожного дня завідувач аптеки обіцяла відвідувачам, що завтра аптека також буде працювати. І виконувала свою обіцянку попри небезпеку. «Це мій професійний обов’язок», — говорить Алла Іванівна.
Такі професіонали є героями нашого часу. Їхні мужність та відвага додають віри в те, що ми з честю витримаємо всі випробування війни. І вийдемо з неї переможцями!
Без права на помилку та страх
Вишгород — невелике містечко поблизу Києва — в перші дні війни не обстрілювали, але поряд лунали потужні вибухи. Військові літаки розрізали небо так гучно, що іноді не було чути навіть сирен. Аптека оптових цін Вишгород-2 була єдиною, що відчинила свої двері для відвідувачів.
«24 лютого вранці нас було троє, і навіть попри величезну кількість інтернет-замовлень, ми встигали обслуговувати людей, — розповіла завідувач аптеки Ірина Володимирівна Данилюк. — Але по обіді нас залишилося двоє. За тиждень і друга моя колега вирішила виїхати з міста. Аптека з шаленими чергами залишилася на мені».
Ані паніки, ані страху Ірина Володимирівна не відчувала. 10 років роботи в хірургії і 15 років аптечного досвіду далися взнаки.
«Коли в лікарні вимкнули електрику, ми вручну робили штучне дихання пацієнту. Аптека — медичний заклад. Тому тут працює те ж правило: життя пацієнта залежить від твоїх дій».
Завідувач жодного разу не взяла вихідний. Аптека не зачинялася навіть тоді, коли вибухи лунали зовсім поруч. У черзі поряд з мешканцями Вишгорода стояли люди, які приїхали сюди з інших сіл та міст — навіть з Чернігова та Славутича.
«Пригадую одну жіночку, в якої дорогою до нас на блок-посту застрелили чоловіка. Ми разом з відвідувачами виводили її з шокового стану, відпоювали Корвалолом».
Окремою категорією покупців були військові та воїни з тероборони. Керівництво Аптечної мережі 9-1-1 прийняло рішення надавати ліки за їх списками безкоштовно.
Дуже великий попит призвів до того, що в аптеці закінчилися майже всі життєво важливі ліки. Завідувачка зателефонувала куратору Тетяні Анатоліївні Булат. Разом знайшли вихід.
«По-перше, нам дозволили вивезти препарати з аптеки, яка не працювала. По-друге, на моє ім’я замовили і доставили лікарські засоби в найближчу аптеку, до якої можна було дістатися. Уже звідти їх потрібно було забрати і доставити сюди».
Головною проблемою було знайти машину, яку пропустять через блок-пости. Допомогли волонтери.
«Ніколи не забуду, як ми втрьох — куратор, я і дівчина-волонтер — під обстрілами перевантажували коробки з ліками. За п’ять днів вивезли все. Потім забрали товар, який замовили на моє ім’я. Наші пацієнти були врятовані! З цими запасами ми протрималися до того моменту, коли відновили поставки».
Зараз у Ірини Володимирівни двоє новеньких співробітників, яким вона передає свій досвід. І вчить правильно розставляти пріоритети. Адже від цього залежить не тільки професійний успіх, а й часто — життя людини, яка приходить в аптеку.
«Аптека — мій фронт!»
23-річна завідувач київської Аптеки оптових цін на вул. Кольцова, 14А, Анастасія Сергіївна Верховодова в перший день війни взяла на себе відповідальність за мешканців столичного житлового масиву Борщагівка. Чи знала вона, що на неї очікує? «Тоді я про це не думала. Я мала забезпечити людей ліками, бо інші аптеки були зачинені».
По обіді 24 лютого вона написала кожному з шести підлеглих: «У нас за вікном війна. Ви маєте право виїхати з Києва у більш безпечне місце. Я прийму будь-яке ваше рішення. Але буду вдячна кожному, хто залишиться».
