Проект Закону «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні»

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА
від 23.12.2010 р. № 2858
ПРО ПРИЙНЯТТЯ ЗА ОСНОВУ ПРОЕКТУ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

Верховна Рада України постановляє:

1. Прийняти за основу проект Закону України про засади запобігання і протидії корупції в Україні (реєстр. № 7487), поданий Президентом України.

2. Доручити Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією доопрацювати зазначений законопроект з урахуванням зауважень і пропозицій суб’єктів права законодавчої ініціативи та внести його на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.

Пояснювальна записка
до проекту Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні»
(реєстр. № 7487)

1. Обґрунтування необхідності прийняття акта

Корупція в сучасних умовах стала чинником, який становить реальну загрозу національній безпеці і конституційному ладу України.

Це явище негативно впливає практично на всі сторони суспільного життя: економіку, політику, соціальну і правову сфери, управління, громадську свідомість, міжнародні відносини. Корупційні зв’язки фактично руйнують правові, етичні відносини між людьми і поступово перетворюються у норму поведінки.

Корупція, безперечно, може бути визнана однією з найгостріших соціальних та політичних проблем сучасності.

Розв’язання цієї проблеми є надзвичайно актуальною та першочерговою справою для України.

2. Цілі та завдання Закону

Законопроект спрямований на створення дієвого антикорупційного законодавства України.

3. Загальна характеристика та основні положення проекту

Верховною Радою України 11 червня 2009 року був прийнятий пакет антикорупційних законів. Цей пакет складався з трьох Законів: «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення».

Однак окремі положення цих законів не відповідали чинному законодавству, запропоновані у них заходи вирізнялися безсистемністю, заплутаністю і неефективністю. Крім того, громадськістю та експертами неодноразово висловлювалися критичні зауваження щодо цих законів. Наголошувалося на неможливості застосування цих актів, оскільки вони порушують гарантовані Конституцією України права і свободи громадян.

Суперечливість та незрозумілість цих законів створювали передумови для обмеження прав і свобод громадян, у тому числі шляхом протиправного втручання в їх приватне життя. Деякі положення законів перенесені із чинних міжнародних договорів, однак редакції цих положень належним чином до українського законодавства адаптовані не були.

Певна частина правопорушень, які цими законами визнаються корупційними, такими за своєю суттю визнані бути не можуть. Зокрема, це стосується норм щодо порушень обмежень, суб’єктом відповідальності в яких було передбачено фізичну особу — підприємця.

Так само, як не можуть бути віднесені до суб’єктів корупційних правопорушень окремі особи, які зазначалися у статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». Зокрема, це стосується фізичних осіб — підприємців та членів окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій не під час виконання ними покладених на них функцій.

Крім того, Конституційний Суд України, розглянувши конституційність окремих положень антикорупційних законів, визнав такими, що не відповідають Конституції Україні (є неконституційними) окремі положення Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції».

Неконституційність норм стосувалася встановлення у Законі обов’язку проведення спеціальної перевірки не лише стосовноособи, яка претендує на зайняття відповідної посади, а й щодо близьких їй осіб.

Крім того, Конституційний Суд України звернув увагу на неконституційність обмеження права окремих категорій громадян на зайняття у позаробочий час іншою оплачуваною діяльністю.

Суд у своєму Рішенні від 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010 зазначив, що здійснення суто наукової чи викладацької діяльності, якщо вона є джерелом законного та раціонально обґрунтованого за розміром доходу, не може бути визнано корисливими діями особи при виконанні нею своїх службових обов’язків.

Саме з огляду на ці обставини Верховною Радою України неодноразово приймалися рішення про перенесення строків уведення в дію даного пакета антикорупційних законів.

З урахуванням вищезазначених проблем, за дорученням Президента України виконавчим секретарем Національного антикорупційного комітету, Міністром юстиції України О.Лавриновичем було організовано комплексну та системну роботу щодо вдосконалення зазначених антикорупційних законів.

До цього процесу було залучено органи державної влади (міністерства, органи прокуратури, парламентські комітети), вчених, представників громадських організацій. У цій роботі також було використано міжнародний досвід і рекомендації провідних світових організацій.

Розроблені Національним антикорупційним комітетом зміни було за дорученням Глави держави розглянуто експертами Групи країн проти корупції Ради Європи (GRECO), яка відповідно до Плану дій Україна — ЄС контролює виконання взятих Україною на себе зобов’язань. Висновки експертів містили позитивну оцінку запропонованих змін.

Результатом доопрацювання Національним антикорупційним комітетом пакета антикорупційних законів, приведення їх спірних норм у відповідність із Конституцією України з урахуванням пропозицій, висловлених Групою країн проти корупції Ради Європи (GRECO), та застережень, викладених Конституційним Судом України у Рішенні від 6 жовтня 2010 року №21-рп/2010 (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів), а також пропозицій експертів та представників громадськості стало розроблення нового Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

Проект нового Закону України
«Про засади запобігання та протидії корупції» передбачає:

1) визначення основних принципів, на яких грунтується діяльність із запобігання та протидії корупції;

2) розширення кола суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, а також уточнення і конкретизацію умов віднесення до числа таких суб’єктів окремих осіб;

3) упровадження дієвих механізмів, норм і правил, які спрямовані на запобігання виникненню корупції, усунення причин та умов, які її породжують;

4) урахування пропозицій, висловлених Групою країн проти корупції Ради Європи (GRECO), застережень Конституційного Суду України, експертів та громадськості;

5) адаптацію окремих положень Конвенції ООН проти корупції, Кримінальної конвенції Ради Європи проти корупції і Додаткового протоколу до неї;

6) чітке визначення кола суб’єктів, які здійснюють заходи, координують і контролюють діяльність щодо запобігання та протидії корупції;

7) конкретизацію видів обмежень суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення щодо використання ними службового становища, роботи близьких осіб, суміщення посад та сумісництва, а також щодо одержання такими суб’єктами дарунків;

8) установлення обмежень щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави;

9) установлення строків та порядку проведення спеціальної перевірки щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування;

10) запровадження нового порядку здійснення фінансового контролю, встановлення обов’язку декларування як доходів, так і витрат, визначення строків подання декларації та опублікування в офіційних друкованих виданнях декларацій про майновий стан, доходи і витрати посадовців;

11) установлення персонального обов’язку осіб, які уповноважені на виконання функцій держави, вживати заходів щодо недопущення виникнення конфлікту інтересів;

12) запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, у тому числі актів, які вносяться на розгляд Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, з метою запобігання корупційним проявам ще на стадії опрацювання проектів будь-яких нормативних актів;

13) установлення заборони на одержання органами державної влади та органами місцевого самоврядування від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуг та майна, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку;

14) надання права об’єднанням громадян, а також окремим громадянам брати участь у діяльності із запобігання та виявлення корупційних проявів, у тому числі шляхом здійснення громадського контролю за дотриманням законів, спрямованих на запобігання та протидію корупції;

15) запровадження інформування громадськості про заходи, спрямовані на запобігання та протидію корупції;

16) створення умов для ліквідації підґрунтя для виникнення корупції як явища, формування у суспільства неприйнятного ставлення до корупції;

17) запровадження механізмів виявлення корупційних діянь, установлення видів відповідальності за корупційні правопорушення та визначення порядку притягнення винних осіб до такої відповідальності;

18) запровадження фіксації відомостей про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень у Єдиному державному реєстрі осіб, які вчинили корупційні правопорушення.

19) установлення дієвих заходів щодо гарантування відновлення у повному обсязі порушених прав держави та інших осіб, які постраждали внаслідок корупційних дій з боку суб’єктів корупційних правопорушень, шляхом конфіскації та стягнення державою в судовому порядку у таких суб’єктів незаконно одержаного майна.

Серед зазначених вище характеристик даного законопроекту більш докладно необхідно зупинитися на таких новаціях:

І. Розширення та уточнення кола осіб, які можуть бути суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення

А. Законопроект більш чітко визначає коло суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення (стаття 4).

Так, до числа таких суб’єктів Главою держави додатково включені Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, члени Вищої ради юстиції, члени Центральної виборчої комісії.

Таким чином, до кола суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення законопроект відносить:

1) Президента України, Голову Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міністрів, інших керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступників, Голову Служби безпеки України, Генерального прокурора України, Голову Національного банку України, Голову Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голову Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

2) народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад;

3) працівників патронатних служб Президента України, Голови Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій;

4) державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування;

5) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

6) суддів Конституційного Суду України, інших професійних суддів, Голову, членів, дисциплінарних інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службових осіб секретаріату цієї Комісії, Голову, заступника Голови, секретарів секцій Вищої ради юстиції, а також інших членів Вищої ради юстиції, народних засідателів і присяжних (під час виконання ними цих функцій);

7) осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

8) посадових і службових осіб органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

9) членів Центральної виборчої комісії, працівників Секретаріату Центральної виборчої комісії, патронатної служби Центральної виборчої комісії, Служби розпорядника Державного реєстру виборців;

10) посадових або службових осіб інших органів державної влади та місцевого самоврядування;

11) посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

12) членів окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій (під час виконання ними своїх функцій);

13) керівників громадських організацій, які частково фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету;

14) помічників-консультантів народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, а також тих, які працюють на громадських засадах (під час виконання ними цих функцій);

15) осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

16) посадових осіб іноземних держав (осіб, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземних третейських суддів, осіб, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому;

17) посадових осіб міжнародних організацій (працівників міжнародних організацій чи будь-яких інших осіб, уповноважених такою організацією діяти від її імені), а також членів міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та суддів і посадових осіб міжнародних судів;

18) осіб, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або осіб, спеціально уповноважених на виконання таких обов’язків в юридичних особах, які фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету;

19) посадових осіб юридичних осіб, фізичних осіб — у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Таким чином, чітке визначення у законопроекті переліку тих, хто може бути притягнутий до відповідальності за корупційні діяння, а також тих, на кого поширюються обмеження, дасть змогу уникнути у подальшому суперечок щодо поширення чи непоширення на цих осіб антикорупційного законодавства.

Б. Законопроект також установлює обмеження (використання службового становища, одержання дарунків, роботи близьких осіб, фінансового контролю) для посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджетів.

Це дозволить підвищити рівень відповідальності зазначених осіб за законність рішень, які вони приймають.

Така норма також створить передумови для запобігання протиправній бездіяльності цих осіб, сприятиме контролю за витрачанням ними державних коштів та за збереженням державного і комунального майна.

В. У проекті запроваджується положення, яке визначає конфлікт інтересів на публічній службі та порядок його врегулювання (стаття 14).

Необхідність включення до проекту цієї норми зумовлена усвідомленням того, що в суспільстві не повинно бути жодних сумнівів у порядності (доброчесності) публічної служби.

У процесі прийняття рішень чи вчинення адміністративних дій публічним службовцем мають виключатися будь-які приватні інтереси.

Поступаючи на публічну службу, особа має підпорядковувати свій приватний інтерес публічному інтересу. Вона повинна бути готова поступитися приватними інтересами на користь публічних, оскільки це зумовлено метою і завданнями публічної служби загалом.

У зв’язку з цим ситуація, за якої особиста заінтересованість публічного службовця може вплинути на об’єктивність виконання ним службових повноважень та функцій і за якої існує можливість виникнення протиріччя між особистою заінтересованістю публічного службовця і законними інтересами громадян, організацій, суспільства, держави, є неприйнятною.

Саме тому у проекті передбачається обов’язок ужиття особою, яка уповноважена на виконання функцій держави, заходів до недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів. Така особа також зобов’язується повідомити безпосереднього керівника (у разі його наявності), організацію за місцем роботи, орган, на який покладається проведення спеціальної перевірки такої особи, про наявність особистих інтересів чи обставин, що можуть призвести до невиконання чи неналежного виконання нею своїх посадових обов’язків.

Таким чином, зазначена норма дасть змогу забезпечити об’єктивність виконання особою, яка уповноважена на виконання функцій держави, своїх службових повноважень та функцій, уникаючи при цьому будь-якого приватного інтересу.

Г. Крім того, законопроект захищає гарантоване Основним Законом держави право на свободу зайняття підприємницькою діяльністю і виключає фізичних осіб — підприємців із числа тих, хто може бути притягнутий до відповідальності за корупційні правопорушення.

Оскільки ця категорія осіб не має відношення до публічної служби, не утримується за рахунок коштів державного чи місцевого бюджету, вона підлягає виключенню з числа суб’єктів, для яких антикорупційним законодавством передбачені обмеження.

Д. Законопроект також конкретизує умови, коли на членів окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій, а також на помічників-консультантів народного депутата України на громадських засадах можуть поширюватись обмеження, встановлені антикорупційним законодавством.

Слід ураховувати, що зазначені особи не виконують свої обов’язки на постійній основі. Тобто, вони не перебувають у трудових відносинах з виборчими комісіями та не прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України або до виконавчих апаратів органів місцевого самоврядування. Відтак, для них не можуть передбачатись обмеження щодо права суміщення посад зазначеною категорією осіб.

Таким чином, обмеження, передбачені проектом Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», поширюватимуться на членів окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій, а також на помічників-консультантів народного депутата України на громадських засадах лише під час виконанням ними своїх функцій.

ІІ. Конкретизація суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання та протидії корупції

Даний законопроект чітко визначає коло суб’єктів, які можуть здійснювати заходи щодо запобігання та протидії корупції.

До їх числа віднесені: Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, а також органи державної влади у межах повноважень, визначених законом.

При цьому координація реалізації органами виконавчої влади антикорупційної стратегії, яка визначається Президентом України, здійснюється у порядку, встановленому законом, спеціально уповноваженим органом з питань антикорупційної політики. Такий орган створюється (визначається) Президентом України.

Координація діяльності правоохоронних органів здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому спеціалізованими прокурорами.

Таким чином, законопроект передбачає чітку та структуровану систему організації взаємодії між органами державної влади та правоохоронними органами у питаннях запобігання та протидії корупції.

ІІІ. Установлення заборони фінансування органів державної влади і органів місцевого самоврядування фізичними та юридичними особами

У проекті Закону передбачається, що органам державної влади, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатні майно та послуги (стаття 17).

Винятки з цього правила можуть бути встановлені лише законами та чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

ІV. Установлення обмежень щодо одержання дарунка (пожертви)

Даним законопроектом чітко визначено правовий режим дарунка (пожертви). Крім того, передбачено вичерпний перелік випадків, коли отримання дарунка забороняється.

Так, згідно зі статтею 718 Цивільного кодексу України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі, майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього у майбутньому.

Запропонована норма встановлює заборону, зокрема, на дарунки від юридичних і фізичних осіб за рішення, які приймаються в їх інтересах, а також коли особа, яка дарує дарунок, є підлеглою особою. Заборона також поширюється на всі випадки одержання дарунка у зв’язку з використанням особою службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.

Дозволяється отримання дарунка, вартість якого не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати. При чому обмеження у вартості дарунка не поширюється на дарунки, які даруються близькими особами, а також на випадки одержання загальнодоступних знижок на товари, послуги, загальнодоступних виграшів, призів, премій, бонусів.

Такий підхід вбачається виправданим, оскільки позбавлення близьких осіб можливості дарувати дарунки порушує конституційні гарантії на свободу. А право на користування загальнодоступними знижками у магазинах, під час надання послуг (таксі, хімчистка тощо) ніяк не пов’язано з використанням такою службовою особою службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.

Новелою даного законопроекту є те, що дарунки, одержані особами, уповноваженими на виконання функцій держави, як дарунки для державних органів або органів місцевого самоврядування є відповідно державною чи комунальною власністю.

Таким чином, усі отримані посадовою особою дарунки повинні бути передані державі або органу місцевого самоврядування. У разі порушення цього правила дії посадової особи можуть розцінюватись як привласнення державного майна. В такому випадку особа притягується до кримінальної відповідальності у визначеному кримінальним законодавством порядку.

V. Запровадження більш жорстких обмежень щодо роботи близьких осіб

Даним законопроектом установлюються обмеження мати у безпосередньому підпорядкуванні або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким особам.

Це обмеження стосується:

1) Президента України, Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України, міністрів, інших керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступників, Голови Служби безпеки України, Генерального прокурора України, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

2) народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад;

3) працівників патронатних служб Президента України, Голови Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій;

4) державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування;

5) військових посадових осіб Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

6) суддів Конституційного Суду України, інших професійних суддів, Голови, членів, дисциплінарних інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службових осіб секретаріату цієї Комісії, Голови, заступника Голови, секретарів секцій Вищої ради юстиції, а також інших членів Вищої ради юстиції, народних засідателів і присяжних (під час виконання ними цих функцій);

7) осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

8) посадових і службових осіб органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

9) членів Центральної виборчої комісії, Керівника та інших працівників Секретаріату Центральної виборчої комісії, патронатної служби Центральної виборчої комісії, Служби розпорядника Державного реєстру виборців, а також посадових або службових осіб інших органів державної влади та місцевого самоврядування;

10) посадових осіб юридичних осіб публічного права, які одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету.

У разі виникнення обставин, що порушують такі вимоги, відповідні особи, близькі їм особи зобов’язані усунути ці обставини у п’ятнадцятиденний строк.

Якщо в даний строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи та/або близькі їм особи в місячний строк підлягають переведенню на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення особа, яка перебуває в підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

Разом із тим законопроектом передбачаються випадки, коли обмеження не застосовується.

Так, це правило не поширюється на народних засідателів і присяжних. Також це право не застосовується до осіб, які перебувають на виборній посаді або безпосередньо підпорядковані близьким їм особам, які перебувають на виборних посадах.

Виняток із цього правила становлять і особи, які працюють у сільській місцевості та гірських населених пунктах. Це викликано тим, що соціальні та природні умови виключають можливість дотримання такими особами загального правила щодо обмеження. Як правило, у таких населених пунктах населення складається із сімей, які живуть споріднено, і витримати обмеження у цих випадках буває неможливо.

VІ. Уточнення порядку проведення спеціальної перевірки

Даний законопроект передбачає прості і зрозумілі правила проведення спеціальної перевірки відомостей про особу, яка претендує на зайняття посади осіб, які уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Так, перевірці підлягають факти притягнення особи до кримінальної відповідальності, а також те, чи піддавалася раніше особа адміністративним стягненням за корупційні правопорушення.

Перевірці також підлягає і достовірність інформації про майнових стан, доходи і витрати та наявність у особи корпоративних прав.

Окремо перевіряється стан здоров’я, освіта, наявність наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.

Порядок організації проведення спеціальної перевірки затверджується Президентом України.

VІІ. Установлення обов’язку надання інформації

Законопроектом передбачається пряма заборона відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої передбачено законом, надавати недостовірну чи не в повному обсязі інформацію (стаття 16).

Це положення забезпечить право кожного на доступ до інформації з відкритим доступом, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень та органів місцевого самоврядування.

При цьому приховування такої інформації або часткове її надання будуть розцінюватись як порушення і осіб, винних у цьому, може бути притягнуто до відповідальності за вчинення корупційного правопорушення.

VІІІ. Чітке визначення поняття фінансового контролю за доходами та витратами

Законопроектом передбачається запровадження обов’язку подання особами, які уповноважені на виконання функцій держави, не тільки відомостей про майно, доходи, зобов’язання фінансового характеру, а і про проведені витрати.

Зазначена норма покликана забезпечити контроль за тим, чи мають посадовці реальні джерела доходів та можливість на законних підставах купувати майно і утримувати його. Перевищення витратами доходів даватиме підстави для прискіпливої уваги до такого посадовця з боку правоохоронних органів.

У такий спосіб започатковується реальний моніторинг доходів та витрат чиновників, що є реальним кроком до подолання корупційних проявів.

ІХ. Запровадження вимог до поведінки осіб, які уповноважені на виконання функцій держави

Законопроектом також передбачається можливість установлення вимог до поведінки осіб, які уповноважені на виконання функцій держави та органів місцевого самоврядування.

Тим самим передбачена можливість додаткового законодавчого закріплення правил поведінки чиновників із громадянами, у тому числі питання етики відносин, необхідності чемного та уважного поводження із громадянами, поваги до їх гідності та переконань.

Така норма відповідає положенням статті 8 Конвенції ООН проти корупції, де передбачено, що з метою боротьби з корупцією кожна Держава-учасниця заохочує непідкупність, чесність і відповідальність своїх державних посадових осіб згідно з основоположними принципами своєї правової системи.

Кожна Держава-учасниця прагне, у належних випадках і згідно з основоположними принципами свого внутрішнього права, запроваджувати заходи й системи, які зобов’язують державних посадових осіб надавати відповідним органам декларації, inter alia, про позаслужбову діяльність, заняття, інвестиції, активи та про суттєві дарунки або прибутки, у зв’язку з якими може виникнути конфлікт інтересів стосовно їхніх функцій як державних посадових осіб.

Реалізація цих заходів має створити реальні умови для підвищення довіри громадян до влади, для партнерських відносин між громадянами та чиновниками.

Х. Запровадження антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів

Даний законопроект передбачає запровадження здійснення Міністерством юстиції України обов’язкової антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів. Це забезпечить виявлення у них норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень.

Такій експертизі підлягатимуть проекти законів України та актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються в Кабінеті Міністрів України, міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади.

Для забезпечення громадського контролю може проводитися за ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів.

Таким чином, створюються реальні передумови для попередження антикорупційних проявів ще на стадії опрацювання проектів нормативно-правових актів.

ХІ. Запровадження жорсткого механізму притягнення до відповідальності та усунення наслідків корупційного правопорушення

Цим законопроектом запроваджуються чіткі підстави, механізм та види заходів примусового характеру, які можуть бути застосовані до особи, яка скоїла корупційне правопорушення.

Перш за все, це закріплення можливості притягнення такої особи до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової або дисциплінарної відповідальності в залежності від суті правопорушення (частина перша статті 21).

Одночасно до відповідних кодексів вносяться зміни, які забезпечують реалізацію положень даного законопроекту.

Важливими новаціями у порядку притягнення до відповідальності є:

А. Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень до розгляду справи судом. Таке відсторонення здійснюється за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому працює така особа.

Такий захід має забезпечити негайне припинення правопорушення та виключити можливість впливу або протиправного втручання особи, яка скоїла корупційне правопорушення, у хід розгляду її справи.

Одночасно з упровадженням інституту відсторонення особи законопроект передбачає гарантії відстороненій особі, коли у випадку встановлення відсутності події або складу правопорушення такій особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням (частина перша статті 22).

Б. Законопроектом також передбачається, що особи, яких притягнуто до відповідальності за порушення, пов’язані з порушенням обмежень, передбачених законодавством для цих осіб, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк.

Також проектом передбачається, що в разі звільнення особи, винної у скоєнні корупційного правопорушення, такій особі за вмотивованим рішенням суду може бути заборонено займати посади, пов’язані з виконанням функцій держави, органів місцевого самоврядування. При цьому строк такої заборони встановлюється судом.

Таким чином, застосування механізму відсторонення особи від виконання обов’язків, а також звільнення і позбавлення такої особи права протягом певного часу займати посади, пов’язані із виконанням функцій держави, повинно стати дієвою пересторогою для того, щоб утримуватися від корупційних діянь.

В. Законом передбачається ведення Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, — єдиної бази даних, в якій зосереджуватимуться відомості про всіх осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

Такі відомості підлягатимуть передачі до Реєстру у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення.

Визначення порядку формування та ведення Єдиного державного реєстру, власне формування та ведення такого Реєстру покладається на Міністерство юстиції України.

Г. Крім заходів кримінального та адміністративного покарання, на особу, яка скоїла корупційне правопорушення, покладається обов’язок відшкодувати у повному обсязі моральну та/або майнову шкоду, збитки, що завдані державі, фізичним та юридичним особам, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення (статті 23, 25).

Законопроектом також запроваджується положення, за яким кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а вартість незаконно одержаних послуг та пільг — стягненню на користь держави (стаття 26).

Це положення повною мірою узгоджується зі змістом статті 31 Конвенції ООН проти корупції, яка набрала чинності для України з 1 січня 2010 року.

Таким чином, вищезазначені положення забезпечать гарантування відновлення у повному обсязі порушених прав держави та інших осіб, які постраждали внаслідок корупційних дій з боку суб’єктів корупційних правопорушень.

У новому Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні» пропонується також внести зміни до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України.

Цими змінами, зокрема, передбачається:

впровадити адміністративну відповідальність за адміністративні корупційні правопорушення;

посилити відповідальність за злочини у сфері службової діяльності, зокрема, ввести кримінальну відповідальність за злочини, вчинені службовими особами, які працюють в юридичних особах приватного права, що фінансуються за рахунок державного, місцевого бюджету.

4. Стан нормативно-правової бази у даній сфері правового регулювання

Проект Закону підготовлено з урахуванням вимог Конституції України, Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, Кримінальної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією та Додаткового протоколу до неї, Цивільної Конвенції Ради Європи про боротьбу з корупцією, окремих положень Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про державну службу».

5. Фінансово-економічне обґрунтування

Реалізація Закону в разі його прийняття не потребуватиме додаткових фінансових витрат із Державного бюджету України.

6. Прогноз соціально-економічних та інших наслідків прийняття Закону, про проект якого йдеться

Прийняття Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», про проект якого йдеться, сприятиме вдосконаленню законодавства України у сфері запобігання та протидії корупції, а також належному правовому врегулюванню цих питань відповідно до міжнародних стандартів.

Проект

ЗАКОН УКРАЇНИ
ПРО ЗАСАДИ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ

Цей Закон визначає основні засади запобігання і протидії корупції в публічній і приватній сферах суспільних відносин, відшкодування завданої внаслідок вчинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав чи інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Визначення термінів

1. У цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

безпосереднє підпорядкування — відносини прямої організаційної та/або правової залежності підлеглої особи від її керівника, в тому числі через вирішення (участь у вирішенні) питань прийняття на роботу, звільнення з роботи, застосування заохочень, дисциплінарних стягнень, надання вказівок, доручень, контролю за їх виконанням;

близькі особи — подружжя, діти, батьки, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки, усиновлювачі, усиновлені, а також інші особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки із суб’єктом, зазначеним у частині першій статті 4 цього Закону;

конфлікт інтересів — прямі чи непрямі протиріччя між приватними інтересами особи та її службовими повноваженнями, наявність яких може вплинути на об’єктивність або неупередженість прийняття рішень, а також на вчинення чи невчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень;

корупційне правопорушення — умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 4 цього Закону, за яке законом установлено кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність;

корупція — використання особою наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей;

неправомірна вигода — грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову.

Стаття 2. Законодавство у сфері запобігання і протидії корупції
1. Відносини, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції, регулюються цим Законом, іншими законами України, міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

2. Дія цього Закону та передбачені ним обмеження поширюються на всіх осіб, визначених суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення, у межах, установлених цим Законом.

Стаття 3. Основні принципи запобігання і протидії корупції

1. Діяльність із запобігання і протидії корупції грунтується на принципах:

верховенства права;

законності;

комплексного здійснення правових, політичних, соціально-економічних, інформаційних та інших заходів;

пріоритетності запобіжних заходів;

невідворотності відповідальності за вчинення корупційних правопорушень;

відкритості та прозорості діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

участі громадськості у заходах щодо запобігання і протидії корупції, державного захисту осіб, які надають допомогу у здійсненні таких заходів;

забезпечення відновлення порушених прав і законних інтересів, відшкодування збитків, шкоди, завданої корупційним правопорушенням.

Стаття 4. Суб’єкти відповідальності за корупційні правопорушення

1. Суб’єктами відповідальності за корупційні правопорушення є:

1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр України, віце-прем’єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;

в) працівники патронатних служб Президента України, Голови Верховної Ради України, членів Кабінету Міністрів України, голів місцевих державних адміністрацій;

г) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;

ґ) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань;

д) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

е) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, державної кримінально-виконавчої служби, органів та підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України;

є) посадові особи і службові особи органів прокуратури, дипломатичної служби, митної служби, державної податкової служби;

ж) члени Центральної виборчої комісії, працівники Секретаріату Центральної виборчої комісії, патронатної служби Центральної виборчої комісії, Служби розпорядника Державного реєстру виборців;

з) посадові та службові особи інших органів державної влади та місцевого самоврядування;

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені в пункті 1 частини першої цієї статті, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету;

б) члени окружних/територіальних та дільничних виборчих комісій (під час виконання ними своїх функцій);

в) керівники громадських організацій, які частково фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету;

г) помічники-консультанти народних депутатів України та інших виборних осіб, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але одержують заробітну плату за рахунок державного чи місцевого бюджету, а також ті, які працюють на громадських засадах (під час виконання ними цих функцій);

ґ) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи в установлених законом випадках);

д) посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому;

е) посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів;

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків, або особи, спеціально уповноважені на виконання таких обов’язків в юридичних особах, які фінансуються за рахунок державного чи місцевого бюджету;

4) посадові особи юридичних осіб, фізичні особи — у разі одержання від них особами, зазначеними у пунктах 1, 2 частини першої цієї статті, або за участю цих осіб іншими особами неправомірної вигоди.

Стаття 5. Суб’єкти, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції

1. Президент України, Верховна Рада України, органи прокуратури України здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції в межах повноважень, визначених Конституцією України.

2. Органи державної влади здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції або беруть участь у їх здійсненні у межах повноважень, визначених законами та іншими виданими на їх основі нормативно-правовими актами.

3. Кабінет Міністрів України здійснює спрямування і координацію роботи органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції відповідно до Конституції та законів України, актів Президента України.

4. Координацію реалізації органами виконавчої влади визначеної Президентом України антикорупційної стратегії здійснює спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики, який створюється (визначається) Президентом України і діє на підставі закону.

5. Спеціально уповноважені суб’єкти безпосередньо здійснюють у межах своєї компетенції заходи щодо виявлення, припинення та розслідування корупційних правопорушень (далі — спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції).

Спеціально уповноваженими суб’єктами у сфері протидії корупції є органи прокуратури, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України, податкової міліції, по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, якщо інше не передбачено законом.

Координацію діяльності правоохоронних органів з питань протидії корупції здійснюють у межах наданих повноважень, визначених законами, Генеральний прокурор України та підпорядковані йому спеціалізовані прокурори.

6. Суб’єктами, які беруть участь у запобіганні, виявленні, а в установлених законом випадках — у здійсненні заходів щодо припинення корупційних правопорушень, відновленні порушених прав чи інтересів фізичних та юридичних осіб, інтересів держави, а також в інформаційному і науково-дослідному забезпеченні здійснення заходів щодо запобігання і протидії корупції, у міжнародному співробітництві в цій сфері, є:

1) уповноважені підрозділи органів державної влади;

2) місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування;

3) підприємства, установи, організації незалежно від підпорядкованості та форми власності, їх посадові особи, а також громадяни, об’єднання громадян за їх згодою.

7. Посадові і службові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб, їх структурних підрозділів у разі виявлення корупційного правопорушення чи одержання інформації про вчинення такого правопорушення працівниками відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб зобов’язані у межах своїх повноважень ужити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення спеціально уповноважений суб’єкт у сфері протидії корупції.

Розділ II
ЗАХОДИ, СПРЯМОВАНІ НА ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЮ КОРУПЦІЇ

Стаття 6. Обмеження щодо використання службового становища

1. Особам, зазначеним у пунктах 1 — 3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі:

1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти);

2) неправомірно сприяти призначенню на посаду особи, яка не має переваг перед іншими кандидатами на цю посаду;

3) неправомірно втручатися в діяльність інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;

4) неправомірно надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень, затвердженням (погодженням) висновків.

Стаття 7. Обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

1. Особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) безпосередньо або через інших осіб, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом.

2. Обмеження, передбачені цією статтею, не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Стаття 8. Обмеження щодо одержання дарунків

1. Особам, зазначеним у пункті 1 та підпунктах «а», «б», «г», «ґ» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється безпосередньо або через інших осіб одержувати дарунки (пожертви) від юридичних або фізичних осіб:

1) за рішення, дії чи бездіяльність в інтересах дарувальника, що приймаються, вчиняються як безпосередньо такою особою, так і за її сприяння іншими посадовими особами та органами;

2) якщо особа, яка дарує дарунок (пожертву), є підлеглою обдаровуваної особи;

3) в інших випадках, якщо особа одержує дарунок (пожертву) у зв’язку з використанням нею службових повноважень та пов’язаних із цим можливостей.

2. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах «а», «б», «г», «ґ» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, можуть приймати прояви гостинності та дарунки (пожертви), за винятком випадків, передбачених частиною першою цієї статті, якщо вартість таких дарунків не перевищує 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої на день прийняття дарунка (пожертви), одноразово, а сукупна вартість таких дарунків, отриманих з одного джерела протягом року, — однієї мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня поточного року.

Передбачене цією частиною обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на дарунки:

1) які даруються близькими особами;

2) які одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.

3. Дарунки, одержані особами, зазначеними у пункті 1 та підпунктах «а», «б», «г», «ґ» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, як подарунки державі, Автономній Республіці Крим, територіальній громаді, державним або комунальним установам чи організаціям є відповідно державною або комунальною власністю і передаються органу, установі чи організації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Стаття 9. Обмеження щодо роботи близьких осіб

1. Особи, зазначені у підпунктах «а», «в» — «з» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, не можуть мати у безпосередньому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути безпосередньо підпорядкованими у зв’язку з виконанням повноважень близьким їм особам.

Особи, зазначені у підпунктах «а», «в» — «з» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані повідомити керівництво органу, на посаду в якому вона претендує, про працюючих у цьому органі близьких їй осіб.

Положення абзаців першого та другого цієї частини не поширюються на:

1) народних засідателів і присяжних;

2) осіб, які перебувають на виборній посаді або безпосередньо підпорядковані близьким їм особам, які перебувають на виборних посадах;

3) осіб, які працюють у сільській місцевості, гірських населених пунктах;

4) інших осіб, визначених законом.

2. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги частини першої цієї статті, відповідні особи, близькі їм особи вживають заходів щодо усунення таких обставин у п’ятнадцятиденний строк. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, відповідні особи та/або близькі їм особи в місячний строк з моменту виникнення обставин підлягають переведенню в установленому порядку на іншу посаду, що виключає безпосереднє підпорядкування.

У разі неможливості такого переведення та з осіб, яка перебуває в підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади.

3. Особам, зазначеним у підпунктах «а», «в» — «з» пункту 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону (крім народних засідателів і присяжних), забороняється брати участь у роботі колегіальних органів під час розгляду питань щодо призначення на посаду близьких їм осіб та у будь-який інший спосіб впливати на прийняття такого рішення.

Стаття 10. Обмеження щодо осіб, які звільнилися з посад або припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування

1. Особам, уповноваженим на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, які звільнилися з посади або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення забороняється:

а) укладати трудові договори (контракти) або вчиняти правочини у сфері підприємницької діяльності з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форми власності, якщо особи, зазначені в абзаці першому цієї частини, протягом року до дня припинення виконання функцій держави або місцевого самоврядування здійснювали повноваження з контролю, нагляду або підготовки чи прийняття відповідних рішень щодо діяльності цих підприємств, установ чи організацій;

б) розголошувати або використовувати у своїх інтересах інформацію, яка стала їм відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків, за винятком випадків, передбачених законом;

в) представляти інтереси будь-якої особи у справах (у тому числі в тих, що розглядаються в судах), в яких іншою стороною є орган (органи), в якому (яких) вони працювали.

Стаття 11. Спеціальна перевірка щодо осіб, які претендують на зайняття посад, пов’язаних із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування

1. Стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів), проводиться спеціальна перевірка, у тому числі щодо відомостей, поданих особисто. Спеціальна перевірка щодо кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів здійснюється у випадках, передбачених спеціальними законами.

Організація проведення спеціальної перевірки покладається на керівника (заступника керівника) органу державної влади, органу місцевого самоврядування, на зайняття посади в якому претендує особа, крім випадків, установлених законом.

До проведення спеціальної перевірки залучаються спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції, а в разі потреби — інші центральні органи виконавчої влади.

2. Спеціальній перевірці підлягають відомості про особу, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону (крім виборних посад), зокрема щодо:

1) притягнення особи до кримінальної відповідальності, в тому числі за корупційні правопорушення, наявності судимості, її зняття, погашення;

2) факту, що особа піддана, піддавалася раніше адміністративним стягненням за корупційні правопорушення;

3) достовірності інформації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, в тому числі за кордоном;

4) наявності в особи корпоративних прав;

5) стану здоров’я, освіти, наявності наукового ступеня, вченого звання, підвищення кваліфікації.

3. Спеціальна перевірка проводиться у п’ятнадцятиденний строк за письмовою згодою особи, яка претендує на зайняття посади.

У разі ненадання особою такої згоди питання щодо призначення її на посаду не розглядається.

У разі встановлення за результатами спеціальної перевірки факту подання претендентом на посаду неправдивих відомостей про себе посадова особа (орган), яка (який) здійснює призначення (обрання) на цю посаду, відмовляє претенденту у призначенні (обранні) на посаду, а також протягом трьох робочих днів повідомляє про виявлений факт правоохоронні органи для реагування в установленому законом порядку, крім випадків, визначених законом.

Рішення про відмову у призначенні (обранні) на посаду з підстави, зазначеної у абзаці третьому цієї частини, може бути оскаржено до суду.

Порядок організації проведення спеціальної перевірки затверджується Президентом України.

Особливості проведення спеціальної перевірки щодо кандидатів на пост Президента України, кандидатів у народні депутати України, кандидатів у депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та на посади сільських, селищних, міських голів визначаються Центральною виборчою комісією.

4. Для проведення спеціальної перевірки особи, які претендують на зайняття посад, подають до відповідного органу:

1) письмову згоду на проведення спеціальної перевірки;

2) автобіографію;

3) копію документа, який посвідчує особу;

4) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, затвердженою Міністерством фінансів України спільно з Міністерством юстиції України;

5) копії документів про освіту, вчені звання та наукові ступені;

6) медичну довідку про стан здоров’я за формою, затвердженою Міністерством охорони здоров’я України;

7) копію військового квитка (для військовослужбовців або військовозобов’язаних);

8) довідку про допуск до державної таємниці (у разі його наявності).

5. Після одержання письмової згоди особи, яка претендує на зайняття посади, на проведення спеціальної перевірки орган, на посаду в якому претендує особа, не пізніше наступного дня надсилає до відповідних органів державної влади, до компетенції яких належить проведення спеціальної перевірки відомостей, передбачених у частині другій цієї статті, запит про надання відомостей щодо особи, яка претендує на зайняття відповідної посади.

Запит підписує керівник органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності — особа, яка виконує обов’язки керівника або один з його заступників відповідно до розподілу функціональних обов’язків.

До запиту додаються копії документів, зазначених у частині четвертій цієї статті.

6. Інформація про результати спеціальної перевірки, підписана керівником органу, на посаду в якому претендує особа, а в разі його відсутності — особою, яка виконує його обов’язки, або заступником керівника органу відповідно до розподілу функціональних обов’язків, подається до органу, який надіслав відповідний запит, у семиденний строк з дати надходження запиту.

Орган, на посаду в якому претендує особа, на підставі одержаної інформації готує довідку про результати спеціальної перевірки.

Особи, щодо яких проведена спеціальна перевірка, мають право на ознайомлення з довідкою про результати спеціальної перевірки та в разі незгоди з результатами перевірки можуть подавати зазначеним органам свої зауваження у письмовій формі.

7. Інформація про результати спеціальної перевірки та документи щодо її проведення є конфіденційними, якщо вони не містять відомостей, що становлять державну таємницю. Такі відомості зберігаються в порядку, встановленому законодавством.

Стаття 12. Фінансовий контроль

1. Особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати за місцем роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік за формою, затвердженою Міністерством фінансів України спільно з Міністерством юстиції України.

Особи, які не мали можливості подати до 1 квітня за місцем роботи декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік через перебування у відпустці у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, для догляду за дитиною, яка потребує домашнього догляду, через тимчасову непрацездатність, перебування за межами України, під вартою, подають таку декларацію за звітний рік до 31 грудня. Особи, які не подали декларацію із зазначених причин і припиняють трудові відносини за місцем роботи, зобов’язані подати такі відомості до припинення трудових відносин.

2. Відомості про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік Президента України, Голови Верховної Ради України, народних депутатів України, Прем’єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України, Голови та суддів Конституційного Суду України, Голови та суддів Верховного Суду України, голів та суддів вищих спеціалізованих судів України, Генерального прокурора України та його заступників, Голови Національного банку України, Голови Рахункової палати, Голови та членів Вищої ради юстиції, членів Центральної виборчої комісії, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голови та членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівників інших органів державної влади та їх заступників, членів колегіальних органів державної влади (комісій, рад), керівників органів місцевого самоврядування та їх заступників підлягають оприлюдненню протягом 30 днів з дня їх подання шляхом опублікування в офіційних друкованих виданнях.

3. У разі відкриття особою, зазначеною в пункті 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, валютного рахунка в установі банку-нерезидента вона зобов’язана в десятиденний строк письмово повідомити про це орган державної податкової служби за місцем проживання із зазначенням номера рахунка і місцезнаходження банку-нерезидента.

4. Порядок зберігання і використання відомостей, передбачених частинами першою та третьою цієї статті, затверджується Кабінетом Міністрів України.

5. Особа, яка претендує на зайняття посади, зазначеної в пункті 1 та підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, до призначення або обрання на відповідну посаду подає в установленому законодавством порядку за місцем майбутньої роботи (служби) декларацію про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру за минулий рік.

Стаття 13. Кодекси поведінки

1. Загальні вимоги до поведінки осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, якими вони зобов’язані керуватися під час виконання своїх службових повноважень, підстави та порядок притягнення до відповідальності за порушення цих вимог установлюються законом.

2. Законодавством, що визначає організацію і порядок діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, надання окремих видів державних послуг або порядок діяльності категорій осіб, уповноважених на виконання функцій держави, місцевого самоврядування, можуть установлюватися спеціальні вимоги щодо поведінки таких осіб.

3. Держава сприяє закріпленню норм професійної етики та інших вимог щодо здійснення окремих видів діяльності в кодексах поведінки підприємців, представників відповідних професій.

Стаття 14. Урегулювання конфлікту інтересів

1. Особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах «а», «б», «г», «ґ» пункту 2 частини першої статті 4 цього Закону, зобов’язані:

уживати заходів щодо недопущення будь-якої можливості виникнення конфлікту інтересів;

повідомляти невідкладно безпосереднього керівника (в разі його наявності), організацію за місцем роботи, орган, на який покладається проведення спеціальної перевірки таких осіб,про наявність конфлікту інтересів.

2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування, порядок надання окремих видів державних послуг та провадження інших видів діяльності, пов’язаних із виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, мають передбачати порядок та шляхи врегулювання конфлікту інтересів.

Стаття 15. Антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів

1. З метою виявлення у проектах нормативно-правових актів норм, що можуть сприяти вчиненню корупційних правопорушень, розроблення рекомендацій стосовно їх усунення Міністерство юстиції України проводить антикорупційну експертизу проектів нормативно-правових актів.

Порядок і методологія проведення антикорупційної експертизи та порядок оприлюднення її результатів визначаються Міністерством юстиції України.

Результати антикорупційної експертизи підлягають обов’язковому розгляду під час прийняття рішення щодо видання (прийняття) відповідного нормативно-правового акта.

2. Обов’язковій антикорупційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади.

3. За ініціативою фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб може проводитися громадська антикорупційна експертиза проектів нормативно-правових актів.

Проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів та оприлюднення її результатів здійснюються за рахунок відповідних фізичних осіб, об’єднань громадян, юридичних осіб або інших джерел, не заборонених законодавством.

Стаття 16. Вимоги щодо прозорості інформації

1. Особам, зазначеним у пунктах 1 — 3 частини першої статті 4 цього Закону, забороняється:

1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;

2) надавати недостовірну чи не в повному обсязі публічну інформацію.

2. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:

1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону;

2) розміри, види винагороди, що одержуються особами, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, а також правочини, які підлягають обов’язковій державній реєстрації та пов’язані з одержанням дарунків (пожертв) цими особами.

Стаття 17. Заборона на одержання надходжень органами державної влади та органами місцевого самоврядування

1. Органам державної влади, органам місцевого самоврядування забороняється одержувати від фізичних, юридичних осіб безоплатно послуги та майно, крім випадків, передбачених законами або чинними міжнародними договорами України, укладеними в установленому законом порядку.

Розділ III
УЧАСТЬ ГРОМАДСЬКОСТІ В ЗАХОДАХ ЩОДО ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Стаття 18. Участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції

1. Об’єднання громадян, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання, виявлення і протидії корупційним правопорушенням (крім випадків, коли це віднесено законом до виключної компетенції спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції) можуть:

1) брати участь у діяльності щодо виявлення фактів вчинення корупційних правопорушень та встановлення осіб, які їх вчинили, у межах повноважень, визначених законом;

2) повідомляти про виявлені факти вчинення корупційних правопорушень спеціально уповноваженим суб’єктам у сфері протидії корупції, іншим органам, зазначеним у статті 5 цього Закону, керівництву та колективу підприємства, установи чи організації, в яких були вчинені ці правопорушення, а також громадськості;

3) запитувати та одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання і протидії корупції;

4) проводити, замовляти проведення громадської антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів, подавати за результатами експертизи пропозиції до відповідних органів державної влади в порядку, передбаченому законом;

5) брати участь у відкритих парламентських слуханнях з питань запобігання і протидії корупції;

6) вносити пропозиції суб’єктам права законодавчої ініціативи щодо вдосконалення законодавчого регулювання відносин, що виникають у сфері запобігання і протидії корупції;

7) проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання і протидії корупції;

8) проводити заходи щодо інформування населення з питань запобігання і протидії корупції;

9) здійснювати громадський контроль за додержанням законів, спрямованих на запобігання і протидію корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать чинному законодавству.

2. Об’єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.

3. Законопроекти та проекти інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб’єктам господарювання, а також делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, у тому числі недержавним організаціям, з метою їх громадського обговорення підлягають оприлюдненню в установленому законодавством порядку у десятиденний строк з дня їх внесення суб’єктом права законодавчої ініціативи, але не пізніше ніж у семиденний строк до дня їх розгляду.

4. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов’язані узагальнювати результати громадського обговорення законопроектів та інших нормативно-правових актів, що передбачають надання пільг, переваг окремим суб’єктам господарювання, а також делегування функцій, повноважень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування недержавним організаціям, та оприлюднювати їх у засобах масової інформації.

Стаття 19. Інформування громадськості про заходи щодо запобігання і протидії корупції

1. Спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції зобов’язані щороку не пізніше 10 лютого оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо протидії корупції та про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень.

2. Спеціально уповноважений орган з питань антикорупційної політики щороку не пізніше 15 квітня готує та оприлюднює у визначеному Кабінетом Міністрів України порядку звіт про результати проведення заходів щодо запобігання і протидії корупції.

У звіті мають відображатися такі відомості:

1) статистичні дані про результати діяльності спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції з обов’язковим зазначенням таких даних:

а) кількість осіб, щодо яких складено протоколи про вчинення корупційних правопорушень;

б) кількість осіб, щодо яких набрав законної сили обвинувальний вирок суду або на яких накладено адміністративне стягнення за корупційне правопорушення;

в) відомості окремо за категоріями осіб, зазначених у частині першій статті 4 цього Закону, і за видами відповідальності за корупційні правопорушення;

г) відомості про розмір завданих корупційними правопорушеннями збитків, стан та обсяги їх відшкодування;

2) узагальнені результати антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів;

3) інформація про результати виконання органами державної влади заходів щодо запобігання та протидії корупції, у тому числі в рамках міжнародного співробітництва;

4) результати соціологічних досліджень, що проводяться державними та недержавними науково-дослідними установами, з питань поширення корупції.

Стаття 20. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції

1. Особи, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, перебувають під захистом держави.

Держава забезпечує здійснення правоохоронними органами правових, організаційно-технічних та інших заходів, спрямованих на захист від протиправних посягань на життя, здоров’я, житло та майно осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, а також близьких їм осіб.

2. Державний захист осіб, які надають допомогу в запобіганні і протидії корупції, здійснюється відповідно до Закону України «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві».

Розділ IV
ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА КОРУПЦІЙНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Стаття 21. Види відповідальності за корупційні правопорушення

1. За вчинення корупційних правопорушень особи, зазначені в частині першій статті 4 цього Закону, притягаються до кримінальної, адміністративної, цивільно-правової або дисциплінарної відповідальності в установленому законом порядку.

2. Відомості про осіб, яких притягнуто до відповідальності за вчинення корупційних правопорушень, у триденний строк з дня набрання відповідним рішенням суду законної сили, притягнення до цивільно-правової відповідальності, накладення дисциплінарного стягнення заносяться до Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, який формується та ведеться Міністерством юстиції України. Положення про Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні правопорушення, порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру затверджується Міністерством юстиції України.

Стаття 22. Особливості звільнення з роботи осіб, які вчинили корупційні правопорушення

1. Особа, щодо якої винесено постанову про притягнення як обвинуваченої у вчиненні злочину у сфері службової діяльності, підлягає відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом, до розгляду справи судом, якщо інше не передбачено Конституцією і законами України.

Особа, щодо якої складено протокол про корупційне адміністративне правопорушення, може бути відсторонена від виконання службових повноважень за рішенням керівника органу (установи, підприємства, організації), в якому вона працює, до закінчення розгляду справи судом.

У разі закриття провадження у справі про корупційне адміністративне правопорушення у зв’язку з відсутністю події або складу правопорушення відстороненій від виконання службових повноважень особі відшкодовується середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов’язаного з таким відстороненням.

2. Дострокове припинення повноважень особи на виборній посаді, припинення повноважень посадової особи на посаді, звільнення, що здійснюється Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, звільнення військової посадової особи з військової служби у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, а також відсторонення такої особи від виконання службових повноважень на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється відповідно до Конституції та законів України.

Інші особи, яких притягнуто до кримінальної або адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, пов’язані з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, підлягають звільненню з відповідних посад у триденний строк з дня отримання органом державної влади, органом місцевого самоврядування, підприємством, установою, організацією копії відповідного судового рішення, яке набрало законної сили, якщо інше не передбачено законом.

3. Про звільнення особи з посади у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, пов’язане з порушенням обмежень, передбачених цим Законом, керівник органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації у триденний строк письмово повідомляє суд, який постановив обвинувальний вирок або прийняв постанову про накладення адміністративного стягнення за корупційне правопорушення, та спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань державної служби. Порядок інформування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань державної служби про осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які звільнені у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

4. З метою виявлення причин та умов, що сприяли вчиненню корупційного правопорушення або невиконанню вимог цього Закону, за поданням спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції за рішенням керівника особи, яка вчинила таке правопорушення, проводиться службове розслідування в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

5. Обмеження щодо заборони особі, звільненій з посади у зв’язку з притягненням до відповідальності за корупційне правопорушення, займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, місцевого самоврядування, або такою, що прирівнюється до цієї діяльності, встановлюється виключно за вмотивованим рішенням суду, якщо інше не передбачено законом.

Розділ V
УСУНЕННЯ НАСЛІДКІВ КОРУПЦІЙНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ

Стаття 23. Відшкодування збитків, шкоди, завданих державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення

1. Збитки, шкода, завдані державі внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають відшкодуванню в установленому законом порядку.

Стаття 24. Незаконні нормативно-правові акти та правочини

1. Нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) внаслідок вчинення корупційного правопорушення, можуть бути скасовані органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об’єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, органу місцевого самоврядування.

2. Правочин, укладений внаслідок корупційного правопорушення, є нікчемним.

Стаття 25. Відновлення прав і законних інтересів та відшкодування збитків, завданих фізичним та юридичним особам внаслідок вчинення корупційного правопорушення

1. Фізичні та юридичні особи, права яких порушено внаслідок вчинення корупційного правопорушення і яким завдано моральної або майнової шкоди, збитків, мають право на відновлення прав, відшкодування збитків, шкоди в установленому законом порядку.

2. Збитки, шкода, завдані фізичній або юридичній особі внаслідок незаконних рішень, дій або бездіяльності суб’єкта, який здійснює заходи щодо запобігання і протидії корупції, відшкодовуються з Державного бюджету України в установленому законом порядку. Держава, Автономна Республіка Крим, орган місцевого самоврядування, які відшкодували збитки, шкоду, завдану незаконним рішенням, діями або бездіяльністю суб’єкта, що здійснює заходи щодо запобігання та протидії корупції, мають право зворотної вимоги (регресу) до особи, яка завдала збитків, шкоди, у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов’язаних із трудовими відносинами, відшкодуванням моральної шкоди).

Стаття 26. Вилучення незаконно одержаного майна

1. Кошти та інше майно, одержані внаслідок вчинення корупційного правопорушення, підлягають конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку, а вартість незаконно одержаних послуг та пільг — стягненню на користь держави.

Розділ VI
КОНТРОЛЬ І НАГЛЯД ЗА ВИКОНАННЯМ ЗАКОНІВ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ І ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ

Стаття 27. Контроль у сфері запобігання і протидії корупції

1. Верховна Рада України здійснює парламентський контроль у сфері запобігання і протидії корупції в межах, визначених Конституцією України.

Інші органи державної влади здійснюють контроль у сфері запобігання та протидії корупції у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 28. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції

1. Громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції здійснюється на підставі та в порядку, визначених цим Законом та іншими законами.

Стаття 29. Прокурорський нагляд

1. Нагляд за додержанням і застосуванням законів у сфері запобігання та протидії корупції здійснюється Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами.

Розділ VII
МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО

Стаття 30. Міжнародне співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції

1. Україна відповідно до укладених нею міжнародних договорів здійснює співробітництво у сфері запобігання і протидії корупції з іноземними державами, міжнародними організаціями, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції.

2. Міжнародна правова допомога та інші види міжнародного співробітництва у справах про корупційні правопорушення здійснюються компетентними органами відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Стаття 31. Міжнародні договори України у сфері запобігання і протидії корупції

1. У разі якщо міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про запобігання і протидію корупції, застосовуються правила міжнародних договорів.

Стаття 32. Міжнародний обмін інформацією у сфері запобігання і протидії корупції

1. Компетентні органи України можуть надавати відповідним органам іноземних держав та одержувати від них інформацію, в тому числі з обмеженим доступом, із питань запобігання і протидії корупції з додержанням вимог законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

2. Надання органам іноземних держав інформації з питань, пов’язаних із запобіганням і протидією корупції, можливе лише в разі, якщо ці органи та відповідний компетентний орган України можуть установити такий режим доступу до інформації, який унеможливлює розкриття інформації для інших цілей чи її розголошення у будь-який спосіб, у тому числі шляхом несанкціонованого доступу.

Стаття 33. Заходи щодо повернення в Україну доходів, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, та розпоряджання вилученими доходами, одержаними внаслідок корупційних правопорушень

1. Україна здійснює заходи щодо повернення в Україну коштів та іншого майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень, і розпоряджається цими коштами і майном відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Розділ VIII
ПРИКІНЦЕВІ ТА ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. Визнати такими, що втратили чинність:

Закон України «Про боротьбу з корупцією» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 34, ст. 266; 1997 р., № 19, ст. 136; 1998 р., № 26, ст. 149; 1999 р., № 16, ст. 97, № 26, ст. 213; 2000 р., № 24, ст. 185; 2002 р., № 40, ст. 289, № 43, ст. 315; 2003 р., № 29, ст. 233; 2005 р., № 16, ст. 263; 2006 р., № 32, ст. 272; 2007 р., № 9, ст. 67);

Постанову Верховної Ради України від 5 жовтня 1995 року «Про порядок введення в дію Закону України «Про боротьбу з корупцією» (Відомості Верховної Ради України, 1995 р., № 34, ст. 267);

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., № 45, ст. 691; 2010 р., № 9, ст. 87, № 20, ст. 205);

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» (Відомості Верховної Ради України, 2009 р., № 46, ст. 699; 2010 р., № 9, ст. 87).

3. Внести зміни до таких законодавчих актів України:

1) у Кодексі України про адміністративні правопорушення (Відомості Верховної Ради УРСР, 1984 р., додаток до № 51, ст.1122):

а) у другому реченні частини першої статті 15 слова «діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією» замінити словом «правопорушень»;

б) статтю 38 викласти в такій редакції:

«Стаття 38. Строки накладення адміністративного стягнення

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні — не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині третій цієї статті.

Адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

У разі відмови у порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через місяць з дня прийняття рішення про відмову у порушенні кримінальної справи або про її закриття»;

в) доповнити Кодекс главою 13-А такого змісту:

«Глава 13-А

Адміністративні корупційні правопорушення

Стаття 172². Порушення обмежень щодо використання службового становища

Порушення особою встановлених законодавством обмежень щодо використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб –

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру.

Порушення особою встановлених законодавством вимог щодо використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб –

тягне за собою накладення штрафу від ста до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру.

Примітка. 1. Суб’єктом правопорушень у цій статті є особи, визначені у пунктах 1 — 3 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

2. У цій статті під встановленими законодавством обмеженнями щодо використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей слід розуміти обмеження, передбачені статтею 6 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

3. У статтях 172² і 172³ під неправомірною вигодою слід розуміти визначення, передбачене статтею 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

Стаття 172³. Пропозиція або надання неправомірної вигоди

Пропозиція або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо для такої чи для іншої особи у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, –

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Пропозиція або надання службовій особі неправомірної вигоди безпосередньо для такої чи для іншої особи у розмірі, що не перевищує ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у тому числі за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, –

тягне за собою накладення штрафу від ста п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Під службовою особою у цій статті слід розуміти особу, визначену у пунктах 1 — 3 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

Стаття 172⁴. Порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності

Порушення особою встановлених законодавством обмежень щодо зайняття безпосередньо або через інших осіб підприємницькою чи іншою оплачуваною діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) –

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманої винагороди від підприємницької діяльності чи роботи за сумісництвом.

Порушення особою встановлених законодавством обмежень щодо входження до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особа здійснює функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі, та представляє інтереси держави в раді товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства), якщо інше не передбачено законом, –

тягне за собою накладення штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією отриманої винагороди від підприємницької діяльності чи роботи за сумісництвом.

Примітка. Суб’єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні», за винятком депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Стаття 172⁵. Порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка

Порушення встановлених законом обмежень щодо прийняття проявів гостинності та дарунків, якщо у зазначених діях відсутній склад злочину, –

тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого дарунка.

Порушення встановленої законом заборони щодо одержання дарунків (пожертв) від юридичних або фізичних осіб, якщо у зазначених діях відсутній склад злочину, –

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого дарунка (пожертви).

Примітка. Суб’єктом правопорушення у цій статті є особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах «а», «б», «г» і «ґ» пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

Стаття 172⁶. Порушення вимог фінансового контролю

Порушення особою встановлених законодавством вимог щодо подачі відомостей про майно, доходи, витратиізобов’язання фінансового характеру –

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Неподання або несвоєчасне подання відомостей про відкриття валютного рахунка в установі банку-нерезидента –

тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Суб’єктом правопорушень у цій статті є особи, зазначені у пункті 1, підпункті «а» пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

Стаття 172⁷. Порушення вимог щодо повідомлення про конфлікт інтересів

Неповідомлення особою безпосереднього керівника (у разі його наявності), організацію за місцем роботи, орган, на який покладається проведення спеціальної перевірки такої особи, у випадках, передбачених законодавством, про наявність конфлікту інтересів –

тягне за собою накладення штрафу від десяти до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. 1. Суб’єктом правопорушення у цій статті є особи, зазначені у пункті 1 та підпунктах «а», «б», «г» і «ґ» пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

2. У цій статті під конфліктом інтересів слід розуміти визначення, передбачене статтею 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

Стаття 172⁸. Незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень

Незаконне використання особою інформації, що стала їй відома у зв’язку з виконанням службових повноважень, –

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Суб’єктом правопорушення у цій статті є особи, зазначені у пунктах 1 — 3 частини першої статті 4 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

Стаття 172⁹. Невжиття заходів щодо запобігання та протидії корупції

Невжиття передбачених законом заходів щодо запобігання корупційному правопорушенню, а у разі виявлення корупційного правопорушення — щодо його припинення, письмового повідомлення уповноваженими на це особами про його вчинення –

тягне за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

г) у статті 212³:

в абзаці першому частини першої:

слово «та» виключити;

доповнити абзац словами «та «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні»;

примітку виключити;

ґ) статтю 221 викласти в такій редакції:

«Стаття 221. Районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді)

Судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 41, статтями 41¹ — 41³, 42¹ — 42³, частиною першою статті 44, статтями 44¹, 46¹, 46², 51 — 51², частинами другою, четвертою та п’ятою статті 85, статтями 85¹, 88 — 88², 90, 91, 92¹, 96¹, 98, 101 — 103, частиною першою статті 106¹, статтями 106², 107¹, частиною другою статті 112, частинами третьою та шостою статті 121, частинами третьою та четвертою статті 122, статтями 122², 122⁴, 122⁵, частиною третьою статті 123, статтею 124, частиною четвертою статті 127, частиною другою статті 127¹, статтею 130, частиною третьою статті 133, статтею 139, частиною четвертою статті 140, статтею 146, частиною другою статті 154, статтею 155¹, частинами першою, третьою і четвертою статті 156, статтями 160, 160², 162, 163¹ — 163⁴, 163¹², 164, 164³, 164⁵ — 164¹⁴, 166¹ — 166⁴, 166⁷ — 166¹², 172² — 172⁹, 173 — 173², 174, 177², частиною третьою статті 178, частинами першою, другою і третьою статті 181, частиною другою статті 182, статтями 184 — 185¹¹, 186⁵ — 188¹, 188¹³, 188¹⁴, 188¹⁶, 188¹⁷, 188¹⁹, 188²², 188²⁵, 188²⁷, 188²⁸, 188³¹, 188³², 188³³, 188³⁴, 188³⁵, частиною першою статті 189¹, статтями 190, 191, 193, 195¹ — 195⁶, частиною першою статті 203, статтями 204 — 206¹, 212² — 212²⁰ цього Кодексу, а також справи про адміністративні правопорушення, вчинені особами віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років»;

д) статтю 250 доповнити частиною другою такого змісту:

«При провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 172² — 172⁹ цього Кодексу, участь прокурора у розгляді справи судом є обов’язковою»;

е) у частині першій статті 255:

у пункті 1:

– абзац другий викласти в такій редакції:

«органів внутрішніх справ (частина перша статті 44, статті 44¹, 46¹, 46², 51, 51², 92, частина перша статті 106¹, стаття 106², частини третя і шоста статті 121, частини третя і четверта статті 122, стаття 122², частина третя статті 123, стаття 124, частина четверта статті 127, стаття 130, частина третя статті 133, стаття 136 (про порушення на автомобільному транспорті), стаття 139, частина четверта статті 140, статті 148, 151, 152, 154, 155, 155² — 156², 159, 160, 160², 162, 164 — 164¹¹, 165¹, 165², 172² — 172⁹, 173 — 173², 174, стаття 175¹ (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), статті 176, 177, 178 — 181¹, 181³ — 185², 185⁴ — 185⁹, 186, 186¹, 186³, 186⁵ — 187, 188²⁸, 189 — 196, частина перша статті 203, статті 204, 205 — 206¹, 212⁶, 212⁷, 212⁸, 212¹⁰, 212¹², 212¹³, 212¹⁴, 212²⁰»;

– абзац двадцять четвертий викласти в такій редакції:

«органів Служби безпеки України (стаття 164 (у частині, що стосується правопорушень у галузі господарської діяльності, ліцензії на проведення якої видає ця Служба), статті 172² — 172⁹, 195⁵, 212² (крім пункту 9 частини першої), 212⁵ і 212⁶)»;

– абзац двадцять шостий викласти в такій редакції:

«органів державної податкової служби (статті 51², 155¹, 163¹ — 163⁴, 163¹², 164, 164⁵, 172² — 172⁹,177²)»;

– абзац сороковий викласти в такій редакції:

«органів управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України (про правопорушення, вчинені військовослужбовцями, військовозобов’язаними під час проходження ними зборів та працівниками Збройних Сил України під час виконання ними службових обов’язків — статті 44, 172² — 172⁹, 173, 174, 182, 184¹, 185 і 185⁷)»;

пункт 8 викласти в такій редакції:

«8) слідчий, особа, яка провадить дізнання, прокурор або уповноважена ним особа з числа працівників прокуратури (частина четверта статті 184, стаття 185⁴, частина друга статті 185⁶, статті 185⁸, 185¹¹)»;

є) статтю 257 викласти в такій редакції:

«Стаття 257. Надіслання протоколу

Протокол надсилається органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.

Протокол про вчинення адміністративного корупційного правопорушення разом з іншими матеріалами у триденний строк з моменту його складення надсилається до місцевого загального суду за місцем вчинення корупційного правопорушення.

У разі вчинення корупційного правопорушення посадовою особою або працівником суду протокол і матеріали надсилаються до суду вищої інстанції для визначення підсудності.

Особа, яка склала протокол про вчинення корупційного адміністративного правопорушення, одночасно з надісланням його до суду надсилає прокурору, органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, де працює особа, яка притягається до відповідальності, повідомлення про складення протоколу із зазначенням характеру вчиненого правопорушення та норми закону, яку порушено»;

ж) частину другу статті 268 викласти в такій редакції:

«При розгляді справ про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 44, статтями 51, 146, 160, 160², 172² — 172⁹ , 173, частиною третьою статті 178, статтями 185, 185¹, статтями 185⁷, 187 цього Кодексу, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є обов’язковою. У разі ухилення від явки на виклик органу внутрішніх справ або судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду цю особу може бути органом внутрішніх справ (міліцією) піддано приводу»;

з) статтю 277 викласти в такій редакції:

«Стаття 277. Строки розгляду справ про адміністративні правопорушення

Справа про адміністративне правопорушення розглядається у п’ятнадцятиденний строк з дня одержання органом (посадовою особою), правомочним розглядати справу, протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи.

Справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 42², частиною першою статті 44, 44¹, 106¹, 106², статтею 162, 173, 173¹, 173², 178, 185 і частиною першою статті 185³, статтями 185⁷, 185¹⁰, 188²², 203 — 206¹, розглядаються протягом доби, статтями 146, 160, 160², 185¹, 212⁷ — 212²⁰ — у триденний строк, статтями 46¹, 51, 166⁹, 176 і 188³⁴ — у п’ятиденний строк, статтями 101 — 103 цього Кодексу — у семиденний строк.

Законами України може бути передбачено й інші строки розгляду справ про адміністративні правопорушення.

Строк розгляду адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення зупиняється судом у разі якщо особа, щодо якої складено протокол про адміністративне корупційне правопорушення, умисно ухиляється від явки до суду або з поважних причин не може туди з’явитися (хвороба, перебування у відрядженні чи на лікуванні, у відпустці тощо)»;

и) доповнити статтею 277¹ такого змісту:

«Стаття 277¹. Повідомлення про розгляд справи

Повістка особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді, в якій зазначаються дата і місце розгляду справи.

Інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративні правопорушення, повідомляються про день розгляду справи в той же строк»;

і) статтю 285 доповнити частиною такого змісту:

«Постанова суду про накладення адміністративного стягнення за адміністративне корупційне правопорушення у триденний строк з дня набрання нею законної сили направляється відповідному органу державної влади, органу місцевого самоврядування, керівникові підприємства, установи чи організації, державному чи виборному органу, власнику юридичної особи або уповноваженому ним органу для вирішення питання про притягнення особи до дисциплінарної відповідальності, усунення її згідно із законодавством від виконання функцій держави, якщо інше не передбачено законом, а також усунення причин та умов, що сприяли вчиненню цього правопорушення»;

2) у Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25 — 26, ст. 131):

а) статтю 18 доповнити частинами такого змісту:

«3. Службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях, які фінансуються за рахунок коштів державного, місцевого бюджету, посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

4. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів»;

б) статтю 353 викласти в такій редакції:

«Стаття 353. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи

1. Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи, поєднане із вчиненням будь-яких суспільно небезпечних діянь, –

карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Діяння, передбачене частиною першою цієї статті, пов’язане з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органу, –

карається обмеженням волі на строк до чотирьох років або позбавленням волі на строк до трьох років»;

в) статтю 358 викласти в такій редакції:

«Стаття 358. Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів

1. Складання чи видача працівником юридичної особи будь-якої форми власності, який не є службовою особою, приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою використання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, які складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготовлення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі особистих документів особи, –

карається штрафом до сімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, –

караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Використання завідомо підробленого документа –

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Примітка. Під офіційним документом у цій статті та статтях 357 і 366 цього Кодексу слід розуміти документи, що містять зафіксовану на будь-яких матеріальних носіях інформацію, яка підтверджує чи посвідчує певні події, явища або факти, які породили чи здатні породити наслідки правового характеру, чи може бути використана як документи — докази у правозастосовчій діяльності, що складаються, видаються чи посвідчуються повноважними (компетентними) особами органів державної влади, місцевого самоврядування, об’єднань громадян, юридичних осіб незалежно від форми власності та організаційно-правової форми, а також окремими громадянами, у тому числі самозайнятими особами, яким законом надано право у зв’язку з їх професійною чи службовою діяльністю складати, видавати чи посвідчувати певні види документів, що складені з дотриманням визначених законом форм та містять передбачені законом реквізити»;

г) статтю 364 викласти в такій редакції:

«Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем

1. Зловживання владою або службовим становищем, тобто умисне, з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використання службовою особою влади чи службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб, –

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони вчинені працівником правоохоронного органу, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Примітка. 1. Службовими особами у статтях 364, 365, 368, 368¹, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних унітарних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом.

2. Службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, в тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), а також іноземні третейські судді, особи, які уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів.

3. Істотною шкодою у статтях 364, 364¹, 365, 365¹, 365², 367, якщо вона полягає у завданні матеріальних збитків, вважається така шкода, яка в сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

4. Тяжкими наслідками у статтях 364 — 367, якщо вони полягають у завданні матеріальних збитків, вважаються такі, які у двісті п’ятдесят і більше разів перевищують неоподатковуваний мінімум доходів громадян»;

ґ) доповнити Кодекс статтею 364¹ такого змісту:

«Стаття 364¹. Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету

1. Зловживання повноваженнями, тобто умисне, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб використання всупереч інтересам юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету, службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, якщо це завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам або інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави, –

карається штрафом від ста п’ятдесяти до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до трьох місяців, або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –

карається штрафом від чотирьохсот до дев’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Примітка. 1. У статтях 364¹, 365²,368¹, 368², 368³, 369¹ цього Кодексу під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову»;

д) статтю 365 викласти в такій редакції:

«Стаття 365. Перевищення влади або службових повноважень

1. Перевищення влади або службових повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою дій, які явно виходять за межі наданих їй прав чи повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, інтересам юридичних осіб, –

карається виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Перевищення влади або службових повноважень, якщо воно супроводжувалося насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від семисот п’ятдесяти до тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

е) доповнити Кодекс статтями 365¹, 365² такого змісту:

«Стаття 365¹. Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету

1. Перевищення повноважень, тобто умисне вчинення службовою особою юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету, дій, які явно виходять за межі наданих повноважень, якщо вони завдали істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави, –

карається виправними роботами на строк до одного року, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 265². Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги

1. Використання своїх повноважень аудитором, нотаріусом, оцінювачем, іншою особою, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або з метою завдання шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави, якщо ці дії завдали істотної шкоди, –

карається виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, вчинене стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи, особи похилого віку або повторно, –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, –

караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна або без такої»;

є) статті 366 — 368 викласти в такій редакції:

«Стаття 366. Службове підроблення

1. Складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів –

карається штрафом до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 367. Службова недбалість

1. Службова недбалість, тобто невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб, –

карається штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, –

карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

Стаття 368. Одержання хабара

1. Одержання службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара, чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища –

карається штрафом від п’ятисот до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до одного року, або арештом на строк до шести місяців, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Одержання хабара у значному розмірі –

карається штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Одержання хабара у великому розмірі або службовою особою, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб, або повторно, або поєднане з вимаганням хабара, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

4. Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, –

карається позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Примітка. 1. Хабарем у значному розмірі вважається такий, що у п’ять і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, у великому розмірі — такий, що у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян, в особливо великому розмірі — такий, що у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

2. Службовими особами, які займають відповідальне становище, є особи, зазначені у пункті 1 примітки до статті 364, посади яких згідно зі статтею 25 Закону України «Про державну службу» віднесені до третьої, четвертої, п’ятої та шостої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць. Службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, є особи, зазначені в частині першій статті 9 Закону України «Про державну службу», та особи, посади яких згідно зі статтею 25 цього Закону віднесені до першої та другої категорій.

3. Повторним у цій статті визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цією статтею, або злочинів, передбачених статтями 368², 368³, 369 цього Кодексу.

4. Вимаганням хабара визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, які можуть завдати шкоди правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов, за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам для своїх прав, законних інтересів»;

ж) доповнити Кодекс статтями 368¹ —368³ такого змісту:

«Стаття 368¹. Незаконне збагачення

1. Одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам (незаконне збагачення) –

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

2. Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода у великих розмірах, –

карається обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на строк від трьох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Незаконне збагачення, якщо його предметом була неправомірна вигода в особливо великих розмірах, –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

Примітка. Неправомірною вигодою у значному розмірі вважаються грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, на суму, що перевищує сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у великому розмірі — на суму, що перевищує двісті неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в особливо великому розмірі — на суму, що перевищує п’ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 368². Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету

1. Пропозиція, надання або передача службовій особі юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету, неправомірної вигоди за вчинення дій чи бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб –

карається штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, –

караються штрафом від трьохсот п’ятдесяти до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3. Одержання службовою особою юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету, неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах того, хто передає чи надає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб –

карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років.

4. Діяння, передбачене частиною третьою цієї статті, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб чи поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

5. Особа, яка пропонувала, надала або передала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання неправомірної вигоди або якщо після пропозиції, надання чи передачі неправомірної вигоди вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу.

Примітка. 1. Повторним у статтях 368² та 368³ визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчиняла будь-який із злочинів, передбачених цими статтями, а так само статтями 368 та 369 цього Кодексу.

2. Вимаганням згідно з частиною четвертою статей 368² та 368³ цього Кодексу визнається вимога надання, передачі неправомірної вигоди з погрозою вчинення дій або бездіяльності з використанням свого службового становища стосовно особи, яка надає, передає неправомірну вигоду, або умисне створення особою, яка виконує управлінські функції в юридичній особі приватного права, умов, за яких особа вимушена надати, передати неправомірну вигоду з метою запобігання шкідливим наслідкам щодо своїх прав, законних інтересів.

Стаття 368³. Підкуп особи, яка надає публічні послуги

1. Пропозиція, надання, передача аудитору, нотаріусу, оцінювачу, іншій особі, яка не є державним службовцем, посадовою особою місцевого самоврядування, але здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, у тому числі послуг експерта, арбітражного керуючого, незалежного посередника, члена трудового арбітражу, третейського судді (під час виконання цих функцій), неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка пропонує, надає чи передає такі вигоди, або в інтересах третіх осіб –

карається штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, –

караються штрафом від трьохсот п’ятдесяти до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Одержання аудитором, нотаріусом, експертом, оцінювачем, третейським суддею або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, а також незалежним посередником чи арбітром при розгляді колективних трудових спорів неправомірної вигоди за вчинення дій або бездіяльність з використанням наданих їй повноважень в інтересах особи, яка їх надає чи передає, –

карається штрафом від семисот п’ятдесяти до тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

4. Діяння, передбачене частиною третьою цієї статті, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб чи поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, –

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.

5. Особа, яка пропонувала, надала, передала неправомірну вигоду, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання неправомірної вигоди або якщо після пропозиції, надання чи передачі неправомірної вигоди вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу»;

з) статтю 369 викласти в такій редакції:

«Стаття 369. Пропозиція або давання хабара

1. Пропозиція хабара –

карається штрафом від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Давання хабара –

карається штрафом від двохсот п’ятдесяти до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Давання хабара, вчинене повторно, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років із штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та з конфіскацією майна або без такої.

4. Давання хабара службовій особі, яка займає відповідальне становище, або за попередньою змовою групою осіб –

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років з конфіскацією майна або без такої.

5. Давання хабара службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище, або організованою групою осіб чи її учасником –

карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

6. Особа, яка пропонувала чи дала хабар, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо стосовно неї мало місце вимагання хабара або якщо після давання хабара вона добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї органу, наділеному законом правом порушувати кримінальну справу.

Примітка. 1. Повторним у цій статті визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила такий злочин або будь-який із злочинів, передбачених статтями 368, 368² чи 368³ цього Кодексу»;

и) доповнити Кодекс статтею 369¹ такого змісту:

«Стаття 369¹. Зловживання впливом

1. Пропозиція або надання неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, –

карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п’яти років.

2. Одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, або пропозиція здійснити вплив за надання такої вигоди –

карається штрафом від семисот п’ятдесяти до однієї тисячі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави, поєднане з вимаганням такої вигоди, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до восьми років з конфіскацією майна.

Примітка. Особами, уповноваженими на виконання функцій держави, є особи, визначені в пунктах 1 — 3 статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції»;

і) статтю 370 викласти в такій редакції:

«Стаття 370. Провокація хабара або комерційного підкупу

1. Провокація хабара або комерційного підкупу, тобто свідоме створення службовою особою обставин і умов, що зумовлюють пропонування або одержання хабара чи неправомірної вигоди, щоб потім викрити того, хто дав або взяв хабар, –

карається обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк від двох до п’яти років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Те саме діяння, вчинене службовою особою правоохоронних органів, –

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років та зі штрафом від п’ятисот до семисот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян»;

3) у Кримінально-процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1961 р., № 2, ст. 15):

а) доповнити Кодекс статтею 27¹ такого змісту:

«Стаття 27¹. Притягнення до кримінальної відповідальності за заявою юридичної особи

Якщо діянням, передбаченим статтями 364¹, 365¹ або 365² Кримінального кодексу України, завдано шкоди виключно інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми, порушення кримінальної справи здійснюється за заявою власника (співвласника) цієї юридичної особи чи за його згодою. В інших випадках притягнення до кримінальної відповідальності винної особи здійснюється на загальних підставах»;

б) статтю 98 викласти в такій редакції:

«Стаття 98. Порядок порушення справи

За наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов’язані винести постанову про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.

Справи, зазначені у статті 27¹ цього Кодексу, порушуються прокурором, слідчим або органом дізнання.

Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу має бути порушено щодо цієї особи.

Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, порушуються суддею, а у випадках, передбачених частиною 3 статті 27 цього Кодексу, — прокурором.

Після порушення справи:

1) прокурор направляє справу для провадження досудового слідства або дізнання;

2) слідчий починає досудове слідство, а орган дізнання починає дізнання;

3) суд справу про злочин, зазначений у частині першій статті 27 цього Кодексу, призначає до розгляду»;

в) частину першу статті 112 викласти в такій редакції:

«У справах про злочини, передбачені статтями 157, 158, 158¹, 159, 159¹, 160, 161, 162, 163, 166, частиною 2 статті 168, статтями 170, 171, 172, 173, 175, частиною 3 статті 176, частиною 3 статті 177, статтями 182, 183, частиною 2 статті 184, статтею 209, частиною 3 статті 229, статтями 233, 234, 235, 236, 237, 238, 244, 253, 271, 272, 273, 274, 275, 276, 281, 335, 336, 338, 342, 343, 344, 345, 346, 347, 348, 349, 350, 351, 352, 364, 364¹, 365, 365¹, 365², 366, 367, 368, 368¹, 368², 368³, 369, 369¹, 370, 371, 372, 373, 374, 375, 376, 377, 378, 379, 380, 381, 382, 383, 392, 397, 398, 399, 400, 402, 403, 404, 405, 406, 407, 408, 409, 410, 411, 412, 413, 414, 415, 416, 417, 418, 419, 420, 421, 423, 424, 425, 426, 427, 428, 429, 430, 431, 432, 433, 434, 435, 438, 439, 441, 445 Кримінального кодексу України, а також у всіх справах про злочини, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про державну службу», та особами, посади яких віднесено до першої — третьої категорії посад, працівниками правоохоронних органів, досудове слідство провадиться слідчими прокуратури. За постановою Генерального прокурора України, його заступника, прокурора області та прирівняних до них прокурорів слідчими прокуратури можуть розслідуватися й інші злочини».

4) частину першу статті 16 Закону України «Про державну службу» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490; 1995 р., № 34, ст. 268) викласти в такій редакції:

«На державних службовців поширюються обмеження, передбачені Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні».

4. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом:

забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення у відповідність із цим Законом нормативно-правових актів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади.

ГОЛОВНЕ НАУКОВО-ЕКСПЕРТНЕ УПРАВЛІННЯ
ВИСНОВОК
від 22.12.2010 р.

Даний законопроект розроблено з урахуванням висловлених раніше критичних зауважень, які були висловлені фахівцями, науковцями, практиками, суб’єктами права законодавчої ініціативи до прийнятого 11 червня 2009 року Верховною Радою України Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», а також визнання Конституційним Судом України у своєму рішенні від 6 жовтня 2010 р. № 21-рп/2010 окремих положень вказаного Закону такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Головне науково-експертне управління за результатами аналізу законопроекту відзначає, що у проекті дійсно усунуто чимало недоліків, притаманних Закону, прийнятому 11 червня 2009 р. Тим не менш за результатами вивчення положень законопроекту до його змісту виникають досить істотні зауваження і пропозиції, суть яких полягає у наступному:

Щодо основного тексту законопроекту

1. Аналіз поняття корупції, яке дано в статті 1 проекту Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції», особливо в тій частині, яка визначає, що корупцією є «обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди такій особі або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей», дає підстави для висновку, що такі дії можуть бути скоєні будь-якою особою незалежно від того, яку посаду вона займає, її правового статусу чи наданих їй повноважень. З врахуванням цього втрачає сенс викладення в статті 4 проекту Закону переліку суб’єктів корупційних діянь. Очевидно, що корупцією (в класичному розумінні цього поняття) є використання певною особою свого службового становища для незаконного збагачення, а не надання особі, яка посідає певне службове становище, об’єктів такого збагачення чи можливостей для нього.

2. Підпунктом «ґ» пункту 2 частини 1 ст. 4 проекту для цілей цього Закону до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування, прирівняні особи, які надають публічні послуги (виключно в питанні відповідальності). До числа таких осіб прямо включені аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними професійних функцій, а окрім них і інші особи в установлених законом випадках. Відповідно, усі ці особи потрапляють до кола суб’єктів корупційних правопорушень.

Доцільність поширення на цих осіб усіх антикорупційних обмежень є доволі сумнівною Адже прирівнювання їх до «осіб, уповноважених на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування» є штучним і необґрунтованим. Їх слід було б виділити в окрему категорію, а відповідальність цих осіб має наставати лише за окремі корупційні правопорушення, спеціально для них передбачені.

Наприклад, Розділ ІІ проекту передбачає заходи щодо запобігання та протидії корупції, серед яких є обмеження, що стосуються у тому числі і нотаріусів. Так, відповідно до ст. 6 заборонено використовувати свої службові повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб. З огляду на вказані положення виникає питання, яким чином неправомірна вигода (відповідно до визначення наданого у ст. 1, це — грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, що їх без законних на те підстав обіцяють, пропонують, надають або одержують безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову) взагалі може виникнути, наприклад, у діяльності тих же приватних нотаріусів, де вартість певної послуги має визначатись за домовленістю сторін? Якщо сторони домовляються про певну вартість послуг, то вигода вже ніяк не може бути неправомірною. Якщо ж домовленість про вартість послуги не досягнута, то послуга просто не надається.

Слід також зауважити, що Закон України «Про нотаріат» передбачає для нотаріусів значно серйозніші обмеження, аніж передбачені даним проектом. За неналежне виконання норм Закону України «Про нотаріат» відповідальність уже передбачена. У той же час визнання нотаріусів суб’єктами корупційних діянь і інтерпретація порушень, які допускаються ними, як корупції, є штучним і надуманим заходом.

Виправлення недоліків у законопроекту, пов’язаних із суб’єктним складом осіб, на яких поширюються антикорупційні обмеження і які відповідають за вчинення корупційних правопорушень, дозволить уникнути багатьох невиправданих і несправедливих обмежень прав громадян.

3. На наш погляд, досить сумнівним видається і віднесення до кола суб’єктів корупційних діянь осіб рядового складу органів внутрішніх справ та інших органів державної влади, які мають у своїй структурі збройні формування. Тому доцільним було б цю категорію осіб у підпункті «е» пункту 1 частини 1 ст. 4 проекту цього Закону, виключити.

Вважаємо, що працівниками правоохоронних органів у контексті антикорупційного закону не повинні визнаватися особи рядового складу органів внутрішніх справ, податкової міліції та деяких інших органів, технічний персонал правоохоронних органів.

4. Заслуговують на позитивну оцінку передбачені проектом зміни до статті 7 Закону, якими дається нова редакція тексту статті. Однак текст статті викладений таким чином, що згідно з ним заборона на розголошення та використання особою конфіденційної інформації, яка стала їй відома у зв’язку з виконанням службових обов’язків, начебто має тривати лише протягом року після припинення виконання функцій держави або органів місцевого самоврядування. Проте, чинне інформаційне законодавство (ст. 30 Закону України «Про інформацію») передбачає, що інформація з обмеженим доступом (а конфіденційна інформація є її різновидом) може бути поширена без згоди її власника лише якщо вона є суспільно значимою. В інших випадках законодавство забороняє поширення такої інформації без згоди власника незалежно від того, скільки часу минуло з моменту її одержання. Таким чином, положення статті 7 в редакції, запропонованій проектом, знижують рівень правового захисту конфіденційної інформації і вступають у суперечність з інформаційним законодавством.

5. Слід позитивно оцінити передбачені проектом зміни до статті 11 Закону, якими звужується коло осіб, щодо яких має проводитись спеціальна перевірка. Проте те коло осіб, які підлягатимуть такій перевірці з урахуванням положень проекту, все одно є надто широким. Навіть проведення такої перевірки щодо всіх державних службовців та всіх посадових осіб місцевого самоврядування виглядає нераціональним. Результатом реалізації цього положення буде різке збільшення рівня бюрократизації та корупційних чинників при вирішенні питань щодо призначення осіб на посади, яке може вважатись виправданим лише у випадках призначення на посади вищого рівня (міністрів, державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування 1–2 категорії, суддів тощо).

6. Вважаємо правильним запропоноване в частині 2 ст. 15 проекту положення про те, що обов’язковій антикорупційній експертизі підлягають проекти законів України, актів Президента України, інших нормативно-правових актів, що розробляються Кабінетом Міністрів України, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Однак, даним законопроектом не вирішуються питання стосовно того, на якій стадії підготовки чи розгляду проекту нормативно-правового акту вона має здійснюватись, яким чином має бути організоване її проведення та чи є можливим розгляд відповідного проекту в разі непроведення відповідної експертизи та ненадання експертного висновку, яким є її результатом.

Слід також звернути увагу на те, що на розгляд державних органів вноситься значний масив проектів нормативно-правових актів (наприклад, тільки за 2009 рік у парламенті було зареєстровано 2640 проектів законів України та постанов Верховної Ради України), отже, реалізація положень ст. 15 проекту щодо проведення якісних і своєчасних антикорупційних експертиз потребуватиме створення державного органу (відповідно до ст.ст. 5 і 15 ним має бути спеціально уповноважений орган (особа) з питань антикорупційної політики) з численним штатом експертів. Без вирішення цих питань стаття 15 або залишиться «мертвою статтею», або, у разі спроб її реального застосування, стане чинником, який серйозно уповільнить і частково паралізує правотворчу діяльність в державі.

7. Слід зауважити, що не всі заборони, про які йдеться у Розділі II «Заходи, спрямовані на запобігання і протидію корупції» цього проекту, пов’язані з одержанням особою неправомірної вигоди. Хоча порушення усіх встановлених у даному розділі заборон пропонується вважати корупційними правопорушеннями, але об’єктивно «корупцією» (згідно з її ознаками, наведеними у статті 1 проекту) є тільки порушення обмежень, передбачених статтею 6 проекту.

Тому слід розрізняти порушення, які є власне корупцією, і порушення антикорупційних обмежень, які самі по собі ознак корупції не містять і можуть бути віднесені до числі «корупційних» лише тому, що вони сприяють створенню умов для виникнення корупції. З огляду на це, положення ст. 22. проекту Закону щодо відсторонення особи від виконання повноважень на посаді та щодо її обов’язкового звільнення з посади у разі вчинення корупційних правопорушень потребують коригування. На нашу думку, відсторонення та звільнення мають бути обов’язковими лише для тих випадків, коли правопорушення повністю підпадає під поняття «корупції», тобто пов’язане з одержанням чи вимаганням неправомірної вигоди з використанням для цього службових повноважень чи пов’язаних зі службовим становищем можливостей.

8. Певні зауваження виникають і щодо змісту статті 8 проекту. У частині 1 цієї статті передбачено випадки, коли прийняття дарунків (пожертв) певними особами забороняється. При цьому повністю забороняється дарування від підлеглих осіб.

На нашу думку, ця заборона є надмірною, оскільки традиція дарувати колегам по службі подарунки у зв’язку з днями народження, ювілеями тощо в принципі не має в собі ознак корупції (ці ознаки з’являються лише у тих випадках, коли дарунки є надто дорогими). Тому враховуючи те, що частиною 2 даної статті відповідним особам взагалі забороняється приймати подарунки вартістю понад 50 відсотків мінімальної заробітної плати (у тому числі і від підлеглих), вважаємо, що пункт 2 частини 1 статті 8 слід вилучити.

9. Окреміположення проекту містять деякі текстуальні неточності. Зокрема, у п. 3 ч. 1 ст. 6 проекту йдеться про заборону «неправомірно втручатися в діяльність інших органів державної влади», хоча перед цим ні про які органи державної влади у тексті не йшлось.

Щодо змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення

1. За загальним правилом для більшості правопорушень початком відліку строку давності притягнення до адміністративної відповідальності є день вчинення правопорушення. При триваючому правопорушенні початок перебігу строку давності визначається по-іншому. Точкою відліку тут є момент виявлення проступку. Це пояснюється характером відповідних правопорушень: вони вчинюються протягом більш-менш тривалого часу, характеризуються безперервним здійсненням певної поведінки (наприклад, проживання без паспорта). За таких умов пропозиція законопроекту щодо можливості накладення адміністративного стягнення за вчинення адміністративного правопорушення протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення є неприйнятною. Незрозумілими є підстави для звільнення від відповідальності за умов, коли вчинення адміністративного правопорушення триває більше року, а виявлено воно тільки зараз. Крім того, не зрозуміло, чому такий виняток робиться виключно для адміністративних корупційних правопорушень.

З огляду на ці міркування доцільно взагалі відмовитись від внесення змін до статті 38 Кодексу Україні про адміністративні правопорушення (далі — КУпАП). Загальний порядок застосування строків давності для притягнення до адміністративної відповідальності повинен бути єдиним, незалежно від характеру вчиненого правопорушення. Якщо необхідно врахувати більший ступінь суспільної небезпеки корупційних правопорушень, це повинно знайти своє відображення в санкціях статей, які встановлюють відповідальність них.

2. У тексті нових статей 172–2, 172–4, 172–5, якими пропонується доповнити КУпАП, передбачається застосування такого виду адміністративного стягнення, як конфіскація (незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру, або отриманої винагороди від підприємницької діяльності чи роботи за сумісництвом, або дарунків, отриманих з порушенням встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка). Відповідно до вимог статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. За змістом усіх вказаних статей КУпАП відповідні кошти, майно, вигода матеріального характеру або дарунки отримуються з порушенням заборон, встановлених законом, тому їх не можна вважати власністю суб’єкта, який притягується до відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення. За таких умов правомірність застосування такого виду стягнення, як конфіскація, є сумнівною, оскільки відповідно до вимог статті 354 Цивільного кодексу України до особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом.

Це зауваження стосується і змісту статті 26 законопроекту.

В кримінальному законодавстві від конфіскації майна як виду покарання зазвичай відрізняють спеціальну конфіскацію, яка застосовується незалежно від конфіскації, передбаченої Кримінальним кодексом України, на основі положень кримінально-процесуального законодавства і у даний час не є покаранням (ст. 81 Кримінально-процесуального кодексу України). КУпАП застосування спеціальної конфіскації під час розгляду справ про адміністративні правопорушення не передбачає. Законопроект, який розглядається, також не містить пропозицій щодо застосування такого механізму. Отже, за таких обставин не можна вважати правильним застосування конфіскації конкретно визначеного в статтях 172–2, 172–4, 172–5 майна як виду стягнення, оскільки спеціальну конфіскацію слід вважати питанням процесуального, а не матеріального права. Таким чином КУпАП потребує доповнення положеннями щодо примусового безоплатного вилучення в дохід держави майна, грошей тощо, здобутих внаслідок вчинення корупційних правопорушень.

3. Правопорушення, передбачене статтею 172–2 КУпАП, не має чітких критеріїв розмежування зі складами злочинів, передбачених статтями 368 та 368–1 КК в редакції законопроекту. По суті всі вказані склади правопорушень мають одні і ті ж ознаки. Розрізнення між складом адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 172–2 КУпАП та злочину, передбаченого ст. 368–1 КК, полягає тільки в розмірі неправомірної вигоди, яку отримує суб’єкт цих правопорушень. Але порушення особою встановлених законодавством обмежень щодо використання службових повноважень та пов’язаних з цим можливостей з одержанням за це неправомірної вигоди у розмірі, що не перевищує п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб (ч. 1 ст. 172–2 КУпАП) по суті є отриманням хабара (ч. 1 ст. 368 КК), оскільки ознаки цього правопорушення повністю вписуються в ознаки відповідного злочину і фактично є його різновидом. Відтак прийняття статті 172–2 КУпАП в її нинішньому вигляді фактично може привести до декриміналізації частини тих діянь, які у даний час вважаються одержанням хабара і кваліфікуються за ч. 1 ст. 368 КК.

Аналогічна конкуренція виникає у статті 172–2 та статті 172–3 і зі статтями 368–1, 368–2, 368–3, 369 КК (в редакції проекту), які є різновидами одержання або давання хабара з різними кваліфікуючими ознаками. До того ж ці статті не містять чітких ознак розмежування між собою і прийняття їх в такій редакції призведе до суттєвих ускладнень в кваліфікації цих діянь на практиці, помилок та порушення прав громадян. Крім того, в разі прийняття законопроекту в такій редакції будуть створені умови для уникнення від кримінальної відповідальності шляхом кваліфікації цих діянь як адміністративних проступків.

4. Діюча стаття 212–3 КУпАП містить в собі перелік законів України, які встановлюють вимоги щодо надання інформації за запитами фізичних або юридичних осіб. Законопроектом пропонується доповнити цей перелік Законом України «Про засади запобігання і протидії корупції в Україні». Але такий зміст цієї статті не можна визнати вдалим. По-перше, наведений перелік законів України не є повним і вичерпним. Так, стаття 6 Закону України «Про адвокатуру» надає адвокату право при здійснені своєї професійної діяльності запитувати і отримувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об’єднань. Будь-якого механізму забезпечення адвокату права на отримання відповідних документів або їх копій за його запитом не існує. За логікою законопроекту, який розглядається, слід було б також передбачити адміністративну відповідальність за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, у випадках, коли таку інформацію запрошує адвокат для здійснення своєї професійної діяльності. Якщо слідувати цій логіці, то невдовзі ця стаття буде надмірно перевантажена переліком законів. Очевидно, що передбачати відповідальність за невиконання вимог кожного такого нормативно-правового акту шляхом згадування його назви в КУпАП неправильно.

По-друге, існує значна кількість інших нормативно-правових актів, які зобов’язують посадових осіб підприємств, установ і організацій надавати інформацію, документи або їх копії. КУпАП вже містить в собі декілька складів правопорушень, які передбачають відповідальність за ненадання інформації. Зокрема така відповідальність встановлюється статтями 188–5, 188–7, 188–11, 188–14, 188–15, 188–18, 188–36 КУпАП. Тому збільшувати кількість статей, які мають один і той же об’єкт захисту, а саме встановлений порядок управління та доступу до інформації, також недоцільно.

На нашу думку, правильним було б здійснити уніфікацію складів адміністративних правопорушень, які передбачають відповідальність за ненадання або неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності з урахуванням досвіду практики застосування статей, які вже передбачають відповідальність за вчинення таких діянь. Завдяки цьому можна буде досягти і уніфікації стягнень за вчинення цих правопорушень. На сьогоднішній день не можна визнати вдалою політику щодо встановлення відповідальності за такі дії, коли, наприклад стаття 212–3 КУпАП за неправомірну відмову в наданні інформації, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, передбачає накладення штрафу в розмірі від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в статті 188–7 КУпАП за ненадання документів та інформації, необхідних для здійснення державного нагляду, передбачається накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, стаття 188–36 КУпАП за несвоєчасне надання інформації, необхідної для виконання покладених на Національну комісію регулювання ринку комунальних послуг України завдань встановлює розмір штрафу на посадових осіб суб’єктів природних монополій або суб’єктів господарювання на суміжних ринках у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за ненадання інформації Національній комісії регулювання ринку комунальних послуг України або надання завідомо недостовірних даних посадовими особами суб’єктів природних монополій або суб’єктів господарювання на суміжних ринках у сфері теплопостачання і централізованого водопостачання та водовідведення розмір штрафу сягає однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що дорівнює максимальному розміру штрафу, передбаченого за скоєння злочинів (ст. 53 Кримінального кодексу України). Такий різний підхід, коли по суті за одні і ті ж самі діяння встановлюється різна відповідальність, не можна визнати правильним.

Щодо змін до Кримінального кодексу України

Законопроектом пропонується внести до Кримінального кодексу України (далі — КК України) зміни, якими:

1) КК України доповнюється новими статтями 364–1 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету», 365–1 «Перевищення повноважень службовою особою юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету», 365–2 «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», 368–1 «Незаконне збагачення», 368–2 «Комерційний підкуп службової особи юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету», 368–3 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», 369–1 «Зловживання впливом»;

2) викладаються у новій редакції статті 353, 358, 364, 365, 366–368 цього Кодексу;

3) стаття 18 КК України доповнюється частинами третьою та четвертою, у яких розкривається зміст такого поняття, як «службова особа».

За результатами вивчення цих пропозицій виникають наступні зауваження:

1. Запропоновані проектом зміни до КК України концептуально майже не відрізняються від положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» від 11 червня 2009 р., який парламентом 21 грудня 2010 р. визнано таким. що втратив чинність. Єдиною суттєвою відмінністю між ними є відмова суб’єкта законодавчої ініціативи від запровадження у КК України окремого розділу VII-А «Злочини у сфері службової діяльності в юридичних особах приватного права та професійної діяльності, пов’язаної з наданням публічних послуг». Натомість законопроектом пропонується доповнити майже аналогічними складами злочинів розділ ХVII Особливої частини КК України, що встановлює відповідальність за злочини у сфері службової діяльності.

У зв’язку з цим, вважаємо за необхідне, поряд з новими зауваженнями та пропозиціями, повторити найбільш принципові зауваження Головного управління, які висловлювались ним раніше у свої висновках до законопроектів, спрямованих на «удосконалення» антикорупційного законодавства (законопроекти № 5428 від 10 грудня 2009 року, № 5508 від 2 березня 2010 року, 6143 від 4 жовтня 2010 року та інші), однак не враховані повною мірою у даному законопроекті.

Зокрема, у переважній своїй більшості запропоновані склади злочинів, що передбачають відповідальність за відповідні діяння службових осіб юридичної особи приватного права, є не чим іншим, як приписами про пом’якшення кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері службової діяльності порівняно з нормами чинного КК України . Зокрема, запропоновані проектом статті 364–1 та 365–1 у сукупності з відповідними змінами до статті 18 КК України пом’якшують відповідальність певних осіб, діяння яких у даний час кваліфікуються за статтями 364 та 365 КК України, а стаття 368–2 — осіб, дії яких нині підпадають під ознаки статті 369 КК України.

Крім того, зі змісту статей 364–1, 365–1 та 368–2 КК України (в редакції законопроекту) незрозуміло, хто є суб’єктом передбачених у них діянь. Фінансовим законодавством України для вказаної юридичних осіб приватного права визначаються лише деякі преференції Державного або місцевих бюджетів у вигляді асигнувань, дотацій, субвенцій тощо або вони можуть бути одержувачем бюджетних коштів у рамках окремої бюджетної програми під виконання конкретних зобов’язань (наприклад, перемога у тендері на будівництво доріг). Проте, усі варіанти ці фінансування або є тимчасовими, або мають цільове спрямування. Отже, навряд чи буде коректно говорити у кримінальному законі про службових осіб юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету.

Враховуючи наведене, а також те, що чинні статті 364, 365, 369 КК України повною мірою охоплюють випадки зловживання владою або службовим становищем, перевищення влади або службових повноважень, а також давання хабара усіма службовими особами, незалежно від виду юридичних осіб, де вони працюють, статті 364–1, 365–1 та 368–2 із тексту законопроекту слід виключити.

2. Законопроектом не вирішується проблема, пов’язана із тим, що після внесення запропонованих змін у КК України фактично з’явиться два різних поняття службової особи: перше — у статті 18 (загальне поняття), друге — у статті 364 (спеціальне — щодо службових осіб «публічної сфери»), які дещо різняться за своїм змістом. Крім того, у законопроекті відсутнє поняття «службової особи юридичної особи приватного права, що фінансується за рахунок державного, місцевого бюджету» (про яке йшлося вище), що не узгоджується з логікою названих приписів проекту.

На наш погляд, зміну поняття «службової особи» варто здійснювати не зачіпаючи зміст Загальної частини КК України, зокрема, у статті 364 цього Кодексу, що міститься у розділі ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності». У зв’язку з цим, зміни, що пропонуються законопроектом до статей 18 та 364 КК України, є зайвими. До того ж запропонований у цих змінах детальний перелік осіб, яких слід відносити до службових, є занадто громіздким та незрозумілим через значну кількість оціночних понять. Так, неясно, хто такі «інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема, для державного органу або державного підприємства»; «особи, які уповноважені вирішувати цивільні, господарські або трудові спори в іноземних державах», тим більше «в порядку альтернативному судовому» (логічно виникають питання: яким чином така особа може вчинити злочин корупційного характеру на території України? як буде ідентифікуватись така особа (через вивчення зарубіжного законодавства, що визначає її статус, чи якось інакше) і хто буде це робити?).

3. Законопроектом пропонується нова редакція статті 353 КК України «Самовільне присвоєння владних повноважень або звання службової особи». Зокрема, у порівнянні з чинною статтею 353 вказаного Кодексу зазначене діяння запропоновано доповнити такою кваліфікуючою ознакою, як його вчинення з використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника правоохоронного органу. На наш погляд, це діяння повною мірою охоплюється частиною першою вказаної статті. Тим більш незрозуміло, у чому саме полягає підвищена суспільна небезпечність використанням форменого одягу чи службового посвідчення працівника саме правоохоронного органу, а не, наприклад, військовослужбовця чи народного депутата України. З огляду на це вважаємо доцільним залишити статтю 353 у чинній редакції.

4. Зі змісту частини першої статті 358 «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів» незрозуміло, чи відноситься словосполучення «який не є» лише до службової особи, чи до усіх інших перелічених у цій статті суб’єктів. Якщо він відноситься до всіх суб’єктів, то ціла низка осіб (приватні підприємці, аудитори, експерти, оцінювачі, адвокати та інші особи, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг) взагалі не буде притягатися до кримінальної відповідальності за підроблення, збут чи використання документів, печаток та бланків.

Крім того неясно, як можна скласти завідомо підроблені офіційні документи, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків. Очевидно, словосполучення «підроблення посвідчення або іншого документа, який видається чи посвідчується», що використовується у чинній редакції частини першої статті 358 КК України, є більш вдалим. Тому з метою уникнення неоднозначного тлумачення вказаної норми пропонуємо зробити у ній відповідні редакційні уточнення, враховуючи при цьому спеціальну щодо статті 358 КК України норму, передбачену статтею 366 цього Кодексу (службове підроблення), яка містить аналогічні недоліки.

Сумнівним виглядає також підхід у законопроекті щодо закріплення у примітці до зазначеної статті КК України визначення офіційних документів. По-перше, надмірне обтяження кримінального закону зайвими визначеннями, які не мають прямого відношення до нього, на наш погляд, є невиправданим. Деталізація відповідного поняття у КК України має здійснюватись лише тоді, коли воно є кримінально-правовим за своєю природою і не може визначатись в інших законах. По-друге, запропоноване визначення офіційних документів є надто оціночним і з його змісту досить важко виокремити специфічні ознаки «офіційності», які б давали змогу відмежовувати їх від інших документів.

5. Не зовсім ясно, що мається на увазі у частині другій статті 365 КК України (у редакції законопроекту) під застосуванням зброї або спеціальних засобів. У законодавстві України існують різні поняття спеціальних засобів і не всі вони підходять для цілей вказаної статті КК України. Наприклад, спеціальними засобами визнаються «оптичні, математичні, хімічні, технологічні та інші засоби (у тому числі матеріали, речовини тощо) та обладнання, що використовуються для розроблення, виробництва, впровадження, сертифікаційних випробувань голографічних захисних елементів» або ж «технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, програмне забезпечення, препарати та інші вироби, призначені (спеціально розроблені, виготовлені, запрограмовані або пристосовані) для негласного отримання інформації».

Тому треба або не вживати у даному разі поняття «спеціальні засоби», або хоча б зазначити, що йдеться про спеціальні засоби, призначені для заподіяння шкоди.

Не зовсім коректним також є конструювання санкцій даної статті законопроекту, зокрема, застосування формулювання «та зі штрафом». Мабуть, більш логічно використовувати словосполучення «та штрафом». До того ж, викликає сумнів доцільність запровадження за діяння, передбачені статтею 365 КК України, одночасно двох додаткових покарань у виді позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю та штрафу (наразі жодна кримінально-правова норма не містить подібної санкції). Як варіант, пропонуємо доповнити санкції вказаної статті КК України штрафом у запропонованому розмірі як одним із основних (альтернативних) видів покарань.

Аналогічне зауваження стосується також санкцій статей 364, 366, 367 та 370 КК України у редакції законопроекту.

6. Попри неодноразове згадування у законопроекті осіб, які здійснюють професійну діяльність, пов’язану із наданням публічних послуг (стаття 358, 365–2, 368–3 та ін.), саме поняття «публічні послуги» у ньому відсутнє (так само, як і у інших законодавчих актах).

Значний різнобій спостерігається при застосуванні у проекті таких понять, як «неправомірна вигода», «незаконне збагачення», «комерційний підкуп», «зловживання впливом» тощо. Так, у законопроекті тільки у змінах до КК України поняття «неправомірна вигода» використовується: як самостійне поняття (примітка 1 до статті 364–1 та ін.); як синонім незаконного збагачення (частина перша статті 368–1); як предмет незаконного збагачення (частини друга, третя статті 368–1); як одна із ознак комерційного підкупу (стаття 368–2), вимагання (статті 368–2, 368–3), підкупу особи, яка надає публічні послуги (368–3) та зловживання впливом (стаття 369–1). До того ж неясно, чим неправомірна вигода відрізняється від хабара.

У зв’язку з цим вважаємо, що відсутність термінологічної визначеності та єдності може негативно вплинути на кваліфікацію низки діянь, які пропонується передбачити у спеціальних складах злочинів.

7. Невиправданою вважаємо вказівку у статті 365–2 КК України (у редакції законопроекту, яку помилково пронумеровано числом 265–2) на мету (при чому альтернативну) як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги. Зокрема, детальний аналіз запропонованої норми свідчить про те, що, якщо вказана особа не ставитиме за мету отримання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб або завдання шкоди охоронюваним законом правам, інтересам окремих громадян, юридичних осіб, інтересам суспільства чи держави, то навіть якщо її діями буде заподіяно істотну шкоду, такі дії не будуть охоплюватися складом злочину, передбаченим статтею 365–2 КК України.

На наш погляд, у даному випадку доцільніше говорити про мотив (тобто те, що спонукає до вчинення відповідного діяння), наприклад, як це передбачено чинною статтею 364 КК України — «з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах або в інтересах третіх осіб».

Не зовсім зрозумілим є також встановлення у якості кваліфікованого складу злочину вчинення відповідного діяння «стосовно неповнолітньої чи недієздатної особи, особи похилого віку» (частина друга статті 365–2), адже наслідки (істотна шкода та тяжкі наслідки) згідно з примітками 1 та 2 до статті 364 КК України у редакції законопроекту пов’язуються виключно із заподіянням матеріальних збитків у конкретному розмірі, незалежно від того, кому вони заподіяні. У разі ж вчинення вказаного діяння стосовно, наприклад, неповнолітнього чи особи похилого віку суд може врахувати це як обставину, яка обтяжує покарання (пункт 6 частини першої статті 67 КК України).

У зв’язку з цим пропонуємо частину другу пропонованої законопроектом статті 365–2 КК України виключити із відповідним коригуванням санкції частини третьої цієї статті.

8. Вважаємо, що введення поряд із великим та особливо великим ще одного розміру хабара — значного (від п’яти до двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян), ще більше ускладнить кваліфікацію такого злочину, як одержання хабара (стаття 368 КК України). На наш погляд, чинна стаття 368 КК України повною мірою враховує усі необхідні розміри предметів хабарництва. Тому пропонуємо зміни до статті 368 КК України із законопроекту виключити.

9. Законопроектом пропонується встановити у статті 368–1 кримінальну відповідальність за незаконне збагачення, під яким розуміється одержання службовою особою неправомірної вигоди у значному розмірі або передача нею такої вигоди близьким родичам (частина перша).

Із примітки до статті 368–1 КК України у редакції законопроекту випливає можливість нематеріального «збагачення» (незаконне збагачення шляхом отримання нематеріальних благ). На нашу думку, ідея передбачити подібне «збагачення» є хибною і матиме наслідком серйозні проблеми під час застосування цієї статті на практиці та чисельні випадки невиправданого застосування до громадян заходів кримінальної репресії.

10. Не досягають рівня суспільної небезпеки для того, щоб визнаватися злочином, такі діяння запропоновані проектом, як пропозиція неправомірної вигоди особі, яка надає публічні послуги (частина перша статті 368–3 КК України у редакції законопроекту), пропозиція хабара (частина перша статті 369 КК України у редакції законопроекту), пропозиція неправомірної вигоди особі, яка пропонує чи обіцяє (погоджується) за таку вигоду вплинути на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави (частини перша, друга статті 369–1 КК України у редакції законопроекту) та свідоме створення обставин і умов, що зумовлюють пропонування хабара чи неправомірної вигоди (частина перша статті 370 КК України у редакції законопроекту).

Відповідно до частини другої статті 11 КК України такі діяння самі по собі через малозначність не становлять суспільної небезпеки, тобто не заподіюють і не можуть заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі, а отже, не є злочином. По суті зазначені вище «пропозиції» є ні чим іншим, як готуванням до вчинення певних злочинних діянь. Чинний КК України передбачає лише невелику кількість складів злочинів, які вважаються закінченими на цій стадії попередньої злочинної діяльності (зокрема, публічні заклики до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (частина друга статті 109 КК України), публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення умисних дії, вчинених з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України (частина друга статті 110 КК України), публічні заклики до вчинення терористичного акту (стаття 258–2 КК України) та інші). Усі ці діяння навіть на стадії готування є настільки суспільно небезпечними, що законодавець встановив за їх вчинення кримінальну відповідальність. У всіх інших випадках готування до злочину має каратись за статтею, яка передбачає відповідальність за відповідний закінчений злочин, при цьому має враховуватись ч. 2 ст. 14 КК.

11. Зміст примітки до статті 369–1 «Зловживання впливом» не узгоджується з приписами законопроекту щодо суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення. По-перше, перелік таких осіб міститься у статті 4 законопроекту (а не у статті 2). По-друге, особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, перелічені у пункті 1 вказаної статті законопроекту.

Загалом, вважаємо юридично некоректним неодноразові відсилання у диспозиціях та примітках запропонованих статей КУпАП та КК України до Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції». Окрім того, що така законодавча конструкція норм, які передбачають адміністративну та кримінальну відповідальність, може ускладнити кваліфікацію відповідних діянь, вона ще й порушує усталені правила законодавчої техніки. Адже в силу вимог пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України, усі склади злочинів та адміністративних правопорушень сконструйовані у КК України та КУпАП таким чином, що їх суб’єкти визначаються безпосередньо у нормі, яка передбачає ту чи іншу відповідальність.

12. Підхід законопроекту щодо встановлення кримінальної відповідальності за провокацію хабара та комерційного підкупу однією статтею 370 КК України не узгоджується з його основною концепцією щодо розмежування відповідальності за корупційні діяння службових осіб публічної та приватної сфери, а також осіб, які надають публічні послуги.

Таке «відхилення» від вказаної концепції призведе до того, що за провокацію комерційного підкупу особа буде нести більш суворе покарання (обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян) ніж, наприклад, за незаконне збагачення у значному розмірі (штраф від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеження волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років) (частина перша статті 368–1 КК України у редакції законопроекту).

У зв’язку з цим необхідно або встановлювати відповідальність за вказані вище діяння в окремих статтях кримінального закону, або ж взагалі не вносити змін до статті 370 КК України.

13. Суттєвого перегляду потребують також санкції усіх пропонованих законопроектом кримінально-правових норм. У першу чергу, при конструюванні зазначених санкцій слід враховувати рівень суспільної небезпечності тих чи інших діянь. Наприклад, навряд чи логічним є встановлення такого покарання, як виправні роботи на строк до двох років, або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років за зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги (частина перша статті 365–2), у той час, коли за майже аналогічне діяння, вчинене службовою особою, законопроектом передбачено покарання у виді виправних робіт на строк до двох років, або обмеження волі на строк до п’яти років, або позбавлення волі на строк від двох до п’яти років, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та зі штрафом від двохсот п’ятдесяти до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (частина перша статті 365 КК України). І це при тому, що згідно з приміткою до статті 364 КК України (у редакції законопроекту) розмір заподіяної шкоди в обох випадках є однаковим (у сто і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

15. Викладені зауваження свідчать про необхідність серйозного перегляду як засад, так і конкретних формулювань запропонованих у законопроекті змін до Кримінального кодексу України.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду у першому читанні законопроект доцільно повернути на доопрацювання.

КОМІТЕТ З ПИТАНЬ БОРОТЬБИ З ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННІСТЮ І КОРУПЦІЄЮ
ВИСНОВОК
від 22.12.2010 р.

На виконання доручення Голови Верховної Ради України Литвина В. М. від 17 грудня 2010 року Комітет розглянув поданий Президентом України проект Закону України про засади запобігання і протидії корупції в Україні.

Законопроект визначає відповідно до світових антикорупційних стандартів — Двадцяти керівних принципів боротьби з корупцією, Конвенції Організації Об’єднаних Націй проти корупції, європейських конвенцій про боротьбу з корупцією перелік заходів щодо запобігання корупції, у тому числі за участю у цій справі громадянського суспільства, забезпечення прозорості у публічному секторі, встановлює обмеження діяльності суб’єктів відповідальності за корупційні правопорушення, а також передбачає внесення низки змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України і Закону України «Про державну службу України».

У разі прийняття законопроекту Закон України «Про боротьбу з корупцією», положення якого побудовано на репресивних засадах антикорупційної діяльності компетентних органів, втрачає чинність.

Усі положення законопроекту позитивно оцінено експертами Ради Європи.

На своєму засіданні 22 грудня 2010 року (протокол № 67) Комітет вирішив рекомендувати Верховній Раді України прийняти за основу проект Закону України про засади запобігання і протидії корупції в Україні (реєстр. № 7487).

Доповідачем від Комітету на засіданні Верховної Ради України визначено голову підкомітету з питань законодавчого забезпечення боротьби з організованою злочинністю і корупцією та імплементації світових антикорупційних стандартів Вернидубова І. В.

Бажаєте завжди бути в курсі останніх новин фармацевтичної галузі?
Тоді підписуйтесь на «Щотижневик АПТЕКА» в соціальних мережах!