Знай своїх героїв фармацевтичного фронту vol. 2

Продовжуємо рубрику про героїв фармацевтичного фронту, які під час війни росії проти України, ризикуючи власним життям, захищають інтереси українських пацієнтів та забезпечують доступ до лікарських засобів навіть за таких надскладних умов. Адже поки наші воїни захищають українські землі на полях бою, медичні і фармацевтичні працівники щодня рятують життя українців на фронті і в тилу. Бо вони обрали не рятуватися від війни, а рятувати інших.

Аптека № 198, проспект Миру, 47, Чернігів («Бажаємо здоров’я»)

Війна щодня змушує нас робити непростий вибір. Піддатися страху чи перемогти його — кожен вирішує сам. Завіду­вач чернігівської аптеки «Бажаємо здоров’я» № 198 на проспекті Миру, 47, Алла Іванівна Попсуй свій вибір зробила ще в перший день війни. Щоранку жінка пішки під обстрілами йшла 4 км до аптеки, там на неї чекали люди.

Черга під аптекою стала ознакою воєнного часу. Ліки були потрібні всім. Перев’язувальні матеріали, заспокійливі, жарознижувальні, антибіотики — у кожного з понад ста людей, що чекали відкриття аптеки, була своя проблема. Алла Іванівна, попри шалену втому та звуки сирени, що лунали без перестанку, не відмовляла жодному.

Окрема категорія відвідувачів — це люди з хронічними захворюваннями. В аптеці за рецептом можна отримати життєво необхідні інсуліни, а також препарати за програмою «Доступні ліки».

Кожного дня завідувач аптеки обіцяла відвідувачам, що завтра аптека також буде працювати. І виконувала свою обіцянку попри небезпеку. «Це мій професійний обов’язок», — говорить Алла Іванівна.

Такі професіонали є героями нашого часу. Їхні мужність та відвага додають віри в те, що ми з честю витримаємо всі випробування війни. І вийдемо з неї переможцями!

Без права на помилку та страх

Вишгород — невелике містечко поблизу Києва — в перші дні війни не обстрілювали, але поряд лунали потужні вибухи. Військові літаки розрізали небо так гучно, що іноді не було чути навіть сирен. Аптека оптових цін Вишгород-2 була єдиною, що відчинила свої двері для відвідувачів.

«24 лютого вранці нас було троє, і навіть попри величезну кількість інтернет-замовлень, ми встигали обслуговувати людей, — розповіла завідувач аптеки Ірина Володимирівна Данилюк. — Але по обіді нас залишилося двоє. За тиждень і друга моя колега вирішила виїхати з міста. Аптека з шаленими чергами залишилася на мені».

Ані паніки, ані страху Ірина Володимирівна не відчувала. 10 років роботи в хірургії і 15 років аптечного досвіду далися взнаки.

«Коли в лікарні вимкнули електрику, ми вручну робили штучне дихання пацієнту. Аптека — медичний заклад. Тому тут працює те ж правило: життя пацієнта залежить від твоїх дій».

Завідувач жодного разу не взяла вихідний. Аптека не зачинялася навіть тоді, коли вибухи лунали зовсім поруч. У черзі поряд з мешканцями Вишгорода стояли люди, які приїхали сюди з інших сіл та міст — навіть з Чернігова та Славутича.

«Пригадую одну жіночку, в якої дорогою до нас на блок-посту застрелили чоловіка. Ми разом з відвідувачами виводили її з шокового стану, відпоювали Корвалолом».

Окремою категорією покупців були військові та воїни з тероборони. Керівництво Аптечної мережі 9-1-1 прийняло рішення надавати ліки за їх списками безкоштовно.

Дуже великий попит призвів до того, що в аптеці закінчилися майже всі життєво важливі ліки. Завідувачка зателефонувала куратору Тетяні Анатоліївні Булат. Разом знайшли вихід.

«По-перше, нам дозволили вивезти препарати з аптеки, яка не працювала. По-друге, на моє ім’я замовили і доставили лікарські засоби в найближчу аптеку, до якої можна було дістатися. Уже звідти їх потрібно було забрати і доставити сюди».

Головною проблемою було знайти машину, яку пропустять через блок-пости. Допомогли волонтери.

«Ніколи не забуду, як ми втрьох — куратор, я і дівчина-волонтер — під обстрілами перевантажували коробки з ліками. За п’ять днів вивезли все. Потім забрали товар, який замовили на моє ім’я. Наші пацієнти були врятовані! З цими запасами ми протрималися до того моменту, коли відновили поставки».

Зараз у Ірини Володимирівни двоє новеньких співробітників, яким вона передає свій досвід. І вчить правильно розставляти пріоритети. Адже від цього залежить не тільки професійний успіх, а й часто — життя людини, яка приходить в аптеку.

«Аптека — мій фронт!»

23-річна завідувач київської Аптеки оптових цін на вул. Кольцова, 14А, Анастасія Сергіївна Верховодова в перший день війни взяла на себе відповідальність за мешканців столичного житлового масиву Борщагівка. Чи знала вона, що на неї очікує? «Тоді я про це не думала. Я мала забезпечити людей ліками, бо інші аптеки були зачинені».

По обіді 24 лютого вона написала кожному з шести підлеглих: «У нас за вікном війна. Ви маєте право виїхати з Києва у більш безпечне місце. Я прийму будь-яке ваше рішення. Але буду вдячна кожному, хто залишиться».

Наступного ранку її зустріла черга під аптекою і Євген Бутрик — єдиний колега-фармацевт, який прислухався до прохання завідувача. Далі, майже в режимі нон-стоп, вони простояли за касами до кінця лютого. «Щодня ми обслуговували близько 300-400 людей. Ані води попити, ані поїсти, навіть на ходу. Про обідню перерву взагалі забули. Та і їсти не було чого. Вранці, коли ми йшли на роботу, магазини були ще зачинені, а ввечері — вже зачинені. Пригадую, як один з волонтерів тероборони, яким ми завжди допомагали, запитав: «У вас хоч хліб є?» Я чесно відповіла: «Коли нам його купляти!». І він залишив нам 2 великі булки».

Наприкінці лютого в аптеці закінчилися ліки. І Анастасія Сергіївна, за погодженням з керівництвом, відкрила Аптеку оптових цін за адресою вул. Гната Юри, 11. У цій аптеці був великий запас препаратів. Але незабаром і там товар майже вичерпався.

Наступною стала Аптека оптових цін на вулиці Якуба Коласа, 17.

Тут виникли певні проблеми: довелося шукати фахівця, який допоможе вирішити питання із замками, домовлятися з поліцією… На це пішов цілий день, але наступного ранку аптека вже обслуговувала людей. Це було справжнім святом для місцевих! Щоправда, спочатку вони запідозрили дівчину в мародерстві і викликали поліцію, але потім прийшли з тортиком просити пробачення та дякувати за те, що матимуть де купувати ліки.

Коли посилилися обстріли Бучі, разом з куратором Тетяною Анатоліївною Булат невгамовна завідувач вивозила товар з аптеки, що знаходиться на масиві Академмістечко — надто близько до небезпечного місця. Разом збирали препарати в аптеці, вантажили. Зрештою доставили їх в «рідну» Аптеку оптових цін на Кольцова, яка поновила свою роботу 8 березня. Відтоді Анастасія Олегівна знову працює там.

«Я не могла сидіти вдома і боятися. Людям була потрібна моя допомога, — каже молода завідувач. — Пригадую випадок, коли в аптеку прийшла жінка, в якої донька хворіє на шизофренію. Дитину потрібно було відправляти за кордон. Стан дитини через війну погіршився і терміново потрібен був нейролептик Арілентал. Я взяла номер телефону мами і пообіцяла його знайти. Наступного дня саме відкрилася аптека на Гната Юри і препарат там був! Жінка встигла його придбати! Заради таких моментів і працюємо».

Героєм Анастасія Сергіївна себе не вважає. «Я обрала фармацію не лише як фах, а як стиль життя. Тому аптека для мене — мій фронт. І я маю тут працювати на перемогу!».

«Там, де багато немовлят»

Вони не вміють стріляти з автоматів чи керувати танком. Але щоб врятувати людей, фармацевти роблять так само багато, як і наші воїни Збройних сил України. В їхніх руках стратегічна зброя, і вони зберегли вже не одне життя.

Коли в Чернігів прийшла війна, завідувач аптеки Фітофарм Олена Вікторівна Косенко та її колеги Анна Юріївна Косенко та Олена Сергіївна Подорожна зайняли свій бойовий пост за першим столом. З 24 лютого жінки працювали без вихідних, щоб мешканці окупованого міста мали змогу придбати ліки.

Вони йшли на роботу — хтось 5, а хтось 8 кілометрів під обстрілами, бо під аптекою чекали люди. Навіть коли бомба влучила в будинок однієї з фармацевтів, та просто зібрала речі, які залишилися, і перейшла жити в інше місце. А вранці прийшла відкривати аптеку.

Коли гради стріляли без перерви, жінки дружньою компанією залишалися ночувати у підвалі під аптекою. Близькі не бачили їх по кілька діб!

На них щодня чекало нове випробування. Спочатку закінчилися ліки в їхній аптеці. Вони відчинили іншу аптеку своєї мережі, яка не працювала, адже працівники виїхали. Там був запас лікарських засобів, необхідний чернігівцям.

Далі в аптеці обстрілами пошкодило вікна. Їх закрили спеціальними щитами. Навіть відсутність електрики, води і опалення не зупинила мужніх фармацевтів — в таких нелюдських умовах вони продовжували обслуговувати людей.

Чернігівці пам’ятають і цінують своїх рятівниць з тієї аптеки, «де раніше була заводська лікарня, за лісом, за немовлятами». Досі відвідувачі щиро кажуть «Дякую!».

Коментарі

Коментарі до цього матеріалу відсутні. Прокоментуйте першим

Добавить свой

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Останні новини та статті