Наступного ранку її зустріла черга під аптекою і Євген Бутрик — єдиний колега-фармацевт, який прислухався до прохання завідувача. Далі, майже в режимі нон-стоп, вони простояли за касами до кінця лютого. «Щодня ми обслуговували близько 300-400 людей. Ані води попити, ані поїсти, навіть на ходу. Про обідню перерву взагалі забули. Та і їсти не було чого. Вранці, коли ми йшли на роботу, магазини були ще зачинені, а ввечері — вже зачинені. Пригадую, як один з волонтерів тероборони, яким ми завжди допомагали, запитав: «У вас хоч хліб є?» Я чесно відповіла: «Коли нам його купляти!». І він залишив нам 2 великі булки».
Наприкінці лютого в аптеці закінчилися ліки. І Анастасія Сергіївна, за погодженням з керівництвом, відкрила Аптеку оптових цін за адресою вул. Гната Юри, 11. У цій аптеці був великий запас препаратів. Але незабаром і там товар майже вичерпався.
Наступною стала Аптека оптових цін на вулиці Якуба Коласа, 17.
Тут виникли певні проблеми: довелося шукати фахівця, який допоможе вирішити питання із замками, домовлятися з поліцією… На це пішов цілий день, але наступного ранку аптека вже обслуговувала людей. Це було справжнім святом для місцевих! Щоправда, спочатку вони запідозрили дівчину в мародерстві і викликали поліцію, але потім прийшли з тортиком просити пробачення та дякувати за те, що матимуть де купувати ліки.
Коли посилилися обстріли Бучі, разом з куратором Тетяною Анатоліївною Булат невгамовна завідувач вивозила товар з аптеки, що знаходиться на масиві Академмістечко — надто близько до небезпечного місця. Разом збирали препарати в аптеці, вантажили. Зрештою доставили їх в «рідну» Аптеку оптових цін на Кольцова, яка поновила свою роботу 8 березня. Відтоді Анастасія Олегівна знову працює там.
«Я не могла сидіти вдома і боятися. Людям була потрібна моя допомога, — каже молода завідувач. — Пригадую випадок, коли в аптеку прийшла жінка, в якої донька хворіє на шизофренію. Дитину потрібно було відправляти за кордон. Стан дитини через війну погіршився і терміново потрібен був нейролептик Арілентал. Я взяла номер телефону мами і пообіцяла його знайти. Наступного дня саме відкрилася аптека на Гната Юри і препарат там був! Жінка встигла його придбати! Заради таких моментів і працюємо».
Героєм Анастасія Сергіївна себе не вважає. «Я обрала фармацію не лише як фах, а як стиль життя. Тому аптека для мене — мій фронт. І я маю тут працювати на перемогу!».
«Там, де багато немовлят»
Вони не вміють стріляти з автоматів чи керувати танком. Але щоб врятувати людей, фармацевти роблять так само багато, як і наші воїни Збройних сил України. В їхніх руках стратегічна зброя, і вони зберегли вже не одне життя.
Коли в Чернігів прийшла війна, завідувач аптеки Фітофарм Олена Вікторівна Косенко та її колеги Анна Юріївна Косенко та Олена Сергіївна Подорожна зайняли свій бойовий пост за першим столом. З 24 лютого жінки працювали без вихідних, щоб мешканці окупованого міста мали змогу придбати ліки.
Вони йшли на роботу — хтось 5, а хтось 8 кілометрів під обстрілами, бо під аптекою чекали люди. Навіть коли бомба влучила в будинок однієї з фармацевтів, та просто зібрала речі, які залишилися, і перейшла жити в інше місце. А вранці прийшла відкривати аптеку.
Коли гради стріляли без перерви, жінки дружньою компанією залишалися ночувати у підвалі під аптекою. Близькі не бачили їх по кілька діб!
На них щодня чекало нове випробування. Спочатку закінчилися ліки в їхній аптеці. Вони відчинили іншу аптеку своєї мережі, яка не працювала, адже працівники виїхали. Там був запас лікарських засобів, необхідний чернігівцям.
Далі в аптеці обстрілами пошкодило вікна. Їх закрили спеціальними щитами. Навіть відсутність електрики, води і опалення не зупинила мужніх фармацевтів — в таких нелюдських умовах вони продовжували обслуговувати людей.
Чернігівці пам’ятають і цінують своїх рятівниць з тієї аптеки, «де раніше була заводська лікарня, за лісом, за немовлятами». Досі відвідувачі щиро кажуть «Дякую!».
Коментарі
Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим